Політологія як наука
План:
Поняття та критерії політології
Функції політології
Структура політології
Зв'язок політології з іншими науками
Зростання ролі ізначення політології
Використана література
Поняття та критерії політології
Поняття – наслідокусвідомлення істотних характеристик конкретних політичних суб’єктів, об’єктівта подій. Наприклад, демонстрація, нейтралізація, депутат, адміністрація,державний орган, вибори, ротація, вето, імпічмент, гасло, лідер, армія, службабезпеки, нота протесту, заява, заклик, провокація і т.д.
Категорії політології(грецьке категорія – ствердження) – загальні, фундаментальні поняття,які відображають найбільш істотні, закономірні зв’язки на рівні політичнихпроцесів та явищ: держава, влада, громадянське суспільство, інтереси, політичнаучасть, політична діяльність, еліта, лідерство, реформування, революція.
Чіткої межі міжпоняттями і категоріями звичайно не існує. Ми її вбачаємо у тому, що поняттявідображають політичне життя на рівні конкретних подій, проявів та їххарактеристик, а категорії – на рівні процесів та явищ. Відсутність чіткогоподілу між поняттями і категоріями проявляється і втому, що у різних контекстаходним і тим же терміном ми можемо оперувати і як поняттям, і як категорією.Наприклад, термін „революція” ми можемо розуміти як поняття, маючи на увазілише найістотнішу характеристику – корінну ломку суспільного устрою; а можемопід ним розуміти і цілий історичний процес, що передбачає зіткнення інтересівсуспільних груп, виникнення політичної кризи, що переростає у соціальнукатастрофу, боротьбу за владу, трансформацію соціальної структури і таке інше.
За характеромвідображення політичного життя, чи його окремих сторін Категорії можнарозділити на: загальні, структурні, функціонування та розвитку.
Загальні(інші назви: базові, інтегративні) – це категорії,що застосовуються для відображення таких всеохопних процесів та явищ якполітика, влада, демократія, суверенітет.
Структурні,категорії, пов’язані з об’єктивацією політичних явищ, процесів, принципів, норму конкретних організаційних формах: політична система, держава, громадянськесуспільство, партія, рух, організація і т.ін.
Функціонування,категорії, що відображають взаємодію суб’єктів та об’єктів політики: політичнадіяльність, політичний процес, політичне явище, політичний конфлікт, політичнаборотьба.
Розвитку(точніша назва: „категорії зміни ”), категорії, що відображають якісні зміни уполітичному житті, та механізми їх реалізації: демократизація, пауперизація,революція, реформування, еволюція, конвергенція.Порядз поняттями та категоріями, наслідком пізнавальної діяльності кожної науки єсистема закономірностей.
Що стосується існуваннязакономірностей, то в політології сформувалися два протилежні підходи. Підхід,сформований позитивістами полягає у запереченні суспільних закономірностей.Мовляв істинне знання – це те, яке може бути перевірене, верифікованеемпірично. Оскільки ті чи інші тези, твердження про функціонування суспільстваемпіричним шляхом у переважній більшості випадків не можна перевірити – то якможна говорити про закономірності, про науковість суспільствознавства в цілому,чи його окремих відгалужень. Підхід постпозитивістів, гегельянців,структуралістів є протилежним: закономірності існують, що наукарозпочинається там, де можна виявити причинно-наслідкові зв’язки. При цьомупідкреслюється, що в політології, як і в суспільних інших науках,закономірності проявляються не жорстко, у кожному конкретному випадку, як цемає у природі. Наприклад, під яким би яблуком не опинявся І.Ньютон, вононеодмінно падало б йому на голову, відповідно до дії закону гравітації.Усуспільстві дія закономірностей має статистичний характер. Вонипроявляються з високою імовірністю, як тенденція, у більшості випадків, але нев кожному конкретному. Наприклад, історія неодноразово підтверджувалазакономірність щодо неспроможності крайніх політичних сил довго протриматисяпри владі, але фашистам у Німеччині, як крайнім правим, це вдавалося робитипротягом 12 років, а більшовикам/комуністам, як крайнім лівим, це вдавалося ажпротягом 72 років.
По-друге,закономірності функціонування суспільства проявляються не автоматично, авнаслідок вольової, цілеспрямованої діяльності людей. Наприклад, всімзрозуміло, що корупція руйнує суспільство в економічному, соціальному,етичному, культурному – усіх аспектах. Але щоб подолати корупцію, потрібнівольові, цілеспрямовані дії усього суспільства.
Загальні закони, тобтопричинно-наслідкові зв’язки існують: у світі політичного буття. Назвемо хоча бдеякі з них:
– Утворенняправової держави можливе тільки на базі розвиненої економіки.
–Високорозвинене громадянське суспільство є підмурком стабільних політичнихрежимів.
– Рівеньполітичної культури визначає характер політичного режиму. „Кожний народ маєтакий уряд, на якій він заслуговує” (К. Клаузевіц).
– Гарантієюдемократизму й стабільності політичної системи є: чітка регламентація легальноїборотьби за владу, існування інституції опозиції, поділ влад, наявність важелівстримувань і противаг.
– Крайніне можуть прийти до влади без зовнішньої підтримки.
– Поміркованимиу політиці можуть бути тільки господарі.
– Елітаміцно утримує владу при опорі на соціальні верстви.
– Найнебезпечніший часдля уряду – час, коли він приступає до реформ. Дуже часто народ, що безнарікань терпів найсуворіші закони, не мириться з набагато слабшими проявамиполітичного тиску, якщо сприймає їх як несправедливість (Алексіс де Токвіль).
– Гарантієюдемократичності режиму є середній клас.
– Закон „циркуляціїеліт” В. Паретто.
– „Залізний законолігархізації” Р. Міхельса.
– Закони взаємодіївиборчої і партійної систем М.Дюверже.
Функції політології
Під функціямиполітології ми розумітимемо ті ролі, які виконує політична наука стосовносуспільства.
Усю сукупність функційполітології можна об’єднати у кілька груп:
I. Академічні(інші назви: „теоретичні”, „гносеологічні”). Їхпризначення полягає у науковому осягненні світу політики. Серед них виділяють:
1. Описову.Її сутність полягає у фіксуванні проявів політичного життя та їх емпіричномуописанні.
2. Пояснювальну– забезпечує виявлення причинно-наслідкових зв’язків у сфері політики; пояснюєпричини виникнення фактів, процесів та явищ, закономірності їх функціонування,еволюції й трансформації.
3. Критичної перевірки ідей, гіпотез,концепцій, теорій. Дана функція здійснюється двомашляхами: а) теоретичних прорахунків (зіставлення, перевірки аргументації,фальсифікації гіпотез); б) експериментальних випробувань (пробні вибори, умовніпризначення, ділові ігри).
4. Методологічну.Полягає у доборі, розробці, запозиченні прийомів, методів накопичення таобробки даних.
II. Прикладні(інструментальні). Призначенням даної групи функційє застосування отриманих знань у політичній практиці, звичайно, з метоюотримання якнайкращих політичних результатів. До цієї групи належать:
1. Нормативна.Випрацьовує вимоги до поведінки політичних суб’єктів, функціонування політичнихінституцій, закладів, установ, визначає зміст, алгоритм політичних процедур.
2. Організаційна.Сутність даної функції полягає у розробці рекомендацій стосовно влаштуванняконкретних політичних заходів.
3. Прогностична.Її нерідко визначають як головну функцію будь-якої науки, чи науки загалом.Адже зрештою наука потрібна людям для передбачення наслідків своєї діяльності,моделювання політичної дійсності у майбутньому.
III. Світоглядні.Дана група функцій дозволяє соціальним суб’єктам усвідомити себе у поточномуполітичному просторі й часі, визначити свої перспективи відповідно доактуальних ціннісних координат.
1. Функція політологічного просвітництва.Маються на увазі не політична пропаганда й агітація, головне завдання якихприщепити населенню думку про доцільність, необхідність кимось визначенихзаходів, нав’язуваної лінії поведінки. Функція політології – поширення знань,за допомогою яких громадянин сам отримає можливість розібратися у сучасних йомуполітичних перипетіях, визначити що добре, що погано.
2. Ідеологічна.Орієнтує на вибір певної системи ідеологічних цінностей та норм. Теоретичнообґрунтовує інтереси суспільства загалом, окремих його соціальних одиниць, атакож пояснює марність чи й шкідливість фальшивих, безглуздих цінніснихорієнтацій.
Структура політології
Основними елементамивнутрішньої структури політології є історія політичних вчень, теорія політики(або фундаментальна політологія) і прикладна політологія.
Історія політичнихвчень досліджує виникнення, утвердження,еволюцію політичних поглядів, ідей, теорій протягом таких етапів існування державноорганізованого суспільства як Стародавній світ, Середньовіччя, Відродження,Новий, Новітній часи.
Центральною складовоюполітики є теорія політики. Вона відображає сучасне осягнення політикияк цілісного предмету. У її рамках виділяють: концепції політики і влади;теорії політичної системи і процесів; концепції політичної участі й політичноголідерства; теорію еліт; теорії формальних і неформальних інститутів політики;теорії міжнародних відносин і зовнішньої політики.
Займаючись розробкоюназваних теорій чи їх окремих складових дослідники присвоїли їм навіть окреміназви:
державознавство
порівняльна(компаративна) політологія
кратологія (наука провладу)
партологія
елітологія (теоріяеліт)
електоральна (виборчоїкампанії)
конфліктологія
етнополітологія (вивчаємеханізми перетворення етносів у нації, механізми відтворення та функціонуваннянацій)
глобалістика (вивчаєглобальні проблеми людства)
геополітика (вивчаєроль і місце географічних чинників у політиці окремих держав та світовійполітиці)
футурологія (вивчаєсоціально-політичні перспективи людства)
Прикладна або практичнаполітологія покликана застосовувати теоретичнінадбання у політичній практиці з метою досягнення запланованих політичнихрезультатів. Основний зміст прикладної політології становить розробка ізастосування політичних технологій у сферах прийняття політичних рішень,проведення виборчих кампаній, організації політичного рекламування, регулюванняполітичних конфліктів; ведення політичних переговорів, здійснення політичногопланування, прогнозування; розробки експертно-аналітичних матеріалів іполітичних документів.
Відповідно до рівняузагальненості політологічних знань у структуріполітології виділяють загальну політологію, яка включає в себе історію,теорію політики загалом й методологію політологічного пошуку й теоріїсереднього рівня – про державу, громадянське суспільство, владу, політичнусистему, політичну культуру, лідерство тощо.
Відповідно до рівнянаукового пізнання у структурі політологіїрозрізняють емпіричний і теоретичний рівні дослідження.
Зв'язок політології з іншими науками
Політологія – це лишеодна з тих наук, що досліджують суспільство. Зв’язок політології з нимизумовлюється і визначається тим, що політична сфера є об’єктом дослідження нелише політології, але й інших наук про суспільство. Кожна з них обирає вполітиці свій предмет, який більшою чи меншою мірою перетинається з предметомполітології.
Отже, політичнафілософія вивчає політику як ціле, її походження, природу, місце усвітобудові, значення для життя людини, суспільства, людства на найбільшзагальному, абстрактному рівні пізнання. Дана наука випрацьовує найзагальнішізасади політичного устрою, критерії оцінювання проявів політичного, формуєсвітоглядно-методологічну основу досліджень політики.
Політична історія вивчаєполітичне минуле певного соціального суб’єкта, аналізуючи конкретні події,прояви. Як наслідок політична історія постачає політологію необхідним длятеоретичних узагальнень емпіричним матеріалом і теоретичними узагальненнями, щоґрунтуються на вивченні конкретних політичних подій. У цьому сенсі політологіяй історія як науки є ніби дзеркальним відображенням одна одної. Історичнедослідження розгортається від вивчення конкретних подій до теоретичнихузагальнень. Політологія ж використовує теоретичні узагальнення для аналізу поточнихконкретних подій.
Теорія держави і права,конституційне право досліджує походження й рольдержави та права, засади її побудови, форми і складові політичної організаціїсуспільства, суб’єкти політики, їх правосвідомість, права і свободи людини.
Політична соціологіявивчає взаємозв’язок політики з іншими сферами життєдіяльності суспільства і,звичайно, відносини між ними соціальними спільностями з приводу політичноївлади.
Політична психологіявивчає роль психологічних орієнтацій (переконань, очікувань, мотивів і т.д.)стосовно проявів політичного життя, їх відображення у політичній поведінці.
Політико-економічна теоріядосліджує економічні процеси як підґрунтя соціально-політичного функціонуваннягромадянського суспільства, а також засоби державної політики щодо економіки.
Політична географіявивчає залежність політичних процесів від просторового розташування політичнихсуб’єктів, зумовленість політики природно-географічними чинниками.
Політична антропологіявивчає зв’язок політики з біологічними, розумовими, культурно-етнічними таіншими характерними проявами природи людського роду.
Політична етикавивчає взаємозв’язок моралі і політики.
Політологія звертаєтьсяі до інших суспільних наук – демографії, етнографії, семіології. Політологіяперебуває у зв’язку із формальними науками (загальна теорія систем, теоріяорганізації, кібернетика, статистика, логіка). Вони не вносять у політологіюякогось специфічного предметного змісту. У них політологія запозичує лише формурозуміння, кількісний вимір, конструкцію наукового повідомлення.
Якщо згадати, щосучасна політична наука проявляє інтерес і до природничих наук (біології,екології, астрономії), то виявиться, що предметні кордони, які визначають місцеполітології у системі наук, досить еластичні.
Зростання ролі і значення політології
Зростання ролі ізначення політології зумовлене цілим рядом причин. Насамперед воно пов’язане іззагальносвітовою, в тому числі й українською тенденцією до демократизаціїсуспільно-політичного життя. Це зумовлює як позитивні так і негативні наслідки,вивчати які і давати відповідні практичні рекомендації має саме політологія. Іззалученням до політики широких народних мас, загалом наївних у політичнихпитаннях, особливо актуалізуються просвітницькі функції політології.
По-друге, Україна будуєсвою державу й громадянське суспільство практично заново. Як відомо,громадянське суспільство і держава сильні своїми громадянами, якими ненароджуються, а формуються і виховуються. У цих процесах не вдасться перебільшитиролі політології, особливо її світоглядних функцій.
Нарешті, українськесуспільство переживає перехідний період практично у всіх аспектах суспільногожиття. Як відомо, у перехідний, інакше кажучи, кризовий час, провідну роль усуспільстві відіграє саме політична сфера, уособлена насамперед елітою,відповідним чином проконсультованою і навченою.
Використана література
1. Брегеда А.Ю. Політологія:Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 1999. — 108 с.
2. Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч.посібник. 3 вид., перероблене і доповнене. — К.: Знання, 1999. — 427с.
3. Політологія у схемах, таблицях,визначеннях: Навч. посібник / За ред. І.С.Дзюбка, І.Г.Оніщенко,К.М.Левківського, З.І.Тимошенко. — К.: УФІМБ, 1999. — 161 с
4. Політологія: Підручник / За заг. ред.І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. — К.: Вища школа, 1998. -415 с.
5. Політологія. Підручник для студентіввузів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. — К.: Академія, 1998. – 360.