Роль терморегуляції в загартуванні організму дитини

Зміст
Вступ
Розділ 1. Терморегуляція організму
1.1 Вікові зміни системитерморегуляції
1.2 Механізми терморегуляції
1.3 Система терморегуляції
1.4 Центр терморегуляції
1.5 Гіпо- і гіпертермія
1.6 Місце терморегуляції в загартуванні організму
Розділ 2. Загартування та його роль у розвитку організмудитини
2.1 Основні загартовуючи чинникита їх значення для здоров`я
2.2 Правила та умови загартування
2.3 Види загартовування та їх характеристика
2.3.1Загартовування повітрям
2.3.2Загартовування сонцем
2.3.3Загартовування водою
2.3.4Ходіння босоніж
2.3.5Загартовування холодом ("'моржування'")
2.4Гігієнічні фактори як засіб фізичного виховання
Висновок
Література
Вступ
Терморегуляція організму дитини полягає у регуляціїтемператури тіла дитини. Особливої уваги для підтримання нормального здоров`ядітей дошкільного віку потребує підтримання нормальної температури тіла, профілактиката боротьба з хворобами, які характерні для цього віку та відзначаються значнимпоширенням, високим рівнем захворюваності та загибелі, тривалим порушеннямвиробничої діяльності. Багато інфекційних захворювань передається від хворихтварин дитині, що становить суттєву загрозу її життю та здоров'ю.
Актуальність: хвороби дітей дошкільного віку різноманітні, про що свідчить перш завсе різноманітність вірусів, яким властива висока контагіозність і здатністьвикликати епідемії та пандемії, що спричиняє часто небажані зміни в станіздоров`я дитини і потребує тривалого лікування, а причиною цього є низькаопірність організму. Тому застосування загартувальних заходів потребує значноїуваги та більш чіткої організації проведення.
Предметдослідження – процеси терморегуляції в організмі дитини дошкільного віку.
Об`єктдослідження – функції терморегуляції та їх роль в процесі загартуванняорганізму.
Метароботи: встановити роль терморегуляції для підтримання гомеостазу організмудитини дошкільного віку та місце в загартуванні.
Основнізавдання: 1) сформувати уявлення про вікові зміни системитерморегуляції; 2) розглянути основні процеси та механізми терморегуляції; 3)встановити роль терморегуляції в загартовуючому ефекті; 4) охарактеризуватиосновні загартовуючі чинники та їх значення для здоров`я дитини; 5) розглянутиосновні умови та види загартування.
 
Розділ1. Терморегуляція організму1.1 Вікові зміни системитерморегуляції
Немовля, навіть якщо воно народилося дещо недоношеним, маєдобре розвинену систему терморегуляції. Але у малюка істотно відрізняютьсяумови теплообміну і спостерігаються деякі особливості терморегуляції. Передусіму дітей інше порівняно з дорослими співвідношення площі поверхні тіла (девідбувається тепловіддача) і її маси (де створюється тепло). За рахунок значноїпереваги поверхні зміщується співвідношення «тепловіддача — теплотворення»у бік підвищення тепловіддачі. Завдяки цьому змінюється й режим температурногокомфорту в бік підвищення зовнішньої температури до 32—34 °С. Велика площаповерхні створює умови для інтенсивнішого охолодження і підігрівання. Крімтого, у дітей значно тонший теплоізолюючий шар підшкірної основи.
У малюків, особливо у перші місяці життя, велику роль утерморегуляції відіграє бурий жир. Він розташований під шкірою шиї, міжлопатками. Це створює умови для постачання кров'ю саме головного мозку, клітиниякого особливо чутливі до порушення температурного гомеостазу. Бурий жир добреіннервований симпатичними нервами і добре забезпечується кров'ю. У клітинахбурого жиру є дрібні краплі жиру, а не одна велика, як у білому. Тут більшемітохондрій, цитохромів (які і надають йому своєрідного забарвлення). Унаслідокцього швидкість окислення жирних кислот у 20 разів вища, але при цьому відсутнісинтез та гідроліз АТФ, завдяки чому одразу утворюється тепло. Це зумовленеприсутністю спеціального мембранного поліпептиду — термогеніну. У разі потребиза рахунок інтенсивного окислення бурого жиру процес створення тепло можепідвищуватися у 2—3 рази. Лише при недостатності цього механізму приєднуютьсятремтіння та інші механізми, спрямовані на збереження тепла.
Діти, особливо першого року життя, для підтриманнятемпературного режиму організму потребують відповідного догляду. До того ж вонине так чутливо, як дорослі, реагують на порушення температурного гомеостазу іпри переохолодженні можуть не плакати.1.2 Механізми терморегуляції
Регуляція температури полягає в узгодженні процесівтеплопродукції (хімічна терморегуляція) та тепловіддачі (фізичнатерморегуляція).
Процеси теплопродукції. В усіх органах унаслідок процесівобміну речовин відбувається теплопродукція. Тому кров, яка відтікає відорганів, як правило, має вищу температуру, ніж та, що притікає. Але роль різнихорганів у теплопродукції різна. У стані спокою на печінку припадає близько 20 %загальної теплопродукції, на інші внутрішні органи — 56%, на скелетні м'язи — 20%; при фізичному навантаженні на скелетні м'язи — до 90 %, на внутрішніоргани — лише 8 %.
Таким чином, найпотужнішим резервним джерелом теплопродукціїє м'язи при їх скороченні. Зміна активності їх метаболізму при локомоціях —основний механізм теплопродукції. Серед різноманітних локомоцій можна виділити кількаетапів участі м'язів у теплопродукції.
1. Терморегуляційний тонус. При цьому м'язи нескорочуються. Підвищуються лише їх тонус та метаболізм. Цей тонус виникаєзагалом у м'язах шиї, тулуба та кінцівок. Унаслідок цього теплопродукціяпідвищується на 50—100%.
2. Тремтіння виникає несвідомо і полягає в періодичнійактивності високопорогових рухових одиниць на тлі терморегуляційного тонусу.При тремтінні вся енергія спрямована лише на збільшення теплотворення, у тойчас як при звичайних локомоціях частина енергії витрачається на переміщеннявідповідної кінцівки, а частина — на термогенез. При тремтінні теплопродукціяпідвищується у 2—3 рази. Тремтіння починається часто з м'язів шиї, обличчя. Цепояснюється тим, що передусім має підвищитись температура крові, яка тече доголовного мозку.
3. Довільні скорочення полягають у свідомомупідвищенні скорочення м'язів. Це спостерігається в умовах низької зовнішньоїтемператури, коли перших двох етапів не досить. При довільних скороченняхтеплопродукція може збільшитись у 10—20 разів.
Регуляція теплопродукції в м'язах пов'язана з впливом α-мотонейронівна функцію та метаболізм м'язів, у інших тканинах — симпатичної нервовоїсистеми і катехоламінів (підвищують інтенсивність метаболізму на 50 %) та дієюгормонів, особливо тироксину,.який підвищує теплопродукцію майже вдвічі.
Значна роль у термогенезі ліпідів, які виділяють пригідролізі значно більше енергії (9,3 ккал/г), ніж вуглеводи (4,1 ккал/г).Особливе значення, зокрема у дітей, має бурий жир.
Процеси тепловіддачі відбуваються такими шляхами — радіація,конвекція, випаровування та теплопровідність.
Радіація відбувається за допомогою інфрачервоногодовгохвильового випромінювання. Для цього потрібен градієнт температур міжтеплою шкірою і холодними стінами та іншими предметами навколишньогосередовища. Таким чином, величина радіації залежить від температури і поверхнішкіри.
Теплопровідність здійснюється при безпосередньомуконтакті тіла з предметами (стілець, ліжко тощо). При цьому швидкістьперенесення тепла від більш нагрітого тіла до менш нагрітого предметавизначається температурним градієнтом і їх термопровідністю. Віддача тепла цимшляхом значно (у 14 разів) збільшується при перебуванні людини у воді. Частковошляхом проведення тепло передається від внутрішніх органів до поверхні тіла.Але цей процес гальмується внаслідок низької теплопровідності жиру.
Конвекційний шлях. Повітря, що контактує з поверхнеютіла, за наявності градієнту температур нагрівається. При цьому воно стаєлегшим і, піднімаючись від тіла, звільняє місце для нових порцій повітря. Такимчином воно забирає частину тепла. Інтенсивність природної конвекції може бутизбільшена за рахунок додаткового руху повітря, зменшення перепон принадходженні його до тіла (відповідним одягом).
Випаровування поту. При кімнатній температурі уроздягненої людини близько 20 % тепла віддається за допомогою випаровування.
Теплопровідність, конвекція і випромінювання є пасивнимишляхами тепловіддачі, які грунтуються на законах фізики. Вони ефективні лишепри збереженні позитивного температурного градієнта. Що менша різницятемператури між тілом і навколишнім середовищем, то менше тепла віддається. Приоднакових показниках або при вищій температурі навколишнього середовища згаданішляхи не тільки не ефективні, але при цьому відбувається нагрівання тіла. У цихумовах в організмі спрацьовує лише один механізм віддачі тепла, пов'язаний ізпроцесами потовиділення і потовипаровування. Тут використовуються як фізичнізакономірності (витрати енергії на процес випаровування), так і біологічні(потовиділення). Охолодженню шкіри сприяє те, що для випаровування 1 мл потувитрачається 0,58 ккал. Якщо не відбувається випаровування поту, тоефективність тепловіддачі різко знижується.
Швидкість випаровування поту залежить від градієнтатемператури і насичення водяною парою навколишнього повітря. Що вища вологість,то менш ефективним стає цей шлях тепловіддачі. Різко зменшуєтьсярезультативність тепловіддачі при перебуванні у воді або в щільному одязі. Прицьому організм змушений компенсувати відсутність потовипаровування за рахунокзбільшення потовиділення.
Випаровування має два механізми: а) перспірація — без участіпотових залоз; б) випаровування — при активній участі потових залоз.
Перспірація — випаровування води з поверхні легень, слизовихоболонок, шкіри, яка завжди волога. Це випаровування не регулюється, вонозалежить від градієнта температур і вологості навколишнього повітря, йоговеличина становить близько 600 мл/добу. Що вища вологість, то менш ефективнийцей вид тепловіддачі.
Механізм секреції поту. Потова залоза складається з двохчастин: власне залози, яка розташована в субдермальному шарі, і вивіднихпротоків, що відкриваються на поверхні шкіри. В залозі утворюється первиннийсекрет, а в протоках завдяки реабсорбції формується вторинний секрет — піт.
Первинний секрет подібний до плазми крові. Різниця полягає втому, що в цьому секреті немає білків та глюкози, менше Na+. Так, у первинному поті концентрація натріюстановить близько 144 нмоль/л, хлору — 104 нмоль/л. Ці іони активноабсорбуються при проходженні поту по вивідних протоках, що забезпечує абсорбціюводи. Процес абсорбції багато в чому залежить від швидкості утворення іпросування поту: що ці процеси активніші, то більше Na+ і С1- залишається. Присильному потовиділенні в поту може залишатися до половини концентрації цихіонів. Сильне потоутворення супроводжується збільшенням концентрації сечовини(до 4 разів вище, ніж у плазмі) і калію (до 1,2 разу більше, ніж у плазмі).Сумарна висока концентрація іонів, утворюючи високий рівень осмотичного тиску,забезпечує зниження реабсорбції і виділення з потом великої кількості води.
При сильному потовиділенні може витрачатись багато NaCl (до 15—30 г/добу). Однак у організмідіють механізми, що забезпечують збереження цих важливих іонів при великомупотовиділенні. Вони беруть участь у процесах адаптації, зокрема, альдостеронпосилює реабсорбцію Na+.
Функції потових залоз регулюються особливими механізмами. Паїх активність впливає симпатична нервова система, проте медіатором тут єацетилхолін. Секреторні клітини, крім М-холінорецепторів, мають такожадренорецептори, які реагують на катехоламіни крові. Активізація функціїпотових залоз супроводжується збільшенням їх кровопостачання (мал. 196).
Кількість виділеного поту може досягати 1,5 л/год, а уадаптованих людей — до 3 л/год.
При кімнатній температурі у роздягненої людини близько 60 %тепла віддається за рахунок радіації, близько 12—15%—конвекції повітря, близько20 % — випаровування, 2—5 % — теплопровідності. Але це співвідношення залежитьвід ряду умов, зокрема від температури зовнішнього середовища (мал. 197).
Головну роль у регуляції процесів тепловіддачі відіграютьзміни кровопостачання шкіри. Звуження судин шкіри, відкриттяартеріовенозних анастомозів сприяє меншому припливу тепла від ядра до оболонкиі збереженню його в організмі. Навпаки, при розширенні судин шкіри їїтемпература може збільшуватись на 7—8 °С. При цьому збільшується ітепловіддача.
Умовно шкіру можна назвати радіаторною системою організму.Кровотік у шкірі може змінюватись від 0 до ЗО % ХОК- Тонус судин шкіриконтролюється симпатичною нервовою системою.
Таким чином, температура тіла — баланс між процесамитеплопродукції та тепловіддачі. Коли теплопродукція переважає надтепловіддачею, температура тіла підвищується і, навпаки, якщо тепловіддачавища, ніж теплопродукція, температура організму знижується.
 1.3 Систематерморегуляції
Система терморегуляції сформована у гомойотермних організмів.Вона регулює і підтримує на постійному рівні оптимальну температуру тіла.
Температура тіла контролюється специфічнимитерморецепто-рами. Вони діляться на периферичні і центральні.
Розташовані в шкірі, підшкірній основі та кровоносних судинахцих ділянок, периферичні рецептори бувають двох типів —теплові та холодові(переважно холодові). Крім того, в шкірі є терморецептори, які збуджуються притемпературі понад 45 °С. Але вони належать до проміжного типу між термо- таноци-рецепторами.
Центральні рецептори містяться в гіпоталамусі (загалом упередоптичній зоні). Деяка їх кількість розташована в шийно-грудному відділіспинного мозку, у м'язах абдомінальної зони. Тут також містяться обидва типирецепторів (переважно теплові). Ці рецептори відіграють основну роль урегулюванні теплообміну, тому що вони контролюють температуру ядра.
Між центральними і периферичними терморецепторними імпульсамиможе бути реципрокна взаємодія. Так, в умовах активізації шкірних холодовихрецепторів звужуються судини, а утворення тепла посилюється. Але процеспідвищення теплопродукції при цьому не відбувається так інтенсивно, щобзумовити підвищення температури ядра. Цьому перешкоджають внутрішні тепловірецептори. Навпаки, при підвищенні температури тіла при фізичній працізбуджуються внутрішні теплові рецептори, запускаються процеси видаленнянадлишку тепла шляхом розширення судин, потіння. Розвиток цих реакцій можутьгальмувати холодові рецептори шкіри, особливо тоді, коли приєднується впливнизької температури навколишнього середовища.
Частота виникнення нервових імпульсів у рецепторах залежитьвід температури. Холодові і теплові рецептори генерують спонтанну активність.На цю активність накладається відповідне температурне подразнення. Так, уволокнах, що надходять від теплових рецепторів, імпульсація спостерігається вдіапазоні від 20 до 40 °С, а максимальна активність — у межах 38 °С і більше.Волокна холодових рецепторів активні в діапазоні 10—40 °С, але найбільшачастота імпульсації в них при температурі 20—34 °С. Раптове підвищення абозниження температури призводить до короткочасного різкого збільшення частотирозрядів у відповідних рецепторах із наступним поступовим зниженням до рівня,характерного для даної температури.
При температурі шкіри 34—38 °С імпульсація в обох типахрецепторів мінімальна. Це створює уяву про температурний комфорт. Приблизно затакою схемою функціонують і центральні терморе-цептори, але для них «температурневікно» вужче — в межах 37— 37,5 °С.
Імпульси від периферичних рецепторів переключаються вструктурах задніх рогів спинного мозку. В головний мозок вони надходять поспіноталамічному та спіноретикулярному шляхах. Після проходження черезретикулярну формацію і неспецифічні ядра таламуса імпульсація надходить угіпоталамус і асоціативні зони кори головного мозку.
 1.4 Центр терморегуляції
Центр терморегуляції міститься в гіпоталамусі. Переднійвідділ гіпоталамуса сприймає інформацію від периферичних та центральнихтерморецепторів. Центр теплопродукції розташований у ядрах заднього відділугіпоталамуса. Звідси через симпатичну нервову систему ідуть імпульси, щопідвищують метаболізм, звужують судини шкіри, активізують терморегуляціюскелетних м'язів. У цих реакціях беруть участь і гормони — адреналін, норадреналін,тироксин та ін. Це проявляється в ефектах теплоконсервації і спостерігаєтьсяпри надходженні імпульсів від холодових рецепторів.
Центр тепловіддачі міститься в ядрах переднього відділугіпоталамуса. Звідси йдуть імпульси, які розширюють судини шкіри, підвищуютьвиділення поту, знижують теплопродукцію. При руйнуванні центру терморегуляції вгіпоталамусі гомойотермна тварина перетворюється на пойкілотермну (мал. 1).
Певну роль у регуляції температури тіла грають і інші відділиЦНС (ретикуляр на формація, лімбічна система, кора головного мозку). Вмиканнярізноманітних механізмів теплообміну відбувається постійно, залежно відконкретних умов. Так, такі механізми, як потовиділення або м'язове тремтіння,вмикаються тоді, коли інші шляхи підтримання постійної температури ядравиявляються не досить ефективними. Потовиділення і м'язове тремтіннясупроводжуються відчуттям температурного дискомфорту.
/>
Мал. 1. Вплив гіпоталамуса на тепловіддачу та теплопродукцію
Центри гіпоталамуса ніби налагоджені на «задане значення»температури тіла. Цей показник визначається такою сумарною температурою тіла,яка виникає тоді, коли механізми тепловіддачі і теплотворення перебувають нарівні мінімальної активності. В цьому не беруть участі додаткові механізми, щозабезпечують одержання або виділення надлишку тепла. Теплові і холодовірецептори перебувають у найменш збудженому стані. Це умова температурногокомфорту. Для створення відчуття температурного комфорту у легко одягненоїдорослої людини, яка спокійно сидить, треба, щоб температура стін і повітрябула на рівні 25—26 °С, відносна вологість — 50%. Будь-яка зміна цих умовпризведе до подразнення відповідних рецепторів і вмикання механізмівтерморегуляції.
Етапність вмикання механізмів регуляції полягає у тому, щоспочатку вмикаються енергоекономні механізми, наприклад, поведінкові. Якщо їхне досить, то вмикаються судинорухові. А такі механізми, як тремтіння,локомоції або потовиділення, приєднуються насамперед. Що далі умови відкомфортних, то більше відчуття дискомфорту.
Стан терморегулюючих зон гіпоталамуса може змінюватися підвпливом ряду факторів крові. Такими факторами є вміст Са2+ і Na+, глюкози, осмотичний тиск. Підвищеннярівня одного із найбільш біологічно активних іонів (Са2+) модифікуєчутливість центральних механізмів до температури, нейромедіаторів, щопризводить до активізації механізмів тепловіддачі. Це особливо помітно прифізичному навантаженні. Ріст осмолярності крові зумовлює підвищення межітемпературної чутливості і зниження інтенсивності потовиділення.
 1.5 Гіпо- і гіпертермія
У реальному житті процеси теплопродукції не завждивідповідають процесам тепловіддачі. Так, у випадку переваги одного із процесівнад іншим температура ядра змінюється. Температура може змінюватись під впливомендогенних або екзогенних чинників. Наприклад, при дії низької температурипаралельно з інтенсифікацією процесів теплопродукції для зменшення тепловіддачізвужуються судини шкіри. Але при дуже низькій температурі це може спричинитивідмороження. Тому звичайно після звуження кровоносні судини можутьрозширюватися і кров знову рухається до шкіри. Ця місцева реакція обумовленалокальною термочутливістю м'язів судин і добре виражена в адаптованих до холодулюдей.
В умовах дуже низької навколишньої температури розширеннясудин шкіри може призвести до збільшення тепловитрат, зниження температуриядра, і людина може замерзнути. Зниження температури ядра, згідно з правиломВант-Гоффа, супроводжується зниженням активності обмінних процесів. Смерть приохолодженні настає при температурі ядра 26—28 °С. Але ще перед цим низькатемпература призведе до різкого пригнічення активності нейронів ЦНС, до «засинання»і непритомності.
Вказану залежність сьогодні використовують з лікувальноюметою, коли потрібно на деякий час відключити кровообіг, щоб зробити операціюна серці. Такий метод називається керованою гіпотермією. Для його здійсненнявикористовують принцип поступового екстракорпорального охолодження крові.Попередньо під відповідним наркозом потрібно вимкнути центр терморегуляції.Звичайно, температуру тіла поступово знижують до 23—25 °С, що дозволяє на 20—30 хв. зупинити кровообіг. Потім, також поступово, температуру підвищують. Яснаріч, охолоджене серце самостійно не зможе «запуститися», йогоскорочення стимулюють за допомогою дефібрилятора.
Протилежний гіпотермії стан називають гіпертермією.Гіпертермія спостерігається і у здорових людей. Це відбувається, наприклад, приінтенсивній фізичній праці, коли тепловіддача відстає від теплотворення. Високанавколишня температура, особливо при високій вологості, інтенсивний вплив сонцятакож можуть спричинити гіпертермію. При підвищенні температури тіла понад 41°С розвивається набряк мозку, порушується процес терморегуляції і без медичноїдопомоги може настати смерть.
Гіпертерміясупроводжує багато хвороб. Вважають, що механізм появи пропасниці обумовленийзміщенням «заданого значення» температури в гіпоталамічному центрі.Зміна функції центру є наслідком дії на нього пірогенів — полісахаридівбактеріальних мембран, які надходять у кров і зумовлюють синтез лейкоцитарнихпірогенів. Унаслідок зміни «заданого рівня» центр терморегуляції за «норму»вважає іншу температуру і налагоджує усі механізми терморегулювання на новомурівні. Підвищення температури відбувається внаслідок тремтіння, зменшенняпотовиділення і звуження судин шкіри. Виведення пірогенів сприяє підвищеннюактивності механізмів тепловіддачі: посилюється потовиділення, розширюютьсясудини шкіри, і температура тіла знижується.
1.6Місце терморегуляції в загартуванні організму
Зміна температури тіла нижче 25 і вище 43 °С несумісне зжиттям і викликає в першому випадку холодову, а в другому — теплову смерть.Однак розлад функцій організму спостерігається раніше, ніж температура досягаєкритичних величин, і супроводиться загальним зниженням захисних сил організму,що може бути причиною виникнення різних захворювань. Встановлення діагнозузахворювань і їхнє лікування — це справа лікаря, але знання загальних положеньпро механізм виникнення їх і розвиток для того, щоб раціонально організувативласний тепловий режим, необхідне коленому.
Температуру як міру теплової енергії відносять до важливихфізико-хімічних констант організму. її величини є сталими не тільки дляорганізму в цілому, та окремих органів і ділянок тіла.
Одна і та сама температура різними частинами тіла можесприйматися або як тепло, або як холод, або зон сім не відчуватись. Так, якщопредмет, температура якого 34 °С, прикласти до шкіри передпліччя, то йоготемпература не буде сприйматись зовсім. Для шкіри плеча він буде прохолодним, впаховій ямці надто холодним, а для пальців кисті теплим. Аферентні імпульсинадходять в одному випадку від теплових рецепторів, в другому від холодових,які пов'язані з різними відділами терморегуляційного центру підзоровогорбової ділянки.Теплові терморецептори морфологічно і функціонально зв'язані з центрамитепловіддачі передньої частини підзоровогорбової ділянки, холодові з центромтеплоутворення задньої частини підзоровогорбової ділянки, які знаходяться уреципрокних взаємовідношеннях. Якщо в одному з центрів виникає збудження, воноавтоматично пригнічує діяльність другого. Доведено, що центри терморегуляціїнеоднаково чутливі до аферентних імпульсів від різних ділянок тіла. Так, центртепловіддачі реагує на підвищення температури ядра тіла, а центр теплоутворенняна зниження температури шкіри. Тому внаслідок реципрокної взаємодії міжцентрами зміни температури окремих ділянок шкіри приводять до перебудови режимурефлекторної діяльності центрів.
Наслідком рефлекторних реакцій центрів терморегуляції є змінисудинних реакцій і процесів обміну всього організму, а величина цих змін незавжди адекватна силі подразнення. Коли змінюється температура окремоїневеликої ділянки шкіри, виникають судинні і обмінні зміни спочатку в місціохолодження шкіри, а потім в усіх органах і системах організму. При цьомусудинні та обмінні зміни в різних частинах тіла неадекватні подразненню. Окремісудини не тільки розширюються і переповнюються кров'ю, але у них збільшуєтьсяпроникність стінок для плазми крові і вона виходить у міжклітинний простір, щопризводить до набряку окремих тканин і органів. Особливо чутливі до змінтемператури шкіри верхні дихальні шляхи. Виявлений також тісний функціональнийзв'язок між рефлексогенними зонами стопи і судинами верхніх дихальних шляхів.Порушення їхньої діяльності і є початком розладу здоров'я, яке невірноназивають простудним захворюванням.
Таким чином, в основі порушень здоров'я при зниженнітемператури навколишнього середовища є судинні розлади місцевого і загальногохарактеру, серед яких виділяють певні стадії. Перша — звуження судин шкіри таскорочення непосмугованих м'язів, що піднімають волосся і утворення «гусячоїшкіри». Це природна захисна реакція, спрямована на збільшення прошаркуіндивідуальної теплової зони повітря. Друга стадія полягає в адекватномурозширенні судин шкіри, яка є наслідком функції терморегуляційного центру,спрямованої на позбавлення від неприємного відчуття холоду і встановленнятемпературного фону поверхні тіла. При подальшому охолодженні кровотікперерозподіляється так, що артеріальна кров повертається черезартеріально-венозні анастомози, зберігаючи сталість температурного ядра тіла. Вцей час виникає відчуття ознобу.
Охолодження окремих ділянок тіла на фоні загальноготемпературного комфорту може бути причиною виникнення патологічного процесу.При цьому слабкі охолодження мають більше значення у виникненні простуднихзахворювань, ніж значні. Так, зниження температури окремих ділянок шкіри на 2 — 2,5 °С викликає більш значну і довгу судинну реакцію, ніж зниження на 10 — 11°С.
При слабких холодових впливах рецептори встигаютьадаптуватись і не реагують необхідною частотою імпульсів на перепадитемператури, що призводить до порушення функцій центрів і послаблення захиснихсил організму. При сильних холодових впливах терморецептори охолодженої ділянкишкіри адекватно реагують на дію подразника і нервові центри своєчасномобілізують захисні сили організму.
Слабкими холодовими впливами необхідно вважати температуруповітря в межах від +8 до —0°С. Саме при цих температурах у міжсезоння частіше,ніж у холодний зимовий час, виникають переохолодження і знижуються захисні силиорганізму.
Виходячи з того, що порушення здоров'я є наслідком розладудіяльності терморегуляційних центрів, практичні дії по заргартуванню повиннібути спрямовані на адаптацію їх до зниження температур навколишнього середовищаі швидке переключення між центрами теплопродукції і тепловіддачі.
При загартуванні головним є тренування організму до значних,але коротких холодових впливів з тим, щоб термічний подразник привів дозбудження терморецепторів і термоцентрів. Особливе значення мають контрастнітемператури (холодний і гарячий душ, ходіння по холодному і гарячому піскутощо). Вирішальне значення у загартовуванні організму має підвищення загальноїтолерантності (лат. tolerantia— терпіння) як до зниження температури, так і до її перепадів, що досягаєтьсяпідтриманням оптимального температурного режиму одягу і житла протягом всьогороку. Ці спеціальні питання вивчаються комунальною гігієною.
Розділ2. Загартування та його роль у розвитку організму дитини2.1 Основні загартовуючичинники та їх значення для здоров`я
Минуло не одне тисячоліття з того часу, як людство довідалосяпро цілющу силу трьох великих лікарів природи: сонця, повітря і води. Саме вони— вода, повітря і сонце — залишаються і досі основними загартовуючими чинниками.До того ж, використані людиною у сполученні з фізичною культурою та правильнопоставленою руховою активністю, ці чинники є певним гарантом вашого здоров'я,можуть запобігти багатьом хворобам.
Багато з вас вже чули про інфекційні захворювання, що спричиняютьсямікроскопічними організмами: бактеріями, вірусами, грибками тощо. Збудники цихзахворювань передаються від хворих людей чи тварин до здорових, призводячи доепідемій. Згадайте з історії про епідемії чуми і холери, що «викошували»жителів міст і сіл, спустошуючи цілі держави.
Завдяки досягненням біології і медицини багато інфекційнихзахворювань, які в минулому були смертельними для людей або ж залишали важкінаслідки на все життя, сьогодні в результаті застосування щеплень майже нетрапляються. Згадаймо віспу, скарлатину, поліомієліт, правець, кашлюк (коклюш)— колись такі поширені хвороби. Зараз вони або ліквідовані повністю, аботрапляються як поодинокі випадки.
Однак ще і сьогодні існують такі інфекційні хвороби, від якихдосі не винайдено надійного захисту. Серед них чільне місце посідають грип ігострі респіраторні вірусні інфекції, або, як кажуть, простудні захворювання.Річ у тім, що у збудників цих захворювань, переважно вірусів, дуже швидковідбуваються мутації(зміни генотипу). Це зводить нанівець зусиллямедиків і мікробіологів виготовити ефективну вакцину для профілактики цихзахворювань. Ось чому тільки висока функціональна активність імунної системи таадаптаційних механізмів (дивись § 8), що досягається в результаті постійноготренування (загартовування), робить організм стійким до цих мікроорганізмів, ітому хвороба не розвивається або швидко перебігає у легкій, майже непомітній,формі.
Особливо цінним є загартовування в дитячі роки. Адже чимраніше починають застосовувати природні загартовуючі фактори, тим стійкішимстає організм до дії несприятливих умов довкілля. Прикладом цього можеслугувати життя нашого славетного співвітчизника Порфирія Корнійовича Іванова, йогопослідовників та прихильників розробленої ним системи природного оздоровлення.
Коли довкілля має достатньо подразників, ми говоримо "інформаційнозбагачене навколишнє середовище". Воно сприяє розвиткові організму,пробуджує його резервні можливості, покращує адаптаційні та захисні механізми.Відомо, наприклад, що водне середовище порівняно з повітряним є для організмулюдини інформаційно збагаченішим, оскільки неоднорідні контрастні впливиінформаційно багатші.
Нагадаймо, що процеси інформаційного впливу мають великезначення не тільки в період росту організму, але й впродовж усього життя.Організація всіх фізіологічних процесів в органах і тканинах забезпечуєтьсянервовими стимулами від центральної нервової системи. Тому дуже важливо, щоб цясистема «заряджалась» інформацією з довкілля. Саме це і відбуваєтьсяза дії фізичних чинників довкілля на організм, оскільки інформаційні впливи прицьому надходять до організму в найбільш «чистому» вигляді.
Цивілізація «вилучила» сучасну людину з природногосередовища, помістивши її у «футляр» будинків, одягу, автомобілів, івідгородила її від усього багатства природних інформаційних процесів: подихусвіжого вітру, променів сонця, численних і особливо цінних в інформаційномувідношенні кліматичних контрастів. Проте в нашому організмі потреба вінформаційно насичених впливах закладена генетично. Організму людини потрібні іхолод, і тепло, і механічні подразники, і багато іншого, та особливо цінним єспільна комбінована дія цих чинників.
Використовуючи контрастну дію під час переходу від одногофізичного чинника до іншого (від тепла до холоду, від спокою до механічноготиску на шкіру, від перебування на сонці до занурення у воду — середовища зіншою щільністю, температурою, теплоємністю і т. д.), ми насичуємо організмпотоками найціннішої в біологічному відношенні інформації, яка є «концентратом»навколишнього середовища.
Використання різноманітних водних процедур (від компресів і обтираньдо плавання і купання), сонячних променів, тепла і холоду (від сауни доморжування), а також багатьох інших варіантів та поєднань (наприклад,циркулярний душ, підводний масаж, парна лазня з віником чи масажем) здавніх-давен забезпечувало людям універсальну можливість формування, збереженнята зміцнення здоров'я і оптимального розвитку організму (мал. 2).2.2. Правила та умовизагартування
Починати загартовування доцільно навесні чи влітку, поступовознижуючи температуру води чи повітря. Ефективність загартовування вища, якщовоно проводиться у комплексі з фізичними вправами. Виходячи із фізіологічнихмеханізмів загартовування, його необхідно проводити регулярно, підбиратиоптимальну тривалість процедур. Наприклад, ефективніше проводити щоденнеохолодження по 5 хвилин, ніж охолодження через день по 10 хвилин.
Якщо в процесі загартовування відбулась перерва, особливотривала, організм поступово втрачає набуті властивості адаптаційних реакцій додії несприятливих чинників довкілля (різкі зміни температури повітря,атмосферного тиску, вологості, сильний вітер і ін.). Тому при відновленнізагартовування необхідно знову дотримуватися поступовості й послідовностіпроцедур.

/>
Maл. 2. Схематичне зображеннямеханізму оздоровчої дії основних загартовуючих факторів.
Підсумовуючи вищесказане, ми можемо сформулювати 4 правилазагартовування.
Перше правило — точне дозування загартовуючих чинників, кожна температурнадія повинні відповідати індивідуальним можливостям організму. Чим сильнішаохолоджуюча процедура (наприклад, чим холодніша вода і більша швидкість вітру),тим меншою повинна бути її тривалість. Основна мета суворого дозуваннязагартовуючих чинників — забезпечити будь-якій людині (від новонародженого долюдини похилого віку) посильне для неї температурне навантаження.
Друге правило — систематичність дії загартовуючих чинників. Міцний істійкий загартовуючий ефект виникає в результаті тренування, тобто системиповторних навантажень, кожне з яких діє на організм в стані нової набутоїзбільшеної здатності до охолодження. Ось чому дуже важливо не припинятизагартовуючі процедури, адже кожна перерва означає втрату вже досягнутого рівняопірності організму. Тому навіть при хворобі або поганому самопочутті потрібноне припиняти процедури, а лише зменшити їхню інтенсивність і тривалість.
Трете правило — поступовість збільшення загартовуючихчинників, причомуце збільшення має бути східцеподібним. Це означає, що кожне відчутне посиленняхолодового навантаження має підкріплятися протягом деякого часу для того, щоборганізм мав змогу пристосуватися до досягнутої інтенсивності подразнення.Потому температурне навантаження можна знову збільшити.
Четверте правило — індивідуальність підбору загартовуючих чинників ізврахуванням віку, стану здоров'я, навіть астрологічних особливостей.2.3 Види загартовуваннята їх характеристика
Найпростішим і найдоступнішим видом загартовування є повітряніванни (або перебування на відкритому повітрі).
Починати краще зтеплих повітряних ванн, поєднуючи їх з рухливими іграми або фізичними вправами,поступово збільшуючи тривалість і зменшуючи температуру повітря. Ефективністьповітряних ванн збільшується, якщо після них проводити водне обтирання абообмивання.
Починаючи загартовування, слід дотримуватися таких правил:безперервність і систематичність загартування; врахування індивідуальнихособливостей кожної дитини (статі, віку, стану здоров'я, рівня загартованостітощо); поступовість проведення процедур (особливо це стосується тих, у когослабке здоров'я); постійний контроль з боку лікаря (з урахуванняміндивідуальних особливостей кожної дитини).2.3.1Загартовування повітрям
Під дієюповітряних ванн поліпшується склад крові, загальний обмін речовин, тонізуєтьсямускулатура, відбувається посилене «згорання» жиру. Враховуючи такийактивний вплив повітряних ванн на організм людини, приступати до них слідобережно. Так, загартовування повітрям дітей молодшого дошкільного вікунайкраще починати при температурі, не нижчій від 19 — 20°С, слабкому вітрі, утіні. Старшим дітям можна дозволити цю процедуру і при температурі повітря +18°С. І за умови, якщо діти достатньо підготовлені, то рекомендувати повітряніванни при нижчій температурі.
Тривалість першої процедури не має перевищувати 15 — 20 хв.Надалі, залежно від індивідуальних особливостей кожного, тривалість повітряного«купання» можна поступово збільшувати до кількох годин. Повітряніванни найкраще приймати у ранкові та вечірні години, але в жодному разі людинане повинна переохолоджуватись або перегріватись.
Перші повітряні ванни, як правило, приймають під час ранковоїгімнастики, для занять якою хлопчикам бажано виходити тільки в трусах, адівчаткам — у купальниках. Повітряні процедури можна продовжувати і під часранкового туалету, прогулянок, рухливих і спортивних ігор кілька разів на день.
Найкраще місце для повітряних ванн — лісові галявини, пляжтощо. Тривалість їх визначається насамперед самопочуттям кожного: якщоморозить, процедуру слід припинити. Протипоказанням для повітряного«купання» може бути тільки негода, а також захворювання дитини.
2.3.2Загартовування сонцем
Вплив сонця на організм багатогранний. Його проміння посилюєобмін речовин, стимулює діяльність ендокринних залоз, тонізує нервову систему,що дуже важливо для нормального розвитку молодого організму. Крім того,ультрафіолетове випромінювання вбиває бактерії, сприяє виробленню вітаміну D. Ось чому особи, які загартовуютьсясонцем, менше хворіють на інфекційні хвороби, рахіт. Якщо розумно користуватисясонячними ваннами, в крові збільшується кількість гемоглобіну, дихання стаєповільнішим, але глибшим, що сприяє насиченню організму киснем. Усе це разомзміцнює здоров'я.
Але неправильне користування сонячним промінням шкідливовпливає на організм людини, зокрема, може призвести до опіків, сонячного аботеплового удару.
Опіки, як правило, виявляються через кілька годин післяопромінювання. Характерні ознаки: почервоніння і припухання шкіри. пухирі,загальне нездужання, головний біль, підвищення температури тіла.
Основною причиною виникнення сонячного удару є пряма дія наголовний мозок переважно інфрачервоних променів. Ознаки: гострий головний біль,різке почервоніння обличчя, запаморочення, а в тяжких випадках — блювання,судоми, непритомність. Наслідком загального перегрівання організму є тепловийудар.
Протипоказаннями для приймання сонячних ванн можуть бути:гострі форми туберкульозу легенів; туберкульоз кісток, суглобів і залоз;підвищена нервова збудливість; сильне виснаження й різка анемія. Нерекомендують перебувати на сонці безпосередню перед вживанням їжі або одразупісля нього.
Щоб акліматизуватися, діти спочатку протягом трьох—чотирьохднів щодня приймають повітряні ванни по 30 — 40 хв. і тільки після цьогопереходять до приймання сонячних ванн. Тривалість першої сонячної ванни — 4—5хв. (по одній хвилині на спину, груди, лівий і правий боки). Поступовотривалість сеансів збільшують (додають через кожні два дні про 2 хв.), доводячиїх до 40 хв. Очі бажано захищати темними окулярами. Лежати треба на підстилціабо топчані, захищаючи голову від сонця. Слід нагадати, що світловолосі йрудоволосі, а також блондини із світлою шкірою чутливіші до сонячного проміння,ніж брюнети. Через це в перших швидше можуть виникнути сонячні опіки.
Приймати сонячні ванни найкраще: о 10 — 12-й год. у середнійсмузі та о 8 — 10-й год. — у південнихрайонах країни. Робити це не раніше якчерез 1 — 1,5 год. після вживання їжі, але в жодному разі не натщесерце.Доцільно раз на тиждень робити одноденну перерву, під час якої приймаютьповітряні ванни.2.3.3Загартовування водою
Загартування водою слід починати з обтирань. При цьомуспочатку температура води має бути не нижчою від + 26°С. Знижуючи щодняприблизно на 1° С, її доводять до + 22°С для дітей молодшого віку і до +18—20°С — для старшого. Обтираються губкою або мокрим рушником, починаючи зрук, шиї, тулуба.
Привчивши організм до низьких температур, можна через 7—8днів перейти до обливання водою або душу. Спочатку температура води для цьогоне має бути нижчою від + 25 С, але знижувати її нижче + 18° не рекомендується.
Влітку основною загартувальною процедурою має бути, звичайно,купання у відкритих водоймах або у басейні, яке проводиться в теплу погодущодня з дозволу лікаря. Купатися рекомендують при температурі води не нижчій +18°С.
Роздягнувшись, треба 5—7 хв. побути в затінку, щоб тілоохололо. У перші дні краще купатися раз на день, перебуваючи у воді не більше10 хв. З часом тривалість перебування у воді збільшується до 20—30 хв., залежновід індивідуальних особливостей організму. Коли організм звикне до води, можнакупатись і двічі на день.
Купання посилює апетит, поліпшує травлення та обмін речовин,тренує терморегуляторні механізми. Якщо ж методика купання неправильна, можутьз'явитися безсоння, головний біль, розлад шлунку, збуджений стан і навітьпідвищення температури. Однак усі ці ознаки, як правило, короткочасні. Якщо жвони не зникають і наступного дня, то слід тимчасово припинити купатися. Ужодному разі не можна дозволяти купатися дітям, якщо вони нездужають. Діти, щоза станом здоров'я зараховані до спеціальної медичної групи, можуть купатисятільки з дозволу лікаря.2.3.4Ходіння босоніж
Дуже ефективний спосіб загартовування — ходити і бігатибосоніж. А щоб уникнути можливого переохолодження, слід привчатися на ніч митиноги холодною водою.
Ходьба босоніж як засіб загартовувати та зміцнювати здоров'яі навіть лікування деяких захворювань використовувалася з давніх часів.
За даними давньогрецьких істориків, у спартанських іафінських навчальних закладах, де загартовуванню майбутніх воїнів приділяласявеличезна увага, вихованці цілий рік ходили босоніж. Право носіння взуття вониодержували лише з вісімнадцятирічного віку. Відомо, що учасники першихОлімпійських ігор змагалися босоніж.
За свідченням давньогрецького письменника Плутарха, філософСократ «з метою загострення мислення» постійно ходив босоніж івимагав цього від своїх дітив.
Відомо, що давньоримський лікар Антоній Муза вилікував відтяжкої хвороби поета Горація тим, що змушував його ходити босими ногами по гостромукамінні.
Олександр Васильович Суворов, який до глибокої старостізберігав бадьорість і високу працездатність, щоденно зранку, навіть у сильніморози, здійснював прогулянку босоніж, після чого обливався холодною водою.
А ще існує легенда. Якось у сиву давнину якийсь чоловікболяче вдарив палець ступні об великий камінь. Через деякий час з подивомпереконався, що разом із болем у нозі минув і головний біль, який довгодошкуляв йому. Маючи, як кажуть, світлу голову, ця спостережлива й допитливалюдина зуміла пов'язати в єдине причину і наслідок. Він знову з'явився білячудо-каменя, коли у нього вкотре заболіла голова. І знову, як першого разу,вдарив ступнею об камінь. Біль відступив. Тоді він перекотив«зцілюючий» камінь ближче до свого помешкання. Потім додумався, що злікувальною метою можна використовувати і невеликий плоский камінець,натискуючи ним у певну точку передньої частини ступні.
Звідси і пішла ступнетерапія або, як кажуть лікарі,акупресура біологічно активних точок ступні. Так воно було насправді чи ні, алефакт залишається фактом: цей феномен був відомий в давнину багатьом народам.З'явились цілі системи лікування різних захворювань засобами акупресуриактивних точок ступні. Річ у тім, що на підошві ступні існує безліч зон, прямопов'язаних з різними органами людини. Натискуючи на них, можна зняти біль,піддати лікувальній дії ті або інші органи. Але без консультації лікаря тут необійтися, а тому краще просто ходити босоніж — дома, на природі, на пляжі іт.д. Тоді обов'язково натрапиш на потрібну точку.
Бажано мати лікувально-оздоровчий інструментарій для ступні,який дуже просто виготовити або пристосувати для цього. Наприклад, можнапокласти у ванній звичайний килимок з пуп'яшками, що кладуть перед вхіднимидверима, і регулярно вранці, умиваючись, потоптатись по ньому. Одразу прийдевідчуття бадьорості після сну, миттєво включаються всі органи, готові до розумовоїта фізичної роботи.
Кожна людина має усвідомити, що її ступня — це своєріднеджерело здоров'я. А звідси й те, що ступню необхідно загартовувати, частішевикористовувати для оновлення і збереження здоров'я. Тому й треба частішеходити босоніж.2.3.5Загартовування холодом ("'моржування'")
Купання в холодній воді корисно всім. Але, приступаючи дозагартовування, треба врахувати свій стан здоров'я, вік, стать, індивідуальніособливості організму. Починати в будь-якому віці найкраще з вологого обтирання,прохолодного душу, купання влітку в природних водоймах, прогулянок босоніж,особливо по росі. Найпростіший, безпечний і ефективний перший крок у цій справі— після гарячого душу або ванни вилити ковшик холодної води на ділянку шийниххребців, потім, не витираючись рушником, по-масажувати тіло кульковимдерев'яним масажером до почервоніння і вдягатися на дещо вологу шкіру.
Для дітей і людей похилого віку холодне навантаження залежитьвід віку: чим молодша дитина і чим старша доросла людина, тим меншим воно маєбути. Якщо вирішили загартовуватись ходьбою босоніж по снігу, слід збільшуватишвидкість ходьби, а ще краще — бігти, аніж ходити.
Визначити, чи достатнє холодове навантаження, можна у такийспосіб: якщо після або під часпроцедури почервоніла шкіра, то це означає, щовсе гаразд. Закінчувати сеанс загартовування рекомендується, коли відчувається,що починаєш мерзнути.
Вік у «моржуванні» не на заваді. Є й зовсім юніплавці, яких батьки з самого раннього дитинства привчили до холодної води. Нашіпоради початківцям задля їхньої ж безпеки такі. Перед тим як заходити у воду,треба розігрітися, найкраще пробігти пару кілометрів. Але й занадто розігрітомупірнати в ополонку не рекомендується. Необхідно спочатку намочити тіло, а потімзайти у воду.
Якщо людина вже не новачок у цій справі, то слід обсихатипісля купання, не витираючись рушником. І одягатися треба, доки шкіра дещоволога.
Тривалість купання у крижаній воді (приблизно + 5°С) — від 30секунд до 3 хвилин. Плаваючи, слід одягати гумову шапочку, волосся змочувати нерекомендується.
Лікарі, якіобстежують «моржів», запевняють, що користь зимового купання не лишев тому, що воно підвищує морозостійкість і перешкоджає застудним захворюванням.За їхніми словами, навіть досить хворі люди через рік чи два після початку«моржування» вже не скаржилися на свій стан здоров'я. Від занурення вополонці у них покращується настрій, після купання вони можуть підвищуватинавантаження на себе. За медичними даними, у них збільшується розмір (обсяг)легенів, ростуть м'язи, підвищується життєвий тонус, покращується стан шкіри./>2.4Гігієнічні фактори як засіб фізичного виховання
Реалізація принципу оздоровчої спрямованості системи фізичноговиховання можлива тільки за умови, якщо заняття фізичними вправами станутьорганічною частиною життєдіяльності людини. З іншого боку, фізичні вправидадуть належний ефект тільки при дотриманні необхідних гігієнічних норм. Будучинеспецифічними засобами фізичного виховання, гігієнічні фактори здобуваютьвелике значення для повноцінного рішення задач фізичного виховання. Як би добрені був організований педагогічний процес, він ніколи не дасть бажаногорезультату при порушенні, наприклад, режиму харчування і сну, якщо заняттябудуть проходити в антисанітарних умовах. От чому в програмі з фізичноговиховання існує розділ теоретичних відомостей, що містить обсяг гігієнічнихзнань дітей в дошкільному закладі.
Гігієнічніфактори являють собою велику групу різноманітних засобів, умовно поділюваних надві підгрупи. У першу підгрупу входять засобу, що забезпечують життєдіяльністьлюдини поза процесом фізичного виховання: норми особистої і суспільної гігієнипраці, навчання, побуту, відпочинку, харчування, тобто умови для повноціннихзанять фізичними вправами.
Другу підгрупускладають засобу, що включаються в процес фізичного виховання: оптимізаціярежиму навантажень і відпочинку відповідно до гігієнічних норм, забезпеченняраціонального харчування на дистанції, створення зовнішніх умов для занятьфізичними вправами (чистота повітря, достатня освітленість, штучна аероіонізація,справність інвентарю, відповідність одягу і т.д.) і відновлення після них(масаж, баня, ультрафіолетове опромінення і т.п.).
Максимальнийефект можна одержати тільки при систематичному і комплексному застосуванні цихзасобів. 
Висновок
Терморегуляція в організмі дитини протікає за кількомамеханізмами. Досить важливо не одягати на дитину якомога більше одягу, щоб вонапітніла, а намагатися виробити в організмі „загартувальні" властивості.
Виходячи з того, що порушення здоров'я є наслідком розладудіяльності терморегуляційних центрів, практичні дії по заргартуванню повиннібути спрямовані на адаптацію їх до зниження температур навколишнього середовищаі швидке переключення між центрами теплопродукції і тепловіддачі.
Зміст загартовування полягає в тому, що під впливом зовнішніхподразників організм пристосовується до змін умов життя — дощу, вітру, снігу,коливань зовнішньої температури тощо. Загартована людина значно легшепереносить негоду, відзначається високою працездатністю.
Почати загартовування ніколи не пізно, але найкраща пора дляцього — літо, коли можна використати весь комплекс загартовуючих факторів:сонце, повітря, воду. Процедури слід проводити регулярно, адже загартовування —умовнорефлекторна функція організму, в її основу покладено тренування, тобто багаторазовий,систематичний вплив загартовуючих факторів. Загартовувальні процедури маютьміцно увійти до режиму дня людини, органічно поєднуватися із звичайнимищоденними обов'язками.
Система загартовувальних процедур, наприклад, у дитячомусадку передбачає повітряні та сонячні ванни, а також водні процедури —обтирання тіла холодною водою, обливання і купання, ходіння босоніж. Вельмиважливо поєднувати процедури загартовування з різними фізичними вправами.Завдяки цьому ефективність загартовування, як одного із засобів фізичноговиховання, значно підвищується.
/>Література
1.  Абаскалова Н.П. Теорія і практика формуванняздорового способу життя учнів і студентів у системі «школа-вуз»:Автореф. докт. дис. Барнаул, 2000. — 48 с.
2.  Больсевич В.К., Лубышева Л.И. Фізичнакультура; молодь і сучасність //Теор. і практ. фіз. культ., 1995, № 4, с. 2-7.
3.  Валеология: Програма для учнів 1 — 11-х класівзагальноосвітніх шкіл /Під общ. ред. О.Л. Трещевой Омськ, 1999. — 70 с.
4.  Вакулов А.Д., Бутин И.М. Развитие физическихспособностей детей: книга для малишей и их родителей. – М., 1996.
5.  Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся: Пособиедля учителей. – М., 1988. – 360 с.
6.  ДаценкоІ.І. Гігієна і екологія людини: Навчальний посібник. – Львів: Афіша, 2000. –248 с.
7.  Загальнагігієна. Пропедевтика гігієни. / За ред. Є. Г. Гончарука. – К., 1995.
8.  Єрмолаєва В. Виховання фізично здорових дітейприродними засобами загартування. // Початкова школа. – 2004. — № 5. – С. 56 –57.
9.  Леонов О. Оздоровчі засоби загартування. //Початкова школа. – 2004. — № 12. – С. 60 – 62.
10.     НазарукМ.М. Основи екології та соціоекології. – Лівів, 2000.
11.     Новосельский В.Ф. Азбука физической закалки детей.– К., 1991.
12.     Методика физического воспитания школьников./ Подред. Г.Б. Мейксона, Л.Е. Любомирского. – М.: Просвещение, 1989. – 143 с.
13.     Павлова И.В. Удосконалювання валеологическогоутворення студентів фізкультурного вузу; Автореф канд. дис. Омськ, 1999. — 20с.
14.     Столярів В.И., Биховська И.М., Лубишева Л.И.Концепція фізичної культури і фізкультурного виховання (інноваційний підхід)//Теор. і практ. фіз. культ., 1998, № 5, с. 11-15.
15.     Татарникова Л.Г. із соавт. Валеология — основабезпеки життя дитини. — СПб: Петрос, 1997. — 240 з
16.     Свириденко С. Дбаємо про здоров’я дітей: Програма основ здорового способу життя. Початкова школа, — 1998, №9.
17.     Теория и методика физического воспитания: Учедноепособие для студентов./ под ред. Б.А.Ашмарина. – М.: Просвещение, 1979. – 360с.
18.     Трещева О.Л. Програмно-методические основыобучения здоровому образу жизни учащихся. Теория и практика физическойкультуры. 2000. № 10.
19.     Физкультурно-оздоровительная работа в школе:Пособие для учителя. /Под ред. А.М.Шлемина. – М., 1988.