Формування і розподіл прибутку на підприємстві ЗАТ ЦУМ

--PAGE_BREAK--1.2 Рентабельність підприємства та показники, які її характеризують


Абсолютна величина прибутку виступає узагальнюючим підсумковим показником, який характеризує обсяг фінансових коштів підприємства для розрахунків з бюджетом та позабюджетними фондами, формування фондів підприємства, призначених для стимулювання і розширеного відтворення.

Але цей показник не відображає ступеня ефективності господарської діяльності підприємства. Маса прибутку може зростати при недостатньому використанні ресурсів підприємства, порушенні вимог режиму економії. Тому для характеристики ефективності господарської діяльності, ступеня використання його ресурсів, раціональності здійснених витрат набуло поширення застосування показників відносної прибутковості, які в економічній практиці одержали назву рентабельності.

Рівень рентабельності може бути визначений як процентне відношення суми одержаного прибутку до будь-якого показника: обсягу товарообороту, величини витрат обертання, середнього розміру основних фондів і оборотних коштів, суми коштів фонду оплати праці тощо. В умовах ринкової економіки та різноманітних форм власності виникає потреба в оцінці рентабельності капіталу.

Рентабельність характеризується системою показників (додаток Д):

1. Рентабельність товарообороту (продаж) використовується для оцінки результатів господарської діяльності торговельних підприємств. Він показує розмір прибутку на одиницю товарообороту або частку торговельного прибутку в ціні товару.

Недолік цього показника полягає в тому, що він не характеризує економічної ефективності використання ресурсів торговельного підприємства, позаяк не відображає залежності між одержаним прибутком і величиною факторів виробництва, які використовуються. Показники абсолютної суми прибутку і його рівня до обороту можуть бути високими навіть при недостатньо ефективному використанні основних фондів та оборотних коштів, наявності їх і понаднормативних залишків.

Показник рівня рентабельності обороту орієнтує торговельне підприємство на продаж товарів з високою торговельною надбавкою, що в умовах дефіцитного ринку стимулює звуження асортименту товарів, які реалізуються, погіршення ступеня задоволення попиту покупців.

2. Рентабельність витрат обертання (поточних витрат) використовується при оцінці ефективності поточних витрат підприємства, їх окупності та показує розмір прибутку на 100 одиниць витрат обертання підприємства. Рівень рентабельності дозволяє визначити прибутковість реалізації окремих товарів, що необхідно для встановлення економічно обгрунтованих розмірів торговельної надбавки (знижки).

Цей показник теж не вільний від недоліків. Він не стимулює найбільш ефективного використання виробничих фондів торговельних підприємств, оскільки не відображає всієї величини фондів і оборотних коштів, які використовуються.

По рівню рентабельності витрат обігу неможливо визначити, при якому обсязі основних фондів і оборотних коштів підприємство спроможне одержати певний обсяг прибутку, наскільки ефективно використовуються ці кошти, як швидко вони скуповуються.

3. Рентабельність виробничих фондів підприємства використовується для оцінки ефективності виробничих фондів підприємства та показує розмір прибутку в розрахунку на сто одиниць основних фондів і оборотних коштів.

Динаміку рентабельності виробничих фондів обумовлюють зміни рівнів фондовіддачі і оборотність оборотних коштів, а також рентабельність товарообороту.

Цей показник рівня рентабельності узагальнює всі сторони господарської діяльності торговельного підприємства, тим самим найбільш повно виражає ефективність його роботи. У цьому показнику враховується вся сукупність засобів підприємства і відображається ефективність їх використання.

Можна обраховувати і часткові показники, які характеризують, відповідно, рентабельність основних фондів і рентабельність оборотних коштів.

4. Рентабельність трудових ресурсів характеризується двома показниками:

прибутком в розрахунку на одного робітника підприємства, обчисленим як відношення суми прибутку до середньоспискової чисельності працівників підприємства;

прибутком в розрахунку на одиницю витрат, що пов'язані з утримуванням трудових ресурсів (фонд споживання, витрати на підготовку кадрів, охорону праці тощо).

5. Рентабельність вкладень у підприємство (активів). Цей показник характеризує прибуток в розрахунку на одиницю майна, яке знаходиться в розпорядженні підприємства, визначається як відношення балансового прибутку до вартості майна, яке знаходиться в розпорядженні підприємства.

6. Рентабельність власного капіталу характеризує розмір прибутку, який одержав власник підприємства на одиницю коштів, що вкладені в підприємство, та служить критерієм для оцінки котирування акцій підприємства на біржі.

Порівняння рентабельності вкладень в підприємство (активів) з рентабельністю власного капіталу дозволяє визначити ефективність умов залучення позикових коштів. Якщо різниця в рівні рентабельності менша за розмір процентів за позикові фінансові кошти, що використовуються, то залучення позикових коштів недоцільне, оскільки це ущемляє інтереси власників підприємства.

7. Рентабельність функціонуючого капіталу характеризує розмір прибутку в розрахунку на кожні 100 одиниць функціонуючого капіталу. Під останнім розуміємо розмір власного капіталу, який реально брав участь в одержанні прибутку (сума всіх джерел власних коштів за мінусом капітальних вкладень, невстановленого обладнання та наданих авансів).

8. Рентабельність перманентного капіталу характеризує прибутковість використання капіталу, який знаходиться в тривалому (довгочасному) розпорядженні підприємства. Величина перманентного капіталу становить суму всіх джерел власних коштів і довгострокових кредитів підприємства.

Показники рентабельності обороту і рентабельності капіталу взаємопов'язані.

Розглянуті показники рентабельності можна розраховувати як за балансовим прибутком, так і за прибутком від основної діяльності, прибутком, який лишається в розпорядженні підприємства (чистим прибутком).

Використання показників рентабельності, обчислених за чистим прибутком, дозволяє виявити вплив на рентабельність податкових та інших обов'язкових платежів, котрі виплачуються із прибутку підприємства. Розрахунки показників рентабельності за прибутком від основної діяльності дозволяють оцінити окремо ефективність виробничої і невиробничої діяльності, що важливо для обгрунтування напрямків інвестиційної діяльності підприємства.

Таким чином, рентабельність — це якісний вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або міру використання наявних ресурсів у процесі виробництва і реалізації товарів, робіт та послуг.

В економічному аналізі, бізнес — плануванні, аудиті, найчастіше використовують показники рентабельності, що визначають прибутковість підприємств у співвідношенні до вкладених фінансових ресурсів (ресурсні показники рентабельності), або до поточних витрат на виробництво продукції (витратні показники рентабельності) [2].


    продолжение
--PAGE_BREAK--1.3 Фактори, що визначають прибуток та рентабельність підприємства


Прибуток підприємства як результативний показник його діяльності, залежить від співвідношення між розміром доходів підприємства і витратами на здійснення торговельно-фінансової діяльності.

Розмір одержаного прибутку залежить від ціни реалізації і закупівлі товарів, кількості проданих товарів, різниці між доходами, витратами обігу і витратами від іншої (позареалізаційної) діяльності. Управління даними факторами та їх прогнозування дозволяє забезпечити отримання необхідного прибутку.

Важливим фактором, який впливає на величину прибутку, є рівень ціни закупівлі товарів. Підприємство при здійсненні комерційних угод мусить намагатися закупити товар за якомога нижчою ціною. Це може бути досягнуто шляхом скорочення кількості посередників при закупівлі товарів, використання цінових знижок при узгодженні ціни товару, закупки партій товарів в період їх сезонного розпродажу. Якщо підприємство займається зовнішньоекономічною діяльністю, то зниженню ціни закупівлі товарів може сприяти придбання товарів у іноземних партнерів (при сприятливому співвідношенні курсів національної та іноземної валют) або здійснення прямих товарообмінних (бартерних) операцій (при сприятливому співвідношенні рівня цін на обмінювані товари).

Зростання розмірів одержання прибутку пов'язане також із збільшенням рівня цін продажу товарів. Управління цінами реалізації залежить від обґрунтованості вибору цінової політики підприємства на споживчому ринку, використання сприятливої торговельної кон'юнктури в окремі періоди року (днів тижня).

Збільшенню ціни реалізації товарів сприяє розширення продажу сезонних товарів перед початком сезону (коли ціни найвищі), реалізація окремих груп товарів на аукціонах і товарних біржах, експорт конкурентноздатних товарів при сприятливому співвідношенні курсів національної і іноземної валют.

Маса одержання прибутку залежить від обсягу діяльності підприємства (товарообороту), кількості реалізованих товарів. Збільшенню обсягу продажу сприяє здійснення ефективної маркетингової політики шляхом включення в перелік взаємодоповнюючих товарів, надання споживчого кредиту при реалізації товарів, розширення системи додаткових торговельних послуг, пов'язаних із реалізацією товарів, здійснення ефективних рекламних заходів. Для оптової торгівлі важливе значення в розширенні продажу має регіональна диверсифікація збуту.

Розглянуті фактори прямо впливають на величину доходів, а відповідно, і на прибуток підприємства.

При тій же величині доходів підприємство може мати різний розмір прибутку, що залежить від величини витрат обігу. Розмір витрат обігу формується під впливом таких факторів, як: обсяг товарообороту, його склад та асортиментна структура, джерела надходження товарів, місцезнаходження контрагентів комерційних угод, умови страхування угод, рівень продуктивності праці на підприємстві, ступінь використання ресурсів, структура капіталу, розміри матеріально-технічної бази тощо. Вищерозглянуті фактори впливають на прибуток від реалізації товарів.

Джерелом зростання прибутку підприємства можуть бути також доходи від позареалізаційних операцій за мінусом витрат на ці операції.

Зростання доходів від позареалізаційних операцій підприємства може бути забезпечено за рахунок вкладення вільних грошових коштів у різноманітні цінні папери; продажу їх на фінансовому ринку; придбання депозитних сертифікатів банків або відкриття в них депозитних рахунків; здачі в оренду основних фондів, які не використовуються в теперішній час; віднесення певної суми збитку на винних осіб і своєчасне її стягнення; стягнення штрафних санкцій, що пред'являються до контрагентів; урахування суми втрат від інфляції і втраченої (недоотриманої) вигоди.

Прибуток від позареалізаційних операцій буде більший, якщо не допускати непродуктивних витрат і збитків.

Розподіл та використання прибутку.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По — перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По — друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності [1].

Отже, отриманий прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити 2 етапи.

Перший етап — це розподіл балансового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. В результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку з прибутку. Співвідношення розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика реалізується в: сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку; у визначенні об’єктів оподаткування, ставках оподаткування; у порядку надання податкових пільг [1].

Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення. Кошти цих фондів використовуються для фінансування відповідних витрат. На рис 1.1 зображено схему розподілу балансового прибутку підприємства


БАЛАНСОВИЙ ПРИБУТОК

Платежі в бюджет
рентні платежі;

плата за землю;

податок із власників транспортних засобів;

податок на прибуток;

податок на нерухомість (у відсотках)

Прибуток, що залишається

в розпорядженні підприємства
Прибуток, що спрямовується на здійснення

різних платежів, пов’язаних із застосуванням фінансових санкцій

до підприємства

ЧИСТИЙ ПРИБУТОК
Рис.1.1 Розподіл балансового прибутку підприємства
З малюнку можна зробити висновок, що на обсяг прибутку, який залишається в розпорядженні підприємств, впливають: абсолютна сума отриманого балансового прибутку; платежі в бюджет, здійснювані за рахунок прибутку (рентні платежі, плата за землю, податок із власників транспортних засобів, податок на прибуток, податок на нерухомість) [1].

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, не слід отожнювати з чистим прибутком. Чинні нормативні акти визначають, що за рахунок прибутку підприємства повинні сплачувати ще й штрафи в таких випадках: за порушення господарських договорів із суб’єктами господарювання; за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків; за затримку перерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди; за приховування прибутку від оподаткування; за недотримання встановлених лімітів забору води або використання води без укладання відповідної угоди; за прострочені банківські позички; за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів; за інші порушення.

З урахуванням особливостей фінансово — господарської діяльності підприємств, що функціонують в різних сферах економіки, можуть стягуватися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосується комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток — це частина прибутку, що залишається в підприємствах після сплати податків та можливих штрафів (фінансовий санкцій).

Використання чистого прибутку підприємство може здійснювати шляхом попереднього формування цільових грошових коштів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат. Можливий також розподіл чистого прибутку частково для формування цільових фондів, а частково на безпосереднє фінансування витрат.

На малюнку 1.2 зображено структурно — логічну схему використання чистого прибутку підприємства.


    продолжение
--PAGE_BREAK--ЧИСТИЙ ПРИБУТОК
Резервний             Фонд                                      Фонд                      Фонд                                      Виплата фонд                                      розвитку                               соціальних            матеріального                дивідендів                                                 виробництва                        потреб                   заохочення Фонд нагромадження                                                   Фонд споживання НЕРОЗПОДІЛЕНИЙ ПРИБУТОК


Рис.1.2 Структурно — логічна схема використання чистого прибутку підприємства.
Як вже було сказано, за рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Використання чистого прибутку на виплату дивідендів здійснюється безпосередньо [1].

Принципове значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікою здійснювалось державне регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання.

Нині використання чистого прибутку визначаються самостійно кожним суб’єктом господарювання.

Підприємства розподіляють прибуток, що залишається в їх розпорядженні, за напрямками використання на власний розсуд, як було вже сказано. У процесі розподілу чистого прибутку формуються грошові кошти цільового призначення:

фонд коштів, які спрямовуються на розвиток та вдосконалення виробництва;

фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби;

фонд коштів для матеріального заохочення;

резервний (страховий) фонд;

фонд коштів, які використовуються на інші цілі.

При прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинне знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо — технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення трудівників і на інші цілі.

Фонд коштів на розвиток і вдосконалення виробництва витрачається на задоволення потреб, які пов’язані із зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально — технічної бази підприємства.

Конкретно ці витрати являють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення науково — дослідницьких і дослідно — конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.

За рахунок цієї частини чистого прибутку підприємства сплачують заборгованість по довготермінових банківських кредитах на інвестиційні цілі, а також по процентах за ці кредити.

Однією з потреб виробництва, яка пов’язана з його розширенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються у запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, т. б. збільшення фонду власних оборотних коштів. Тому підприємства періодично спрямовують частину прибутку безпосередньо до статутного фонду на приріст нормативу власних оборотних коштів.

Фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби, використовується, в основному, на такі витрати, що сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:

будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об’єктів соціально — культурної сфери;

утримання об’єктів соціально — культурної сфери;

проведення оздоровчих, культурно — масових заходів, в т. ч. придбання путівок на відпочинок і лікування;

інші подібні витрати (наприклад, на здешевлення харчування робітників і службовців в заводських їдальнях, оснащення клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків теле- і — радіоапаратурою, іншим обладнанням, придбання подарунків для ветеранів тощо).

Фонд коштів для матеріального заохочення використовується з метою стимулювання зацікавленості трудящих підприємства в досягненні високих кінцевих результатів роботи. В даному напрямку прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги робітникам і службовцям.

Акціонерні товариства виплачують за рахунок чистого прибутку дивіденди держателям акцій — засновникам і акціонерам.

Резервні (страхові) фонди можуть створюватись за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової кон’юнктури, стіхійних лих тощо. Що ж стосується акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю ті інших господарських товариств, створення ними резервних (страхових) фондів за рахунок прибутку є обов’язковим у порядку і розмірах, що визначаються установчими документами.

Прибуток, що залишається у підприємств після сплати податків та інших обов’язкових платежів, може бути використаний також і на інші цілі його власниками або трудовими колективами.

Як уже зазначалося, підприємства мають право вкласти свої фінансові ресурси у створення спільних підприємств, у т. ч. за участю іноземних інвесторів, придбати акції, облігації, інші цінні папери юридичних осіб. З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти на спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити внески установам культури, освіти, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, громадським організаціям інвалідів тощо. певна сума прибутку, що спрямована на добровільні внески і благодійні цілі (у межах 4% загальної суми оподатковуваного прибутку) звільняється від оподаткування.

За рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, воно повинно відшкодовувати збитки і видатки, які згідно з діючим законодавством не відносяться на зменшення балансового прибутку. Це, зокрема, стосується штрафів і пені з платежів до бюджету і до позабюджетних цільових фондів, штрафів за недодержання вимог щодо охорони навколишнього середовища від забруднення та шкідливих впливів, за недодержання санітарних норм і правил, штрафів за порушення умов господарських договорів, які визнані підприємством або щодо яких одержані рішення судів (арбітражних судів) та інше.

    продолжение
--PAGE_BREAK--2. Формування і розподіл прибутку на підприємстві 2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика ЗАТ “ЦУМ"


В своїй діяльності ЗАТ “ЦУМ” керується законами України, Постановами ВРУ, Указами КМУ, постановами, розпорядженнями і наказами міністерств і відомств України, а також статутом, наказами, розпорядженнями та іншими нормативними актами і діючим положенням про ЗАТ “ЦУМ".

Основним джерелом інформації про фінансову діяльність підприємства є бухгалтерська звітність. Фінансовий стан підприємства — комплексне поняття, що характеризується системою показників що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів підприємства. Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану підприємства є Баланс.
Таблиця 2.1



Фінансові коефіцієнти являють собою відносні показники фінансового стану підприємства (табл. .2.1).

Коефіцієнт автономії важливий як для інвесторів так і для кредиторів підприємства, оскільки він характеризує частку засобів, вкладених власниками в загальну вартість майна підприємства. За даними аналізу видно, що частка майна сформованого за рахунок власних джерел збільшилася з 10.45% до 68.24%, що відбулося за рахунок відображення в балансі прибутку. Це говорить про те, що ризик кредиторів невисокий, тому що реалізувавши половину майна, сформованого за рахунок власних коштів, підприємство зможе погасити свої боргові зобов'язання.

Коефіцієнт автономії доповнюється співвідношенням позикових і власних засобів, високий показник якого (8.5667) говорить про те, що велика частина діяльності підприємства фінансувалася за рахунок позикових засобів.

Високий показник співвідношення мобільних і іммобілізованих засобів (9.5630) а також його ріст (+1.1637) позитивно характеризують дане підприємство, показуючи істотну перевагу мобільних засобів.

Для визначення того яка частина власних засобів вкладена в найбільш ліквідні активи, використовується коефіцієнт маневреності. З аналізу видно, що якщо на початку періоду активи формувалися в основному за рахунок позикових засобів, то наприкінці періоду джерелом їхнього формування більш ніж на 90% сталі власні засоби.

Коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат досяг наприкінці періоду рівня (1.9292), що задовольняє обмеженню, що зв'язано як видно з балансу насамперед з одержанням прибутку від виконаних робіт.

Зниження коефіцієнта майна виробничого призначення цілком логічно тому що пов'язано з великою витратою виробничих запасів (149447.1 -52737.2 = 96709.9) на основне діяльність а також з ростом факторів (наприкінці періоду), що впливають на знаменник даного коефіцієнта.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається відношенням коштів і швидкореалізуємих цінних паперів до поточного зобов'язанням підприємства. У плині періоду відбулося збільшення цього коефіцієнта (з 0.020 до 0.319). Це говорить про те, що підприємство на початку періоду не змогло б терміново погасити свої зобов'язання. Однак з огляду на малу імовірність того, що усі кредитори одночасно зажадають погашення боргів а також приймаючи в увагу ріст показника, можна сказати, що співвідношення легкореалізованих активів і короткострокової заборгованості припустимо.

У визначенні коефіцієнта ліквідності також враховуються швидкореалізуємі активи. Незважаючи на ріст наприкінці періоду він так і не зміг потрапити під обмеження. Що порозумівається значною перевагою пасивів над активами.

Коефіцієнт покриття дозволяє визначити в якій кратності поточні кредиторські зобов'язання забезпечені матеріальними оборотними коштами. Його ріст у плині періоду — позитивне явище. У загальному випадку значення коефіцієнта на кінець періоду не є достатнім, але в даному випадку, з огляду на специфіку діяльності підприємства, скоріше небезпечно його надмірно високе значення, тому що воно говорить про неефективне використання ресурсів.
Таблиця 2.2



Причиною невідповідності обмеженням багатьох показників є діяльність підприємства — будівельно-ремонтні роботи зв'язані з довгостроковим залученням великих засобів, як власних так і позикових. Отже подібна динаміка коефіцієнтів є нормальним явищем для підприємства й у цілому його положення стійке (табл. .2.2).

Як видно з таблиці, збільшення відбулося майже по всіх статтях, що характеризує фінансову стійкість підприємства, що є позитивним чинником.

У такий спосіб значне збільшення джерел власних засобів (п.1) відбулося головним чином за рахунок відображення в балансі прибутку від робіт виконаних у плині періоду. Це дозволило збільшити підприємству основні фонди (п.2) головним чином за рахунок придбання нових основних засобів. Значний залишок власних засобів (п.3) дозволив підприємству обійтися без позикових засобів (п.4 і 6) і сформувати значний резерв (п.7). Загальна величина запасів і витрат знизилася, головним чином за рахунок зменшення виробничих запасів.

Як видно з аналізу підприємство не випробує недоліків в оборотних коштах і джерелах формування запасів і витрат унаслідок наявності великого резерву.
Таблиця 2.3





Ліквідність балансу визначається як покриття зобов'язань підприємства його активами (табл.2.3). Аналіз ліквідності полягає в порівнянні засобів активу згрупованих по ступені їхньої ліквідності і розташованих у порядку її убування з зобов'язаннями пасиву, згрупованими по термінах їхнього погашення і розташованими в порядку зростання цих термінів.

У даному балансі порушена умова ліквідностіAI > ПI
Таблиця 2.4



Основні засоби, що знаходяться на балансі підприємства до кінця періоду експлуатувалися більш інтенсивно, що викликало збільшення зносу (п.2) і коефіцієнти зносу (п.4), а отже зниження коефіцієнта придатності (п.5) (див. табл.2.5). Незважаючи на це залишкова вартість основних засобів збільшилася (п.3), що відбулося за рахунок придбання нових основних засобів (п.1). У цілому використання основних засобів дозволило збільшити балансовий прибуток підприємства (п.6), але зменшення фондовіддачі говорить про те, що ефективність використання основних засобів на підприємстві знизилася.
Таблиця 2.5



Прибуток в абсолютному значенні збільшилася на 17,65%, рентабельність же зросла на 45,33%, що безумовно характеризує підприємство з позитивної сторони (табл.2.5). Збільшення рентабельності викликане головним чином зниженням загальної величини запасів і витрат і в першу чергу — виробничих запасів.
Таблиця 2.6



На початок періоду мав місце значний недолік коштів (табл.2.6). Це порозумівається наявністю незавершеного виробництва і виробничих запасів під нього. Звідси ж випливає заборгованість перед постачальниками по оплаті товарів (матеріалів). До кінця періоду незавершене виробництво було довершено і здане замовнику і тепер у балансі відбивається дебіторська заборгованість. У зв'язку з цим недолік коштів значно знизився — з 322 881 грн. до 21 058 грн.

У цілому можна сказати що фінансовий стан підприємства стійкий. Вид діяльності даного підприємства — будівельно-монтажні роботи, що вимагають великих капіталовкладень. Невідповідність нормам деяких показників — наслідок специфічної діяльності підприємства. Проте підприємству можна дати кілька рекомендацій, для подальшого його розвитку.

Підприємству можна рекомендувати збільшити статутний капітал для поповнення оборотних коштів шляхом додаткової підписки на акції серед акціонерів.

Замість збільшення статутного капіталу можливе залучення кредитів, що, звичайно, позначилося б на рентабельності убік її зменшення, але дозволило б підвищити платоспроможність підприємства, поліпшити структуру балансу і, можливо, зацікавило б потенційного інвестора.

Підприємству також варто спробувати зберегти оборотність матеріальних оборотних коштів на колишньому рівні при збільшенні обсягу робіт і збільшенні обсягу матеріальних оборотних коштів.

Також можливі зміни в обліковій політиці даного підприємства з метою введення поетапної оплати виконаних робіт, послуг, що дозволить стабілізувати статті балансу в частині коштів і інших активів.

    продолжение
--PAGE_BREAK--2.2 Аналіз валового прибутку та інших доходів ЗАТ “ЦУМ”


Крім балансу підприємства і звіту про фінансові результати для всебічного аналізу валових прибутків слід залучити:

дані аналітичного обліку доходів і прибутків;

інформацію про роздрібний товарооборот за формами № 1-торг і № 3-торг;

відомості про методику ціноутворення, конкретні розміри торговельних надбавок (знижок) на окремі товари;

відомості про порядок організації просування товарів за каналами торгівлі, наявність і необхідність посередників, розміри доходу, що передаються на користь посередників, їх обґрунтованість.

У практиці економічного аналізу прийнято застосовувати два основних показники валового прибутку: абсолютний, що являє собою обсяг валового прибутку у вартісному вираженні (суму реалізованого накладення), і відносний (розрахунковий) — рівень валового прибутку відносно, як правило, роздрібного товарообороту (виражається у відсотках):
 (2.1)
де Рвп, — рівень валового прибутку за період;

ΣВП — сума валового прибутку за період;

ΣРТО — сума роздрібного товарообороту за той самий період.

Окремо можуть визначатися рівні доходів від операційної діяльності, тобто від реалізації та від звичайної діяльності, рівень надзвичайних доходів.
 (2.2)
Рдох — рівень доходів від операційної діяльності (від реалізації);

ВП — валовий прибуток;

ІОД — інші операційні доходи.
 (2.3)
де РДЗД — рівень доходів від звичайної діяльності;

ДУК — доходи від участі в капіталі;

ІФД — інші фінансові доходи;

ІД — інші доходи.

Відносний показник доходу показує, скільки копійок доходу дає кожна 1 грн роздрібного товарообороту. Необхідність застосування відносних показників дохідності полягає в незіставності сум валового доходу, одержаних на різний обсяг товарообороту.

У країнах із ринковою економікою основним показником дохідності вважається відношення доходів підприємства до його витрат і коефіцієнт покриття:
 (2.4)
де Кпокр — коефіцієнт покриття;

ΣВП — сума валового прибутку;

ΣВЗзмін— сума змінних витрат на збут, що відносяться до реалізованих товарів.

Цей коефіцієнт показує, скільки копійок доходів з кожної 1 грн роздрібного товарообороту направляється на покриття постійних витрат підприємства і створення прибутку та визначається за певний період (місяць, квартал, рік).

Причиною зміни коефіцієнта покриття є співвідношення, що складається між темпами динаміки роздрібного товарообороту і змінної частки витрат. Якщо сума змінних витрат обігу збільшується швидше, ніж обсяг товарообороту, то коефіцієнт покриття зменшується, і це призводить до зменшення прибутків або навіть до збитків. Щоб запобігти погіршенню фінансових показників у разі зниження коефіцієнта покриття, торговельному підприємству необхідно добитися збільшення обсягів товарообороту. Це означає збільшення порогу беззбитковості.

Несприятливе співвідношення темпів динаміки товарообороту і змінних витрат на збут може бути зумовлено:

а) зниженням ціни реалізації;

б) зростанням середніх змінних витрат на одиницю товару, в тому числі закупівельних цін, якщо оптова вартість товару включається до складу доходів і витрат;

в) погіршенням структури збуту, тобто збільшенням питомої ваги товарів із низьким коефіцієнтом покриття в загальному обсязі реалізації.

На суму валового прибутку впливають три основних чинники: обсяг роздрібного товарообороту, його асортиментна структура, враховуючи умови ціноутворення і товаропостачання з окремих товарних груп та відносний рівень накладення у відсотках до товарообороту в розрізі товарних груп.

До того ж, якщо обсяг роздрібного товарообороту впливає прямо на суму валового прибутку, то інші два чинники викликають зміну середнього рівня реалізованого накладення з усього асортименту товарів, а через нього — і зміну суми валового прибутку.Вплив указаних чинників на обсяг валового прибутку виявляють з допомогою методу різниць (на основі індексного аналізу).

Зв'язок між сумою валового прибутку і чинниками, що впливають на нього, установлюється за формулою
 (2.5)
де ΣРН — сума реалізованого накладення;

РТО — роздрібний товарооборот у сумі;

  — середній рівень накладення у відсотках до товарообороту.

Тоді зміну суми накладення за рахунок обсягів роздрібного товарообороту () можна визначити так:
 (2.6)
за рахунок середнього рівня накладення:
 (2.7)
де ΔΣ РН р рн — зміна суми накладення за рахунок його середнього рівня;

індекс 1 — яким позначається звітний обсяг або рівень показника;

індекс 0 — базовий чи плановий обсяг або рівень.

Однак середній рівень реалізованого накладення сам складається під впливом змін у структурі товарообороту і конкретних рівнів торговельного накладення з товарних груп.

Установимо зв'язок:
 (2.8)
де РРН— середній рівень реалізованого накладення;

РРН1 — конкретні рівні валового прибутку від реалізації окремих товарних груп за період;

ПВ1— питома вага товарообороту з конкретної товарної групи у відсотках до загального обсягу товарообороту підприємства за той самий період.

Вплив зазначених чинників вивчається на основі індексного аналізу структурних зрушень. Щоб застосувати метод різниць, потрібно спочатку знайти скоригований показник, що показує, яким був би середній рівень реалізованого накладення з товарообороту в цілому, якби дохідність реалізації окремих груп товарів залишилася на рівні базисного періоду, а структура товарообороту склалася, як у звітному, тобто
 (2.9)
Тоді зміну середнього рівня реалізованого накладення (валового прибутку) за рахунок змін в асортиментній структурі роздрібного товарообороту розраховують відніманням від скоригованого показника середнього показника дохідності за базисний період:
 (2.10)
А зміну середнього рівня дохідності товарів за рахунок змін у дохідності реалізації окремих товарних груп одержують відніманням від фактичного рівня реалізованого накладення за всім асортиментом скоригованого показника середньої дохідності
 (2.11)
Розміри впливу перелічених чинників на зміну загальної суми валового прибутку від реалізації одержують послідовним множенням розрахованих змін середнього рівня дохідності на фактичний обсяг роздрібного товарообороту.

Структура роздрібного товарообороту і валовий прибуток ЗАТ “ЦУМ” характеризуються такими даними (табл.2.7):
Таблиця 2.7

Обсяги і дохідність реалізації товарів ЗАТ “ЦУМ” за 1 і 2 квартали 2004 р.



1. Розрахуємо, як змінилися сума і середній рівень валового прибутку від реалізації під впливом усієї сукупності чинників:
= 2079,0 — 1536,5 = +542,5 (грн);

 = 13,2% — 13,0% = 0,2%.
2. Визначимо зміни в сумі реалізованого накладення за рахунок обсягу товарообороту і середнього рівня дохідності від реалізації:

Отже, збільшення обсягу товарообороту на 3930 грн за квартал дало можливість одержати додатково 510,9 грн валового прибутку, а підвищення середнього рівня дохідності реалізації на 0,2% принесло 31,5 грн додаткового валового прибутку від реалізації товарів.

Баланс впливу чинників
510,9 + 31,5 = 542,4 (грн).
3. Далі розкладаємо вплив середнього рівня дохідності на вплив двох окремих чинників: структури роздрібного товарообороту і дохідності продажу окремих товарних груп.

Для цього знаходимо, якою була б сума доходів за квартал, якби рівні дохідності з окремих груп товарів залишилися без змін, а структура товарообороту склалася така, як у звітному році:

Тоді середній рівень дохідності знизився на 1,2% під впливом змін у структурі реалізації:

Він підвищився за рахунок підвищення рівнів реалізованого накладення з окремих товарних груп на 1,4%:
 = 13,2% — 11,8% = +1,4%.
За рахунок зміни середнього рівня накладення відповідно змінювалася і його сума:

Через підвищення середнього рівня реалізованого накладення сума доходу від реалізації підвищилася всього на 31,5 грн, у тому числі за рахунок зростання питомої ваги менш дохідних продовольчих груп товарів у загальному товарообороті вона знизилася на 189,0 грн, а за рахунок підвищення дохідності реалізації окремих груп товарів у звітному кварталі порівняно з попереднім підвищилася на 220,5 грн.

Баланс впливу чинників
220,5-189,0=31,5.
Вплив суми роздрібного товарообороту на зміну суми валового доходу від реалізації також можна розкласти на вплив двох окремих чинників: кількості проданих товарів (g) і середньої ціни реалізації (р). Такий аналіз дає можливість виявити вплив інфляційних процесів на суму валового прибутку від реалізації товарів.Першим етапом здійснення ланцюгових підстановок є встановлення функціональної залежності між результативним показником (реалізоване накладення) і чинниками, які впливають:
РН=Σg х р х Ррн, (2.12)
де РН — сума накладення (валового прибутку від реалізації товарів);

Σg— кількість реалізованих товарів;

р — ціна реалізації;

Ррн— середній рівень реалізованого накладення.

Спосіб ланцюгових підстановок дає можливість одержати необхідні скориговані показники для аналізу чинників. Він полягає в послідовній заміні базисних значень чинників, що впливають на результативний показник, їх фактичними значеннями. Підстановки проводяться зліва направо, а кількість скоригованих показників завжди на один менша ніж тих, що впливають. Проведемо підстановки:
 базисне значення суми доходу;

 перший скоригований показник;

 другий скоригований показник;

 фактичне значення суми доходу.
Економічний зміст скоригованих показників:

перший показує, якою була б сума накладення, якби ціни і середній рівень дохідності торгівлі не змінилися, але кількість проданих товарів склалася, як у звітному періоді;

другий показує, яка була б сума валового прибутку від реалізації, якби при звітних обсягах товарообороту незмінним залишився середній рівень накладення.

Перший скоригований показник розраховується шляхом перерахунку товарообороту звітного періоду в ціни базисного з допомогою середнього індексу цін
 (2.13)
Вплив чинників визначають способом різниць за формулами:

а) зміна суми валового прибутку від реалізації під впливом змін у кількості проданих товарів
; (2.14)
б) зміна суми валового прибутку від реалізації під впливом зміни цін
; (2.15)
в) зміна суми валового прибутку від реалізації під впливом зміни середнього рівня дохідності торгівлі
 (2.16)
Розмір впливу останнього чинника повинен у даному розрахунку співпадати з розміром його впливу, одержаним за попередніми розрахунками.

Повернемося до даних табл.1 за умови, що індекс цін звітного кварталу порівняно з попереднім становить 1,94.

Тоді

Сума валового прибутку від реалізації товарів зменшилася на 481,1 грн за рахунок зменшення кількості реалізованих товарів,
1055,4-1536,5 =-481,1 (грн.),
і збільшилася на 992,1 грн. за рахунок підвищення цін на товари
2047,5 — 1055,4 = +992,1 (грн.).
Баланс впливу чинників, які формують обсяг роздрібного товарообороту,
992,1 — (481,1) = + 511,0 (грн.),
що приблизно дорівнює 510,9 грн., одержаним за попередніми розрахунками.

Вплив середнього рівня дохідності становить, як і у попередній системі чинників, 31,5 грн:
ΔРНРрн=2079 — 2047,5 = +31,5(грн.).
Аналіз чинників за наведеними методиками дає можливість виявити основні резерви збільшення валового прибутку від реалізації товарів, а саме:

1) збільшення фізичного обсягу товарообороту, тобто кількості проданих товарів за умови, що роздрібна ціна такого товару вища від оптової або хоча б дає можливість покрити всі змінні витрати обігу і створює рівень (коефіцієнт) покриття з додатними значеннями;

2) збільшення роздрібних цін на товари збільшує лише номінальну суму валового прибутку. Реально вона не зростає, оскільки в ході інфляції доходи знецінюються;

3) досягти збільшення суми реалізованого накладення можна і за рахунок формування оптимальної структури роздрібного товарообороту. З цією метою зі складу обороту виключають низькодохідні і збиткові товари та нарощують обсяги реалізації високодохідних. Але при цьому необхідно обов'язково враховувати еластичність споживчого попиту і його вплив на можливі обсяги продажу, оскільки, якщо високодохідні товари не користуються попитом, то додаткова сума накладення не буде одержана з причин зменшення обсягів реалізації товарів.

Оптимальну структуру товарообороту можна формувати і шляхом усунення зайвих оптових посередників та збільшення в роздрібному товарообороті питомої ваги товарів, що завозяться безпосередньо від виробників. Це дасть змогу знизити роздрібні ціни при збільшенні розміру валового прибутку з одиниці товару на користь торговельного підприємства.

Але усувати слід лише дійсно зайвих посередників. Відмова від послуг посередників взагалі при завезенні товарів складного асортименту до дрібних магазинів викличе уповільнення оборотності товарів і пов'язане з цим зростання витрат обігу. До того ж сума збільшення витрат може виявитися більшою, ніж додатково одержаний валовий прибуток;

4) ще один резерв збільшення суми валового прибутку від реалізації товарів — це підвищення рівнів торговельних надбавок чи знижок, що застосовуються в магазині.

Цей захід може бути виправданий у магазинах із підвищеним рівнем якості обслуговування покупців або в періоди зі зростаючими темпами інфляції, коли підвищення рівня прибутковості необхідне, щоб компенсувати витрати, які зростають підвищеними темпами.

Слід відмітити, що у цього останнього резерва збільшення суми доходів зараз з'явився об'єктивний обмежувач ринкового характеру. Місткість внутрішнього ринку вже достатньо знизилася для того, щоб попит споживачів міг впливати на розмір цін, а поява на ринку багатьох дрібних приватних торговців забезпечує наявність необхідної для такого впливу конкуренції.

І нарешті, потрібно відзначити, що аналіз доходів обов'язково необхідно проводити в тісному взаємозв'язку з аналізом витрат і фінансових результатів торговельного підприємства.


    продолжение
--PAGE_BREAK--2.3 Аналіз прибутку і рентабельності ЗАТ “ЦУМ"


Прибуток або збиток — це кінцевий результат господарської діяльності підприємства.

Для різних цілей в економіці користуються кількома видами показників прибутку торговельного підприємства:

прибуток від операційної діяльності, тобто прибуток від реалізації товарів;

прибуток від звичайної діяльності. Причому розрізняють такий

прибуток до оподаткування і після оподаткування.

З метою визначення рівнів торговельних націнок використовують перший показник.

Після врахування результатів надзвичайних подій та їх оподаткування одержують остаточну суму чистого прибутку, яку використовують для вивчення розподілу та використання прибутку.

Для визначення сальдо доходів і витрат від надзвичайних подій, які є екстраординарними і не повторюються періодично, враховуються суми збитків від стихійного лиха, пожеж, аварій тощо, за винятком сум страхового відрахування та покриття втрат за рахунок доходів від надзвичайних ситуацій.

Чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку (збитку) і податків з надзвичайного прибутку.

Суть прибутку виявляється через його функції:

1) поряд із товарооборотом прибуток є одним із узагальнюючих оціночних показників роботи торговельних підприємств, що відображає їх фінансові результати;

2) прибуток служить джерелом доходів державного бюджету, фінансування капіталовкладень і соціального розвитку колективу, підготовки кадрів, приросту власних оборотних засобів, розвитку науки і техніки, відшкодування втрат від уцінки товарів і резервом інших платежів.

Прибуток є одним із джерел формування фонду оплати праці. Це зацікавлює безпосередньо кожного торговельного працівника в збільшенні обсягів прибутку.

Відносні показники прибутку — це показники рентабельності. Вони розраховуються як відсоткове відношення суми прибутку до того чи іншого показника, що характеризує обсяги торговельної діяльності.

В економічній практиці нашої країни найпоширеніше визначення рентабельності у відсотках до товарообороту
 (2.17)
де RРТО— рентабельність роздрібного товарообороту,%;

П — сума балансового прибутку за період;

РТО — роздрібний товарооборот за той самий період.

Цей показник свідчить про кількість копійок прибутку, який приносить кожна 1 гривня роздрібного товарообороту.

Основним методом аналізу прибутку є порівняння.

У процесі аналізу прибутку і рентабельності проводяться порівняння за такими напрямами:

порівнюються обсяги прибутку і рівні рентабельності по одній і тій самій організації за різні періоди часу (аналіз динамічного ряду) або фактичні показники порівнюються з плановими. Розраховуються абсолютні відхилення, темпи зростання і приросту, коефіцієнти прискорення або уповільнення тощо;

порівнюються прибуток і рентабельність окремих торговельних підрозділів, що входять до одного об'єднання (наприклад, по окремих споживчих товариствах у межах райспоживспілки). Розраховуються абсолютні відхилення показників кожного конкретного підрозділу від середніх по об'єднанню і питома вага прибутку кожного підрозділу у формуванні загальної суми прибутку. При цьому може проводитися аналіз чинників для вивчення впливу на загальну суму прибутку в цілому по об'єднанню конкретних рівнів рентабельності, що склалися в кожному підрозділі, розподілу роздрібного товарообороту між підрозділами. Аналіз проводиться з допомогою індексів змінного і постійного складу та структурних зрушень;

порівнюється прибуток, одержаний від основної (торговельної) діяльності, із прибутком від інших (звичайних) видів діяльності даного підприємства, із розрахунком питомої ваги прибутку від реалізації товарів у всій сумі прибутку від звичайної діяльності;

порівнюється вплив основних чинників, що формують прибуток підприємства; цей вплив досліджується з допомогою балансу прибутку:
Пзд = РТО — ПДВ — А — КВТ + ІОД — АВ — ВЗ — ІОВ + ФД — ФВ + ІД — ІВ. (2.18)
де Пзд — сума прибутку від звичайної діяльності до оподаткування;

РТО — роздрібний товарооборот (дохід, виручка від реалізації товарів);

ПДВ — податок на додану вартість;

А — акцизний збір, що підлягає внесенню до бюджету;

КВТ — купівельна вартість товарів (собівартість);

ІОД — інші операційні доходи;

АВ — адміністративні витрати;

ВЗ — витрати на збут;

ІОВ — інші операційні витрати;

ФД — фінансові доходи, включаючи доходи від участі в капіталі;

ФВ— фінансові витрати, включаючи втрати від участі в капіталі;

ІД; ІВ — відповідно інші доходи та витрати,

Або
Пч = Пзд — ПП. + НД — НВ — ПНП, (2.19)
де Пч-прибуток чистий;

ПП-податок на прибуток;

НД; НВ-відповідно надзвичайні доходи та витрати;

ПНП-податки з надзвичайного прибутку.

Вплив кожного конкретного показника, що складає прибуток (збиток) на суму фінансового результату, знаходять шляхом визначення відносних відхилень фактичних значень показників чинників від плану чи значення за базисний період.

Відносні відхилення — це зміна суми показника чинника за період (або порівняно з планом) лише за рахунок зміни рівня цього показника у відсотках до роздрібного товарообороту без урахування зміни обсягів валової виручки. Він визначається за формулою
 (2.20)
де ΔПзд — зміна суми прибутку від звичайної діяльності до оподаткування за рахунок зміни рівня валового прибутку; РРН1та РРН0 — рівні реалізованого накладення у відсотках до роздрібного товарообороту відповідно за звітний і базисний (або плановий) періоди; РТО1 — обсяг роздрібного обороту за звітний період.

При цьому зміни в рентабельності товарообороту за рахунок рівня реалізованого накладення визначають за формулою
ΔРЗД = (РРН1 — РРН0) (2.21)
Аналогічно розраховується міра впливу на рентабельність і суму прибутку кожного чинника, що входить до балансу прибутку, але напрям впливу не завжди відповідає напряму відносного відхилення.

Якщо між показником чинника і балансовим прибутком існує прямий зв'язок («більше — більше», «менше — менше»), то знак відхилення співпадає зі знаком впливу. Це відповідає випадку з товарооборотом, реалізованим накладенням, іншими оперативними, фінансовими та іншими доходами.

Але якщо зв'язок між сумою прибутку і показником чинника зворотний («більше — менше», «менше — більше»), то знак впливу протилежний знаку відхилення. Наприклад, збільшення адміністративних витрат, витрат на збут, фінансових та інших видів витрат, призводить до зменшення суми прибутку і тоді
 (2.22)
Додатково розраховується вплив на суму прибутку змін в обсягах роздрібного товарообороту.

Вважається, що цей чинник впливає лише на зміни в сумі прибутку, а на рівень рентабельності — ні. Таке припущення дає можливість спростити розрахунки.

Тут нехтують тим, що збільшення обсягів обороту приводить до зниження рівня витрат обігу із умовно-постійних статей, і навпаки.

Вплив обсягів роздрібного товарообороту на суму балансового прибутку визначають за формулою
 (2.23)
Чинники, що формують балансовий прибуток підприємства, наведені в табл.2.8

За даними табл.2.8 сума прибутку від реалізації за рік зросла на 140 — 52 = 88 (тис. грн). У тому числі чинники балансу прибутку зумовили її зменшення на
7,70 — 12,25 — 17,50 — 36,75 + 4,20 = — 70(тис. грн).
Таблиця 2.8

Чинники, що формують прибуток ЗАТ “ЦУМ” від реалізації(у тис. грн)



Ці самі чинники вплинули і на зниження рівня рентабельності обороту на 2,00 відсоткових пункти,
4,00 — 6,00 = — 2,00, або

0,22 — 0,35 — 0,5 — 1,05 + 0,12 = — 2,00.
Вплив збільшення обсягів обороту зумовив збільшення суми балансового прибутку на

Баланс впливу чинників
140,00 — 52,00 = 88,00 = 158,00 — 70,00.
Аналіз надзвичайних доходів і витрат передбачає вивчення їх структури і динаміки, виявлення основних джерел доходів і причин виникнення витрат.

Результатами такого аналізу є розробка заходів і рекомендацій щодо запобігання виникненню надзвичайних подій, особливо тих, що пов'язані з виникненням витрат.


    продолжение
--PAGE_BREAK--2.4 Розподіл та використання прибутку ЗАТ “ЦУМ”


Розподіл прибутку підприємства є важливим економічним важелем, що забезпечує гармонізацію економічних інтересів держави, підприємства як господарюючого суб'єкта ринку, його трудового колективу.

Порядок розподілу прибутку підприємства залежить від чинного законодавства, яке регулює взаємовідносини підприємства з бюджетом, форми власності і організаційно-правового статусу підприємства.

Чинний порядок розподілу прибутку підприємства можна подати у вигляді схеми (додаток Є).

Одержаний підприємством прибуток направляється на виплату податків та обов'язкових платежів, що сплачуються з прибутку, і на утворення чистого прибутку. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, використовується для матеріального заохочення і соціального розвитку, формування резервного фонду, фондів комерційного ризику, виробничого розвитку, виплати дивідендів, поповнення інших фондів, що формуються за рішенням підприємства. Розмір фондів фінансових коштів, що утворюються підприємством за рахунок чистого прибутку, не регламентується, за винятком резервного фонду (для акціонерних товариств).

Розподіл прибутку має певні особливості залежно від організаційно-правової форми господарювання.

Так, якщо торговельне підприємство має статус акціонерного товариства, то при розподілі прибутку виникає необхідність формування фонду виплати дивідендів та резервного фонду, в обсягах визначених законодавством.

Розмір відрахувань до фонду виплати дивідендів залежить від обсягу та структури (звичайні та привілейовані акції) акціонерного капіталу, кон'юнктури фінансового ринку та типу дивідендної політики, яку проводить торговельне підприємство.

В підприємствах з участю іноземного капіталу передбачається поділ чистого прибутку на частину вітчизняного та іноземного учасника згідно умов установчого договору.

Для підприємства споживчої кооперації одним із напрямків використання прибутку є відрахування на пайові (членські) внески.

В орендних підприємствам за рахунок чистого прибутку сплачується частина орендної плати, яка перевищує розмір амортизаційних відрахувань на орендоване майно, а також може створюватися фонд викупу.

Основною метоюпланування розподілу чистого прибутку є оптимізація пропорції між частиною чистого прибутку, що споживається (персоналом та власниками підприємства), та частиною, що залишається в кругообігу коштів підприємства.

Планування розподілу прибутку в ЗАТ “ЦУМ” здійснюється в такому порядку:

1. Визначення потреби в прибутку за напрямками його використання.

2. Формування цільової структури розподілу прибутку.

3. Визначення пріоритетності в використанні прибутку за окремими напрямками використання.

4. Збалансування потреби в прибутку по напрямках його використання з можливостями отримання прибутку при здійсненні господарсько-фінансової діяльності підприємства.

Розрахунок потреби в прибутку за напрямками його використання здійснюється за окремими елементами його складових:

фінансування розвитку матеріально-технічної бази підприємства (авансування основного капіталу);

фінансування приросту власних оборотних коштів (авансування власного оборотного капіталу);

фінансовий резерв (фонд ризику чи фонд регулювання цін);

погашення довгострокових і середньострокових кредитів банків;

погашення інших видів кредитних зобов'язань підприємства і виплата процентів з них;

придбання кредитних зобов'язань, акцій інших підприємств;

фінансування діяльності об'єднань, асоціацій, концернів і інших горизонтальних структур, членом яких є підприємство;

здійснення соціального розвитку і заохочення трудового колективу;

виплата дивідендів власникам підприємства;

сплата податків, інших обов'язкових платежів і внесків, передбачених законодавством.

Потреба в прибутку для забезпечення приросту основних фондів визначається на основі експертної оцінки з урахуванням реальної потреби і можливостей розвитку матеріально-технічної бази підприємства та наявності інших джерел (крім прибутку), що використовуються для його фінансування.

Потреба в прибутку для авансування власного оборотного капіталу визначається, виходячи із суми власних оборотних коштів, необхідних підприємству при плановому обсязі діяльності. Розрахунок суми цих коштів можна здійснити за традиційною методикою (методом техніко-економічних розрахунків) або спрощено — на основі даних про наявність оборотних коштів на початок планового періоду, прогнозних темпів зміни товарообороту, зміни часткової участі власних оборотних коштів в кредитуванні товарно-матеріальних цінностей і частки кредитованого товарообороту в його загальному обсязі.

Потреба у формуванні резервного фонду може бути визначена по-різному: як процент відрахувань від прибутку, передбачений статутом підприємства чи чинним законодавством — виходячи із фактичної потреби в коштах цього фонду в базовому періоді, планового зростання обсягу діяльності підприємства та зміни ступеня її ризикованості.

Потреба в прибутку для погашення середньо — і довгострокових кредитів банків, а також інших видів кредитних зобов'язань (випущених підприємством облігацій) та виплаті процентів з них визначається виходячи з умов і термінів надання цих коштів.

Використання прибутку на придбання кредитних зобов'язань, акцій інших підприємств визначається, як правило, експертним шляхом з урахуванням цілей, які ставить перед собою підприємство: перелив капіталу в інші галузі економіки, покращення умов постачання і матеріально-технічного забезпечення, розширення ринку збуту та інші.

Потреба в прибутку для фінансування діяльності об'єднань, асоціацій і інших горизонтальних структур, членом яких є підприємство, визначається виходячи із умов договорів та статутів цих структур в абсолютній сумі або в процентах від одержаного прибутку чи обсягу діяльності підприємства.

Потреба в прибутку для здійснення соціальних, культурних заходів і житлового будівництва, а також обсяг коштів, що спрямовуються на заохочення робітників за принципом «участь в прибутку», повинна визначатись виходячи із умов найму робочої сили та вимог профспілкових комітетів трудових колективів до обсягу цих витрат.

Розмір необхідних дивідендних виплат, визначають так, щоб рівень виплачуваного дивіденду дозволяв забезпечити економічну зацікавленість власників у зростанні ефективності роботи підприємства. При цьому слід використовувати інформацію про рівень дивідендів на інших підприємствах, рух позичкової ставки та проценту по депозитних вкладах.

Сумарна потреба в прибуткові — за всіма напрямками його використання може бути прийнята як один з варіантів величини цільового чистого прибутку підприємства.

Після визначення потреби в прибутку за окремими напрямками його використання здійснюють формування цільової структури розподілу прибутку.

При проведенні цієї роботи необхідно враховувати значну кількість факторів, найважливішими з яких є:

стадія життєвого циклу підприємства та стратегічні цілі його розвитку;

темпи зростання товарообігу, передбачені стратегічним планом розвитку підприємства;

наявна структура капіталу підприємства та ступінь її оптимальності; можливість залучення капіталу з альтернативних джерел;

необхідність здійснення реального інвестування з метою раціональної диверсифікації, впровадження нових технологій, розширення, оновлення та модернізація основних фондів тощо;

необхідність здійснення проектів фінансових інвестицій з метою отримання додаткових, в тому числі спекулятивних доходів, переливу капіталу в більш ефективні та прибуткові сфери бізнесу тощо;

прийнята на підприємстві система матеріального заохочення персоналу, потреба у використанні різних форм участі персоналу в капіталі підприємства;

обсяги соціальної сфери підприємства, потреба в її поточному фінансуванні та подальшому розвитку;

економічні інтереси власників підприємства на короткостроковий та довгостроковий періоди, рівень оподаткування дивідендних виплат.

Оцінка впливу перелічених факторів дозволяє здійснити ранжування потреб у використанні прибутку при формуванні його нижчим за цільову величину.

Іноді, якщо зовнішнє середовище, в якому працює підприємство, і його внутрішня господарська політика залишаються незмінними протягом певного часу та помітних змін на майбутнє не передбачається, планування прибутку може проводитися від досягнутого рівня з використанням показників динаміки. Розрахунки проводяться за формулою
 (2.24)
де ΔТРТО — темп приросту роздрібного товарообороту, що планується, у відсотках до звітного року;

  — коефіцієнт співвідношення середньорічних темпів приросту прибутку і роздрібного товарообороту:

Відомі звітні дані про товарооборот і суму прибутку ЗАТ “ЦУМ” за три останні місяці. Розрахунки проведені в табл.2.9


Таблиця 2.9

Розрахунок коефіцієнта співвідношення ЗАТ “ЦУМ” середньомісячних темпів приросту прибутку та роздрібного товарообороту(у тис. грн)



Коефіцієнт співвідношення показує, що на кожен 1% приросту роздрібного товарообороту прибуток приростає на 1,0506%:

Рентабельність у всіх випадках планується як відношення планових обсягів прибутку і товарообороту.

В умовах ринкової економіки, щоб забезпечити прибуткове використання позичених коштів, рівень загальної рентабельності (тобто рентабельності всіх активів підприємства) може бути обґрунтований, виходячи із розміру діючої безризикової ставки кредитного ринку. Щоб використання кредитів було прибутковим, рівень загальної рентабельності повинен бути вищим від рентабельності позиченого капіталу.

    продолжение
--PAGE_BREAK--3. Стратегія управління прибутком підприємства та оцінка резервів зростання прибутку на перспективу 3.1 Стратегічна мета підприємства та її досягнення


Стратегія управління підприємством пов'язана з визначенням головної мети його функціонування. Найчастіше ця головна мета формулюється як досягнення певного рівня рентабельності на вкладений капітал і, відповідно, одержання певної маси чистого прибутку.

Як відомо, маса прибутку підприємства залежить, з одного боку, від величини доходів, що одержує підприємство, з другого — від розмірів витрат обігу. Формування доходів і витрат підприємства обумовлюються передусім обсягами його діяльності (товарообороту), а також асортиментною, ціновою політикою і ресурсним забезпеченням товарообороту. Взаємозв'язок між стратегічною метою підприємства і факторами, що забезпечують її досягнення, може бути представлений схемою (додаток Е).

На першому етапі визначають цільову суму прибутку підприємства, величина якої залежить від стадії життєвого циклу підприємства, стратегічних завдань, які стоять перед підприємством в майбутньому періоді, тактики їх вирішення. При цьому величина цільової суми прибутку може знаходитися в інтервалі від точки беззбитковості до точки рівноваги, яка відповідає одержанню максимального прибутку.

Як відомо, кожна одиниця товарообороту додає певну величину до доходу і витрат торговельного підприємства. Цей приріст отримав назви: граничні доходи і граничні витрати.

Якщо граничний доход більший за граничні витрати, то кожна одиниця товарообороту додає до доходу більшу величину, ніж до суми витрат.

При такому становищі різниця між доходами і витратами зростає, що означає і зростання прибутку підприємства.

Максимум прибутку досягається при такому обсязі товарообороту, коли:
МR=МС, (3.1)
де МR — граничні доходи, що одержуються від реалізації кожної додаткової одиниці товарообороту;

МС — граничні витрати при реалізації кожної додаткової одиниці товарообороту. Доведемо цей висновок. Приріст на кожну одиницю товарообігу визначається так:
ΔП =Пn — П n-1 (3.2)
де ΔП — змінювання прибутку, що пов'язане зі збільшенням товарообороту на одну одиницю;

Пn, П n-1 — відповідно, прибуток підприємства при реалізації n-ої одиниці товарообороту та (n-1) — ої одиниці товарообороту. Прибуток підприємства визначається як різниця між загальним доходом і витратами при відповідному обсязі товарообороту тобто:
Пn = ТРn — ТСn (3.3)

Пn-1 = ТРn-1 — ТС n-1 (3.4)
де ТРn, ТРn-1 — відповідно, загальний валовий доход при реалізації n-ої та n-1 одиниці товарообороту;ТСn, ТС n-1 — загальні затрати при реалізації n-ої та (n-1) одиниці товарообороту; Якщо підставити вирази (3.3) і (3.4) в рівняння (3.2), одержимо:
ΔП = (ТРn — ТСn) — (ТРn-1 — ТС n-1) (3.5)
Підприємство одержить максимальний прибуток при такому обсязі товарообороту, коли збільшення обсягів реалізації не приведе до зміни обсягів прибутку тобто:ΔП= 0.

Подальше збільшення обсягів реалізації економічно невигідно підприємству, тому що не буде забезпечувати подальше зростання прибутку.

На другому етапі обґрунтування стратегії визначають обсяг товарообороту, який забезпечує одержання цільової суми прибутку.

Для цього, з одного боку, розраховують необхідний обсяг товарообороту (виходячи із величини цільового прибутку), а з другого — оцінюють можливий обсяг товарообороту, який відповідає попиту населення на товари і ресурсозабезпеченості обороту (можливий обсяг закупки товарів, розміри товарних запасів, потужність торговельного підприємства і її використання, чисельність робітників і продуктивність їх праці).

Досягнення збалансованості між необхідним і можливим обсягами товарообороту забезпечується на наступних етапах розробки стратегії управління прибутком шляхом розробки асортиментної, та ресурсної цінової політики підприємства.

Розробка асортиментної політики підприємства (3 етап) має бути спрямована на оптимальну товарно-групову структуру відповідно до структури попиту населення.

Обґрунтування цінової політики (4 етап) має бути спрямоване на визначення оптимальних цін реалізації товарів, при яких досягається оптимальний обсяг товарообороту, а як наслідок — максимальний прибуток. Взаємозв'язок між прибутком, обсягом товарообороту і ціною реалізації товарів відображається на мал. додатку Ж. Торговельне підприємство при укладанні комерційних угод з закупівлі товарів мусить виходити із указаних залежностей, що дозволяє йому оптимізувати асортимент товарів і ціни їх реалізації.

Формування ресурсної політики підприємства, яка здійснюється в ході 5 етапу обґрунтування стратегії управління прибутком, має передбачати залучення ресурсів, які забезпечують досягнення необхідного обсягу діяльності із найменшими затратами.

Шостий та сьомий етапирозробки стратегії пов'язані з вирішенням завдань управління валовим доходом та поточними витратами торговельного підприємства, які були розглянуті вище. Результатом розробки стратегії є визначення можливого (реального) обсягу отримання доходів та здійснення поточних витрат на плановий період, порівняння яких дозволяє оцінити можливий обсяг прибутку підприємства.

На восьмому етапі можливий обсяг отримання прибутку необхідно порівняти з його цільовим розміром. Якщо відповідність досягнута, стратегічний план приймається до виконання (9 етап), здійснюються заходи з контролю за ходом його реалізації.

Якщо відповідність не досягається, необхідно виявити можливі резерви збільшення прибутку за рахунок раціонального використання ресурсів, зниження витрат та збільшення доходів, або ж варто відкоригувати (зменшити) цільову суму прибутку.


    продолжение
--PAGE_BREAK--3.2 Резерви зростання прибутку


Відображаючи рівень витрат на реалізацію товарів, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації діяльності. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію діяльності, тим нижча собівартість виробництва та реалізації. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності діяльності підприємства.

При обчисленні собівартості виконаних робіт до яких можна віднести реалізацію товарів, важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на:

виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

обслуговування виробничого процесу і управління ним;

набір і підготовку кадрів;

поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці повної відповідності між дійсними витратами на виробництво, реалізацію і собівартістю продукції не існує. Так, згідно з встановленим порядком не включаються у собівартість, а відшкодовуються за рахунок прибутку або інших джерел витрати на підготовку і освоєння нової продукції. Разом з тим є витрати, які включаються у собівартість продукції, але не мають прямого зв'язку з виробництвом. До них в ЗАТ “ЦУМ” належать оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня матерів, які мають дітей віком до одного року тощо.

Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (псування матеріалів тощо), включаються у фактичну собівартість, а втрати від порушення договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку чи інших джерел.

Склад витрат, які включаються у собівартість, не є незмінним. Вони можуть дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін повинно бути повніше відображення у собівартості дійсних витрат на виробництво, реалізацію продукції, товарів.

Слід відрізняти витрати загальні й на одиницю продукції або виконаних робіт. Загальні витрати — це витрати на весь обсяг робіт за певний період. Ця сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої, реалізованої продукції або виконаних робіт. На даному етапі виникають труднощі.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, на наш погляд, в даному випадку доцільно використовувати поняття граничних витрат, які характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виконаних робіт.

Якщо загальні витрати виразити певною функцією обсягу виконаних робіт, то граничний їх рівень є першою похідною цієї функції. Це витрати на останню гривню за часом виконання робіт. Показник граничних витрат можна використовувати при аналізі доцільності зміни обсягу виконуваних робіт.

Доцільно, на наш погляд, визначити та проаналізувати динаміку непропорційних витрат, поділяючи їх на прогресуючі та дегресуючі. Тобто ті, які зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва (прогресуючі витрати). Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці яка в повній мірі використовується в ЗАТ “ЦУМ", додаткові рекламні витрати. Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію, наприклад, торгового обладнання і устаткування, ремонт, інструмент тощо.

Наприклад, вартість одиниці товару — 50 грн. Змінні витрати на одиницю — 20 грн. Загальні постійні витрати — 2400 грн.

Визначимо точку беззбитковості у грошовому і натуральному показниках.

Маржинальний доход на одиницю: 50-20=30 грн.

Точка беззбитковості у натуральних одиницях: 2400: 30=800 (м3).

Коефіцієнт маржинального доходу: 30: 50=0,6

Точка беззбитковості у грошових одиницях: 2400: 0,6 = 4000 грн.





Рис.3.1 Графік беззбитковості
Для беззбиткової роботи підприємство має продати 800 одиниць товару.

В практичних обчисленнях загальну динаміку змінних витрат можна спростити, вважаючи всю їх сукупність пропорційною. Це значно полегшить аналіз і прогнозування витрат.

Висновки


Таким чином, під час написання дипломної роботи були поглибленні і закріпленні теоретичні знання, набутті практичні навички з обраної теми дослідження.

Економічна криза перехідного періоду до ринкової економіки з особливою гостротою позначилася на господарсько-фінансовій діяльності, зокрема на діяльності ЗАТ “ЦУМ", оскільки за часів директивної економіки більш як половину обігових коштів формувалися за рахунок банківських кредитів. Мінімальні нормативи власних обігових коштів, які застосовувалися банком при кредитуванні, були заниженими. Встановлення низьких нормативів власних обігових коштів було не безпричинним. Низькі нормативи давали змогу значну частину розподілюваного прибутку спрямовувати на будівництво великих оптових баз, універмагів, ресторанів, заготівельних складів тощо. Власні обігові кошти поповнювалися переважно лише до мінімального нормативу, передбаченого умовами короткострокового кредитування. Однак в умовах перехідної економіки наявних власних обігових коштів у багатьох підприємств виявилося надто мало, щоб забезпечити повне освоєння нововведених об'єктів і зберегти фінансову стійкість організацій і підприємств.

Кризовий стан економіки України, громіздка матеріально-технічна база і недостатність власних обігових коштів призвели до того, що більша кількість підприємств України за порівняно короткий термін (із 2002 до 2008 року) опинилися у важкому фінансовому стані.

Різке зростання процентної ставки за кредит, призупинення кредитування з обороту вже з перших днів реформування економіки України призвели до різкого зниження обігових коштів, а відтак до недостатності запасів сировини, матеріалів, товарів та інших засобів, необхідних для нормальної роботи організацій і підприємств. Це призвело до щорічного зменшення обсягів діяльності, неефективного використання виробничих потужностей, зростання витратомісткості і збитковості. Як наслідок відбувається процес «вимивання» власних коштів з обігу, зростання поточної неліквідності боргових зобов'язань. Кризові явища найвідчутніше торкнулися однієї з галузей діяльності — торгівлі. У перехідний період до ринкової економіки торговельні організації і підприємства у своїй більшості не змогли належним чином поповнювати запасів товарів, бути конкурентоспроможними. Тому, починаючи з 2001 року обсяг роздрібного товарообороту торгових підприємств України у порівняльних цінах щорічно знижувався, а рівень витрат обігу зростав.

Фінансова стабілізація насамперед досягається налагодженням безперервної і ефективної діяльності суб'єктів господарювання та вмілим управлінням виробничими фондами і джерелами їх формування.

У ситуації, що склалася, нелегко забезпечити фінансову стабільність, але можливо. Для виходу з фінансової кризи необхідно виробити загальну стратегію фінансового оздоровлення організацій і підприємств.

До основних напрямів фінансової стабілізації належать такі:

1. Оптимізація структури активів. Вона передбачає раціональне розміщення капіталу, передусім власного, в активах. Частку необоротних активів і обігових коштів доцільно довести до оптимального їхнього обсягу, зумовленого бізнес-планом, із таким розрахунком, щоб прогнозована фондовіддача забезпечувала отримання прибутку, достатнього для самофінансування господарської діяльності. Але слід зазначити, що ефективне використання основних фондів потребує значних інвестицій в обігові кошти. Тому на базі тимчасово збиткових підприємств доцільно створювати госпрозрахункові відособлені підрозділи із залученням додаткових коштів на формування власних обігових коштів у розмірі не менш як 50% від загальної потреби в обігових коштах. Кошти від реалізації основних фондів слід скеровувати на поповнення власних обігових коштів.

2. Ресурсне збалансування кругообігу оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Воно досягається шляхом визначення оптимальної потреби у коштах, необхідних для виконання прогнозованих обсягів діяльності та її узгодження з реально можливими джерелами формування обігових коштів.

3. Збільшення обсягу і частки власних коштів в обігу. Кожному суб'єкту господарювання необхідно подбати, щоб до 50% планових обігових коштів формувалося за рахунок власних коштів. Це забезпечить йому певну фінансову стійкість і платоспроможність, створить реальну можливість залучення в обіг банківського та комерційного кредитів.

Збільшення обсягу і частки власних коштів у формуванні обігових коштів досягається шляхом як додаткового залучення в обіг власного капіталу, так і підвищення ефективності його використання у процесі кругообігу цих коштів.

У сучасних складних умовах, коли значна частка підприємств збиткова, прибуток тимчасово не може бути головним джерелом поповнення власних обігових коштів.

4. Зменшення витратомісткості обігу. Оптимізація витрат, зведення їх до економічно виправданого мінімуму сприяє зростанню рентабельності, підвищує фінансову стійкість. Тому кожному суб'єкту господарювання необхідно налагодити економічно обґрунтоване планування витрат, збалансувати витрати з прогнозованими доходами із таким розрахунком, щоб підприємство отримувало прибуток, достатній для самофінансування. Одночасно слід налагодити постійний контроль за дотриманням кошторису витрат, шукати шляхів можливого зниження рівня витрат.

5. Перехід на ринкове ціноутворення. Ринок ціноутворення зобов'язує підходити до формування ціни виважено, з урахуванням попиту і пропозиції, з орієнтацією на цінового лідера на аналогічні за якістю товари.

6. Ефективне управління фінансовими ресурсами організацій і підприємств.

Втілення в життя стратегії фінансового оздоровлення можливе за наявності структуризованої фінансової служби, спроможної налагодити економічно обґрунтоване фінансове планування і прогнозування, професійно виконувати оперативну фінансову і контрольно-аналітичну роботу, надавати консультативну, методичну й організаційну допомогу структурним підрозділам. Для забезпечення ефективного управління фінансовими ресурсами доцільно ввести посаду заступника керівника з фінансово-економічної роботи. Оперативне вирішення назрілих питань значною мірою сприятиме фінансовій стабілізації у споживчій кооперації.

Для здійснення багатогалузевої діяльності використовується значний ресурсний потенціал: основні фонди, обігові кошти, робочу силу.

Особливо гостро постає проблема збереження і оновлення основних фондів. Розв'язати цю проблему можна з припиненням відчуження об'єктів споживчої кооперації, переведенням цього стихійного процесу в кероване русло на основі програм координування планів продажу, оренди, ліквідації, застави, реалізації об'єктів; розробкою сучасної інвестиційної політики, що ґрунтується на власних інвестиціях і залученні капіталу фізичних і юридичних осіб, у тому числі й зарубіжних; оптимізацією структури матеріально-технічної бази, її територіальним розміщенням.

Розв'язання проблеми повнішого використання основних фондів залежить переважно від зовнішніх умов. По-перше, необхідна активізація внутрішнього ринку, особливо сільського, за рахунок підвищення платоспроможного попиту сільського населення. По-друге, потрібно освоїти зовнішні ринки, розширити систему міжнародних торговельних зв'язків із тим, щоб суттєво збільшити експорт продукції і сировини, в широких масштабах здійснювати товарообмінні операції.

Чинні кредитні ресурси і незначні власні обігові кошти дестабілізують фінансовий стан підприємств, блокують платежі, знижують прибутковість. Таким чином, основна проблема фінансового забезпечення полягає в нестачі власних ресурсів і низькій віддачі обігових коштів. Ця проблема характерна для всієї економіки.

Важливим резервом підвищення ефективності діяльності є насамперед збільшення обсягів господарської діяльності. Відомо, що збільшення обсягів виробництва скорочує собівартість продукції. Ця закономірність характерна і для сфери обігу.

Підвищення ефективності функціонування — процес складний і багатогранний. Він зумовлений як внутрішньосистемними, так і зовнішніми умовами і потребує здійснення комплексу економічних, фінансових і організаційних заходів.

Конкретними чи не найголовнішими заходами поліпшення стану діяльності є наведення порядку, забезпечення управління галуззю, організація належної роботи з формування ресурсів.

Правлінням та керівництву підприємств слід працювати над питаннями перепрофілювання деяких нерентабельних підприємств.

Потрібно ефективніше використовувати наявну матеріально-технічну базу шляхом оновлення й розширення асортименту власної продукції і дбати, щоб вона продавалася за нижчими цінами, ніж у конкурентів. На виробничих підприємствах необхідно скорочувати непродуктивні затрати, розширювати асортимент, знижувати усі види затрат на виробництво, що приведе до зниження собівартості продукції, встановлення помірних і доступних цін, забезпечить конкурентоспроможність на ринку. Підтримка власного виробництва має стати найголовнішим завданням усіх без винятку підприємств, одним із пріоритетних напрямів їхньої роботи. Для відчутного поліпшення справ у виробництві й досягнення зростання обсягів випуску товарів слід рішуче впроваджувати прогресивні технології, оновлення асортименту і випуску конкурентоспроможної продукції.

    продолжение
--PAGE_BREAK--Список використаної літератури


1.                 Закон України про підприємництво: К:, 2007-13 ст.

2.                 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»

3.                 Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» від 31 грудня 2009 р. № 318. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, № 1

4.                 ПБО-16 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. № 27/4248

5.                 Типове Положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості: затверджено Постановою Кабінету Міністрів в України від 26.04.2006 р.

6.                 Коментар нового положення “Про бухгалтерську звітність підприємств" // Галицькі контракти. — 2009. №7

7.                 Атрохимович Г.П., Комаров В.И. Економіка підприємств в умовах госпрозрахунку.М. Агропромвидат 2000-254 с.

8.                 Акиненко А.Ф., Ширімет А. Д,. Облік калькулювання і аналіз собівартості продукції — МГУ, 1984 — 269 с.

9.                 Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ. — М.: ДИС. — 2007.

10.             Баскин А.И. Планування потребності в матеріальних ресурсах на підприємстві — Київ: Техніка, 1983, 49 с.

11.             Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. — М.: Финансы и статистика. — 2003.

12.             Безруких П.С. Облік і калькулювання собівартості продукції К. Фінанси 2004-320 с.

13.             Багнрольц С.Б. Вопроси совершенствования економического анализа себестоимости продукции и финансового состояния обьеденений. Бухгалтерский учет. 2004 №7 с.8.

14.             Бандурка Фінансова діяльність підприємств. — Київ. — ”Либідь", 2008.

15.             Балабанов И.Т. Финансовій менеджмент: Учебник. — Москва: Финансы и статистика, 2004.

16.             Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы. — М.: ИНФРА-М, 2008.

17.             Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. — К.: НИКА-ЦЕНТР, 2009.

18.             Бріхем Є. Основи фінансового менеджменту. — К.: Молодь, 2004.

19.             Буфатіна І. Особливості обліку витрат за Національними стандартами. // Все про бухгалтерський облік — 2000. — № 14. с.27

20.             Білик М. Державні підприємства як об’єкт фінансового управління в умовах переходу до ринкової економіки // Український журнал “Економіст". — 2009. — №1

21.             Візіло А. Два метри кордону // Галицькі контракти. — 2009. №18

22.             Гриценко А.І. Вдосконалення обліку витрат праці і її оплати // Економіка. — 2005р. — №5. — с.13-18

23.             Глен А. Велш, Деніел Г. Шорт. «Основи фінансового обліку»

24.             Голов С.Ф. Бухгалтерський облік і фінансова звітність в Україні: Навчально — практичний посібник. — Дніпропетровськ,: ТОВ “Баланс -клуб", 2000. — 768с.

25.             Голованів Л.А. Облік витрат на виробництво, доходів і фінансових результатів в умовах ринкової економіки // Економіка сільськогосподарських і переробних підприємств. — 2007р. — №5. — с.33-37.

26.             Горфинкель В.Я. Экономика предприятия: Учебник. — М.:, 2006. — 367 с.

27.             Ейсан Нікбахт, Анджеліко Гроппеллі. Фінанси — К: “Основи”, — 2003.

28.             Замков О.О., Толстопятенко А.В., Черемных Ю.Н. Математические методы в економике. — М: ДИС, — 2007.

29.             Житна І.П. Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства. — Київ. Вища школа 2002, 190 с.

30.             Калина А.В. та ін. Сучасний економічний аналіз і прогнозування: Посібник. — К.:, 2007. -272 с.

31.             Качтарик Я.Д. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємства: // Фінанси України. — 2009. — №10. — С.138-140.

32.             Кобилянська О. Облік валових витрат і валових доходів // Все про бухгалтерський облік — 2008. — № 6. с.6-9

33.             Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — М.: Финансы и статистика, 2006.

34.             Кондратьева А. Проблемы анализа финансового состояния предприятий в условиях переходной экономики: // персонал — спецвыпуск. -2008. -С.177-182.

35.             Кондратьєв О.В. Оцінка фінансової стійкості підприємств та її показники: // Фінанси України. — 2006. — №11. — С.66-69.

36.             Коласс Б. Управление финансовой деятельностью предприятия: проблемы, концепции и методы. М.: Финансы, 2007.

37.             Криворучко М.И., Петровський В.В. Облік та аналіз фінансових активів. — К: “Феникс", — 2007.

38.             Мельничук Г.М. Аналіз господарської діяльності в промисловості. Підручник — К. Вища школа 2000 — т 318 с.

39.             Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій. Затв. Наказом Агенства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 21 березня 2007 р., №37.

40.             Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. -в 2 т. — К.:, 2005. — 400 с.

41.             Родионова В.М., Федотова М.А. Финансовая устойчивость предприятия в условиях инфляции. — М.: Финасы и статистика, — 2003.

42.             Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е изд., перераб. и доп. - Минск: ООО «Новое знание», 2000

43.             Семенець І.В. Визначення фінансових результатів діяльності підприємства: // Фінанси України. — 2009. — №9. — С.44-48.

44.             Соколова Л.М. и др. Критерии оценки финансового состояния предприятий: // Бизнес-информ. — 2006. — №10. — С.45-48

45.             Стоянова и др. Финансовый менеджмент. Учебное пособие. М.: Перспектива, 2003.

46.             Шеремет А.Д., Сейфулин Р.С. Методика финансового анализа М.: Инфра-М, 2006.

47.             Шим Дж., Сигел Дж. Методы управления стоимостью и анализ затрат. — М.: Филин, 2006.

48.             Фінанси підприємств за редакцією кандидата економічних наук, професора А.М. Поддєрьогіна. — Київ, 2000.

49.             Церетелі Л. Проблемні питання реалізації товарів, продукції, послуг. “Все про бухгалтерський облік"; 2008; № 67.



--PAGE_BREAK--