Збагачення активного словника учнів початкових класів засобами дидактичних ігор у процесі вивчення української граматики

Міністерство освіти і науки України
Харківський національний педагогічний університет
імені Г.С. Сковороди
Кафедра теорії і методики викладання
філологічних дисциплін у початковій школі
Дипломна робота
Збагачення активногословника учнів початкових класів засобами дидактичних ігор у процесі вивченняукраїнської граматики
студентки 51 групи
факультету початковогонавчання
Чумак Маргарити Олександрівни
Науковий керівник
канд. філол наук,доцент
Чернушенко Ніна Миколаївна
Харків 2009

Зміст
Вступ
Розділ І. Лінгводидактичні основи вивчення граматики назавершальному етапі роботи в початковій школі
1.1 Збагачення активного словникового запасу учнівпочаткових класів
1.2 Дидактичні ігри, їх особливості та класифікація
1.3 Основні граматичні поняття української мови, щовивчаються з морфології в 4-му класі початкової школиз російською мовою навчання
Розділ ІІ. Перевірка ефективності впровадження дидактичнихігор в навчальний процес молодших школярів
2.1 Про деякі особливості методики навчання українськоїмови як другої
2.2 Визначення рівня знань учнів на початок дослідноїроботи у початкових класах
2.3 Розширення словника учнів 4-го класу за допомогоюдидактичних ігор на уроках української мови
2.4 Результати дослідного навчання
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Модернізація змісту шкільноїосвіти у світлі вимог Національної доктрини розвитку освіти, державної національноїпрограми «Освіта» («Україна ХХІ ст. „), концепцій мовної освітиспрямована на становлення і розвиток національно-мовної особистості, яка має вільноволодіти нормами усної і писемної форми літературної мови, цілеспрямовано і майстерновикористовувати мовні засоби в різних мовленнєвих ситуаціях, дотримуючись комунікативногокодексу. Державний стандарт початкової освіти наголошує на тому, що основною змістовноюлінією мовної освіти в початковій ланці є комунікативна, яка орієнтує на опитуваннявсіх видів мовленнєвої діяльності — аудіювання, говоріння, читання і письмо.
Однак розбудова українськоїдержави, інтеграція в європейське і світове співтовариство, перехід до високотехнологічногоінформаційного суспільства вимагають подальшого переосмислення змісту, методів форморганізації мовної освіти, зокрема в початковій школі. Створення нових ефективнихмоделей шкільного навчання мови має спрямовуватися на виховання особистості, яказдатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє швидко опрацьовувати здобуту інформацію,використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, вільноорієнтуватися в різноманітних комунікативних ситуаціях. Усе це вимагає комплексногозастосування, як вербальних так і невербальних засобів з метою комунікації, вмінняспілкуватися в конкретних соціально-побутових ситуаціях, виявляти ініціативністьпідчас спілкування, вільно користуючись усною і писемною формами мовлення. Отжепроблема, обрана тема є актуальною, оскільки проблема ефективної організації мовленнєвоїдіяльності, спрямованої на оволодіння усним і писемним мовленням, постає сьогодніще з більшою гостротою і у зв’язку з подальшою розробкою її теоретичних основ укомунікативній лінгвістиці, теорії тексту, функціональній стилістиці, психології,психолінгвістиці й лінгводидактиці, підвищенням вимог до результатів начальногопроцесу з рідної мови.
Об’єкт дослідження.Процес формування активного словника учнів засобами дидактичнихігор в процесі вивчення морфології української мови в 4 класі.
Предмет дослідження.Дидактичні ігри з граматики, як засіб формування активногословника учнів з метою його збагачення.
Мета дослідження. Теоретично обґрунтувати та перевірити в процесі дослідного навчання ефективністьвикористання дидактичних ігор для збагачення активного словника учнів 4 класу приформуванні граматичних умінь та навичок.
Гіпотеза дослідження.Якщо в процесі формування граматичних умінь і навичок систематичновикористовувати дидактичні ігри, які включають нові слова української мови, то цебуде збагачувати активний словник учнів початкових класів.
Завдання дослідження:
1. На основі аналізу науковихджерел із теми дослідження розкрити сутність понять: “активний словник»,«збагачення активного словника», «дидактична гра» та тих граматичних(морфологічних) понять, які вивчають учні 4 класу.
2. Обґрунтувати необхідністьвикористання комплексу дидактичних ігор, підібраних та розроблених на основі принципівсистематичності перспективної спрямованості й урахування індивідуальних і віковихособливостей учнів при формуванні словника дітей молодшого шкільного віку.
3. Розробити комплексдидактичних ігор та запровадити їх в навчальний процес і перевірити їх ефективністьз метою збагачення активного словника молодших школярів.
дидактична гра українська граматика
Методи дослідження:аналіз наукової літератури з теми дослідження, аналіз передовогопедагогічного досвіду, спостереження і вивчення учнівських робіт, тестування, апробаціяі методи математичної статистики.
Розділ І. Лінгводидактичні основи вивченняграматики на завершальному етапі роботи в початковій школі1.1 Збагачення активного словниковогозапасу учнів початкових класів
На важливість збагачення активного словника молодшихшколярів вказували відомі вчені-педагоги: К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський, насучасному етапі проблематика досліджувалась М. Р Львовим, С. Дорошенком, О.Н. Хорошковською,Н.О. Воскресенською.
Робота над вивченням лексики в школі спрямованана збагачення активного словника учнів, розвиток зв’язного мовлення, виробленнянавичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживаннявідомих слів.
Щоб успішно розв’язати ці завдання, учитель повиненсам добре знати словникову систему мови і ті процеси, які в ній відбуваються. Лінгводидактичноюосновою організації роботи над формуванням словникового запасу учнів є лексикологія(розділ науки про мову, що вивчає словникову систему).
Робота над вивченням лексики має своїм завданням- збагачення словника учнів, тобто засвоєння нових, невідомих їм. раніше слів чинових значень відомих слів; уточнення словника, тобто введення окремих слів у контекст,зіставлення близьких або протилежних за значенням слів, засвоєння багатозначнихта емоційно забарвлених слів; активізацію словника, тобто перенесення якомога більшоїкількості слів із пасивного словника (учень знає значення слова, але рідко або йзовсім не користується ними) в активний; усунення нелітературних слів: діалектизмів,жаргонізмів, просторічних і знижених слів. [14: 134]
Отже, розглянемо такі основні поняття: збагаченняактивного словника — це засвоєння нових раніше невідомих і невживаних в мовленніслів, а також нових значень тих слів, які вже були у їхньому словниковому запасі.[25: 301] Активний словник — це слова, якими користуються для вираження своїх думок;слова, якими володіють та часто використовують у мовленні. [6: 34-35]
Джерелом поповнення словника учнів є навколишнєсередовище, в якому вони перебувають: мова батьків, учителів, товаришів, мова художньоїлітератури, кінофільмів, радіо і телепередач. Навіть з мови художньої літератури,радіопередач учні інколи можуть засвоїти слова, недоречні дитячому побуту. Томупозитивним і надійним джерелом збагачення словника учнів повинна стати цілеспрямованаробота вчителя, в арсеналі якого є твори художньої літератури, тексти підручників,спеціально розроблені лексичні вправи.
У роботі над уточненням і розширенням словникаучнів можна визначити такі основні напрямки: лексичний аналіз мови художнього твору,який вивчається на уроці: виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінківзначень окремих слів і висловів, виявлення слів, ужитих у переносному значенні,добір синонімів, з’ясування їх смислових відтінків, добір антонімів, аналіз зображувальнихзасобів мови художнього тексту; з’ясування значення слів шляхом використання різнихспособів: показ предмета чи дії, позначених новим для дитини словом, демонстраціямалюнка, ілюстрації, слайдів із зображенням предметів, назви яких є новими для дитини,введення нового слова у контексті; виконання завдань на добір слів з певним значенням:дібрати потрібні за смислом речення іменники з поданого синонімічного ряду: дібратиприкметники для опису предметів, для характеристики людини, опису її зовнішності,настрою, свого ставлення до події, до товариша і подібне; введення поданих сліву речення чи тексти: складання речень за опорними словами, заміні слів у реченняхвідповідними синонімами чи антонімами тощо.
Так у учнів поступово виховується увага до значенняслів і висловів, що є важливою передумовою успішної роботи над збагаченням і активізацієюсловникового запасу школярів.
Завдання вчителя у проведенні словникової роботиполягає в тому, щоб школярі правильно сприйняли незнайоме слово в тексті, зрозуміливсе слово з усіма його відтінками, засвоїли і закріпили у процесі виконання різнихвправ і, нарешті, вжити його самостійно в потрібній ситуації.
У сучасній методиці існує кілька способів і прийомівпояснення значення слів. Їх використання залежить від віку і загального рівня розвиткудітей, характеру пояснюваного слова.
Слова з предметним значенням можна пояснити, скажімо,прийомом демонстрації макета чи малюнка, а слова з абстрактним значенням вимагаютьінших прийомів. Для пояснення семантики незрозумілих слів учителі найчастіше вдаютьсядо таких способів: демонстрація предмета чи малюнка; використання контексту; найпростішийсловотворчий аналіз; тлумачення слів.
Кожен спосіб може бути здійснений одним із кількохрізних прийомів залежно від конкретного випадку.
Пояснення значення слова шляхом демонстрації можназдійснити такими прийомами: показ натуральних предметів (дзиґа, бриль);показ чучел, макетів, муляжів (тетерук, стриж); показ малюнків,слайдів (акула, ясен, рись).
Пояснення значення слова шляхом використання контекстуздійснюється за допомогою різних прийомів: самостійне пояснення значення слова.Так, слово чемно у реченні Чемно вітаються:«Доброго ранку!» учні пояснюють як «ввічливо»,«з повагою»; конкретизація значення слова, поясненого учнями на основіконтексту не зовсім точно. Наприклад, у реченні Періщить дощ, якіз відра діти пояснюють слово періщить, як іде, ллє. Насправді ж, вчитель говорить, періщить сильно б’є, січе;введення невідомого слова ґудзик, учитель, зокрема, вводитьйого в речення Пальто було застебнуте на всі ґудзики. [14:138]
Як зазначає відомий методист Хорошковська Н.О.,одним із видів роботи над збагаченням словникового запасу є добір слів на певнутему. Такими темами можуть бути ті, які близькі й зрозумілі учнями, наприклад,«Вулиця», «Транспорт», «Бібліотека», «Шкільнаїдальня» — якщо діти були у ньому.
Вправи на добір слів виконуються спочатку усно(можна у формі змагання — хто назве більше слів). Учитель записує названі слована дошці, додає свої. Ці вправи не лише збагачують словниковий запас, а й розширюютьзнання учнів, оскільки нові слова пояснюються. Так, добираючи слова на тему«Бібліотека», діти можуть назвати слова формуляр, стелажі,бо чули їх, але пояснити не можуть. Такі слова пояснює вчитель або доручаєкільком учням подивитися в тлумачний словник і на наступному уроці розповісти проце. До роботи з тлумачним словником та іншою довідковою літературою доцільно залучатипо черзі всіх учнів, даючи ті чи інші завдання певній групі з 2-3 осіб. [55: 188]
Цікавою формою пояснення на уроках українськоїмови під час ознайомлення зі словниковими словами ми намагаємося використовуватиелементи етимологічного аналізу — ефективного прийому збагачення словника молодшихшколярів, який може стати важливим засобом пояснення значення та правопису слів.[59: 83] Ми згодні з думкою М.Р. Львова, який пише, що "… іноді написання,яке вважається традиційним та не перевіряється, може бути перевірене на підставізнань з етимології та історичних змін у фонетиці мови". [24: 12]
Історія методики, педагогічна практика та розкриттяособливостей етимологічного аналізу свідчать про значення цінності цього методичногоприйому, як засобу навчання орфографії. Знайомство школярів з етимологією слів нетільки позитивно впливає на їх грамотність, а й розширює кругозір, викликає інтересдо слова, вчить працювати зі словником. [21: 60]
На думку Циганенка Г.П., звертання до етимологіїслів вимагає від педагога ретельної кропіткої роботи, знайомства з багатьма довідниками,посібниками, словниками. [58: 321] Вчителі знають про можливості використання елементіветимологічного аналізу для розв’язання орфографічних завдань, але звертаються донього рідко, тому що не мають у власній методичній лабораторії необхідного матеріалу.Наприклад:
черговий— "за порядком черги виконуючий які-небудьслужбові обов’язки". Відомо з епохи Петра І. З фр. de jour«денний»;
бджола— "комаха, яка перероблює квітковий нектарв мед". За коренем слово праслов’янське. Його сучасна форма відмічена в пам’яткахписемності ХІІ ст. Перші звуки цього слова бдж нагадують дзижчаннябджоли під час польоту. [59: 84]
Етимологічний аналіз слова, можуть зробити й саміучні. Наприклад, у реченні На полі лежали великі камені-валуниостаннє слово потребує уточнення значення. Учитель може запитати: — Як ви гадаєте,від якого слова походить назва валун? (Валиться, валятися.)Отже, камінь-валун — це камінь, який валяється. [55: 187]
Тлумачення слів — найпоширеніший у шкільній практиціспосіб пояснення значення слів. Користуючись цим способом, учитель вдається до рядуприйомів: розчленування загального поняття на часткові (тканини- це сукно, сатин, ситець, шовк; цитрусові- це апельсини, лимони, мандарини); підведення часткових понятьпід загальні (цемент, пісок, цегла — це будівельні матеріали;муха, оса — комахи); розгорнутий опис (колектив- це група людей, зв’язаних сильною працею, спільним інтересом); добір слів-синонімів.До використання цього прийому слід поставитися дуже серйозно. Пояснення шляхом доборусинонімів тільки тоді буде ефективним, коли діти добре знають значення слів. Так,слово рубіновий треба пояснити не словами-синонімами багряний чи пурпурний, а знайомим дітям словомчервоний; добір антонімів (значення слова темрявастає зрозумілим дітям через зіставлення його із словом світло);пояснення шляхом перекладу з російської мови. В умовах білінгвізму, особливо натериторії північних і південно-східних міст, де вплив російської мови досить великий,значення окремих слів можна пояснити за допомогою російських відповідників, а саме:шкарпетки — носки, окуляри — очки; з’ясування значення незнайомихслів за допомогою довідкових матеріалів (тлумачний словник, виноски в читанках).[14: 138]
Іншим видом роботи над збагаченням словниковогозапасу учнів є словотворчі вправи. Під час їх виконання важливозосереджувати увагу на значенні утворених слів. Так, виконуючи завдання: утворитиза допомогою суфіксів і префіксів якомога більше нових слів — різних частин мови- від заданого слова, наприклад співати, — діти утворять:заспівувати, приспівувати, спів, заспів, приспів, співучий, співочий,співак, співець і подібне. Однак ця робота лишиться формальною, якщо на уроціне буде з'ясовано значення таких слів, як заспівувати (починатипісню), приспівувати (ішов приспівуючи), співучий(голос) і співочий (гурток), співак(артист) і співець (поет). Якщо ж таку роботу виконано,діти не лише засвоять нові слова, а й одержать додаткові знання. Словотворча роботане повинна завершуватись творенням окремих слів. Важливо ввести їх у словосполучення,побудувати хоча б два-три речення з ними. Адже саме в словосполученнях і реченняхрозкривається смислове значення слова. [55: 188]
Учні часто плутають пряме та переносне значенняслів і тому роблять помилки, вживаючи слова у переносному значенні. Завданням класоводає навчити школярів: розрізняти пряме та переносне значення слів; уживати слова зпереносним значенням у мовленні. Щоб упоратися з цими завданнями, учитель має відвестивправам на спостереження за прямим і переносним значенням слів належне місце у загальнійсистемі вправ з граматики.
З терміном «пряме і переносне значення слова»учні познайомляться у 3 класі. У 1 — 2 класах вони спостерігають за вживанням утекстах слів з переносним значенням. Ознайомлення школярів із прямим і переноснимзначенням слова починається із спостереження над спеціально дібраними реченнямичи текстом. Зручними в роботі є ті тексти, до складу лексичного матеріалу яких входятьприкметники, бо саме вони нерідко вживаються в переносному значенні, виконуючи рольепітетів.
Виділяючи з тексту такі прикметники у сполученніз іменниками, учитель звертає увагу дітей на переносне значення прикметника, показуєна конкретному прикладі вживання цього прикметника і в прямому значенні, зіставляєпряме і переносне значення.
Розширенню й активізації словника учнів, розвиткуїх мислення сприяють і спостереження за багатозначністю слів. Розпочинаючи опрацюванняматеріалу про багатозначні слова, учитель пропонує дітям для аналізу речення ізбагатозначними словами. Діти з’ясовують, про які предмети, названі однаковими словами,йде мова. Іншими варіантом такої роботи може бути вивішена таблиця, на якій зображенагруша — плід і груша — спортивна.
Оволодіння лексичним багатством мови неможливебез вивчення її синонімічних й антонімічних засобів. Робота над синонімами допомагаєучням тонше сприймати слово, бачити в ньому, крім основного значення, ще й різнісмислові та експресивні відтінки, а відтак бути точнішими у слововживанні.
У процесі роботи над синонімами учитель має сформуватиу дітей уміння: розрізняти в мовленні близькі за значенням слова; добирати синоніми;замінювати в тексті те чи інше слово відповідним синонімом; самостійно вживати вготовому тексті дібране за смислом синонімічне слово; самостійно вибирати із своголексичного запасу найбільш влучний для висловлення власної думки синонімів.
Для того щоб навчити дітей розрізняти антонімиі правильно користуватися ними у своєму мовленні, потрібні спеціальні вправи, якізалежно від поставленої мети можуть проводитися на окремих словах, словосполученнях,реченнях і текстах. У роботі над антонімами використовуються такі вправи: виділенняз речення чи тексту слів з протилежним значенням, добір антонімів до поданих слів,зміна в тексті виділених слів антонімами, дописування речень словами, які маютьантонімічний смисл, складання речень з антонімами. [14: 142]. Отже, можна зробитивисновок, що однією з умов вільного володіння українським усним і писемним мовленнямє достатність словникового запасу. На уроках мови так само, як читання, слова, щопотребують пояснення, необхідно заздалегідь записувати на дошці або таблиці, поставившинаголос, прочитати та пояснити й пропонувати прочитати їх хором. Способи поясненнянезрозумілого дітям слова можуть бути найрізноманітнішими: використовуємо, як спосібпояснення малюнки або предмети; описові пояснення, наприклад горизонт- уявна лінія вдалині, яка ніби з’єднує небо з землею, кажуть ще — небокрай (крайнеба); підведення часткового під загальне, наприклад: платина- це метал, цінніший за золото, смарагд — дорогоцінне каміннязеленого кольору. [55: 187]; внаслідок перекладу; розчленування загального поняттяна часткові, наприклад: тканини — це сукно, сатин, шовк; цитрусові — це апельсин,лимони, мандарини. [14: 143] Внести слова в активний словник можна за допомогоюряду вправ.
Основними завданнями лексики є збагачення словника,уточнення словника, активізація словника, усунення не літературних слів. Роботанад вивченням лексичного матеріалу в початкових класах має велике загальноосвітнєзначення. Вивчення її розширює знання учнів про мову, знайомить з одиницею мови- словом, є головним джерелом збагачення словника дітей.1.2 Дидактичні ігри, їх особливості такласифікація
У глибоку давнину дитячі ігри виникли, як стихійненаслідування дій дорослих. У ігрових вправах і змаганнях підростаюче покоління готувалосядо праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальніфункції. З розвитком людства, нагромадженням знань, засобів матеріальної і духовноїкультури, прискоренням темпів життя гра поступово втрачала свою навчальну функцію.Універсальний засіб народної педагогіки, вона починає вважатися «несерйозним»заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля.У школі, з її традиційним бажанням уникати будь-якої стихійності, з поглядами научня, як на слухняного виконавця, аж дотепер для гри не було місця. [26: 86]
Майбутні педагоги навчалисяза схемою: у дитячому садку — діти граються, а в школі — навчаються, щоб підготуватисядо життя, а після школи — працюють. Різке розмежування видів діяльності за місцемперебування людини ніби узаконило в свідомості педагогів однобічність поведінковоїі пізнавальної сфер школяра.
Сучасна психологія визнає, що гра охоплює всі періодижиття людини. Це важлива форма життєдіяльності, а не вікова ознака. З грою людинане розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступіньвияву почуттів та емоцій. Розробкою теорії дитячих ігор, з'ясуванням ролі, структуриі значення гри для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж. Піаже, Л. Виготський,О. Леонтьєв, Д. Ельконін та ін. [26: 86]
А. Макаренко вважав дитячі рольові ігри є такимиж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжня праця. Однак, зазначаввін, тільки та гра є педагогічно цінною, в якій дитина активно діє, мислить, будує,комбінує, моделює людські взаємини. За цих умов вона може грати в грі різні ролі- бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностейта життєвої активності. [27: 54] Відомий педагог Василь Олександрович Сухомлинськийстверджував, що без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку учнів.[2]
Використання ігор у навчанніробить недоречною авторитарну позицію вчителя в спілкуванні з дітьми. Адже, щобзацікавити дітей майбутньою діяльністю, внести в навчання ситуації несподіванки,вільного вибору, яскраві позитивні емоції, педагог повинен сам стати учасником гри.
Особливо важливе поєднання гри з навчальною діяльністюв початкових класах, коли складний перехід від дошкільного дитинства до школи зумовлюєпоступову зміну провідних видів діяльності — ігрової на навчальну. [26: 86]. Навчатись,граючись! Ця ідея цікавила багатьох педагогів і вихователів. Практично вирішитицю проблему зміг наш сучасник, нині добре відомий всім Ш.О. Амонашвілі. Він показав,як через гру можна увести дитину в складний світ пізнання. Ш.О. Амонашвілі грає,спілкуючись із своїми учнями. І це важливе вміння дорослої людини стати на одинрівень з дитиною щедро винагороджується — блиском допитливих очей, живою активністюсприймання, щирою любов’ю до вчителя. [2: 37]
Дидактичні ігри бажано широко використовувати,як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. У будь-якій грі розвивається увага,спостережливість, кмітливість. Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчанняна уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога і учнів, продуктивноїформи їх спілкування з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості.
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися,самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.
Дидактична гра на уроці — не самоціль, а засібнавчання і виховання. Сам термін «дидактична гра» підкреслює її педагогічнуспрямованість та багатогранність застосування. А тому найсуттєвішим для вчителябудь-якого предмета є такі питання: визначити місце дидактичних ігор та ігровихситуацій у системі інших видів діяльності на уроці; доцільність використання їхна різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу; розробкаметодики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівняпідготовленості учнів; вимоги до змісту ігрової діяльності у світлі ідей розвивальногонавчання; передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих,хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих. [48]
Гра — одна з найважливіших сфер у життєдіяльностідитини, разом з працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідніемоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. Для педагога вонастає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливостідітей і підлітків, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості, самостійності,творчості та умови для саморозвитку.
Яскравим прикладом ігрової позиції вчителя є діяльністьА.С. Макаренка, який писав: "Є ще один важливий метод — гра… Треба зазначити,що між грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає… В кожній гарнійгрі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки… Дехто гадає, що робота відрізняєтьсявід гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: угрі є така ж велика відповідальність, як і в роботі, — звичайно, у грі гарній, правильній…".[27: 76]
Дидактична гра — це практична групова вправа звироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створенихумовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, сутьякого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль.
Отже, система дій у грі виступає, як мета пізнанняі стає безпосереднім змістом свідомості школяра.
Дидактичні ігри розрізняються за повчальним змістом,пізнавальній діяльності дітей, ігровими діями і правилами, організацією і стосункамидітей, за роллю вчителя. Перераховані ознаки властиві всім іграм, проте, в однихіграх виразніше виступають одні ознаки, в інших — інші.
З розуміння значення дидактичних ігор витікають наступнівимоги до них: кожна дидактична гра повинна давати вправи, корисні для розумовогорозвитку дітей і їх виховання; у дидактичній грі обов'язкова наявність захоплюючоїзадачі, рішення якої вимагає розумового зусилля, подолання деяких труднощів; дидактизму грі повинен поєднуватися з цікавістю, жартом, гумором. Захоплення грою мобілізуєрозумову діяльність, полегшує виконання задачі.
Задача педагога полягає у тому, щоб знайти максимум педагогічнихситуацій, в яких може бути реалізовано прагнення дитини до активної пізнавальноїдіяльності. Педагог повинен постійно удосконалювати процес навчання, що дозволяєдітям ефективно і якісно засвоювати програмний матеріал. Тому так важливо використовуватиігрові елементи і гру на уроках.
Національне самовизначення школи вимагає широкого відображеннянаціональних елементів у виховній діяльності, відродження краєзнавчої роботи, залученняучнів до активної участі в збереженні і охороні святинь свого народу.
В удосконаленій програмі з української мови дляучнів 1-4 класів акцентується увага на вивченні мовних явищ у їх взаємозв’язку івзаємозумовленості та забезпеченні на цьому ґрунті розвитку мислення та мовленняучнів. Програми містять матеріал, необхідний для формування в молодих школярів знаньі вмінь, які є базою їхнього подальшого навчання. Посилено увагу до вироблення вучнів загальнонавчальних умінь і навичок, забезпечення практичної спрямованостіуроків. [43]
Поряд з використанням на уроках мови відомих методіві прийомів, потрібно широко використовувати в навчальній діяльності ігрові прийоми,та ігри.
Використовуючи в навчальній роботі елементи гри,вчитель має змогу зробити серйозну розумову працю дітей захоплюючою і тим самимполегшити її.
Добираючи ту чи іншу дидактичну гру, вчитель маєпам’ятати, що процес створення гри містить ряд станів: вибір теми гри; визначеннямети й завдань гри; підготовка і проведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовкаунаочнень, проведення гри, підбиття підсумків).
Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог:ігри мають відповідати навчальній програмі; ігрові завдання мають бути не надтолегкими, проте й не дуже складними; відповідність гри віковим особливостям учнів;різноманітність ігор; залучення до ігор учнів усього класу.
Під час проведення дидактичних ігор в учителіввиникає безліч проблем: за яким принципом відбирати навчальний матеріал для створенняігор, яке місце дидактичних ігор у ряді інших форм і методів навчання, як одномувчителеві вправитися з класом учнів під час гри?
У навчальних іграх немає тих, хто програв або виграв,тут виграють усі. Їх можна проводити на будь-якому етапі уроку. Це дасть змогу виявитизнання учня і вміння користуватися ними. За їх допомогою можна перевірити, як учнівиконали домашнє завдання. полегшити розуміння нового матеріалу, його закріплення,Особливо при вивченні фонетики, частин мови та елементів синтаксису.
Якщо залишитися в межах традиційних форм і методівнавчання, то в структурі занять навчального часу для ігор не знайдеться. Але якщовідмовитись від деяких застарілих компонентів уроку, то гра не лише органічно впишетьсяв структуру уроку, а й дасть змогу різко зекономити навчальний час.
Гра в початковій ланці є засобом пізнання навколишньогосвіту і себе в ньому, усвідомлення дітьми мети своєї діяльності, опредмечуванняабстрактних понять, розвитку творчої уяви та здібностей, встановлених людяних взаємин.Більшість вчителів використовує гру, як засіб цілеутворення педагогічної діяльностіта інтерпретації її в особистості дії учня. Гра допомагає розвивати творчу уявута творчі здібності дитини.
Від уроку до уроку повинні змінюватися сюжети,ігрові ситуації. Поступово цікава гра, творча композиція слів переростають у справжнюнавчально-пізнавальну працю. [47: 31]
Часто постає таке питання: Як оцінювати результатидидактичних ігор? Якщо після гри вміння й навички учнів не зростають, це означає,що гра не ефективна і результати її впровадження негативні. Тоді треба шукати причининегативних наслідків. Їх може бути дві: перша — якість самої гри низька і не відповідаєвимогам; друга — методика проведення гри має серйозні відхилення від належного рівня.Позитивний ефект від використання ігор для навчання має виявитися одразу ж післягри. Він легко виявляється в моральному задоволенні від гри її учасників.
Проте існують і обмеження для проведення дидактичнихігор: не варто організовувати навчальну гру, якщо учні недостатньо знають тему;недоцільно впроваджувати ігри на заліках і іспитах, якщо вони не використовувалисяв ході навчання; не слід застосовувати ігри з тих предметів і програмних тем, девони не можуть дати позитивного ефекту.
Наявність багатьох критеріїв,що організовані ієрархічно, дозволяє характеризувати будь-яку ігрову вправу з різнихсторін.
Опрацювання навчального матеріалу в мовних іграхє особливо актуальним для засвоєння граматичного аспекту мовлення: в будь-якій мовііснує безліч явищ, при оволодінні якими неможливо уникнути тривалого вправлянняна рівні форми. Мова має виховувати духовно — емоційну сферу україномовних громадянчерез організаційний зв’язок з національними традиціями. Адже наша мова є скарбницеюне тільки української ментальності, а й загальнолюдських морально — естетичних цінностейі це благородний матеріал для виховання дитини.
Граматичні ігри не є винаходомінтенсивності методики. Вони активно використовуються також у «традиційних»технологіях, адже їх доцільність та методичний потенціал усвідомлені вже давно.
Мовні вправи з ігровоюмотивацією завдяки цікавості та унаочнення активізують образне мислення дитини.В.З. Вересаєв згадував, що, коли йому доводилося заучувати неправильні латинськідієслова, він намагався їх обігрувати. Дієслова перетворювалися в його уяві на воєннібастіони, і він повторював їх доти, доки фортеці не були зруйновані. Таким чиномформи ігрової діяльності дозволяють зробити значення речей більш явним для дитини.За допомогою ігор діти наближають до себе сенс цих речей.
Реалізація двоплановогопідходу до організації граматичних ігор (перший план — правила будь-якої, навітьнемовної, гри, другий план — її мовний зміст) вносить елемент розваги, радість,зацікавленість, азарт у певні монотонні моменти навчальної діяльності і забезпечуєможливість аналізу та узагальнення практично будь-якого граматичного явища у найпридатнішідля дитячого колективу формі. [26: 87]
У своїй педагогіці відомісистеми дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф. Фребельі М. Монтессорі, а для початкового навчання — О. Декролі. [26: 87] Отже, дидактична гра — це вид навчальних занять, організовуваних у виглядінавчальних ігор, що реалізовують ряд принципів ігрового, активного вчення і що відрізняютьсянаявністю правил, фіксованої структури ігрової діяльності і системи оцінювання.[45: 191]
Дидактичні ігри, які використовують в початковій школі, виконують різні функції:активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість,уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо.Правильно побудована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальнимипочуттями, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини. [26: 87]
У навчальному процесіігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрової ситуації, ігрового прийому,ігрової вправи.
Види дидактичних ігор:сюжетно-рольові; ігри-вправи; ігри-драматизації; ігри конструювання.
Дидактичні ігри можуть:бути тільки в словесній формі; поєднувати слово й практичні дії; поєднувати словой наочність; поєднувати слово і реальні предмети.
Структурні складові дидактичноїгри — дидактичне завдання, ігровий задум, ігровий початок, ігрові дії, правила гри,підбиття підсумків.
Дидактичне завдання гри визначається відповіддю до вимог програмиз урахуванням вікових особливостей дітей. Наприклад, розвиток мислення; формуванняуявлень про оцінки, ініціативи, кмітливості, здатності виявляти вольові зусиллядля досягнення поставленої мети, довільної уваги, зосередженості.
Ігровий задум — наступний структурний елемент дидактичної гри.дидактичне завдання в грі свідомо маскується, воно постає перед дітьми у виглядіцікавого задуму. Дітей приваблюють відтворення уявного сюжету, активні дії з предметами,загадка, таємниця, перевірка своїх можливостей змаганням, рольове перевтілення,загальна рухова активність, кмітливість.
На створення ігрової атмосфериістотно впливає ігровий початок. Він може бути значенням, коли вчитель повідомляєназву гри і спрямовує увагу дітей на наявний дидактичний матеріал, об’єкти діяльності,та інтригуючи, цікавим, захоплюючим, таємничим.
Ігрові дії — засіб реалізації ігрового задуму і водночасздійснення поставленого педагогом завдання. Виконуючи із задоволенням ігрові діїі захоплюючись ними, діти легко засвоюють і закладений у грі навчальний зміст.
Правила дидактичної гри діти сприймають як умови, що підтримуютьігровий задум; їх не виконання знищує гру, робить її не цікавою. Без заздалегідьвизначених правил ігрові дії розгортаються стихійно, і дидактичні завдання можутьлишиться невиконаними. Тому правила гри задаються вихователем до початку гри і маютьнавчальний та організуючий характер. Спочатку дітям пояснюються ігрове завдання,а потім — спосіб його виконання.
Успіх дидактичних ігорзначною мірою залежить від правильного використання в них ігрового обладнання, іграшок,геометричних фігур, природного матеріалу тощо.
Підбиття підсумків гри в зв’язку з такою віковою особливістюдітей, як не терплячість, бажання відразу дізнатися про результати діяльності, проводитьсявідразу після її закінчення. Це може бути підрахунок балів тощо. При цьому слідбільш тактовно підтримати інших учасників гри. [45: 196]
Отже, дидактична гра в усіх своїх видах виконує різні функції, але домінуємотиваційна, саме з цих позицій слід оцінювати її переваги порівняно з іншими методаминавчання.
Можна зробити висновок, що дидактичні ігри необхіднідля початкової школи, вони позитивно впливають на навчальний процес молодших школярів.Досліджувати їх необхідно у системі, на різних етапах уроку, використовуючи різнівиди діяльності школярів, включати ігри при вивченні нового матеріалу, складногодля усвідомлення матеріалу. Ігри створюють умови для усестороннього розвитку дитини,а саме творчого мислення, кмітливості, винахідливості та інше. А найголовніше, щоу процесі гри діти спілкуються, тим самим розвиваючи своє мовлення.
Використання дидактичних ігор сприяють не лише підвищенню інтересу до навчання,помітно зростає якість самого навчання, також підвищують міцність отриманих знань.
 1.3 Основні граматичні поняття українськоїмови, що вивчаються з морфології в 4-му класі початкової школи з російською мовоюнавчання
Програма з українськоїмови для 4-го класу передбачає вивчення такого обсягу морфологічних понять. У 4класі програмою передбачено для вивчення державної мови — 34 години, тобто 2 годинина тиждень.
Частини мови — іменник, прикметник, дієслово, займенник,числівник, прислівник. Засвоєння термінів, уміння їх вживати в процесі усних відповідей.Активізація знань про ці частини мови і застосування їх на українському мовномуматеріалі. Збагачення мовлення учнів словами — різними частинами мови. [43:53]
Іменник. Розширенняуявлень про предметність на прикладах іменників, що означають опредмечені дії, стан,якість (радість, сміливість, сміх). Іменники-синоніми й іменники-антоніми.Творення спільнокореневих іменників за допомогою суфіксів і префіксів, суфіксівпестливості та згрубілості. Спостереження за багатозначністю окремих іменників,вживання іменників у прямому й переносному значеннях, формування умінь вибиратиз ряду іменників-синонімів ті слова, які найбільш відповідають змісту висловлювань.Рід і число іменників. Активізація знань, засвоєних на уроках російської мови, прорід і число іменників. Спостереження за розбіжністю роду й числа деяких іменниківу російській і українській мовах. Розвиток умінь правильно вживати такі іменникив мовленні. Змінювання іменників за числами і відмінками. Засвоєння назв відмінківі питань до них. Уміння вживати іменники в однині й множині. Засвоєння іменників,які в українській мові вживаються тільки в однині (чорнило, листя,гілля) та множині (двері, штани).
Відмінювання іменників чоловічого та жіночого родуна — а, — я, в однині (спостереження за таблицею). Розвитокумінь правильно вживати в усному і писемному мовленні іменники в таких відмінках:родовий відмінок (вимова приголосних звуків [г], [к], [х] та [ж], [ч], [ш] перед- и, — і. Вживання прийменників з, із, до,без, від, при побудові словосполучень; давальний та місцевий відмінки (дочергування приголосних звуків [г], [к], [х] із [з,], [ц,],[с,]: нога — на нозі, рука в руці; вживання прийменниківпри, у (в), на з місцевим відмінкомпри побудові словосполучень); — орудний відмінок (закінчення — ою,- ею, — єю). Вживання прийменників з, за, над, підпри подові словосполучень. Відмінювання іменників чоловічого роду без закінченьта середнього із закінченням — е, — о, — я (спостереження за таблицею).
Формування вмінь вимовляти й правильно вживатив усному мовленні й на письмі іменники в таких відмінах: давальний і місцевий відмінки(уваги до паралельних форм — ові, — еві, — у, — ю); закінчень- і, — ї (у лісі, в селі, у гаї і в гаю,але: у саду); чергування приголосних звуків [г], [к], [х]із [з,], [ц,], [с,] (стоїть у кожусі);орудний відмінок: увага до випадків розбіжності закінчень у російській і українськіймовах: плечом — плечем; орудний відмінок;подовження вимови м’яких приголосних перед закінченням — ямв іменниках середнього роду на — я: життям; спостереженняза розбіжністю в роді таких іменників у російській і українській мовах. Відмінюванняіменників жіночого роду з нульовим закінченням та іменника мати (спостереження затаблицею). Вимова та правильне вживання в усному мовленні й на письмі іменники утаких відмінках: називний відмінок (увага до відсутності ь після букв ж, ч, ш); родовий, давальний, місцевий відмінки (до чергування голоснихзвуків [і] — [о], [і] — [е] у цих відмінках); орудний відмінок (до явища подовженням’яких приголосних перед закінченням — ю: осі [н,:], позначення цього явища на письмі двома буквами (осінню). Апостроф після твердих приголосних основи перед закінченням- ю (любов’ю). Засвоєння вимови і правопису іменників із збігомкінцевих приголосних (радість — радістю). Змінювання, вимовата правопис іменника мати у всіх відмінках, у тому числі йорудному при побудові словосполучень: розмовляю з матір’ю,родовому: йду до матері. Спостереження за відмінюванням іменників- назв маленьких істот (за таблицею) та іменника ім’я. Увага до суфіксів — ат-, — ят-, — ен-. Уміння правильно вимовляти й уживати на письмітакі іменники в родовому, давальному та місцевому відмінках. Увага до суфікса — ат-. Відмінювання іменників у множині (спостереження за таблицею).
Формування умінь вимовляти та правильно вживатиіменники в усному мовленні й на письмі в таких відмінках: називний відмінок (вимоваприголосних звуків [г], [к], [х] та [ж], [ч], [ш] перед — и, — і);родовий відмінок (закінчення — ів, — їв: звірів, країв; відсутністьзакінчень в іменниках середнього роду на — я: знання — знань, завдання- завдань); місцевий відмінок (закінчення — ах в іменниках,вжитих з прийменником по: по дорогах).
Прикметник. Активізація знань про прикметники. Значення, питання, зв'язок з іменниками,залежність роду прикметників від іменників. Родові закінчення прикметників. Прикметники-синонімиі прикметники-антоніми, уживання прикметників у прямому і переносному значеннях.Спостереження за вживанням прикметників у текстах різних стилів: художньому, розмовному,науковому (без уживання термінів). Творення прикметників від прикметників та іменниківза допомогою суфіксів. Спостереження за відмінками значення прикметників (старий- старенький — старезний). Творення найбільш уживаних якісних прикметників вищогой найвищого ступенів (практично, без уживання термінів). Відмінювання прикметниківчоловічого та середнього роду в однині (спостереження за таблицею), засвоєння відмінковихпитань. Формування умінь вимовляти й правильно вживати в усному мовленні й на письміприкметники чоловічого і середнього роду в таких відмінках: родовий відмінок (довимови та вживання ь для позначення м’якості приголосногоперед закінченням — ого, вживання прийменника до з родовим відмінком при побудові сполучень); закінчення прикметниківу давальному і місцевому відмінках однини. Відмінювання прикметників жіночого родув однині (спостереження за таблицею), засвоєння відмінкових питань. Вимова й уживаннязакінчень прикметників жіночого роду в родовому, давальному й орудному відмінках:- ої, — ій, — ою. Вживання м’якого знака для позначення м’якостіприголосного перед закінченням — ої, — ою: синьої, з синьою.Відмінювання прикметників у множині (спостереження за таблицею), засвоєння відмінковихпитань.
Правила вимови та вживання в усному мовленні йна письмі закінчень прикметників у називному та знахідному відмінках множини (далекі дороги). Утворення сполучень іменників з прикметниками, вжитимив різних відмінках (синя річка, синьою річкою). Побудова реченьз однорідними членами — прикметниками. Розвиток умінь вдало і точно вживати прикметники,будуючи власне висловлювання (текст-опис, розповідь з елементами опису тощо).
Займенник. Займенниковіособові (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони), присвійні(мій, моя, моє; твій, твоя, твоє тощо) та вказівні (той, та,те, цей, ця, це). Спостереження за роллю займенників у тексті. Займенники 1, 2,3-ї особи. Спостереження за змінюванням особових займенників за відмінками (за таблицею).Вживання відмінкових форм займенників мене, тебе, його, йому,їйпри побудові словосполучень. Вимова і написання займенників мого,(у) моєму, моїй; твого, твоєму, твоїй; цього, у цьому, цієї. Вправи на вживаннязазначених займенників у мовленні. Окреме написання займенників з прийменниками(активізація знань, засвоєних у 3 класі). Використання займенників для усуненняодноманітного повторювання слів під час побудові текстів.
Дієслово. Активізаціязнань учнів про дієслово (питання, значення, роль у реченні, зв'язок з іменниками,правопис не з дієсловами). Розширення уявлень про лексичнезначенням дієслів (без уживання терміна): дієслова мовлення. Мислення, руху, станулюдини тощо. Спостереження за дієсловами синонімами і дієсловами-антонімами, багатозначністюокремих слів у переносному значенні. Творення дієслів за допомогою префіксів. Утвореннясловосполучень зі спільнокореневими та синонімічними дієсловами різних семантичнихгруп, введення їх у речення, побудова речень з однорідними членами-присудками. Спостереженняза роллю дієслів у текстах-описах. Розвиток умінь вибрати із синонімічного рядудієслів те, яке найбільш відповідає змісту висловлювання, умінь уникати одноманітностіу використанні дієслів із значенням мовлення, мислення, руху при побудові тексту.Часи дієслів. Активізація знань, засвоєння українських термінів. Спостереження зазмінюванням дієслів за часами. Суфікс — в — у дієсловах чоловічого роду минулогочасу. Переконструювання тексту за допомогою заміни однієї часової форми дієслована іншу. Неозначена форма дієслова. Спостереження за вживанням дієслів у неозначенійформі в приказках і прислів’ях, порадах, інструкціях. Переконструювання тексту задопомогою заміни неозначеної форми дієслова на часову і навпаки Замінювання дієслівтеперішнього і майбутнього часу за особами й числами (спостереження за таблицею).Поділ дієслів на дієвідміни — І та ІІ. засвоєння вимови і правопису дієслівних формна — ть, — ться. Спостереження за значенням дієслів на — ся в тексті. Повторення знань та закріплення граматичних умінь:побудова словосполучень і речень з дієсловами в різних особових формах теперішньогоі майбутнього часу. Переконструювання та переказ тексту із заміною однієї особина іншу. Добір особової форми дієслова залежно від змісту тексту.
Прислівник(практичне вживання протягом року); увага до правописунайбільш уживаніших з них: вчора, вранці, вдень, увечері, справа, зліва, зверху,внизу, скрізь.
Числівник(практичне вживання протягом року кількісних іпорядкових від 1 до 20). [43]
Отже, нам необхідно розглянутиті основні поняття, що вивчають діти в процесі вивчення морфології на рівні сучасноїлінгвістики. Розпочнемо свій огляд з розділу "Іменник".
Іменник. Іменник має значення предметності,визначає предмет у найширшому розумінні слова. В іменнику об'єднуються спільнимзначенням предметності семантично різні слова: назви людей (хлопець,радист, вчителька); істот і організмів (кінь, лев, джміль);конкретних предметів (підручник, стіл) і речовин (цемент, кисень); явищ природи (ураган, повінь); фактів,подій, явищ (пожежа, страх); установ, підприємств, організацій(міністерство, завод); абстрактних понять, узагальнених властивостейі ознак (сміливість, дружба), дій та станів (змагання, чуття) та ін. Кожна з цих груп може поділятися на рядпідгруп. Наприклад, у групі назв речей можна виділити підгрупи речовин, металів,тканин, копалин, матеріалу, грошових одиниць та багато інших.
Іменники перебувають ускладних смислово-граматичних взаємозв'язках з іншими розрядами слів. Зовнішні ознакиі внутрішні властивості предметів, якості найчастіше позначаються прикметниками,а дії і стани — дієсловами, ознаки дії чи стану — прислівниками. Різниця у вираженніякостей і властивостей іменника, з одного боку, і прикметника, з другого, полягаєв тому, що прикметник виражає якість або властивість, притаманну якомусь предметові(глибокий слід, хвилююча зустріч), а іменник — самостійно,абстраговано від предмета, якому вона належить (глибина, хвилювання):Тихо сідає сонце червоне на зеленому небі, певно, на вітер. Скоро в зелень ряснууберуться садки. — Не впізнати розкішного краю.
Дія або стан, вираженідієсловом, пов'язані з часом і обов'язково з якимсь виконавцем (людинабіжить, учень читає); іменники виражають абстраговану опредмечену дію і невказують на час її протікання (біганина, читання). Іменники,що означають дію, своїм семантичним значенням близькі до інфінітива, але різницяміж ними досить виразна. Неозначена форма дієслова показує дію як процес, а іменник- як опредмечену дію (читання — читати, боротьба — боротися).
Категоріальне значенняпредметності іменників виражається в граматичних категоріях роду, числа і відмінка.Усі іменники, крім тих, що вживаються лише в множині, належать до одного з трьохродів — чоловічого, жіночого або середнього. Не мають граматичного роду іменникимножинної форми: ворота, чари і под. Категорія числа виявляєтьсяу формах однини і множини (будинок — будинки, лікар — лікарі) абов одній лише формі — однини чи множини (спритність, молоко; фінанси,сани). Іменник має сім відмінків.
Як уже згадувалось, уреченні іменник найчастіше виступає у ролі підмета або додатка: Понадставом увечері хитається очерет. Рідше іменник вживається в функції іменногоскладеного присудка з нульовою зв'язкою: Дитина — прикраса людськогоіснування. Неузгодженого означення: Сонце грає на срібнійхвилі Дніпра чорними блискітками; обставини: на оновленійземлі ворога не буде супостата. Виступаючи в ролі підмета, іменник має формуназивного відмінка. У цій самій відмінковій формі іменник може бути присудком: Київ — красамого краю, слава і гордістьслов'ян. В усіх інших випадках синтаксичного вживання іменник набуває формитого чи того непрямого відмінка: Щовесни прилітатиму, брате, бо криломя до тебе приріс.
Виразною особливістю іменниківє також властивість означатись прикметниками, займенниками, порядковими числівниками,які з ними узгоджуються в роді, числі та відмінку: А скільки веселогоптаства жило, пурхало, перекликалось в гущавині!
Отже, іменником називаєтьсяповнозначна частина мови, що означає предметність, має категорії роду, числа, відмінкаі в реченні вживається в різних синтаксичних функціях, серед яких найтиповішимиє функції підмета і додатка. [8: 103]
Іменникиз конкретним і абстрактним значенням. Семантична категоріяконкретності-абстрактності групує слова, які протистоять одні одним за властивістюназивати конкретні поняття і абстрактні. Іменники з конкретним значенням виражаютьпоняття, що відображають предмети оточуючої дійсності, які сприймаються людиноюза допомогою органів чуттів. Це назви предметів (шафа, портрет),явищ (блискавка, туман), людей (дитина,учень). Сюди належать також назви одиниць виміру (літр, рік).До конкретних назв умовно відносять найменування людей, географічних понять,підприємств, установ, творів тощо: Олег, Волга. Іменники забстрактним значенням називають поняття, які людина не може безпосередньо сприйматиорганами чуттів, наприклад: щедрість, відвага, спритність, комунікація,воля, доброта, прискорення, жовтизна, біг. Межі між конкретними та абстрактниминазвами рухомі. Інколи той самий іменник в одному контексті може означати конкретнепоняття, а в інших — абстрактне. Пор. речення: Усе теє пригодиться,що на полі корениться. і На літературному полі мені щастило.Абстрактні іменники бувають непохідні (диво, воля, сила) абопохідні, утворені від дієслівних або прикметникових коренів за допомогою спеціальнихсуфіксів: — анн (я), — енн (я), — інн (я), — зтв (о), — ств (о),- б (а), — іеть, — ізм (змагання, мужність, ідеалізм). Серед абстрактнихіменників є чимало іншомовних запозичень: економіка, романтизм. Граматичнимиознаками абстрактних іменників є нездатність їх утворювати корелятивні форми одниниі множини. Більшість абстрактних іменників функціонує лише в однині, а деякі лишеу формі множини (канікули, жнива). Окремі абстрактні спільнокореневііменники можуть виражати поняття одиничності — множинності, але не становлять співвідноснихграматичних форм однини і множини: радість — радощі, хитрість — хитрощі.Форми однини і множини можуть мати абстрактні назви, утворені з конкретнихназв унаслідок метафоризації: вогнище революції — вогнища революції,осередок культури — осередки культури. Абстрактні іменники, оскільки вониє наслідком абстрагування від конкретних, не підлягають лічбі і не здатні означатисяозначено-кількісними числівниками.
Категоріяроду іменника. Значення і граматичневираження категорії роду. Граматичний рід є однією з найістотніших категорій, якаразом іншими категоріями є засобом вираження предметності й виявляє морфологічнуприроду іменника. Вагомість категорії роду визначається, зокрема, й тим, що вонає одним із найважливіших засобів перетворення назв властивостей, дій, станів у цілікласи опредмечених назв (доброта, уважність, змагання). Вонаохоплює всі іменники, крім тих, що вживаються тільки в формі множини (ворота, сани). Морфологічне значення роду обумовлює здатність іменникасполучатися з певними формами узгоджуваних слів, вступати в координацію з присудком:Перед галявиною плакуча береза сипнула сльозами, як мати, за неюсхлипнуло невидиме джерельце і скинуло з себе клубочок туману.
Кожному іменникові властивийтільки один рід: чоловічий (Максим, герой), жіночий (праця, наречена, повість) або середній (вікно, знання).На відміну від категорії роду в прикметниках, числівниках, займенниках ідієсловах, рід в іменниках є синтаксично незалежним, самостійним. Рід іменниківвизначається за кількома ознаками: морфологічно — характером основ і формами називногоі деяких непрямих відмінків в однині; за типами суфіксального словотворення; засинтаксичним зв'язком з іншими словами в реченні; за семантикою. Більшість іменників- назви речей, явищ, процесів, понять — розподіляються за родами залежно від характеруоснови і системою флексій відмінкових форм однини називного відмінка. У цих іменникахрід є категорією суто граматичною. Залежність роду від морфологічної структури єдіючим законом сучасної мови. До чоловічогороду належать: більшість іменників, що в називному відмінку однини маютьчисту основу: віл, завод, місяць, в родовому відмінку однинимають закінчення — а (-у), — я (-ю): вола, краю, місяця; частинаіменників на — а (-я), що лексично вказують на належністьдо чоловічої статі: Ілля, староста; окремі іменники на — о: Павло, батько, Дніпро. До жіночого родуналежать: іменники, які в називному відмінку однини мають закінчення — а, — я, в родовому — и, — і, — ї, в орудному- ою, — ею-, — ею: пісня, груша, акація; пісні, груші, акації; грушею,акацією; іменники, які в називному відмінку однини мають чисту основу, вродовому — флексію — і, — а в орудному — ю:повість, ніч; повісті, ночі; повістю, ніччю. До середньогороду належать: іменники, які в називному відмінку однини мають флексії — о, — є: перевесло, чересло, точило, дворище; іменники, яків називному відмінку однини мають закінчення — я, а в орудномувідмінку однини — ям: провалля, роздоріжжя, тертя; проваллям, роздоріжжям,тертям; іменники, які в називному відмінку однини мають закінчення — а, — я, — а в непрямих відмінках приймають суфікси — ат-, — ат, — ен: курча, теля, ім'я; курчати, теляти, імені. Рідіменників — назв осіб умотивовується приналежністю до чоловічої чи жіночої статі.Іменники типу Іван, Павло, брат, син є іменниками тільки чоловічогороду, а іменники типу Оксана, сестра, дочка є іменниками тількижіночого роду.
В іменниках — назвах людейвикористовуються різні засоби вираження категорії роду: лексичний — за допомогоюслів, утворених від різних основ: чоловік — жінка, батько — мати,брат — сестра; словотворчий — за допомогою слів, утворених від однієї основи:свекор — свекруха, тесть — теща, комсомолець — комсомолка; морфологічний- іменники кожного роду мають свої закінчення: онук — онука, кум- кума, Олександр — Олександра, Мар'ян — Мар'яна; синтаксичний — з родовоюформою іменників граматично узгоджуються родові форми інших слів (прикметників,займенників, дієприкметників тощо): читав Крамаренко — читала Крамаренко,наш Микитенко і наша Микитенко.
Назви осіб за професієюабо за характером діяльності типу голова, суддя, воєвода, листоношамають закінчення іменників жіночого роду, але належать до іменників чоловічогороду.
Іменники чоловічого роду- назви осіб за посадою, званням, професією іменують особу поза приналежністю дотієї чи тієї статі: професор Сидорова, парторг Іванова, таксамо інженер, нотаріус, біограф, та ін. Однак поряд з іменникамичоловічого роду утворюються на означення відповідних професій іменники жіночогороду: письменник — письменниця, директор — директриса.
У назвах тварин дуже малоіменників середнього роду. Це відіменникові утворення з суфіксами ат-, — ят-, — ен-: вовча, зайча, лоша, та похідні від них утворення:ягнятко, телятко, теляточко, звірятко.
Усі інші назви тваринза родовою класифікацією можна поділити на чотири групи: іменники чоловічого і жіночогороду — назви тварин, в яких значення роду виражається за допомогою суплетивних форм:бик — корова, кабан — свиня, півень — курка, цап — коза; іменникичоловічого і жіночого роду — назви тварин, в яких рід виражається за допомогою суфіксів:вовк — вовчиця, перепел — перепелиця, слон — слониха, ведмідь — ведмедиця;іменники чоловічого роду — спільні назви для самок і самців: сокіл, зубр, кажан, фазан, комар, павук; іменники жіночого роду- спільні назви для самок і самців: акула, жаба, ластівка, оса, сорока.
Категоріячисла іменників. Граматична категорія числа узагальненовідображає кількісні відношення предметів, позначуваних іменниками. У ній об'єднуютьсяформально виражені значення однини і множини. Вираження протиставлення одиничностіі роздільної множинності становить основний зміст категорії числа. Граматичні значенняоднини і множини в іменниках співвідносні (у більшості випадків) з реальною одиничністюі множинністю. Наприклад, форма числа іменника будинок вказуєна те, що предмет один, а форма будинки — на те, що предметівбільше як один — два, п'ять, кілька, багато (пор. також: книга — книги, коваль — ковалі, озеро — озера та ін.).
Категорія числа в іменникує самостійною, синтаксично незалежною. У прикметниках, числівниках, займенникахприкметникової форми та дієсловах категорія числа є залежною, вона служить засобомсинтаксичного зв'язку з іменниками.
Засобивираження категорії числа. Граматичні ознаки категоріїчисла іменників характеризуються: наявністю відмінкових форм, властивих окремо дляоднини і множини. При цьому іменники, що позначають один предмет у цілому ряді однорідних,вживаються в формі однини, а іменники, що позначають кілька предметів — у формімножини: книжка — книжки, книжки — книжок; село — села, села — сіл.Морфологічними показниками служать у цьому випадку відповідні відмінковізакінчення (в наших прикладах: — а, — о, — я; — и, — а, — и); відповіднимисинтаксичними зв'язками іменників з іншими словами в реченні: зеленатрава — зеленої трави; зелені трави — зелених трав; студент працює — студенти працюють;специфічними засобами словотвору: киянин — кияни; небо — небеса;наголосом: пшениця, пшениці — пшениці; море, моря — моря.
У сучасній українськіймові абсолютна більшість іменників має співвідносні форми однини і множини. Однинаозначає, що названий предмет мислиться як один з якогось класу однорідних предметів(ставок, хата, вікно). Множина вказує на два, три, чотириі більше однорідних предметів. Форми множини виражають невизначену й узагальненумножинність, а не арифметично помножене значення тих чи інших форм однини.
За наявністю форм числаіменники поділяються на три групи: іменники, що мають форму однини і множини; іменники,що вживаються тільки в однині; іменники, що вживаються тількив множині.
Найбільшу за обсягом групустановлять іменники першої групи, що вживаються як в однині, так і в множині. Доцієї групи належать назви осіб, предметів, що піддаються лічбі: мати- матері, учень — учні; будинок — будинки, море — моря.
Іменники першої групи,що мають і однину, і множину, означають предмети, що сприймаються роздільно. Цііменники поєднуються з кількісними числівниками: три брати, сім олівців.Правда, інколи іменники, хоч і мають множину, проте не означають двох чибільше предметів, що мисляться роздільно, наприклад: небо інебеса, час і часи та деякі інші. Уцих випадках, власне, немає відмінності в значенні між одниною і множиною.
Іменники, що вживаютьсятільки в однині, виражають назви предметів чи понять, які в практиці мовлення нетреба уявляти в якійсь кількості. Вони могли б потенційно мати повну парадигму відмінювання,але практично для них характерна лише одна.
Однинні іменники поділяютьсяна такі підгрупи: абстрактні Іменники, що означають якість, властивість, дію, станчи різні узагальнені поняття: сміливість, гордість, боротьба: Розквітнеорлина моя Україна, і щастя, і труд, і любов; збірні іменники, що означаютьсукупність осіб або подібних предметів, явищ, які мисляться як одне неподільне ціле:селянство, козацтво, рідня, деканат; іменники, що становлятькатегорію речовинності: молоко, кисень, вода; власні назвилюдей, тварин і географічні поняття: Наталія, Буг, Балатон. Назвипланет теж вживаються лише в однині: Земля, Венера.
До третьої групи належатьіменники, які вживаються тільки в множині. Вони означають: назви будівель, їх частин,споруд: сіни, ворота, сходи, двері; назви предметів упряжі,засобів пересування: сани, бігуни; назви знарядь праці і предметівдомашнього вжитку: граблі, окуляри; назви музичних інструментів:цимбали; назви одягу і взуття: штани, труси,бутси; назви парних предметів і парних частин тіла: переди,в'язи; назви маси, речовини, матеріалу, продуктів харчування: хімікалії, макарони; назви залишків речовини чи матеріалу: висівки, сколотини; назви відрізків часу, дій, що повторюються:будні, канікули; власні географічні назви: Альпи, Ясси; назви ігор: городки, шахи; іншіназви: плавні, баляси: Тепле повітря навкруги було напоєне густимипахощами.
До іменників множинноїформи за своїм значенням наближаються деякі іменники в таких випадках: якщо словаз речовинно-матеріальним значенням вживаються на означення сортів (високоякісні сталі); якщо одиничні іменники виконують певну експресивно-поетичнуфункцію: Лети ж, моя думо, моя люта муко, забери з собою всі лиха,всі зла (Шевченко); якщо форми однини мають відтінок узагальнення:«Через серце митця», «Читач пропонує».
Значення числа в невідмінюванихіменниках виражається тільки синтаксично: В одному купе з Шурою їхавлітній політрук-піхотинець; З усіх купе виходили пасажири.
В сучасній українськіймові, в її живих говорах збереглися поодинокі залишки форм двоїни, наприклад: форминазивного відмінка сучасної множини (очі, плечі) та орудноговідмінка (очима, плечима); діалектні форми (дві відрі). [8: 107]
Категоріявідмінка іменника. Категоріявідмінка — одна з найскладніших граматичних категорій в системі іменника, яка виражаєйого відношення до інших слів у словосполученні і, реченні. Кожний відмінок є носіємпевного комплексу категоріальних значень. Конкретні відмінки в складі категоріївідмінка характеризуються і відрізняються один від одного не тільки за значенням,а і за своєю формою, формальними показниками відмінків є в основному закінчення;додатковими формальними показниками окремих відмінків можуть виступати також чергуваннязвуків, місце наголосу, прийменники.
Відмінки виражають різніморфологічні і синтаксичні значення та різноманітні семантичні відтінки просторових,часових, причинних, кількісних, об'єктних та інших відношень між предметами, діямита ознаками. Вони своїми формами не вносять змін у речове значення слова, а виражаютьвідношення між словами.
Іменник у реченні завждивиступає у формі будь-якого з відмінків і вимагає від узгоджуваного з ним прикметника,займенника і дієприкметника такої самої відмінкової форми. Граматична категоріявідмінка служить засобом вираження підрядних зв'язків між іменником і синтаксичнопов'язаним з ним дієсловом, іменником або прислівником. Наприклад, у реченні Ще вечір спав в очеретах і полохливий мокрий птах шукав гнізда іменникивечір і птах є незалежними членами- підметами, на що вказує форма називного відмінка, іменник з прийменником в очеретах є обставиною місця, на що вказує форма місцевого відмінка;іменник гнізда виступає в ролі додатка; прикметники-означенняполохливий, мокрий узгоджуються з означуваним іменником птах у роді, числі і відмінку.
У сучасній українськіймові є сім відмінків, а саме: Називний — хто? що? Родовий- кого? чого? Давальний — кому? чому? Знахідний- кого? що? Орудний — ким? чим? Місцевий- на кому? на чому? Кличний.
Деякі форми відмінківбагатофункціональні, наприклад: слюсареві — давальний і місцевийвідмінки, повісті — родовий, давальний і місцевий відмінки.Проте окремі відмінки можуть мати паралельні форми, наприклад: давальний відмінокбратові і брату, місцевий — на скрипалю, скрипалеві, скрипалі.
Відмінкові форми іменниківі прийменники доповнюють одні одних. Прийменники зумовлюють і уточнюють значеннявідмінкових форм, і, навпаки, роль і значення прийменників з'ясовується через значеннявідмінків.
Сполучення відмінковихформ з прийменниками створює розгалужену систему зв'язків між словами для вираженнярізноманітних семантичних відтінків.
Називний і давальний відмінки,кличний вживаються без прийменників, родовий, знахідний, орудний — без прийменниківі з прийменниками і місцевий — тільки з прийменниками.
Найзагальніше протиставленняможна спостерігати в поділі іменників на дві групи: прямий відмінок, що виражає незалежністьслова, і непрямі відмінки, що виражають залежність іменника від інших слів.
Основнізначення відмінкових форм. Називний відмінок становитьвихідну форму іменника і виконує власне номінативну функцію, функцію називання.Він не може виражати об'єктних відношень! Називний відмінок становить назву суб'єкта.Іменник у називному відмінку в реченні може бути підметом, іменною частиною складеногоприсудка або прикладкою: Минають роки, виростають нові покоління радянськихлюдей, але не меркне велич подвигу юних краснодонців.
Називний відмінок виступаєі в ролі головного члена односкладного номінативного речення: І сонце,й день, і вишня в цвіті, і творчості крилатамить.
Родовийвідмінок іменників при дієсловах може вживатися: наозначення частини від цілого (купити цукру, випити чаю); наозначення часу: 3 того часу, з того часу більше місяцяпройшло, а Тараса, а Тараса поміж ними не було!
У при іменному вживанніродовий відмінок може виступати для вираження приналежності (винахідінженера, опера Майбороди), для позначення частини або міри певної речовини(кілограм цукру, віз дров), для вираження кількісно-іменнихвідношень (загін партизанів, табун коней).
Давальнийвідмінок при дієсловах означає непрямий об'єкт: подарувати другові «Кобзаря». При безособових дієсловахдавальний відмінок означає особу, яка переживає певний стан: Дівчинцівраз полегшало на серці.
Знахіднийвідмінок вживається переважно при перехідних дієсловахі означає предмет, на який безпосередньо переходить дія: любити книгу.
Оруднийвідмінок вживається переважно при дієсловах та іменниках.При дієсловах він означає предмет, що використовується як знаряддя дії (рубати сокирою, орати плугом); засіб пересування (їхати електричкою); значення обставинної характеристики місця (їхати полем), часу (сидіти годинами), простору(летіти над селами), порівняння і перевтілення (триматися козаком, летіти стрілою).
Місцевий відмінок вживається тільки з прийменниками, які разом з флексіями виражаютьзначення цього відмінка. Місцевий відмінок може означати місце дії: Над Дніпром, на кам'янистій глибі, де фронтів буранивсь вітровій, чарівноюдівчиною, Либідь, ти лишилась в пам'яті моїй.[8: 109]
Кличний відмінок. Виконує в реченні апелятивну функцію — звертання до адресатамовлення. Форма кличного відмінка ніколи не пов’язуються з прийменниками і не вступаєв підрядні чи сурядні зв’язки з іншими членами речення. Вона твориться від іменниківчоловічого чи жіночого роду, що означають осіб, істот, персоніфіковані предмети(Павле, діду). Значення звертання до особи виражається задопомогою флексії у формі однини (Галю, сину). У множені клична форма збігаєтьсяз формою називного відмінка. [39: 215]
Прикметник. Слова, які виражають поняття ознаки предмета, об’єднуються в спеціальнийклас — прикметники. Загальне поняття ознаки як категоріального значення прикметникав семантичному плані надзвичайно містке, до нього входять різноманітні властивості,якості, прикмети, відношення, що характеризують предмети. Це можуть бути зовнішніприкмети і внутрішні риси людей і тварин (молодий, добрий), властивості,якості речей (м'який, зелений), часові чи просторові відношення(вчорашній, вечірній), відношення між предметами і особами(пшеничний колосок) і багато інших.
Прикметники тісно пов'язаніз назвами предметів — іменниками. Прикметник подібно до іменника є іменною частиноюмови, але його семантичну основу становить не предметність, а ознака. При цьомусемантичні основи іменника й прикметника не взаємовиключають, а тільки взаємодоповнюютьодна одну. Позамовні взаємозв'язки між предметами й ознаками у плані мовного вираженнявиявляються в тому, що іменник як виразник предметності сполучається з різними прикметниками- виразниками ознак. Так, наприклад, море може бути безкрає, безмежне. У свою чергу, один і той же прикметник, маючишироке семантичне коло, поєднується з різноманітними іменниками, які мають прямеі переносне значення (довга дорога, довгий день): Почався довгийі впертий штурм гранітної стіни; Я бачив, що моя розповідьсхвилювала її, і жорстоко картав себе за довгий язик. Вступаючи в синтаксичнийзв'язок з іменником, прикметник відповідає на питання про предмет: який? (яка? яке?),чий? (чия? чиє?), котрий? (котре? котра?).
Прикметники істотно відрізняютьсявід дієслів, які теж називають ознаки предметів. Ознаки, виражені дієсловами, динамічні,процесуальні, вони мають часові характеристики: Сині волошки протимісяця ще більше синіли. Слова сині і синіли семантично споріднені, спільнокореневі (синього- ознака кольору), близькі за функцією, характеризують предмет за тією жкольоровою ознакою. Але синіли — дія, процесуальна ознака,виражена дієслівною словоформою, а сині — це природна, постійнаознака предмета виражена прикметником, ознака статична.
Більшість прикметниківутворилася від іменників і дієслів і частково перенесла в свою семантику значеннявідповідних слів. Проте в українській мові є прикметники, які виражають ознаки предметівсемантикою власної основи, а не через відношення до інших предметів чи дій: мудрий, кислий.
Раніше ці прикметникив переважній більшості були зв'язані з назвами предметів, дій, обставин.
Більшість прикметників- слова багатозначні, наприклад: високий двір, високе довір'я; чорний портфель, чорний хід, зберігати про чорний день. Слововільний, наприклад, у різних контекстах несе відповідне семантичненавантаження: Гордо встає Україна, вільна від краю до краю.
Прикметники разом з іменникамиу складі речення утворюють словосполучення, в якому стрижневим словом є іменник,а залежним — прикметник. Тому цілком природно, що прикметникам властиві ті саміграматичні категорії, що й іменникам, тобто категорії роду, числа й відмінка, алекатегорії не самостійні, а залежні від категорій іменника, і виражаються вони формамиузгодження прикметника з іменником у роді, числі і відмінку.
Таким чином, загальнограматичнезначення прикметника — це атрибутивність, тобто узагальнене значення статичної ознакипредмета разом з граматичними формами його вираження.
Тверда і м'яка групи відмінювання.Повні стягнені прикметники змінюються за родами, числами і відмінками. За характеромкінцевого приголосного основи повні стягнені прикметники поділяються за дві групи:тверду і м'яку.
До твердої групи належатьприкметники, які в називному відмінку однини мають закінчення — ий,- а, — е: широкий — широка — широке.
До м’якої групи належатьприкметники, які у називному відмінку однини мають закінчення — ій(-їй), — я, — є: довгошиїй — довгошия — довгошиє.
До м'якої групи відмінюванняналежать: якісні і відносні прикметники з основою на м'який — н- при попередньому приголосному: безодній, пізній, ранній;якісні прикметники з основою на — і — (-їй): безкраїй, довговіїй, короткошиїй; відносні прикметники прислівниковогопоходження на — жній, — шній: вчорашній, справжній;сюди належать також прикметники прийдешній, сінешній; утворенівід назв осіб присвійно-відносні прикметники з основою на м'який суфіксальний — н-: матерній, дружній; прикметники синій, велій,орлій. Усі інші прикметники належать до твердої групи відмінювання, а саме:прикметники, що перед кінцевим приголосним основи мають голосний: білий, сизий, куций, піввіковий, схожий; більшість прикметниківз суфіксальною основою на — н — при попередньому приголосному:безбарвний, величний; всі присвійні прикметники з суфіксами- ів (-їв), — ин (-їн): братів, батьків, шевців; усі синтетичніформи прикметників вищого і найвищого ступенів: (най) молодший,(най) частіший. [8: 137]
Складні прикметники здругою частиною на — лиций (білолиций, круглолиций) та прикметникбезлиций мають мішану систему відмінкових закінчень. Зразкивідмінювання прикметників: Зразки відмінювання прикметників
Тверда група
Однина                                                Множина
Відмінки
Чоловічий  рід  Жіночий рід  Середнійрід  Для всіх родів
Н. гарн-ий             гарна              гарне             гарні
Р. гарн-ого          гарної              гарного          гарних
Д. гарн-ому         гарній              гарному         гарним
3. Як Н. абоР.     гарну              гарне             Як Н. або Р.
О. гарн-им           гарною           гарним           гарними
М. (на)гарн-ому   (на) гарн-ій    (на) гарн-ому (на) гарн-их
М’якагрупа
Однина                                              Множина
Відмінки
Чоловічий  рід  Жіночий рід  Середнійрід  Для всіх родів
Н. літ-ій            літня             літне               літні
Р. літнь-ого       літньої           літнього         літніх
Д. літнь-ому     літній             літньому        літнім
З. Як Н. або Р.   літню            літнє              к Н. або Р.
О. літн-ім          літньою         літнім           літніми
М.     (на)             (на)                (на)               (на)
     літнь-ому     літній          літньому          літніх
        і(на)                                                        і (на)
     літн-ім                                                      літнім
 
Займенник. Займенники як частина мовистановлять окремих клас слів, яким властиві своєрідні лексичні значення і граматичніознаки. Займенники характеризуються узагальнено-кількісним значенням.
На відміну від іменнихчастин мови — іменників, прикметників і числівників, які називають предмети, ознаки,якості чи кількості, займенники лише вказують на них. Так, займенник я вказує наособу того, хто говорить, ти — на співрозмовника, він — на особу чи предмет, про яку (який) іде мова, такий — на будь-яку ознаку, стільки — на кількість.Предметно-логічний зміст займенників конкретизується тільки в контексті або виводитьсяіз ситуації мовлення: Чим далі я від рідної землі, тим ближчою вонамені здається.
Займенники, як і числівники,відрізняються від інших частин мови тим, що вони не мають єдиних морфологічних ознак,а також строкатістю синтаксичних особливостей.
Так, одні займенники змінюютьсяза родами, числами і відмінками (цей, той, такий), інші — тільки за відмінками (себе, хто, хтось, дехто) або за відмінкамий числами (я, ти), а займенник себе немає форм роду, числа і форми називного відмінка.
У реченні займенники виступаютьу різних синтаксичних функціях: у ролі підмета, додатка, присудка, означення. Наприклад:Я пронесу цей прапор крізь вогонь і смерть.
Отже, займенникомназивається частина мови, яка об'єднує особливі самостійні слова, що вказуютьна предмети, їхні ознаки або кількість.
Особовізайменники. Особові займенникия, ти, він, вона, воно вказують на особу, але не заміщуютьіменників. Займенник я означає особу, яка говорить; займенник ти- співрозмовника або уособлений предмет. Ці займенники не мають категоріїроду, але можуть мати значення будь-якого роду. Рід їх залежить від статі особи,на яку вони вказують у реченні.
Стилістичні особливостіособових займенників широко використовують у різних стилях сучасної українськоїмови. Так, наприклад, навколо займенника ми можуть створюватисьважливі стилістичні якості мовлення: «Ми — це я, яке говорить від імені колективу або яке приховує себе за іншими,або, нарешті, оповиває себе атмосферою скромності, авторської величі, урочистоїважливості».
Займенник ми може означати: я і ти, я і він, я і вони: Ще будемо жити ми — і ти, і я.Займенникам я, ти, властива експресія інтимності: Ти, морище, бліде. Ти, тінь моя власна! Нащо мене дражниш Коханням моїм?
Займенник ми в науковому і публіцистичному стилях мови інколи вживається взначенні я: Ми вважаємо, що. і под.
Займенник ви вказує на багатьох осіб або на уособлені предмети, до яких зверненамова: Сини мої, промені золотії! Де ви бували, що ви чули, що й саміробили?.. У ввічливо-пошанній функції або при звертанні до особи, старшоїза віком, займенник ви вживається замість ти:Високоповажний добродію! Чув я, що Ви виявляєте бажання видати мої вірші окремоюкнижкою.
У мові художніх творівзайменник ви інколи вживається в узагальнено-особовому значенні,тобто вказує не на якісь конкретні особи, а на особи взагалі: Вибагато, знаєтві нівроку, а проте вам чесно доведу, що бувають вальдшнепи щорокув Ботанічнім київськім саду.
При відмінюванні особовихзайменників я і ми в непрямих відмінках змінюються основи:
Однина                                         Множина
Перша        Друга          Перша           Друга
особа         особа              особа          особа
Н. я           ти                   ми                ви
Р. мене      тебе               нас               вас
Д. мені      тобі                нам              вам
3. мене      тебе               нас               вас
О. мною    тобою            нами            вами
М. (на) мені   (на) тобі        (на) нас        (на) вас
Займенники третьої особимають категорію роду (він, вона, воно) і числа (вони). Заступаючи в мові іменники, ці займенники функціонують якїх морфологічні синоніми, наприклад: Усім мій Гриць коханий до вподоби,та тільки любить він одну мене. [8: 142]
Дієслово. Дієслово — це повнозначна частинамови, яка означає дію або стан предмета як процес. Поняття процесу стосовно до дієсловамає досить широке значення: воно обіймає і фізичну дію особи (сіяти,будувати), і рух у просторі (летіти, котитися), і мислення(думати, розуміти), і стан (сидіти), істановлення предмета, зміну його якості (молодіти, сивіти,), ідіяльність органів чуттів, вираження емоцій (бачити, слухати).
Дії, стани, виражені дієсловами- це динамічні, активні ознаки, створювані предметом або властиві предметові у процесіїх становлення і розгортання в часі. Ось чому дієслово є передусім часовою частиноюмови. саме динамічним характером вираженої ознаки дієслово відрізняє від прикметникаі прислівника, які теж виражають ознаки, але ознаки статичні, не пов'язані з можливістюрозгортання в часі (зелений — зелено — зеленіти, зеленити).
Із загальним граматичнимзначенням процесу, динамічної ознаки тісно пов'язані морфологічні ознаки дієслова,його граматичні категорії. Дієслову властиві граматичні категорії особи, способу,часу, виду, стану, числа і часткового роду. Категорії числа і роду не виражаютьвласне дієслівних граматичних значень, вони властиві й іншим повнозначним відмінюванимчастинам мови.
Основна синтаксична рольдієслова — вираження присудка. Але окремі дієслівні форми вживаються в ролі іншихчленів речення.
Інфінітив.Інфінітив означає дію або стан безвідносно до часу,способу, особи, числа і роду. Своєю семантикою інфінітив наближається доіменника із значенням дії (засвоїти — засвоєння). Інфінітив,як і віддієслівний іменник, називає дію поза зв'язком з її виконавцем, але іменникозначає опредмечену дію (засвоєння — що?), а інфінітив означаєдію як процес, тобто не статичну, а динамічну (засвоїти — щозробити?). Інфінітив і за походженням становить собою застиглу відмінкову формуіменника. Втративши іменне відмінювання, він зберігає функціональну спорідненістьз іменником: як форма називного відмінка іменника є початковою формою іменниковоїпарадигми, так само й інфінітив є початковою, або вихідною, дієслівною формою.
Інфінітив — невідмінюванаформа. З усіх граматичних ознак йому властиві вид (робити — зробити),перехідність і неперехідність (носити — ходити), стан(визначається у відповідних активних і пасивних конструкціях), зворотність і незворотність(одягатись — одягати).
Категоріячасу. У граматичній категорії часу виражається часоваспіввідносність подій, що відбуваються в об'єктивній дійсності. Дієслівний час пов'язанийз іншими дієслівними категоріями. Граматична категорія часу разом з категоріямиособи, способу, стану передає предикативність, якою виражається відношення висловленогодо об'єктивної дійсності.
В українській мові, як і в багатьох інших мовах,в основі граматичної категорії часу лежить поняття співвіднесеності дії або стануз моментом мовлення. Дія або стан може відбуватися одночасно з моментом мовлення,до моменту мовлення або після моменту мовлення.
Теперішній час означає, що дія відбувається момент мовлення: Радісний дитячийголосок лунає біля мавп; Йдуть дівчата понад бором, полем,лугом, косогором.
Форми теперішнього часуутворюються від дієслів недоконаного виду. Майбутній час означаєдію, яка відбудеться чи відбуватиметься після моменту мовлення: Всіквіти зберу у дніпрових гаях, зв'яжу у вінки і букети; Будутьпташки щоранку прилітати, і соловей буде пісні співать. Минулийчас означає дію, яка відбувалась або відбулася до моменту мовлення: Я бачив міст в землі Чехословацькій.
Зрідка вживаний в українськіймові давноминулий час означає дію, що відбулася або відбувалася раніше іншої минулоїдії: Коли Юхим, змінившись на варті, повернувся додому, Катря вжетеж витопила була.
Час, що визначається вдієслівних формах моментом мовлення, називається абсолютним. Відносний час дієслівноїформи визначається не моментом мовлення, а часом іншої дії, про яку говориться вреченні, наприклад: Вам здаватиметься, що ви чуєте, як рухаєтьсядовкола вас повітря і як шелестять власні думки. У цьому реченні теперішнійчас дієслів чуєте, рухається, шелестять збігається не з моментоммовлення, а з часом дії, вираженої дієсловом здаватиметься.
Категоріяособи. Категорія особи виражаєвідношення дії до її суб'єкта з погляду того, хто говорить. Суб'єктом дії може бутитой, хто говорить, співбесідник або особа, яка не бере участі в розмові, або предмет.Ці відмінності у відношеннях виражаються особовими формами дієслова, а також особовимизайменниками. В українській мові розрізняються три особи дієслова: перша, другаі третя. Форма першої особи однини означає, що зміст дієслова пов'язується з мовцем,а в множині — з групою осіб, до якої належить і мовець. Форма другої особи означає,що зміст дієслова пов'язується з співбесідником чи з співбесідниками, до яких звертаєтьсямовець: Ти виступаєш на дерев'яний різьблений ганок у білій легкійсукні з чорною пов'язкою на рукаві і дивишся вниз, на Модри-Камінь; Поряд з дорійською капітеллю ви бачите давньоєгипетську пальмовидну. Форматретьої особи означає, що зміст дієслова пов'язується з дійовою особою, яка не береучасті в розмові, або з предметом: Ні вдень, ні вночі спочинку вінне знає — все трудиться.
Особові форми дієслова,крім властивих діалогічній мові значень, можуть мати деякі інші значення, а саме:узагальнено-особове, що виражається формою другої особи однини без займенника істосується будь-якої особи: Ідеш отак у доброму косарськім товариствіі бачиш, ідучи, й вечірнє небо, і ясну зорю.; неозначено-особове, що пов'язанез третьою особою однини і множини теперішнього і минулого часу. Ця форма вживаєтьсябез підмета: Як сіно косять, то дощів не просять.
У науковій, публіцистичнійі діловій мові в значенні першої особи однини може вживатися форма першої особимножини: Приходимо тепер до дуже важкої точки нашого викладу.Для вираження пошани друга особа множини вживається замість другої особи однини:Сидіть, мамо, ви біля вікна. Ви старенькі, не дуже бачите, а меніусюди видно.
Відмінювання дієслів.Дієвідміни. За системою особових дієслова теперішнього часу і майбутнього простогоутворюють дві дієвідміни — першу і другу. Дієвідміни розрізняються голосними звукамив особових закінченнях. Дієслова першої дієвідміни в другій і третій особах однинита в першій і другій особах множини мають у флексіях голосний — є (-в), а у флексії третьої особи множини — у (-ю).
Дієслова другої дієвідмінив другій і в третій особах однини та в першій і другій особах множини мають у флексіяхзвук — и або — і (-Ї), а у флексії третьоїособи множини — звук — а (-я). Зразки відмінювання дієслів.
Перша дієвідміна
                   Теперішнійчас                     Майбутній простий Однина 1 ос.
несу
літаю 2 ос.
несеш
літаєш 3 ос.
несе
літає Множина 1 ос.
несемо
літаємо 2 ос.
несете
літаєте 3 ос.
несуть
літають
 
 
 
 
 
 
 
 
                          Друга дієвідміна
          Однина                              Множина
1 ос.молочу                                молотимо
2 ос. молотити                            молотите
3 ос.молотить                            молотять
У розмовній мові та вмові художньої літератури у першій особі множини поруч з флексіями — емо (-ємо), — имо (-їмо) як паралельні часто вживаються скороченіфлексії — ем (-ем), — им (-їм): Любим сонце, небосхил і сонце.Дієслова першої дієвідміни з основою інфінітива на — а (-я) утретій особі однини можуть втрачати закінчення — є: Пітьма відступає,зникає. [8: 154]
Ми розглянули ті основніграматичні поняття, які вивчаються у 4 — класі.
Розділ ІІ. Перевірка ефективності впровадженнядидактичних ігор в навчальний процес молодших школярів2.1 Про деякі особливості методики навчанняукраїнської мови як другої
Під час розробки методики навчання української мови, як державної у школахусіх національних спільнот, слід насамперед віднести вік учнів, тип школи, а такожнаявність або відсутність мовного середовища. Важливе значення має основна цільнавчання.
Методика навчання української мови не може бути однаковою для тих, хто навчаєтьсяв українській школі і добре володіє українською мовою, і для тих, хто навчаєтьсяв школах з російською або іншою мовою викладання і тільки тут опановує українськумову, вивчаючи її як другу, близькоспоріднену або далеку рідній. Саме тому методикаподіляється на методику засвоєння рідної мови і другої.
Методика навчання української мови у початкових класах шкіл з російською мовоювикладання має враховувати і чинник спорідненості української та російської мов,і психологічні та психолінгвістичні особливості, характерні для засвоєння українськоїмови, як другої. Зважаючи на це, вона будується на основі врахування знань, уміньі навичок, здобутих дітьми на уроках першої мови, і залежно від цього рекомендуєметоди і прийоми, спрямовані на активізацію чи корекцію мовленнєвих умінь та навичок,одержаних на уроках рідної мови, або на засвоєння нових знань та формування відповіднихумінь. Усе це вносить певну специфіку в методику навчання. Визначаючи методи й прийоми,слід брати до уваги також чинник мовного оточення: українську мову діти можуть слухатипо радіо й телебаченню, на вулиці, а часто і вдома від дідусів та бабусь.
Близькоспорідненість української та російської мов, наявність мовного середовищаспричинює рецептивне володіння мовою. І в цьому докорінна відмінність процесу засвоєнняукраїнської мови від іноземної.
Як уже зазначалося, методика має брати до уваги й основні цілі навчання. Насучасному етапі вони полягають у формуванні мовленнєвої (комунікативної), мовноїй соціокультурної компетенції учнів, тому вона має рекомендувати такі методи і прийоми,завдяки яким можна було б досягти поставленої мети. [55: 54]
Основні цілі навчання та результати порівняльного аналізу систем рідної йукраїнської мов є основними критеріями для визначення змісту навчання українськоїмови, як державної. Таким чином, методика української мови, що вивчається, як друга,дає нам відповіді на запитання «чого навчати?», «як навчати?»та «кого навчати?».
Розглянемо, що спільного в методиках навчання української мови, як рідноїі як другої.
Методика навчання української мови, і як рідної, і як другої, стосується одногой того самого предмета — української мови. Тому в методах, прийомах і засобах навчанняє багато спільного. Це зумовлено насамперед лінгвістичною природою української мови.
У методиці навчання української мови, як другої насамперед потрібно враховуватичинник співвідношення систем двох мов — рідної й української. Ця проблема — одназ основних у методиці навчання української мови, як другої і взагалі других мов.Вона охоплює низку інших, зокрема раціональної побудови курсу української мови впочаткових класах, врахування спільного і відмінного у змісті навчального матеріалупершої й української мов, проблеми транспозиції й інтерференції, пов'язані з психологічнимий психолінгвістичними особливостями засвоєння української мови, як другої.
Треба зважати й на той факт, що більшість учнів не володіє усним українськиммовленням, тоді як на початковому етапі навчання рідної мови вони на достатньомупрактичному рівні володіють ним. Очевидно, саме цим пояснюється, що основна увагана уроках рідної мови приділяється писемному мовленню і навчальний процес у школірозпочинається з опанування грамоти, а засвоєння української мови, як другої — зформування вмінь усного мовлення.
Так, урахування знань та вмінь з першої мови, наприклад з читання і письма,у процесі навчання української мови, як другої спонукає до пошуків більш раціональнихприйомів і способів навчання, які були б економнішими щодо затрати часу.
У методиці української мови, як другої є спільне і з методикою рідної мови(першої), так само, як і української (рідної). Наприклад, уроки, на яких вивчаєтьсявластивий лише українській мові матеріал, проводяться так само, як і уроки російськоїчи української (перших). Це уроки формування знань, умінь і навичок. Така сама структурауроків повторення та закріплення знань. Однаковими є способи перевірки досягненьучнів (поточні, семестрові), а також методи і прийоми навчання, зокрема такі, якбесіда, списування, диктанти, перекази, твори тощо. Проте ці методики мають низкувідмінностей, про які йшлося вище. Саме ці відмінності і становлять специфіку навчанняукраїнської мови, як другої.
Ефективність навчального процесу залежить від рівня розвитку педагогічноїнауки, досконалості методики викладання предмета, а також від уміння вчителя орієнтуватисяв методах і прийомах навчання і добирати з багатьох найефективніші.
Що ж таке «методи» і «прийоми» навчання? У дидактиці методивизначаються як способи упорядкованої взаємопов'язаної діяльності вчителя й учнів,спрямовані на розв'язання навчально-виховних завдань.
У лінгводидактиці найбільш прийнятним є визначення І. Палея. Він зазначає,що методами навчання мови можна вважати такі основні способи викладання, які визначаютьроботу вчителя та учнів і мають своє виховне значення, відповідають специфічнимособливостям дисципліни, характеру виучуваної теми та етапу навчання, об'єднуютьряд часткових способів навчання, тобто окремих методичних прийомів. [35: 147] Цевизначення не суперечить загальноприйнятим у дидактиці. Воно цінне тим, що в ньомучітко розмежовуються поняття «метод» і «прийом», які залежатьвід специфіки предмета, що дуже важливо для засвоєння української мови, як другої,а також від мети та змісту навчання.
У сучасній дидактиці знаходимо різноманітні визначення зазначених вище понять.Однак в останні десятиліття робиться спроба упорядкувати їх і осмислити в світлінових завдань, які стоять перед школою. Важливою для теорії навчання є концепціянавчальних методів І. Лернера та М. Скаткіна. Відповідно до неї методи визначаютьсяна основі врахування загального характеру пізнавальної діяльності учнів, а прийоми- конкретними діями вчителя й учнів у процесі застосування цих методів. Найважливішимидля опанування мови згідно з цією концепцією є такі положення: теорія навчальнихметодів покликана передбачати не лише процес пізнання, а й розвиток творчих здібностейучнів; в основу типології методів має бути покладений спосіб пізнавальної діяльностішколярів; між окремими методами немає різкої межі. Усі вони взаємопроникні.
Дослідження загальних методів навчання в дидактиці, зокрема концепція методів,розроблена М. Скаткіним та І. Лернером, мали важливе значення і для вдосконаленняметодів навчання другої мови.
Першу спробу класифікувати методи навчання російської мови, як другої з позиційконцепції М. Скаткіна і І. Лернера зробив М. Успенський. Він враховує при цьомуне лише способи або характер навчальної діяльності учнів, а й відповідність їх змістуй загальній меті навчання. [50]
Так, залежно від цілей і загальної мети навчання всі методи він поділяє натри групи: методи одержання теоретичних знань з мови; методи формування мовленнєвихумінь і навичок; контрольно-перевірні методи.
Методи здобування мовних знань він, слідом за І. Лернером та М. Скаткіним,називає пізнавальними, а методи формування практичних умінь визначає, як тренувальні.
До пізнавальних методів належать: пояснювально-ілюстративний; проблемний,або пошуковий; частково проблемний, або метод евристичної бесіди. В основу поділупізнавальних методів покладено рівень розумової активності учня, а в основу тренувальних- характер мовленнєвої діяльності у процесі формування тих чи інших умінь.
До тренувальних методів належать: імітаційний, або наслідувальний; оперативний;продуктивно-творчий, або комунікативний.
Крім зазначених, залежно від дидактичної мети М. Успенський визначає контрольно-перевірніметоди. До них він відносить — опитування, контрольно-оперативний (для перевіркимовних знань та частково мовленнєвих умінь), контрольно-комунікативний (для перевіркимовленнєвих умінь і навичок) методи.
Кожному методу відповідають ті чи інші прийоми навчання.М. Успенський поділяєїх на дві групи:
1) дидактико-методичні,
2) предметні.
Дидактико-методичні прийоми — це методичні різновиди дій учителя і школярів,що сприяють засвоєнню нового матеріалу. Вони мають відповідати меті, етапу та методунавчання і становлять різноманітні прийоми пояснення, включаючи зіставлення, аналіз,узагальнення, систематизацію знань. Серед дидактико-методичних прийомів М. Успенськийокремо виділяє зіставлення, зазначаючи, що воно не пов'язано з певними методамиі є універсальним.
До предметних прийомів належать усі, що конкретно пов'язані зпевною темою і визначаються нею. Наприклад, під час вивчення теми «Будова слова»предметними прийомами будуть добір споріднених слів, визначення кореня, суфіксатощо.
Наведена класифікація методів і прийомів найповніше охоплює процес навчаннямови, в тому числі й другої, української, оскільки відповідає меті та завданнямїї засвоєння. Водночас їх застосування має певну специфіку, зумовлену особливостямиопанування української мови, зокрема в школах з російською мовою викладання. Розглянемоїї.
Вибір методів і прийомів навчання української мови залежить від багатьох чинників.Серед них на перше місце слід поставити цілі та етап навчання, співвідношення навчальногоматеріалу української і рідної, наприклад російської, мов, зміст і лінгвістичнийхарактер виучуваного матеріалу, зокрема правописного. Крім того, під час доборуметодів навчання слід зважати на вікові особливості учнів, загальний розвиток їх.Саме цим зумовлюється різноманітність методів і прийомів навчання, оскільки немаєі не може бути якогось одного, універсального методу, який би годився для вивченнябудь-якого мовного матеріалу. Різні методи і прийоми навчання існують для формуваннявмінь усного мовлення і для засвоєння мовного матеріалу. Однак спільним для нихє використання прийому зіставлення. [1: 23]
Так, близько спорідненість української і російської мов, подібність їх структурмайже на всіх мовних рівнях (фонетичному, лексичному, граматичному) і водночас наявністьрозбіжностей зумовлюють потребу постійно враховувати в навчальному процесі як спільне,так і відмінне. Це можливо здійснити лише на основі зіставлення навчального матеріалуобох мов.
В умовах вивчення близькоспоріднених мов зіставлення розглядається і як одинз ефективних методичних прийомів, і як організуюча основа навчання другої мови,підґрунтя всього навчального процесу. [55: 55]
Зіставлення, як організуюча основа навчання знаходить своє застосування:під час визначення змісту навчального матеріалу в програмах і підручниках; під часпоурочного планування матеріалу; у формулюванні правил; у доборі лексичного матеріалудля вправ; у формулюванні навчальних завдань.
Розглянемо ці положення на прикладах. Оскільки в українській і російськихмовах є багато спільного як у змісті навчального матеріалу, так і в формуванні вмінь,зокрема читання й письма, уроки української мови планують так, щоб знання, вміннята навички школярі одержували спочатку на уроках першої мови. Вони є основою підчас опрацювання відповідного матеріалу з української мови.
Залежно від того, який за ступенем збігу (спільний чи відмінний повністю абочастково) матеріал, формулювання правил у підручнику містять вказівку на спільнеабо відмінне («в українській мові так само, як і в російській»;«на відміну від російської. „).
Для успішного засвоєння матеріалу, зокрема орфографічного, який не збігаєтьсяз відповідним матеріалом російської, лексика до вправ добирається на основі прихованогозіставлення. Так, під час вивчення теми “Вживання м'якого знака після буквиц» слова для вправ використовуються такі, щоб у кожному зних передбачалося написання м'якого знака. Наприклад: запишіть слова українськоюмовою: украинец, заяц; перекладіть українською: камешек, корешок, ветерок та ін.
Навчальні завдання спрямовані на розрізнення мовних фактів, їх диференціацію,розуміння суті розбіжностей. Наприклад: підкресліть букви, якими відрізняється написанняслів українською і російською мовами, поясніть, чому в українській мові слід вживатим'який знак після букви ц, а в російській — не треба, тощо.
У всіх цих випадках зіставлення не виноситься на урок. Воно приховане і виконує функцію організації, цілеспрямованості навчального процесу. Прихованеміжмовне зіставлення вчитель використовує і під час підготовки до уроку. Адже визначеннянавчальної мети, методів та прийомів опрацювання тієї чи іншої теми багато в чомузалежить від того, чи матеріал повністю збігається за змістом, чи має певні відмінностіі які саме. Тому, готуючись до уроку, вчитель має уважно проаналізувати навчальнийматеріал української мови порівняно з російською.
Зіставлення, як методичний прийом практикується в усіх випадках, коли матеріалпротилежний в обох мовах або має часткові розбіжності. Таке зіставлення виноситьсяна урок, тобто є відкритим. Відкрите зіставлення використовується на етапіпояснення навчального матеріалу української мови. Зіставляючи мовні факти, слідіти від відомого дітям, тобто від першої мови, і, відштовхуючисьвід неї, зосереджувати увагу на тому, чим же матеріал української мови відрізняється,у чому суть цих розбіжностей. Зіставлення використовується для корекції знань, здобутихшколярами на уроках російської мови, відповідно до норм української.
Зміст зіставлень залежить від результатів порівняльного аналізу відповідногоматеріалу української і російської мов. Причому якщо це орфографічний чи граматико-орфографічнийматеріал, такий аналіз доцільно здійснювати на двох рівнях: фонетичному (зіставляєтьсявимова) та орфографічному (зіставляється написання). У результаті такого аналізу,що є прихованим, тобто не виноситься на урок, учитель визначає, що саме на уроцізіставляється — вимова й написання, тільки написання (якщо вимова подібна) або тількивимова. За подібності написання чи вимови обов'язкова вказівка на це. Наприклад,під час вивчення теми «Невимовлювані приголосні» учитель пояснює: в українськіймові, так само, як і в російській, приголосні [д], [л] у словахтипу серце, сонце не вимовляються. В українській мові вони й на письміне позначаються (демонструється таблиця написань цих слів російською та українськоюмовами).
Якщо не збігається і вимова й написання, то на етапі пояснення зіставленняспочатку проводять усно, чітко вказуючи на місце звуків, які зіставляються. Це завданняспрямовано на усвідомлення учнями суті розбіжностей. З цією самою метою можуть зіставлятисяй окремі лексеми. Наприклад, доска — дошка,дождь — дощ. Однак неправомірнимиє зіставлення лексем, що мають однакове значення, але абсолютно різне звуко-буквенеоформлення. Наприклад, полотенце — рушник, имясуществительное — іменник. [55:56]
2.2 Визначення рівня знань учнів на початокдослідної роботи у початкових класах
На початку дослідного навчання у ЗОШ № 151 містаХаркова, спільно з вчителями було проведено анкетування молодших школярів, опрацьованоособисті справи учнів 4 — Б класу, проведена творча робота на тему «Мої літніканікули».
На цьому етапі роботи ми з’ясували, що в 4 — Бкласі навчаються 24 учнів з них — 12 дівчаток, 12 хлопчиків. Класоводом цього класує учитель ІІ категорії Алфєїва Альбіна Петрівна, стаж роботи вчителем початковихкласів складає 18 років.
Головною метою опитування було дізнатися, якоюмовою учні спілкуються у школі та поза її межами. У результаті якого ми виявили,що більшість учнів спілкуються російською мовою. Лише 6 дітей: Кліщенко Назар, КулішовАртур, Машкіна Ганна, Нефедова Надія, Цимбал Владислав, Шацький Ілля вдома говорятьукраїнською мовою.
Після проведення твору ми виявили, що словниковийзапас учнів недосить широкий. У декого з учнів словник досить обмежений. Вони будуютьречення короткими на 4 — 5 слів, часто використовують слова-русизми, це і підтвердилонашу гіпотезу про те, що словниковий запас українських слів значно менший в російськомовнихшколах ніж в україномовних.
Нижче наводимо таблицю рівня сформованості словниковогозапасу учнів
4 — Б класу ЗОШ № 151 міста Харкова.
Таблиця № 1№
Прізвище, ім’я,
по батькові Кількість помилок Кількість русизмів Оцінка Рівень 1. Баніков Владислав 2 1 10 Високий 2. Василенко Олександр 7 4 6 Середній 3. Грама Денис 10 8 3 Початковий 4. Зайцева Марія 8 4 5 Середній 5. Кліщенко Назар 7 3 6 Середній 6. Коноба Віктор 10 7 3 Початковий 7. Кулішов Артур 10 8 3 Початковий 8. Купріянов Кирило 7 3 6 Середній 9. Лешенко Валерія 7 3 6 Середній 10. Макаров Роман 5 3 9 Достатній 11. Маркова Анастасія 8 3 5 Середній 12. Машкіна Ганна 10 7 3 Початковий 13. Міхалап Ганна 2 2 10 Високий 14. Нефедова Надія 4 3 9 Достатній 15. Павлік Ганна 4 2 9 Достатній 16. Перетяга Максим 8 3 5 Середній 17. Пугач Ганна 2 1 10 Високий 18. Салімова Каміла 11 7 2 Початковий 19. Сорокіна Катерина 10 6 3 Початковий 20. Теребінська Анастасія 1 1 11 Високий 21. Цимбал Владислав 6 3 8 Достатній 22. Шацький Ілля 5 3 9 Достатній 23. Яланжи Олека 11 7 2 Початковий 24. Хочатрян Араік 10 6 3 Початковий
При оцінюванні творчих робіт ми користувалися критеріямиоцінювання рівня знань учня затвердженого міністерством освіти та науки України.
Оцінювання монологічного мовлення (усного твору)здійснюється за такими критеріями:
Таблиця №2Рівень навчальних досягнень учнів Бали Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів І Початковий 1 Учень (учениця) розповідає зі значною допомогою вчителя у вигляді запитань, підказок слів. Переказування чи розповідь уривчасті, багато повторів, є алогізми, зміст повністю не переданий. Допускає більше 8 (10) лексичних, граматичних й орфоепічних помилок. 2 Учень (учениця) розповідає зі значною допомогою вчителя у вигляді запитань, підказок слів. Переказування чи розповідь уривчасті, є алогізми, зміст повністю не переданий. Допускає до 7 (9) лексичних, граматичних й орфоепічних помилок. 3 Учень (учениця) розповідає уривчасто, потребує допомоги вчителя, допускає до 6 (8) помилок зазначеного типу. Зміст переданий частково.
II
Середній 4 Учень (учениця) розповідає текст, при цьому потребує деякої допомоги вчителя. Є повтори. Допускає до 5 (7) лексичних, граматичних й орфоепічних помилок. Розповідь складається з 4 (3) двоскладних речень. 5 Учень (учениця) розповідає текст, при цьому потребує дещо меншої допомоги вчителя. Є повтори. Допускає до 4 (5) лексичних, граматичних та орфоепічних помилок. Розповідь складається з 4 (3) двоскладних речень. 6 Учень (учениця) розповідає самостійно. Можуть бути 1-2 підказки вчителя, допущено до 4 (5) помилок зазначеного типу. Є повтори окремих слів. III Достатній 7 Учень (учениця) самостійно текст розповідає. Може бути 2-3 (до 4) помилок зазначеного типу, повтори. 8 Учень (учениця) самостійно будує розповідь за малюнком, при цьому допускає повтори слів, паузи, 1-2 орфоепічні чи граматичні помилки та 1-2 (до 3) лексичні. Є алогізми. Розповідь відповідає темі (є відступи). 9 Учень (учениця) розповідає змістовно, логічно, допускає до 3 (4) помилок зазначеного типу, які сам (сама) виправляє. Розповідь відповідає темі (є стилістичні невідповідності).
IV
Високий 10 Учень (учениця) самостійно будує розповідь за змістом малюнка зв'язно, логічно, змістовно, стилістично вправно. Обсяг тексту відповідає вимогам. Допускає 1-2 (2-3) помилки в мовленні, які виправляє самостійно або з незначною допомогою вчителя. 11 Учень (учениця) розповідає змістовно, стилістично вправно. Обсяг тексту відповідає вимогам, може бути допущено 2 (3) помилки в мовленні, які учень виправляє самостійно. Розповідь відповідає темі. 12 Учень (учениця) розповідає логічно, стилістично вправно, змістовно. Обсяг тексту відповідає вимогам, може бути допущено 1 (2) помилки в мовленні, які учень виправляє самостійно. Розповідь відповідає темі.
[18: с.43 — 44]
Оцінювання орфографічної та пунктуаційної грамотностіздійснюється за такими критеріями:
Таблиця №3Рівень навчальних Бали Кількість помилок
І
Початковий 1 Робота виконана, але допущено понад 12 помилок 2 Робота виконана, але допущено 11 (12) помилок 3 Робота виконана, але допущено 10 (понад 11) помилок
ІІ
Середній 4 Робота виконана, але допущено 9 (4 грубі й 5 не грубих) помилок (10: 5 і 5) 5 Робота виконана, але допущено 8 (4 грубі й 4 не грубі) помилок (9: 5 і 4) 6 Робота виконана, але допущено 7 (3 грубі й 4 не грубі) помилок (8: 4 і 4)
ІІІ
Достатній 7 Робота виконана, але допущено 6 (3 грубі і 3 не грубі) помилок (7: 4 і 3) 8 Робота виконана, але допущено 5 (2 грубі й 3 не груба) помилок (6: 3 і 3) 9 Робота виконана, але допущено 4 (5) не грубі помилки
ІV
Високий 10 Робота виконана, але допущено 3 (4) не грубі помилки 11 Робота виконана, але допущено 2 (3) не грубі помилки 12 Робота виконана правильно (1 — 2 не грубі помилки)
[18: с.52]
Таким чином, ми отримали такі результати: на високомурівні — 4 учнів; на достатньому — 5 учнів; на середньому рівні — 7 учнів; на початковомурівні — 8 учнів.
Нижче наводимо стовпчикову діаграму у відсотках.
 
Діаграма №1
/>
 2.3 Розширення словника учнів 4-го класуза допомогою дидактичних ігор на уроках української мови
З метою розширення словника учнів 4 — Б класу намибуло розроблено комплекс уроків з граматики української мови, на яких використовуютьсярізноманітні дидактичні ігри. Ці уроки проводилися в першому та другому семестрах2008/ 2009 навчального роках. За такими темами: «Відмінювання іменників», «Орудний відмінок іменників І відміни», «Відмінюванняприкметників у множені», «Займенники 1-ї, 2-ї і 3-ї особи однини і множини», «Змінювання дієслів за часами».
Названі уроки передбачені навчальною програмоюМіністерства освіти та науки України. Перед початком апробації розроблених уроківми проаналізували підручники з української мови для російських шкіл: ХорошковськаО.Н., Воскресенська Н.О., Свашенко А.О. Українська мова: мова і мовлення, на предметнаявності в них вправ та дидактичних ігр, спрямованих на розширення та активізаціюсловника учнів 4 класу.
Ми виявили, що у підручнику містяться вправи утекстах, до яких введено нові слова, які очевидно невідомі російськомовним учням.Внизу кожної сторінки під такими вправами подається тлумачення цих слів у перекладіросійською мовою.
Наприклад, на сторінки 54 у вправі 116 є слововежа: прочитати словосполучення, правильно вимовляючи приголоснізвуки, позначені звуками ж, ш, ц. Дивився з вежі 1; привітативід душі; ягоди суниці.
Аналізуючи завдання з введенням нових слів ми знаходимоу вправах 70, 72, 76, 85, 102, 104, 119, 166, 180, 189, 204, 208, 216, 266, 273,310.
У даному підручнику автори впровадили кілька окремихсторінок, які називаються «Сторінка для допитливих», на яких розміщеніісторичні довідки та етимологія слів, що є незрозумілими чи маловідомими для дітеймолодшого шкільного віку. Таких сторінок чотири.
Перед проведенням уроків з української мови мивизначили той набір слів, який необхідно ввести в активний словник учнів дослідногокласу за допомогою дидактичних ігор.
Словничок складається з таких слів: адреса; багряний, багатобарвний, багаття, барвінок, безмежне, благав; валіза,вежа, віхола, вогнище, вудка; галас, гардероб, гвинтівка, гектар, гриміти, грім,гумка, гуркіт, ґрунт, ґудзик; двірник,дзиґа, дзьоб, делікатний, дециметр, дивується, дипломат, дисципліна, діжка, дослід,духмяний; електрифікація; єднати; жайворонок; завзятість, запашна, зграя, знайомий,зненацька; кватирка, керівник, китиці, килим, кишеня, кількість, клуня, колосся,котрий, криниця, кузня, кукурудза; лани, лунка; мандрівка, мастак, мить, мізинець,межа, мереживо, мешканці, молодь, муляр; нагорода, нежить, неозорий, ножиці; обачний,обрій, одужав, ожина, охоче, очерет; панує, панчоха, парасолька, пашниця, писанка,повідь, попереду, порожній, проїзний; радо, райдуга, ратиці,революція, реп’ях, рівень, рідкісний, рибалка; силос, скеля, смеркає, снопи, соковитий,солома, соромливий, стежка, стелажі, стовбур, стомитися; табір, табун, терпуг, тиша,турбота; фанера, фермер, формуляр; хисткий, хоробрий, хуртовина, хутко; цвіль; чемність,черга, черговий, чернетка, черевики, черемха, чуйний; шеренга, шимпанзе: щур.
Тож, дидактичні ігри можна використовувати дляознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення ранішенабутих уявлень і таких, для повнішого і глибшого їх осмислення засвоєння, формуванняумінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору.
Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективноі давала бажані результати необхідно нею керувати, забезпечивши виконання такихвимог:
1. Готовність учнів до участі у грі: кожний ученьповинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовністьдій, мати потрібний запас знань для участі у грі.
2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичнимматеріалом.
3. Чітка постановка завдань гри. Пояснення гри- зрозуміле, чітке.
4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учніне засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.
5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти,спрямовувати, оцінювати.
6. Не можна допустити приниження гідності дитини(образливі порівняння, оцінки за поразку в грі, глузування тощо).
7. Доцільно розсадити учнів (звичайно непомітнодля них) так, щоб за кожною партою сидів учень сильніший, а другий — слабший. Утакому разі ігри між сусідами по парті проходять ефективніше і постійно контролюютьсясильнішими. Розсадити учнів по рядах парт треба так, щоб рівень їхніх знань і розумовогорозвитку був приблизно однаковим, щоб шанс виграти мав кожен ряд учнів.
8. Гра на уроці не повинна проходити стихійно,вона має бути чітко організованою і цілеспрямованою. Учні мають засвоїти правилагри, крім того зміст гри, її форма повинні бути доступними для учнів.
До вивчення частини мови "Іменник" можнапідготувати таблиці за тематичними групами слів: домашні птахи, свійські тварини,рослини, транспорт, посуд, знаряддя праці та інші. До кожного слова, що називаєпредмет цієї групи (скажімо, вівця, морква), добирати конкретніта образні ознаки, дії, синонімічні ряди, емоційно забарвлені слова, метафоричнівислови, порівняльні звороти, загадки, прислів’я.
Урок на тему«Відмінювання іменників»з використанням дидактичних ігор.
Мета: ознайомити учнів із відмінюванням іменників,назвами відмінків та відмінковими запитаннями; розвивати мислення учнів, вмінняспостерігати за мовними явищами, збагачувати словниковий запас; виховувати любовдо природи.
Обладнання: опорна схема "Іменник", квіткиз назвами відмінків і їхніми запитаннями.
Хід уроку
І. Організація класу
Діти приготуйтесь до уроку української мови.
ІІ. Удосконалення каліграфічних навичок
ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів
1. Повторення про іменник.
(Демонстрація опорної схеми.)
Пригадайте все, що ви знаєте про іменник:
Що означає? Назвою чого є? Які бувають? Як змінюються?
2. Розповідь учителя.
Предмети, що оточують нас, мають різну форму.(демонстрація олівця, крейди, підручника, квітки тощо.)
Слова, як і предмети, також можуть мати різну форму.Це відбувається тоді, коли у слові змінюються тільки закінчення, а значення залишаєтьсянезмінним.
Наприклад, слово книга має такі різні форми. (Записна дошці.)
книга
книги
книгу
книгою
у книзі
Форми одного й того ж слова треба відрізняти відінших спільнокореневих слів, які мають іншу будову, інше значення: книжка, книгарня,книжковий.
3. Робота з текстом.
(Запис на дошці.)
Прочитайте. Виправте помилки і виділять закінченняу змінених іменниках.
У роботі не жалій (руки).
Хвала (руки), що пахнуть хлібом.
Майстер на всі (рука).
Працьовитими (руки) весь світ тримається.
Зняття у (руки) не носити.
Скажіть, змінені слова — це форма одного і тогож слова чи це спільнокореневі слова? Доведіть.
ІV. Повідомлення теми та мети та завдань уроку
Отже, ми знаємо, що іменники, пов’язуючись у реченніз іншими словами, змінюють свої закінчення, тобто вживаються в різних формах. Зміназакінчень іменників називається відмінюванням, або змінюванням за відмінками. Сьогодніми розпочинаємо вивчати відмінювання іменників.
Ми будемо вчитися змінювати іменники за відмінками,які:
Наче лицарі казкові,
Вірно служать рідній мові:
Так слова єднати вміють,
Що усі їх розуміють.
У Країні Відмінків дужесуворі закони. Потрапити до кожного міста можна тільки тоді, коли правильно поставишпитання до іменника. Отже, починаємо їх вивчати.
V. Первинне сприйманнята усвідомлення матеріалу
1. Знайомство з назвамивідмінків.
На дошці дві квітки ізз ємними пелюстками. Під час читання вірша про відмінки пелюстки знімаються з квітокі розміщуються на вертикальних наборних полотнах. З одного боку назви відмінків,з іншого — запитання.
До іменника в гостину
Завітала вся родина.
Мов пелюстка у барвінку,
Розмістилися відмінки.
Місця вистачило всім,
Бо було їх рівно сім.
Називний питає: хто ти?що ти? А орудний хоче знать: ким? чим?
Хоче він про наслідкироботи У труді орудуй разом з ним.
і про тебе чути лиш похвали.Хоче знать: що здатний ти утнути?
Що тебе, як приклад називали.Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?
Родовий доскіпує свого- А місцевий — де? В якому місці?
хоче знати він: кого?чого? Хоче знати — у селі чи в місті?
І про тебе знать, якогороду, Пропадає десь одвічно
що немає роду переводу.Сьомий брат — відмінок кличний.
Все давальний дасть — не жаль йому, Всі гукають: «Брате, брате!»
але хоче знать: кому?чому? Де ж це він? Всі хочуть знати.
Знать про тебе, гожогона вроду, Ось зібралися усі:
що даєш і ти своєму народу?Сім братів, відмінків сім
У знахідного свої потреби:Бережуть, любові гідну,
він — кого? і що? — питаєв тебе. Нашу мову з вами рідну.
І кого всі ми за друзівмаємо, Д. Білоус
І що друзі роблять намнавзаєм?
Скільки відмінків маютьіменники?
Скільки відмінків відповідаютьна певні питання?
2. Запис відмінків дозошита.
Називний Н. хто? що?
Родовий Р. кого? чого?
Давальний Д. кому? чому?
Знахідний З. кого? що?
Орудний О. ким? чим?
Місцевий М. на кому? начому?
Кличний К.
3. Робота з таблицею.
Впр.110, с.54-55.
4. Читання правил, наведенихна с.54, 55 підручника.
VІ. Закріплення та осмисленнянових знань
1. Практична робота.
Спробуйте за зразком відмінюванняіменника моряк змінити за відмінками іменник мама.
2. Осмислення назв відмінків.
Повторимо разом назвивідмінків. Як ви гадаєте, чому відмінки мають такі назви?
Очевидно, назви відмінківпов’язані з тим значеннями, яких набувають іменники у цих відмінках, і з роллю іменниківу мовленні.
Наприклад, іменники уформі називного відмінка означають назви предметів, і тому це початкова форма іменника.Це гордий відмінок, він не потребує допомоги прийменників і виконує граматичну працюсамотужки.
Родовий відмінок має найбільшеприйменників і виражає найбільше значень. Проте він не завжди потребує допомогиприйменників. Щоб вам легше було запам’ятати запитання цього відмінка, я підкажудопоміжне слово — нема кого? чого? — сонця, книжки, настрою тощо.
Запишіть допоміжне словодо зошита перед запитаннями.
Один із найцікавіших відмінків- давальний.
Все давальний дасть — не жаль йому, але хоче знать: кому? чому?
Він завжди вживаєтьсябез прийменників.
Допоміжне слово — дати.Запишіть його до зошита.
Наступний відмінок — знахідний.
Він знайшов собі 28 прийменників-помічників,але може обходитись і без них.
Допоміжне слово — бачу.Запишіть його до зошита.
Далі йде орудний відмінок.У цьому іменники означають предмет, яким діють, і дуже задоволені цим. Допоміжнеслово задоволений. Запишіть його до зошита. А ось місцевий, мабуть, найстарший завіком, і тому зовсім не може без помічників-прийменників, хоч їх у нього найменше.У місцевому відмінку іменники вказують на місце.
VІІ. Узагальнення та систематизаціязнань
1. Дидактична гра "Хто не помилився жодногоразу?". Запис на дошці.
І. Варіант                     ІІ.Варіант
Н. в. Р. в. О. в.             Н.в. Р. в. О. в.
площа                           барвінок
дзиґа                                      межа
вліза                                       грім
дзьоб                            силос
молодь                         овід
Поставте подані іменникиу відповідних відмінках. Читання іменників. Визначення переможців.
2. Самостійна робота.
Відмінювання слів ручка,небо, учень.
VІІІ. Підсумок уроку
Що нового ви сьогоднідізналися?
ІХ. Домашнє завдання [32: 85]
Наводимо ще один план-конспектуроку на тему "Орудний відмінок іменників І відміни" з впровадженнямдидактичних ігор.
Мета: формувати уміння вживати в мовленні і на письмі іменники І відміни ворудному відмінку; розвивати навички усного і писемного мовлення.
Обладнання: таблиця.
Хід уроку
I. Взаємоперевірка домашнього завдання
Хто яку загадку вивчив напам'ять? (Учні розповідають). У якому відмінку буливжиті іменники, ще стояли в дужках?
II. Новий матеріал
1. Оголошення теми та завдань уроку.
2. Порівняння закінчень іменників, ужитих в орудному відмінку, в російськійі український мовах, впр.132.
3. Бесіда.
Які закінчення мають іменники І відміни в орудному відмінку? Поставте ці іменникив називному відмінку і запишіть їх поруч за зразком: листуватися з Ольгою — Ольга і под. Спробуйте пояснити, іменники з основою на який приголосниймають закінчення — ою, а на який — ею, — єю. Свій висновокперевірте за правилом.
III. Формування умінь правильно вживати закінчення іменників у формі орудноговідмінка в усному мовленні і на письмі.
1. Дидактична гра "Провідміняй".
На дошці записано вірш, який учні читають хором. Потім проводиться списуванняз орфографічним завданням — записати потрібні закінчення.
Пливе туман долиною, над вільх, калин, над білою берез, над кленом іліщин.
Перевірка написаного.
2. Вправи 136, 137 виконуються спочатку усно (першу вправу доцільно записатина дошці), а потім письмово.
3. Удосконалення мовленнєвих умінь, впр.138. Розгляньте малюнки. З яких казокці герої? Розкажіть, хто з чим намальований.
IV. Підсумок уроку
Яку тему ми сьогодні вивчали?У яких випадках іменники в орудному відмінку мають закінчення — ою, ав яких — ею, — єю.
V. Домашнє завдання [10: 32, 33]
Подаємо декілька прикладівдидактичних ігор до вивчення частини мови "Іменник".
Одним з різновидів дидактичнихігор є кросворд. Тож, кросворд це — гра-задача полягає у вписуванні літер у перехреснірядки клітинок накресленої фігури, так щоб по горизонталі та вертикалі вийшли загаданіслова. [59: 98]
Кросворд № 1. У клітинкахкожного рядка таблиці треба записати слова тієї частини мови, яка записана по вертикалі,з перших чи других букв потрібних слів.
Відгадати допоможуть речення, в яких пропущенівідповідні іменники.
1. Ще не смеркло, а на заході зійшла вечірня….
2. Опівдні на вахту заступила нова… робітників.
3. Хоч велика вся …, а Батьківщина ж в нас єдина, — цевся країна, найулюбленіша моя!
4. … була цікава, і її швидко прочитали діти всього загону.
5. Бабусі допомагає….
6. Найраніше в нашім саду цвіте абрикос, а потім….
7. Діти зійшли на вершину гори і побачили, що … звисаєнад глибокою ущелиною.
1 І
 2 М
3 Е
4 Н
5 Н
6 И
7 К
Відповіді: зірка, зміна, земля, книга, онука, вишня,скеля. [11: 95]
Гра № 2 «Слова, правопис яких треба запам’ятати».
Обладнання. Картки із словами з яких потрібно утворитислова.
Матеріал для гри. Дисципліна (ціна,лани, …), мізинець (низ, міни …), проїзд (зор, …), попереду (пере, дере, депо …),портрет (порт, торт …), райдуга (йду, дуга, …), республіка (бік, лікар, кулі, пік…), телеграма (грам, рама, мета …), фанера (фа, фара …), цілина (ціна, лин …), чернетка(терен, тане …), шимпанзе (пан, на, ми,…).
Гра № 3 «Пригадай іменники». Ведучий пропонує написати у дві окремі колонки щонайбільше іменників — назвживих і неживих предметів на одну якусь букву. Виграє той учень, який протягом визначеногочасу (3-5 хв.) записав найбільшу кількість таких слів, правильно згрупувавши їх.Наприклад, добираються слова на букву нНаприкладназви неживих предметів — ніж, ножиці, нежить, нагорода;живих предметів — ненька, Надія, невільник.
Гра № 4 «Знайдіть нові слова». Вчитель пропонує класу утворити іменники з букв, що входять до складу певногослова. За умовами гри у новоутворених словах одна буква може зустрічатися стількиразів, скільки вона зустрічається у вихідному слові. Перемагає той учень, який склавнайбільше нових слів, причому такий, який немає в інших.
Гра проводиться в письмовій формі. Слова записуютьу зошиті або на окремих аркушах. Перевірку гри можна організувати в такий спосіб:один із учнів читає утворені слова, а решта учасників гри викреслюють у себе ті,що прочитані. Після цього учні по черзі читають тільки ті слова, які ще не зустрічались.
Для прикладу візьмемо слово електрифікація.З букв, що входять до його складу, можна утворити такі іменники: риф, рація, ріка, цирк, цикл, рак, кір, рік, кирка, фари, крик, цифра,електрика, лікар, ліки, тиф, факт. [37: 127]
Ще одним цікавим різновидом дидактичної гри є ребус — загадка, в якій слова, що розгадуються, зображено у вигляді комбінації малюнківз літерами та іншими знаками. Правила ребусотворіння: назви всіх предметів, що зображеніу ребусі, читаються тільки в називному відмінку; — досить часто предмет, зображенийв ребусі, може мати не одне, а два чи більше назв, необхідно вибрати підходяще залогікою; часто назва якогось предмета не може бути використана повністю, необхідновідкинути на початку чи в кінці слова одну чи декілька букв. В таких випадках застосовуєтьсяумовний знак — кома. Якщо кома стоїть ліворуч від малюнка, то це значить, що відйого назви необхідно відкинути першу букву якщо праворуч від малюнку — то останню.Якщо стоять дві коми, то відповідно відкидають дві літери. [59: 92] Наприклад:
Далі наводимо план конспект уроку на тему"Відмінювання прикметників у множині".
Мета: познайомити учнів з відмінюванням прикметників у множині, особливостямивимови і правопису прикметників у називному відмінку множини, розвивати спостережливість,уважність, мислення учнів, вміння аналізувати; виховувати любов до країни, до мови.
Обладнання: малюнки із зображенням квіток — символів української землі: маку,барвінку, соняшника тощо.
Хід уроку
Організація класу
Каліграфічна хвилинка
Товариш, борщ, щирий, щічки, найкращий.
Яке слово зайве? Чому?
Хто може пояснити зміст цього прислів'я? Розумний себе винить, а нерозумний — свого товариша.
Які прикметники зустрілися у ній? Як називають такі слова?
Перевірка домашнього завдання
Актуалізація опорних знань
Дайте відповіді на запитання, і ви дізнаєтесь про тему уроку.
1. Що називається прикметником?
2. Як змінюються прикметники?
3. Від чого залежить закінчення прикметників?
4. Коли у прикметниках перед закінчення пишеться ь?
5. Форми яких відмінків у прикметниках збігаються і як їх розрізнити?
Повідомлення теми і мети уроку.
Ви багато вже знаєте про прикметник, і сьогодні на уроці ми з вами познайомимосяз відмінюванням прикметників у множині.
Первинне сприйняття та усвідомлення нового матеріалу.
Зміна прикметників на множину.
дружна зустріч (Н. в., ж. р.) — дружні вірний друг (Н. в., ч. р.) — вірніважке завдання (Н. в., с. р.) — важкі.
Зробіть висновок про закінчення прикметників у називному відмінку множини.
Прочитайте правило на с.108 підручника.
Закріплення та осмислення нових знань
1. Робота з текстом. Впр.237, с.108 (вибіркове списування).
2. Дидактична гра "Заквітчай клумбу". (Демонстрація малюнківіз зображенням квітів.)
Назвіть квіти — символи української землі. Опишіть їх.
Наприклад: запашні, барвисті,….
Узагальнення та систематизація знань
Робота з підручником.Впр.239, с.108. (Робота в парах)
Підсумок уроку
Що нового дізнались про прикметник?
Домашнє завдання [32: 171]
Нижче наводимо дидактичні ігри до вивчення теми"Прикметник".
Кросворд № 1. Відгадатислова допоможуть речення, в яких пропущені потрібні прикметники.
1. … друг у біді не залишить.
2. Зовні апельсин….
3. До… соку додають цукру, бо сік дуже кислий.
4. У… ножику буває кілька лез.
5. Як з’їсти кисле яблуко, а потім солодке, то воно здаєтьсяще….
6. На демонстрації загони йшли з портретами, красивимитранспарантами і… прапорами.
7. Ніде немає воїнів… відважніших від.
8. Партизани швидко пробиралися в гущавині… стежками.
9. Шпаки люблять ласувати стиглими темно-червоними… ягодами.
10. Головою класу обирають … старосту.
1 П
2 Р
3 И
4 К
5 М
6 Е
7 Т
8 Н
9 И
10 К
Відповіді: справжній, оранжевий,лимонного, складному, смачнішим, червоними, стійкіших, знайомими, вишневими, активного.[11: 96]
Гра № 2 «З іменників — прикметники».
Обладнання. Запис на дошці десяти іменників, письмовеприладдя.
Завдання. Утворити і записати від кожного іменникаприкметники чоловічого, жіночого, середнього роду.
Хід гри. Ведучий через визначений час перевіряєвиконання. За кожен правильно утворений прикметник зараховується по 1 балу. За допущенупомилку знімається 2 бали, за необхідність — 1 бал.
Матеріал для гри. Жито (житній,житня, житнє); клас (класний, класна, класне); степ (степовий, степова, степове);гумка; ґрунт; дослід; килим; кукурудза; межа; панчоха.
Гра № 3 «Прикметники, близькі за значенням».
Обладнання. Запис на дошці прикметників; письмовеприладдя.
Завдання. Згрупувати близькі за значенням і записати.
Хід гри. за правильно виконане завдання гравецьотримує 30 балів (по 1 балу за слово). За допущену помилку знімається 2 бали, занекаліграфічне написання букв — на розсуд ведучого.
Матеріал для гри. а) Безмежний,ніжний, старий, видатний, делікатний, безкінечний, визначний, старезний, знатний,неосяжний, м’який, неозорий, тонкий, видний, безмірний, давній; б) Ароматний, гарний,соромливий, чудовий, запашний, вічний, прекрасний, несміливий, довгочасний, духмяний,сором’язливий, довголітній, пахучий, хороший, чуйний, чемний.
Гра № 4 «Прикметники протилежні за значенням».
Обладнання. Запис на дошці прикметників; письмовеприладдя.
Завдання. Дібрати і записати прикметники, протилежніза значенням.
Хід гри. переможцем вважається той, хто за умовленийчас (5-7 хв.) добре і запашне найбільше прикметників-антонімів.
Матеріал для гри. Довгий (короткий),веселий (сумний), ввічливий (нечемний), високий (низький), широкий (вузький), порожній(повний), темний (світлий), черствий (свіжий), турботливий, завзятий, минулий, колишній.
Гра № 5 «Швидше і краще». Учитель називає синонімічний ряд прикметників і пропонує всьому класу заобумовлений час скласти речення з цими синонімами. Кращі речення учні записуютьу зошити.
Слова до гри:
1. Багатобарвний, різноколірний,барвистий, кольористий; багатий, розкішний, грошовитий; байдужні, холодний, нечулий,апатичний.
2. Балакучий, говорючий, щебетливий,язикатий; скрутний, важкий, тяжкий, безвихідний; подібний, схожий, похожий, аналогічний.
3. Стійкий, твердий, необхідний,сталий, непорушний; насторожений, чуйний; старанний, дбайливий, акуратний. [37: 154]
План-конспект уроку натему "Займенники 1-ї, 2-ї і 3-ї особи однини і множини".
Мета: учити добирати потрібні за змістом займенникидля передачі зв’язків між реченнями тексту, розпізнавати особові займенники; розвиватимову, уважність, мислення, спостережливість учнів; виховувати любов до мови.
Обладнання: сигнальні картки «Світлофор»,картки із завданнями.
Хід уроку:
І. Організація класу
ІІ. Удосконалення каліграфічних навичок.
ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів
Дидактична гра "Знайди четверте зайве".
На дошці у два стовпчики записані займенники. Однез цих слів у кожному стовпчику зайве:
я, він, в, ти ми, він, ви,але
нас, нами, нім, нам мне,мну, мнемо, мені
мною, мене, мни, мені тобі,тебе, тобою, табун
вас,віз, вир, вар він, його, йому, яма
але, воно, вона, вони ніс, низ, ніг, нас
Найти та закреслити зайве слово у кожному рядку.Викликані учні по черзі виходять до дошки та виконують завдання, пояснюючи свійвибір. Клас перевіряє їхню роботу.
ІV. Перевірка домашнього завдання
V. Повідомлення теми і мети та завдань уроку
Сьогодні ми продовжимо вивчати тему «Займенник»,будемо вчитися розпізнавати займенники за особами.
VІІ. Первинне сприйманнята усвідомлення матеріалу
Робота з підручником.
а) Впр.248, с.113 (вибірковесписування);
б) Впр.250, с.113 114(робота в парах).
VІІІ. Закріплення та осмисленнянових знань
Робота з підручником.Впр.251 (Б), с.114.
Перевірка роботи за допомогоюсигнальних карток «Світлофор».
ІХ. Узагальнення та систематизаціязнань
Дидактична гра «Вгадайзайменник».
(Запис на дошці.)
Спишіть речення, добравшивідповідний займенник. Укажіть його число й особу.
… люблю свою Батьківщину.
… знаєш, яка красива нашакраїна?
… любить читати книжки.
… завжди говоримо правду.
… змагаються за честьсвоєї країни.
ХІ. Підсумок уроку
Про що сьогодні йшла мова?
ХІІ. Домашнє завдання[32: 191]
Можна використати до теми"Займенник" такі цікаві ігри.
Кросворд №1. Відгадатислова допоможуть речення у яких пропущені потрібні займенники.
1. Світить сонце для… над землею.
2. Вирив собі ямку під пеньком заєць і ліг, задрімав, тепло…в затишку лежати.
3. Вчимося … і дружимо, немов одна сім я.
4. Як радісно …, що знов весна настане.
5. Низько над… пролетівши, скрикнув птах.
6. А земля рідна всім силу дає: мов сонце, усім… освітлюєпуть.
7. Вітчизну любим дуже ми — і…, і я. З
1 А
2 Й
3 М
4 Е
5 Н
6 Н
7 И К
Відповіді:
1) нас,
2) йому,
3) ми,
4) мені,
5) нами,
6) нам,
7) ти. [11: 96]
Гра № 2 «Назвіть займенники». Клас ділять на 2-3 групи. Ведучий протягом кількох хвилин викликає учасниківгри — представників різних груп, називає розряди займенників, а учні наводять прикладизайменників того чи іншого розряду. Гру проводять у швидкому темпі. Якщо учень неможе назвати такого займенника, або дуже довго думає над відповіддю, групі записуєтьсябал. Виграє група, яка матиме найменшу кількість очок.
Гру можна варіювати в такій спосіб: ведучий називаєзайменник, учень повинен визначити його розряд.
Гра № 3 «Замініть займенником». Замініть у поданих нижче реченнях окремих слова і звороти займенниками різнихрозрядів.
1. Цілий день потім Артемовібатько не сходив з думки.2. Одного вечора ми всі зібралисьбіля школи.3. Одні учні поливали город, другі носили воду.4.Всі пішли з дому, і Марійка залишилась одна.5. На це запитанняможе дати відповідь перший-ліпший учень з присутніх.6. Вийшлопо два яблука на брата.
Гра № 4 «Скажіть без затримки». На дошці записуються сполучення займенників з прийменниками. Учням даєтьсякілька хвилин на роздум. Потім ведучий вказує учневі на одне із словосполучень іпропонує швидко скласти неважке речення з цими словосполученням. За кожне правильноскладене речення зараховується одне очко.
Словосполучення для гри:
З неї, через них, через їх, длянього, для його, біля її, навколо нього, на їх, проти її, за неї, до їх, в його,після неї, перед, її, серед їх, повз них, завдяки йому, під його, серед їх, повзних, завдяки йому, під його, серед них, від них, від їх, за його, на них, в неї,до нього, над ними, під ними. [37: 202]
Під час ознайомлення з дієсловами пропонуєтьсявизначити слова, що стосуються руху, мовлення, почуттів, праці, навчальної діяльності.Використовуючи таблиці з лексико-семантичними групами, треба передбачити такі етапи:добір до кожного слова тематичної групи синонімів, антонімів, яскравих поетичнихрядків та інше, все це вводить у світ образної, емоційної мови, розкриття метафоричностівжитих дієслів; використання слів лексико-семантичних груп у зв’язному мовленні.
Тож пропонуємо план-конспект до теми "Змінювання дієслів за часами"з використанням навчальних ігор.
Мета: повторити і поглибитизнання учнів про таку граматичну ознаку дієслова, як змінюванняза часом; формувати вміння розпізнавати час дієслова; розвивати мову, спостережливість,увагу учнів; виховувати любов до вивчення мови.
Обладнання: опорна схема «Часи дієслів», картки з реченнями, штрафні фішки.
Хід уроку
І. Організація класу
Підготуйтесь до урокуукраїнської мови.
ІІ. Каліграфічні хвилинка.
ІІІ. Перевірка домашньогозавдання.
IV. Повідомлення темита мети уроку
Сьогодні у нас дуже цікава тема. Вона дозволитьнам мандрувати у минуле та майбутнє. Сьогодні ми дізнаємося, як можна змінюватидієслова за часом.
V. Первинне сприйняттята усвідомлення нової теми
1. Репродуктивна бесіда за опорною схемою «Часи дієслів». (Записна дошці. часи дієслів.)
Які три часи має дієслово?
Як відрізнити один час від іншого?
Як ви думаєте, що означають дієслова теперішнього часу?
Яке значення мають дієслова майбутнього часу?
Які дії описують дієслова минулого часу?
Спробуйте навести приклади дієслів кожного часу.
Давайте звіримо наші висновки з підручником.
2. Робота з підручником.
Правило с.121. Читання правила з підручника.
VI. Закріплення та осмисленнязнань
1. Впр.268, с.121 (списування).
2. Диктант.
Надійшла весна весела. Заспівав у гаю соловейко. Заквітне скоро сад. Густазелень вабить око.
Поясніть зміст слова вабить. Опрацювання алгоритму визначення часу дієслів.
VII. Узагальнення та систематизаціязнань
1. Дидактична гра "Це наш час".
Учні поділяються на три групи за часом. Учитель промовляє речення або показуєкартку з реченням. Учні з відповідної групи піднімають руки і промовляють:«Це наш час». Представник групи доводить свою думку.
Виграє група, учні якої матимуть найменше штрафних фішок за помилки.
Стоїть гора висока.
Зашумить зелений гай.
Я іду рідною землею.
Випало багато снігу.
Петрик любить зиму.
Жито в полі налилося зерном.
Діти посадять дерева та кущі.
Заспіваймо пісню веселеньку.
Зацвіла в долині калина.
2. Змінювання дієслів за часом. (Запис речення під диктовку.)
Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає.
Визначте час дієслова.
Змініть дієслово зустрічає за часом.
Отже, будь-яку подію можна описати у минулому, теперішньому або майбутньомучасі. Це можливо тому, що дієслова змінюються за часом.
VIII. Підсумок уроку
Давайте повторимо, про що нове і цікаве ви дізналися на сьогоднішньому уроці.
IX. Домашнє завдання[32: 213]
Так само пропонуємо дидактичні ігри до вивченнятеми "Дієслово".
Кросворд № 1. Заповнітьгоризонтальні рядки буквами так, щоб у всіх рядках були дієслова. Д А Т И І А Т И Є А Т И С А Т И Л А Т И О А Т И В А Т И О А Т И
Відповіді: дихати, іржати, єднати, сипати, лежати,обрати, вижати, ойкати. [11: 97]
Гра № 2 «Дієслова, близькі за значенням».
Обладнання. На дошці написані дієслова в неозначенійформі.
Завдання. Протягом умовленого часу написати дієслова,близькі за значенням до поданих. За кожне слово зараховується бал. За помилку знімається2 бали.
Матеріал для гри. Бігти, думати,кричати, говорити, працювати.
Гра № 3 «Дієслова, протилежні за значенням».
Обладнання. На дошці написані дієслова в неозначенійформі.
Завдання. Протягом умовленого часу написати дієслова,протилежні за значенням до поданих.
За кожне слово зараховується бал. За помилку знімається2 бали.
Матеріал для гри. Вставати, шити,додавати, множити, знаходити, дозволити, вимикати, говорити, розкладати. благати,дивуватися, єднати, одужувати,стомлюватися
Гра № 4 "Запишітьдієслова із — ся". Ведучий пропонує учням записати дієслова з — ся. Завдання виконують протягом умовленого часу.
За кожне правильно записане дієслово зараховується1 бал. За помилку знімається 2 бали, по 1 балу — за некаліграфічне написання слів.[37: 127]
Дидактичні ігри до вивченнятеми "Числівник".
Гра № 1 «Хто пригадає!». Ведучий пропонує учасниками гри назвати прислів’я, приказки і загадки, доскладу яких входять збірні числівники Наприклад: Семеро одного не ждуть. Один зсошкою, семеро з ложкою. Двоє через дорогу живуть, а один одного не бачать іт.п. Виграє той, хто наведе найбільшу кількість таких прислів’їв, приказок і загадок.
Гра № 2 "Доповнітьзагадки". Ведучий читає частину загадки, а учні доповнюють і розгадуютьїї, знаходять числівник і визначають його розряд. За кожне доповнення учневі, щозробить його першим, записує очко. За правильне розгадування учень теж одержує очко.Виграє той, хто набирає найбільше балів.
Матеріал до гри:
1. Два брати втікають… 2. Між двомадубами… 3. На одній Марушці… 4. Сім братів, віком рівні…5. Трьома зубами… 6. Тисячаовець… [37: 184]
Гра № 3 "Котрий?". На дошці записаніпитання та кількісні числівники, від яких потрібно утворити порядковий числівник:
Скільки? Котрий? Скільки? Котрий?
три — … п’ять — …
одинадцять — … дванадцять — …
тринадцять — … двадцять — …
Декілька навчальних ігордо вивчення частини мови "Прислівник".
Гра № 1 "Добери прислівник".
Обладнання. На дошці написаніприслівники в неозначеній формі.
Завдання. Протягом умовногочасу написати прислівники, близькі за значенням до поданих. За кожне слово зараховуєтьсябал. За помилку знімається 2 бали.
Матеріал до гри. Всюди (скрізь, повсюди); охоче (радо, залюбки); спершу (спочатку,насамперед); раптом (враз, зненацька); важко (тяжко, трудно).
Гра № 2 «Протилежні».
Обладнання. На дошці написаніприслівники в неозначеній формі.
Завдання. Протягом умовногочасу написати прислівники, протилежні за значенням до поданих. За кожне слово зараховуєтьсябал. За помилку знімається 2 бали.
Матеріал до гри. Високо(низько); широко (вузько); назад (вперед); праворуч (ліворуч); далеко (близько);вдень (вночі); тихо (голосно); багато (мало); швидко (повільно); прямо (криво);глибоко (мілко); вгорі (внизу); вперше (востаннє); тут (там).
Гра № 3 «Як? Коли?Де?». Ведучий пропонує написатипо п’ять прислівників, які відповідають на питання як?, потім — коли?, потім — де?
Переможцем вважаєтьсятой, хто першим правильно виконує завдання.
Приклади. Швидко, весело,смішно, щасливо, міцно, добре, тихо, сміливо, сумлінно; взимку, навесні, влітку,восени, сьогодні, тепер, вранці, вдень, щогодини, щотижня; там, тут, скрізь, внизу,спереду, вгорі, праворуч, навкруги, ззаду, ліворуч. [11: 92]
Надзвичайно важливу роль в ігровій ситуації відіграютьправила. Якщо вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, то це ускладняєпояснення ходу гри, осмислення учнями її змісту викликає втому і байдужість учнів.Правила гри зобов’язують учнів діяти строго по черзі чи колективно відповідати завикликом, уважно слухати відповідь товариша, щоб вчасно виправити його і не повторюватисказаного, дисциплінованими, не заважати іншим, чесно визнавати свої помилки.
Правила гри виконують функцію організуючого елементаі є засобом керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимогидо поведінки, регулюють взаємини дітей у грі, вчать їх співвідносити свої дії здіяльністю інших гравців, сприяючи вихованню наполегливості, чесності, кмітливостітощо.
Жодне порушення правил не повинно залишатися позаувагою вчителя. Залежно від обставин він має знайти час і досить вимогливо та справедливовказати учню на його недоліки в грі, пояснити, до чого призводять подібні вчинкив повсякденному житті. Проте під час гри не треба робити довгих зауважень, повчань,оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу.2.4 Результати дослідного навчання
Після проведеного дослідного навчання ми розробиликомплексну контрольну роботу для учнів 4 класу, яка і допоможе нам з’ясувати рівеньзнань учнів з граматики, а саме з морфології, а також продуктивність використанняучнями вищезазначеного комплексу слів, введеного в мовлення учнів.
Контрольна робота:
І. Варіант. ІІ. Варіант.
1. Пояснити значення слів:
Формуляр,
стелажі,
ратиці,
повідь,
пашниця,
панчоха,
лунка,
китиці,
кватирка,
діжка,
галас,
вежа,
2. Скласти речення з різними значеннями багатозначногослова:
Двірник, дипломат; диск, машина.
3. Скласти речення, використовуючи слова та словосполучення,пояснити значення виділених слів:
І. В.: піднявши одну ногу, од якої падає на воду хистка тінь.Чапля мовби вгрузла, й так чудно бачити її на тоненькій другій,.
ІІ. В.: і познайомитися з мешканцями цієї країни — словами,Тут він зустрівся, які жили цілими родинами.
4. Дібрати слова близькі за значенням:
Дібрати слова протилежні за значенням:
Віхола, гуркіт, гвинтівка, делікатний, радо, охоче, нагорода.
5. Скласти твір-розповідь на тему: «Моє хобі».
Нижче наводимо результати проведеної роботи з контрольноїроботи 4 — Б класу ЗОШ № 151 міста Харкова.
Таблиця № 4№ Прізвище, ім’я. Оцінка за твір Оцінка за граматику Рівень 1. Баніков Владислав 11 11 Високий 2. Василенко Олександр 5 6 Середній 3. Грама Денис 3 3 Початковий 4. Зайцева Марія 9 9 Достатній 5. Кліщенко Назар 6 6 Середній 6. Коноба Віктор 6 5 Середній 7. Кулішов Артур 3 2 Початковий 8. Купріянов Кирило 6 6 Середній 9. Лешенко Валерія 8 9 Достатній 10. Макаров Роман 11 10 Високий 11. Маркова Анастасія 9 9 Достатній 12. Машкіна Ганна 2 2 Початковий 13. Міхалап Ганна 10 11 Високий 14. Нефедова Надія 9 9 Достатній 15. Павлік Ганна 10 10 Високий 16. Перетяга Максим 8 9 Достатній 17. Пугач Ганна 10 9 Високий 18. Санімова Каміла 6 6 Середній 19. Сорокіна Катерина 3 3 Початковий 20. Теребінська Анастасія 11 10 Високий 21. Цимбал Владислав 8 9 Достатній 22. Шацький Ілля 9 9 Достатній 23. Яланжи Олека 6 6 Середній 24. Хочатрян Араік 3 3 Початковий
Після проведеної контрольної роботи ми отрималитакі результати: на високому рівні — 6 учнів; на достатньому — 7учнів; на середньомурівні — 6 учнів; на початковому рівні — 5 учнів.
Нижче наводимо порівняльну стовпчикову діаграмуу відсотках.
 
Діаграма № 2
/>
Результати експериментальної роботи показали, щовикористання дидактичних ігор на різних етапах уроку є позитивним явищем у навчанні.У процесі грі діти не лише розкриваються, як особистості, а розвивають увагу, спостережливість,кмітливість, також завдяки використанню навчальних ігор збагачується активний словникучнів. Педагог повинен постійно удосконалювати навчальний процес, щоб учні моглилегко і ефективно, якісно засвоювати програмний матеріал. Тому так важливо використовуватиігрові елементи і гру на уроках. Важливо, щоб робота над розвитком мовлення молодшихшколярів продовжувалась, але по закінченню експерименту можна сказати, що рівеньзнань і словниковий запас учнів збільшився.
Висновки
Проведене дослідження дало підстави для таких загальнихвисновків.
У наш час робота загальноосвітньої школи зосереджуєтьсяна посиленні практичного й виховного спрямування мовної освіти, формуванні мовно-мовленнєвоїкультури особистості.
Проблема з розвитку зв’язного мовлення учнів висуваєна одне з щільних місць необхідність роботи над формуванням словника дитини: збагаченняйого новими словами й виразами, точністю та доречністю вживання слів у мовленні.
Проблема формування словника учнів пов’язана зрозвитком дитячої особистості. Вона не може бути розв’язана без постійної увагидо словникової роботи з огляду на ту важливу роль, яку відіграє лексика в комунікативноспрямованому навчанні української мови.
Аналіз методичної літератури з проблеми, чиннихшкільних програм і підручників, творчих робіт учнів дали підстави для висновківпро доцільність і доступність цієї роботи в початкових класах.
Суть дидактичної гри полягає в тому, що перед учнямистоїть завдання в ігровій формі, яке вони повинні виконати за певними правилами,визначений час, а звідси прагнення до перемоги, прагненням бути винахідливим, обачним.
Структурні складові дидактичної гри це — дидактичнезавдання, ігровий задум, ігровий початок, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків.
В результаті проведеного дослідження згідно з поставленимизавданнями було підтверджено, що в педагогічній роботі велику увагу слід приділятидидактичній грі на уроці. Ігри можна використовувати на різних етапах засвоєннязнань: на етапах пояснення нового матеріалу, його закріплення, повторення, контролю.Гра дозволяє включити в активну пізнавальну діяльність більшу кількість учнів. Градопомагає вчителеві донести до учнів важкий матеріал в доступній формі. А головне,що у процесі гри діти спілкуються, тим самим розвивають своє мовлення. Тож можназробити висновок про те, що використання гри необхідне при вченні дітей молодшогошкільний віку.
Серед різноманітних дидактичних ігор, які використовуютьсяучителем, з метою піднесення мовленнєвої культури школярів, помітне місце повинніпосідати дидактичні ігри з граматики. Такі ігри спрямовані на розширення словникаучнів, а також на вироблення в них уміння вибирати зі свого словникового запасудля висловлення думки ті слова, які найбільше відповідають змісту висловлення.
У загальній системі вправ з граматики серйознуувагу слід приділяти системі дидактичних ігор на вивчення граматичних особливостейслів, адже за їхньою допомогою перед дітьми розкривається багатство українськоїмови, формується вміння користуватися виражальними засобами.
Вихідними положеннями для створення такої системивправ є:
дотримання принципу наступності і перспективностіу вивченні граматичних понять;
побудова системи вправ та дидактичних ігор за принципомзростання труднощів і одночасно рівня самостійності в їхньому виконанні;
здійснення навчання мови не тільки на комунікативно-діяльністьоснові, а й на функціональній;
підпорядкування всієї системи вивчення граматичнихпонять меті активного користування українською мовою, як засобом спілкування.
Серед передумов ефективності використання розробленоїсистеми дидактичних ігор виділяємо: тісний взаємозв’язок системи вправ їз чинниминавчальними програмами з української мови, опора на знання учнів, що створює резервирозвитку зв’язного мовлення школярів без витрат додаткового навчального часу. Аналізуючидослідну роботу можна зробити такі висновки, впровадження дидактичних ігор у навчальнийпроцес значно збільшив активний словник молодших школярів, що і підтверджує нашугіпотезу.
Список використаних джерел
1. Арват Н.Н., Арват Ф.С. Сопоставление изучения русскогои украинского языков в школе: Пособие для учителя. — К.: Рад. школа, 1989. — 192с.
2. Баженова І.М. Педагогічний пошук; Переклад з рос. — К.: Рад. шк., 1988. — 496 с.
3. Бетенькова Н.М., Фонин Д.С. Игры и занимательные упражненияна уроках русского языка — М.: Издат. «Астрель», 2004. — 270 с.
4. Бобровская Г.В. Активизація словаря младшего школьника// Начальная школа. — 2003. — № 4. — С.47 — 51.
5. Букатов В. Педагогічні таїнства дидактичних ігор. — К.: Ред. Загальнопед. газ., 2004. — 128 с.
6. Булаховский Л. Введение в языкознание. — Ч.2. — М.:1954. с.34-35.
7. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студента. Вищіхнавчальних закладів. — К.: Вид. центер Академія, 2008. — 576 с.
8. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українськалітературна мова. — К.: Вища шк., 1989. — 334 с.
9. Воскресенська Н.О., Свашенко А.О. Дидактичний матеріалз розвитку мови в 4 кл.: Посібник для вчителя. — К.: Радянська школа, 1990. — 96с.
10. Воскресенська Н.О., Свашенко А.О., Хорошковська О.Н.Українська мова в 4 класі: Посібник для вчителя — К.: Рад. шк., 1989. — 128 с.
11. Гамалий А.Т. Игры и занимательные упражнения по украинскомуязыку для 1 — 3 классы — К.: Радянська школа, 1980. — 110 с.
12. Геллер Е.М. Наш друг — игра. — Мн.: Нар. асвета, 1979.- 96 с.
13. Горецкий В.Г., Кирюшкин В.А., Шанько А.Ф. Дидактическийматериал к урокам обучения грамоте: Пособие для учащихся — М.: Просвещение, 1983.- 63 с.
14. Дорошенко С.І., Вашуленко М.С., Мельничайко О.І. Методикавикладання української мови: Навчальний посібник — К.: Вища школа, 1989. — 423 с.
15. Журжина Ш.В. Дидактический материал по русскому языку4 класс: Пособие для учащихся четырёхлет. нач. шк. — М.: Просвещение, 1989. — 176с.
16. Каніщенко А.П. Збагачення активного словника молодшихшколярів // Початкова школа. — 1986. — № 4 — С.21 — 24.
17. Канюка С.М. Вопросы методики работыучителя с учеником украинского языка для IV кл. школ с русским языком обучения:Дис. канд. пед. наук. — К., 1958.
18. Критерії оцінювання. Навчальних досягнень учнів початковихкласів // Початкова освіта. — 2006. — №37 — 38. — С.41 — 52.
19. Кутенко Л.О. Особливості роботи над словом // Початковашкола. — 1990. — № 12. — С.17-20.
20. Кутенко Л.О. Особливості роботинад збагаченням і активізацією словникового запасу молодших школярів в умовах спорідненоїдвомовності: Дис. канд. пед. наук. — К., 1986.
21. Кохичко А.Н. Этимологический аналіз как приём при обученииорфографии // Начальная школа. — 1998. — № 1. — С.55 — 60.
22. Лазаренко Н. Збагачення словника молодших школярів прикметниками// Початкова школа. — 1999. — №1. — С.14 — 17.
23. Лобчук О. Лексико-семантичні групи як засіб збагаченнясловникового запасу. // Початкова школа. — 1995. — № 6. — С.24 — 25.
24. Львов М.Р. Правописание в начальных класах — М.: Просвещение,2001. — 160 с.
25. Львов М.Р., Светловская Н.Н., Рамзаева Т.Г. Методикарусского языка. — М.: Просвещение, 1987. — 341 с.
26. Мазоха Д.С., Опанасенко Н.І. Педагогіка: Навчальнийпосібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 232 с.
27. Макаренко А.С., Избранные произведения в з-х томах.- Т.3. — К.: Радянська школа, 1984. — 546 с.
28. Маркитанова Н.П., Карманова В. Є. Зошит з українськоїмови 4 (3) клас — Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 2001. — 72 с.
29. Мельникова С.И., Ярославская Л.Н. Игровые формы учебныхзанятий. — Х.: ХГУ, 1993. — 157 с.
30. Минскин Е.М. От игры к занятиям: развивающие и познавательныеигры младших школьников: Пособие для учителей — М.: Просвещение, 1982. — 192с.
31. Мисири Г.С. Использование наглядности на начальном обучениирусскому языку: Слуховая и зрительно-слуховая наглядность — М.: Русский язик.1981. — 234 с.
32. Моісеєнко С.В. Рідна мова 4 клас: Розробки уроків — Х.: Вєста: Видавництво «Ранок», 2008. — 304 с.
33. Одинцова Г., Кадлюк Я. Цікавинки на уроках рідної мови:Посібник для вчителя поч. кл.: Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. — 128 с.
34. Павленко Л.П. Сучасний урок в початковій школі.68 уроківз розвитку зв’язного мовлення у 1 — 4 класах — Х.: Вид. гр. «Основа»,2005. — 112с.
35. Палей І.Р. Очерки по методике русскогоязыка. — М.: 1965. — С.147.
36. Пентилюк М.І., Окунева Т.Г. Сучасний урок українськоїмови — Х.: Вид. група Основа, 2007, — 176 с.
37. Передрий Г.Р., Смолянікова Г.М., Непийвода Ф.А. Цікаваграматика. — К.: Радянська школа, 1967. — 312 с.
38. Петрюк Л.П., Рисована З.Г. Методичні рекомендації попроведенню тематичного оцінювання з української мови в початковій школі — Х.: Світдитинства, 2003. — 128 с.
39. Плющ М.Я., Бевзенко С.П., Грипас Н.Я. та ін. Сучаснаукраїнська літературна мова: Підручник — 4-те вид. — К.: Вища шк., 2003. — 430 с.
40. Понамарьова К.Л. Основні напрями роботи з розвитку монологічногомовлення учнів // Навчання та виховання учнів 4 — го класу: Методичний посібникдля вчителів — К.: Початкова школа, 2005. — С.173 — 189.
41. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібникдля студентів вищих навчальних закладів — К.: «Академія видав.», 2004.- 456с.
42. Прищепа К.С., Лукяненко В.Г. Тематичний словник школяра- К.: Форум, 2001. — 336 с.
43. Програма для середньої загальноосвітньої школи з російськоюмовою навчання 1 — 4 класи. — К.: «Початкова школа», 2006. — 192 с.
44. Рыжикова Г.И. Использование игровых приемов при изучениислов с непроверяемым написаним // Начальная школа. — 1995. — №1. С.17 — 18.
45. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. — К.: Генеза,2002. — 325 с.
46. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. — К.:«Магістр-S», 1997. — 256 с.
47. Семенов С.М. Дидактична гра як форма навчання // Радянськашкола. — 1989. — № 3. — С.26 — 33.
48. Смоглій О. Застосування ігрових ситуацій на уроках умолодших класах // Початкова школа. — 2003. — № 7. — С.20 — 21.
49. Супрун А.Е. Лингвистические основиизучения грамматики русского языка в белорусской школе — Минск: 1974. — С.16-40.
50. Успенский М.Б. Совершенствованиеметодов и приемов обучения русскому языку в национальной школе — М., 1979.
51. Стріха А.Д., Гуревич А.Ю. Цікава граматика — К.: Рад.Школа, 1991.
52. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентівВПЗ освіти — К.: Вид. центер. Академія, 2000. — 544с.
53. Фрощук О.О., Фрощук Н. Є. Українська мова для початковихкласів: навчальний посібник — К.: Вид. АСК, 2003. — 368 с.
54. Хорошковська О.Н., Воскресенська Н.О., Свашенко А.О.Українська мова: мова і мовлення. Правопис: Підручник для 4 класу загальноосвіт.шк. з рос. мовою навчання — К.: Промінь, 2004. — 144 с.
55. Хорошковська О.Н. Методика навчання української мовиу початкових класах шкіл з російською мовою викладання. — К.: Промінь, 2006. — 256с.
56. Хорошковська О.Н. Теоритичні основи відбору змісту мовногой мовленнєвого матеріалу // Початкова школа. — 2005. — № 7. — С.3 — 14.
57. Хуторской А.В. Современная дидактика: Учебник для вузов- СПб: Пітер, 2001. — 544 с.
58. Цыганенко Г.П. Этимологический словарь русского языка:Более 500 слов. — 2-е изд. перераб. и доп. — К.: Рад. шк., 1989. — 511 с.
59. Чекіна О.Ю. Робота зі словниковими словами: нетрадиційніприйоми, ігри та завдання для учнів 1-4 класів — Х.: Вид. група «Основа»,2008. — 109с.
60. Шведова Л.М. Развитие логического мышления, сообразительности,воображения и интеллекта у детей 5 — 12 лет — Донецк: ООО ПКФ «БАО», 2007.- 352 с.