--PAGE_BREAK--Створення фахово-когнітивної компетенції. Невід’ємним у між культурному вихованні, поряд з численними знаннями про Німеччину та її культуру, є точні, ґрунтовні знання інших культур. Той, хто знає історичні зв’язки і звичаї, хто має ґрунтовні знання про систему уряду, шкільну систему країни, або подорожував з пізнавальною метою по країні чи регіоні, зможе легше заглибилися у проблеми і відношення людей, або просто ставити запитання, які так чи інше цікавлять дану особу. І все таки багато німецьких колег зацікавленні цим питанням, а особливо ті, хто регулярно звертається до інформаційних журналів чи спеціальної літератури за допомогою, хоча б дляю, того щоб зацікавити іноземного школяра, який навчається в Німеччині, чи урізноманітнити сам процес навчання. Навіть якщо такі звернення до додаткової літератури є першим кроком в напрямку міжкультурного компетентного виховання, це вже про дещо свідчить [11, c. 89].
Поряд з країнознавчими знаннями, справжнім поняттям про міжкультурне виховання, чи рефлексіями про наявність осіб, які до цього причетні, підвищення кваліфікації та освіта повинні передавати професійно – дидактичні аспекти, такі, як цілі та можливі поля міжкультурного виховання.
Поглянемо на вибір цілей поданий відносно адресата:
а) у перехідних та двомовних класах:
- знання німецької мови, як основа для культурного зближення;
- міжкультурне навчання мови та міжкультурна семантика, контрактивна граматика, міжкультурні теми та відповідна література;
- збереження рідної мови, як першої чи другої мови у слові чи на письмі;
- початкове наведення соціальних контактів і співпраця з однокласниками – німцями;
- усвідомлене знайомство із навколишньою культурою у порівнянні з рідною;
- вироблення критичних навичок відносно культури, сім’ї та життєвого простору;
- тематизація проблематики і позитивні аспекти двомовності та двокультурності;
- розвиток обґрунтованого морального кодексу на основі знання двох культур;
- запобігання конфліктів різних поколінь за умови міграції шляхом різноманітної інтеграції у цільову культуру.
б) у звичайних класах:
- втілення міжкультурних аспектів, як навчальний принцип у всі навчальні предмети;
- збір знань про інші культури у всіх сферах життя і обговорення їх основних особливостей;
- зацікавленість і позитивне ставлення відносно іншої культури;
- погляд на німецьку культуру, історію, науку, літературу, мистецтво, політичний устрій і т. д., з точки зору власної культури та культури інших народів;
- пізнання власної культури, як один з багатьох можливих рішень для доброго співжиття; при цьому необхідною умовою є – велика повага до власної культури а також до «чужої» культури, тобто надання їм рівності;
- однаково критичний погляд як на власну так і на чужу культуру;
- визнання чужого впливу на власну культуру та її збагачення завдяки йому;
- розвиток допоміжних і навчальних компетенцій для нових школярів із збереженням їхньої гідності;
- іноземні школярі виступають носіями і водночас експертами власної культури, а оскільки вони зближаються й з іншою культурою, в даному випадку з німецькою, то така «двокультурність» виступає як щось позитивне, тобто вони розширюють свій кругозір, збагачують свої знання про світові культури.
в) в усіх класах
- здатність мислити толерантно, відносно культурних відмінностей, докладання усіх зусиль щоб агресія а можливо й ненависть переросла хоча б в симпатію чи навіть в інтерес до іншої культури;
- толерантність відносно невідомого та незвичайного в таких культурах;
- пізнання спільного у відмінних культурах;
- розвиток цінних а також спільних цінностей на основі природніх і людських прав;
- стратегії до подолання конфліктів при неминучому зіткненні різних інтересів;
- солідарність при ліквідації глобальних, двосторонніх, а також індивідуальних проблем;
- відмежування інтернаціоналізму від доброго безкорисного мистецтва [10, c. 187].
На завершення спробуємо усистематизувати основні думки даних роздумів за допомогою слідуючих тез:
· Міжкультурне виховання є актуальною проблемою німецького суспільства, яку необхідно вирішувати на загально державному рівні освіти. Вона допомагає зберегти соціальний мир в середині полі – етнічного суспільства, а назовні допомагає створити умови для компетентної нашої участі у глобальному світі. Без міжкультурного виховання, не лише в Німеччині, а й в інших країнах, в яких це проявляється, не можливо здійснити європейську інтеграцію в даний час.
· Міжкультурне виховання означає не лише відкидання власної ідентичності, а також поставлення собі за мету зробити суспільство прозорим тобто відкритим для інших культур.
· Дидактичні і методичні ідеї втілення міжкультурного виховання, як інтегральної складової для мігрантів, тобто для багатокультурних і для однокультурних школярів, є в великій мірі полегшенням у вирішенні даної проблеми.
· Підвищення кваліфікації вчителів пропонує заходи для міжкультурного виховання, але в першу чергу, надає перевагу вчителям, які працюють в перехідних класах, двомовних класах, чи на різноманітних перехідних курсах.
· В освіті вчителів другої освітньої фази для вчителів початкової, основної та старшої школи міжкультурне виховання подається в обмеженому обсязі.
Проте міжкультурне навчання в школах існує в таких напрямках:
· В багатьох школах (класах) і навчальних закладах педагоги практикують міжкультурне навчання;
· В шкільних навчальних планах вимагається міжкультурне виховання;
· Розгляд міжкультурних проектів відбувається досить часто та з точки зору різноманітних сторін;
· У шкільних буденностях, виходячи із різноманітних ситуацій, проходить також міжкультурне навчання [30, c. 11].
Отже провідні німецькі педагоги вважають, що у Німеччині потрібно радіти з того, що справжнє життя є сильнішим, аніж його структурні задатки, що багато вчителів є набагато прагматичнішими і відповідальнішими, ніж це відповідає їхньому відкритому образу, який склався на протязі останніх, важких років існування ще не об’єднаної Німеччини.
2. Німецька мова – предмет ринку чи експорту? Інноваційні напрямки міжкультурного виховання
2.1 Проектна та запланована підготовка освітян Німеччини
Індійські та східно-азіатські германісти, і не лише вони, завжди переживають, що будуть кинуті напризволяще разом з їхньою німецькою мовою як основною мовою, якою вони займаються.
Це не є видумана ситуація, і аж ніяк не казуїстика, цьому свідчить безліч прикладів – коли більшість із тих, хто навчається німецької мови як основної мови, все-таки після закінчення вузу користується чи займається англійською мовою. Незважаючи на те, що прибічники «зеленої» чи «голубої карти» у нас є бажаними, але вони все одно приносять з собою певним чином крім спеціалізованих знань англійську мову для кваліфікованої роботи на комп’ютері. Суворі заходи у сфері культури, а саме: закриття бібліотек при німецьких міжнародних інститутах, закриття Гете – інституту та інших культурних інститутів у самій країні й за кордоном і пов’язані з цим звільненням місцевих кадрів, породили озлоблення. У Німеччині багато сьогодні думають над тим, чи не можна було б зробити привабливішими німецькі університети саме для іноземних студентів, адже вони закінчують навчання англійською мовою навіть там, де йдеться про своєрідний культурний зміст. Поширеним залишається те, що навіть симпозіуми про німецьку літературу – на основі німецькомовних текстів – проводились англійською мовою [34, c. 280].
На даний час в Німеччині зі сумнівом пригадують епоху, коли німецька мова могла ще стати мовою науки. Це значення в науці повинно бути не лише ностальгічним спогадом, а навпаки повинно стати завданням, навіть якщо німецька мова не була тим, що розуміють під поняттям» світова мова».
Переможний тріумф англійської мови (в зіставленні з французькою), який порівнюється із значенням латині як мови університетів середновіччя, неможливо зупинити. Незважаючи на це, є можливою ситуація поставити перед вибором: читати доповідь англійською чи німецькою мовою. Стає можливою також ситуація (вибір громадянства) для поширення німецької мови за кордоном (це, наприклад, Інтер-Націонес пропонує вивчення німецької мови як важливої сфери завдань Гете-інституту, навіть тоді, коли навчання триває 2 роки в США) [40, c. 158].
Треба прийняти вимоги сьогодення і майбутнього, тому що кожен вчений зобов’язаний писати і реферувати англійською мовою, оскільки це стало на даний час нормативною вимогою у науковому глобалізмі.
Концесії не відступ від реальності, це більше ніж ностальгія і про це можуть засвідчити два приклади:
1) У своєму вітальному листі із нагоди 70-річчя Т. Манна (6 червня 1848) Карл Цукмайєр занотовує вкінці третьої частини «Маленькі вислови із мовного вигнання»: «Яке щастя, що можна читати свого Манна у стокгольському оригіналі». []
1) 1999 рік був роком Гете, 250-річчя з дня народження, і не хто інший як американський письменник Норман Майлер оголосив, що він хотів вивчити нарешті тексти Гете на мові оригіналу [28, c. 221].
Із того, що вище було сказано ми приходимо до висновку, що значимість німецької мови і літератури, передусім у роботі за кордоном є досить високою.
В основі закордонної діяльності лежить так званий базис-запрошення – це нелюб’язний розподіл згідно багатократного непрозорого модусу-поділу. Попит і пропозиція повинні б витримувати тематичну рівновагу, щоб не втратити відношення до дидактики німецької літератури і мови (ключовий пункт – комунікативна і літературна дидактика). Цей пункт утворюють автономні і невід’ємні дослідницькі сфери німецької дидактики:
· дидактика літературних видів і жанрів для занять;
· літературні скорочені виклади до повних трактатів (творів);
· педагогіка тексту в лібрето-прагматичній сфері;
· гра в школі;
· інсценізована гра;
· масова література на основі прикладів (запитання до телебачення, фільмів, радіо і до цифрових засобів (в додатку до друкарських засобів));
· дитяча і юнацька література (дослідження читацьких інтересів і мотивації навчання);
· специфічна психологія навчання розвитку;
· риторика і розвиток мовлення;
· розвиток мови;
· дидактика мови;
· реалізація і використання результатів психологічної, соціологічної і прагматичної лінгвістики;
· робота з електронними і цифровими засобами (мультимедія у моделях, робота з текстом);
· критика засобів інформації і критика навчальних засобів (нове представлення CD-ROM – прикладів);
· літературна і дидактична оцінка;
· твір, створення тексту, продуктивне письмо, креативне письмо;
· дослідження шкільних проблем та творчо-орієнтоване навчання німецької мови;
· критичне дослідження інновацій у окремих сферах навчання німецької мови;
· керівництво магістерськими і докторськими працями;
· супроводжуюча діяльність провідних експертів (консультантів, рецензентів);
· результати і успіхи проектно-орієнтованого навчання німецької мови;
· міждисциплінарне німецько-дидактичне дослідження;
· література в міжкультурному діалозі;
· дидактика вдосконалювання майстерності вчителів і доцентів в середині країни і за кордоном [41, c. 123–125].
Незважаючи на те, що вище названі розділи комунікативної і літературної дидактики не є точними, а скоріше суб’єктивними, все-таки вони повинні вказувати на те, чого не вистачає.
Якщо ж розглянути поїздку закордон, як важливий етап для подальшого міжкультурного виховання, то ми помітимо, що весь період поїздки можна поділити на три фази:
а) фаза підготовки;
б) фаза втілення в життя (період самої поїздки);
в) фаза завершення [14, c. 16].
Кореспонденція, обмін інформацією (e-mail) відіграють певну роль в когнітивному та емоціональному навчанні. Йдеться також не про розпорядження чи зовсім не про міссіонування, оскільки підведення підсумків на прикладі викладання німецької мови в Народній Республіці Китай (Шанхайський інститут післядипломної освіти) вказує на те, що обмін думками у вигляді дискусії, а отже й міждисциплінарний і міжкультурний діалог, є набагато результативніший ніж періодичні диспути, що проводяться на «рідному ґрунті» фахової дидактики і не обходять її цінність для розвитку германістики на міжкультурному рівні.
продолжение
--PAGE_BREAK--Варто ще згадати про іншу дуже важливу сферу – сферу канонічної освіти. Вона не повинна зводитися до повторення тем, оскільки в кінцевому результаті на коротко тривалих чи довготривалих навчальних курсах доцентів (3–6 тижнів або 1 семестр) може перетворитися в «рутину». Розвиток на ринку програмного забезпечення є хорошим корективом для вдосконалення навчального процесу. Потрібно чітко продиференціювати і розшукати ключове питання, що є частиною інтенсивної підготовки – не керуючись гаслом – «Як вам це подобається?» А навпаки у змісті сприяння якомога новіших положень дискусії; і чим ясніше вони виражаються, тим доступніше вдається дискутувати про їх «власне використання», як в власній країні так і за кордоном. Непоступливість і не переконливе взаємопорозуміння не служить покращенням для кінцевих результатів. Так наприклад у дебатах про майбутнє так званого «літературного квартету» з «Marcel Reich – Ranicki», з’явилася підозра, що при обговорювані книжки, велися роздуми, в значенні окаменіння навколо центру літератури від Франца Кафки до Томаса Манна, хоча це однозначно не так [25, c. 22].
Біографія Райха Раннікі дуже привертає до себе увагу, особливо останніми роками. В ній є певні пункти, що можуть служити темою для обговорення не аби як пов’язаною із міжкультурним вихованням.
Райх Раннікі одного разу сказав такі слова: «Я ніколи не думав про педагогічну функцію літератури, яка є вартою уваги, а напевне про необхідність обов’язку, що означає наступне: якщо письменники не можуть зробити жодних змін, вони, повинні прагнути до змін, хоча б заради покращення якості своєї роботи» [9, c. 13].
Незадовго перед цим він виклав свої думки спочатку на прикладі музики, потім літератури:
«Хто знає історію літератури, щонайменше, в загальних рисах – той не піддається впливу ілюзій. Чи перешкодили трагедії Шекспіра хоча б одному самогубству? Чи обмежив персонаж Лессінга – «Натан» постійно зростаючий у вісімнадцятому столітті антисемітизм? Чи зробила Іфігенія Гете людей гуманнішими, чи став хоча б один індивідум після читання його віршів благороднішим, чи добрішим, завжди готовим прийти на допомогу?
Чи зміг би Гоголівський «Ревізор» зменшити хабарництво в царській Росії?
Чи вдалося Штрінбергу покращити подружнє життя міщан? В багатьох країнах глядачі бачили п’єси Бертольда Брехта, і робили для себе певні висновки. Але Макс Фріш сумнівався, що хоча б хтось один через це змінив свої політичні погляди, чи хоча б один раз піддався суспільству і пішов в супереч своїм принципам. Він сумнівався навіть чи Брехт взагалі вірив у популярність та подальший вплив свого театру. На репетиціях М. Фріш був неодноразово вражений театром Брехта. І навіть, як би був доказ, що такий театр не зміг би нічого зробити для зміни суспільства, він не перешкодив би потребі Бертольда Брехта в театрі, (тому, що йому театр настільки був потрібен, що вони існували немов би одне ціле)» [37, c. 29].
Ця цитата могла б стати доказом, що – навіть тоді, коли проблематика літератури, як дуже важлива життєво необхідна допомога в германістиці загальній, та в германістиці шкільній, обговорювалася із скептичним ставленням до суперечливого твердження, – читання моралі відноситься до моральних цілей навчання, але в кожному разі не як суттєво важлива річ.
Це між іншим не так, що наперед підготовленні реферати, спеціальні публікації з практики та внутрішньої роботи по підвищенню кваліфікації вчителів беруться з «шухляди» та просто так, без довготривалих досліджень та спостережень, застосовувалися б для додаткового навчання зарубіжних представників.
Що добре себе зарекомендувало, то, підтримувана засобами масової інформації і текстами, подальша освіта при використанні Фотієвої дидактики (ця дидактика служить для створення діаграм наперед підготовленого або виникаючого виду, який до цього ще й розвивається) [17, c. 22].
Перебудовану актуальність включає також література емігрантів, щоб навести один з багатьох прикладів Ямал Пушік недавно видав антологію «Найновішої німецької літератури» і він назвав її – «Близький Схід» [24, c. 31].
У вступному слові йдеться про те, що, справді, найновіша німецька література походить із Близького Сходу. «Близький Схід» презентує тексти авторів, які не мають німецького коріння, тобто німецьких батьків, але виросли, живуть та працюють в Німеччині. Чужий у власній країні, який вважає Німеччину своєю батьківщиною, але жителі цієї батьківщини вважають його іноземцем. Свої погляди, настрої, переживання вони виливають в прозу, яка є найновішою німецькою літературою. Ця література пишеться простою мовою спрямованою на порозуміння між народами.
Відмінність таких письменників від їхніх колег, але німецького походження полягає в тому, що вони в Німеччині можуть бачити дві мови та культури, а іноді й більше. Вони ставлять перед собою мету – зобразити справжнє, сучасне ставлення «дружніх» німців.
Пронизливо різко і водночас ніжно, лагідно, або агресивно некоректно розповідають вони різноманітні історії про країну, що лише завтра могла б стати їхньою батьківщиною. Книга, що наповнена впевненістю авторів в своїх силах, – тобто література з подвійним громадянством, дуже близька до німецької дійсності.
Про «Схід німецької літератури» розповідають: Віто Авантаріо, Матіола Бріловська, Максим Біллер, Франц Доблер, Зоран Дрвенкар, та ін [17, c. 35].
Тут не слід продовжувати вести дебати між багатокультурністю та міжнародною культурою: основні положення відомі і вже викристалізувалося, що вищезгадане поняття означає більше ніж «статистичне співіснування», тоді, як міжнародна культура спрямована на динаміку один до одного, на культурну толерантність.
Особливо плідним є дослідження Гергарда Малецке, яке викладене в роботі: «Міжкультурна комунікація». []
Як міжкультурні зв’язки, розуміються всі зв’язки, в яких учасники звертаються не лише до своїх власних кодексів, конвенцій, підходів, і форм поведінки, а в яких пізнаються й інші кодекси, конвенції і повсякденна виваженість поведінки. При цьому вони сприймаються і визначаються, як чужі, або незвичні. Звідси міжкультурними є всі ті зв’язки в яких своєрідність і незвичайність, ідентичність і відмінність, стандартність і новизна, стримуються із середини, тобто проходить централізоване стримання; при цьому все визначають погляди, почуття і розуміння [22, c. 34].
Міжкультурними є всі ті людські стосунки, в яких культурна замкнутість пізнається завдяки подоланню меж системи. Поява інформації відкриває себе матеріалами, підготовленою самостійно, або підкреслено – запозиченою структурованою допомогою в навчанні, різноманітними оглядами, доповідями, тезами представлених документів, посиланням на Інтернет; відображення при підготовці розпочате очікуванням групи отримує значно більшу свободу дій, і як вже було сказано засоби інформації, або текстову показову форму перед попереднім читанням, яка ототожнюється із мовою і письмом і викладена вибраним кодуванням з самого початку без можливості контролю ступеня складності. Потім це вже більше не програмується і не стає вирішальним, проходить, як вистава – заздалегідь обдумане до дрібниць. Щоб пояснити цей простір творчості можна розглянути приклади, які є моделями, або простіше схемою тез. Це власне відомості, що розвивалися ще з вісімдесятих, дев’яностих років минулого століття.
2.2 Німецька мова в Азії та для Азії, її зближення з «візуальною поезією»
Опрацювавши дані педагогічних інформаційних джерел Німеччини стосовно міжкультурного виховання, ми узагальнимо їх у вигляді тез:
· Результати міжкультурного виховання вчителів Німеччини залежать від внутрішньокультурних та міжкультурних зв’язків.
· Економіка, наука та техніка настільки визнає сьогодні перевагу всебічно розвинених «генералістів» над «самими фахівцями – попередниками», що постає питання: «А чи добре працюють гуманітарні науки над самовдосконаленням, над досягненням таких висот, які вже здобуті, наприклад, економічними науками?
· Формування основного кругозору від внутрішньокультурних та міжкультурних зв’язків.
· Важливу роль у навчанні, а особливо в навчанні іноземних школярів, відіграє зображення. Воно служить слову, як «лозунг». Від навчання за допомогою наочності, тобто від перегляду картинок, таблиць малюнків, різноманітних карт і т. д., проходить дорога через опис значення зображення (наочності) до розуміння значення зображення (наочності). Це важливо для застосування сучасних методів навчання за допомогою цілих серій картинок, фото і т. д.
· Інтерактивні приклади висувають припущення для подолання незвичайного; вони відкривають за принципом різностороннього навчання, різноманітних зустрічей та пізнання, інформацію та мотивацію, та стимулюють толерантність та розуміння.
· Принцип появи нових предметів та міждисциплінна організація стають дедалі важливішими у сферах міжкультурної діяльності.
· План орієнтування підходів до виховання вже всебічно розрахований та обдуманий. Предметів та дисциплін гуманітарно-музичних напрямів вистачає для природніх, суспільних, ділових та математичних (точних) наук.
· При міжкультурному вихованні потрібно брати до уваги, як прагматичну німецьку мову (від щоденної мови водіїв до професійної та наукової мови), так і літературний, естетичний мовний потенціал та потенціал кодування.
· Культурній інтеграції сприяє ідея відкритого навчання, сприйняття та аналіз макро – та мікроструктур в області фундаментальної знакової системи слова (чи тексту), та картинки (рухомої – відео зображення чи нерухомої – фото зображення, малюнки, карти, слайди).
· Зустрічі із країнознавчими, як із культурно-семіотичними, багатозначними знаковими системами, сприяють таким мовленнєвим (тобто мотиваційним) ситуаціям, як розмовним, та письмовим. Каліграфія в даному випадку розглядається як окрема тема. Наприклад, такі слова як: «und» чи «aber» є своєрідним малюнком чи картикою.
· Важливим пунктом є розширення ведення мови або мовної компетенції через оволодіння чи використання професійних мовних тверджень та понятійно-відповідний тобто співзвучний набір засобів для позначення того чи іншого предмета.
· Важливим є ініційований перехід від слова до картинки і навпаки, до мовних ігор чи ігор із мовами, до так званої «візуальної поезії» (в процесі її аналізу чи висловлення власних думок), і навіть до прикладів, що несуть політичний чи суспільно-політичний відтінок.
· Слід згадати так звану «музейну педагогіку». Основний метод при цьому – безпосередній огляд шляхом безпосереднього знайомства з предметами. Передусім це знайомство із культурними предметами та місцями Далекого Сходу, тобто китайськими чи тайвано-китайськими культурними особливостями. Саме вони дають набагато глибші знання ніж школа чи навіть вищий навчальний заклад. Метою такого виховання є розвиток самої людини, розвиток її самосвідомості, естетичності, чуттєвості, розвиток розуміння смаку та розвиток здатності оцінювати прекрасне. Воно має бути здійснене за допомогою цілеспрямованого, добре підготовленого та чітко розподіленого його проведення.
· Контекстуально пришвидшена інтерпретація літератури та країнознавства в літературу як країнознавство дедалі сильніше поглиблює свій вплив на навчання, дослідження, та практичне застосування вже здобутих знань.
· Приклади, які ведуть із знаків до знакової системи із знаків до суперзнаків, супроводжуються процесами навчання та запам’ятовування.
· Просування вперед в області естетичного, культурного та літературного напрямку, від загальних структур до конкретних відіграє таку ж важливу роль, як і інтенсивна диференціація навчальних можливостей інформації та коментаря (тобто інформаційного осередка).
· При доповнені картин через знайдені чи створенні «світи» з’являються питання щодо того з чим саме працюємо ми: з відображенням чи символом, з абстрактним чи абсолютним, чи ми повинні дотримуватися точних, вже давно затверджених схем, чи застосовувати свою фантазію, досвід і вносити новизну.
· Просування вперед прикладної семіотики (як вчення про знаки) в навчальну літературу, в розмовну, художню та фахову літературу вже давно спонукає звичайну та вищу школу до прискореного руху вперед.
· Здобуті навички, знання, можливості, та готовність до теоретичного (як подальшого ведення орієнтованого на події, які проходять в даний період), та практичного використання є важливими етапами створення своєрідного містка, та при подоланні перешкод на шляху до незвичайного. Тобто існують такі перешкоди як: суворе дотримання лише правил (кліше), стереотипів, боязнь перед рухом в перед, шокованість новими ідеями, а також різноманітні культурні бар’єри.
· Кожна підготовка до уроку, та кожна розробка нової програми повинна бути своєрідним кроком до зближення із образотворчим мистецтвом, музикою, театром, засобами комунікації і проводитися із чуттєвим дозуванням, тобто певними частинами і систематично. При цьому необхідно брати до уваги рівень сприймання учнів.
· Бажаною є принципова згода та готовність до опрацювання роздумів про фази креативного мовлення, читання, а також аудіо – візуального сприйняття.
· Прогресія від сталого до рухомого зображення є нероздільною і вона обов’язково піддається навчанню, тобто є досліджуваною. Наприклад «візуальна поезія» може на сьогоднішній день в тексті, як в статичній так і в динамічній формі (стані) презентуватися та декоруватися.
· Винагородою є об’єднання усіх зусиль інформації, про об’єкти та зміст навчання, та мотивації.
· Природнє перенесення прочитаного чи побаченого на літературу чи образотворче мистецтво повинне бути не вимушеним і не спішним. Воно звичайно характеризується подібністю чи тотожністю мотивів до своєрідних текстів, якими є способи навчання за допомогою зображень (картинок) [29, c. 216–223].
Головною, кінцевою метою такого навчання у взірцевих вказівках є наступне: шлях від візуальної комунікації до культурної семіотики може і зобов’язана виявляти інші шляхи які вже є перевірені дидактикою вищої школи. Такий процес спостерігається при навчанні німецької мови в Азіатських країнах та для Азіатських країн. При цьому таке навчання ставить перед собою вже заздалегідь визначену мету. Вказані ідеї без сумніву є ще неопрацьованим первинним матеріалом, ще не настільки сформованим як цілі навчання.
продолжение
--PAGE_BREAK--Вирішення проблем на які спрямовані ці ідеї зустрічаються в повсякденному житті, як спроби діалогу для взаєморозуміння між народами. Толерантного і мирного перебування (співіснування) на одній території і в один час. Потрібно робити все, щоб людство нарешті зрозуміло, що одні не можуть існувати без інших: християни без мусульман, білі без чорних, люди так званого «нового світу» без віддалених від цивілізації племен, що живуть за первісними законами та уявленнями про світ [34, c. 56].
Звернемо свою увагу на поняття – «матеріал» (першоджерело) – як в мистецтві так і в мові, який з новим відкриттям мовного матеріалу, що був обмежений (зведений) до літери, перейшов до мовного матеріалізму у шістдесяті роки двадцятого століття.
· Передумови для лінгвістичних експериментів у галузі «Ігри з мовою» від руйнування структури мови до новоутворень, деформацій, комбінацій, конструкцій.
· Процес прогресу від мовного сумніву до мовної сенсибілізації тобто чутливості (відбувається під впливом нісенітної чи нонсесної творчості), як в мові першоджерела так і в кінцевій мові – в даному випадку в німецькій мові.
· Система правил граматики аж до синтаксису переглядається і визначається по новому, застосовується в альтернативній формі.
· Зближення від абстрактного, роздуми щодо матеріальної, елементарної, абстрактної, абсолютної літератури.
· Вивчення відповідних маніфестів (наприклад: «маніфест Тео фон Доезбурга» від 1930 р.), програмних відгуків, різноманітних висловлювань Гельмута Гайсенбойтеля, Франца Мона, Ойгена Гомрінгера та ін [21, c. 18].
· Роздуми щодо формування узгодження чи опозиції, про зміст і форму, зміст і образ, із пропозицією слова чи тексту.
· Відображення просторового, часового і ситуативного контексту в політичній сфері, релігійно-історичного або суспільно-історичного контексту, науки чи техніки, реклами.
· Підходи від семіотики із вказівками на явища як каліграфія в інших кругах культури: екскурси в ідеографічне письмо в історії і сучасності; виставка: «Шрифт і зображення в русі» (Мюнхен 2000). []
· Тренування з допомогою візуальної комунікації, погляд з різних сторін а також під приводом різних перспектив.
· Питання про мову і політику, мову політики, визначення, як анти-визначення.
· Тренування творчості: самостійні спроби, вільного вибору тематики та стилю, а потім опираючись на певні твори, візуальна поезія, як щось просторове, як аудіо-візуальна акція.
· Охоплюючи певну сферу початок: візуальна поезія у навчанні німецької мови, з посиланням на теми образотворчого виховання, історії країни, соціології історії, історії віків, спорту – фізичного виховання, релігії, а також етики.
· Теоретичні доповнення: розгляд важливих теорій: наприклад, Зігфрід Й. Шмідт «Конкретна поезія 1972 року», із запропонованим поділом на графічно орієнтовану, семіотично вивірену і симбіотично та матеріально спрямовану візуальну поезію. Також Рюдігер Крехель 1983 року для німецької мови як іноземної з обмеженням до фонетичних, візуальних, морфологічних, семіотичних і синтаксично-семантичних проявів [5, c. 21].
· Підйом образотворчого мистецтва: крайні позиції фантастичного та сюрреалістичного мистецтва чи графіки з одного боку і конструктивізму з іншого боку.
· Дедуктивна інвентаризація візуальних пояснювальних текстів чи їх прикладів. Різноманітні ідеограми наприклад: «Bildworter», які є з або без графічної симетрії; включення елементів діалектів; артикуляційні вірші, або буквенні вірші ще із часів дадаїзму, ретроперспективні погляди і порівняння з грецькою, а пізніше з римською античністю, з арабськими країнами з часом барокко і т. д. Також сюди належать різноманітні піктограми, що з’явилися як окремі тексти, а не як сукупність знаків на службу інформації чи регулювання (управління) способу дій.
· Прямі зв’язки як міжвізуальною так і міжакустичною поезією і прикладами нового виду п’єси, які транслюється по радіо, це також називається звуковою грою.
· Діахронічно-історичний початок, як зразковий та оглядово-зразковий від античності до сучасності.
· Синхронний початок як попередній огляд визначеного часу, або обмежений початок визначеного часу, наприклад, на час розквіту візуальної поезії з 50 років минулого століття, або включення прикладів з колишньої НДР, під час і після об’єднання 1989 року.
Розглянемо лінгвістичні і семіотичні аспекти в обходженні з країнознавчими змістовними словотвірними текстами (текстами створеними за допомогою малюнків) [13, c. 17].
1. Вступна частина включає в себе наступні пункти:
а) про значення текстів певного спрямування, або соціально спрямованих текстів.
б) концепти та початки країнознавства між систематикою, екземплярикою, актуальністю і пережитим.
2. Приклади проекції, навчальна мета якої є словотвірна сенсибілізація.
Послідовність груп прикладів самостійно підготовлених в значенні тематичного навчання німецької мови.
До основних груп прикладів належать
· Структури звертання;
· Будні;
· Проблематика навколишнього середовища;
· Приклади політичного впливу;
· Зарубіжна проблематика, вимога толерантності [1, c. 268]
Розглянемо основні робочі групи із пропозиціями текстів та засобів потрібних для документації.
Група I
· Використання особливих мовних та риторичних засобів;
· Зауваження до семантики слова (знаки та значення);
· Опорні функції образної семантики;
· Текст: «Насилля породжує завжди насилля (НДР після змін 1989 року)».
Група II
· Дискусія, що накопичувала свій негативний потенціал (країнознавчі конспекти, як імпульс для німецької мови, як основної мови в Аргентині);
· Інтерференція до навчання на рідній мові;
· Інструктажі та досвід у викладанні. німецька мова, як основна мова (базуючись на знаннях Curricula, які передбачувані обома сторонами;
· Можливості забезпечення матеріалами;
· Віршований текст Альберт Арно Шолл «Retrospektiv».
Група III Тексти про молодь та для молоді певного спрямування.
· Можливості та обмеження креативно-апелятивного письма.
· Збір різноманітних стимулів для фактичних або фіктивних письмових матеріалів. Створення тотожних мовних ситуацій.
· «Молоді люди, тобто підлітки знаходять все їм потрібне там де вони стоять, і при чому вони цього досягають завжди»[]
Група IV Тексти іноземців у Німеччині та німецькою мовою.
· Спільне зародження прикладів особливостей, вийнятковостей евентуальної тимчасової мови.
· Осмислення поняття «вірш».
· Спроби характеризування наведених текстів та їхньої цілеспрямованості.
Група V Старша людина в комунікативному суспільстві сьогодні
· Центральні позиції інтерпретації з романів М. Вельзера і С. Ленца.
· Наскільки дозволяють себе обидва тексти підпорядкувати тематично усталеним текстам (літературним, естетично кодованим).
Група VI Коли відеозображення є стандартного типу. Наприклад, розглядався ряд кліпів і в процесі цього було відібрано окремо одні від одних кліпи молоддю, чи для молоді, та кліпи для дорослих самими ж дорослими. Пізніше вони були продемонстровані на відео фестивалях IFF (інститутом молодіжного телефільму – в Мюнхені) і багато з них були премійовані.
· Спосіб виготовлення і значення відеокліпів (концертні кліпи, музичні кліпи)
· Аналізи до введених у дію кліпів за додатком спільної пропозиції з метою огляду.
· Узагальнення результатів групи доповідачем чи доповідачкою [22, c. 19].
Приклад відносно сучасної лірики, в жодному випадку не є рецептом. Розглянемо деякі вибрані пункти зразків німецькомовних ліриків дев’яностих років під кут зору міжкультурного діалогічного мовлення.
І План
1. спроби заснування;
2. від відображення до символу;
3. регіональні уподібнення: ліричний текст стосовно Мюнхена
4. німецькомовна лірика: її сполучна функція
5. перспектива
ІІ Послідовність – реферат інтегрованих віршів
· Єва Целлєр: «Що є віршем?»
· Єва Целлєр: «Мій вірш»
· Райнер Мальковські: «Бібліотека замку»
· Вальтер Гельмут Фріц: «Vermeer»
· Ганс Магнус Енценсбергер: «Вулиця Леопольда»
· Людвіг Штайнгер: «Млини молитви»
· Ульріх Шахт: «Біля мертвого моря»
· Дурс Грюнбайн: «Perpetuum Mobile»
· Гіно Чіліно: «Переміна»
· Драгіка Райєіє: «Емігранти»
Даний реферат був зачитаний (представлений) з нагоди зустрічі до сорокаріччя так званої «Теменсварської германістики» у Тімісуарі – Румунія. У тексті оглядової інформації на сучасну лірику дев’яностих років до кінця ХХ століття видавалися (поряд з текстами у вище названій послідовності) журнали цього напрямку, як структурована навчальна допомога [15, c. 24]
Розглянемо нариси та способи дії в творчому плані, базуючись на ліричних текстах.
· Обмін літературно-наукових методів схвалюється; схвалюється, сюди належить демонстрація вибраної навчальної мети.
· Особливо успішною є, наприклад, прогресія від змістового до проблемно зорієнтованого використання до вдумливого фокусування.
· Часто має зміст питання про оптичний аналіз тексту (наприклад: погляди на вірші натуралізму; система Б. Брехта про «Text und Exegese»
продолжение
--PAGE_BREAK--