--PAGE_BREAK--Публікації.Результати дисертаційного дослідження висвітлено в 7 публікаціях загальним обсягом 3,2 д.а., з них 6 одноосібних статей у наукових фахових виданнях.
Обсягіструктурадисертації.Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Основний обсяг роботи – 173 сторінки, рисунки займають 4 сторінки, таблиці – 2 сторінки; список використаних джерел (191 найменування) – 17 сторінок; 16 додатків – 144 сторінки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Увступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; розкрито зв’язок дисертації з науковими програмами, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, теоретичну і методологічну основу роботи, інформаційну базу, сформульовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.
У першому розділі „Теоретичніосновиуправлінняінвестиційноюдіяльністюпідприємств”проведено аналіз понять “інвестиції” та “інвестиційна діяльність”, розкрито форми здійснення інвестицій; визначено особливості управління формуванням інвестиційних ресурсів та охарактеризовано основні управлінські складові провадження інвестиційної діяльності на підприємстві.
На основі узагальнення теоретичних підходів до визначення поняття „інвестиції” в дослідженні обґрунтовано, що основною метою інвестицій на підприємстві є забезпечення різних форм його розвитку і нагромадження капіталу, а поняття інвестиційної діяльності доцільно розглядати в контексті сподівань зацікавлених сторін на успішний економічний розвиток і довготермінове зростання ціни підприємства. Згідно із сучасною концепцією управління, спрямованого на зростання добробуту, інвестиційну діяльність підприємства визначено як сукупність операцій, пов’язаних із реалізацією проектів для отримання довготермінового зростання його ринкової ціни.
Показано, що тлумаченню українським законодавством форми капітальних інвестицій як придбання матеріальних та нематеріальних активів, що підлягають амортизації, найбільш адекватним є термін “реальні інвестиції”, який набув широкого застосування у світовій практиці, а поділ інвестицій на прямі та портфельні проведено за різними класифікаційними ознаками, що також потребує уточнень відповідно до загальноприйнятої практики у розвинених країнах.
У роботі охарактеризовано такі найважливіші управлінські складові інвестиційної діяльності, як: інвестиційні програма, стратегія і політика підприємства; функції управління та принципи побудови механізму управління інвестиційною діяльністю. Зокрема встановлено, що для забезпечення відповідності інвестиційної стратегії сучасним вимогам, вона обов’язково має бути узгодженою із сукупністю потенційних інвестиційних ресурсів підприємства, визначеною за термінами досягнення мети; оптимально поєднувати очікувану прибутковість та можливі ризики і невизначеність умов реалізації інвестиційних програм. Постійне відстеження результатів втілення інвестиційної стратегії та порівняння зі встановленими цілями є невід’ємною умовою успішної результативності програм розвитку підприємства при змінах зовнішнього і внутрішнього середовища. У роботі розкрито існуючі підходи до визначення поняття “інвестиційна політика підприємства”, за підсумковим висновком вона забезпечує розробку найбільш ефективних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності за конкретними періодами, напрямками її реалізації та оцінювання результативності.
Проведений аналіз особливостей управління формуванням інвестиційних ресурсів на підприємстві засвідчив, що наявні методики обґрунтування оптимальної структури капіталу підприємства не враховують терміни реалізації проектів та використаних джерел їх фінансування, а також вартість грошей у часі, що при істотних розходженнях у схемах фінансування не дає змоги вибрати найбільш оптимальний варіант. Залежно від пріоритетів цільової структури капіталу вибір оптимального співвідношення джерел фінансування потребує одночасного врахування багатьох чинників, що в межах однієї методики виконати у повному обсязі є неможливим. Проте у працях вітчизняних та закордонних економістів не пропонується жодного методу комплексного формалізованого врахування сукупності можливих факторів при визначенні оптимальної структури капіталу підприємства.
Застосування у вітчизняній практиці методів оптимізації структури капіталу, що набули розповсюдження в зарубіжній практиці, є практично неможливим унаслідок нерозвиненості вітчизняного фондового ринку, оскільки вони базуються переважно на врахуванні реакції ринку на зміну фінансового левериджу підприємства. Більшість методів оптимізації структури інвестиційних ресурсів не враховує можливість зміни джерела фінансування у процесі реалізації проекту.
У другому розділі „Обґрунтуванняуправлінськихрішеньвінвестиційнійдіяльностіпідприємств” систематизовано основні принципи оцінювання ефективності реальних інвестицій, проаналізовано можливості та обґрунтовано доцільність застосування у вітчизняній практиці існуючих моделей оцінювання вартості капіталу підприємств, проведено аналіз сучасних методик і розрахункових схем оцінювання показників ефективності реальних інвестиційних проектів.
Результати систематизації принципів оцінювання ефективності реальних інвестицій засвідчили, що експертизу проектів необхідно здійснювати за єдиними методологічними, методичними та операційними принципами, що дозволяють забезпечити раціональність поведінки господарюючих суб’єктів незалежно від змісту і цілей проекту; економічну обґрунтованість проектів та, за умови забезпечення необхідної точності оцінок, максимальне спрощення процедури їх оцінювання. Розробка управлінського рішення стосовно доцільності інвестицій має також забезпечуватися рівнем кваліфікації відповідальної особи та якістю технічних засобів для прийняття рішень. Витрати на розробку проектних рішень і тривалість цього процесу мають бути мінімальними за дотримання відповідності рівня якості рішення. Необхідно брати до уваги і такі принципи, що ґрунтуються на практичному досвіді, конкретизують загальні принципи для певної ситуації. За сучасних умов розвитку суспільства слід враховувати й соціально-етичні, екологічні принципи, що слугують інтересам як самого підприємства, так і регіону, де провадиться економічна діяльність підприємства. Дотримання таких принципів знаходить своє відображення у високих темпах розвитку підприємства та зростанні його прибутковості, збереженні стійкості і платоспроможності, мінімізації ризиків та забезпеченні прискорення реалізації проектів.
Проведений аналіз існуючих моделей оцінювання вартості капіталу підприємств показав, що їх застосування в оригінальному вигляді ускладнено загальною нерозвиненістю інвестиційних ринків України, альтернативні підходи є складними в застосуванні, оскільки потребують значного масиву обґрунтованих і достовірних статистичних даних про динаміку змін вихідних показників. Так, жодна з модифікацій моделей оцінювання вартості власного капіталу не може точно передбачити його вартість, тож усі моделі можуть призвести до різних результатів. Математичні удосконалення моделей, як свідчить практика, складні у сприйнятті фахівцями на підприємствах. Тому найбільш доцільно, визначивши вартість власного капіталу за декількома моделями, для подальших розрахунків та аналізу брати або максимальне з отриманих значень, або ж усереднене з достовірних оцінок (відповідно до встановлених цілей експертизи). В особливо складних випадках доцільно використовувати модифікації моделі прибутку на власний капітал підприємства. Таким чином, було зроблено висновок щодо необхідності подальшого пошуку простих і наочних методів, що можуть бути використані за сучасних умов господарювання в Україні.
Аналіз вітчизняних і зарубіжних методик та підходів до оцінювання ефективності реальних інвестицій засвідчив, що найбільш доцільно оцінювати ефективність інвестиційних проектів на основі показника модифікованої внутрішньої норми дохідності власного капіталу з класифікацією усіх від’ємних грошових потоків віддачі за проектом як додаткових вкладень, у разі потреби доповнюючи аналіз визначенням індексу дохідності власного капіталу. Розрахункова схема власного капіталу повністю відображає прогнозовані моменти неплатоспроможності за конкретним проектом – як із виплати відсотків за отримані позики, так і щодо погашення основної частини боргу. Ця гнучка й ілюстративна схема дає змогу відстежити такі моменти і проаналізувати, яким чином позначиться на можливості погашення боргу та загальній ефективності проекту відстрочення виплат.
Традиційний підхід до оцінювання показників ефективності проекту приховує такі моменти, не дає змоги показати величину отриманого чистого прибутку за роками аналізу, як це суперечливо робиться у сучасній практиці. Зазначено, що не можна прирівнювати величину чистого грошового потоку у вітчизняних умовах, визначеного відповідно до існуючої практики його розрахунку у США, Великій Британії або Німеччині. Ці величини, що зазвичай позначаються однаково, не є співставними, оскільки розраховуються за різними правилами. Також не може вважатися правомірним коригування від’ємних величин прибутку до оподаткування, визначеного за розрахунковою схемою власного капіталу, якщо підприємство у цей час не реалізує інших прибуткових проектів або не має грошових доходів за результатами певних видів господарської діяльності.
Обґрунтовано, що при визначенні доцільності реалізації проекту за традиційним підходом не можна розраховувати єдину ставку приведення до теперішньої вартості для всіх грошових потоків, якщо інвестиції в проекті, здійснюються не одноразово на весь його термін, а послідовно, протягом декількох періодів і на різні терміни. У таких випадках запропоновано враховувати зміни структури та вартості капіталу, що відбулися внаслідок повернення або отримання додаткових засобів фінансування, кратність платежів за отриманими позиками в часових інтервалах проекту.
За результатами порівняльного аналізу вітчизняних та зарубіжних методик визначення доцільності здійснення реальних інвестицій зроблено висновок, що у вітчизняних методиках основна увага приділялася оцінці народногосподарського економічного ефекту, а в зарубіжних, навпаки, увага акцентується на розрахунку фінансового ефекту. Такий підхід означає вибір ефективного проекту з точки зору фінансових інтересів, але він може суперечити інтересам суспільства. Тому за сучасних умов, коли зростає негативний вплив економічної діяльності суб’єктів господарювання на навколишнє середовище, оцінювання ефективності інвестицій має враховувати й народногосподарські інтереси. При визначенні екологічної, соціальної та організаційної ефективності норму дисконту необхідно розглядати як національний параметр і встановлювати централізовано органами влади з урахуванням прогнозів соціально-економічного розвитку країни. Її доцільно приймати на рівні ставок відсотків за довготерміновими позиками, що надаються країні світовими фінансовими інституціями. Бюджетну норму дисконту, виходячи зі співвідношення попиту та пропозиції на бюджетні засоби, доцільно приймати на рівні реальної ставки рефінансування НБУ.
У третьому розділі „УдосконаленняуправлінняінвестиційноюдіяльністюпідприємствУкраїни” визначено напрями вдосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності підприємств України, розроблено комплексну аналітичну модель оцінювання вартості капіталу підприємств, запропоновано інтегральний показник доцільності реалізації інвестиційних проектів.
Уповільнення економічного зростання в Україні свідчить, що система державних регуляторів не забезпечує належної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. При загальному падінні ВВП наявні обсяги інвестицій є недостатніми. Оптимальною для забезпечення високих темпів розвитку країни є частка інвестицій в основний капітал у ВВП, порахованому за витратами до 25 % і більше, а понад 70 % приросту ВВП розвинених країн забезпечується інвестуванням інноваційних процесів, на що спрямовується до 15 % сукупних інвестицій у країні.
За результатами проведеного аналізу зроблено висновок, що до 2 / 3 капіталовкладень в економіці України фінансується за рахунок власних коштів підприємств та організацій, із них у 2006 р. 17,2 % становили амортизаційні відрахування, в 2005 р. – відповідно 14,1 %. Аргументовано, що, беручи до уваги наявні обсяги зростання виробництва в Україні, робити зараз акцент тільки на прибутку як основному джерелі фінансування інвестиційних витрат у технічний розвиток підприємств немає сенсу. Як свідчать дані, наведені в таблиці, співвідношення інвестицій в основний капітал освоєних за рахунок різних джерел фінансування за роками аналізу змінюється із збільшенням частки банківських кредитів та інших позик (в 2000 р. – 1,7 %, у 2005 р. – 14,8 %). За потреби в негайному та масштабному технічному переозброєнні вітчизняних підприємств, саме їх залучення набуває критичного значення.
Таблиця
ІнвестиціївосновнийкапіталпоУкраїнізаджереламифінансування1
Джерела фінансування
Освоєно за роками
(у фактичних цінах),
млн. грн.
У % до загального обсягу
за роками
1999
2002
2006
1999
2002
2006
Всього
17552
37178
125254
100
100
100
у т.ч. за рахунок коштів:
– державного бюджету
1341
1863
6846
7,6
5,0
5,5
– місцевих бюджетів
686
1365
5446
3,9
3,7
4,3
– підприємств та
організацій
12370
24470
72337
70,5
65,8
57,8
– іноземних інвесторів
677
2068
4583
3,9
5,6
3,7
– кредитів банків та
інших позик
132
1985
19406
0,8
5,3
15,5
1 Розраховано за даними: Капітальні інвестиції (2002-2006 рр.) \\ Офіційний веб-сайт Держкомстату України. – Web: www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/ibd/ibd_rik/ibd_u/ ki_u.html; Капітальні інвестиції у 2006 році \\ Офіційний веб-сайт Держкомстату України. – Web: www.ukrstat.gov.ua/imf/exdivss/expr2007/0407/96.zip; Статистичний щорічник України за 2002 рік / Держкомстат України: За ред. О.Г. Осауленка; Відп. за вип. В.А. Головко. – К.: Техніка, 2003. – С. 229.
Для активізації процесів продуктивного інвестування необхідна низька реальна процентна ставка за кредитами – до 10 % річних, відстрочення виплат до закінчення освоєння виробничих потужностей, переорієнтація інтересів банків від діяльності на ринку цінних паперів до інвестування реального виробництва. У розвиненій ринковій економіці підвищення реальної відсоткової ставки на 1 % скорочує інвестиції в нове обладнання на 10–15 %. Для розширення обсягів довготермінового інвестування слід забезпечити розвиток комерційного кредиту із введенням вексельного обігу. Досвід розвинених країн свідчить, що додаткова грошова маса, яка утворюється в результаті банківської експансії і спрямовується на розвиток реального виробництва, забезпечує відповідне збільшення пропозиції товарів та послуг і виконує дефляційну функцію, сприяє зростанню купівельної спроможності грошей. Держава повинна стимулювати вкладання капіталів у сфери, які мають ключове значення для розвитку національної економіки, це слугуватиме імпульсом до дифузії нововведень в інші види економічної діяльності.
У роботі проаналізовано результати експертних досліджень про вплив іноземних інвестицій на стан економіки України і констатовано, що вони на теперішній час відчутно не сприяють розв’язанню завдань, визначених пріоритетними (реструктуризація підприємств, технологічне оновлення виробництв, подолання залежності від імпорту). Стратегічне завдання забезпечення подальшого розвитку економіки полягає у припиненні відпливу капіталів з України і створенні умов для продуктивного функціонування їх в економіці нашої держави.
Розроблено та побудовано на базі електронних таблиць Excel комплексну аналітичну модель оцінювання вартості капіталу підприємств, яка дає змогу визначити вартість складових джерел інвестиційних ресурсів підприємства, наочно простежувати зміни результуючих складових моделі внаслідок зміни інвестиційної політики підприємства, оцінити мінімально прийнятну та найбільш реальну ціну підприємства на ринку капіталів. Побудована модель супроводжується відповідними коментарями до розрахунків і шкалою прийнятних значень у примітках до електронних клітин. У разі необхідності вона може бути легко адаптована до поточних умов господарської діяльності підприємств різної організаційно-правової форми та видів економічної діяльності. Модель узагальнює сучасний методичний інструментарій оцінювання вартості капіталу з урахуванням особливостей вітчизняної практики здійснення інвестиційної діяльності підприємств.
продолжение
--PAGE_BREAK--