Розвиток мотивів спілкування дітей дошкільного віку з однолітками

Зміст
 
Вступ
Розділ 1 Спілкування з однолітками як наукова проблема
Розділ 2 Експериментальне вивчення проблеми спілкування дітей дошкільного віку
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Спілкування– це спосіб виразити те чи інше відношення до людини чи інших людей.
Цільспілкування – це те, заради чого у людини виникає даний вид активності. Утварин ціллю спілкування може бути побудження іншої живої істоти до певних дій,попередженням про те, що необхідно утриматись від тих чи інших дій. Мати,наприклад, голосом чи рухами попереджає дитя про небезпеку; одні тварини встаді можуть попереджати інших, що ними сприйняті життєво важливі сигнали.
Улюдини кількість цілей спілкування збільшується. В них вмикається передача іотримання об’єктивних знань про світ, навчання і виховання, угода розумних дійлюдини і їх сполучних дій, встановлення і з’ясування особистих та діловихвзаємовідносин. Люди обмінюються один з одним інформацією, знаннями,здібностями, вміннями і навиками. Людське спілкування багатопредметне, вонорізноманітне за своїм внутрішнім вмістом.
Важливимивидами спілкування у людей є вербальне і невербальне спілкування. Невербальнеспілкування – це спілкування за допомогою міміки, жестів і пантоміміки, черезпрямі сенсорні чи тілесні контакти. Вербальне спілкування притаманне тількилюдині і обов’язковою його умовою є засвоєння мови.
Засвоїми комунікативними можливостями воно надзвичайно багатше всіх видів і формневербального спілкування, хоча в житті не може повністю його замінити.
Спілкуваннямає велике значення у формуванні людської психіки, її розвиток і становленнярозумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвинутимилюдьми, дякуючи широким можливостям до навчання, людина набуває всіх своїхвищих пізнавальних здібностей і якостей. Через активне спілкування зрозвинутими особистостями вона сама перетворюється в особистість.
Якбивід народження людина була позбавлена можливості спілкування з людьми, вона нестала б ніколи цивілізованим, культурно і морально розвиненим громадянином,була б до кінця життя напівзвіром, лише зовні, анатомо-фізіологічно, нагадуючилюдину.
Особливовелике значення для психічного розвитку дитини має її спілкування з дорослимина ранніх етапах онтогенезу. Психічний розвиток дитини починається ізспілкування. Це перший вид соціальної активності, який виникає в онтогенезі ізавдяки якому немовля отримує необхідну для його індивідуального розвиткуінформацію.
Востанні роки значно зріс інтерес педагогів і психологів до проблеми дитячихвзаємин. Учені і практики визначають різні аспекти цієї складної проблеми.Зокрема, виявляються особливості взаємин дітей на різних вікових етапах, ведутьсяпошуки найефективніших засобів їх формування. І це цілком закономірно. Аджеважко переоцінити значення позитивних взаємин у моральному вихованні людининового суспільства.
Індивідуальнийрозвиток дитини не можна розглядати і вивчати поза її спілкуванням з дорослимиі ровесниками. Саме в процесі набуття досвіду спілкування з іншими людьмизакладаються основи моральних якостей особистості. Дитячі взаємини виявляютьсяі формуються у спільній діяльності. Існує взаємозв’язок між рівнем взаємин ірівнем діяльності дітей.
Ігровадіяльність, як одна з форм організації життя дітей, сприяє виникненню різнихстосунків між ними. Саме взаємини у спільних іграх формують здатність входити утовариство гравців, діяти в ньому певним чином, встановлювати товариські і дружністосунки, підкорятися його вимогам. Тут виховується гуманне ставлення дітейодин до одного, взаєморозуміння, усвідомлення вимог вихователів і товаришів,уміння зважати на думку інших та інтереси всіх дітей.
Проблемуспілкування дітей дошкільного віку досліджували такі видатні вчені якЛ.Н.Галігузова, М.І.Лісіна, М.Н.Репіна та ін.
Об’єкт дослідженняданої роботи – спілкування дітей дошкільного віку з однолітками.
Предмет дослідження –динаміка мотивів спілкування в дошкільному віці.
Мета дослідження полягаєв теоретичному обґрунтуванні проблеми спілкування, експериментальному виявленніособливостей спілкування між ровесниками в дошкільному віці.
Завданнядослідження:
–  з’ясувати стандослідження проблеми у психолого-педагогічній науці;
–  виявити мотивиспілкування дітей дошкільного віку з однолітками.
Методи дослідження:аналіз психолога та педагога. Спостереження, бесіда.
Розділ 1 Спілкування з однолітками як наукова проблема
 1.1 Спілкування дітей дошкільного віку з одноліткамита дорослими
 
Особливостіспілкування дитини
З дорослими
З однолітками Дорослий посідає центральне місце у житті дошкільника, тому досвід спілкування з ровесниками постійно переломлюється крізь досвід спілкування з дорослими. Дефіцит цього спілкування призводить до різкого збіднення відносин між дітьми. Якщо запропонувати дитині п’ятого року життя вибрати кількох партнерів (однолітків та дорослих) для взаємодії у різних обставинах, вона вибере для гри, розгляду книжок, бесід саме однолітків, у спілкуванні з якими вона матиме можливість перевірити, як засвоїла досвід і настанови дорослих, безпосередньо порівнюючи свою поведінку з діями інших дітей, у суперечках та обговореннях з ними того, що і як слід робити. В ідентичній предметній ситуації загальний рівень спілкування дитини з дорослими вищий за рівень її спілкування з однолітками. Цей результат не залежить від того, чи бере дорослий активну участь у грі, чи займає позицію уважного і доброзичливого, але стороннього спостерігача. Дитина сприймає дорослого як суб’єкт, що має високі моральні якості, моральні переваги, є різносторонньою особистістю. Спілкуючись з ровесниками, діти розмовляють з ними частіше і більше, ніж з дорослими, але винятково у ході справи. Спілкування з рівними партнерами створює сприятливі умови для пізнання дітьми своїх потенцій через вільне виявлення творчого потенціалу за відсутністю обмежувальних регуляцій дорослих. Від дорослого діти чекають допомоги й оцінки, хотіли б залучити його до гри. З однолітками ж вступають у практичну ситуативну взаємодію, під час якої спілкування має другорядну, службову роль. Дошкільнята гостро реагують на оцінки, які дають їм та іншим дітям, вони радіють будь-якій похвалі дорослого, навіть незнайомого. Збіг думок та оцінок дитини з поглядами дорослих – критерій правильності цих оцінок. Водночас м’яке зауваження дорослого може сприйматися занадто гостро – діти сердяться, сперечаються, можуть навіть заплакати. Під час спілкування з однолітками мовлення дітей більш розгорнуте, лексично багатше, емоційне та спрямоване на партнера, у ньому менше елементів ситуативності. Діти втричі частіше, ніж у спілкуванні з дорослими, вживають прикметники, які передають їхнє етичне ставлення до явищ, предметів, людей. Спілкуючись з дорослими, діти дотримуються певних загальноприйнятих норм поведінки, тому експресивно-мімічних проявів, які виражають найрізноманітніші емоційні стани, у них у 9 разів менше, ніж під час спілкування з однолітками. Діти вдвічі частіше приймають та підтримують ініціативу дорослого, у 10 разів рідше, ніж з приятелями, вступають з ними у конфліктні ситуації. Розмови з дорослими відбуваються приблизно в 1,5 рази рідше, ніж з однолітками. Для взаємодії з однолітками характерна нестандартність на не регламентованість спілкування, переважання індивідуальних дій дитини над діями у відповідь партнеру. Багато дій та звертань, які практично відсутні в контактах з дорослими: сперечання, нав’язування своєї волі, вимоги, накази, обмеження. Діти вдаються до несподіваних дій та рухів, подекуди надто розкутих, незаданих ніякими зразками (кривляння, передражнювання). Завдяки тому, що в процесі спілкування діти пильно вдивляються в обличчя дорослого, вони можуть уловити те, що він сам не усвідомлює або, може, й не помічає. Саме цим пояснюється надзвичайна інтуїція дітей. Як правило, доросла людина, дотримуючись етикету, не свердлить поглядом співрозмовника, тим часом як дитина, дивлячись просто у вічі, робить висновок, найчастіше правильний, про те, що насправді думає і відчуває співрозмовник, особливо в перші десять секунд після знайомства, коли людина ще не знає, як подати себе, тож не криється з тим, що пізніше намагатиметься приховати. Саме в цьому полягає цінність першого враження. Діти ставляться до однолітка, як до суб’єкта, ревниво, прискіпливо спостерігають за його діями, постійно оцінюють їх, часто критикують. Водночас мало цікавляться ним самим, не можуть чітко відтворити його портретні риси, не дуже переймаються душевним станом партнера, не цікавляться важливими обставинами його життя, хоча чутливо сприймають усі ці нюанси у ставленні ровесників особисто до них. Готовність виконати розпорядження, доручення однолітка, відповісти на його запитання, виразити співчуття в два рази вищі у відповідь на доброзичливе звертання, ніж на різке й авторитарне. Інтенсивніше спілкуються з дорослими дівчатка та молодші дошкільнята Діти з дорослими найчастіше контактують за допомогою поглядів. З однолітками практично дійові операції. У приміщенні діти 4-5 років частіше спілкуються з дорослими. На відкритому ж повітрі віддають перевагу спілкуванню з іншими дітьми. Якщо дитина виховується в сім’ї одна, вона надає перевагу спілкуванню з дорослими. Діти, які мають старших братів і сестер, більше спілкуються з іншими дітьми.
 
Мотиви спілкування
З дорослими
З однолітками Потреба в доброзичливій увазі; в співробітництві; в повазі; у взаєморозумінні та співпереживанні. Потреба у враженнях; в активній діяльності; у визнанні й підтримці.
Висновок:спілкування дошкільнят з однолітками та дорослими має певні характерні особливості,що проявляються у мотивах спілкування, його загальному рівні, дотриманні нормповедінки, ставленні до співрозмовника, наявності певних засобів спілкування.
Знанняцих особливостей може допомогти правильно будувати роботу з кожною конкретноюдитиною.
Ситуативно-діловаформа спілкування однолітків – головна для дошкільного дитинства різновидністькомунікативної взаємодії. Для неї характерна потреба в співпраці і признанні,що реалізується в колективній сюжетно-рольовій грі. Ця потреба опредмечується вділових мотивах, яка має виражений характер і націленість на самопізнання ісамооцінку. Ситуативно-ділове спілкування однолітків сприяє розвиткуособистості і самосвідомості, а також – допитливості, сміливості, оптимізму,активності, творчого і самобутнього початку в самому широкому розумінні цьогослова. Неблагополуччя у сфері спілкування з однолітками заважає цим важливимпроцесам: діти стають пасивними, замкнутими, налаштовані ворожо. Становленняситуативно-ділової форми спілкування потребує затримки її розвитку, бідностізмісту.
Діючина групу однолітків, дорослі в стані успішніше і швидше, ніж у індивідуальнійроботі з дитиною, допомогти спільному психічному розвитку дітей.
Всамому кінці дошкільного віку у деяких дітей складається нова форма спілкування,яку ми називаємо позаситуативно-ділова. Вона спостерігається не у багатьохдітей.
Головнийнапрямок, підбурюючий дошкільників до найбільш складних контактів цього періодудитинства – жага співпраці.
Врамках позаситуативно-ділового спілкування дошкільники використовують всі трикатегорії засобів, але ведуче місце, безпосередньо, належить мові. Розмови дітейприурочені невідкладним справам. Налагоджування позаситуативно-діловихконтактів дітей складають важливу частину їх підготовки до школи і полегшує наступнітруднощі підліткового віку, коли положення у групі однолітків приймає домінуючезначення для самопочуття дитини.
Основнамагістраль формування товариських зв’язків з ровесниками – становленнясуб’єктивного відношення до них, а саме, вміння бачити в них рівну собіособистість, людину з тими ж почуттями і думками, і постійна готовність діятина благо товариша, замислюючись про свої особисті інтереси тільки в другучергу.
Вищаформа спілкування дошкільників позаситуативно-ділова. Тенденції до її появи відмічаютьсяу всіх вихованців дитячого садка. Але вона приймає закономірність приблизно у10-15 % старших школярів.
Поняттяформи спілкування відкриває можливості для розкриття якісних відхилень,утворених в розвитку спілкування дітей з однолітками в рамках дошкільногодитинства. Воно дозволяє простежити розвиток змісту контактів, а саме,взаємозв’язку з спільною життєдіяльністю дитини, з типом ведучої діяльності іїї особливостями.
Черезформи спілкування, виділяє М.І.Місіна, можена зрозуміти їх послідовну зміну вонтогенезі як власний випадок діалектичної взаємодії форм і змісту. Але прирозгляді змін форм спілкування спеціально не прослідковуються і не виділяютьсяфункціонально-динамічні аспекти самого спілкування.
Аналіззначимості спілкування з дорослим і однолітком показав, що молодші дошкільникивіддають перевагу дорослому. Однак, починаючи з 4 років, всі бурхливі виявленнярадості і інших хороших емоцій, направлені вже на однолітка. В середньомудошкільному віці діти починають приділяти увагу ровеснику і отримувати більшезадоволення у спілкуванні з ним.
Попараметру гнучкості відношення до партнера протягом дошкільного дитинстваутворюються відхилення в сфері спілкування з однолітками. Якщо у молодшихдошкільників переважають негативні контакти (заперечення, конфлікти,впертість), то у старших суттєво зростає число конструктивних пропозицій,угоди, допомоги і т.д. В сфері спілкування з дорослим гнучкість залишається практичнонезмінною протягом усього дошкільного віку: негативні контакти з дорослим практичновідсутні.
Отже,комунікативна діяльність життя дитини, яка виникає в кінці 2-го – на початку3-го року життя, в подальшому передбачає ряд змін. В рамках дошкільногодитинства послідовно змінюються три якісні ступені у спілкуванні дітей зоднолітками, названі форми спілкування – емоційно-практична, ситуативно-діловаі позаситуативно-ділова. Форма спілкування характеризує зміни вмісту сторінкомунікативній діяльності дошкільників, зумовлені розвитком життєдіяльностідитини.
Протягомп’яти років (від 2 до 7) змінюється і міра розвитку особистісно-комунікативноїдіяльності дитини. Зростає віддаленість спілкування від інших типів взаємодіїдошкільника з дітьми, направленість його активності тільки на однолітка яксуб’кта, позаситуативність спілкування, чуткість до дій ровесника, гнучкість вконтактах з ним і значимість спілкування з рівним партнером серед інших видіввзаємодії з ним.
Розвитокобразу себе і однолітка в спілкуванні з однолітками у дітей раннього вікузмінюється. У дітей 2-3 років вони спричиняють самостійну потребу в спілкуванніз однолітками і перетворюються і діяльність спілкування (Л.Н.Галігузова, 1983).Ця діяльність стає новим джерелом розвитку образу себе, втілюючи специфічнийвклад в його вміст, відрізняється від того, який виходить від вмінняспілкування з дорослими і самостійною діяльністю дитини. Для того, щоб йоговиявити, необхідно спочатку простежити дальший розвиток образу себе в ранньомувіці, діючий під впливом спілкування з дорослим.
Впершевзаємозалежні відношення між ядром і периферією образу себе складаються удитини до початку раннього віку. Цим зумовлено появлення гострих афективнихреакцій на успіх і неуспіх. Глобальна хороша самооцінка дитини затруднюєдиференціацію успіху – неуспіху конкретно дії від переживання благополуччя –неблагополуччя своєї особистості, однак на 3-му році життя починають активноскладатися основи конкретної самооцінки (М.Г.Єлагіна, 1982). Розвиток образусебе супроводжується диференціацією спільної і конкретної самооцінки,ускладненням їх взаємовідносин.
Заданими Л.Н.Галігузової, на початку 2-го року життя у дітей при контактах зоднолітками привласнюються дії, направлені на порівняння власних і фізичнихякостей. Дитина дивиться на руки, ноги, одяг іншої дитини і відразу починаєрозглядати ті ж частини тіла і одягу у себе. Мабуть, таким чином, дітивстановлюють свою схожість з однолітком і у них формується уява про свійфізичний вигляд. Діти цього віку не стараються порівнювати себе з дорослими.
Основнимзмістом спілкування дітей після 2-го року життя стають спільні розкуті ігри.Спілкування однолітків в ранньому віці стає важливим джерелом формування образусебе і образу однолітка. В контактах з ровесниками в образі себе і в образіровесника відображаються, в першу чергу, уява, організуючі і змістовновиявляючі його периферичну структуру, а саме, уява про фізичні якості свої іінших дітей. Лише по мірі розвитку спілкування, реалізуючого суб’єктивнівідносини між дітьми, отримані уявлення про свої можливості проникають в структуруобразу, переламуючись в переживання своєї творчості і ініціативи. Образоднолітка в ранньому віці тільки починає складатися; суб’єктивність партнерапізнається як відображення власної суб’єктивності.
Найбільшцінний матеріал був у працях Р.І.Дерев’янко (1983). В співвідношенні названідва феномена відчиняють відображений характер пізнання однолітка в дошкільномувіці: із спілкування ровесників дитина пізнає, головним чином, все те, щохарактеризує саме його, а партнер пізнається в співвідношенні з собою.Аналогічні дані ми знаходимо і у працях Р.А.Смірнової (1981), яка відкриларізницю не тільки в характері пізнання себе і однолітка, але і в відношенні доактивного, діючого початку обох, складаючи основу переживання суб’єктивності яксвоєї власної та і іншої дитини.
Устарших дошкільників (5, 6 і 7 років) відмічається підвищена інтенсивністьпереживання своїх успіхів (невдач, загострена чутливість до поганих оцінокдорослих, нечіткість в розповідях про себе, неохоче виникнення у них потреби вспілкуванні з ними. У дітей 3-4 років воно преобразується завдяки великомувключенню у взаємодії предметів, але, в сутності, залишається дуже близьким іподібним на спілкування дітей 2-3 років.
Діти4-5 років вже строго потребують благої уваги партнера. В першу чергу, дітипрагнуть до контакту з популярними однолітками.
Удітей 3-4 років на першому місці стоїть бажання продемонструвати свої вміння(самовираженість) популярній дитині і отримати її хорошу оцінку. Діти 4-5 роківчасто-густо шукають співпрацю з партнером і його увагу, повагу. Старшідошкільники інтенсивніше, ніж діти середньої групи, шукають співпрацю зоднолітками, їх повагу, а також співпереживання і узгодження думок. При цьому вконтактах з популярною дитиною саме ці види звертань дошкільників до однолітківзбільшуються.
Після6 років у дітей різко збільшується потреба розділити з однолітками переживанняі взаєморозуміння. І після 6 років, коли дитина починає бачити свого партнера,в особливості однолітка, а також і всі його хороші якості, потреба в повазівиступає як потреба в признанні, в затвердженні своєї позиції затока і умільця.
Потребау взаєморозумінні і співпереживанні співвідноситься вищій формі комунікативноїдіяльності: позаситуативно-особистісному спілкуванні (М.І.Лісіна, 1974 а, б,1980, 1986). На даному рівні розвитку комунікативної потреби дитина шукаєспівставлення позицій (своєї і партнера). Цей рівень передбачає, як рахуєМ.І.Лісіна, здібність дитини викласти свою точку зору, вислухати думку іншого івипробувати спів падання, гармонію стану – свого і партнера.
Емоційнимеквівалентом взаєморозуміння виступає співпереживання. Під співпереживанняммається на увазі однакове відношення, однакова оцінка дійсності, співзвучнепочуття, викликане спільною думкою.
Мотивиспілкування – це ті якості партнера, які, виявляючись в його процесі,задовольняють потребу в спілкуванні. При аналізі мотивів спілкування дітей міжсобою важливо враховувати те, що спілкування не завжди пред’являє самостійнудіяльність: воно частіше лише компонент діяльності практичної чи пізнавальної.Дитина реалізує свої основні потреби в пізнанні світу і в активності. По мірірозвитку у дітей різноманітного виду діяльності, перш за все ведучої – гри, уних виникає необхідність колективних дій, об’єднання зусиль. Тому важливішаякість, побудивши їх до спільної діяльності, а значить і до спілкування в ній,– здатність до складання дій, до согласованості.
Комунікативнімотиви тісним чином пов’язані у складі потреби спілкування. Склад потреби вспілкуванні зображує тип об’єктів (виявлення якостей людини), здатних їїзадовольнити. На кожному рівні розвитку цієї потреби комунікативні мотивипред’являють різноманітні варіанти якостей, здатних задовольнити потребу дітейв спілкуванні. Так потреба в повазі може бути задоволена різними проявамиоднолітків: мовним одобренням чи підключенням до діяльності однолітка і йоготворчим розвитком.
Дошкільнийвік – початкова фаза розвитку спілкування дітей з однолітками, яке ще рідшевиступає у своїй самостійній якості і в перевазі включено як компонент в іншівиди діяльності, і, головним чином, у ведучу – гру. Тому реально підштовхуютьдітей до спілкування мотиви таких видів діяльності, як гра, самообслуговування,початкові форми праці. Мотиви спілкування підкорені іншим мотивам чи виступаютьу єдності з ними.
Першуі важливу категорію складають мотиви, породжуючі потребу дітей в активнійдіяльності, яка виражається у дошкільників в сюжетно-рольовій грі і виявляєтьсядля них ведучою діяльністю. Дитина вступає в спілкування з однолітком зарадиучасті в спільній грі чи продуктивній діяльності, до чого його побудужуютьякості однолітка, необхідні для розвитку цікавої і складеної дії. І перш за всеце вміння складати цікаві замисли ігор, висувати цілі і погоджувати свої цілі ідії з іншими учасниками. Підлеглість мотивів спілкування даної категоріїпотребам у спільній справі дозволяє назвати їх діловими.
Напротязі дошкільного віку розвиваються пізнавальні інтереси дітей. Дитиназбагачується новими знаннями про світ, уміння будувати повісті. Це будує доказзвернення до однолітка, в якому дитина знаходить слухача та цінителя. Якостіоднолітка як джерело знання і їх оцінювача, відповідаючи пізнавальною потребоюдітей, складають другу категорію – пізнавальних мотивів їх спілкування.
Втретю категорію увійшли особистісні мотиви. Дитина входить у будь-яку справу,якою зайнятий ровесник, заради того, щоб порівняти свої і його можливості. Тутв ролі мотивів виступають порівняні, аналогічні якості – свої і одноліткаможливості (вміння, знання, моральні якості), потреба (бажання, нахили). Це першийваріант особистого мотиву, коли він прямо виражає потребу в спілкуванні зоднолітком, а не підпорядкований іншим потребам. Другий варіант особистісногомотиву – одноліток як цінитель тих якостей, які дитина вже бачила в собі яксвої особливості. Дитина демонструє свої вміння, знання і особистісні якості,побуджуючи інших дітей підтвердити їх цінність. Мотивом спілкування стають йогоособисті якості в співвідношенні з властивістю ровесника бути їх прихильником.Цей мотив також прямо пов’язаний з потребою в спілкуванні, з прагненням дитинипізнати свої можливості, підтвердити особливості, використовуючи відклик на никзі сторони однолітка. В обох варіантах особистих мотивів встановлюються якостіоднолітка як дзеркала в обох функціях.
Пізнанняіншої людини і себе супроводжуються оцінкою суб’єктів, в результаті утворюєтьсястійка позиція по відношенню до себе і до ровесника. Можливі три види позицій:рівності з однолітками, переваги над ним і нерівноправності на користьровесника. У дитини може скластися один вид (переваги чи рівноправності) чи всітри види позицій застосовуючи до однолітків. неоднакові позиції стають джереломрізних мотивів у спілкуванні. В позиції переваги дитина шукає в одноліткахякості, підтверджуючи її головний мотив: одноліток – оцінювач. В позиціїровесника дитина прагне до співпраці і пошуку в однолітках спільних цілей,співпадаючих справ і самовиявлень. В нерівній позиції дитина хоче знайти воднолітку взірець чи джерело цілей і вказівок до їх виконання, а також йогоуважність і одобрення. Діловий мотив тут співпадає з особистим. Оцінюваннявчинків і якостей себе і однолітка предпокладає їх співвідношення з нормою.Особистісні мотиви спілкування утворюють самостійну категорію. Однак вонивходять як обов’язкове доповнення в категорії ділових і пізнавальних мотивів.
Крімцих основних категорій мотивів спілкування дітей існують складні форми –особистісно-ділові, особистісно-пізнавальні.
Розвитоку дітей мотивів спілкування з однолітками протягом дошкільного віку має важливінаслідки. Володіючи більш високорозвиненими мотивами спілкування, дитинаадресується до особистісних якостей однолітка, а саме, стійким, внутрішнімобразом – потребам, нахилам, судженням і думками. І тому образ однолітка ісамого себе стає все більш повним, диференційованим, свідомим. На основі цьогодитина може успішніше будувати свої взаємовідносини з оточуючими людьми, статиповноправним членом колективу своїх товаришів.
Можнавиділити чотири характеристики комунікативних дій однолітків, якісновідрізняючи спілкування дитину з дорослим від його взаємодії з однолітком.Перша і найбільш важлива риса процесу спілкування дошкільника з одноліткомскладається в великому розмаїтті комунікативних дій і в розширеному їхдіапазоні. Нараховано близько 15 комунікативних дій, достатньо частоспостережених при спілкуванні однолітків і значно рідше зустрічаючих вконтактах дитини з дорослим (сперечається, нав’язує свою волю, заспокоює,потребує, обманює, жаліє і т.д.). Саме у спілкуванні з однолітками з’являютьсятакі складні дії, як притворство (направленість зробити вигляд, бажаннявиразити образу, навмисне не відповідати на відповідь партнеру), кокетство,фантазування) і т.д.
Попитанню про відносну роль вербальних засобів комунікації в спілкуваннідошкільників є дуже протирічні дані. Згідно одному з них маленькі діти (3-4роки) не здатні передати один одному будь-яку інформацію в мовній формі.Ж.Піаше предполагав, що діти до 5 років взагалі не схильні до спілкування намовному рівні. Е.Маклієр рахує, що висловлювання дошкільників занадто бідні інезрозумілі для слухача і можуть бути сприйняті однолітком лише на основіневербальних компонентів комунікації на слухача, без оцінки адекватностівласного повідомлення.
Вцілому більшість винахідників дитячого спілкування сходяться в тому, що по мірідитини збільшується вербалізація дозрівання їх комунікативної діяльності, азначення невербальних засобів спілкування (особливо в експресивно-мімічнихрухах) зменшується.
Результатиекспериментів, проведених В.В.Ветровою (1981), А.Е.Рейнстейн (1982),Е.О.Смірновою (1986), свідчать про те, що мова виступає основним засобомспілкування на протязі всього дошкільного віку, у другій сфері спілкуваннявербальні засоби комунікації мають навіть велику придільну вагу, ніж у першій.Якщо у спілкуванні з дорослим (по всьому дошкільному віці) невербальні засобикомунікації складають 20 % усіх контактів, то з однолітками – 13,5 %(А.Е.Рейнстейн, 1982).
Корінназміна в засобах спілкування однолітків твориться на порозі раннього ідошкільного віку, коли основне місце починає займати мова. За данимиА.Е.Рейстейна 80 % звернень до однолітків у дітей 3 років проходить з участімови. Починаючи з цього віку сфера спілкування з однолітком більшвербалізованіша і вона скоріш стимулює до використання мови, ніж комунікація здорослим. В спілкуванні з дорослим діти частіше обходяться невербальнимизасобами – жестами, проханнями, поглядами і т.д. При цьому у дитини є за основурахувати, що дорослих його розуміє. Взаємодіючи з однолітком, дитина повинназавжди використати максимально ясні, чіткі і однозначимі засоби спілкування,тобто мову.
Однакв реальному спілкуванні дошкільників мова, як правило, вплетена в їх практичнувзаємодію – вона супроводжує експресивно-мімічні рухи і предметні дії дітей.Ближче до 6-7 років спостерігається різке збільшення можливостей дошкільниківдо мовної взаємодії. Примічене виникнення в мові повторів, аналіз яких дозволяєнині виявити зайву інформацію і повідомлення партнеру послідовності деякихподій. Характерно, що у цьому віці школярі, як правило, здатні розмовляти потелефону. До 6 років вже можлива мовна комунікація однолітків без підтримки наспільну наглядну ситуацію.
Однакнавіть наявність активних розвернутих висловлювань дітей не дає за основурахувати, що мова стала самостійним засобом спілкування, оскільки вони(висловлювання) нерідко залишаються без відповіді і не вказують взаємодію наповедінку однолітків.
Основурозвитку змісту спілкування дитини складає перехід ситуативних допозаситуативних форм спілкування. При ситуативній формі засоби спілкуваннявідображають ті чи інші елементи обставин взаємодії. Позаситуативна формахарактеризується тим, що зміст спілкування не наглядний і виходить за рамкиконкретних обставин. Єдиний засіб позаситуативного спілкування – мова. Всі іншізасоби комунікації не можуть передати той зміст, який не представлений внаявній ситуації і не має відношення до подій, діючим «тут і зараз».
Перехідвід ситуативного мовного спілкування до неситуативного має принципове значенняне тільки для комунікативної діяльності, а й для всього психічного розвиткудитини. Тому, розглядуючи зміст мовних контактів дошкільників в обох сферахспілкування, дуже важливо проаналізувати міру його ситуативності.
Такийаналіз був предприйнятий Л.Б.Мітєвою (1984), яка порівняла кількість і характерпозаситуативних висловлювань дошкільників і їх спілкування з дорослими іоднолітками.
Отриманідані Л.Б.Мітєвої свідчать про те, що в спілкуванні з дорослим рівень позаситуативностіна протязі усього дошкільного віку виявляється вище, ніж в контактах зоднолітком. Цей факт пред’являється сповна закономірним, тому що саме дорослийчерез мовне спілкування виводить дитину за межі безпосередньо сприйнятоїситуації, відчиняючи перед ним широкий соціальний світ.
Прианалізі кожної категорії з точки зору ситуативності і позаситуативностівходячих в неї типів вияснилося, що найбільшу вагу у структурі змістуспілкування на всіх порах дошкільного віку мали висловлювання дітей про себе іпро свого однолітка.
Хочаспіввідношення категорії Я і Ти з віком змінюється (діти все менш говорять просебе і все більше про іншу дитину), їх сумарне значення залишається постійним(близько 70 %). Всередині категорій Я і Ти чітко виділялися ситуативні і позаситуативнівисловлювання.
Доситуативних відносились висловлювання дітей про дії, створюваних «тут і зараз»:
а)констатація і демонстрація власних вчинків і зацікавленість до поведінкировесників (Дивись, що я роблю. А я будинок будую. Що ти робиш? Що це у тебе?);
б)оцінка і власних дій, і дій, які виконує партнер (Ти все не так робиш. Я всеправильно зробив. Мій будинок краще);
в)прагнення допомогти однолітку чи прохання про допомогу (Допоможи мені лялькувдягти. Дай мені свою машину. Давай я тобі допоможу);
г)організація і планування спільних дій (Давай у ляльки будем грати. Давай тимені кубики будеш подавати, а я будувати, а потім навпаки).
Аналізуючивікову динаміку виділених типів висловлювань, ми з’ясували, що у молодшихдошкільників (3-4 роки) переважають суб’єктивно-оцінюючі порівняння своїх ічужих дій, направлення на протиставлення Я і Ти. У старших дошкільників суттєвозбільшується кількість плануючих висловлювань про організацію спільноїдіяльності і об’єднання зусиль.
Звіком не тільки збільшується число пізнавальних висловлювань, але ізбільшується ступінь їх позаситуативності. Стає можливою бесіда дошкільників напізнавальні теми. Роздуми про моральні норми та інших людей займають незначнемісце в спілкуванні дітей, хоча з віком їх частотність трохи збільшується (від1 до 6 %). Як правило, ці висловлювання відносяться до ситуації взаємодії дітейі не визивають розгорнутого діалогу.
Л.С.Виготськийписав, що дитина опирається на відрив від речей і діє з їх значеннями, аленевідривно від іншої реальної речі і іншої дії. Це і є перехідний характер гри,який робить її проміжною ланкою між чисто ситуаційною пов’язаністю ранньогодитинства і мисленням, відірваним від реальної ситуації.
Характерно,що в молодшому дошкільному віці, коли у дітей практично не зустрічаються позаситуативнівисловлювання в інших категоріях, всередині рольової гри вони нерідкорозмовляють про речі і явища, не пред’явлених у ситуації їх взаємодій.Д.Б.Ельконін вказував, що у грі дошкільників виникає занадто багатий мовнийзв’язок, повідомляючи сенс кожній окремій дії. Дитина не тільки жестикулює, алеі сама пояснює свою гру іншому.
Від 4до 5 років спілкування однолітків налаштовано на їх практичну ігрову діяльністьіз важкістю віддалено від неї. У цьому віці діти не вступають у «чистеспілкування». При відсутності іграшок вони починають грати з будь-якимипредметами, які знаходяться в полі зору (черевички перевертаються у машинки,крісла стають кіньми). Спеціально організовані завдання, які предполагаютьмовне спілкування дітей (скласти спільну розповідь за картинкою), неприймаються дітьми – вони люблять перекладу вати картинки, грають з ними.
Вситуаціях з іграшками діти організовували спільну гру, в якій проходилаінтенсивна взаємодія. Більшість контактів однолітків втілювалося з приводуконкретних дій у грі. Як показують спостереження, діти розмовляли один з однимтільки тоді, коли вони щось робили чи пробували управляти діями партнера.
Такимчином, від 3 до 5 років спілкування однолітків налаштовано в ігрову діяльність,а практичні дії і супроводжуючі їх ситуативно-ділові висловлювання можнарозглядати як своєрідний комплексний засіб спілкування.
Встаршому дошкільному віці (5, 5-7 років) виникають і інтенсивно розвиваютьсямовні контакти дітей, не налаштовані на спільну ігрову діяльність. В цей періодстає можливим «чисте спілкування» не залежно від предметів і предметних дій:діти розмовляють про життєві ситуації, про свої захоплення і т.д. Зростаєвідносна кількість позаситуативних висловлювань дітей. Взаємодія з предметами устарших дошкільників нерідко супроводжується своєрідними паузами у грі. Колидіти, відволікаючись від конкретних дій, починають розмовляти на досить іншітеми. Граючи «у лікаря і хворого» хлопчик 6 років став розповідати своємупартнеру про те, що він хоче бути лікарем і лікувати звірів, а його партнерповідомив, що бачить себе космонавтом чи пілотом. Після такої розмови дітизнову повертаються до спільної гри.
Длястарших дошкільників характерно виділення спілкування із ігрової,предметно-практичної діяльності. Епізоди «чистого спілкування» все частішерозвивають ігрову співпрацю і переносять центр взаємодій у сферу особистихконтактів дітей. Мова автоматизується від предметних дій і стає позаситуальною.З’являється можливість мовного спілкування без глядацького контакту і підтримкина предметні дії. Цікаво, що до кінця шкільного віку знижується відносна рольекспресивно-мімічних засобів спілкування. Головним і ведучим засобомкомунікації дітей є мова, яка в найбільшій мірі втілює специфіку людськогоспілкування.
Спілкуючисьдіти використовують всі ті засоби, якими оволоділи, контактуючи з дорослими. В2-3 роки вони широко застосовують виразні жести, пози, міміку. Емоційнаяскравість взаємодій малят надає ведуче значення експресивно-мімічним засобамикомунікації. Емоційні експресії у сфері спілкування з однолітками відрізняютьсяпідвищеною силою, нерідко вони просто надмірні. Інтенсивність експресійвідображає глибину переживань дітей, спільну розкутість їх стану і взаємноговпливу, чимале місце займають і предметно-діючі операції, особливо у дітей зіслаборозвинутою мовою. Мова мало пред’явлена у контактах 2-3 – річних дітей івже помітна у дітей 3-4 років (5 і 75 % співвідносно). Частіш за все мова дітейсупроводжується жестами, мімікою, зберігаючи високий ступінь ситуативності щозагалом співпадає із суттю першої форми спілкування однолітків (ситуативною захарактером). Діти 2-4 років не здатні домовитись один з одним. Дві дитини,вхопившись в один предмет, тягнуть його кожний до себе, але не бачачи і нечуючи при цьому партнера.
Врамках генетично першої форми спілкування дошкільників між собою виділяютьсядва періоди: 2-3 і 3-4 роки. Едсена по своїм основам (вміст потреби, ведучімотиви і т.д.) форма спілкування виступає ніби в двох образах: в поточному ікінцевому періодах свого розвитку. Більш безпосередня спочатку, вона втрачає цюособливість по мірі залучення предметів у взаємодію дітей і розвитку їх мови.Взаємодія дітей від 2 до 4 років має потребу в постійній і точній корекціїдорослих.
Самарання генетична форма спілкування дітей з однолітками (емоційно-практична) неповторює жодну із форм сфери спілкування дошкільників з дорослими. Дитина береучасть у цьому, володіючи багатьма засобами, засвоєними нею в контактах здорослими, але шукає вона особливе, те, що може отримати тільки від однолітків.Однак було б помилкою недооцінювати спілкування дітей один з одним. Зоднолітками дитина почуває і веде себе вільно і на рівних, отримуючи можливістьскласти уяву про свої особливості і недоліки шляхом співвідношення з близькимиїй по розуму. Звідси дитяча увага і зацікавленість до однолітка. Але щевільніше притягує готовність ровесника налаштуватись на забави, де він пробуєна всі лади свої сили, можливість виразити свою думку про здібності дитини.
Особливостіпершої форми спілкування з однолітком сприяє розгортанню ініціативи дітей: вонисприяють різкому розгортанню діапазону емоцій малюка – і добрих і не добрих –за рахунок налаштування самих яскравих, крайніх експресій. Звернення цього родудопомагає становленню самосвідомості малюка і формуванню його особистості.
Ситуативно-діловаформа спілкування дітей з однолітками (4-6 років) найбільш типова длядошкільного дитинства. Приблизно в 4 роки у дітей, відвідуючих денні групидитячого садка, одноліток за своєю симпатичністю починає переганяти дорослого істає переважаючим партнером. Роль спілкування з однолітками у дітей старших 4років помітно збільшується серед всіх інших видів активності дитини.
Контактуючиз однолітками в рамках другої генетичної форми спілкування дошкільники маютьцілеспрямованість налагодити між собою ділову співпрацю. Ця спрямованість іскладає головний зміст їх комунікативних потреб. При ситуативно-діловомуспілкуванні дошкільники зайняті спільною справою, вони тісно кооперовані, іхоча щось кожний і виконує індивідуально, діти все ж стараються погоджувати діїдля досягнення єдиної мети. Ці контакти ми назвали співпрацею.
Потребав ігровій співпраці опредмечується в ділових мотивах спілкування дітей. Всіголовні мотиви для звернення один до одного виникають у дітей у процесі їхзанять: ігри, виконання побутової праці і т.д.
Питання,відповіді, пояснення, іронічні виклики, насмішки свідчать про увагудошкільників до вміння і дії товаришів в ще більш у їх бажанні привернути досебе увагу.
Діловіякості самої дитини і його товаришів, які є причиною їх звернення один доодного, відрізняються неабиякою ситуативністю. «Зараз і тут» – от що приймає зарозрахунок дитина. Вона чутливо вловлює у їх поглядах і міміці ознакивідношення до себе, не намагаючись добряче вдивитись в самих партнерів. Цедосягає максимальної ясності і бере форму специфічного феномену «невидимогодзеркала». Але ця невидимість в дошкільному віці дуже особлива – вонаспіввідноситься з ревнивою і пристрасною зацікавленістю до всього, що тойробить. На 5-му році життя діти постійно запитують про успіхи своїх товаришів;дають поради; просять приховати від однолітків свої промахи і невдачі.
Зазвичайдошкільникам притаманна особлива манера поведінки. Її інколи називаютьзмаганням чи схильністю до конкуренції. Для спілкування між собою дошкільники використовуютьвсі три категорії засобів: виразні, образотворчі і знакові. Розмовляють дітиміж собою багато, приблизно в півтора рази більше, ніж з дорослим, але мова їхвсе ще ситуативна.
Б.Спокповідомляє, що діти 2-х років хоча і не грають разом, але полюбляютьспостерігати за іграми один одного і «просто бути неподалік». Якщо ж вониграють колективно, то обходяться «без усяких церемоній» і лише після 3-х роківнавчаються «рахуватись один з одним». В.С.Мухіна також повідомляє про інтересдітей раннього віку до ігор один з одним і бачить в цьому основу для подальшогозближення малюків. Вона також стверджує, що вже до середини другого року дитина«почуває симпатію до інших дітей – співчуває, допомагає їм, інколи чимосьділиться, зустрічає їх несміливою усмішкою». У Я.Л.Коломінського (1976) єаналогічні вказівки на переважно емоційний характер зв’язків між маленькимидітьми навіть і пізніше, в дошкільному віці.
Після3 років взаємодія дітей різко змінюється: вона інтенсифікується, з’являєтьсяініційованість спілкування (В.М.Мухіна, 1975); дошкільнята граються не тількиблизько, але і разом; виявляється потреба дітей один в одному («мне надоребенок» – Е.А.Аркін, 1968); дитина перестає безцеремонно ображати інших дітей,частіше ділиться з ними, отримує задоволення від спілкування з ними (Б.Спок,1971). Ймовірно, перед ними той період дитинства, коли вже не приходиться бутиневпевненим в істинній комунікативній діяльності дітей.
Контактидитини з однолітками зазвичай починають вивчати тільки з двох-трьохрічного віку.Л.Н.Галігузова (1983), вивчаючи становлення потреби в спілкуванні з одноліткамиу дітей раннього віку, прийшла до висновку, що ця потреба займає на другомувіковому етапі загалом скромне місце в ряді інших. Ця потреба уступає прагненнюдитини до предметного маніпулювання і спілкування з дорослими. Але на думкуЯ.Л.Коломінського (1976) і Т.А.Репіної (1978), в дошкільному дитинстві цяпотреба інтенсивно розвивається. Р.І.Деревяненко (1983) рахує, що спілкування зоднолітками для дітей 5-6 років вже більш привабливе, ніж з дорослими.
ДослідиЛ.Н.Галігузової були направлені на формування двох інших складових(ініціативності у відношенні однолітка і чутливості до його дій). Авторекспериментально прослідкувала роль двох типів, формуючих діяльність, для чоготестуючих розділили на дві групи. В одній групі робились умови для спільноїпредметної діяльності дітей. Малюків поміщали один проти одного за столиком, наякому знаходилось багато різних малих іграшок. Умови досліду дозволялиучасникам спостерігати один за одним, а при бажанні і грати один з одним.Дорослі в їхні контакти не вмішувалися. В другій групі дорослий в аналогічнійситуації підтримував всі контакти дітей, привертав їх увагу до дій партнера, пропонувавподивитись один на одного і зробити щось разом і т.д. з кожною групою булопроведено по 15 15-хвилинних занять. Дані порівнювались з результатамиконтрольної групи.
Спеціальноорганізована можливість бачити дії однолітка і контактувати з ним викликала удітей першої групи появлення ініціативи у відношенні ровесника, однак потреба вспілкуванні у них не виникла. Тільки у тестуючих другої групи, предметніконтакти в яких було втручання дорослого, поряд з ініціативністю виниклачутливість до дій однолітка, а саме, повністю сформувалась потреба у спілкуванні.
Характерспілкування з дорослим відобразився, перш за все, на кількості довгих ікороткочасних контактів дошкільників з однолітками. Після ситуації негативногоспілкування їх число в середньому зменшилось вдвоє, а дякуючи хорошомуспілкуванню – збільшилось в стільки ж разів. Хороше спілкування з дорослимзбагачує зміст контактів з однолітками і суттєво підвищує їх взаємнудоброзичливість.
Спілкуванняз однолітком, як і з дорослим, передбачає оформлення у дитини специфічноговаріанту спільної комунікативної потреби, що виражається у цілеспрямованостідитини до самопізнання і самооцінці посередністю оточуючих людей. Їїособливість складається з можливістю для дитини порівняти себе з одноліткамишляхом прямого накладання пізнання про себе і на образ рівного собі, в той часяк дорослий для маленької дитини – ідеал, реально не досягнутий.
Дитинавступає у спілкування з однолітком не зразу, розвиток їх взаємодії здійснюєтьсяв декілька етапів. Спочатку контакти дітей з однолітками зростають неспецифічною потребою у спілкуванні з рівним партнером, а цілеспрямованістю доактивності і нових вражень. Під впливом організуючих взаємодій дорослого, наоснові інших потреб дитини раннього віку створюється первинне оформленняпотреби дітей у спілкуванні з однолітками. Вона займає на цьому етапі скромнемісце в життєдіяльності дітей, уступаючи першість потребам у предметнійдіяльності і у спілкуванні з дорослим. Протягом дошкільного дитинства відмоменту становлення комунікативної потреби спілкування з однолітками проходитьтри етапи в своєму розвитку. Розвиток спілкування дошкільників з однолітками,як і з дорослим, являється процесом якісних перетворень структурикомунікативної діяльності.
Становленняспілкування дошкільників з однолітками протікає на фоні широкого контексту їхжиттєдіяльності, і, в першу чергу, розвитку ведучої діяльності дошкільників –ігри і спілкування з оточуючими дорослими.
Сфераконтактів з рівними собі грає важливу роль в спільному психічному розвиткудитини дякуючи своєму розкутому і відкритому характеру, яскравій емоційнійбарві. Контакти з однолітком в дошкільному дитинстві трохи поступаються сферіспілкування з дорослим по змісту і глибині особистісних зв’язків партнерів. Алеу спілкуванні з однолітком створюються умови, які забезпечують дитинісамопізнання і самооцінку. Діти можуть перевірити, як вони засвоїли досвідстарших, прямо спів ставити свою поведінку, з’ясувати, що і як слід зробити.Спілкування з рівним партнером складає благодатні умови для пізнання дітьмисвоїх можливостей шляхом вільного виявлення творчого, оригінального початку увідсутності в рамках дозволеного регламентацій старшого. Спілкування зоднолітком стимулює розвиток ініціативності дошкільників.1.2 Мотиви спілкування дітей дошкільного віку зоднолітками
Вивченняранніх форм спілкування дитини з іншими дітьми є актуальним і для вдосконаленнясімейного виховання. Високий процент родин з одною дитиною потребує від батьківособливої уваги до організації достатніх за кількістю і адекватних за якістюконтактів дитини з однолітками. Більше 10 років назад в лабораторії підкерівництвом М.І.Лісіної почалося експериментальне дослідження: походження ірозвиток контактів з однолітками у дітей в перші 7 років життя.
Звернувшисьдо наукової літератури, ми встановили, що психологічні проблеми спілкуваннядошкільнят з однолітками розроблені недостатньо, не дивлячись на великукількість винаходжень. Останнє пов’язано з тим, що в наш час в вітчизнянійпсихології та за кордоном розвиток спілкування маленьких дітей з одноліткамиописується як процес, головним чином, кількісних змін. Крім того, кожна лініязміни спілкування являється у вигляді розрізнених фактів і явищ, а зв’язокостанніх між собою залишається не з’ясованим.
Наоснові співвідношення між собою всіх аспектів спілкування дошкільників різноговіку зроблена спроба виділення якісних сходин його розвитку. Особлива уваганаділяється особливості образу себе і однолітка у дітей перших 7 років життя, атакож характер взаємовідносин, які складаються між дітьми в ці роки.
Вкнизі видатного американського дитячого лікаря Б.Спока (1071) автор торкаєтьсябагатьох питань, пов’язаних з практикою виховання дітей. Автор не міг обійти ітему спілкування дитини з однолітками. На сторінках своєї книги Б.Спокнеодноразово радить батькам посприяти контактам дітей:
а)поділитися своїми враженнями і переживаннями;
б)розділити враження партнера.
Четвертийкомплекс. Поведінка дітей характеризується переходом від серйозної взаємодії довеселощів і фантазування; вони вигадують небилиці, говорять «дурниці» потелефону, підхоплюють і розвивають жарти і фантазії іншого. Дитина то і ділоспеціально смішить партнера, розігруючи веселий сюжет, видаючи не обвиклізвуки, добродушно передражнюючи висловлювання, пародує дію однолітка.
Окремохотілося б відмітити в дошкільників феномен обігравання різних аспектівповедінки однолітків, ведучих до конфліктів. Це увиразнюється в тому, щодошкільник, утрировано (навмисне) повторюючи дії ровесника, викликає його сміх.Зразу після обігрування спілкування дітей зазвичай змінювалося: вони ставалиуважними один до одного.
Співтворчість– це вже не співучасть, як у момент виникнення спілкування з однолітком, коликожна дитина діє нібито сама по собі, але не без уваги до себе однолітка, чидемонструє себе однолітку і надихається (як би заводиться) тільки йогоприсутністю.
Удітей 6-7 років спостерігається два різких переходи. Суттєво (вдвоє)збільшується кількість контактів дошкільників з однолітками, пов’язаних з їхпрагненням розділити з однолітками переживання, перебіг яких характеризуєтьсявисокими показниками інтенсивності. В той час прагненнян до чисто діловоїспівпраці з однолітком в конкретній діяльності трохи послаблює. Як і ранішеважливо для дошкільників повага однолітків і можливість разом «творити». Звіком посилюється тенденція «обігравання» дошкільниками конфліктів, щовиникають, та їх вирішення.
Зупинимосьна потребах в самовираженні в розумінні Р.К.Терещук (1986) та Л.Н.Галігузовоїмова йшла про демонстрацію дітьми один одному не обвиклих поз, рухів, звуків іт.д. своїх фізичних можливостей, про захоплення ними один одного в розкуту,яскраво емоційну; безпосередню дію разом. Прагнення до співучасті одноліткахарактерне для дітей 2-3 років, зразу після обговорювання своїх помилок, асаме, в їх образі себе особливо акцентовано привласнюють особистісні якості якнайбільш ефективно заряджені.
Отже,що на протязі дошкільного дитинства периферична структура образу одноліткарозвивається. Спочатку її наповнює все те, що пов’язано з практичним наміром і,необхідні для підтримки спільної діяльності знання, посередником якихорганізується і регулюється дитяча активність.
Е.О.Смірновавстановила, що спілкування однолітків має високий процент оцінювальних впливів.Діти молодшої групи малочутливі до них: хороші оцінки сприймають як має буть, апогані – просто ігноруються, не викликаючи скільки не будь значимих афективнихпереживань. Оцінки однолітка здатні коректувати поведінку старших дошкільників,викликаючи необхідні перевтілення дій, копіювання (передразнення) навчання.
Дітимолодшого і старшого дошкільного віку виражають ровеснику переважно критичневідношення; старші вже здатні оцінити особливості іншої дитини і відповідновіднестись до неї.
Отже,спілкування однолітків стає важливим фактором розвитку образу себе і образуровесника в дошкільному віці. Безпосередньо спілкування впливає на периферичнуструктуру образу себе, де оцінці належать конкретні знання, вміння і деякіякості особистості дитини.
Взаємовідношення,які складаються між дітьми, є іншим (незважаючи на образ себе і однолітка)продуктом комунікативної діяльності і виражаються в системі зв’язків, якавстановлюється між партнерами.
С.Ю.Мещерякова-Замогильна(1979) встановила, що першим видом взаємовідносин дитини і оточуючих виступаєсистема афективно-особистісних зв’язків з близькими дорослими, яка виникла впроцесі ситуативно-особистісного спілкування. В першому півріччі малюка вонипроявляються ніби то в чистому виді, тому що в цей період спілкування дитини здорослим обмежується лише обміном хороших емоцій. Афективні зв’язки дитини зоточуючими дорослими мають різноманітну силу, можуть бути поверхневими (якілегко рвуться) або глибокими та міцними. В ранньому віці, коли з’являютьсярізноманітні види ділової співпраці дитини з дорослим, афективні зв’язки міжними не зникають – вони лише перетворюються, втрачають попереднє самодовліючезначення і перебудовуються в співвідношення з новим типом взаємовідносинпартнерів.
Вміру дорослості дітей розширюється коло їх спілкування: туди входять (крімтого, що є ще близькі люди) знайомі, сусіди, вихователі, а також однолітки.Однак, далеко не до всіх дитина відноситься однаково і має однаковуприв’язаність.
С.В.Корніцькависунула гіпотезу: задоволення потреби у спілкуванні і процес реальноївзаємодії з дорослою людиною повинні визначити формування прив’язаності до неїпри умові, що взаємодія адекватна рівню розвитку потреби дитини. Якщо змістспілкування не співвідноситься досягнутому рівню комунікативної потреби, торозташування до дорослого буде послаблено через незадоволеність, постійнопереживаєму дитиною з вини дорослого.
Рольдорослого у формуванні спілкування однолітків спостерігається починаючи з 0,06місяця і далі на протязі усього дошкільного віку. Вже у другому півріччі життядітей підключення дорослого до їх контактів, що виділяються у дослідахЛ.М.Церегородцевої (1983) у тому, що він попросив подивитись на однолітка, колидемонстрував розположення до нього, гладив його рукою і т.д., дало точнірезультати. Втручання дорослого підвищує інтенсивність контактів між дітьми, особливов порівнянні з ситуацією, в якій їх взаємодія опосередковується іграшкою. Разомз тим діти відвідують яслі і мають більш багатий досвід спілкування здорослими, чуйніші і до його виховних процесів.
Л.Н.Галігузова(1985) продемонструвала значення дорослого у встановленні спілкування якособливої діяльності, зокрема в розвитку потреби у ньому. В її експериментахбрали участь діти 1,5 років, у яких присутні тільки дві складові даної потреби(увага до дій однолітка і емоційне відношення до нього).
На думкуЛ.Н.Галігузової, генетично перша вмістимість потреби дітей в спілкуванні зоднолітками в ранньому віці (2-3 роки) виражається у прагненні дитини вспілкуванні дитини відкрити і пізнати свої різноманітні можливості (в першучергу фізичні можливості і предметні дії); зрозуміти, на що вона здатна. Цедопустимо і назвати потребою у самовираженні. Від ровесника вимагаєтьсяспівучасть в пустощах і забавах, які і складають зміст контактів дітей ранньогодошкільного віку. Але не тільки це. Дитині потрібна увага однолітка, який мігби оцінити його досягнення; однолітку вона демонструє свої уміння і можливості.
Інтенсивнийрозвиток комунікативної діяльності в сфері контактів з однолітками вдошкільному віці супроводжується зміною змісту потреби дітей у спілкуванні зровесником. Дослідження, виконані різними методами, достатньо впевнено показалице. Так, у роботі Р.А.Смірнової (1981), проведеної під керівництвомМ.І.Лісіної, продемонстровано, що дошкільники 3-7 років віддають найбільшуперевагу ровеснику, задовольняючому їх потребу в доброзичливій увазі. Далійдуть товариші, виконуючи програму ігрової співпраці і співчуття. Потреба вігровій співпраці однолітка не займає ведучого місця у дошкільників, цестається із-за інтерференції потреби комунікативної і особисто ігровоїдіяльності. Ведуча роль гри зумовлює поринання дітей діями з предметами, зутворенням дій дорослих людей, їх взаємовідносин. Однак експериментиР.А.Смірнової виявили, що потреба в співпраці однолітка у дошкільників виявленадостатньо яскраво.
В своїйроботі В.А.Крестьянінова виділила декілька комплексів проявів дітей на адресуоднолітків, дозволивших рахувати їх типами (чи варіантами) спілкування.
Першийкомплекс. Дитина направлена переважно на спільну діяльність з однолітком, іперш за все на власну діяльність (способи, правила, послідовність виконаннядій), на її організацію. Вона націлена на ділові контакти з однолітком; даєпораду, вносить пропозиції щодо організації діяльності взагалі чи окремих дій,оцінює свою спільну працю з партнером (ми гарний будинок збудували). Дитиназдатна організувати спільну діяльність з партнером-однолітком. В усіх своїхдіях і висловлюваннях вона серйозна і ділова. Апробуючи образи діяльності,взяті у дорослого, обов’язково підключає в цей процес іншу дитину.
Існуютьтри варіанта виявлень цього комплексу:
1) дитина переважно вчиться у однолітка вправам, складу і організаціїдіяльності;
2) дитина сама організує діяльність, нав’язує свої взірці, алеприймає також пропозиції і взірці партнера. У першому варіанті дитина залишаєтьсяв положенні молодшого по відношенню до старшого, при другому – вонарівноправна, як партнер;
3) дитина авторитетно, тоном старшого направляє і оцінює діяльністьпартнера.
Другийкомплекс характеризується тим, що дитина починає різко відділяти себе відоднолітка: Я збудував… (Ми збудували… – в першому комплексі). Дитина проявляєзацікавленість і до вмінь партнера, але в пристрасній формі (А ти такийзможеш?); вона порівнює партнера з собою, нібито конкуруючи з ним. В поведінцідітей спостерігається феномен, описаний Р.І.Деревянко (1983) і називаєтьсязмагальним повторюванням, суть якого полягає в тому, що дитина переробляє своюроботу по взірцю однолітка, а потім об’являє її кращою. Якщо одна дитинаповідомляла, що бачила дятла, інша зразу ж вказувала, що бачила його багатораз. Розмова могла перейти на іншу тему, але суть залишалась тою ж.
Третійкомплекс поведінки дошкільника в контактах з однолітком виявляється перш за всев тому, що партнер постійно в центрі уваги дитини. Погляд дитини майже завждинацілений на партнера. Дитина хоче поділитися з однолітком враженнями,розповісти про події зі свого життя, обмінятися емоціями, випрацювати спільну зним думку. В третьому класі особистісно мотивованих проявів дитини в адресуоднолітків актуалізується їх потреба в співпереживаннях однолітків. Цеувиразнюється в їх прагненні:
«Систематически приучатьдетей обмениваться игрушками и делиться лакомыми кусочками». Всюди, коли цеможливо, поміщати дитину в суспільство інших дітей; і навіть немовля, рахує автор,потрібно водити туди, де є діти. Який сенс приведених рекомендацій? Поясненняавтора сходяться до вказівки, що спільнота дітей необхідна дитині, щобнавчитися жити в колективі, і це головна задача його життя.
Підхіддо спілкування дітей з однолітками, як до особливої комунікативної діяльності,обумовлює ще один специфічний аспект його вивчення. Акти спілкування,утворюючись багаторазово і в різноманітних варіантах, стають основою длявзаємовідносин, що формуються між партнерами, а останні, в свою чергу,складають базу для пізнання людиною самого себе. І так, спілкування єдіяльністю, тому інтерпретація спілкування, як комунікативної діяльності,потребує визначення всіх структурних компонентів, притаманних будь-якійдіяльності, і, перш за все, її предмета і специфічної потреби.
Головнепобудження до комунікації народжується і з прагнення дитини до самопізнання ісамооцінки через партнера по спілкуванню і з його допомогою, що в однаковомуступені відноситься до обох сфер комунікації дітей. Різниця спілкування дітей зоднолітками і дорослими, очевидно, складається з того, як досягаєтьсясамопізнання і самооцінка в кожному випадку і які можливості відчиняються длядитини в обох сферах.
Існуючів науці дані і власні спостереження привели нас до виділення деяких важливихперіодів в онтогенезі розглянутої діяльності.
Надругому і третьому році життя у дітей утворюються важливі зміни по відношеннюодин до одного.
Розділ 2 Експериментальне вивчення проблеми спілкування дітейдошкільного віку2.1 Методика дослідження
Длявивчення функції спілкування дітей дошкільного віку нами було проведенодослідження розвитку мотивів спілкування дітей дошкільного віку з одноліткамиметодами спостереження. Дітям було запропоновано зіграти гру, яка визначаєдітей, у яких є труднощі зі спілкуванням. За результатами даного дослідженняз’ясували у чому полягає проблема спілкування ровесників.
Зметою визначення проблеми спілкування у дітей дошкільного віку з одноліткамидослідження проводилися на базі дитячого садку № м. Квасилів Рівненськогорайону. У дослідженні брала участь група з восьми дітей 4-го року життя.
Відомо,що ігрова діяльність, як одна з форм організації життя дітей, сприяє виникненнюрізних стосунків між ними. Саме взаємини у спільних іграх формують здатністьвходити у товариство гравців, діяти в ньому певним чином, встановлюватитовариські і дружні стосунки.
Головнамета курсу, який було проведено: виховання стійкого позитивного ставлення дотоваришів, вчити встановлювати позитивні стосунки з дітьми та формувати вміннярегулювати свою поведінку.
Курсрозрахований на 13 занять. Заняття проводяться з психологом один раз на тижденьз групою дітей з 8 чоловік.
Упрограмі використані матеріали роботи з дітьми таких авторів: М.Чистякової, З.Богуславської,О.Хухлаєвої, Н.Кряжева, А.Катаєва, К.Щербакової.
Завданнякурсу:
1. Формувати вміння встановлювати і підтримувати позитивні стосунки зоднолітками.
2. Розвивати вміння регулювати свою поведінку.
3. Вчити ділового спілкування, вміння самостійно домовлятися провиконання дій в сумісній грі.
4. Виховувати стійке позитивне ставлення до товаришів.
Критеріїоцінювання.
Трирівні дитячих взаємин:
1. Діти легко і вільно долучаються до спільної діяльності. Вони самівиявляють у цьому ініціативу, у них широке коло спілкування, є постійні друзі.Такі діти рідко вступають у конфлікти, вміють самостійно регулювати взаємини,діляться іграшками, готові допомогти.
2. Діти позитивно виявляють себе у взаєминах з дорослими іровесниками. Вони готові грати з товаришем, але виконання правил поведінки успільній діяльності нестійке. Нерідко з їхньої вини виникають конфлікти успільній грі.
3. Діти рідко беруть участь в іграх. Вони не вміють підпорядковуватисвою поведінку узвичаєним правилам і нормам, часто заважають гратися іншим, неділяться іграшками. Нерідко у поведінці з ровесниками грубі.
Навчальний планроботи з дітьми
№ п/п
Назва теми
Кількість занять
 
1
2
3
  1. Знайомство. Засвоєння форми звертання 2
  2. Заняття напруження, створення позитивного емоційного настрою в групі 2
  3. Встановлення позитивного емоційного контакту дітей між собою 2
  4. Формування уміння усміхатися іншій людині, відчувати радість від усмішки 2
  5. Розвиток чуттєвості до своєї рухової активності 2
  6. Зближення дітей один з одним. Знайомство з ритуалом запрошення 2
  7. Формування почуття симпатії до однолітків 2
  8. Гармонізація сприймання свого імені та імені товариша 2
  9. Навчання дитини прийомів ввічливого звертання 2
  10. Виконання ігрових дій по черзі, користування спільними іграшками 2
  11. Прищеплення вміння радіти від загальної справи, успіху кожної людини 2
  12. Подальше зближення дітей. Виховання дружніх, доброзичливих відносин в групі між дітьми 2 13. Закріплення вміння самостійно домовлятися про послідовність виконання дій з іграшками у спільній грі. Розвиток партнерства і співпраці. 2
Заняття 1
Мета: встановленняпозитивного емоційного контакту дітей і психолога, знайомство з приміщенням.
Матеріал: м’яч.
Дітиоглядають кабінет.
Гра«Назви своє ім’я»
–  Діти, зараззробимо коло.
–  Що у мене вруках? М’яч.
–  Якого вінкольору?
–  Я кидаю їм м’яч івони називають своє ім’я, а потім, повертаючи його мені, називаю своє ім’я(нагадувати у грі: «Як тебе звуть?»).
Гра«Вітер дме на…»
Промовляютьслова: вітер дме на того, у кого світле волосся (діти із світлим волоссямзбираються разом у коло). Далі тими ж словами починається інше завдання.
Психогімнастика«Запам’ятай своє місце» (з використанням музичного запису). Діти вільнорухаються по приміщенню, на слова «раз, два, три – своє місце знайди» знаходятьсвої місця і завмирають.
Мовнізвертання:
–  Я хочу з тобоюпознайомитись.
–  Мені хотілося б зтобою познайомитися.
–  Давайпознайомимось!
–  Будьмо знайомі!
Заняття 2
Мета: створенняпозитивного емоційного настрою в групі між дітьми.
Матеріал: клубок ниток.
Гра«Клубочок»
–  Діти, зараззробимо гарне коло і сядемо на килимок.
–  Що у мене вруках? Клубок.
–  Наші словабудуть, як ниточки. Я про щось Оленку спитаю – ниточка потягнеться до неї, вонавідповість – ниточка знову потягнеться до мене. (Обмотую нитку круг пальця,ставлю запитання – дитина намотує собі на палець нитку і відповідає. Якщо явимушена допомогти дитині відповісти – клубочок повертається до мене – такимчином за кількістю ниток, що зв’язують мене з дитиною, визначають дітей, у якихє труднощі зі спілкуванням).
Запитання:
–  Як тебе звуть?
–  У тебе є братикчи сестричка, як їх звуть?
–  Що ти любиш?
–  Що тобісподобалось у кімнаті?
–  Яка твоя улюбленаіграшка?
Гра«Знайди друга»
Половинадітей сидить на стільцях, інша підходить до психолога.
–Діти, ви зараз знайдете собі друга з тих дітей, які сидять на стільчиках,візьмете його за руку і пройдетесь по кімнаті.
Колизнайдемо всіх друзів, діти міняються місцями.
Етюд«Посварились і помирились»
Мовнізвертання:
–  Як тебе звати?
–  Як твоє ім’я?
–  Дуже приємно!
–  Я радий з тобоюпознайомитись!
Заняття 3
Мета: формувати вмінняусміхатися іншій людині, відчувати радість від усмішки, робити іншим приємно.
–  Діти, у вас єдрузі?
Друг– це той, з яким ти завжди граєш. Хто твій друг?
–  Як ви вважаєте, зчого починається дружба?
–  Я вам розкриювелику таємницю: дружба починається з усмішки. (Пояснюється різниця слів:усміхатися і сміятися).
–  Усмішку можнадарувати, я вам усміхнулась – подарувала усмішку, і вам стало приємно.
Гра«Дружба починається з усмішки» (тренінг)
–Діти, сядьте в коло на килимку, поверніться один до одного, лагідно візьмітьсяза руки і подаруйте один одному усмішку.
Етюд«Сонячні промінчики»
Сядьтена килим. Уявіть, що ви граєтеся на сонячній галявині. Вам весело і приємно.Сонячні промінчики обгорнули ваше тіло. Ось сонячні промінчики сіли вам наброви. Струсіть їх! А ось промінчики доторкаються до ваших очей. Покліпайте.Розплющте широко очі. Подивіться навкруги. Знайдіть, де сяє сонечко. Ой якевоно яскраве! Як боляче очам! Швидко їх закрийте. Розплющіть очі і подивітьсяна свої пальчики. Станьте на коліна, підніміть угору руки. Подивіться накінчики пальців. Там, у горі, сяє сонечко. Воно зігріє нас. Ой як приємно!Усміхніться.
Гра«Доторкнись до…»
–  А зараз ми пограємов гру. Якщо я скажу «доторкніться до синього на светрику у Микити», ви шукаєтесиній колір і лагідно торкаєтесь його на одязі вибраної дитини промовляючи: «Митебе любимо». Вибирають іншу дитину, з іншим кольором в одязі. Слідкуємо, щобдоторкнулися до всіх дітей.
–  Діти, з чогопочинається дружба?
–  Ви меніусміхнулись, значить ми друзі.
–  Не забувайтеусміхатися один одному.
Мовнізвертання:
–  Дуже приємно!
–  Ми тебе любимо!
–  Я так радий!
Заняття 4
Мета: закріплювативміння рухатися в обумовленому просторі не штовхаючись; формувати умінняусміхатися іншій людині, відчуваючи радість від усмішки.
Матеріал: тоненький канат(для позначення лінії будинку).
«Поділітьсяусмішкою» (тренінг)
–  Діти, візьмемосьза руки, зробимо коло і сядемо на килимку.
–  Подаруємо одинодному усмішку. Треба взяти товариша, який сидить поруч, за руки, подивитись вочі і усміхнутись (діти повторюють вправу по колу).
–  Ви подарувалиодин одному усмішку – і вам стало приємно.
Психогімнастика«Дощик»
–Діти, сядьте на килим. Заплющте очі. Давайте послухаємо тишу.
Крапляраз, крапля два,
Дощиктихо накрапа,
Дощиктихо накрапа,
Осьвже краплі поспішають,
Однаодну підганяють:
Крап,крап, крап…
Маленькакраплина впала вам на голівку. Ось ще одна. Ще… Вже все ваше тіло вкрилось краплинками.Ви відчуваєте приємну прохолоду. Розплющуйте очі. Подивіться, де можнасховатися від дощу. Ні, не має від нього порятунку. Краплі заважають дивитися.Покліпайте очима. Ось так. Зітріть пальчиками воду з повік. Зітріть долонямикраплинки води з обличчя. Дощик вже закінчився. Визирнуло сонечко. Здійміть донього руки: «Здрастуй, сонечко! Ми тобі раді!»
Мовнізвертання:
–  До зустрічі!
–  До завтра!
–  Всьогонайкращого!
–  На все добре!
Заняття 5
Мета: розвиватичуттєвість до своєї рухової активності. Зближення дітей один з одним,знайомство з ритуалом запрошення, під час якого дитина послідовно виконує двіролі: спочатку її запрошують, а потім вона запрошує. Відчуття уваги до себеінших дітей, приділення уваги своїм друзям.
Матеріал: м’яка іграшка.
Словаведучого:
–  Діти, візьмемосяза руки і станемо в коло.
–  До нас в гостіприйшла гарна іграшка (наприклад, мавпочка). Подивіться, яка вона м’якенька,гарненька.
–  Хто хоче з неюпогратися?
–  Але ж мавпочкаодна, а нас багато.
–  Давайте будемо почерзі її тримати і пограємо в гру «Іграшку попроси», а просити треба ось так:«Тетянко, дай, будь ласка, мені потримати мавпочку».
–  А зараз мипобігаємо по колу і будемо повторювати слова: «по доріжці я біжу, мавпочкупопрошу».
–  Хто хочепотримати мавпочку?
–  Тарасик! Тодіпопроси її у Тетяни.
Дитиназвертається з проханням до іншої дитини, вони міняються місцями. Грапочинається з початку і проводиться, поки всі діти не потримають мавпочку.
Гра«Роздувайся, кулько»
Дорослийпропонує дітям сісти на місця і запитує в одної дитини: «Як тебе звуть? Скажиголосно, щоб тебе всі почули!» Дитина називає своє ім’я, а дорослий ласкавоповторює: «Марійка, підемо пограємо». Дорослий бере дитину за руку і підходитьдо іншої дитини. Марійка запитує, як звати іншу дитину, і запрошує її до гри.Так по черзі за руки беруться всі діти. Спочатку краще підходити до тих дітей,які бажають долучитися до гри, а скутих дітей доцільно запрошувати останніми.Якщо хтось відмовляється грати, не треба наполягати. Поступово, спостерігаючиза грою, у них виникає бажання теж пограти.
Коливсі діти вже запрошені до гри, створюємо велике коло.
–  Ой, яке великеколо у нас вийшло, як велика куля.
–  А тепер давайтезробимо кроки всередину кола, щоб наша куля стала маленькою.
Нахилившиголову вниз, повільно діти відходять маленькими кроками з середини, промовляючи«ф-ф-ф-ф», куля повільно збільшується. Діти промовляються слова:
Роздувайсякулько,
Роздувайся,велика,
Залишайсятакою,
Та нелусни.
Виходитьвелике розтягнуте коло. Дорослий торкається кожної пари з’єднаних рук, потімпромовляє слова: «Луснула кулька?» Всі плескають у долоні, промовляючи слово«Хлоп!» Швидко беруться за руки і збігаються до центру в маленьке коло.
Післяцього гра починається спочатку. Закінчити гру можна, коли кулька лусне, дорослийпромовляє слова: «Полетіли маленькі кульки, полетіли, полетіли і на місця своїтихенько сіли».
Мовнізвертання:
–  Дозвольтезапросити…
–  Я хочу запросититебе…
–  Ходімо…
Заняття 6
Мета: практикуватидітей в умінні ввічливо запрошувати ровесника до гри. Виховувати бажаннягратися разом.
Матеріал: іграшковийзайчик.
Вправа«Привітання»
Дітив колі, один до одного стоять обличчям.
–  Давайте з вамиусміхнемось один одному і привітаємося:
–  Пальчиками
–  Лобиками
–  Носочками ніг(діти виконують обережно, ласкаво усміхаючись один одному.
Гра«Пострибаймо, як зайчики»
Дітисидять на стільцях півколом. Дорослий: «Зараз ми з вами пострибаємо, якзайчики». Тільки не всі одразу, а лише ті, кого запросять.
–Олеже, якщо ти хочеш пострибати, запроси Тетяну. (Хлопчик звертається додівчинки з проханням). Візьміться за руки. Ви будете стрибати, а ми будемоплескати в долоні.
Після3-4 стрибків кожен з партнерів запрошує іншу дитину. Педагог стежить, щоб дітизверталися одне до одного.
Етюд«Квітка» з використанням музичного запису.
–Перший промінець упав на землю і пригрів зернятко. З нього прокинувся паросток.З паростка виросла гарна, чудова квітка. Ніжиться квітка на сонці, підставляєпід світло кожну пелюстку і повертає голову до сонця (за сонцем).
Мовнізвертання:
–  Я запрошую тебе…
–  Чи можу я?
–  Чи не хотів би типіти зі мною?

Заняття 7
Мета: виховуватибажання гратися разом, викликати почуття симпатії до однолітків.
Матеріал: стільчик,картинка паровоза з вагончиками.
Гра«Паровозик»
Сьогодніми будемо грати в «паровозики». Спочатку у «паровозика» не буде «вагончиків», ітой, кого ми виберемо «паровозиком», буде один «їздити» по колу, голоснопромовляючи «чух-чух-чух». Потім «паровозик» запросить якусь дитину стати«вагончиком», назвавши її ім’я. Наприклад: «Тетянко, іди грати, будь моїм«паровозиком», а я стану «вагончиком». Запрошена дитина називає ім’я«вагончика», а сама стає «паровозиком». Діти рухаються, промовляючи«чух-чух-чух», зупиняючись «у-у-у». Гра триває доти, доки всі діти не стануть«вагончиками». Кожна дитина, ставши «паровозиком», називає імена всіх«вагончиків».
Етюд«Врятуйте пташеня»
Уявіть,що у вас в руках маленьке безпорадне пташеня. Витягніть руки долонями вверх. Атепер зігрійте його, повільно, по одному пальчику складіть долоні, сховайте вних пташеня, подихайте на нього, зігріваючи його своїм рівним, спокійнимдиханням, прикладіть долоні до своїх грудей, віддайте пташці доброту свогосерця і дихання. А тепер відкрийте долоні – і побачите, що пташка радіснозлетіла, усміхніться їй і не сумуйте, вона ще прилетить до вас.
Гра«Впізнай за голосом»
Обираємодитину, яка буде «котиком», і сідає на стільчик в середині кола. Діти ходять поколу, промовляючи слова:
Ми поколу йдемо,
Тихокотика звемо:
«Котику,не підглядай,
Хтопокликав – відгадай».
Дитина,на яку вказав дорослий, голосно промовляє: «Няв!». Дитина в колі відгадує, хтоз дітей покликав.
Мовнізвертання:
–  Дозволь запросититебе.
–  Я можу…?
–  Я хотів (-ла) б(-и)…
Заняття 8
Мета: гармонізаціясприймання свого імені та імен інших дітей. Формування відчуття радості відрозуміння свого імені.
Вправа«Співаємо ім’я»
Уявітьсобі, що ми не вміємо розмовляти, а вміємо тільки співати, нам треба один зодним познайомитись. Давайте пограємо в таке знайомство. По черзі кожен з нас«проспіває» своє ім’я, а слідом за кожним із вас ваше ім’я хором проспіваютьусі діти.
Етюд«Це я! Це моє»
Дітив колі. Психолог виконує роль глухої людини, яка запитує дітей: «Де Сашко? Чияце іграшка? Чиє це волосся?» тощо. Від дітей вимагається відповідати жестами(пальцем – «Я», долонею – «моє»). Я – «глуха людина або бабуся», сідаю навеликий корабель. Діти, що проводжають, махають руками і говорять: «Допобачення!», «До зустрічі!».
Вправа«Ласкаве ім’я»
(Дітисидять по колу).
Пригадайте,як вас ласкаво кличуть (називають) дома. Ми будемо кидати один одному м’яч. Ітой, у кого м’яч, називає одне або кілька своїх ласкавих імен. Важливо, крімтого, запам’ятати, хто кому із вас кинув м’яч. Коли всі діти назвуть ласкавіімена, м’яч піде в зворотньому напрямку. Треба постаратися не переплутати ікинути м’яч тому, хто перший раз кинув вам, і назвати його ласкаве ім’я.
Мовнізвертання:
–  На все добре!
–  Хай вам щастить!
–  Прощавай (те)!
Заняття 9
Мета: вправлятись увикористанні форм ввічливості, навчати прийомів ввічливого звертання.
Бесіда«Кого називають ввічливим?»
–  Коли говорять:«Добридень», «Будь ласка», «На здоров’я», «До побачення», «До зустрічі»,«Вибачте», «Будьте ласкаві», «Перепрошую», «Дякую»?
Щоговорять:
–  Коли зустрічаютьлюдину?
–  Коли хтось йде?
–  Коли зробишнеприємне іншій людині?
–  Коли щось незрозуміло?
–  Коли щосьподарували, зробили послугу?
–  Коли просять?
–  Коли щось дають?
Ціслова називають «золотими». Чому?
Вправа«Ми тебе любимо»
Язараз по черзі викликатиму дітей у коло, ми розглядаємо дитину, ласкавоназиваємо її ім’я, промовляючи: «Ми тебе любимо».
Наприклад:
–  Миколко, іди вколо. Як іще ласкаво можна його назвати?
–  Давайте всі донього ласкаво, лагідно торкатися, промовляючи «Миколайчику, ми тебе любимо».
Слідкувати,щоб доторкнулися до всіх дітей.
Гра «Качка,качка, гусак»
Дітив колі, ведучий говорить «Качка, качка … гусак».
«Гусакбіжить у протилежну від ведучого сторону (одночасно з ведучим) до вільногомісця. На місці зустрічі два учасники беруться за руки, роблять реверанс,усміхаються і вітають один одного: «Добрий ранок, добрий день, добрий вечір».Потім біжать далі до вільного місця. (Коли діти засвоять гру, замість ведучогоможе бути інша дитина).
Психом’язоветренування. Гра «Холодно – спекотно»
Мама-ведмедицяпішла. Подув холодний вітер і пробрався крізь щілинки в барліг. Ведмежатаскоцюрбилися і гріються. Стало задушливо – медвежа та розвернутися, розслабилируки. (Повторювати 2-3 рази).
Мовнізвертання:
– Вибачте, що турбую (вас).
– Скажіть будь ласка…
– Вибачте, ви не знаєте…?
Заняття 10
Мета: вчити виконуватиігрові дії по черзі, користуючись спільними іграшками, передаючи їх одинодному, використовувати ввічливі слова.
Матеріал: 4-5 ляльок, 4-5яскравих, м’яких іграшок.
Вправа«Гарний настрій»
Виховательговорить хлопчику, що незабаром вони підуть до зоопарку. Хлопчик дуже зрадів, унього одразу покращився настрій. Він пішов до друзів, щоб розповісти їм новину.
Виразнірухи
Хода:швидка, іноді – з підскоками
Міміка:усмішка. (Під час цього етюду лунає музика).
Вправа«Прогуляємося»
Діти,подивіться, до нас у гості прийшли іграшки і запрошують нас з ними прогулятися.(Ми роздаємо іграшки чотирьом дітям).
–Діти, які отримали іграшки, підійдіть до інших дітей і запросіть їх з вамипрогулятися. (Потім за нашим сигналом діти обмінюються іграшками).
Мислідкуємо, щоб усі діти пограли всіма іграшками; іграшки не виривали один водного, а ввічливо пропонували обмінятися.

Дитячагра «Ляльки танцюють»
Пропонуємодітям сісти на стільці.
– Дивіться,які ляльки прийшли сьогодні погратися з нами! Такі гарні ляльки, напевно,хочуть потанцювати, але самі вони цього не вміють робити. Давайте візьмемо їхна руки і під музику затанцюємо з ними.
Взявшиляльку, ми показуємо, як ляльки можуть танцювати. Потім підкликаємо чотирьохдітей і пропонуємо їм вибрати собі ляльку. Діти з ляльками стають навколо нас іразом з нами виконують танцювальні рухи. Наприклад, повертають ляльку в руках,підстрибують з нею, кружляють то вправо, то вліво, плескають руками ляльки іт.д. Під кінець ляльки роблять уклін в руках дітей. Коли ляльки танцюють рольмузикантів: грають на своїх кулачках, як на дудочці, або зображують гру нагармошці чи сопілці.
– Атепер подумайте, кому з музикантів ви бажаєте передати свою ляльку.
Дітипередають своїх ляльок, а самі зображують музикантів.
Гратриває доти, доки всі діти не потанцюють з ляльками.
Мовнізвертання:
–  Дай (те) будьласка.
–  Передай (те) будьласка …
–  Я хочу попроситивас (тебе) …
Заняття 11
Мета: прищеплюваннявміння радіти загальній справі, успіхові кожної дитини.
Матеріал: обруч(каструля), матеріал до дитячої гри «Знайди свою половину».
Етюд«Ласка»
Дитиназ усмішкою гладить і притуляє до себе кошеня (іншу дитину). «Кошеня» закриваєочі від задоволення, мурчить і треться головою об руки «господаря».
Бесіда.Як краще грати: самому чи разом? Чому?
Гра«Кухарята»
Дітив колі – це каструля. Зараз будемо готувати (узвар, суп, борщ …). Коженпридумує, ким він буде, яким компонентом. Ведучий називає, що кластиме вкаструлю, хто себе почув, стрибає в «каструлю» – коло. Коли усі компоненти вколі – діти обіймаються і повільно погойдуються.
Узварв каструлі повільно, а потім все швидше закипає. Закипів і зупинився.
Прийшладитина і попросила налити їй узвару. Мама взяла чашку і черпаком налила узвар,куди потрапили: (називаємо по черзі всі компоненти компоту).
Діти,почувши свою назву, вистрибують з каструлі, повертаючись на своє місце.
Гра«Знайди свою половинку»
Дітямподають частини цілої невеличкої картинки, де намальовані кульки.
Завдання:необхідно знайти свою половинку, взявшись за руки, підійти до столу і скластицілу картинку, по черзі порахувати кількість намальованих на ній кульок.
Мовнізвертання:
–  Будь ласка
–  Оксанко, давайразом…
–  Прошу тебе…
Заняття 12
Мета: подальшезближення дітей; виховання дружніх, доброзичливих взаємин в групі між дітьми.
Матеріал: машина і кубики,лялька і візочок, плитка, каструля, сковорідка, кеглі і кульки, ліки і лялька.
Гра«Знайди свою пару»
Розглянутивсі іграшки. Згадати, як ними можна гарти. Поділити дітей на дві групи. Роздатиїм іграшки і запропонувати знайти собі партнера по грі, звернутися до нього зпропозицією: «Давай пограємо разом».
Дітисамостійно домовляються про послідовність дій з іграшками у спільній грі.Дорослий тільки у крайньому випадку допомагає їм.
Гра«Подарунки»
Вилюбите, коли вам дарують іграшки? Ось ми зараз і будемо дарувати один одномуіграшки.
Дітистають у велике коло, обирають дитину, яка першою вибиратиме подарунок. Дитинавиходить на середину кола, а ми з дітьми водимо хоровод під слова:
Принеслими подарунки,
Хтозахоче, той візьме,
Осьвам лялька-неваляйка,
Кінь,вовчок і літачок.
Називатиіграшки треба повільно, виразно, щоб діти встигли уявити собі кожний предмет.Після закінчення слів діти зупиняються. Дорослий звертається до дитини, якастоїть в колі, із запитанням, який з названих подарунків він хоче отримати.Якщо дитина вибирає коня, діти зображують, як стрибає кінь, якщо вибираєляльку, всі танцюють, як лялька, якщо вовчок – всі кружляють, а якщо вибираєлітак – імітують його політ і приземлення літака.
Наведемослова і ритмічні рухи, які діти виконують в хороводі.
Кінь
Ходитьконик по лужку,
Позеленім бережку,
Кониксам себе пасе,
Коникгривою трясе,
Золотавуздечка – брень,
Золотапідківка – день.
Дітибігають по колу, високо піднімаючи коліна, як конячки. Руки протягнуті вперед,а корпус злегка нахилений назад. «Кінь» зупиняється.
Звертаючисьдо дитини всередині кола, ми пропонуємо його роздивитись: «Які гарні у насконі!» і вибрати того, який нам більше подобається. Вибравши собі подарунок,дитина займає місце в хороводі, а той, кого він вибрав, виходить на серединукола. Діти знову беруться за руки і повторюють слова: «Принесли всімподарунки…».
Лялька
Ойчуки-чуки-на
Нашалялька чепурна.
Вільнотанцюють на місці обличчям до центру, під мелодію, зображаючи ляльку.
Вовчок
Ой,як крутиться вовчок
Продзижчав– і на бочок
Кружляютьна місці, потім присідають, легко вклонивши голову на бік.
Літак
Дитина«заводить літак» – під звук «р-р-р» робить кругові рухи, руками перед собою,потім широко розводить руки і «летить» по колу зі звуком «ж-ж-ж». Зробившиповне коло, літак уповільнює рух і повільно приземляється, дитина присідаєнавшпиньки.
Мовнізвертання:
–  Я хочу подаруватитобі…
–  Прийміть мій(наш) скромний подарунок.
–  Ось тобі (наш,мій) подарунок.
Заняття 13
Мета: продовжувативчити ділового спілкування, закріплювати вміння самостійно домовлятися пропослідовність виконання дій з іграшками у спільній грі. Розвивати ігровепартнерство і співпрацю.
Матеріал: іграшки.
Мипропонуємо пограти в «Магазин іграшок»
Гра«Магазин іграшок»
Дітиділяться на дві групи: «іграшки» та «покупці». А дорослий – продавець.
Діти-покупцівідходять у бік і чекають відкриття магазину.
Діти-іграшкисідають в ряд на лаву, зображуючи товар, розставлений на вітрині в магазині іграшок.Продавець (дорослий) підходить до дитини і питає, якою іграшкою вона буде;домовляється про те, як її можна зобразити. Наприклад, якщо ти зайчик, можнапострибати, вовчок – покрутитися, лялька – потанцювати і т.д. (Перед початкомгри можна роздивитися іграшки і обговорити, всі разом, які іграшки будутьпродаватися в магазині і як їх можна зобразити).
Коливсе буде готово, дорослий оголошує: «Магазин відкритий!» Покупці по черзівітаються і просять показати іграшки. Продавець «бере з полиці» будь якуіграшку і «заводить» її (виводить дитину, рухаючи рукою за її спиною;«заводячи» її ключем). Покупець повинен відгадати, що це за іграшка. Якщовідгадає, то забирає іграшку із собою (відводить на вільне місце). Коли всііграшки будуть розпродані, діти міняються ролями. Якщо іграшок багато (більшеніж покупців), можна запропонувати дітям вдвох зображати одну іграшку. Хто здітей не відгадає іграшку, йде з магазина без покупки.
Гра-вправа«Подарунок»
Діти,а ви любите отримувати подарунки? Хто любить дарувати? Хто що більше любить?Сьогодні ми пограємо в гру, яка дозволить вам і дарувати і отримуватиподарунки, тільки уявні (видумані). Але я думаю, що видумані такі ж цікаві, які справжні.
–Давайте уявимо собі, що ми всемогутні, ми можемо подарувати будь-який подаруноксусіду праворуч від вас. Подивіться на нього уважно і подаруйте один одномунаші подарунки (по черзі), не забуваючи при цьому дивитися товаришу в очі. Атой, хто отримує подарунок, не забуває дякувати.
Вправа«Випікання ляльки-печива»
Вибираємодитину, яка буде «лялькою-печивом», і вкладаємо на килим у центрі кола. Потімведучий і всі діти «випікають» (попередньо домовитися бути обережними,ласкавими, щоб не зробити ляльці боляче). Спочатку замішуємо тісто – ласкавомасажуючи дитину, промовляючи вголос, що кладемо в тісто – борошно, яйця,молоко і т.д.
Потімпереходимо до створення ляльки ласкавими, обережними рухами, починаючи зголови. Ведучий промовляє, які гарні очі, вуха, носик, запрошує всіх дітейпомилуватися. Потім ліпиться шия, руки, тіло, ноги. Коли лялька буде виліплена,діти тричі вдувають в неї життя. Лялька оживає. Вправу повторюють на наступнихзаняттях, поки всі діти не побудуть ляльками.
Мовнізвертання:
–  Я запрошую вас(тебе) …
–  Будь ласка,покажіть мені…
–  Я можу васпопросити…
–  Можна у васпопросити…
–  Підкажіть будьласка…2.2 Особливості мотивів спілкування зровесниками
Удошкільному віці інтенсивно розвиваються моральні почуття дітей, норми таправила поведінки, формуються риси характеру й етичні навички, починає складатисястиль взаємин з однолітками. Формування позитивних взаємин з одноліткамипередбачає, насамперед, ознайомлення дітей із правилами та нормами спілкуванняз ровесниками, а саме: виховання стійкого позитивного ставлення до оточеннятоваришів, формування встановлювати і підтримувати позитивні стосунки з дітьмита регулювати свою поведінку.
Вивчаючидитячі взаємини, насамперед, вважали за необхідне визначити характерні спільніігри дітей та рівні ігрової діяльності і відповідність їм дитячих взаємин. Підхарактерними іграми розуміємо типові, часто повторювані ігри що відбиваютьзнання про навколишній світ, які доступні дітям молодшого віку.
Прохарактер взаємин робили висновок, виходячи з таких показників: прагненняспільної діяльності, причини виникнення і врегулювання дитячих конфліктів,готовність запросити інших до гри і надати їм допомогу, ввічливість уповодженні з дорослими і своїми товаришами.
Висновок
Отже,спілкування з однолітками дітей дошкільного віку супроводжується зміною зміступотреби дітей у спілкуванні з ровесником. Дослідження, виконувані різнимиметодами, достатньо впевнено показали це. Наприклад, у роботі Р.А.Смірнової,М.І.Лисіної.
Головнепрагнення до комунікації народжується із прагнення дитини до самопізнання ісамооцінки і з його допомогою, що однаково відноситься до обох сфер комунікаціїдітей. Сфера контактів з рівними собі грає важливу роль в спільному психічномурозвитку дитини. Спілкування з рівним партнером складає благодатні умови дляпізнання дітьми своїх можливостей шляхом вільного виявлення творчого,оригінального початку. Спілкування з однолітками стимулює розвитокініціативності дошкільників. Основним змістом спілкування однолітків в ранньомувіці стають спільні ігри, саме взаємини у спільних іграх формують здатністьвходити у товариство гравців, діяти в ньому певним чином, встановлюватитовариські і дружні стосунки.
Спілкуваннямає велике значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленнірозумної культурної поведінки. Через спілкування з психічно розвинутими людьмилюдина набуває всі свої вищі пізнавальні здібності і якості. Через спілкуванняз розвинутими особистостями вона сама перетворюється в особистість.
Список використаної літератури
1 Авдеева Н.Н. Развитие образа самого себя у младенцев: Дис.… канд. психол. наук. М., 1982,
2 ГалигузоваЛ.Н. Связьведущей деятельности и общения при восприятии детьми раннего возраста игрушек,взрослых, сверстников//Проблемы периодизации развития психики в онтогенезе. М.,1976.
3 ГалигузоваЛ.Н. Влияниепотребности в общении на избирательность восприятия зрительных воздействий удетей раннего возраста//Исследования по проблемам возрастной и педагогическойпсихологии. М., 1978'
4 ГалигузоваЛ.Н. Развитиепотребности в общении со сверстниками в раннем возрасте//Новыё исследования впсихологии. 1978. № 2.
5 ГалигузоваЛ.Н. Квопросу о происхождении и специфике потребности у детей раннего возраста вобщении со сверстниками//Новые исследования в психологии. 1980. № 2.
6 ГалигузоваЛ.Н. Формированиепотребности в общении со сверстниками у детей раннего возраста: Дис.… канд.психол. наук. М., 1983.
7 ГалигузоваЛ.Н. Формированиепотребности в общении со сверстниками в раннем возрасте//Вопр. психологии.1985. № 3.
8 ГалигузоваЛ.Н., Землянухина Т.М. Зарождение общения между детьми в раннем возрасте//Генетическиеаспекты социальной психологии. Минск, 1985.
9 ГаношенкоН.И. Особенностисовместного восприятия музыки детьми дошкольного возраста//Исследование проблемдошкольного воспитания в трудах молодых ученых. М., 1985.
10  Ганошенко Н.Н. Влияние общения сосверстнйкми на восприятие музыки до-школьниками//Новые исследования впсихологии. 1987. № 2.
11  Годовикова Д.Б.,Гаврилова Е.И. Осознание детьми от 2 до 5 лет качеств их сверстников — партнеровпо совместной деятельности//Теоретические и прикладные проблемы познания людьмидруг друга. М.| 1976.