Рольсім’ї у фізичному вихованні дітей
Зміст
Вступ
1. Роль сім’ї у фізичному вихованнідітей
2. Здорова сім’я — запорука здоров’япідлітка
3.Функції сім’ї у збереженні та зміцненні здоров’я
4. Шляхи піклування про здоров’я тафізичний розвиток дітей у народній педагогіці
Висновки
Додатки
Вступ
Першочерговимзавданням Українияксоціально-орієнтованої держави є сприяння розвитку молодого покоління, йогожиттєтворчості, духовному зростанню. Основою його розв’язання є розуміння сенсужиття та відповідності здорового способу життя, існуванню в навколишньомусвіті. Це питання набуло глобального характеру.
У Програмі дійМіжнародної конференції з народонаселення і розвитку (Каїр, 1994)підкреслюється, що однією з найважливіших цілей світової спільноти та окремихдержав є забезпечення охорони здоров’я, безпеки життєдіяльності дітей,підлітків та молоді.
На Всесвітній зустрічів інтересах дітей в Нью-Йорку (1990) була прийнята декларація про забезпечення виживання,захисту і розвитку дітей і план дій щодо її здійснення до 2000-го року відповіднодо Конвенції 00Н про права дитини.
Права дитини вУкраїні регулюються нормативними актами держави:
Кодексом про шлюбі сім’ю України, Законами України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»,«Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні»,«Про освіту», «Про статус і соціальний захист громадян, якіпостраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Основами законодавстваУкраїни про охорону здоров’я» та ін. Враховуючи важливість наявної вУкраїні еколого-демографічної ситуації, Президент своїм Указом від 18.01.96 р.№36/96 затвердив національну програму «Діти України».
Формування,збереження і зміцнення здоров’я підростаючого покоління є обов’язковимкомпонентом системи національної освіти.
Фізичне вихованнявідіграє важливу роль у підготовці всебічно розвиненої молодої людини, здатноїуспішно працювати в різних галузях народного господарства.
Фізичне вихованняспрямовано на зміцнення здоров’я, на оволодіння життєво важливими руховиминавичками і вміннями, на досягнення високої працездатності. Воно має великезначення в підготовці людини до продуктивної праці. Крім фізичних якостей(швидкість, сила, витривалість, спритність), розвиваються при цьому цінніпсихічні якості (наполегливість, воля, цілеспрямованість, рішучість,самовладання). Засобами фізичного виховання є різноманітні фізичні вправи,спорт. Ним займаються в домашніх умовах (ранкова гімнастика – зарядка), у школі– уроки фізичної культури, в спортивних і туристичних секціях у дитячих таюнацьких спортивних школах.
У різноманітномувіці фізичне виховання має різні завдання. Підлітки 10-13 років, крімзакріплення досягнутого оволодівають основними видами рухів, що виконуються урізних за складністю умовах і спортивною технікою (лижі, ковзани, плавання,легка атлетика, ігри з м’ячем). У цьому віці формується і закріплюється звичкасистематично займатися фізичними вправами. В цілому фізичне навантаженняпідлітків може бути більшим ніж дітей 6-9 років, але сильні вправи можуть бутиобмеженими оскільки велике силове навантаження в цьому віці може перешкодитинормальному розвитку організму. Не випадково, наприклад, у групах початковоїспортивної підготовки займатися спортивною гімнастикою, плаванням, фігурнимкатанням, тенісом починають з семи років, футболом, хокеєм, сучаснимп’ятиборством, ковзанами, боротьбою – з 10 років, боксом – з 12 років. Учнісереднього віку нерідко схильні переоцінювати свої фізичні можливості. Ось тодіневдачі, зриви, низькі результати в різних видах фізичних вправ можутьвикликати в них невпевненість і водночас негативне ставлення до занятьфізичними вправами.
Юнаки 14-17 роківудосконалюють основні види рухів, засвоєні раніше, розвивають силову, статичнуі швидкісну витривалість, оволодівають знаннями з основ спортивного тренування,методикою самостійних занять фізичними вправами, формують вміння добиратися івиконувати фізичні вправи, виробляють здатність вести самоспостереження заякістю рухів, аналізувати їх. У цьому віці можна збільшити силове навантаження,але треба пам’ятати важливу особливість організму юнаків: їхня витривалістьвідстає від сили. Крім того можливості опорно-рухової системи в цьому віціперевищують можливості серцево-судинної системи тому фізичне навантаження маєбути таким, щоб воно не спричинило які-небудь порушення діяльності серця.
Важливу роль уфізичному вихованні дітей відіграє сім’я. Категорично і однозначно визначавроль батьків у вихованні дітей Ж. Руссо. Він вважав, що той, хто не можевиховувати дітей, не повинен їх мати, і ні бідність, ні робота, ні повага людейне позбавляють батьків від обов’язку виховувати самому своїх дітей, аКотляревський у поемі «Енеїда» гнівно засуджував тих батьків, якіхибно виховували своїх дітей:
Батьки,які синів не вчили,
Агладили по головах,
Ітільки знай, що їх хвалили,
Кипілив нефті в казанах.
«Діти – живіквіти землі» – так поетично виразив глибоку думку А.М. Горький. Авирощують ці квіти насамперед у родині: батьки самою природою призначені ісуспільством уповноважені бути першими вихователями своїх дітей. Саме вониразом зі школою допомагають дітям набратися сил і розуму, освоїти основилюдської культури, підготуватися до самостійного життя і праці. У родинізакладається фундамент зростаючої людини, і в ній же відбувається його розвитокі становлення як громадянина. метелика, що пурхає над ним, бачить яскравуіграшку – і мама, і папа радіють, коли він, син, радіє… Чим далі, тимбільше вступає в дію закономірність: якщо поводження, вчинки маленької людинидиктуються тільки його потребами, людина виростає виродком. У ньогорозвиваються ненормальні, підвищені вимоги до життя і майже усяка відсутністьвимог до себе.
Гармонічневиховання особистості можливо тільки при тій умові, коли до потреб – першому,елементарному і навіть у якійсь мері примітивному побуднику людських учинків,людського поводження – приєднується більш сильний, більш тонкий, більшмудрий побудник.
Виховання дітей –найважливіша область нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашоїкраїни і громадяни світу. Вони будуть діяти історію. Наші діти – це майбутнібатьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повиннівирости прекрасними громадянами, гарними батьками і матерями. Але і це – неусі: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щасливастарість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це – наші сльози, це – нашапровина перед іншими людьми, перед суспільством.
Є десятки, сотніпрофесій, спеціальностей, робіт: один будує залізницю, інший зводить житло,третій вирощує хліб, четвертий лікує людей, п’ятий шиє одяг. Але єнайуніверсальніша – найскладніша і найблагородніша робота, єдина для всіхі в той же час своєрідна і неповторна у кожній родині, – це витвір людини.
Відмінною рисоюцієї роботи є те, що людина знаходить у ній ні з чим не порівнянне щастя.Продовжуючи рід людський, батько, мати повторюють у дитині самих себе, і відтого, наскільки свідомим є це повторення, залежить моральна відповідальність залюдину, за його майбутнє. Кожна мить тієї роботи, що називаєтьсявихованням, – це витвір майбутнього і погляд у майбутнє.
Вихованнядітей – це віддача особливих сил, сил духовних. Людину ми створюємолюбов’ю – любов’ю батька до матері і матері до батька, любов’ю батька іматері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини. Прекрасні дітивиростають у тих родинах, де мати і батько люблять один одного і разом з тимлюблять і поважають людей.
Людина крикомсповіщає світ про своє народження, потім починаються його вчинки, починаєтьсяйого поводження. Людина поступово відкриває світ, пізнає його розумом і серцем.Він бачить матір, посміхається їй і його перша незрозуміла думка, якщо тількиможна її назвати думкою, – це відчуття того, що мати (а потім і батько)існують для його радості, для його щастя. Людина піднімається на ноги, бачитьквітку і борг. Власне, людське життя починається з того моменту, коли дитинавже робить не те, що хочеться, а те, що треба робити в ім’я загального блага.
Мета цієїроботи –обґрунтувати фізичний розвиток дитини в сім’ї на теперішньому етапі розвиткусуспільства і впровадження нових шляхів, умов та методів для зміцнення здоров’япідростаючого покоління.
Проблема, яку ми поставили –обґрунтувати фізичний розвиток дитини в сім’ї на теперішньому етапі розвиткусуспільства і знаходження шляхів для зміцнення здоров’я підлітків.
Об’єкт – шляхи фізичного вихованняв сім’ї.
Предмет – шляхи збереження ізміцнення здоров’я в сім’ї.
Гіпотеза – взаємодія сім’ї, школи ігромадськості у фізичному вихованні значно покращить стан здоров’я нації.
1. Роль сім’ї у фізичномувихованні дітей
Аналізуючиступені освітньо-виховної системи, першим завданням виховання Г. Ващенковизначає фізичний розвиток дитини. Природною вихователькою малої дитини є мати.Найкращі наслідки у вихованні дітей різного віку може дати співпраця родини інавчально-виховного закладу. Це дозволяє дотриматись єдності у напрямах іметодах виховання. Такий зв’язок мусить існувати і між школою та родинами. Школамусить виховувати в дітях пошану до батьків, батьки — створювати умови длявиконання шкільних завдань та підтримувати школу матеріально. Це було особливопотрібним, на думку Г. Ващенка, в перших роках існування самостійноїукраїнської держави.
На жаль, заданими найоптимістичніших наукових досліджень, сьогодні фізичним вихованнямдітей цікавиться не більше 20% батьків. Учителі повинні прагнути зробитибатьків кожного школяра прихильниками фізичної культури, а отже, своїмиспільниками. Для успішного залучення всіх учнів до занять фізичними вправаминеобхідно, передусім, переконати батьків в оздоровчій ролі фізичної культури,показати їм, що в коло завдань фізичного виховання входить і формування звичкидо праці, зокрема навчальної.
Для забезпеченняефективності фізичного виховання батьки повинні знати, який виховний вплив надітей здійснюється на уроках і в позаурочний час. Такі знання необхідні длядотримання наступності і забезпечення єдиної педагогічної лінії в пред’явленнівимог до дитини. Адже в комплексі виховних заходів кожен елемент повинен чітковиконувати свої функції. В іншому випадку система не спрацює.
Між сім’єю ішколою повинна бути створена атмосфера ділових, товариських стосунків, у якихменторському тону нема місця, бо йдеться про об’єднання зусиль для досягненняспільної мети. Водночас варто враховувати умови і можливості сім’ї та школи.
Рухових дійпереважно навчає школа. Для оздоровчо-загартовуючого впливу на організм,формування постави, виховання гігієнічних навичок кращі умови має сім’я. Матине вчить свою дитину техніки стрибка, але її виховний вплив не припиняється ітоді, коли дитина сидить за обідом, грається або відпочиває. Робота надпоставою, культурою поз і манер (хода, жестикуляція, міміка) відбуваєтьсяпаралельно з навчанням дітей спілкуватися з людьми, з повагою ставитися до них.Особлива роль жінці-матері у фізичному вихованні дітей відводиться ОксаноюСуховерською: «Через жінку можна оздоровити цілий народ. Жінка й мати можепривести на світ здорове покоління, як вихователька — може покермувати дальшимздоров’ям дітей та впоїти в них переконання, що здоров’я — це скарб, що євласністю не лише даної одиниці, але цілого народу». (Суховерська О. Рольжінки у фізичному вихованні//Українське юнацтво. — Л.— 1933. — Ч. 6. — С. 12).Отже, замінити сімейне виховання неспроможна жодна інституція. Сім’я завждибула й залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини.
Більшістьбатьків, на жаль, ставлять під сумнів цінність занять фізичними вправами, аотже, і доцільність витрачання часу на цей вид діяльності.
Зокрема, про те,як будувати мости, вести математичні розрахунки, говорити важко: розмова згасаєчерез недостатність знань. Спорт, на думку цих батьків, справа Інша. У ньому«розуміються» всі. І починаються балачки про сутність спорту, хочабез глибокого знання проблеми. Люди точно не знають, але щось чули, щосьчитали, щось бачили. Цих «щось» нібито достатньо, щоби мати власнийпогляд і нав’язувати ЇЇ іншим. Тому педагогічний колектив повинен постійнопіклуватися про організацію систематичної та планомірної просвітницької роботиз батьками. У школах використовуються різноманітні форми роботи вчителівфізичної культури з батьками.
1. Виступивчителя на загальношкільних батьківських зборах (не більше двох-трьох разів нарік). Тут присутні батьки учнів різних вікових груп, а отже, запити в нихрізні. Тому матеріали виступів повинні бути однаково цікавими для всіх. Цівиступи можуть торкатись ролі сім’ї у фізичному вихованні дітей, засобівфізичного виховання в родині, завдань, що стояли перед учнями у зв’язку ізсезоном, етапом роботи школи, зміною навчальних програм тощо. Із цих питаньбажані не тільки виступи вчителя, а й лікарів фізкультурного диспансеру,дитячої поліклініки. Усі лекції, доповіді, бесіди повинні закінчуватисяпрактичними порадами.
2. Батьківськіконференції рекомендується проводити один раз на рік. Вони націлені нарозв’язання не окремих питань, як це має місце на зборах, а покликані показатиіснуючу практику фізичного виховання, досвід конкретних сімей. При цьомуважливе значення мають професійний аналіз і оцінка досягнутих успіхів.Концентруючи увагу батьків на актуальних питаннях фізичної культури і шляхах їхпрактичної реалізації в сім’ї, конференція сприяє громадському визнанню Іпоширенню передового досвіду кращих сімей, спонукає батьків до активнішоївиховної діяльності. На конференціях демонструють слайд-фільми, фотомонтажі, ачасом і короткометражні фільми з коментарями спеціалістів, лікарів, батьків.Доцільно використовувати також показові виступи дітей.
3. Протягом рокув кожному класі проводиться три-чотири заняття для батьків, враховуючи віковіта індивідуальні особливості дітей, а також рівень підготовленості слухачів.Це складова частина плану роботи класного керівника і вчителя-класовода збатьками. Учитель фізичної культури бере активну участь у складанні планів таїх реалізації. Він присутній на заняттях, консультує класних керівників.Обговорюються питання раціонального режиму дня і здорового побуту дітей,ранкової гімнастики і загартування організму, а також шляхи виховання любові допраці. Важливе значення має особистий приклад батьків, зокрема спільні заняттяфізичними вправами у вихідні дні. На класних заняттях радимо пропагувати досвідкращих сімей класу, організовувати обмін досвідом із питань фізичного вихованнядітей.
Наприкінцікожного навчального року інформуйте батьків про зміст завдань, отриманих дітьмина період літніх канікул, і методи їх реалізації.
4. Ефективноюформою роботи є організація участі батьків у змаганнях сімейних команд. Тутстворюються сприятливі умови не тільки для всебічного фізичного розвитку ізміцнення здоров’я усіх учасників, а й для виховання правильних відносин усім’ї (між молодшими і старшими дітьми, хлопцями і дівчатами, батьками і дітьми).Так, спільна участь батьків і дітей у спортивній боротьбі створює атмосферусвободи, взаємної поваги, стимулює систематичні заняття фізкультурою. Основусімейних змагань становлять естафети і командні ігри з почерговими діямиучасників, де результати кожного члена сім’ї сумуються і таким чином впливаютьна розподіл місць. Це підвищує відповідальність і спонукає готуватися донаступних стартів.
Такі змаганняможуть бути частиною спортивно-художнього свята, днів здоров’я або самостійнихзанять під час відпочинку.
5. Велику користьможуть принести відкриті уроки для батьків, а також відвідування уроківбатьками невстигаючих і слабо встигаючих учнів. Ці уроки наочно показують, яківправи варто виконувати в домашніх умовах, які методичні прийоми можна при цьомувикористовувати.* Кожен батько і мати мають змогу самостійно оцінити рівеньфізичної підготовленості своєї дитини та її ровесників, зробити відповіднівисновки.
6. Озброїтибатьків знаннями і практичними уміннями допоможуть виступи лікарів і вчителів напідприємствах і за місцем проживання. Тут можна також організувати постійнодіючі консультпункти, влаштовувати вечори запитань і відповідей, зустрічі зцікавими людьми, що пропагують фізичну культуру і спорт як засіб оздоровлення іпрофілактики захворювань. Дієвою формою поширення відповідних знань середбатьків є тематичні виставки. Вони наочно показують користь занять фізичнимивправами, популяризують методику самостійних занять. Тематика виставок можебути найрізноманітнішою.
2.Здорова сім’я — запорука здоров’я підлітка
Підлітковийперіод один з критичних періодів життя людини, перебіг якого обумовлює йогопсихофізіологічні, репродуктивні, інтелектуальні можливості упродовж всьогомайбутнього життя.
В цьому віцівідбувається перебудова всього організму. Вивчені та визначені закономірностібіологічних особливостей організму в підлітковому періоді показують, що в цейперіод наступають принципові зміни в становленні всіх систем організму віддитячого типу до дорослого. Даний перехідний процес охоплює абсолютно всі рівнібіологічної організації підлітка – від зміни перебудови скелету, системидихання, кровообігу, секреції залоз, корково-підкоркових взаємин до розвиткурепродуктивної системи, її функціонального і структурного забезпечення.
Подібна тотальнаперебудова, що особливо гостро відчувається на перших стадіях підлітковогоперіоду, послаблює старі сформовані системи, що склалися упродовж зростаннядитини. Ця перебудова підвищує сприйнятливість організму до дії різноманітнихчинників середовища і знижує його резистентність. Звідси і цілком слушніуявлення про особливу тендітність підлітка.
Для дітей впідлітковому віці характерні різка зміна настрою і переживань, підвищеназбудливість, імпульсивність, надзвичайно велике коло полярних відчуттів. У цьомувіці у дітей спостерігається т.з. „ підлітковий комплекс ” емоційності, якийвключає перепади настрою підлітків – деколи від нестримної веселості до смуткуі навпаки, а також ряд інших полярних якостей, що проявляється поперемінно.Слід зазначити, що наявних, значущих причин для такої різкої зміни настрою упідлітковому віці може і не бути. З'являється новий емоційний стан, так званий„ афект неадекватності ”. Загальне зростання підлітка як особи, розширення колайого інтересів, розвиток самосвідомості, новий досвід спілкування з однолітками– все це веде до інтенсивного збільшення соціально цінних мотивів тапереживань, таких як співчуття чужому горю, здібність до безкорисливогосамопожертвування і таке інше. Не виникає сумніву, що підліток, його здоров’я йсоціальна зрілість залежать від впливу цілого комплексу біологічних, медичних,соціальних, психологічних та економічних факторів, але одним із найважливішиміз них є психоемоційні відносини в родині, де виховується підліток.
Виділяють чотиринаступні етапи розвитку підлітка:
Перший етаппочинається в 11-12 років, характеризується конфліктом у підлітка між потребоюв залежності від батьків і прагненням до автономії, до самостійності. З одногобоку підліток чинить опір проявам турботи та ласкам батьків, а з іншого – все жхоче, щоб його балували, пестили. Підліток перестає бути слухняним, як раніше.
Другий етап – уцей період підліток усім оточуючим доводить особисту незалежність, критикуючидії дорослих. При цьому, бурхливі реакції батьків ще більше посилюють прагненнядо емансипації. Ця стадія продовжується до того часу, поки батьки не сприймутьтой факт, що підліток поступово стає дорослою людиною і почнуть з нею чи з нимрахуватися як із самостійною особою, що має свою думку, свою позицію, своюоцінку стосовно тієї чи іншої ситуації.
Третій етап –емоційна реакція на усвідомлення відділення від сім’ї: на цьому етапі можез’являтись почуття провини, гніву, депресії, страх втрати любові ближніх.
Четвертий етап –дорослі вже повністю визнають право підлітка на самостійність, зникає зовнішнєбуйство та вразливість. Підліток зосереджується на своїй індивідуалізації ітому дуже важливим є те, щоб підліток у цей період мав перед собою зразкипозитивних інтеграцій серед дорослих.
Таким чином,особистість підлітка зазнає суттєвих змін, котрі характеризуються динамічнимрозвитком шкали цінностей, які стануть основними в його житті, відділенням відбатьків, розвитком логічного мислення, і, в кінці-кінців, підліток стаєчастиною дорослого світу, тобто він готується брати на себе відповідальність застворення сім’ї та планування потомства.
Аномальнаповедінка в підлітковому віці трактується як прояв конфлікту між звичайноюзалежністю від батьків і бажанням відокремлення, сепарації. Негативізм іагресія — це дезадаптивні спроби вирішення конфлікту. Даний тип поведінки назовнішньому плані затверджує “ автономію ” підлітка, при цьому на внутрішньомуплані часто присутня впевненість, що саме така поведінка підсилює увагубатьків, якої дитина ще потребує.
Вивчення намиособистісних рис підлітків показало, що нестійка поведінка, особливо в умовахстресу більш властива хлопцям ніж дівчатам. Відчуття тривожності, схильність досамозвинувачення і страху притаманна 12 % хлопців і 8 % дівчат, і ще 33 %хлопців і 14 % дівчат відчувають емоційну напруженість, збудження і вираженіявища фрустрації (депресії, апатії, відчуження, тощо).
Нездатністьуправляти своїми емоціями, знаходити їм адекватне пояснення характерне 28 %хлопців і 5 % дівчат. Звертає на себе увагу той факт, що у хлопцівспостерігається достовірно більше виражені особистісні розлади.
Діти дужестраждають від несприятливої сімейної атмосфери (систематичні конфлікти,розлучення батьків, нервово-психічне або ж соціальне неблагополуччя батьків),впливу соціально-економічних і соціально-культурних факторів (незадовільніматеріально-побутові умови, зайнятість батьків, складний характерміжособистісних відносин в сім’ї, недостатні умови для повноцінного культурноговідпочинку).
Сім’я є основнимсоціальним середовищем, в якому формуються характерологічні особливостіособистості дитини. При складних сімейних психоемоційних відношеннях в першучергу страждає дитина. В підлітковий період особливо важливим є вміння табажання батьків налагодити добрі внутрішньо сімейні відносини.
Для підлітків вдитячому віці найбільш важливою є потреба у відчутті особистої безпеки,захищеності, поваги і доброго до себе відношення, з боку дорослих. Запорукоювпевненості в собі виступають добрі стосунки в родині, перш за всебезпосередньо між батьками, а також між батьками та дітьми. Будь-яке порушеннязлагоди між дорослими членами родини, або неадекватне ставлення батьків довиховання своїх дітей є для підлітків стресогенним чинником, що може спричинитипсихічний зрив.
Найбільшнебезпечним проявом порушення добрих міжособистісних взаємовідносин у родині євикористання її членами у своїх стосунках будь-якого насильства. Насильство усім’ї виступає суттєвим фактором ризику виникнення у дитини невротичнихрозладів та неадекватної поведінки.
Батьки маютьрізноманітні почуття до дитини, різні поведінкові стереотипи, які вонивикористовують у спілкуванні з дітьми, особливості сприйняття і розумінняхарактеру та особистості своєї дитини, її вчинків.
Хоча більшістьбатьків вважають себе зацікавленими в справах та діяльності своїх дітей, алеметоди їх виховання не завжди приносять користь дитині. Частина батьків надтоопікуючись дітьми, намагаючись задовольнити усі їх потреби сприяють вихованнюнесамостійної, безвільної нецілеспрямованої особистості. Інші батьки вимагаютьвід дитини беззастережної слухняності, особливо стосовно дівчат. Вищевказанесприяє виникненню агресивності, бунтарства у одних дітей або невпевненості,безініціативності у інших.
Наші дослідженняпоказали, що більшості батьків подобається дитина такою, як вона є. Батькиповажають індивідуальність своєї дитини, симпатизують їй, прагнуть проводитибільше часу разом з дитиною, схвалюють її інтереси та плани. Деякі батькисприймають свою дитину критично, як таку, що має багато недоліків, непристосованоюдо зовнішнього світу, безталанною. Цій групі батьків здається, що дитина небуде мати успіху в житті через низькі здібності, невеликий розум, поганінахили. Найчастіше ці батьки відчувають по відношенню до дитини злість, досаду,роздратування, образу, вони не довіряють дитині та, головне, не поважають її. Певнісумніви щодо своєї дитини, як особистості, до її здібностей, а також сумнівистосовно свого способу її виховання є третина батьків – 29,6 %.
Зацікавленою всправах і планах своєї дитини, намагається у всьому допомогти та співчувати їйє більшість батьків. Ці батьки належно оцінюють інтелектуальні та творчіздібності дитини, пишаються нею. Вони заохочують ініціативу й самостійністьдитини, намагаються бути з підлітком на рівних. Батьки довіряють своїй дитині,намагаються прийняти її точку зору або спокійно і аргументовано розтлумачитисвою у суперечливих питаннях. В кожній двадцятій сім’ї батьки не маютьзацікавленості у справах і планах своєї дитини, вважають, що їх підлітки ведуть„своє життя”, яке батьками не сприймається.
Половина батьківпрагнуть до близьких відносин зі своєю дитиною, вони відчувають себе з дитиноюодним цілим, прагнуть, по можливості, задовольнити всі потреби дитини,захистити її від труднощів і неприємностей життя; відчувають тривогу за дитину,яка і в підлітковому віці здається їм маленькою і беззахисною. Тривога батьківпідвищується, коли дитина починає в зв’язку з життєвими обставинами відходитивід них, так як по своїй волі ці батьки ніколи не надають дитині самостійності.
Не прагнуть доблизьких взаємовідносин з дитиною 7,0 % батьків. Частина батьків розуміє, щодитина має залишатися „ маленькою ” і бути під патронатом мами та батька, але втой же час вона також має право і на певну самостійність.
Форма і напрямок контролюза поведінкою дитини у батьківських відносинах чітко має прояви авторитаризму.Переважна більшість батьків бажають від дитини беззастережної слухняності тадисципліни. Вони намагаються нав'язати дитині у всьому свою волю, не в змозіприйняти її точку зору. В цих сім’ях за прояви чіткої самостійності дитинусуворо карають. Батьки пильно стежать за соціальними досягненнями дитини тавимагають від неї соціального успіху. Це ті батьки, що добре знають дитину, їїіндивідуальні здатності, звички, думки, почуття. Менша частина батьків лише часвід часу вимагають від дитини беззастережної слухняності та дисципліни. Значноменша частка (6,4 % батьків) не підкоряють своїй волі дитину, не мають ніякогоавторитаризму по відношенню до неї, та не мають впливу на її вчинки.
Повнаавторитарність батьків по відношенню до дитини викликає певну тривогу. Відомо,що авторитарність батьків породжує конфлікти та ворожість у дитини підлітковоговіку. Найбільш активні, сильні духом підлітки чинять батькам опір та бунтують;стають надмірно агресивними, і частка з них може піти з дому. Боязкі,невпевнені в собі підлітки привчаються у всьому коритися батькам, не роблячиспроб вирішувати що-небудь самостійно, повністю втрачають ініціативність. Притакому вихованні у дітей формується лише механізм зовнішнього контролю,заснований на почутті провини або страху перед покаранням, і, як тільки погрозапокарання ззовні зникає, поведінка підлітка може стати потенційноантигромадською.
В кожнійдванадцятій сім’ї батьки прагнуть інфантилізувати дитину, приписати їйособистісну та соціальну незрілість та неспроможність. В цих родинах батькибачать дитину молодшою у порівнянні з її реальним віком. Інтереси, захоплення,думки та почуття дитини здаються батькам дитячими, несерйозними. Вони мають уявупро свою дитину як непристосовану, неуспішну, відкриту для поганого впливу.Батьки не довіряють своїй дитині, скаржаться на її недостатнє навчання іневміння щось зробити. У зв'язку із цим батьки намагаються відсторонити дитинувід труднощів життя та суворо контролювати всі її дії, не дозволяючи їйвирішувати певні проблеми самій.
Деякі батьки (6,4% батьків) мають поблажливе ставлення та прояви гіпоопіки, батьки належнимчином не керують поведінкою та вчинками своїх дітей, дитина практично не знаєзаборон і обмежень із боку батьків, або не виконує вказівок своїх батьків, дляяких характерне невміння, нездатність, або небажання керувати дітьми.
Підліткисприймають недоліки виховання з боку батьків як прояв байдужості та емоційноговідторгнення, підлітки відчувають страх і непевність в собі. Стаючи дорослими,такі підлітки конфліктують з тими, хто не потурає їм, вони не здатнівраховувати інтереси інших людей, встановлювати міцні емоційні зв'язки, неготові до обмежень і відповідальності.
В деяких родинахвідсутній єдиний підхід до виховання дитини (24,0 % всіх сімей), коли у батьківнемає чітко виражених, певних, конкретних вимог до дитини або спостерігаютьсяпротиріччя та розбіжності у виборі виховних засобів між батьками та дитиною.
Непередбачуваністьбатьківських реакцій позбавляє дитину відчуття стабільності та провокуєпідвищену тривожність, непевність, імпульсивність, а в складних ситуаціяхнавіть агресивність і некерованість, соціальну дезадаптацію. При такомувихованні не формується самоконтроль і почуття відповідальності, відзначаєтьсянезрілість суджень, занижена самооцінка.
Таким чином, впідлітковому віці, необхідно особливо чуйно ставитися до дитини, зважаючи на їїособливості характеру та поведінки.
Загальнимишляхами оптимізації поведінки підлітка є: підтримка зусиль, спрямованих надосягнення поставленої мети; заохочення і розвиток організаторських здібностей;надання допомоги у виборі занять (спорт, захоплення, танці, малювання і ін.);можлива колективна критика, якщо в ній є потреба; підтримка лідерських зусиль,допомога в діловому і особистісному плані; розвиток естетичних схильностей,підтримка захоплень, соціального інтелекту; звернення уваги на вольові якостіпідлітка (наполегливість, рівень домагань); виважений, толерантний контроль збоку дорослих над підлітком. Відношення до підлітка у будь-якому разі має бутиспокійно-доброзичливе; потрібна допомога у важких ситуаціях; залучення впозитивно соціальні групи із сильним впливовим лідером; необхідно хвалитипідлітка за старанність; побудова взаємин дорослого та підлітка повиннабазуватися на повазі та високій вимогливості; по можливості не допускатизазнайства у дитини, вчити його цінувати інших, адекватно реагувати нанавколишнє, вміти спокійно сприймати невдачі. Більше потрібно наголошувати напозитивних сторонах життя в сім’ї та школі, виховувати почуття співпереживаннята небайдужості до чужої долі, навчити не нервувати і не озлоблюватись, недопускати виникнення конфліктів.
3. Функції сім’ї у збереженні тазміцненні здоров’я
Завдання із зміцнення здоров'я вирішуються упроцесі фізичного виховання на основі вдосконалення властивих кожній людиніфізичних якостей, особливо тих, розвиток яких призводить до піднесеннязагального рівня функціональних можливостей організму. Але це не означає, щозавдання зі зміцнення здоров'я і вдосконалення рухових здібностей у фізичномувихованні повністю співпадають, а їх реалізація не має своїх особливостей.Зокрема, завдання із загартування та виховання навичок дотримуватись здоровогоспособу життя мають самостійне оздоровче значення, і його реалізація передбачаєспеціальну систему фізкультурно-гігієнічних заходів.
3доройий спосібжиття неможливо поєднувати зі шкідливими звичками. Вживання алкоголю, тютюну,наркотичних речовин-підвищує рівень ризику багатьох захворювань, які справляютьнегативний вплив на здоров'я старшокласників. Проведене анонімне анкетуванняучнів 10 — 11-х класів дало змогу виявити, що всі вони не один раз вживалиалкоголь, а ЗО % з них майже регулярно вживають його у вихідні. Регулярнопалять 55 %, .10 %відсотків по одному разу приймали наркотичніречовини, з них 2 % відсотки — внутрішньовенно. У цьому віці юнаки ще незадумуються про наслідки шкідливих звичок, тому завдання вчителів — допомогтиїм не стати на згубний шлях.
Наукові данісвідчать про те, що вживання алкоголю шкідливо впливає насамперед на нервовусистему: з'являється стан сп'яніння, викликаний порушенням функцій головногомозку в результаті його отруєння. Людина стає самовпевненою, втрачає почуттявідповідальності за свої 1 вчинки, переоцінює свої можливості, у неїпорушується координація рухів, знижується реакція на різні подразники.Порівняно з дорослими юнак п'яніє швидко і від менших доз алкоголю. Для ньоговипиті 0,4 — 0,5л горілки можуть стати смертельними. Алкоголь поступово руйнуєвсі системи людського організму. Спосіб життя, пов'язаний з вживанням алкоголю,призводить до втрати соціальної активності, замкнення в колі своїх егоїстичнихінтересів. При цьому знижується якість життя юнака в цілому, його головні життєвіорієнтири спотворюються та не збігаються із загальноприйнятими; робота, якавимагає вольових та інтелектуальних зусиль, викликає труднощі, виникає конфліктіз суспільством.
Однією ізшкідливих звичок є паління. Приваблива його сила для юнаків у тому, що вониотримують задоволення від усвідомлення своєї «повноцінності», самоствердження,вбачають у палінні спосіб зняття емоційного напруження, підвищенняпрацездатності. Так поступово паління перетворюється у ритуал.
Дуже впливає нанервову систему нікотин. У результаті його дії настає короткочасне збудження,потім — загальне пригнічення, нервової діяльності: знижується пам'ять, загальнапрацездатність, розумова та рухова реакції. Курці у 10 разів частіше хворіютьна рак легенів. Паління призводить до хвороб серця, порушення діяльностіендокринних залоз. Особливо сильних змін зазнає організм юнака, якийрозвивається. Тому тільки повна відмова від паління може відновити повноціннужиттєдіяльність та здоров'я організму.
Останнім часомсеред шкільної молоді стала поширюватися наркоманія. Головна властивістьнаркотичних речовин — здатність викликати стан ейфорії (невиправданий реальноюдійсністю піднесений, радісний настрій). Причини вживання наркотиків різні. Напочатковому етапі — бажання відчути ще незнайоме «гостре» відчуття, наслідуватитих, хто вже вживає ці речовини, бажання хоча б на деякий час відійти відскладних життєвих ситуацій; відчути стан «невагомості». Коли вживаннянаркотичних речовин стає систематичним, то поступово знижуються захисні реакціїорганізму, розвивається психічна та фізична залежність від препарату.
Наркотикируйнують організм юнаків: вони викликають передракові процеси у легенях,імпотенцію, атрофію мозку, психопатичні явища, призводять до епілептичнихнападів, руйнують кров. Наркомани є носіями різних хвороб, у тому числі іСНІДу. Загальна ж деградація особистості настає у 15 разів швидше, ніж відалкоголю. Лікувати від наркоманії надзвичайно важко, найкращий варіант — непробувати наркотики.
Перешкодоювиникнення потягу до шкідливих звичок є утворення внутрішнього культурногострижня особистості, її моральних цінностей, потреби у трудовій діяльності,організації навчання та відпочинку, зайняття фізичною культурою та спортом.
Паління,алкоголізм, наркоманія — найнебезпечніші хвороби, адже вживання речовин, навітьу незначних дозах, які призводять до них, руйнують фізичне і моральне здоров'ялюдини, спричинюють повну деградацію особистості.
Причин поширення наркогенних речовин серед учнівської молодібагато, проте на першому плані — домашні умови виховання.
Нами шляхом анкетування було вивчено 176 сімей, Відповіді назапитання анкети «Які з наркогенних речовин (тютюн, алкоголь, наркотики)вживаєте самі (чоловік або дружина)?» засвідчили: в сім'ях, де виховуютьсяхлопці, хтось із подружжя палить (54,8%) або вживає алкоголь (77,4%); дівчата —відповідно 37,9% і 65,5%. Порівнюючи результати анкетного опитування, мивиявили цікаву закономірність. У 80% сімей, де батьки не вживають алкоголю,юнаки і дівчата також до нього байдужі. Там же, де вживають, діти не мають цієїнегативної звички тільки у 21,6% сімей.
З-поміж опитаних юнаків і дівчат 44,0% засуджують випадки вживаннянаркогенних речовин батьками, 1,4% — схвалюють і 54,6% — виявляють байдужість.
Насторожує те, ідо частина старшокласників, хоча й незначна,схвально ставляться до вживання батьками наркогенних речовин, а ще більше — щопонад половина з них взагалі до таких фактів байдужі. І перші, і другі наврядчи стануть непримиренними борцями з цим соціальним лихом у майбутньому.
У процесі дослідження нас цікавило питання, наскільки батькиобізнані з фактом вживання їхніми дітьми наркогенних речовин. На запитанняанкети вони дали ствердну відповідь про 38,7% своїх синів і про 31,0% — дочок.Витикає занепокоєння, що 30,3% опитаних батьків навіть не знають про це.
Ми поцікавилися, які саме наркогенні речовини вживають діти.Батьки в анкетах повідомили, що серед хлопців, про яких ішлося вище, 64,7%палять і 100% вживають спиртне; серед дівчат ' відповідно 11,1% і 100%. Вражає,що спиртним «балуються» всі старшокласники, які вживають наркотичні речовини.Рідко палять 64,7% хлопців, решта — систематично. Серед дівчат таких, хто бпалив систематично, немає; окремі з них палять рідко. Алкоголь 94,1% хлопціввживають рідко, 5,9% — систематично. Дівчат, які вживали б його систематично,не виявлено.
Батьки зізнаються, що їхні сини і дочки не завжди приховують відних свої негативні звички. Так, 9,7% юнаків у присутності рідних палять (3,4%дівчат), а 51,9% вживають спиртне (41,4% дівчат).Тата й мами самі дозволяють їмце робити «з добрими намірами»: краще нехай палить чи випиває вдома під нашимнаглядом, аніж десь на вулиці в компанії «дружків».
Частина батьків «офіційно» дозволяють вживати дітям наркогенніречовини. Такий дозвіл на паління отримали 6,5% хлопців і 3,4% дівчат; навживання спиртного — 7,3% юнаків і 9,2% дівчат.
Нас цікавило, де молоді люди беруть гроші на наркогенні речовини.6,5% хлопців отримують їх від батьків на тютюн, а 16,1% — ще й на алкогольнінапої. Дочкам на тютюн дають гроші 3,4% батьків і на спиртне — 17,2%.
Цікавим виявилося питання, звідки старшокласники беруть кошти напридбання, наркогенних речовин, якщо вони не виділяються із сімейного бюджету.Деякі батьки вважають, що їхніх дітей можуть пригощати друзі, —16, 6%, що вонивитрачають кишенькові гроші — 3,3%, заробляють самостійно — 1,7%,використовують домашній бар —1,7%, Решта відповіли, що не знають, звідки.
А який вплив справляє на молодь оточення? Ми запропонували батькамвідповісти на запитання «Які наркогенні речовини вживають друзі Вашої дитини?».На їхню думку, серед друзів хлопців 67,7% палять і 43,4% — вживають спиртне;серед друзів дівчат відповідно 58,6% і 51,7%.
Антинаркогенному вихованню дітей у сім'ї великою мірою сприяєрозумна організація їхнього дозвілля. Відповіді на запитання анкети «Якпроводять дозвілля Ваші діти?» засвідчили, що 38,6% їх віддають перевагутелевізору, 42,1% займаються спортом, 25,0% читають, стільки ж відвідуютьдискотеки, 17,1% займаються музикою, 6,4% захоплюються комп'ютером, 7,1% зайнятітворчою роботою, 2,8% часто бувають у театрі, 0,7% ходять до церкви.
Спорт основним в організації дозвілля синів і дочок назвали 52,8%опитаних батьків, на друге місце його ставлять 27,8%, решта 20,0% не вважаютьйого здатним вирішити дану проблему.
Серед методів, які батьки намагаються використати для попередженняв дітей потягу до вживання наркогенних речовин, — бесіди (86,4%), заборона(5,0%), власний приклад (5,0%), спеціальна література (3,6%), релігія (2,1%),покарання (0,7%). Не застосовують ніяких засобів 2,8% опитаних. З метоюподолання уже набутих дітьми негативних звичок у сім'ях практикують переконання(4,3%), власний приклад (2,1%), бесіди про шкідливість наркогенних речовин(22,8%), спеціальну літературу (42,8%), заборону (42,8%), покарання (21,4%) таін.
Звичайно, без кваліфікованого педагогічного керівництва проводитив сім'ї повноцінну виховну роботу складно. Чи всі батьки це усвідомлюють?Відповідаючи на запитання анкети, 29,3% їх зазначили, що контактують зучителями часто, 24,3% — рідко, 56,4% не контактують зовсім, 7,1% вважають, щотакої потреби немає, 4,3% переконані, що впораються самі.
Результати анкетування спонукають до роздумів. Щонайперше — батькиповинні усвідомити: лише здорова, активна сім'я справлятиме позитивний вплив нарозвиток молодого покоління. Родинна атмосфера — це та школа, яка виховує нібисама по собі. З сім’ї починається людина, в батьківському домі засвоюютьсяперші звички, норми поведінки, формуються риси характеру.
Розбудова, саме існування незалежної, багатої і процвітаючоїУкраїни можливі за умови, що будівничими будуть морально і фізично здорові,тверезі люди. Фундамент такої людини закладається сім'єю.
Змінюючи самі нормативні системи, змінюється ставлення до них.Відхилення від норми настільки ж природні, як і дотримання її. Цілковитеприйняття норми виражається у конформізмі, відхилення від норми — у різнихвидах девіації, девіантної поведінки.
Все, що порушує стабільність, призводить до неоднорідності,нестійкості соціальних зв'язків, руйнування колективної свідомості (криза,змішування соціальних груп, міграція та ін.), породжує порушення громадськогопорядку, дезорганізує людей, і як результат — з'являються різні види девіацій.
Е. Дюркгейм вважає девіацію настільки ж природною, як іконформізм. Більш того, відхилення від норм несе не лише негативне, а йпозитивне начало. Девіація підтверджує роль норм, цінностей, дає більш повнеуявлення про різноманітність норм. Реакція суспільства, соціальних груп надевіантну поведінку уточнює межі соціальних норм, зміцнює та забезпечуєсоціальну єдність. І, нарешті, девіація сприяє соціальній зміні, розкриваєальтернативу існуючому, веде до вдосконалення соціальних норм.
/>Теорія аноміїодержує подальший розвиток у Р. Мертона. Головною причиною девіації він вважаєрозрив між цілями суспільства та соціально схвалюваними засобами їх здійснення.Відповідно до цього він виділяє типи поведінки, які, на його думку, є, разом зтим, типами пристосування до суспільства. Мертон показує це на прикладіставлення американців до такої мети, як досягнення багатства.
Перший тип поведінки — конформність, передбачаєвідповідність і культурним цілям, і засобам.
Другий тип девіантної поведінки — інновація, передбачаєзгоду з цілями та заперечення соціально схвалюваних засобів їх досягнення.Розуміючи, наприклад, мету досягнення багатства, представники нижчого класу неможуть користуватися такими засобами її досягнення, як заняття престижноюдіяльністю, освіта, економічний успіх. Звідси схильність до незаконних способівдосягнення цієї мети: рекету, спекуляції, шантажу, торгівлі наркотиками.
Третій тип — ритуалізм, передбачає, навпаки, запереченняцілей, але прийняття традиційних, схвалюваних суспільством засобів їхньогодосягнення. Звичайно він виражається у зниженні рівня домагань і частозустрічається, на думку Мертона, у представників нижчої верстви середньогокласу. Це може служити джерелом девіантної поведінки, наприклад, бюрократа,абсолютизую-чого формальні процедури.
Четвертий тип — ретретизм, передбачає заперечення і цілі, ізасобів. Найбільше ретретизм характерний для осіб, що опинилися за межамисуспільства: волоцюг, наркоманів, п'яниць та ін., які відмовляються від пошуківбезпеки, престижу, претензій на гідність.
П'ятий тип — бунт, передбачає відчуженість від панівнихцілей і стандартів і формування нових цілей і засобів.
Всі ці різновиди ставлення до цілей суспільства і засобів їхньогозабезпечення є основою девіантної поведінки.
Поряд з такими джерелами девіантної поведінки, як соціальнадезорганізації суспільства, руйнація цінностей у сучасному суспільстві, рядсоціологів звертає увагу на значення впливу в суспільстві різни;; субкультур, утому числі субкультури кримінальної поведінки. Спілкування з представникамикримінального світу (членами вуличних банд, торговцями наркотиками, рекетирамита ін.) призводить до прийняття їхніх норм, цінностей, що відповідно веде додевіантної поведінки.
Розглядаючи девіацію як негативне явище, прибічники теоріїконфлікту, у тому числі й марксисти, пояснюють її внутрішньою суперечливістюсуспільства, конфліктами між соціальними групами. Правлячі класи використовуютьнорми, особливо правові, проти тих, хто позбавлений влади. У цьому зв'язкудевіантом може бути названий той, хто виступає не проти загальновизнаних норм,а норм, що захищають інтереси небагатьох. Згідно цієї теорії, джерелом девіаціїє соціально несправедливий устрій суспільства, а її подолання пов'язане зподоланням соціальної несправедливості.
До даного напрямку примикає теорія так званого навішуванняярликів, згідно якої панівні соціальні групи нав'язують суспільству своєуявлення про девіацію. Чіпляння ярлика девіанта призводить до того, що людинапочасти і поводить себе як девіант.
Безумовно, що цінні моменти відносно характеру і причин девіантноїповедінки мають місце в різних теоріях. Цілком очевидно, що сучасні західніконцепції віддають перевагу аналізові соціальних витоків девіації.
У країнах СНД набула розвитку загальна теорія соціальнихвідхилень і конкретні правові та соціологічні дослідження поведінки відхилення.
Дослідниками уточнюються поняття соціальних відхилень як такихпорушень соціальних норм, які характеризуються масовістю, стабільністю ірозповсюдженістю. Спеціально аналізуються види негативних соціальних відхилень(злочини, алкоголізм, вживання наркотиків, суїцид), їхня динаміка, причини.Появу і розповсюдження девіації більшість дослідників пов'язує з протиріччямисоціального розвитку. Девіантна поведінка є результатом дії широкого коласоціальних, економічних, культурних, історичних і політичних факторів.
При соціологічному вивченні причин девіантної поведінки особливаувага приділяється аналізу механізмів взаємодії різних факторів. Зокрема,аналізується вплив ціннісних орієнтацій особистості, її установок, особливостейформування особистості, соціального осередку, стану суспільних відносин,інституціональних форм суспільства.
Як правило, соціальні відхилення пов'язані зі стійкимиспотвореннями ціннісних орієнтацій, типових для суспільства, соціальних груп.Так, потяг до наживи, діставання, презирство до праці, нерозбірливість узасобах діяльності живить майнові злочини. Егоцентрична орієнтація, зневага доінтересів інших, жорстокість призводять до агресивних дій і т. ін.
Спотворення в системі ціннісних орієнтацій можуть виражатися вїхній суперечливості і несталості. Коли, наприклад, високо оцінюються моральнінорми поважного ставлення до людини, але немає установки на їхню реалізацію,немає готовності відстоювати цю норму, захищати гідність іншої людини, церобить поведінку нестійкою, непослідовною. Коли спотворюються уявлення провисхідне, про соціальну справедливість, і вона трактується однобоко абосуперечливо, наприклад, розглядається лише як формально рівний розподіл, то цеможе породити пасивність та утриманство. Якщо все зводиться до власної вигоди,то це може бути джерелом корисливих дій.
Вкрай негативно відбиваються на поведінці протиріччя між ціннісноюорієнтацією і діяльністю, між цінностями, що декларуються, і такими, що реальнофункціонують, між словом і ділом, між цілями і можливістю їхнього досягнення.
На формування девіантної поведінки сильно впливає станінституціональних форм суспільства, їхня суперечливість. Наприклад, поганаробота системи торгівлі сприяє розповсюдженню спекуляції. Бюрократизм, який самє відхиленням від норми, сприяє появі різних відхилень, у тому числігосподарських злочинів, викликає соціальну напругу і т. ін.
Суттєвий вплив на формування девіантної поведінки справляють такісоціально-психологічні особливості людей, як національна нетерпимість, грубістьі неврівноваженість, самовпевненість, марнославство, кар'єризм, низькийсамоконтроль. У нашій країні вони значною мірою є породженнямадміністративно-командної системи управління.
Впливає на поведінку суперечливість, несталість норми, недоліки їїфактичного застосування.
Необхідно враховувати вплив на поведінку стану реальних суспільнихвідносин. Стан соціальної напруги, конфронтації, кризи посилює розвитокнегативних явищ — злочинності, алкоголізму, наркоманії і т.ін.
Дослідники сучасних процесів звертають увагу на те, що аноміязакономірно виникає у суспільствах, які переживають трансформацію. Більш того,в умовах загальної кризи суспільства вона може набувати тотального характеру,що породжує хворобливі соціально-психологічні стани. На тлі посилення кризовихявищ зростає невдоволеність своїм становищем. За даними загальнонаціональнихопитувань в Україні 1992 р., близько половини населення у тій чи іншій мірібули невдоволені своїм становищем, одна третина вагалася у визначенні свогоположення. Масове почуття соціальної невдоволеності, почуття зайвості, коли неможна реалізувати власні можливості призводить до відчуження від суспільства,до наростання тривожності. Одним з наслідків соціальної невдоволеності в умовахтоталітарної аномії є зростання песимістичних настроїв і навіть деморалізованістьнаселення (занепад духу, розгубленість).
За даними Є.І. Головахи та Н.В. Паніної, той чи інший ступіньдеморалізованості був характерний для 85% населення. Типовою реакцією на аноміюстають байдужість до засобів досягнення мети, цинізм, екстремізм.
Механізмдевіантної поведінки розкривається через аналіз взаємодії нормативногорегулювання, особливостей особистості, її ставлення до норми та реальноїжиттєвої конфліктної ситуації. На поведінку впливають гострота і тривалістьконфліктної ситуації, особливості адаптації до неї особистості та інші моменти.
Різні видидевіантної поведінки тісно пов'язані між собою, стимулюють одна одну. Стосовнопідлітків, дослідження показали, що у 83% випадків небезпечним насильницькимзлочинам передували порушення різних правових норм, а в 100% — моральних вимог.Дослідники вважають, зокрема, що наркоманія і злочинність молоді, як правило, єнаслідком зловживання спиртними напоями .
Дослідження 80 —90-х років показують, що наркоманія є перш за все молодіжною проблемою. Вікбільшості наркоманів не перевищує 35 років .
На першому місцісеред факторів, які впливають на девіантну поведінку молоді, — оточення(сімейне і так зване «дворове середовище»). Порівняльні дослідженняправопорушень підлітків у містах України показали, що спотворення уявлення пронорми моралі у них в основному складалися під впливом сім'ї і закріплювалисяпотім у неформальних групах з найближчого оточення .
Алкоголізмпов'язаний з усіма видами негативного відхилення. Заданими початку 80-х років,під впливом алкоголізму здійснюються 2/3 тяжких злочинів проти особистості,9/10 хуліганських проявів, 3/4 пограбувань і розбоїв та ін. За даними ВООЗ(Всесвітньої організації охорони здоров'я), в середньому від 2,8% до 8%алкоголіків закінчують життя самогубством, до 21% з них вдаються до спробсуїциду. Серед наркоманів висока питома вага злочинів проти громадськогопорядку, хуліганства. Наркоманія, алкоголізм прискорюють деградаціюособистості, є джерелом різних видів девіантної поведінки.
У сучасну епохугострих соціальних потрясінь негативні відхилення, в тому числі злочини, всебільше поширюються. За даними VII Конгресу ООН (1985), злочинність у розвинутих країнах у 80-ті роки,порівняно с 70-ми, суттєво зросла: насильницькі злочини зросли в два рази,корисливі — у три рази. Алкоголізм охопив до 10% працюючих. З'явилися абодістали поширення нові, особливо небезпечні форми злочинності, у тому числі вбізнесі на внутрідержавному та міжнародних рівнях (злочинністьтранснаціональних монополій), корупція службовців, крадіжки творів мистецтва,злочинність пов'язана з наркотиками, міжнародний тероризм, злочини протиспоживача (фальсифікація продуктів), екологічні злочини, економічний шантажтощо.
Змінилися і формизлочинів, і типи негативних відхилень у нашій країні. Розвиток приватногопідприємництва, кооперації викликав до життя таку форму посягань, як рекет.Набули розвитку організована злочинність, дитяча злочинність, проституція.
Якісне оновленнясуспільства, розвиток демократії активізували боротьбу з бюрократизмом. Моментновизни при цьому полягає в тому, що ця боротьба ведеться в умовах становленнянових політичних структур іутвердження нової бюрократії як соціально — класового утворення. Проявибюрократизму різноманітні: від захисту інтересів відомства, побоювання нового —до організованоїзлочинності. Длясучасного бюрократа характерні прагнення перебільшити свою роль, нетерпимістьдо ініціативи, самоуправління, «командний» стиль, марнославство, амбіція, низька культура.Бюрократизм тісно пов'язаний з іншими негативними відхиленнями, з аморальною поведінкою. Він створюєгрунт для розкрадання, хабарництва, переслідувань за критику і т. ін.Бюрократизм пов'язаний, як правило, з некомпетентністю, безініціативністю. Йогоподолання вимагає вдосконалення політичних інститутів, розвитку демократії,соціального контролю за діяльністю чиновництва. Вкрай необхідні спеціальніправові норми боротьби з бюрократизмом. Чи будуть вони ефективними? Це залежитьвід багатьох обставин, в тому числі й від ставлення до цих норм самоїбюрократії і широких верств населення.
4. Шляхи піклування про здоров’ята фізичний розвиток дітей у народній педагогіці
Народнапедагогіка ставить піклування про здоров'я та фізичнийрозвиток дітей на перше місце. («Нема щастя без здоров'я», «Здоровому всездорово»). З цього, посуті, й розпочинається вихованнядитини в сім'ї. Зразу ж після появи немовляти на світ батьки вважають своїмпершим і головним обов'язком піклуватись про здоров'я. Так, співаючи надколискою немовляти, мати бажає своєму дитяті «рісточки у кісточки»,«здоров'ячко на сердечко» ' і хоче, щоб воно«спало не плакало, росло — не боліло».
Велике значеннянормального фізичного розвитку зумовлювалось цілком реальними життєвимипотребами. У діяльності трудової людини завжди постає немало таких проблем, дляподолання яких потрібні чималі фізичні зусилля. Сила і витривалість, стійкістьі спритність в народі високо ціняться. Ці риси батьки прагнули виховати в своїхдітей. Крім того, народ давно збагнув, що фізичне виховання нерозривнопов'язане з іншими сторонами формуванняособистості.
Емпіричним шляхомнародна педагогіка дійшла висновку, що вдале просування фізичного розвиткудитини сприяє виробленню таких важливих її рис, як наполегливість, відвага,рішучість, чесність, дисциплінованість, потяг до праці, впевненість у своїх можливостях, оптимізм, колективізм,здатність до переборення труднощів. Кожний знає, що фізично загартована людинарідко хворіє на інфекційні хвороби, може стійко переносити холод і спеку,погодні й життєві негоди, витримувати тривале фізичне навантаження.
Фізична ірозумова діяльність завжди перебувають у тісному зв'язку («Сила без головишаліє, а розум без сили мліє»), однаково репрезентуючи позитивні ознакиособистості («Сила та розум — краса людини»). Піднесення рівня фізичногорозвитку поліпшує розумову діяльність людини («В здоровому тілі — здоровийдух»), працездатність («Щоб працювати, треба силу мати»).
Особливо чіткопростежується зв'язок фізичного виховання з трудовим. Народна педагогіка високопідносить значення фізичного розвитку тому, що він створює добрі передумови дляповноцінної й активної трудової діяльності. Кожний батько й мати знають, щосвоєчасне формування в дитини рухових навичок, удосконалення її фізичнихякостей і зміцнення здоров'я допомагають їй успішно оволодівати трудовимидіями.
В українськомуфольклорі зустрічаємо чимало висловлювань про значення життя на землі,міркувань про способи його продовження. Так, показовим є воскресіння героївказок після загибелі завдяки чарівній силі цілющої води. Буває один і той самийгерой оживає по кілька разів (як у казці «Іванко — цар звірят»), А скількирізних пригод зазнають шукачі омолоджу-вальної води (казка «Молодильна вода»).Народ славить тих, хто вміє переборювати смерть (казки «Бідний чоловік ісмерть», «Солдат та смерть»), бо «смерть боїться того, хто з нею бореться». Тай боятися смерті нетреба, а жити впевнено, поки живеться і працюється («Боятисясмерті — на світі не жити»).
Великим щастямдля людини вважається збереження здоров'я і працездатності до самої смерті («Несмерть страшна, а недуга»). Тому й щодня, вітаючись між собою, люди зичать одинодному доброго здоров'я. Бажають його колядники господарям, вітаючи з Новимроком. Міцного здоров'я зичать на весіллі молодим та їхнім майбутнім дітям.
Правилом гарноїповедінки вважається при зустрічі друзів, родичів, товаришів, знайомихзапитувати одне одного про стан здоров'я членів родини. Про увагу до здоров'ясвідчить значна кількість образних народних порівнянь: «здорова, як вода»,«здоровий, як велетень», «здоровий, як дуб», «здоровий, як лось». На роліздоров'я наголошується в багатьох прислів'ях і приказках: «Здоров'я — всьомуголова», «Найбільше багатство — здоров'я», «Здоров'я людини — багатствокраїни», «Світ великий — було б здоров'я».
Велике значеннямає правильне харчування. Для малят найціннішим вважається молоко матері.Український фольклор опоетизував цілющі властивості материнського молока. Крімтого, дитя гартують, прищеплюючи певні гігієнічні вміння і навички.
Найпоширенішим, найдійовішимі до того ж загальнодоступним засобом фізичного виховання дітей у народнійпедагогіці є оздоровчі сили природи — сонячні промені, свіже повітря і вода.
Народнапедагогіка всіляко заохочує перебування дітей на свіжому повітрі, сонці. Великакористь сонячного світла була помічена дуже давно. Великі цілющі властивостісонця (ярила) широко використовували ще давні слов'яни, в яких побутував звичайвинесення хворих з хатин під прямі або розсіяні промені сонця. Сонячне світлозміцнює здоров'я, сприяє нормальному розвитку організму.
Народнапедагогіка знає немало ігор, які сприяють фізичному розвитку дітей:«гуси-лебеді», «піжмурки», «третій зайвий», «мисливці і качки», «квач»,«курки», «естафета» та інші. Поставлена мета в них досягається через різноманітнірухи: ходьбу, стрибки, біг, кидання чи перенесення предметів. Рухливі іспортивні ігри виховують силу, спритність, витривалість, відвагу, рішучість,ініціативу, товариську взаємовиручку, привчають долати психічні й фізичнінавантаження, гартують організм, створюють у дітей бадьорий і веселий настрій.Спортивні поєдинки дуже захоплюють молодь. У них беруть
участь не тількидіти, а й дорослі. Якщо батьки дуже зайняті роботою, то спортивні ігри йрозваги діти організовують самі, без дорослих. У забезпеченні фізичноговиховання дітей у сім'ї велику роль відіграють батьки. Саме вони є прикладомдля своїх дітей у ставленні до фізичної культури. Прекрасна традиція зародиласьі поширилась у сім'ї, коли і мати, і батько самі вранці роблять ранкову зарядкуй залучають до неї дітей, катаються разом з ними на лижах і велосипедах, берутьучасть у походах і прогулянках. У таких сім'ях, як правило, цікавлятьсяуспіхами своїх дітей на уроках фізкультури, заохочують їх до занять спортом удитячо-юнацьких спортивних школах (ДЮСШ) та в юнацьких секціях спортивнихтовариств (ДСТ). Такі сім'ї часто в повному складі виходять на старти масовихзанять у день бігуна, день стрибуна, день метальника тощо.
Важливимчинником, який визначає характер виховання дітей у сім'ї, звичайно, є праця.Народна педагогіка справедливо вважає, що сила й витривалість виявляються ірозвиваються насамперед у праці («Без діла сидіти, то можна й одубіти»). Якийби то силач не був, але якщо він цурається праці, то його сила нічого не варта.Про такого в народі кажуть: «їсть, п'є та байдики б'є», «В роботі «ох», а їстьза трьох». Життя трудової сім'ї завжди спрямовує зусилля дитини в русло праці.
До відкриттяраціональних засобів фізичного виховання, як і інших його напрямів, народнапедагогіка йшла емпіричним шляхом, через спроби й помилки. Геніальне і бездарнеуживалося в педагогічній творчості, як воно часом уживається в пошукунауковому. Тому не все в народній педагогіці є прогресивним. Це стосується,зокрема, тугого сповивання немовлят, щоб «дитина росла струнка, мала рівненькіручки й ніжки», попереднє розжовування їжі матір'ю при годуванні дитини,вдавання до ворожок і шептунів при захворюванні дитини. Заради справедливостізазначимо, що й сам народ до таких негативних моментів у вихованні, хоч і в якийсьчас поширених, ставиться критично. «Ворожка — на той світ доріжка»,— застерігаєнародна мудрість тих, хто при захворюванні звертається за лікарською допомогоюдо різних чаклунів. Етнопедагогіка розкриває справжню причину хвороб («Людичасто хворіють, бо глядітись не вміють»), радить при лікуванні покладатися наприродні можливості самого організму («Сон — найкращі ліки», «Виспишся —помолодшаєш»). У підході до фізичного виховання дітей родинна етнопедагогікаспиралась на раціональне ядро народної медицини, в основі якої лежавнагромаджений протягом віків народний досвід, відкриті народом ефективні засобий прийоми лікування, які передавались з покоління в покоління .
Однією зхарактерних рис народної практики фізичного виховання було її певне профілактичнеспрямування, застереження батьків від можливих промахів. Так, народнапедагогіка стежить за тим, щоб у шлюб не вступали люди з кровними зв'язками, щошкідливо позначається на потомстві або взагалі призводить до бездітності. Зтаких самих міркувань осуджуються і занадто ранні шлюби, «То дуже погано, колидіти дітей родять»,— кажуть у народі. Народна педагогіка різко виступає протикуріння («Хто цигарки палить, той у гріб спішить»), пияцтва («Горілка з ніглюдей збиває», «Від пива болить спина, від горілки—серце»), статевої розпусти(«У гуляки діти вовкулаки», «Розпусник гуляє — гнилу душу має») та іншихшкідливих явищ, які згубно впливають на здоров'я дітей та родинні взаємний.
З метою здійсненнянормального фізичного розвитку дитини етнопедагогіка звертала увагу нанеобхідність додержання режиму дня, харчування та сну, рівномірного чергуванняроботи й відпочинку.
Висновки
Батьки — найпершівихователі. Час повернути дітей сім’ям і сім’ї дітям, час припинитиконфронтації між школою і сім’єю. Батьки повинні відповідати перед власноюсовістю, народом, державою за виховання власних дітей. Колись так і було. Сім’я— це народ, нація в мініатюрі. Від рівня її культури залежить і рівенькультури, вихованості дітей. Саме тут формуються людяність, духовність, гідність,а також культ матері і батька, бабусі і дідуся, культ роду і народу.
Невипадковонародна педагогіка надає першорядного значення виховному клімату сім’ї якосновному чиннику формування особистості. «Нащо клад, коли в сім’їлад», — кажуть у народі, а цей вислів несе в собі глибокий педагогічнийзміст. Часто можна чути і таке: добра та сім’я, де виростають добрі діти. Цимпідкреслюється та особлива роль, яку відіграє у вихованні дітей загальнийклімат сім’ї, її настрої, звичаї, спрямованість.
Чітко визначивсяв народній педагогіці такий могутній чинник формування особистості, яквиховання прикладом: «Бурчання наскучить, приклад научить»,«Добрий приклад кращий за сто слів», «Приклад кращий заправило». У цих висловлюваннях розкривається схильність дитини наслідуватистарших брата чи сестру, матір чи батька, сильнішого чи розумнішого товариша танародна виховна практика наслідування за принципом «роби так, як я».
Першими вчителямималенької дитини стають її батьки, але часто процес навчання розпочинаєтьсяраніше, ніж вони встигають усвідомити цей факт. Діти засвоюють спосіб життябатьків, у сім’ї закладаються основи багатьох умінь, навичок і звичок,виробляються оціночні судження та визначається життєва позиція підростаючогопокоління. Це певною мірою стосується і ставлення до фізичної культури, доактивного використання її засобів у побуті — для зміцнення здоров’я, всебічногорозвитку і змістовної організації дозвілля.
Функції батьків в організації фізичноговиховання дітей можна згрупувати таким чином:
1) створення необхідних матеріально-технічнихумов для занять удома;
2) контроль і сприяння дотриманню дітьми режимудня, правил особистої гігієни, загартування, виконанню ранкової гімнастики ідомашніх завдань;
3) особиста участь у змаганнях сімейних команд,днях здоров'я, спортивно-художніх вечорах, фізкультурно-художніх святах, іграх,розвагах, прогулянках;
4) організація змагань та ігор на дитячихмайданчиках за місцем проживання і в школі;
5) виконання обов'язків громадських тренерів ісуддів.
Отже, успішне розв'язання завдань фізичного виховання учнівможливе лише за умови спільних, погоджених дій школи і сім'ї (при цьому сім'я —це; тільки батько й мати, а й дідусь і бабуся, брат і сестра). Школа навчаєдітей виконувати фізичні вправи, дає знання, інструктує, консультує,здоровлення і загартування дітей, формування постави, розвиток руховихвиховання моральних та вольових якостей засобами фізичної культури здій-поютьшкола і сім'я разом. Щодо формування у дітей звички розумно доводити дозвілля,гігієнічних навичок, тут головну роль відіграє сім'я, мовний розподілобов'язків свідчить про те, що ані школа без сім'ї, ані сама сім'я без школи незможуть успішно гартувати молоде покоління.
Додаток
РОЛЬСІМ'Ї І ШКОЛИ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ ДІТЕЙ
(Здосвіду роботи М.М.Бойчук — учительки фізкультури).
Фізичне вихованнявідіграє значну роль у підготовці всебічно розвиненої молодої людини, здатноїуспішно трудитися в різних галузях господарства і соціально-культурної сфери,захищати Батьківщину. Отож завдання школи — не тільки в підготовцівисокоосвіченої, висококультурної молодої людини, а й у створенні необхіднихпередумов для її всебічного фізичного розвитку.
Найпершимивихователями, вчителями дітей є батьки, сім'я. Від рівня їхньої культуризалежить рівень сформованості людяності, духовності, гідності дітей, у якихзакладаються основи багатьох умінь і навичок, звичок, виробляються оціннісудження і певною мірою визначається подальша життєва позиція з огляду наспосіб життя батьків. Тому актуальним залишається питання про співпрацю школи ісім'ї щодо фізичного виховання і, зокрема, таких його аспектів, як зміцненняздоров'я.
Поставивши передсобою мету забезпечити всебічний, гармонійний фізичний розвиток дітей, створитипередумови для успішного навчання в школі, я найперше детально проаналізуваластан фізичного виховання. Я багато працюю над проблемою забезпеченнявзаємозв'язку фізичного і розумового виховання школярів, намагається незабувати і про формування у хлопчиків і дівчаток моральних якостей.
У рухливих іграх,спортивних діях колективного характеру виховується почуття дружби, готовностідо взаємодопомоги. Ускладнення завдань викликає у дітей бажання долатитруднощі. Досягнення успіхів у складних діях дає їм позитивні емоції і розвиваєнаполегливість. Я завела зошит фізичного розвитку рухових навичок, щодопомагає їй контролювати, як змінюються показники дітей після введеннясистематичних занять з фізкультури.
Основним видомнавчання рухів усе ж таки є уроки. Нетрадиційно, творчо я підходжу до цієїсправи, мої уроки відрізняються високою моторною щільністю. Я чітко визначаюзавдання і зміст уроків з урахуванням віку дітей, їхньої підготовленості,індивідуальних і психолого-педагогічних особливостей, самопочуття, допомагає їмоволодіти основними рухами, розвиває інтерес школярів до систематичногофізичного удосконалення, дбає про формування таких вольових якостей, яксамоорганізованість, старанність.
Кожний урок мій —це сюжет із життя, гра. І це — не випадково, адже діти потребують гри. Саметому я зробила її невід'ємним компонентом
уроку. Найулюбленіше заняття дітей —біг. А знання народних ігор («Горидуб», «Третій зайвий»,«Чаюгунчики», «Не лови гав», «Гуси-гуси»,«Весела карусель», «У космосі», «Ми у горах»,«Моряки» та інші) допомагають розвивати у дітей кмітливість,наполегливість, спритність, координацію рухів. Саме під час гри у дітейвиникають різноманітні позитивні емоції, які створюють для нервової системинайкращі умови формування найрізноманітніших рухових навичок і розвиткуфізичних якостей. Тексти гри я часто складаю сама.
Можливо, деякіколеги скажуть, а як же виконувати програму з гімнастики, легкої атлетики тощо?
Я у кожній грівикористовую елементи, які відповідають шкільній програмі: атлетики, спортивнихігор, гімнастики.
Заняття насвіжому повітрі відбуваються ще цікавіше, вони дають ще більший простірфантазії. На спортивному майданчику юні колежани то міліціонери, то сміливіприкордонники, то вмілі рибалки, то герої казок.
Під час занять явикористовую слова з народних пісень, творчість українських поетів.
Не забуваю я,звичайно, і про музичний супровід. Адже правильно дібраний музичний супровід усучасних ритмах викликає у дітей бажання рухатися, насичує емоційне забарвленнязанять.
Кожна нова темауроку — це сюрприз для дітей, але діти часто просять повторити ту чи іншу гручи вправу ще і ще раз. Усе це дає педагогу добру нагоду урізноманітнювати,ускладнювати вже відомі рухи, вдосконалювати вміння дітей. Особливо вониполюбляють ті заняття, де виконують вправи з предметами — обручами, кубиками,стрічками, м'ячами, скакалками тощо.
У тіснійспівдружності з мною працюють на заняттях учителі та вихователі групиподовженого дня (ГПД). Вони знають методику фізкультурних вправ, стежать заякістю виконання їх на уроках і на самопідготовці.
Взаємозв'язок уроботі вчителя фізкультури з учителями та вихователями ГПД дає змогу вирішитиодне з головних питань — забезпечити якісний підхід до фізичного вихованнямолодших школярів.
Щоб підсилитирежимні заходи школи з фізичного виховання учнів молодших класів, я післязакінчення уроків (за складеним графіком) протягом 20-25 хвилин проводить зкожним класом спортивні години, або, як ми їх ще називаємо,"Ігранки". Це ігри, які тісно пов'язані з національними традиціями,обрядами, звичаями.
Граючись, дітизасвоюють широкий набір рухових умінь, вчаться орієнтуватися у часі, просторі,оцінюють рівень м'язових зусиль. Проведення ігор після занять під керівництвомучителя — це також шлях до гальмування особистих негативних емоцій учнів,сприяння встановленню дружніх стосунків між однокласниками. На цих заняттяхвелика увага приділяється рухливим іграм, загально розвивальним вправам. Упрактику ввійшли походи до річки, в парк тощо.
Крім того,вихователь — з'єднуючий ланцюжок між учителем фізкультури і батьками. Саме томуя часто організовую спільні спортивні свята «Тато, мама і я — спортивнасім'я», «Ми — олімпійці», «В країні Спортляндії»,«Козацькому роду нема переводу», «Парад військ», «Веселістарти», «Роби з нами, роби як ми, роби краще нас». Систематичнопроводяться Дні здоров'я, шкільні спартакіади, гурткова робота із загальноїфізичної підготовки та видів спорту, фізкультурні дозвілля.
Учасниками всіхцих спортивних заходів є учні, вчителі, батьки. У комплексі така робота даєдобрі результати. А головний ефект полягає в тому, що діти полюбили фізкультуру— вони не просто з радістю приходять на заняття, красиво і правильно виконуютьвправи, а й охоче обговорюють усе, пов'язане з їхніми спортивними успіхами. Іщиро прагнуть, щоб ці успіхи були якнайкращими.
Ось так на моїхуроках діти граються, вигадують, творять свої казки, і водночас стаютьсміливішими, спритнішими, вмілішими.