Реферат
Змістсучасної освіти
План
освітапедагогічний самоосвіта програма
1.Загальна характеристика змістуосвіти
2.Способи розміщення дидактичногоматеріалу
3.Альтернативні концепції змістуосвіти
4.Основні джерела змісту освіти
Список використаної літератури
1.Загальнахарактеристика змісту освіти
Категорія змісту освітидозволяє дати відповідь на головне запитання дидактики «Чого навчати? «, безпосередньозалежить від принципів навчання і обумовлена метою виховання у даному суспільстві.
Освіта в широкомусоціальному значенні – це передача і засвоєння певного соціального досвіду, в широкомупедагогічному значенні – це процес взаємодії вчителя і учня, який здійснюється підцілеспрямованим педагогічним впливом.
Освіта у вузькомупедагогічному значенні – це результат засвоєння певного обсягу знань, умінь і навичокв системі, який дозволяє забезпечити розвиток особистості; формування в особистостінауково-матеріалістичного світогляду і моралі та відповідної їм поведінки, забезпечуєпідготовку до життя, до праці.
Самоосвіта – це процесцілеспрямованого засвоєння певного досвіду індивідуальними для даної особистостіметодами і в індивідуальному для неї темпі.
Зміст освіти на кожномуетапі суспільного буття залежить від рівня розвитку науки та економіки, специфікисистеми народної освіти певної країни, відведеного на освіту часу, теоретичногоі практичного значення окремих галузей науки в загальній системі людських знань,завдань суспільства і держави у галузі політики, економіки і виховання (соціальногозамовлення для системи народної освіти).
Зміст освіти –це система знань,умінь і навичок, яка обумовлюється типом навчально-виховного закладу, віковими особливостямиучнів та особливостями навчального предмета, яка забезпечує належний рівень розвиткуособистості.
На зміст освіти впливаютьоб’єктивні (потреби суспільства у розвитку людини, науки й техніки, що супроводжуютьсяпоявою нових ідей, теорій і докорінними змінами технологій) та суб’єктивні чинники(політика панівних сил суспільства, методологічні позиції вчених тощо).
Зміст освіти полягаєу забезпеченні передання та засвоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь,змісту соціальної культури з метою його розвитку.
Цей досвід охоплює:знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід здійснення відомихспособів діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості,яка засвоїла цей досвід; досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення новихпроблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення ранішезасвоєних знань і умінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльностіна основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об’єктів або засобів діяльностілюдини, його вияв у ставленні до навколишнього світу, інших людей.
Зміст освіти повиненвідповідати соціальному замовленню суспільства (завданням всебічного розвитку людини),забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він маєвраховувати реальні можливості процесу навчання (закономірності, принципи, методи,організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичноїта матеріальної бази школи), забезпечувати соціально детерміновану єдність у конструюванніта реалізації змісту освіти з позиції навчальних предметів, що вивчаються у школі.
Відповідно до ЗаконуУкраїни «Про освіту» система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок:дошкільна освіта; загальна середня освіта; позашкільна освіта; професійно-технічнаосвіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта.
До освітньо-кваліфікаційнихрівнів віднесено такі: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр; спеціаліст,магістр.
Освіта у школі спрямованана підготовку всебічно розвинених людей, озброєння підростаючого покоління глибокиминауковими знаннями, вміннями і навичками, потрібними в житті. Щоб учні успішно моглиопанувати нагромаджені суспільством наукові і технічні знання, потрібна педагогічнаїх переробка. З величезної кількості наукових фактів і явищ, узагальнень, до шкільногокурсу відбирають тільки основи наук, враховуючи при цьому рівень розвитку учнів,їх пізнавальні можливості.
Загальноосвітня школаозброює учнів знаннями основ наук про природу, суспільство і людське мислення. Націй основі вона забезпечує формування науково-матеріалістичного світогляду, розвитокпізнавальних сил учнів, застосування набутих знань у житті, на практиці.
Зміст початковогонавчання побудований на взаємозв’язку з особистим досвідом дитини, з тими уявленнямипро навколишній світ, що вона отримала до школи, як наслідок безпосередніх вражень,розповідей чи прослуховування прочитаного дорослими, ігор, побутової діяльності,прослуховування радіо-, телепрограм, контактів з однолітками, спеціальних занятьу дитсадку чи вдома. Теоретичні знання в початкових класах пов’язуються з практичнимивправами, письмовими чи усними самостійними роботами, з навичками оволодіння розмовноюта письмовою мовою, логічними формами, видами та прийомами мислення.
Система практичнихумінь та навичок у початкових класах подається при домінантній ролі теоретичнихзнань. Механічне оволодіння обмеженими знаннями, вміннями та навичками було властивеминулому. На сучасному етапі це рахується неприпустимим. Учень повинен глибоко усвідомититі положення, правила, що він вивчає.
Головним змістом початковогонавчання вважається досягнення міцних початкових наукових знань, доведених до автоматизмубазових загально-навчальних навичок.
Отже, початкова освітазабезпечує загальний розвиток дитини, вміння добре читати, писати, знання основарифметики, первинні навички користування книжкою та іншими джерелами інформації,формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдськоїморалі та спілкування, основ гігієни, вироблення первинних трудових навичок.
2.Способирозміщення дидактичного матеріалу
Практика виробиладва основні способи розміщення дидактичного матеріалу: лінійний і концентричний.
Лінійне розміщення навчального матеріалув курсі того чи іншого предмета полягає в тому, що одна навчально-наукова проблемайде в певній системі за іншою; при цьому виключається повторення навчального матеріалуу наступному курсі. Наприклад, у курсі арифметики один тип задач йде один за одним.Деяке повторення, що допускається, при цьому, випливає з самого матеріалу, але воновідбувається на ширшій основі, більш поглиблено. Так, щоб ввести множення, учительвиходить з додавання, бо множення є спрощене додавання.
Лінійне розміщенняматеріалу дає певну економію часу і тим самим створює умови, що не допускають переобтяженняучнів. Однак таке розміщення матеріалу придатне не для всіх дисциплін, бо учні незавжди можуть відразу зрозуміти те чи інше явище в усіх його опосередкуваннях івзаємозв’язках.
Концентрична форма способу розміщення матеріалудопускає певне повторення окремих тем, питань на наступних етапах навчання, причомув наступні роки вивчення матеріалу, який повторюється, відповідно поглиблюєтьсяі розширюється. Концентричне розміщення матеріалу доцільне тоді, коли ті чи іншіскладні поняття або закони не можна відразу розкрити з потрібною глибиною. Протеконцентричний спосіб веде до переобтяження програми.
3.Альтернативніконцепції змісту освіти
В історії дидактикивідомі різні підходи до визначення змісту освіти, які формували специфіку функціонуваннярізних типів навчальних закладів.
Наприкінці ХVІІІ – в середині ХІХ ст. поширеною булатак звана теорія формальної освіти, висунута у працях Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо,Й.-Г. Песталоцці, Й.-Ф. Гербарта, І. Кантата та ін.
Згідно з нею основнимзавданням освіти є розвиток розумових сил, логічного мислення, уяви, пам’яті, інтелектуучнів. А зміст освіти має базуватися на предметах гуманітарного циклу, математицій логіці. За цією теорією працювали класичні гімназії, ліцеї в Росії та Англії.У наш час на цій основі організовано навчальний процес у гімназіях, окремих ліцеяхгуманітарного напрямку, деяких школах.
З розвитком капіталізму,потребою озброєння людей практично-корисними знаннями, з’явилися і набула розвиткутеорія матеріальної освіти. Її засновником є англійський філософ ГербертСпенсер (1820 – 1903). Згідно з нею головним критерієм змісту освіти є практичнезначення, а не розвиваючий характер знань. Її основним завданням вважали здобуттяприкладних знань, зосередження на вивченні предметів природничо-математичного циклу,в процесі засвоєння яких має відбуватися розвиток мислення, розумових здібностей.Раніше такі підходи сповідували реальні та комерційні училища, у наш час коледжі,деякі ліцеї.
Педоцентрична теоріяосвіти була сформульованаамериканським філософом та педагогом Джоном Дьюї (1859 – 1952). Згідно з нею змістосвіти визначається інтересами дітей, а не соціально-економічними умовами й потребамисуспільства. На практиці це виражається в організації замість систематичного навчаннябесід, ігор, занять за інтересами.
4.Основніджерела змісту освіти
а) навчальний план
Вимоги держави і суспільствадо змісту, обсягу та рівня загальноосвітньої підготовки громадян України визначаєдержавний стандарт загальної середньої освіти – звід норм і положень, що визначаютьдержавні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базовоїта повної загальної середньої освіти і гарантії держави щодо її здобуття. Його основоположнимдокументом є Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів.Він дає цілісне уявлення про структуру загальної середньої освіти через інваріативнуі варіативну складові; окреслює освітні галузі та розподіл годин між ними за рокаминавчання; визначає гранично допустиме тижневе навантаження учнів для кожного класу;встановлює кількість навчальних годин, фінансованих з бюджету. Інваріативна складовазмісту є спільною для всіх загальноосвітніх закладів України і визначає її загальнодержавнийкомпонент. Варіативну складову формує навчальний заклад з урахуванням інтересів,здібностей, життєвих планів учнів, вона є суттєвим засобом забезпечення повноцінногорозвитку особистості кожного школяра.
На основі базовогоначального плану Міністерство освіти і науки України розробляє та затверджує типовінавчальні плани для різних типів загальноосвітніх навчальних закладів, які трансформуютьзміст шкільної освіти у площину навчальних предметів і курсів.
Місцеві органи управлінняосвіти можуть доповнювати їх за рахунок годин варіативної частини навчальних предметіві курсами, специфічними для даного регіону.
Навчальний предмет – педагогічно обґрунтована системанаукових знань і практичних навичок та вмінь, що втілюють основний змісті методипевної науки.
Відмінність навчальногопредмета від науки полягає в тому, що до нього входять тільки основні положеннятієї чи іншої галузі знань, доступних для засвоєння учнями на певному ступені навчання.Навчальний предмет містить також дидактичні матеріали, що допомагають учням оволодітикомплексом навичок і вмінь, необхідних як для подальшого навчання, так і для активноїучасті в суспільно корисній праці (трудові, навчальні, мислительні).
Зміст навчальногопредмета охоплює фактичний матеріал, що відображає ознаки і властивості предметів,явищ; узагальнені результати суспільно-історичного пізнання світу – поняття, ідеї,провідні наукові теорії, етичні й естетичні ідеали, правові норми; методи дослідженняі наукового мислення (загальні, особливі, часткові), з якими людина вступає у взаємодію(сприймання, відтворення, перетворення).
Навчальний план – документ, що визначає структурунавчального року, перелік та розподіл предметів для вивчення в конкретному навчальномузакладі, тижневу і річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет.
У навчальних планахшкіл усіх типів, в яких враховано вітчизняний, зарубіжний досвід і результати науковихекспериментів в Україні, виокремлено два компоненти: державний і шкільний.
Інваріативний (державний) компонент має забезпечити соціальнонеобхідний для кожного школяра обсяг і рівень знань, умінь і навичок, потрібнихдля всебічного розвитку. Він включає: мовно-літерарурну освіту, математику (з основамиінформатики), суспільні, природничі, естетичні та оздоровчо-трудові дисципліни.
Час між предметами„Музика» і „Образотворче мистецтво» кожна школа розподіляє самостійно, враховуючикадрові можливості. Замість предметів „Образотворче мистецтво» і „Праця» може бутиінтегрований курс „Художня праця», замість „Музика» і „Фізкультура» – „Музика ірух».
Варіативний (шкільний) компонент складається з предметів,курсів за вибором учнів і факультативів, додаткових занять і консультацій. Йогомета – сприяти диференціації навчання, врахуванню регіональних умов та індивідуальнихособливостей школярів. Цей навчальний час школа використовує на свій розсуд дляпоглибленого вивчення окремих предметів, індивідуальних занять.
Повноцінність загальноїсередньої освіти забезпечується реалізацією як інваріантної, так і варіативної частинитипових навчальних планів, принаймні в обсязі обов’язкового сумарного навантаженнянавчальних годин.
б) навчальна програма
Зміст навчальногопредмета, передбаченого навчальним планом, визначається його навчальною програмою.
Навчальна програма– документ, щовизначає змісті обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок,які необхідно засвоїти, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.
Навчальні програмиповинні мати високий науковий рівень з урахуванням досягнень науково-технічногопрогресу, втілювати виховний потенціал, генералізувати навчальний матеріал на основіфундаментальних положень сучасної науки, групувати його навколо провідних ідей інаукових теорій, не містити надто ускладненого і другорядного матеріалу, реалізовуватиміжпредметні зв’язки та ідею взаємозв’язку науки, практики і виробництва, формувативміння і навички учнів з кожного предмета.
Основні розділи навчальноїпрограми:
– пояснювальназаписка, яка містить виклад мети навчання з певного предмета, ознаки процесу (організаціянавчання кожного класу);
– зміст навчальногоматеріалу, поділений на розділи і теми із зазначенням кількості годин на кожну зних;
– обсяг знань,умінь і навичок (у їх різновидах) з певного предмета для учнів кожного класу;
– перелік унаочнень,літератури для учнів та методичної літератури для викладачів;
– критерії оцінюваннязнань, умінь і навичок щодо кожного з видів роботи.
Внесенням змін допрограм займаються комісії, створені при Науково-методичному центрі Міністерстваосвіти і науки, до якихь входять провідні вчені, спеціалісти-практики.
в) підручник
Відповіднодо навчальних програм створюють підручники і навчальні посібники.
Підручник — книга, яка містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни,викладені згідно з цілями навчання, визначеними програмою і вимогами дидактики.
Головнейого призначення — допомогти учням самостійно закріпити і поглибити знання, здобутіна уроці.
Підручникповинен забезпечити науковість змісту матеріалу, точність, простоту і доступністьйого викладу, чіткість формулювання визначень, правил, законів, ідей, точну й доступнумову тексту, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами.Найважливіший матеріал мусить бути проілюстрований схемами, малюнками, відповідноструктурований та оформлений шрифтами.
Дляуспішного використання підручника в навчальному процесі і вчитель, і учні повинніорієнтуватися в його структурі. Підручник складається з двох компонентів: текстовогоі поза текстового. Перший компонент — основний, додатковий і пояснювальний тексти.До другого належать: а) апарат організації засвоєння; запитання і завдання; інструктивніматеріали (пам'ятки, зразки розв'язання задач, прикладів); таблиці; підписи-поясненнядо ілюстративного матеріалу; вправи; б) ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки,плани, картки, креслення та ін.); в) апарат орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).
Змістнавчального матеріалу в підручнику може формуватися за генетичним (в історичнійпослідовності), логічним (відповідно до сучасної логічної структури конкретної науки),психологічним (з урахуванням пізнавальних можливостей учнів) принципами, пов’язанимиміж собою.
Змістпідручника складається з таких компонентів: а) основні факти, принципи, засоби йнові відкриття в науці, доступні учням відповідного типу закладу; б) світоглядно-методологічніта виховні ідеї, зокрема моральні й естетичні ідеали, які можна сформувати конкретнимнавчальним матеріалом; в) методи наукового мислення і дослідження, що сприяють засвоєннюнавчального матеріалу; г) знання з історії науки і творчої діяльності її видатнихпредставників, які стимулюють інтерес учнів; г) уміння і навички, що випливаютьз конкретного навчального змісту або необхідні для його засвоєння; д) розкриттяприйомів мислення, логічних операцій, які учень має засвоїти у процесі вивченнязмісту підручника.
Більшістьшкільних підручників складається з текстів емпіричних (відображають факти, явища,події, містять вправи і правила) і теоретичних (містять теорії, методологічні знання).
Запровідним методом викладу матеріалу розрізняють тексти репродуктивні, проблемні,програмовані, комплексні. Репродуктивні тексти — високоінформативні, структуровані,зрозумілі учням, відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання. Проблемні— це здебільшого проблемний монолог, у якому для створення проблемних ситуацій висуваютьсуперечності, розв'язують проблему, аргументують логіку розвитку думки. У програмованомупідручнику зміст подається частинами, а засвоєння кожного «кроку» інформаціїперевіряється контрольними запитаннями. Комплексний текст містить певний обсяг інформації,необхідний учням для розуміння проблеми, а проблема визначається за логікою проблемногонавчання. Текст підручника може бути аналітичним або синтетичним, побудованим дедуктивнимабо індуктивним способом.
Окрімосновних, підручник містить додаткові тексти, мета яких — розширити, поглибити знанняучнів з важливих компонентів змісту навчального матеріалу (документи, історичнідовідки та ін.).
Запитанняі завдання, вміщені у підручниках, за ступенем пізнавальної самостійності учнівподіляють на репродуктивні та продуктивні. Репродуктивні потребують від учнів відтвореннязнань без істотних змін. Продуктивні — передбачають трансформацію знань, істотнізміни в структурі їх засвоєння або пошук нових знань.
Одназ вимог до підручника — використання ілюстративного матеріалу — зображень, які реалізуютьнауковий педагогічний принцип підручника специфічними засобами наочності. Ілюстраціїпідручників повинні розкривати основний зміст певних елементів програми (провідніілюстрації). Вони або рівнозначні тексту, або доповнюють його, або є об'єктом длязапитань, завдань.
Працюючиз підручником, учитель повинен доповнювати його матеріал додатковою інформацією,оскільки зміст підручника нерідко надто конспективний, і знання, почерпнуті учнямилише з нього, будуть обмеженими. Важливо використовувати на уроці як додатковиймісцевий, краєзнавчий матеріал. Учитель мусить маневрувати методичними прийомамипід час викладу матеріалу підручника з огляду на те, що для одних учнів він можебути надто складним, а для інших — легкодоступним, занадто простим.
Навчальний посібник — книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові,найновіші та довідкові відомості.
Донавчальних посібників належать збірники задач і вправ, хрестоматії, словники, довідники,атласи та ін. Цей допоміжний дидактичний матеріал сприяє зміцненню пізнавальнихі практичних умінь, прищеплює навички самостійної роботи.
Використана література
1. Державна національнапрограма „Освіта» („Україна ХХІ століття»). – К., 1994.
2. Державні стандартизагальної середньої освіти в Україні. – К., 1997.
3. Збандуто С.Ф.Педагогіка. – К.: Радянська школа, 1965. –507 с.
4. Мойсеюк Н.Є.Педагогіка. – К., 2003. – 615 с.
5. Савченко О.Я.Дидактика початкової школи. К.: Абрис, 1997. – 416 с.
6. Фіцула М.М.Педагогіка. – К.: Академія, 2002. –528 с.
7. Фіцула М.М.Педагогіка. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1996. – 140 с.