Міністерство освіти і науки України
Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича
Економічний факультет
Реферат на тему:
«Структура політичної влади»
Виконала:
Студентка 404 групи
Кричун М.І.
Викладач: ПогорєловаО.І.
Чернівці 2010
Зміст
Вступ
1. Сутність влади та механізм її здійснення
2. Структура політичної влади
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Влада є однією з фундаментальних засад політичногорозвитку суспільства. Вона має правовий, економічний, духовно-ідеологічний характер,існує скрізь, де наявні будь-які стійкі об'єднання людей, тісно пов'язана з політичноюсферою, є засобом здійснення і способом утвердження певної політики. Політична владавиникла раніше за владу державну і визначає реальну здатність соціальної групи чиіндивіда виявляти свою волю. Вона є невід'ємною складовою загального визначеннявлади як форми соціальних відносин, якій властивий всеохоплюючий характер, здатністьпроникати в усі сфери людської діяльності.
Антропологічний підхід пов’язує поняття політичноївлади із суспільною природою людини і поширює його на всі соціальні утворення.
Політологічний підхід стверджує, що владні відносиниформуються на основі правових та політичних норм.
Таким чином, влада — це авторитетна сила, на основіякої здійснюються вольові відносини між людьми, в яких ті, хто має владу, визначаютьпрограму поведінки підвладних осіб. Інакше кажучи, це реальна можливість здійсненнясвоєї волі у соціальному житті, що спирається на можливості нав’язування її іншимсуб’єктам з допомогою різних методів, включаючи і примус.
1. Сутність влади та механізм їїздійснення
Будь-яка система має системоутворюючий компонент.Для політичної системи ним є політична влада. Вона інтегрує всі елементи системи,навколо неї точиться політична боротьба, вона — джерело соціального управління,яке, в свою чергу, є засобом здійснення влади. Отже, влада є необхідним регуляторомжиттєдіяльності суспільства, його розвитку та єдності.
Галузь політичної науки, яка досліджує владу, називаєтьсякратологією, а вчені, які аналізують її — кратологами. Політологи по-різному тлумачатьпоняття “влада”. Найприйнятнішим є визначення її як здатності, права і можливостірозпоряджатися ким-небудь або чим-небудь, вирішальне впливати на долі, поведінкута діяльність людей за допомогою авторитету, волі, примусу, сили тощо.
Політична влада — здатність і можливість здійснювативизначальний вплив на діяльність, поведінку людей та їх об'єднань за допомогою волі,авторитету, права, насильства; організаційно-управлінський та регулятивно-контрольниймеханізм здійснення політики.
Більшість вчених вважає, що джерелом влади є політичнепанування, яке постає як панування інтересу, має багато форм, основною з яких влада.У політичній практиці інколи помилково тлумачать навпаки, що влада — джерело панування.Автори таких тлумачень не враховують, що для завоювання влади необхідно спершу статиреальною політичною панівною силою і завоювати владу, а далі — закріпити своє панування.
Поняття “політична влада" ширше від поняття“державна влада”:
по-перше, політична влада виникла раніше від державної,ще в додержавну добу.
по-друге, не кожна політична влада є владою державною(наприклад, влада партій, рухів, громадських організацій), хоча будь-яка державнавлада — завжди політична.
по-третє, державна влада специфічна: тільки вонаволодіє монополією на примус, правом видавати закони тощо. Проте, окрім примусу,вона послуговується іншими засобами впливу: переконанням, ідеологічними, економічнимичинниками тощо.2. Структура політичної влади
Структура влади — це ті компоненти, без яких вонане відбувається. Такими є її суб'єкт, об'єкт, підпорядкування об'єкту, джерела іресурси влади.
Влада може здійснитися тільки через взаємодію суб'єктавлади і її об'єкта. Суб'єкт виражає свою волю щодо об'єкта через наказ (розпорядження,команду), що супроводжується загрозою санкції у випадку його невиконання.
Суб'єкт політичної влади. Ним є джерело активноїпредметно-практичної політичної діяльності, спрямованої на об'єкт. Існує думка,що поняття “суб'єкт влади" і “носій влади" нетотожні. Суб'єкт влади — це соціальні групи, насамперед панівні класи, політичні еліти, окремі лідери; носіївлади — державні та інші політичні організації, органи і установи, утворені дляреалізації інтересів політичне домінуючих соціальних груп. Такий поділ є відносним.Побутує й інша класифікація владних суб'єктів. Згідно з нею суб'єкти влади умовноподіляють на первинні й вторинні:
1. Первинним суб'єктом за республіканського, демократичногоправління є народ — носій суверенітету і єдине джерело влади в державі. Він здійснюєвладу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування.Поняття народ неоднорідне: основними суб'єктами влади є великі групи населення,об'єднані спільністю корінних інтересів і цілей; неосновними — невеликі етнічнігрупи, релігійні громади тощо.
2. Вторинні суб'єкти носіїв влади — малі групи,представницькі колективи, партії, асоційовані групи, групи партикулярних (приватних,неофіційних) інтересів тощо. Суверенним суб'єктом політичної влади є громадяниндержави, наділений конституційними правами та обов'язками. Суттєву роль у владнихвідносинах відіграють політичні лідери. Наслідки їхньої політики, як відомо, різні:прогресивні й регресивні, плідні та безплідні, благополучні й трагічні. І, нарешті,сукупним (колективним) носієм політичної влади є сама політична система суспільстваяк спосіб організації і розвитку соціальних спільнот і їх стосунків.
Об'єкти політичної влади — це явища і процеси політичноїсфери, на які спрямована дія суб'єктів політики. До розуміння об'єкта влади требапідходити діалектично, оскільки певні суб'єкти і об'єкти влади можуть мінятись місцямизалежно від обставин і ролі. Скажімо, класи, соціальні групи, етнічні спільноти,окремі громадяни, громадсько-політичні організації є суб'єктами або носіями політичноївлади, водночас вони і стосунки між ними є об'єктами владного впливу. До об'єктівполітичної влади відносять також усі сфери суспільного життя — економічну, духовну,соціальну, науково-технічну тощо, суспільство загалом.
Джерелом влади суб'єкта (владна першооснова) можевиступати його сила, краса, багатство, авторитет. Нарешті, влада може породжуватисятрадицією (влада батьків над дітьми, влада старійшин) і законом, який надає суб'єктувлади право вимагати і використовувати різноманітні ресурси. Специфічним джереломвлади виступають знання, володіння якою-небудь інформацією. Наприклад, жерці в СтародавньомуЄгипті використовували знання про сонячні затемнення для зміцнення своєї влади.В минулому такою владою володіли шамани і чаклуни, сьогодні — вчені, викладачі,політики, професіонали.
Влади не може бути без підпорядкування об'єкта.Здатність до підпорядкування залежить від кількох факторів: засобів (ресурсів) впливу,якими володіє суб'єкт, і від мотивації підпорядкування, яка може бути викликана:
страхом за свою безпеку, страхом залишитись безпевних благ;
звичкою виконувати накази;
апатією;
переконанням у необхідності підпорядкування;
зацікавленістю, щоб бути в підлеглості;
відчуттям обов'язку;
авторитетом суб'єкта влади.
Влада, побудована на інтересі і переконанні, єнайбільш стабільною, тому що передбачає добровільне виконання розпоряджень, що робитьлишнім застосування негативних санкцій. Однією з найбільш прийнятних для влади мотиваційпідпорядкування є авторитет суб'єкта влади. Навпаки, влада, заснована на страхуі примусі, породжує бажання об'єкта «піти» з поля влади.
Ресурси влади являють собою все те, що може бутивикористане для впливу на інших, що підвищує потенціал і силу впливу суб'єкта влади.Існують відкриті і приховані типи впливу.
У першому випадку використовуються такі ресурси,як:
· силовий примус — втрата будь-яких благ, тілесні покарання(історія людства знає безліч прикладів цього — тортури, концтабори), смертна кара,обмеження свободи, штрафи, відлучення від церкви, звільнення з роботи тощо;
· закон — традиція, звичай;
· стимулювання — створення стимулів, якими виступаютьматеріальні та інші блага, що ними об'єкт влади нагороджується в обмін на поведінку,що вимагається. Ресурс винагороди широко використовують батьки, викладачі, керівникиорганізацій, політики.
Прихований вплив передбачає використання методівпереконання, тобто раціональних аргументів, або навіювання. Залежно від того, якіресурси використовуються, говорять про три способи володарювання: панування, впливі стимулювання.
Існують і інші класифікації ресурсів. Наприклад,ресурси поділяються залежно від сфер життєдіяльності.
Економічні ресурси — матеріальні цінності, необхіднідля суспільного виробництва і споживання, гроші, родючі землі, продукти харчуваннятощо.
Соціальні ресурси — соціальні і демографічні структури,соціальна інфраструктура: освіта, медичне обслуговування, соціальне забезпеченнятощо.
Культурно-інформаційні ресурси — знання й інформація,а також засоби їх отримання і поширення: інститути науки і освіти, ЗМІ тощо. Черезці інститути контролюється формування суспільної думки. Особливо великий вплив наполітичне життя мають ЗМІ. Хто контролює ЗМІ, той і володіє ресурсами переконанняі навіювання.
Адміністративно-правові ресурси — система управління,сукупність владних установ.
Силові ресурси — це зброя і апарат фізичного примусу(армія, поліція, внутрішні війська, спецслужби, суд і прокуратура з їх матеріальнимиатрибутами: будівлями, спорядженням, тюрмами).
Висновок
Політична влада в цілому характеризується вольовимхарактером відносин, які мають елемент примусу, і пов'язана з існуванням більш абоменш стійкого колективу. Вона також тісно пов'язана з економічною владою. Володаріматеріальних засобів виробництва дають можливість здійснювати економічну владу,спрямовану на користування політичною владою, з метою ефективного захисту власності- джерела своєї влади. З іншого боку, ті, хто мае в своєму розпорядженні засобипримусу, намагаються зміцнити свою владу. Примусова влада домінує в політичних конфліктах.Масові незадоволення функціонуванням політичної системи викликають зниження урядовогоавторитету, через що можуть бути здійснені акти насилля аж до революції.
Список використаної літератури
1. Бабкіна О.В. Політологія: підручник / Ред. О.В. Бабкіна,В.П. Горбатенко. — К.: ВЦ «Академія», 2003. — 528 с. — (Альма-матер).
2. Політологія: Навчальний посібник / Юрій М.Ф. — К.: Дакор,КНТ, 2006. — 416 c.
3. Колодій А.М. Теорія держави і права: Навч. посіб. /А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова,В.В. Копєйчикова. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 368 с.
4. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичноїнауки) / Шляхтун П.П. К.: Либідь, 2002. — 576 c.