ПЛАН
Вступ
Розділ 1. Сучасний тренер у педагогічній системі
1.1 Педагогічнасистема «тренер — спортивний колектив»
1.2 Критеріїпедагогічної майстерності і передумови підвищення ефективності діяльностітренера
1.3 Вимоги додіяльності тренера
1.4 Функції тренера
1.5 Структурадіяльності тренера
Розділ 2.Індивідуалізація педагогічного процесу в роботі тренера
2.1 Індивідуальнийпідхід у навчанні і вихованні
2.2 Індивідуальнийпідхід у навчанні як захід педагогічного впливу
2.3 Розвитокспортивної активності в підлітків з урахуванням їх індивідуальності
2.4 Модельіндивідуалізації виховання юного спортсмена
Висновок
Література
ВСТУП
Сучасний рівень розвитку масового спорту пред'являє усе більшзростаючі вимоги до особистості керівника спортивного колективу, його майстерності.Проблема педагогічної майстерності тренера — одна з центральних у теорії іпрактиці педагогіки спорту.
Педагогічна майстерність сучасного тренера — це комплексумінь, необхідних для продуктивного рішення педагогічних задач. Педагогічнеуміння — це спосіб дії, що спирається на сукупність знань, навичок, задатків іздібностей і свідомо реалізується тренером у педагогічній ситуації. Уміння єтакож критеріями розвитку педагогічних здібностей.
Майстерність тренера має складний характер, обумовленанеобхідністю рішення незліченного ряду логічно взаємозалежних педагогічнихзадач. Педагогічна задача припускає усвідомлення тренером кінцевої мети своєїдіяльності і способів вирішення в процесі навчальної і позанавчальноїдіяльності співвіднесених між собою стратегічних, тактичних і оперативнихзадач. У способі рішення задачі повинні відображатися усі компоненти діяльностітренера.
Вивчаючи специфіку діяльності тренера спортивного колективу,шляхи оптимізації процесів виховання і навчання, психолого-педагогічні аспектиформування і становлення особистості підлітка, ми використовували теоретичніположення педагогів, психологів, теоретиків фізичного виховання Б. Г. Ананьєва,Ю. К. Бабанського, А. А. Бодалева, В. В. Давидова, А. Г. Хрипкової, 3. А.Малькової, Е. С. Кузьміна, А. Ц. Пуни, П. А. Рудика, Б. Т. Лихачова, Т. Н.Мальковської, Т. Е. Коннікової, Л. П. Матвєєва, В. П. Філіна, М. Я.Набатнікової і ін.
Вивчення ведучих компонентів у структурі педагогічноїдіяльності дозволило визначити оптимальну структуру знань тренера, виявити ікласифікувати професійно значимі уміння, співвіднесені з педагогічнимиздібностями, що розвиваються в процесі діяльності, і психологічними якостямиособистості тренера, визначити особливості творчого рішення спортивних іпедагогічних задач, розробити модель індивідуалізації процесу виховання інавчання юних спортсменів і на її основі — систему завдань для підлітків.
На різних рівнях майстерності тренера ведучими стають різнікомпоненти структури його діяльності. Тому дуже важливо з'ясувати, які труднощівипробують тренери на різних етапах своєї роботи і намітити шляхи їхньогоподолання, порівнюючи діяльність починаючих і досвідчених тренерів.
Важливої складової майстерності тренера є його майстерність уформуванні особистості юного спортсмена. Процес формування особистості можнапредставити як функціонування складної динамічної системи, взаємодія елементівякої обумовлено ведучою роллю й авторитетом тренера, впливом зовнішньогосередовища, станом підлітка. Тому майстерність тренера в даному процесі требарозглядати як цілеспрямовану систему властивостей особистості, регуляціївідносин, обумовлених основними формами життєдіяльності підлітка, виявленнязмін у становленні його особистості і визначення оптимальних способів впливу нанеї.
Цілісний аналіз взаємодії нормативної і реальної моделейумінь у діяльності тренера дозволив виявити ряд закономірностей.
Майстерність у вихованні і навчанні юних спортсменівприпускає високий ступінь розвитку педагогічних знань, умінь і навичок. Якщоякий-небудь компонент у структурі педагогічної діяльності тренера розвитийнедостатньо, педагогічні впливи виявляються малоефективними.
Рівні майстерності тренерів орієнтують них на поступоверозширення і поглиблення діапазону спортивних і педагогічних умінь. Тому тренеровінеобхідно домагатися детального відпрацьовування кожного уміння у всіх ланкахнавчання і виховання юних спортсменів, визначення ефективних критеріїв рішеннязадач, створення цільової настанови, співвіднесення власних умінь з еталонними,оволодіння функціональними знаннями, закріплення знань і вироблення уміньоперувати ними в практичній діяльності.Наша мета і полягає в тому, щоб послідовно і в повному обсязі розкритипроцес становлення педагогічної майстерності тренера та його роль в підготовціспортсменів.
Проблема: значення педагогічної майстерності тренера в підготовці спортсменів.
Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим значенням у підготовці спортсменівє високий професійний рівень тренерського колективу.
Предмет дослідження: психолого-педагогічні особливості роботи тренера.
Об`єкт дослідження: професійні якості тренера та їх роль в підготовціспортсменів.
Для досягнення поставленої мети були використані наступні методи науковогодослідження: порівняльно-ретроспективний, аналіз передового досвіду роботивидатних педагогів, узагальнення.
РОЗДІЛ1. СУЧАСНИЙ ТРЕНЕР У ПЕДАГОГІЧНІЙ СИСТЕМІ1.1 Педагогічна система «тренер— спортивний колектив»
Діяльність тренера, як правило, розглядають дуже вузько,виділяючи тільки її зовнішню сторону: управління тренуванням. Однак діяльністьтренера має багатофакторний педагогічний характер і здійснюється в рамкахвизначеної педагогічної системи. Педагогічна система — це сукупність структурнихі функціональних компонентів, підлеглих педагогічним цілям (Н. В. Кузьміна). Доструктурних компонентів, що дозволяють аналізувати педагогічну систему встатиці, відносяться мети педагогічної системи, зміст навчальної інформації,засобу педагогічної комунікації, діяльність юних спортсменів і тренера. Дофункціональних компонентів, що обумовлюють становлення, розвиток,удосконалювання педагогічної системи, відносяться гностичний, проектувальний,конструктивний, організаторський і комунікативний компоненти.
Мети будь-якої педагогічної системи перетворюються в життя впедагогічному процесі. «Педагогічний процес є, з одного боку, саморух(тобто він буде відбуватися незалежно від волі його учасників і всупереч їм), зіншого боку, це керований процес, що відбувається через рішення незліченногоряду педагогічних задач, підлеглих кінцевим цілям системи, співвіднесених зними».
Керована частина педагогічного процесу реалізується впрофесійно-педагогічній діяльності тренера, що визначається як рішення незліченногоряду педагогічних задач.
Тренер, щоб залишатися елементом педагогічної системи,повинний відповідати їй, тобто задовольняти визначеним вимогам за рівнемпрофесійних умінь і навичок.
Педагогічна система припускає участь у процесі педагогічноїпраці вихователя (суб'єкта) і вихованця (об'єкта), причому керівна і направляючароль у ньому належить педагогові.
Двосторонність педагогічної діяльності пояснюється особливістюїї об'єкта: дитина не просто пасивно сприймає вплив, а сама активно діє,являючись суб'єктом своєї діяльності [4].
Кожен юний спортсмен є членом цілого ряду колективів(формального і вільного спілкування) і перебуває під виховним впливом кожного зних. В цих умовах координація зусиль усіх дорослих, працюючих з юнимиспортсменами, регулювання зв'язків і відносин підлітків із зовнішнімсередовищем і спортивним колективом складає одну з головних задач тренера. Слідпам'ятати, що прогнозування спортивного і педагогічного результату носить імовірніснийхарактер і вимагає від тренера уміння швидко орієнтуватися відповідно доконкретної ситуації, оперативно змінювати характер і зміст діяльності.
Розвиток об'єкта педагогічної діяльності тренера— юногоспортсмена — вимагає розмаїтості прийомів, способів колективного йіндивідуального впливу в залежності від вікових і індивідуальних особливостейдітей.
Педагогічна діяльність суспільних тренерів має, крім цього,свої особливості.
По-перше, її здійснюють на суспільних початках люди різнихвіків і професій, як правило, що не мають спеціальної підготовки для роботи здітьми. Основним мотивом їхньої роботи, як показують більшість досліджень, єлюбов до дітей, усвідомлення необхідності особистої участі в моральному іфізичному вихованні дітей і підлітків.
По-друге, діяльність суспільного тренера менш регламентована,чим діяльність учителів фізичної культури, що забезпечує тренерові самі широкіможливості для творчості.
Ціль педагогічної системи «тренер — дитячий спортивнийколектив» як цілеспрямованої развиваючоїся системи взаємозв'язку тренера ідитячого спортивного колективу — виховання гармонічно розвинутої особистості.
Педагогічна система «дитячий спортивний колектив» єцілісною, що саморозвивається, самокерованою, відкритою системою, тобто має всіознаки системного об'єкта. У своїй діяльності вона реалізує ведучі принциписамоврядування: принцип активного саморуху за рахунок розвитку ініціативи,активності, самостійності юних спортсменів і їхньої взаємодії із середовищем,тобто з різними громадськими організаціями; принцип цілеспрямування, щовиявляється в доцільно спланованій діяльності колективу; принцип інформаційногозв'язку елементів, що забезпечує необхідну погодженість у роботі активу і йоговзаємозв'язку з юними спортсменами; принцип субординації елементів і ієрархічностіструктури системи, що конкретизується в принципі добровільності вступупідлітків у колектив і активну участь у його справах.
Особливості дитячого спортивного колективу виявляються вдіяльності педагогічної системи «тренер — дитячий спортивний колектив».Треба відзначити наступне.
1. Поява даної педагогічної системи обумовлено зростаннямзначення спорту у вихованні підростаючого покоління.
2. Система може виникнути лише за умови нагромадженняпрактичного досвіду, знань.
3. Система виникає в результаті вироблення способів взаємодіїз підлітками.
4. Юні спортсмени — необхідний компонент системи. Рістчисельного складу дитячих спортивних команд свідчить про великі можливості цієїсистеми.
5. Тренер, що усвідомить мети навчально-виховного процесу,своєрідність діяльності спортивного колективу, що володіє спеціальноюнавчальною і виховною інформацією, що вміє користуватися формами і методамипедагогічного впливу, — теж необхідна умова виникнення і функціонування даноїсистеми.
Таким чином, педагогічна система «тренер — дитячийспортивний колектив» відповідає усім вимогам існування педагогічнихсистем: має стійкість, стабільністю, твердою організацією і взаємодієюструктурних і функціональних компонентів, високим ступенем їхньоїупорядкованості і спрямованості. Однак вона має особливості, що відрізняють неївід інших педагогічних систем [7].
Функціонування даної педагогічної системи повинне забезпечитинормальне протікання учбово-тренувального процесу при активній взаємодії всьогокомплексу навчання і виховання юних спортсменів. Особливість діяльності цієїсистеми порозумівається ще і тим, що дитячий спортивний колектив виступає і яксуб'єкт виховання, і як виховне середовище. Отже, ефективність функціонуванняпедагогічної системи «тренер — дитячий спортивний колектив» залежитьвід організації керування даним процесом, тобто від сукупності заходівдержавних і громадських організацій, що забезпечують цілеспрямовану діяльністьтренерів у роботі з юними спортсменами.
Про реалізації цілей педагогічної системи можна судити попсихологічні зміні в особистості для того щоб мети, поставлені державноюпедагогічною системою, стали рушійною силою формування особистості юнихспортсменів, необхідно, щоб цілі були усвідомлені тренерами і перетворені тавтілені у їхні педагогічні цілі. Важливо також, щоб і самих підліткахусвідомили ці мети, тобто щоб педагогічні цілі тренера перетворилися впсихологічні цілі юних спортсменів.
Специфіка педагогічної системи «тренер — дитячийспортивний колектив» виявляється також у діяльності тренера.
Структурні компоненти діяльності тренера знаходять своєвідображення в структурі його знань, а функціональні— у структурі його умінь.
При цьому ефективність діяльності обумовлюється ступенемрозвитку функціональних компонентів, до яких відносяться:
1) гностичний, зв'язаний з постійним узагальненням ісистематизацією наукових знань, їхнім згортанням (схематизацією) і розширенням,перетворенням наукових знань у навчальні, вивченням загальних закономірностейдіяльності педагогічних систем (наукове педагогічне знання стає умовою їхньогорозвитку), аналізом діяльності педагогічної системи і всіх її підсистем;
2) проектувальний, зв'язаний із проектуванням розвиткупедагогічних систем з урахуванням потреб комплексного підходу до навчання івиховання підлітків, наукових методичних досліджень, що забезпечують змістдіяльності педагогічних систем, розвитку засобів педагогічної комунікації, якізабезпечують способи функціонування системи;
3) конструктивний, зв'язаний зі створенням навчальнихпосібників для юних спортсменів і тренерів, методичних посібників для тренерів,посібників і циркулярів за методикою аналізу ефективності діяльностіпедагогічних систем;
4) організаторський, зв'язаний зі створенням загального ірежиму діяльності систем, органів самоуправління;
5) комунікативний, зв'язаний з регламентацією і регулюваннямвідносин між системою й адміністративними органами керування, міжадміністрацією і тренерами, тренерами і підлітками, усередині цих груп.
Порушення в кожнім з виділених компонентів спричиняютьпорушення в діяльності педагогічної системи [4].
Педагогічні системи з їх структурними і функціональнимикомпонентами — це об'єктивна реальність, що існує поза і незалежно від окремоготренера і юного спортсмена і зумовлюючої функції останніх, тобто їхньогообов'язку, статус, систему рольових розпоряджень (див. с. 50). І тренер і юніспортсмени можуть залишатися елементами системи, лише виконуючи свої функції,про якість виконання яких судять за досягнутими результатами. Аналіз жерезультатів, яких досягає тренер, дозволяє судити про рівень його діяльності.1.2 Критерії педагогічноїмайстерності і передумови підвищення ефективності діяльності тренера
Тренер зможе виконувати свої функції в педагогічній системі,тільки володіючи професійними знаннями, уміннями і навичками, а такожвизначеними властивостями особистості.
Загальними ознаками професіоналізму в різних професіях є: 1)володіння спеціальними знаннями про мети, зміст, об'єкт і засобах праці; 2)володіння спеціальними уміннями в здійсненні процесу діяльності на всіх йогоетапах: підготовчому, виконавчому, підсумковому; 3) спеціальні властивостіособистості і характеру, що дозволяють здійснювати процес діяльності йодержувати шукані результати.
Ефективність діяльності тренера залежить від багатьохфакторів: економічного, соціального, наукового, організаційного й ін. Показникефективності діяльності тренера — успішне досягнення мети при найбільшраціональному використанні сил і засобів. Іншими словами, ефективністьприпускає відповідність структури і функціонування психіки тренера структурі ідинаміці його діяльності.
Великий вплив на ефективність діяльності тренера роблятьособливості його особистості, світогляд, здібності, характер, темперамент,психічний стан (Б Г. Ананьєв, А. Г. Ковальов, Е. С. Кузьмін, А. Н. Леонтьев, В.С. Мерлин, А. Ц. Пуни, Н. С. Лейтес, В. Е. Чудновський, В. С. Магун, Е. В.Шорохова).
Важливою умовою ефективності діяльності тренера є уміннятворчо визначати цільові настанови занять відповідно до програми навчанняконкретному видові спорту. Однак наші дослідження показують, що тренери частоне вміють у цільовій настанові відбити виховні можливості всієї програми абоокремих занять. Вони прагнуть дати юним спортсменам побільше спортивних знань,умінь, недостатньо спілкуючись з ними, а також не вміють організувати роботуюних спортсменів з метою їхнього виховання.
Передумови підвищення ефективності діяльності тренераподіляються на особистісні (базові) і ситуативні (процесуальні).
До особистісного відносяться: позитивні риси спрямованостіособистості тренера (стійкий інтерес до занять з юними спортсменами, почуттявідповідальності за роботу й ін.); прояву темпераменту, адекватні вимогампедагогічної діяльності; сприятливі особливості характеру (такі риси, якдоброзичливість, тактовність, чуйність, вимогливість, справедливість, витримка,уважність, наполегливість, рішучість, спритність); педагогічні йорганізаторські здібності. Будучи сформованими, особистісні передумовидопомагають тренерові виявляти стійкість у практичному здійсненні цілей діяльності,зберігати сталість стилю роботи [6].
До ситуативних передумов відносяться: ясне розуміння поточнихзадач своєї діяльності і діяльності юних спортсменів; досить сильні ситуативнімотиви, що спонукують до досягнення цілей; адекватно протікаючі психічні пізнавальніпроцеси; стенічні психічні стани. Ситуативні передумови з'являються врезультаті усвідомлення виникаючих задач, під впливом роботи по підготовці дозанять і їхнього проведення.
Формування передумов підвищення ефективності діяльностітренера залежить від того, наскільки добре володіє тренер конкретним видомспорту, від його ерудиції, культури і рівня педагогічної майстерності іфізичної підготовленості.
Тренери по-різному визначають задачі спортивно-масової роботиз підлітками. Одні вважають, що творцями всієї спортивно-масової роботи повиннібути самі хлопці. З цією метою, вони формують суспільно-колективістськуспрямованість особистості підлітків, сприяють правильному розвиткові їхніхспортивних здібностей, ініціативи і самостійності, визначеного устою життя ідіяльності, що в остаточному підсумку перетворює дитячий колектив у вихователяокремого юного спортсмена. Інші тренери вважають, що їхня основна задача — якможна повніше, цікавіше і яскравіше побудувати навчально-виховний процес. Вониудосконалюють його, відбирають найбільш ефективні форми, методи і прийомивиховання і перевиховання, є джерелами великої інформації. Нарешті, доситьчисленну групу складають тренери, що через недостатнє знання основ педагогікине можуть цілеспрямовано керувати навчально-виховним процесом.
Таким чином, ми виділяємо три рівні майстерності тренерів уроботі з юними спортсменами: високий, середній і низький. При цьому діяльністьтренерів характеризується по: 1) відношенню до спорту і педагогічної діяльностівзагалі і до роботи з юними спортсменами зокрема; 2) характерові визначеннязмісту діяльності з юними спортсменами; 3) знанню закономірностейнавчально-виховного процесу в роботі з юними спортсменами.
Для діяльності тренерів високого рівня майстерностіхарактерно стійке позитивне відношення до своєї діяльності, інтерес до справи,визначена система в роботі. Вони ясно розуміють оздоровчі, освітні, виховнізадачі, уміють намітити шляхи їхнього рішення і бачать кінцеві результатироботи. Враховують особливості віку, статі, стану здоров'я, фізичного розвиткуі фізичної підготовленості підлітків. Знають свій вид спорту. Успішно формуютьу дітей стійкий інтерес до спорту. Уміють яскраво і захоплююче розкриватиперспективи систематичних учбово-тренувальних занять, переносити на тренуванняз юними спортсменами принципи технічної і тактичної підготовки сучасногоспорту. Раціонально використовують час, відведений на виконання задачі, діютьчітко і впевнено [7].
Організувати суспільну активність підлітків, формуючи в нихвизначені суспільні і моральні уявлення, поняття, вони прагнуть, щоб ці ідеїставали мотивами, що спонукують і направляють поводження і діяльність юнихспортсменів.
Суспільно-політична робота з юними спортсменами завжди вцентрі уваги цих тренерів. Вони відрізняються багатою вигадкою, ініціативою,гарними педагогічними здібностями. При організації спортивно-масової роботиобґрунтовують необхідність участі юних спортсменів у тім або іншому видідіяльності, активно керують тренуванням, сполучаючи роботу із сильними,слабкими і середніми спортсменами, виявляють творчу ініціативу в конкретизаціївправ, розробляють їхні нові варіанти. Тренери самокритично оцінюють результатисвоєї роботи, піклуються не про зовнішній ефект, а про виховну доцільністькожного заходу. Уміють контролювати, вчасно поправляти і заохочувативихованців, об'єктивно оцінювати діяльність, не впадати у відчай при невдачах,не зазнаватися при удачах і перемогах. Вони постійно в курсі нових досліджень вобласті теорії і методики фізичного виховання і спорту, психології, педагогіки,охоче відгукуються на речення по удосконаленню навчальної і виховної роботи вкоманді. Легко оперують специфічними формами і методами діяльності юнихспортсменів. Мають тісний контакт із батьками і громадськістю, знають положенняв родинах вихованців, їхні інтереси, запити і нестатки.
У цієї групи тренерів моральні переконання виявляються врізних формах. Одні тренери активно реагують почуттям на всі події в команді (увсій системі взаємин з юними спортсменами). При цьому емоційний вплив можерізко змінити спрямованість поводження юних спортсменів. Іншим тренерамвластиві самостійність суджень, критичність. Третім — практичні дії, учинки.
Педагогічна діяльність таких тренерів виразна, багатавнутрішньою вольовою активністю і цілеспрямованістю. У них яскравішевиявляються організаторські уміння. Вони відрізняються високою вимогливістю доюних спортсменів і до себе, привчають вихованців до правильного режимунавчання, праці, відпочинку, харчування, сну, до виконання санітарно-гігієнічнихправил. Моральний вплив вони роблять насамперед особистим прикладом. Такітренери уміло враховують конкретні педагогічні ситуації, обирають найбільшдоцільні прийоми впливу. На прикладах із практики спорту формують у хлопцівпочуття товариства, уміння у важких умовах змагань домагатися перемоги. Укоманді створюють невимушену обстановку, сприяють розвиткові ініціативи ісамостійності підлітків, тобто, по-перше, учать них знаходити і плануватисправи свого колективу, здійснювати них у житті й аналізувати для того, щобнакопичувався досвід самостійної організації діяльності юних спортсменів;по-друге, діють через актив і разом з ним домагаються, щоб органисамоврядування діяли систематично, мали авторитет у підлітків; по-третє,розвивають у кожного вихованця самостійні навички спортивно-масової роботи,використовуючи доручення. Планують роботу таким чином, що від дорученьвиконавчого характеру підліток переходить до доручень, що вимагають від ньоготворчості, прояву своїх індивідуальних здібностей і умінь організатора [10].
Для тренерів середнього рівня майстерності характернопозитивне відношення до спортивно-масової роботи з юними спортсменами. Вонирозуміють її задачі, але випробують труднощі в їхньому практичному рішенні. Їхбільше залучає сам процес навчально-виховної діяльності, чим її кінцевийрезультат. Не завжди усвідомлюють вони послідовність своїх дій, не можутьпояснити їхня доцільність, використовують випадкові прийоми і способи дій. Їмподобається живе спілкування з дітьми, напруженість повсякденної роботи. Воснові їхні відносини до навчально-виховної роботи лежить захопленість справою.Вони охоче беруться за ті види діяльності, що більше люблять, що їм кращевдаються, ігноруючи малоцікаві, але необхідні ділянки роботи. Виявляютьтворчість у проектуванні справ команди, але дії їхній носять індивідуальнийхарактер. У роботу утягують лише активістів команди. Раціонально розподіляютьчас, відведений на виконання задачі, але діють найчастіше непевно, утрудняютьсяв пошуках нових прийомів активізації діяльності юних спортсменів. Правильнооцінюють педагогічну ситуацію, є ініціаторами більшості справ у команді.Формально використовують прийоми педагогічного впливу по розвитку самостійностій ініціативи підлітків.
У діяльності ряду тренерів переважає мотив твердження своєїпереваги над іншими. Він втілюється у відповідним йому способах дій: прагненніпродемонструвати перед усіма спортивні успіхи, замовчувати про невдачі,труднощів, недоліки. Такі тренери охоче беруться за ту діяльність, результатиякої зможуть побачити всі, недооцінюючи часом повсякденну роботу. Вони вміютьдобре оформити, яскраво подати результати навіть там, де вони не позначаютьсяна поводженні дітей. Стиль виховної роботи, обумовлений даним мотивом, особливозгубно відбиває на вихованні юних спортсменів.
У тренерів низького рівня майстерності ціль у роботі з юнимиспортсменами чітко не визначена. В основі їхньої діяльності, як правило, лишетактичні, невідкладні задачі. Вони не ставлять досить конкретно перед собою івихованцями далеких перспектив діяльності, уся їхня робота складається ізсукупності близьких і середніх перспектив діяльності, при цьому останні частовиникають зненацька для тренера. Тому результат діяльності таких тренерівзалежить від цілого ряду випадкових факторів. З задоволенням використовуютьрізноманітні «розробки» учбово-тренувальних занять, виховних заходів,але до методичних рекомендацій і навчальних посібників відносяться скептично.Недостатньо уважно відносяться до виховання в юних спортсменів почуття боргу йособистої відповідальності за виконання своїх обов'язків. Вихованці часом не приховуютьсвого недоброзичливого відношення до тренера, допускають іронічні репліки пойого адресі. Найбільш гарні організатори серед юних спортсменів воліють прийматиучасть у спортивно-масових справах поза командою, і неохоче включаються в їїжиття. Актив команди діє формально.
Тренери затрачають багато сил і часу на виконання задачі,діють непевно. Методами учбово-тренувальної і виховної роботи володіють слабко.Зміст своєї педагогічної діяльності чітко визначити не можуть. Не вміютьустановити контакт з окремими хлопцями і створити обстановку невимушеності,довірчості. Зрілі моральні переконання тренерів виявляються недостатньо діючимичерез обмеженість спортивних і педагогічних здібностей і умінь. Майже невиявляють самостійності в роботі. Дії їх сковані і не завжди мають вираженупсихолого-педагогічну спрямованість [11].
Юні спортсмени позбавлені можливості виявляти свою активністьі особисту відповідальність через вимоги беззаперечного підпорядкування. Утакій ситуації нерідко велике місце займають примусового заходу,адміністрування при слабко поставленій роз'яснювальній роботі з вихованцями. Урезультаті юний спортсмен або перетворюється в сумлінного, але пасивного виконавцячужої волі, безвідповідального споживача готових істин, здатного приобставинах, що змінилися, потрапити під вплив будь-який іншої, більш сильноїособистості, або відкрито протестує і вступає в конфлікт із тренерами, іде зкоманди.
Результати порівняльно-порівняльного аналізу діяльностітренерів різних рівнів майстерності привели нас до висновку, що процесперетворення педагогічних умінь у предметну діяльність у майстрів і немайстрівздійснюється по-різному.
Цілісність, взаємозалежність компонентів властиві тількидіяльності тренера-майстра. Загальна логіка його дій така: осмислення державнихзадач виховання і навчання і співвіднесення їх із задачами дитячого спортивногоколективу; аналіз з цих позицій вихідної інформації про роботу дитячогоСпортивного колективу; формулювання цілей і задач конкретного дитячогоколективу, моделювання засобів педагогічного впливу, сфери взаємин з юнимиспортсменами; планування реалізації намічених цілей і задач; ухвалення рішення,організація конкретної діяльності; регулювання області взаємин у команді;оцінка досягнутих результатів, формулювання нової мети на наступному етапінавчально-виховної роботи. Таким чином, у логіку дій тренери-майстрипереломлюються усі компоненти структури діяльності тренера.
У тренерів-немайстрів виявилося неможливим виявити цілісну,взаємозалежну картину дій.
В основі вищих рівнів майстерності лежить цілеспрямована івзаємозалежна система знань і умінь у роботі з юними спортсменами. Буловстановлено, що критеріями педагогічної майстерності тренера можуть виступати;а) якість знань, умінь, навичок і рівень вихованості юних спортсменів, тобтопсихологічні результати його праці; б) способи діяльності тренера, що приводятьдо позитивних результатів: до високого рівня вихованості і діяльності юних спортсменів,тобто функціональні результати його праці.
Психологічним критерієм педагогічної майстерності є високийступінь сформованості в юних спортсменів: 1) стійкого інтересу до спортивноїдіяльності; 2) спортивних здібностей і творчого відношення до спорту; 3) гарноїфізичної підготовки; 4) глибокого знання конкретного виду спорту; 5) міцнихнавичок і умінь виконання окремих спортивних вправ і комбінацій; 6) умінняпереборювати труднощі в спортивній діяльності; 7) інтересу до спортивноїдіяльності.
Визначальна роль в оцінці майстерності тренера належитьпсихологічним критеріям. При цьому важливо вичленувати основний показникуспішної діяльності тренера, свого роду індикатор рівня його майстерності.Таким психологічним критерієм є рівень сформованості в юних спортсменівконкретних спортивних умінь і моральних рис особистості. У цьому критеріївідбиває ступінь досягнення тренером основної мети навчання. Варто мати наувазі, що критерій знання спорту і практичного володіння включає ряд іншихкритеріїв. Отже, психологічні критерії — це загально педагогічні критерії, щомають більш загальний характер, чим функціональні, і застосовні при оцінцірезультативності діяльності тренера [4].
Функціональними критеріями майстерності є: 1) володінняосновами конкретного виду спорту; 2) володіння засобами, формами і методаминавчання юних спортсменів спортивним умінням; 3) система навчально-виховноїроботи з юними спортсменами; 4) система контролю за діяльністю вихованців,уміння визначати особливості функціонального стану їхнього організму й узв'язку з цим дозувати навантаження на тренуваннях і змаганнях; 5) уміннявиявляти особливості індивідуальної підготовки, здібностей і схильностей доконкретних вправ, місцю в команді і т.п.; 6) високий рівень сформованих загальнопедагогічних умінь; 7) систематичний аналіз власної діяльності і витяг уроків зпомилок і невдач, тобто перебудова діяльності в напрямку удосконалювання.
Визначення критеріїв педагогічної майстерності дозволяє,по-перше, одержати єдиний інструментарій для оцінки кваліфікованостітренерських кадрів, по-друге, орієнтир для самооцінки праці тренера.
Визначивши роль і місце тренера в педагогічній системі «тренер— дитячий спортивний колектив», критерії майстерності і передумовипідвищення ефективності його діяльності, можна сформулювати вимоги додіяльності тренера.1.3 Вимоги до діяльностітренера
Важливим критерієм педагогічної майстерності тренера всуспільно-політичній роботі з юними спортсменами є уміння виховувати в них: 1)почуття безпосередньої приналежності до дитячої організації як до колективу; 2)інтерес до політичного життя України і інших країн і прагнення до політичноїсамоосвіти; 3) чуйність, звичку зауважувати, коли ровесники і дорослі маютьпотребу в їхній допомозі, діяти, не чекаючи прохання або розпорядження старших;4) відчуття радості від праці на загальну користь, відчуття своєї потребикраїні; 5) навички ретельності й організованості в колективній роботі команди;6) прагнення бачити свою успішну роботу як частина суспільних справ усьогоспортивного колективу; 7) уміння енергійне домагатися позитивного результату іпочуття відповідальності за спортивно-масову роботу в колективі; 8) свідомевідношення до справ команди, корисним для навколишніх, для самої команди і дляпідлітка.
Тренер зобов'язаний озброїти юних спортсменів політичнимизнаннями, сформувати в них комуністичні переконання, виховати суспільнуактивність. Організація такої діяльності жадає від тренера якостейпропагандиста, агітатора, політичного керівника, організатора.
Сучасний тренер — це людин високих моральних якостей, чуйний і уважний. Вінповинний мати такі якості, що він хоче виховати в підлітка.
Високі моральні якості тренер виробить у себе, якщо будестрого додержуватися принципів морального кодексу, на їхній основі будуватисвої взаємини з вихованцями і з іншими людьми як на роботі, так і в побуті.Ідейна переконаність, твердий світогляд, моральна чистота — основа внутрішньогостануособистості тренера, його морально-політичної і професійноїспрямованості.
Високоморальний тренер завжди може зі спокійною совістюпред'являти юним спортсменам високі вимоги в області моральної поведінки ісвоїм способом життя, своїми вчинками закріплюють ці вимоги в їхній свідомостіі поведінці. Спортивна діяльність у силу своєї специфіки породжує особливіформи відносин: колективну й особисту відповідальність, повагу, взаємодопомогу,коректність поводження і т.п. Тренерові необхідно в доступній формі роз'яснятиюним спортсменам норми морального поводження, принципи моралі і спортивноїетики, що, як і загальні норми моралі, визначає відношення спортсмена до країни,суспільства, колективу, до процесу спортивного удосконалювання, спортивнійборотьбі і т.д.
У виховній роботі потрібно широко використовувати позитивніприклади морального поводження радянських спортсменів, тому що важливимнапрямком морального виховання є формування прагнення до морального ідеалу.Використовуючи цікаві приклади з практики спорту, тренер зуміє послідовносформувати в юних спортсменів якості дійсної людини і громадянина нашої незалежноїкраїни.
Тренер не повинний залишати без уваги жодного випадкупорушення правил і норм поводження в дитячій спортивній команді, давати їмнегайну оцінку. Він веде боротьбу з палінням, лихослів'ям, недбалістю в одязі,створює в команді обстановку вимогливості, доброзичливості і взаємної поваги[4].
У центрі уваги тренера постійно повинні бути питанняправового виховання юних спортсменів. Виховні впливи спортивного колективу,тренера повинні бути спрямовані в першу чергу на підлітків, що складаються наобліку в інспекціях по справах неповнолітніх, педагогічно запущених.
Важливо не тільки допомогти юному спортсменові показатигарний спортивний результат, установити рекорд, необхідно (і це в першу чергу)прищепити любов до спортивної діяльності, систематичній праці, розвити ізміцнити його моральні і вольові якості. Тренерові необхідно пам'ятати, щосеред рушійних мотивів поводження в юного спортсмена не останнє місце займаєчестолюбство. У ньому закладене суперечлива єдність свідомості власної перевагив боротьбі Із супротивником, невигубне бажання перемогти будь-що-будь ішляхетне прагнення вести цю боротьбу в строгих рамках правил, на чеснихпочатках.
Позитивний моральний досвід у юного спортсмена повиннийнакопичуватися в процесі тренувань, змагань, суспільної роботи, у відносинах зтоваришами по команді, тренерами, суддями. Перевіркою моральних якостей юногоспортсмена нерідко є ситуація, коли він повинний допомогти товаришам,відмовивши при цьому від особистого успіху.
Тренер повинний учити своїх вихованців володіти собою.Стримуючим початком у прагненні до безмежного твердження і відокремленнявласної особистості (іноді підсвідомому її протиставленню іншим) є твердістьхарактеру, воля і самовладання.
Кореляційний аналіз реально виявляються моральних якостей зтаким мотивом участі в спортивній діяльності, як бажання досягти високогоспортивного результату, показав, що в ряді випадків ці взаємозв'язки носятьнегативний характер. Інакше кажучи, спрямованість роботи тренера тільки надосягнення високого спортивного результату поза зв'язком ізсоціально-педагогічною стороною спортивної діяльності може привести донегативних наслідків у моральному розвитку особистості юного спортсмена.Виражену орієнтацію підлітків на високий спортивний результат тренеровінеобхідно використовувати насамперед для прилучення їх до гуманних цінностей. Упротивному випадку прагнення до високого спортивного показника може привести донегативних моральних наслідків, перші симптоми якого: небажання підкорятиособисті інтереси інтересам колективу; небажання прислухатися до критики, бутисамокритичним; можливі прояви несумлінності і нечесності у вчинках.
Сучасний тренер — це людин, що володіє високою загальною культурою.Щобвести за собою підлітків, потрібно користуватися їхнім розташуванням, жити їхдумками, захопленнями. А на це може тільки тренер, що постійно підвищує свійкультурний рівень. М. И. Калінін з повною підставою називав культурністьзапліднюючим фактором позитивної роботи, вважаючи, що чим складніше, кваліфікованішеробота, тим більше культури потрібно для її виконання [7].
Висока загальна культура тренера є базою для формуванняпочуття нового, ініціативи, уміння вчасно використовувати всі можливостінаукового і технічного прогресу для удосконалювання виховного процесу вспортивній команді. Зрілість тренера визначається його здатністю ефективноорганізовувати педагогічний процес, об'єктивно аналізувати й оцінювати щирийстан справ, знаходити найбільше раціональні шляхи для рішення поставлених задач.Висококультурний тренер організує педагогічний процес з визначеноюперспективою, з огляду на нові дані психології і педагогіки, теорії і практикифізичного виховання.
Тренер повинний виховувати в юних спортсменів розуміння того,що загальне обов'язкове середнє утворення — громадянський обов'язок і життєвапотреба кожної молодої радянської людини; у роботі з командою створюватиатмосферу творчості і зацікавленості в оволодінні знаннями, оперативнореагувати на неуспішність, пропуски занять, недисциплінованість; виховувати вюних спортсменів прагнення самостійне поповнювати знання, опановувати прийомамиорганізації навчальної праці.
Сучасний тренер — це людин, що вміло організує виховання юних спортсменів. Упроцесі виховної й учбово-спортивної роботи він використовує різні засобивпливу. Основними засобами педагогічного впливу тренера в процесі навчання івиховання виступають слово, ясна, чітка і культурна мова, прийоми й елементипедагогічної техніки, різноманітні знання, навички й уміння, що він передаєвихованцям. Найважливішими засобами впливу на юних спортсменів є такожособистісні якості тренера, і в першу чергу його політична і моральна зрілість,внутрішня і зовнішня культура, особисте поводження.
«Знаряддями праці» тренера є не тільки слова,знання, якості, якими він володіє і які передає вихованцям, але і видидіяльності. Тому дуже важливо уміти вчасно і правильно організувати юнихспортсменів, «уключити» їхній у конкретний вид діяльності, викликатиз їх боку «зустрічний рух»: інтерес до діяльності, старання іпрацьовитість, творчість і ініціативу у виконанні завдань, своїх обов'язків іт.д.
Варто враховувати, що те саме засіб педагогічного впливу,навіть в однакових умовах, може робити на юних спортсменів різний вплив: наодних — позитивне, на інші — нейтральне, на третіх — негативне. Успіхпедагогічної праці, а виходить, і педагогічна майстерність тренера будутьвиражатися в умінні використовувати всі засоби впливу з урахуваннямособливостей підлітка й умов, у яких протікає педагогічна робота./
Сучасний тренер — це людина фанатичної відданості спортові,цілеспрямованості, схильний до сміливих пошуків і новаторства, що виявляєентузіазм, уміння працювати з вогником, перспективно. "… Людина може бутидуже знаючим, культурним, але якщо він керує молоддю з холодком, не вкладаєдуші в її виховання і навчання, то молодь це відразу зрозуміє. Такого керівникавона любити не буде. Зате, якщо ти вкладаєш душеві в роботу, прагнеш усізробити для того, щоб твоя організація вийшла в ряд передових, витрачаєш на цесили, свою гарячу кров, у відповідь ти напевно заслужиш любов молоді. Такоїлюдини будуть не тільки поважати, але і любити, а це більше, ніж поважати".
Тренер повинний насамперед виховувати в собі уміння,терпіння, бажання працювати з командою щодня по декілька годин, не менше, абільше своїх учнів. Особливо важливо для дитячого тренера бути емоційним, алегранично зібраним при виконанні кожної вправи. Інакше, дивлячись на нього, юніспортсмени будуть тренуватися в'януло, без емоцій, але ж без цього в спорті,особливо в ігрових видах, сьогодні навряд чи доможешся великих успіхів!
Тренер повинний уміти керувати командою на змаганнях:проводити установку на гру (змагання)і розбирати її після закінчення; керуватикомандою в перерві, у тайм-ауті; обов'язково індивідуально розмовляти з кожнимспортсменом до і після змагань. Дуже важливо уміти впливати на підлітків задопомогою вчителів, громадськості, батьків. При будь-яких обставинах тренерповинний бути завжди інформований про свого вихованця, його життя, можливостях,устремліннях, інтересах.
Професійного тренера відрізняє уміння мобілізувати юнихспортсменів, інструкторів по спорті, громадськість, батьків на краще виконаннязадач, що коштують перед ними, постійно контролювати їхня діяльність, вчаснонадавати їм необхідну допомогу. В. И. Ленін указував на необхідністьнаполегливо і терпляче розпізнавати дійсних організаторів, людей із тверезимрозумом і практичною кмітливістю, людей, що з'єднують відданість соціалізмові зумінням без шуму налагоджувати міцну і дружну спільну роботу великого колективу.
Треба пам'ятати також, що успіх у вихованні і навчаннісупроводжує, як правило, тим тренерам, що мають діловитість. Діловий тренер нетільки уміє віддати потрібне розпорядження, точно вказати, що і до якоготерміну варто зробити, але і здатний практично показати, як потрібно діяти,вчасно вказати на недоліки і відразу допомогти усунути них, домогтися реальногорезультату.
Сучасний тренер — це людин, що систематично враховує результати педагогічноїпраці, використовує педагогічні ідеї і методичні рекомендації в практичнійдіяльності, навчає юних спортсменів застосовувати знання на практиці, вмілоаналізує педагогічну ситуацію і вибирає найбільш ефективні засоби впливу наюних спортсменів. Різноманіття факторів, що впливають на навчально-виховнийпроцес, особистість самого тренера, діяльність юних спортсменів, а такожскладність роботи тренера не завжди дозволяють точно, всебічно й об'єктивновраховувати результати його праці, особливо у вихованні юних спортсменів. Обсягпроведеної навчально-виховної роботи іноді не відповідає якості й ефективностіпедагогічних впливів [12].
Якість педагогічної праці тренера визначається рівнем йогопідготовки по конкретному виді спорту, психолого-педагогічними знаннями прооб'єкт своєї діяльності — юному спортсмені, ступенем підготовленості до кожногоконкретного тренування або виховного заходу.
Оцінка педагогічної діяльності тренера складається з оцінкипридбаних вихованцем конкретних спортивних навичок і умінь, тієї позиції(особистісної), що він займає у своїй команді, і з оцінки підготовленостітренера.
Оцінити результати своєї роботи тренерові досить важко, томущо аналізуються вчинки, почуття і знання, обумовлені мотивами, поглядами,звичками, переконаннями вихованців. Інакше кажучи, оцінка повинна виявляти ізовнішні дії, і, по можливості, внутрішній світ юного спортсмена.
Проблема обліку результатів роботи тренера зв'язана звизначенням критеріїв оцінки і кінцевих результатів навчально-виховної роботи.Ці показники містять деякі непрямі дані про користь того або іншого заходу длясамих юних спортсменів, але саме по собі захід ще не свідчить ні про рівеньзрілості дитячого спортивного колективу, ні про розвиток юних спортсменів, ніпро отримані ними спортивних уміннях або досвіді моральних відносин. Усізалежить від того, як готувалося або проводився цей захід, наскільки високиййого педагогічна культура, яка моральна атмосфера була створена в колективі,яка застосовувалася методика.
Коли ж мова заходить про результати виховної роботи, то наперший план виступають рівень зрілості дитячого спортивного колективу,особистість юного спортсмена, його ріст (спортивний і моральний) і розвиток.Результати спортивно-масової роботи з підлітками визначають по:
1) рівневі зрілості дитячого спортивного колективу:
а) готовності колективу до виконання спортивних і суспільнокорисних справ;
б) діловитості, організованості колективу і здатності доподолання труднощів;
в) турботі про кожен член колективу, відповідальномувідношенню кожного до колективу;
2) рівневі вихованості юного спортсмена:
а) почуттю приналежності до дитячого спортивного колективу,за діяльність якого він і його товариші відповідають;
б) успішній участі в спортивно-масових заходах, якостіїхнього проведення;
в) оволодінню визначеними навичками і знаннями, необхіднимидля проведення спортивно-масових і суспільно корисних справ, ігор. Особливоважливі організаторські і спортивні навички;
г) розширенню досвіду комуністичних моральних відносин вумовах систематичної спільної діяльності в команді. Досвід моральних відносинюних спортсменів до праці, спортові, до своїх обов'язків, товаришам, дорослим,до рідної землі, до природи — головний результат виховної роботи. Усяспортивно-масова робота з підлітками повинна бути спрямована на досягненнявисокого ідейно-морального рівня юного спортсмена.
Аналіз передового педагогічного досвіду — найважливішийелемент наукового дослідження. Тренерові для того, щоб використовуватипередовий досвід, необхідно вирішити ряд задач. По-перше, передовий педагогічнийдосвід необхідно виявити. Для цього мало знать його загальні ознаки — требауміти відрізнити його від масової практики, мати точні докази того, що данийдосвід є передовим. По-друге, передовий досвід потрібно вивчити,проаналізувати, узагальнити, для чого необхідно установити його основніпараметри. По-третє, будь-яке явище не може бути вірно вивчене й осмислено,якщо воно узято ізольоровано від навколишніх його умов, поза зв'язком з іншимиявищами. Тільки «цільний досвід», підкреслював А. С. Макаренко, єпідставою для ухвалення рішення. Така цілісність може бути досягнута лише прикомплексному підході до вивчення передового педагогічного досвіду.
Сучасний тренер — це людин, що розвиває в юних спортсменів ініціативу ісамостійність, що учить переборювати труднощів, що готує піонерів-інструкторівпо різних видах спорту. При цьому тренер прагне, щоб його вихованці вміли:визначати мета своєї спортивної роботи; розробляти план дій; організовуватиобговорення цього плану в спортивній команді; обладнати місця для проведеннятренувань і змагань, підготовляти спортивне спорядження й інвентар; розподілятитоваришів для виконання різних завдань; захоплювати товаришів майбутнімитренуваннями і змаганнями; організовувати в команді змагання за краще виконаннярізних вправ, елементів техніки; організовувати допомога починаючої івідстаючої; проводити заходу, присвячені олімпійським іграм, чемпіонатам світу,Європи; переконувати своїх товаришів; орієнтуватися в непередбаченійобстановці; контролювати виконання спортивних завдань; підводити підсумки;організовувати допомога вчителеві в проведенні уроку фізкультури [4].
Особлива увага сучасний тренер повинний звертати на те, щобінструктори по різних видах спорту прагнули: прищеплювати юним спортсменамлюбов до радянського спорту; бути щирих і тактовними стосовно однолітків;прислухатися до їх висловлень, обережно поправляти них, якщо вони помиляються;організовувати допомога відстаючими силами хлопців; уміти переконуватипідопічних, домагатися, щоб усі розуміли справедливість сказаного; впливати нахлопців своєю захопленістю, бути упевненими в успіху; вимагати категоричноговиконання своїх завдань тільки у виняткових випадках; давати доручення нетільки найбільш здатним; даючи доручення, пропонувати подумати, як його краще виконати;враховувати інтереси товаришів при розподілі доручень; завести бібліотечкуспортивної літератури для самоосвіти; уміти бачити спорт і переносити побаченена своє тренування; думати про завтрашній успіх; завжди приходити на тренуванняв гарному настрої, веселим, добру і чуйним; не приписувати перемогу собі.Хлопці повинні почувати, що перемогли вони; не показувати свою утому;організовувати в команді випуск стінної газети або бойового листка; бутисуворим до порушників; запрошувати на тренування батьків своїх товаришів;вірити у вольового товариша більше, ніж у здатного, але примхливого; завждишукати важку роботу.
Значне місце в роботі сучасного тренера приділяється системісамостійних завдань інструкторам по видах спорту.
Навчаючи інструкторів, тренер повинний прагнути, щобтренування, що вони проводять зі своїми однолітками, були цікавими, а головне,корисними для команди.
У роботі з інструкторами тренер може застосовувати цілий рядметодичних прийомів, що сприяють
Складність вимог до діяльності тренера обумовлює необхідністьрозгляду його конкретних функцій.1.4 Функції тренера
Тренерові приходиться вирішувати різні задачі: організаційні,педагогічні, господарсько-постачальницькі, виробничі, адміністративні й ін. Прицьому, наприклад, виробнича задача одночасно може бути і педагогічної, іорганізаційної, і економічної. Вирішення адміністративної задачі одночасно можеслужити засобом педагогічного впливу на дитячий спортивний колектив і окремоговихованця. Через цього нерідко тренер випустить з уваги головну мету своєїроботи — виховання гармонічне розвитий особистості.
Тому що діяльність тренера є різновидом педагогічноїдіяльності, він виконує загально педагогічні функції, але разом з тимспецифічні виховні можливості дитячого спортивного колективу жадають відтренера виконання ряду своєрідних функцій.
Визначальний елемент системи діяльності тренера — ценавчально-виховні цілі в роботі зі спортивною командою. Вони збігаються зцілями комуністичного виховання підростаючого покоління й визначаютьсяпотребами розвитого соціалістичного суспільства. Ідейно-політичні задачі тренерможе успішно вирішувати лише на педагогічному рівні. Тому перша і головнафункція тренера складається в перетворенні цілей партії, потреб суспільного розвиткув педагогічні задачі. Ця функція має на увазі насамперед уміння намітитиперспективну мету, який зможе досягти команда при оптимальній організації їїдіяльності, точно формулювати педагогічні задачі на більш короткий термін як увідношенні навчально-виховної діяльності всієї спортивної команди, так і увідношенні тих або інших груп юних спортсменів і окремих вихованців.
Друга функція тренера — постановка колективу в позиціюсуб'єкта діяльності. Це ключ до розвитку ініціативи і самостійності юних спортсменів,їхнього самовиховання. Тренер повинний уміти перетворювати педагогічні задачі взадачі самого дитячого колективу. Лише при цьому умові об'єкт виховання —спортивний колектив — стає суб'єктом виховання. Дана функція припускає уміннякористуватися методом переконання, впливаючи на свідомість вихованців, формуючимотиви діяльності і поводження; методами організації діяльності колективу йособистості, а також методами їхнього стимулювання.
Зміст життя юних спортсменів невіддільно від форм їхньої діяльності,від методів педагогічного впливу, який розташовує спортивний колектив і йогокерівник — тренер. Лише комплексний вплив при строгій відповідності змісту,форм і методів виховної роботи забезпечує ідейне, моральне, трудове становленняособистості нової людини. Комплексний підхід у вихованні характеризується поручелементів, що сприяють оптимізації усього виховного процесу.
По-перше, неможливо в сучасних умовах досягти високихрезультатів виховання в дитячому спортивному колективі, не з огляду на економічних,соціальних, ідеологічних і інших факторів громадського життя, не контролюючи іне направляючи сприйняття дітьми і підлітками явищ життя.
По-друге, необхідно піклуватися про всіляке зміцнення єдностівиховних зусиль спортивної команди і родини, школи, колективів фізичноїкультури й інших інститутів виховання, про удосконалювання планування ікоординації усіх виховних засобів для досягнення поставлених задач.
По-третє, успішне рішення виховних задач найтіснішим образомзв'язано з вивченням особливостей дитячого спортивного колективу, йогопсихолого-педагогічних характеристик, потенційних можливостей.
По-четверте, важлива умова в організації життя і справколективу — неодмінний облік вікових і індивідуальних характеристик дітей якпередумова диференційованого керівництва самодіяльністю юних спортсменів, їхнімідейно-моральним вихованням [9].
По-п'яте, виховним впливом варто охоплювати усіх без виняткупідлітків, утягуючи них в активну творчу колективну діяльність.
Третя функція тренера — облік дієвості форм, методів, засобіввиховання і коректування системи і послідовності застосовуваних впливів задопомогою наукових методів аналізу. Знання методів педагогічного дослідженнянеобхідно тренерові для дослідження об'єкта, процесу і результатів власноїдіяльності і найшвидшого оволодіння мистецтвом виховання.
Перерахування основних функцій тренера показує, наскількиактуальна потреба в науковому обґрунтуванні і розробці структури і змістукожної функції, вичленовуванні кола педагогічних умінь, навичок, обсягу знань,що забезпечили б тренерові успішне виконання його функціональних задач.1.5 Структура діяльності тренера
Професійні функції тренера переломлюються в компонентах йогодіяльності: проектувальному, конструктивному, організаторському, комунікативномуі гностичному.
У практиці конструктивний компонент виражається увідпрацьовуванні структури занять, особливостей методики рішення дидактичнихзадач, плану тренування. Гностичний компонент супроводжує проектуванню іконструюванню навчального процесу, тому що тренер аналізує і синтезує свійдосвід, здобуває педагогічні і спеціальні знання. На виконавчому етапі, колисистема «тренер — юний спортсмен» замкнута, переважаютькомунікативний і організаторський компоненти, що знаходять висвітлення вкалендарно-тематичному і поурочному плануванні.
Проектувальний і конструктивний компоненти — це здатністьтренера до передбачення і проектування життя дитячого спортивного колективу, атакож власної діяльності і поводження; розробка конкретних оздоровчих,освітніх, виховних задач; проектування якостей, що повинні бути виховані в юнихспортсменах; встановлення обсягу і змісту видів спортивної діяльності;методична розробка окремих напрямків діяльності дитячого спортивного колективу.
Прямим проявом конструктивної діяльності є система плануваннянавчально-виховної роботи. План (програма) роботи тренера передбачає єдністьучбово-тренувальної, виховної й організаторської роботи; цілеспрямованість,систематичність і безперервність виховного впливу на всі сторони життя ідіяльності спортивного колективу й особистості; самодіяльний характердіяльності спортивного колективу. Нарешті, він повинний забезпечувативідповідність усіх заходів рівневі вихованості юних спортсменів, їх віковим іпсихологічним особливостям. Тут названі лише основні вимоги до планування, щопередбачають ще і дотримання цілого ряду інших методичних умов. Але, з одногобоку, багатофакторність планування, а з іншого боку — недостатня теоретична іметодична розробленість цього компонента діяльності нерідко приводять до того,що плани виховної роботи тренерів являють собою механічний набір тих або іншихвиховних заходів, позбавлених зв'язки з задачами виховання і навколишньоюдійсністю.
Організаторський компонент — це здатність тренера організуватидіяльність спортивного колективу, саму спортивну роботу з урахуванням включенняв неї кожного юного спортсмена; розвивати і створювати традиції спортивногоколективу й ін. Кожна педагогічна дія тренера має організаторський характер. Пообразному вираженню А. С. Макаренко, гарна педагогіка — це є, по суті справи,гарна організація. Організаторський компонент включає багатство різнопланових,різнохарактерних дій: формування організаторських умінь юних спортсменів,навчання їхнім способам дій, керівництво роботою активу команди, забезпеченнявзаємодії спортивних колективів, а також прийоми спонукання підлітків до дій,використання обліку, контролю, системи заохочень.
Створення чіткої структури організаторської діяльностітренера багато в чому підвищує ефективність його роботи. Однак тренери нерідкозводять свою організаторську діяльність лише до досягнення формальнихрезультатів (бачачи свою мету лише в тім, щоб усі зібралися в потрібний час употрібному місці, провели ту або іншу справу і т.д.) і випустять з увагиголовне — виховну ефективність проведеної справи. Підлегла цілям виховання,організаторська робота здобуває зовсім іншу структуру і якість.
Комунікативний компонент — це здатність тренера встановлюватипедагогічно доцільні відносини з юними спортсменами, їхніми батьками,адміністрацією школи і підприємства, що шефствує; розширювати і зміцнюватиконтакти з різними спортивними колективами. Тренер повинний установлюватиділові й емоційні контакти, що забезпечують виконання всіх інших функцій ікомпонентів його діяльності. Ніж легше він вступає у відносини і зв'язки зокремими дітьми і колективом, чим більш здатний розуміти, співчувати, співпереживати,чим більш точні його ідейно-моральні оцінки, тим вище виховна ефективність йогопраці.
Гностичний компонент — це здатність до вивчення й оцінкидосвіду керівництва дитячими спортивними колективами, застосування його впрактиці своєї роботи; аналіз власного досвіду, а також досвіду своїх колег,постійна самоосвіта.
Цей компонент педагогічної діяльності тренера включаєвивчення й аналіз: а) об'єкта діяльності (окремого вихованця і колективу), йогостану, розвитку, усіх змін, що у ньому відбуваються; б) умов, засобів, форм іметодів, за допомогою яких дана діяльність здійснюється, об'єктивних ісуб'єктивних факторів, що впливають на весь характер спортивно-масової івиховної роботи; в) достоїнств і недоліків у розвитку особистості самоготренера.
РОЗДІЛ2. ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ ВРОБОТІ ТРЕНЕРА2.1Індивідуальний підхіду навчанні і вихованні
Індивідуальний підхід розглядається в радянській педагогіціяк один з найважливіших принципів навчання і виховання і визначається якдіяльність навчальних (тренера), що припускає «тимчасову зміну найближчихцілей щодо сторін змісту, методів і організаційних форм навчально-виховноїроботи з урахуванням індивідуальних особливостей особистості учня дляреалізації найбільш успішного розвитку її соціальної типовості й індивідуальноїсвоєрідності. Індивідуалізація педагогічного процесу має два аспекту. По-перше,виховний вплив повинний досягати кожного юного спортсмена. По-друге,індивідуальний підхід вимагає знання індивідуальних особливостей і умов життякожного юного спортсмена, обліку їхній у навчанні і вихованні. Це означає, щотільки знаючи індивідуальні особливості й умови життя юного спортсмена, можнавідбирати мети, зміст, методи, засоби й організаційні форми навчання івиховання. Зрозуміло, маються на увазі не кінцеві цілі, не загальний обсягзмісту виховання (вони визначаються вимогами суспільства), а приватні цілі ізміст конкретних етапів формування особистості юного спортсмена.
Поняття „індивідуальний підхід“ звичайноототожнюють з поняттям „індивідуалізація методів“. Цим терміномпозначається досить широке коло педагогічних дій тренера: вибір способів,прийомів, комбінацій, темпу учбово-тренувального заняття відповідно до рівняпідготовки і рівнем розвитку спортивних здібностей підлітків, облікіндивідуальних особливостей особистості, виховання й умов життя юногоспортсмена; вибір найбільш доцільних засобів розвитку творчої активності дітейу спортивному і громадському житті команди; систематичний аналіз досягнутихрезультатів з метою визначення подальших задач індивідуальної роботи або зміниспособів педагогічного впливу у випадках, коли робота виявляється недостатньоефективною.
Індивідуальний підхід припускає знання індивідуальності,тобто того особливого, неповторного, що відрізняє однієї людини від всіх іншихі включає природні і соціальні, фізичні і психічні, уроджені і придбанівластивості.
Індивідуальний підхід з необхідністю включає й особистіснийпідхід. Він вимагає знання й обліку у виховній роботі з юним спортсменомвластивостей його особистості, що для зручності їхнього розгляду можна звести внаступні основні групи: динамічні, комунікативні, пізнавальні, емоційні іпсихофізіологічні. До динамічного відносяться властивості, що лежать в основіактивності особистості, виконують функцію спонукання до діяльності, додають їйвибірковість і спрямованість. Це потреби, мотиви, бажання, інтереси, мети,потяги, установки особистості, ідеали, переконання, світогляд, темперамент.
Комунікативні властивості особистості обумовлюють якіснасвоєрідність спілкування [12].
Пізнавальні властивості містять у собі такі процеси психіки,як відчуття, сприйняття, представлення, уява, мислення і мова.
До емоційної сфери особистості відноситься широке коло явищ —від настроїв до вищих почуттів. Індивідуальна своєрідність емоційної сфериособистості обумовлюється властивостями вищої нервової діяльності, перевагоюактивності одного з відділів вегетативної нервової системи, самооцінкою,положенням у системі міжособистісних відносин і т.п.
Засоби і прийоми для здійснення принципу індивідуальногопідходу тренер вибирає в залежності від конкретних умов навчально-виховноїроботи. Йому дуже важливо установити контакт із вчителями і батьками своїхвихованців, щоб загальними погодженими діями впливати на формування характерупідлітка. У здійсненні принципу індивідуального підходу неоціненну роль можезіграти дружба команди з відомими спортсменами.
Індивідуальний підхід вимагає обліку можливостей і здібностейкожного юного спортсмена.
Крім того, індивідуальний підхід варто розглядати не тількияк вплив тренера на юного спортсмена, але і як вплив на підлітка всьогоколективу, тому що індивідуальний розвиток юного спортсмена визначаєтьсявзаємодією насамперед трьох сил: тренера, колективу й особистості, щоформується.2.2 Індивідуальний підхід унавчанні як захід педагогічного впливу
Навчання як специфічний вид діяльності являє собоюдвосторонній процес, у якому розрізняються викладання (діяльність навчальних) інавчання (діяльність учня). Задача навчання полягає в тім, щоб підняти „функціональніможливості людини до визначеного заданого рівня“ (Е. А. Климов).Специфічний і продукт цієї діяльності — нові знання, уміння і навички,здібності учнів. І викладання, і навчання припускають адекватний взаємозв'язок,що забезпечує існування системи. При порушенні цього взаємозв'язку навчанняперестає існувати або протікає неефективно.
У реалізації дидактичного принципу індивідуального підходуяскраво виявляється діалектика пізнання об'єктивного заходу педагогічноговпливу стосовно конкретного учня. Індивідуально-диференційований підхідздійснюється в умовах колективного навчання і ні в якій мері не означає йоголіквідації, він як своєрідне пристосування об`єктивнихвимог доособливостей суб'єкта припускає відшукання в типологічних, видовомуіндивідуальних характеристик для того, щоб процес засвоєння проходив воптимальному режимі для кожного контингенту юних спортсменів. Адже те, що єнадмірним для однієї частини підлітків, виявляється півзаходом для інший, томущо за даними психологічних досліджень і спостережень практики навчальніможливості учнів неоднакові.
Індивідуально-диференційований підхід у навчанні оперує восновному якісними поняттями: рівень навченості і рівень працездатності. Цірівні рухливі і не завжди прямо пропорційні. Під працездатністю розумієтьсякомплекс факторів, що характеризують особистість юного спортсмена у відношенніпсихофізіологічних можливостей і тривалості доступних їй зусиль у спортивної діяльності.По цим двох показниках підлітки розділяються на групи з різними рівнямиспортивних здібностей і фізичної підготовленості.
Функціональні можливості організму завжди в чому-небудьіндивідуально різні. Навіть у групі людей одного віку, статі і рівняпопередньої підготовленості не знайти і двох з абсолютно однаковимиможливостями. Індивідуальні розходження виявляються й в освоєнні рухів, і вхарактері реакції організму на фізичне навантаження, і в динаміку йогоадаптаційних (пристосувальних) перебудов. Усе це зобов'язує строгоіндивідуалізувати процес підготовки юних спортсменів [11].
Індивідуалізація процесу спортивної підготовки підлітків основанана органічному сполученні двох напрямків — загально підготовчого іспеціалізованого. Загально підготовчий напрямок припускає освоєнняобов'язкового мінімуму життєво важливих рухових умінь, навичок і зв'язаних зними знань, а також досягнення визначеного рівня різнобічного розвитку фізичнихякостей. Основний зміст програми занять у рамках даного напрямку незалежно відіндивідуальних схильностей. Індивідуалізація ж виявляється головним чином уметодах навчання і виховання, а також додаткових засобах.
Спеціалізований напрямок припускає заглибленеудосконалюванняв обраній діяльності. Тут уже не тільки методи, але і зміст занять визначаєтьсяв залежності від індивідуальних схильностей, обдарованості підлітків. Сполученняобох напрямків створює умови для всебічного й у той же час глибокоіндивідуалізованого фізичного удосконалювання.
Індивідуальний підхід у процесі навчання і виховання юнихспортсменів необхідний при рішенні будь-якої приватної задачі, будь те формуваннязнань, умінь і навичок або виховання фізичних і моральних якостей. Вінвиражається в диференціації навчальних завдань і шляхах їхнього виконання, нормнавантаження і способів її регулювання, форм занять і прийомів педагогічноговпливу відповідно до індивідуальних особливостей що займаються.
Винятково важливо цілеспрямоване вивчення юних спортсменів упроцесі тренування за результатами їхньої праці, умінням виконувати практичнізавдання, здібності переборювати труднощі в спортивній діяльності. Знання всіхіндивідуальних особливостей підлітків, їхнього дійсного відношення до спорту імотивів спортивної діяльності дозволяє диференціювати завдання по ступенітруднощів, розвивати здатності найбільш обдарованих, підтягувати відстаючих досереднього рівня.
Відповідно до дослідження Л. Ф. Моносової були встановленідеякі додаткові педагогічні уміння, володіння якими дозволяє з великим успіхомздійснювати диференційований педагогічний вплив.
Конструктивні уміння: 1) уміння на основі уважного вивченняюних спортсменів, з урахуванням рівнів навченості і працездатності, розбити нихна діючі рухливі групи в залежності від спортивної задачі; 2) уміння, виділившибезумовний мінімум знань, умінь і навичок, намітити програму заповненняпробілів; 3) оцінка труднощів спортивної задачі і диференціювання її щодо групіз середніми і низькими спортивними можливостями; 4) підбор навчальногоматеріалу „із прицілом“ на різні навчальні групи і на різні етапитренування; 5) визначення моментів зіткнення роботи груп або сполучення фронтальної,групової й індивідуальної роботи; 6) чітке визначення часу на кожен вид вправконструювання своєї діяльності з управління тренуванням груп на різних етапахзаняття; 7) можлива диференціація домашнього завдання у відношенні мети,способу, а іноді терміну виконання.
Організаторські уміння: 1) організація цілеспрямованоїдіяльності кожної навчальної групи; 2) організація взаємодії груп на різнихетапах заняття(взаємодопомога, взаємоконтроль); 3) здійснення одночасногокерівництва діяльністю груп [13].
Комунікативні уміння: установлення доброзичливих відносин нетільки між тренером і юними спортсменами, але і між групами підлітків.
Пізнавальні (гностичні) уміння присутні в кожнім зперерахованих вище умінь, але особливо яскраво вони повинні виявлятися впостійній діяльності по вивченню юних спортсменів, що включає строгу фіксаціюпідсумків спостереження.
Комплекс названих умінь є мінімально необхідним атрибутоммайстерності тренера, що усвідомлює важливість індивідуальногодиференційованого підходу в навчанні.2.3 Розвиток спортивноїактивності в підлітків з урахуванням їх індивідуальності
Індивідуальність підлітка не є якесь зовсім виняткове і іманентновластиве йому чисто біологічна, уроджена властивість, незалежне від умов життяі виховання. Б. М. Теплов підкреслював, що „ніяка психологічна особливістьлюдини не визначається тільки властивостями нервової системи. Вона завжди єрезультатом виховання в широкому змісті цього слова. Але в одних дітей життєвіможливості взагалі і виховні зокрема падають на один ґрунт (визначенівластивості нервової системи), в інших — на іншу“.
Особистість формується під впливом взаємодій і відносин, щовпливають і на інших людей, отже, сприяють формуванню якихось загальних,типових соціально-класових і соціально-психологічних рис. Ряд типовихпсихологічних особливостей у підлітків дозволяє об'єднати них в умовні: групи.У свою чергу, виділення типових груп: юних спортсменів допоможе тренерам більшцілеспрямовано впливати на особистість підлітка, не ізолюючи його від колективуі тих відносин, у яких він знаходиться. Як основну ознаку, по якомуздійснюється умовний розподіл юних спортсменів на групи, виділяються потребапідлітка в спортивній діяльності і наявність у нього відповідного досвіду;її реалізації. Виявлення особливостей груп дає змогу визначити тенденцію врозвитку активності в спортивній діяльності як колективу, так і особистостікожного підлітка.
I група — підлітки з яскраво вираженою зацікавленістю вспортивній діяльності і наявністю умінь і навичок задоволення цієї потреби.Основна задача тренера: дати хлопцям нове поле спортивної діяльності, доситьскладне, але в той же час посильне, використовуючи вже придбані ними навички йуміння. Як правило, ця група є нечисленною, у неї входять кращі юні спортсмени,але з ними потрібно працювати і до них необхідний індивідуальний підхід.
II група — підлітки з яскраво вираженим прагненням доспортивної діяльності, що, однак, не мають навичок здійснення цього прагнення.Тренерові в роботі з такими підлітками доцільно показати способи, що допомоглиб їм зайняти ведуче місце в команді, навчити їхній добре виконувати спортивнівправи, комбінації, прийоми.
Підлітки, віднесені до III групи, виявляють інтерес тільки доокремих спортивних комбінацій, прийомам, але не в цілому до спортивноїдіяльності і не мають достатні навички її здійснення. Основна задача тренера:використовуючи інтереси і схильності, знання й уміння підлітків, поступовопідвести них до задоволення участю в спортивній діяльності, включаючи в системувправ комбінації різної складності.
Юні спортсмени, віднесені до IV групи, не виявляють великогоінтересу до спортивної діяльності, не мають визначені навички її здійснення.При роботі з підлітками цієї найбільш важкої групи тренерові доцільно виявити інейтралізувати причини їхнього негативного відношення до спорту, щоб, внісшивідповідні корективи в мотивацію, уключити них в активну спортивну діяльністьусієї команди. У зв'язку з цим необхідно ставити перед підлітками цієї групи впроцесі спортивної діяльності як загальні колективні задачі, так ііндивідуальні стосовно кожного юного спортсмена.
Основою методики індивідуального підходу є цілеспрямованийпедагогічний вплив на підлітка з метою включення його в активний пошук новихспособів тренування.
При організації спортивної діяльності підлітків тренерповинний керуватися положенням про єдності свідомості і діяльності. Залученняхлопців у спортивну діяльність починається з опори на бажання підліткаопанувати конкретним видом спорту. Але опанувати навіть цікавим для нього видомспорту підліток зможе, тільки нагромадивши визначені навички і досвід виконанняряду конкретних, іноді досить складних вправ і комбінацій. Тому при організаціїспортивної діяльності треба звертати увагу також на внутрішню позицію підлітка,що міняється в залежності від ступеня зацікавленості конкретними способами,прийомами виконання спортивних вправ, від наявності навичок і досвіду воволодінні технічними і тактичними прийомами конкретного виду спорту, відносину команді і групі. Опора на вже наявні інтереси підлітка дозволяє формувати ірозвивати нові, поступово розширюючи сферу його зацікавленої участі вспортивній діяльності. Таким чином, діяльність по інтересі варто розглядати якважливий засіб включення підлітка в різноманітну спортивну діяльність команди,як можливість формувати його індивідуальність, виховувати гармонійно розвитуособистість [4].
Зміст спортивної діяльності підлітків на початковому етапізалежить від приналежності їхній до тієї або іншої виділеної групи. Наприклад,у роботі з підлітками I групи можна починати з передачі отриманих спортивнихзнань і умінь іншим членам команди, тобто ці підлітки є активними помічникамитренера в організації тренувань, інструкторами спорту. З підлітками ж II групиварто починати з нагромадження досвіду виконання й організації спортивноїдіяльності. Різні і форми роботи в одній групі, тому що активність підлітківпри участі в окремих видах спортивної діяльності різна. Різноманіття форм івидів спортивно-масової роботи з юними спортсменами створює сприятливі умовидля включення їхній у ті види діяльності, що найбільше відповідають їхіндивідуальним особливостям.
Поділ підлітків на групи має лише відносне, методичнезначення. Групи не статичні. У процесі навчально-виховної роботи юні спортсменипостійно переміщаються з групи в групу в напрямку більш високого рівняспортивної вмілості.
Аналіз результатів проведеного дослідження показав наступне:1) вихідні характеристики відносини підлітків до спортивної діяльності різні —від ініціативності, самостійності, ретельності до неучасті в діяльності інавіть створенні перешкод для інших; 2) процес становлення спортивноїактивності в більшості підлітків протікає стрибкоподібно, що порозумівається нетільки психологічними особливостями віку й індивідуальних можливостей, але івиборчим відношенням до спортивної діяльності. Підвищення активності підлітківу спортивній діяльності насамперед зв'язано з досягненням високих спортивнихрезультатів.2.4 Модельіндивідуалізації виховання юного спортсмена
Побудова зразкової моделі індивідуалізації виховання юногоспортсмена включає наступні етапи: вивчення тренером особистості підлітка;проектування особистісних властивостей і якостей, здійснення групових ііндивідуальних програм виховання особистості в колективі; установленнябезпосередніх контактів між тренером і юними спортсменами в процесі виховання;коректування на основі аналізу цих контактів ходу і результатів процесувиховання.
У ході апробації цієї моделі тренер може відібрати критеріївивчення особистості, скласти експериментальні групи і індивідуальні програмиїї виховання, розглянути педагогічні шляхи їхнього здійснення, розробитикласифікаційні основи педагогічних контактів (як прямих і зворотних зв'язків),виявити деякі теоретичні аспекти проблеми коректування виховного процесу. Прицьому тренерові необхідно пам'ятати, що особистісній і індивідуальне в дитинівиявляється вже на ранніх стадіях його розвитку. І хоча відбувається це пориюспонтанно, нерівномірно і хитливо, а ступінь усвідомлення і вольовогоцелеустремления дій невисока, дані прояву заслуговують самої пильної уваги.
Розглянемо докладніше етапи індивідуалізації вихованняособистості юного спортсмена в дитячому спортивному колективі.
I етап. Вивчення особистості школяра тренером. Перед початкомцієї роботи варто створити схему, що відбиває ступінь знання тренером кожногоюного спортсмена. Розроблена схема вивчення особистості підлітка включає такікомпоненти:
а) аналіз змін, що відбуваються в особистості, у залежностівід віку;
б) набір методів вивчення особистості, доступних тренерові;
в) підведення підсумків вивчення особистості за допомогоюпсихолого-педагогічної характеристики.
Учні 1 — 3-х класів вивчаються в родині, школі і спілкуванніна спортивній площадці. Основна увага тренер повинний зосередити на психічнихновотворах у дітей, що викликають зміну міжособистісних відносин, їхнядинамічність у навчальній, трудовій, спортивній діяльності, новизну соціальногодосвіду в колективі, в октябрятской і піонерській роботі, у родині й успілкуванні з хлопцями поза школою. У результаті тренер одержує досить повнепредставлення про особистості кожного учня по всіх необхідних параметрах.Методи вивчення: психолого-педагогічні спостереження, цілеспрямовані бесіди з батькамиі самих школярах.
Учні 4 — 8-х класів вивчаються в умовах школи, родини і впозакласній сфері спілкування. Особливості підліткового віку вимагають облікувікових змін, просування в навчальних справах, вибіркового відношення дошкільних предметів, до суспільних справ, мотивації спортивної діяльності,поводження і внутрішньо колективних спілкувань. При вивченні старших підлітківнеобхідно зосередити увагу на перебудові ціннісних орієнтації, що відповідаютьпочуттю дорослості, що з'являється. Працюючи за даною схемою, тренер одержитьматеріал, достатній для того, щоб правильно проектувати особистість підлітка,передбачати ті складності і труднощі, що можуть виникнути в процесі виховання.
II етап. Проектування особистості юного спортсмена здійснюєтьсяв процесі складання диференційовано-групових і індивідуальних програм вихованняособистості в спортивному колективі. Групові програми охоплюють в основномуучнів, що не вимагають особливого індивідуального підходу. У ці програми можутьбути включені: формування колективізму і подолання індивідуалізму йегоцентризму, виховання щирості, працьовитості, старанності, дисциплінованості,подолання облудності, зазнайства і т.д. Індивідуальні програми, як правило,складаються тренером для тих, хто вимагає особливого підходу.
III етап. При здійсненні програми виховання в дитячомуспортивному колективі застосовуються наступні методи впливу: а) залучення підлітківу громадське життя колективу і розширення бази для такої діяльності; б)розвиток ділових і міжособистісних відносин і зміна позиції тренера; в)створення психологічного ґрунту для цілеспрямованого самовиховання, що єнайбільш ефективним засобом реалізації програми виховання [4].
IV етап. Установлення постійних контактів тренера і юнихспортсменів у процесі виховання. До прямих зв'язків можна віднести всі контакти(тренер — учень), що виникають з ініціативи тренера; до зворотних зв'язків(учень — тренер) — всі контакти, ініціатором яких є юний спортсмен. Прямізв'язки можна розділити на стимулюючі (тренер заохочує наміри вихованців,створює сприятливі умови для спілкування), функціональні (у межах виконаннясвоїх виховних функцій), комунікативні (включення у відносини дітей, наприкладучасть у їхніх іграх, самодіяльності, розмовах і т.п.), перцептивно-прогностичні(вивчення особистості школяра і прогнозуванняйого виховання). Зворотнізв'язки (учень — тренер) можуть бути названі контактними (звертання, прохання,питання) і у випадках повної відвертості довірчими. Створення системи контактівдозволяє тренерові, з одного боку, глибше вивчати особистість підлітка ідоповнювати спостереження активним включенням у його внутрішній світ, з іншогобоку — оцінювати дієвість виховних програм; у старших командах ці контактидопомагають формувати в підлітків потреба в самовдосконаленні.
V етап. Коректування є необхідним елементом індивідуалізаціївиховного процесу: здійснення групової або індивідуальної програми длязакріплення якостей особистості, що виховуються; доповнення виховних програмновими методами і прийомами впливу, що виховує; обліку змін у спортивномуколективі, у внутрішньо колективних відносинах; перегляду виховної програми,якщо виявляється її непридатність. Коректування як би завершує індивідуалізаціювиховного процесу, спирається на його результати. Воно може відноситися і допсихолого-педагогічної характеристики, і до виховної програми, і до шляхів їїздійснення, і до форм контактів з юними спортсменами.
Створюючи модель індивідуалізації виховання юного спортсмена,тренер повинний пам'ятати, що він має справу не з окремою якістю або рисоюхарактеру підлітка, а з особистістю в цілому. Гарне або погане поводженнявихованця є лише проявом його натури і з різним ступенем вірогідності можевідбивати сутність особистості. Тому й у впливі треба виходити насамперед не зконкретного вчинку, а з загального знання дитини, впливати не на конкретнуякість, а на особистість у цілому, охоплювати не вузьку сферу даної події, абільш глибокі особистісні мотиви і перспективи.
Крім того,необхідно враховувати, що крім конкретних, особистісних якостей підлітки маютьщось загальні у віковому розвитку, знання якого полегшує проникнення віндивідуальні якості і підвищує ефективність впливу.
ВИСНОВОК
Аналіз діяльності тренерів показує, що їх педагогічна майстерністьне можна визначити як якусь однозначну психолого-педагогічна якість або тількияк рівень розвитку педагогічних здібностей. Педагогічна майстерність — синтезнаукових знань тренера, його організаційно-методичного мистецтва й особистийякостей — розуму, почуттів, волі, характеру, здібностей.
Тренер, що має високий рівень майстерності, не тількидопомагає юним спортсменам свідомо і творчо опановувати конкретними спортивнимиуміннями, але і створює велику виховну взаємодію.
Основні критерії педагогічної майстерності тренера: визначенасистема і послідовність у супереч спортивно-масовій роботі; високі стабільнірезультати до учбово-тренувальних заняттях з юними спортсменами; визнання йогоавторитету підлітками і громадськістю; уміння узагальнювати і творчо перейматикращий досвід.
Високий рівень педагогічної майстерності припускає:
— духовне покликання й інтерес до педагогічної діяльності,прагнення до постійного удосконалювання своїх психолого-педагогічних іспортивних знань і своєї методологічної підготовленості, партійнувідповідальність за якість навчання і виховання юних спортсменів;
— систему знань по конкретному виді спорту, глибоке володінняспортивними уміннями;
— методичну озброєність, що забезпечує раціональнуорганізацію процесу навчання і виховання;
— уміння, зв'язані з технікою педагогічної справи. Наприклад,уміння цікаве, дохідливо вести розповідь, бесіду, полемічну суперечку, робитискладні істини зрозумілою і доступними, володіти інтонацією, темпом своєї мови,мімікою, жестами і т.д.;
— уміння аналізувати поводження юних спортсменів, розумітиїхні запити й інтереси, бачити особливості, і тенденції їхнього розвитку,визначати найбільш доцільні шляхи і методи педагогічного впливу; умілевикористання особистих якостей підлітків і своїх можливостей в інтересах більшраціональної організації спортивно-масової роботи;
— уміння залучати юних спортсменів до імпровізації пристворенні нових спортивних вправ у процесі оволодіння конкретним видом спорту.
Перераховані складової педагогічної майстерності необхіднорозглядати в тісному взаємозв'язку, тому що кожне з них — важлива ланка взагальній структурі професійних вимог до особистості вихователя дитячогоколективу.
Продуктивність рішення педагогічних задач, як показує досвідтренерів-майстрів, визначається самостійністю діяльності їхніх вихованців. Утренерів-майстрів юні спортсмени самостійно формулюють і вирішують задачіколективу, діють згідно обстановці, керують здійсненням наміченого, виявляютьсамостійність у виборі системи тренувальних вправ і об'єктів діяльності;залучають членів своєї команди до виконання тих або інших організаційнихфункцій у команді; створюють власні традиції, нові форми роботи, відстоюютьсамостійну точку зору, самокритично оцінюють свої вчинки, критикують товаришівза допущені помилки і т.д.
Задача керування дитячим спортивним колективом складається взабезпеченні високого рівня організації діяльності при розвитку самостійності йактивності вихованців. Вона розпадається на безліч окремих педагогічних задач,що умовно можна розділити на два класи: операційні, зв'язані з вибором форморганізаційного керування дитячим спортивним колективом у різні інтервали часу;функціональні, зв'язані з реалізацією планів і стратегії, вироблених прирішенні операційних задач. Тренер зможе успішно вирішити ці педагогічні задачі,тільки знаючи вікові особливості дітей, розуміючи їхні особисті, індивідуальніякості.
У реалізації прийнятих рішень особливе значення маютькомунікативні й організаторські здібності тренера, тому що необхідно включатикожного вихованця в оптимальну для нього структуру діяльності, проникати всферу міжособистісного спілкування юних спортсменів, керуватися комплексомстратегічних, тактичних і оперативних задач, передбачати можливі зміни і бутиготовим реагувати на них.
ЛІТЕРАТУРА
1. Булгакова Н. Ж- Отбор и подготовка юных пловцов. — М.: Физкультура и спорт, 1978. — 152 с.
2. Вайцеховский С.М. Книгатренера. – М.: Физкультура и спорт, 1971. – 312 с.
3. Гончаров В. Д. Человек в мире спорта.— М.:Физкультура и спорт, 1978. — 96 с.
4. Деркач А. А., Исаев А. А. Педагогическое мастерство тренера. — М: Физкультура и спорт, 1981. — 374с.
5. Друзь В. А. Моделирование процесса спортивнойтренировки.— К.: Здоров'я, 1976. — 94 с.
6. Жмарев Н. В. Системный подход и целевое управлениев спорте. — К.:Здоров'я, 1986. — 128 с.
7. Жмарев Н. В. Управленческая и организаторскаядеятельность тренера. — К.: Здоров'я, 1984. — 142 с.
8. Келлер В. С. Функции управления и системеподготовки спортсменов. — Теория и практика физ. культуры,1975, № 6, с. 57 — 58.
9. Коломийцев Ю. А. Социально-психологический анализдеятельности тренера спортивной группы.— Теория и практика физ. культуры, 1976,№ 6, с. 13—16.
10. Платонов В. В. Современная спортивная тренировка. — К.: Здоров'я, 1980. — 334 с.
11. Платонов В.Н.Теория и методика спортивной тренировки. — К.: Вища шк., 1984. – 352 с.
12. Платонов В.Н.Теория спорта. – К., 1981.
13. Платонов В.Н.Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. – К.: Ол. литература,1997.