Організація самостійної роботи на уроках рідної мови як засіб особистісного зростання

Міністерствоосвіти і науки України
Головнеуправління освіти і науки
Харківськоїобласної державної адміністрації
Харківськийгуманітарно-педагогічний інститут
 
 
 

Організаціясамостійної роботи на уроках рідної мови як засіб особистісного зростання

Курсова робота зпедагогіки
студентки 511-шгрупи
факультетупочаткової освіти
Костенко ТетяниЮріївни
Науковий керівник:
Бєляєв С.Б.
Харків
2010

Вступ
Український народвступив у нову еру свого історичного розвитку. Разом з перспективами вільногорозвитку української держави відкрилися широкі можливості для розвитку освіти,науки, культури, що вимагає докорінної перебудови процесу виховання молодогопокоління.
Державнанаціональна програма «Освіта» визначила стратегію розвитку освіти в Україні,пріоритетні напрямки та шляхи «Створення життєздатної системи безперервногонавчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпеченняможливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формуванняінтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації» [1].
У сучасномусвіті, який відзначається динамізмом, глибокими соціально-економічнимиперетвореннями, зв’язаними зі стрімким загальним науково-технічним прогресом,що вимагає створення новітніх інформаційних технологій, радикальноїмодернізації, особливо актуальним є розвиток наукового мислення школяра.
В умовахреформування освітньої системи в Україні значне місце належить пошукуефективних методів і засобів навчання, розробці методичних систем, технологіямвикладання, підвищенню дієвості навчання в цілому. Тому особливо актуальною єпроблема самостійного здобуття знань.
Сучасний етапрозвитку шкільної освіти характеризується стрімким зростанням обсягу інформаціїпри обмеженій кількості навчального часу і високими вимогами до якості знань.На противагу цьому знижується зацікавленість учнів навчально-трудовоюдіяльністю, зменшується кількість засвоєного ними навчального матеріалу, авідповідно і якість. Тому виникає потреба розвитку в учнів механізмів самоосвіти,самовиховання, самореалізації, саморозвитку, саморегуляції, які необхідні длястановлення особистості, здатної без сторонньої допомоги оволодіти знаннями іспособами діяльності, вміннями і навичками під час подальшого їх використання івдосконалення на практиці. Ця властивість особистості і формується у ходісамостійної діяльності учнів.
Відповідно доосновних напрямків реформи загальноосвітньої школи увага вчителів спрямована навсебічний розвиток пізнавальної активності учнів, прищеплення їм інтересу донавчання, формування навичок самоосвіти. У розпорядженні вчителя для цього єбагато методів, і серед них особливу роль відіграє метод, який дістав назву«самостійна робота учнів».
Метод самостійноїроботи учнів постійно в центрі уваги дидактів і психологів, які проводятьдослідження з різних аспектів розвиваючого навчання. Доведено, що самостійнаробота відіграє велику роль у формуванні і розвитку навчальних умінь, вихованніволі, пізнавального інтересу, навичок колективної праці. В ній виявляється індивідуальністькожного учня, формується їхній інтелект і характер. Усе це сприяє засвоєннюглибоких і міцних знань.
Активний характернавчання є надійною основою розвитку пізнавальної самостійності молодшихшколярів. Значно зросло значення початкової освіти як підготовчої ланки донаступного навчання школяра. Це ще більше підносить важливість проблеми глибиниі міцності тих знань, умінь і навичок, які формуються у початкових класах і єосновою подальших успіхів дитини у навчанні. Від того, як були закладені знанняв дитину, залежить її майбутнє. Ми вважаємо, що самостійна робота – це потужнийрушій, необхідна умова, яка в майбутньому призведе до виховання справжньогоспеціаліста та майбутнього науковця.
Отже, дослідженняпроблеми розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів – важливийрезерв інтенсифікації їх навчальної діяльності, необхідна умова їх наступностінавчання і розвитку учнів у середніх і старших класах.
Саме тому насзацікавила ця тема, яку ми обрали для курсової роботи. Думаємо, що загальніпринципи самостійної роботи ми будемо використовувати в подальшій своїйпедагогічній роботі.
Об’єктом дослідження є формування пізнавальноїсамостійності молодших школярів.
Предметомдослідженняє самостійні роботи як засіб формування пізнавальної самостійності молодшихшколярів.
Метадослідження– теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити вплив системисамостійних робіт на особистісне зростання учнів молодших класів.
Завданнядослідження:
1 На основіаналізу наукових джерел з теми дослідження розкрити суть понять «самостійність»,«самостійна навчальна робота учнів». Виявити структуру пізнавальноїсамостійності, дослідити її зв'язок з пізнавальною активністю, розглянутидидактичні умови та шляхи формування пізнавальної самостійності молодшихшколярів на уроках мови.
2 Теоретичнообґрунтувати необхідність використання системи самостійних робіт, розробленоїна основі принципів систематичності, перспективної спрямованості та врахуванняіндивідуальних і вікових особливостей учнів при формуванні пізнавальноїсамостійності молодших школярів.
3 Експериментальноперевірити вплив системи самостійних робіт на особистісне зростаняя молодшихшколярів.
Гіпотезадослідження– у своєму дослідженні ми виходимо з припущення про те, що використання системисамостійних робіт, буде позитивно впливати на особистісне зростання молодшихшколярів.
Методидослідження:аналіз наукової літератури з теми дослідження, аналіз та узагальнення масовогоі передового педагогічного досвіду, спостереження, вивчення учнівських самостійнихробіт, педагогічний експеримент, методи математичної статистики.

Розділ 1. Самосійнаробота як засіб особистісного зростання школяра на уроках рідної мови
 
1.1 Загальнеуявлення про самостійну роботу як виду навчальної діяльності школяра
 
У педагогічнійнауці ще не склалося єдине розуміння сутності самостійної роботи. Аналізопублікованих праць і конкретної практики навчання в сучасній школі свідчать,що дидакти, методисти і вчителі-практики розкривають сутність самостійноїроботи через опис або шляхів керівництва її виконанням, або форм організаціїнавчальних занять.
Донині ще немає загальноговизначення категорії самостійності взагалі і самостійної роботи школярівзокрема. Як визначено у великому тлумачному словнику: «Самостійний – якийздійснюється своїми силами чи з власної ініціативи, без сторонньої допомоги абокерівництва; позбавлений сторонніх упливів; оригінальний» [6].
Більш широкевизначення самостійності подається у тлумачному психологічному словнику, девизначено: «Самостійність – узагальнена властивість особистості, щопроявляється в ініціативності, критичності, адекватній самооцінці й почуттіособистої відповідальності за свою діяльність і поведінку. Самостійністьособистості пов’язана з активною роботою думки, почуттів і волі. Цей зв'язокдвобічний: розвиток розумових і емоційно-вольових процесів – необхідна передумовасамостійних суджень і дій; судження і дії, що складаються в процесі самостійноїдіяльності, зміцнюють і формують здатність не тільки виконувати свідомомотивовані дії, але і домагатися успішного виконання прийнятих рішень всуперечможливим труднощам» [42].
Самостійністьучнів у навчанні – найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями,уміннями й навичками [36, с.196]. Самостійність у набутті знань проявляєтьсялише завдяки власній діяльності з появою внутрішньої потреби в знаннях, пізнавальнихінтересах, захопленості. У цьому розумінні самостійності насправді неможливонавчитися. Таку самостійність можна лише виховувати. У процесі самостійноїроботи в учнів виробляється внутрішня пізнавальна потреба, вміння доказовоміркувати, вдосконалювати розумові операції, виробляється теоретичне мислення.
Самостійність узагальноприйнятому значенні – це незалежність, здатність і прагнення людинидіяти без допомоги інших. Стати самостійним–об'єктивна необхідність і природнапотреба дитини [14, с.22].
Задатки розвиткусамостійності аж ніяк не гарантують успішне формування у молодого поколінняцієї якості. Доведено, що без знань і умінь не може бути самостійності унавчанні. Учень, що відкидає допомогу і у той же час прагне до незалежності,опиняється скоріше самовпевненим, якщо не володіє необхідними уміннями. От чомуважлива повноцінна навчальна діяльність у якій формується комплексрізноманітних умінь.
Самоосвіта учня –це цілеспрямована, систематична, керована самим учнем пізнавальна діяльність,необхідна для вдосконалення його освіти [9, с.13]
Часто і правильнозастосована самостійна робота розвиває увагу дітей, виробляє в них здатністьміркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі формує самостійністьяк рису характеру.
Щодо визначеннясамостійної роботи учнів погляди педагогів розійшлися. Так, за розумінням Б.П.Йосипова: «Самостійна робота, яка включається в процес навчання, — це такаробота, яка виконується без участі вчителя, але за його завданням і успеціально відведений час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленоїмети, виявляючи свої зусилля і виражаючи в тій чи іншій формі результати своїхрозумових і фізичних дій [11, с.15].
Як зазначає О.А.Нільсон: «Самостійна робота учнів – це вид навчальної діяльності, при якомуучні під керівництвом учителя виконують індивідуальні, групові та фронтальнізавдання, застосовуючи необхідні для цього розумові та фізичні сили» [23].
Отже, головнимиїї ознаками при такому підході є:
-  виділення для неїспеціального часу;
-  наявність завдання учителя(фронтального, групового, індивідуального);
-  відсутність особистої участіучителя в роботі;
-  розумові та фізичні зусилляучнів, спрямовані на досягнення мети;
-  результати роботи.
На думку іншихпедагогів, одним із представників яких є П.І. Підкасистий: «Самостійна робота –це такий засіб навчання, який:
-  у кожній конкретній ситуаціїзасвоєння відповідає конкретній дидактичній меті і завданню;
-  формує в учня на кожномуетапі його дій від незнання до знань необхідний об’єм і рівень знань, навичокта вмінь для вирішення певного рівня пізнавальних завдань і відповідногопросування від нижчих до вищих рівнів розумової діяльності;
-  виробляє в учнів психологічнуустановку на самостійне систематичне поповнення своїх знань і вироблення уміньорієнтуватися в потоці наукової і політичної інформації при вирішенні новихпізнавальних завдань;
-  є важливою умовоюсамоорганізації і самодисципліни учнів при оволодінні методами пізнавальноїдіяльності;
-  є важливим знаряддямпедагогічного керівництва і управління самостійно пізнавальною діяльністю учняпід час навчання [27, с.149].
Такий підхід дорозгляду сутності і ролі самостійної роботи учнів у навчанні дозволяє знятиантитезу між зовнішньою обумовленістю самостійної роботи в навчальному процесіі її внутрішньою сутністю, що визначає розвиток і оптимальний прояв удіяльності учня справжньої пізнавальної активності і самостійності, розвитокйого пізнавальних здібностей.
Отже, самостійнаробота виступає в процесі навчання у якості специфічного педагогічного засобуорганізації і керування самостійною діяльністю учнів, яка має включати і предметі метод наукового пізнання [27, с.150].
Усе зазначеневище переконує в тому, що поняття «самостійна робота» необхідно розглядати якцілісну систему дій учителя і учнів, а отже, розкривати його через сукупністьознак, що відбивають діалектичну єдність внутрішньої і зовнішньої сторін, що уреальному навчальному процесі фактично невіддільні.
Аналізпедагогічних праць, в яких дається визначення поняття «самостійна робота»,показав, що частіше всього дидактики і методисти виділяють наступні їїособливості:
-  наявність завдання учителя;
-  керівництво вчителя;
-  самостійність учнів;
-  виконання завдання учнями безособистої участі учителя;
-  активність учнів.
Спираючись на цідані, можемо сформулювати визначення: самостійна навчальна діяльність – цетакий метод навчання, при якому учні за завданням учителя і під йогокерівництвом самостійно вирішують пізнавальні завдання, виявляючи зусилля іактивність [12, с.17].
Як бачимо, удидактиці немає однозначного розуміння сутності самостійної роботи, що свідчитьпро складність і багатомірність цього поняття. Поступово його освоєння дозволяєвиділяти нові ознаки, що є цілком закономірним.
На сучасному етапідослідження проблеми самостійної роботи учнів розглядається вже в більшширокому аспекті, беручи до уваги всі властивості цього питання. А томуподається більш широке визначення: «Самостійна навчальна робота учнів –різноманітні види індивідуальної і колективної навчальної діяльності школярів,яка здійснюється ними на навчальних заняттях або дома за завданнями вчителя,під його керівництвом, однак без його безпосередньої участі. Реалізація цихнастанов вимагає від учнів активної розумової діяльності, самостійноговиконання пізнавальних завдань, застосування раніше засвоєних знань. Найбільшпоширені види самостійної навчальної роботи учнів: праця з підручником,навчальними посібниками, дидактичними матеріалами, персональним комп’ютером,розв’язування задач, виконання вправ, написання рефератів і творів, самостійніспостереження, лабораторні роботи, дослідницька діяльність, конструювання,моделювання, виконання трудових завдань. За дидактичною метою самостійну навчальнуроботу учнів можна поділити на підготовчі, спрямовані на засвоєння нових знань,тренувальні, узагальнюючі, повторювальні й контрольні. Найбільш широкосамостійна навчальна робота учнів застосовується під час закріплення івдосконалення знань, умінь та навичок. Мають самостійний характер усі види творчихробіт. Завдання для самостійної навчальної роботи учнів можуть бути фронтальнимита індивідуальними. В усіх випадках завдання, які вимагають самостійної роботидають з урахуванням їхніх особливостей і пізнавальних можливостей. Систематаких робіт передбачає обґрунтовану послідовність, ускладнення їхнього змісту йміри самостійності дій учнів. Педагогічна ефективність самостійної роботизначною мірою залежить від якості керівництва нею з боку вчителя. Вінопрацьовує систему завдань і чітко визначає мету кожного, навчає учнівраціональним прийомам розумової праці, інструктує учнів перед виконаннямзавдання, спостерігає за ходом класної самостійної роботи, своєчасно надаєдопомогу учням у подоланні труднощів і виправленні помилок, підводить підсумки,аналізує і оцінює результати кожної роботи» [7].
Усе зазначеневище переконує в тому, що поняття «самостійна робота» необхідно розглядати якцілісну систему дій учителя і учнів, а отже, розкривати його через сукупністьознак, що відбивають діалектичну єдність внутрішньої і зовнішньої сторін, що уреальному навчальному процесі фактично неподільні. Водночас кожна з нихдосліджується як особливий об’єкт впливу, як риса особистості, яка можеіснувати незалежно від іншої.
На будь-якомурівні навчання мова йде не про звичайну допитливість і прагнення досамостійності, а про глибокий вплив на пізнавальну діяльність школяра,спонукання його до активного й осмисленого засвоєння знань і способів дій.Самостійна дія людини, як зазначають психологи, позначається з виникненняпотреби, прагнення до діяльності. Отже, найістотніше значення має зв'язокпізнавальної самостійності з розвитком особистості в цілому, її мотивацією іособливо світоглядом, який є методологічною основою пізнавальної діяльності [38,с.13].
Самостійна роботаможе бути фронтальною (загальнокласною) – учні виконують те саме завдання,наприклад, виконують одне й те саме завдання; груповою – для виконання завданняучні розбиваються на невеликі групи (по три-шість учнів); парною, – наприклад,під час проведення дослідів; індивідуальною – кожен учень виконує окремізавдання [5, с.4].
На кожному уроціможуть бути самостійні роботи різного дидактичного призначення: перевірні,підготовчі, навчальні. Таку класифікацію подає О.Я. Савченко у своєму підручнику:«Дидактика початкової школи» [36, с.197].
Основна функціяперевірних самостійних робіт – контролююча, хоч і їм теж властиві елементинавчання.
Щоб активізуватиопорні знання учнів, їхні уміння і навички, необхідні для сприймання новогоматеріалу, майже на кожному уроці вчитель пропонує дітям підготовчі самостійнівправи. Це можуть бути усні і письмові вправи на повторення, зіставлення певнихфактів, правил способів дій попереднє читання й спостереження, розгляд картинта ілюстрацій, складання описів, замальовок якихось об’єктів, знаходження данихтощо.
До навчальних самостійнихробіт відносимо ті, що пропонують дітям для самостійного засвоєння новогоматеріалу.
Самостійна роботана уроці – органічна частина навчального процесу. Тому методика її проведеннявизначається специфічними особливостями кожного предмета, змістом теми, рівнемпідготовленості учнів.
Плануючисамостійну роботу, вчитель має:
1. Визначитиїї місце в структурі уроку.
2. Знативимоги до учнів на даному рівні оволодіння матеріалом.
3. Передбачатитруднощі, які можуть виникнути під час роботи у різних групах дітей.
4. Правильновизначати зміст і обсяг завдань; форму їх подачі; тривалість самостійноїроботи.
5. Дібратитривалий дидактичний матеріал.
6. Знайтираціональний спосіб перевірки роботи [36, с.197].
Розглянемоможливості забезпечення цих умов.
Самостійну роботузалежно від її мети можна проводити на різних етапах уроку. Найчастіше вчителівідносять її до закріплення і повторення. І дуже рідко – до вивчення новогоматеріалу, хоч він вивчається майже на кожному уроці. Щоб розвивати пізнавальніздібності дитини, їй варто пропонувати для самостійного ознайомлення і новийматеріал.
Форму самостійнихзавдань бажано урізноманітнювати, щоб працювали різні види сприймання іпам’яті: зорова, слухова, моторна. Не варто перевантажувати якийсь один видсприймання.
Результативністьсамостійної роботи залежить від того, як учень зуміє поєднати способи виконаннязавдань: усні з письмовими, фронтальні з індивідуальними.
Ефективністьсамостійної роботи значною мірою залежить від способу постановки завдання.Бажано, щоб інструктаж був детальним, особливо коли учням пропонують самостійновивчити новий матеріал. Якщо вказівки мають загальний характер, варто оформитиїх у вигляді пам’ятки, яку вивішують на дошці.
Найчастішемолодшим школярам потрібно керівництво вчителя, коли вони опановують новий видроботи. У цьому разі корисно записати рекомендований план міркування віндивідуальних картках чи на дошці.
Плануючи завданнядля самостійної роботи, вчитель враховує можливості кожного виду роботи і йоговідповідність меті уроку. Неправильне визначення часу на самостійну роботу можеспричинити перебудову наміченого вчителем плану уроку.
Тривалістьсамостійної роботи зумовлюється рядом чинників. Один із найважливіших –складність та обсяг завдання. Воно може бути невеликим, якщо учні тільки-нопочали засвоювати матеріал, і отже, техніка виконання вправ у них опрацьованаще недостатньо. У такому разі на самостійну роботу потрібно більше часу, ніж наетапі повторення матеріалу [36, с.198].
Для підтриманняуваги, розширення її обсягу молодшим школярам треба пропонувати такі самостійнізавдання, виконання яких потребує поєднання розумових дій з практичними.
Для виконаннясамостійних вправ, що передбачають формування комплексних умінь, доцільнопропонувати інструкції, які вказують на характер і послідовність розумових іпрактичних дій. Вони мають бути гранично чіткими й лаконічними.
Щоб працюватисамостійно, учень повинен уміти: організовувати свою роботу, здійснювати їїякнайекономніше й раціональніше, перевіряти якість зробленого. За цим короткимвизначенням стоїть величезна кількість умінь і навичок організаційних,загальномовленнєвих, пізнавальних, контрольно-оцінних, що їх має набути школяр.
Уміння і навички,які сприяють формуванню повноцінної навчальної діяльності молодших школярів,мають міжпредметне використання. Щоб учні опанували їх, потрібна тривалакопітка праця вчителя, вдумливе врахування ним можливостей кожної навчальноїтеми.
У процесі побудовисистеми самостійних робіт як основних дидактичних вимог варто враховувати такі:
1. Системасамостійних робіт повинна сприяти вирішенню основних дидактичних задач –отриманню учнями глибоких і міцних знань, розвиткові в них пізнавальнихздібностей, формуванню вміння самостійно здобувати, розширювати й поглиблюватизнання, застосовувати їх на практиці.
2. Системаповинна задовольняти основні принципи дидактики, і, насамперед, принципипослідовності й систематичності, зв’язку теорії з практикою, свідомої і творчоїактивності, принципи навчання на високому науковому рівні.
3. Вхідні всистему роботи повинні бути різноманітні за навчальною метою і змістом, щобзабезпечити формування різноманітних умінь і навичок.
4. Послідовністьвиконання домашніх і класних самостійних робіт, що логічно випливають зпопередніх і готують ґрунт для виконання наступних. У цьому випадку міжокремими роботами забезпечуюся не тільки «ближні», але і «дальні» зв’язки.Успіх розв’язання цієї задачі залежить не тільки від педагогічної майстерностівчителя, але й від того, як він розуміє значення й місце кожної окремої роботив системі робіт, у розвитку пізнавальних здібностей учнів, їхнього мислення йінших якостей [5, с4].
Однак, система незабезпечує успіху роботи вчителя з формування в учнів знань, умінь і навичок.Для цього потрібно ще знати основні принципи, керуючись якими можна забезпечитиефективність самостійних робіт, а також методику керівництва окремими видамисамостійних робіт.
Ефективністьсамостійної роботи досягається, якщо вона є однією з постійних складовихелементів навчального процесу, і для неї передбачається спеціальний час науроці, якщо вона проводиться планомірно і систематично, а не випадково йепізодично.
Тільки в разівиконання цієї умови в учнів виробляються стійкі вміння й навички виконаннярізних видів самостійної роботи і зростання темпу їх виконання.
Таким чином,пізнавальна самостійність пов’язана з різними важливими сторонами навчальногопроцесу, тому взаємозв’язки її різноманітні. В навчанні вона виявляєтьсяодночасно в різних планах. У процесі формування всебічно розвиненої особистості– як мета навчання; у процесі засвоєння знань, умінь і навичок – як засібпідвищення усвідомленості та дійовості засвоюваного матеріалу.
Проблема розвиткупізнавальної самостійності молодших школярів знайшла певне відображення вдіючих навчальних програмах, підручниках, методичних посібниках, досвідівчителів, які творчо працюють. Дуже важливо, що в удосконалених навчальнихпрограмах мета навчання, крім знань, умінь і навичок навчального характеру,передбачає і формування в учнів певних пізнавальних умінь.
Зокрема, удидактиці і методиці початкового навчання важливим є визначення умов розвиткуданої якості, розробка типів проблемних і пізнавальних завдань, розробкаспособів їх методичної реалізації за предметами, а також шляхів керуванняпошуковою діяльністю молодших школярів на різних етапах навчання. Науковообґрунтоване розв’язання цих проблем створює основу для більш досконалоїметодичної організації навчального матеріалу і керування самостійноюпізнавальною діяльністю молодших школярів.
Отже, самостійнаробота в початкових класах – обов’язковий компонент процесу навчання. Її роль,зміст, тривалість, способи керівництва визначаються метою вивчення певногоматеріалу, його специфікою та рівнем підготовки школярів.
 
1.2 Дидактичніумови формування в молодших школярів досвіду пошукової діяльності
 
Численнідослідження, що проведені відомими вченими психологами і педагогами, показали,що тільки активна діяльність самого школяра є запорукою його успішногорозвитку. Відповідно до цього в сучасній початковій школі принципово змінивсяхарактер навчання дітей: менше стало одноманітної і тренувальної роботи, однакзросла вага самостійних і творчих завдань, спостережень, власних узагальнень,підвищився теоретичний рівень.
Психологією іпедагогікою встановлено, що є тільки один шлях здобуття знань – це розумова іфізична діяльність самих учнів, якою керує педагог. Від того, як вонаорганізована і якими засобами здійснюється, залежить обсяг і якість знань,умінь і навичок, яких учні набувають у процесі цієї діяльності. З цьоговипливає, що досвід пізнавальної самостійності не можна передати словами,розповідями, прикладами. Лише безпосереднє залучення учнів у процес, якийвимагає застосування самостійних зусиль думки, волі, почуттів, забезпечуєоволодіння досвідом пізнавальної самостійності. А через досвід відбуваєтьсязасвоєння [38, с.21].
Але не все,зроблене учнем самостійно, формує його пізнавальну самостійність, її розвиток єскладним, довготривалим процесом і залежить від багатьох умов, серед якихнайважливіша – застосування розвиваючих методів навчання. «Помилкою вважати, –підкреслює В.П. Стрезикозін, – що для розвитку пізнавальної самостійностішколярів достатньо лише збільшити обсяг їхньої самостійної роботи на уроках іпід час виконання домашніх завдань. Вирішальне значення тут має характернавчальної діяльності: успіх прийде тоді, коли учень, спираючись на здобутізнання, самостійно виконує навчальні і трудові завдання, які постають перед ниму найрізноманітніших ситуаціях, коли нагромаджені знання стають ніби «самозростаючоювартістю, інструментом нового пізнання» [40].
Пізнавальнасамостійність формується в процесі пошукової діяльності. Стосовно молодшого шкільноговіку, вживаючи поняття «пошукова діяльність», ми маємо на увазі процес відборуучнем потрібних знань і способів розв’язання серед уже відомих, самостійнийпошук, метою якого є пізнання нових знань і способів дій. Щоб пошуковадіяльність проходила успішно, потрібний певний рівень готовності школяра донавчання. У це поняття дидакти включають досить широкий зміст: сформованістьвікових та індивідуальних особливостей уваги, уяви, пам’яті, мислення, мови,волі, розвиток пізнавальних здібностей, інтересів, потреб, мотивів, набуттянавчальних умінь і навичок, умінь вчитися тощо.
Розглядаючи змістпідготовки учнів до самостійного добування знань, не можна забувати промотиваційний компонент, який є невід’ємним при самостійній роботі учнів.
Мотиваційний компонентмає на меті пробудити і закріпити в дітей позитивні емоції у процесікомплексної навчальної діяльності, викликати інтерес, допитливість, бажання досамостійного розмірковування і як наслідок – сформувати стійке прагнення допошукової діяльності [38, с.23].
Як зазначає усвоїх працях Л.В. Жарова, найбільш характерними і специфічними для самостійноїдіяльності є мотиви самоконтролю і самостійності, що виявляються насамперед убажанні учня виконати завдання без сторонньої допомоги, задовольнити свої пізнавальніпотреби, затвердити свою індивідуальність.
Пізнавальниймотив зміцнюється в самостійній діяльності новими знаннями, які здобуваються,можливістю вийти за межі програми і підручника. У процесі роботи можнапроаналізувати всі знання по визначеному питанню, доповнити їх новими фактами,прикладами, узятими при вивченні літератури, привести всі знання в систему.Крім того потрібно висловити своє власне ставлення до викладеного. Томуусвідомлення того, що самостійна робота відкриває можливість для збагаченнязнаннями й уміннями, спонукує учнів до активної діяльності.
Окрім визначенихвище, найбільш типових мотивів у самостійній діяльності, можуть бути й інші,зв'язані з підвищенням зацікавленості учня до визначеної теми, прихильностійого до тих чи інших джерел знань чи видів завдань [12, с.18].
А.К Громцева стверджує,що найбільш розповсюдженими мотивами, які спонукають учнів до самоосвіти, єсоціально важливі мотиви, пов'язані з реалізацією ідеалів і життєвих планівучнів. Саме вони дають самоосвіті необхідну стійкість, цілеспрямованість,систематичність. Ці мотиви охоплюють і пізнавальний інтерес до навчальногопредмета, пов'язаний з життєвими планами учня.
Отже, перша групамотивів пов'язана з загальним ростом самосвідомості школяра, з потребоювизначити своє місце в житті, з прагненням осмислити своє призначення.
Друга група об’єднуємотиви, пов'язані зі спонукальною силою власного пізнавального інтересу, безорієнтації на життєві плани. Розвиваючись усередині навчальної роботи,самоосвіта учнів при цьому досить часто не має тієї цілеспрямованості, щохарактерна для дорослих.
Самоосвітнюдіяльність тут рухає спрага безпосереднього пізнання, прагнення добезперервного оволодіння все новим і новим потоком інформації, вона базуєтьсяпри цьому на «безкорисливому» інтересі, без спеціальної орієнтації намайбутнє школяра [9, с.14].
Третя групамотивів самоосвіти пов'язана з потребою особистості у самовдосконаленні, урозвитку своїх здібностей, покликання. Іноді самоосвітою учня керують батьки, аіноді вона розвивається зовсім самостійно.
До цієї групиналежать і мотиви самоосвітньої діяльності, мета яких – удосконалення характеруособистості, розвиток пізнавальних здібностей і, в першу чергу, мислення.
Четверту групумотивів поєднують різноманітні форми керування учнями, їх уподобання. Формиаматорства включають як обов'язковий компонент самоосвіти [9, с.15].
Формування мотиваційногокомпонента має створювати в навчанні особливий емоційний мікроклімат, якийстимулює інтелектуальні почуття дітей: здивування, зацікавленість, захоплення,інтерес, задоволення від усвідомлення переборення труднощів. Для розвиткупізнавальної самостійності не менш важливо в деяких учнів підтримувати почуттянезадоволення, яке теж є значним стимулом інтелектуальної активності.
Мотиваційнийкомпонент дуже тісно пов'язаний із змістом і характером пошукової діяльності.Успішне розв’язання молодшими школярами проблемних і пізнавальних завданьможливе, якщо вони читають і пишуть у верхніх межах програмних норм, володіютьміцними знаннями, які вміють комбінувати в процесі пошуку. Готовність дорозв’язання проблемних і пізнавальних завдань вимагає і спеціальногозапровадження в навчальний процес розвиваючих завдань, активізуючи запитань,педагогічно доцільного поєднання репродуктивних і творчих завдань [38, с.24].
Як зазначає О.Я.Савченко, існує також організаційно-процесуальний компонент. Готовність допошукової діяльності передбачає здатність учнів до швидкого відбору потрібноїінформації, уміння виділити головне, поставити запитання, пов’язати відоме зневідомим тощо. Ці якості формуються лише внаслідок самостійних розумовихзусиль, які виявляються в системній роботі мислення. Тому для формуванняорганізаційно-процесуального компонента пошукової діяльності потрібнозабезпечити:
1. Формуванняв учнів організаційних умінь і навичок: правильно сприймати і точно виконувативказівки вчителя; швидко включатися в роботу і працювати в певному темпі;уміння планувати і контролювати результати; передбачати, що потрібно длявиконання завдання, визначати послідовність дій (з чого почну, що зроблю потім,який буде результат, як його перевірити).
2. Формуваннясистеми пошукових умінь відповідно до впровадження в навчальний процес системипізнавальних завдань.
3. Стимулюванняздогадки та уяви дітей (наприклад, самостійне визначення мети уроку,повторення, продовження розпочатої роботи, відновлення пропущеної частинитощо).
4. Стимулюваннякомбінаторних здібностей молодших учнів (завдання на побудову рядів заданоїпослідовності; пошук «зайвого» об’єкта з нарощуванням ознак виключення;встановлення узгоджуваності слів, предметів, тощо).
5. Оволодінняелементарною логічною грамотністю, тобто озброєння вміннями будувати системуміркувань, у якій зберігається логічна послідовність і обґрунтованість.
Як бачимо, змісткомпонентів готовності свідчить про їх взаємозалежність. Формування кожного зних має тривалий характер і охоплює всі роки початкового навчання [38,с.24-25].
Добираючи видисамостійної роботи, визначаючи її обсяг і зміст, варто керуватися, як і в усьомупроцесі навчання, основними принципами діалектики. Найбільш важливе значення вцій справі мають принцип доступності й систематичності, зв'язок теорії зпрактикою, принцип поступовості, а також принцип диференційованого підходу доучнів. Застосування цих принципів до керівництва самостійною роботою має такіособливості:
1. Самостійнаробота повинна мати цілеспрямований характер. Це досягається чіткимформулюванням мети роботи. Задача вчителя полягає в тому, щоб знайти такеформулювання завдання, що викликало б у школярів інтерес до роботи і прагненнявиконати її якнайкраще.
2. Самостійнаробота повинна бути дійсно самостійною і спонукати учня працювати напружено підчас її виконання. Однак, тут не можна допустити надмірних вимог: зміст і обсягсамостійної роботи, пропонованої на кожному етапі навчання, повинні бутипосильними для учнів, а самі учні – підготовлені до виконання самостійноїроботи теоретично і практично.
3. Спочаткув учнів потрібно сформувати найпростіші навички самостійної роботи. У цьомувипадку самостійній роботі учнів повинен передувати наочний показ прийомівроботи з підручником, що супроводжується чіткими поясненнями, записами надошці.
Самостійнаробота, виконана учнями після демонстрації прийомів роботи вчителем, маєхарактер наслідування. Вона не розвиває самостійності в справжньому сенсіслова, але має важливе значення для формування більш складних навичок і умінь,більш високої форми самостійності, за якої учні здатні розробляти йзастосовувати свої методи розв’язання задач навчального або виробничогохарактеру.
4. Длясамостійної роботи потрібно пропонувати такі завдання, виконання яких недопускає дії за готовими рецептами й шаблонами, а вимагає застосування знань уновій ситуації. Тільки в цьому випадку самостійна робота сприяє формуваннюініціативи й пізнавальних здібностей учнів.
5. Ворганізації самостійної роботи необхідно враховувати, що для оволодіннязнаннями, уміннями й навичками різним учням потрібен різний час. Здійснювати цеможна шляхом диференційованого підходу до учнів.
6. Завдання,запропоновані для самостійної роботи, мають викликати інтерес в учнів. Він досягаєтьсяновизною висунутих завдань, незвичайністю їхнього змісту, розкриттям передучнями практичного завдання запропонованої задачі або методу, яким потрібнооволодіти. Учні завжди виявляють велику цікавість до самостійних робіт, упроцесі виконання яких вони досліджують предмети і явища, «відкривають» новіметоди рішення задач.
7. Самостійнуроботу учнів необхідно й систематично включати в навчальний процес. Тільки зацієї умови в них будуть вироблятися тверді вміння й навички. Результати роботив цій справі виявляються більш суттєвими, коли прищепленням навичок самостійноїроботи у школярів займається весь колектив учителів, на заняттях з усіхпредметів, тобто робота всього педагогічного колективу посилює ефективністьданої методики.
8. Під часорганізації самостійної роботи необхідно розумово поєднувати виклад матеріалувчителем із самостійною роботою учнів з отримання знань, умінь і навичок. У ційсправі потрібно слідкувати за обсягом роботи: зайве захоплення самостійноюроботою може сповільнити темпи вивчення програмного матеріалу, темпи просуванняучнів уперед у пізнанні нового.
9. Під часвиконання учнями самостійних робіт будь-якого виду керівна роль має належативчителеві. Учитель продумує систему самостійних робіт, їхнє планомірневключення в навчальний процес. Він вимагає мету, зміст і обсяг кожноїсамостійної роботи, її місце на уроці, методи навчання різних видів самостійноїроботи. Він навчає учнів методів самоконтролю і здійснює контроль за її якістю,вивчає індивідуальні особливості учнів і враховує їх під час організаціїсамостійної роботи [5].
Процес розвиткулюдини складний і різноманітний. Це пояснюється не тільки інтегративністю ібагатомірністю самої якості, але і іншими причинами. Головними з них є віковіта індивідуальні можливості дитини, педагогічні, соціальні умови. Прийнятовважати, що з часом накопичення знань і умінь пропорційно збільшується ісамостійність учня. Але з розвитком інших його компонентів (мотивів, волі) всерозуміється складніше. На цій підставі виникає потреба у встановленні рівнівсамостійності. Залежно від того, як учень уміє користуватися отриманимизнаннями, Л.В. Жарова виділяє три рівні самостійності: копіювальний, відтворювальнийі творчий. Але, споглядаючи різноманітну кількість критеріїв, які існують нині,можна виділити ширші рівні самостійності: наслідувально-пасивний (низький),активно-пошуковий (середній), інтенсивно-творчий (високий). Розкриємо короткийзміст кожного рівня.
Низький рівень.Учень може виконувати дії за зразком (копіювання). Це – наслідування. Цінністьтакої самостійної роботи буде залежати від того, які приклади для наслідуваннябуде отримувати учень. Активність виявляється рідко, відповідальність частішестимулюється зовнішнім контролем.
Середній рівень(активно-пошуковий) – це вільне застосування знань в знайомій, стандартнійситуації. Виявляється інтерпретуюча активність. Успішно здійснюєтьсявзаємоконтроль і самоконтроль, але переважно після закінчення роботи. Сам жепроцес діяльності контролюється слабо.
Високий рівень(інтенсивно-творчий). Учні успішно використовують знання у новій, нестандартнійситуації, тобто спостерігається явище переносу. В учнів, які мають високийрівень самостійності, може бути добре виражена незвичайність мислення, вміннявикористовувати різні засоби навчання. Виявляється висока відповідальність запідсумки індивідуальної і колективної праці [14, с.28-30].
Ідеї Л.В. Жаровоїпідтримує у своїх працях інший педагог – А.К. Громцева. Вона також розглядаєтри рівні самоосвіти, але не дає їм конкретного визначення.
Перший рівень,найнижчий рівень самоосвіти, характеризується тим, що формування пізнавальнихінтересів змушує учня залучатися до читання того чи іншого підручника, переглядутелепередачі. Це несистематична, часто випадкова діяльність, яка спрямована назадоволення ще не стійкої зацікавленості.
Другий рівень. Нацьому рівні самоосвітня діяльність перетворюється у відносно самостійнудіяльність учня, яка має свою мету та завдання, свій зміст та організацію.Частіше за все на цьому етапі діяльність розуміється як засіб реалізаціїідеалів, як засіб вирішення життєвих планів особистості.
Третій рівеньхарактеризує учнів, які вже не один рік включені у цю діяльність. Учень, набуваючипрактики, вчиться оцінювати свої можливості і згідно з ними виявляти своїзадачі [9, с.21-26].
Отже, проблемаформування готовності до самоосвіти зводиться до виховання в особистості потугидо постійного вдосконалення своїх знань, умінь самостійно робити пізнання і їхорганізовувати.
Як виявилося впроцесі узагальнення передового педагогічного досвіду та проведених досліджень,для успішного формування всіх компонентів готовності молодших учнів допошукової діяльності в організації навчально-виховного процесу необхідно:
1. Формуватив учнів пізнавальні потреби, сприяти розвитку наполегливості у виконаннісамостійних завдань.
2. Добиватисяраціонального поєднання репродуктивної і продуктивної діяльності учнів,доцільно збільшуючи питому вагу частково-пошукових методів, які сприяютьактивному, перетворюючому характеру засвоєння знань і способів їх переробки.
3. Запровадитив зміст початкового навчання спеціальну систему пізнавальних завдань (з різнихпредметів), яка оптимально забезпечує пізнавальну, розвивальну й виховнуфункції навчання.
4. Використовуватиефективні засоби керування пошуковою діяльністю молодших школярів черезпоступове ускладнення і варіювання змісту пізнавальних завдань, а також урезультаті операційного формування пошукових умінь.
5. Озброюватимолодших учнів системою інтелектуальних умінь, загальних та спеціальнихприйомів навчальної роботи [38, с.25-26].
Отже, пізнавальнасамостійність школяра формується не внаслідок дії якогось одного ефективногозасобу, а є закономірним результатом досконалої системи навчання й вихованняучнів на уроці, спрямованої на всебічний розвиток самостійності думки ісамостійності як риси характеру дитини.
1.3 Оглядкласифікацій видів самостійних робіт
 
Ураховуючидинамічний розвиток сучасного суспільства, необхідно надавати великого значеннявихованню самостійності учнів. Визначається величезний уплив наук на розвитокдержави. Свідомий науковий пошук – основа наукового пізнання, і він можездійснюватися лише за наявності розвинених умінь самостійної роботи. Томушкола, як основний інститут освіти, має подбати про розвиток таких умінь урамках виховання всебічно-розвиненої особистості.
Розвитоксамостійності – неперервний процес протягом життя. Науковцями визначено різніумови розвитку самостійності учнів у навчальному процесі: включення школярів дорізних видів навчальної діяльності; реалізація ситуацій вибору, системипроблемних ситуацій; залучення учнів до пошукової діяльності; оволодінняузагальню вальними способами діяльності; формування вмінь планування тасамоконтролю; використання системи самоосвітніх робіт; включення учнів доситуації реальної самостійності; визначення системи перспективних пізнавальнихзавдань [15].
У педагогічнійлітературі є багато класифікацій типів і видів самостійної роботи учнів. Найбільшвживаною вважають класифікацію, яку запропонував у своєму підручнику Б.П.Йосипов. Вона з’явилася тоді, коли самостійну роботу вчителі почали активнішевикористовувати на різних етапах навчання. Тому виокремлено й певні її види,які впроваджуються з метою:
1. Опануванняновими знаннями (попереднє читання матеріалу, спостереження, виконанняпрактичних завдань).
2. Утворенняумінь і навичок (вправи, вирішення задач, складання задач тощо).
3. Застосуваннязнань (добір і складання прикладів, що ілюструють суть засвоюваних узагальнень,виконання трудових завдань, підготовка творів).
4. Повторенняі перевірка знань (письмові відповіді, завдання на обчислення, самостійневиконання завдань на повторення невеликих тим, робота на подоланнясистематичних помилок) [11, с.231-236].
Згідно з цієюкласифікації самостійна робота може вирішувати різні дидактичні завдання.Особливо важливим у неї є те, що автор підкреслює необхідність завдань, якіспрямовують учня на самостійне вивчення матеріалу.
В останнідесятиріччя у зв'язку з поширенням ідей розвивального навчання помітнозбільшився інтерес педагогів до тієї сторони самостійної роботи, що обумовленадіяльністю учнів. З'явилася і нова класифікація робіт, що відбивають сучасніпідходи до процесу навчання. Найбільш чітко цей підхід знайшов своєвідображення у працях П.И. Підкасистого, що на основі якісного аналізуструктурних елементів діяльності учня запропонував виділити такі типисамостійних робіт:
1. Відтворювальнісамостійні роботи за зразком, при виконанні яких діяльність учнів спрямована нате, щоб уважно прослухати, запам'ятати і відтворити певну інформацію. До речі,саме відтворення може бути точним чи перевтіленим. Це вирішення типових задач,прикладів, виконання різних вправ за зразком і алгоритмом, знаходження готовихвідповідей у тексті підручника тощо.
2. Реконструктивно-варіативнісамостійні роботи, які потребують від учнів перетворень, реконструкцій,узагальнень, залучень раніше придбаних знань і умінь для вирішення задач, установленнявнутріпредметних і міжпредметних зв'язків.
3. Евристичнісамостійні роботи, у ході виконання яких діяльність учнів спрямована навирішення проблемної ситуації, що створює, організує вчитель під час уроку.Учні при цьому вирішують не всю проблему, а окремі підрозділи проблеми. Урезультаті цього вони здобувають досвід пошукової діяльності, опановуютьелементи творчості, але не здобувають досвіду проведення цілісного дослідженняпроцесу чи явища, не здобувають здатності бачити і самостійно вирішуватипізнавально-практичні важливі творчі задачі.
4. Творчі(дослідницькі) самостійні роботи, у ході виконання яких учень навчаєтьсярозкривати нові сторони явищ, об'єктів, подій, висловлювати власні судження,оцінки на основі всебічного аналізу вихідних даних розв'язуваної задачі; самостійнорозробляти тематику і методику дослідницької, експериментальної роботи, бачитиі формулювати проблеми в заданій ситуації, ставити нові проблеми, висуватигіпотези їхнього вирішення, докладно розробляти плани їхнього вирішення.
Перераховані типисамостійних робіт тісно пов’язані та взаємообумовлені. Той чи інший типсамостійної роботи у реальному процесі навчання – носій цілого ланцюгаелементів, які складають зміст пізнавальної діяльності учня, характерних і длясамостійних робіт іншого типу [27, с.158-161].
Водночас Л.В.Жарова [14, с.107] запропонувала свою класифікацію самостійних робіт, основоюяких є дидактична мета:
1.  Попередні роботи, які готуютьдо вивчення нового матеріалу.
2. Роботи,які організуються з метою вивчення нового матеріалу.
3. Роботи,які несуть на меті повторення, закріплення знань.
4. Роботи,які організуються з метою застосування знань і формування умінь;
5. Узагальнювальнісамостійні роботи.
6. Перевірнісамостійні роботи.
Як і будь-якийметод навчання, самостійна робота – багатовимірне явище. Її підґрунтя складаютьті засоби навчання, які є джерелом діяльності, її предметною основою. Цеспонукало педагогів до використання завдань, націлених на роботу з різнимизасобами, до пошуку відповідних класифікацій видів самостійної роботи.Виділяють такі види самостійних робіт, які застосовуються у школі: робота зпідручникам, робота з мапою, робота з додатковою літературою, робота зроздатковими матеріалами, робота з документами, робота з матеріаламителевізійних передач, робота з комп’ютером .
Однак,задовольнитися таким підходом до самостійної роботи було б недостатньо.Сучасний навчальний процес переповнений різними засобами навчання, на основіяких може бути організована пізнавальна діяльність учнів. Це надихнуло дозастосування завдань, націлених на роботу з різними джерелами знань, івідповідно до пошуку відповідних класифікацій видів самостійної роботи. Так,В.П. Стрезикозін виділив такі види робіт, які застосовуються у школі:
-  робота з підручником;
-  робота з довідковою літературою;
-  робота з програмовимматеріалом;
-  твори і описи;
-  спостереження за завданнямвчителя;
-  лабораторні роботи;
-  графічні роботи [41].
Перелік цих робітможна продовжити, якщо звернутися до інших авторів та досвіду шкіл. Як зазначаєО.Я. Савченко [36, с.205], дослідження шляхів розвитку пізнавальної самостійностімолодших школярів виявили, що в початковій школі доцільно використовувати п’ятьформ організації пошукової діяльності, а саме: система пізнавальних завдань заприйомами розумової діяльності, евристична бесіда, метод аналогії, самостійнеознайомлення з новим матеріалом з опорою на допоміжні засоби і без них,дослідницький метод.
Дослідження О.Я.Савченко показали, що критеріями добору навчального матеріалу, який доцільнозасвоювати в процесі пошукової діяльності молодших школярів, є:
-  зв'язок нового з ранішезасвоєним матеріалом;
-  можливість логічногочленування навчального матеріалу на чіткі кроки та елементарні завдання;
-  наявність протиріччя міжопорними і новими знаннями;
-  готовність школярів до участів пошуковій діяльності.
Кожна з форморганізації має свої функції у набутті дітьми досвіду творчої діяльності. Черезсистему пізнавальних завдань за прийомами розумової діяльності вдосконалюютьсявміння учнів аналізувати, диференціювати ознаки, виділяти головне,узагальнювати, класифікувати, доводити. Це той виконавчий інструмент, без якогоне здійснити жодної творчої роботи.
Евристичнабесіда. Евристичну бесіду інколи називають сократівською. Це пов’язано з іменемгрецького філософа Сократа, який так вів бесіди із своїми учнями, що вонисамостійно приходили до відкриття істини. Цей метод сприяє організаціїчастково-пошукової діяльності учнів, коли вони самостійно виконують тількиокремі кроки пошуку, а цілісне пов’язання проблеми досягається разом зучителем. Тому евристична бесіда доступна і для учнів слабко підготовлених, яківчаться логічно міркувати на зразках.
Реалізаціярозвивальних функцій бесіди починається з постановки проблеми, коли створюєтьсяситуація необхідності пошуку нового знання.
Метод аналогії.Суть аналогії полягає в тому, що властивості одного об’єкта з’ясовуються наоснові його подібності до іншого. У психології і педагогіці аналогіярозглядається як найважливіший засіб розвитку мислення і творчих здібностейдітей.
Міркування зааналогією ґрунтується на операції порівняння у формі співвідношення йзіставлення істотних ознак об’єктів, а сам процес здійснюється на основіаналізу, абстрагування, синтезу. За рівнем творчості розрізняють три видианалогії: асоціативна, алгоритмічна, евристична.
Асоціативнааналогія відбувається на рівні репродуктивної діяльності, висновки на її основімають ситуативний характер.
Інші функції урозвитку пізнавальних здібностей молодших учнів виконує алгоритмічна аналогія,за допомогою якої діти, спираючись на відомий спосіб дії, самостійно доходятьвисновку про можливості його застосування в дещо змінених умовах, тобто вносятьу відомий спосіб певні зміни.
Самостійнеознайомлення з новим матеріалом. Розвивальні функції цієї форми пошукової діяльностівиявляються в тому, що вона передбачає самоорганізацію та виконання учнями увзаємозв’язку багатьох навчальних дій, спрямованих на один результат.Самостійно ознайомлюючись з новим матеріалом за підручником чи іншим джерелом,школяр фактично виконує кілька супідрядних завдань: визначає мету, вичленовуєневідоме, зосереджує увагу на головному, встановлює послідовність дій,контролює їх.
Дослідницькізавдання. Виняткові можливості для формування досвіду творчої діяльності учнівмає дослідницький метод. Деякі вчителі вважають його недоступним для молодшихшколярів. Так, він справді складний за способом керівництва пізнавальноюдіяльністю учнів, вимагає від дітей розвинених пошукових умінь.
Виконання учнями3–4-х класів елементарних дослідницьких завдань – не тільки можливе, а йефективне для їхнього розвитку. Встановлено, що протягом навчання в початковійшколі учні за умов відповідної процесуальної і мотиваційної підготовкиспроможні брати участь у різноманітних видах навчально-дослідницьких завдань.
Отже, формуваннядосвіду пошукової діяльності учнів в атмосфері загального захоплення цікавоюсправою не лише має розвивальне значення, а й об’єднує процеси навчання івиховання, стимулює пізнавальні потреби. Протягом початкового навчання вчителімають залучати молодших школярів до систематичного розв’язування пізнавальнихзавдань за допомогою прийомів розумової діяльності, участі в евристичнихбесідах, виконання самостійних завдань різної складності, проведенняелементарних досліджень.
1.4Організація самостійної роботи на уроках рідної мови
 
Перед кожнимучителем початкової школи стоїть триєдина мета: навчити, розвинути і виховати.Отже, слід підготувати учнів до активної трудової і суспільної діяльності,виробити у них навички самостійно поповнювати свої знання та застосовувати їхна практиці.
Першочерговимзавданням учителя початкових класів є вироблення в учнів розуміння необхідностіта вміння навчатися впродовж усього життя, навчити дитину самостійно здобуватизнання і застосовувати їх у різноманітній та цікавій для неї діяльності. Умолодших школярів формується розгорнута навчальна діяльність (уміння вчитися)шляхом оволодіння організаційними, логіко-мовленнєвими, пізнавальними іконтрольно-оцінювальними уміннями й навичками, особистий досвід культури поведінкив соціальному та природному оточенні, співпраці у різних видах діяльності.
Самостійністьучнів у навчанні – найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями,вміннями і навичками. Часто і правильно застосована самостійна робота розвиваєдовільну увагу дітей, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізмув засвоєнні знань, формує самостійність як рису характеру. Це зумовлюєобов’язковість і різноманітність самостійних робіт.
На кожному уроціможуть бути самостійні роботи різного дидактичного призначення: перевірні,підготовчі, навчальні. На уроках рідної мови в початкових класах – цездебільшого різноманітні вправи. Їх зміст визначається насамперед метою уроку,характером виучуваного матеріалу і рівнем підготовленості учнів.
Поєднуючись зіншими методами навчання (аналізом висловлювань, евристичною бесідою, творчимироботами), які визначає О.Я. Савченко.[36, с.200], вони займають більшу частинунавчального часу й цілком чи принаймні частково пов’язані з орфографією ірозвитком мовлення. Дуже важливо, щоб учитель добре усвідомлював функціїкожного типу вправ, їх місце у системі уроків.
У школахсамостійні завдання учні виконують на всіх етапах засвоєння матеріалу.Визначаючи зміст завдань, обов’язково варто передбачити, якого ступеня самостійностівимагає від учнів її виконання. Саме цей фактор учитель повинен ураховуватинасамперед під час підготовки вправ для кожного уроку і теми в цілому.
Дієвість вправ –у їх системі, у відповідності засвоюваному граматичному матеріалу. Процесзасвоєння граматичного матеріалу в початкових класах включає два основнихетапи: ознайомлення з новим матеріалом, узагальнення його та застосуваннянабутих знань.
Зміст самостійнихзавдань звичайно залежить від мети, яку ставить учитель на кожному етапівивчення матеріалу. В одних випадках самостійною роботою вчитель намагаєтьсястворити умови для чіткого усвідомлення учнями специфіки у граматичних явищ, вінших – підвести до узагальнення або закріпити певний спосіб дії тощо.
Для успішногозасвоєння граматичних понять, важливо, щоб учні усвідомили фонетико-граматичнуоснову правил, знали попередній матеріал, який здебільшого є основоюпідготовчих вправ для засвоєння нового матеріалу.
В умовах роботи зкласом підготовчі вправи для засвоєння нового матеріалу супроводжуютьсябесідою, яка спрямовує мислення молодших школярів на виявлення тих ознакграматичних понять, які потрібні для наступної роботи.
Важливою умовоюактивізації розумової діяльності учнів при вивченні матеріалу є самостійнеповторення учнями раніше вивченого, що служить опорою для виучуваного, тазосередження уваги дітей на граматичних фактах, що вивчатимуться. При цьомувикористовуються такі види самостійної роботи, як повторення певної теми запідручником, підготовка до відповідей на поставлені запитання, граматичнийрозбір, складання і аналіз схем і таблиць, добирання прикладів, різні диктанти,логічний аналіз тексту, спостереження над мовою тощо.
Ефективними вплані збудження інтересу до уроків мови бесіди про історію, життя, розвиток,знання окремих слів. Тому вже на першому уроці в 4 класі звертаємося до цьогоприйому.
Активність учнівна уроках української мови може бути високою в тому разі, коли їхня діяльністьне зводиться до самого лише слухання вчителя, простого відтворення вивченого, авключає спостереження над фактами мови, їх осмислення й зіставлення,застосування їх знань на практиці; коли учень стає активним учасником пошуку, ане пасивним об’єктом навчання. Тому намагаємося широко практикувати самостійнеспостереження учнів над мовою з наступними висновками.
Мовний матеріалдля спостереження добираємо так, щоб учні могли самостійно дати оцінку мовнимфактам і зробити висновки. Пропонуємо на таблицях або картках. Передспостереженням чітко формулюємо завдання [26, с.38–39].
Підготовчі вправиздебільшого є навчальними диктантами, різними видами списування, часто зпопереднім повторенням відповідного теоретичного матеріалу.
Наведемо деяківиди підготовчих вправ:
1. Списуваннятексту із вставленням пропущених букв або частин слова (закінчення, суфікса,префікса) [21].
2. Списуванняіз словотворенням.
3. Списуванняіз вставленням потрібних пропущених слів (слова даються окремо або добираютьсяучнями самостійно).
4. Складанняречень з деформованого тексту.
5. Списуванняз певним стилістичним завданням (поширити речення, дібрати слова з протилежнимзначенням до даних, замінити одне слово іншим тощо).
6. Списуванняз фонетичним завданням (поставити наголос, підкреслити м’які приголосні,ненаголошені голосні тощо).
7. Вибірковесписування (тільки назви рослин, тільки іменники, тільки дієслова тощо).
На урокахукраїнської мови, крім завдань підручника, часто використовуються і картки зіндивідуальними завданнями. Особливо корисні картки з пошуковими завданнями, вяких учитель визначає для учня послідовність розумових і практичних дій. Нижченаводимо деякі види таких завдань.
Складаючи карткидля засвоєння учнями орфографічного матеріалу, учитель має спочатку дібратиматеріал для вироблення в учнів уміння розпізнавати і перевіряти певнуорфограму, а далі – сформувати навички правильного застосування правила.
Специфіка роботинад граматичним матеріалом полягає в тому, що залежно від етапу засвоєнняматеріалу одні й ті ж види завдань використовуються з різною метою. Тому і наетапах закріплення можливі й доцільні різні види списування та граматичнізавдання.
Показникамизасвоєння граматичного поняття учнями початкових класів, як відомо, є уміннявідрізняти дану категорію від подібної; підводити під загальне правило частковівипадки; користуватися граматичними знаннями в самостійних творчих роботах, всвоїй мовній праці [37, с.101].
У методичнійлітературі підкреслюється, що на практиці учні стихійно усвідомлюють логічнуоснову і послідовність дій. Однак молодшим учням, самостійно дуже важкознаходити прийоми розумової роботи. Тому вчителеві слід дбати про те, щоб упроцесі виконання самостійних тренувальних завдань молодші школярі моглиспертися на певні схеми дій за правилом.
Застосовуючиправила в процесі виконання тренувальних вправ, слід обов’язково врахуватипоступовість у їх формуванні. Тому методисти радять спочатку давати вправи нанеповне самостійне застосування правила (з опорою на зразки, попереднійінформаційний аналіз тощо) і лише поступово вводити завдання, які вимагаютьповної самостійності у застосуванні правила.
Варто підкреслитиважливе значення на цьому етапі порівняльних вправ. Сама природа мови і письмазмушує вчителя вдаватися до зіставлення за подібністю і відмінністю (вимова іписьмо; голосні і приголосні; наголошені і ненаголошені; дзвінкі і глухі; твердіі м’які приголосні і тощо).
Частина учнів 2–3класів не розуміє смислової різниці між словами, що позначають родові і видовіпоняття, не вміє дібрати правильної узагальненої назви або дати визначенняпредмета.
Щоб уникнутитаких недоліків, варто частіше проводити різноманітні словниково-логічні вправина широкому лексичному матеріалі з повторенням логічних прийомів їх виконання.Виконуючи словниково-логічні вправи, діти навчаються класифікувати іузагальнювати подібність і відмінність.
Наведемо видиосновних словниково-логічних вправ.
1. Визначенняознак предметів за кольором, смаком, розміром, формою, матеріалом.
2. Визначеннявидового поняття через родове.
а) Береза – це…Лев – це…
б) до слівпершого стовпчика дібрати узагальнююче значення з другого стовпчика.
3. Класифікаціяпредметів або явищ по групах за названою ознакою (розміром, смаком, матеріалом,часом, дією, ступенем використання).
На етапізакріплення, узагальнення і систематизації знань корисною самостійною роботою євправи на класифікацію і узагальнення, підведення видових понять під родові і,навпаки, зіставлення і протиставлення. Важливу роль у розширенні й уточненнісловника молодших школярів відіграють словниково-стилістичні вправи. Майже всівиди цих вправ учні можуть виконувати самостійно за вказівкою вчителя або зазразком.
Самостійну роботуз метою повторення і перевірки знань можна проводити після вивчення окремих темі розділів. Ці роботи будуть для учнів до деякої міри заліковими. З них учительробить висновок про засвоєння розділу програми усім класом і окремими учнями.Таких робіт може бути 3-4 на рік.
Отже, самостійнаробота в початкових класах – обов’язковий компонент процесу навчання. Її роль,зміст, тривалість, способи керівництва, визначаються метою вивчення певногоматеріалу, його специфікою та рівнем підготовки школярів.
«Інтерес довиучуваного поглиблюється впродовж того часу, як істини, якими оволодіваєучень, стають його власними переконаннями» (В.А. Сухомлинський) [32, с.140].
Висновки допершого розділу
Самостійна роботашколярів є різнобічним, поліфункціональним явищем і має не тільки навчальне,але й особистісне й суспільне значення. Вона також є складним і багатограннимявищем, але термінологічно точно не визначена, хоча її зміст однозначноінтерпретується всіма дослідниками і практикантами навчання як цілеспрямована,активна, відносно вільна діяльність школяра. На нашу думку, самостійна робота –це організована самим учнем, залежно від його пізнавальних мотивів, здійснюванау найзручніший для нього час, контрольована ним навчальна діяльність.
Ми вважаємо,по-перше, що самостійна робота школяра є наслідком його точно організованоїнавчальної діяльності на уроці, що мотивує самостійне її розширення,поглиблення й продовження у вільний час. Відповідно, вчитель повиненорганізовувати навчальну роботу школяра, розробивши програму його самостійноїдіяльності з оволодіння знаннями, та керувати нею.
По-друге,самостійна робота школяра є більш ширшим поняттям, ніж домашня робота. Вонаможе включати і позаурочне, задане вчителем школяру завдання. Але в цілому цепаралельно існуюча зайнятість учня за виробленою ним самим програмою засвоєнняматеріалу.
Самостійна роботазначно впливає на глибину і міцність знань учнів з предмету, на розвиток їхніхпізнавальних здібностей, на темп засвоєння нового матеріалу.
Самостійна роботахарактеризується власною пізнавальною потребою, самоконтролем, власним режимомпраці, свободою вибору місця й часу виконання цієї роботи.
Хоча конкретніформи і методика організації самостійної праці школяра ще не розроблена, протедослідження у цій галузі дозволяють визначити основу розробки підходу дорозгляду самостійної роботи як особливого виду навчальної діяльності, щобазується на принципах розвиваючого навчання. Таким чином, самостійна роботашколярів, поряд із збільшенням їхньої комунікативної компетенції, повинназдійснювати їхнє особистісне формування як суб’єктів цієї діяльності.
Самостійна роботасприяє формуванню світогляду учнів, забезпечує міцне засвоєння знань, озброюєїх практичними навичками, навчає творчо застосовувати свої знання; є провіднимчинником активізації розумової діяльності.
На нашу думку всіці чинники сприяють вияву більш високого рівня самостійності, а отже іособистісного зростання. Дослідники, виділяючи самостійність особистості як їїцілісну якість, розглядають поняття самостійності особистості багатосторонньою,бачачи її прояви не тільки в пізнавальній, розумовій діяльності, а також уповедінці людини. Таким чином, самостійність мислення займає особливе місцесеред інших властивостей, так як є передумовою до їх проявлення і необхідноюумовою творчого мислення.  самостійний школяр пошуковий мова
Тому, щоброзвивати в учнів самостійне творче мислення, дітям необхідно датизагальноосвітні і спеціальні знання, розвивати у них самостійність мислення,образну та просторову уяву, сформувати навички самостійної дослідницькоїдіяльності.
Отже, пізнавальнасамостійність школяра – це результат досконалої системи навчання, виховання ірозвитку учнів, спрямованої на формування розумової та практичноїсамостійності, як якості особистості дитини.
Розвиткусамостійності школярів сприяє поступове збільшення обсягу самостійних завдань іїх урізноманітнення, застосування творчих робіт у поєднанні з роботамитренувального характеру.
Важливим засобомрозвитку самостійності кожного учня є диференційоване навчання. Воно забезпечуєоптимальні умови для учіння кожного школяра, базується на врахуванніможливостей і труднощів, передбачає подачу саме для нього призначеногозавдання.
Створення у навчанніумов для розвитку у школярів самостійності є одним з найважливіших засобівособистісного зростання кожного учня.

Розділ 2. Експериментальнаперевірка впливу самостійних робіт як засобу особистісного зростання молодшихшколярів
 
2.1 Визначенняпервинного рівня сформованості самостійності молодших школярів у навчальнійдіяльності у експериментальному і контрольному класах
Самостійною науроці вважається така робота, яку учні виконують без участі вчителя, а лише зайого завданням у спеціально визначений час. При цьому вони свідомо прагнутьдосягти поставленої мети, виявляючи свої зусилля в тих чи інших розумових іфізичних діях.
Самостійністьучнів у навчанні є найважливішою передумовою свідомого й міцного оволодіннязнаннями. Часто застосовувана самостійна робота розвиває зосередженість,цілеспрямованість, уміння міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань івзагалі формує самостійність як особливість мислення і рису характеру дитини.
Як вже булозазначено вище самостійні роботи можуть бути використані як на різних урукахтак і на різних етапах навчання. Для отримання продуктивнішого результату мизупинимося на одному предметі – українській мові.
Під часексперименту ми взяли два паралельних класа – 3А і 3В Харківської гімназії №55. У продовж експерименту ми спробували підтвердити гіпотезу про те, що використання системисамостійних робіт, буде позитивно впливати на формування пізнавальноїсамостійності молодших школярів.
Наконстатувальному етапі дослідження з метою вивчення динаміки використання самостійної роботи якметоду навчання у структурі уроку в 3А і 3В кл. початкової школи, нами булопроведено систему спостережень за уроками вчителів масової початкової школи тавідвідано 20 уроків в 3А і 3В класах Харківської гімназії №55 впродовж 2010 року.
Результатиспостережень за використанням різних видів самостійної роботи за характеромпізнавальної діяльності на окремих етапах уроку в початковій школі узагальненіі представлені нами у таблиці 2.1.1.
 
Таблиця 2.1.1 Використання видівсамостійної роботи (за характером пізнавальної діяльності) в структурі урокупочаткової школи.Етапи уроку Класи Характер навчального матеріалу за способом діяльності Репродуктивні види самостійної роботи Продуктивні види самостійної роботи Види самостійної роботи за характером пізнавальної діяльності Відтво-рювальні Реконструктивно-варіативні Еврестичні Творчі Перевірка домашнього завдання 3А  11,1%  14,4% 2,2%  1,1% 3В  14,4%  12,2% 3.3%  2,2% Повторення попереднього матеріалу 3А 3В Актуалізація опорних занань учнів 3А 3В Мотивація навчальної дільності 3А 3В Первинне сприйняття нового матеріалу 3А 3В Осмислення сприйнятого 3А 4,4% 4,4% 6,6% 3,3% 3В 4,4% 5,5% 7,7% 4,4% Закріплення нового матеріалу 3А 11,1% 15,5% 6,6% 5,5% 3В 11,1% 15,5% 7,7% 6,6% Повторення і узагальнення отриманих знань 3А 11,1% 11,1% 5,5% 5,5% 3В 12,2% 13,3% 6,6% 7,7% Підсумок уроку 3А 4,4% 5,5% 2,2% 2,2% 3В 6,6% 6,6% 3,3% 4,4% Завдання додому 3А 3В
Як бачимо утаблиці результати у 3А і 3В класах майже однакові, це говорить про те, щовчителі традиційно підходять до організіції уроків, не ставлячи за мету
Узагальнюючирезультати спостережень уроків вчителів початкових класів мани зробленовисновок про те, що самостійна робота як метод навчання початкової школинайбільш активно використовується на етапах:
- перевіркадомашнього завдання (59,8%)
- закріпленнянового матеріалу (74,55%)
- повторенняі узагальнення раніше сприйнятого (74,1%)
Перевага на цихетапах надається самостійній роботі відтворювального характеру (71,1%) тареконструктивно-варіативного (82%) в той час, як еврестичні (31,9%) та творчі(28,6%) використовуються обмежено. Певний відсоток часу (33%) відтворитьсявчителями для самостійної навчальної діяльності учнів на етапі підсумоку уроку,але в силу короткотривалості цього етапу вчитель в основному орієнтується насамостійну роботу учнів, яка буде перевірена лише до наступного уроку, такимчином використати її результати вже на даному уроці неможливо. При цьомувчитель орієнтується на реконструктивно-варітивні завдання та відтворювальнізавдання.
Невикористовуються самостійні роботи на етапах: пояснення нового матеріалу,повторення попереднього матеріалу.
Результатиспостережень свідчать про те, що на етапі закріплення нового матеріалусамостійні роботи використовують більше відтворювальні тареконструктивно-варіативні (48,8%) в той час, як еврестичну і творчу лише(26,4%).
Таким чином мибачимо, що самостійна робота використовується лише на перших та заключнихетапах уроку. А тому доцільно буде провести формуючий експеримент, якийслугуватиме підтримці нашої гіпотези.
2.2 Формуваннядосвіду пізнавальної самостійності в процесі виконання самостійних робіт
У більшостідосліджень пізнавальна самостійність учня визнається як сформованість прагненняі уміння пізнавати в процесі цілеспрямованого пошуку. Дослідники розрізняють вданій якості два аспекти: мотиваційний і процесуальний. Мотиваційний зумовлюєпотребу і прагнення особистості до пізнання. Це виявляється в активномусприйманні, допитливості, пізнавальних інтересах, самостійному ставленню дорезультатів праці, у потребі в самоконтролі. Проте мотиваційна сторонапізнавальної самостійності не забезпечує і не формує саме по собітехнологічної, процесуальної сторони пізнавання, тобто не забезпечує оволодіннязасобами і способами пізнавання, тими практичними і інтелектуаотнимиможливостями особистості, які зумовлюють виконання самого механізму пізнання,інакше кажучи, вміння пізнавати в процесі цілеспрямованого пошуку.
Обидві сторонипізнавальної самостійності впливають одне на одну і є структурно неподільними.Самостійна дія людини, як зазначають психологи, починається з виникнення потреби,прагнення до діяльності. Отже, найістотніше знання має зв'язок пізнавальноїсамостійності з розвитком особистості в цілому, її мотивацією і особливосвітоглядом, який є методологічною основою пізнавальної діяльності.
Плануючиформувальний експеримент ми обрали експериментальний і контрольний клас.Експериментальним став 3В, а контрольним – 3А. У Таблиці 1 бачимо, що їхпокажчики майже однакові, а тому можемо з впевненістю стверджувати, що вонизнаходяться на одному рівні сформованості пізнавальної самостійності.
Так як з поміжбагатьох загальноосвітніх предметів була обрана українська мова, то самостійнаробота буде представлена у комплексі різноманітних вправ, які цілком чипринаймні частково пов'язані з орфографією і розвитком мовлення на різнихетапах уроку.
На цьому етапідослідження намибула запропонована система завдань, для самостійної роботи учнів різних рівнівпізнавальної самостійності. Визначаючи зміст завдань, ми передбачили, якого ступенясамостійності вимагатимемо від учнів при їх виконанні. Саме цей фактор на нашудумку повинен ураховуватися насамперед під час підготовки вправ для кожногоуроку і теми в цілому.
Під часексперименту ми дійшли висновку, що для успішного засвоєння граматичних понять,важливо, щоб учні знали попередній матеріал, який здебільшого є основоюпідготовчих вправ для засвоєння нового матеріалу (див. додаток А).
В умовах роботи з3В класом підготовчі вправи для засвоєння нового матеріалу супроводжувалисябесідою, яка спрямовувала мислення молодших школярів на виявлення тих ознакграматичних понять, які потрібні для наступної роботи.
Важливою умовоюактивізації розумової діяльності учнів при вивченні матеріалу є самостійнеповторення учнями раніше вивченого, що служить опорою для виучуваного, тазосереджує уваги дітей на граматичних фактах, що вивчатимуться. При цьому буливикористані такі види самостійної роботи, як повторення певної теми запідручником, підготовка до відповідей на поставлені запитання, граматичнийрозбір, складання і аналіз схем і таблиць, добирання прикладів, різні диктанти,логічний аналіз тексту, спостереження над мовою тощо.
Ефективними вплані збудження інтересу до уроків мови бесіди про історію, життя, розвиток,знання окремих слів. Тому вже на першому уроці в 3В класі зверталися до цьогоприйому.
Учням ставилисязапитання, чи задумувалися вони над тим, чому саме так називаються певніпредмети, чому, скажімо, приладдя для письма називається олівцем або пером.Учні висловлюють свої припущення. Вчитель розповідала, що слово «олівець»походить від іменника «олово», бо в давнину писали олов’яними паличками; «перо»– від назви покриву птаха, оскільки для письма чорнилом спочаткувикористовували гусячі пера.
Зацікавлювалисяучні й питанням про час появи поширеного в трохи зміненому звучанні в багатьохмовах світу слова «мати», народження якого губиться в далеких від насстоліттях, а то й тисячолітніх, та порівняно молодого іменника «колгосп» ізовсім юного, 1970 р. народження, слова «місяцехід».
Активність учнівна уроках української мови може бути високою в тому разі, коли їхня діяльністьне зводиться до самого лише слухання вчителя, простого відтворення вивченого, авключає спостереження над фактами мови, їх осмислення й зіставлення,застосування їх знань на практиці; коли учень стає активним учасником пошуку, ане пасивним об’єктом навчання. Тому намагаємося широко практикувати самостійнеспостереження учнів над мовою з наступними висновками.
Мовний матеріалдля спостереження добираємо так, щоб учні могли самостійно дати оцінку мовнимфактам і зробити висновки. Пропонуємо на таблицях або картках. Передспостереженням чітко формулюємо завдання.
Зразкирозроблених завдань-карток подано у додатку Б.
Специфіка роботинад граматичним матеріалом полягає в тому, що залежно від етапу засвоєнняматеріалу одні й ті ж види завдань використовуються з різною метою. Тому і наетапах закріплення можливі й доцільні різні види списування та граматичнізавдання (див.додаток Б).
Поступово упроцес навчання були розроблені і включені реконструктивно-варіативні вправи,або як їх ще називають тренувальні, ці вправи були використані на етапі якпервинного сприйняття нового матеріалу, так і на етапі осмислення іузагальнення набутих знань (див. додаток В).
З часом дітизвикли до таких видів роботи і поступово були введені евристичні (див. додатокГ) і творчі самостійні роботи (див.додаток Д), що сприяло більшійзацікавленості дітей, активності, постійній готовності працювати, пізнавальнійсамостійності, бо для виконання деяких творчих завдань потрібна була самостійнапошукова діяльність кожного учня.
Отже організаціясамостійної роботи в структурі уроку повинна відповідати таким закономірностям,які ми відобразили в таблиці 2.2.1.

Таблиця 2.2.1 Організація самостійної роботи вструктурі урокуЕтапи уроку Класи Характер навчального матеріалу за способом діяльності Репродуктивні види самостійної роботи Продуктивні види самостійної роботи Види самостійної роботи за характером пізнавальної діяльності Відтво-рювальні Реконструктивно-варіативні Еврестичні Творчі Перевірка домашнього завдання 3А + + +! +! 3В + + +! +! Повторення попереднього матеріалу 3А + + +! +! 3В + + +! +! Актуалізація опорних занань учнів 3А ± + ± ± 3В ± + + ± Мотивація навчальної дільності 3А ± + +! ± 3В ± + +! ± Первинне сприйняття нового матеріалу 3А 3В Осмислення сприйнятого 3А ± + +! +! 3В + ± +! +! Закріплення нового матеріалу 3А + +! +! 3В + + +! +! Повторення і узагальнення отриманих знань 3А +  +  +! +! 3В +  +  +! +! Підсумок уроку 3А +  +  +! + 3В +  +  +! ± Завдання додому 3А 3В
Умовні позначення:
± — не бажановикористовувати;
+ — як правиловикористовують;
+! – найбільшдоцільно використовувати.

Як можемопобачити у таблиці 2 під час експерименту ми окрім підтвердження гіпотези, ще йвиявили на яких етапах уроку більш доцільно використовувати ті чи іншісамостійні роботи. Більш доцільне використання самостійної роботи призводить добільш ефективної навчальної діяльності а звідси і до пізнавальноїсамостійності. Як ми можемо побачити самостійна робота взагалі нерекомендується на етапі первинного сприйняття нового матеріалу, бо численніспроби показали, що у дітей не сформовується ціле уявлення про тему чипроблему, якщо самостійну роботу давати на цьому етапі без попередньогопояснення.
2.3Порівняльний аналіз результатів експериментальної роботи в експериментальному іконтрольному класах
По завершеннюформувального експеримену проводиться був проведен контрольний експеримент.Дітям 3А і 3В класів було запропоновано виконати низку самостійних робітрізного дидактичного призначення.
Зразок розробленихзавдань подано у додатку Е.
Слід зазначити,що експеримент відбувався протягом одного місяця і результат який ми отрималине можна з впевненістю вважати зафіксованим, бо від зміни викладача змінюютьсяі вимоги і не відомо чи продовжиться нами розпочата робота.
Нами буливизначені покажчики і критерії вимірювання дослідження. Критеріївимірювання:
- повнотазнань
- глибиназнань
- самостійністьвиконня
- швидкістьі повнота виконання
Показникивимірювання повноти знань:
–  повно і правильно розкриває поняттязастосовуючи додатковий матеріал – 5 балів;
–  повно і правильно розкрити змістпонять, термінів тощо – 4 бали;
–  відповідь правильна, але не повна – 3бали;
–  відповідь свідчить про те, що ученьмає лише окремі уявлення про навчальний матеріал, що потребує засвоєння – 2бали;
–  відсутність знань – 1 бал.
Показникивимірювання глибини знань:
–  учень бачить зв'язок між поняттям іматеріалом вивченим набагато раніше, може вільно йго застосувати – 5 балів;
–  учень визначає поняття, терміни в їхвзаємозвязку і взаємозалежності – 4 бали;
–  відповідь характерезуєтьсянедостатнім рівнем розуміння взаємозвязку засвоєння знань – 3 бали;
–  учень не може глибоко визначитисутність поняття, фактів тощо – 2 бали;
–  знання грунтуються лише на здатностізапамятовувати – 1 бал.
Показникивимірювання самостійності виконання:
–  повністю самостійно виконана робота –5 балів;
–  допомога вчителя майже непомітна – 4бали;
–  вчитель допомагає частково – 3 бали;
–  половина роботи виконана за допомогоювчителя – 2 бали;
–  уся робота виконана з допомогоювчиетеля – 1 бал.
Показникивимірювання швидкості і повноти виконання:
–  робота виконана повністю і швидше завідведений час – 5 балів;
–  робота виконана повністю і своєчасно– 4 бали;
–  не виконане 1-2 завдання у відведенийчас – 3 бали;
–  3/4 роботи виконано у відведений час– 2 бали;
–  більше половини не виконано увідведений час – 1 бал.
Пропонуємопоглянути на таблиці отриманих результатів.

Таблиця 2.3.1 Рівень пізнавальної самостійностіучнів 3-В класу (експериментальний)№ п/п Прізвище, імя Кількість балів за завдання Абсолютний показник Якісний показник % Рівень пізнавальної самостійності повнота глибина самостійність Швид-кість 1 Борисєнко Р. 4 3 4 4 15 75% ВC 2 Вавілова А. 4 3 5 4 16 80% ВС 3 Волохов Д. 3 3 2 2 10 50% С 4 Гейдаров І. 4 3 4 4 15 75% ВС 5 Горбач Т. 5 5 5 5 20 100% В 6 Гордієнко Н. 5 5 4 4 18 90% В 7 Грипіч Д. 3 3 4 4 14 70% ВС 8 Гужва А. 5 4 5 5 19 95% В 9 Гуркіна А 5 4 4 3 16 80% ВC 10 Дзедзюль О. 3 3 3 3 12 60% С 11 Журченко С. 5 4 5 4 18 90% В 12 Косов М. 4 4 3 5 16 80% ВС 13 Кульчицький І. 3 4 3 5 15 75% ВC 14 Льогка Н. 3 3 4 3 13 65% C 15 Махоніна В. 4 5 4 4 17 85% В 16 Мессакі А. 3 3 3 3 12 60% С 17 Мінайлов О. 4 4 4 4 16 80% ВС 18 Мороз Є. 4 3 5 5 17 85% В 19 Нестеренко М. 4 4 4 4 16 80% ВC 20 Оніщенко В. 2 2 2 2 8 40% Н 21 Серга А. 5 4 5 5 19 95% В 22 Упаков І. 3 3 3 3 12 60% С 23 Фоменко В. 5 4 3 4 16 80% ВС 24 Хіміч М. 5 4 5 4 18 90% В 25 Чичін Є. 4 4 4 4 16 80% ВС 26 Чуприна Ю. 5 5 5 5 20 100% В 27 Шабельник Є. 3 2 3 2 10 50% С 28 Шевченко М. 4 3 5 5 17 85% В 29 Шевченко Ю. 3 4 4 3 14 70% C 30 Шенгаут К. 4 4 4 4 16 80% ВC УСЬОГО 461

Рівеньпізнавальної самостійності було обчислено за формулою Заціорського:
заг. сума
/>n сер = мах к – ть (бали) * 100%
1.  Високий ( 81-100%)
2.  Вище середнього ( 61-80%)
3.  Середній (41-60%)
4.  Низький (21-40%)
5.  Дуже низький (0-20%)
Таблиця 2.3.2Рівень пізнавальної самостійностіучнів 3-А класу (контрольний)№ п/п Прізвище, імя Кількість балів за завдання Абсолютний показник Якісний показник % Рівень пізнавальної самостійності повнота глибина самостійність Швид-кість 1 Антіпов А. 3 3 3 4 13 65% С 2 Базарна М. 3 4 4 3 14 70% ВС 3 Волкова К. 5 4 3 4 16 80% ВС 4 Дегтеренко А. 3 2 2 3 10 50% С 5 Демидчук Є. 4 4 4 5 17 85% В 6 Заєць Д. 4 4 3 4 15 75% ВС 7 Замотайлова М. 2 3 3 4 12 60% С 8 Іншин В. 5 4 4 5 18 90% В 9 Жевжик М. 2 2 2 2 8 40% Н 10 Ковалевська С. 3 3 3 3 12 60% С 11 Коломийцев Д. 2 3 3 3 11 55% С 12 Собода П. 3 3 3 4 13 65% ВС 13 Лаврентьєва Ю. 4 4 4 4 16 80% ВС 14 Максимова К. 3 3 2 2 10 50% С 15 Мірошник Г. 4 5 4 5 18 90% В 16 Попова Н. 2 1 3 2 8 40% Н 17 Рикова О. 4 4 4 4 16 80% ВС 18 Роденко О. 3 5 4 5 17 85% В 19 Селіванов М. 4 3 3 4 14 70% ВС 20 Селіванова О. 5 5 4 5 19 95% В 21 Сімакін В. 4 3 3 3 13 65% ВC 22 Тарасенко А. 2 3 2 3 10 50% С 23 Тарасов А. 3 3 3 3 12 60% С 24 Тарасова В. 4 4 3 3 14 70% ВС 25 Хусейнов М. 2 3 2 2 9 45% С 26 Христіна В. 5 4 4 5 18 90% В 27 Чекачкова М 5 5 5 5 20 100% В 28 Шпітальська А. 4 3 2 4 13 65% ВС 29 Шушва О. 3 2 2 3 10 50% С 30 Яковенко А. 4 4 4 4 16 80% ВС УСЬОГО 412
З метоюпорівняння аналізу динаміки пізнавальної самостійності учнів у контрольному таекспериментальному класі ми побудували кругову діаграму:
Рівень сформованостіпізнавальної самостійності у 3-В класі (експериментальному):
/>

Рівеньсформованості пізнавальної самостійності у 3-А класі (контрольному):
/>
Результатиконтрольного експерименту свідчать про те, що у експериментальному класі значнопідвищився рівень пізнавальної самостійності удітей при виконаннісистеми самостійних робіт на (14%), більше ніж у контрольному класі.
Таким чиномпідтверджується гіпотеза нашого дослідження про те, що використання системисамостійних робіт, буде позитивно впливати на формування пізнавальноїсамостійності молодших школярів.
Висновки додругого розділу
Як висновок,можна зазначити, що самостійна робота — це вища форма навчальної діяльностіучня, що є формою самоосвіти.
Пізнавальнасамостійність у навчанні — найважливіша передумова активного опанування учнямизнань, умінь та навичок, а це у свою чергу призводить до особистісногозростання кожного учня. На її розвиток впливає організація всьогонавчально-виховного процесу. Не можна розвивати самостійність у навчанні, непідтримуючи в учня віри в свої сили. Тому до кожного завдання слід готувати,заохочувати, викликати у неї бажання спробувати свої сили на своїй роботі.
Самостійністьмолодшого учня виховує переважно на уроці і основним шляхом його розвитку єсистематично і правильно організована самостійна робота учнів.
Самостійна робота- органічна частина навчального процесу, методика її проведення визначаєтьсяспецифічними особливостями кожного предмета, змістом матеріалу, рівнемпідготовленості учнів.
Правильнаорганізація самостійної розумової праці учнів вимагає від вчителя великоїмайстерності і високої методичної підготовки. Вчитель організує самостійнуроботу, враховуючи особливості і конкретні труднощі окремих учнів в ході їївиконання, планує хід розумових операцій, забезпечуєіндивідуально-диференційований підхід до учнів, формує у дітей необхідні прийомирозумової діяльності, прийоми засвоєння знань, прийоми правильного аналізу ісинтезу, правильне співвідношення, зіставлення, прийому повноціннихузагальнень, аналогії.
Основниминедоліками в практиці організації самостійних робіт є слабке керування цимпроцесом і репродуктивний характер багатьох завдань (списати, прочитати,вивчити, повторити та ін.). Звичайно подібні завдання необхідні, але обмежуватисамостійну роботу тільки наслідувальними діями не можна, бо це гальмує розвитокпізнавальної самостійності учнів.
Доцільноорганізована самостійна пізнавальна діяльність позитивно впливає на якістьзнань учнів і виробляє у школярів уміння і навички навчальної праці, виховує уних серйозне ставлення до навчальних знань, занять, позитивно впливає на ставленняучнів до уроку, на дисципліну класу.
В організаціїсамостійної роботи учнів на уроці і вдома, в забезпеченні її взаємозв'язку зпозакласною й позашкільною роботою вирішальна роль належить вчителеві. Йогометодична підготовка, педагогічна майстерність й творча ініціатива вирішуютьуспіх в оволодінні школярами раціональними методами і прийомами навчальноїроботи, уміннями і навичками самостійно здобувати знання, використовувати їх напрактиці.
Аналіз передовогопедагогічного досвіду і результатів експерименту дозволяє констатувати, щораціонально організована і систематично проведена вчителем на уроці самостійнаробота учнів сприяє оволодінню всіма учнями глибоких і міцних знань,активізації розумових операцій, розвитку пізнавальних здібностей до довготривалоїінтелектуальної праці, навчанню учнів раціональних прийомів самостійної роботи.
Вивчення,узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду вчителів ворганізації самостійної роботи учнів на уроці повинно бути в центрі увагикерівництва школи, методичних об'єднань, науково-педагогічних працівників,відділів народної освіти.

Висновки
 
Сучасність висуває серйозні проблеми розвитку й вдосконалення освіти. Відякості, глибини та обсягу знань, якими оволодіває підростаюче покоління,значною мірою залежить прогрес нашого суспільства.
Підвищення наукового рівня загальноосвітньої підготовки випускниківсередньої школи тісно пов'язано зі станом початкової освіти. У молодших класахв учнів формуються основні інтелектуальні уміння, необхідні для успішногооволодіння курсом середньої школи, розвиваються пізнавальні сили і здібності,зміцнюються їх уміння й навички самостійно засвоювати, здобувати та осмислюватинавчальний матеріал. Найважливішою умовою виховання цих цінних якостей єпідвищення пізнавальної самостійності дітей, розвиток у них пізнавальнихінтересів.
У навчальній роботі самостійність виявляється в активності, спрямованійна набування, вдосконалення знань, оволодіння прийомами роботи. Пізнавальнасамостійність завжди спрямована на засвоєння нових знань, передбачає готовністьучня до пошукової роботи. Вона співвідноситься з творчими здібностями як родовеі видове поняття, але формування цієї якості можливе лише в процесі активноїінтелектуальної діяльності.
Самостійність — це насамперед свідоме мотивування дій та їхобґрунтованість, не піддавання чужим впливам, прагнення і здатність чинитивідповідно до своїх особистих переконань. Навички і вміння самостійної роботи вучнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ,що органічно включаються у навчальний процес.
Велике значення в цьому відношенні має висока майстерність учителя, йогокерівництво активною пізнавальною діяльністю учня, логіка педагогічногопроцесу, створення проблемної ситуації на уроці, правильна і раціональнаорганізація видів самостійної роботи, пов’язаної з подоланням учнями певнихтруднощів і підведення підсумків виконання і об’єктивна оцінка роботи.
Так вчасно і повноцінно сформовані вміння та навички самостійної праці впочаткових класах допомагають класоводові підтримувати інтерес до навчання.Завдяки цьому діти працюють активно, щоразу роблячи для себе невеликі, алеважливі відкриття.
Експериментальне дослідження підтвердило, що самостійна робота учнів упроцесі навчання є основним засобом виявлення і розвитку в них творчихздібностей, обдарованості, пізнавальної самостійності, підготовки до практичноїдіяльності. В міру переходу учнів з класу в клас зростає рівень їх знань іпізнавальні можливості. Навчальний процес розкривається все повніше й глибше. Узв'язка з цим і види самостійної роботи поступово ускладнюються, але требатакож пам'ятати, що самостійна робота — не самоціль, а один із засобівполіпшення всієї навчально-виховної роботи, підготовки учнів до життя,пізнавальної самостійності, практичної діяльності. Таким чином, самостійнаробота в початкових класах — обов'язковий компонент процесу навчання. її роль,зміст, тривалість, способи керівництва визначаються метою вивчення певногоматеріалу, його специфікою та рівнем підготовки школярів.
Так вчасно і повноцінно сформовані вміння та навички самостійної роботи впочаткових класах допомагають класоводові підтримувати інтерес до навчання.Завдяки цьому діти працюють активно, щоразу роблячи для себе невеликі, алеважливі відкриття.
Отже, для успішного розвиткупізнавальної самостійності молодших школярів необхідно формувати в учнівпізнавальні проблеми, розвивати бажання й уміння працювати самостійно,наполегливо добиватись результату у виконанні самостійних завдань. Шляхамитакого формування є раціональне поєднання репродуктивної і продуктивноїдіяльності з метою доцільного збільшення питомої ваги частково-пошуковихметодів: запровадження в зміст початкового навчання спеціальної системипізнавальних завдань, використання ефективних засобів керування пошуковоюдіяльністю молодших школярів, на різних етапах навчання.

Списоквикористаної літератури
 
1. Державнанаціональна програма «Освіта. Україна. XXI століття». – К.:, 1994. – с.9
2. БазелюІ.І. Організація групової самостійної роботи учнів на етапі засвоєння новихзнань // Педагог.: Республ. наук. метод. зб-к. К.: рад. Шк.., 1988. Вид 5,117ст.
3. БурякВ.К. Самостоятельная работа учащихся. – М.: Просвещение, 1984, 64с.
4. БурякВ.К. Самостійна робота як вид навчальної діяльності школяра. // Рідна школа. –2001. – № 9. – с.49-51
5. ВакуленкоН.Л. Самостійна робота та наукові дослідження школярів // Англійська мова талітература. – 2005. – № 17(99) – с.4-5
6. Великийтлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. –К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. – с.1101
7. ГончаренкоСемен. Український педагогічний словник. – Київ: Либідь, 1997. – с.297
8. ГорностаеваЗ.Я. Проблема самостоятельной познавательной деятельности // Открыт. школа. –1998. № 2
9. ГромцеваА.К. Формирование у школьников готовности к самообразованию. М.: Просвещение,1983. – 144с.
10. Дидактикасредней школы / Под ред. М.А. Данилова, М.Н. Скаткина. М.: Просвещение, 1982. –319с.
11. ЁсиповБ.П. Самостоятельная работа учащихся на уроках. – М.: Учпедгиз, 1961. – 239с.
12. ЖароваЛ.В. Организация самообразовательной учебно-познавательной деятельностиучащихся. – Ленинград, 1986. – 80с.
13. Жарова Л.В.Управление самостоятельной деятельностью учащихся. – Л.: ЛГПИ им. А.И. Герцена,1982. – 75с.
14. ЖароваЛ.В. Учить самостоятельности: книга для учителя. – М.: Просвещение, 1993. –205с.
15. ІгнатенкоГ.В. Умови підвищення розвитку самостійності школярів на уроках трудовогонавчання // Оновлення змісту форм та методів навчання і виховання в закладахосвіти: Наук. зап. – Рівне: РДГУ, 2002. – Вип..39. – с.58–63.
16. КралевичИ.П. Педагогические аспекты овладения обобщёнными способами самостоятельнойучебной деятельности. / Мн. – 1989.
17. КрупськаН.К. Педагогічні твори. У 10-ти т., К., 1963, т. 3, с.511.
18. КучинськийМ. Підготовча робота до уроків розвитку зв’язного мовлення // Початкова школа.– 2004. – №6. – С.21-22.
19. ЛиндаА.С. Дидактические основы формирования самоконтроля в процессе самостоятельнойучебной работы учащихся. – М.: Высшая школа, 1979. – 159с.
20. ЛозоваяВ.И. Познавательная активность школьников. – Харьков: Основа, 1990. – 88с.
21. Методикавикладання української мови: Навч. посібник / С.І. Дорошенко, М.С. Вашуленко,О.І. Мельничайко та ін.; За ред. С.І. Дорошенка. – 2-е вид., перероб. і допов. –К.: Вища шк.., 1992, – с.220–222
22. Народнапедагогіка: світовий досвід / Уклад.: А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко. – К.:Знання-Прес, 2003. – 134 с.
23. НильсонО.А. Теория и практика самостоятельной работы учащихся. – К.: Валгус ТАЛЛИН. –1976. – 280с.
24. ОрловВ.Н. Активность и самостоятельность учащихся – 1998.
25. Основирозвивального навчання на уроках мови у початкових класах // Т.І. Сурова;Кам’янець-Подільський. держ. ун-т, 2006. – 115 с.
26. ПередрійГ.Р., Перепада А.І. Уроки української мови в 4 класі. – К.: Рад. Школа. 1980. –с.9-22
27. ПидкасистыйП.И. Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении. – М.:Педагогика, 1980. – 240с.
28. ПидкасистыйП.И. Самостоятельная деятельность учащихся. – М.: Педагогика, 1972. – 184с.
29. ПидкасистыйП.И., Горячев Б.В. Процесс обучения в условиях демократизации и гуманизациишколы. – М, 1991.
30. ПидкасистыйП.И., Коротяев В.И. Самостоятельная деятельность учащихся в обучении. – Москва,1978. – 78с.
31. Підвищенняефективності навчально-виховного процесу на уроках укр. мови: Збірник статей/Заред. Г.Р. Передрій. — К.: Радянська школа, 1982.- с.37-52
32. ПодласыйИ.П. Педагогика начальной школы: Учеб. пособие для студ. пед. колледжей. – М.:Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 400 с.: ил.
33. ПолєвіковаО. Використання творчих вправ як засобу мотиваційного забезпечення процесунавчання рідної мови // Початкова школа. — 2004. – №3. – с. 15-16.
34. Руководствосамообразованием школьников: из опыта работы / Ред. сост. Б.Ф. Райский, М.Н.Скаткин. – М.: Просещение, 1983. – 143с.
35. СавченкоА.Я., Суворова Г.Ф. Учебно-воспитательный процесс в малокомплектной школе:Пособие для учителя. – К.: Рад. шк., 1987. – с. 107-114, с.171-181
36. СавченкоО.Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічнихфакультетів. – К.: Ґенеза, 1999. – 368с.
37. СавченкоО.Я. Організація навчального процесу в малокомплектній школі. – К.: Рад. школа,1974. – 176с.
38. СавченкоО.Я. Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів. – К.: Рад. школа,1982. – 176 с.
39. СавченкоО.Я. Урок у початкових класах / Навч.- метод. посібник.-К.: Освіта, 1993. –224с.
40. СолдатенковМ.М. Теорія і практика самостійної пізнавальної діяльності: Монографія. – К.:Видавництво НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. – 198с.
41. СтрезикозинВ.П. К новым рубежам. – Начальная школа, 1978, № 3, с.5
42. ШапарВ.Б. Сучасний тлумачний психологічний словник. – Х.: Прапор, 2005. – с.449