Принципи оптимізації та демократизації в процесінавчання. Індивідуалізація
Гуманізація національної системи освіти полягає вутвердженні особистості студента як найвищої соціальної цінності, унайповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніхпотреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських і громадянських цінностей,гармонії стосунків студента і довкілля на основі засвоєння широкого колагуманітарних знань, сприянні його самоактуалізації в умовах професійноїдіяльності.
Процес гуманізації навчання тісно пов'язаний згуманітаризацією національної системи освіти, яка зумовлена не тільки новим їїбаченням, а також певними аспектами розвитку сучасного світу в цілому,покликана формувати в учнів цілісну картину світу, духовність, культуруособистості. Вона також передбачає глибоке вивчення національної історії,народних традицій, культури українського народу та їх сприйняття йусвідомлення. Основні напрями гуманізації та гуманітаризації освіти визначені вКонцепції національного виховання. Гуманізм у дидактичному процесі реалізуєтьсяв суб'єктній діалогічній взаємодії викладача й студента.
Викладач винний:
— виховувати особистість, виявляючи чуйність іуважність до її слабких сторін, тактовно виправляти помилки, стимулювати іневстигаючих, і сильних студентів до подолання труднощів навчально-пізнавальноїдіяльності;
— збуджувати інтерес до загальнонаукових і професійнихзнань, розширення загального кругозорові і розвитку творчих здібностей,використання знань, навичок і вмінь у професійній діяльності;
— враховувати самобутність шкірного студента йогосоціальні, психічні, психофізіологічні особливості, життєві настанови,ставлення до навчально-пізнавальної діяльності;
— враховувати та стежити за розвитком шкірногостудента як особистості;
— формувати персональну відповідальність студента завласні успіхи, успіхи навчальної групи і товаришів, навчального заставі;
— допомагати студентові пізнати самого собі (до 80-хроків XX ст. була тенденція до пізнання людиною мікро-та макрокосмові, атепер-самої собі), тобто сприяти реалізації сократівського принципові «Пізнайсамого собі».
Перед педагогічним світом, та й не лише педагогічним,постає проблема «гуманізації» (олюднення) та гуманітаризації (переорієнтації налюдину) освіти, відтак подолання технократизму, бездуховності й формалізмуосвіти.
Автором і засновником якого є російський вчений-дидактЮ.К.Бабанський, полягає в навмисному виборі змісту, методів, форм і прийомівдидактичного впливу, які забезпечували б найкращий результат у навчанні. Протеоптимізація передбачає підвищення ефективності навчального процесу небудь-якими засобами, а найбільш доцільним, найбільш відповідним для конкретноїситуації їх комплексом.
Викладач, спираючися на власну обґрунтовану методикуроботи, витрачає мало години на вирішення навчально-пізнавальних завдань, але отримує високий позитивнийрезультат. Процес оптимізації можна зобразити за такою формулою: ПРО ~ V/t,(заЮ.К.Бабанським), де 0 — кількість робочого години; V-обсяг виконаної студентомроботи; t —кількість години, витраченого студентом. Формула оптимізації надаєвикладачеві можливість визначити реальну насиченість навчальних зайняти.
Основні правила цього принципу :
— комплексний підхід до визначення завдань навчання;
— конкретизація завдань навчання з урахуванням індивідуально-психічнихособливостей студентів;
— чітке визначення змісту навчання шляхом виокремленняголовного, міжпредметних координацій та раціонального структуруваннянавчального матеріалу;
— добір таких методів і дидактичних засобів, які даютьзмогу найбільш успішно вирішувати поставлені завдання за визначений година;
— добір таких організаційних форм навчання, які даютьзмогу найбільш успішно вирішувати поставлені завдання за визначений година;
— диференційований та індивідуальний підхід достудентів у дидактичному процесі;
— створення розумів для ефективного вирішенняпоставлених дидактичних та інших завдань за визначений година;
— раціональне поєднання керуваннянавчально-пізнавальною діяльністю і самоуправління студентів, оперативнерегулювання і коригування перебігу дидактичного процесу;
— аналіз отриманих результатів навчання і витратгодини за критеріями оптимальності (максимально можливі вданій ситуаціїрезультати та відповідність витраченого години чинним нормам) тощо.
До другої групи визначають ті, що відображаютьзакономірності викладацької діяльності суб‘єктів навчального процесу та їхніметодики. До них належати:
• Принцип демократизації в навчанні визначаєтьсязмінами, що відбуваються в суспільному житті України, а також у системі освітирозвинених країн,
Особистісний (гуманістичний) підхід у навчанніпередбачає обов'язковість демократичних взаємин між педагогом і студентом.Тільки за таких розумів можна формувати в молодих людей усвідомленугромадянську позицію, готовність до соціальної творчості, участі вдемократичному суспільному управлінні, відповідальності за частку Батьківщини ісвіту.
Освіта в Україні сформувалася під впливом загальноїрадянської школи, яка орієнтувалася на авторитарну парадигму. Тому дидактикастала «бездітною» наукою, де всі було правильно й обґрунтовано, окрім почуттіві переживань студента — суб'єкта учіння, який є рівноправним учасником процесунавчання.
Демократизація суспільного життя в Україні детермінуєдемократизацію освітньої сфери, яка, своєю чергою, безпосередньо позитивновпливає на зміст і процедуру педагогічного процесу.
Демократизація навчального процесу передбачаєоновлення змісту освіти, її наповнення загальнолюдськими та громадянськимицінностями, перебудову процесуальної сторони навчально-пізнавальної діяльностістудентів, яка має бути спрямована на встановлення суб'єкт-суб'єктних взаєминміж педагогами й студентами. Демократизація процесу навчання означає:
* звернення до людини, тобто до особистості студентаяк суб'єкта учіння;
* повагу до особистості студента як саморегулювальної,саморозвиткової та самодіяльної системи;
* співробітництво педагогів і студента як суб'єктівучіння, де останні є повноправними учасниками навчального процесу і творцямивласного самовдосконалення;
* розкріпачення особистості студента, розвиток йоговнутрішньої свободи й почуття власної гідності;
*колективний аналіз навчально-пізнавальної діяльностіта добір найбільш оптимальних розумів його вдосконалення;
* подолання формалізму і бюрократизмові в навчальномупроцесі;
*дбання про розвиток потенційних можливостей іздібностей студента як особистості;
* визнання єдності індивідуального і колективногопочав у навчанні.
Демократизація навчального процесу має ґрунтуватися навзаємопов'язаній діяльності викладачів і студентів, яка базується надемократичних принципах спілкування. Власне, стиль спілкування педагогів,першогю чергою, визначає спрямованість дидактичного процесу. Є спеціальніприйоми та способи для розвитку такого спілкування. Це методи активізаціїнавчально-пізнавальної діяльності, діалогічні методи навчання, де всі учасникиспільно, творчо вирішують завдання.
• Принцип доступності й дохідливості викладання абопринцип поступового збільшення труднощів.
Цей принцип нібито врівноважує терези принципів:складність змісту навчального матеріалу компенсується майстерним викладаннямвикладача. Основна вимога цього принципові — не допустити непосильного навчаннядля даної категорії студентів, проводити його таким чином, щоб студенти моглисвідомо засвоювати загальнонаукові та професійні знання, практичні навички йуміння, повністю використовуючи свої інтелектуальні й фізичні можливості. Віншому разі дидактичний процес матиме тільки формальний характер, можепризвести до втрати віри у свої здібності і, відповідно, формувати пасивне ставленняучнів до навчально-пізнавальної діяльності.
Принцип доступності й дохідливості залежить:
— від забезпечення доборові, групування і вивченнянавчального матеріалу з урахуванням вимог навчальної програми та специфікимайбутнього фаху;
— урахування розумових, емоційно-вольових і фізичнихможливостей студентів та наукових вимог до організації навчального процесу;
— правил послідовності: від простого до складного, віднижчого до вищого, від відомого до невідомого, від легені до важкого;
— урахування професійних знань, практичних навичок івмінь студентів;
— урахування фактора години;
— поступового нарощування складності теоретичного іпрактичного матеріалу;
— проведення зайняти з максимальним напруженням якрозумових, так і фізичних сил студентів;
— широкого застосування сучасної комп'ютерної та іншоїтренувальної техніки для поглиблення розумових і фізичних здатностей студентів;
— надання індивідуальної допомоги студентам, які маютьпевні проблеми в навчанні;
— широкої організації змагань за досягнення високихрезультатів у навчальному процесі тощо.
• Принцип наочності в навчанні вважається похідним відпринципові доступності: чим насиченим є унаочнення заняття, тім доступнішимбуде пояснення нової тими. Сутність цього принципові можна передати висловом: «кращеодин раз побачити, ніж сто разів почути». Він спирається на провідну рользорових аналізаторів у сприйманні зовнішнього світу (адже за їхньою допомогоюлюдина отримує від 80 до 90 відсотків інформації). Тому навчальний матеріалпотрібно подавати в найбільш в унаочненій формі.
Засновник цього принципові Я.В. Коменськийстверджував, що необхідно здобувати мудрість не з книг, а з неба, землі, дубіві буків, а якщо мі маємо намір передавати студентові істинні й достовірнізнання, те повинні навчати за допомогою особистого спостереження і чуттєвоїнаочності.
Основні правила принципу наочності:
* чітко визначити мету використання засобів наочності;
*.комплексно використовувати такі види наочності, якідавали б найбільший ефект, алі ні в якому разі не зловживати ними;
* активно залучати суб'єктів до роботи із засобаминаочності;
* керувати спостереженнями суб'єктів учіння; відкидативсі зайве, щоб не викликати додаткових асоціацій;
*застосовувати наочність на всіх етапах навчальногопроцесу;
*демонструвати засоби наочності послідовно в міруподання навчального матеріалу;
*забезпечувати змістовність і естетичність їхоформлення;
*наочність має відповідати психологічнимзакономірностям сприймання;
*не використовувати засоби наочності як самоціль, авдало доповнювати матеріал, що вивчається;
*не переоцінювати й не недооцінювати роль наочності внавчанні тощо.
Під годину навчання необхідно застосовувати різні види наочності — натуральну,образну, словесно-образну наочність (динамічну і статичну, пласку й об'ємну).
Наочність виконує такі функції:
— сприяє розумовому розвиткові суб'єктів учіння;
— допомагає виявити зв'язки між науковими знаннями йжиттєдіяльністю, теорією і практикою;
— полегшує навчально-пізнавальну діяльність студентіві сприяє формуванню в них інтересу до професійних знань;
— допомагає сприймати предмет, що вивчається, у йогорозмаїтті;
— сприяє формуванню мотивації пізнання довколишньоїдійсності тощо.
Принцип наочності можна визначається, як сукупністьнорм, які випливають із закономірностей процесу навчання і стосуються пізнаннядійсності на основі спостережень, мислення і практики на шляхові відконкретного до абстрактного, і навпаки.
Принцип раціонального поєднання колективних таіндивідуальних форм і способів навчальної роботи. Індивідуалізація в дидактицівважається важливим компонентом стратегії викладацької діяльності, як один заспектів навчального процесу, як принцип, поза яким узагалі не можна говоритипро вільний розвиток особистості. Отут мається на увазі: по-перше, намаганняякнайповніше врахувати не тільки наявні надбання студента, а й напрям йогорозвитку, перспективу, його «потенційне Я»; друг^-другові-по-другу, повага дошкірного студента (навіть такого, який ще не виявив собі нічим позитивним) уякої з їм, як з партнером, суб'єктом, особистістю рахуються, конкретизуючи цілінавчання і визначаючи способи їх досягнення.
Смисл цього принципові полягає в тому, що викладачвідповідно до колективного характерові навчального процесу, враховуючиіндивідуально-психічні особливості суб'єктів учіння, може і винна застосовуватирізноманітні методи й форми навчальної діяльності під година проведення якпланових навчальних заходів, так і позапланових.
Упроваджуючи вимоги цього принципові в процеснавчання, викладач винний мати на увазі труднощі, з якими він стикатиметься усвоїй діяльності, зокрема:
— процесуальний бік навчання передбачає переважливоколективну форму навчально-пізнавальної діяльності, яка не завжди враховуєіндивідуально-психічні нахили, здібності й зацікавлення студентів;
— у вищому навчальному заставі навчаються студенти зрізним рівнем інтелектуальних і фізичних здібностей, різною мотивацією доучіння.
Знання викладачами суперечностей цього принциповісприяє об'єктивному й оптимальному їх розв'язанню. Класичні приклади умілого використаннятакої методики-молодіжний колектив в А.С.Макаренка, чи міським колективВ.О.Сухомлинського та різні варіанти педагогіки співробітництва сучаснихпедагогів-новаторів.
Основні положення цього принципу:
*організація колективної навчально-пізнавальноїдіяльності з урахуванням особливостей психології студенського колективу іпсихіки студента відповідно до вимог психологічної та педагогічної наук;
*диференціація змістового компонента дидактичногопроцесу;
*усебічне знання індивідуально-психічних особливостейстудентів та їх урахування під година організації як колективної, так йіндивідуальної навчально-пізнавальної діяльності;
*оптимальне поєднання колективних та індивідуальнихформ і методів навчально-пізнавальної діяльності суб'єктів учіння;
*широке застосування індивідуалізації навчання;
*надання переваги активним методам навчання;
*повсюдне використання прийомів взаємонавчання,взаємодопомоги студентів, надання допомоги відмінниками тім, хто відстає;
*знання різноманітних проявів соціально-психологічнихявищ під година здійснення навчального процесу й уміле керування ними вдидактичних інтересах;
*педагогічний аналіз результатів навчання з наступнимкоригуванням тощо.
До третій групи визначають ті, що відображаютьзакономірності начально — пізнавальної діяльності навчаємих(суб‘єктів учіння).
До них належати:
• Принцип мотивації навчально-пізнавальної діяльностістудентів.
Аналіз досвіду сучасних педагогів-новаторів показує,що найефективнішим напрямом підвищення якості будь-якого навчання є створеннятаких психолого-педагогічних розумів, за яких студент спроможний зайнятиактивну особистісну позицію і найбільш повною мірою розкритися не тільки якоб'єкт навчальної діяльності, а і як суб'єкт, що є найважливішою передумовоюсвідомого ставлення до навчання, і міцних, глибоких знань, і взаємовідносин унавчальній групі. Бути суб'єктом для студента означає його перетворення ізпасивної істоти в активну, тобто в зацікавленого учасника власнихнавчально-пізнавальних дій.
Ідея опрацювання цього принципові належить сучаснимвченим дидактам В.Оконю, Ю.К.Бабанському, психологові Л.І.Божович та іншім.
У психології щодо поняття «мотивація» немає єдиногопідходу. Одні під мотивацією розуміють певні спонукання, які викликаютьактивність організму і визначають її спрямованість (М.Ш.Магомед-Емінов), інші — сукупність факторів, які підтримують і направляють поведінку (Мадсен, Годфруа),ще інші — сукупність мотивів (К.К.Платонов, В.Д.Щадриков). Трудність визначеннязрозуміти «мотив» і «мотивація» полягає в тому, що ці два поняттявзаємопов'язані та взаємозумовлені, алі більш у дидактиці використовуєтьсятретій підхід.
Мотивація навчальної діяльності складається ізсукупності певних мотивів. А мотив — це предмет діяльності, за яким завждистоїть певна потреба (О.М.Леонтьєв). Своєю чергою, потреба викликає певнепереживання, інтерес, спонуку, надає смислу навчальній діяльності. Для того,щоб студент активно прилучався до навчально-пізнавальної діяльності, необхідно,щоб вона набула для нього особистісного смислу, викликала позитивніпереживання, намагання і прагнення.
Склались різні критерії класифікації мотивів у системінавчання. Наприклад, за видом виокремлюють соціальні та пізнавальні мотиви. Заступенем усвідомленості студентом власних потреб в учінні — усвідомлені та неусвідомлені,за характером прояву — дійсні та хибні.
Для ефективної реалізації цього принципові можнасформулювати такі правила:
*формування широкого кругозорові щодо різноманітнихпроблем суспільного життя України;
*перетворення студентів у зацікавлених та активнихучасників життєдіяльності навчальної групи;
*розвиток інтересу до конкретного фаху;
*зацікавлення студентів у результатах своєму учінні йдемонстрація їх для досягнення успіху в професійній діяльності;
*визначення конкретних цілей і завдань навчальноїдіяльності, шкірного навчального заходові;
*надання особистісного смислу й конкретного змістунавчальній діяльності студентів;
*широке застосування активних методів навчання;
*особлива увага сучасним дидактичним концепціям;
*урахування пізнавальних мотивів і на їхній основімотивів професійних досягнень тощо.
Принцип активності, свідомості та самостійностістудентів є немовби похідним від принципові мотивації, у якому активністьвизначається важливіший умовою досягнення цілі-основоположною категорієюдидактики.
Однією з розумів досягнення успіху в навчально –пізнавальній діяльності є активність студентів, в основі якої лежить змістовнамотивація, спрямована на долю в учінні. Ця активність виражається в тому, щостуденти усвідомлюють цілі навчання, планують і організовують свою діяльність,уміють її контролювати, виявляють інтерес до професійних знань, ставлятьпитання та вміють їх вирішувати, це вияв ставлення студента до процесунавчання, яку характеризується прагненням досягти поставленої мети в межахзаданого година.
В історії педагогіки є кількаваріантів вирішення цієї проблеми. Традиційна дидактика недооцінює активністьстудентів. Педоцентризм, навпаки, її переоцінює. Сучасна дидактика вищої школиспирається на активність суб'єктів учіння за керівної ролі суб'єктіввикладання. Цей аспект підкреслюють педагогіка співробітництва, гуманістичнапедагогіка й особистісне-розвиткове навчання. Провідною ідеєю цих концепцій єформування суб'єкт-суб'єктних взаємин у навчальному процесі, де полягає самостійнінавчально-пізнавальні дії суб'єктів учіння.
Активності та свідомості в навчанні можна досягтишляхом:
— створення в студентів позитивного уявлення промайбутню професійну діяльність;
— формування розуміння студентами смислу професійноїосвіти й, відповідно, на цій основі інтересу до професійних знань, навичок івмінь;
— вироблення мотивації учіння та майбутньоїпрофесійної діяльності;
— спонукання студентів до правильної оцінки власнихдій, учинків, виховання в них звичок самоаналізу й самоконтролеві та споживисамовдосконалення;
— створення під година навчання проблемних ситуацій,які потребують самостійних, творчих і активних дій, та залучення студентів доїх розв'язання;
— використання діалогічних методів навчання, якіформують розвивають самостійність, творчість і активність студентів;
— стимулювання колективних форм роботи, взаємодіїстудентів в учінні;
— організації навчання в умовах змагання, стимулюванняініціативи і творчості;
— проблемності викладання навчального матеріалу;
-використання отриманих професійних знань, навичок івмінь у практичній діяльності;
— диференціації навчального матеріалу відповідно дорозумових і фізичних можливостей і здібностей студентів;
-уміння викладача відчувати психічний стан студентівтощо.
Література
1. Аркас Микола.Історія України – Русі. — К.: Вища шк., 2008.- 456 с.
2. Гессен С.И.Основи педагогіки: Введення в прикладну філософію: Навчальний посібник длявузів.-М.: Школа – Пресс, 2008. -448с.
3. Закон України>//Законі України / Верховна Рада України, Інститутзаконодавства. — К.,1997.-Т.10.-С.168-192.
4. Збірникзаконодавчих та нормативних актів про освіту. –ДО.: В освіти України,1994.-Вип.1.-336 с.
5. Сучаснісистеми вищої освіти: порівняння для України / В.Зубко; Нац. Ун-т”Києво-Могилянська академія ”. К.: КМ Academia, 2009.-290 с.