Педагогічнатехніка як складова навчальної технології
Педагогічнатехніка – складова навчальної технології
Педагогічнатехніка відбиває рівень майстерності педагога. Від того, як і якими прийомаминавчання і виховання він володіє, залежить ступінь розвитку суб’єктів навчання(виховання).
Педагогічнатехніка – найважливіша складова частина педагогічної майстерності і володітипрофесією педагога – значить не тільки вивчити й освоїти теорію, зміст роботи,але й опанувати педагогічною технікою. Мова йде про автоматизацію багатьохкомпонентів педагогічної діяльності, без яких ця діяльність не може бутиуспішної.
«Педагогічнатехніка, – Пише Г.І. Баланюк, – виражається в доцільному підборіпедагогічних засобів, в об'єднанні їхній у логічне ціле, у точності, а ззовнішньої сторони – швидкості, легкості, досконалості, у свого родупедагогічній естетиці виконаної чи деталі цілих систем».
Істотноюознакою оволодіння педагогічною технікою автор вважає уміння швидкоорієнтуватися в обстановці і відбирати засоби і прийоми впливу, розраховані напробудження сил і здібностей вихованців; оволодіння окремими засобами іприйомами впливу, їх сукупністю; створення нових, більш ефективних засобів іприйомів навчально-виховної діяльності; уміння використовувати сильні сторониучня і колективу і нейтралізувати слабкі; нарешті, максимальне використаннясвоїх виховних можливостей.
Розвитокнауки і техніки приводить до зміни умов трудової діяльності, а це у свою чергузмінює вимоги до суб'єкта праці. Головними функціями людини у виробництвістають програмування, керування і контроль.
Упедагогічному виробництві, як відомо, усе це відбувається дуже специфічно. Тутпанує розумовий і в основному ручну працю. Однак і тут стихійно сформованепрограмування, якщо його так можна назвати, керування і контроль повинніпоступитися місцем науково обґрунтованим. Усе це можливо лише за умови науковоїорганізації педагогічної праці.
Специфікапедагогічної роботи полягає в тому, що в ній, поряд із простими пристосуваннямиі технічними засобами, використовується головним чином педагогічна техніка, тобтоарсенал духовних засобів праці (прийомів, доведених до рівня автоматизму).
Яківідносини між педагогічною технікою і технічними засобами навчання і вихованняучнів. Між педагогічною технікою і технічними засобами навчання існуєсвоєрідний закономірний зв'язок. Ефективність педагогічної техніки багато вчому визначається умінням педагога обпертися в її використанні на технічнізасоби. У свою чергу, ефективність застосування технічних засобів залежить відуміння вчителя органічно сполучити їх з педагогічною технікою. Отже,продуктивність педагогічної праці знаходиться в прямої залежності від умінняпедагога гармонійно сполучити вєдиній системі педагогічну техніку татехнічні засоби праці.
Можливостіпедагогічної техніки дуже великі, хоча і не безмежні. На кожнім окремомувідрізку часу вони обмежені розумовими і фізичними можливостями педагога,рівнем його розвитку. Оволодіння педагогічною технікою вимагає завзятоїсистематичної праці, витрат нервової енергії. Оволодіння технічними засобами – процесбільш легкий і швидкий, але він жорстко обмежений заданою програмою того чиіншого технічного пристрою.
Щовідноситься до засобів сугубо організаційної техніки. До них відносяться засобискладання, копіювання й оперативного розмноження матеріалів і документів,засобу обробки, збереження і пошуку матеріалів, документів, засобу зв'язку йін. З цих засобів в арсеналі вчителя поки ще мало що мається.
Якеосновне призначення техніки особистої праці вчителя. Основне призначеннятехніки особистої праці вчителя полягає в тому, щоб розширити, збільшити йогоможливості в досягненні поставленої мети. Суть оволодіння педагогічною технікоюскладається у відпрацьовуванні, відшліфуванні прийомів, деталей, доведенніїхній до стану зробленої навички, що при подальшому використанні не вимагаєвеликих витрат часу й енергії і реалізується автоматично, нерідко інтуїтивно. Уцьому випадку робота йде як би сама собою, тому що спрацьовують установки,звички і т. п.
Яківідносини між технікою особистої праці і педагогічною майстерністю вчителя. Цівідносини самі безпосередні, і не тільки тому, що слово «техніка» у перекладі згрецького означає мистецтво, майстерність. Головним чином тому, що педагогічнатехніка є першоосновою педагогічної майстерності, а технічні засоби йорганізаційна техніка створюють для цього сприятливі умови. Не опанувавшипедагогічною технікою, не можна стати майстром своєї справи. Технічні засобиприскорюють і полегшують цей процес.
Значеннятехніки особистої праці вчителя. Її значення, особливо в період перебудовишколи, важко переоцінити. Є всі підстави затверджувати, що без подальшогосерйозного удосконалювання техніки особистої праці не можна підняти на новийякісний рівень діяльність учителя, школи в цілому. Чим більше і досконалішеарсенал техніки особистої праці, тим економніше, ефективніше його результати,тим більше вивільняється в педагога й учнів часу для всебічного розвитку.
Сутьпроблеми техніки особистої праці полягає в тому, що при створенні системи«учитель – техніка» змінюються функції педагогічної праці. Багато хто зпедагогічних функцій, зв'язаних з виконанням рутинних операцій, бере на себетехніка і тим самим звільняє розум для творчої діяльності.
Цікавимиє прийоми педагогічної техніки, які розробив А.Гін. Автор розділяє їх надидактичні і прийоми управління класом.
Наведемодеякі приклади прийомів педагогічної техніки.
Дидактичні:
1. «Дивуй!».Формула – вчитель пояснює матеріал під таким кутом зору, за якого буденне стаєдивовижним.
2. «Відкладенавідгадка». Формула – на початку уроку вчитель пропонує загадку (дивовижнийфакт) відгадка якої – в новому навчальному матеріалі.
3. «Ловипомилку!». Формула – пояснюючи матеріал, учитель навмисне припускаєтьсяпомилок.
Прийомиуправління класом:
1. Прийом«Демонстрація професійного рівня». Формула – вчитель наводить свій прикладвиконання творчого чи складного завдання.
2. «Вихідза межі». Формула – вчитель виходить за межі підручника.
3. «Введітьроль». Формула – учень бере участь в управлінні навчанням, виконуючи певнуроль. Як тільки в нього з'являється сумнів щодо певної теорії, гіпотези, наборуфактів, він піднімає руку і говорить: «Я не вірю! Доведіть, що…». Такий прийомдопомагає учням краще засвоїти тему.
4. «Резюме».Формула – учні письмово відповідають на серію питань, відображаючи своєставлення до уроку, предмета, вчителя… Практикується раз на тиждень абощомісяця.
Культура спілкування.Педагогіка співробітництва
Загальновідомо,що оволодіння знаннями й уміннями відбувається в результаті учбово-пізнавальноїдіяльності що навчаються і насамперед у рамках спеціально організованогонавчального процесу.
У результатідосліджень багатьох педагогів, психологів і методистів склалися визначеніпредставлення, положення, формулювання, що відбивають сутність і взаємозв'язкиосновних понять теорії навчання. Розглянемо найбільш повні визначення ітрактування, сформульовані різними авторами.
Центральнимпоняттям є поняття «навчання», «процес навчання» («навчальний процес»). Різніавтори дають трохи різні і взаємодоповнюючі один одного визначення. Так, укороткому психологічному словнику-хрестоматії: «Навчання – процес стимуляції ікерування зовнішньою і внутрішньою активністю учня, у результаті якої в ньогоформуються визначені знання, навички, уміння». К.К. Платонов визначаєнавчання як «формування знань, навичок, умінь і звичок… Воно спирається навправу, а отже, і на тренування, але у свою чергу не зводиться до них. Сутністюйого є встановлення зв'язків засвоюваного з уже засвоєним». У цій системі підкерівництвом учителя відбувається оволодіння учнем основами наук, способамидіяльності, його розвиток. Кожний із суб'єктів (вчитель і учень) має своїфункції в цій взаємозалежній діяльності. Завдання вчителя полягає не тільки втім, щоб повідомити знання, але й у тім, щоб керувати процесом засвоєння знаньі способів діяльності. Задача учня – опанувати системою знань, способамиїхнього одержання, переробки, збереження і застосування, виховуючи в собінеобхідні якості особистості… Процес навчання завжди починається з постановкивчителем учбово-пізнавальної мети й організації її прийняття учнем… Навчальнадіяльність учнів у широкому розумінні розглядається як один з видів пізнання,що протікає на основі відбивно-перетворюючої діяльності суб'єкта».
В даний часвважається загальновизнаним, що мислення як основа навчальної діяльностіздійснюється як процес рішення задач-проблем. Основною закономірністю процесунавчання є задоволення виникаючої пізнавальної потреби. Завдання дидактикиполягає в тім, щоб визначити засоби, що забезпечують формування і підтримкуцієї пізнавальної потреби.
Розкриваючидидактичну специфіку діяльності вчителів і, що навчаються в процесі навчання,варто мати на увазі, що діяльність педагога прямо чи побічно (наприклад, наоснові використання навчального посібника) спрямована на організацію діяльностіщо навчається. Тому в дидактичному аспекті навчальна діяльність – цеорганізована вчителем діяльність учня, спрямована на вирішення різного класунавчальних задач, у результаті яких відбувається оволодіння знаннями, уміннями,навичками і розвиваються відповідні особистісні якості.
Рушійною силоюнавчального процесу є потреба, мотивація, що харчуються протиріччям міжвисунутими ходом навчання навчальними і практичними задачами і наявним рівнемзнань, умінь і розумового розвитку що навчаються.
Гносеологічнонавчальна діяльність базується на вивченні ряду фактів, явищ, їхньомупорівнянні, зіставленні, аналізі, співвіднесенні з раніше відомими. Тутвідбувається вичленовування області невідомого, постановка пізнавальноїпроблеми. Свідоме міцне і оволодіння навчальним матеріалом – рішенняпізнавальної задачі – можливе тільки на основі побудови узагальнень, тобторозкриття внутрішніх зв'язків і закономірностей.
Ціль навчальноїдіяльності – опанувати навчальним змістом
до рівня уміння застосовувати отримані узагальнення до різноманіття реальноїдійсності. Свідоме співставлення абстрактного і конкретного необхідне на всіхетапах учбової діяльності. Недотримання цієї вимоги приводить до того, що учнізаучують навчальний матеріал без розуміння, значення для практики, завантажуютьпам'ять і увагу, невиробляючи корисних умінь, не розвиваючи самосвідомість ипізнавальну потреба.
З позиційсучасної фізіології центральним моментом пізнавальної діяльності визнаєтьсяпроцес звірення – невід'ємна частина будь-якої діяльності людини. Шляхомзвірення здійснюється регуляція діяльності, тобто співвіднесення інформації, щонадходить, з тим досвідом (знаннями), яким уже володіє людина, і з тим планомдіяльності, що попередньо їм намічений.
Поряд з цимметодичні дослідження і педагогічна практика показують, що навчальна діяльністьучня не може бути в достатньому ступені ефективною, якщо вона не забезпечується,не організується, не керується і не контролюється вчителем. Таким чином, процеснавчання у вузі необхідно розглядати як багатогранну і взаємообумовленудіяльність учнів і вчителів, спрямовану на:
а) добір,систематизацію і представлення навчальної інформації вчителем;
б) сприйняття,усвідомлення, переробку й оволодіння цією інформацією учнями;
в) організаціювчителем самостійної, свідомої, раціональної, активної, цілеспрямованої ірезультативної діяльності кожного учня по оволодінню навчальною інформацією іїї використанням.
Зі сказаноговипливає, що тільки комплексний, системний облік усіх сторін процесу навчаннядозволить правильно поставити і намітити шляху рішення головної задачі теорії іпрактики вищої школи – підвищення ефективності навчання і якості підготовкимолодих фахівців.
Тут насампередслід зазначити виняткове значення педагогічної і методичної кваліфікаціївчителя, що визначає правильне і всебічне розуміння вчителем сутності процесунавчання і дозволяє йому опанувати методи забезпечення й організації цьогопроцесу. Таким чином, раціональна організація пізнавальної діяльності щонавчаються вимагає насамперед виділити основну мету засвоєння даногонавчального матеріалу, тобто кінцеву мету діяльності, до якої повинні прийти щонавчаються.
Іншими словами,вчителю необхідно вибрати й обґрунтувати мету навчання, врахувати дидактичніособливості різних видів навчальної діяльності учнів і вибрати адекватні методивикладання і методи навчальної роботи учнів, визначити способи контролю ступеня(якості) досягнення цілей, організувати свою діяльність і діяльність учнів нарізних видах навчальних занять.
Здатність вчителявиконати всі ці вимоги при підготовці, організації і контролі навчальноїдіяльності учнів визначає його педагогічну і методичну кваліфікацію.
Відправноюкрапкою в педагогічних знаннях вчителя, що визначають його дидактично-методичнукваліфікацію, є уявлення про фундаментальні поняття педагогіки: знання,уміння, рівні оволодіння знаннями й уміннями, навчальної діяльності, педагогічногопроцесу, ефективності процесу навчання.
Педагогічнийпроцес і, отже, процес навчання як складова частина педагогічного процесу,будується на базі дидактичної системи, що є результатом дидактометодичноїдіяльності вчителя.
Дидактичнасистема тут розуміється як сукупність засобів і методів, що дозволяютьвчителю цілеспрямовано здійснювати результативний навчальний процес.
Як ужевідзначалося, численні психолого-педагогічні дослідження визначають діяльністьучнів як центральної ланки в процесі навчання. При цьому можна витлумачити «ближнєсередовище» як знання учня і його уміння застосовувати ці знання увизначених навчальних ситуаціях.
Тоді, розглядаючипроцес навчання можна зробити висновок, що для ефективної роботи учнівнеобхідно:
а) знання метививчення, тобто ті кінцеві знання й уміння, які вони повинні придбати в процесівивчення даної дисципліни в заданий їм час (кінцевий стан «ближнього середовища»);
б) знати форми іспособи контролю, що дозволяють оцінити ступінь досягнення мети, а також знати,на які критерії варто спиратися при виборі стратегії і тактики своєїучбово-пізнавальної діяльності (забезпечення функціонування рецепторівсистеми);
в) мати повні,докладні й адаптивні програми (керівництва), що організують усвідомленупізнавальну діяльність кожного учня по оволодінню запланованими знаннями йуміннями, що надають в оптимальному обсязі всю необхідну інформацію про зміст ізразки навчальної діяльності з урахуванням психолого-педагогічних особливостейсприйняття й усвідомлення цієї інформації даним контингентом.
г) мативизначений мотиваційний напрям, інтерес і переконаність у значимості інеобхідності придбання зазначених знань і умінь, що спонукували би кожного учнядо активної і свідомої роботи (забезпечення роботи каналів зв'язку).
Не викликаєсумнівів те положення, що чим краще структуровано і систематизована сукупністьзнань, що підлягають засвоєнню, тим у більшому ступені учню ясні мета вивченняі значимість оволодіння даною системою знань і умінь, тим легше і міцніше цізнання й уміння засвоюються. Тому для ефективного і результативного навчальногопроцесу необхідна попередня робота вчителів по доборі знань, по визначеннюцілей і по створенню посібників, у яких для учнів структуруються й усистематичному виді пред'являються ті знання і методики, якими вони повинніопанувати в рамках вивчення даної дисципліни відповідно до покладеного на цюдисципліну функціями в загальній підготовці фахівців.
При розробці цихдидактичних засобів вчитель повинен оцінити, які знання, з якою метою й у якомуступені він припускає сформувати в учнів у результаті вивчення ними даногоматеріалу. Вчитель повинен врахувати особливості окремих видів навчальнихзанять і визначити сукупність різних видів діяльності учнів, що забезпечитьдосягнення поставлених цілей і формування розумових і психічних якостей щонавчаються. При цьому найважливішу роль грає встановлення послідовності дійщо навчаються, розкриття операційного складу дії (визначеннявиконавчих, оцінних і особливе орієнтованих дій), перебування способів підняттямотивації пізнавальної діяльності, що навчаються до участі в процесі.
Друга головназадача вчителя відноситься до керування процесом навчання і полягає в актуалізаціїпринципу активності і самоврядування в пізнавальній діяльності учнів, тобтовчителю необхідно застосувати таку організацію навчальних занять, при якійкожен учень утягував би в активну, цілеспрямовану, усвідомлену самостійнуроботу з оволодіння основами теорії і методами її застосування в рамках даногонавчального матеріалу. Якщо процес навчання побудований вірно і щонаправляється: допомогою посібників (дидактичних засобів) цілеспрямована роботаучнів приносить запланований і очікуваний їм результат, якщо засвоювані знанняперетворяться учнем в особисто для нього значиму систему, то з'являєтьсяінтерес, що сприяє ще більшому підйому ефективності процесу навчання.
Володіннявчителем основами дидактики і педагогічної психології дозволяє забезпечити (задопомогою підготовки навчально-методичних посібників, тобто за допомогоюучбово-методичної діяльності вчителів) повідомлення учнем знань про законипроцесу пізнання, розкрити для них сутності пізнавальної діяльності, сприяючитим самим оптимізації цієї діяльності, – допомогти учням учитисярезультативніше, глибше опановувати знаннями й уміннями, сприяти ростусамосвідомості учнів, поглиблювати процес самовиховання і самовдосконалення.
Література
1. Григорьева Е.А,Оценивание как метод педагогического исследования: Автореф. дисс. канд. пед.наук. – Л., 1974.
2. Здравомыслов А.Г. Методологияи процедура социологических исследований. – М.: Высшая школа, 1969.
3. Кузьмина Н.В. Методыисследования педагогической деятельности.-Л., 1970.
4. Методы педагогическихисследований /Под ред. А.И. Пискунова, Г.В. Воробьёва.-М.: Педагогика,1979.
5. Осипов Г.В., Андреев Э.П. Методыизмерения в социологии. – М., 1977.
6. Паниотто В.И.,Максименко B.C. Количественые методы в социологических исследованиях. – К.: Наука,1982.