Зміст
Вступ
Розділ 1. Колір як мистецька та психолого-педагогічнапроблема
1.1 Поняття кольору та його основні властивості
1.2 Особливості відчуття і сприйманнякольору у молодшому шкільному віці
1.3 Кольоротворення в системі естетичного вихованняшколярів
Розділ 2. Формування навичок кольоротворення у процесіекспериментального дослідження
2.1 Шляхи формування навичок кольоротворення
2.2 Методика експериментального дослідження
2.3 Результати дослідницько-експериментальної роботи
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Розбудова системи освіти, її докорінне реформування мають статиосновою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходувітчизняної науки на світовий рівень, відродження національної культури,становлення державності та демократизації суспільства в Україні. Існуюча вУкраїні система освіти перебуває в стані, що не задовольняє вимог, які постаютьперед нею в умовах розбудови державності, культурного та духовного відродженняукраїнського народу. Це виявляється передусім у невідповідності стандартів освітизапитам особистості, суспільним потребам, у знеціненні соціального престижуосвіченості та інтелектуальної діяльності.
Державна національна програма “Освіта (Україна, ХХІ ст.) ”визначає головну мету — визначення стратегії створення життєздатної системинавчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпеченняможливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формуванняінтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.
Система освіти в сучасних умовах є основним механізмомуспадкування культурного надбання новими поколіннями. У зв’язку з цимособливо важливого значення набувають питання культурного розвитку таестетичного виховання школярів. Але формування естетичної культури неможливебез якісних змін у свідомості людини, відношенні її до мистецтва. Завданнянабагато складніше — необхідно сформувати в них уміння творити прекрасне вповсякденній праці, в міжлюдських стосунках (В.О. Сухомлинський, М.Г. Стельмахович).
Сучасні спостереження дають підстави вченим зробити висновок, щоколористична безграмотність сучасного працівника приводить до практичноїнеобхідності здолати бар’єр на шляху до якості в різнихгалузях промисловості. Часто нездоланною перепоною в багатьох напрямкахвиробництва є чисто фізична сліпота до кольору, його тональності, насиченостівідтінку. У зв’язку з цим академік С.В. Вавілов писав: “Володіння кольоровимбаченням надзвичайно підвищує цінність зорового сприймання. Кольорове баченнядає можливість дуже швидко і по-новому розрізняти предмети і елементисередовища”.
Кольорове бачення людини — явище унікальне і закономірне. Проблематика,пов’язана з даним явищем, постійно привертає увагу вчених. Сьогоднівже зрозуміло, що розкрити це складне явище, розглядаючи його лише на якомусьодному рівні (фізичному, фізіологічному, психологічному, естетичному) практичнонеможливо. Потрібно розглядати систему цілісно і теоретичні концепціїапробувати в педагогічному процесі художньо-естетичного розвитку молодшихшколярів.
Окремі педагоги-ентузіасти (Б. Нєменський, А. Мелік-Пашаєв, В. Щербаков,Б. Юсов та інші) намагалися працювати в даному напрямку, але педагогічнідослідження в галузі художнього розвитку школярів належної підтримки не знайшли.Ситуація радикально міняється, образотворче мистецтво як предметгуманітарно-естетичного циклу, в сучасній педагогічній науці все частіше стаєоб’єктом переосмислення і експериментального вивчення.
Переглядаються застарілі і створюються більш досконалі програми,посібники з даного предмета (Л. Малиновська, В. Ввільчинський, П. Сензюк, В. Костенко,Л. Зеленіна), методика його викладання збагачується новими науково-теоретичнимиі практичними висновками і дослідженнями. Однак в практичній діяльностізагальноосвітніх шкіл використовуються далеко не всі можливості мистецтва,зокрема роль кольору в образотворчій діяльності молодших школярів недостатньорозглядалася в Україні.
Послідовної систематизованої розробки даної проблеми немає. Такимчином, значимість кольору як одного з найважливіших засобів образотворчоїдіяльності школярів, розвитку кольорового бачення та сприймання, відсутністьдослідження специфіки навчання школярів основ колористики дають підставувважати тему даного дослідження актуальною, що й спричинило вибір теми дипломного дослідження.
Об’єкт дослідження — процес художньо-естетичного вихованнямолодших школярів засобами образотворчого мистецтва.
Предмет дослідження — психолого-педагогічні умови та їх вплив наформування в молодших школярів знань, умінь і навичок з кольоротворення впроцесі образотворчої діяльності.
Мета дослідження полягає у визначенні та теоретичномуобгрунтуванні, експериментальній перевірці психолого-педагогічних умов формуваннязнань і умінь з колористики в молодшому шкільному віці.
Гіпотеза дослідження: оптимізація знань та вмінь молодшихшколярів з основ кольорознавства можлива тільки в процесі цілеспрямованогонавчання, забезпеченого відповідними психолого-педагогічними умовами, що даютьможливість сформувати систему, спрямовану на формування перцептивних дій івиходу їх на рівень збагаченого (художнього) сприймання кольору з подальшоюінтеграцією в контексті практичної творчої діяльності.
Відповідно до поставленої мети та гіпотезивизначені завдання дослідження:
Розкрити сутність та основні властивостікольору.
Показати можливості образотворчого мистецтва урозвитку відчуття кольору в учнів початкових класів.
Обґрунтувати методичні розвитку відчуттякольору у процесі образотворчої діяльності молодших школярів.
Визначити вплив експериментальної методики нарезультативність процесу естетичного виховання молодших школярів.
Для розв’язання поставлених завдань іперевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження:аналіз та узагальнення теоретичних даних, представлених у методичнійлітературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду, спостереження,бесіди, педагогічний експеримент.
Дипломна робота складається із вступу, двохрозділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.
Розділ 1. Колір як мистецька тапсихолого-педагогічна проблема1.1 Поняття кольору та його основнівластивості
Поетапність формування знань та вмінь з основ колористики молодшихшколярів в образотворчій діяльності передбачає розгляд поняття кольору якскладного багаторівневого утворення, що формується на різних рівнях її прояву. Накожному з рівнів відбувається взаємодія компонентів діяльності відпізнавального (або когнітивного) до діяльнісного і від афективного до творчого,тому можна поділити цей процес на три етапи.
Перший етап передбачає активізацію сенсорногорозвитку дітей, оскільки із сприймання предметів і явищ починається процеспізнання світу, а також формуються елементи естетичних знань у свідомостімолодших школярів.
Другий етап спрямований на формуванняестетичного сприймання учнів, досвіду художнього сприймання і базується наінтеграції сенсорного та морально-естетичного аспекту у свідомості тадіяльності.
Складовими досвіду художнього сприймання є вміння спостерігати тадиференціювати властивості предметів (колір, форма) і явищ, осмислювати таузагальнювати художній матеріал; досвід ціннісно-орієнтаційної спрямованості (домінуючімотиви вибору цінностей); досвід оцінної діяльності (здатність оцінити ступіньдосконалості тих чи інших аспектів мови художнього твору шляхом аналізукомпозиційної структури та засобів образного вираження (колір, лінія, пластика, уміннядиференційовано виявити їх характеристику).
Різноманітні предмети навколишньої дійсностівідрізняються один від одного не тільки матеріалом, величиною та формою, а йкольором. Отже, колір — це одна з невід'ємних ознак будь-якого предмета,причому дуже мінлива [37, 41].
Зміна тону, насиченості кольору предметівзалежить від кількості і величини частинок вологи й пилу в повітрі, якіутруднюють проходження кольорових променів і впливають на зміну кольору.
У чистому повітрі небо й віддалені предметиздаються більш синіми, у вологому чи похмурому — сірими. Сприймання кольорупредмета залежно від освітлення й оточення можна простежити, уважно розглядаючижовте яблуко. Так, жовтий колір яблука на фіолетовому фоні буде найяскравішим,теплим, тоді як на оранжевому або червоному фоні буде здаватися більш холоднимі менш чітким. Уміння бачити кольори, розпізнавати їхні відтінки допомагає намне тільки правильно передавати колір предметів у малюнках, а й створюватипрекрасне в житті.
Подібно до музики кольори викликають у людейрізні емоції, впливають на настрій та працездатність. Тому останнім часомприділяється велика увага раціональному фарбуванню приміщень у житловихбудинках і на виробництві [17, 47].
Велике психологічне навантаження виконує коліру лікарнях, шкільних класах, навчальних кабінетах і т.д. Виявилось, що чорнийколір гнітюче діє на школярів, тому гігієністи запропонували фарбувати дошку нев чорний, а темно-зелений колір і писати на ній жовтою або жовтогарячою крейдою.Гігієністи стверджують також, що холодний білий колір — символ чистоти ісуворого порядку — розпорошує увагу і швидше спричинює втому, тому деяківіддають перевагу блакитним, блідо-зеленим або сірим тонам [11, 96]. Наведенівище приклади показують, що колір у природі і в житті людини відіграє величезнуроль.
Наука, яка вивчає колір та його властивості — кольорознавство,допомагає нам ознайомитися з кольором у природі, його особливостями,закономірностями та ін. [32, 17].
У кольорознавстві є свої закони, які слідвивчати, щоб застосовувати їх в навчанні та житті. З фізики відомо, якщопропустити білий сонячний промінь через скляну тригранну призму, вінрозкладеться на білій поверхні на сім кольорів спектра у такій послідовності: червоний,оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий.
Аналогічне розкладання сонячного промінняспостерігаємо і на небі, коли там сяє веселка. Придивившись, можна помітити, щоміж кольорами веселки немає різкої межі, вони плавно переходять один з одного,створюючи безліч відтінків [1, 196].
Кольори спектра можна розмістити у кольоровомукрузі, чистота кольорів якого допомагає визначати насиченість багатьох кольоріврізних відтінків. В лабораторних умовах у спектральному крузі виділяють триосновних промені: червоний, жовтий, синій. Між основними променями можнапобачити так звані похідні, що утворилися внаслідок злиття двох, порядрозміщених основних: червоного і синього — фіолетовий, синього і жовтого — зелений,жовтого й червоного — оранжевий. Зібравши всі кольорові промені спектра в один,дістанемо білий.
Білий промінь утворюється і при злитті трьохосновних променів (червоного, жовтого і синього) або їхніх поєднань: червоногоі зеленого (поєднання жовтого з синім), жовтого і фіолетового (поєднаннячервоного з синім), синього і оранжевого (поєднання червоного з жовтим). Проміньспектра, який потрібно доповнити до другого променя, щоб мати білий,називається взаємодоповнювальним променем.
Взаємодоповнювальні кольори в крузі визначаютьпроведенням діаметра через відрізки червоного, синього чи жовтого кольору. Длячервоного кольору взаємодоповнювальний — зелений, для синього — оранжевий, дляжовтого — фіолетовий і навпаки. Отже, у кольоровому крузі кожному з теплихтонів відповідає діаметрально протилежний холодний тон.
Колір фарб лише близький до яскравості йчистоти променів спектра. Фарби при змішуванні часто дають інші кольори, ніжкольорові промені. Тому спектр, переданий фарбами відповідних кольорів, тількиблизький до природного [8, 63].
Якщо виконаний фарбами спектральний кругшвидко повертати навколо центральної осі, то видно не білий, а мутнувато-білий(сірий) круг. Чистий білий колір можуть дати під час повертання тільки прозорі,світлові промені.
Спектр зображують у вигляді кольорових смуг,що плавно зливаються, або у вигляді круга, поділеного на сектори відповідно докількості кольорових променів спектра [1, 54].
Учнів початкових класів ознайомлюють з шістьмакольорами спектрального круга, трьома основними і трьома похідними.
Якщо спектр розділити на 12 частин, тодістанемо більше відтінків похідних кольорів, що залежать від відстані їх доосновних променів.
Кольоровий круг можна поділити на дві частини:теплі кольори — червоно-жовті, які нагадують колір вогню, сонячного світла, тахолодні кольори — синьо-зелені й фіолетові, які нагадують колір води, льоду,далини, місячного світла.
Найтеплішим кольором є оранжево-червоний, анайхолоднішим — синій. Ці кольори й допомагають, коли їх порівнювати один зодним, визначати, який колір тепліший, а який холодніший. Так, оранжевий коліртепліший, ніж жовтий, але холодніший, ніж оранжево-червоний. Холоднийфіолетовий колір тепліший за синій, але холодніший за пурпуровий (в якомубільше червоного); в спектральному крузі він ближче до оранжево-червоного.
Оскільки навчання основам колористики базується на формуваннісприймання кольору в довкіллі, творах мистецтва, практичній роботі з кольором,значну увагу слід приділити працям психологів, яким належать теоретичні тапрактичні дослідження психологічних закономірностей та особливостей розвиткушколярів (П.П. Блонського, Л.С. Виготського, Г.С. Костюка, А.А. Люблінської, С.А.Рубінштейна, А.В. Запорожця та інших). Це дозволяє розглянути психологічнусторону процесу сприймання молодшими школярами відповідно до їх віковогорозвитку. Формування навичок перцептивних дій у процесі оволодіння системамиколірних еталонів та тональними рядами розглядається як база збагаченогохудожнього сприймання кольору в довкіллі та в складних структурних утвореннях (мистецькітвори), яка інтегрована в творчу діяльність.
Тобто, це дає підставу для розгляду навчання колористиці з лінії“сприймання-творення".
Сучасна психологія (Б.Г. Ананьєв та інші) виділяє в кольоровомузорі три якісних рівні: сенсорний (відчуття), перцептивний (сприймання),аперцептивний (уява).
Рухомість сприймання визначає такі його рівні:
1) одержання інформації про об’єкт (модель);
2) характеристика виділених об’єктів сприймання;
3) співвідношення сприйнятої інформації з минулим досвідом (порівняння,виявлення вивченого, визначення непізнаного);
4) оцінка сприйнятої інформації;
5) вивчення інформації з виявленням образного значення;
6) передування майбутньої дії (формування задуму).
Це визначає характер сприймання, який залежить від мети і, в своючергу, робить даний процес цілеспрямованим.
Велику роль у даному процесі відіграє націлення на сприймання. Сутьнаці-лення в даному випадку полягає у формуванні цілеспрямованого сприймання,при цьому ми керувались положенням про роль націлення (Д.А. Узнадзе).
Значну роль в організації та керівництві процесом сприйманнякольору ми відводимо вчителю, його професійній майстерності, вмінню створитисприятливий клімат в аудиторії, допомогти учневі в організації сприймання в такіймірі, щоб він дійсно пізнав його суть, властивості.
Тобто, вчителю необхідно врахувати, що всяке пізнання є творчість,і елемент творчості закладений у будь-якому акті сприймання.
Кольори поділяються на хроматичні іахроматичні. «Хрома» по-грецькому означає колір. Ахроматичні кольори- білий, сірий, чорний. Хроматичні кольори всі інші: жовтий, оранжевий,червоний, синій, зелений, фіолетовий, коричневий [25, 51].
Хроматичні кольори мають такі властивості: колірнийтон, насиченість, світлоту. Колірний тон — це відмітна властивість кольору. Всітеплі і холодні кольори і всі відтінки цих кольорів належать до колірного тону[16, 52].
Світлота — це ступінь послаблення кольору. Дітипро світлоту кажуть: блідий — значить колір дуже світлий, близький до білого, трішкизабарвлений. Світлота характеризується порівнянням даного хроматичного кольоруз ахроматичним. Хроматичні кольори відрізняються різною світлотою по відношеннюодин до одного. Наприклад, всі жовті, жовто-оранжеві, жовто-зелені кольорисвітліші, ніж червоний, синій, фіолетовий. Отже, жовті кольори найсвітліші.
Найтемнішими кольорами (серед хроматичних) будутьсині і фіолетові. Один і той самий колір може мати різну світлоту: синій — темний,блакитний — світлий, фіолетовий — темний, бузковий — світлий, крім того, ще єпроміжні кольори. Максимально насичені кольори — кольори спектру. Насиченістькольору змінюється при додаванні до нього чорної фарби — колір втрачає своюяскравість, стає сіруватим (погашеним), а при додаванні білил — білястим [18,60].
Хроматичні кольори також відрізняються одинвід одного за світлотою, наприклад, краплак темніший від червоної кіноварі, алимонний кадмій світліший за неї. Хроматичні кольори відрізняються закольоровим тоном, тобто за ознакою, яку мають на увазі, називаючи колір жовтим,зеленим, синім, червоним і т.д. [27, 32]. Шкалою кольорових тонів є спектр, уякому завжди зберігається одна й та сама послідовність кольорів.
Із семи кольорів спектру виділяють три головнікольори, яких не можна дістати з інших кольорів. Це жовтий, синій і червоний. Урізних кількісних співвідношеннях ці три кольори дають можливість здобутивелику кількість кольорів і відтінків, з допомогою яких у живописі передаютькольорове багатство навколишнього світу [1, 114].
Ахроматичні кольори мають одну властивість — світлоту,у них немає кольору і колір ненасичений, вони можуть бути світлими і темними врізному ступені. Найкраще це видно в сірих кольорах, у яких можна бачитинайсвітліший, близький до білого, і найтемніший, близький до чорного, сірий колір.Білих і чорних кольорів також багато. Сніг, який тільки випав, біліший відкрейди, цинкове білило світліше від свинцевого; чорний оксамит темніший відчорного сукна тощо.
Якщо будь-який хроматичний колір будемозмішувати з сірим кольором, однаковим з ним за світлотою, то діставатимемо новікольори того ж тону, але такі, у яких цей хроматичний колір буде все менше йменше помітним, тобто змінюватиметься його насиченість. Щоб змінити не тількияскравість, а й світлоту хроматичного кольору, треба домішувати до нього білийколір [32, 21].
Кольори поділяються на теплі і холодні. Теплимиє ті, в яких переважають жовті і коричневі кольори, в холодних — сині іфіолетові. Наприклад, червоний, оранжевий, жовтий, червоно-оранжевий,жовто-оранжевий — теплі кольори. Холодні: синій, блакитно-зелений,синьо-фіолетовий. Проте в старших класах вже можна ознайомити учнів з тим, щонайтепліший червоний колір може мати холодний відтінок. Наприклад, колірредиски має холодний синій відтінок, колір помідора, моркви — теплі відтінки. Будь-якийхолодний колір може мати теплі відтінки.
Щоб визначити гармонійні поєднання кольорів,треба знати пари кольорів на кольоровому крузі, які взаємно доповнюють одинодного (рис).
/>
Рис. Взаємодоповнюючі пари кольорів
Якщо взаємодоповнювальні кольори розміститипарами, то вони дадуть найбільш яскраві, контрастні поєднання теплих і холоднихкольорів. Контрастне поєднання кольорів широко використовують там, де потрібнопередати найяскравіше поєднання кольорів, а саме у станковому і декоративномуживописі. Змішування взаємодоповнювальних кольорів на палітрі дає сірий колір. Укольорознавстві всі кольори поділяють на хроматичні (гр. — колір), барвисті, таахроматичні, безбарвні. До хроматичних кольорів належать всі кольори спектра іїхні відтінки (червоний, оранжевий, жовтий та ін)" до ахроматичних — кольори,відсутні в спектрі (білий і різні відтінки сірого, чорний) [1, 32-33].
Ахроматичні кольори відрізняються один відодного тільки ясністю, тобто один з них світліший, а інший темніший. Якщоахроматичний колір має ледь помітний синюватий, червонуватий чи інший відтінок,він є хроматичним. Хроматичні кольори характеризуються трьома ознаками: кольоровимтоном, ясністю і насиченістю. Всі якості кольору, які є в природі, можнавизначити через ці три основні ознаки.
Кольоровий тон — відмітна ознака кольору. Всітеплі і холодні кольори і відтінки їх належать до кольорового тону (червоний,жовтий, синій, зелений, жовто-зелений і т.д.) [32, 52].
Ясність — властивість кольору бути більш чименш яскравим (світлим). Вона визначається ступенем наближення даного кольорудо білого. Хроматичні кольори відрізняються різною ясністю стосовно один доодного. Так, жовті кольори — найсвітліші, а сині і фіолетові серед хроматичнихкольорів — найтемніші.
Насиченістю (або інтенсивністю) кольоруназивається ступінь чистоти даного кольорового тону, тобто ступінь відмінностіхроматичного кольору від ахроматичного тієї ж самої ясності. Максимальнонасичені кольори — кольори спектра. Насиченість кольору змінюється, коли йогозмішують з чорною фарбою або білилами: колір втрачає свою яскравість, стаєсіруватим (тьмяним). Якщо в хроматичному кольорі є сірий колір (розбавленийчорний), він ненасичений, спокійний. Картини багатьох художників виконано нетільки чистими насиченими тонами (наприклад, «Лютнева блакить» І. Грабаря,«Кінець зими» К. Юона та ін.), а й ненасиченими, сіруватими тонами,що диктувалось композиційним задумом художників, темою картини. Так, картину«Проводи покійника» художник В. Перов виконав сірими, ненасиченимитонами.
Характеризуючи кольоровий тон, насиченість іясність, можна правильно визначити колір будь-якого предмета, якість кольору,його зв’язок з іншими кольорами [7, 96].
Одночасне порівняння предметів за трьомаознаками кольору (кольоровим тоном, насиченістю та ясністю) є методомвизначення світлотіньових і кольорових відношень.
У роботі фарбами, особливо в декоративному ітематичному малюванні, велике значення має уміння гармонійно поєднувати кольори.Поєднання кольорів може бути контрастним і близьким за кольором та тоном [36,12].
Щоб визначити гармонійне поєднання кольорів,використовують кольоровий круг, який поділена на 12 частин. У ньому паривзаємодоповнювальних кольорів (контрастне поєднання) перебувають на одномудіаметрі, тобто вони розміщені один від одного через п'ять кольорів. Так, дляоранжево-червоного кольору взаемодоповнювальним є синьо-зелений, дляжовто-зеленого — червоно-фіолетовий і т.д.
Яскраве гармонійне поєднання з трьох кольоріву крузі визначається розміщенням їх через три кольори один від одного. Так,приємно поєднуються оранжевий, зелений і фіолетовий кольори; синьо-зелений,жовто-оранжевий і червоно-фіолетовий [57, 112].
Поєднання з чотирьох кольорів визначаєтьсярозміщенням один від одного їх у крузі через два кольори. Так, у крузі червонийколір поєднується з жовто-оранжевим, зеленим і синьо-фіолетовим.
Гармонійне поєднання кольорів залежить відкількісного співвідношення кольорів. Так, на зеленому фоні невелика червонапляма сприймається приємно, надаючи більшої ясності обом кольорам. Зеленийколір на червоному фоні дає неприємне, різке кольорове поєднання.
Гармонійному поєднанню сприяє урівноваженістьтеплих і холодних кольорів. Відомо, що теплі кольори добре сприймаються порядіз темними, а холодні — поряд із світлими. Якщо треба виділити певний колір,його оточують менш насиченими і яскравими [47, 35].
Часто в образотворчій діяльності виникаєпотреба у використанні спокійного поєднання кольорів. Тоді користуються більшблизькими за спектральним кругом поєднаннями та поєднаннями з однієї гамикольорів.1.2 Особливості відчуття і сприйманнякольору у молодшому шкільному віці
Образ сприймання є відображення, але не дзеркальне, а творчареконструкція предмета (об’єкта) у свідомості людини. Діалогічністьспілкування є безперечною умовою реалізації естетичного досвіду у процесіпедагогічного спілкування. Здатність учителя будувати спілкування не “від себе",монологічно, а від того, хто навчається (В.А. Кан-Калик) з опорою на суб’єктивний досвідучня з метою викликати психологічну реакцію, яка сприяла б його внутрішньомузбагаченню) передбачає володіння вчителем навичками комунікативності. Це даєзмогу практично реалізувати набуті знання та вміння, а також у безпосередньомуконтакті з дітьми збагачувати і власний досвід спілкування. Це дає можливістьстворювати “ситуації уподібнення" (Б.М. Нєменський), ігрові моменти, яківиявляють “інтерес” в учнів до теми уроку.
У процесі “сприймання-творення” розв’язання завданьемоційно-образного вираження мовою кольору, виникає необхідність оволодіннятакими навичками операціональної діяльності мислення, як аналіз, синтез,абстрагування, узагальнення, порівняння, конкретизація та систематизація. Цедасть можливість розширити спектр володіння колірними еталонами, системами,удосконалить навички диференціації кольорів у процесі сприймання кольору як удовкіллі, так і в складних структурних утвореннях (живописних композиціях),сформує базу для реалізації кольору, як засобу емоційно-образного виразу.
Недооцінка оволодіння молодшими школярами засадамианалітико-синтетичної діяльності у процесі аналізу творів мистецтва, об’єктів довкіллядопускається частиною вчителів і методистів, породжує серйозні труднощі в організаціїзанять з формування сприймання кольору при аналізі картин, призводить донеусвідомлення дітьми кольору як виражального засобу. Активно використовуючивікову сенситивність дитини до кольорових вражень, учитель повинен у ранньомувіці розвивати здібність до створення виразних кольорових рішень, тобтореалізувати колір, як мову емоційно-образного вираження власних вражень.
Дослідження (В.С. Мухіної, А.А. Мелік-Пашаєва) показали, щопотенціалом здібностей до сприймання та використання кольору володіє багатодітей, які не змогли виявити їх відразу “в готовому вигляді". За допомогоюспеціальних завдань, ігрових вправ їх можна успішно розвивати.
Розглядаючи процес образотворчої діяльності молодших школярів, І.П.Глинська, відповідно до експериментальних даних, враховуючи наявністьнеоднорідної структури здібностей, ділить дітей відповідно до їх нахилів дообразотворчої діяльності на три групи. За цим поділом діти з вираженоюграфічною обдарованістю складають першу групу, діти з домінуючим живописнимначалом, тобто краще відчувають колірні відношення, складають другу групу. Дітитретьої групи мають у рівній степені виражені як графічні, так і живописніздібності. Враховуючи вищесказане, пропоновані завдання повинні матиіндивідуальний підхід до різної структури здібностей, тобто навчати дітей звираженою графічною стороною відчуттю сприймати і активно реалізувати колір якзасіб вираження.
Розробляючи систему умов психолого-педагогічного впливу нанавчання молодших школярів основ колористики, ми розглядаємо процес формуваннязнань та вмінь з колористики як складну структурну систему, якахарактеризується взаємодією всіх її компонентів (мотиваційного, змістовного,цільового, операційно-діяльнісного, оціночно-результативного), елементівкожного окремо взятого компонента та рівнів художнього сприймання (перцептивного,аналітичного, асоціативного, творчого). Вирішення даної проблеми вимагає відучителя виділити основні умови навчання молодших школярів колористики вобразотворчій діяльності, а саме:
поетапність формування перцептивного, аналітичного, асоціативного,творчого рівнів художнього пізнання;
актуалізація процесів самопізнання, самовиховання і самооцінки;
діалогічність процесів педагогічної взаємодії вчителів та учнів;
варіативність форм та методів організації навчально-пізнавальноїдіяльності.
Проте, в цьому плані виникають проблеми. Хоча діти приходять ушколу з достатньо розвинутим відчуттям (спостерігається висока гострота зору іслуху, орієнтуються в кольорах), їхнє сприймання в навчальнійдіяльності зводиться лише до називання і впізнавання форми і кольору.
Особливо у першокласників відсутній систематичний аналізсприйнятих властивостей і якостей предметів.
Третій етап втілює творчий підхід до процесупедагогічного спілкування з учнями.
Отже, реалізація творчих можливостей школярів залежить відефективності процесу спілкування вчителя й учня. Цей процес забезпечує не лишевміння творчо застосувати одержані знання на етапах сприймання натури, творівмистецтва, виконання вправ, але й формування основних творчих можливостейучнів, до яких належать: ініціативність, самостійність, винахідливість, уява,фантазія, оригінальність та нестандартність мислення.
Об’єктивно один і той же результат засвоєннязнань та вмінь, навіть при високій кінцевій його продуктивності, може бутидосягнутий за рахунок різної пізнавальної активності школярів. В одному випадкузасвоєння забезпечується в основному відтворюючою виконавською діяльністю.
У молодшому шкільному дитинстві відбуваєтьсяперехід від застосування таких предметних зразків, які є результатомузагальнення особистого сенсорного досвіду, до використання загальноприйнятихсенсорних еталонів. Сенсорні еталони — це вироблені людством уявлення проосновні варіанти кожного виду властивостей і відношень: кольори, форми, розмірипредметів, їх розташування у просторі, висота звуків тощо [38, 22]. Наприклад,при сприйнятті форми еталонами служать уявлення про геометричні фігури (коло,квадрат, трикутник тощо), при сприйнятті кольору — уявлення про основних сімкольорів спектра, при сприйнятті простору — уявлення про напрями (ліворуч,праворуч, попереду, позаду), при сприйнятті часу (вчора, сьогодні, завтра).
З поширенням дійових зв'язків дитини ззовнішнім світом її аналізатори вдосконалюються, підвищується їхня здатністьрозрізняти властивості навколишніх предметів і явищ. Це стосується абсолютновсіх відчуттів [45, 23]. Так, немовля розрізняє лише світлі і темні кольори, ав 4-5 місяців уже може розрізняти і основні кольори. Відчуття в дітей ранньогоі дошкільного віку розвиваються переважно в процесі ігрової діяльності. Маніпулюючиз предметами, діти в процесі гри пізнають їх колір, величину, вагу, форму,звучання. У період від 3 до 7 років у дитини надзвичайно швидко розвиваютьсязорові, слухові, дотикові і рухові відчуття. Велику роль у цьому процесівідіграє мова, яка допомагає дітям не тільки розрізняти окремі властивостіпредметів, а й сприймати їх, фіксувати в своїй пам'яті.
Необхідні умови для опануваннязагальноприйнятих еталонів уперше створюються у продуктивних видах діяльності. Колиперед дитиною ставлять завдання відтворити на малюнку, конструкції, аплікаціїтой чи інший предмет, вона старається зіставити особливості цього предмета зособливостями наявного матеріалу. Ускладнення продуктивних видів діяльностіведе до того, що дитина поступово засвоює все нові еталони, форми і кольори таприблизно до 4-5 років опановує порівняно повний їх набір [51, 121].
Швидкий сенсорний розвиток дитини в молодшомушкільному віці призводить до того, що молодший школяр має достатній рівеньрозвитку сприймання: у нього високий рівень гостроти зору, слуху, орієнтації наформу і колір предмета [53, 40]. Спочатку дитину приваблює сам предмет і впершу чергу його зовнішні яскраві ознаки. Зосередитись і детально розглянутивсі особливості предмета та виділити в ньому головне, суттєве діти ще не можуть.Ця особливість проявляється і в процесі навчальної діяльності. Так, вивчаючиматематику, учні не можуть проаналізувати і правильно сприйняти цифри 6 і 9.
У молодших школярів суттєво змінюється зоровийі дотиковий вибір заданої фігури серед інших фігур, про що свідчить зменшеннячасу, потрібного на зоровий і дотиковий їх пошук [59, 57]. Результати виконанняними завдань на вибір форм поліпшуються під впливом перцептивного тренування взоровій диференціації форм фігур. При цьому не тільки зменшується час на пошукфігур, але й звужується діапазон індивідуальних відмінностей у виконанні такихзавдань.
У процесі тренування помітно підвищуєтьсярівень перцептивного розрізнення форм і кольору об'єктів. Проте упершокласників трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображенні. Деякіз них допускають помилки в зображенні фігур, написанні букв чи цифр. Спостерігається,що в одних дітей швидко проходять такі особливості у сприйманні і відтворенніоб'єктів, а в деяких вони впливають на труднощі у письмі і читанні [51, 124].
Робота вчителя завжди повинна бути спрямованана розвиток уміння учнів аналізувати, порівнювати властивості предметів,виділяти суттєве. Необхідно вчити дітей зосереджувати увагу на предметахнавчальної діяльності незалежно від їх зовнішньої привабливості. Все цепризводить до розвитку довільності, усвідомленості, а разом з тим і до іншоївибірковості сприймання — вибірковості за змістом, а не за зовнішньоюпривабливістю. Вже під кінець 1 класу школяр уміє сприймати предмети відповіднодо потреб та інтересів, які виникають у процесі навчання, і свого попередньогодосвіду. Вчитель продовжує вчити учнів «технології» сприймання,показує прийоми огляду чи прослуховування, порядок виявлення особливостей [41,37]. Усе це стимулює дальший розвиток сприймання. З'являється спостереження якспеціальна діяльність, розвивається спостережливість як риса характеру.
Найбільш доступними для молодших школярівсенсорними еталонами є геометричні форми (квадрат, трикутник, коло) та кольориспектра. Сенсорні еталони формуються в діяльності. Ліплення, конструювання,малювання найбільше сприяють прискоренню сенсорного розвитку.
У дітей в процесі розвитку підвищуєтьсягострота зору і кольоровідчування, значно зростає точність оцінок кольорупредметів. У молодших школярів сприймання стає довільним, цілеспрямованим ікатегорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнутьвідносити їх до певної категорії об'єктів [63, 17]. Особливості сприйманнямолодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об'єктів з певноїсукупності. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їх колір таформу. В одних випадках за характерну ознаку предмета вони беруть форму, а вінших — колір. Чим старші учні початкових класів, тим більша роль у їхсприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення кольору предметів.
Про якісні зміни сприймань у школярів,передусім зорового, можна робити висновки з даних про те, як вони сприймаютьпредмети в утруднених умовах (наприклад, при поступовому збільшенні їхосвітленості). У таких умовах процес сприймання подовжується, що дає можливістьпростежити утворення перцептивних образів [13, 26].
В учнів третіх класів удосконалюється роботааналізатора, підвищується їх чутливість до різних властивостей предметів. Точністьрозрізнення кольорів і кольорових відтінків, наприклад, збільшується на 45%порівняно з учнями перших класів. Про удосконалення в молодших школяріврозрізнення кольорів свідчать дані виконання ними завдань на їх диференціаціюта вибір. Дівчатка краще диференціюють предмети за кольором, ніж хлопчики. Підвпливом навчання удосконалюється диференціація кольорів як у хлопчиків, так і удівчаток. У дітей збільшується кількість слів, якими вони означають кольори таїх відтінки (блідо-рожевий, світло-зелений тощо) [25, 32]. Розвиваєтьсяздатність диференціювати відтінки освітленості об'єктів. В учнів третіх класіввона зростає в 1,8 разу порівняно з першокласниками. У молодших школярівспостерігаються індивідуальні відмінності в здатності диференціювати кольоровітони та їх відтінки, словесно їх визначати.
Розрізнення молодшими школярами кольорів, їхвідтінків залежить не тільки від вікових особливостей дітей, а й від робіт, якіпроводять дорослі. Так, японські вчителі надають особливої уваги розвитковікольорової чутливості учнів. У цій країні є своєрідна колористична грамота. Вона,на думку японських психологів і педагогів, дає змогу ширше і глибше розвиватине тільки органи чуття, а й мислення і творчі можливості дітей. Завдяки увазіяпонських учителів і батьків до кольори стичної грамоти дітей, молодші школяріуміють розрізняти близько 36 кольорів, а в 7 класі — до 240 кольорів. Уяпонських школах з першого класу програмою передбачені такі заняття, які звуться«милуванням». У гарну погоду відміняються уроки, й учні ідутьспостерігати, милуватись красою природи [39, 26].
Швидкими темпами розвивається в дітейздатність розрізняти відтінки хроматичних кольорів. Дані показують, що помилкив розрізненні відтінків хроматичних кольорів з віком досить різко зменшуються. Так,якщо чотирилітки роблять в середньому 70% помилок, діти 5-6 років — 50%, тосемилітки лише 10% [53, 21].
Дитина, яка приходить до школи, має вже доситьрозвинені відчуття. У процесі шкільного навчання їх розвиток триває. Наприклад,за період від 6 до 14 років гострість зору учнів підвищується на 60%; здатністьрозрізняти кольори з 7 до 10 років — на 45%, а з 10-12 років — на 60%. Цьомуособливо сприяє те, що з 10 років діти починають навчатись малювати фарбами підкерівництвом вчителів-фахівців, хоч відповідна підготовка до цієї діяльностібула розпочата ще з дошкільного віку [41, 9].
Учитель на кожному уроці при викладі матеріалуповинен давати нормальне навантаження для всіх органів чуття дітей: зору,слуху, дотику. Важливо, щоб діти не тільки прослухали той чи інший матеріал, ай самі його почитали, записали, змалювали. Для вдосконалення та розвиткувідчуттів слід широко використовувати наочні посібники, колекції, гербарії,організовувати екскурсії, прогулянки із спеціальними завданнями [36, 56]. Требашироко запроваджувати уроки, виховуючи в дітей здатність розрізняти звуки,уроки з малювання фарбами з натури, розвиваючи в дітей кольорочутливість,окомір і гостроту зору.
Дальше вдосконалення відчуттів відбувається впроцесі розвитку зображальної (образотворчої) діяльності, більш складної засвоєю будовою.1.3 Кольоротворення в системіестетичного виховання школярів
Уміння відчувати красу і створювати красуроблять життя людини осмисленим, багатим і яскравим. Хороші книги, музика,твори образотворчого мистецтва, які довелося прочитати, почути, побачити,наповнюють радістю і смислом наше життя. Прагнення до прекрасного в природі, улюдських стосунках, у побуті, розуміння краси творчої праці — природнавластивість людини.
Прекрасне не тільки приносить насолоду, радує,захоплює. Воно «облагороджує і підносить людину, надихає її на високіпочуття і думки, на великі справи і подвиги. Чудовий світ звуків і кольорів,чарівність поезії, краса природи, краса вчинків та справ людини відкриваютьсятому, хто має допитливий розум і загострені почуття, хто багато читає,спостерігає, думає, переживає» [68, 16].
Предмети естетичного циклу — читання,образотворче мистецтво, музика забезпечують учням елементарні знання і навичкипрактичної творчості, естетичної поведінки [40, 18-19]. У позакласній роботіестетичне виховання проводиться в різних творчих об'єднаннях учнів, творчихоб'єднаннях школярів, у художніх гуртках, студіях, клубах, театрах тощо. Сприяютьестетичному вихованню учнів екскурсії на природу, вечори і ранки, присвяченітворчості видатних українських і зарубіжних мистців, виставки, свята та інше.
Естетичне сприймання творів мистецтваспрямоване на формування у школярів естетичної культури, тобто здатності доповноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві ідійсності, прагнення й уміння будувати своє життя за законами краси. Завдання ізміст художньо-естетичного виховання визначаються обсягом поняття «естетичнакультура», що у своєму змістовому просторі містить розвиток естетичнихсмаків, почуттів, потреб, знань, ідеалів; вироблення художньо-естетичних уміньта творчих здібностей [60, 65].
Мистецтво є найбільш повним і концентрованимвиразом прекрасного в житті й засобом формування естетичної культури людини. Художнєпізнання дійсності поряд з науковим є важливим засобом відображення і поясненнядійсності, могутнім знаряддям естетичного виховання людей.
В естетичних уявленнях дітей значне місцезаймає природа, суспільне життя, меншу роль відіграють твори мистецтва і праця.Це пояснюється тим, що вчителі, надмірно аналізуючи твори мистецтва, інколируйнують цим виховний вплив самого образу. З віком розширюються джерела уявленьдітей [26, 107].
Естетичні уявлення дітей багаті, різноманітніі реалістичні за своїм змістом. У них проявляється безпосередність естетичнихпереживань, залежність цих уявлень від суджень дорослих людей, що оточуютьдитину, детермінованість їх умовами життя, вихованням і знаннями дитини.
У працях психологів і методистів [19; 26; 40; 48;60; 65; 68] з'ясовуються особливості естетичних сприймань, уявлень, суджень іхудожньо-творчої діяльності учнів. Але, на жаль, здебільшого вони не знаходятьсвого застосування в практичній роботі вчителів, які їх не знають. У літературіз питань естетичного виховання недостатньо описано особливості естетичногорозвитку учнів молодшого шкільного віку. Тому вчителі не можуть ефективновикористати рекомендовані методи.
Чим досконаліший твір мистецтва, тим більшунасолоду може він дати людині. Але глибина насолоди залежить від готовності досприймання творів мистецтва. Якщо естетичну насолоду людина переживаєрегулярно, то ці переживання стають важливим фактором її життя [56, 31].
Естетичне сприймання сприяє розвитку емоційноїсфери, оскільки кожне естетичне явище викликає емоції радості, захоплення,піднесення, а твори мистецтв — складні почуття, переживання [65, 126]. Здатнадо естетичного сприймання людина не зашкодить ні природі, ні продукту праці, бов ньому також закладена краса. Людина, яка не байдужа до прекрасного, прагне йсама бути красивою як зовні, так і в думках, вчинках, поведінці.
Під час естетичного сприймання мистецькоготвору у школяра може виникнути відчуття нескінченності, безмежності життя, йогорозмаїття. У такі хвилини переживається найвищий духовний стан — відчуттяєдності себе і всього, що існує в світі. Ці переживання допомагають зрозумітицінність будь-яких елементів життя, що сприяє формуванню гуманістичногокомпонента духовності [68, 124].
Дослідження доводять, що розвиток емоційногокомпонента — запорука ефективності формування естетичного сприймання у молодшихшколярів. Тут діє психологічна закономірність, яка виявляється в усіх аспектахжиття дитини: її вабить те, що колись викликало чи викликає позитивні емоції [48,34]. Отже, якщо процес естетичного сприймання організований таким чином, щодитина переповнена приємними переживаннями, можна бути впевненими, що в неїз'явиться бажання знову зустрітися з прекрасним. А багаторазове переживаннярізноманітних естетичних емоцій, які завжди позитивні, сприяє формуваннюестетичної потреби, що становить основу для подальшого розвитку естетичноїскладової духовності.
Сила і тривалість естетичних почуттів залежитьвід знань, від розвитку особистості. Так, почуття захоплення живописом у людиниміцнітиме і зростатиме у міру розширення її художньої освіти.
Естетичні почуття — це реалізація-відповідьсуб'єкта на той вплив, який на нього справляє об'єкт, що існує поза ним, щоестетичні почуття тісно пов'язані з органами чуття (зір, слух) і не мислимі безних. Тривалість естетичного почуття зумовлена фізіологічними властивостямиорганізму: «коли в людини від перевтоми зникає охота дивитись напрекрасне, не може не зникнути і потреба естетичної насолоди цим прекрасним»[22, 138]. Може статися перенасичення естетичного почуття. Естетичне почуттямаловимогливе, вільне від матеріального інтересу, тобто практичного погляду напредмет.
Естетичне сприймання — це активна діяльність,і залишається нею лише при тій умові, коли воно дає, за висловом К.Д. Ушинського,«світлу радість», «те особливе почуття, що подібне добезкорисливої радості, і до захоплення, яке називається естетичною насолодою»[67, 214]. Отже, естетичний об'єкт повинен пробудити почуття захоплення,радості і насолоди, інакше він втрачає своє естетичне значення.
Чим досконаліший твір мистецтва, тим більшунасолоду може він дати людині. Але сила і глибина насолоди залежить відпідготовленості людини до сприймання творів мистецтва, бо це вже суб'єктивнийфактор. Якщо естетичну насолоду людина переживає регулярно, то ці переживаннястають важливим фактором її життя, її моральним капіталом. Естетичніпереживання духовно збагачують людину, загострюють її почуття, розвивають їїсмаки.
Відображення кольору та процес кольоротвореннязначно збагачує естетичну сферу людини. Щоб у цьому переконатися, доситьпорівняти, як рекомендують психологи, сприймання лугу, вкритого квітами, зчорно-білою фотографією. В кольорових відчуттях яскраво виражений емоційний тон,тому не випадково говорять про теплий і холодний колір [17, 54].
Спостереження показують, що вправність зоровихорганів, яка пов'язана з деякими професіями, значно підвищує зорову (кольорову)чутливість [4, 102]. Відомо, наприклад, що робітники-текстильники, які працюютьнад фарбуванням чорних тканин, здатні розрізняти понад 30 відтінків чорногокольору. Цей факт підтверджують і високорозвинений окомір у майстрів точноїмеханіки, розвинена гострість зору в моряків, снайперів, мисливців.
Досліджено, що чорний колір сигналізує пронебезпеку, пригнічує. Зелений колір — колір рослин — заспокоює, як сигналживого. Голубий колір асоціюється з відкритим простором. Він може заспокоювати,викликати радість, але може спричинити й занепокоєність. Червоний викликаєзбудження, почуття небезпеки.
Розвинутий зір, здатний розрізняти незначнівідтінки кольорів, не раз допомагав полярному льотчикові В.І. Масленниковурозпізнавати «вік» (товщину) криги під час посадки літака. Крізьпелену хмар під крилами літака важко відрізнити поверхню землі від поверхніводи {земля, вкрита мохом, і морська вода з великої висоти здаються майжеоднаковими за кольором і тільки за відтінком вони дещо відмінні: колір землімає «теплий» відтінок, а колір води — «холодний») [14, 24].
Можна навести ще чимало прикладів, коли вміннямалювати, знання зображальної грамоти сприяло успішному виконанню різнихдослідницьких і виробничих завдань. На вплив кольору на емоційний стан людинизважають при фарбуванні робочих приміщень. Колір стін класної кімнати має відповідативимогам психології і технічної естетики, викликати бадьорий настрій у школярів,і навпаки: в спальній кімнаті для дітей — заспокоювати [25, 38]. Емоційнийвплив кольору використовується і в мистецтві.
Зоровий аналізатор дає змогу розрізняти яскравістькольору і цим сприяти вирізненню предмета з тла. Чорне на білому, або біле начорному дуже добре видно. Цей закон контрасту покладений в основу розрізненняплоских чорно-білих зображень [18, 39]. Чим гірше освітлений предмет і чим далірозташований від людини, тим більшим має бути контраст для безпомилковогорозрізнення подразника. Закон контрасту ставить певні вимоги до схем, плакатів,наочних посібників, виконаних як в ахроматичних, так і в хроматичних кольорах (кольоровийконтраст).
Експериментально підтверджено факт різноїпсихофізіологічної дії кольору на людину: зелений — заспокоює, червоний — збуджує.Із двох однакових за вагою ящиків, пофарбованих у білий і чорний колір, першийздається легшим. Особливі відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, визначаютьсамопочуття людини, її емоційний тонус [33, 104].
Порівняємо рисунок, зроблений з натури, іетюд, виконаний фарбами. На рисунку предмети зображені за допомогою ліній ісвітлотіні. Тут є багато умовностей, оскільки кожний предмет має колір. Проте світлотіньовахарактеристика предмета, відтворення на папері його матеріальної формидопомагає нам «пізнавати» предмет. Живопису не властива така великаумовність малюнка. У живопису фарбами відтворюються предмети такими, якимибачить їх наше око [1, 156]. Фарба, колір у нерозривній єдності із світлотіннюі лінією — художні засоби живопису. Колір — основний засіб живопису. Кольоромхудожник передає свої почуття і думки, створює образи на площині, форми іоб'єми реальних предметів.
Перед нами на темному полірованому столілежить купка книг У різноколірних обкладинках. Поряд — крісло, обтягнутестрокатою тканиною. На підлозі — яскравий червоний килим. Кожний предмет маєпевну форму, своєрідні кольори і знаходиться на певній відстані від нас. Якпередати все це на папері чи полотні?
Учень, добираючи фарби, близькі до кольорупредметів, що знаходяться перед ним, кладе їх на малюнок, зроблений олівцем. Зображення,що виходить внаслідок такої роботи, здається недосвідченому оку схожим нанатуру. Та, вдивляючись уважніше, неважко помітити, що, крім не зв'язаних міжсобою колірних плям, на папері чи полотні не намальовано нічого. Не виявленаформа предметів, немає глибини і простору, все нагадує аплікацію [24, 112].
Помилка криється в тому, що учень звів усебагатство природних форм і колірних відношень до декоративного узору. Щобуникнути таких помилок, потрібно пам'ятати про колірну єдність і гармонію. Правдиве,емоційне зображення створити не можна, якщо живописець не покладе всі фарби намалюнок у гармонії і єдності.
Гармонія і колірна єдність залежать насампередвід основного джерела світла. Воно є ніби складовою частиною всіх фарб природи.Сонячне світло об'єднує освітлені поверхні, вечірнє штучне надає всьомужовто-оранжевого відтінку, а рефлекс від неба надає тіням холоднуватихвідтінків; уранці переважають золотисто-рожеві відтінки, ввечері — жовто-оранжеві,у похмурий день — нейтральні сріблясті; в сосновому лісі на все лягаєзеленуватий колір. Усі кольори одержують відтінок кольору освітлення [30, 63].
У нашому прикладі натури, якщо сонячне світло,проникаючи через вікно, падає на яскравий червоний килим, то все, що є вкімнаті, буде злегка підфарбоване червоним світлом того ж відтінку, що й килим.Коли ж за вікном росте дерево, то сонячного літнього дня у кімнаті всі предметиосвітлені зеленуватим світлом. У цьому випадку на гармонію і колірну єдністьвпливає уже не основне, а відбите світло.
Працюючи над пейзажним етюдом, спочаткупотрібно з'ясувати умови, які визначають гармонійну колірну побудову та загальнугаму фарб, у якій будуватимемо відношення: більш світлих чи темних, у холоднихчи теплих тонах, ступінь інтенсивності кольору. Потім необхідно вияснити міруосвітленості частин кожного об'єкта. Усе це можна назвати «колоритом»пейзажу тощо [16, 85].
Чималу роль у створенні правдивого, емоційногозображення відіграє чергування холодних і теплих тонів.
Під час малювання багато уваги приділяєтьсяпитанням сприймання кольору, тому що один і той самий колір у різнихсередовищах сприймається по-різному. На червоній рівно пофарбованій кулі колірскрізь однаковий, але нам здається, що він різний: у тінях — один, у напівтінях- інший, у світлих місцях — ще інший і т.д. [32, 24].
Учні повинні знати, як змінюються кольори прияскравому і слабкому освітленні. При яскравому світлі всі кольори у природівибілюються, стають менш насиченими, жовтуватими або білуватими. Припоступовому ослабленні світла ми перестаємо розрізняти кольори, починаючи зчервоних і кінчаючи синіми, які залишаються видимими найдовше. При поступовомуж посиленні світла, наприклад на світанку, все відбувається навпаки: найшвидшестають видимими сині кольори, найпізніше — червоні. У присмерку все здаєтьсябезколірним. Різними кольори бачимо і за світлотою. При денному світлінайсвітлішими є жовті кольори, а в присмерку — голубі [5, 125].
Таким чином, сприймання кольорів залежить відїх оточення у природі, на картині; і в живопису, порівнюючи один колір з іншим,потрібно добиватися таких же взаємовідношень, як і в натурі.
Ознайомивши дітей з основними кольорами,переходимо до вивчення складових кольорів, вчимо їх підбирати потрібні відтінкикольору змішуванням фарб. Готовим кольором користуватися не рекомендується, боце призводить до пасивного підбирання фарб. Всю гаму різних відтінків одногокольору учні повинні вивчити під час практичної роботи. Поступово в процесінавчання малювання ознайомлюємо дітей з різними властивостями кольору [11, 54].
Важливим засобом розвитку відчуття кольору єекскурсія в природу, яка завжди була джерелом натхнення. Завдання учителя впроцесі екскурсій полягає в тому, щоб спрямувати увагу учнів на сприйняттявсього пластичного багатства навколишнього. Так, вчитель може запропонуватидругокласникам принести па урок малювання осіннє листя. Кожний учень відбираєлисток найкращого забарвлення. Після показу вчителем способів роботи гуашшюучні розпочинають роботу.
Багато хто, щоб намалювати листок, добираєколір тільки за назвою: червоний, зелений, жовтий, не звертаючи уваги навідтінки. Через це малюнки виходять "їдкі" за кольором, нецікаві. Вчитель,проаналізувавши роботи, проводить екскурсію в природу, під час якої учнірозглядають осіннє листя, вивчають його забарвлення в природному оточенні [29,62].
Про значення впливу навколишньої природи надушу дітей, на вияв їхніх емоцій і виховання почуттів говорив ще педагог К.Д. Ушинський:«А воля, а простір, природа… а ці пахучі байраки і лани, що хвилюються,а рожева весна і золотава осінь хіба не були нашими вихователями? Назвіть меневарваром у педагогіці, але я виніс із вражень мого життя глибоке переконання,що прекрасний краєвид має таке величезне виховне значення для розвитку молодоїдуші, з яким важко суперничати впливу педагога» [67, 82]. І дійсно, живаприрода стає чудовим джерелом натхнення.
Завдання учителя полягає в тому, щобспрямовувати увагу на прояви прекрасного, зосереджуючи увагу дітей наспостереженні певного об'єкту. Спираючись на почуттєві сприйняття учнів,учитель ознайомлює їх з гармонією кольору у природі. Після цієї екскурсії учнізнову зображують листя гуашшю на кольоровому і білому тлі. Тепер вонинамагаються точно передавати колірне забарвлення натури, довго змішують одинколір з іншим, щоб досягти бажаного відтінку. Деякі учні, знайшовши загальний,основний колір, спочатку покривають всю поверхню аркуша, додаючи потрібнівідтінки; інші відразу добирають відповідний колір [49, 31].
Важливе значення в роботі шкільних установ маєпитання про культуру відчуттів. Педагоги, як це й передбачено програмою,включають у плани роботи завдання на розрізнення кольорів, форм, а такожорганізовані заняття з малювання, які сприяють розвиткові зорових відчуттів, ут. ч. відчуття й усвідомлення сутності кольору в образотворчій діяльності.
Розділ 2. Формування навичоккольоротворення у процесі експериментального дослідження2.1 Шляхи формування навичоккольоротворення
Успішне навчання малювання значною міроюзалежить від якості матеріалів і приладдя. Хороші матеріали сприяють успішнійроботі, підвищують якість виконання. Папір для акварелі повинен бути цупким ібілим, мати зернисту поверхню. Найкращим папером є ватман і напівватман, якімають дрібні западини й опуклості. При малюванні аквареллю на папері кольороваповерхня стає прозорою з переливами.
На глянцевому папері фарби спливають, наче посклу, і не покривають його поверхню, тому він не придатний для роботи аквареллю.Кольорові сорти паперу (сірий, блакитний, кремовий, рожевий, синій тощо) використовуютьздебільшого для роботи гуашшю. Використовуючи колір паперу як фон, якпереважний колір у зображенні, можна значно прискорити і полегшити роботу [1,25-26].
Олівець графітний, середньої м'якості (ТМ, М) єосновним інструментом для виконання малюнка під акварель. Графітний, нем'який ігостро заструганий олівець дає змогу виконати тонкий, але чіткий малюнок дляакварелі. Малюнок не слід перевантажувати зайвими лініями або штрихами, щозабруднюють роботу аквареллю (олівець від води розпливається по паперу ізмішується з фарбами). Не можна користуватись чорнильним олівцем.
Гумка має бути м'якою. Зловживати нею не слід,бо псується поверхня паперу, що особливо не бажано в підготовчому малюнку дляакварелі. Пензлики мають бути круглими, м'якими, але пружними, із гостримкінчиком. Найкращі пензлики колонкові, хороші з шерсті білки, куниці, тхора. Привмоканні у воду вони ніби загострюються, що дає змогу виконувати тонкі лінії йсоковиті плями. Для роботи аквареллю слід використовувати два пензлі — великий(№ 14-18) і малий (№ 8-10). Можна користуватися і плоскими м'якими пензлями,особливо при покритті фарбою великих кольорових площин {фон у натюрморті, небочи земля в пейзажі та ін) [50, 51].
Під час малювання пензлик легко тримаютьтрьома пальцями біля металевої оправи (рис).
/>
Рис. Як тримати пензлик
Щоразу після користування пензлик треба добрепромити у чистій воді і промокнути чистою ганчіркою, щоб волосинки склалисявістрям.
Особливо важливим в естетичному вихованніучнів є використання на уроках малювання з натури різноманітних художніхматеріалів, кожний з яких має свої виражальні можливості. На шкільних заняттяхз малювання у 3 класі програма передбачає використання акварелі, а у 1-2 класахв основному використовується гуаш і туш, а також кольорові олівці [21]. Протепрограма з образотворчого мистецтва передбачає використання і таких художніх матеріалів,як вугіль, пастель.
Особливо рідко застосовується гуаш. Тим часомця фарба — один з кращих матеріалів для навчання роботи кольором. Гуашшю,наприклад, можна перекрити один колір іншим. Це дає змогу легко виправлятипомилки у відтворенні забарвлення натури [14, 37].
Особливу увагу слід приділити оптимальномувибору кольорових олівців і фарб. Як показує досвід, великі набори, в яких єтри червоні олівці різних відтінків або кілька зелених, ставлять дітей вбезвихідь, бо вони ще не можуть визначати відтінки кольору. Треба пояснитибатькам, що цілком досить коробочки з шістьма кольоровими олівцями, бо колимало олівців, діти, користуючись ними, ознайомлюються з властивостями кольору. Увеликому ж наборі олівців є, наприклад, блакитний і синій, рожевий і червонийолівці, і учні механічно сприймають колір.
Працювати кольоровими олівцями учні повиннінавчитись без виправлень, бо лінії, проведені кольоровими олівцями, поганостираються гумкою, залишаючи слід. Розфарбовувати можна двома способами:
штрихуванням, з просвітами між нанесенимилініями;
тушуванням суцільним, без просвітів міжлініями [18, 124].
Починаємо розфарбовувати штрихуванням, а черезкілька уроків, коли рука звикне передавати штрихи, переходимо до тушування.
Навчаючи прийомів роботи олівцями, вчительпояснює, що не можна розфарбовувати, переходячи за межі малюнка. Для цього вінпоказує всьому класу, як починати і закінчувати розфарбовування. Учні повиннінаносити штрихи на малюнку тільки в одному напрямі і дотримувати його до кінцярозфарбовування. Штрихи не повинні бути дуже довгі, розмашисті. Дуже короткіштрихи також не рекомендуються, бо тоді діти відставатимуть у темпі роботи. Приповторному розфарбовуванні, щоб підсилити тон, можна взяти новий напрямштрихів, якого також треба дотримувати до кінця [30, 58].
Вчитель показує, як працювати біля контурумалюнка, тобто розфарбовувати, відриваючи олівець від паперу. Штрихування звідривом лінії біля контуру привчає розфарбовувати, не переходячи через межімалюнка.
До помилок технічного характеру належить: невмінняпроводити лінії, розфарбовувати олівцями, фарбами. Часто причиною неправильногозображення є невміння координувати рухи, відсутність зорового контролю,технічних навичок. Під час попередніх вправ вчитель швидко навчає учнівпроводити лінії [33, 61].
Працюючи над пейзажним етюдом, спочаткупотрібно з'ясувати умови, які визначають гармонійну колірну побудову тазагальну гаму фарб, у якій будуватимемо відношення: більш світлих чи темних, ухолодних чи теплих тонах, ступінь інтенсивності кольору. Потім необхідновияснити міру освітленості частин кожного об'єкта. Усе це можна назвати «колоритом»натюрморту, пейзажу тощо.
Засобом одержання кольору у живопису служатьфарби. Вони складаються з різноколірних пігментів (фарбуючих речовин), крупинкияких не розчиняються, а з'єднуються в’яжучими матеріалами. Фарби ділять наолійні, темперу, гуашеві й акварельні. Зараз виробляється все більше й більшефарб з різними назвами, але їх кількість ніколи не вичерпає безмежнурізноманітність кольорових відтінків природи. Проте для розв'язання живописнихзавдань не потрібна велика кількість кольорів фарб [28, 81].
Щоб користуватися фарбами, необхідно розумітивластивості їх і процес утворення кольору з їх сумішей. Наприклад, ми змішуєможовтий кадмій і берлінську лазур. Частини кадмію поглинуть голубі, сині йфіолетові промені, а частини лазурі — червоні, оранжеві й жовті. Залишаться ібудуть відбиті зелені та близькі до них у спектрі промені. Цим і пояснюєтьсязелений колір суміші жовтих і синіх фарб [23, 88].
Знаючи, у якій мірі світлові променіпоглинаються різними фарбами, можна заздалегідь передбачити колір суміші фарб. Чистийфіолетовий колір дістанемо від змішування краплаку з ультрамарином, тому щоультрамарин менше поглинає фіолетових променів, ніж, наприклад, кіновар. Сумішультрамарину і кіноварі дає темний, каламутний колір. Найбільшу кількістькольорів можна дістати, змішуючи краплак, жовтий кадмій і лазур.
Біла фарба у суміші не тільки висвітлює колір,зменшує його насиченість, а й змінює тон деяких фарб: краплак набирає рожевоготону з бузковим відтінком, зелені фарби голубіють, жовті обезбарвлюються, асеред них найшвидше — кадмій. Жовтий кадмій у суміші з чорною фарбою даєоливково-зелені кольори, а червона кіновар з чорною — колір бордо. Від сумішіоранжевої фарби з чорною дістають коричневі кольори.
Під час навчання живопису широковикористовуються акварельні фарби, які випускаються у плитках, тюбиках, чашечкахабо ванночках. Найзручніше користуватися фарбами у чашечках і ванночках. Акварельніфарби вицвітають на сонячному світлі, правда, не всі однаково [62, 125].
Сухі акварельні фарби перед роботою слід добрерозмочити водою. Щоб уникнути забруднення фарби іншими кольорами, потрібно матидві посудини: одну — для промивання пензля, другу — з чистою водою. Воду требасвоєчасно міняти. Білило в акварельному живопису, як правило, не застосовується.Світліші тони фарби дістають, добавляючи до неї більшу кількість води [49, 37].
Під час роботи аквареллю фарбу наносятьпензлем тонкими прозорими шарами на папір. Через нанесений шар фарби повинніпросвічуватися папір і раніше накладені шари фарб. Це дає можливість дістатирізноманітні кольори й відтінки [35, 52].
Перш ніж малювати акварельними фарбами,необхідно навчити учнів рівно покривати поверхню паперу одним тоном. Найбільш рівнийфон буде тоді, коли на поверхню паперу кілька разів нанести слабкий розчинфарби.
Важливо навчитися рівномірно посилювати тон. Дляцього використовують аркуш, розділений по горизонталі на частини. Спочатку йогопокривають розчином світлого тону. Коли папір висохне, при наступномуфарбуванні відступають на одну смужку, яка буде найсвітлішою. Продовжуючипокривати смужки тим же тоном, відступаючи щоразу на одну смужку, дістанеморівномірне ступінчасте посилення тону, де кожна наступна смужка пофарбована наодин раз більше [53, 68].
Таку ж вправу можна виконати, давши учнямзавдання намалювати з натури носову хустинку, оздоблену по краях широкоюоднотонною смугою. Перетинаючись біля кутів хустинки, смуги утворюють темнішіквадрати. Виконуючи малюнок одним розчином фарби, учні спочатку намалюють,наприклад, горизонтальні смуги, а потім, коли фарба висохне, — вертикальні [62,125].
Учнів треба ознайомити з деякими властивостямипензля і акварельних фарб. Пензлем проводять лінії товсті й тонкі, прямі іхвилясті, легким його дотиком ставлять крапки, дістають мазки різної форми. Учнімають навчитися працювати всією шириною пензля, зафарбовуючи велику поверхню, атакож покривати малу поверхню кінцем його. Вони повинні знати, коли фарбунабирати густою, а коли її розвести водою, зробити рідкою, світлішою.
Працюючи аквареллю, треба добре знати свійнабір фарб. Вище говорилося, що аквареллю малюють так, щоб просвічувався папірі нижні шари фарби. Така робота дає можливість у багатьох випадках діставатипроміжні (складні) кольори послідовним накладанням фарб, уникаючи попередньогозмішування [36, 21].
Змішування кольорів при накладанні кольору наколір слід використовувати у середніх класах, коли учні вчаться змішувати фарби.У молодших класах краще користуватися гуашшю.
Накладаючи колір на колір, ми зіткнемося зколірними явищами. Прозору акварельну фарбу можна наносити кілька разів,нашаровуючи один і той же колір. У результаті підвищуватиметься інтенсивністькольору, його насиченість. Якщо наносити один який-небудь колір на інший,відбудеться змішування кольорів [50, 52].
Самостійно прокладати фон аквареллю можнадозволити учням після того, як вони засвоять заливання поверхні рівним кольором.
В акварелі можна користуватись прийомамивливання одного кольору в інший і працювати на мокрому папері. Слід показати,що фарби можна змішувати не тільки на тарілочці або накладати один колір наінший, а також, зволоживши водою попередньо папір, можна впускати пензлемякий-небудь колір і, сполоснувши пензель, приєднувати до нього інший. Зливаючисьна мокрому папері, вони даватимуть різноманітні переходи, місцями залишаючисьчистими, місцями даючи проміжні кольори. Можна також дістати м'які переходи,накладаючи фарби поряд, не чекаючи висихання, і вони будуть зливатись у місцяхз'єднання.
Ефективним засобом передачі предметів кольорому початкових класах є гуашеві фарби [42, 34]. Гуаш утворює непрозорий шар, щодає можливість, на відміну від акварелі, накладати світлі фарби на темні,зовсім перекривати раніше написане. Завдяки цій властивості гуаші учні маютьзмогу виправляти допущені помилки. Недоліком гуашевого живопису є відноснослабке закріплення пігментів на поверхні. Якщо фарбу багато разів розводитиводою і писати корпусно, внаслідок вимивання клею вона може відшаровуватись відповерхні і відпадати.
Гуашшю можна працювати, як і аквареллю: накладатипрозорі шари фарби один на другий, вливати колір у колір тощо. Для цього фарбудуже розводять водою. Часто гуаш застосовують у сполученні з аквареллю.
У школі в умовах роботи студії (гуртка) можнадавати повний набір гуаші, а в класі разом з акварельними фарбами доцільновикористовувати гуашеве білило. Це дасть можливість застосовувати акварель якпрозору фарбу і як корпусну, криючу, змішуючи її з білилом. Тоді можна будемалювати на тонованому й кольоровому папері [47, 58].
Учням рекомендується постійно користуватисяодним і тим же набором фарб і розташовувати їх на палітрі у раз назавждивстановленій послідовності. Фарби, які часто змішують, розміщують поряд [1, 182].
У живописі, крім механічного змішування фарб,користуються оптичним змішуванням кольорів: поверхню покривають дрібнимимазками різного кольору, які на віддалі зливаються в один тон.
При передаванні предметів кольором не слідускладнювати завдання вимогами передати фактуру предметів. Передавання фактуриповерхні предмета — непосильне завдання для учнів школи. Досить, якщо вонизуміють передати колір предмета і відтінки кольору, не збиваючи форми, а такожмоделювати кольором об'єм.
Раніш ніж перейти до багатоколірного малюванняфарбами, треба навчити учнів прийомів малювання одним тоном. Вміти бачити іпередавати тональні співвідношення предметів підводить до правильногобагатоколірного передавання [29, 63].
Один і той самий колір має різну силу тону,якої треба дотримувати при малюванні фарбами. Учні часто намагаються правильнопідібрати колір фарби, забуваючи, що правильність передавання значно більшезалежить від співвідношення тонів, від сили тону, ніж від точності в підбираннікольору.
Довести це неважко: в класі всі по-різномувизначають і підбирають колір. Навіть найбільш приближений підбір фарби дляодного предмета, ізольованого від інших предметів, приведе до неминучихпомилок, якщо не спрямувати увагу учнів на порівняння предметів за тоном [16, 103].
Для першої роботи одним тоном беремо предмети,які різко відрізняються один від одного світлотою тону. Добре поруч з темнимпредметом поставити білий — фарфоровий. Ми побачимо, що світлі місця на темнихпредметах не можуть бути білими, вони значно темніші, ніж білий фарфор, а насвітлих предметах тінь не може бути дуже темною. Вона значно світліша, ніж тіньна темному предметі [5, 87].
В передаванні групи предметів одним кольоромособливо важливо навчити учнів правильно дивитись на натуру. Звичайно вонипильно дивляться на один предмет і не вміють порівнювати між собою колір і тонпредметів. Передавати колір починаємо з найсвітлішого предмета, бо світлий тонможна завжди підсилити, а просвітлити затемнені місця важко, малюнокзабруднюється. В переходах від світлого до темного краще працювати по мокрому,при цьому будуть найм’якіші переходи. Падаючі тіні мають розмиті обриси, їхлегше передати цим способом.
Визначаючи найтемніші і найсвітліші тони,можна помилитись при передаванні власних і падаючих тіней, бо не завжди власнатінь буде найтемнішим тоном на малюнку. Досить поставити білий предмет натемному фоні, і фон буде темніший за власну тінь білого предмета. В цьомувипадку для порівняння братимемо фон як найбільш темне місце, а потімшукатимемо тональні співвідношення між предметами. Намічаємо насамперед формусвітла і тіні, як основні об'єми предметів, а потім деталі. Весь час порівнюємоїх одне з одним [7, 51].
Приступаючи до роботи кольором, насампередтреба визначити колірні співвідношення. Прокладаємо головні тіні і світло напредметах. Починаємо передавати колір не на повну силу і поступово підсилюємодо потрібного тону. Другий спосіб найважчий — тон відразу передається на повну силу[10, 83].
При підбиранні кольору треба навчити учніввизначати не тільки колір, але й відтінок його. Відтінок кольору залежить відтого, поруч з яким іншим кольором він перебуває: жовтий поруч з синімздаватиметься насиченим, і той самий жовтий поруч з більш насиченим жовтимздаватиметься слабо насиченим, поруч із зеленим — оранжевим, поруч з червоним — зеленуватим. Поруч з більш темним кольором жовтий здається світлішим, з більшсвітлим — темнішим. Зміна і світлоти і кольору предмета називається одночаснимконтрастом кольорів. Якщо під впливом фону або сусідніх кольорів змінюєтьсясвітлота кольору, контраст називається світлотним, але якщо змінюється інасиченість кольору, або колірний тон, а іноді те й інше, це буде хроматичнийконтраст [18, 61].
Хроматичний контраст найбільш сильнопроявляється, коли сусідні кольори однакові за світлотою. Чим чіткіші межісвітлової плями, тим слабший контрастний вплив фону на колір плями. Якщо фон недуже насиченого кольору, під його впливом спостерігається більш сильна змінаколірного тону і насиченості плями, що лежить на ньому.
На пофарбованих предметах відбите світло можебути різних відтінків, які залежать від кольору предмета, що дає рефлекс. Якщодо предмета білого кольору піднести екран червоного або синього кольору, наповерхні зараз же побачимо рожевий або блакитний рефлекс. Освітлений червонийпредмет відбиватиме червонувате світло. Так само буде і з іншими предметамибудь-якого кольору; відбите ними світло матиме відтінок, що відповідає їхкольору. Найяскравіші рефлекси бувають на білих і світло-сірих предметах. Накольорових />предметах рефлекси слабші, і можуть змінювати колір в тіні як заколірним тоном, так і за насиченістю.
Ставлячи натуру в класі, вчитель повиненретельно продумувати підбір предметів за кольором; пам'ятати про світлотіні іколірні контрасти, про освітлення і рефлекси. Не зовсім хороші для натуриблискучі предмети, які дуже відбивають світло, а в тіні мають дуже яскравірефлекси. Треба враховувати колірну композицію і мету уроку. В одному випадкуце буде натюрморт із контрастних кольорів, в іншому — близькі за кольоромпредмети (група теплих або холодних кольорів). Фон і підстілка повинні добрепов'язуватись кольором з предметами і відповідати завданням уроку. Вивчаючивідтінки близького кольору, учні порівнюють предмети між собою і відшукуютьрізницю в кольорі. Наприклад: світло-зелена головка капусти, цибуля зелена,свіжі огірки, корзинка, лимон, яблука жовтого кольору, груша, склянка чаю,булка [2, 91].
Ставлячи натуру з контрастних кольорів,вдумливо підбираємо предмети для натурної групи. Не варто брати багатопредметів, не слід допускати, щоб всі вони за кольором були контрастні одинодному. Щоб уникнути помилок, обмежуємось тільки двома контрастними кольорами: фіолетовий- жовтий, синій — оранжевий, червоний — зелений. Беремо, наприклад, длянатурної групи кілька предметів зеленого кольору і серед них червоний невеликийза розміром предмет. Ця невелика червона пляма серед зеленого кольору набираєособливої яскравості і красиво оживляє натюрморт. Можна зробити і навпаки: поставитипредмети червоного кольору (помідори, редиска) і зелений огірок. При такихпоєднаннях кольорів фон береться нейтральний — сірий.
Іноді можна використати кольоровий тон, алевін повинен бути слабо насиченим, щоб не відвертати уваги від центральної пляминатюрморту і не послаблювати його колір-фон повинен бути доповненням дозагальної групи. Якщо в натурі переважають предмети теплого жовтого кольору,фон можна взяти нейтральний — сірий або жовтий, і підібрати так, щоб він закольором був близький до фруктів, але слабо насиченим [25, 77].
Щоб краще бачити тональні співвідношення,пропонуємо учням подивитись на натуру і на свою роботу примруженими очима, тодібуде видно, що треба на малюнку підсилити, що послабити. При малюванні фарбаминайчастіше тіньові місця передаються глибоким, соковитим тоном, а в напівтонахі світлих місцях найзручніше малювати більш сухим пензлем. Якщо в роботіпереважає соковита прокладка, робота завжди має гарний вигляд, буде «живою»,цікавою, але цей спосіб важчий, вимагає технічної навички. Соковитим мазок будетоді, коли пензель наповнений фарбою. Треба весь час стежити, щоб прирозфарбовуванні великих площ, як для рівномірного покриття площин, так і припереході від світла до тіні або з одного кольору в інший, пензель був насиченийфарбою.2.2 Методика експериментальногодослідження
Для проведення уроків малювання фарбамивчителеві потрібні наочні навчальні посібники, щоб мати змогу показувати, якмалювати фарбами. Треба мати такі таблиці:
Основні кольори — червоний, синій, жовтий.
Похідні від змішування основних — фіолетовий,оранжевий, зелений.
Насиченість і світлота кольору.
Взаємно доповнюючі кольори — контрастні, різкопротилежні за колірним тоном.
Холодні і теплі кольори, холодні і теплівідтінки кольору.
Колірний круг [18, 142-144].
Ці таблиці необхідні при вивченні властивостейкольору, вони допоможуть у підбиранні, у визначенні відтінків кольору тадопомагатимуть учням краще засвоїти навчальний матеріал. Дуже важливо розвинутив дітей колірний зір, здатність розрізняти колір, теплі і холодні відтінки його.
Колірний круг допоможе визначити взаємнодоповнюючі кольори. Доповнюючі кольори розташовуються на колірному крузі строгоодин проти одного. Не можна говорити, що червоному доповнюючим буде зеленийколір, бо не всякий зелений може бути доповнюючим до будь-якого червоного. Науроках малювання фарбами таблиця колірного круга потрібна весь час. Кругповинен бути великий, щоб його добре було видно з останніх парт [11, 104].
При підбиранні кольору треба навчити учніввизначати не тільки колір, але й відтінок його. Відтінок кольору залежить відтого, поруч з яким Іншим кольором він перебуває: жовтий поруч з синімздаватиметься насиченим, і той самий жовтий поруч з більш насиченим жовтимздаватиметься слабо насиченим, поруч із зеленим — оранжевим, поруч з червоним — зеленуватим. Поруч з більш темним кольором жовтий здається світлішим, з більшсвітлим — темнішим. Зміна і світлоти і кольору предмета називається одночаснимконтрастом кольорів. Якщо під впливом фону або сусідніх кольорів змінюєтьсясвітлота кольору, контраст називається світлотним, але якщо змінюється інасиченість кольору, або колірний тон, а іноді те й інше, це буде хроматичнийконтраст,
Є також і крайовий контраст, коли колірзмінюється по гранях зіткнення з сусіднім кольором [1, 212].
Хроматичний контраст найбільш сильнопроявляється, коли сусідні кольори однакові за світлотою. Чим чіткіші межісвітлової плями, тим слабший контрастний вплив фону на колір плями. Якщо фон недуже насиченого кольору, під його впливом спостерігається більш сильна змінаколірного тону і насиченості плями, що лежить на ньому.
На пофарбованих предметах відбите світло можебути різних відтінків, які залежать від кольору предмета, що дає рефлекс. Якщодо предмета білого кольору піднести екран червоного або синього кольору, наповерхні зараз же побачимо рожевий або блакитний рефлекс. Освітлений червонийпредмет відбиватиме червонувате світло. Так само буде і з іншими предметамибудь-якого кольору; відбите ними світло матиме відтінок, що відповідає їхкольору. Найяскравіші рефлекси бувають на білих і світло-сірих предметах. Накольорових предметах рефлекси слабші, вони можуть змінювати колір в тіні за колірнимтоном і насиченістю.
Ставлячи натуру в класі, вчитель повиненретельно продумувати підбір предметів за кольором; пам'ятати про світлотіні іколірні контрасти, про освітлення і рефлекси. Не зовсім хороші для натуриблискучі предмети, які дуже відбивають світло, а в тіні мають дуже яскравірефлекси [25, 62]. Треба враховувати колірну композицію і мету уроку. В одномувипадку це буде натюрморт із контрастних кольорів, в іншому — близькі закольором предмети (група теплих або холодних кольорів).
Фон і підстілка повинні добре пов'язуватисякольором з предметами і відповідати завданням уроку. Вивчаючи відтінкиблизького кольору, учні порівнюють предмети між собою і відшукують різницю вкольорі. Наприклад: світло-зелена головка капусти, цибуля зелена, свіжі огірки,лучинова корзинка, лимон, яблука жовтого кольору, груша, склянка міцного чаю,булка [27, 127].
Ставлячи натюрморт з контрастних кольорів,особливо вдумливо підбираємо предмети для натурної групи. Не варто брати багатопредметів, не слід допускати, щоб всі вони за кольором були контрастні одинодному. Щоб уникнути помилок, обмежуємось тільки двома контрастними кольорами: фіолетовий- жовтий, синій — оранжевий, червоний — зелений та ін. [24, 112].
Беремо, наприклад, для натурної групи кількапредметів зеленого кольору і серед них червоний невеликий за розміром предмет. Цяневелика червона пляма серед зеленого кольору набирає особливої яскравості ікрасиво оживляє натюрморт. Можна зробити і навпаки: поставити предметичервоного кольору (помідори, редиска) і зелений огірок. При таких поєднанняхкольорів фон береться нейтральний — сірий. Невдало взятий фон може зіпсувативесь натюрморт.
Іноді можна використати кольоровий тон, алевін повинен бути слабо насиченим, щоб не відвертати уваги від центральної пляминатюрморту і не послаблювати його колір. Фон повинен бути доповненням дозагальної групи. Якщо в натюрморті переважають предмети теплого жовтого кольору(груша, жовті яблука), фон можна взяти нейтральний-сірий або жовтий, требапідібрати його так, щоб він за кольором був близький до фруктів, але слабонасиченим [8, 76].
Аналізуючи з учнями колір предметів внатюрморті, треба визначити, як вони відрізняються один від одного ступенемсвітлоти, насиченістю і відтінком (теплим, холодним), що світліше, що темніше. Наприклад,помідор темніший за цибулину, картоплина темніша за помідора і огірка, огіроктемніший за головку капусти, лимон світліший за апельсина і т.д. Щоб кращебачити тональні співвідношення, пропонуємо учням подивитись на натуру і на своюроботу примруженими очима, тоді буде видно, що треба на малюнку підсилити, щопослабити. При малюванні фарбами найчастіше тіньові місця передаються глибоким,соковитим тоном, а в напівтонах і світлих місцях найзручніше малювати більшсухим пензлем. Якщо в роботі переважає соковита прокладка, робота завжди маєгарний вигляд, буде «живою», цікавою, але цей спосіб важчий, вимагаєтехнічної навички. Соковитим мазок буде тоді, коли весь пензель наповненийфарбою [5, 87]. Треба весь час стежити, щоб при розфарбовуванні великих площ,як для рівномірного покриття площин, так і при переході від світла до тіні абоз одного кольору в інший, пензель був насичений фарбою.
Під час навчання живопису широковикористовуються акварельні фарби, які випускаються у плитках, тюбиках, чашечкахабо ванночках. Найзручніше користуватися фарбами у чашечках і ванночках. Тонкотертіпігменти в цих фарбах зв'язуються вишневим клеєм, медом, гліцерином, цукром,патокою, смолами, бальзамами, декстрином, трагантом, гуміарабіком, тому вонирозводяться водою (від лат. «аква» — вода).
Акварельні фарби вицвітають на сонячномусвітлі, правда, не всі однаково. У наборі фарб найбільш стійкі кадмій оранжевийлимонний, сієна натуральна, палена, кобальт синій. Вони позначені трьомазірочками. Фарби середньої стійкості позначають двома зірочками. Це — кадмійжовтий середній, золотиста, жовто-зелена, трав'яна зелена. Фарби червона,краплак червоний світлий, червоно-фіолетова, ультрамарин, нейтральна чорна, якіпозначені однією зірочкою, дуже вицвітають [14, 72].
Сухі акварельні фарби перед роботою слід добрерозмочити водою. Щоб уникнути забруднення фарби іншими кольорами, потрібно матидві посудини: одну — для промивання пензля, другу — з чистою водою. Воду требасвоєчасно міняти.
Білило в акварельному живопису, як правило, незастосовується. Світліші тони фарби дістають, добавляючи до неї більшукількість води.
Під час роботи акварельними фарбамикористуються м'якими пензлями, виготовленими з шерсті колонка, білки. Для сутоакварельної техніки з чітким малюнком потрібно мати пензлі різної величини. Найтовщийпензель — №24, найтонший — №0. Вибір пензля залежить від розміру і складностіроботи. Для накладання тону користуються пензлями №14-20, а для проробленнядеталей — № 6-8 і меншими. Якщо потрібно рівно і швидко покрити великуповерхню, беруть широкий плоский щетинний пензель. Пензель якісний, якщо кінчикзалишається гострим після того, як ми намочимо його у воді і струсимо [23, 54].
Працюючи аквареллю, надзвичайно важливоправильно вибрати папір. Погані сорти утруднюють техніку і від світла жовтіють,що призводить до порушення початкової чистоти і свіжості фарб. Найкращимпапером для акварелі є ватман: поверхня його має приємну зернистість, на ньогорівно лягають фарби, він ідеально білий, не жовтіє з часом і витримуєнеодноразове змивання губкою. Дуже зручний для роботи матовий брістольськийкартон, який не потребує наклеювання, але дуже жовтіє на світлі. Усі інші видипаперу, в тому числі олександрійський, з якого зроблені учнівські альбоми,мають при просвічуванні бруднуватий колір з непрозорими нерівностями і навітьчастинками не розмеленої деревини. На світлі такий папір швидко жовтіє, а відтертя пензлем, мокрою губкою з його поверхні знімаються частини верхнього шару,що робить його зовсім непридатним для дальшої роботи.
Під час роботи пензлем під дією води папір удеяких місцях розбухає і жолобиться. Щоб уникнути цього і зберегти рівнуповерхню паперу, його слід наклеїти на планшет [16, 42].
На уроках, якщо вони проводяться у кабінеті,папір приколюється кнопками до мольбертів або планшетів, у класі учні малюють узошиті для малювання або на окремому аркуші. Як правило, поверхня паперу стаєхвилястою, фарба, стікаючи в заглибини, висихає там темними плямами.
Під час роботи аквареллю фарбу наносятьпензлем тонкими прозорими шарами на папір. Через нанесений шар фарби повинніпросвічуватися папір і раніше накладені шари фарб. Це дає можливість дістатирізноманітні кольори й відтінки.
Перш ніж малювати акварельними фарбами,необхідно навчити учнів рівно покривати поверхню паперу одним тоном. Найбільш рівнийтон буде тоді, коли на поверхню паперу кілька разів нанести слабкий розчинфарби [7, 76].
Важливо навчитися рівномірно посилювати тон. Дляцього використовують аркуш, розділений по горизонталі на частини. Спочатку йогопокривають розчином світлого тону. Коли папір висохне, при наступномуфарбуванні відступають на одну смужку, яка буде найсвітлішою. Продовжуючипокривати смужки тим же тоном, відступаючи щоразу на одну смужку, дістанеморівномірне ступінчасте посилення тону, де кожна наступна смужка пофарбована наодин раз більше.
Таку ж вправу можна виконати, давши учнямзавдання намалювати з натури носову хустинку, оздоблену по краях широкоюоднотонною смугою. Перетинаючись біля кутів хустинки, смуги утворюють темнішіквадрати. Виконуючи малюнок одним розчином фарби, учні спочатку намалюють,наприклад, горизонтальні смуги, а потім, коли фарба висохне, — вертикальні [28,142-143].
Учнів треба ознайомити з деякими властивостямипензля і акварельних фарб. Пензлем проводять лінії товсті й тонкі, прямі іхвилясті, легким його дотиком ставлять крапки, дістають мазки різної форми. Учнімають навчитися працювати всією шириною пензля, зафарбовуючи велику поверхню, атакож покривати малу поверхню кінцем його. Вони повинні знати, коли фарбунабирати густою, а коли її розвести водою, зробити рідкою, світлішою.
Також у початкових класах використовуютьгуашеві фарби. «Гуаш» у перекладі з французької та італійської мовозначає «водяна фарба». Пігменти в гуаші розтерті на воді з рослиннимиклеями, у яких є смолисті речовини (гуміарабік, декстрин). Гуаш розводитьсяводою. Гуашеві фарби випускаються у вигляді густої пасти у пластмасовихбаночках та тюбиках.
Гуаш утворює непрозорий шар, що даєможливість, на відміну від акварелі, накладати світлі фарби на темні, зовсімперекривати раніше написане. Завдяки цій властивості гуаші учні мають змогувиправляти допущені помилки [23, 57].
У гуаші є домішки білила, тому при висиханнікольори, особливо темні, набувають білястого відтінку. Разом з тим білилоробить поверхню, покриту гуашшю, матовою, оксамитовою.
Недоліком гуашевого живопису є відносно слабкезакріплення пігментів на поверхні. Якщо ж фарбу багато разів розводити водою іписати корпусно, то внаслідок вимивання клею вона може відшаровуватись відповерхні і відпадати.
Гуашшю можна працювати, як і аквареллю: накладатипрозорі шари фарби один на другий, вливати колір у колір тощо. Для цього фарбудуже розводять водою. Часто гуаш застосовують у сполученні з аквареллю.
Гуаш була відома ще в стародавньому світі. Усередні віки її застосовували для ілюстрування й орнаментування рукописів, вепоху Відродження нею робили ескізи для розписів. У XVIII-XIX ст. культивувалигуаш як самостійну техніку станкового живопису. Зараз деякі художники малюютьгуашшю свої станкові твори, як правило, нею пишуть оригінали плакатів,використовують для ескізів книжкових оправ, обкладинок, театральних декорацій,шпалер, для оформлення приміщень [9, 123].
Гуаш застосовується для живопису на білому йтонованому папері, на картоні, шовку і т.д. Якість паперу, його білизна маютьзначення для техніки лесування. Гарних, своєрідних ефектів добиваються задопомогою гуаші на сірому обгортковому папері.
У школі в умовах роботи студії (гуртка) можнадавати повний набір гуаші, а в класі разом з акварельними фарбами доцільновикористовувати гуашеве білило. Це дасть можливість застосовувати акварель якпрозору фарбу і як корпусну, криючу, змішуючи її з білилом. Тоді можна будемалювати на тонованому й кольоровому папері.
На кольоровому папері гуашшю можна виконатицікаві орнаментальні роботи. Це можуть бути закладки, килимки, рукавички тощо. Роботи,виконані таким способом, завжди дуже яскраві. Голубий папір і гуаш допомагаютьвийти із складного становища у тематичному малюнку, тому що небо у малюнкахдітей довго залишається незафарбованим.
Техніка гуаші дає можливість класти мазки заформою предмета, горизонтально і вертикально, прийомом торцювання, комбінуватипастозні мазки з прокладкою тонкого шару фарби [49, 29].
Залежно від прийомів роботи гуашшю берутьщетинні пензлі різного розміру, а також м'які тонкі, якими користуються утехніці акварелі.
У живопису, крім механічного змішування фарб,користуються оптичним змішуванням кольорів: поверхню покривають дрібнимимазками різного кольору, які на віддалі зливаються в один тон. Оптичнезмішування кольорів, що здійснюється на відстані, називають просторовим.
Сучасні художники користуються технікою письмаза один прийом. Переваги її у тому, що вона проста і пов'язана з динамічністюмазка. Проте будь-яка техніка не дає того, що може дати багатство різноманітнихприйомів, і користуватися певною технікою потрібно у міру необхідності.
Ознайомити учнів з основними кольорами фарб таз технікою розфарбовування малюнка аквареллю можна на прикладі малюваннярівнобічного трикутника та розфарбовування його основними кольорами.
Для цього вчитель демонструє перед учнямикілька таблиць і малюнків з наочним показом трьох основних кольорів: червоного,жовтого та синього. Він пояснює дітям, що ці кольори не можна скласти ні з якихінших кольорів. Змішуючи по-різному ці три фарби, дістаємо похідні кольори. Томучервоний, жовтий і синій кольори називають основними, а інші — похідними, тобтоскладеними. Оранжевий колір утворюємо, змішуючи червоний і жовтий; зеленийколір утворюється з жовтого і синього, фіолетовий — з червоного і синього. Змішавшиу певній пропорції фарби трьох основних кольорів, можна дістати чорний колір [5,49].
Для першої роботи можна обмежитись трьомаосновними фарбами: синьою — ультрамарин або берлінська лазур, червоною — кармін,жовтою — хром. Для роботи в класі найкраще користуватись м'якими фарбами вчашечках: вони швидше розчиняються. Фарби в тюбиках незручні в роботі. Не всіфарби однаково легко розчиняються, а через те не всі добре пристають до паперу.Наприклад, ультрамарин, сурик, палена сієна та інші при розфарбовуванні частодають плями.
Перед малюванням фарбами вивчають три основнікольори: червоний, синій і жовтий. Ці три кольори не можна утворити змішуваннямфарб інших кольорів; змішуючи ж їх між собою дістаємо нові кольори. Змішуючичервону з синьою, дістаємо фіолетову, жовту з синьою — зелену, жовту з червоною- оранжеву. Ці кольори називаються похідними. Але треба знати, що не всі фарбипри змішуванні дають необхідний для роботи колір [1, 142]. Цю практичну роботуіз змішування фарб обов'язково треба провести в класі. Її можна пов'язати змалюванням з натури листків, квітів.
Щоб довести учням, що один і той самий колірможе мати різні відтінки, що навіть чорний і білий кольори мають багатовідтінків, показуємо учням клаптики тканини: шовку, бархату, шерсті. Учніпереконуються в тому, що тканини, пофарбовані в однаковий колір, мають різнівідтінки. Фарбами, що є в коробці, вчитель робить пробу на папері — сампроводить мазки і пропонує учням ознайомитись із своїми червоними, жовтими ісиніми фарбами. Учні переконуються, що вони відрізняються одна від однієїкольором, як і клаптики тканини (або смужки паперу).
При виконанні завдань з малювання багато увагиприділяється красивому підбиранню поєднань фарб. Пояснюємо учням, що поєднанняможуть бути контрастними і близькими за кольором і тоном. Наводимо прикладконтрастних поєднань: зелений — червоний; жовтий — фіолетовий; синій — оранжевий.Контрастні поєднання ніби взаємно підсилюють насиченість кольору. Користуватисьними треба обережно, бо вони можуть «звучати» грубо, різко. Після цихпояснень переходять до практичного пророблення рисунка в трикутнику йрозмальовування з дітьми [27, 54].
Ознайомлення дітей із розфарбовуванням рисункаосновними кольорами можна продемонструвати на прикладі складання узорів зпрямих та кривих ліній. Для цього вчитель малює на класній дошці квадрат,одночасно ознайомлюючи учнів з видами чотирикутників: прямокутник, ромб,квадрат. Посередині дошки малює квадрат великого розміру, а по боках у малихрозмірах зображує неправильний чотирикутник, прямокутник, ромб і маленькийквадрат для порівняння їх з великим квадратом. Вчитель нагадує дітям, що уквадрата всі сторони однакові і прямі кути (демонструю це на маленькихчотирикутниках).
Сторони великого квадрата поділяються навпіл,точки поділу з'єдную, і дістаємо менший квадрат, вписаний у великий. При поділіліній діти, звичайно, починають вимірювати і ніяк не можуть домогтися бажаноїцілі. Треба вимагати, щоб учні робили виміри й знаходили середину на око [11,81].
Далі слід провести діагоналі у великомуквадраті, і точки перетину діагоналей з середнім меншим квадратом теж з’єднати,і дістаємо в самій середині третій, найменший квадрат. По кутках великого квадратаі всередині найменшого квадрата малюють листочки. Орнамент закінчено. Коливистачає часу, вчитель показує дітям, в якій послідовності треба розмальовуватиданий узор кольоровими олівцями чи акварельними фарбами. Можна продемонструватидітям схему поступової побудови іншого орнаменту.
Учні 1-4 класів часто малюють у зошитах дужемалі зображення. Такі малюнки дають малої користі для вправ руки та ока. Рисуноктреба розміщувати на весь аркуш, але з таким розрахунком, щоб він буврозташований посередині його, не торкаючись країв. Додому доцільнозапропонувати завдання розмалювати орнамент двома-трьома фарбами, враховуючи іфон, який може бути темнішим або світлішим за колір елементів узору.2.3 Результатидослідницько-експериментальної роботи
На підтвердження наведених теоретичнихположень ми проводили дослідження особливостей формування відчуття кольору науроках образотворчого мистецтва у початкових класах. Це дослідження мало практичнийхарактер і проводилося у два етапи.
На першому етапі (2006-2007 навч. рік) булавизначена сфера і проблема дослідження, вивчалась педагогічна і методичналітература з питань формування відчуття кольору на уроках у початкових класах,досвід роботи вчителів образотворчого мистецтва, формулювалась гіпотеза ізавдання дослідження.
Другий етап (2007-2009навч. рік) був спрямований на визначення ефективності запропонованої системи естетичноговиховання молодших школярів шляхом формування навичок кольоротворення такольоровідчування на уроках образотворчого мистецтва.
Сам процес експериментального навчання запропонованими нами методичними положеннями відбувався на формуючому таперевірявся на теоретико-узагальнюючому етапах дослідження, де основна увагаспрямовувалася на аналіз та узагальнення результатів експерименту, оформленняроботи та з’ясування подальших перспектив розробленої експериментальноїметодики.
Експериментальне дослідження впливуекспериментальної методики на удосконалення процесу формування відчуття кольоруна уроках образотворчого мистецтва у 3-х класах ми проводили у загальноосвітнійшколі І-ІІІ ступенів _______________________________________. Ним було охоплено19 учнів експериментального і 20 учнів контрольного класів. Предметом нашогоекспериментального дослідження стала побудова і впровадження системи завдань,спрямованих на формування навичок формування відчуття кольору та вивчення їхвпливу на ефективність образотворчої діяльності молодших школярів.
У процесі проведення дослідження мивраховували, що у початкових класах діти працюють кольоровими олівцями іакварельними фарбами. При цьому порушується послідовність, бо в дитячих садкахдітей вчать працювати гуашшю.
Ми повідомляли дітям, що розфарбовуваннякольоровими олівцями вимагає багаторазового повторення штрихів. Наприклад, щобпередати насичений колір, доводиться покривати предмет штрихами 3-4 рази. Якщопредмет одноколірний і займає весь аркуш, заштрихувати його рівномірно важко: розфарбовуваннявеликої площі дуже стомлює руку дитини і здається нудною. Великий малюнок було зручнішерозфарбовувати фарбами, причому працювати гуашшю значно легше, ніш акварельноюфарбою.
Учні дізнавалися, що, працюючи аквареллю,треба добре знати свій набір фарб. Тому аквареллю малюють так, щобпросвічувався папір і нижні шари фарби, що дає можливість у багатьох випадкахдіставати проміжні кольори послідовним накладанням фарб, уникаючи попередньогозмішування. У зв'язку з цим учням ми пропонували такі вправи.
Вправа 1. Урівносторонньому трикутнику АВС проводять три медіани-Аа, Вв, Сс. Спочаткузамальовують жовтим кольором трикутник АВв. Коли жовта фарба висохне, синімкольором замальовують трикутник АСа, який частково перекриває трикутник жовтогокольору. При накладанні синього кольору на жовтий дістають зелений колір. Колифарба підсохне, трикутник ВСс покривають червоним кольором. При накладаннічервоного кольору на жовтий дістають оранжевий, при накладанні червоного на синій- фіолетовий [36, 175-177].
Для виконання вправи рекомендується братижовтий крон або кадмій жовтий, кармін і берлінську лазур. Названі кольори фарбмають бути приблизно однакової насиченості. Такі вправи можна виконувати. використовуючий інші кольори.
Вправа 2. Прямокутник,поділений на кілька рівних смужок, замальовується хроматичним кольором світлоготону, наприклад жовтою вохрою. Коли фарба висохне, відступаючи щоразу на однусмужку, покривають слабким розчином чорного кольору останню частинупрямокутника і т.д. Корисно градації приглушення хроматичного кольорувиконувати не тільки чорною фарбою, а й додатковим кольором — діаметральнопротилежним вибраному [14, 27].
Накладаючи колір на колір, ми зіткнулися зколірними явищами. Прозору акварельну фарбу можна наносити кілька разів,нашаровуючи один і той же колір. У результаті підвищувалася інтенсивністькольору, його насиченість. Якщо наносити один який-небудь колір на інший,відбудеться змішування кольорів.
Самостійно прокладати фон аквареллю ми дозволялиучням після того, як вони засвоїли заливання поверхні рівним кольором.
Учні дізналися, що часто виконують акварелі напопередньо прокладеному фоні сучасні українські художники-акварелісти. Цеакварелі О. Губарєва «Осінь у Карпатах», «Гуцул з люлькою»;Ф. Махоніна «Вечірній порт»; Г. Польового «Блакитна затока»;О. Павловської «Сосни».
Крім згаданих, учні під час роботи акварельнимифарбами користувалися прийомами вливання одного кольору в інший і працювати намокрому папері. Слід показати, що фарби можна змішувати не тільки на тарілочціабо накладати один колір на інший, а також, зволоживши водою попередньо папір,можна впускати пензлем який-небудь колір і, сполоснувши пензель, приєднувати донього інший. Зливаючись на мокрому папері, вони даватимуть різноманітніпереходи, місцями залишаючись чистими, місцями даючи проміжні кольори. Можнатакож дістати м'які переходи, накладаючи фарби поряд, не чекаючи висихання, івони будуть зливатись у місцях з'єднання.
Якщо говорити про техніку акварелі, то якогосьодного рецепту немає. Кожний майстер трактує матеріал по-своєму, відповідно дотворчих завдань. Завдяки цьому можливості самої техніки роботи аквареллюбезперервно збагачуються та урізноманітнюються [23, 141].
Один аквареліст чітко виявляє і підкреслюєлінійну структуру; інший використовує насичені кольорові плями; третій кладемазки обережними і твердими дотиками пензля, які лягають на папір рядами, незмішуючись, через них проступає білизна паперу, що передає середовище,пронизане світлом; четвертому подобається прозорість акварелі; п'ятий пише намокрому аркуші, застосовуючи техніку, у якій багато випадковостей. Та точнезнання того, що може статися на папері, допомагає художнику здійснюватинакреслене завдання. Плями кольору вільно зливаються, народжуючи вигадливісполучення.
В початкових класах, де учні тільки починалиознайомлюватись з кольором і фарбами, гуаш давала більш ефективний результат. Черезте розфарбовувати малюнки (портфель, шахова дошка, сигнальні прапорці) кращегуашшю — це було посильне цікаве завдання. Працюючи гуашшю, дістаємо насиченийколір кліток шахової дошки, портфеля, смуг прапорця і порівняно легко добиваємосьточності в передаванні кольору предмета, який малюємо.
При виконанні завдання аквареллю ми підбиралинатуру із світлим забарвленням: обкладинка книги, журнал, конверт, зошит, щобучні могли добитись необхідної яскравості, покривши малюнок один — два рази. Навчаючидітей малювати фарбами, ми ознайомлювали їх з властивостями фарб і пензлів. Вибираючипензель, звертали увагу на його якість і насамперед на пружність. Проводячи попензлеві кілька разів пальцем швидко в одному напрямі, до кінчика пензля, перевіряли,чи чинить пензель опір під пальцем, тобто, чи пружний він. Якщо пензель нерозпрямляється, гнеться під пальцем — він поганий. Якщо волосинки не зібралисьдокупи, то такий пензель також поганий. Якщо волосинки пензля розійдуться,пензель поганий. Найкращі пензлі, зроблені з шерсті білок, так звані конічні,при змочуванні водою в них утворюється кінчик з волосків. Користуються пензлямивід 10-го до 14-го номерів. Ми вчили учнів зображати тонкі лінії і точкивеликим пензлем, не застосовуючи перших номерів пензлів.
Ми повідомляли учням, що якщо підбиранняпаперу має велике значення, то збереження структури паперу не менш важливе. Малюнокдля розфарбовування не можна багато разів і грубо стирати гумкою. Від цьогопсується шар паперу, і фарба в цих місцях пристає гірше, робиться темнішою, бопапір вбирає вологу.
При навчанні учнів прийомам роботи фарбами бувдуже важливий наочний показ цих прийомів всьому класові, повторення показу накожному уроці з поясненням, як працювати, як тримати пензель, як розводитифарбу.
Застосовувати промокальний папір ми учнямзаборонили, вони повинні були всю зайву фарбу забирати сухим пензлем. Дляпередавання бліків не застосовувалася гумка, учні залишали незафарбованимчистий папір. Підбираючи потрібний колір, пробу робили точнісінько на такомусамому папері, на якому малювали. Палітрою були залізна кришка коробки відфарб, окрема біла тарілочка або блюдце. Учні дізнавалися, що і палітра, ікришка, і фарба завжди повинні бути чисті.
Для першої роботи ми обмежувалися трьома основнимифарбами: синьою — ультрамарин або берлінська лазур, червоною — кармін, жовтою — хром. Для роботи в класі виявилося найкращим користуватись м'якими фарбами вчашечках: вони швидше розчиняються. Фарби в тюбиках незручні в роботі. Не всіфарби однаково легко розчиняються, а через те не всі добре пристають до паперу.Наприклад, ультрамарин, сурик, палена сієна та інші при розфарбовуванні частодають плями.
Перед малюванням фарбами учні вивчали триосновні кольори: червоний, синій і жовтий. Ці три кольори не можна утворитизмішуванням фарб інших кольорів; змішуючи ж їх між собою дістаємо нові кольори.Змішуючи червону з синьою, дістаємо фіолетову, жовту з синьою — зелену, жовту зчервоною — оранжеву. Ці кольори називаються похідними. Але не всі фарби при змішуваннідавали необхідний для роботи колір.
Ми намагалися і наголошували учням, щоб унаборі були фарби таких кольорів і назв:
червоні — кіновар, кармін, краплак, англійськачервона.
жовті — кадмій жовтий, вохра, індійська жовта.
сині — ультрамарин, кобальт синій, прусськасиня, берлінська лазур [1, 17-18].
Щоб одержати колір, близький до спектрального,вибираємо з червоних кармін або краплак, з синіх — прусську синю або берлінськулазур, з жовтих — хром або кадмій. Ці фарби при змішуванні дають чисті тони,тоді як, змішуючи, наприклад, ультрамарин з жовтою, дістаємо бруднуватийвідтінок. Змішуючи ж ту саму жовту з прусською синьою фарбою, одержуємо чистийтон, а найбільш насичений колір буде, коли змішати її з берлінською лазур'ю. Цюпрактичну роботу ми обов'язково проводили в класі. Вона пов'язувалася змалюванням з натури листків, квітів і т. ін.
Щоб довести учням, що один колір може матирізні відтінки, що навіть чорний і білий кольори мають багато відтінків, ми показувалиучням клаптики тканини: шовку, бархату, шерсті. Учні переконувалися, щотканини, пофарбовані в однаковий колір, мають різні відтінки.
Фарбами, що є в коробці, вчитель робив пробуна папері — сам проводив мазки і пропонував учням ознайомитись із своїмичервоними, жовтими і синіми фарбами. Учні переконувалися, що вони відрізняютьсяодна від однієї кольором, як і клаптики тканини (або смужки паперу).
Ознайомивши дітей з основними кольорами, ми переходилидо вивчення складових кольорів, вчили їх підбирати потрібні відтінки кольорузмішуванням фарб. Готовим кольором користуватись не рекомендувалося, бо цепризводило до пасивного підбирання фарб. Всю гаму різних відтінків одногокольору учні повинні були вивчити під час практичної роботи. Поступово впроцесі навчання малювання ми ознайомлювали дітей з різними властивостямикольору.
При виконанні завдань з декоративногомалювання багато уваги приділялося красивому підбиранню поєднань фарб. Пояснюємоучням, що поєднання можуть бути контрастними і близькими за кольором і тоном.
Наводимо приклад контрастних поєднань: зелений- червоний; жовтий — фіолетовий; синій — оранжевий. Більш точно контрастнікольори визначаємо на колірному крузі. Контрастні поєднання ніби взаємнопідсилюють насиченість кольору. Користуватись ними треба було обережно, бо вониможуть «звучати» грубо, різко.
Зміщування трьох основних кольорів разом даєрізні відтінки. Кольори поділяються на теплі і холодні. Теплими є ті, в якихпереважають жовті і коричневі кольори, в холодних-сині і фіолетові. Наприклад,червоний, оранжевий, жовтий, червоно-оранжевий, жовто-оранжевий — теплі кольори.Холодні: синій, блакитно-зелений, синьо-фіолетовий. Проте в старших класах вжеможна ознайомити учнів з тим, що найтепліший червоний колір може мати холоднийвідтінок. Наприклад, колір редиски має холодний синій відтінок, колір томату,моркви — теплі відтінки. Будь-який холодний колір може мати теплі відтінки.
Ми пропонували таку систему вправ дляпослідовного навчання учнів малювання фарбами:
малювання кінчиком пензля: точки, вертикальні,горизонтальні лінії, слід пензля.
рівномірне заливання площини без пропуску.
заливання площини з пропуском.
перехід від темного до світлого і навпаки.
перехід від одного кольору до іншого.
6) вливання одного кольору в інший [18, 187].
Вправи з роботи кінчиком пензля проводилисябез нанесення олівцем попереднього контуру. Починаємо вправу з проведенняпрямих ліній. Добре змочивши пензель фарбою, ведемо ним від лівого краю зошитадо кінця; починаємо з найтоншої лінії і закінчуємо вправу проведенням широкихліній, що дорівнюють ширині або товщині всього пензля (можна і навпаки). Підчас проведення горизонтальних ліній ручка пензля нахилена в бік проведенняліній (вправо). Це зберігає волосинки, не псує їх, бо збігаються напрям лінії,яку проводимо, і напрям волосинок.
Пензель лежить нерухомо на середньому івказівному пальцях і притискується великим пальцем правої руки, а вся рукарухається вперед разом з пензлем. Можна спиратись на мізинець, нахил пензлявесь час повинен бути однаковий, бо інакше одна і та сама лінія буде різноїширини. При проведенні тонких ліній кінчик пензля повинен приторкатись допаперу рівномірно — ширина лінії залежить від натискування на папір: чим легшеприторкатимемось до паперу пензлем, тим тоншою буде лінія. Пензель легкопідкоряється руху руки.
Точки зображають так само, як і лінії: якщолегко приторкнутись пензлем до паперу, точка буде маленька, якщо ж сильніше — велика.Мазок робимо легким доторканням пензля плазом. Мазок зберігає форму і розмірпензля. Під час цих вправ виправляти роботу не можна, приступаючи до роботи,учні повинні бути дуже уважні.
Ці вправи добре розвивають окомір. Знаючи, щомазки робляться одним доторканням пензля, учні розраховували відстань очима. Пензельпри нанесенні точки був перпендикулярний до паперу, при нанесенні мазка — підкутом 45°.
Вчитель повідомляв, що працювати фарбами можнапо-різному:
при розфарбовуванні маленьких площин змочуємофарбу водою, набираємо її на пензель і розфарбовуємо малюнок;
при розфарбовуванні великих площин фарбузавжди розводять на блюдечку [27, 43].
В першому випадку працюємо кінчиком пензля, вдругому — всім пензлем.
Ми показували і пояснювали учням, як розводитифарбу. При розфарбовуванні великих площин беруть таку кількість води, щоб їївистачило для розфарбовування всього малюнка.
Взявши маленьку скляну баночку, розводимо вній фарбу і пояснюємо, що змочуємо фарбу водою і пензлем проводимо лінію водному напрямі від себе, щоб пензель не втрачав своєї форми. Набираємо напензель фарбу, опускаємо його в блюдечко, робимо пробу на окремому аркушіпаперу. Чим більше братимемо води і менше фарби, тим світліший буде колір інавпаки.
Одержавши потрібний тон, показуємо, як требарозфарбовувати малюнок: пензлем обережно торкаємось до лівого кута малюнка, невідриваю пензля від паперу, в горизонтальному напрямі ведемо пензлем до правогокута. Довівши пензель до кута, відриваємо його і, знов набравши на пензельфарби, починаємо працювати з лівого краю, ведучи пензель у горизонтальномунапрямі зліва направо, поступово спускаємось вниз. Пензель завжди повинен бутинаповнений фарбою, щоб утворювався «підтік», в нього добавляємо новуфарбу. Якщо пензель буде сухий, не можна буде рівномірно розфарбувати. «Підтік»,що утворився в самому низу, видаляємо сухим пензлем. Пензель витираємоганчірочкою і прикладаємо до «підтоку», зайва фарба вбирається впензель.
Оволодіння способом рівномірногорозфарбовування пов'язувалося як з вивченням кольору, так і з властивостямифарб. Учні дізнались, що колір стає темніший, коли взяти більше фарби і меншеводи, і світліший, коли більше води і менше фарби. Але є й інший спосібпідсилення кольору — це повторне фарбування площини. Три прямокутникипокриваємо фарбою одного кольору, після того, як вони висохнуть, фарбуємодругий і третій прямокутники. Після того, як ці два прямокутники висохнуть,фарбуємо тільки третій прямокутник. Хоч всі три прямокутники розфарбовувалиоднією фарбою, вони відрізнятимуться один від одного. Перший прямокутник,пофарбований один раз, — найсвітліший, третій — найтемніший (його фарбувалитричі).
Малювання аквареллю вимагає великої уваги,обережності, бо помилки, припущені при розфарбовуванні, важко, а іноді і зовсімне можливо усунути. Діти дуже люблять малювати фарбами, колір радує їх, алепомилки на початку неминучі.
На початку навчання ми стримували учнів відбажання брати темні фарби відразу на повну силу тону. Дуже важливо булоприщепити їм навички правильно користуватись фарбами і водою.
Навчальна робота із використаннямекспериментальних вправ і завдань, яка проводилася нами в експериментальномукласі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів.Так, учні експериментального класу значно краще виконали запропонованізавдання, ніж учні контрольного.
Отримані результати констатуючого експериментупідтвердили гіпотезу, що використання запропонованої системи завдань на основіекспериментальної методики формування навичок відчуття кольору та практичноїпередачі кольору на уроках образотворчого мистецтва у початковій школіпозитивно вплинули на формування умінь і навичок образотворчої діяльності вучнів експериментального класу та їх естетичну вихованість.
Наприкінці експериментального дослідженнястало очевидно: у процесі використання розробленої нами експериментальноїметодики формування навичок відчуття та практичної передачі кольору на урокахобразотворчого мистецтва в учнів експериментального класу порівняно зконтрольним значно підвищився рівень розвитку відповідних умінь і навичок. Цесвідчить про ефективність застосовуваного напрямку роботи.
Проведення експериментального дослідження далозмогу оцінити ефективність використання пропонованої системи вправ та завдань іпростежити динаміку процесу удосконалення умінь і навичок образотворчоїдіяльності порівняно з навчанням дітей в контрольному класі. У процесі проведенняексперименту і особливо на етапі узагальнення його результатів виявилося, щоданий підхід здатний забезпечити оптимальний розвиток навичок відчуття йпрактичної передачі кольору як засобу естетичного виховання учнів на урокахобразотворчого мистецтва у початкових класах.
Висновки
Колір — найкращий зображувальний і емоційнийзасіб живопису. За допомогою кольору передаються краса й багатство барвреального світу, матеріальність предметів, їхнє природне забарвлення. Колір єоднією з невід'ємних ознак будь-якого предмета. Справжній колір предметазалежно від його просторового положення, сили освітлення та навколишньогосередовища змінюється за ясністю, кольоровим тоном та насиченістю. Кольоривикликають у людей різні емоції, впливають на настрій та працездатність.
В міру віддалення предмета від глядачазмінюється не лише видима величина його, а й колір, бо міняється кількісний іякісний характер світлового потоку, що відбивається цим предметом. Зміна тону,ясності і насиченості кольору предметів залежить від кількості і величиничастинок вологи й пилу в повітрі, які утруднюють проходження кольоровихпроменів і впливають на зміну кольору. Уміння бачити кольори, розпізнавати їхнівідтінки допомагає нам не тільки правильно передавати колір предметів умалюнках, а й створювати прекрасне в житті.
Колір та його властивості вивчає спеціальнанаука — кольорознавство. У кольорознавстві є свої закони, які слід вивчати, щобзастосовувати їх в навчанні та житті. Колір фарб лише близький до яскравості йчистоти променів спектра. Фарби при змішуванні часто дають інші кольори, ніжкольорові промені. Тому спектр, переданий фарбами відповідних кольорів, тількиблизький до природного.
Колір як властивість предметів оточуючоїдійсності та одна з характеристик людських відчуттів безпосередньо пов'язанийіз зоровими відчуттями і сприйманнями. З поширенням дійових зв'язків дитини ззовнішнім світом її зорові аналізатори вдосконалюються, підвищується їхняздатність розрізняти кольори. Ускладнення продуктивних видів діяльності веде дотого, що дитина поступово засвоює все нові кольори і поступово опановуєпорівняно повний їх набір. У процесі тренування помітно підвищується рівеньперцептивного розрізнення форм і кольору об'єктів. Подальше вдосконаленнявідчуттів відбувається в процесі розвитку зображальної (образотворчої) діяльності.
Відображення кольору та процес кольоротвореннязначно збагачує естетичну сферу людини. Тому емоційний вплив кольорувикористовується в мистецтві. Фарба, колір у нерозривній єдності із світлотіннюі лінією — художні засоби живопису. Колір — основний засіб живопису. Кольоромхудожник передає свої почуття і думки, створює образи на площині, форми іоб'єми реальних предметів. Оскільки сприймання кольорів залежить від їхоточення у природі, на картині, то в живопису, порівнюючи один колір з іншим,потрібно добиватися таких же взаємовідношень, як і в натурі.
Засобом одержання кольору є фарби. Вонискладаються з різноколірних пігментів, крупинки яких з'єднуються в’яжучимиматеріалами. Фарби поділяють на олійні, темперу, гуашеві й акварельні. Щобкористуватися фарбами, необхідно розуміти їх властивості їх процес утвореннякольору з сумішей. Знаючи, у якій мірі світлові промені поглинаються різнимифарбами, можна заздалегідь передбачити колір суміші фарб. Тим, хто починаєзайматися живописом, доцільно користуватися найбільш стійкими фарбами, якідопускають будь-яке змішування. Розташовувати фарби на палітрі слід завжди водній послідовності. У роботі фарбами, особливо в декоративному і тематичномумалюванні, велике значення має уміння гармонійно поєднувати кольори. Поєднаннякольорів може бути контрастним і близьким за кольором та тоном. Гармонійнепоєднання кольорів залежить від кількісного співвідношення кольорів.
Учнів початкових класів ознайомлюють з шістьмакольорами спектрального круга, трьома основними і трьома похідними. Післяознайомлення дітей з основними кольорами слід перейти до вивчення складовихкольорів, вчити їх підбирати потрібні відтінки кольору змішуванням фарб. Готовимкольором користуватися не рекомендується, бо це призводить до пасивногопідбирання фарб. Всю гаму різних відтінків одного кольору учні повинні вивчитипід час практичної роботи. Поступово в процесі навчання малювання вчительознайомлює дітей з різними властивостями кольору.
В початкових класах діти працюють кольоровимиолівцями і акварельними фарбами. При цьому порушується послідовність, оскількив дитсадках вчать працювати гуашшю. Розфарбовування кольоровими олівцямивимагає багаторазового повторення штрихів. Щоб передати насичений колір,доводиться покривати предмет штрихами кілька разів. Якщо предмет одноколірний ізаймає весь аркуш, заштрихувати його рівномірно важко. Великий малюнок зручнішерозфарбовувати фарбами, причому працювати гуашшю значно легше, ніш акварельноюфарбою. В 1 класі, де тільки починають ознайомлюватись з кольором і фарбами,гуаш дає більш ефективний результат. Через те розфарбовувати малюнки кращегуашшю.
Для проведення уроків малювання фарбамивчителеві потрібні наочні навчальні посібники у формі таблиць. Такі таблицінеобхідні при вивченні властивостей кольору, вони допоможуть і у підбиранні йвизначенні відтінків кольору, допомагатимуть учням краще засвоїти навчальнийматеріал. Дуже важливо розвинути в дітей колірний зір, здатність розрізнятиколір, теплі і холодні відтінки його. Колірний круг допоможе визначитивзаємодоповнюючі кольори, які розташовуються на колірному крузі строго одинпроти одного. На уроках малювання фарбами таблиця колірного круга потрібна весьчас.
При передаванні предметів кольором не слідускладнювати завдання вимогами передати фактуру предметів. Передавання фактуриповерхні предмета — непосильне завдання для учнів початкової школи. Досить,якщо вони зуміють передати колір предмета і відтінки кольору, не збиваючи форми,а також моделювати кольором об'єм.
Один і той самий колір має різну силу тону,якої треба дотримувати при малюванні фарбами. Учні часто намагаються правильнопідібрати колір фарби, забуваючи, що правильність передавання значно більшезалежить від співвідношення тонів, від сили тону, ніж від точності в підбираннікольору. Приступаючи до роботи кольором, насамперед треба визначити колірніспіввідношення. Прокладаємо головні тіні і світло на предметах. Починаємопередавати колір не на повну силу і поступово підсилюємо до потрібного тону.
При підбиранні кольору треба навчити учніввизначати не тільки колір, але й відтінок. Відтінок кольору залежить від того,поруч з яким іншим кольором він перебуває. На пофарбованих предметах відбитесвітло може бути різних відтінків, які залежать від кольору предмета.
На підтвердження наведених теоретичнихположень ми проводили дослідження особливостей формування відчуття кольору науроках образотворчого мистецтва у початкових класах. Це дослідження мало практичнийхарактер. Навчальна робота, яка проводилася нами в експериментальному класі,позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів. Так,учні експериментального класу значно краще виконали запропоновані завдання, ніжучні контрольного. Ми отримали результати, які свідчать про ефективністьзастосовуваного напрямку роботи.
Отже, проаналізовані методичні особливостірозвитку кольоротворення у випадку їх адекватного використання здатнізабезпечити оптимізацію естетичного виховання молодших школярів.
Список використаної літератури
1. Аксенов Ю.Г., Левидова М.М. Цвет и линия. — М.: Сов.художник, 1986. — 326 с.
2. Алексеев В.В. Изобразительное искусство и школа. — М.: Педагогика, 1968. — 184 с.
3. Алексеев С.С. О колорите. — М.: Изобраз. искусство,1974. — 176 с.
4. Алексеева В. Что такое искуство? — М.: Сов. художник,1985. — 260 с.
5. Алёхин А.Д. Изобразительное искусство: художник,педагог, школа. — М.: Педагогика, 1984. — 254 с.
6. Алісійчук О.С. Морально-естетичне вихованнямолодших школярів. — К.: Академія, 2001. — 160 с.
7. Беда Г.В. Основы изобразительной грамоты. — М.: Наука,1979. — 168 с.
8. Беда Г.В. Живопись. — М.; Просвещение. 1986. — 190с.
9. Беличко Ю.В. Український живопис. — К.: Мистецтво, 1989.- 191 с.
10. Беседы о живописи в школе. — М.: Искусство, 1966. — 96 с.
11. Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчогомистецтва. — К.: Мистецтво, 1981. — 178 с.
12. Величко Ю.В. Український живопис. — К.: Мистецтво, 1989.- 191 с.
13. Верб В.А. Искусство и художественное развитиеучащихся. — Л.: Наука, 1977. — 116 с.
14. Виноградова Г. Малювання з натури. — К.: Рад. школа,1976. — 118 с.
15. Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. — К.: Рад.школа, 1976. — 270с.
16. Вільчинський В.М. Образотворче мистецтво.1-2 класи.- К.: Рад. шк., 1991. — 128 с.
17. Вожлов В.М. Прекрасное в жизни, в искусстве. — М.: Знание,1979. — 240 с.
18. Волков Н.Н. Цвет в живописи. — М.: Искусство, 1984.- 320 с.
19. Ворона М.О. Особливості вияву естетичних почуттів удітей // Початкова школа. — 1990. — №4. — С.64-66.
20. Выготский Л.С. Психология искусства. — М.: Искусство,1986. — 573 с.
21. Гайдамака О. Календарне планування до програми“Мистецтво” // Поч. школа. — 2003. — №6. — С.28-31.
22. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія таісторія. — К.: Вища школа, 1995. — 237 с.
23. Гандзій П.А., Левицький Ф.Д. Уроки малювання: Посібникдля вчителя. — К.: Рад. школа, 1975. — 224 с.
24. Глинская И.П. Изобразительное искусство. Методикаобучения в 1-3 классах. — К.: Педагогика, 1978. — 186 с.
25. Глушанская В.П., Маркова В.Ф., Смирнова Л.Ф. Рисованиес методикой преподавания. — М.: Просвещение, 1971. — 127 с.
26. Гончаров И.Ф. Эстетическое воспитание школьниковсредствами искусства и действительности. — М.: Педагогика, 1986. — 126 с.
27. Горбенко А.А. Акварельная живопись для архитекторов.- К.: Будівельник, 1991. — 70 с.
28. Дейнека А.А. Учитесь рисовать. — М.: Изд-во Акад. художествСССР, 1961. — 224 с.
29. Демченко І. Творчий розвиток молодших школярівзасобами образотворчого мистецтва // Рідна школа. — 2002. — №6. — С.62-64.
30. Задорожний В.І., Боровиков О.Я. Урокиобразотворчого мистецтва.1-3 класи. — К.: Рад. шк., 1972. — 151 с.
31. Калініна Е. Інтегровані уроки з образотворчогомистецтва // Рідна школа. — 2002. — №2. — С.37-38.
32. Кальнинг А.К. Акварельная живопись. — М.: Искусство,1968. — 76 с.
33. Кардовский Д.И. Пособие по рисованию. — М.: Стройиздат,1978. — 126 с.
34. Кибрик Е.А. К вопросу о композиции // Вопр. изобразительногоискусства. — М.: Сов. художник, 1954. — С.31-45.
35. Кириченко М.А. Образотворче мистецтво.3 клас. — К.:Освіта, 1996. — 128 с.
36. Кириченко М.А. Учіться малювати. — К.: Рад. шк., 1987.- 58 с.
37. Кириченко М.А. Образотворче мистецтво.3 клас. — К.:Освіта, 1996. — 128 с.
38. Клейменова Н.С. Взаимосвязь художественного слова ирисования // Нач. школа. — 1990. — №8. — С.22.
39. Конопко О. Перші кроки до мистецтва // Початковашкола. — 2000. — №3. — С.25-28.
40. Крутецкий П.А. Эстетическое воспитание. — М.: Знание,1987 — 234с.
41. Кузин B. C. Основы обучения изобразительномуискусству в школе. — М.: Просвещение, 1977. — 207 с.
42. Кузин В.С. Наброски и зарисовки. — М.: Искусство,1970. — 94 с.
43. Кузин В.С. Изобразительное искусство и методика егопреподавания в начальных классах. — М.: Искусство, 1977. — 264 с.
44. Кушаев П.А. Основы эстетического воспитания. — М.: Педагогика,1985. — 250с.
45. Лабунская Г.В., Рожкова Е.Е., Назаревская Г.А. Урокирисования в начальных классах. — М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961. — 166 с.
46. Левшина Л.С. Как воспринимается произведениеискусства. — М.: Искусство, 1983. — 96 с.
47. Лепикаш В.А. Живопись акварелью. — М.: Изд-во Акад.художеств СССР, 1961. — 114 с.
48. Лихачов Д.Б. Теория эстетического воспитанияшкольников. — М.: Знание, 1987. — 231 с.
49. Лунячек Й. Основы изображения с натуры. — К.: Изд-воАН УССР, 1961. — 127 с.
50. Любарська Л. Уроки образотворчого мистецтва // Початковашкола. — 2002. — №9. — С.50-55.
51. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. — К.: Вищашкола, 1974. — 354с.
52. Масленникова З.Д. Работа красками в школе. — Л.: Учпедгиз,1959. — 80 с.
53. Муштаев В.П. Уроки искусства. — М.: Педагогика,1990. — 140 с.
54. Никанорова Н.П. Наглядное пособие и оборудованиедля занятий изобразительным искусством. — М.: Педагогика, 1975. — 136 с.
55. Оксененко Н. Вчимося малювати: уроки малювання ушестирічок // Поч. освіта. — 2001. — №33. — С.7.
56. Орловский Г.И. О художественном образовании учителярисования. — Л.: Наука, 196. — 268 с.
57. Павлинов П.Я. Каждый может научиться рисовать. — М.:Педагогика, 1966. — 216 с.
58. Павлов В.П. Сучасна українська акварель. — К.: Мистецтво,1978. — 39 с.
59. Парнах М. Уроки изобразительного искусства // Искусствов школе. — 2001. — №3. — С.57-60.
60. Половникова П.Б. Эстетические чувства. — К.: Знание,1978 — 343с.
61. Проців В.I., Кириченко М.А. Уроки образотворчогомистецтва в 1-3 класах. — К.: Рад. шк., 1984. — 188 с.
62. Ревякин П.П. Техника акварельной живописи. — М.: Госстройиздат,1959. — 221 с.
63. Ростовцев Н.Н. Учебный рисунок. — М.: Просвещение,1976. — 222 с.
64. Ростовцев Н.Н. Методика преподаванияизобразительного искусства в школе. — М.: Агар, 1998. — 251 с.
65. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. — К.: Рад.шк., 1973. — Т 3. — 464 с.
66. Терентьев А.Е. Рисунок в педагогической практикеучителя изобра-зительного искусства. — М.: Просвещение, 1981. — 175 с.
67. Ушинський К.Д. Вибрані твори у 2-х т. — К.: Педагогіка,1976. — Т.1. — 124 с.
68. Шацька В.Н. Естетичне виховання. — К.: Освіта, 1987.- 564 с.
Додатки
Уроки образотворчого мистецтва. Урок 1
Малюванняузорів з прямих та кривих ліній в квадраті
Мета: ознайомити дітей із складанням узорів зпрямих та кривих ліній та розфарбовуванням рисунка основними кольорами; розвиватинавички роботи акварельними фарбами; виховувати естетичні почуття.
Хід уроку
Малюю на класній дошці квадрат, одночасноознайомлюючи учнів з видами чотирикутників: прямокутник, ромб, квадрат. Посерединідошки малюю квадрат великого розміру, а по боках у малих розмірах зображуюнеправильний чотирикутник, прямокутник, ромб і маленький квадрат для порівнянняїх з великим квадратом.
Нагадую дітям, що у квадрата всі сторониоднакові і прямі кути (демонструю це на маленьких чотирикутниках).
Сторони великого квадрата поділяю пополам,точки поділу з'єдную, і ми дістаємо менший квадрат, вписаний у великий.
При поділі ліній діти, звичайно, починаютьвимірювати і ніяк не можуть домогтися бажаної цілі. Треба вимагати, щоб учніробили виміри й знаходили середину на око.
Далі проводжу діагоналі у великому квадраті іточки перетину діагоналей з середнім меншим квадратом теж з’єдную, і дістаємо всамій середині третій, найменший квадрат. По кутках великого квадрата івсередині найменшого квадрата малюю листочки. Орнамент закінчено. Коли вистачаєчасу, показую дітям, в якій послідовності треба розмальовувати даний узоркольоровими олівцями чи акварельними фарбами. Рисунок треба розміщати на весьаркуш, але з таким розрахунком, щоб він був розташований посередині його, неторкаючись країв. Додому даємо завдання розмалювати орнамент двома-трьомафарбами, враховуючи і фон, який може бути темнішим або світлішим за колірелементів узору.
Урок 2.
Малюваннярівностороннього трикутника та розфарбовування його основними кольорами
Мета: ознайомити учнів з геометричною фігуроютрикутника, з малюванням його, з основними кольорами фарб та з технікоюрозфарбовування малюнка аквареллю; розвивати навички роботи акварельнимифарбами; виховувати естетичні почуття
Хід уроку
Демонструю перед учнями кілька таблиць імалюнків з наочним показом трьох основних кольорів: червоного, жовтого тасинього. Пояснюю дітям, що ці кольори не можна скласти ні з яких інших кольорів.Змішуючи по-різному ці три фарби, дістаємо похідні кольори. Тому червоний,жовтий і синій кольори ми називаємо основними, а інші — похідними, тобтоскладеними. Оранжевий колір утворюємо, змішуючи червоний і жовтий; зеленийколір утворюється з жовтого і синього, фіолетовий — з червоного і синього. Змішавшиу певній пропорції фарби трьох основних кольорів, можна дістати чорний колір.
Після цих пояснень переходжу до практичногопророблення рисунка в трикутнику й розмальовування його з дітьми.
Урок 3
Створенняорнаменту для рушника
Мета: ознайомити з технікою роботи гуашевимифарбами; ознайомити з творами декоративного мистецтва, в оздобленні яких застосовуютьсярізноманітні орнаменти.
Художні матеріали: олівець, гуаш, папір.
Обладнання: вироби декоративно-ужитковогомистецтва — вишитий рушник, серветка, скатерка, дитячі роботи.
Хід уроку
Підготовчі вправи: малювання фарбою товстих і тонких прямих ліній.
До заняття вчитель готує гуашеві фарби. Длямалювання орнаменту можна використати тільки один колір, наприклад червоний абосиній. Кожну банку гуаші треба відкрити, налити в неї трохи води і розчинитифарбу до густоти сметани, щоб вона легко бралася на пензель. Слід врахувати, щоколи часто доливати воду, гуаш стає непридатною для вживання: після висиханнявона не тримається на папері, а обсипається, наче крейда. Це пояснюється тим,що велика кількість води змила клей, який зв'язував пігмент (кольоровий порошок).Щоб відновити якості фарби, треба до суміші додати трохи рідкого клею (типу ПВА).
Перед уроком, крім відомого вже приладдя (папір,папки, олівці, рисувальні дошки), вчитель ставить на кожну парту по однійбаночці гуаші, кладе по 2 пензлі і по 2 клаптики білого паперу.
Урок можна розпочати з розгляду малюнка впідручнику.
Ось подивіться, — каже вчитель, — яким чудовимрушником Галя прикрасила свою кімнату. А в кого з вас є вишитий рушник?
Учитель демонструє вироби, прикрашенівишивкою, звертає увагу на характер вишитих орнаментів. Якщо немає готовихзразків, можна показати фоторепродукції з ілюстрованих видань.
Оголошується завдання:
Сьогодні ми малюватимемо орнамент для рушника.(Орнамент — це візерунок, побудований на ритмічному повторенні геометричнихелементів або спрощених рослинних чи тваринних мотивів). Фарби, якими будемовиконувати роботу, називаються гуашшю, їх, як і акварель, розводять водою. Увас на партах є гуаш, пензлі, банка з водою, а також клаптик паперу, на якомуви будете пробувати мазки. Малювати орнамент будемо в такій послідовності (учительприкріплює до дошки великий аркуш паперу і, малюючи, пояснює дії).
Спочатку горизонтальною лінією ділимо аркуш надві рівні частини. Вище і нижче цієї лінії на певній відстані проводимо ще по 3горизонтальних лінії. Так у нас утворилася смужка, в якій і буде орнамент. Тепернабираємо на пензель фарби і на клаптику паперу вправляємося в малюваннітовстих і тонких ліній. Тонку лінію дістаємо, легко доторкуючись загостренимкінцем пензля до паперу (товсті лінії утворюються, коли сильніше притиснутипензель). Тепер розміщуємо елементи орнаменту в смужці. Учитель демонструє ще 2-3зразки орнаментів, виконаних з ліній.
Учні промальовують орнамент спочатку олівцем,а потім розкарбовують. Під час роботи вчитель звертає увагу на ритмічнерозміщення елементів, на чітко виражену різницю між товстими і тонкими лініями,розмір малюнка, чистоту та охайність виконання. У кінці уроку ставить запитаннядо учнів:
Що ми малювали? Що таке орнамент? Яка рольорнаменту? Як називається фарба, якою ми сьогодні користувалися?
Учитель пропонує учням заховати малюнки впапки, прибрати парти, а черговим зібрати приладдя для малювання.