Реферат на тему:
Естетичне виховання в умовах нової соціальної естетичної реальності в Україні
Естетичне виховання як соціально-культурний педагогічний процес має трансформуватись у відповідності із базовими змінами в суспільстві, а тому в умовах вибору українського нового вектору її розвитку, перехідного періоду, відбуваються й радикальні зміни в сутності, змісті, формах і методах естетичного виховання.
В осмисленні цих змін, очевидно, треба виходити із природи тієї соціально-культурної реальності, яка формується в Україні. Вона характеризується: формуванням нової системи цінностей; складанням на відміну від моностилістичної; полістилістичної культури; особливими відносинами між учасниками культурного процесу; зміною ієрархічного “вертикалього” принципу управління культурою на “горизонтальний”, партнерський; акцентуванням на ролі особистісного, а не колективістського начала; зростаючою культурною роллю регіонів; формуванням приватного, недержавного сектора культури; комерціалізацією культури й зростанням ролі в ній менеджменту; руйнуванням усталеної культурно-просвітницької мережі й мережі закладів естетичного виховання; зростаючою недостатністю закладів культури для значного числа громадян. Ці утворення радикально змінюють, далеко не завжди на краще, соціально-культурну ситуацію естетичного виховання як особливої соціально-виховної підсистеми. Виникає необхідність суттєвої переструктуризації, а фактично, формування нової системи естетичного виховання в Україні.
Пропонований нами спільно з академіком І.Зязюном десять років тому проект національної державної комплексної програми естетичного виховання [1] сьогодні має бути суттєво доопрацьований, якщо не радикально змінений.
Необхідність такого переосмислення ситуації та змісту естетичного виховання в сучасній Україні пробуджуються значними змінами, а по суті, формуванням у межах соціально-культурної реальності нової соціально-художньої реальності, яка створює соціально-художній контекст естетичного виховання.
Важливими змінами в новій соціально-художній реальності в Україні, які необхідно врахувати, є: 1) перехід від моностилістичної художньої культури (соціалістичного реалізму) до плюралістичної, полістилістичної художньої культури; 2) зміна системи критеріїв оцінки художньої творчості; 3) трансформація вимог суспільства до митців, художньої творчості в цілому; 4) модернізація тематики творчості, а з нею трансформація предмета мистецтва; 5) розширення структури жанрів художньої творчості; 6) вплив мистецтва української діаспори на розвиток мистецтва в Україні; 7) суперечливий і значною мірою негативний уплив вестернізованої масової культури на смаки й потреби молоді; 8) зростання національної спрямованості української художньої культури; 9) руйнування цілих галузей художньої культури (кінематограф та ін.) та незабезпеченість функціонування окремих ланок інфраструктури (книжкова мережа); 10) складання нової інфраструктури художнього життя й зародження мистецького менеджменту; 11) суттєве зниження контактів публіки з окремими видами мистецтва (кіно, театр, класична музика та ін.); 12) зняття державного патерналізму над сферою мистецтва й забезпечення свободи творчості; 13) радикальна зміна системи управління художнім життям, мистецтвом як системою соціальної організації взаємовідносин між його суб’єктами (митцем, публікою, критикою, державою, громадськістю); 14) регіоналізація розвитку художнього життя, формування в регіонах різного типу художнього життя, своєрідності художнього середовища; 15) зростання розриву між масовою та елітарною художньою культурою, поширення художньої продукції низької якості, що знижує виховний уплив мистецтва; 16) посилення диференціації художніх потреб і смаків під упливом урізноманітнення поля художнього життя, художньої пропозиції; 17) формування нових творчих шкіл, розвиток різних художніх напрямків; 18) визначення художньої своєрідності зростаючих субкультур; 19) зниження соціального статусу, престижу й соціальної захищеності митців, їх становища та професії; 20) трансформація функціонування мистецтва, зміна ієрархії його функцій, посилення його розважально-релаксаційної та дегуманізаційної функцій [2, с. 33-36].
Таким чином, педагог естетичного виховання повинен ураховувати у своїй роботі особливості контексту художнього життя, які концентруються в рисах нової соціально-художньої реальності. Нова соціально-художня реальність формує стан суспільної художньої свідомості в особі всіх її суб’єктів та соціально-інституційне забезпечення її функціонування, становлення нових художніх напрямків, норм, цінностей, потреб, смаків, творчих методів, художніх поглядів та ідеалів [2, с. 34].
Вихователь має враховувати у своїй роботі особливості нових естетичних і художніх потреб різних груп молоді, які в нових умовах набувають нового змісту й форми, породжуючи нові типи естетичних і художніх відносин як основи її естетичної та художньої культури.
У наш час складаються певні різновиди естетичних відносин на основі певних типів соціальних відносин, які й “наповнюють” її певною функціональністю. Це ті ж відносини, що існували раніше, але їх об’єкт і акцентування різні, бо різними стали ідеали, потреби та прагнення людей, особливо молоді, змінився характер їх естетичної соціалізації. Тому сьогодні актуалізується як ніколи соціологічний аспект дослідження з визначення рівня естетично-художньої культури молоді, її потреб, інтересів, естетичних поглядів, ідеалів, смаків, системи їх естетично-художньої діяльності, а отже, і такої мало розробленої галузі знань, як соціологія естетично-художнього виховання [3], яка активно формується.
Певні здобутки в цьому напрямі вже є. Результати, отримані в 2005 році у всеукраїнському дослідженні “Духовні потреби дітей України”, яке охоплювало близько 3 тис. школярів з 4 по 9 клас включно, дають певні уявлення про стан їх художньо-естетичних потреб, фіксують ті зміни, які відбулись у художньо-естетичній свідомості й діяльності дітей і підлітків. Отримані за нашою програмою дані можуть бути використані для організації естетичного виховання школярів.
Започаткування розвитку художньо-естетичних інтересів дитини відбувається в ранньому дитинстві, коли слухання колискових пісень пробуджує в малюка здатність до музично-звукового сприйняття, що в подальшому втілюється в любові до народної пісні, якою славляться українці в усьому світі. Проте в умовах становлення інформаційного суспільства в Україні й руйнації системи художнього виховання втрачається значення народної пісні як базового елементу національної культури. У результаті в сучасних дітей та підлітків знижується здатність до її емоційно-образного сприйняття, що в свою чергу призводить до зниження рівня культури дітей. Так, на запитання “Чи є в тебе улюблена українська народна пісня?” лише 49% опитуваних дітей дали позитивну відповідь. Зауважимо, що під час вступу до японських вищих навчальних закладів абітурієнт має знати декілька сотень пісень, бо інакше не буде прийнятий.
Сільські діти мають трохи вищий показник інтересу до народної пісні – 53%. Дівчата (56%) цікавляться нею більше, ніж хлопці (43%). Але особливе занепокоєння має викликати те, що з віком інтерес до народної пісні значно зменшується. Подані в таблиці №1 результати опитування свідчать, що серед дітей 14-15 років відсоток тих, хто має улюблену українську народну пісню, є найнижчим.
Таблиця №1
Розподіл відповідей респондентів на запитання
“Чи маєш ти улюблену українську пісню?”, %
Вік дітей
9-11 років
12-13 років
14-15 років
Кількість позитивних відповідей, %
55
50
43
Важливим показником рівня сформованості художньо-естетичних інтересів є ставлення дитини до краси свого оточення (оселі, школи, вулиці, міста чи села). Відповідно до ментальних прагнень українців до затишку, художнього облаштування своєї оселі ставляться до цього й діти: 69% дає їм високу оцінку (4 і 5 балів). “Привабливість, краса свого міста (села)” оцінюється в цілому доволі високо (69% високих і 19% посередніх оцінок) за відсутності суттєвих відмінностей у розподілі відповідей респондентів у залежності від статі та місця проживання.
Показники привабливості й краси класу, школи помітно нижчі (53% високих та 29% посередніх оцінок). Діти молодшого шкільного віку значно нижче порівняно з іншими віковими групами оцінюють привабливість своєї школи.
Важливим чинником естетичного розвитку дитини є природа – мати всіх талантів (М.Пришвін). Дітям пропонувалося оцінити міру їх згоди з висловлюванням: “Природа – джерело натхнення, гарного настрою, поштовх писати вірші, малювати”. Переважна більшість дітей (77%) погодилися з ним, а 17% – наполовину. Немає суттєвої різниці в оцінках за місцем проживання, типом поселення, але діти 14-15 років все ж дають значно нижчі оцінки ролі природи в їх житті. Очевидна значущість для дітей природи як важливого емоційно-естетичного складника їх життя.
Художньо-естетична активність дітей значною мірою залежить від оцінки значення мистецтва суспільством, оточенням, яка трансформується за допомогою зусиль школи і сім’ї в норму, спонукання до обізнаності у сфері мистецтва як шляху до його глибокого освоєння. Однак, за результатами опитування дітей 9-15 років, лише 50% сучасних дітей шкільного віку згодні з тим, що “кожна людина повинна бути обізнана з мистецтвом”, 35% погоджуються з цією нормою “наполовину”.
Авторитет мистецтва у школярів України в цілому невисокий і навіть низький. І як це не несподівано, у міських школярів він нижчий (48%), ніж у сільських (52%), і є однаковим у хлопців та дівчат. Остання тенденція симптоматично небезпечна, бо, за всіма даними вітчизняних і зарубіжних досліджень, жіноцтво відзначається значно вищим інтересом і особливим виділенням значущості мистецтва у своєму житті.
Ще більше вражає тенденція зниження поважного ставлення до мистецтва у період з 9 до 15 років, коли закладаються його основи на все життя. Особливо яскраво це видно на практиці порівняння крайніх груп. Якщо більшість дітей 9-11 років (61%) вважає, що “кожна людина має бути обізнана з мистецтвом”, то в групі дітей 14-15 років таких на 20% менше (41%).
Авторитет і соціальний престиж мистецтва в умовах “розважального ажіотажу” знижується, що радикально негативно позначається на привабливості пізнавальної діяльності дітей у сфері художньої культури, на ставленні до справжнього, високого мистецтва. Все ж певна надія є, бо 35% опитаних дітей таки згодні з необхідністю бути обізнаними з мистецтвом, надавати цьому більшої ваги.
У необхідності бути обізнаним з мистецтвом більше переконані сільські школярі (65%). Це певним чином обнадіює ще й тому, що більшість опитаних (61%) “цілком” і в “основному” вважає, що “ті, хто відвідують музеї, театри, виставки, багато знають і з ними цікаво спілкуватися” (27% з цим судженням погоджуються наполовину).
Дегуманізований контекст епохи, тяжкі часи виживання знизили в цілому інтерес людей до мистецтва. Однак привабливість спілкування з мистецтвом серед дітей у діапазоні від 9 до 15 років, як і у попередньому випадку, не зростає, а різко знижується (діти 9-11 років – 76%, 14-15 років – 48%) з розривом у 28%. Здавалося б, результати повинні бути зворотними, бо діти молодшого шкільного віку ще не можуть вповні оцінити принадність і важливість для них мистецтва, однак факти – вперта річ, а вони засвідчують різке падіння значущості мистецтва в житті дітей, що значною мірою породжено загальною комерціалізацією суспільних відносин в умовах сьогодення.
Люди, які не цікавляться мистецтвом, не можуть виховати інтерес до нього. Падіння інтересу до мистецтва знижує й можливості художнього виховання в сім’ї, яке багато дослідників уважають визначальним. Згідно з даними опитування, тільки 31% дітей зазначили, що їх батьки й родичі, напевне, цікавляться мистецтвом; 30% дітей у цьому не впевнені. У місті частка дорослих, які цікавляться мистецтвом, дещо більша, ніж у селі (відповідно 32 і 26%).
Якщо діти молодшого шкільного віку мають певні ілюзії щодо інтересу батьків, родичів до мистецтва (39%), то з віком їх кількість істотно зменшується – серед підлітків 14-15 років цей показник становить тільки 24%. 47% респондентів упевнено відзначають відсутність такого інтересу в батьків і родичів.
Для задоволення естетичних, художніх потреб і занять мистецтвом потрібні певні умови, можливості. На думку майже половини дітей, вони в цілому мають певні можливості у школі й трохи кращі – вдома (51%). Природно, що в місті можливості для занять мистецтвом удома кращі (53%), ніж у селі (47%).
Проте ці судження дітей коригуються з віком, бо якщо 60% дітей 9-11 років оцінюють можливості займатися мистецтвом у школі як достатні, то діти 14-15 років у цьому впевнені майже вдвічі меншою мірою (36%). Стосовно можливостей займатися мистецтвом удома маємо схожу ситуацію (9-11 років – 62%, 14-15 років – 30%).
Таким чином, судячи з відповідей, як у школі, так і вдома умови й можливості займатися мистецтвом оцінюються багатьма дітьми як недостатні, а отже, такі, що мало сприяють їх художньому розвитку.
У загальному впливі мистецтва на дітей і молодь особливе місце належить музиці. У цьому контексті важливо вивчити думку дітей про сприйняття музики, її функції в житті підростаючого покоління. Переважна більшість дітей (62%) вважає, що “музика перш за все повинна допомагати думати, мріяти”, кожна четверта дитина згодна із цим твердженням наполовину. З такою позицією більше погоджуються дівчата (67%). Показники по місту й селу практично не різняться. Майже повністю збігаються оцінки функцій музики в дітей різних вікових груп.
Водночас у оцінці дітей музика має не лише допомагати думати та мріяти, а й “перш за все повинна піднімати настрій, сприяти кращій роботі” (73%). Із цим майже однаковою мірою згодні діти міста й села, хлопці й дівчата усіх вікових груп. Особливо акцентує свою оцінку на розважальній функції музики група підлітків 14-15 років (79%).
За умови цілковитого панування в молодіжному середовищі легкої (сучасної) музики ставлення дітей до класичної музики є неоднозначним. Обнадійливо, що із судженням “класичну музику слухають лише музиканти та ті, що навчаються в музичній школі”, “наполовину згодні” 27%, “не згодні” 43% дітей. При цьому серед хлопців із зазначеною позицією не згодні лише 29% респондентів. Отже, у ставленні дітей до класичної музики спостерігається певне позитивне зрушення.
Виховна ефективність мистецтва в житті дітей знаходить свій яскравий прояв у бажанні дітей наслідувати приклад улюблених героїв. У ході опитування дітям пропонувалося дати не більше трьох варіантів відповіді щодо улюблених представників мистецтва, естради та спорту.
Слід зазначити, що моральний приклад героїв творів літератури й мистецтва як зразків для наслідування в реальному житті стає, як свідчать дослідження, за останні роки все менш привабливим, бо самі герої як позитивні й гідні наслідування рідко постають у сучасному, в тому числі й в українському, мистецтві.
Так, серед улюблених письменників було названо триста прізвищ, серед яких виділимо тих, хто отримав не менше одного відсотка голосів: Т.Шевченко (22%), О.Пушкін (5%), М.Гоголь (2%), М.Лєрмонтов (2%), Дж.Роулінг (2%). Серед авторів, що отримали один відсоток голосів, такі українські письменники, як В.Сосюра, В.Нестайко, П.Тичина, В.Сухомлинський, М.Коцюбинський. Як бачимо, у списку відсутні прізвища сучасних українських письменників.
Серед російських авторів називалися Л.Толстой, І.Крилов, Є.Носов, А.Чехов, Д.Донцова. Серед авторів далекого зарубіжжя один відсоток вибору дітей мають Ж.Верн, Г.-Х.Андерсен, В.Шекспір, О.Дюма, Дж.Лондон, А.К.Дойль, М.Твен, Дж.Р.Р.Толкієн, П.Коельо. Серед сучасних українських поетів лідером постає Л.Костенко, із російських – С.Єсенін, із зарубіжних – В.Шекспір.
Серед композиторів було названо 143 прізвища. Це Й.Бах (7%), Л.Бетховен (7%), В.Моцарт (6%), П.Чайковський (5%), І.Крутой (5%), М.Лисенко (2%), І.Ніколаєв (1%), М.Глінка (1%). Майже половина респондентів (49%) зазначили, що їм важко відповісти на це запитання, що є свідченням їх необізнаності.
Серед художників названо 88 осіб. Це Л. да Вінчі (9%), Т.Шевченко (4%), П.Пікассо (4%), І.Рєпін (3%), Мікеланджело (2%), І.Айвазовський (2%). Серед українських митців названа народна художниця К.Білокур (1%). Серед російських – А.Васнєцов, К.Малевич, І.Шишкін, І.Левітан (по 1%). У колі митців далекого зарубіжжя – П.Рубенс, С.Далі, Рафаель, Рембрандт, Ван Гог (по 1%).
Улюблених кіноакторів названо багато (402 особи). Незаперечними лідерами із когорти акторів далекого зарубіжжя стали Джекі Чан (8%), А.Шварценегер (6%), Ван Дамм (3%), Ван Дізель (3%), Б.Уілліс (2%), С.Сталлоне (2%), К.Рівз (2%). Серед російських акторів названо С.Безрукова (5%) та А.Заворотнюк (3%). Жоден з українських акторів не отримав навіть 1% голосів. Не будемо також наводити довгого списку сучасних зарубіжних кіноакторів, які отримали 1% голосів виборців.
Доволі популярними серед дітей є музичні гурти, їх було названо 388. Лідерами списку виявилися “Корні” (11%), “Віа Гра” (6%), “Фабрика” (3%), “Смеш” (3%), “Рефлекс” (3%). Довгим є список гуртів, як отримали менше 2% голосів, і серед них “Ґринджоли”, “Океан Ельзи”, Руслана, “Алібі”.
Певний естетично привабливий вимір мають і улюблені спортсмени, серед яких відзначаємо вшанування двох осіб зі світовим ім’ям – футболіста А.Шевченка (22%) та боксера В.Кличка (21%). Популярною серед дітей є плавчиха Я.Клочкова (12%). У групу з 1% виборів увійшли Л.Подкопаєва, С.Ребров, О.Шовковський, С.Бубка, О.Безсонова.
Підсумовуючи, зауважимо, що у сфері мистецтва діти 9-15 років більшою мірою ідентифікують себе із зірками зарубіжного мистецтва, що може бути ознакою того, що наші діти погано знають українське мистецтво, особливо сучасне. Щодо лідерів у сфері спорту, то тут незаперечними авторитетами є українські спортсмени.
Таким чином, проблема художнього виховання набула гостроти й масштабу загальнонаціонального рівня, бо діти, які не бачать привабливості в мистецтві своєї країни, легко потрапляють під уплив чужорідних віянь зарубіжної масової культури. Тому на часі реформування системи художнього й естетичного виховання не лише у навчальних закладах, але й у суспільстві в цілому.
ЛІТЕРАТУРА
1. Безгін І.Д., Семашко О.М. Ковтуненко В.І. Театр і глядач в сучасній соціокультурній реальності. Частина I. Соціально-художні виміри українського театру: ретроспектива, стан, тенденції. – К., 2002 – 266 с.
2. Зязюн І.А., Семашко О.М. Національна державна комплексна програма естетичного виховання (проект) // Рідна школа. – 1995 – №12. – С. 25-32.
3. Семашко О.М. Художньо-естетичні потреби дітей //Духовні потреби дітей України. Монографія / Під заг. ред. Ж.В.Петрочко. – К.: Видавничий дім “Калита”, 2005 – С. 76-80.
4. Соціологія естетичного виховання//Семашко О.М. Соціологія мистецтва: Навчальний посібник. – Львів: Магнолія, 2005 – С. 229-242.