Циклова комісія викладачівпсихолого-педагогічних дисциплін
КУРСОВА РОБОТА З ПЕДАГОГІКИ
Сучасна школа в умовахринкової економіки
План
Вступ
1. Фінансовінадходження школи
2. Бюджет школи
3. Використаннянаочного приладдя і технічних засобів навчання
4. Шкільнадокументація
5. Підвищеннякваліфікації та атестація педагогічних працівників
6. Актуальність економічного виховання школярів, йогозміст
Висновки
Література
Вступ
Оновлення функцій управління сучасними навчальними закладамисистеми загальної освіти неможливо без впровадження нових принципів їхекономічної діяльності. Обумовлено це тим, що зрушення, які відбуваються всучасній школі на шляху поступового її переходу в ринкові умови функціонування,зачіпають не лише змістовну сторону навчання, форми і методи організації педагогічногопроцесу, а й її економічне життя, фінансово-господарську діяльність. Нові умовигосподарювання передбачають:
— перехід від планування з окремих статей кошторису донормативного методу;
— поєднання бюджетного фінансування з платними послугами, щонадаються закладами освіти;
— перерозподіл і розподіл управлінських функцій між органамиуправління з посиленням господарської самостійності закладів освіти;
— самостійність трудових колективів у вирішенні питаньсоціального розвитку і матеріального заохочення;
— взаємозв'язок між результатами роботи колективу іствореними фондами.
Становлення ринкової економіки змінило господарський іфінансовий механізми освітньої сфери, зумовило процес комерцілізації освіти, аце вимагає підготовки саме кваліфікованих спеціалістів бюджетної сфери.
У Концепції неперервної економічної освіти визначені такі комплексиекономічних. знань
1 Родинна економіка (6 клас)
2 Економіка підприємства ( 9 клас)
3 Економічна освіта суспільства (10 клас}
4. Міжнародна економіка {11 клас)
5. Основи ринкової економіки ( І-ІІ курси ВНЗ)
Згідно з концепцією передбачалося поетапно розпочати вивченняназваних предметів у загальноосвітніх школах ще в 1996-1997 навчальному році. Алепитання не було вирішено через брак кваліфікованих кадрів, підручників та фінансування.
Лише в спеціалізований класах та економічних ліцеях вивчаютьсяоснови економіки, але вони не узгоджені з державними стандартами економічнихзнань. До того ж у 78% таких закладів викладання економічних дисциплін здійснюютьсявчителями географії та історії, які не мають належної підготовки. То про яку жглибину економічних знань випускників загальноосвітніх закладів може йти мова?
По-новому треба готувати й керівників освітніх закладів. Вониповинні володіти глибокими знаннями з основ економіки, податкової системіфінансового та господарського законодавства.
1. Фінансові надходження школи
Основним джереломфінансування освітніх установ у нових умовах господарювання залишаєтьсядержавний бюджет. Однак для установ народної освіти новий господарськиймеханізм поряд з бюджетним фінансуванням передбачає широке залученняпозабюджетних коштів. Найбільш реально проглядаються наступні позабюджетніджерела поповнення фінансових фондів установ: надходження за виконані роботи(послуги), проведення заходів щодо договорів з державними, кооперативними ісуспільними підприємствами, організаціями й установами; надходження, щостосуються надання платних послуг населенню; виторг від реалізації продукціїнавчально-виробничих майстерних і навчально-дослідних ділянок; кошти, отриманівід здачі в оренду приміщень, споруджень, устаткування; добровільні внески іпередані матеріальні цінності від державних, кооперативних і суспільнихпідприємств, організацій і установ, а також від окремих громадян та ін. надходження.Надходячи з різних джерел, ці кошти разом з бюджетними асигнуваннями утворюютьєдиний фонд фінансових ресурсів установи, тобто складають доход установи. Прицьому слід зазначити, що позабюджетні кошти, що надходять у розпорядженняустанови, не повинні враховуватися при визначенні їм асигнувань з державногобюджету за стабільними нормативами і не можуть бути підставою для зменшенняобсягів бюджетних асигнувань.
Надання додаткових послуг і виконання госпрозрахункових робітза договорами і замовленнями здійснюється установами народної освіти затарифами і цінам, передбаченими і затвердженими в установленому порядкупрейскурантами, а за їхньої відсутності — за договірними тарифами і цінами,встановленими установою з дозволу місцевих органів влади.
Коло госпрозрахункових робіт в установах народної освіти можебути дуже широким. Основні положення господарського механізму галузі фіксуєтільки основні з них: організація вивчення окремих дисциплін, циклів дисциплін,поглибленого вивчення предметів, організація роботи гуртків. Однак потрібномати на увазі, що проведення госпрозрахункових робіт не повинно завдавати шкодиосновній діяльності навчально-виховних установ, а надання платних послугповинно здійснюватися за умови, що установа не відмовляється від діяльності, щофінансується засобами державного бюджету.
Слід зазначити, що новий галузевий економічний механізм непередбачає директивний характер контрольних цифр. Це чисто орієнтованіпоказники, що мають своєю метою забезпечення взаємозв'язків економічних планіврізних рівнів.
У фондвиробничого і соціального розвитку включається також виторг від реалізаціїзайвого, застарілого і зношеного устаткування й інших матеріальних цінностей(за винятком фондів, які повинні мати особливі умови реалізації), а такожкошти, що були передані з метою виробничого і соціального розвитку закладуосвіти іншими підприємствами й організаціями, економія матеріальних засобів іприрівнених до них витрат, розрахункам з різними організаціями і відсотком закредит.
Розподіл коштів фондів здійснюється установами самостійно,відповідно до фінансових планів (кошторисів), схвалених трудовими колективами(радами установ) і затвердженими керівниками установ за погодженням ізпрофспілковою організацією.
Періодичність відрахування засобів у фонди (щорічно,щокварталу) визначається установою.
Невикористані у поточному звітному періоді кошти фондівекономічного стимулювання вилученню з установ не підлягають і використовуютьсяними в наступний період.
Керівникам установ народної освіти, що перейшли на нові умовигосподарювання, надаються широкі права в галузі організації й оплати праці. Запогодженням із профспілковими організаціями вони мають право затверджуватиштатні розписи і встановлювати посадові оклади у відповідності з діючимисхемами без дотримання середніх окладів і без обліку співвідношень чисельностікерівників і фахівців у межах створеного у встановленому порядку фондузаробітної плати (єдиного фонду оплати праці), а також за рахунок і в межахданого фонду встановлювати працівникам надбавки за високі творчі і виробничідосягнення в роботі. При цьому посадові оклади і тарифні ставки розглядаютьсяяк гарантований мінімум заробітної плати для відповідних категорій працівників.Розміри надбавок встановлюються в залежності від особистого внеску кожногопрацівника у підвищенні якості проведених заходів, виконаних робіт (послуг),зростання доходу установи. Ці надбавки зменшуються, або скасовуються цілком припогіршенні якості роботи.
Слід також зазначити, що новий господарський механізм системиосвіти не передбачає обмеження максимального розміру заробітної платипрацівників.
З метою підвищення рівня ефективності використанняматеріальних ресурсів установі народної освіти надане право продавати іншимпідприємствам, організаціям і установам, передавати, обмінювати, здавати воренду, надавати безкоштовно в тимчасове користування, або в борг транспортнізасоби, устаткування, спорудження, інвентар, інші матеріальні цінності іресурси, що знаходяться на їхньому балансі, а також списувати їх з балансу у встановленомупорядку, якщо вони зношені чи морально застаріли.
Установи народної освіти можуть здавати в оренду будинки, якіне є їх власністю.
Установам народної освіти надане право скористатисябанківським кредитом. До того ж короткостроковий кредит може бути виданийбанком установі з метою фінансування його поточної діяльності, а довгостроковий— надається з метою виробничого і соціального розвитку з наступним погашеннямкредиту за рахунок засобів фондів виробничого і соціального розвитку.
Установи народної освіти, що мають навчально-виробничімайстерні й навчальні господарства, у своїй економічній діяльності можутьфункціонувати як єдині навчально-виробничі комплекси, або організувати роботусвоїх виробничих підрозділів на правах самостійних господарських одиниць. Удругому випадку кожне виділене структурне відділення, підрозділ, наприклад,шкільні навчально-виробничі майстерні, отримують права самостійної організації.
У нових умовах господарювання установам народної освіти зметою удосконалення організаційних форм і методів управління навчально-виховнимпроцесом, посилення стимулюючого впливу економічних факторів на ефективністьцього процесу, дозволено створювати на галузевій і міжгалузевій, регіональній іміжрегіональній основі навчально-виробничі фірми, асоціації та інші раціональніформи самостійної діяльності.
Для кожної школи, на основі встановлених надходжень бюджетнихкоштів і позабюджетних надходжень, визначається єдиний фонд оплати праці, фондматеріально-технічного, виробничого і соціального розвитку. Утвореннязазначених (двох) фондів здійснюється на основі визначених на відповіднийперіод норм, встановлених у відсотках від загального фінансового фонду школи.
Тимчасове положення надає широкі господарські і фінансовіправа директору школи. Виступаючи від імені школи, він має право:
— знаходити, орендувати, замовляти необхідне школі обладнанняй інші матеріальні ресурси у будь-яких підприємств, організацій, кооперативів іосіб за безготівковим чи готівково-грошовим розрахунком, у роздрібній торговій мережій у комісійних магазинах без заліку в ліміт дрібного опту;
— укладати договори з організаціями, установами й особами, атакож з учнями школи на виконання різних видів будівельно-монтажних робіт,робіт з поточного ремонту школи, оформленню і господарському збереженню їїприміщень, споруджень і т.п.;
— укладати угоди на надання школою різних послуг учням, їхбатькам, іншим громадянам, а також підприємствам, організаціям і установам;
— укладати угоди про створення об'єднань з іншими школами,навчально-виховними закладами, науковими і позашкільними установами, підприємствами,кооперативами, зосереджуючи всі кошти чи їхню частину для розгортання роботиміжшкільних комбінатів, курсів, навчально-виробничих і господарських об'єднань,проведення окремих заходів і т.п.
Розширення прав керівників шкіл одночасно накладає на них івисоку відповідальність. У наш час широкі права контролю за господарськоюдіяльність адміністрації надані Раді школи, в яку входять не тількипредставники педагогічного колективу, а й батьки та учні старших класів.
Професійний контроль за фінансово-господарською діяльністюшкіл здійснюють фінансові органи і централізовані бухгалтерії.
2. Бюджет школи
Бюджет школи — матеріальна база для організації педагогічногопроцесу. Кошторис на потреби школи складається директором школи ізатверджується вищими органами народної освіти. Підставою для складання річногокошторису є рішення районних органів влади за наступними розділами: а)виробничий план — число учнів і класів; б) штат вчителів і співробітників; в)затверджені посадові оклади вчителів (відповідно до тарифікації) та іншихпрацівників школи; г) розмір асигнувань на капітальний ремонт школи; д) розміриосновних витрат за окремими статтями бюджету, в тому числі господарські.
Кошторис є регулюючим документом на витрату коштів. Директоршколи зобов'язаний домовитися з централізованою бухгалтерією про своєчаснеодержання форми № 2 про виконання статей витрат і ритмічно робити необхіднізакупки, не залишаючи все на кінець кварталу чи року. Форма № 2 складаєтьсящомісяця.
Затверджений кошторис — державний документ, що вимагаєнеухильного виконання. Порушення не можуть бути виправдані ніякими міркуваннямипро доцільність і змушену необхідність.
Спецрахунок. В окремих школах і школах-інтернатах є виробничімайстерні і підсобні господарства. Адміністрація в окремих випадках здає воренду на тимчасове користування різним організаціям свої приміщення. Урезультаті школа дістає деякі кошти, часом досить значні. Вони зараховуються наспецрахунок. Доходи, отримані в результаті роботи школярів, направляються наполіпшення харчування, побутового і культурного обслуговування учнів.
У школах, що мають постійні доходи від праці школярів(виробничі майстерні, підсобні господарства і т.п.), складаються спеціальні кошториси,де плануються доходи і витрати за статтями бюджету. Кошти на спецрахункунаприкінці року не списуються, а переходять на наступний рік.
3. Використання наочного приладдя і технічних засобівнавчання
Оптимальне застосування наочного приладдя і технічних засобівсприяє виробленню інтересу учнів до навчання, розвитку логічного мислення,навичок самостійної роботи, розширює кругозір дітей, сприяє зближенню навчанняз життям. У кожній школі, як правило, є оснащені навчальні кабінети, щозабезпечують застосування ТЗН на всіх етапах навчальної роботи. Молодомудиректору потрібно ретельно продумувати наступні питання:
— як забезпечити систематичне поповнення кабінетів технічнимизасобами і наочними приладдями, своєчасне отримання фільмів;
— яким чином зберегти обладнання, забезпечити його ремонт;
— як домогтися кваліфікованого використання наявногообладнання, дотримання правил безпеки.
Вирішення цих проблем пов'язано з безліччю труднощів:обмеженістю можливостей, відсутністю фахівців і матеріалів. Молодому директорунеобхідно чітко розподілити, скільки годин буде зайнятий той чи інший кабінет,як будуть використовуватися наочні посібники і ТЗН. У великих середніх школахбажано мати кілька кабінетів з кожного предмету.
Директор школи повинен забезпечити навчання педагогічномуколективу: кожен учитель зобов'язаний уміти використовувати найпростішуапаратуру: епідіаскоп, магнітофон. У багатьох школах вчителі опановують і більшскладними приладами: кінопроекторами, обчислювальними і контролюючими машинами,комп’ютерами. До того ж дуже важливо забезпечити дотримання правил безпеки.
Навчально-виховний процес значною мірою залежить відналежного рівня господарського забезпечення школи, санітарного стану,своєчасного ремонту, профілактичної перевірки обладнання, чіткості роботитехнічного персоналу.
Оформлення школи — питання педагогічне. Потрібно відмовитисявід великої кількості стендів, що повністю закриваючі стіни коридорів, класів,учительської. І справа не тільки у естетичному вихованні дітей. Соціологивідзначають, що надмірне накопичення картин, цифр, агітаційного матеріалу маютьзворотну дію: ніхто не цінує і не читає цих матеріалів, вони не досягають свогорезультату. Досить часто ми бачимо на швидку руку збиті стенди з кольоровимикартинками, вирізаними з журналів. Погани смак не є гідним сучасної школи:
Багато шкілвиробили визначену систему оформлення школи і вона, як нам здається, зігралаважливу роль у вихованні дітей. По -перше, на стінах дуже мало різних прикрас істендів. Нехай буде більше повітря і менше пилу. По-друге, це — якістьвиконання. Нехай буде менше, але краще. По-третє, оформлення повинно матитематичний характер (з урахуванням віку й інтересу дітей). По-четверте,періодичність змінюваності матеріалів. Зміст одних стендів повинен замінюватисякожного семестру, других — раз на місяць, третіх — раз на рік. Бажано, щобоформлення виконували найкращі художники й умільці школи, учні і вчителі,залучалися спонсори, а часом і професійні дизайнери з художньої майстерні.
4. Шкільна документація
Здійснення функцій управління багато в чому залежить відвпровадження чітко продуманої внутрішкільної інформації і звітності, єдинихформ навчально-педагогічної документації. Тільки на основі ритмічно діючоїсистеми прямого і зворотного зв'язку, достовірної інформації керівники школиможуть ставити конкретні завдання, приймати вірні рішення, забезпечувати їхнюпрактичну реалізацію.
Документи вчителя і класного керівника дуже прості: планиуроків і план виховної роботи на семестр. Для себе вчителі можуть вести іншізаписи. Плани роботи вчителів і класних керівників носять довільний характер іскладаються на основі існуючих методичних рекомендацій. Тематичні плани, якправило, публікуються в методичних журналах, і немає потреби вимагати відучителя спеціальних розробок. Поурочний план повинен бути у кожного вчителя.План виховної роботи, як показує досвід, доцільніше всього складати напівріччя. Важливо передбачити тематику класних годин і основні заходи щодонавчальної і виховної роботи з класом і окремими учнями. У керівників школиповинні бути індивідуальні зошити відвідування уроків і виховних заходів.
Навчально-педагогічна документація школи:
— Книга запису учнів.
— Особисті справи учнів.
— Класні журнали.
— Журнали факультативних занять.
— Журнали груп продовженого дня.
— Книга обліку бланків і видачі атестатів про середню освіту.
— Книга обліку бланків і видачі свідчень про базову освіту.
— Книга обліку золотих медалей «За відмінні успіхи внавчанні, праці і за зразкову поведінку».
— Книга обліку похвальних грамот «За особливі успіхи увивченні окремих предметів» і похвальних аркушів «За відмінні успіхи і зразковуповедінку».
— Книга обліку особового складу педагогічних працівниківшколи.
— Книга наказів по школі.
— Книга обліку і руху дітей шкільного віку з 6 до 16 роківвключно;
— Відомість видачі учням свідоцтв про отримання нимиспеціальності.
— Журнал обліку пропущених і замінених уроків.
— Книга протоколів педагогічної ради школи.
— Копії актів про результати інспекторських перевірок роботишколи.
— Книга зауважень і пропозицій осіб, що проводилиінспекторську перевірку, копії статистичних звітів школи.
— Книга реєстрації вхідної і вихідної кореспонденції.
Фінансово-господарська документація школи:
— Технічний паспорт школи.
— Інвентарні списки основних засобів.
— Книга обліку матеріалів та їх залишки.
— Відомості про видачу матеріалів та їх залишки.
— Відомості оперативного обліку руху малоцінних предметів, щошвидко використовуються.
— Інвентарна книга бібліотечного фонду школи.
— Акти списання матеріальних цінностей.
У справах школи повинні знаходитися тарифікаційний списоквчителів і діючий штатний розклад. Види звітності:
— Звіт початкової, базової дев'ятирічної і старшої школи напочаток навчального року.
— Звіт про успішність учнів початкової, дев'ятирічної істаршої школи за навчальний рік.
— Звіт початкової, дев'ятирічної і старшої школи занавчальний рік.
— Звіт початкової, дев'ятирічної і старшої школи про інтернатпри школі (якщо він є).
Внутрішкільна оперативна інформація. Під управлінською інформацієюрозуміється інформація, дані актів, що відображають стан системи управління вцілому й окремих її компонентів.
У практиці роботи школи існує система внутрішкільноїоперативної інформації, мета якої — різко скоротити потік письмових документів.
Щоденна інформація аналізується вчителем і класнимикерівниками на основі вивчення класного журналу й усних повідомлень старостикласу про відвідуванння учнів, успішності, дисципліни, санітарного стану.Щотижнева інформація обробляється заступником директора. Це усна інформаціякласних керівників, обмін повідомлень на нараді при директорі: про успішність івідвідування «важких» учнів, про позакласні і позашкільні заходи, про якістьроботи вчителів і класних керівників, про стан журналів, щоденників і зошитів.
Щомісячнаінформація готується заступником директора, вивчається директором і членамиадміністрації школи: про виконання шкільних програм; якості роботивчителів-предметників, класних керівників і класоводів; про успішність,відвідування і дисципліну в окремих класах; про результати спеціальнихперевірок і контрольних робіт; про санітарний стан школи, збереження меблів,обладнання. Інформація про успішність із окремих предметів і дисципліну укласах предметів аналізується адміністрацією школи кожного семестру.
5. Підвищеннякваліфікації та атестація педагогічних працівників
Підвищеннякваліфікації, методичної майстерності педагогів відбуваються завдякивнутрішкільній системі методичної роботи та навчанню з відривом від основногомісця роботи.
Кожний педагог, незалежно від закладу, в якому працює,повинен один раз на 4—5 років проходити підвищення кваліфікації в закладахпіслядипломної освіти, на відповідних факультетах педагогічних інститутів,курсах, на факультетах підвищення кваліфікації на базі педагогічнихуніверситетів. Школи направляють педагогів відповідно до термінівперепідготовки та офіційного набору певних груп за профілем перепідготовки.Підвищення кваліфікації керівників шкіл здійснюється у спеціальних групах (нафакультетах, в інститутах), які зосереджують свою роботу на вивченні сучасноїтеорії управління (менеджменту).
Внутрішкільну методичну роботу здійснюють певного дня тижня,у найзручніший для всіх членів педагогічного колективу час.
Для стимулювання діяльності вчителів щодо підвищення їх професійноїкваліфікації, методичної майстерності, спрямованості до якісних результатів унавчанні й вихованні школярів, починаючи з 1972 р., запроваджено їх атестацію.
Атестація педагогів — комплексна перевірка, що здійснюється спеціальноюатестаційною комісією з метою визначення рівня кваліфікації педагога, що дає їмзмогу претендувати на присвоєння більш високого кваліфікаційного рівня.
Передбачає визначення відповідності педагогічних працівниківзайнятій посаді, рівню кваліфікації, залежно від якого та стажу педагогічноїроботи їм встановлюють кваліфікаційну категорію, визначають тарифний розрядоплати праці, присвоюють педагогічне звання.
Атестація проводиться відповідно до Закону України «Проосвіту» з метою стимулювання діяльності педагогічних працівників, щодопідвищення кваліфікації, професіоналізму, розвитку творчої ініціативи. Вона єдієвим стимулом підвищення педагогічної майстерності.
Традиційнопроводили її один раз на 5 років. Основна частина спеціалістів (учителі з вищоюосвітою) підтверджувала рівень своєї кваліфікації, кращі з них здобували більшвисоку кваліфікаційну категорію, окремих атестували як фахівців з низькимрівнем кваліфікації, чиї професійні якості не відповідали вимогам працівниківосвіти. З демократизацією системи освіти з'явилася можливість атестуватисьпедагогу за власним бажанням, який в праві звернутися із заявою до атестаційноїкомісії з проханням атестувати його на будь-яку категорію.
Система атестаційних комісій має таку ієрархічну структуру: головна,створена органом управління освітою на рівні країни, краю, області, автономії; районна(окружна, міська), яка створюється відповідним органом управління освітою; атестаційнакомісія освітнього закладу, яка створюється педагогічною радою закладу. Кожна зкомісій розглядає коло питань у межах своєї компетенції, тобто присвоюєвідповідні кваліфікаційні категорії: вищу (головна атестаційна комісія); першу(районна (окружна, міська) комісія); другу (атестаційна комісія освітньогозакладу).
Відповідно встановлено кваліфікаційні категорії: спеціаліст,спеціаліст другої категорії, спеціаліст першої категорії, спеціаліст вищоїкатегорії, а також педагогічні звання: старший учитель, старший викладач,учитель (вихователь)-методист, педагог-організатор-методист, майстервиробничого навчання першої (другої категорії) та інші.
З розвитком ринку праці помітилася реальна диференціація воплаті праці вчителів різних кваліфікаційних категорій, конкуренція припрацевлаштуванні у школи нового типу.
Атестація педагогічних працівників на сучасному етапіпередбачає системність і цілісність експертних оцінок, відкритість,колегіальність, єдність вимог. Суть їх сформульовано в кваліфікаційниххарактеристиках, затверджених Міністерством освіти і науки, регіональнимиорганами управління освітою.
Атестацію проводятьодноетапно (з теоретичних і практичних питань одночасно) або в два етапи. Напершому організовують теоретичні кваліфікаційні випробування (іспити,співбесіди, захист власного творчого звіту) або дослідні (експериментальнірозробки). Мета їх — з'ясувати рівень теоретичної підготовки педагога(спеціальних знань, методики викладання предмета, психолого-педагогічних знань,володіння новими педагогічними технологіями, уміння використовувати знання увласній діяльності). Другий етап передбачає перевірку та оцінювання практичнихпрофесійних умінь педагога (результативність праці в навчально-виховномупроцесі). З цією метою члени комісії відвідують заняття, проводять анкетуванняучнів, батьків, колег атестуючого, адміністрації школи. Використання психолого-педагогічнихметодик дає змогу об'єктивно визначити реальний кваліфікаційний рівеньпедагога, його творчий потенціал. Атестація робочого місця є одним із елементіватестації педагогічного працівника.
6.Актуальність економічного виховання школярів, його зміст
Особлива актуальність економічного виховання визначаєтьсятим, що кожна людина стикається з проблемами економіки і в своїй професійнійдіяльності, і в особистому житті. Школяр як майбутній працівник має оволодітитакими економічними навичками: планування і організації своєї праці; виконанняпрофесійних обов'язків, трудових завдань згідно зі встановленими економічнимита іншими нормативами; оцінки результатів своєї праці за відповіднимикритеріями; пошуку шляхів підвищення ефективності своєї праці; вдосконаленнявиробництва в галузі своєї професійної діяльності.
Економічна діяльність у сфері особистого життя передбачає:планування та організацію особистого бюджету, доходів і витрат сім'ї;економічно обґрунтовану оцінку товарів, які купують для особистогокористування, їх раціональне використання; розумне ставлення до свого здоров'я,режиму і способу життя, використання вільного часу та ін. Окрім того, коженгромадянин як морально вихована людина повинен: бережливо і по-господарськомуставитися до природи, активно протидіяти негативним явищам у цій галузідіяльності людини; дбайливо ставитися до народного надбання; активно вивчати іосмислювати економічну політику нашої держави.
Економічне виховання — організована педагогічна діяльність, спрямована наформування економічної культури учнів.
Важливим компонентом економічної культури є економічнасвідомість — знання основних законів розвитку ринкової економіки, підвищенняефективності виробництва, перебудови його структури, вдосконалення виробничихвідносин, системи управління та методів господарювання.
Економічна свідомість забезпечує розуміння економічного життясуспільства, перетворення кожного працівника на активного, творчого учасникавиробничого процесу. В умовах економічних реформ формування економічної свідомостіпідростаючого покоління стає загальним і обов'язковим.
Складником економічної свідомості є економічне мислення —здатність до осмислення явищ економічного життя з урахуванням досягнень науки ітехніки. Воно сприяє творчому розв'язанню особистістю економічних проблем,конкретних трудових завдань.
Економічному життю людини властиві також соціальні почуття:колективізму, господаря, відповідальності, обов'язку та дисципліни.
Економічна культура передбачає і формування у школярів певнихморальних та ділових якостей, необхідних для їх майбутньої трудової діяльності:суспільної активності, підприємливості, ініціативності, господарського,бережливого ставлення до суспільного добра, раціоналізаторських здібностей,відповідальності, прагнення до рентабельності, оновлення технологічних процесіві обладнання, продуктивності праці, високої якості продукції, особистого успіхуй добробуту.
Зміст економічної освіти та виховання учнів загальноосвітньоїшколи визначений навчальним предметом «Основи економічних знань», щовивчається в 11-му класі. Проте цілком покладатися тільки на цей курс було бнелогічно. Тому «Державним стандартом загальної середньої освіти.Економіка» запропоновано чотирирівневий підхід, що передбачаєпослідовність і безперервність економічної освіти та виховання школярів.Наступність виявляється в лінійно-циклічній структурі курсів:
нульовий рівень — 1—4 (1—3) класи;
перший рівень — 4—7 класи;
другий рівень — 8—9 класи;
третій рівень — 10—11 класи.
Нульовий рівень вивчення економіки розрахований на початковушколу. Діти отримують початкові уявлення про навколишнє економічне середовище.Формуються первинна економічна культура та грамотність. У цьому віціпередбачено: вивчення основних економічних понять, з якими діти стикаються уповсякденному житті; навчання дітей умінню робити вибір та оцінювати йогонаслідки для себе і для своєї родини, друзів; формування почуттявідповідальності за прийняті рішення.
На цьому етапі вивчення економіки може здійснюватися наокремих уроках та інтегровано.
Перший рівень передбачає послідовне розширення кругозоруучнів, подальше вивчення економічних понять; нагромадження нового досвіду уприйнятті зважених економічних рішень у процесі вибору; висвітлення зв'язків,що існують у ринковій економіці між людиною (дитиною), сім'єю, державою.
У 5 класі доцільно почати формування первинних уявлень прородинну економіку: доходи і витрати сім'ї, джерела доходів (заробітна плата,стипендія, дотації); про роль родини в суспільстві, економічні зв'язки родини зіншими суб'єктами ринкової економіки тощо.
У 6 класі — вивчати економічні умови міста (села), регіону, вякому живе дитина. З цією метою учнів слід ознайомити з економічними потребамиміста (школи, лікарні тощо), з діяльністю таких ланок виробництва, як завод,фабрика, ферма, та з професіями, потрібними регіону.
У 7 класі діти засвоюють елементи національної економіки,знайомляться з функціями держави, деяких ринкових інститутів (банків, страховихкомпаній тощо).
Другий рівень спрямований на вивчення економіки на рівнісистематизованого підходу до набуття знань про економічні поняття, категорії.Цей вік найсприятливіший до засвоєння основ підприємницької діяльності, малогобізнесу. Водночас учні можуть отримати певні професійні орієнтири.
Економічні основи у 8—9 класах охоплюють вивчення ключовихекономічних законів та концепцій, розуміння основних впливів економічногосередовища на діяльність підприємця, набуття вмінь та навичок застосуванняздобутих знань для аналізу різноманітних подій економічного життя, набуттядосвіду роботи з економічною періодикою.
Третій рівень є завершальним у формуванні економічної освітина загальноосвітньому рівні. Учні повторюють і поглиблюють вивчений матеріал,розглядають категорії та закони, які через їхню складність не аналізувалися напопередніх етапах.
Маючи уявлення про універсальні економічні поняття таконцепції, в цьому віці учні можуть ефективно вивчати основи менеджменту,елементи маркетингу тощо.
Економічна освіта та виховання в 10—11 класах повиннізабезпечити поглиблене засвоєння комплексу універсальних економічних категорійі законів, набуття досвіду роботи зі спеціальною економічною літературою,навичок робити економічно обґрунтовані висновки замість емоційних, досвідупланування свого подальшого життя: освіти, праці, кар'єри, наукової-діяльностітощо1.
У процесі економічного виховання важливо формувати в учнівздорові матеріальні потреби.
Потреба — необхідність у чомусь, яка задовольняється переважнозавдяки трудовій діяльності у процесі якої створюються необхідні людиніпредмети.
Матеріальніпотреби, як і духовні, мають тенденцію зростати. Задоволення потреб потребуєвід особистості високої активності о У вихованні учнівської молоді важливо, щобматеріальні потреби не домінували над духовними.
Духовність — специфічно людська риса, що виявляється вбагатстві духовного світу індивіда, його ерудиції, розвинутих інтелектуальнихта емоційних запитах, моральності й передбачає оволодіння духовними цінностями— витворами людського духу,
"Історичний досвід передових націй переконує, — зазначаєВ.Москалець, — що духовний розвиток — необхідна умова всілякого прогресу —культурного, соціального, економічного. Все це особливо актуальне сьогодні дляУкраїни. Без духовного злету ми не станемо цивілізованою нацією" .
Втрата духовності рівнозначна втраті моральності.
Розрізняють потреби реальні та ілюзорні. Перші — можуть бутизадоволені, другі — наслідок неадекватного відображення в думках людей їхпрагнень. Великої соціальної шкоди заподіюють спотворені (гіпертрофовані)потреби окремої особи чи соціальної групи (наркотики, алкоголь та ін.).
Економічне виховання здійснюється передусім у процесівивчення основ наук, зокрема основ економічних знань, економічної географії,трудового навчання. На уроках математики учні розв'язують задачі економічногозмісту. Уроки фізики, біології, хімії демонструють використання у виробництвідосягнень науки і техніки.
Класний керівник здійснює економічне виховання у такийспосіб: залучення дітей до праці із самообслуговування, ремонту обладнання іприміщень, розподілу шкільного бюджету; обговорення газетних та журнальнихстатей на економічні теми; виробничі екскурсії, зустрічі з працівникамипідприємств; залучення учнів до економічних відносин у школі та вдома.
Висновки
У зв'язку з. переходом до ринкової економіки постала необхідністьстворення в Україні неперервної економічної підготовки педагогічних кадрів. Прирозробці теоретичних основ такої підготовки треба враховувати, що в Українівідбувається поступовий перехід від монополії державної власності добагатоукладності її форм, від командно-адміністративної системи керівництва доекономічних методів управління. В цих умовах суттєво підвищується рольекономічної культури, заповзятливості. Ініціативи, здатності прийматинестандартні рішення а найрізноманітніших ситуаціях економічної діяльності.
Центральною ідеєю, метою економічної підготовки педагогічнихкадрів повинен стати постійний розвиток їх як суб’єктів, котрі спрямовують своюекономічну компетентність на організацію економічної освіти й виховання учнів,підвищення рівня їхнього нинішнього та майбутнього життя.
В психолого-педагогічних дослідженнях вагоме місце займає обґрунтуванняконцептуальних основ неперервної економічної освіти. Для того, щоб захиститиекономічний суверенітет України, основними складовими якого є розвитокпродуктивний сил, техніко-економічних відносин (а в єдності цих двох сторіч —технологічного способу виробництва), відносин економічної власності йгосподарського механізму, необхідно подолати істотне відставання розвитку вищоїта середньої освіти. Слід також виховувати людину-власника поліпшувати оплатуробочої сили, інакше відбуватиметься відтік за кордон найкваліфікованішихкадрів.
Виконання завдань економічної освіти та виховання неможливебез науково обґрунтованого змісту, форм і методів. Проте, на жаль, нісоціологія, ні педагогіка та психологія не розробили ще єдиної системиекономіко-трудового виховання учнівської молоді підготовки до цієї важливоїпроблеми освітницьких кадрів
Аналіз наукових даних і сама діяльність навчальних закладівпереконують, що реалізація економічного всеобуч дітей, учнівської молоді,педагогічних кадрів неможлива без чітко розроблених концептуальних основнеперервної економічної освіти й виховання. Перед тим, як обґрунтуватиконцептуальну модель економічного всеобучу, зупинимось на науково-теоретичним уобґрунтуванні поняття неперервність освіти.
В цьому, на нашу думку, є суттєві ознаки неперервності, яка ґрунтуєтьсяна внутрішній логіці етапності (окремі частини або підрозділи) і завершеності(ціле або програма), з чітко окресленою метою й шляхами реалізації
Загальнонауковим методологічним базисом дослідження єфілософія зі своїми законами, принципами, категоріями, методами її складовихчастин. Але в кожній системі, поряд із відбиттям у ній якостей систем більшзагального рівня, проявляються й усі специфічні закономірності, причинно-наслідковізв’язки, регулятори, що забезпечують якість і розвиток окремої методологічноїоснови. Під нею ми розуміємо цілісну сукупність, яка ґрунтується на теоретично обґрунтованих,практично перевірених засобах, формах, методах, що дозволяють оптимальнозайматися перетворювальною діяльністю В якій-небудь специфічній галузі.
У науковій літературі прийнято виділяти такі основні ознаки,які властиві складним системам: цілісність, наявність визначеної мети,внутрішньої ієрархічної структури, взаємозалежних підсистем, функціональнихзв'язків, управління тощо. Вони характерні й для системи економічної підготовкипедагогічних кадрів. Системоутворювальні компоненти, які досліджуються, є основнимичастинами спеціально організованої цілісної системи економічної підготовкипедагогічних кадрів.
Аналіз системи для виявлення і дослідження особливостей таознак її основних компонентів — необхідна умова її пізнання, управління ірозвитку.
Компонентами системи економічної підготовки педагогічнихкадрів, на нашу думку, є:
— науково-теоретичні основи неперервності економічної освітий виховання;
— основні концептуальні положення неперервної економічноїкомпетентності педагогічних кадрів;
— теоретично обґрунтовані функції й принципи, властивісистемі;
— її змістова основа, характеристика структур (суб'єктів)економічної підготовки, а також її технологія й методичне забезпечення.
Концептуальні основи неперервної економічної освіти йвиховання в науково-педагогічній літературі розкриті недостатньо і викладені взагальних рисах через те, що сама концепція і теорія економічної підготовки внашій країні перебувають на початковій стадії розвитку.
Ідеї неперервної освіти не нові, але лише наприкінці 80-хроків XX ст. та особливо після одержанняУкраїною незалежності виникла необхідність їх втілення в життя. Нині цимипроблемами займаються Інститут змісту і методів навчання Міністерства освіти інауки та експериментальні центри шкільної економічної освіти у Києві, Харкові йЛуцьку.
З'явилися учені, які працюють над вивченням теоретичних таісторичних аспектів неперервної освіти (В.І, Бондар, М.М. Ващенко, С.Г.Вершловський, А.П. Владислав'єв, В.І. Маслов, О.Г. Мороз). Разом з тим ними несформульовано поняття суті неперервної освіти, якою людина займається протягомсвого життя. Найґрунтовніше, на нашу думку, до визначення цієї педагогічноїкатегорії підійшов доктор педагогічних наук, професор В.І. Маслов. Вінзазначає, що неперервну освіту можна сформулювати як цілеспрямовану, спеціальноорганізовану і керуючу цілісну систему перманентного формування в індивідуумівсоціального досвіду (моральних норм, інтелектуальних якостей, знань, умінь інавичок), об'єктивно необхідного для розвитку суспільства, відповідно допсихофізіологічних можливостей і соціальних потреб конкретної особистості навсіх етапах її становлення, розвитку і життєдіяльності. А професор А.С.Нісімчук, висвітлюючи проблему економічної освіти й виховання сільськихшколярів, неперервність розглядає через призму базової освіти і самоосвіти.І.О. Смолюк вмотивовує неперервність економічного всеобучу учнів між різнимивіковими групами через систему трудового навчання. Дещо про неперервністьекономічної підготовки вчительських кадрів сказано і в дослідженнях ПО. Ковальчук.
Є ряд цікавих робіт учених близького зарубіжжя, якірозглядають окремі аспекти неперервності економічної освіти (О.Ф. Аменд, В.П.Грищенко, В.О. Поляков, В.К. Розов, І.А. Сасова, Б.П. Шемякін).
Проте всі вони проблему неперервності економічної освіти йвиховання розглядають через її об'єкт — учня. Спільними зусиллями вченіколективів кафедри теорії та історії педагогіки (лабораторія економіки освіти)НПУ імені М.П. Драгоманова, лабораторії педагогічних технологій Волинськогодержавного університету імені Лесі Українки та лабораторії трудового навчання йпрофорієнтації Інституту педагогіки АПН України, використовуючи передовийдосвід вітчизняних науковців із країн близького зарубіжжя, розробиликонцептуальні основи неперервної економічної освіти й виховання взагальноосвітній школі, приділивши значну увагу підготовці педагогічних кадрів.
Ми насамперед виходимо з того, що неперервна економічнаосвіта є органічною складовою єдиної системи освіти, яка склалася в нашійкраїні, й має ряд особливостей. Проте притаманна їй предметна специфіка,індивідуальні характеристики зумовлені цільовою спрямованістю, змістом,методикою й технологією функціонування всіх компонентів даної системи.
Розробляючи концептуальні основи неперервної економічноїосвіти, її автори ВИХОДИЛИ З ТОГО, ЩО:
— відбувається перехід від монополії державної власності добагатоукладних форм власності та диференціації підходів до формування статусугосподаря;
— характерною прикметою сучасного етапусоціально-економічного життя став перехід від командно-адміністративної системикерівництва до економічних методів управління, від сліпого виконання планів танаказів до творчого пошуку ефективних рішень;
— економічна освіта покликана стати необхідним атрибутомбудь-якої доцільної діяльності, передумовою успішної роботи практично у всіхсферах та галузях господарства, невід'ємною складовою культури сучасної людини.Посилюється значення її ціннісно-орієнтаційного та морального виховання;
— зростаєпотреба суспільства в радикальній перебудові діяльності освітніх закладів, упоновленні економічної освіти, спрямованої на формування нового економічногомислення, економічної культури, розвиток завзятості, ініціативи, вмінняприймати нестандартні рішення у різноманітних ситуаціях економічної діяльності;
— необхідно звернути увагу на зв'язок професійногосамовизначення учнів з економічними стимулами трудової діяльності, проблемамизайнятості населення;
— важливою умовою сучасного етапу економічної освіти стаєнадання учням та працівникам закладів освіти соціально-економічних гарантійособистості.
Під час навчально-виховного процесу в освітніх закладахдоцільно формувати такі якості та уміння;
— розвинуте економічне мислення, почуття власника, реальногогосподаря;
— уміння прогнозувати свою діяльність;
— економічно визнане ставлення до праці та її результатів;
— потяг до підвищення трудових доходів, до покращення рівняжиття;
— орієнтація на раціоналізацію праці та підвищення їїекономічної ефективності;
— готовність брати участь у різноманітних формах економічноїдіяльності, пов'язаних з ринковою економікою;
— участь в управлінні виробництвом;
— здатність до морального вибору в ситуаціях, пов'язаних зекономічною діяльністю;
— вміння перемагати економічні труднощі та кризові ситуації;
— здатність ефективно використовувати діючий механізмсоціально-економічного захисту своїх та суспільних інтересів;
— потреба в особистісному самовдосконаленні та оновленніекономічних знань.
Спробуємо з'ясувати теоретичні аспекти неперервноїекономічної освіти, наголошуючи на новизні та своєрідності:
1. Моніторинг, аналіз і переоцінка виробленого йзафіксованого в методології, теорії, технології, методиці економічної освіти увітчизняному та зарубіжному досвіді у зв'язку з переходом нашої країни доринкових відносин.
2. Визначення пріоритетних науково-дослідних проблем, щопотребують оперативного вирішення з метою забезпечення можливостей виборушляхів професійного самовизначення та успішної життєдіяльності випускниківнавчальних закладів в умовах ринку.
3. Конструювання варіантів економічної освіти молоді зурахуванням вертикальної (базова освіта) і горизонтальної (додатковінеформальні види), а також інтеграція освітніх структур, сім'ї, організаторівбізнесу та ін.
4. Психолого-педагогічна переробка змісту, форм, методів ізасобів неперервної економічної освіти, що забезпечує становлення ініціативної,творчої, заповзятливої, господарської особистості, яка володієморально-економічною культурою і новим економічним мисленням;
5. Інтеграція економічної освіти з трудовою підготовкою івиробничою працею молоді, що сприяє ретельній організації процесу праці, атакож виявленню талановитих підприємців, менеджерів, працівників у сферахмаркетингу, бізнесу тощо.
6. Теоретичне обґрунтування державних стандартів ікваліметричного апарату оцінки ефективності економічної освіти на всіх етапахїї існування.
7. Експертна оцінка інновацій у теорії та практиціекономічної освіти учнів і студентів з метою захисту від псевдоноваторства таін.
8. Захист інтересів молоді та її підтримка в умовах ринковоїекономіки.
9. Обґрунтування системи підготовки та перепідготовки кадрівдля забезпечення економічною освітою дітей та молоді.
Досліджуючи тенденції розвитку національної теоріїекономічної освіти, доцільно виділити такі напрями:
— економізація усіх загальноосвітніх дисциплін, що дозволяєдавати економічні знання дітям з першого дня у першому класі (обсяг та глибинацих знань різна на кожному рівні навчання);
— запровадження спеціальних курсів з основ економіки,бізнесу, підприємництва у ЇХ—X класахзагальноосвітніх шкіл;
— спеціальна допрофесійна і професійнапідготовка в школах, коледжах, профтехучилищах, недержавних структурах (класита школи бізнесу, менеджерів, підприємців і та ін.);
— економічна освіта й виховання студентів педагогічних вузів.
Системоутворюючим фактором, що визначає упорядкуванняекономічної освіти в різних освітніх структурах, є усвідомлена необхідністьекономічних знань та умінь. Тому неперервну економічну освіту як динамічнийпроцес можна поділити на такі етапи:
— емоційно-образне сприйняття, характерне для дітей старшогодошкільного віку (формуються перші уявлення про потреби і можливості їхзадоволення, початкові економічні вміння в доступних видах діяльності);
— пропедевтичний, властивий учням І—IV класів (ознайомлення з найуживанішимиекономічними термінами і поняттями, формування ощадливості, економічності,творчого ставлення до використання всіх видів ресурсів;
— пошуково-зондуючий — учні V—IX класів включаються в економічне життясім'ї, найближчого оточення і роблять спробу визначити своє місце векономічному просторі;
— вибір сфери діяльності, розвиток професійної самосвідомості— надає економічній освіті випускників (XI клас) логічного системногохарактеру: готує їх до праці в умовах різних видів власності, форм організаціїі стимулювання праці, ознайомлює з основами соціально-економічного захистумолоді в умовах ринкових відносин, безробіття і конкуренції;
— уточнення соціально-професійного статусу (допрофесійна абопочаткова професійна економічна підготовка старшокласників — набувають максимумудоступних їм спеціальних знань і умінь у вибраній сфері діяльності, включаютьсяв реальне економічне життя);
— входження в професійну діяльність (учні ПТУ і студентивищих закладів освіти) на основі вивчення загальних питань економіки іособливостей обраної сфери трудової діяльності .
Основними структурами неперервної економічної освіти єдошкільні заклади (дитячі садки, дитячі інтернати та інші типи дошкільнихустанов), загальноосвітні школи (початкова, основна і старша),професійно-технічні (ПТУ) і середні спеціальні навчальні заклади (технікуми,медичні, педагогічні, художні та інші училища), ВНЗ. Тут економічна освітаздійснюється або за рахунок економізації всього навчально-виховного процесу,або за рахунок спеціальних навчальних курсів з основ економіки, бізнесу,підприємництва і та ін.
Паралельними структурами є форми економічного навчання напідприємствах та в установах під час практики, підготовчі курси й відділення,різноманітні структури неформальної освіти, клуби, наукові товариства тощо.
Додатковими структурами економічної освіти є школименеджерів, бізнесу, фінансової і банківської справи, основ маркетингу та ін.Реалізація додаткових освітніх програм дозволяє успішно вирішити завданняпоглибленої економічної підготовки і в недержавних освітніх закладах.
Економічна підготовка педагогічних кадрів розпочинається не зВНЗ, а з випускного класу загальноосвітньої школи. Випускники вжеознайомлені з деякими економічними поняттями і термінами, вміють проводитиокремі економічні розрахунки, готові до елементарної економічної діяльності.
— До речі,студенти-першокурсники грунтовніше володіють деякими економічними поняттями,ніж студенти других-третіх курсів, які ще не розпочинали вивчати курс«Економічна теорія». Після опанування його останні вже знають економіку краще,ніж студенти-першокурсники. Дослідження показують, що лише 7,2% студентів-першокурсниківмають «нульовий» рівень знань з економіки.
У загальноосвітній школі (довузівський етап) основна увагазвертається на професійно-орієнтаційну роботу, спрямовану на розкриттяможливостей економічної освіти в професійному самовизначенні учнівської молодіта отримання початкової професійної економічної підготовки, що дозволяє післязакінчення навчального закладу працювати в банках, на біржі, у фінансовихзакладах, податковими інспекторами тощо або в бухгалтерії, фінансовому таплановому відділах, підрозділах маркетингу та ін., брати участь упідприємницькій діяльності.
У ВНЗ студенти вивчають курс «Економічна теорія», в деяких зних програмою передбачений курс «Економіка освіти», на природничо-географічнихфакультетах — «Економіка сільського господарства», педагогічно-індустріальних —«Економіка виробництва». В окремих вузах вивчається курс «Методика економічноїосвіти й виховання». Таким чином, закінчивши ВНЗ, педагоги можуть проводитиуроки з економіки.
Економічною підготовкою учнів займаються різні категоріїпедагогів: учителі-предметники, класні керівники, керівники школи. Проте, нажаль, економічна компетентність педагогів, як переконують дослідження йбагаторічний досвід шкільної практики, не відповідає вимогам сьогодення.Переважна більшість з них не намагаються переосмислити цільові функції системинеперервної економічної освіти, уточнити її соціальну та особистісну сутність(постійний розвиток людини як об'єкта економічної діяльності протягом усього їїжиття).
Це відбувається тому, що організаційна й методична підготовкапедагогів до економічної освіти й виховання учнів є низькою,матеріально-технічна база шкіл — недостатньою, а в окремих випадках школиігнорують цей важливий напрям освітянської діяльності. Саме тому й потрібнапіслядипломна освіта підвищення кваліфікації з питань економічної підготовки.
— Однак дослідження й аналіз практики багатьохпіслявузівських навчальних закладів {інститути вдосконалення кваліфікаціївчителів, інститути і факультети післядипломної освіти, постійно діючі семінаритощо) засвідчують, що в професійній перекваліфікації питанням економічноїпідготовки педагогічних кадрів не приділяється належної уваги.
Серйозним прорахунком є те, що тут немає науково обґрунтованоїпроблеми наступності, що сприяло б, на нашу думку, вдосконаленню цілісноїсистеми економічної освіти й виховання. У цій системі можна виділити такіпозиції:
— пізнавально-розвивальну, зміст якої полягає є розширенніпізнавального діапазону економічних уявлень учня на основі інтересу дорозважальних (ігрових) елементів навчання;
— пізнавально-формуючу (розширення та поглиблення економічнихуявлень, розвиток економічного мислення, формування базисних економічних знаньу ключових галузях прикладної економіки;
— систематизацію економічного навчання, спрямованого напоетапне розкриття та розвиток задатків і здібностей тих, хто навчається, їхніхпрофесійних планів у динамічно мінливій економіці та набуття систематичнихекономічних знань;
— виховну, що передбачає поєднання, взаємозв'язок тавзаємозумовленість економічного, трудового та морального виховання, формуваннязаповзятливості, розважливості, діловитості, відповідальності та іншихморально-економічних якостей особистості;
— пізнавально-діяльнісну, тобто використання економічнихзнань та умінь у реальній трудовій діяльності для підвищення їїрезультативності;
— професійно-орієнтовну (значення економічної освіти увиборі, осмисленні й певній адаптації професійного самовизначення особистості.)
Даючи наукову характеристику етапам (дошкільне виховання,економічна освіта в школі зі своїми трьома рівнями, в закладах середньоїспеціальної І професійно-технічної освіти, вузівська професійна освіта), мидійшли висновку, що вони не пов'язані між собою структурою, внутрішнімзв'язком, причинно-наслідковими зв'язками, немає їх аналітичної характеристики.
Аналізуючи наукові роботи з проблем економічної освіти йвиховання передусім про засвоєння учнями на різних етапах понятійного йтермінологічного характеру економіки, ми помітили, що в них не вистачаєґрунтовного педагогічного аналізу; недостатньо висвітлені роль і місце цьогопоняття в системі економічних знань учня, тим більше в практичній площині. Вчому ж причина?
Одна з найважливіших: недостатнє методичне забезпечення. Миподіляємо думку професора І.Ф. Родіонової, що методики викладання економіки вшколі нас ніхто не навчав. А сучасні технології навчання, окрім усього іншого,потребують ще й певного матеріального забезпечення, наприклад, комп'ютернихпрограм. Іноді одна комп'ютерна гра, на зразок гри «Ефективний менеджер», якоюсьогодні захоплені сотні учнів, може дати для розуміння природи ринкових явищбільше, ніж багато розповідей чи підручників. Настав час, коли слід змінюватине лише підходи до організації економічної освіти й виховання, а й ЇЇ систему.
Як підкреслювалося вище, в цій суттєвій справі слід більшеуваги приділяти організаційному забезпеченню навчання. Перевага тут повиннанадаватися активно-творчим, проблемним, пошуковим методам дидактичнихекономічних ігор для школярів молодшого віку, ділових економічних ігор,пошукової й виробничо-економічної діяльності для старших; слід брати наозброєння як класні форми і методики, так і сучасні інформаційно-аналітичні, щовключають в себе комп'ютерну технологію навчання.
Таким чином, успішність запровадження неперервної економічноїпідготовки педагогічних кадрів залежить від вирішення багатьох взаємопов'язанихтеоретичних проблем, до яких передусім слід віднести;
— визначення пріоритетних напрямів наукових досліджень,спрямованих на забезпечення умов професійного самовизначення учнівської молоді всучасних соціально-економічних умовах;
— забезпечення варіативного підходу до економічної освітивдержав! з урахуванням вертикальної (базова освіта) і горизонтальної (додатковіта неформальні види) освітянських структур;
— психолого-педагогічне забезпечення змісту, форм і методівнеперервної економічної освіти, спрямованої на розвиток ініціативної,заповзятливої особистості з новим економічним мисленням;
— стандартизацію структури і змісту всіх елементів системинеперервної економічної освіти на державному рівні;
— наукове обґрунтування системи підготовки і перепідготовкипедагогічних кадрів для здійснення економічної освіти й виховання учнівськоїмолоді.
Неперервна економічна освіта потребує також психологічного,фінансового, правового і особливо кадрового забезпечення.
Література
1. Бондар В.І.Теоретичні основи і технологія педагогічного аналізу: управлінський аспект. — К.,1996.
2. Бондар В.І.Дидактика: ефективні технології навчання студентів. — К., 1996.
3. Валкова Н.П.Педагогіка: Посібник. — К., 2001.
4. ГалузинськийВ.М., Євтух М.Б. Педагогіка: Теорія та історія. — К., 1995.
5. ГончаренкоС.У., Мальований ЮЗ. Гуманітаризація загальної середньої освіти /1 Початковашкола. — 1995. — №4. — С. 9-14.
6. Державнанаціональна програма «Освіта» (Україна XXI століття). — К., 1994.
7. Дидактикасовременной школьї / Под ред. М.Н. Скаткина. — М., 1982.
8.Довідникучителя художньо-естетичного циклу в запитаннях та відповідях. –Упор. ДємчишинМ. С. – Х., 2006.
Журавлев В.И.Педагогіка в системе наук о человеке. — М., 1990.
9. Закон України„Про освіту". — К., 1996.
10. Закон України«Про загальну середню освіту» // Освіта. — 1997. — 27 серпня.
11. Закон України«Про позашкільну освіту» // освіта. — 1999. — 29 вересня.
12. КалугінЮЛ., Алексеєнко ОЛ. Інтеграція шкільного навчання // Початков школа. — 1990. — №9. — С. 28-29.
13. КарпенчукС.Г. Теорія і методика виховання. — К., 1997.
14. КлименкоА.В.,Калита АА., Бережня 9.П. Методология й методика педаго-гических исследований. — К, 1988.
15. Концепціянаціонального виховання // Освіта. — 1994. — 26 травня,
16. Коротав В.М.Методика воспитательной роботи. — М., 1990.
17. КузьмінськийА.І., Омеляненко ВЛ. Педагогіка: Підручник. — К.: Знання— Прес, 2003.
18. Лихачев Б.П.Педагогика. Курс лекцій: Уче.б. Пособие. — М., 1998.
19. Лозова В.І.,Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання, — X., 2002.
20. Лозова [М.,Москаленко П.Г., Троцко Г.В. Педагогіка. — К., 1993.
21. Мартинюк І.В.Національне виховання: теорія і методологія. — К., 1995.
22. Матвієнко.О.В. Основи морального виховання особистості молодшого школяра. — К.: Стилос,1999.
23. Матюша І.К.Гуманізація виховання і навчання в загальноосвітній школі. — К., 1995.
24. Основинаціонального виховання / За ред. ВТ-Кузя, ЮД.Руденка,З.О.Сергій-чука.-К.,1993.
25. Падалка О.С.та їй. Педагогічнітехнології. — К., 1995.
26. Педагогіка:Хрестоматія / Уклад. АЗ.Кузьмінський, ВЛ.Омеляненко. — К.: Знання-Прес, 2003.
27. Пидласий И.П.Педагогіка. — М.,1995.
28. Савченко О.Я.Дидактика початкової школи. — К., 1997.
29. Савченко ОМ.У пошуках нової концепції школи першого ступеня навчання // Початкова школа, — 1990. — №1. — С.27.
30. Савченко ОЛ.Реформування змісту початкової освіти // Початкова школа. — 1996. — №1. — С. 2-7.
31. Ситаров В А.Дидактика: Учебное пособие /Подред. В А, Сласпгенина. — М., 2002.
32. Фіцула М.М.Педагогіка: Посібник. — К., 2000.
33. Харламов Я.Ф. Педагогика, — М., 1990.
34. Щербань П.М.Прикладна педагогіка. — К., 2002.
35. Ягупов В.В.Педагогіка, — К., 2002.
36. Яремчик В.Д.Національні проблеми загальноосвітньої школи в Україні: історія і сучасність. — К., 1993.
Додаток
Українськезаконодавство про забезпечення економічних гарантій професійної самореалізаціївчителів
Про Типові правила внутрішнього трудовогорозпорядку для працівниківнавчально-виховних закладів системи Міністерства освіти України
НАКАЗ
Міністерства освіти України
від 20.12.93 р. № 455
Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
2 червня 1994р. за № 121/330
(із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти інауки № 73 від 10 04.2000)
З метою систематизації роботи, поліпшення ефективності праціта зміцнення дисципліни працівників закладів освіти наказую:
1. Затвердити Типові правила внутрішнього розпорядку ДЛЯпрацівників державних навчально-виховних закладів (додаються)
2. Керівникам державних навчально-виховних закладів на основі Типових правилрозробити правила внутрішнього розпорядку закладу освіти, які затвердититрудовим колективом за поданням власника або уповноваженого ним органу іпрофспілкового комітету.
3. Вважати такими, що не застосовуються:
3.1. Наказ Міністерства вищої і середньої спеціальної освітиВишнього СРСР від 20.07.73 № 600 «Про затвердження типових правил внутрішньогорозпорядку вищих навчальних закладів».
3.2. Наказ Міністерства освіти колишнього СРСР від 13.05.85
№ 88 «Про правила внутрішнього трудового розпорядку дляпрацівників дитячих дошкільних закладів системи Міністерства освіти СРСР».
3.3. Наказ Міністра освіти колишнього СРСР від 23.12.85 № 223«Про правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників загальноосвітніхшкіл системи Міністерства освіти СРСР».
Міністр П. М. Таданчук
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказом Міністра освіти України від 20 грудня 1993р. №455
Типові правила внутрішнього розпорядку для працівниківдержавних навчально-виховних закладів України
І. Загальні положення
1. Відповідно до Конституції України громадяни України маютьправо на працю, тобто на одержання гарантованої роботи й оплатою працівідповідно до її кількості та якості і не нижче встановленого державою мінімальногорозміру, включаючи право на вибір професії, роду занять і роботи відповідно допокликання, здібностей, професійної підготовки, освіти та з урахуваннямсуспільних потреб.
У навчальному закладі трудова дисципліна ґрунтується насвідомому виконанні працівниками своїх трудових обов'язків і є необхідноюумовою організації ефективної праці і навчального процесу.
Трудова дисципліна забезпечується методами переконання тазаохочення до сумлінної праці. До порушників дисципліни застосовуються заходидисциплінарного та громадського впливу.
2. Ці правила поширюються на державні навчально-виховнізаклади України всіх рівнів: дошкільні виховні заклади; середні загальноосвітнінавчально-виховні заклади; професійні навчально-виховні заклади; навчальнізаклади підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів; позашкільнінавчально-виховні заклади.
3. Метою цих Правил є визначення обов'язків педагогічних таінших працівників закладів освіти, передбачених нормами, які встановлюютьвнутрішній розпорядок в навчальних закладі зазначені норми закріплені в Типовихправилах внутрішнім розпорядку, у відповідності з якими трудові колективизакладів освіти затверджують за поданням власника або уповноважене ним органу іпрофспілкового комітету свої правила внутрішнього розпорядку.
4. Усі питання, пов'язані із застосуванням правилвнутрішнього розпорядку, розв'язує керівник закладу освіти в межах даних йому повноважень,а у випадках, передбачених діючим законодавством і правилами внутрішньогорозпорядку, спільноза погодженням з профспілковим комітетом.
II. Порядокприйняття і звільнення працівників
5. Громадяни України вільно обирають види діяльності, і забороненізаконодавством, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.
Працівники закладів та установ освіти приймаються на роя туза трудовими договорами, контрактами або на конкурсній основі відповідно дочинного законодавства.
6. При прийнятті на роботу власник або уповноважений ні орган(керівник) зобов'язаний зажадати від особи, що працевлаштовується: поданнятрудової книжки, оформленої у встановленої порядку, пред'явлення паспорта,диплома або іншого документа про освіту чи професійну підготовку.Військовослужбовці, звільнена Збройних Сил України, Служби Безпеки України,Прикордонних військ України, Цивільної оборони України, Управління охоронивищих посадових осіб України, інших військових формувань, ст рених відповіднодо законодавства України, та військовослужбовці, звільнені із Збройних Силколишнього Союзу РСР і Збройних сил держав — учасниць СНД, пред'являютьвійськовий квиток.
Особи, які влаштовуються на роботу, що вимагає спеціальнихзнань, зобов'язані подати відповідні документи про освіту чи професійнупідготовку (диплом, атестат, посвідчення), копії яких завіряються керівникомзакладу освіти і залишаються в особовій справі працівника.
Особи, які приймаються на роботу в дитячі заклади освітизобов'язані подати медичний висновок про відсутність проитпоказань для роботи вдитячій установі.
При укладаннітрудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу,відомості про їх партійну та національну приналежність, походження тадокументи, подання і не передбачено законодавством.
(Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерстваревіти і науки № 73 від 10.04.2000)
7. Посади педагогічних працівників заміщуються відповідно довимог Закону України про освіту, Положення про порядок прийняття та звільненняпедагогічних працівників закладів освіти, що є у загальнодержавній власності,затвердженого наказом Міносвіти України від 5 серпня 1993 року № 293.
8. Працівники закладу та установ освіти можуть працювати засумісництвом відповідно до чинного законодавства.
9. Прийняття на роботу оформляється наказом (розпорядженням)власника або уповноваженого ним органу (в тому числі призначених органамидержавного управління освітою), який оголошується працівнику під розписку.
10. На осіб, які працювали понад п'ять днів, ведуться трудовікнижки.
На тих, хто працює за сумісництвом, трудові книжки ведутьсяза основним місцем роботи. На осіб, які працюють на умовах погодинної оплати,трудова книжка ведеться за умови, якщо ця робота є основною.
Запис у трудову книжку відомостей про роботу за сумісництвомпроводиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом замісцем основної роботи.
Ведення трудових книжок необхідно здійснювати згідно з інструкцієюпро порядок ведення трудових книжок на підприємствах, її установах іорганізаціях, затвердженої спільним наказом Мінпраці, Мін'юсту і Міністерствасоціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.
Трудові книжки працівників зберігаються як документи сувороїзвітності в закладах і установах освіти. Відповідальність за Організаціюведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівниказакладу освіти.
11. Приймаючи працівника або переводячи його в установленомупорядку на іншу роботу, власник або уповноважений ним орган (керівник)зобов'язаний:
а) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та істотніумови праці, наявність на робочому місті, де він буде працювати, небезпечних ішкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, то можливі наслідки їх впливуна здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовахвідповідно до чинного законодавства і колективного договору;
б) ознайомитипрацівника з правилами внутрішнього розпорядку та колективним договором;
в) визначити працівникові робоче місце, забезпечити йогонеобхідними для роботи засобами;
г) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничоїсанітарії, гігієни праці та протипожежної охорони.
12. Припинення трудового договору може мати місце лише напідставах, передбачених чинним законодавством, та умовах передбаченими вконтракті.
13. Розірвання трудового договору з ініціативи власника абоуповноваженого ним органу допускається у випадках, передбачені чиннимзаконодавством та умовами контракту.
Звільнення педагогічних працівників у зв'язку із скороченніобсягу роботи може мати місце тільки в кінці навчального року.
Звільнення педагогічних працівників за результатамиатестації, а також у випадках ліквідації закладу освіти, скорочені кількостіабо штату працівників здійснюється у відповідності з чиї ним законодавством.
14. Припинення трудового договору оформляється наказомкерівника закладу освіти.
15. Власник або уповноважений ним орган (керівник)зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудовукнижку і провести з ним розрахунок у відповідної з чинним законодавством.Записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні проводитись увідповідності з формулювання чинного.законодавства із посиланням навідповідний пункт, статті закону. Днем звільнення вважається останній деньроботи.
III. Основніправила та обов'язки працівників
16. Педагогічні працівники мають право на:
• захист професійної честі, гідності;
• вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявленняпедагогічної ініціативи;
Ознайомлення доцільно проводити в письмовій формі.
• Індивідуальну педагогічну діяльність;
• участь у громадському самоврядуванні;
• користування подовженою оплачуваною відпусткою;
• пільгове забезпечення житлом у порядку, встановленоїзаконодавством;
• одержання натуральної оплати у сільській місцевості; рівніпрацівників сільського господарства;
• підвищеннякваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту, програм, форм навчання,організацій та установ, які здійснюють підвищення кваліфікації іперепідготовку.
17. Працівники закладу освіти зобов'язані:
а) працювати сумлінно, виконувати навчальний режим, вимогистатуту закладу освіти і правила внутрішнього розпорядку, дотримуватисьдисципліни праці;
б) виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки,виробничої санітарії, протипожежної безпеки, передбачені відповідними правиламита інструкціями;
в) берегти обладнання, інвентар, матеріали, навчальніпосібники тощо, виховувати у дітей дошкільного віку, учнів та студентівбережливе ставлення до майна навчально-виховного закладу.
Працівники дошкільних і середніх загальноосвітніхнавчально-виховних закладів в установлені строки повинні проходити медичнийогляд у відповідності з чинним законодавством.
18. Педагогічні та наукові працівники навчально-виховнихзакладів повинні:
а) забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями,студентами, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами,аспірантами, докторантами навчальних програм на рівні обов'язкових державнихвимог, сприяти розвиткові здібностей дітей, учнів, студентів;
б) настановленням та особистим прикладом утверджувати повагудо принципів загальнолюдської моралі; правди, справедливості, відданості,патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, іншихдоброчинностей;
в) виховувати повагу до батьків, жінки, культурно-національних,духовних, історичних цінностей України, країни походження, державного ісоціального устрою, цивілізації, відмінних від власних, дбайливе ставлення донавколишнього середовища;
г) готувати до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру,злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;
д) додержуватись педагогічної етики, моралі, поважати гідністьдитини, учня, студента;
е) захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічногонасильства, інших шкідливих звичок;
ж)постійно підвищувати професійний рівень, педагогічнумайстерність і загальну культуру.
19. Коло обов'язків (робіт), що їх виконує кожний працівникці своєю спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, визначається посадовимиінструкціями і положенням, затвердженими в установленому порядкукваліфікаційними довідниками посад службовців і тарифно-кваліфікаційнимидовідниками робіт і професій робітників, положеннями і правилами внутрішньогорозпорядку закладу освіти та умовами контракту, де ці обов'язки вказуються.
IV. Основніобов'язки власника або уповноваженого і органу
20. Власник або уповноважений ним орган (керівник) закладуосвіти зобов'язаний:
а) забезпечити необхідні організаційні та економічні дляпроведення навчально-виховного процесу на рівні державних стандартів якостіосвіти, для ефективної роботи педагогів інших працівників закладу освітивідповідно до їхньої спеціалізації чи кваліфікації;
б) визначити педагогічним працівникам робочі місця, вчаснодоводити до відома розклад занять, забезпечувати їх необхідними засобамироботи;
в) удосконалювати навчально-виховний процес, впровадити впрактику кращий досвід роботи, пропозиції педагогічних працівників, спрямованіна поліпшення роботи закладу освіти;
г) організовувати підготовку необхідної кількостіпедагогічних, інженерно-педагогічних та педагогічних кадрів атестацій, правовеі професійне навчання як у своєму навчальному закладі, так і відповідно до угодв інших навчальних закладів;
д) укладати і розривати угоди, контракти з керівниками відділів,педагогічними та науковими працівниками відповідно до чинного законодавства,Закону України «Про освіту» та Положенням про порядок наймання і звільненняпедагогічних працівників закладів освіти,що є у загальнодержавній власності, затвердженого на Міністерства освітиУкраїни від 5 серпня 1993 року № 293;
е) доводити до відома педагогічних працівників у кінці навчальногороку (до надання відпустки) педагогічне навантаж в наступному навчальному році;
є) видавати заробітну плату педагогічним та іншим працівникаму встановлені строки. Надавати відпустки всім працівникам закладу освітивідповідно до графіка відпусток;
ж) забезпечити умови техніки безпеки, виробничої санітаріїналежне технічне обладнання всіх робочих місць, створювати здорові та безпечніумови праці, необхідні для виконання працівниками трудових обов'язків;
з) дотримуватись чинного законодавства, активно використовуватизасоби щодо вдосконалення управління, зміцнення договірної та трудовоїдисципліни;
й) додержуватись умов колективного договору, чуйно ставивсьдо повсякденних потреб працівників закладу освіти, студентів, аспірантів, учніві слухачів, забезпечувати надання їм установлених пільг і привілеїв;
і) організувати харчування дітей дошкільного віку, учнів, студентів,аспірантів і працівників закладу освіти;
ї) своєчасно подавати центральним органам державної виконавчоївлади встановлену статистичну і бухгалтерську звітність, також інші необхіднівідомості про роботу і стан навчально-виховного закладу;
к) забезпечувати належне утримання приміщення, опалення, освітлення,вентиляції, обладнання, створювати належні умови для зберігання верхнього одягупрацівників закладу освіти, вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів,стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів.
V. Робочийчас і його використання
21. Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тижденьз двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденноїроботи (зміни) визначається правилами внутрішнього розпорядку або графікамизмінності, які затверджує керівник закладу освіти за погодженням зпрофспілковим комітетом закладу з додержання тривалості робочого тижня. В тихзакладах освіти, де за умовами роботи запровадження (п’ятиденного робочоготижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з однимвихідним днем.
П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюєтьсявласником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом зурахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевимиорганами виконавчої влади.
В межах робочого дня педагогічні працівники закладу освіти повиннінести всі види навчально-методичної та науково-дослідницької роботи відповіднодо посади, навчального плану і плану науково-дослідної роботи.
Час початку і закінчення роботи і обідньої перервивстановлюється для працівників Правилами внутрішнього розпорядку конкретногозакладу освіти. Для окремих працівників умовами Контракту може бутипередбачений інший режим роботи. За погодженням з профспілковим комітетом деякимструктурним підрозділам і окремим групам працівників може встановлюватись часпочатку і закінчення роботи.
22. При від сутності.педагога або іншого працівника закладуосвіти керівник зобов'язаний терміново вжити заходів щодо заміни іншимпедагогом чи працівником.
23. Надурочна робота та робота у вихідні та святкові днідопускається.
Залучення окремих працівників до роботи в установлені { нихвихідні дні допускається у виняткових випадках, передбачених законодавством, записьмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (керівника)закладу освіти з дозволу профспілкового комітету. Робота у вихідний день можекомпенсуватися за погодженням сторін наданням іншого дня відпочинку або у грошовійформі у подвійному розмірі.
Працівникам безперервно діючих закладів освіти і де умовамироботи не може бути додержана встановлена для даної категорії працівниківщоденна або тижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням зпрофспілковим комітетом закладу запровадження підсумкового обліку робочого часуз тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищуваланормального числа робочих годин. Працівники цієї категорії залучаються дороботи в загальновстановлені вихідні та святкові дні. Цей час включається в місячнунорму робочого часу. Вихідні дні передбачаються для них графіком роботи. Роботау святкові дні оплачується в цьому випадку в розмірі одинарної години абоденної ставки понад місячний оклад (ставку). Па бажанню працівника, який працюєв святковий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
24. Керівник закладу освіти залучає педагогічних працівниківдо чергування в закладі. Графік чергування і його тривалість затверджуєкерівник закладу за погодженням з педагогічним колективом і профспілковимкомітетом.
Забороняється залучати до чергування у вихідні і святкові днівагітних жінок і матерів, які мають дітей віком до трьох років. Жінки, якімають дітей-інвалідів або дітей віком від трьох до чотирнадцяти років, не можутьзалучатись до чергування у вихідні і святкові дні без їх згоди.
25. Під час канікул, що не збігаються з черговою відпусткою,керівник закладу освіти залучає педагогічних працівників до педагогічної таорганізаційної роботи в межах часу, що не перевищу навчального навантаження допочатку канікул.
26. Робота органів самоврядування закладу освіти регламентуєтьсяПоложеннями про відповідні заклади освіти, затвердженими Кабінетом МіністрівУкраїни, та Статутом.
27. Графік надання щорічних відпусток погоджується з профспілковимкомітетом і складається на кожний календарний рік.
Надання відпустки керівнику закладу освіти оформляється наказомвідповідного органу державного управління освітою, а іншим працівникам —наказом навчально-виховного закладу. Поділ відпустки на частини допускається напрохання працівника за умови, щоб основна її частина була не менше шести днівдля дорослих і дванадцяти днів для осіб, молодших вісімнадцяти років.Перенесення відпустки на інший строк допускається в порядку, встановленомучинним законодавством.
Забороняється надання щорічної відпустки протягом двох роківпідряд, а також ненадання відпустки працівникам, молодшим вісімнадцяти років, атакож працівникам, які мають право на додаткову відпустку у зв'язку зшкідливими умовами праці.
28. Педагогічним працівникам забороняється:
а) змінювати на свій розсуд розклад занять і графіки роботи;
б) продовжувати або скорочувати тривалість занять і перервміж ними;
в) передоручати виконання трудових обов'язків.
29. Забороняється в робочий час:
а) відволікати педагогічних працівників від їх безпосередніхобов'язків для участі в різних господарських роботах, заходах, не пов'язаних знавчальним процесом;
б) відволікання працівників закладу освіти від виконання професійнихобов'язків, а також учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічнихординаторів, аспірантів, докторантів за рахунок навчального часу на роботу іздійснення заходів, не пов'язаних з процесом навчання, забороняється завинятком випадків, передбачених чинним законодавством.
VI. Заохоченняза успіхи в роботі
30. За зразкове виконання своїх обов'язків, тривалу і бездоганнуроботу, новаторство в праці і за інші досягнення в роботі можуть застосовуватисьзаохочення, передбачені Правилами внутрішнього розпорядку закладу освіти.
31. За досягнення високих результатів у навчанні й вихованніпедагогічні працівники представляються до нагородження державними нагородами,присвоєння почесних звань, відзначення державними преміями, знаками, грамотами,іншими видами морального і матеріального заохочення.
32. Працівникам, які успішно і сумлінно виконують своїтрудові Обов'язки, надаються в першу чергу переваги і соціальні пільги в межахсвоїх повноважень і за рахунок власних коштів закладів освіти. Такимпрацівникам надається також перевага при просуванні по роботі Заохочення оголошуєтьсяв наказі (розпорядженні), доводить ся до відома всього колективу закладу освітиі заноситься до трудової книжки працівника.
VII. Стягненняза порушення трудової дисципліни
33. За порушення трудової дисципліни до працівника мохи бутизастосовано один з таких заходів стягнення:
а) догана;
б) звільнення.
Звільнення як дисциплінарне стягнення може бути застосованевідповідно до п. п. З, 4, 7, 8 ст. 40, ст. 41 Кодексу законів Про працюУкраїни.
34. Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якомунадано право прийняття на роботу (обрання, затвердження, при значення напосаду) даного працівника.
35. Працівники, обрані до складу профспілкових органів і незвільнені від виробничої діяльності, не можуть бути піддані дисциплінарномустягненню без попередньої згоди органу, членами якого вони є:
• керівники профспілкових органів у підрозділах закладуосвіти — без попередньої згоди відповідного профспілкового органу в закладіосвіти;
• профорганізатори — органу відповідного профспілковоюоб'єднання.
До застосування дисциплінарного стягнення власник абоуповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліниписьмові пояснення, у випадку відмови працівники дати письмові поясненняскладається відповідний акт.
Дисциплінарні стягнення застосовуються власником абоуповноваженим органом безпосередньо після виявлення провини, але не пізнішеодного місяця від дня її виявлення, не рахуючи хвороби працівника абоперебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладенепізніше шести місяців з дня вчинення провини.
36. За кожне порушення трудової дисципліни накладаєтьсятільки одне дисциплінарне стягнення.
37. Дисциплінарне стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) іповідомляється працівникові під розписку.
38. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарногостягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то вінвважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.
Якщо працівник не допустив нового порушення дисципліни і дотого ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути знято дозакінчення одного року. Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходизаохочення до працівника не застосовуються.
Власник або уповноважений ним орган має право замістьнакладання дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудовоїдисципліни на розгляд трудового колективу або його органу.
Правила внутрішнього розпорядку вивішуються в закладах освітина видному місці.