Зміст
Вступ
1. Значення та місце нетрадиційних уроків в шкільному курсібіології
2. Класифікація нетрадиційних уроків та їх характеристика
2.1 Урок-лекція
2.2 Семінарське заняття
2.3 Урок-конференція
2.4 Урок-диспут
2.5 Урок-залік
2.6 Лабораторна робота
2.7 Урок-гра, йогохарактеристика
3. Плани-конспекти деяких нетрадиційних уроків
3.1 Урок-інсценізація
3.2 Урок-подорож
3.3 Інтегрованийурок
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Урокє основною формою організації навчально-виховної роботи вчителя з класом –постійним, однорідним за віком та підготовкою колективом дітей – за державноюпрограмою, твердим розкладом і в шкільному приміщенні.
Науроках біології учні під керівництвом учителя систематично і послідовновідповідно до програми набувають теоретичних знань і практичних вмінь інавичок, а також елементів всебічного розвитку особи. На уроках закладаєтьсяфундамент світогляду молодого покоління.
Основнийнавчальним матеріал вивчається під час уроку, з ним пов`язані інші формивикладання біології. Під час уроку виникає потреба у проведенні екскурсій,дослідів і спостережень у природі, проведенні виховних заходів.
Самепід час уроку розв`язуються основні завдання навчання і виховання. Зміст йогоповинен відповідати вимогам науковості і доступності, мати ідейну спрямованістьі сприяти вихованню світогляду. Велику увагу вчитель приділяє вивченню обсягунавчального матеріалу, для того щоб учні могли засвоїти його під час уроку.Вивчення нового матеріалу відбувається в органічному поєднанні з ранішевивченим. Тим самим досягається планомірний і послідовний розвиток біологічнихпонять.
Останнім часом у практику роботи вчителя впроваджуються нетрадиційніформи організації навчально-виховного процесу. Як свідчать результатидосліджень та практичний досвід, їх запровадження забезпечує підвищенняактивності навчально-пізнавальної діяльності учнів, формування самостійностімислення, розчиток творчості.
Мета нашої роботи сформувати поняття про основні види нетрадиційнихуроків.
Предмет дослідження – особливості використання різних форм нетрадиційнихуроків.
Об`єкт дослідження – нетрадиційні форми навчання.
Основні завдання роботи полягають у тому, щоб:
- з`ясувати місце нетрадиційних уроків в шкільному курсібіології;
- охарактеризувати основні види нетрадиційних уроків;
- навести приклади планів-конспектів кількох нетрадиційнихуроків.
1. Значення та місце нетрадиційних уроків в шкільному курсібіології
Відповідальне ставлення до навчання проходить складний ідовгий шлях — від простого і якісного виконання вимог учителів до складноїсистеми самостійних дій учня, націлених на вдосконалення навчальної роботи, якавизначається, в основному, внутрішніми факторами і світоглядом, що формується,розумінням суспільного обов'язку, життєвою метою, пізнавальними потребами,інтересами, тобто Ідейною спрямованістю І активністю особистості в навчальномупроцесі.
Від рівня виховання відповідального ставлення до навчанняпідлітків залежить рівень і характер їхньої активності в процесі оволодіннязнаннями, цілеспрямованості, працелюбності, самореалізації. Відповідальнеставлення до навчання, яке є результатом цілісного формування особистості, стаєфактором подальшого розвитку цієї особистості, впливає на підвищення рівня їїсамоорганізації в галузі навчання і в житті загалом.
Дуже важливо для кожного вчителя володіти тією сукупністюприйомів та засобів, за допомогою яких у школярів у процесі навчаннявиховується воля, виробляєтьсязосередженість, виникає бажання вчитися, долати труднощі.
Для кожного вчителя основним завданням є підключити учня доактивної та самостійної діяльності, поставити його в позицію суб'єкта цієїдіяльності, який несе за неї відповідальність. Тільки тоді, коли ми даємоучневі можливість діяти самостійно, ми можемо виховати у ньоговідповідальність. Практична самостійна діяльність — це найважливіша умоваформування відповідальності. Ось чому таким важливим фактором є взаємодіявчителя та учня на уроці. Зацікавленість, викликана вчителем на уроці, яктимчасовий психічний стан, за певних умов може перерости в стійкий інтерес дознань чи предмета [7].
Для організації колективної пізнавальної діяльності вдослідній роботі ми використовували нестандартні уроки: урок-конференцію,урок-консультацію, інтегративні або бінарні уроки, де поєднувалися англійська —біологія, англійська — географія, англійська — українська література. Для позаурочноїдіяльності було створено театр, учні також готували матеріал як гідиекскурсоводи і проводили екскурсії в музеях російського та українськогомистецтва і оглядову екскурсію по місту Києву. Гарний результат дали бінарніуроки англійська — біологія та англійська — географія, де вчителі біології тагеографії самі володіли англійською мовою. Спочатку клас розбивався на групи5-6 учнів, учитель ставив мету і пояснював, що він хоче від учнів. Потім науроках англійської мови вводилась нова лексика, здійснювався комплекстренувальних вправ на закріплення І паралельно на уроках біології та географіївідводилось 15-20 хвилин на опитування англійською мовою по темі, що вивчалася.З географії вивчалась економіка Великобританії, США, Канади, Австралії. Науроках англійської мови вивчались ці ж теми. Завершальним етапом бувурок-конференція, де були присутні гості, вчителі, журі, обране з учнів ускладі п'яти чоловік, щоб оцінити кожну команду. Чотири команди, якіпредставляли чотири країни, нараховували по п'ять учнів. Відповідний учень укоманді представляв уряд, пресу, громадського діяча, діяча культури таперекладача. Команди знали, що вичерпна відповідь без помилок — це бали длякоманди, тому під час підготовки команди до уроку-конференції відбиралисясильніші учні і тренували слабших, щоб забезпечити очки для своєї команди,готували карти, схеми, підбирали разом літературу. Якраз тут яскраво проявивсярезультат роботи команди, коли від результату роботи одного учасника залежитьуспіх усієї команди. Примусу з боку вчителя не було, члени команди самі булизацікавлені в результаті і тому кожен підходив до вчителя і просив прослухатийого, глянути матеріал, проконсультувати. Була активна взаємодія вчителя таучня на творчій основі, відбувалося активне спілкування членів команди, безучасті вчителя, вироблялися навички самостійної та пошукової роботи.
Щодо бінарного уроку з біології, то кінцевою метою його бувурок-рольова гра, де обирали двох учителів, роль яких виконували учні, які буливченими-дослідниками, журналістами і перекладачами. Кожен висловлював своюдумку, журналісти ставили запитання українською та англійською мовами,перекладачі перекладали. Результатом уроку був залік із теми з біології таанглійської мови — захист довкілля, вплив цивілізації на довкілля та їїнаслідки. Урок-рольова гра характеризується високим ступенем активностішколярів. У навчальну роботу включаються навіть несміливі та сором'язливі учніі це сприяє їхньому самоствердженню в класі. При цьому виховуються такі якості,як свідома дисципліна, працелюбність, самостійність, ініціатива, творчість. Припідготовці до такого уроку учням потрібні додаткові знання, окрім підручника.Вони вчаться працювати з додатковою літературою словниками, працюватисамостійно в читальному залі. Рольові ігри допомагають розвивати інтелектуальнівміння, виділіти головне, робити висновки та узагальнення. Вони дають вчителюзмогу прилучити учня до творчої самостійної діяльності [7].
При цьому в учня, навіть найслабшого, почуттявідповідальності за власний рівень знань. Бажання не підвести свою групу підштовхуєучня підвищувати рівень знань, тренувати навички та уміння, допомагає розкритийому свої здібності.
Як народжується нестандартний урок? З чого і Завдяки чому?По-перше, з нестандартної педагогічної теорії. По-друге, із вдумливогосамоаналіз) діяльності вчителя. А ще — із психологічного передбачення перебігутих процесів, які відбуваються на уроці. А найголовніше — з відсутності штампіву педагогічній технології.
Складний час, складні стосунки… Нібито й вільніше стало, і немає єдиної,уніфікованої освіти, і минули ті часи, коли від заданого зверху змісту не можнабуло вчителям відхилитися ані на крок. Чи думали ми, що нині в Україні діятимемайже 30 навчальних програм початкової школи? Та варіантність навчальнихпрограм у сучасних загальноосвітніх школах не гарантує міжнародно визнаногохарактеру й рівня розвитку учнів певного віку. Шлях до мети — в пробудженніпрагнення кожного учасника навчально-виховного процесу — і дорослого, ідитини—до спільної організації шкільного життя, розвитку відповідальності заспільну справу, що починається з відповідальності за себе, за свої дії, своєжиття. Пошук співробітництва., співдружності, пройнятий гуманістичнимивзаємовідносинами, — основи побудови нестандартного уроку [13].
З приходом дитини до школи розпочинається новий етап урозвитку різних форм зі спілкування. Учень 1 класу потрапляє в атмосферууміння, тоді як дошкільником цілий день проводив у грі. І спілкування дітейпоступово набуває якісно нового змісту, бо для цього виникають нові умови:з'являється необхідність засвоювати нові поняття з різних навчальних дисциплін,опановувати нову інформацію, робити спроби застосовувати її під час виробленнянових дій та навичок.
Дидактична взаємодія на уроці уявляється в цьому контексті якспівпраця в підсистемах: «особистість учителя — клас», «особистістьучителя — особистість учня», «особистість учня — особистість учня»,«особистість учня — клас».
Б усіх цих підсистемах постійно і незмінно присутня друга:весь час відбувається взаємодія вчителя й учня як двох особистостей. Саме її іможна вважати провідним педагогічним механізмом діалогу, який відбувається науроці. Зміст і структура діяльності учня і вчителя, спрямованість на досягненнямети, характер реалізації завдань на уроці вже достатньо розроблені в науковихпрацях І.Лернера, М.Скаткіна, В.Онищука, В.Бондаря. Виходячи з того, щоелементарною моделлю дидактичної взаємодії на уроці є метод навчання, ці вченісвоєрідно підходять до класифікації методів навчання. Як відомо, сьогодніналічується шість таких підходів: за метою навчання, за характером дидактичноївзаємодії, за етапами засвоєння знань, умінь і навичок на уроці, за ланкамизасвоєння знань і множинний підхід.
Ми беремо за основу тримірний підхід до класифікації методівнавчання В.Бондаря. У ньому особливо приваблює можливість комбінувати методинавчання практично необмежено. Розглядаючи реалізацію певного методу чи групиметодів на уроці як факт дидактичної взаємодії в зазначених вище підсистемах,помічаємо, що поза увагою багатьох дослідників (навіть І.Лернера іН.Тализіної)проходить характер взаємодії мотиваційних сфер учителя й учня.
Хоча Н.Тализіна й зазначає, наприклад, що вчитель,розпочинаючи вивчення будь-якої теми, має бути впевнений, що учні володіютьнеобхідними пізнавальними засобами (мабуть, у тому числі й мотивами), але жсама собі суперечить, стверджуючи, що керування узагальненням пізнавальних дійі тих знань, що до них входять, має здійснюватися через побудову діяльностідітей, шляхом контролю за змістом їхньої орієнтовної діяльності. Мається наувазі, звичайно, й мотивація, але тут вона відіграє вже роль однобічного впливу— враховується лише мотивація учнів. Мотивація ж учителя функціонує на рівні «впевненості»чи «невпевненості» у можливості актуалізації диспозицій учня, тобтойого потреб, інтересів, нахилів, здібностей. А цього, гадаємо, недостатньо.Адже на уроці взаємодіють не тільки характери (і цього, здавалося б, досить длявисвітлення механізму дидактичної взаємодії), а й досвід, набуток учня йучителя, потребово-мотиваційні сфери обох учасників дидактичного процесу [13].
І.Лернер у своїй рівневій класифікації змісту освіти яккатегорії людського досвіду виділяє в окремий рівень емоційно-ціннісністосунки. Численні експериментальні дослідження психолого-дидактичного напрямусвідчать, що це не так рівень, як властивість всього процесу навчання якдіалогу. Свідомо чи підсвідомо, мотиви вчителя й учнів, зустрічаючись, «живуть»спільним життям. Діалог тут, власне, і полягає о тому, що відбувається обмін нелише словами (запитання — відповіді), а й почуттями, потребами, оцінками.
В.Матюхіна показала, що мотиваційна сфера учнів є вельмискладною системою й характеризується за змістом і станом. За першим критеріємвона дотримується встановленого підходу, поділяючи мотиви навчання на навчально-пізнавальніта широкі соціальні, які, у свою чергу, розгалужуються. А за другим критеріємця авторка спирається переважно на стан мотиваційної сфери молодшого школяра,що характеризується усвідомленістю та дієвістю мотивів навчання, не враховуючитаких аспектів, як їхня ефективність, емоційна ситуативність та усвідомленняучнем себе як суб'єкта навчання, відчуття образу «Я».
І от саме за таких умов, які авторка пропустила в своємуаналізі, виникає, на наш погляд, один із гірших варіантів спілкування — учительнад дітьми (авторитарний стиль). Опишемо його в світлі нашої основної ідеї.
Як не прикро, але саме цей стиль поширений у педагогічнійпрактиці. Багатьма батьками, а подекуди й колегами, він сприймається як єдиноправильний, «серйозний» стиль, за якого виключається «загравання»з учнями. За авторитарного стилю роботи вчитель — панівна фігура, недосяжна, аіноді навіть страхітлива. Він вказує — вони виконують його накази. При ньомуучні сильні, багато знають, вміють, без нього — дещо пам'ятають, але нічого невміють. Ініціатива їхня скута, самостійність зведена до мінімуму. Вчитись іщось робити їм нецікаво. За такого навчання дуже низька якість і глибиназасвоюваних знань, бо нові знання учень мовчки сприймає з пояснень учителя.Відпадає потреба думати, а наслідком цього є невміння пояснити свою думку,грамотно дати зв'язну відповідь на запитання. Адже мовчання учня біля дошки —це мовчання його думки!
Іноді учень хоче зрозуміти, розібратися в матеріалі, якийпояснює вчитель, але боїться перепитати його про незрозуміле, порадитися з ним,бо ділове спілкування на уроці фактично забороняється. Форма такогоспілкування, його зміст в учителя авторитарного стилю має тількиконтрольно-оцінний характер. Ділове спілкування, якщо його можна так назвати,за таких умов навчання існує під час взаємоперевірки виконання завдань. До тогож, цей прийом застосовується таким учителем як штучна інновація, данина часовічи моді. «Санкціоноване» спілкування тільки зовні нагадуєспівробітництво. Привнесена в авторитарний стиль як інородне тіло, такавзаємоперевірка, по суті, ним і залишається, не даючи продуктивного наслідку.Це просто інсценівка взаємодії, бо тут не створюються умови для обміну мотивамидій, доказами.
Особистісне спілкування вчителя з учнями за авторитарного стилю мас епізодичнийхарактер і пов'язане з проблемами у навчанні. Лідерами в такому спілкуваннісеред учнів стають ті, що добре вчаться, їм пропонують дружбу. Спілкування зтакими учнями підтримується з боку вчителя, батьків [7].
Отже, за авторитарного стилю взаємодії учасниківнавчально-виховного процесу ділове й особистісне спілкування має офіційнуспрямованість, епізодичний характер, виявляється на примітивному рівні. Ученьне виступає як партнер по спілкуванню в побудові та організації навчальної діяльності.Він є тільки об'єктом, який задіяний у цю діяльність для засвоєння знань, уміньі навичок. Учитель у цьому разі не володіє механізмами розвитку комунікативнихумінь молодших школярів на кожному етапі навчального процесу, часто не вмієспілкуватися сам.
Ми за той демократичний характер взаємовідносин педагога йучнів, який називається сьогодні педагогікою співробітництва, діалогу. За такихвзаємовідносин учень є не тільки об'єктом впливу, а й самокерованою,самостійною та вільно діючою особистістю, повноправним співучасникомпедагогічного процесу. Учитель у навчально-виховному процесі постійно підтримуєконтакт з учнями, створюй відповідну психологічно комфортну обстановку длясприймання, міцного засвоєння навчального матеріалу. Функції контакту різні.
Так, методична функція полягає в тому, щоб зосередити увагуучнів на значущих моментах, створити сприятливу робочу обстановку длясприймання матеріалу, «втягти» учнів у доцільну послідовність йогозасвоєння. Евристична функція виявляється в активізації допитливості учнів, створенніпроблемної ситуації під час навчання, «провокуванні» пошуку їїрозв'язання. Контрольна функція, або функція зворотного зв'язку, дає змогудізнатися, наскільки повно й правильно сприймають учні його повідомлений.Морально-етична функція полягає в тому, щоб привернути до себе. клас,заволодіти його довір'ям, і регулювати моральне самопочуття дітей на уроці,створюючи «ситуацію успіху». Вчитель-етик — стежить заспіввідношенням у площині «перемоги — поразка». Під емоційноюфункцією слід розуміти взаємовплив учителя і його вихованців: вступаючи вконтакт з класом, учитель настроює його на доцільний ємоційний лад, а класнадихає вчителя, емоційно стимулює своєю захопленістю, інтересом до думок, щовикладаються, а також виконуваних видів роботи [13].
Методи встановлення контакту також різноманітні. До нихналежать: емоційно-психологічний зачин уроку, створення проблемної ситуації,стимулювання творчості в цю мить", відповіді на запитання, зміст самихзапитань, інтонаційна гама викладу, зміни в емоційному тоні фрагментів уроку, «режисура»та ін.
Успіх організації нестандартного уроку під час розв'язанняпроблемної ситуації на етапі засвоєння нових знань чи виконання завдань наетапі застосування набутих знань на практиці залежить від того, як засвоєніприйоми спілкування, розвинута техніка мовлення, мовленнєвий етикет, умінняволодіти своїм організмом: міміка, жест, погляд, постава, манера триматися підчас розмови, зустрічі.
Сформувати і розвинути комунікативні вміння значною міроюдопомагають уже на початку першого навчального року уроки навчання грамоти, апотім — уроки читання. Розвинуті комунікативні вміння забезпечують учнямміцність засвоюваних знань упродовж усього навчання в школі, з одного боку, а зіншого — здатність швидко й правильно орієнтуватися в будь-якій навчальній іжиттєвім ситуації, брати на себе певну ролі:, діяти в її межах, готовність доризику, самобутність, оригінальність. А такі якості допомагають будь-який урокзробити нестандартним. При цьому відпадає потреба спеціально готувати «відкриті»,зовнішньо нестандартні уроки, позбавлені внутрішнього змісту, які звичайноготують для перевіряючих, репетируючи їх як звичайнісіньке шоу.
2. Класифікація нетрадиційних уроків та їх характеристика2.1 Урок-лекція
Лекція — одна із форм організації навчання взагальноосвітньому навчальному закладі. її основою с системне усне викладеннявчителем навчального матеріалу протягом одного уроку (чи пари уроків), головнийзміст якого становлять аналіз та узагальнення фактів, а провідними прийомами єпояснення й міркування. Залежно від теми лекції в ній можуть превалюватихарактеристика, опис, розповідь про певні факти, процеси, явища. Структуратрадиційної лекції така: організація діяльності вчителя й учнів; формулюваннятеми, постановка мети і завдань; актуалізація опорних знань учнів; викладеннязмісту дидактичного матеріалу вчителем, забезпечення умов сприйняття тазасвоєння Його учнями; узагальнення та систематизація знань учнів, здобутих упроцесі читання лекції.
У процесі підготовки, до. лекції вчителеві необхідно:визначити оптимальний обсяг нової інформації; забезпечити відповідністьінформації теоретичним положенням тієї науки, до якої належить навчальнийпредмет; акцентувати увагу учнів на основному, істотному; забезпечити повнотута глибину реалізації змісту навчального матеріалу. Важливо також вибрати тараціонально використати методи і засоби викладу змісту лекції, визначити метод-домінантувикладання навчального матеріалу (репродуктивний, проблемний, творчий).Специфічним, як стверджує І.М.Чередов, у лекції відносно до уроку є етапвизначення домашнього завдання. Тут важливо уникати перевантаження учнів. Зцією метою доцільно давати диференційовані завдання, план семінарського заняттяз теми лекції, розраховуючи на те, то учні заздалегідь почнуть готуватися дообговорення конкретних питань за змістом лекції [20].
Залежно віл дидактичної мети та місця в логічній структурінавчального матеріалу розрізняють такі типи лекцій: вступна, оглядова,узагальнююча, лекція-інструктаж.
Специфіка вступної лекції полягає в тому, що її головноюметою є розкриття провідних ідей і аспектів курсу навчального предмета,перспективи навчальної роботи з учнями щодо оволодіння змістом курсу предмета.При цьому важливо використовувати внутрішньокурсові та міжкурсові зв'язки. їхреалізація забезпечує цілісне сприйняття та уявлення про предмети, яківивчаються, їхню практичну значущість. Для вступної лекції найтиповішимиприйомами викладання навчального матеріалу є порівняння, співставлення,спирання на знання учнів, здобуті у практичній діяльності та спілкуванні,доведення, висновки, оціночні судження.
Оглядова лекція проводиться, як правило, з метою висвітленняширокого кола питань з того чи іншого курсу навчального предмета, ознайомленняз новою інформацією з цих питань, розширення світогляду учнів. Важливиммоментом оглядової лекції є відбір і структурування навчального матеріалу, щозабезпечує підготовку учнів до логічного сприйняття систематизованої інформаціїта засвоєння системних знань. Превалюючими прийомами оглядової лекції єрозповідь, опис та аналіз фактів, явищ, процесів. Засобами реалізації змістуоглядової лекції є раціональне поєднання слова вчителя та наочності (таблиць,кодокарт, кодофільмів, різних видів ТЗН, зокрема комп'ютера та Ін.)
Узагальнююча лекція зазвичай проводиться після вивченняповного курсу навчального предмета або великого його розділу метоюсистематизації та поглиблення знань учнів. Вона є підсумком системи проведенихраніше уроків і включає провідні аспекти курсу даного навчального предмета. Упроцесі узагальнюючої лекції доцільним є використання узагальнюючих таблиць,схем, ТЗН тощо.
Лекція-інструктаж проводиться з метою підготовки учнів досемінару, лабораторної роботи, практичного заняття. Розкриваючи теоретичний іприкладний аспекти теми лекції, вчитель акцентує увагу на можливих та доцільнихшляхах використання теоретичних знань, навичок і вмінь у процесі самостійноїроботи; дає розгорнуте трактування того кола питань, які передбачено розглянутина наступному занятті. На лекції-інструктажі можуть бути поставлені завданнярепродуктивного, реконструктивного, варіативно-тренувального, пошукового татворчого характеру; зосереджується увага учнів на джерелах додаткової інформації.
Таким чином, з метою підвищення якості лекції вчителевінеобхідно чітко визначити місце теми лекції в логічній структурі курсунавчального предмета, оптимальний обсяг навчального матеріалу, форми, методи тазасоби ефективної його реалізації. Залежно від форми організації і керуваннянавчально-пізнавальною діяльністю учнів лекція може бути монологічною,діалогічною, полемічною.
Характерними ознаками монологічної лекції є превалюючевикладання її змісту самим учителем, який розкриває ті чи інші положення увигляді готових висновків. У ньому випадку учні сприймають на слух інформацію,фіксують основні положення, запам'ятовують. Монологічна лекція має своїпереваги та недоліки. Переваги полягають у тому, шо вчитель може чітковизначити обсяг змісту лекції та забезпечити Пою реалізацію, регламентувативтисну діяльність і діяльність учнів, полупати матеріал ул блоками й фрагментами, варіювати ними залежно пінсприйняття учнями інформації.
Діалогічна лекція розрахована на псиний ступінь участі учніву розкритті її змісту при керівній та спрямовуючій ролі вчителя. Лекція, якапроводиться в діалогічній формі, досягає успіху тоді, коли вчителем добрепродумані та сформульовані запитання для діалогу з учнями, передбачені можливіваріанти відповідей на них, визначені серед них найбільш суттєві [21].
Полемічна лекція передбачає викладання змісту матеріалу увигляді постановки дискусійних проблем, ідей, положень, що вимагаютьрозв'язання в холі дискусії. При цьому не виключені різні думку з того чиіншого питання. Роль учителя у проведенні полемічної лекції дуже складна. Йомунеобхідно бути ерудитом, володіти мистецтвом полеміки, орієнтуватися в різнихпоглядах та спрямовувати учнів па правильні висновки. Крім того, пін мас: бутидемократичним, справедливим, винахідливим, в міру гнучким. Полеміка — один зіспособів ефективного емоційного виливу на учня збудження його інтересу,щирості, бажання шукати істину.
Незалежно від типу лекції у процесі її спостереження тааналізу слід звернути увагу на такі параметри:
— підготовка вчителя до лекції (доцільний вибір теми лекції);
— постановка триєдиної мети та завдань лекції; розробкасистем питань (плану), що розкривають зміст лекції; знання основної та допоміжноїлітератури з теми лекції; засобів її реалізації, визначення провідних ідей,вибір оптимальної структури лекції логічність викладання матеріалу;
— прийоми викладання вчителем навчального матеріалу(пояснення, міркування, використання наочності, у тому числі ТЗН, комп'ютерноїтехніки, додаткового дидактичного матеріалу);
— прийоми організації навчально-пізнавальної діяльності учніву Я процесі читання лекції (складання Ц розгорнутого або тезисного плану;
— конспектування лекції; фіксація фактів, які необхідні длянаступного проведення практичного заняття я чи лабораторної роботи, розв'язаннязадач тощо; вибір прийомів запису матеріалу лекції);
— способи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів(постановка запитань і завдань для аналізу, зіставлення і порівняння різнихфактів, явиш, самостійних висновків та пропозицій);
— привертання уваги учнів до р змісту лекції за допомогою відомих Яприйомів спілкування під час її читання: «Це особливо важливо!..», «Вдумайтесь...»,«Зверніть увагу...» тощо; за допомогою таких висловів: «Зробимовисновки», Отже ми бачимо...; риторичних запитань, на які її пізніше дастьвідповідь сам учитель: «Чим пояснити цей факт?, „Як по-і в'язані міжсобою ці події?“, пауз, які дають змогу учням вдуматися у викладене;
— тип лекції залежно від дидактичної мети і її місця влогічній структурі навчального матеріалу і (вступна, оглядова, узагальнююча, ілекція-інструктаж); залежно від і форми організації і керуваннянавчально-пізнавальною діяльністю учнів (монологічна, діалогічна, полемічна);
— ефективність лекції: стан дисципліни учнів; інтерес до інформації,викладеної вчителем; якість виконання навчальних завдань; вміння учнів робитивисновки, вносити пропозиції; міцність, повнота та глибина знань учнів звисвітленої теми.2.2 Семінарське заняття
Семінарське заняття є формою навчання, що дає змогу ефективноі організувати самостійну роботу і учнів. Семінарські заняття найчастішепроводяться у старших класах. При цьому учням надається можливість активнооперувати знаннями, здобутими на уроках, а також у і процесі самостійної роботиз рекомендованою літературою. На семінарському занятті допустимі дискусії,заперечення, обговорення, аргументація тощо, що дає змогу учням більш осмисленоІ міцно засвоювати тему. Семінар — це живий творчий процес, який не може бутизапрограмований в усіх деталях [20].
Основними завданнями семінарського заняття є: закріплення,розширення та поглиблення знань учнів, здобутих раніше на уроках; формування Ірозвиток навичок самостійної роботи учнів; реалізація диференційованого підходудо навчання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів; створення умов дляформування й розвитку їхніх пошуково творчих знань та навичок.
За характером семінарські заняття поціляються на:випереджальні. навчальні, узагальнюючі (підсумкові).
Випереджальні семінарські заняття проводяться перед вивченнямневеликої (а обсягом та нескладної за змістом теми. їх мета — формувати вмінняорієнтуватися у змісті навчального матеріалу, поділяти описовий, пояснювальнийта інструктивний матеріал, головне, істотне у змісті теми. Підготовка досемінару такого типу вимагає обов'язкового інструктажу, розробки групових таіндивідуальних завдань, контролю за процесом підготовки учнів до семінару.
Навчальний семінар проводиться у процесі вивчення теми таставить за мету: поглибити знання, сформувати уміння та навички застосуваннятеоретичних знань учнів у практичній діяльності; усунути прогалини у навчальнихдосягненнях учнів із засвоєної теми. На семінарських заняттях навчального типувчитель, спираючись на знання, вміння та навички учнів, набуті на попередніхзаняттях, розробляє систему навчальних завдань для самостійної роботи. Прицьому завдання повинні не дублювати аналогічні, раніше використовувані, аносити варіативно-тренувальний або реконструктивний характер. Основні метоли таприйоми роботи вчителя на навчальному семінарі — це обговорення, дискусія,аналіз, висновки і пропозиції [16].
Специфіка узагальнюючого (підсумкового) семінару полягає втому, що він проводиться після вивчення складної за змістом та великої заобсягом теми чи розділу навчальної програми. Його мета — формувати вміння танавички учнів самостійно систематизувати і поглиблювати знання, використовуватиїх у практичній діяльності. Ефективність семінарського заняття такого типузначною мірою залежить від ретельності його підготовки. Передусім, учителевінеобхідно визначити місце семінару в системі інших уроків з навчальногопредмета; правильно сформулювати тему, мсту і завдання семінару; визначитиобсяг матеріалу для розгляду на занятті. Суттєву роль при цьому відіграєорганізаційна сторона семінарського заняття, зокрема: розробка питань тадиференційованих завдань для обговорення; складання переліку основної тадодаткової літератури; завчасне (за 10— 15 днів до заняття) доведення до відомаучнів плану семінару; повідомлення про форму організації та проведення заняття;визначення ролі кожного учня як активного йога учасника; підготовка спільно зучнями необхідного наочного матеріалу, забезпечення методичного та технічногооснащення семінарського заняття. До підготовки семінару доцільно залучати такожбатьків, завідувача бібліотеки загальноосвітнього навчального закладу,запропонувавши їм організувати, наприклад, виставку книг, посібників, зразківнаочних матеріалів, самостійних творчих робіт учнів та ін.
Важливе значення у підвищенні: ефективності семінарськогозаняття лає технологія його проведення. Як правило, семінарське заняттяпочинається із вступного слова вчителя оголошення теми, розкриття її актуальності,ознайомлення з планом). Обговорення питань плану заняття отже починатися зраніше запланованого повідомлення учня або вільного його виступу. Бажановитикати надійних учнів, але не найсильніших. Активна діянавчально-пізнавальної діяльності учнів на семінарі залежить вії вільноговибору опонентів, створення проблемних ситуацій, розгортання мікродискусій.Завершується семінарське заняття підбиття підсумків обговорюваної теми,оцінюванням знань учнів.
Незалежно від типу семінарськогс заняття у процесі йогоспостереження та аналізу доцільно звертати увагу на такі параметри:
— вибір теми (співвідношенню вивченого та нового матеріалу;характер матеріалу, що дає змогу поглибити знання учнів, підвищити її інтересдо навчального предмета, розширити світогляд; можливість забезпечити учнівлітературою з теми; врахування ступеня сформованості в учнів умінь та навичоксамостійної роботи);
— педагогічна доцільність постановки мети та завданьсемінару;
— підготовка вчителя та учнів до семінару (розчленування темина конкретні питання; інструктаж щодо роботи з основною та додатковоюлітературою; вибір форм самостійних повідомлень учнів — доповідь, реферат,виступ, опанування; підготовка Ілюстративного матеріалу);
— технологія проведення семінару (повідомлення теми, мети тазавдань заняття; надання слова учням для повідомлення з питань семінару;коментар щодо повідомлень учнів; концентрування уваги учнів на питаннях, якіпередбачені планом; постановка питань у процесі повідомлень учнів, щоспонукають до дискусії, вимагають доказовості, міцних знань, винахідливості);
— розкриття теми семінарського заняття (чи всі питаннярозкриті, глибина та повнота їх висвітлення, кількість „активних“учасників семінару, активізація і стимулювання учнів у процесі роботи);
— підбиття підсумків семінарського заняття (чи розкрита тема,які знання здобули учні, ставлення до заняття і творча активність учнів,досягнення мети заняття, оцінювання і стимулювання учнів до активної участі всемінарі, похвала за кращі відповіді та активну участь у роботі семінару);
— результативність семінарського заняття (закріплення тапоглиблення здобутих раніше знань учнів, набуття нових знань; формування вучнів умінь та навичок, зокрема самостійної роботи з першоджерелами; розвитокздібностей учнів, формування умінь застосовувати теоретичні знання на практиці,ступінь творчого мислення учнів, самоорганізація та самоконтроль).2.3 Урок-конференція
Конференція як форма організації навчально-виховного процесупередбачає присутність в одній аудиторії учнів, які об'єднані однією метою —розв'язання певної теоретичної чи практичної проблеми. Творче обговорення тарозв'язання обраної проблеми визначають зміст конференції, характерною ознакоюякої є дискусія результатом осмисленні цієї проблеми.
Учнівська конференція — по важлива форма навчання, яка сприяєформуванню знань, умінь і навичок учнів, їх закріпленню та вдосконаленню,поглибленню і систематизації. Це комплексна форма узагальнення результатівсамостійної пізнавальної діяльності учнів піл керівництвом учителя, щоздійснюється завдяки спільним зусиллям учителя та учнів. Метою конференції споглиблення, зміцнення та розширення здобутих знань; розвиток і саморозвитоктворчих здібностей учнів, їхньої активності; створення передумов самовиховання,самовдосконалення, самовизначення учнів [21].
Щодо типізації шкільних конференцій немає єдиної думки ні впсихолого-педагогічній літературі, ні в практиці роботи загальноосвітніхзакладів. Окремі автори виділяють теоретичну, читацьку й підсумковуконференції; інші — навчальну, підсумкову та оглядову. При цьому як основукласифікації конференцій різні автори використовують різні характеристики. Так,у визначенні „читацька конференція“ пріоритетним є контингент їїучасників, тобто — читачів. Неправомірно, на наш погляд, виділяти в окремий виднавчальні конференції, оскільки шкільні конференції (проблемні, тематичні,оглядові тощо) — всі є навчальними. У зв'язку з цим вважаємо, що в практиціроботи загальноосвітніх навчальних закладів слід виділяти і проводити:оглядові, підсумкові та тематичні конференції.
Оглядова конференція проводиться з однієї чи кількохпов'язаних між собою актуальних проблем, з яких учні повинні поглибити знаннята отримати додаткову інформацію, її мстою є систематизація знань, умінь танавичок учнів, стимулювання їхньої пізнавальної активності, забезпеченнясистемних знань учнів, формування колективних й особистісних відносин,самостійності у виборі засобі», форм і метолів навчально-пізнавальноїдіяльності. Оглядова конференція може проводитися: на початку вивчення того чиіншого предмета з метою розкриття перспективи вивчення нового курсу; в серединіабо наприкінці його вивчення — з мстою розширення, поглиблення тасистематизації знань, умінь і навичок учнів.
Підсумкова конференція проводиться як заключний етап вивченняпевного розділу навчальної про грами. Це може бути конференція з підбиттяпідсумків вивчення творчості окремого письменника; окремого великого їп обсягом літературного твору; зіспоріднених проблем різних навчальних предметів, тобто з міжпредметноїтематики.
Тематична конференція, як правило, проводиться з окремоїактуальної теми: наукової, технічної, практичної. Вона може стикуватися знавчальною програмою окремих предметів; зумовлюватися політичними чи соціально-економічнимиподіями, умовами розвитку суспільства в країні та за кордоном. До визначеннятеми конференції бажано залучати учнів, особливо старшокласників. Для цьогодоцільно провести анкетування чи усне опитування учнів [21].
Підготовку конференції, незалежно від її типу, можна умовноподілити на два етапи. На першому етапі визначається тема конференції,ставляться мета та завдання; розробляється перелік питань, які розкривають тему(план); оголошується конкурс на кращу доповідь девіз конференції;розподіляються обов'язки між учнями; готуються література, виставкові та наочніматеріали. Другий етап підготовки до конференції характеризується більшінтенсивною діяльністю вчителя та учнів: уточнюється план конференції,визначаються її учасники (учні одного класу, паралелі класів), складаєтьсясписок рекомендованої літератури, оголошуються доповідачі та виступаючі,готується інформаційний стенд. На другому етапі визначним моментом у підготовціконференції є її змістова сторона. У цьому плані першим помічником є вчитель,який надає допомогу учням, іншим учасникам конференції; переглядає змістдоповідей, аналізує їх; порівнює, зіставляє, прогнозує можливі зіткнення різнихдумок, поглядів, переконань. Якщо визначаються опоненти доповідачів, то вонитеж повинні заздалегідь ознайомитися зі змістом доповідей. При цьому ставитьсямета виявлення нової Інформації, цікавих статистичних даних, фактів, прикладівз літератури і практичної діяльності, які мають узагальнюючий характер ісприяють підвищенню інтересу учнів до певного курсу навчального предмета, вт.ч. до теми конференції.
Практика роботи загальноосвітніх навчальних закладівпідтверджує, що доцільно проводити конференції з таких тем, які дали б змогувикористовувати знання учнів з кількох навчальних предметів. При цьому якістьконференції підвищується завдяки об'єднанню зусиль учителів-предметників у їїпідготовці й проведенні.
Технологія проведення уроку-конференції така: оголошеннятеми, виголошення доповідей, співдоповідей, виступів; затвердження регламентуроботи; підтримка робочої обстановки; концентрація уваги учнів на темі конференції,активізація навчально-пізнавальної діяльності учасників конференції; дотриманнячіткої процедури її проведення; забезпечення позитивної установки на сприйняттязмісту повідомлень, відповідного морального і психологічного мікроклімату,атмосфери поваги і довіри.
Підсумки конференції доцільно підбивати колективно, залучаючиучасників до оцінювання її результативності, використовуючи думки та ідеїопонентів. Для оцінювання ефективності конференції можна створити журі. Упроцесі аналізу уроку-конференції доцільно враховувати такі параметри;
— раціональність вибору теми конференції, постановкинавчально-виховних цілей та завдань;
— підготовка конференції (зміст доповідей, співдоповідей,виступів, рекомендацій, внесених доповідачами як результату самостійної творчоїпраці; ознайомлення учнів із запропонованою літературою, підготовка наочних таінших ілюстративно-демонстраційних матеріалів);
— дотримання процедури проведення уроку-конференції(повідомлення теми, регламенту роботи; психологічна настроєність на сприйняття таобговорення інформації учасниками конференції);
— дисципліна учнів під час проведення конференції,зацікавленість змістом доповідей та повідомлень;
— зміст конференції (глибина, повнота розкриття теми; змістокремих доповідей, читання напам'ять уривків, цитат з літературних джерелі:використання наочних матеріалів; ораторські здібності доповідачів, літературнийстиль, грамотність і чистота мови);
— ефективність конференції (формування світогляду учнів;поглиблення й розширення діапазону знань у цій галузі науки; формування навичоксамостійної роботи з літературою та її аналізу, умінь писати доповіді,виступати публічно перед своїми однолітками і старшими; виховання почуттявідповідальності; задоволення учнів від проведеної конференції).2.4 Урок-диспут
Слово «диспут» латинського походження і означає «міркую»,«суперечу». Диспут — одна із форм навчальної роботи з учнями, якадопомагає розвивати їхні самостійність, логічне мислення, соціальну та моральнузрілість, формувати особисті погляди та переконання. Під час диспутуз'являються можливості впливу на інтелектуальну та емоційну сфери особистостіучня, збудження його зацікавленості у пошуку істини. Окрім цього, в процесідиспуту створюються умови для реалізації демократичних засад навчання. «Навчанняв диспуті сприяє розвитку критики та самокритики, культури мови та логічногомислення, навчає умінню опонувати та перевіряти правильність своїх поглядів і,переконань» [19].
У процесі диспуту учні обговорюють не тільки запропонованівчителем питання, а й ті. які виникли під час підготовки до диспуту. Крім того,учні набувають умінь та навичок самостійної роботи з різними джереламиінформації; оволодівають методами аналізу і синтезу; формують умінняузагальнювати, робити висновки вносити пропозиції. Під час диспуту, тобтозіткнення різних поглядів та думок, знання учнів уточнюються, поглиблюються,коригуються; діти вчаться аргументовано захищати власні думки, переконання,ідеї. У цьому плані диспут є одним із засобів перетворення знань напереконання.
Диспут і конференція мають багато спільного. Передусім, вонирозраховані на високий рівень ерудиції, активності та самостійності учнів.Разом з тим диспут суттєво відрізняється від конференції тим, що він меншоюмірою запрограмований як за змістом, так і за формами проведення. Диспутвимагає чіткого вичленування предмета обговорення і забезпечує широкіможливості розв'язання суперечок. Успіх уроку-диспуту забезпечують серйозна тастаранна підготовка до нього вчителя Й учнів, актуальність теми, характер йогопроведення.
Учителеві необхідно чітко визначити та сформулювати темудиспуту, поставити мету і завдання, розробити систему питань, контрпитань, якінайбільш повно розкривають зміст теми: провести інструктаж учнів, тобто ознайомитиїх з темою диспуту, змістом питань, із яких вони повинні висловлювати свої думки,літературою та іншими матеріалами; поралити звернутися до інших можливих джерелінформації (батьків, учених, журналістів, ветеранів війни, героїн прані,засобів масової інформації). Зауважимо,, що диспути не повинні бути дужешироко-плановими, громіздкими. У проесі підготовки до диспуту учні повиннісамостійно осмислити проблему та її основні аспекти, підготувати необхідну йдостатню інформацію щодо суті проблеми, прагнути до висловлення своїх суджень зтого чи іншого питання, обмінятися думками (індивідуально чи в групі),підготувати відповідний інформаційний матеріал для підтвердження своїх думок тасуджень.
Технологія проведення уроку-диспуту така: повідомлення теми, цілейі завдань диспуту; ознайомлення з наочними посібниками, виставкою та іншимидидактичними матеріалами; спрямування учнів на відвертість, уважне і шанобливеставлення до думок інших; обгрунтування своїх переконань, висновків. Управліннядиспутом з боку вчителя вимагає тактовності, коректності, уміння спрямовувативиступ учнів на об'єктивне розкриття суттєвих сторін проблеми, формування уміньучнів оперувати фактами, переконувати в істинності чи хибності висловлюванихсуджень [19].
Зацікавленість у диспуті зростає, як правило, у процесі йогопроведення. Це залежить від того, як учитель ставить запитання, стимулюєсамостійність висловлювань і суджень учнів, спонукає до взаєморозуміння,співробітництва, забезпечує єдність цілей та устремлінь.
Важливо також дотримуватися вимог до диспуту. Це вільнийобмін думками; на диспуті всі активні; кожен виступає і критикує будь-якіположення, з якими він не згоден; головне у диспуті — факти, логіка, уміннядоводити; міміка, жести, вигуки як аргументи не приймаються.
Підбиваючи підсумки диспуту, слід оцінювати не тільки зміствиступів, а й форму їх виголошення; звертати увагу на сформованість умінь учнівправильно обстоювати свої думки та переконання.
У процесі аналізу уроку-диспуту слід зосередити увагу натаких параметрах:
— доцільність вибору і постановки теми диспуту;
— якість підготовки до диспуту (вивчення учням і навчальногоматеріалу теми, ознайомлення з літературою, консультації, обмін думками, аналізанкети даних, зосередження уваги учнів на провідній меті та аспектах диспуту);
— організаційна робота і підготовки до уроку-диспту(психолого-педагогічна мотивація доцільності обраної теми диспуту, визначення часута місця проведення, підготовка наочності ТЗН, тематичної символіки;
— дотримання вчителем вимог до проведення диспуту;
— зміст диспуту (глибина знання учителем та учнями проблемидиспуту, основних теоретичних положень теми диспуту відомих учених,письменників, діячі інших сфер науки і культури; теоретична і практичназначущість теми диспуту, логіка та доказовість думок зосередження уваги наголовному, істотному; підведення учнів до самостійних висновків, узагальнень,корекції; етика поведінки учасників диспуту);
— процедура проведення уроку-диспуту (постановка питань,мобілізація та активізація уваги, керування пізнавальною діяльністю учнів;дотримання такту й культури узагальнення різних думок, суджень);
— роль учителя у диспуті (провідна, непомітна,опосередкована, невимушена, авторитарна);
— дисципліна учнів у процесі диспуту, дотримання правилдиспуту;
— підбиття підсумків диспуту (оцінювання правильностірозуміння й коментування учнями теми, провідних її ідей та аспектів; активністьі самостійність суджень учнів; уміння учнів підкріплювати прикладами ті чи іншіположення, судження, пов'язувати їх із життям; суспільства, школи, класу).2.5 Урок-залік
Залік — це форма перевірки навчальних досягнень учнів звивченої теми чи розділу курсу навчального предмета. Його метою є оцінюваннянавчальних досліджень, систематизація, узагальнення та поглиблення знань,усунення прогалин у знаннях учнів.
Ефективність уроку-заліку значною мірою залежить від йогопідготовки. Передусім учителеві слід визначитися, чи доцільно проводити залік зданої теми чи розділу навчального курсу. Як правило, на урок-залік виносятьсяголовні теми курсу предмета, тобто найбільш значущі та найскладніші длязасвоєння учнями. У процесі підготовки до заліку вчитель добирає відповіднийматеріал, виділяє в ньому головне, істотне, складає перелік питань, щоохоплюють основний зміст розділу, закони, теорії, ідеї, алгоритми; і розробляєдиференційовані з завдання практичного і теоретичного характеру. Питання, щовиносяться на залік, доцільно формулювати так, щоб відповіді на них булирозраховані на виявлення в учнів умінь аналізувати, з зіставляти,узагальнювати, систематизувати, робити висновкиі пропозиції, тобто рівня загальнонавчальних навичок та умінь [21].
Учителеві слід скласти, перелік додаткових питань, які можнабуло б посталити і учням у разі необхідності. Крім того, до заліку потрібнопідготувати довідкову літературу, методичні посібники, підручники,демонстраційний матеріал, ТЗН та інші і види наочних матеріалів (таблиці,малюнки, схеми, і графіки, комп'ютер), використання яких допомагало боб'єктивніше виявити знання учнів з визначеної для заліку теми.
Важливими сторонами проведення уроку-заліку є підготовка донього Учнів та технологія його проведення. Учні заздалегідь ознайомлюються зпитаннями, що виносяться на залік, виконують завдання практичного характеру,аналогічні тим завданням, що включені до заліку. У процесі підготовки до залікуучні класу можуть бути розподілені на групи за рівнем підготовки та інтересами;для кожної групи визначаються консультанти з-поміж сильних учнів.
Що стосується технологи проведення заліку, то вона може бутирізною. Питання та навчальні завдання учні можуть отримувати методом «жеребкування»або за картками, що містять питання і завдання, розраховані на виявленнясистемних знань, практичних умінь та навичок учнів. Питання вчитель ставитьусно з урахуванням індивідуальних особливостей та рівня знань учнів. Відповідіможуть бути усними, письмовими (на дошці, в зошиті) та оцінюються вчителем.Урок-залік можна провести як громадський огляд знань. При цьому обирається журі(учитель, представник батьківського комітету, класу, виробничник, делегат відучнів, представник адміністрації загальноосвітнього навчального закладу, членради школи).
На ефективність уроку-заліку значною мірою впливаютьстворення сприятливого мікроклімату, забезпечення позитивного емоційногонастрою на залік, атмосфера доброзичливості, співробітництва та співдружності,дотримання педагогічного такту.
Урок-залік — це не тільки контроль за навчальнимидосягненнями учнів, але й важливий стимулюючий чинник їх навчально-пізнавальноїдіяльності. Позитивна оцінка на заліку надає учням упевненості, підвищує їхінтерес до вивчення даного предмета, формує позитивне ставлення до навчальноїроботи та її результатів, тобто урок-залік мас потужний виховний потенціал,який повинен уміло реалізуватися вчителем [21].
Підбиття підсумків заліку є обов'язковим його компонентом.Учитель повідомляє учням оцінки, отримані під час заліку, відзначає найбільшповні, глибокі та оригінальні відповіді, аналізує (можливо, і спільно з учнями)помилки, неточності у відповідях, дає рекомендації окремим учням щодо поглибленнята систематизації знань, усунення прогалин у засвоєнні навчального матеріалу.Результати заліку, крім виставлення оцінок у щоденниках учнів, можутьвисвітлюватися на екрані змагань, по шкільному радіо, на класних зборах,шкільних лінійках.
У процесі аналізу уроку-заліку слід зосередити увагу на такихпараметрах:
— доцільність проведення заліку з даної теми з точки зору їїтеоретичної та практичної значущості, складності;
— підготовка вчителя до заліку (визначення змісту та обсягунавчального матеріалу, що виноситься на залік; організація та проведенняконсультацій);
— підготовка учнів до заліку (організація індивідуальної тасамостійної роботи в групах, зосередження уваги на засвоєнні головного,істотного, практичний тренаж;
— вибір форми проведення заліку та її педагогічна доцільність(письмова перевірка, усне опитування — фронтальне, групове, індивідуальне,самоконтроль, взаємоконтролі);
— диференційований підхід до учнів під час заліку;
— організація та забезпечення дисципліни учнів піл часзаліку;
— облік рівня навчальних досягнень учнів;
— раціональність технології проведення заліку, дозування часуна опитування одного учня;
— стимулюючий та виховнийвплив уроку-заліку на навчально-пізнавальну діяльність учнів, інтерес довивчення даного предмета;
— підбиття підсумків заліку та визначення форми оголошенняйого результатів.
Підбиття вчителем підсумків заліку не повинно зводитися лишедо виставлення оцінок та їх коментування. Мета вчителя — виявити, як учнізасвоїли тему (міцно, глибоко, поверхово), які відповіді були найкращими, якихнавичок набули учні в результаті вивчення теми, наскільки вони просунулисявперед у своєму розвитку, які були недоліки у змісті та організації заліку. 2.6 Лабораторнаробота
Лабораторна робота є одним із видів обов'язкових самостійнихробіт учнів. Вона передбачена навчальним планом із низки навчальних предметів іпроводиться під керівництвом учителя із застосуванням спеціальних приладів,матеріалів, інструментів та інших засобів навчання.
Лабораторна робота безпосередньо пов'язана з іншими пиламишкільних занять. Вона сприяє реалізації міжпредметних зв'язків, зв'язку теоріїз практикою, розвитку інтелектуально-пізнавальної активності учнів. Крім того,проведення лабораторної роботи забезпечує реалізацію єдності пізнавальної тапрактичної діяльності учнів у процесі вивчення основ наук; залучення низкианалізаторів, які сприяють прискоренню происсу формування наукових знань учнів,умінь використання методі" науково-дослідної діяльності [19].
Лабораторнаробота — органічна частина навчально-виховного процесу. Вона безпосередньопов'язана навчальним експериментом, дослідами, виконанням домашніхекспериментальних завдань, розв'язуванням задач з використанням спостережень тадослідів. При цьому повною мірою проявляється роль експерименту як джерелазнань та критерію істинності теорії. У процесі лабораторної роботи учнінабувають навичок використання приладів, лабораторного обладнання, апаратури,технічних засобів, зокрема, комп'ютерної техніки. Вони оволодівають уміннямобробки результатів експерименту та вимірювань; навичками узагальнення тасистематизації явищ природи; ознайомлюються з основами техніки та технологіїпроцесів сучасного виробництва. Лабораторна робота сприяє формуванню в учнівматеріалістичних поглядів на природу, переконаності у можливості її пізнання;умінь виявляти причинно-наслідкові зв'язки, функціональні залежності міжфактами, явищами і процесами. Значну частину лабораторної роботи займаютьспостереження та експеримент, у тому числі уявний. Уявний експеримент — цеаналіз такої ситуації, яку в принципі відтворити неможливо, тобто це формамислення, в якій реальні моделі замінені ідеалізованими уявленнями про них.Можна сказати, що уявний експеримент — це програвання у людському розумі деякихідеалізованих ситуацій. Він є ефективним способом реалізації прогностичноїфункції науки в умовах шкільного експерименту, що здійснюється в процесілабораторної роботи./>2.7 Урок-гра, його характеристика
Формуваннякультури школярів у даний час розглядається в якості однієї з актуальнихпедагогічних проблем. Підвищенню ефективності цього процесу сприяє оптимальнесполучення традиційних і інноваційних методів, форм і засобів виховання. Так,останнім часом усі частіше стали використовуватися ігри біологічного та екологічногозмісту. Гра — не розвага і забава, а один із серйозних засобів педагогічноговпливу на дітей. Ушинський відзначав, що в грі формуються всі сторони душілюдини: його розум, його серце, його воля.
Удитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою дітипізнають світ і беруть участь у навколишньому житті.
Недаремно гру називають королевою дитинства. Без гри і романтики дітям житинудно, нецікаво [3].
Гравиступає одночасно в двох часових вимірах: у теперішньому і в майбутньому. Зодного боку, вона дарує щохвилинну радість, задоволенні актуальні невідкладніпотреби, з другого — спрямована в майбутнє, оскільки в ній формуються чизакріплюються риси характеру, формуються вміння, розвиваються здібності,необхідні особистості для виконання соціальних, професійних, творчих функцій вмайбутньому. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість.
Підчас гри діти, як правило, уважні, зосереджені і дисципліновані.
Включеннядо уроку дидактичних ігор робить процес навчання цікавим створює у дітейбадьорий робочий настрій, полегшує засвоєння навчальної о матеріалу. У шкільніроки основним видом діяльності дитини стає навчання. Проте гра залишаєтьсяважливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя.
Різноманітніігрові дії, за допомогою яких розв'язується те чи інше розумове завдання,підтримують і посилюють інтерес дітей до навчального предмету. Гра маєрозглядатися як незамінний важіль розумового розвитку дитини.
Дитячіігри надзвичайно різноманітні по змісту, характерові, організації, тому точнакласифікація них утруднена. У сучасній літературі й у практиці розрізняютьтворчі, ігри й ігри з правилами. Ігри з правилами мають готовий зміст ізаздалегідь установлену послідовність дій. Їх можна умовно розділити по способіі характерові проведення[5].
Середігор з правилами розрізняють:
1.Рухливі ігри: драматичні ігри: виробничі (мисливські, рибальські, скотарські,землеробські і т.д.); побутові (суспільні і сімейні); спортивні ігри: змаганняпрості: змагання з річчю.
2.Дидактичні ігри: предметні (в основному, це дидактичні іграшки, матеріали);настільно-друковані (лото, доміно, розрізні картинки, лабіринти, кросворди йін.); словесні ігри-вправи; ігри-припущення; ігри-загадки; ігри-вікторини(«Що? Де? Коли?», «Поле чудес», «Щасливийвипадок» і ін.).
3.Ігри з перевтіленням: рольові — пізнавальні: ділові (прес-конференції,симпозіуми і т.д.), сюжетно-рольові (спектакль, заочна подорож, суд і т.д.),імітаційні, ситуаційні.
4.Комп'ютерні ігри.
Унавчальному процесі гру можна застосувати практично на кожнім етапі уроку — припроведенні опитування і закріпленні матеріалу, як домашнє завдання (наприклад,кросворд) або ж як варіант проведення узагальнюючого уроку. Однак ефективністьвикористання гри на уроці досягається лише в сполученні з іншими (неігровими)методами і засобами навчання.
Гратакож може з успіхом використовуватися в позаурочній роботі зі школярами ірозглядатися як форма, засіб і метод екологічного виховання. Роль гри векологічному вихованні визначається тим, що вона сприяє розширенню знань дитинипро природу, формуванню моральних представлень; розвиває в дітей здатністьпророкувати наслідок через; створює досвід вправи в моральному поводженні;формує в хлопців потреба позитивного впливу на природу.
Ігри,використовувані в екологічному вихованні підлітків і юнацтва, різні за формою ізмістом: дидактичні ігри, рольової, ділової, імітаційні, гри-вікторини,комп'ютерні; гри-вправи (кросворди, ребуси, чайнворди, шаради, головоломки,анаграми, лото, пояснення прислів'їв і приказок); гри-подорожі («Подорожпо земній кулі з Червоною книгою», «Слідом за водяною краплею» іт.д.); гри-змагання (можуть включати у себе усі вищевказані види ігор або їхніокремі елементи).
Дидактичнагра, на думку фахівців, повинна містити вправи, корисні для розумового розвиткудітей і їх виховання. Тут обов'язкова наявність захоплюючої задачі, вирішенняякої вимагає розумового зусилля, подолання труднощів. Навчання в грі повиннесполучитися з цікавістю, жартом, гумором. Для складання дидактичних ігор біологічногохарактеру можна використовувати прислів'я і приказки. З них можна скласти лото.Для цього вибираються прислів'я і приказки, що мають екологічне фарбування(«Багато лісу — збережи, мало лісу — посади»; «Не плюй уколодязь — придасться води напитися»; «Одне дерево зрубав — посадисорок»; «Лелека на даху — мир на Землі» і т.д.). Кожне виреченнярозбивається на дві значеннєві частини, що записуються на різних картках. Сутьгри: скласти картки таким чином, щоб вийшло прислів'я.
Ігри-вікторини- найбільш розповсюджений і популярний вид ігор, використовуваних у школі.Вікторини складаються за принципом «питання — відповідь» і сьогодніздобувають самі різноманітні форми («Що? Де? Коли?», «Щасливийвипадок», «Брейн-ринг» і ін.) [3].
Рольовіігри — діяльність, у якій діти беруть на себе ролі (функції) дорослих людей і вспеціально створюваних ігрових умовах відтворюють діяльність дорослих івідносини між ними. Учень виступає від імені відповідальної особи: суспільногоабо політичного діяча, ученого, адміністратора, судді або технічного фахівця.По ходу гри, відповідаючи на питання про сформовану ситуацію, учень вибираєнайбільш переконливі факти і явища.
Педагогирекомендують при виборі теми виходити з реального, що мали місце в житті факти.Особливе значення в цьому випадку здобувають різні місцеві, державні іміжнародні події, у яких особливо яскраво виявляються актуальні проблемиохорони природного середовища.
Діловіігри — метод імітації прийняття управлінських рішень у різних виробничихситуаціях у ході гри за заданими правилами. Ділові ігри припускають чіткепояснення моделі гри, механізму взаємодії учасників, правил поведінки, а такожоблік не тільки ступеня підготовки учасників гри, але і їхніх психологічнихособливостей. У школі організувати ділову гру важко, тому що її проведеннявимагає визначених професійних знань і умінь [21].
Імітаційніігри останнім часом викликають особливий інтерес учителів. Вони дозволяютьмоделювати і відтворювати різні явища, процеси, навіть історичний дослід. Удинамічній ігровій формі удається виявити віддалені наслідки природної ілюдської діяльності. Імітаційна гра дозволяє охопити одночасно процеси, щозаймають у природній природі багато десятиліть, «зжати» їхній умасштабі ігрового часу, одержуючи досить повну картину можливих природних ісоціальних процесів. Як правило, ці ігри починаються зі створення умовної ситуації.Потім учитель пропонує змінити якийсь параметр даної моделі і надає учасникамможливість діяти і досліджувати альтернативні варіанти прийняття рішень.
Комп'ютерніігри. Навчальні програми можна розділити на наступні групи: демонстраційніпрограми; програми-тренажери; моделюючі програми. Застосування комп'ютерадозволяє вчителеві моделювати складні біологічні, хімічні, екологічні,соціологічні процеси, виділяючи їхні основні моменти.
Практикасучасної школи багата розмаїтістю яскравих форм групової діяльності. Вони немають потреби в тривалій підготовці, в основі своєї гуманистичні і по своїйорганізації дуже прості, можуть ефективно використовуватися в екологічномувихованні. Н.Е.Щуркова рекомендує наступні види ігор: презентація світу,соціодрама, інтелектуальний аукціон.
Використаннявсієї розмаїтості ігор у навчальній і виховній роботі підвищує засвоєння знаньі формує культуру в цілому. Однак варто пам'ятати, що не існує універсальноїгри, придатної абсолютно для всіх учнів. Та сама гра в різних класах проходитьпо-різному. Необхідна її адаптація до конкретних умов проведення [21].
3. Плани конспекти деяких нетрадиційних уроків3.1 Урок-інсценізація
Тема: «Захворювання органів дихання»
Обладнання. Муляж цигарки. Марлева пов'язка, шарф, рушник.Муляж термометра. Гірчичник, тарілка, чайник, макет людини. Таблиці «Органидихання», «Здорові легені і легені, уражені туберкульозом».Реферати на тему: «Шкідливість куріння», стінгазети, антиреклама.
Мета: за допомогою рольової гри розширити, поглибити,систематизувати й узагальнити знання про захворювання дихальних шляхів: причинивиникнення хвороб, спосіб їх розповсюдження, перебіг, наслідки, засобипрофілактики і перша долікарська допомога.
У грі бере участь увесь клас.
Заздалегідь «артисти» отримують ролі, роблятькостюми.
Решта школярів виготовляють обладнання, у тому числімалюнки-антирекламу «Шкідливий вплив куріння»; плакати: «Гетьтуберкульоз!», «Засудимо бронхіт!», «Грипу — смерть!»тощо, декорації для сцени.
Секретар. Увага! Слухається справа хвороб органів дихання.Ви, шановні (звертається до залу), будете присяжними і глядачами, допоможетесуддям винести вирок! Прошу всіх встати! Суд іде!
Всі встають. Входять головний суддя з помічниками. Сідають застіл, на якому лежать папки зі справами.
Секретар. Перший звинувачуваний — ГРИП! Введіть хворобу!
Вводять грипа, одягнутого у чорне, на грудях — напис «Грип».
1-й помічник судді. На грип перехворіли багато людей. Булисмертельні випадки.
Суддя. Запрошується звинувачувач у справі грипу!
Входить знинувачувач.
Звинувачувач грипу. Грип — гостре інфекційне захворювання.Характеризується ураженням слизової оболонки верхніх дихальних шляхів (показуєна схемі). Збудник грипу передається від хворої до здорової людини повітряно-крапельнимшляхом. Найчастіше епідемії грипу виникають холодної пори року, але буваютьнавесні й восени, бо організм у цей період ослаблений внаслідок відсутностівітамінів.Найнебезпечнішим є те, Ідо з епітеліальних клітин слизової оболонки збудник проникаєу кров, розноситься по всьому організму і може викликати ускладнення: запаленнялегенів, середнього вуха, нирок, м'якої оболонки мозку та ін.
Головний суддя. Звинувачувач може представити потерпілого!
Входить потерпілий: па голові пов'язка з рушника, шияперев'язана шарфом, на обличчі — марлева пов'язка, під пахвою — великийтермометр з відміткою 39°.
2-й помічник судці. Розкажіть суду, шановним присяжним, як визахворіли, що відчуваєте?
Потерпілий. Я учень 8 класу. До ліцею їду в переповненомутранспорті. Найімовірніше, вірус саме там і «дістав» мене. Спочатку явідчував сильну слабкість, у суглобах і м'язах — біль, згодом — температурарізко підвищилась до 39° (показує термометр) і тримається вже впродовж трьохднів. Я погано спав, відчуваю запаморочення, часті марення (кашляє).Починається кашель. Щоб не заразити присутніх, я одягнувпов'язку. Я дуже погано почуваюсь! Прошу (кашляє) вас, засудіть грип!
Головний суддя. Ми вислухали свідка. Вам слово, панеадвокате!
Адвокат грипу. Так! Мій підзахисний — небезпечний! Алепідступним його назвати не можна! Бо підступний він для тих, хто не додержуєпевних правил! По-перше, він вражає ослаблених людей. По-друге, тих, хтонедодержує правил гігієни, забуває мити руки, особливо перед їжею та післявулиці. По-третє, тих, хто не уникає багатолюдних місць під час епідемії.
Головний суддя. Слово надається лікарю. Розкажіть, будьласка, як вірус проникає в клітину людини.
1-й лікар. Вірус має дуже малі розміри — до 20 нм.Складається з молекули ДНК, оточеної білковою і ліпідною оболонками.Проникнення вірусу в клітину-хазяїна починається із взаємодії вірусу зповерхневою оболонкою клітини, на якій є специфічні рецептори-ділянки. До них іприкріплюється вірусна оболонка. Після проникнення вірусу до клітин її хазяїна,його нуклеїнова кислота передає спадкову інформацію про вірусний білок убілоксинтезуючий апарат клітин й-хазяїна. Остання починає продукувати новіпокоління вірусів, доки не буде вичерпано енергію та біологічні ресурси. Дляборотьби з вірусом роблять профілактичні щеплення: за допомогою ін'єкційвводять ослаблені віруси, на які в організмі виробляються специфічні білки(гамаглобулін), що утворюються за допомогою вилочкової залози, лімфовузлів,розсіяних у дихальному тракті людини. У людини на щеплення виробляєтьсяімунітет, вона хворіє легко або не хворіє зовсім.
1-й помічник судді. Дякую, професоре! Слово надаєтьсязвинувачуваному. Розкажіть суддям, як ви дійшли до такого життя.
Грип. Це вірус винен, його судіть! Це він із чханням, кашлемпередається. Я не був би такий злий і агресивний, якби люди не погіршилиекологічну ситуацію на планеті, займалися б спортом, не уникали б фізкультури,вживали б вітамінізовану їжу.
А карантин знищить мене, нещасного, вщент!
Головний суддя. Суду все зрозуміло. Вердикт такий: засудити!Вигнати із суспільства! Ув'язнити в медичних лабораторіях на все життя! Вивчатирізноманітність вірусів, причини їх виникнення і поширення. Чи згодні зі мноюприсяжні?
1-й присяжний. Ми згодні з вироком! Додам, щоб людям уникнутищорічного інфікування, треба обов'язково робити щеплення, вживати збалансовану,багату на вітаміни, особливо вітамін С, їжу (демонструє цибулю, часник, лимон),уникати людних місць, загартовувати організм.
Обов'язково користуватися пов'язкою з марлі. Чи відомо вам, якзробити марлеву пов'язку?
2-й присяжний. Складений учетверо бинт з пришитими стрічкамизакріпити на обличчі, закриваючи ніс і рот. Така пов'язка пропускає повітря,але затримує краплини з мікробами.
Головний суддя. Переправити Грип для дослідження в медичнійлабораторії. Вирок виконати!
Секретар. Викликається звинувачуваний БРОНХІТ!
Входить бронхіт у супроводі охоронців. На грудях — напис «Бронхіт».
Головний суддя. Звинувачувач бронхіту, вам слово!
Звинувачувач бронхіту. Бронхіт — одне з найпоширеніших захворюваньорганів дихання. Найчастіше розвивається після запалення трахеї (показує насхемі), ларингіту, є одним із симптомів гострої респіраторної інфекції.
Секретар. Викликається потерпілий.
Потерпілий. (Весь час кашляє, аж згинається, ледве ногипересуває. Піднімається на сцену.) У мене тривалий час була нежить, я захрип,боліло горло, потім почався кашель, з'явилась температура 37—37,5°. Відчуваюстрашенну слабкість. Лікар сказав, що це — бронхіт. Але такий тривалий,нещадний! Допоможіть! Благаю! Чому я захворів?
Суддя. Потерпілий, ви курите?
Потерпілий. Так, частенько! Друзі курять, батьки, і явідставати не хочу. Що я, гірший за інших? (Кашляє)
Суддя. Сідайте, потерпілий.
Секретар. Викликається лікар. Поясніть, чому виникаютьсимптоми як у потерпілого.
Лікар. Коли захворювання тільки починається, спрацьовуєзахисний механізм — слизова оболонка продукує багато слизу, надлишок якогоподразнює рецептори слизової оболонки, носової порожнини, гортані та іншихорганів дихання. Виникає кашель, за допомогою якого видаляється мокротиння, а зним — мікроорганізми. Це запобігає потраплянню їх в інші органи дихання:бронхи, легені.
Але захисні можливості організму, та ще й ослабленоговірусною інфекцією або курінням, не безмежні. Якщо хворобу не лікувати, то вміру її поглиблення послаблюється сприйняття рецепторами подразнення, деякі зних гинуть. Слиз не видаляється з організму, а нагромаджується у бронхах,закупорюючи їх. Повітря в достатній кількості не потрапляє до легень. Виникаєкисневе голодування, яке призводить до головного болю, слабкості, до ускладненьпневмонії (запалення легень), астми.
Судця. Дякую за пояснення! Звинувачений Бронхіт! Що ви можетесказати на своє виправдання?
Бронхіт. Здорових я рідко зачіпаю, але обожнюю тих, хтокурить! Це мої найкращі клієнти. їх караю суворо. Тож судіть разом зі мноюцигарку. Мій захисник мене виправдає!
Адвокат бронхіту. Мій підзахисний має рацію! Людина, яка своєчасно не лікуєнежить, гострі вірусні інфекції, трахеїти, не уникне бронхіту. А люди, якізловживають курінням, викурюють по 10—15 цигарок щодня — у 7 разів частішепомирають від бронхіту, ніж ті, хто не курить. Ті, хто вдихають дим (пасивнокурять) утричі частіше хворіють на бронхіт. Куріння до того ж може спричинитивиникнення раку легень, астми, пневмонії.
Суддя. Виносимо вирок! Цигарки знищити! Серед школярів ідорослих посилити пропаганду здорового способу життя. Як лікувати бронхіт?
Лікар. До приходу лікаря можна пити молоко з маслом і медом,відвари трав: мати-й-мачухи, споришу, бузини, сік чорної редьки, полоскатигорло соком буряка, вживати вітаміни. Можна застосовувати гірчичники, якщотемператури немає. Навчіться правильно ставити гірчичники (розказує, показуючина макеті).
3-й присяжний. Зараз бронхіт загине сам! Дивіться, скількинас! Учні знають про шкідливість куріння. Ми оголосили війну цигаркам! (Ламаєцигарку-макет.)
Бронхіт (кричить). Рятуйте! Тікаю звідси! Гину! (Зіщулившись,хитаючись, сповзає зі сцени.)
2-й помічник судді. Викликається одне з найтяжчихзахворювань, що спричиняє високу смертність навіть серед молоді, дуже поширенеу нас в Україні — ТУБЕРКУЛЬОЗ!
Вводять туберкульоз.
Суддя. Слово має лікар-фтизіатр, головний звинувачувачнебезпечного туберкульозу.
Лікар-фтизіатр. Туберкульоз (показує малюнок) найчастішевражає легені. Йому стільки само років, що й людству. Про це свідчать розкопкита найдавніші писемні документи. Так, серед десяти єгипетських мумій, якимпонад 4 тис. років, у чотирьох учені виявили ознаки туберкульозу хребта. Укодексі законів царя Хаммурапі (XVIIIст. до н. е.) захворювання, що за описом відповідало туберкульозу легенів,давало право подружжю розлучитися.
Туберкульоз спричиняє бактерія — туберкульозна паличка, аспосіб передачі — повітряно-крапельний, через пил.
Суддя. Потерпілий від туберкульозу, вам слово! Розкажіть провашу хворобу.
Вводять по-під руки свідка. (Потерпілий, кахикаючи, кволопіднімається на сцену.) Хворію давно, майже рік. Спочатку була слабкість,незначне підвищення температури, опухання лімфатичних вузлів. До лікаря незвертався, думав, минеться, але кашель не проходив, кволість заважалапрацювати. На рентгенівському знімку видно печерки-каверни. Це запущенийтуберкульоз. Що зі мною буде? Знищіть хворобу, врятуйте мене!
Туберкульоз. Мені не потрібний адвокат! Я сам будузахищатися! Щодо потерпілого, то він не лише не стежив за собою! Часу невистачало своєчасно до лікаря звернутися?! Цигарки, алкоголь, наркотики, поганехарчування (на лікування ж грошей не вистачало!). Кімнату не прибирав -брудно,вогко, темрява! А я це люблю! От і маєте! Хіба справедливо засуджувати мене?
Суддя. Попри все це, панове присяжні, виносимо вирок —знищити туберкульозну паличку! Сонячним світлом, чистотою знищити! Усім пройтипрофілактичний огляд. Дорослі повинні обов'язково відвідувати раз на рікфлюорографічний кабінет. Дітлахам — щеплення! Повноцінне харчування,загартування організму — і вирок винесено! Туберкульоз подолаємо!
Туберкульоз тікає зі сцени.
Судця. Сьогодні ми розглянули справи найпоширенішихзахворювань дихальних шляхів: Грипу, Бронхіту, Туберкульозу, а також їхнаслідки. Засудимо їх, об'єднаємо ж наші зусилля, щоб ці страшні хвороби неруйнували нашого здоров'я!3.2 Урок-подорож
Подорож (до країни плодів Фруктоленду). Метода, форми і прийоми№ Методи Форми Прийоми 1 Інформаційно-рецептивний а) словесний Розповідь, бесіда, інструктаж, робота з підручником, повідомлення учнів Пояснення, одержання з тексту нових знань б) наочний Інструкції, демонстрація наочних засобів, спостереження Робота з роздатковим матеріалом 2 Репродуктивний Словесні, наочні, практичні методи, робота за зразком Конкретизація і закріплення набутих вже знань 3 Проблемно-пошуковий Проблемний виклад знань, пошукова діяльність учнів, евристична бесіда Постановка взаємопов`язаних проблемних запитань, складання схем, таблиць; активізація уваги та мислення, розв`язування кросвордів
Нетрадиційніпідходи до вивчення: цікаві повідомлення, гра, вікторина, виставка виробів зплодів.
Міжпредметнізв'язки:
зприродознавством (5-й кл)..
Прийомиактивізації пізнавальної активності учнів:
1)постановка проблемних запитань;
2)складання схем;
3)розв'язування кросворда;
4)розгляд і порівняння плодів.
Обладнання:набори муляжів сухих плодів (зернівка, сім'янка, біб, коробочка, стручок) ісоковитих (ягода, кістянка); таблиці «Плоди», «Будова квітки».
Хід уроку
І.Актуалізація чуттєвого досвіду і опорних знань учнів.
Нацьому етапі уроку вчитель здійснює контроль знань, враховуючи індивідуальніможливості учнів.
Біологічнаміні-вікторина
1.Які пристосування дали змогу покритонасінним стати домінуючою групою врослинному світі Землі?
2.У чому полягає біологічне значення подвійного запліднення?
3.Із чого утворюються плід і насінина?
4.Які умови необхідні для утворення в рослин плодів і насінин?
Грав слова
1.Орган, за допомогою якого розмножуються і розповсюджуються рослини.
/>
2.Яку будову має насінина?
/>
3.Як називається нижня розширена частина маточки?
/>
4.Як називається розросла і видозмінена стінка зав'язі?з а в я з ь
5.Як називається видозмінена в процесі запліднення квітка, де достигає насіння?
/>
ІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Починається демонстрацією плодів, серед яких є цибулина, коренеплоди буряка, моркви, редьки та бульби картоплі.
Щобуникнути ототожнення плодів з іншими органами рослин, які вживаються в їжу,учням пропонується відповісти на таке проблемне запитання: чи можна цибулину,коренеплоди та бульби віднести до плодів? Відповідь обгрунтуйте.
Порівняннядопомагає учням зробити висновок, що лише плоди мають насіння, в інших органах(коренеплодах, бульбах, цибулинах) його немає.
ІІІ.Сприйняття та засвоєння нового матеріалу.
Учнівідповідають на запитання: де утворюється плід?
Післявідповіді проводиться лабораторна робота з вивчення будови і різноманітностіплодів. Учні отримують набори плодів та насіння, користуються малюнками підручниката таблицями, підготовленими заздалегідь.Лабораторнаробота
Тема.Будова і різноманітність плодів.
Мета:ознайомитися з будовою плоду на прикладі кістянки або ягоди; навчитисявизначати типи плодів залежно від будови оплодня, кількості насінин.
Обладнанняі матеріали: набір сухих і соковитих плодів; колекції плодів та насіння,таблиця «Плоди», препарувальний набір, підручник.
Хід роботи
Завдання1. Вивчити будову оплодня на прикладі соковитої кістянки.
1.Розгляньте запропонований соковитий плід. Розріжте його на дві половинки. Задопомогою пінцета або препарувальної голки зніміть зовнішній шар (екзокарпій)оплодня.
2.Розгляньте середній (мезокарпій) та внутрішній (ендокарпій) шари. З'ясуйте,вони м'ясисті чи дерев'янисті.
3.Визначте кількість насінин.
4.Намалюйте будову кістянки в розрізі. Підпишіть шари цифрами, під якими їхпозначено. Впишіть замість крапок назву типу плоду: 1 — екзокарпій, 2 —мезокарпій, З — ендокарпій.
Завдання2. Ознайомитися з різноманітністю соковитих плодів.
1.Розгляньте запропоновані плоди і відберіть соковиті.
2.Користуючись підручником, таблицями, колекціями, визначте тип плодів.
3.Результати дослідження занесіть до таблиці, наведеної в кінці роботи («Різноманітністьплодів»)
Завдання3. Ознайомитися з різноманітністю сухих плодів.
1.Розгляньте сухі плоди і розділіть їх на розкривні та нерозкривні. Результатизанесіть до таблиці.
2.Під керівництвом учителя, користуючись підручником, таблицями, колекціями,визначте тип плодів.
3.Одержані результати занесіть до таблиці.
Післявиконання лабораторної роботи учні формулюють висновки і записують їх у зошити.Для закріплення знань учням пропонується закінчити схему «Різноманітністьплодів».
IV.Осмислення об'єктивних зв'язків.
Нацьому етапі уроку вчитель звертається до учнів із запитанням: яке значеннямають плоди і насіння в природі та житті людини?
Учніроблять висновки: насіння і плоди не тільки забезпечують розмноження тарозповсюдження рослин на великі відстані, а й їх існування на земній кулі.Багато з них є їжею для тварин і людини.
Доцільнозаслухати цікаві повідомлення учнів (про використання людиною плодів інасіння).
/>/>
V.Узагальнення і систематизація знань.
Учні разом з учителем роблять узагальнюючівисновки:
3.3 Інтегрований урок
Тема: Забруднення води та її вплив на організм
Мета: узагальнити знання учнів про водні ресурси України, їхвикористання; ознайомити з проблемами питної води, джерелами забруднення водойм,способами їх очистки, охороною водних ресурсів Землі; з'ясувати впливзабрудненої води на здоров'я людини.
Продовження формування наукового світогляду на основі знаньпро:
І. Матеріальність процесів взагалі і живого зокрема (значенняводи для людини та вприроді взагалі).
2. Матеріальність процесу живої матерії.
3. Об`єктивне існування різноманітних методів очищеннязабрудненої води.
ІІ. Пізнаваність світу та живої природи.
1. Можливості таневичерпність пізнання живого
2. Практика –джерело пізнання і критерії істинності (виявити вплив забруднення води на їїфізико-фімічні показники та можливість використання її для пиття).
ІІІ. Загальний розвиток предметів і явищ живої та неживоїприроди.
1. Взаємозалежністьі взаємозв`язок в живій природі: а) вплив забруднення на деградацію водноїекосистеми; б) взаємозв`язок радіоактивного забруднення та виникненнязахворювань людини; в) можливість використання організмів тварин длясамоочищення водної системи.
2. Всі живі танеживі системи в природі знаходяться у взаємозв`язку між собою і не можутьіснувати незалежно одна від одної (значення якості питної води для нормальногорозвитку ресурсів водойми).
3. Причинно-наслідковізв`язки (пристосування організмів до очищення від забруднень)
IV. Рух – змінавзагалі, вічний процес оновлення і рух в природі
1. Видизабруднень водних систем.
2. Рух токсичнихречовин у водних екосистемах.
3. Законидіалектики: а) єдність і боротьба протилежностей; б) розвиток природи впросторі та часі – здатність водойми до самоочищення.
Методи та методичні прийоми:
- розповідь;
- бесіда;
- самостійнаробота;
- демонстрація.
Основні поняття і терміни: водні ресурси, стічні води,гідросфера, прісна вода, забруднення води: фізичне, хімічне, біологічне,теплове, радіаційне; очищення води: механічне, хімічне, біологічне.
Обладнання: географічна карта півкуль, глобус, таблиці:«Геосфери Землі», «Джерела забруднення води», кінофільм«Біосфера».
Структура уроку, основний зміст і методи роботи
I. Організаційна частина.
Ознайомлення учнів з формою проведення уроку.
Урок інтегрований — з біології та географії.
II. Вивчення нового матеріалу.
1. Повідомлення теми і мети уроку. (Вчитель біології).
2. Вчитель географії висвітлює питання водних ресурсів Земліі зокрема України; значення Світового океану для підтримання екологічноїрівноваги на планеті; звертає увагу учнів на основні джерела забрудненняСвітового океану; обговорює проблеми захисту гідросфери (Розповідь з елементамибесіди, реферативні повідомлення учнів). Вчитель біології розглядає такіпитання:
1. Що таке вода?
2. Як споживати прісну воду?
3. Види і джерела забруднення води.
4. Методи очищення води: механічний, хімічний, біологічний.
5. Шкідливий вплив забрудненої води на здоров'я людини.(Розповідь учителя, короткі повідомлення учнів).
IIІ. Закріплення матеріалу.
1. Перегляд кінофільму «Біосфера» і обговорення тихфрагментів, що стосуються гідросфери.
2. Гра «Екологічне лото». Учням роздають листочкиіз записами частин прислів'я. Під час гри вони повинні скласти повне прислів'я.
І ряд II ряд
Де верба… — доброту віддячить.
Ліс і вода… — який поріг, така й господиня
Хліб-батько… — там і вода.
Криниця з водою… — вода-мати.
Хто в воді… — брат і сестра.
Яка криниця такий і господар… — той в добрі.
Вода за… — що людина з розумом.
Відповіді: «Де верба — там і вода», «Ліс івода — брат і сестра», «Хліб — батько, вода — мати»,«Криниця з водою — що людина з розумом», «Хто в воді, той вдобрі», «Яка криниця, такий господар, який поріг, така йгосподиня», «Вода за доброту віддячить».
IV. Домашнє завдання.
Підготувати повідомлення про радіаційне забрудненнянавколишнього середовища і його вплив на здоров'я людини, шляхи виведеннярадіонуклідів з організму.
Висновки
Досить часто у сучасній школі вчителі вдаються дозастосування нетрадиційних уроків. Застосування такого типу занять сприяєпідвищенню активності учнів у процесі навчально-пізнавальної діяльності,формуванню самостійного мислення, розвитку творчості.
Успіх організації нестандартного уроку під час розв'язанняпроблемної ситуації на етапі засвоєння нових знань чи виконання завдань наетапі застосування набутих знань на практиці залежить від того, як засвоєніприйоми спілкування, розвинута техніка мовлення, мовленнєвий етикет, умінняволодіти своїм організмом: міміка, жест, погляд, постава, манера триматися підчас розмови, зустрічі.
Сформувати ірозвинути комунікативні вміння значною мірою допомагають уже на початку першогонавчального року уроки навчання грамоти, а потім — уроки читання. Розвинуті комунікативнівміння забезпечують учням міцність засвоюваних знань упродовж усього навчання вшколі, з одного боку, а з іншого — здатність швидко й правильно орієнтуватися вбудь-якій навчальній і життєвім ситуації, брати на себе певну ролі:, діяти в їїмежах, готовність до ризику, самобутність, оригінальність.
Основними видаминетрадиційних форм уроків є: лекція, семінар, конференція, диспут, ділова гра,лабораторна робота, залік, урок-вистава, комбінований урок.
В роботі минаводимо три приклади проведення нетрадиційних уроків.
/>Список використанихджерел
1. БондарВ.І. Теорія,методика, технологія і педагогічна техніка: сутність, зв'язки,взаємозбагачення/ Наукові записки: Збірник наукових статей Національногопедагогічного університету ім.М.П. Драгоманова / Укл. П.В. Дмитренко, О.Л.Макаренко. — К.: НПУ, 2000. — 4.1. — 278 с.
2. Білоус С.Уроки екологічного виховання. // Рідна школа. – 1997 — № 6. – С. 70 – 72.
3. БурлакаЯ. І., Вихрущ В.О. Про форми організації навчальної діяльності школярів. // Рад. школа. — 1984.— № 5. — С. 39 — 44.
4. ВолковаН.П. Педагогіка: Посібник. – К.: Вид. центр „Академія", 2001. – 576 с.
5. Выбор методов обучения в среднейшколе. / Под ред. Ю. К. Бабанского. — М, 1981. — 176 с.
6. Гузик Н.П., Пучков Н. П. Лекционно-семинарскаясистема обучения. — К., 1979. — 94 с.
7. Гусак Т.Нестандартні уроки: формування відповідального ставлення школярів до учніння.// Рідна школа. – 1999. — № 9. – С.49 – 50.
8. ДьяченкоВ. К. Общиеформы организации процесса обучения. — Красноярск, 1984. — 184 с.
9. ДьяченкоВ. К. Организационнаяструктура учебного процесса и ее развитие. — М., 1989. — 160 с.
10. ЗайчекноІ.В. Педагогіка: Навч. посібник. – Чернігів, 2003. – 528 с.
11. КизенкоВ.І. Педагогічні функції і зміст факультативного навчання в основній школі. //Педагогіка і психологія – 1997. – № 2. – С. 24 – 32.
12. КраевскийВ.В. Концепциясодержания и личностно ориентированное образование // Химия: методикапреподавания в школе. — 2001. — №2 — С. 3.
13. Митник О.Народження нестандартного уроку // Початкова школа. – 1997. — № 12. – С. 11 –13.
14. Момот Л.Л. Проблемно-пошуковіметоди навчання в школі. — К., 1985. — 63 с.
15. Педагогіка./ За ред. А.М.Алексюка. – К., 1985. – 295 с.
16. РимаренкоВ. Є. Семінарськізаняття в школі. — К., 1981. — 124 с.
17. СавінМ.В. Педагогіка.- К.: Вища школа, 1980. — 311 с.
18. СавченкоО. Я. Розвитокпізнавальної самостійності молодших школярів. — К., 1982.— 176 с.
19. Усова А.В. Система формучебных занятий. // Сов. педагогика. — 1984 — № 1. — С. 48 — 54.
20. ФіцулаМ.М. Педагогіка: навч. посібник. – К.: Вид-во „Академія", 2000. – 544 с.
21. Форминавчання в школі: Книга для вчителя / За ред. Ю.І.Мальованого. – К.: Освіта,1992. – 160 с.
22. ХарламовИ.Ф. Педагогика: Учеб. пособие. – М.: Юристь, 1997. – 512 с.
23. ЧередовИ, М. Системаформ организации обучения в советской общеобразовательной школе. — М., 1987. —152 с.
24. ЯсинськаА. Психолого-педагогічні умови організації екологічного виховання старших школярів// Рідна школа. – 2001. — № 3. — С 13 – 15.