--PAGE_BREAK--Види роботи як складові КТС ми прогнозуємо у вигляді відповідних стадій, що відповідають етапам розвитку КТС: І стадія — попередня робота колективу дітей і вихователів; II стадія — колективне планування; ІІІ стадія — колективна підготовка КТС; IV стадія — проведення КТС; V — колективне підбиття підсумків КТС; VI — стадія найближчого застосування КТС.
Успішне використання КТС у виховній системі як загальноосвітньої школи, так і школи-інтернату можливе тільки за умов розвитку взаємостосунків:
— вихователів і вихованців у творчій співпраці;
— між старшими і молодшими дітьми;
— між самими вихователями та вчителями. Форми КТС для молодших школярів: гра-подорож у «Читай-місто», «Весела спартакіада», турнір ерудитів, операції «Золота фантазія», «Птахам нашу турботу», «Святковий сюрприз», естафета улюблених занять, казка-естафета, естафета дружби, концерт-блискавка «Жива газета», літературні карнавали, аукціон знань, аукціон народної творчості, пошук корисних справ, панорама творчих справ, вечір розгаданих і нерозгаданих таємниць, конкурс фантастичних професій, ігри-змагання, ігри-атракціони, мандрівка у веселкову республіку, вечір таємниць, захист фантастичних проектів, місто веселих майстрів, клуб веселих та кмітливих, фестиваль мальованих фільмів.
Колективні творчі справи — пізнавальні, художні, спортивні, суспільно-політичні, організаторські — це, насамперед, спільне повнокровне життя вихователів і дітей, які діють разом.
1.2 Сутність та особливості педагогічного співробітництва Сучасне суспільство представляє складні вимоги до підвищення якості освітнього процесу. Управління різними учбовими процесами стає все більш необхідним з урахуванням досягнень психологічної науки. Завдання педагога в учбовому закладі можна позначити як психологічне забезпечення педагогічною діяльністю. Будучи включеним в учбове життя, спостерігаючи і досліджуючи її, педагог-психолог може вийти на кризову ситуацію на самому початку її виникнення до того, як вона буде усвідомлена учнями або ж іншими педагогами.
Сучасна ситуація переосмислення орієнтирів розвитку суспільства і окремої людини, робить проблеми надання психологічної допомоги особливо значущими і гострими. У практичній психології особа психолога є невід'ємна частина методу. Практична психологія є не наочно-орієнтованою, а проблемно — центрованою, тобто направленою на пошук вирішень життєвих проблем. Майстерність педагога — психолога полягає в умінні подивитися на не вирішувану проблему в такому світлі, що вона стає вирішуваною наявними засобами. У ситуації надання допомоги педагог-психолог має справу з людиною як цілісністю.
Людина постає перед психологом цілісно. Центральною фігурою освітнього і виховного процесів є учень як особа. Решта всіх учасників, у тому числі і педагог — психолог, лише допомагають становленню особи, що вчиться, цілеспрямовано забезпечують його віковий розвиток з урахуванням природних передумов, схильностей і здібностей. Від психолога потрібний особливий тип відношення до дитини, заснований на допомозі в розвитку, послідовному проведенні принципів діалогу, проблемної розгляду кожної дитини як унікальної істоти. Весь процес виховання можна охарактеризувати як взаємодія його учасників. Не тільки вихователь впливає на виховуваних, але і вони впливають на вихователя. Так в процесі спільної діяльності педагог — психолог і учні вступають в певні види міжособової взаємодії. При цьому між ними виникають конкретні відносини, встановлюється як нормативний, так і особовий психологічний контакти. Здійснюється координація, узгодження індивідуальних зусиль окремих індивідів зі всією системою сумісних дій в досягненні поставлених завдань.
Спілкування при цьому виступає як засіб формування спільності індивідів, що виконують спільну діяльність. Спільна діяльність педагога — психолога і учнів включає ряд специфічних процесів і чинників, найважливішою з яких є співпраця — взаємодія. Динаміку спілкування істотно визначають міжособові відносини, що склалися між учасниками спільної діяльності, їх характер і рівень розвитку, і індивідуально-психологічні особливості індивідів, що спільно діють.
Співпраця — оскільки вона приймає розділення функцій, робить істотний вплив на спеціалізацію здібностей різних учасників. При успішній співпраці кожен повинен довіряти один одному, спиратися один на одного при виконанні сумісних дій, коли обидва партнери по взаємодії активно допомагають один одному, активно сприяють досягненню індивідуальної мети кожного і загальних цілей.
Аналіз літератури з даного питання показав, що когнітивні елементи цієї взаємодії можуть бути у взаєминах збалансованими, а можуть переважати один над одним. У формуванні кон'юнктивних взаємин, при яких педагог і учні прагнуть до соціального єднання, підтримки іншої сторони, можна виділити декілька етапів, кожний з яких несе певні функції. Психолог виступає як дослідник. Важливий показник — включеність всіх учасників процесу.
Основні фази моделі організації практичної співпраці
— утворення тотожного уявлення про мету
— планування мети
— виконання конкретних дій і операцій
— фаза формування — установка мети|ціль|, спілкування, узгодженість
— фаза планування – планування, договір, діяльність
— фаза виконання — початок вибору початкового змісту.
У фазах учасники вирішують певні когнітивні і комунікаційні задачі.
Педагогічна діяльність завжди була жорстко орієнтована на кінцевий результат, який виявлявся в знаннях, уміннях, навиках. Сформована у педагогів потреба в чітко певному результаті сприяє розвитку нетерпимості до невизначеності. Разом з тим будь-яка інновація супроводжується різного рівня невизначеністю. Уміння терпимо сприймати невизначеність, що породжується інноваційною діяльністю, бути толерантними до змін в сучасних умовах життєво необхідно для системи освіти. У зв'язку з цим пріоритетним завданням психологічного супроводу є| формування психічної готовності до інноваційної діяльності, активно позитивного відношення до неї і до професійного розвитку [5].
Використання даних психотехнології| на курсах підвищення кваліфікації педагогів і керівників загальноосвітніх шкіл сприяє підвищенню рівня толерантності до інновацій і формує нове покоління людей, здатних ширше використовувати свій потенціал і здібності, терпимо відноситися до нових ідей в освіті і в суспільстві в цілому.
1.3 Колективна форма навчання як фактор ефективності навчального процесу у початковій школі Досвід свідчить, що колективне навчання має багато переваг. По-перше, воно допомагає учням розібратися, що саме їм потрібно, щоб знайти рішення або взяти участь у творчій роботі, і для цього їм не обов'язково знати всі відповіді або бути фахівцями. У невеликих групах вони вчаться думати й говорити про те, що вивчають. Колективне навчання покращує творче й критичне мислення, учить самооцінці та повазі до своїх товаришів. Ще одна перевага колективного навчання полягає у взаємодії учнів один з одним. Для них стане далеким дух суперництва, їм більш не захочеться «побити» кого-небудь кращим знанням предмета, а навпаки, вони будуть схильні допомогти своїм товаришам, і не тільки в навчанні [37].
Проведені в США дослідження свідчать, що в змішаних групах учні із середніми та слабкими здібностями при колективному навчанні можуть досягти позитивних результатів у навчанні. Під час традиційного навчального змагання й індивідуалізмі цього досягти не можна. Водночас встигаючі учні в разі використання колективного методу навчання вчаться також добре, як і при традиційному, заснованому на змаганні й індивідуалізмі.
Колективне навчання буде найефективнішим, якщо кожен учень класу буде поділяти почуття відповідальності лідера за клас, практикуватися в колективній роботі й одержувати індивідуальну оцінку. Ефективній колективній роботі також сприяють добре продумані ролі для кожного учня, щоб він знав, чого саме від нього чекають товариші та вчитель, відчував відповідальність не тільки за себе, а й за інших [16].
Незважаючи на те, що колективне навчання може бути надзвичайно ефективним, особливо під час вивчення питань географічного й екологічного характеру, це зовсім не означає відмову від інших методів навчання. Наприклад, змагання «Я виграю, ти програєш» може сподобатись учням, оскільки вони матимуть можливість розвивати здатність самостійно вирішувати поставлені перед ними завдання. Але в основному рекомендується застосовувати стратегію колективного навчання, гармонійно включаючи змагання і самостійне вивчення матеріалу в структуру домінуючої навчальної стратегії.
Під час розробки уроків з природи й екології можна використовувати запропоновані стратегії (методи), що, як показують дослідження, зроблять процес різноманітним і якісним. Застосовуючи на практиці стратегії, ви навчите учнів колективній роботі, критичному мисленню, що обов'язково стане в нагоді їм у подальшому житті, а також умінню правильно оцінювати себе й вірити у свої сили.
«Мозковий штурм»
Мета «мозкового штурму» полягає в тому, щоб зібрати якнайбільше ідей, що стосуються якоїсь проблеми, від усіх учасників уроку за обмежений
час. Після презентації проблеми учасники називають ідеї, фрази або слова, пов'язані з цією проблемою. Усі вони записуються на дошці або великому аркуші паперу в порядку надходження без обговорення, запитань чи коментарів. Перелік ідей використовується потім у подальшій роботі, що може проходити у формі дискусії з розподілом висловлених ідей у групи, з виділенням одних і відкиданням інших.
На уроках природознавства таку форму можна використовувати під час вивчення нового матеріалу, коли необхідно виявити знання учнів з певного питання. Цей метод дає змогу вчителю не переказувати відомі істини, а приділити увагу новому матеріалу, а учням — вільно висловлювати ідеї й створити почуття відсутності цензурних обмежень. Також «мозковий штурм можна використовувати й на уроках узагальнюючого повторення.
«Дискусія в групі»
Дискусія — загальновідомий метод, що використовується як правило в комбінації з іншими відомими метолами. Дискусія у великій групі корисна для вивчення досвіду всіх учнів і дає змогу всім присутнім зробити висновки. Учитель має заохочувати всіх до рівної участі в дискусії [23].
Проте відомо, що під час дискусії учні хочуть висловити свою думку, і при цьому всі одночасно. Створюється гамір. Тому на самому початку уроку або перед початком дискусії пропонується розглянути й обговорити деякі правила роботи в класі (цю ідею запропонували Девід і Роджер Джонсони, дослідники в галузі педагогіки й освіти університету Міннесоти).
Правила записують на дошці або аркуші паперу й повторюють на початку кожного уроку різноманітними засобами. Наприклад, можна показати правило пантомімою, рядком з пісеньки тощо.
Учні молодшого шкільного віку пропонують прості правила:
• не перебивати;
• не викрикувати;
• дати можливість висловитися іншим;
• правило «піднесеної руки» та ін.
У старшокласників правила для дискусії можуть бути такі:
• я буду намагатися не просто перемогти в суперечці, а прийти до найбільш правильного рішення;
• я постараюся залучити до участі в обговоренні всіх своїх однокласників;
• я буду терпляче вислуховувати думки інших, навіть якщо не буду з ними згоден;
• я зміню свою точку зору, коли побачу, що змушений зробити це.
Під час обговорення складних питань, зокрема природничих і екологічних, учні розвивають такі здібності:
■ спілкуватися;
■ засвоювати й інтерпретувати інформацію;
■ бачити різницю між думкою і фактом;
■ шанувати думки й погляди інших людей;
■ злагоджено працювати зі своїми однолітками;
■ робити логічні висновки;
■ глибше розуміти предмет обговорення;
■ приймати найефективніші рішення;
■ розглядати предмет з різних точок зору;
■ продуктивно брати участь у процесі розв'язання проблеми.
„Обговорення великою групою”
Це метод, коли вся група обговорює ідеї або події, що стосуються певної теми.
Ключем ефективності обговорення великою групою є те, як учитель ставить запитання. Потрібно уникати запитань, на які можна відповісти «так» або «ні». Запитання повинні починатися словами «як», «чому», «який».
Те, як учитель реагує на запитання і коментар є вирішальним у створенні атмосфери уроку. Увага, подяка за запитання і висловлення, делікатність стимулюють учнів продовжувати ділитися цінною інформацією.
Не можна дозволяти будь-кому домінувати над великою групою під час дискусії.
Більшість завдань і вправ виконується в малих групах або парах. Пояснюється не тим, що молодші школярі легше висловитися в невеличкій групі, бо почувають себе комфортніше. Робота в малих групах дає змогу заощадити час, оскільки немає необхідності вислуховувати кожну людину у великій групі.
Розподіл по групах здійснюється різноманітними способами — це може бути постійна група протягом усього уроку або різні групи для кожної вправи [25].
„Обговорення в малих групах”.
У цьому навчальному процесі беруть участь 3 — 6 чоловік, щоб вирішити ті або інші питання, або обговорити проблеми й знайти її розв'язання або оцінити ідеї. Ідеї можуть бути висловлені під час рольової гри або «мозкового штурму».
Невелика група дає широкі можливості для роботи. Використовуючи цю методику, можна кожному учню дати можливість вільно вибрати свій ритм.
Дискусія в малій групі стимулює роботу командою. Висловлення власних думок додає впевненості учням, учить аналізувати реальні ситуації, прищеплює вміння слухати і взаємодіяти з іншими, показує різноманіття можливих розв'язань проблеми.
«Рольова гра (або психодрама)»
Метод групової дискусії, коли учні грають ролі, моделюють ситуації, що мають велике значення для них. Мета рольової гри — висловити ставлення до конкретної ситуації, набратися досвіду шляхом гри.
Цей метод дуже важливий в екологічному вихованні, тому що учні можуть уявити себе на місці рослин, тварин або будь-яких неживих предметів, що потребують допомоги. Розглядаються різноманітні ситуації в навколишньому середовищі, екологічні проблеми.
Проективне малювання (творча робота) Допоміжний метод групової роботи, що дає змогу проявити свою творчість і фантазію під час обговорення різноманітних питань, зокрема й природничих. Учням пропонують завдання: використовуючи вирізки з газет, часописів, свої малюнки, створити «колаж» на тему «Джерела забруднення повітря (води)», а також інші завдання.
«Психогімнастика
Допоміжний метод роботи в групі, при якому учасники виявляють себе і спілкуються без допомоги СЛІВ.
Психогімнастика передбачає таку мету: допомогти коригувати неадекватні емоції, дає змогу для інтерпретації й налагодження зворотного зв'язку, інформацію для взаємодії в групі.
«Дебати»
Можуть допомогти з'ясувати ставлення до конкретних проблем і дати змогу передбачати реальну перспективу. Як форму можна використовувати дебати «акваріум» і «теледебати».
«Коло»
Вправа, під час проведення якої кожний має змогу сказати щось дуже швидко по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свої думки чи позицію. «Коло» корисне для швидкого дослідження того, як клас або кожен учень окремо засвоює матеріал, шо вивчається.
«Круглий стіл»
Метод роботи як у великій, так і малій групах, коли один аркуш паперу й олівець передаються по колу. Наприклад, один учень записує ідею, потім
передає аркуш іншому. Учні можуть користуватися кольоровими олівцями або фломастерами.
«Кути»
Метод, що дає учням можливість вибирати й обговорювати варіанти теми. Щоб полегшити роботу, плакати, на яких перераховані різні аспекти теми, розміщують у різних кутах класу. Потім кожний учень вибирає окремий аспект відповіді й переходить у відповідний кут.
«Ігри й розминки»
Корисні для ослаблення монотонності, збудження активності учнів і спонукання їх до подальшої роботи. Ігри й розминки підвищують значення основної вправи легким і невимушеним шляхом.
Як же на практиці здійснити інтерактивне навчання? Необхідно зауважити, що найважливішою умовою для цього є особистий досвід участі в тренінгах з інтерактиву. Іншими словами, освоєння вчителем активних методів і прийомів навчання просто неможливе без безпосереднього включення в ті або інші форми. Можна прочитати гори літератури про активні методи навчання, але навчитися їм можна тільки шляхом особистої участі в грі, мозковому штурмі або дискусії. Тим педагогам, хто вирішить працювати з інтерактивними технологіями, варто знати деякі правила.
Правило перше. До роботи мають залучатися тією чи іншою мірою всі учні [36].
Правило друге. Треба подбати про психологічну підготовку учнів. Не всі, учні що прийшли на урок, психологічно готові до безпосереднього включення до тієї чи іншої форми роботи. Виявляються скутість, традиційність поведінки. У зв'язку з цим корисні розминки, постійне заохочення учнів до активної участі в роботі, надання можливостей для самореалізації.
продолжение
--PAGE_BREAK--Правило третє. Кількість тих, хто навчається технології інтерактиву, не повинна перевищувати ЗО чоловік (краще до 20). Тільки за цієї умови можлива продуктивна робота в малих групах. Адже важливо, щоб кожен був почутий.
Правило четверте. Приміщення для роботи має бути підготовлене з таким розрахунком, щоб учням було легко пересідати для роботи у великих і малих групах. Добре, якщо заздалегідь будуть підготовлені матеріали, необхідні для творчої роботи.
Правило п'яте. Будьте уважні до питань процедури й регламенту. Про них треба домовитися із самого початку й не порушувати їх.
Правило шосте. Розподіляти учнів на групи слід на основі добровільності. Якщо цього з якихось причин не можна зробити, потім доречно скористатися принципом випадкового вибору.
У загальному вигляді структура уроку складається з трьох основних елементів: початок уроку, основна частина, заключна частина. Початок уроку містить у собі вступ і два етапи.
Вступ (5 % часу)
Коротке повідомлення теми, мети і завдань уроку. Завдання, що випливають з мети, можуть визначати самі учні.
І етап. Прийняття або повторення правил роботи на уроці (5 % часу)
На першому уроці клас визначає й приймає правила і готовий їх виконувати. На наступних уроках не обов'язково придумувати нові правила, а потрібно їх просто повторювати.
II етап. Очікування учнів (3 % часу) На цьому етапі учні висловлюють думку, що вони очікували від уроку. Дуже важливо, щоб більшість учнів зробили це вголос.
Основна частина уроку (чотири етапи)
III етап. Оцінювання рівня інформованості (5-10% часу)
Щоб не повторювати добре відому учням інформацію, учитель має з'ясувати, що їм відомо з даного питання. Для цього можна ставити запитання, використовувати анкети, тести, вікторини, географічні диктанти. Також можна запропонувати учням написати на аркушах паперу, про що б вони хотіли дізнатися з цієї теми. Відповіді на їхні запитання можуть стати основою інформаційного блоку.
IV етап. Актуалізація проблеми (10—30 % часу)
Цей етап проходить червоною ниткою через увесь урок. Учитель може використовувати його для того, щоб збуджувати в учнів інтерес до проблеми, формувати в них мотивацію зміни ставлення, а також для того, щоб вони осмислили проблему як важливу.
Завдання цього етапу — зробити проблему актуальною для кожного учня. Етап можна провести:
за допомогою запитань: «Що для вас це значить...», «Що ви відчуваєте, коли чуєте про це?», «Чи знайома вам подібна проблема?» та ін.;
Доручити учням, що виконують завдання в парах, розповісти будь-яку історію, пов'язану з темою уроку, яку вони дивилися по телебаченню чи про яку читали в періодичній пресі, і поділитися враженнями, що виникли в них під час розповіді; за допомогою ігор і групових вправ.
V етап. Інформаційний блок (20—40 % часу)
Інформаційний блок необхідно розбити на кілька логічно завершених частин. Завдання вчителя так поінформувати, щоб учні зрозуміли проблему. Крім красномовства, учитель має застосовувати навчальні посібники, дискусії, рольові ігри.
VI етап. Набуття практичних навичок (20-60 % часу)
1. Комунікативні.
Вони набуваються під час усього уроку за допомогою різних вправ та ігор.
2. Навички прийняття рішень.
Для розвитку цих навичок учитель може використовувати «мозковий штурм»; обговорення однієї проблеми всім класом; ігри, спрямовані на виявлення й розв'язання проблеми; алгоритм ухвалення рішення.
3. Навички зміни стратегії ставлення. Ці навички допоможуть учню:
/> гнучко реагувати на які-небудь ситуації;
/> краще пристосовуватися до навколишнього середовища;
/> швидко знаходити вихід із складних ситуацій;
/> реалізовувати свої плани й досягати мети.
Слід знати, що інформаційний блок, етапи актуалізації й вироблення навичок повинні мати дуже гнучку структуру. У них немає чітких тимчасових обмежень і обов'язкового порядку проведення; вони накладаються один на одного або відбуваються паралельно.
Заключна частина уроку
VII етап. Завершення уроку. Очікування на зворотний зв'язок (5 % часу)
Завдання цього етапу; підбити підсумок уроку; з'ясувати, чи виправдалися чекання учнів; оцінити зміни рівня інформованості.
Усі уроки з використанням інтерактивних методів складаються з тих самих етапів. Проте обсяг часу етапу на кожному окремому уроці може бути різним. Це залежить від;
— мети уроку (це може бути урок одержання нових знань, урок узагальнення знань, практична робота);
— тривалості уроку (45 хв, 60 хв, 90 хв)
— рівня підготовленості класу (якщо учні добре підготовлені, більше часу можна присвятити набуттю практичних навичок, обговоренню екологічних і соціальних проблем) [47].
Розділ ІІ Експериментальне дослідження ефективності застосування форм і методів колективної пізнавальної діяльності учнів 2.1 Взаємозв’язок колективної форми з іншими формами організації навчального процесу у практиці роботи вчителів початкової школи Забезпечення організації виховної та навчальної роботи на засадах співробітництва учнів, колективістських взаємозв'язків-важлива умова формування особистості громадянина нашої держави. Педагогічна доцільність і продуктивність активного спілкування між учасниками навчального процесу була доведена ще Сократом. Твердження про необхідність такої роботи знаходимо у педагогічній спадщині І. Песталоцці, П. Блонського, С. Шацького, Т. Пінкевича та інших зарубіжних вчених. Як зазначають відомі педагоги В. Оконь, Ч. Куписевич, Е. Дрефенштедт, Е. Рауш, Е. Страчар, 3. Фабіан та відомі вчені із країн близького зарубіжжя й вітчизняні педагоги Ю. Бабанський, В. Давидов, В. Загвязинсысий, Л. Занков, В. Котов, О. Киричук, І. Казанцев, X. Лійметс, Б. Первін, М. Скаткін, основною характеристикою навчального процесу, зокрема роботи безпосередньо на уроці, на сучасному етапі є його індивідуалістична спрямованість. Зокрема, М. Скаткін підкреслює, що класно-урочна система «… в основному організує індивідуальну пізнавальну діяльність учнів і в ній зовсім немає місця для дійсно колективної роботи, коли у всіх учнів одна спільна мета і один працює на всіх й всі — на одного… Найкращий засіб виховання колективізму — активна участь у колективній діяльності. А основна діяльність учнів — учбова — майже позбавлена елементів справжнього колективізму» [1].
Вочевидь, причиною цього є передусім суперечність, яка ще не знайшла розв'язання у практиці роботи вчителя початкової і середньої школи, суперечність між індивідуальним способом засвоєння знань і колективним способом навчання. У зв'язку з цим у процесі засвоєння матеріалу учні відірвані один від одного. Натомість завданням виховання людини є формування громадянина як активного члена суспільства.
Водночас, незважаючи на існуючу суперечність, яка визначає характер учбової діяльності школярів, в теорії та практиці навчання зроблені спроби її усунення. У навчальному процесі вводиться так звана « колективна робота» (X. Лійметс, В. Котов, І. Чередов, І. Первін, М. Дежнікова). Хоча слід зазначити, що знак «дорівнює», який ставлять між цим поняттям та фронтальною роботою, є неправомірним, оскільки в їх основі лежить різна за своїм характером дидактична взаємодія.
Доцільність введення колективної учбової діяльності у старших класах доведена тривалими експериментальними дослідженнями, проведеними групою вчених Тартуського університету під керівництвом X. Лійметса та названими вище авторами.
Для початкової школи характерним є введення в урок окремих елементів колективних форм учбової діяльності учнів. Цілісне дослідження на матеріалі окремих навчальних предметів (трудове навчання, українська мова, образотворче мистецтво), проведено переважно у країнах близького зарубіжжя авторами Т. Кружиліною, І. Турро, Г. Цукерман. Психологічним підґрунтям для використання колективної дидактичної взаємодії між учнями є теорія Л. Виготського про закономірності розвитку вищих психічних функцій людини, яку продовжили і поглибили П. Гальперін, А. Лурія, О. Запорожець, В. Репкін, О. Леонтьев, В. Давидов, Д. Ельконін. Сутність її полягає в тому, що у процесі засвоєння досвіду людства дитина спочатку інтериоризує, тобто переводить сприйняте з рівня зовнішнього (слово, зоровий образ, тощо) у внутрішній, формуючи поняття про нього, потім екстериоризує сприйняте — назовні проявляє через різні за характером дії те, як вона засвоїла нове. Процеси інтериоризації — екстериоризації, як відзначає О. Леонтьев, органічно поєднані між собою і часто їх важко відокремити. Дослідження сучасних психологів, зокрема Д. Ельконіна та В. Давидова, доводять доцільність використання поряд із традиційними індивідуальними різновидами (індивідуальною, індивідуально-груповою та індивідуально-фронтальною) колективних форм учбової діяльності.
Водночас, їх наявність у процесі пізнання молодших школярів є об'єктивною. Організація діяльності учнів на уроці, незаперечно, повинна їм підпорядковуватися. Це проявляється перш за все у тому, що засвоєння нового відбувається у взаємодії того, хто пізнає, з чимось або з кимось (спілкування). Для молодших школярів пізнання відбувається зазвичай у процесі спілкування із вчителем.[12].
По можливості використання колективних форм діяльності свідчать результати анкетування вчителів початкових класів: усі без винятку вчителі вважають за можливе використання колективної роботи учнів у навчальному процесі. Разом із тим, як суттєві фактори, що не дозволяють втілити такі можливості у практичній діяльності, називають недостатню сформованість у учнів окремих навичок навчальної роботи (94 % опитаних), низьку дисциплінованість школярів в умовах демократичного спілкування (75 %), недостатню матеріальну базу кабінетів і школи та деякі інші (68 %).
Натомість у самих учнів існує велика потреба у спілкуванні, яке забезпечує колективна учбова діяльність.
Як свідчать дані, частина учнів, які надають перевагу самостійній роботі на уроці, вдома під час виконання завдань користуються сторонньою допомогою, а всі інші учні і у класі, і вдома потребують її. Доля допомоги однокласників під час виконання домашнього завдання не є великою. Це, очевидно, пов'язано з тим, що лише незначна частина школярів у класах, де проводили опитування, відвідує групу продовженого дня і має досвід колективної дидактичної взаємодії, а вдома таку допомогу використати майже неможливо.
Отже, проблема поєднання індивідуальних та колективних форм учбової діяльності школярів в навчальному процесі з метою підвищення його ефективності. Розв'язання цієї проблеми та її реалізація можуть бути втілені не тільки на уроці, а й у вільний від уроків час (на заняттях предметних гуртків, на екскурсіях, під час самостійної підготовки в групах продовженого дня).
Методика організації колективної учбової діяльності учнів різниться залежно від того, які дидактичні, розвивальні та виховні завдання мають бути вирішені в процесі роботи. Це — взаємоконтроль, взаємодопомога та взаємонавчання.
Найбільш доцільними в практиці початкової школи є різноманітні види взаємоконтролю у формі взаємоперевірки, взаємоопитування та взаємо рецензування [16].
Високий дидактичний та виховний потенціал мають форми взаємодопомоги, які, як засвідчили результати експериментальної роботи, можуть бути здійснені у формі роботи парами або групами (по 4-6 осіб). Різновидами взаємодопомоги є робота консультантів, здобувачів знань, взаємонавчання.
Наведені нами різновиди форм колективної учбової діяльності учнів початкової школи частково знаходять місце у практиці роботи вчителя. Водночас, відбувається це досить рідко і спонтанно. Досвід використання колективної учбової діяльності молодших школярів на уроці вимагає вивчення і узагальнення.
Результати роботи з досліджуваної проблеми свідчать, що використання оптимальних варіантів сполучення індивідуальних та колективних форм учбової діяльності молодших школярів є одним із важливих шляхів підвищення ефективності навчального процесу у початковій школі. Крім того, мала обізнаність вчителів — практиків у цій проблемі, недостатнє її методичне забезпечення, стихійність, яка спостерігається у використанні різновидів колективної взаємодії на уроці не дають змоги повно реалізувати дидактичний, виховний і розвивальний потенціал навчального процесу.
2.2 Творчі знахідки вчителів початкової школи з проблеми організації колективної пізнавальної діяльності молодших школярів
Великими можливостями етично-естетичного виховання володіють уроки образотворчого мистецтва, де багато декоративних і конструктивних робіт можуть виконуватися на уроках у процесі колективної творчості. Організація колективних форм учбово-виховного процесу спонукає до активізації творчої діяльності, до самовираження і самоствердження. Колективне обговорення, громадська думка і визнання результатів діяльності дитини є важливими умовами розвитку і вдосконалення його індивідуальних можливостей і здібностей. Тим самим створюються сприятливі передумови для прояву учнівських здібностей, схильностей і інтересів.
У основі колективної образотворчої діяльності лежить активна співпраця молодших школярів в їх головній праці — учінні. Педагоги стверджують, що образотворча діяльність, зокрема її колективні форми, впливає на формування у дітей здатності розуміти і передавати в малюнках сприйняття внутрішнього стану інших людей, їх відчуття, переживання. Колективна робота в області образотворчої діяльності сприяє формуванню у дітей позитивних взаємин з однолітками, умінню домовлятися про зміст роботи, надавати допомогу тим, хто її потребує [18.
Виявляючи цікавість до співпраці і взаємодії, молодші школярі в малюнках використовують вдалі прийоми зображення, зразки і творчі знахідки товаришів, обмінюються цінною інформацією, збагачують свій досвід досвідом інших. Творчі сили всіх членів колективу направлені на досягнення загальної мети, при цьому в колективній діяльності може оцінюватися не тільки загальний результат, але і внесок кожного учасника загальної роботи. Уроки, де «учіння — процес колективний, де створені умови колективного здобування знань, взаємозбагачення учнів, формування свідомості колективізму, містять високу виховну ефективність»
Існує різноманітна класифікація колективних робіт по образотворчій діяльності.
Однією з перших є класифікація колективних робіт по образотворчому мистецтву, запропонована ленінградським дослідником І.Н. Турро, який на початку 70-х рр. розглядав проблеми методики навчання молодших школярів колективної образотворчої діяльності.
Він виділяє три групи колективних робіт по образотворчому мистецтву:
• фронтальну;
• комплексну;
• колективно-виробничу.
До першої групи він відносить роботи, отримані шляхом з'єднання індивідуальних малюнків, зроблені з урахуванням загального задуму; до другої групи відносяться роботи, що виконуються по загальному рішенню на одному листку, коли кожен учень робить свою частину завдання, погоджуючи це з тим, що роблять інші. До третьої групи відносяться роботи, при виконанні яких кожен учасник виконує тільки одну певну операцію.
В кінці 70-х — початку 80-х рр. поширення набула інша класифікація колективних робіт по образотворчому мистецтву (Т.Н. Доронова, Е.І. Коротєєва, Н.С. Михнюк і ін.), згідно якої вони діляться:
• на парні (робота в парі);
• групові (робота в невеликій групі);
• колективні — загальні (робота виконується цілим класом). Організація колективної діяльності молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва істотно змінює структуру діяльності вчителя, підсилює його провідну роль як керівника дитячого колективу. Характер діяльності вчителя визначається цілями навчально-виховного процесу, а зміст занять направлений на рішення дидактичних і виховних задач. Наповнення діяльності вчителя новими функціями і змістом вимагає від нього творчого підходу у визначенні організаційних форм побудови уроку, у виявленні освітніх і виховних можливостей програмного матеріалу [24].
Залежно від виду образотворчої діяльності і теми уроку вчителеві необхідно використовувати певну форму колективної роботи. Наприклад, для малювання килимка з осіннього листя можна об'єднати двох сусідів по парті так, щоб їх загальна робота здавалася виконаною одним автором.
Для цього діти повинні домовитися між собою, скільки листя і яке листя вони малюватимуть, як вони композиційно розмістять їх на листі паперу, як використовуватимуть різну техніку зображення [28].
продолжение
--PAGE_BREAK--Легкими лініями діти олівцем намічають зображення листя, наносять прожилки, контури. Потім малюнок покривають аквареллю і, не чекаючи, поки вона висохне, добавляють інші фарби: ясно-зелену, темно-жовту, коричневу, залежно від того, як вони побачили осінні фарби листя. Такий прийом роботи аквареллю називають «по-сирому». В кінці роботи діти тонкою кистю промальовували прожилки і контур листя.
Проте така техніка вимагає певних навиків малювання. Молодшим дітям важко передати форму різьблених країв, ажурну мережу прожилків і інші деталі природної форми рослин. В цьому випадку допоможе техніка «друку». Як «печатки» підійдуть листочки з об'ємними прожилками — клена, дуба, тополі і ін. Увага дітей звертається на те, що зовнішня сторона листя гладка, а на внутрішній виступають прожилки. На внутрішню поверхню листа діти рівномірно наносять шар фарби, їм надається свобода вибору квітів. Для такої роботи використовується гуаш. Фарбу набирають на кисть без попереднього змочування водою. Листок перевертають забарвленою стороною на папір, притискують його кінчиками пальців і розгладжують по малюнку прожилок. Потім акуратно знімають листок-«печатку» за корінчик. Працюючи в парах, діти по черзі можуть виконувати всі ці дії.
Іншою формою колективної роботи є групова, при якій клас розділяється на групи — творчі майстерні по 5—6 чоловік. Темами для групової форми колективної творчості можуть стати різноманітні області і явища навколишнього світу, наприклад: «Світ казки», «Підводний світ і його мешканці», «Космічний простір», «Ліс і його мешканці», «Наше місто» і ін. При виконанні цих завдань повною мірою можуть виявлятися і розвиватися фантазія і уява дітей [16].
Роботу можна вести по двох напрямах: групи по темі виробляють сюжетну ідею картини і розподіляють між собою частини роботи. При виконанні роботи, наприклад, на тему «Підводний світ» в одних майстернях хлоп'ята малюють медуз, кальмарів, в інших — водорості, в третіх — дрібних рибок. Потім все це збирається на одному великому листі і виходить композиція підводного світу;
• групи виконують самостійну закінчену роботу згідно вибраної теми і потім спільно намагаються створити єдину композицію з них. Стосовно «Підводного світу» кожна група на окремому листі ватману вимальовує свою картину підводного світу — і мешканців, і водорості, і пейзаж дна, — які потім об'єднуються в єдине панно.
Ця форма колективної роботи також може виконуватися різною технікою зображення — малюнок може поєднуватися з|із| аплікацією з кольорового паперу. Разом з традиційним промальовуванням об'єктів тонкими лініями, розфарбовуванням мазаннями або методом заливки, можна використовувати малювання методом стусана, який дозволяє дітям адекватніше зображати звірій, птахів, крони дерев. У дітей виникає відчуття задоволеності від роботи, що формує емоційно-позитивне відношення до процесу малювання. Для роботи цим методом необхідні густа гуаш і жорстка кисть|, яку при малюванні слід тримати перпендикулярно до площини листа, роблячи точкові рухи. Клас можна ділити на підгрупи, що працюють різними матеріалами: один ряд працює гуашшю, другою, — крейдою, третій — в техніці аплікації з кольорового паперу. Частина класу може малювати в теплій гаммі фарб, інша частина — в холодній гаммі, а потім роботи зіставляються. Поділ класу допомагає наочно порівнювати виразність художніх засобів, наприклад колірні поєднання (теплі — холодні, світлі — темні).
Коли клас розбивається на групи для колективних робіт, вчитель пропонує хлоп'ятам усередині творчих майстерень вибрати «головного художника», який організовує роботу групи. У різних колективних завданнях в ролі «головного художника» можуть себе спробувати всі хлоп'ята. Це допомагає їм вільніше відчувати себе в колективі, розуміти необхідність злагоджених дій [19].
При колективній творчості класу учні виконують різні елементи єдиної композиції. Варіантом колективної роботи може бути оформлення класної кімнати до новорічного і іншим святам, створення декорацій до спектаклів і ін. Прикладом таких робіт може бути виготовлення паперових фігурок птахів і тварин, з яких можна скласти гірлянди, орнаментальні смуги для прикраси стін і вікон. Дуже подобається дітям малювати на повітряних кулях. Як робочий матеріал вони представляють особливий інтерес: доступні у великих кількостях, легкі, в постійному русі, барвисті, можуть бути використані для створення різних образів людей і тварин, казкових героїв за допомогою малюнка, гафрованого паперу, кольорової фольги, стрічок і ін. Для малювання на кулях підійдуть як звичайні фломастери, так і гуаш, в яку для легкості нанесення малюнка можна додати небагато рідкого мила. Ця форма колективної роботи дозволяє вчителеві брати активну направляючу участь, об'єднуючи дітей навколо основної ідеї. Наприклад, вчитель малює новорічну ялинку, а діти прикрашають її іграшками, або вчитель малює акваріум, а діти — рибок в ньому, або вчитель малює вітку дерева, а діти — птахів на ній [38].
Дітей радують заняття колективною творчістю, особливе задоволення приносить загальний результат, який завжди яскравіше по враженню, багатше за змістом і об'єднує їх переживання|вболівання| і відчуття. Позитивні емоції, у свою чергу сприяють розвитку дитячої творчості і сприятливо впливають на педагогічний процес.
2.3 Методика дослідження та його результати Працюючи в початковій школі села Глухи було проведено ряд досліджень, з допомогою яких можна було вивчити і узагальнити стан досліджуваної проблеми у цій школі.
Було проведено анкетування серед вчителів. Проаналізувавши результати дослідження, можна зробити такі висновки: 21% вчителів вже активно працюють з технологіями активної взаємодії учнів на уроці, 36,2% — починають використовувати технології в своїй практиці і 42,7% опитаних вчителів надають перевагу традиційним методам навчання.
Найбільш ефективними вважають технології групової, парної роботи. Методи «Ажурна пилка», «Займи позицію», «Мікрофон» частіше використовують на початку чи вкінці уроку на підсумковому етапі. Парну, групову роботу, імітаційні ігри є найбільш дієвими при вивченні та закріпленні матеріалу, а також на підсумкових уроках.
Переваги цих методик вчителі вважають в тому, що це позитивно впливає на процес навчання і учнів зокрема — їх навчальні здібності, вміння співпрацювати, взаємодіяти; виховує у дітей повагу і доброзичливість, забезпечує їх загальну активність.
Вчителі початкової школи визначили також і ряд недоліків технологій: потребується значна попередня підготовка до таких уроків і не лише самих педагогів, але і школярів; спостерігається шум під час виконання групами чи парами завдань; існує в деякій мірі необґрунтована критика учнів зі сторони однокласників чи представників інших груп.
Ті педагоги, які використовують активні технології в своїй діяльності, відзначають їх ефективність в порівнянні з традиційними, при яких учень виступає об'єктом навчання. Проте вважають, що найдоречнішим буде поєднання різних форм і методів роботи учнів на уроці, що буде забезпечувати його динаміку і активність учнів.
Для досконалого вивчення проблеми забезпечення активної дидактичної взаємодії учнів на уроці в початковій школі села Глухи у двох третіх класах був проведений експеримент, завданнями якого стало:
— проаналізувати стан досліджуваної проблеми в початковій школі села Глухи на основі анкет, спостережень, бесід з вчителями та учнями;
— виявити рівень знань з української мови та українського читання учнів третіх класів, проаналізувавши творчі і контрольні роботи, провівши ряд спостережень;
— дослідити вплив активних технологій навчання на загальний рівень знань учнів;
— порівняти і систематизувати результати констатувального та контролюючого експериментів, зробити відповідні висновки.
На констатувальному етапі дослідження було проведено ряд спостережень уроків математики, читання, української мови та інших предметів у третіх класах. Уроки були в основному традиційного спрямування. Вчитель працював зі всім класом, використовував різного виду фронтальні, індивідуальні завдання, самостійну. Був проведений детальний аналіз творчих і контрольних робіт учнів, а також бесіди з вчителями і учнями, для визначення загального рівня знань. Таким чином було виявлено, що 25% учнів володіють високим рівнем знань, 66% — середнім рівнем і 9% — нижчим середнього.
Учні цих класів не мали сформованих навичок роботи в групах, парах, навичок співпраці з однокласниками на уроках. Тому перед початком наступного етапу необхідно було працювати за інструкціями. Разом з дітьми були складені правила спілкування, правила взаємодії, що ґрунтувались на основі взаємоповаги, взаємодопомоги, взаєморозуміння.
На формувальному етапі дослідження була розроблена і експериментально перевірялася система оптимального вибору методів навчання, яка повинна сприяти активізації дитячої взаємодії. Було проведено ряд уроків української мови та читання в третіх класах. З одного класу було створено експериментальну групу (28 дітей), а з другого — контрольну (29 дітей). Рівень знань двох груп був відносно однаковим. Таким чином, уроки в першій — експериментальній — групі проводились з використанням активних технологій, групових, парних форм роботи. На перших уроках використовувалась парна робота та спільне обговорення проблемних питань, під час яких учні вчились співпрацювати, дискутувати, взаємодіяти. Ці технології з перших днів сподобалися учням і вони з великим задоволенням вступали в спільну роботу. На наступних уроках дітям давалась можливість взаємо оцінювати один одного, даючи відповідні коментарі. Діти починали працювати і виконувати спільні завдання в групах по чотири І по три. Між дітьми розподілились ролі (відповідач, секретар, посередник і подібні), з якими вони гідно і на високому рівні справлялись. Далі учні переходили до ланкової роботи, де групи співпрацювали між собою, і до складніших технологій: «Акваріум», імітаційні ігри.
На етапі контролюючого експерименту було проведено узагальнення та математична обробка і аналіз одержаних на формувальному етапі експерименту даних.
Основним критерієм ефективності проведеного дослідження були показники сформованості у дітей навичок взаємодії під час виконання спільних завдань і розвиток творчих можливостей та здібностей. Результати були підведені за допомогою проведених контрольних робіт, індивідуальних завдань і спостереженнь діяльності учнів між собою під час виконання спільних завдань. Оскільки в другій — контрольній — групі форми і методи навчання не змінювались, то і рівень знань цих учнів майже не змінився. По закінченні експерименту була проведена математична обробка та систематизація даних. Одержані результати експериментального дослідження подані у таблиці 1.
Результати експериментального дослідження
Таблиця 1.
Таким чином ми бачимо, як змінився рівень знань з української мови учнів експериментальної групи. Кількість дітей з високим рівнем знань зросла у півтора рази. Двоє учнів з рівня нижче середнього перейшли у середній, п'ятеро учнів з середнього рівня перейшли у високий. Такі результати говорять про ефективність використання активних технологій на уроках в початковій школі
Можна сміливо сказати, що забезпечуючи на уроках активну дидактичну взаємодію між учнями, ми не лише зміцнюємо міжособистісні стосунки між однокласниками, вчимо їх співпрацювати один з одним, допомагати своїм товаришам, поважати їх, а і, що найголовніше, покращуємо, зміцнюємо знання учнів, полегшуємо процес навчання.
По закінченню експерименту було проведене тестування учнів експериментальної групи для визначення їх зацікавленості в нових формах роботи на уроці. В результаті було визначено, що діти задоволенні такою роботою, їм подобається працювати, спілкуватись, взаємодіяти зі своїми однокласниками в процесі навчання. А також, як визначили учні, навчальний матеріал вони почали краще розуміти, їм стало набагато цікавіше вчитись. Учні експериментальної групи самі запропонували використовувати подібну роботу на інших.
Детально вивчивши стан проблеми забезпечення активної дидактичної взаємодії учнів, провівши експериментальне дослідження і узагальнивши його результати можна зробити ряд висновків:
— досліджувана проблема є актуальною як для суспільства і науки, так і для формування особистості;
— забезпечення активної навчальної взаємодії учнів має велике практичне значення на уроках:
— великий обсяг матеріалу вивчається за короткий проміжок часу;
— у дітей високий рівень засвоєння знань;
— вчитель сильніше розкривається перед учнями, виступає як організатор, консультант;
— учні приймають важливі рішення щодо процесу навчання, мають можливість спілкуватись і розвивати комунікативні вміння і навички;
— у дітей присутня глибока внутрішня мотивація;
— можливість поєднувати різноманітні види діяльності учнів.
Висновки Питання про активні форми взаємодії учнів між собою під час навчальної діяльності в психолого-педагогічній літературі посідає важливе місце, тому що вони відкривають для дітей можливості співпраці, стосунків, пізнання довкілля.
Активна взаємодія учнів у групах, парах, ланкова робота підвищує інтенсивність інтелектуальної і практичної діяльності школярів. Відповідальність за роботу і її наслідки в групі поширюється на всіх її членів. З часом стиль активної роботи зацікавлює навіть тих учнів, які до того були пасивні й апатичні. Зокрема, стиль групової роботи примушує змінити свої ставлення і працювати для успіху всього колективу. Вони докладають, зусиль до того, щоб їхня група була найкраща і першою відповідала на запитання або розв'язувала поставлену проблему.
Групова форма навчальної діяльності виникла як альтернатива існуючим традиційним формам навчання. В їх основу покладено ідеї Ж.-Ж. Руссо, И. Песталоцці, Дж. Дьюї.
Різновидом групового навчання у межах класно-урочної системи стала бел-ланкастерська система. У 1918 році в школі міста Корін А. Рівін організував навчання учнів різного віку. В основу методики Рівіна була покладена ідея «навчаючи інших, навчайся сам». Концепції Маслоу та Брюннера лежать в основі розробки методів спільного кооперативного навчання. У 60-ті роки в радянській дидактиці з'явився інтерес до групової форми навчання у зв'язку з вивченням проблеми пізнавальної активності, самостійності учнів.
Активна взаємодія учнів на уроці значним чином залежить від самого колективу, його організації. Ступінь зв'язку між членами колективу визначається особливостями взаємодії. Тому для успішного перебігу групової роботи велике значення має згуртування учнів у колективі.
Активну діяльність учнів забезпечують також інтерактивні технології. Суть їх полягає у тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається. Це співнавчання (колективне, кооперативне навчання, навчання у співпраці), в якому і вчитель, і учні є суб'єктами.
Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків. На таких уроках учні вчаться не лише співпраці та взаємодопомоги, але і взаємоконтролю та взаємооцінюванню.
Розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти в працях В. Сухомлинського, творчості вчителів-новаторів 70-80-х рр. (Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенкової та інших).
Групи як первині робочі колективи об'єднують учнів з різним рівнем здібностей, успішності, робочого темпу і виконавської діяльності, створюють можливості переходу до диференційованого керування навчальною діяльністю з урахуванням індивідуальних відмінностей дітей.
Активна дидактична взаємодія сприяє розвитку рівнем розвитку пізнавальних процесів сприймання, пам'яті, уваги, мислення, уяви) та багатьма іншими рисами і якостями.
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--