План
Вступ
Розділ 1 Теоретичні основи і вивченняпроблеми «важких» учнів
1.1 Поняття «важких» учнів,зовнішні і внутрішні передумови важковихованості
1.2 Психологічний аспект проблеми«важких» дітей
1.3 Вікові особливостіважковихованості
1.4 Діагностика «важковихованості»
1.5 Методи роботи з «важкими»учнями
1.6 Принципи роботи з «важкимидітьми» А.С. Макаренка
Розділ 2 Робота з «важкими» учнями всучасній школі
2.1 Проблема «важких» дітей всучасній школі
2.2 Методи індивідуальної роботи з«важкими дітьми»
сучасних педагогів
2.3 Проблема безпритульності ісоціальні служби по боротьбі з дитячою злочинністю
Висновок
Використана література
Додатки
Вступ
Темою курсової роботи я обралапроблему «важких» учнів.
Постає питання, чи є цяпроблема актуальною за наших часів?
В багатьох джерелах язнайшла тезу про те, що не має важких дітей, а є важкі дорослі. Звісно, не можуне погодитись з цією формулою педагогіки, але так чи інакше кожному вчителюдоводиться заходити в клас і працювати з такими різними дітьми, деякі з якихвимагають великої напруги душевних сил і такої віддачі енергії, що ніякпо-іншому окрім важких цих учнів не назвеш. На основі теоретичних знань та могоневеликого досвіду можу сказати, що діти, що підпадають під визначення «важких»учнів вимагають певної індивідуальної роботи, тому що виховання в колективі напочаткових етапах не дає вагомих результатів. Спочатку мене зацікавилатеоретична частина цього питання, методи та прийоми, якими користувався видатнийпедагог — людина, яка була найбільш обізнана зі специфікою роботи з дітьмипедагогічно запущеними, з долями, знівеченими помилками та недоліками дорослих– А.С. Макаренко. Але в процесі обробки матеріалу я потрапила до школи ізрозуміла, що теоретична база – це одне, а проблема важких учнів в сучасномусвітлі – це зовсім інше. В практичній частині своєї роботи я звернула найбільшуувагу на принципи роботи з дітьми з сімей з важким соціальним становищем, якімають схильність до скоєння злочинів або бродяжництва. Сучасні педагогизазначають те, що в останні роки кількість дітей, що підпадають під визначенняважких помітно збільшилось. На перший план в надбанні такої якості, якважковихованість, в сучасних умовах виходять зовнішні причини (на відміну відданних 20 років тому). В першу чергу це пов'язано з соціальним становищемлюдей. Україна – дуже молода країна. І соціальні, і політичні, і економічніпринципи життя знаходяться в стадії становлення. Можна простежити, що під часреволюційного становища в країні та становлення певного устрою різко знижуєтьсяжиттєвий рівень населення, і в першу чергу від цього страждають діти: зростаєдитяча злочинність, збільшується кількість безпритульних дітей, дітей зпсихічними та розумовими вадами, з певними психічними розладами. Саме це, надумку педагогів, і відбувається в сучасній школі. Зростає рівень освіти населення,змінюються вимоги до професійних знань, адже технічний розвиток вимагаєспеціалістів високого рівня. Але на фоні всього цього різко впав показникзасвоєння шкільної програми учнями. Збільшилась кількість учнів середньо- іслабовстигаючих. Іще однією особливістю важковихованості за наших часів є те,що вона значно «помолодшала», тобто вік важких учнів став значно менший. Ранішевін становив 14-16 років, а важковихованість була пов'язана з фізіологічнимизмінами, внутрішніми причинами. Але в останні роки – це діти 9-12 років. І прицьому переважають зовнішні причини.
Таким чином: мета роботи– вивчити теоретичні основи цього питання та дослідити, як практично втілюютьсяметоди роботи з такими дітьми в сучасній школі. Основні засоби – це обробкалітератури та періодичних видань з цього питання, робота з документацієюзагальноосвітньої школи, бесіди з вчителями.
У вступі я так ретельнозвернулась до причин появи «важких» учнів, тому що в подальшому буду приділятибільшу увагу методам та специфіці роботи з вже сформованою важковихованістю,але знати, в якій ситуації має працювати майбутній педагог, з якими проблемамивін зіткнеться під час роботи з дітьми, чому так нестримно зростає кількістьдітей, яких називаємо важкими учнями, ми повинні.
Отже, перейдемо до основноїчастини роботи і для початку визначимо, що ж це таке – «важкі» учні.
Розділ 1. Теоретичніоснови і вивчення проблеми «важких» учнів
1.1 Поняття «важкі»учні, зовнішні і внутрішні передумови важковихованості
Поняття «важкі» дітиз'явилось у першій половині ХІХ ст. До важких відносили дітей з яскравовираженими фізичними недоліками – глухонімих, сліпих. Дещо пізніше «важкими»стали називати безпритульних дітей, а в кінці ХІХ – на початку ХХ століття –дітей розумово відсталих. За наших часів «важкими» називають тих дітей, з якимиважко працювати вчителю в масовій школі. Вони погано засвоюють навчальнийматеріал, не піддаються звичайним умовам педагогічного впливу. Часто вони є іневстигаючими, і недисциплінованими учнями в класі.[11,c.37-40]
Іще одним терміномкористувалися педагоги на початку ХХ ст. – «морально-дефективні». Крупська Н.К.пише: «Термін «морально-дефективні » припускає, що існують якісь одвічні,непорушні етичні закони… і та людина, яка не знає їх, морально-дефективна»[9.ст.233]. Але де ж цей закон? Є затравлені, озлоблені, змучені, хворі діти, але немає морально-дефективних.
В сучасній школі є термін«діти асоціальної поведінки». Це одні з найбільш складних в роботі важкихучнів. Дуже часто вчителі не можуть по якимсь причинам впоратись з вихованнямтаких учнів і тоді залучаються спеціальні органи по роботі з дітьми – соціальнічи правоохоронні.
Для мене найбільш точнимі вірним виявився термін «важковиховані» діти. Адже складність дітей полягає нев їх поведінці, а у важкості роботи з ними для вчителів. Така дитина вимагаєбільше уваги. Більше часу і зусиль зі сторони педагогів. Термін«важковихованість» використовується в двох значеннях: як педагогічназапущеність, яка викликала опір виховним впливам, і як особливе співвідношенняпозитивних та негативних якостей, які характеризуються несприйманням виховнихвпливів.
Таким чином, до числа«важких» відносять дітей: з фізичними недоліками; з психологічниминедоліками; хворобливих дітей, які страждають розладом нервової системи(психоневротики), педагогічно запущені; з тимчасовим відставанням у розумовомурозвитку; іноді дітей з багатою, але суперечливою натурою; з порушеннями у сферіспілкування; з підвищеною чи пониженою емоційною реакцією; з однобічнимрозумовим розвитком; з неправильним розвитком вольових якостей. [11, c.38] Чине забагато дітей підпадає під таке визначення? Так ми всіх учнів можемоназвати важкими. Але я вважаю, що поняття «важкості» суб'єктивне і особливе длякожного вчителя. Так, не можна не погодитись, що такі діти існують, алеподекуди для різних вчителів зовсім різні учні здаються важкими. Я хочунаголосити, що це і є специфічністю роботи з важкими учнями – оцінитиоб'єктивність поставленого вчителем діагнозу «важковихованість». (вище булорозібрано, чому доцільно використовувати цей термін, маючи на увазі важкихучнів. В подальшому буду використовувати ці терміни в рівних значеннях).
Однією з найважливішихзадач є виявити зовнішні і внутрішні причини важковихованості.
Вже в 20–30-і роки буливідокремлені три групи причин, що визначають важковихованість і відхилення вповедінці: соціальна зіпсованість, педагогічна запущеність та аномальні,хворобливі відхилення в психічному розвитку. (В.П. Кащенко, Г.В. Мурашев, Н.В. Чеховта інш.). [7, c.10] Цими причинами були і залишаються сирітство,бездоглядність, низький рівень духовного розвитку батьків, консерватизмвчителів, помилки в шкільному та сімейному вихованні. Зовнішні негативні явища,в комбінації зі слабкостями і відхиленнями в психіці, створюють внутрішніпричини важковихованості і аморальності. Педагогічною наукою встановлено, що:
1. Ніяка окрема взятапричина не може привести до негативних змінень в психіці. Важковихованим,правопорушником, злодієм асоціальною особистістю людина стає тільки під дієюсукупності несприятливих причин. Таким чином система виховання і робота вчителямає бути направлена на те, щоб не дати можливості різним негативним зовнішнімвпливам і несприятливим умовам з'єднатись, діяти в комплексі.
2. Переробка, перебудовавнутрішнього світу людини – процес природний, необхідний по відношенню до всіхбез виключення. Звісно, подолання окремих особистісних недоліків і виправлення злочинця– це різні явища. Але в їх основі лежать єдині процеси перебудови свідомості іповедінки. При чому важливо, щоб були визначені наукові основиперевиховання.[7, c. 12-17]
Часто трапляється, щодіти живуть в ідентичних умовах, переживають одні і ті ж події, підпадають підоднаковий негативний вплив, але одна дитина може пережити це і навіть статибільш цілеспрямованою, вольовою, а інша – духовно зламана, без віри в себе ілюдей.Виділяють чотири основні групи внутрішніх посилань, які сприяютьутворенню негативних явищ.
Перша група – факторипозитивного розвитку особистості, спотворені в результаті неправильноговиховання. До них відносять:
направленість особистості(якщо суспільна спрямованість не сформувалась, вихованець легко піддаєтьсябудь-якому негативному впливу);
рівень загальногорозвитку особистості (при низькому рівні розвитку внутрішній світ стає особливовразливим для негативного впливу);
діалектика формуваннявнутрішнього світу особистості (позитивна якість формується одночасно зподоланням негативного);
нетиповість особистості(не всі вчителі враховують в своїй роботі своєрідність школярів).
В цілому фактори позитивногорозвитку є основою виховання несприйманню особистістю і подоланню її негативнихвластивостей.
Друга група – факторинегативного розвитку особистості, які виникли в результаті відхилень впсихічному розвитку. Діти з відхиленнями в психічному розвитку реагують лише нанегативне, слабо помічають позитивне. Мляві й апатичні, вони не можутьнаполегливо вчитись й працювати. Відхилення в стані психічного здоров'я уважких дітей виявлені багатьма дослідженнями. Часто в наслідок важкої сімейноїатмосфери у дитини з'являються неврози.
Третя група – вжесформовані негативні якості.
Конфліктне відношеннядитини з оточуючим виховним середовищем виникає також в силу цілого рядупомилок в шкільному вихованні: зайвій прискіпливості або, навпаки, слабоювимогливістю до дітей, відсутності педагогічного такту. Конфліктні відношенняз'являються в результаті помилок сімейного виховання.
Четверта група –несформованість соціального цінного індивідуального досвіду особистості.Сформувати такий досвід можливо лише на основі включення вихованців в життяпервинного і загальношкільного колективів.
В сучасних учнів різкозвузилась база практичної діяльності, і сучасному педагогу необхідно докладатипевних зусиль, щоб розширити цю базу. Якщо школою не буде організований різнобічнийпрактичний опит, всі словесні виховні впливи виявляться неефективними,некорисними. Недостатність позитивного досвіду призводить до негативногожиттєвого досвіду.
Структура асоціальногодосвіду:
спотворення звичок,потреби;
зіпсовані відношення зоточуючими;
асоціальні мотивиповедінки.
В 9 випадках з 10правопорушення підлітками здійснюються тоді, коли вони не вчаться, не зайнятісуспільною справою.
Таким чином, вчителюнеобхідно знати і розуміти які причини стали визначними в тому чи іншомувипадку. А основним принципом роботи має стати індивідуальний підхід.
Американський психологУільям Глассер, який вивчав проблему невдах в школі, вважає, що існує рядфакторів, притаманних системі освіти, які породжують утворення шкільних«больових точок». Відокремлення важких дітей від «системи» і передача їх в рукиспеціалістів з проблем злочинності серед неповнолітніх увійшли в практику. [23,c.7-10] Система освіти все більше зміщує центр важкості з індивідуального науніфіцирований підхід. Типовий психосоціологічний підхід виявився неефективним,оскільки вважається, що шкільні проблеми – відображення особистих проблемкожної дитини. «Ми не досягнемо успіхів, якщо будемо займатися лише корекцією –пише У.Глассер – Треба з раннього дитинства привчати дітей до відповідальностіза своє навчання, треба давати їм шанс досягнути успіху.»[23, c.12]
В школах, де немаєдійсного індивідуального підходу в вихованні та навчанні, відбуваєтьсявідставання загального і етичного розвитку частини підлітків. Важка дитина – целюдина, в якої в силу різноманітних причин бачимо ненормальності, якісьвідхилення в поведінці, навчальній діяльності. Звичайні методи і прийомивиховання, які приводять до позитивних результатів у роботі з основною масоюдітей, з важкими дітьми такого результату не приносять.
Дуже важливо знатипричини, а вони завжди індивідуальні.
1.2 Психологічнийаспект проблеми «важких» дітей
Багато батьків (понад60%) навіть не здогадуються, які в них хороші діти. Через конфлікт зпедагогами, членами родини проходить понад 80 % старшокласників. Отже ті, хтоживе у конфлікті з оточенням шукають середовище, де їм комфортно. Це найчастішекримінальне угрупування. В Україні 80% дітей потребують психологічноїпідтримки. [17, c.10] Я навела ці дані для того, щоб перейти до питання, якепов'язане з використанням законів і принципів невід’ємної від педагогіки науки– психології.
З'являється поняття«провідна лінія аморальної поведінки». В нього входять наступні складовіелементи:
спотворена спрямованістьособистості;
комплекс антисоціальнихпотреб, що превалюють над свідомістю і визначаючих мету і мотиви поведінки;
комплекс з'єднанихегоїзмом негативних якостей і недоліків, наявність яких служить швидкому іякнайповнішому задоволенню аномальних потреб;
ведучі мотиви асоціальноїповедінки, направлені не на вибір правильної поведінки, а на виправданняаморальних вчинків і дій, створення умов для їх прояву.
В результатівстановлюється такий психічний стан, при якому панують нав'язливі думкибажання, порочний характер поведінки взагалі. Падає активністьважковиховуваного у всіх областях, окрім тих, які пов'язані з пануючимианомальними потребами.
Оптимальна методика вивченнятипового у важковиховуваній якраз і припускає діагностику цієї провідноїнегативної лінії: 1. Яка вада, яка негативна якість об'єднує всі негативніпрояви особи. 2. Якою мірою це визначає поведінку і відносини підлітка (завжди,в основному, зрідка, повністю, частково). 3. Якою мірою підліток чинить опірзаходам виховання і перевиховання (активно ворожа протидія, відхід з поляпедагогічного контролю, бездоглядність), пасивно-байдуже, байдуже відношення (несприйнятливістьвиховним впливам).
Індивідуальнасвоєрідність важковиховуваності залежить від поєднання трьох чинників;специфіки життєвого досвіду, психічного стану вихованця в даний момент, змістпровідної негативної якості.
Життєвий досвідвиявляється в стереотипі поведінки. Для важких підлітків характерно декількастереотипів:
А. Пригноблюваний,пригнічений стан з ознаками боязкості, боязкості, підлабузництва, пристосовницького(невпевнений, неврівноважений тип).
Б. Тип задираки ізабіяки. Постійні конфлікт відношення в зоні найближчого соціального оточення.
В. Постійні невдачі,неприємності, застосування фізичних покарань, моралі в школі і вдома народжуютьзатравленість: підліток усюди бачить небезпеку і всіх підозрює у ворожому досебе відношенні («вовченя», «звіря»).
Г. Тип ватажка-лідера(центральне положення в мікрогрупі, прагнення командувати і пригнічуватикожного, хто чинить опір, всіма дозволеними і недозволеними заходами).
Д. Брехливий типвиховується в обстановці сімейного лицемірства, придушення дорослими волі ісамостійності дитини.
Е. В умовахбездоглядності, надмірної самостійності, захоплення «достоїнствами» дитини,некритичності зростає свавільний тип.
Індивідуальністьвиявляється і в темпераменті, типі нервової системи. Темперамент визначаєтьсяза допомогою аналізу мови в різних психічних станах. Вокальна і темпо-ритмічнамова характерна для сангвініків, які зосереджені на собі, люблять себе; вониговорять з вигуками, нотками захоплення. Емоціонально-неврівноважена моватипова для холериків. Схвильовані меланхоліки починають говорити ще повільніше,флегматики — обмірковано, чітко, але мислять при цьому трафаретно. Занегативних умов виховання можуть розвинутися особливо швидко у флегматика —млявість, у сангвініка — відсутність стійкості, у холерика — різкість,нестриманість, у меланхоліка — замкнутість. Позитивні і негативні стороникожного типу темпераменту у школярів можна легко виявити в процесі навчання.[10,c.247]
Є спеціальні методивизначення психічних станів. Особливо яскраво виявляються характер ітемперамент при переході з одного психічного стану в інший. Але для того, щобзробити правильні висновки, вчитель повинен володіти достатнім досвідомспостереження.
Іще одна психологічнаособливість важких – це порушення відносин важковиховуваних з колективом класу.Так 74,5% важких учнів віднесені до розряду «ізольованих», 8 % — «знехтуваних».[16, c.48-60] І примирити учня з колективом – це вже педагогічна задача кожноговчителя.
1.3 Вікові особливостіважковихованості
Факторами утвореннянегативних якостей виступають не тільки особистісні недоліки, но і спотвореннявікових особливостей дітей, стійкі негативні психічні становища.
В старшому шкільному віціпровідним стає прагнення до життєвого самовизначення. Але якщо ця особливістьне враховується, з'являється прагнення ствердити себе протиборством з батьками,а далі – неповага до дорослих. Особливо важкий підлітковий вік, і не випадковосаме в цей період формуються багато негативних якостей.
Зв'язок негативнихякостей з віковими особливостямиВікові особливості підлітка Помилки і недоліки виховання, які спотворюють вікові особливості Які негативні якості можуть при цьому виникнути
1. соціолізація підлітка, розширення сфери спілкування і змінення характеру взаємовідносин. Відчуття дорослості. Розвиток потреби в спілкуванні
2. інтенсивний розвиток самосвідомості
3. зріст фізичних сил, розвиток трудового досвіду
4. загострена потреба в самоствердженні і самовираженні
Несформованість первинного колективу, вузькість сфери спілкування, зайва педагогічне піклування або безконтрольність поведінки, панування «парної» педагогіки
Відсутність можливості застосувати в загальних інтересах свої сили і здібності, зневага індивідуальними особливостями, своєрідністю підлітка
Нерегулярність праці і суспільних доручень, невимогливість педагогів і батьків до результатів праці
Сковування дитячої ініціативи, самостійності
Індивідуалізм, егоїзм, недисциплінованість, заздрість, черствість, неувага до людей, неповага до старших
Неадекватна самооцінка, низька вимогливість до себе і завишена до інших, невпевненість або самовпевненість
Трудова і суспільна пасивність. Лінь, безвідповідальність
Прагнення до виходу з педагогічного контролю, бездоглядність. свавілля
Поява важких рисхарактеру пов'язана з порушенням основних принципів розвитку психіки:
принципу нерівномірностірозвитку – якщо педагоги акцентують виховну роботу з дітьми саме на боротьбі знедоліками, постійно підкреслюють негативне в поведінці, то цим вони несвідомопідтримують важкості в розвитку. Важкій дитині треба допомагати долати труднощіі перешкоди, які в неї складніші і яких більше, ніж в звичайного учня;
зростання ролііндивідуальності в загальному розвитку особистості – чим старша дитина, тимважливіше в його рухах вперед розвиток особливостей, здібностей, обдарування,особистих інтересів, цілей. У важких дітей цей принцип порушується двічі. Напочатку, коли відбувається становлення індивідуальності, її пряв і розвиток йдеуповільнено або невірно. Далі, коли індивідуальність важкої дитини носитьспецифічний негативний характер, вихователі починають боротися з нею. Дитинабоїться бути схожим на інших. Вона прагне до самовизначення, до самостійності,в нього проявляється прагнення до дорослості. Саме цьому стандартні міри впливуне дають бажаного результату.
Компенсація послабленогорозвитку в одній галузі за рахунок посиленого розвитку в іншій. Це дозволяєпідлітку згладити свої недоліки, слабкості за рахунок інтенсивного застосуваннядостоїнств. У важкої дитини принцип компенсації часто виявляється невірно:посилено розвиваються не достоїнства, а недоліки.
Будь-який суб'єкт прагнездобути максимального результату при мінімальній затраті зусиль.
Таким чином, біологічні іпсихічні фактори розвитку не містять в собі передумов для деформаціїособистості. Джерела аморальності покладені в неправильному соціальномурозвитку, в хворобливому способі життя. В таких випадках необхідні мірисоціального, медичного, психологічного і педагогічного характеру.
1.4 Діагностикаважковихованості
Вивчення педагогічнихумов і впливів.
Педагогічна діагностика впроцесі перевиховання має з'ясувати:
виховні можливостіродини;
причини виникненняважкості, несприятливі умови, підтримуючі її;
позитивні якості, на якітреба обпертися в перевихованні;
типове і своєрідне вдуховному світі учня;
рівень його педагогічноїзапущеності.
Знання умов, в якихвиховується дитина, дозволяють визначити зміст і характер педагогічноїзапущеності.
Вивчення виховних впливівродини. Для цього складається програма, за якою здійснюється педагогічнадіагностика. Встановлюється:
· Тип направленостіродини;
· Педагогічнаатмосфера в родині;
· Родинні традиції,права і обов'язки кожного члена родини.
Основні помилки родинноговиховання: сліпа батьківська любов, надмірне захоплення дитиною виховують в нійегоїста. Відсутність єдиних батьківських вимог породжує конфлікти зі школою.Надмірно прискіпливі до дітей батьки виховують в них кар'єристів і т.і.
Діагностика виховнихвпливів школи: будується на принципі колективного обстеження педагогічноїдіяльності вчителів адміністрацією.
Недоліки шкільноговиховання можна поділити на дві групи:
Організаційні недоробки,розобщєність в діях педагогів;
Невірний підхід доважковиховуваних: вчителі не приховують свою неповагу до вихованця, не щадятьйого самолюбія.
Невміння досліджуватидуховний світ вихованця об'єктивною методикою – ось одна з помилок, якавикликає суб'єктивізм вчителів в оцінюванні школярів. Особливо шкідливапедагогічна безтактність.
Іще одна галузьдіагностики – вивчення виховних можливостей первинного колективу й малих груп.Адже, щоб виявити виховні можливість первинного колективу, треба знати йогозагальну психолого-педагогічну характеристику.
Після ретельного вивченняможна перейти до методів роботи.
1.5 Методи роботи зважкими учнями
Безпорадність частинивчителів в роботі з важкими дітьми виражається перш за все в тому, що їхметодика виправлення важких школярів частіше за все зводиться до моралізуванняі покарання. Методика виправлення важких школярів органічно пов'язана іззагальною методикою виховання. Подолання важковиховуваності і є сукупністьметодів виховання, самовиховання і перевиховання, які забезпечують усуненнянегативного і поглиблений розвиток позитивного в особовій системі дитини.Методи виправлення особи одночасно впливають на свідомість, відчуття,поведінку, на розвиток особистості в цілому. Окремі методи подоланняважковиховуваності без взаємодії один з одним можуть виступати як засібкорекції поведінки, комплексне ж їх застосування робить ці методи засобомперебудови особової системи школярів.
Можна виділити такі групиметодів перевиховання:
Методи руйнування негативноготипу характеру: метод «вибуху» і метод «реконструкції» характеру.
Методи перебудови мотиваційноїсфери і самосвідомості:
а) об'єктивнепереосмислення своїх достоїнств і недоліків
б) переорієнтація самосвідомості;
в) переконання;
г) прогнозуваннянаслідків негативної поведінки.
Методи перебудови життєвогодосвіду:
а) розпорядження;
б) обмеження;
в) перенавчання;
г) перемикання;
д) регламентація способужиття.
Методи попередженнянегативного і стимуляція позитивної поведінки:
а) заохочення іпокарання;
б) змагання;
в) позитивні перспективи.
Головна функція всыхметодів перевиховання координаційна — злагоджена зміна соціального оточення ірозвитку особистості, забезпечення активного впливу соціальних дій і первинногоколективу на всі зв'язки і відносини важкої дитини з навколишнім світом (у томучислі на відносини в мікроколективах).[8,c.110-112]
Треба також зв'язативиховання, самовиховання і перевиховання в єдиний процес. Правильноздійснюваний індивідуальний підхід — це виховання прикладом, виховання своїмжиттям, залучення важкого школяра в справи, якими вчитель зайнятий за службовимобов'язком, по роботі.
Допомогу в організаціїіндивідуального підходу можуть надати однолітки важкого учня, з якими йомуцікаво проводити час. Часто слово товариша виявляється сильніше за навіюванняпедагога.
Індивідуальний підхід здійснюєтьсятакож через сім'ю. Відверті бесіди з батьками про дитину, інформація про добріі погані сторони в поведінці їх сина або дочки допомагають розробляти системусімейного виховання, специфіку важковиховуваного школяра, що враховує веськомплекс виховної роботи класного керівника, направлений на те, щоб об'єднати,скоректувати вплив соціального оточення, школи, сім'ї, дитячого колективу зурахуванням характеру і змісту важковиховуваних школярів.
В цілому взаємодія методівперевиховання і створює систему подолання важковиховуваності. Діагностична іпрогностична функції методів перевиховання здійснюються у взаємозв'язку. Знативихованця, щоб передбачати його розвиток, намітити план перебудови особистості,забезпечити єдність діагностики і виправлення — ці функції виконують всіметоди. Метод перебудови життєвого досвіду дозволяє виявити типові недолікиповедінки і по них судити про стійкість і зміст важковиховуваності. Реакція назаохочення і покарання може бути використана для вивчення спрямованості особи,ціннісних орієнтації і самооцінки. Метод «вибуху» дозволяє визначитиподатливість виховним впливам, ступінь опірності педагогічним діям, стійкістьелементів важковиховуваної.
Групи методів:
Методи руйнуваннянегативного типу характеру
Характер важковиховуванихшколярів має властивості стереотипу як сукупності негативних звичок, потреб,негативних реакцій. Звикнувши до грубості і різкості старших в сім'ї, щоруйнується, підліток спочатку грубить своїм батькам, які несправедливо йогокривдять, потім це виявляється в його відношенні до товаришів і вчителів. Невипадково важкий підліток навіть в доброзичливому слові вчителя бачить каверзу,жарт сприймає як насмішку, насторожено відноситься до всіх дій на своюсвідомість і поведінку. Тому неможливо перевиховувати, використовуючи будь-якийметод дії, якщо не змінити негативний стереотип характеру важковиховуваногошколяра.
При важковиховуваній властивостіхарактеру домінує стійке негативне забарвлення, доводиться перебудовувати веськомплекс психічних рис, цінностей, переконань, мотивів поведінки. Тут всеважливо врахувати: співвідношення позитивних і негативних якостей, корисних ішкідливих звичок, характер спілкування, улюблений і нелюбимий вид діяльності іт.д. Головне правило в застосуванні методів руйнування негативного стереотипу —точне, всестороннє і об'єктивне уявлення про важкого школяра.
Метод «реконструкції»характеру логічно витікає з концепції А.С. Макаренко про те, що приперевихованні не можна разом з негативним руйнувати позитивне в особі вихованця.Тому при достатньому рівні загального розвитку доцільний процес часткової зміниособистості важкого школяра — реконструкції, тобто перебудови йогохарактеру.[12, c.45-47]
Термін «реконструкція»означає відновлення всього цінного, позитивного в характері і поведінці.Відповідно до загального значення «реконструкція» характеру включає наступніелементи педагогічної діяльності:
виявлення тих позитивнихякостей вихованця, які треба в першу чергу використовувати в перебудовіхарактеру, удосконалити, розвинути, поглибити;
прогнозування позитивногорозвитку особи вихованця на основі виявлених позитивних тенденцій йогоповедінки, способу життя;
відновлення, відродженняпозитивних якостей, звичок, здорових потреб, які були заглушені несприятливимиобставинами;
видозміна тих негативнихвластивостей, які школяр сам вважає позитивними, не хоче від них відмовлятися;
переоцінка негативнихвластивостей, нетерпиме відношення до них;
відновлення здоровогоспособу життя, при, якому негативні властивості, шкідливі звички і хворі потреби виявляютьсянепридатними.
В методі «реконструкції»характеру перша і головна задача— знаходження точки опори в етичному світі школяра
яка може послужити початковим напрямом перевиховання. Точка опори при«реконструкції» характеру завжди те саме цінне у вихованця, що дорого і йомусамому і тим, хто до нього добре відноситься. Її можна встановити просто:запитати батьків і товаришів, за що саме цінують вони даного важкого учня. При«реконструкції» характеру важливо створити у відносинах важкого з одноліткамиділовий стиль життя.
На першому етапі«реконструкції» характеру встановлюються заборони, регламентація поведінки, щовключає перелік дії і вчинків, які можна і не можна робити важкому підлітку,щоб не опуститися остаточно. Цей перелік заборон залежить від провідноїнегативної властивості в характері підлітка: недисциплінованим не можнапорушувати режим; ледачим не можна відкладати справи на завтра, передоручати їхіншим або списувати завдання, виконувати роботу неякісно; егоїстичним не можна даватиможливість звеличити себе. В цілому визначається область позитивного розвитку,рекомендується діяльність, де можна проявити себе з доброї сторони, педагогодночасно підказує, що неприпустимо в поведінці і спілкуванні з людьми.
Наступний етап «реконструкції»характеру — чітке визначення задач подолання важковиховуваності, плануванняіндивідуальної роботи з вихованцем. При цьому намічається програма інтенсивногорозвитку провідної позитивної якості. Так будь-яка негативна властивість при«реконструкції» характеру долається на основі сильних сторін позитивних рисособи школяра. Етап проектування позитивного розвитку переходить в етапнакопичення соціально цінного досвіду діяльності і відносин. Тут здійснюютьсязаходи по оздоровленню найближчого соціального оточення підлітка:встановлюється контроль за вільним часом, присікаються всякі спроби втягнутивихованця в порушення норм поведінки, спровокувати вчинки. Одночаснорозробляються спеціальні заходи з подолання опору підлітка виховним діям:знімаються стійкі конфлікти з окремими педагогами, нормалізуються відносини зкласним активом, підліток сам стає в позицію вихователя по відношенню до інших (шефствонад малюками, персональна опіка слабкого школяра, якого кривдять однолітки, іт. д.). Нарешті, «реконструкція» характеру припускає поступове включеннясамовиховання в процес виправлення особи.[8. c. 116-118]
Метод «вибуху», якийвиник в педагогічній практиці А.С. Макаренка, також припускає руйнуваннянегативного стереотипу характеру. В сучасній педагогіці вже виключений елементприродності, «вибух» спеціально організовується і прямує. Цей вид діяльності вперевихованні вельми складний, вимагає великої підготовчої роботи.
Метод «вибуху»здійснюється в двох варіантах. Одномоментний «вибух» комплексного характеру протікаєв невеликий відрізок часу, але впливає руйнуючи на весь комплексважковиховуваності.[12, c. 49]
Проте в практиці метод«вибуху» може бути розтягнутий в часі.
Частіше за все важкийпідліток підпадає під концентрований вплив неприємних вражень: двійки, викликбатьків в школу, обговорення на педагогічній нараді, виклик в комісію у справахнеповнолітніх і т.п… Звичайно, все це створює «вибух». Але перш за все такий «вибух»носить негативний характер.
В школі ж при «вибуху»звичайно переважають негативні емоції, а спосіб життя мало змінюється. Тоді ідіють по законах збереження домінанти: висаджений стереотип відновлюється вколишньому вигляді, якщо умови життя залишаються незмінними. Цим і пояснюєтьсямала ефективність методу «вибуху» в шкільній практиці.
Суть методу «вибуху»полягає в тому, що при несподіваному збігу обставин підліток опиняється вкритичній ситуації, коли конфлікт досягає найбільшої гостроти і встаєневідкладне питання, як бути далі. Відбувається щось на зразок стихійногоприродного бунту в підлітку. «Вибух» знищує конфліктний тип поведінки, а потімобов'язково повинна проводитися система роботи по вихованню корисних звичок,позитивних якостей. Якщо слідом за «вибухом» не буде організовано все життяпідлітка на нових початках, можливо повернення до колишнього типу поведінки.
От чому педагог,використовуючи емоційний стан важкого підлітка, повинен абсолютно чіткоорганізувати подальший процес перевиховання.
Методи переоцінки іпереосмислення поведінки:
Методи переоцінки і переосмисленняповедінки допомагають спонукати до самоаналізу і самооцінки важкого школяра.Починається ця робота із звичайних етичних бесід проблемного характеру, згострою постановкою питань, незвичністю змісту, аналізом ситуацій, знайомихпідлітку, несподіванкою рішення: «Куди заводить брехня?», «Якщо втративповагу», «Друг — третє твоє плече», «Погано людині, коли він один», «Соромножити скучно!»
Для успішного проведеннябесіди багато значить психологічна підготовка до неї. Що і як готувати добесіди, залежить від теми, яку вона розкриває.
Переконання виникає врезультаті боротьби думок, перевірки на власному досвіді того, що рекомендуютьінші. Етичні бесіди швидше повідомляють етичні знання, ніж їх формують,допомагають більше оцінювати поведінку інших людей, ніж своє власне. Тому вIX—X класах доцільно використовувати і інші форми переосмислення етичногодосвіду: диспути і конференції.[8,122-123] Загальна система осмислення іпереосмислення етичного досвіду важких школярів повинна бути доповнена,відкоректована в індивідуальному порядку. Для важких дітей взагалі властиваконкретність мислення, загальні істини прикласти безпосередньо до себе вони нев змозі. При цьому навіть маленькі відмінності в прикладах, фактах дляважковиховуваних учнів — привід сказати: «Це не про мене». Крім того, прагненнявиправдати свою поведінку дає підставу кожному важкому учню вважати, що йомуможна робити все, чого іншим не можна. Нарешті, конфліктні ситуації, зіпсованівідносини з оточуючими, стресові стани спотворюють загальну картину і характерсприйняття етичної пропаганди. Все це говорить про необхідність індивідуальноїетичної освіти — особисті бесіди, співбесіди, відвертий обмін думками,повчання.
Загальні правилаіндивідуальної розмови з дітьми відомі: говорити віч-на-віч, відверто, показуватисвою зацікавленість в переживаннях вихованця, допомагати йому розібратися всобі, об'єктивно аналізувати його поведінку, визначити лінію поведінки намайбутнє. В роботі з важкими дітьми ці загальні вимоги повинні бути істотнодоповнені. Перш за все, характер співбесіди повинен відповідати педагогічнійметі і відносинам, що вже склалися між важким учнем і даним вчителем. Даліспівбесіда повинна проводитися у відповідній обстановці, краще всього вприродній, наприклад по дорозі додому. Важковиховувані школярі взагалі люблятьнадавати послуги, хоча не завжди в цьому признаються навіть самим собі. З тим,кому допомагають, мимовільно стають відвертішим. Оформлення кабінету,підготовка до лабораторних занять, випуск стінгазети — все це створює природнуобстановку для розмови про життя, про себе. Не завжди спонукає до відвертоїрозмови кабінет директора, завуча, вчительська. Це відразу додає співбесідіофіційний характер. Звичайно, мета співбесіди буває різною. Часом доцільно самеу вчительській сказати: «Ти вважаєш, що вчинив мужній вчинок, але, здається,зробив сьогодні дурість. Чи в змозі ти це зрозуміти? Подумай, дня через два яхотіла б зустрітися і почути від тебе самого, як ти оцінюєш те, що всетрапилося».
Методика співбесідибагато в чому залежить від його змісту; з'ясування причин того, що сталося,обставин справ, провини краще всього відбувається в перші хвилини події по«свіжих слідах». Причому питати частіше за все доводиться інших, а що не того,хто винний. Бесіда з важким підліткам відразу після події ніколи не повиннабудуватися на звинуваченні.
Коли бесіда проводитьсячерез якийсь час, у важкого учня вже готова виправдовувальна система мотивівсвоєї помилкової поведінки або провини. В цьому випадку треба з'ясувати іншіобставини, наперед подумати про можливі виправдання винуватцями події. Важкідіти в поясненні причин поведінки часто прагнуть приховати істину через сором,а не боязнь відповідальності або покарання. Тому в попередній бесіді учню зразуж пояснюється мотив розмови, що відбувається.
Вихователю требапередбачити щонайменше три варіанти відповідей на свої питання: відверті,приховані, брехливі. В кожному випадку методика співбесіди буде іншою. Впервинній розмові ставиться мета співбесіди і задаються головні питання, на якітреба отримати відповіді. Потім встановлюється істинність події, зміст провини,події. В цей період найголовніше — розкрити всі факти, знайти найістотніше втому, що відбувається: чому виник конфлікт, бійка, суперечка, що до цьогоспонукало (мотиви), що цьому сприяло (умови, обставини), які наслідки того, щотрапилось, що думає важкий підліток робити далі.
При цьому виховательдоповнює розповідь учня тим, що чув від інших, уточнює дійсні деталі того, щоговорить про себе важковиховуваний. Важливою передумовою виховної ефективностіспівбесіди є самоволодіння вчителя, рівне і спокійне відношення до підлітка,уміння враховувати темперамент важкого школяра, його мотиви поведінки, типовінедоліки. Треба пам'ятати, наприклад, що флегматик не може відразу включитися увідверту розмову, треба спочатку поговорити з ним про інших людей, потімперейти до того, як він поводився сам. Сангвінік не любить таких передмов, віннастроюється вороже до вчителя, який «займається дипломатією». При розмові змеланхоліком може виникнути млявість, апатія, хвороблива реакція на критику,підвищена чутливість на похвалу або засудження. Слабий тип нервової системичастіше за все знаходиться в тривожному, неврівноваженому стані, він податливийна негативні емоції, його легше залякати, викликати незадоволеність,страждання, зіграти на його слабкостях. Прямота, чесність, відвертість більшепідходять для розмови з підлітком, володіючим сильним, урівноваженим типомнервової системи. Важливо привернути важкого підлітка для пошуку істини, непротиставляючи те, що говорить він, з тим, що говорили про нього інші. Требадобитися довір'я, відвертості в аналізі і самоаналізі подій, що відбуваються;педагог повинен звертатися до кращих позитивних якостей учня, спиратися надобре в ньому.
Нарешті, у результатіспівбесіди завжди повинна виникнути загальна лінія поведінки: що робити мені,твоєму вчителю, а що робитимеш ти сам. Як правило, всі вчинки, події,відхилення в поведінці важких дітей пов'язані з неправильним розумінням подій,що відбуваються, з невірними поглядами, переконаннями. Тому співбесіда нерідконаправлена на перебудову поглядів, на зміну самосвідомості важких дітей.
Ще одна думка багатьохважких дітей: якщо вчитель хоч трошки не має рації, то він і в цілому не маєрації. Тому щонайменша необ'єктивність вчителя дає мотив підліткувиправдовувати будь-яку свою провину. Виправити таке положення можна лишезміною загального стилю і тону відносин з учнями.
Переконувати доводиться ітоді, коли важкий школяр виробив якусь неправильну лінію поведінки і сліпо їйслідкує. Потрібна ціла система ідей, що ускладнюються від бесіди до бесіди,ведучих до положень, які послідовно так чи інакше показували б неспроможністьпереконань важкого учня, їх шкідливість або даремність для інших і безперечнашкода для нього самого.
Отже, всякі помилкиважкого школяра погіршують відносини з вчителями, сприяють накопиченнюнегативного в поведінці. Переконання не можна здійснювати, не змінившивзаємостосунків педагога з важкими дітьми. Тому перший етап — нормалізаціяпедагогічних відносин.
Майстерності вихованнягострим словом треба вчитися. Треба уміти посміятися над собою, прагнути, щобжарт, сміх зачепили за живе важкого підлітка. Багато учнів інтуїтивноусвідомлюють, що сміх — показник сили. Це допоможе вчителю у важкій ситуації:треба привчити себе бачити смішне в найскладнішій ситуації, навіть в конфлікті.
В перевихованні сильнодіє прийом несподіваного переходу від великого до незначного.
Всі прийоми переконаннянацілені одночасно і на виправлення помилкових поглядів, і на перебудовусамосвідомості важких дітей.
Окрім загальної роботи вихователіві класних керівників, проводиться спеціальна діяльність по нормалізаціївідносин педагогів з важкими дітьми, оскільки на цій основі відновлюютьсявідносини важкого учня з навколишнім світом. Нормалізація педагогічних відносині виступає як умова об'єктивного і вимогливого відношення до себе. Перебудовасамосвідомості вимагає перебудови відносин важкого учня з вчителями і активом.Більш того, при доброзичливих відносинах вихователі з важковиховуваними учнямирізко падає вплив на них вуличних груп, зводиться нанівець вплив негативногоприкладу однолітків, послаблюється негативна дія сім'ї.
Нормалізація відносинпедагогів з важкими дітьми — це значить і уміння рішуче встати на захист важкогопідлітка не тільки тоді, коли він має рацію, але і коли помиляється, скоюєпоганий вчинок без злого наміру. Доброзичливий стиль відносин — це спеціальнаробота кожного педагога з конкретним важким школярем. Класний керівник можененав'язливо повідомляти колегам інформацію про дітей, яка допоможе позбуласяворожість і підозрілість по відношенню до того або іншого важкого підлітка.
Так, в процесі перебудовисамосвідомості важких дітей, здійснюється перехід перевиховання всамовиховання.
Методи переконання,перебудови самосвідомості кінець кінцем забезпечують переосмислення, переоцінкужиттєвого досвіду і зміну мотивації поведінки важких школярів. У всій ційроботі не можна розраховувати на швидкий успіх, на силу тільки свого слова абопереконання.
Методи перебудовижиттєвого досвіду
В перебудові життєвогодосвіду методи перевиховання здійснюють дві задачі:
регламентація етичноїповедінки і обмеження негативних проявів (методи заборони, обмеження ірозпорядження);
руйнування негативнихелементів життєвого досвіду, заміна позитивними (методи перемикання іперенавчання).
Методи регламентації поведінки— обмеження, заборона; розпорядження — діють у взаємозв'язку з педагогічнимивимогами, режимом життя школярів, правилами поведінки вчаться. В чистому видіобмеження, заборони викликають опір школярів, розглядаються важкими дітьми якзамах на їх свободу і незалежність. От чому методи регламентації позитивноїповедінки здійснюються в органічній єдності з соціально цінною діяльністю.
В привчанні іперенавчанні особливе місце належить педагогічним вимогам. Вони пред'являютьсяу зв'язку з конкретною діяльністю важкої дитини з метою змінити характерповедінки, практичних дій дітей. Без зв'язку з практичною діяльністю важкогошколяра в колективі, без урахування його досвіду в тій або іншій областіпред'являти вимоги до нього марно.
В перевихованнізастосовуються колективні і індивідуальні педагогічні вимоги. Найбільш часторозробляються колективні вимоги у зв'язку з шкільним чергуванням,самообслуговуванням дітей.Основа їх така: чітко визначаються права і обов'язкичергових, уповноважених колективом, функції органів самоврядування, а також їхвзаємовідношення з педагогами, з адміністрацією школи; диференціюються єдинівимоги, включаючі дозволи і заборони залежно від віку школярів і функцій, яківони виконують.
Вкорінення хворих звичокі потреб сприяє переходу важковиховуваності в правопорушення, томуперенавчання, перебудова поведінки неминучі. Цей метод вимагає попередньоїпідготовки, яка включає створення етичних відносин, при яких би і недоліки взоні найближчого оточення сприймалися б саме як негативне явище! За даними З.А.Астемірова, Д.Е. Ігошева, лише 6—7% провини засуджуються мікроколективами,більш третини — виправдовуються, підтримуються; для інших вся провина — особистасправа кожного члена групи.[8,132-134]
Перенавчання вимагаєвольової підготовки до життя, ставить задачу перед важкими школярами виробившивміння управляти своїми діями, примусити себе відмовитися від шкідливої звички.Перевиховання включає формування дисциплінованості і самодисципліни як основивольового розвитку школяра.
Мета перенавчання —формування нетерпимого відношення до власних шкідливих звичок і недолікам.Учені підкреслюють, що для підлітків-правопорушників характерна повнанекритичність до себе або виправдання своєї провини. Перевиховання безкритичного відношення до своїх шкідливих звичок неефективне.
Необхідно перш за всеусунути суперечність між уявленнями і провиною у важких підлітків. І тутважливо захопити ідеєю самоудосконалення по конкретному етичному еталону особи,запропонувати такий зразок позитивної поведінки, який був би більш яскравим іпривабливим для важких дітей, ніж негативний приклад однолітків і дорослих,яких вони, наприклад, вважають авторитетними. Треба, щоб позитивний образ,ідеал, приклад виступили б як реальне і доступне для наслідування явище.Звичайно, для важкого школяра потрібен і реальний приклад.
Отже, метод перенавчаннядіє на основі методу привчання, тісно пов'язаний з організацією всього способужиття важкого школяра.
Метод перемиканнянаправлений на зміну системи особових властивостей важких. Тому головна задачапедагога — визначити шляхи цього процесу.
Перемикання сил і увагапідлітка з області негативного в область позитивної поведінки також відноситьсядо методів перевиховання. У більшості підлітків перевиховання починається звиявлення негативної спрямованості характеру і її використовування для кориснихсправ. Перемикання застосовується в тому випадку, якщо в цілому підліток не єпоганим і, організуючи по-новому його життя, можна виправити його. Відбуваєтьсящось на зразок переконання на власному досвіді. Але частіше всього перемиканнявикористовується для перевиховання підлітків, які просто помиляються в своїхпоглядах, попавши під чужий вплив, і насправді їм зовсім не властиві недоліки,що впадають в очі товаришам і педагогам.
Перемикання здійснюєтьсяодночасно з переконанням і включенням в практичну діяльність. Використовуванняперемикання вимагає довгого часу, плановості і організованості в боротьбі з негативнимивластивостями; поспіх тут особливо недопустимий. Тому слід ретельно обдуматихід перевиховання, його етапи, передбачити розстановку сил в колективі, можливізіткнення, можливі прояви негативного і способи боротьби з ним. Перемиканняможе здійснюватися і як витіснення негативних властивостей позитивними, якіформуються у підлітків в їх повсякденному житті.
Один з видів перемикання— розподіл і виконання обов'язків, не відповідних негативним рисам підлітка.Наприклад, розсіяний підліток повинен перевіряти виконання домашніх завдань,неохайний — стежити за санітарним станом, недисциплінований — чергувати.
Таким чином, методиперебудови життєвого досвіду діють лише в зв'язку один з одним на основісоціально значущої діяльності, включаючи зміну спрямованості особи важкихшколярів.
Методи стимулюванняпозитивного і попередження негативної поведінки
Не будучи основнимиметодами, постановка перспектив, організація сприяння, заохочення і покарання,єдине для виховання і перевиховання, займають важливе місце в перебудові особиважких школярів. Вони покликані стимулювати позитивну поведінку і засуджуватинеправильне, підтримувати зусилля до самовдосконалення.
Разом з тим в практиціметоди стимулювання діють частіше за все, саме як заходи заохочення і покаранняі застосовуються неправильно. Роль покарання в системі перевиховання важкихпідлітків частіше за все перебільшується, їм надають мало не вирішальнезначення, хоча вони несуть допоміжні функції. Якщо по відношенню до звичайнихдітей покарання означає засудження, заборону, то по відношенню до важкихпідлітків подібне його використовування неефективне.
Методи покарання, звичайновживані в школі, не завжди доцільні в перевихованні. Малоефективні методипокарання типу виклику батьків в школу, обговорення поведінки на педраді і т.п.На питання про те, які покарання більш неприємні і чому, від важких дітей булиотримані самі різні відповіді.
Близько 60% важкихпідлітків вважають, що найнеприємнішим покаранням для них було обговорення напедраді, інші відзначали як найнеприємніше — виклик батьків в школу і бесіди вдитячій кімнаті міліції. І ніхто не сказав про засудження, догану, записи вщоденник, видалення з класу, як неприємне покарання. Неприйняття покаранняважкі підлітки пояснюють перш за все несправедливістю (понад 82%), потімневідповідністю міри покарання провині (11%) і, нарешті, мстивістю іприскіпливістю вчителів (7%). Це в першу чергу свідчить про те, що мотивуванняпокарання в роботі з важкими дітьми дуже слабке, а звідси і суб'єктивна інеправильна оцінка дій вчителів.[8, c.141]
Творчо працюючі вчителівіддають перевагу методам покарання, несподіваним для підлітка.
Ефективність заохочень іпокарань визначає конкретне педагогічне середовище, в якому відбуваєтьсяперевиховання важких підлітків.
Існують і інші, знайденів ході творчих пошуків вчителів, системи виховної роботи. Але усюди діє цеправило: система заходів заохочення і покарання ефективна лише в конкретнійсистемі педагогічної діяльності в даній школі, в даному класі. В поєднанні зурахуванням типових і індивідуальних особливостей важких підлітків такаконкретність заходів заохочення і покарання робить неминучим творчий підхідвихователів в роботі з важкими школярами, породжує нестандартність виховнихдій.
Існуютьзагальнопедагогічні вимоги, виконувати які необхідно при застосуванні будь-якихзаходів заохочення і покарання по відношенню до самих різних підлітків.
Оскільки найбільша кількістьпомилок скоюється при заохоченнях і покараннях в сім'ї, слідує перш за все вроботі з батьками добитися єдності вимог, визначити загальний характер дії на підлітків.
1. В сімейному житті першза все діти виховуються відносинами батьків один до одного. Пам'ятайте, дітичастіше страждають не від недоліку, а від надлишку уваги.
Будь-які заходизаохочення добрі тоді, коли вони не роздувають недоліків дитини, йогосамолюбності, зарозумілості.
3.Привчайте дитину дорадості перемоги на тривалому шляху,
ставте мету далеку і близьку.[14, c.25]
Покарання доцільно тоді,коли дитина сама зрозуміла, що поступив погано, коли вона сама себе засуджує.Тому вона і покарання сприйме як належне, їй буде легшим понести покарання.
Не поспішайте звисновками, не шукайте погані мотиви в неправильних діях дитини.
Не гарячіться,заспокойтеся, розберіться у всьому, що відбулося.
Не кажіть, погано чидобре поступила дитина, не розібравшись в мотивах його дії.
Покарання треба довестидо кінця, але вжити заходів до того, щоб надалі було неможливе зробитиподібного роду помилку.
Найважливіше – спонукатиздібність до самооцінки, щоб викликати самопокарання, щоб спонукати досамосхвалення. Саме в цьому випадку заохочення і покарання стають найдієвішими.
Таким чином, в даномупункті я розглянула основні методи роботи з важкими дітьми, їх схожість нароботу з будь-якими учнями, але особливу специфіку в прийомах і способах, якимиздійснюються ці методи.
Хочу звернути увагу нате, що частина методів була розроблена, проаналізована, випробувана і описанавидатним педагогом – А.С. Макаренко, тому перейду до наступного пункту.
1.6 Принципи роботи зважкими учнями А.С. Макаренка
А.С. Макаренко внісвагомий доробок у теорію й методику виховання та перевиховання дітей-сиріт ібезпритульних дітей. Методи психоморальної адаптації в дитячому колективі, яківін розробив і випробував на практиці, не втратили своєї актуальності і в нашчас.
Однією з причин появи«важких» дітей А.С. Макаренко вважав ненормально сформовані стосункиміж дітьми й дорослими в сім'ї та школі.
Аналізуючи поведінкудітей, які вступали до колонії, педагог виявив значення їхнього соціально-моральногодосвіду в мотивації вчинків. Нездорову мотивацію вчинків Антон Семеновичпов'язував із чутливістю в стосунках морального характеру. Зовнішнім проявомцієї чутливості є іноді дуже своєрідна, але по-своєму сильна система логічнихпобудов, яка для дорослої людини з адекватним моральним досвідом є нахабством.Зовнішніми фактами, характерними для новоприбулих вихованців колонії А.С. Макаренка,були: неосвіченість та напівосвіченість, невміння лічити, нерозуміння цінностінавчання, брак чіткої життєвої мети і прагнень.[1, c.127-128]
Створюючиосвітньо-виховні заклади, А.С. Макаренко на перший план висував ідею щастя,досягнення щасливого дитинства. Вихованці
Антона Семеновича не малисім'ї — їхньою сім'єю була колонія. Організувати родинні взаємини міжколоністами йому допоміг принцип різновіковості.
Педагог вважав, що«виховання хороших дітей і виховання правопорушників не можеспрямовуватися відокремленими групами принципів. Принципи виховання, якщо вонивідображають правильну рівновагу законів впливів і соціальних вимог, можутьбути лише частиною єдиного педагогічного “кодексу».
Метою виховання видатнийпедагог вважав не окремі завдання окремих заходів, не загальний ідеал, а всюпрограму розвитку людської особистості, програму людського характеру. Найголовнішоюякістю особистості А.С. Макаренко вважав почуття відповідальності.
Основний принциппедагогічної системи А.С. Макаренка — принцип виховання в колективі.[12]
Педагог зазначав, щоспілкування учнів і педагогів повинно спиратися на дружні взаємини, на повагувчителя до особистості учня, віру в його можливості. Але педагога непокоїло те,що педагогічні колективи складалися переважно стихійно, з тих, хто пропонувавсвої послуги. Він зазначав, що правильне виховання можливе за наявності вчительськихколективів як колективів однодумців.
А.С. Макаренко вважав, щовідмінними ознаками стилю здорових товариських взаємин у дитячому колективі єоптимізм. Постійна бадьорість, ніяких хмурих облич, постійна готовність до дії,веселий настрій, але не істеричність. Готовність до корисних дій. Але не до«зоологічних дій», вереску, й біганини, бо тільки корисні дії єзапорукою здоров'я, профілактикою психічних розладів, стресів.
А.С. Макаренко, маючиміцний дитячий колектив, перевиховував відразу цілі групи важких підлітків, алев соціально іншому середовищі, за спеціально створених сприятливих педагогічнихумов.
Концепція А.С. Макаренко:при перевихованні не можна разом з негативним руйнувати позитивне в особівихованця. Тому при достатньому рівні загального розвитку доцільний процесчасткової зміни особистості важкого школяра — реконструкції, тобто перебудовийого характеру.
Педагог вважав, що не«можна покладатися тільки на рятівне значення однієї еволюції, на поступовестановлення людини», що у виняткових випадках необхідна енергійна і, можливо,миттєва ломка стереотипу, що неправильно склався. Визначаючи «вибух» як«доведення конфлікту до останньої межі», він підкреслював хворобливість іскладність «вибухового маневру», закликав педагога бути гранично уважним допідлітка. «Я не мав ніколи нагоди нарочито організувати широкий досвід в цьомунапрямі, я не мав права організовувати такі вибухи, але, коли вони відбувалисяв природному порядку, я бачив і навчився враховувати їх велике значення».
Тим часом А.С. Макаренкозастосовував емоційно-позитивний «вибух»: доручав колишньому злодію отримативелику суму грошей в банку, довіряв колишнім безпритульникам під час чергуванняухвалювати рішення, яким підкорявся навіть він сам. Пригадаємо типовий «вибух»,який організовувався при перевихованні безпритульників в комуні ім. Дзержинського.Нове поповнення знімали з потягів, насильно заштовхували в середину ладуколоністів, приводили в комуну. Це було сильною негативною дією. Але потім їхвибудовували перед комунарами і говорили, що їх відпустять, якщо їм тут несподобається. Потім їх знайомили з цехами, спальними корпусами, мили, одягали вновий одяг, смачно годували і вже знов розводили по загонах. А старий одягполивали бензином і спалювали на знак того, що все — кінчено з минулим життям.Це був, по суті, позитивний «вибух». А найголовніше починалося потім, коли наранок наступного дня вони разом зі всіма вставали, працювали, долали своїпогані звички. Перевиховував весь спосіб життя.
Типовим зразком перемиканняв практиці А.С. Макаренко була, наприклад, боротьба колишніх правопорушників збраконьєрами, бандитами, кулаками. Нерідко в школі з підлітків, які псуютьелектропроводку, приймачі, наочні допомоги, створюються при шкільних кабінетаххімії, фізики бригади по ремонту побутової техніки, кухлі радіосправи, бюрораціоналізаторів і винахідників. І підлітки вже не ламають, а ремонтують, неруйнують, а створюють своїми руками потрібні школі допомоги. А.С. Макаренковміло перемикав увагу і сили своїх вихованців на яскраві, цікаві справи.Фактично навіть організація первинних колективів в колонії будувалася наперемиканні: замість отамана або ватажка — командир, замість анархічноїдисципліни — військова, замість помилкової поруки не «видавати» — колоністськийзакон «нікому із сторонніх не скаржитися», не «пищати» і т.д.
Ще одна цікаваособливість видатного педагога. Як правило, запам'ятовуються покарання нетрафаретні,що б'ють в ціль. Майстром такого типу покарань був, як відомо, А.С. Макаренко.В спогадах його вихованців ми знаходимо найнесподіваніші приклади такихпокарань: вкрав — користуйся вкраденим у присутності всіх, тим самим покажи, щоти є; не можеш відучитися говорити нецензурні слова — пішли в ліс, ось тобіполяна, лайся 6 годин і т.д.
Але найбільш мене вразилоте, що педагог не ставив своїм вихованцям високих вимог, якщо вони не булиготові до цього. Першою вимогою при організації життя в колонії ім. Горькогобуло: якщо ви їси, то повинні працювати! І це розуміли найважчі підлітки.Наступна вимога: є дім, є нормальне житло, тому не треба перебувати ночіневідомо де. Ви маєте ночувати в колонії! Через деякий час – нова вимога: у васє дім, одежа, їжа. Вам не треба красти! І тільки потім: не палити, не пити іт.п. Вимогу добре вчитись А.С. Макаренко зміг поставити тільки тоді, коливихованці були підготовані до цього всім попереднім життям. [12] Кожна вимогачітко мотивована, створені умови для неможливості зробити по-іншому. (А скількинемотивованих, подекуди нездійсненних вимог доводиться чути сучасномупідлітку!)
Таким чином А.С. Макаренкозробив значний внесок у розвиток практики виховання безпритульних. Він довів,що виховання в інтересах держави плідне лише тоді, коли його поєднувати зрозвитком творчої індивідуальності, стимулюючи водночас як моральні почуття,так і емоції.[1]
Ідеї і концепціївидатного педагога саме в сфері роботи з важкими учнями здаються мені найбільшвірними і цікавими, адже багато теоретичних робіт присвячено цьому питанню, алемені, працюючи з дітьми, хотілось би так само творчо підходити до справи, таксамо не боятись труднощів, як і ця людина.
Таким чином в цьомурозділі я роздивилась теоретичні основи даної проблеми та шляхи розв'язання. Впроцесі вивчення матеріалу зазначила, що напрямки, методи та засоби роботи маютьбути персонально обраними самим вчителем і спиратися на знання і особистіпочуття. Творчість в поєднанні з наполегливою працею – ось залог успіху.
На цьому етапі хочуперейти до практичної частини моєї роботи.
Розділ 2. Робота зважкими учнями в сучасній школі
Дитина, яка порушилазакон,
має право на такеповодження,
що сприяє розвиткові внеї
почуття власної гідностіта зміцнює
повагу до прав і свободлюдини.
Ст. 37,40 Конвенції ООН
«про права дитини»
2.1 Проблема «важкихдітей» в сучасній школі
Постає питання, а можерозглянуте мною питання вже втратило актуальність за наших часів? Може немаєвже в наших школах важких учнів? В пошуках відповіді до зош № 90Комінтернівського району м.Харкова. Це я запитала в завуча з виховної роботи –Демочко О.З. Якби ж то...
Така проблема все щеіснує і, мабуть, щоб не писали теоретичні посібники, вона буде існувати поки євчительська праця, дитячі проблеми і помилки дорослих. В сучасній школі вонанабула широких масштабів. Все більше і більше прізвищ з'являється в журналахроботи з дітьми асоціальної поведінки, все більше дітей потрапляють в так званігрупи ризику. Педагоги пов'язують це з погіршенням соціального положення людей,недоліками сімейного та морального виховання тощо. Але якоїсь конкретноїпричини не називають. Як особливість хотіла б зазначити, що в роботі з найбільшзанедбаними дітьми в сучасних навчальних закладах перевага надається зверненнюдо певних соціальних служб, передачі дитини специфічним навчальним закладам.Розумію, що вчителю доводиться працювати зі значної кількістю дітей і він не взмозі приділяти велику увагу одній дитині, але вважаю, що передача спеціальнимслужбам – це має бути крайній випадок. Я не говорю про випадки, коли дитина маєфізичні або розумові відхилення.
Основні тенденції всучасній школі – це зниження кількості встигаючих учнів і збільшення середньо-та слабковстигаючих. До учня родиною та педагогічним колективом ставлятьсявимоги добре навчатися. Хороші оцінки є об'єктом гордості батьків. І, звісно,коли дитина не виправдовує очікувань, виникає конфлікт, який призводить допояви важковихованості. Складність в роботі для сучасного педагога заключаєтьсяв тому, щоб не тільки розібратися в причинах незасвоєння матеріалу учнями, а йпроведенні роботи з батьками, які зараз в першу чергу заклопотані проблемоюзабезпечити дитині необхідне і все менше приділяють часу своїй дитині.
На сучасному етапі вшколі втрачені деякі принципи і методи роботи з дітьми взагалі. Нажаль дужемало уваги приділяється трудовому вихованню учнів, майже зник такий компонентнавчання та виховання, як змагання. Але ж потреба бути першим і ліпшимзосталась, і діти переносять це «на вулицю». Вони прагнуть бути найкращими, алезовсім іншими засобами та в інших сферах. Чи це не проблема? А у важких вонастає найбільш гостро. З'являється звичка робити погано, щоб привернути увагу ідосягти лідерства в колі однолітків будь-якою ціною.
Хочу звернути увагу нате, що вік важкості учнів став набагато менший і причин цього пояснити незмогла. Одним з припущень було те, що декілька років тому важковихованість булашвидше пов'язана з внутрішніми причинами – тобто перехідним періодом,зміненнями в фізіологічному та психічному стані учнів. Вік важких дітейстановив близько 14-16 років. Тепер це діти 9-12 років і пов'язано здомінуванням зовнішніх причин – соціальних негараздах, проблемах в родині,аморальному впливі зі сторони тощо. І це звісно кардинально змінює методи іприйоми роботи з важкими учнями. Перед вчителем постає необхідність неодмінноговрахування вікових особливостей і розвитку дітей.
Ще А.С. Макаренконаголошував на необхідності створення педагогічного колективу, як колективуоднодумців.[12] Дуже багато проблем в сфері освіти і науки. Я хочу наголоситина одній з них – матеріальна незацікавленість вчителів у своїй праці. І тутпитання навіть не в тому, що вчителі не прагнуть досягти успіху в справі, бо цене оплачується належним чином – справжні вчителі так само добросовісновиконують свою роботу – а небажання молоді працювати в школі. А дітям, особливоважким, потрібен не тільки досвід, а й енергія молодості та реформаторства.Школи зараз відчувають такий недолік в кадрах, що роботу має кожен. І не завждив школі можна утворити гармонійний працюючий колектив. Яка би сильна не була вмене солідарність з майбутнім колегою-вчителем, я хочу зазначити, що є випадкиколи до важковихованості приводить саме вчительська помилка. Це є проблема, івона залишається проблемою сучасної школи.
Всі дані, що будутьвикладені нижче було взято з розмови з завучем з виховної роботи зош №90Демочко О.З та записах в Щоденнику роботи з дітьми асоціальної поведінки за2003-2004 навчальний рік.
Наказом №76 по зош №90від 01.09.2003 р. створено оперативну групу «Додаток 1». Засідання цієї групивідбувається не за графіком, а за необхідністю (вчинок або подія, пов’язана здитиною, що перебуває на обліку або знаходиться в групі ризику). За кожнимучнем закріплені наставники – найчастіше це класні керівники – і людина збатьківського активу. Перелічені групи ризику:
Схильні до бродяжництва
Схильні до вживання алкогольнихнапоїв
Схильні до вживаннянаркотичних і психотропних речей
Схильні до тютюнопаління
Схильні до пропущенняуроків без поважної причини
Порушники дисципліни
На обліку та в групіризику переважна більшість – хлопці, учні 7-9 класів. Лише близько 10% -дівчата,учениці 6-8 класів. Але серед порушників дисципліни 45% — учні 5-6 класів.
На обліку знаходяться нелише учні, а й неблагополучні сім'ї, за якими теж закріплено наставників –переважно завучі з виховної або навчальної роботи.
Одним з пунктів плануроботи Оперативної групи є індивідуальна профілактична робота. «Додаток 2» В цюроботу входить: складання банка даних, «додаток 3» контроль відвідуваннязанять, питання наставника, відвідування сім'ї, контроль за засвоєннямнавчального матеріалу консультативна допомога батькам, залучення учнів, щознаходяться на обліку до роботи в секціях, кружках, участі в творчих групах іпроведенню загальних заходів. «Додаток 4».
Якщо питання все ж такиіснує, то існують і шляхи його вирішення. Отже перейду до найважливішого: якпрацюють з дітьми, що підпадають під визначення важких, сучасні педагоги.
2.2 Методиіндивідуальної роботи з «важкими дітьми» сучасних педагогів
На основі протоколівзасідання Оперативної групи і матеріалів про проведену індивідуальну роботу здітьми асоціальної поведінки в зош №90 мною було досліджено, які методи іприйоми використовують сучасні педагоги в роботі з важкими учнями. Розглянуланайбільш складні випадки педагогічної запущеності та декілька випадківуспішного протікання процесу перевиховання.
З записів в щоденникахможна зрозуміти, що на сучасному етапі вчителі користуються майже всімаметодами роботи з важкими учнями, але якісь з них більш поширені ізастосовуються частіше. Це, наприклад, методи переоцінки і переосмисленняповедінки, тобто бесіди, співбесіди та інш. Метод «вибуху» застосовуєтьсязначно рідше. Причини цьому були вже пояснені в теоретичній частині. Прикладомзастосування вибуху є, наприклад, міри, що були застосовані до учнів 5-В класу:хлопці знаходились на внутрішньому шкільному обліку з приводу порушеннядисципліни. Переконання не дало результатів, тому класним керівником булозапропоновано одного з хлопців перевести в 5-Б клас, а іншого залишити в 5-Вкласі. Зміна колективу в даному випадку і є для першого хлопця так званим«вибухом», напрямленим на руйнування потягу до порушення дисципліни. Длядругого перехід у паралельний клас товариша теж є методом руйнування негативноїриси характеру. Для здійснення цього вчителем були ретельно вивченііндивідуальні особливості кожного з хлопців і чітко вирішено, для когозастосувати більш радикальну міру – переведення, а кого залишити і спонукати допереосмислення поведінки.
Не можна сказати, що немає помітних результатів індивідуальної роботи з учнями. Для учнів 9-В класу булозастосовано комплекс основних методів виховання і перевиховання. Але основнимстав метод «реконструкції». Хлопців було залучено до суспільної роботи заздібностями. Всі доручення були виконані, гарно чергували. Треба відмітитидобросовісне відношення хлопців до суспільно корисної праці. В період післяпроведеної роботи хлопці вели себе задовільно, не пропускали занять безповажної причини (вчителями та наставником на протязі роботи здійснювавсясуворий контроль за встиганням та відвідуванням уроків). Помітно покращилисьуспіхи в навчанні. В одного з хлопців виявлено гарні навчальні здібності. Зарішенням Оперативної групи їх було знято з обліку, хоча хлопці продовжуютьпалити, за що вже були оштрафовані. Приклади свідчать, якщо добре підійти допитання, вірно обрати метод або групу методів для перевиховання і виховання,створити чіткий план та докласти певних зусиль, прогрес неодмінно відбудеться.Але не треба чекати, що ці процеси відбудуться швидко і в повній мірі виникнеруйнування негативного в характері і поведінці та негайна зміна цього напозитивне. В сучасній школі більшість методик розрахована на тривалий періодвпливу на учня з боку вчителя і активу.
Методи заохоченнязалишаються незмінними і в сучасній школі – це гарні оцінки, привілеї у трудовійдіяльності та інш. Особисто я б запропонувала методи, що використовуються вамериканських школах – учень не має право займатись улюбленою діяльністю(наприклад бути членом групи підтримки або шкільної спортивної команди,приймати участь в створенні шкільної газети тощо) поки він є невстигаючим унавчанні. Це важко, тому що необхідно ретельно вивчити схильності вихованця,зацікавити його. Значно простіше погрожувати батьківським покаранням у разінезадовільної оцінки. Але для учня, в якого не сформована повага до старших,який вже є настільки педагогічно запущеним, що не сприймає впливу батьків іпедагогів це, зрозуміло, не є ні стимулом, ні покаранням. Дуже рідко в школізастосовуються творчі покарання. Найчастіше це стандартні прийоми, що не єефективними у випадку важких дітей.
Але найбільшу увагу яхочу приділити особливо важким випадкам важковихованості – це випадки важкостіучнів, що живуть в неблагополучних сім'ях. Підходи в роботі з такими дітьмивідрізняються від роботи з важкими учнями, де вчитель може спиратись наспівробітництво з батьками. Методи роботи майже не діють, бо немаєнайважливішої умови ефективності роботи – не створено сприятливих зовнішніхумов для внутрішньої перебудови. Всі прийоми мають застосовуватись педагогом звеликою обережністю, бо зрозуміло, що така домашня обстановка може сприятизначним відхиленням в психічному розвитку дітей. З'являються дитячі неврози,психічні вади. На перший план виходить діагностика та метод ретельноговивчення. Але основні сили педагогічного колективу напрямлені на роботи зсім'єю. В таких випадках не можна без звернення по допомогу в певні соціальніслужби (це питання досліджено в п.2.4). Про актуальність цього питання вже булосказано в вступі та попередньому пункті.
На внутрішньому облікузош №90 на 2003-2004 навчальні роки знаходилось дві неблагополучні сім'ї.Обидва хлопці – учні 6-А класу. В одного з дітей – лише мати, в іншого – ємати, вітчим, брат і сестра. Хлопці схильні до бродяжництва та скоєння злочинів.Школу не відвідували. У першому випадку відвідування домівки класним керівникомне дало результатів – ніхто не відкрив. Тому педагоги змушені були звернутисьдо правоохоронних органів. Наставник разом з участковим міліціонером відвідалисім'ю. Виявилось, що хлопець вже три дні дома сам, голодний, де мати – не знає.Дитину привели до школи, нагодували. Створена комісія для експертизи житловихумов учня для подання школою заяви на позбавлення матері батьківських прав.«Додаток 5» Хлопець відстає в розвитку, тому була запропонована спеціальна розробленадопомога у навчанні. Міліція забов' язала мати контролювати відвідування синомшколи, але учень не з'являвся на заняття. За рішенням Оперативної групи школаклопотала про надання дитині путівки до оздоровчого табору. Класний керівникперевіряв, чи прибув хлопець за путівкою і як його справи. В цьому випадкуосновна робота наставника і вчителів спрямована на нормалізацію соціальногостановища учня, створення сприятливих умов для подальшого виховання. Роботаускладнена небажанням матері хлопця співпрацювати зі школою. В роботу вчителя зтакими дітьми мають бути залучені: шкільний психолог, соціальні служби,правоохоронні органи. Колективне виховання в таких випадках взагалі не діє,методи стимулювання і заохочення використовувати не має сенсу, радикальні міривзагалі не можна застосовувати. Основними засобами стає співбесіда, вивченняіндивідуальних особливостей.
В іншому випадку дитинане відвідувала школи, бо втекла з дому. Школа подала в розшук. Була проведенабесіда з матір'ю, яка заявила, що не має впливу на сина і просила, щоб школаклопотала про позбавлення її батьківських прав. Хлопця направляли до інтернати,звідки він втікав. Після того, як його розшукали, почав з'являтись до школи,але не працював, обґрунтовуючи це тим, що мати не забезпечила йогоканцелярськими виробами. Основна робота – це бесіди з хлопцем та батьками,організація спілкування з представником правоохоронних органів. Іще одинцікавий метод – це використання принципу врахування національних особливостей.Дійсний батько хлопця – єврей, проживає в Ізраілі. Наставником була здійсненаспроба встановити контакти з єврейською общиною. Але там в допомозі хлопцю буловідмовлено, бо в цій країні національність визначається за матір'ю.
В школі, де відбувалосьдослідження, проводиться широка профілактична робота: два рази на рікзапрошується для проведення лекції нарколог, представники правоохороннихорганів та соціальної служби. З групами важких дітей, з урахуванням віку,проводяться спеціальні бесіди та заняття. Завучем з виховної роботи в старшихкласах був проведений експеремент: відбулись спеціальні заняття, метою яких єнабуття учнями позитивних властивостей характеру, формування основних моральнихцінностей у формі гри за спеціально розробленими методиками. Весь матеріал, заяким відбувались заняття, поділений на специфічні тематичні модулі. В ігровихситуаціях та жартівливій формі показано шкода від поганих звичок. Поряд із цимпереслідувалась мета створити сприятливий мікроклімат в колективі, навчитишколярів правильно спілкуватись, підвищити згуртованість класу та організуватидопомогу всім членам колективу, що її потребують. Ці заняття і тренінги далипозитивний результат: підвищився рівень дисципліни в класі, покращивсякоефіцієнт згуртованості, а найголовніше – виявлено так званих аутсайдерів івизначені напрямки встановлення зв'язків їх з лідерами. Організована допомоганевстигаючим.
Але, загалом, в загальнійшколі використовуються основні методи та напрямки роботи з важкими учнями.Рідко спостерігається використання вчителем новаторських форм праці аботворчого застосування загальних засобів.
Іще на один момент хочузвернути увагу. Це проведення бесід з важкими учнями. При виборі теми і манериспілкування необхідно неодмінно враховувати вікові особливості вихованців. Осьдеякі з запропонованих тем класним керівникам та наставникам:
З молодшими підлітками(V–VI класи)
Головне завдання –формування моральної самосвідомості, відповідальності як риси особистості танавчання культурі поведінки на основі керування собою. Виховуються такі якості:відповідальність, об'єктивна самооцінка, дисципліна.
Обговорення тем з групоюважких учнів: «Як вивчити свій характер», «Герої та антігерої», «Людина іобставини»
Практикум: заповненнякарти самооцінки якостей особистості на основі самопізнання своїх рисхарактеру.
Програма виховної роботизі старшими підлітками (VII – VIII класи)
Бесіди:
«Людська трагедія (смерть,вбивство, катастрофа, війна) або Людська драма (втрата близьких, підневільнапраця тощо)»,
«Заповідь: Не роби іншимтого, чого не хочеш, щоб зробили тобі»
«Людська радість»
«Знайди себе раніше, ніжпочнеш шукати щось інше»
Практикуми:
тестування, тренінги зпитань підготовки до життєво важливих ситуацій.
В старших класах дляважких учнів в рамках навчального плану організується трудова діяльність, впроцесі якої вони набувають практичні вміння та певні риси особистості.[5]
Таким чином в цьомупункті визначено основні особливості і напрямки роботи сучасних вчителів зучнями, що підпадають під визначення важких. Але як було вказано вище, незавжди дії педагогів приводять до бажаних результатів. Тому неодмінно требаознайомитись з наступним пунктом роботи: в які соціальні служби можетезвернутись по допомогу ви і ваши вихованці.
2.3 Проблемибезпритульності і соціальні служби по боротьбі з дитячою злочинністю
За місцем проживання«важкі діти» розподілялися таким чином: мешканці Києва і Київськоїобласті 609, інших регіонів України — 296, країн СНД- 9. Подібне пропорційневідношення цих явищ і в інших притулках. [1, c.144]
Потрапили в притулоквнаслідок: конфліктів у сім'ї, конфліктів у школі, бродяжництва йбездоглядності, жебракування, конфліктів з однолітками, зазнали сексуальногоабо фізичного насильства, загубилися чи були підкинуті, внаслідок порушенняжитлових прав, вилучені з сім'ї, особистого звернення.
Майже всі діти, якіпотрапили до притулку, мають статус педагогічно занедбаних, їхній психофізичнийстан послаблений, рівень самооцінки низький, спільною рисою для них усіх єпорушення норм соціалізації.
Основною метоюпрофілактичної, корекційно-виховної роботи є: виховання у підлітків любові досебе, до людей, до навколишнього світу; розвиток елементарних навичок гігієни,самообслуговування, культури харчування, спілкування та поведінки; сприянняособистісному зростанню неповнолітніх; боротьбі з негативними звичками йголовними вадами в розвитку особистості, таких як тривожність, імпульсивність,агресивність, асоціальна поведінка.
Профілактична,корекційно-виховна робота здійснюється на основі індивідуального підходу зурахуванням віку й ступеня розвитку неповнолітніх.
Педагоги використовуютьприйоми активізації інтелектуальної та емоційної сфери, застосовують такі формироботи, як бесіди, творча діяльність, малювання, виготовлення альбомів,плакатів, колажів, проведення вікторин, конкурсів, рингів, складання казок.
З 2001 року в Києвіпрацює медико-оздоровчий соціально-реабілітаційний центр, метою функціонуванняякого є комплексна медико-оздоровча, соціально-психологічна, педагогічнареабілітація й розвиток життєвої компетентності вихованців. Педагогу необхіднознати про існування і роботу центру, щоб більш поширено допомогти своїмвихованцям.
Основні завдання центру:
створення сприятливих умов,максимально наближених до домашніх, для організації життя й розвиткувихованців;
забезпечення соціальних потребнеповнолітніх у своєчасній кваліфікованій медичній, навчально-виховній, психологічнійдопомозі;
створення умов дляформування соціально-адаптивної та соціально-продуктивної особистості;
— забезпечення умов для отриманнявихованцями якісної освіти певного рівня (у школі І — III ст.);
- розроблення тавтілення в практику інноваційного змісту, форм і методик навчально-виховного, соціально-психологічногота лікувально-оздоровчого реабілітаційних процесів.
Дослідження причиннаправлення дітей до цього центру, показало, що такими є:
труднощі виховання дітейв неповних сім'ях — 23%;
низький матеріальнийрівень життя — 17%;
нерозуміння між дітьми табатьками — 15%;
алкоголізм батьків — 10%;
проблема емоційногонавантаження в багатодітних сім'ях — 8%;
конфлікти між батьками якчинник невротизації дитини — 5%;
байдужість до проблемдитини, недостатність уваги з боку батьків — 5%;
втеча з дому з винибатьків — 3%;
ігнорування дітьмибатьків, як дорослих — 3%;
стресовий стан, щопов'язаний зі смертю близьких родичів — 6%;
негативний емоційнийстан, що пов'язаний з розлученням батьків — 5%; [1, c.145-146]
У Києві також відкритідва благодійних реабілітаційних центри для неповнолітніх: «Дитячанадія» МФБ «Варнава» і «Отчий дім».
Для виявленнянеповнолітніх, схильних до жебракування, токсикоманії, проституції, алкоголю,наркотиків, а також дорослих, що втягують неповнолітніх у злочинну діяльність,щомісячно районні служби у справах неповнолітніх складають графік і спільно звідділами кримінальної міліції у справах неповнолітніх, відділами освіти,педагогами- організаторам й роботи з дітьми та підлітками за місцем проживання,дільничними інспекторами, працівниками ЖЕКів проводять акції «Дітивулиці», «Підліток», «Вокзал». При проведеннізазначених заходів з адміністрацією приймальників-розподільників длянеповнолітніх та притулків для неповнолітніх узгоджують питання про кількістьвільних місць для дітей.
Велике значення в роботіз дитячою бездоглядністю й безпритульністю мають профілактичні заходи.Найефективніші з них, на мій погляд, такі:
систематичне виявлення йдіагностика девіантної поведінки;
психолого-педагогічнакорекція важковиховуваних учнів;
освітньо-виховна робота середшколярів (шкода наркотичних речовин, статеве виховання, правильне висвітленнябезпритульності і тієї шкоди, якої вона завдає дитині, введення предметавалеології);
співпраця вчителів ібатьків;
організація дозвілля дітей;
проведення соціально-психологічнихі соціально-педагогічних програм з запобігання девіантній поведінці підлітків;
виявлення групбездоглядних учнів;
прогнозування шкільнимпсихологом контингенту дітей, які можуть в майбутньому приєднатися до«дітей вулиці».
Перехід до новоїосвітньої програми доцільний у зв'язку з новими ринковими відносинами,потребами на ринку праці. Отримавши освіту, дитина повинна бути запитана тамати можливість реалізувати себе як особистість. Тобто як навчання, так івиховання повинні відповідати потребам сьогоднішнього і навіть завтрашньогодня. Це потрібно для того, щоб у майбутньому теперішнє покоління не залишилося«за лаштунками життя».
Організація роботи збезпритульними має враховувати такі умови:
кількість, стать і вікбезпритульних;
психофізичний стан;
бажання безпритульногонабувати вмінь і навичок у певному виді праці;
соціально-економічне становищемісцевості та переважний вид праці;
перспективи розвиткугосподарства даної місцевості для визначення потрібної кількості робочої сили певнихспеціальностей і кваліфікацій.
Іще одна проблемасучасності — організація виробничої праці підлітків гальмується нерозвиненістюринку й безробіттям у країні, коли навіть висококваліфіковані спеціалісти немають роботи.
З батьками, якіперебувають на обліку, треба проводити профілактичну роботу (бесіди, обстеженняжитлово-побутових умов «додаток 6», подання психологічної,інформаційно-методичної та гуманітарної допомоги), що має на меті поліпшеннястановища в даній сім'ї. Якщо така профілактична робота мас позитивнийрезультат, то тоді відпадає потреба в застосуванні до батьків адміністративнихзаходів, якщо ж ні, служби у справах неповнолітніх мають зібрати матеріали яккрайній захід, коли всі можливі методи впливу не дали бажаних результатів,подати позивні заяви до суду про позбавлення батьківських прав або відібрання вбатьків дітей без такого позбавлення.
У Києві зайнятістьнеповнолітніх організовується відповідно до комплексної програми «Молодьміста Києва на 2001-2005 роки» та Київської міської програми «Зайнятістьнаселення на 2002-2004 роки».
Робота з неповнолітнімиохоплює різні напрямки. Пріоритетними серед них є: контроль за умовами працінеповнолітніх на підприємствах, установах, організаціях незалежно від формвласності; направлення до центрів зайнятості з метою працевлаштування, навчанняна курсах підвищення кваліфікації або перекваліфікації та для роботи натимчасових робочих місцях у літній період.
Гарантії працевлаштуваннянеповнолітніх забезпечуються бронюванням робочих місць на підприємствах, вустановах та організаціях міста. Наприклад, на 2003 рік райдержадміністраціїухвалили квоти для неповнолітніх, які в загальній сумі становлять 330 робочихмісць, з них для випускників загальноосвітніх шкіл та ПТУ — понад 200, дляпідлітків, які залишилися без піклування батьків — 22, 15-річним підліткам — 19, звільненим з місць відбуття покарання — 42 робочих місця.
Тим неповнолітнім, якіперебувають на обліку, також пропонують усякі варіанти тимчасових тагромадських робіт. Проте, така робота, як правило, не влаштовує неповнолітніх.
Організація дозвіллянеповнолітніх, їхня зайнятість у гуртках і секціях підліткових клубів за місцемпроживання є одним із засобів запобігання правопорушенням та злочинам середнеповнолітніх та дитячій бездоглядності.
На 2003 рік у столицібуло 166 підліткових клубів та кімнат школяра, в яких працювало 1 246 гуртків ісекцій, які відвідували 16 708 неповнолітніх, з них: дітей-сиріт — 1 123,схильних до правопорушень -2 234, з неблагополучних сімей — 2 165, ізбагатодітних — 3 044 осіб.[1, c.150]
Профілактичну роботу ззапобігання бездоглядності й безпритульності неповнолітніх проводить такожУправління сім'ї та молоді. Воно підтримує соціально-просвітницьку роботу середучнівської молоді міста з профілактики вживання наркотиків та захворюваності наСНІД, розробило програму реабілітаційного центру, який опікується соціальною адаптацієюколишніх наркоманів у суспільстві.
Не стоїть осторонь цієїроботи і Молодіжний інформаційний центр. Він випускає єдину в українськомутелепросторі щотижневу інформаційно-публіцистичну програму «Молодіжнателевізійна служба», в якій висвітлює актуальні для молоді теми:працевлаштування, освіта, студентське життя молоді, громадські, політичні йпрофспілкові організації, допомога молодим сім'ям. Активно працює і Київськиймолодіжний центр праці, який є структурним підрозділом Управління у справах сім'їта молоді і спеціалізується на працевлаштуванні молоді. Основне завдання центру-надання молоді ефективної допомоги з питань тимчасового, сезонного йпостійного працевлаштування, правового та економічного захисту, створення новихробочих місць тощо. Вся ця інформація може бути використана вчителем і включенаяк компонент роботи з важкими учнями. Але необхідний індивідуальний підхід, щобвирішити, в яку саме організацію необхідно звернутись.
Для окремих категорійучнів встановлено пільги з оплати за навчання в школах естетичного виховання,обслуговування в кінотеатрах, музеях, парках культури та відпочинку за рахуноквиділення дотацій з відповідних бюджетів. Діти-сироти, діти-інваліди, діти збагатодітних та малозабезпечених сімей в мистецьких навчальних закладахнавчаються безплатно.
З 20 березня 2000 рокудля дітей, підлітків та юнацтва в рамках програми служби у справахнеповнолітніх працює «Телефон довіри». Щодня з 09.00 до 21.00 вінанонімно й безкоштовно подає:
невідкладнуконсультативну допомогу підліткам, які перебувають у кризовому стані чипроблемній ситуації;
консультативно-психологічну,психотерапевтичну та психокорекційну допомогу дітям, батькам і вчителям укризових ситуаціях;
консультативну допомогупедагогам шкіл, шкільним психологам. «Телефоном довіри» користуютьсящодня не менш як 50 дітей.
Міський психологічнийцентр проводить психологічну діагностику, індивідуальні й сімейні консультації;тренінги з профілактики й вирішення конфліктів, особистісного зростання,спілкування, ділового спілкування, тренінги для сімейних пар, а також проводитьтематичні семінари-практикуми для батьків і спеціалістів, які працюють здітьми.
Учням шкіл міста Центрнадає психологічну й психокорекційну допомогу. Під час психологічнихконсультацій неповнолітніх і дорослих найтиповішими є такі проблеми:
— у дітей: страхи — 6,8%;комп'ютерна залежність — 5,3; агресія — 4,5;
проблема спілкування з однолітками- 4; крадіжки — 4;
внутрішньоособистісні проблеми- 3; втеча з домівки — 3;
профорієнтація — 2,9;конфлікти з батьками — 2,7; конфлікти з
вчителями — 2,6;порушення поведінки — 2,4; занижена мотивація навчання або її відсутність — 2,1; знижений життєвий тонус — 2,1; вади пізнавальної сфери — 2%;
— у батьків, опікунів,піклувальників: проблема взаємовідносин з дітьми — 16%; психотравма в сім'ї — 8; насилля в сім'ї — 3%.[1, c.152]
На перший погляд цяінформація не відповідає темі курсової, але її необхідно знати. І це ще однаспецифіка роботи з важкими дітьми – якщо вчителю не вдається розв'язати певніпроблеми соціального становища дитини, її психічного стану, треба неодміннозвернутись за допомогою до спеціальних служб. План індивідуальної роботи зважкими дітьми передбачає такі міри виховання.
Висновок
Підводячи підсумок роботихочу зазначити, що поставлена мета була досягнута – досліджені і вивчені методиі принципи роботи з «важкими» дітьми, встановлена необхідність індивідуальногопідходу, визначена специфіка такої роботи. І ось найголовніше, що я зрозуміла:вся педагогічна діяльність повинна бути пронизана мажором, оптимізмом, і вборотьбі з поганим треба спиратися на добрі початки в душі дітей.
Я повністю погоджуюсь зтвердженням, що необхідно не тільки ретельно вивчити своїх вихованців, а йвміти розділити їх проблеми, «відчути» дитину, «розуміти рухи дитячого серця…А цьому неможливо навчитись за допомогою якихось спеціальних прийомів. Цедається лише завдяки високій емоційно – етичній культурі педагога.»[21, с.23]. Япереконана, що основним джерелом успіху процесу виховання і перевиховання єрадість оптимістичного переконання дитини в своїх силах. Ніякий вихователь незможе затвердити в душі дитини гарне, якщо сама дитина не прагне до цього[21, с.23-27].
Особисто для мене ця темавиявилась дуже цікавою. Всі свої думки і пропозиції були висловлені в основній частиніроботи. Хочу запропонувати впровадити для вчителів положення про обов'язковеознайомлення з психологічними методиками роботи з важкими учнями, детальнезнання розвитку і становлення психіки в дітей, усвідомлення правил роботи здітьми з порушеннями психічного стану та поведінки.
Хотілося б зазначити, щоза наших часів деякі засоби майже втрачені. Одним з них є змагання. Але ж йогорозумне використання може привести до непоганих результатів. Тож я бзапропонувала розглянути це як альтернативний засіб чіткому оцінювання, тобтоповернення його в практику як одного з методів стимулювання і заохочення.
А взагалі хочетьсяповернутися до виразу, згаданому у вступі: не має «важких» дітей, а є важкідорослі. Тож перше ніж братися за таку важку і відповідальну працю, необхіднопочати з роботи над собою, адже, якщо вдасться привернути увагу вихованця,зрушити з мертвої точки моральної запущеності, то на довгий час вчитель стаєприкладам для наслідування.
Виховати людину – значитьвиховати в нього перспективні шляхи, по яких розташовується його завтрашнярадість.[13, c.562] Виховувати озлоблених, хворих, що жили тривалий час уважких умовах тваринної боротьби за існування дітей не легко. Важким дітям ісамим важко. Потрібні велика чуткість, такт спостережливість, готовність прийтина допомогу, підтримати. Де в нас такі педагоги, які б були гідні до цього? «Требадопомогти дітям, на яких всією важкістю пали негоди життя, треба допомогти їмпіднятися. На цю роботу повинні йти найкращі люди»[9,c. 235].
Закінчити роботу я бхотіла таким висловом видатного українського педагога і письменника В.А. Сухомлинського:«дитинство – найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутньогожиття, а справжнє блискуче, самобутне, неповторне життя. І від того, як пройшлодитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло в його розум ісерце з оточуючого світу, — від цього в визначний степені залежить, якоїлюдиною стане сьогоднішній малюк.».[21, c.12]
Використана література
Академія педагогічних наук України.Інститут проблем виховання. Дитяча бездоглядність та безпритульність: історія,проблеми, пошуки. Оржеховська В.М., Виноградов В.Є., Бондаренко – К. 2004
Воспитание школьников – М. 1988,«Педагогика», март –апрель с.13-23
Воспитание школьников – М.,1989, «Педагогика»,ноябрь – декабрь, с3-12
Гарри Шенфельдер – Должны ли детибыть трудными? – М. 1982. «Знание»
Довідник класного керівника, с.3 – 6.
Елена Волкова – Трудные дети илитрудные родители? – М. 1992 «Профиздат»
Кочетов А.И. – Мастерствоперевоспитания – М.,1986, «Просвещение»
Кочетов А.И., Верцинская Н.Н. –Работа с трудными детьми – М., 1986, «Просвещение»
Крупская Н.К.– Избранныепедагогические произведения – М. 1955, Издательство Академии педагогическихнаук РСФСР
Кузин В.С. – Психология – М.,1974,«Высшая школа»
Лозова В.І.,.Троцко Г.В. – Теоретичніоснови виховання – Харків, 2002, «ОВС»
Макаренко А. – Педагогическая поэма –М., 1977, «Молодая гвардия»
Макаренко А.С. – О воспитании –М.1990 Издательство политической литературы. Издание второе
Натанзон Э.Ш. – Трудный школьник ипедагогический коллектив – М.,1984, «Просвещение»
Невский И.А. – Трудный успех –М.,1981
Никитин А.Ф. – Проблемы общения ивоспитания – Тарту, 1975, т.1 с.49-60
Освіта України №92-93(589) 30листопада 2004 р. с.10
Павлова М.В. – Педагогическая системаА.С.Макаренко и современность – М., 1980, «Высшая школа»
Петрунек В.П., Л.Н.Таран – Нервныедети – М., 1971, «Знание»
Рідна школа №12 грудень 2003р. с.34
Сухомлинский В.А. – О воспитании –М.,1982, Издательство политической литературы, Издание четвёртое
Трудный подросток: причины иследствия – под ред. Татенко – К. «Радянська школа», 1985
Уильям Глассер – Школы безнеудачников – М., 1991, «Прогресс»
Щекочихин Ю. – Трудный подросток –М., 1979, «Знание»
Щоденник роботи оперативної групи здітьми асоціальної поведінки за 2003-2004 навчальний рік зош№90 м. Харкова
Дані з бесіди з завучем з виховноїроботи зош № 90 Демочко О.З