РЕФЕРАТ
на тему: «Проблеми та перспективи політичної аналітики»
Вступ
Проблема методологічного забезпечення досліджень, а також навчальногопроцесу підготовки фахівців, – одна з найважливіших проблем будь-якої науки, утому числі й політичної аналітики. Та якщо, приміром, у світовій економічнійнауці вже з 1980-х років спостерігається справжній методологічний бум, то умежах сучасної, особливо пострадянської вітчизняної політичної науки, цейпроцес розпочався лише в новому тисячолітті й ознаменувався виходом з друкухоча й досить змістовних, але буквально поодиноких, до того ж переважноучбово-методичних праць. Як зауважують автори цих навчальних посібників,основною причиною відставання вітчизняних політологів у розробці методологічнихпроблем політологічних досліджень є те, що, сучасна методологія й технікааналітичної діяльності являється тим скарбом, який поки що є незатребуваниморганами державної влади й місцевого самоврядування задля підвищенняефективності управлінської діяльності» [1, с. 133]. Витрачати масуінтелектуальної, психічної й фізичної енергії невигідно, пише у своєму, по сутіпершому вітчизняному навчальному посібнику з методології й технології сучасногополітологічного дослідження, А. Черниш: оклади трудоголіка й будь-якогоіншого, голіка» однакові незалежно від кількості друкованих аркушів, а томуверхній рівень наукових знань – методологія – покинуто напризволяще [2, с. 5].Внаслідок цього в Україні за останні майже два десятки років не захищено жодноїкандидатської чи докторської дисертації з проблем методології політичногоаналізу в прямій постановці питання, не випущено жодної монографії зметодології політологічних досліджень, не кажучи вже про підручники, які бдавали студентам системне уявлення про методологію політичної аналітики вцілому.
Історіяполітичної аналітики
Нові аналітичні прийоми виявилися пропозицією,яка сформувалася під попит, що утворився в результаті істотного ускладненняполітичної системи в XX ст. Саме цей фактор і варто визнати основною причиноюпояви наукової політичної аналітики з використанням експертного знання, щоповинна була замінити стратегію «досвіду й мудрості», яка дала збій.
Дійсно, в XX ст. на політичній арені з'явилисяодразу кілька нових і вкрай важливих суб'єктів політичної аналітики, а вжеіснуючі суттєвим чином змінилися й підвищили рівень свого суспільного впливу.Так, усе більш активно стали втручатися в політику комерційні структури, щораніше перебували за рамками політичного поля, різко зросла роль засобівмасової інформації, особливо після появи електронних ЗМІ, у результаті чого ЗМІодержали навіть назву «четвертої влади». Активно розвивається виборча система,удосконалюється принцип поділу влади й парламентаризму, внаслідок чого вкраїнах з демократичною системою право вибору одержує переважна більшістьнаселення, а законодавча й судова влади істотно розширюють свої повноваження. Усвіті з'являється значне число парламентських республік, де вищий законодавчийорган влади одержує право формувати кабінет міністрів, при цьому останнійфункціонує тільки на засадах підтримки парламентом. Виникає й інститутпарламентського контролю за діяльністю уряду. Як значимі політичні акторизаявляють про себе громадські організації, що кидають виклик традиційнимполітичним партіям. Та й самі партії переживають істотну трансформацію: вонивдосконалюють навички роботи з виборцями, внутрішню організаційну структуру,механізми реагування на зміни ситуації.
Ускладнення політичного процесу призводить дотого, що політики змушені враховувати у своїй діяльності все нові й новіфактори, стикатися зі зростаючим у геометричній прогресії обсягом інформації,приймати значно більшу кількість рішень. Крім того, політичний процесвиявляється настільки динамічним, що поняття досвіду стає все більш і більшрозмитим – повторюваних ситуацій стає усе менше, а набутий від участі в певнихподіях досвід виявляється в майбутньому малокорисним. Більше того, спроби використатистарі напрацювання в нових ситуаціях без урахування умов, що змінилися, всечастіше й частіше виявляються досить невдалими.
Дані обставини призводять до того, що політикизмушені шукати допоміжні інструменти для оптимізації своєї діяльності й знаходятьїх у вигляді носіїв спеціального знання про політичний процес, здатних задопомогою наукових технологій трансформувати його в компетентний аналізситуації, політичний прогноз і, що найголовніше, в політичне рішення.
У результаті в країнах розвиненої демократіїпарадокс політичної експертизи виявляється подоланим, і вона стає рівноправнимчленом «експертної родини». Більше того, політичні експерти все частішепрацюють у тісному контакті з іншими експертами, що відбувається внаслідокзбільшення числа прикладних проблем, які вимагають комплексного підходу.Політичні експерти співробітничають з експертами в галузі економіки,юриспруденції, соціології, демографії та цілої низки інших галузей науковогознання. Наприклад, можливість зміни виборчого законодавства є як політичною,так і юридичною проблемою, що вимагає участі відповідних фахівців. А длявирішення завдання забезпечення перемоги того або іншого кандидата на виборахпотрібне підключення не тільки політичних і юридичних експертів, але й фахівціву цілій серії інших наукових дисциплін.
Говорячи про експертну революцію в політиці, слідзазначити й спокусу, що з'являється, замінивши експертами самих політиків – одержатисвоєрідний експертний реванш за минулі історичні періоди, коли політики небачили необхідності в політичній експертизі. Але подібна підміна уявляється незовсім реалістичною. Адже функції сучасних політичних експертів і самихполітиків розрізняються. Політик – це насамперед не власник певних професійнихі наукових знань, а носій специфічних інтелектуальних і людських якостей. Вони,з одного боку, забезпечують йому легітимність – готовність населення країнипередати йому владні повноваження, що досить важливо в сучасних демократичнихсистемах. З другого боку, вони дозволяють йому контролювати й спрямовуватипроцеси, що протікають у суспільстві. Політик є багато в чому фігуроюсинтетичною в тому розумінні, що він задає загальні вектори розвитку всієїструктури держави й суспільства, при цьому не вимальовуючи окремі деталі.Визначаючи загальний напрям еволюції політичної й інших суспільних систем, вінвдається до послуг експертів переважно для вирішення суто управлінськихзавдань. У результаті відбувається своєрідний поділ праці між політиками йекспертами – кожний виконує свою функцію, становлячи в цілому ефективнийтандем.
Водночас на даному етапі розвитку політичноїсистеми не варто й переоцінювати роль експертів у процесі прийняття політичнихі державно-управлінських рішень – найчастіше їхній голос не буває почутийпрактикуючими керівниками держави, що призводить до деформацій у процесіприйняття рішень. Особливо це характерно для пострадянського політичногопроцесу – багато вітчизняних політиків, щойно отримавши черговий диплом докторачи кандидата наук, на жаль, найчастіше переоцінюють свої сили та як і ранішевважають себе здатними самостійно оцінювати поточну ситуацію, робити прогнози йприймати рішення.
Цікавим щодо цього є зауваження А.Вілдавскі проте, що основним супротивником використання політичної аналітики, а отже, іактивного застосування експертизи, є бюрократія. Звиклі до функціонування вчітко лімітованому інструкціями й розпорядженнями адміністративному просторі,чиновники здебільшого не відчувають необхідності в політичному аналізі якінструменті, що активізує творчий початок при вирішенні політичних проблем.А.Вілдавскі використовує термін «контрабандне проникнення політичної аналітикиу владні структури», маючи на увазі ту обставину, що технології політичноїаналітики можуть поширюватися в інститутах влади, тільки переборюючи твердийопір бюрократичного апарату. Стикаючись із подібною протидією, експертиопиняються перед вибором: або продовжувати спроби впровадження наукових методику процедуру прийняття управлінських рішень у даній структурі, або самим статичастиною бюрократичної системи, нормалізувавши свої функції й способи їхньоговиконання й погодившись із рутинізацією своїх обов'язків. У цьому сенсіполітичну аналітику варто розглядати як альтернативу механізму вирішенняпроблем у стилі твердої регламентації або авторитарного підходу. Політичнааналітика, у свою чергу, являє собою науково обґрунтовані механізми форсуваннятворчого процесу при прийнятті політичних та управлінських рішень [8].
Створення наукового напрямку, здатного інтегрувати та об’єднатинауковий досвід, принципи та методи філософських, аналітичних, лінгвістичних,політологічних, соціологічних шкіл, у центрі уваги яких знаходяться політика тасуспільство є ключовим завданням сучасної української науки. Такою дисципліноюможе стати політична аналітика, одним з завдань якої є розробка наукових таметодологічних основ дослідження, моделювання, прогнозування та програмуванняполітики як явища в цілому. На практиці політична аналітика може стати з одногобоку ефективним інструментом державного управління та здійснення політики, а зіншого технологією інформаційно-аналітичного забезпечення та супроводу діяльностіорганів державної влади.
Формування політичної аналітики як цілісноїдисципліни, яка інтегрує різні методи у власну аналітичну методологію,поєднуючи теорію з практикою, використовуючи політичні технології дляуправління політичними процесами в Україні наразі тільки відбувається.
Політична аналітика – це політико-управлінська дисципліна, щоінтегрує та синтезує різноманітні методи дослідження, отримання таінтерпретації інформації стосовно об’єкту дослідження для формуванняконтекстно-залежного уявлення про його сутнісні характеристики, що обумовлюєвибір технології для прийняття, впровадження та реалізацію результативнихрішень в системі влади.
Політична аналітика, у нашому розумінні складається із двохвзаємно перехідних одна в іншу частин: теоретичної частини та прикладноїчастини, і використовує для рішення проблем як загальні принципи аналітичноїфілософії, так і різні методи, характерні для наук, які досліджують людину тасуспільство.
У цілому політична аналітика має ряд істотних відмінностей упорівнянні з аналітичною філософією. Важливою складовою політичної аналітики єтеоретична політологія, і прикладна (політичний аналіз), частиною якого єаналіз державної політики, що у свою чергу тісно пов'язаний з політекономією.
Аналіз політики, як і політекономія, за головну мету маєдосягнення суспільного блага за рахунок ефективного керування державою таекономікою. Метою ж політичного аналізу є створення умов для прийняття такихполітичних рішень, які будуть сприяти ефективному розвитку суспільства. Прицьому політичний аналіз сприяє прийняттю ефективного політичного рішеннявиходячи з об'єктивної політичної ситуації при використанні загальних і окремихметодів політології.
Мета політичної аналітики дещо інша: як отримати найповніше,найточніше, найдостовірніше уявлення про сутність процесів, які відбуваються уполітиці, використовуючи базисні методи аналітичної теорії, аналізуючи мовуполітики та соціально-економічні і політичні процеси. Політична аналітикавикористовує комплекс теоретичних і практичних знань, накопичених в аналітичнійфілософії, політології, соціології, різних областей права, інтегруючи їх наоснові аналітичних принципів і методології. Людина і її діяльністьдосліджується політичною аналітикою через існуючі системні закономірності, яківизначають хід розвитку людського співтовариства, зв'язків, інтересів, мотивів,умов, що визначають характер і рід діяльності людини через систему існуючих відносині світоглядних установок.
Завдання політичного аналітика полягає у тому, щоб ретельноаналізувати властивості політичної сфери, умови і причини, у яких відбуваютьсяполітичні події та зв'язати закономірними зв'язками один з одним, відповідно,середовище, причини, умови і події природними відносинами послідовно талогічно.
Політична аналітика досліджує політичні процеси, у якихпроявляються певні закономірності, які можуть допомогти пов'язувати явища міжсобою. Аналітикові важливо знати, чому, як і якими шляхами відбувалася подія,що в цьому випадку вплинуло на певний результат, як проявляються незмінніінваріантні властивості даного універсуму. Відповіді на такі питання вимагаютьаналізу основних властивостей соціальних і політичних процесів. Аналітикставить за мету виділення, розуміння, узагальнення і як наслідок –концептуалізацію незмінних і основних рис політичного універсуму, розглядаючиполітику саме як ціле, утримуюче безліч елементів у досліджуваній області.
Разом з тим, якщо аналітик працює із природним емпіричнимматеріалом, наприклад, аналізує політичний процес, то прогноз завжди будеускладнений, оскільки неможливо контролювати вплив всіх перемінних (прихованихінтересів, мотивів акторів, можливістю або неможливістю досягнення компромісу вданій політичній ситуації тощо). Ці сторонні сили можуть бути невідомими аботакими, що не піддаються виміру за допомогою існуючих методик, і навіть якщовони відомі або вимірні, можуть виникнути моральні або політичні невідоміперемінні, які впливають на розвиток подій. У цій ситуації досить складнозробити точний політичний прогноз, але політична аналітика саме й прагненаблизитися до найбільш точного прогнозування подій, наслідуючи таким чиномприродничі науки.
У цілому можна запропонувати наступне бачення політичної аналітикияк процесу: аналітик, досліджуючи політику, повинен наблизитися до розкриттяабстрактних законів, які лежать в основі незмінних властивостей політичноїсфери, використовуючи при цьому додатковий інструментарій (аналітичні схеми, моделі,опис, аналогії процесів, які лежать в основі цих властивостей).
У політичній аналітиці, як і в будь-якій іншій гуманітарнійдисципліні, досить складно дати точне пояснення подіям, що відбуваються. Частоне вдається навіть включити точні передбачення та дедукції в прогноз і впояснення головним чином тому, що висновки проблематично перевірити напрактиці. Аналітик змушений доповнювати пояснення абстрактними судженнями імоделями, використовувати додаткову доказову аргументацію, що може матидискурсивний характер, проте саме такий алгоритм дозволяє зрозуміти конкретніподії.
Виникає ряд питань наступного характеру: наскільки взагалі прогнозу політиці неперекручений, чи можливо об'єктивне знання про процеси, яківідбуваються у політиці? Як правило, політологи, політичні експерти,консультанти будують свої висновки не скільки на теорії, скільки на інтуїціїабо на особистісних інтересах. Відповідно факти будуть інтерпретовані або,навпаки, проігноровані у світлі цих інтересів. Виходячи з цього передбачуванийпрогноз здійснюється не на основі наукової перевірки теорії та гіпотез, а єдосить умовним узагальненням і виходить із особистісних упереджень. Томупершочерговим завданням для політичного аналітика є необхідність уникненнятаких помилок, використовуючи інструменти та методи аналітичної теорії.
Основним напрямом політичної аналітики є інформаційно-аналітичнадіяльність.
Інформаційно-аналітична діяльність – це особливий напрямінформаційної діяльності, пов'язаний з виявленням, опрацюванням, збереженням тапоширенням інформації переважно у сфері управлінської, політичної таекономічної діяльності.
Проте, для управлінської сфери, політики та економіки, важливим єне стільки своєчасне ознайомлення з первинною інформацією, скількивипереджувальне виявлення проблемних ситуацій і прогноз розвитку подій.Необхідність в отриманні такої інформації зумовлена переходом владних структурдо прогностичних форм діяльності з використанням багатоваріантних моделейрозвитку подій, що потребує не просто констатації фактів для доведення тієї чиіншої тези, а системного підходу до розв'язання проблеми в цілому на основіпоєднання інтелектуальних здібностей людини з функціональними. Близьким зазмістом до інформаційно-аналітичної діяльності є поняттяінформаційно-аналітичного забезпечення.
Інформаційно-аналітичнезабезпечення – це сукупність технологій, методів збору та обробки інформації,що характеризує об'єкт управлінського впливу (соціальні, політичні, економічній інші процеси), специфічних прийомів їхньої діагностики, аналізу й синтезу, атакож оцінки наслідків прийняття різних варіантів політичних рішень.
Інформаційно-аналітичнідіяльність в прикладному плані спрямована на забезпечення діяльності осіб, щоприймають політичні рішення в умовах дефіциту часу, при неповноті та бракуінформації про досліджувані процеси, нечіткість, суперечливості або частковуневірогідність інформації. Така діяльність повинна дозволити зібрати дані уцілісну картину про те, що відбувається й спрогнозувати на перспективу діїрізних факторів, структур, груп інтересів та політичних акторів.
Дляінформаційно-аналітичної діяльності особливої ваги набуває систематичністьвизначення кола питань, що виникають у процесі базової діяльності споживачаінформації, їх аналіз та прогнозування тенденцій розвитку. Саме орієнтація напередбачення, виявлення тенденцій розвитку ситуації обумовлює переважнезастосування різних аналітичних методів опрацювання інформації: інформаційнийаналіз, ситуаційний, контент-аналіз тощо. Передбачення шляхів розвитку ситуаціїпотребує узагальнення відомостей та їх оцінки, тобто використання методівузагальнення, абстрагування, моделювання. Для створення інформаційнихдокументів такого напряму інколи необхідно провести самостійне соціологічне,статистичне, маркетингове дослідження.
Аналіз політичної ситуації через аналіз загальнодоступної політичноїінформації є ключовим і необхідним елементом забезпечення ефективностідіяльності будь-якого державного органу (включаючи органи місцевогосамоврядування). У процесі детальної діагностики поточної ситуації аналітикповинен дотримуватися ряду принципів, а саме:
§ керуватися виключно інтересами, що відповідають поставленимзавданням (професіоналізм);
§ ні в якому разі не пристосовуватися під власні бажання табажання замовника (об’єктивність);
§ не намагатися одержати заздалегідь запрограмовані результати(істинність);
§ впливати на клієнта виключно за рахунок своїх особистих якостей– шляхом демонстрації професійних знань, прояву професійної етики тапринциповості, через довірче спілкування тощо (принциповість).
Етапи аналізу політичної ситуації:
1. Важливим на початковому етапі дослідження є відповідьна наступні завдання та питання, які характеризують ситуацію:
§ які реальні ресурси мають і можуть задіяти ключові гравці (цедозволить встановити реальний ступень можливих загроз);
§ з’ясуйте наміри політичних акторів, поділив їх на задекларованів тексті та приховані (вірогідні);
§ встановіть лінії можливих конфліктів між політичними гравцями;
§ встановіть загрози, що потенційно становлять небезпекуполітичній системі (їх масштабність);
§ встановіть, які акції, дії, заходи та інші типи політичноїактивності найбільш вірогідні, в який термін їх планують провести актори;
§ мета заходів (на поглиблення конфлікту, спонукання до діалогусторін конфлікту, звернення увагу на проблему, пошук компромісів, здобуттяелекторальної підтримки популізм, реклама, самореклама тощо);
§ інформаційна активність та інтенсивність (кількісніхарактеристики, скільки від певної політичної сили було заяв або інших витоківінформації в цілому в інформаційному просторі за день).
2. Техніка дослідження політичної активності в політичнійаналітиці (івент–аналіз)
§ В процесі аналітичної діяльності аналітика може зацікавитиінформація про окремі визначні події та ситуації, які за своїм змістом можутьвизначати хід розвитку подальших політичних подій в державі, але суть яких неповністю відбивається через послідовний опис подій. У випадках, колизастосовуються узагальнені фактологічні дані про політичну ситуації, дужебагато аспектів політичного процесу можуть залишитись закритими для дослідника,отже, ступінь невизначеності при прийнятті рішень у динамічно мінливих умовахполітичного середовища залишається досить високою.
§ Західні аналітики в ХХ столітті звернули увагу на частоту тарівні інтенсивності подій, що формують взаємодію сторін у рамках конкретноїситуації. У цьому зв'язку джерела інформації стали оброблятися з метою чіткоїкласифікації акцій і їхньої тривалості у часі. Ця методика отримала назву«івент-аналіз» або «аналіз подій»
3. Методика івент-аналізу або метод аналізу даних про події
· Мета аналізу подвійного ряду обробки інформації визначається за такими ознаками:
– хто головний суб’єкт в даній події (хто говорить і діє);
– мета, зміст, наміри, завдання суб’єкта (що саме говорить іяк діє),
– об’єкт, стосовного якого суб’єкт діє (по відношенню докого);
– термін, час, місце (коли говорить і робить).
· Аналіз відповідних даних здійснюється за наступними ознаками:
– суб'єкт-ініціатор (хто);
– сюжет (що);
– об'єкт (стосовно кого);
– дата події (коли).
Цей простий алгоритм опису події дозволяє аналітикусистематизувати та обробляти інформацію про події, закладаючи основи для базиданих, яка в перспективі дозволить спрогнозувати ймовірний вплив подійподібного роду на політичну систему в цілому.
· Методика івент-аналізу заснована на спостереженні за ходом і інтенсивністю подій зметою визначення основних тенденцій до змін в політичному процесі. Методикуівент-аналізу можна застосовувати і для аналізу політичної активності учасниківполітичного процесу: кількість акцій проведених сторонами, кількістьінформаційних викидів сторонами, частоти проголошення промов сторонами,динаміки проведених акцій.
– Практика івент-аналізу передбачає розчленовуванняінформаційного масиву на окремі одиниці спостереження, кодування цих одиниць запринципом «що-де – коли», співвідношення у такий спосіб певних фактів ззавданням дослідження.
– Наступним кроком застосування івент-аналізу є класифікаціятих фактів і явищ, які характеризують досліджувану ситуацію та відповідаютьцілям дослідження, прикладом попередньої класифікації може служити сортуванняданих за принципом бінарної композиції – виділяються дві антагоністичні сторони(хороші-погані, ворог-друг і т.д.). До речі, сторін може бути більше.
– Важливим питанням є визначення того, що саме ми виділяємояк одиницю виміру. Залежно від цілей дослідження виділяють два види одиниць:суб'єкти політичних відносин (актори) і їхні дії (акції). Залежно від цілейдослідження можна зосередити увагу на вербальній або фізичній категорії дій, щостановлять структуру та динаміку розвитку події. Фіксація та класифікаціярезультатів дослідження відбувається за алгоритмом «хто, що, чому, коли» іпроявляється в події в фізичних або вербальних діях.
4. Види дій (акції)
· Вербальні:
– Інформаційні акції (публічні виступи, заяви, конференції).
– Заяви, спрямованні на загострення протистояння(звинувачення, погрози, критика).
– Позитивні направлення на припинення протистояння (пошуккомпромісів, переговори, конструктивні пропозиції).
· Фізичні:
– Стратегічні – ескалація конфлікту (організація тапроведення масштабних акцій з залученням значних ресурсів, демонстрації,мітинги, страйки).
– Тактичні (дії спрямовані на вербовку союзників, зустрічі,виступи). – Ініціація переговорного процесу між сторонами конфлікту(переговори, поступки).
5. Останнім етапом, застосування методики івент-аналізу є верифікаціяотриманих результатів, при підтвердженні результатів аналітичної роботи вонифіксуються в підсумковому документі.Відповіді на зазначені запитання тазавдання дозволять аналітику сформувати цілісну інформаційно-політичну модельдня, яка є передумовою будь-якої аналітичної діяльності.
Висновки
Аналіз державної політики в сукупності з політичною аналітикою єоднією із складових форм професійної діяльності державних діячів і службовців,яка потребує інформації, соціальних знань, професійного досвіду, інтуїції тавміння бачити явища в їх реальній динаміці, в причино-наслідкових та іншихзв’язках. Це шлях до системного державного передбачення і прогнозування, донаукового синтезу, тобто створення достатньо повного, цілісного, конкретногоуявлення про об’єкт, який реалізує державно-політичний істеблішмент. Кінцевамета такого аналізу – підготовка і прийняття фахових виважених державних рішеньпо реалізації тактики і стратегії державної політики.
Метоюаналітика, якщо він таким себе вважає, незалежно від місця його діяльності, євизначення ефективно існуючого устрою та технологій його реалізації в контекстішвидкості та якості прийнятих рішень на всіх ланках і усіх гілках державноївлади.
Лiтература
1. Теорія іпрактика політичного аналізу: Навч. посіб. / Авт. кол.: О.Л. Валевський, Ю.Г. Кальниш,В.А. Ребкало та ін; За заг. ред. О.Л. Валевського, В.А. Ребкала.– К.: Міленіум, 2003. – 226 с.
2. Черныш А. Методология и технология современногополитологического исследования: Учебное пособие. – Одесса – «Астропринт», 2003.– 198 с.
3. Кальниш Ю.Г. Політична аналітика в державномууправлінні: теоретико-методологічні засади: Монографія. – К.: Вид-во НАДУ,2006. – 272 с.
4. Соловьев А.И. Политология: Политическая теория,политические технологии: Учеб. для студ. вузов. – М.: Аспект-Пресс, 2001. – 559c.; Симонов К.В. Политический анализ: Учебное пособие.– М.: Логос, 2002. – 152 с.; Політична аналітика та прогнозування: Навч.посіб. / В.А. Ребкало, О.Л. Валевський, Ю.Г. Кальниш. – К.:Вид-во УАДУ, 2002. – 60 с.; Телешун С.О.,Баронін А.С. Політична аналітика,прогнозування та політичні консультації. – К.: Видавець Паливода А.В.,2001. – 111 с.; Дегтярев А.А. Политический анализ как прикладнаядисциплина. – М.: Москов. гос. ин-т междунар. отношений (ун-т) МИД РФ, 2004. –320 с.; Антанович Н.А. Методология и методы политическогоанализа. – Минск: БГУ, 2007. – 179 с.
5. Туронок С.Г. Политический анализ //Политология: Лексикон / Под редакцией А.И. Соловьева. – М.: Российскаяполитическая энциклопедия (РОССПЭН), 2007. – С. 523 – 537.
6. Антанович Н.А. Методология и методы политическогоанализа. – Минск: БГУ, 2007. – 179 с.
7. Гаджиев К.С. Политология (основной курс): учебник.– М.: Высшее образование, 2007. – 460 с.
8. Никоненко С.В. Аналитическая философия: основныеконцепции. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2007. – 546 с.
9. Рубанов В.В. Проблеми інституціоналізаціїполітичного аналізу в пострадянському суспільстві // Політичнийменеджмент. – 2007. – Спеціальний випуск. – С. 241 – 254.
10. Дегтярев А.А. Политический анализ как прикладнаядисциплина: предметное поле и направления развития // Полис – 2004. – №1.– С. 154 – 168.
11. Симонов К.В. Политический анализ: Учебное пособие.– М.: Логос, 2002. – 152 с.
12. Баронін А.С. Аналіз і прогноз у політиці табізнесі: Курс лекцій. – К.: Вид. Паливода А.В., 2005. – 128 с.
13. Ребкало В.А., Кальниш Ю.Г. Практикум з політичної аналітики вдержавному управлінні: Навч.-метод. посіб. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – 56 с.
14. Михальченко Н.И. Политическая наука в Украине: факторстановления государственности и оптимизации внутренней и внешней политикистраны // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональнихдосліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України: Збірник наукових праць. – К.,2007. – Вип. 35. – С. 9 – 18.
15. Туронок С.Г. Политический анализ. – Курс лекций. –М.: Изд-во Дело, 2005. – 360 с.
16. Ахременко А.С. Политический анализ и прогнозирование:Учеб. пособие. – М.: Гардарика, 2006. – 333 с.
17. Дегтярев А.А. Принятие политических решений: Учебноепособие. – М.: КДУ, 2004. – 416 с.