Сучасна українська освіта в контексті перспектив світовогорозвитку
У Доповідіміжнародної комісії ЮНЕСКО «Освіта: Прихований скарб ХХІ ст.», що представленийу 1997 році, зазначено: «мі повинні бути у всеозброєнні, щоб подолати основніпротиріччя, які не будучи новими, стануть головними проблемами XXI віку». Дотаких протиріч автори Доповіді відносять наступні:
— протиріччя між глобальними і локальними проблемами: поступово статігромадянином світу без втрати власного коріння і активно брати долю в життісвого народу і суспільства;
— протиріччя між універсальним і індивідуальним. В умовах глобалізації культури,що набуває загального характеру, існує небезпека забуття унікального характерукожної особистості, її призначення вибирати свою частку і здійснюватиможливості, які є в неї;
— протиріччя між традиціями і сучасними тенденціями: адаптація без запереченнявласного коріння, діалектичний зв'язок незалежності зі свободою і розвиткомінших, управління технічним прогресом. Саме в цьому дусі потрібно вирішуватипроблеми, пов'язані з розвитком нових технологій в області інформації;
— протиріччя між довгостроковими і короткостроковими завданнями. Громадська думкавимагає негайних відповідей і рішень, у тієї годині як розв'язання багатьохпроблем потребує терплячої і узгодженої стратегії реформ;
— протиріччя між необхідністю змагання і прагненням до рівності можливостей.Потрібно відновити і привести у відповідність з вимогами сьогоднішнього дняконцепцію безперервності творіння протягом всього життя, з тім щоб задіяти всістимулюючі чинники, включаючи як змагання, так І співпрацю, об'єднавчусолідарність;
— протиріччя між небаченим розвитком знань і можливостями їх засвоєння людиною зурахуванням таких нових областей, як пізнання самого собі і засобівзабезпечення фізичного і психологічного здоров'я, а також навчання, орієнтованена пізнання і збереження навколишнього природного середовища;
— протиріччя між духовним і матеріальним світом. Людство потребує ідеалу іморальних цінностей. Немає більш благородної задачі, що стоїть перед освітою,ніж пробудити в шкірного, з урахуванням його традиції переконань і при повнійповазі плюралізму, підйом дусі і думки до усвідомлення універсального світу.
Основніпроблеми існуючих систем освіти і теоретичний образ перспективної системиосвіти, що забезпечує не тільки добробут нації, але і подальший стійкийрозвиток людства, самим серйозним образом хвилюють сьогодні вчених, державних ісуспільних діячів різних країн, які стурбовані необхідністю оновлення іреформування систем освіти, покликаного відігравати в XXI ст. найважливішу рольу розвитку особистості і суспільства.
УДоповіді міжнародної комісії також підкреслюється особливості перспективноїсистеми освіти, до якої потрібно віднести:
— фундаменталізацію освіти, яка винна істотним чином підвищити його якість;
— випереджальний характер всієї системи освіти, її націленість на проблемимайбутньої постіндустріальної цивілізації;
— розвиток творчих здібностей людини;
— істотно більшу доступність системи реалізації творчого потенціалу для населеннянашої планети шляхом широкого використання можливостей дистанційного навчання ісамонавчання із застосуванням перспективних інформаційних і телекомунікаційнихтехнологій.
Фундаменталізаціяосвіти передбачає її орієнтацію на вивчення основних законів природи ісуспільства, а також природи і призначення самої людини. Такий підхід повиннийдозволити людям самостійно знаходити й оцінювати відповідальні рішення в умовахневизначеності, у критичних і стресових ситуаціях, коли людина стикається зновими складними природними і соціальними явищами. Наукові знання і високіетичні принципи є в цих випадках надійною опорою. Під терміном«фундаменталізація» розуміється істотне підвищення якості освіти і освітньогорівня людей шляхом відповідної зміни змісту дисциплін, що вивчаються, іметодології навчального процесу. Вона може досягатися різними засобами, до яких можуть бутивіднесені і такі:
— зміна співвідношення між прагматичною і загальнокультурною частинами освітивсіх рівнів. При цьому пріоритетними стають проблеми загальної культури людини,формування в нього наукових форм системного мислення;
— зміна змісту і методології навчального процесу, при яких акцент робиться навивчення фундаментальних законів природи і суспільства, створюються принциповонові навчальні курси, орієнтовані на формування цілісних уявлень про науковукартину світу і здатності виходити на системний рівень його пізнання;
— забезпечення якісної загальної екологічної освіти, яку дозволити не тількисформувати нові засади світогляду, але і більш ефективно використати професійнізнання і практичний досвід фахівців з різних сфер соціальної практики дляспільного розв'язання екологічних проблем. Сюди потрібно віднести і поняття«екологічно чистих» людських відносин;
— забезпечення пріоритетності інформаційних компонентів у перспективній системіосвіти людей, які будуть жити і працювати в інформаційному суспільстві, денайважливішу роль будуть відігравати фундаментальні знання про інформаційніпроцеси в природі і суспільстві і нові інформаційні технології.
Однієюз принципово важливих і конструктивних ідей у стратегії підвищенняінтелектуального потенціалу нації є ідея випереджальної освіти.
Сутьцієї ідеї полягає в тому, щоб своєчасно підготувати людей до майбутнього.Перспективна система освіти винна створюватись на основі поєднання новітніхзагально наукових і гуманітарних знань і однієї з пріоритетних завдань її виннебути формування в людей таких якостей, що дозволяти їм успішно пристосуватися,жити і працювати в умовах століття, що наступає. Серед цих якостей можнавиділити: системне наукове мислення; екологічну культуру; інформаційнукультуру; творчу активність; толерантність; високу моральність. Саме ці якостілюдей повинні забезпечити виживання і подальший стійкий розвиток цивілізації.Смороду і повинні бути пріоритетними цілями для системи випереджальної освіти.
Принципипрактичної реалізації концепції випереджальної освіти доцільно пояснити наконтрасті з діючою системою вищої освіти. У сучасних системах вищої освітисьогодні реалізовується концепція, якові можна назвати підтримуючою освітою.Підготовка фахівців здійснюється головним чином на основі вимог сьогоднішньогодня, без урахування того, що чекає цих фахівців у майбутньому.
Системапідтримуючої освіти явно не відповідає сучасним і, тім більше, перспективнимвимогам, оскільки вона не забезпечує повноцінної підготовки людини до новихрозумів існування, що швидко змінюються. Випереджальна освіта, навпаки,орієнтується на майбутнє, на ті умови життя і професійної діяльності, у якихопиниться випускник вищого заставі освіти після його закінчення, тобто через4-7 років після вступу на навчання.
Темпитехнологічного і науково-технічного прогресу сьогодні такі, що багато якізнання застарівають вже протягом 3-5 років, і не враховувати цього чинника вперспективній системі освіти неприпустимо. Саме тому система випереджальноїосвіти повинна радикальним образом відрізнятися від системи підтримуючоїосвіти. При цьому головну увагу необхідно зосередити на розвитку творчихякостей людини, її здібностей до самостійних дій в умовам невизначеності, атакож на розвитку здібностей до навчання, придбання нових знань.
Значначастина навчального години відводиться для вивчення нових фундаментальнихзнань, процесів і технологій, інформація про які винна надходити різнимиканалами взаємодії з системою науки, банками даних і знань, науково-технічноїінформації. Тому принципово важливою умовою ефективності системи випереджальноїосвіти є необхідність її органічного зв'язку з наукою.
Важливемісце в системі випереджальної освіти повинно посідати вивчення останніхдосягнень в області інформатики, її засобів і методів, а також перспективподальшого розвитку і практичного використання. Аналіз досвіду різних країн увикладанні інформатики дозволяє затверджувати, що її потрібно розглядати нетільки як важливий засіб інформаційної підтримки навчального процесу,ефективний педагогічний інструмент, і як необхідний інструмент освіти. Прицьому враховується тенденція перетворення інформатики з технічної дисципліни,яка вивчає методи обробки даних за допомогою обчислювальної техніки, у фундаментальнунауку про інформацію і інформаційні процеси в природі і суспільстві.
Терміни«інформатизація», «інформаційні технології», «інформаційні системи», «Інтернет»- ці сучасні терміни ледь не найбільш часто зустрічаються в різних контекстах.Інтуїтивно люба освічена людина розуміє зміст цих термінів і може дати для нихсвоє слушне тлумачення. Утім, повсякденний характер застосування цих зрозумітине винний вводити в оману своєю умовною простотою.
Усізалежить від точки зору, глибини аналізу та обсягу системоутворюючих зв'язків,що беруться до уваги. Навіть стоячи на порозі інформаційного суспільства, наукаще не дала, і невідомо, коли дасть, вичерпні та точні характеристики цихновітніх феноменів. У побуті прийнято трактувати Інтернет як світову інформаційнупавутину, швидкий засіб комунікації. У навчальній, популярній або непрофільнійнауковій літературі можна зустріти, наприклад, таке тлумачення: «Інтернет — цесистема, яка дає змогу комп'ютерам, розкиданим по усьому світі, взаємодіятиодин з одним. У «Концепції інформатизації сфери освіти Російської Федерації»дається більш глибоке синергетично-квантово-механічне пояснення терміну.«Інтернет — це складна, самоорганізуюча самореферентна комунікативна система,що проявляє емерджентні (неочікувані) властивості, для опису якої необхідновраховувати теоретичні принципи квантової механіки — наглядовість ідоповнюваність, а також синергетичні принципи підпорядкованості і круговоїпричинності». Утім, як би там не показували науковці, слушно прислухатись до змістута акцентів вислову, що містяться в офіційних документах, що регламентуютьдіяльність з розгортання інформатизації на всіх рівнях.
УЗаконі України «Про національну програму інформатизації» зазначається:«Інформатизація — сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових,політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, щоспрямовані на створення розумів для задоволення інформаційних потреб громадянта суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем,мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основізастосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.» І далі затекстом: «Обчислювальна та комунікаційна техніка, телекомунікаційні мережі,бази і банки даних та знань, інформаційні технології (ГГ), системаінформаційно-аналітичних центрів різного рівня, виробництво технічних засобівінформатизації, системи науково-дослідних установ та підготовкивисококваліфікованих фахівців є складовими національної інформаційної інфраструктурий основними чинниками, що забезпечують економічне піднесення. Як показує досвідінших країн, інформатизація сприяє забезпеченню національних інтересів,поліпшенню керованості економікою, розвитку наукоємних виробництв та високихтехнологій, зростанню продуктивності праці, вдосконаленню соціально-економічнихвідносин, збагаченню духовного життя та подальшій демократизації суспільства.Національна інформаційна інфраструктура, створена з урахуванням світовихтенденцій і досягнень, сприятиме рівноправній інтеґрації України у світовеспівтовариство».
Вже зперших пояснень можна помітити певні побоювання щодо недооцінки ролі і місцявипереджального характерові інформатизації освіти, які посилюються післятрактування пріоритетів програми інформатизації. «У Програмі пріоритетинадаються інформаційній підтримці заходів виходу України з економічної кризи,формуванню ринкових відносин, створенню сучасної інформаційної інфраструктури,інформатизації управління соціальної сфери, фінансової та грошової системи, діяльностіНаціонального банкові України, податкової адміністрації та митної служби,стратегічних напрямів розвитку державності, безпеки та оборони, пріоритетнихгалузей економіки. І ні слова про освіту.
Утім,не слід робити висновок, що Програма інформатизації була підготована бездостатньої проробки. Більш нелогічним та авантюрним було б висування пріоритетуінформатизації саме освіти, заміна підтримуючої моделі освіти випереджальною.Для прийняття таких радикальних перетворень крім глибокої аналітико-синтетичноїпроробки і можливостей більшої варіативності рішень на державному рівні вумовах жорсткої кризи потрібна певна мужність, уява і віра в ідею.
Сучасніреалії такі, що зрілість інформатизації освіти корелює з рівнем могутності ідобробуту тієї чи іншої держави. Загалом у сучасній економіці існує уявленняпро держави 1-го, 2-го і 3-го поколінь. У перших акцент робиться на такихгалузях як машинобудівництво, хімічні технології, сільське господарство, виробництвоенергії тощо. При цьому головешці значення мають природні ресурси держави.
Удержавах 2-го покоління основу економіки складають наукоємні технології — мікроелектроніка, обчислювальна техніка, малотонажна хімія. Ключове значенняздобуває освітній рівень населення, технологічна культура, психологічніустановки людей.
Удержавах 3-го покоління основним продуктом стають нові технології і нові ідеї.При цьому найважливішим ресурсом стає творчий потенціал еліти суспільства. Вищаосвіта в разі успішного розвитку держави дає змогу переходити від одних ресурсівдо інших, від виробництва продуктів, або машин до виробництва ідей, у чому немалу роль відіграє стратегічне і інноваційне управління.
Чиздатні українці як нація розширити рамки своїх можливостей? Для цього необхідніперш за всі зусилля самосвідомості. Не заклики до вирішення проблем, а заклик до створення іопанування нових сфер діяльності. Це вже питання не макроекономіки, амакромислення, з якого випливають конкретні кроки в конкретних умовах.
Зависновками експертів в умовах радикального ускладнення життя суспільства, йоготехнічної і соціальної інфраструктури вирішальною стає зміна взаємовідношеннялюдей і інформації, яка е таким же стратегічним ресурсом суспільства.«Інформаційна революція», як і попередні «аграрна» і «індустріальна» революції,вирішуючи одні проблеми, породжує нові. Однією з таких проблем є «інформаційнийвибух», тобто надлишок доступної багатьом сучасним людям інформації, якоїз'являється більше, ніж спроможна переварити людська свідомість. Він слугуєпричиною зниження якості мислення серед людей, у тому числі освічених членівсучасного суспільства. Інформаційне перевантаження — це реальність. Фахівціскаржаться, що смороду не встигають стежити за оперативною інформацією, якавідноситься до їх предметної області. При цьому величезні обсяги інформації,особливо зібрані у вигляді статистичних даних, стають полем для помилкової,упередженої, або навмисно фальсифікованої їх інтерпретації. Небезпека того, щонечисленні «експерти», контролюючі інформаційні потоки, можуть експлуатувати меншосвічену частину населення, стає реальністю. Ті, хто не має достатнього доступудо інформаційних систем, будуть знаходитися в досить невигідному становищі.
Інформатизаціязмінює і наукові альтернативи.
ЯкщоXX ст. було століттям аналізу і пройшло під знаком спеціалізації, народженнянових професій на стиках наук і сфер діяльності, те XXI ст. обіцяє бутистоліттям синтезові, узагальнюючих багатодисциплінарних підходів, століттям не«вузьких» професіоналів, а фахівців «з розв'язання проблем».Стрімко зростаєновий клас у суспільстві — клас освічених «інтелектуальних службовців» або, якйого інакше називають — «клас людей знання». Цей новий клас у США, Японії,низці інших країн вже сьогодні складає більше за половину зайнятого населення.
Відмінністьінформатизації від інших промислових революцій полягає в тому, що вонаосновними своїми результатами належить до області спілкування людей або, іншимисловами, до області інформаційного виробництва… Принципово важливим у«інформаційному суспільстві», становлення якого прогнозується в США і Японії до2020 долі, а в Західній Європі — до 2030 долі. На думку Міжнародної комісії зосвіти для XXI ст. існує реальна небезпека того, що вкорінюватися два типисуспільства — динамічних і відстаючих, причому це буде залежати від доступиокремих осіб до технологій отримання інформації.
Однимз головних інструментів в освіті, що відкриває шлях у новий світ, єінформаційні технології. Смороду дозволяють змінити системні властивостінайважливіших компонент нашого буття. Розробка стратегії розвитку івикористання інформаційних технологій у сфері освіти е однією з ключовихпроблем стратегічного планування, як на національному, так і на глобальномурівні. Темпи і напрями змін на нинішньому етапі визначаються не обчислювальноютехнікою і можливостями телекомунікація, не програмними засобами, а людьми, їхготовністю до змін. Їх запитами і проблемами. Тому інформатизація освіти усвіті загалом, і в Україні, що переживає кризовий період свого розвитку, маєвеличезне значення. Мі вступаємо в добу «інформаційної економіки», якавідрізняється своїми законами і «правилами гри».
Однакне лише інформаційні технології і системи сучасні комунікації визначилиінноваційну домінанту в даний година. Не менш значимим явищем, про що вжезгадувалося вище, можна вважати збільшений потенціал людської особистості, щопризвів до виявлення стійкого принципові гуманізації суспільства – цепояснюється поруч причин як соціально-економічного, так і внутрішньонауковогохарактерові. Інтенсивне зростання знання про людину привели до радикальноїперебудови традиційних сфер соціальної практики насамперед науки, освіти іуправління.
Удругій половині ХХ століття під впливом герменевтики, що прийшла на змінусцієнтистським уявленням про науку як про раціонально організовануінтелектуальну систему виробництва наукового знання, відбулося розумінняважливості механізмів особистісного знання і типів комунікації вчених. Тімсамим традиційна гносеологічна модель науки як раціонально організованої,інформаційно-інтелектуальної системи, доповнюється ще і яккомунікативно-особистісною (яка допускає ірраціональну детермінацію у видінатхнення, підсвідомості, розуміння, рефлексії, спілкування і т.п.). Такимчином, на зміну моделі науки як самодостатньої пізнавальної діяльності приходитирозуміння її як саморегулюючої системи з рефлексією. Якщо цей перехід унаукознавстві означавши відхід від раціоналістичної методологіїсцієнтистськи-технократичного типові до екзістенціально-герменевтичного типові,то в соціальній практиці освіти схожі тенденції виражаються в ствердженніпримата сучасної гуманістичної педагогіки над традиційно-дидактичною. При цьомуна зміну загальному спеціальному предметно-орієнтованому навчанню приходитидодаткове (базово-дисциплінарне) паралельно здійснюване, безупинне навчання(поза конкретною установкою), покликане здійснити і забезпечити «особистіснийзріст» шкірного учня — і дитини, і дорослого протягом практично всього життялюдини… Саме таке навчання зобов'язане створити систему «випереджальної»освіти, як основу соціально-духовної інфраструктури, покликаної забезпечитистановлення індивідуальності людини і розкриття її потенціалу, нагромадження іпроживання унікального досвіду, її рефлексію і розвиток, а такожсамоактуалізацію і самореалізацію «я-концепція», багатство самовираження вспілкуванні і творчості.
Внаслідокзрушення в моделях навчання відбуваються значні зміни й у цінностях, формах іметодах освіти. Так, його провідними цінностями стає не засвоєння нормстосунків і формальних знань і умінь, а гуманність взаємин, воля самопрояву,культивування індивідуальності, творче самовираження і т.п. На додаток дотрадиційних форм засвоєння знань і раціонально-дидактичним методам навчання,розвиваються емоційно-комунікативні і рефлексивні методи інтенсивно-ігровоготренінгу. Смороду забезпечують корекційний (И.Н. Семенов), психологічний ірозвиваючий ефект розкриття і реалізації індивідуально-творчого потенціалукожної людини в процесі його безупинної освіти в спеціально створеній для цьогосередовищу.
Уданий година науковий апарат нових психолого-гуманітарних і знань починаєактивно входити в систему сучасної української педагогіки, формуючиметодологічний статус нових педагогічних концепцій і навіть галузей науки(«акмеології»). Для сучасного етапу становлення даної галузі наукових знаньхарактерний швидкий ріст її авторитетові, що виразив у створенні рядусоціальних структур — кафедр і факультетів, лабораторій у вузах. Одним з першихрозроблювачів концепції і технології «безупинного навчання», перспективних дидактичнихорієнтацій в освіті, зв'язаних з мотиваційним і суб'єктивно-діяльніснимпідходами організації навчального процесу, із проблемами таксономії цілейнавчання, задоволення прагматичних, пізнавальних, і творчих інтересів,технології «безупинного навчання» стала Київська міжрегіональна академіяуправління персоналом — вищи навчальний і науково-дослідницький застава, щопрофесійно займається проблемами персоналові-менеджментові і бізнесу .
Найбільшимявищем у даній області можна вважати формування наукової галузі знань«акмеології», створення самостійного наукового напрямку, очолюваного відомимученим — доктором психологічних наук, професором, завідувачем кафедрою Академіїуправління при Президенті Російської Федерації — И.Н. Семеновим, Міжнародноюакадемією акмеологічних наук і журналові «Акмеологія». Дослідження в данійобласті сталі значним внеском у розробку нових науково-педагогічних технологій.
Інтенсивнорозвиваються останнім годиною нові наукові підходи області гуманітарних наук увзаємодії з теорією управління, педагогікою і психологією істотно змінюютьакценти у визначенні сутності безупинної освіти У своїй монографії «Акмеологія- новий напрямок у гуманітарних науках» И.Н. Семенов відзначає, що в«… сучасному науковому погляді на дану проблему домінує не структурний, аметодологічний принцип, що акцентує розвиток творчих здібностей професіоналів зурахуванням різних аспектів підготовки кадрів і вдосконалення їх кваліфікації.Кваліметричні показники нових технологій відбивають аспекти життєдіяльності людиниз врахуванням його найважливіших факторів:
— вікових (педологічний, андрологічний і геронтологічний),
— освітніх (діагностика розвитку знань і умінь у системі загального, професійногоі безупинної освіти);
— професійних (визначення можливостей і результатів трудової діяльності);
— креативних (визначення затрачуваних зусиль і успішності їхньої реалізаціїшляхом з'ясування рівня професіоналізму, рефлексивного-інноваційного потенціалуйого удосконалювання до ступеня майстерності й оцінки соціальної значимостірезультатів, отриманих у процесі творчості);
— рефлексивних (зв'язаних із самосвідомістю й особливостями самовизначення імотивації особистості, як розвивається «я» і розумінням партнерів у процесітрудової діяльності).
Література
1. Алексюк А.Н. Педагогика: Учебное пособие для университетов.- Киев:Вища школа,1985.-112с.
2. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. – К.: Либідь, 1998.– 436 с.
3. Антология педагогической мысли УкраинскойССР/Сост.-Н.П.Калиничен-ко.- М.: Педагогика, 1988.-640 с.
4. Гулузинский В.М., Евтух Н.В. Педагогика: теория и история. – Киев:Вища школа, 1995.-237.
5. Давыдов В.В. Теория развивающего обучения,‑М.; Высшаяшкола., 1996.‑376с.
6. Деркач А.А.Семенов И.Н. Основи загальної і прикладної акмеології.- М.: 1995.