--PAGE_BREAK--Сучасне нове кейнсіанствоґрунтується на тій передумові, що економічні процеси протікають у реальному часі, і кінцевий результат економічного розвитку значною мірою залежить від ходу трансформації економічних змінних. Нові кейнсіанці підкреслюють активну самостійну роль грошей і відсотка як перехідного фактора від грошових змінних до реальних та рекомендують активне втручання держави у фінансову сферу і тверде регулювання діяльності фінансових посередників. Таким чином вони концентрують увагу на тих самих завданнях перехідного періоду, що і прихильники «великого удару» (стабілізації і лібералізації), але підходять до них на більш конкретному рівні, що дає змогу обґрунтувати висновки про наявність внутрішніх суперечностей і недоцільності швидкоплинних рішень. Саме в цьому полягає суперечність між трансформаційними концепціями «шокової терапії» і «градуалізму».
Інституціональні концепціївиходять із базисного припущення про еволюційний характер розвитку економічної системи. Такі припущення ґрунтуються на аналізі базисних детермінант внутрішньої нестабільності ринкового господарства, що зумовлюють як неефективність, так і несправедливість розподілу ресурсів і доходів між суб'єктами господарювання.До таких детермінант можна віднести: боротьбу за економічну владу (Т. Веблен), невідповідність у динаміці грошових операцій в економіці, що впливають на взаємодію таких економічних змінних, як ціни на товари кінцевого та проміжного споживання, обсяги кредитування, ставка відсотка тощо (У. Мітчел), кумулятивність та еволюційний характер інституціональних змін (Д. Норт, О. Вільямсон), гістерезис (відставання) та блокування в змінах рутин, які зумовлюють залежність еволюції економічної системи від її минулих результатів (теоретична концепція представників еволюційного або нового інституціоналізму I. Нельсона та С. Уінтера).
Інститути є ключем до розуміння відносин між суспільством і економікою і впливу цих відносин на економічний розвиток.
Основна функція інститутів – забезпечення стабільності за допомогою згладжування змін відносних цін.
Зміна світосприйняття людей, що відображається в зміні відносних цінностей та уподобань, є джерелом інституціональних трансформацій.
Сутність інституціональних трансформаційрозкривається через розуміння таких питань:
1. стабільність інституціональних характеристик;
2.джерела трансформацій;
3.діюча сила трансформацій;
4. напрям трансформацій.
Залучення до аналізу процесів економічної трансформації інституціональних перетворень значно розширює можливості пояснення кризових явищ перехідної економіки соціалізму. Зміна передумов аналізу в рамках неоінституціоналізму,які стосуються самих економічних суб'єктів і середовища, у якому вони діють спирається на широку фактичну базу реальної політичної практики і тому дозволяє використовувати отримані висновки і застосовувати методи аналізу до поточної практики господарювання.
Центральну роль у цій теорії відіграють три базові передумови:
1. для опису поведінки людини в політичній сфері використовуються ті самі гіпотези, що й у неокласичній економічній теорії;
2. процес виявлення переваг індивідів у політичній сфері розуміється в термінах ринкової взаємодії;
3. досліджуються питання, аналогічні тим, що виникають у неокласичній економічній теорії, тобто питання про існування, стабільність і ефективність політичної рівноваги, шляхи її досягнення тощо.
На відміну від неоінституціоналізму, еволюційний інституціоналізмфокусує увагу на виникненні самих інститутів та чинниках їх змін у часі. Основою еволюційного аналізу економічних змін є «способи поведінки» або «рутини», що нечітко простежувались у динамічній концепції «конструктивного руйнування» Й. Шумпетера та були розвинені Р. Нельсоном й С. Уінтером.
Відповідно до постулатів еволюційної теорії економічного розвитку, яка спирається на філософські принципи «холізму», трансформаційні процеси трактуються через внутрішньо властиві характеристики індивідуалістичного суспільства, що формують свідомість людини через механізми культури і соціальної взаємодії.
2. Закономірності руху економічних систем
1. Економічна система суспільства: основні підходи до визначення, структурні елементи та класифікація
2. Моделі економічних систем
3. Трансформаційні стани економічних систем, основні форми та етапи їх розвитку
4. Становлення економічної системи України в умовах трансформаційних процесів в економіці
1.Поняття «економічна система» є багатоаспектним і складним для свого розуміння. Передусім це зумовлене існуванням різноманітних підходів до його визначення.
Основні підходи до визначення економічної системи
1. Економічна система являє собою велику систему різноманітних видів діяльності (В. Леонтьєв).
2. Під економічною системою розуміють сукупність механізмів та інститутів для прийняття і реалізації рішень відносно виробництва, прибутку і споживання в рамках певної географічної території (П. Грегорі і Р. Стюарт).
3. Економічна система – це взаємодія всіх інститутів, організацій, законів, які впливають на економічну поведінку суб'єктів і результати їх діяльності (Ф. Прайор).
4. Економічна система – це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії відносно виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, а також регулювання такої діяльності у відповідності із цілями суспільства (Б. Селезньов).
Кожне з наведених визначень відбиває якусь одну зі сторін категорії, оскільки складність об'єкта не дає змоги дати вичерпну характеристику одним визначенням. Тому, приймаючи їх, необхідно звернутися до структури економічної системи та характеристики її елементів.
Структура економічної системи
Економічна система являє собою інтегровану єдність продуктивних сил, виробничих, техніко-економічних відносин і господарського механізму.
Особливе місце в економічній системі належить продуктивним силам і виробничим відносинам.
Система продуктивних сил – це сукупність робочої сили, засобів праці, форм їх організації. Важливе місце в ній належить формам і засобам організації виробництва, які забезпечують необхідну взаємодію всіх елементів продуктивних сил, створюють цілісність усієї системи.
Виробничі відносини розвиваються в межах суспільного способу виробництва., мають певні закономірності розвитку, специфічні суперечності.
Взаємодія продуктивних сил, виробничих, техніко-економічних відносин знаходить своє відображення в діючому господарському механізмі, управління яким дозволяє утримати розвиток системи на необхідному для суспільства рівні. Таке управління в більшості випадків здійснює держава.
В економічній літературі існує багато класифікацій, економічних систем, в основі яких лежать різні критерії:
1.Економічна роль держави в цій суспільній системі:
– натуральне господарство;
– товарне виробництво;
– державно-планове господарство.
2._____Технологічний спосіб виробництва:
– економічна система, заснована на ручній праці (доіндустріальна);
– машинній (індустріальна);
– автоматизованій (постіндустріальна).
3._____Господарський механізм:
– ринкова економіка;
– командна економіку.
4. Наявність експлуатації:
– первіснообщинний лад і соціалізм, вяких відсутня експлуатації;
– інші економічні системи, де вона існує.:
В основі загальновизнаної світової класифікації економічних системлежать: форма власності на засоби виробництва та спосіб координації й управління економічною діяльністю. За цими ознаками розрізняють: командну, ринкову, змішану і перехідну економіку.
Основними рисами командно-адміністративної економіки є суспільна власність майже на всі матеріальні ресурси і колективне прийняття економічних рішень шляхом централізованого планування. Підприємства, що виступають власністю держави, здійснюють виробництво на основі державних директив. Економічні суб'єкти позбавлені самостійності, оскільки управління всіма підприємствами здійснюється з єдиного центру, що виключає вільні ринкові зв'язки між окремими господарствами.
У розподілі ресурсів економіки вільного ринку держава відіграє незначну роль. Суб'єкти приймають усі рішення, орієнтуючись на кон'юнктуру ринку, рівень і динаміку цін. У такій системі поведінка кожного учасника залежить від його особистих інтересів. Він виробляє лише ті товари, що мають попит на ринку.
Сучасна економіка багатьох країн світу багатоукладна (змішана), у ній вільне підприємництво об'єднується з державним регулюванням.
2.В економічній літературі розглядається ряд моделей економічних систем. На думку Є. М. Воробйова, можна виділити три основні моделі економічних систем: традиційну, ринкову, центрально-керовану.
Традиційна системавластива раннім етапам розвитку суспільства, доіндустріальній епосі, коли панувала аграрна ручна праця, люди значною мірою залежали від природних чинників. В економічній структурі традиційної системи домінувало натуральне господарство, ринкові, відносини мали нерегулярний характер, ще не стали загальними.
Центрально-керована системахарактеризується монополією державної власності, розпорядником якої виступає державний апарат, відсутністю вільних товарно-грошових відносин, концентрацією в руках єдиного політичного й економічного центру всіх важелів впливу на господарську діяльність підприємств, значної частини додаткового продукту. Ця система завдяки централізації політичної та економічної влади дуже ефективна в екстремальних умовах громадського життя (війни, епідемії та ін.). Проте за нормальних умов вона втрачає життєздатність, рано чи пізно потрапляючи в смугу системної кризи. Криза переборюється протягом тривалого часу на основі повернення до відкритої економіки.
В основі відкритої економіки – свобода вибору, різноманітність форм власності і господарювання, розвинені ринкові відносини. Ідеться про формування договірної, ринкової систем, різні моделі яких домінують у сучасному світі.
Іноді виділяють такі моделі економіки: лібералізована ринкова економіка (США), держава добробуту (Швеція), східно-азіатська модель (Японія).
В основі «американської моделі» розвитку лежать соціально-культурні особливості нації – масова орієнтація на досягнення особистого успіху, а також високий рівень економічного добробуту. Тому основними напрямами держави є всіляке заохочення підприємництва, збагачування населення.
«Шведська модель» відрізняється сильною соціальною політикою, спрямованою на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених верств населення. Це створює сприятливі умови для відтворення висококваліфікованої робочої. Така модель ринкового господарства заснована на відносно високому рівні добробуту країни і кваліфікації робітників.
«Японська модель» відрізняється значним зростанням продуктивності праці, за рахунок чого досягається зниження собівартості продукції, різке підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку. Їй притаманне державне втручання на всіх рівнях економічної структури, довготривала стратегія економічної політики.
3. Намагаючись побудувати економічну систему та суспільство, слід звернутися до аналізу загальних закономірностей руху економічних систем: цілісність, відкритість до зовнішніх впливів і зв'язків, здатність породжувати, підтримувати та розвивати інтегративні властивості сукупності об'єктів і підсистем, що у процесі взаємодії й складають базу та структуру даної системи.
Крім названих вище, до закономірностей, що визначають природу та функції економічних і соціальних систем, слід віднести й циклічність їхнього розвитку.
Взагалі поняття цикл, цикли (від грец. kyklos – коло) означає сукупність взаємозв'язаних явищ, процесів, робіт, що утворюють замкнене коло розвитку протягом певного проміжку часу. Будь-який розвиток у природі чи у суспільстві відбувається циклічно, нерівномірно та проходить через схожі фази.
Життєвий цикл суспільства – період від зародження певної суспільно-історичної системи до її загибелі (чи радикального перетворення – трансформації).
Фази існування історичного життєвого циклу суспільства:
– зародження в надрах старої системи, внутрішній, латентний розвиток;
– народження, утвердження в процесі революційного перевороту, у боротьбі із системою, що йде в минуле, відживає;
– поширення, перетворення в домінуючу, панівну систему;
– зрілість, коли повною мірою виявляються притаманні даній системі риси;
– одряхління, наростання суперечностей, входження у кризу, в протиборство з наступною системою, що вже народилася й бореться за своє місце під сонцем;
– нарешті довготривала фаза відмирання, існування у вигляді окремих трансформованих уламків на периферії нової системи, що стверджується.
Подібно до життєвого циклу суспільства, економічна система також має свій життєвий цикл, отже й свої специфічні стадії функціонування: виникнення, формування, розвитку. Ці стадії характеризують висхідний рух системи. Однак будь-яка економічна система має й траєкторію спадного руху, що визначається трьома іншими стадіями: проходження, розпад, зникнення.
Таке розуміння життєвого циклу суспільства як цілого, а економічної системи – як основи цього суспільства, дає змогу говорити про безперервність внутрішніх трансформаційних процесів і перехідних станів усередині будь-яких економічних та соціальних систем.
Уся економічна історія людства пов'язана з постійними переходами від одного стану економічної системи до іншого, коли одна система перебуває у стадії формування, а інша – у стадії розпаду. Такі переходи здійснюються на основі трансформаційних процесів, які змінюють внутрішній стан системи.
Взагалі, поняття трансформація (лат. transformatio) означає перетворення, перевтілення, зміна виду, форми, властивостей чого-небудь. З позицій впливу на зміни структури господарської системи трансформація – це процес заміни конституючих ознак одного господарського порядку подібними ознаками іншого порядку, наслідком чого є докорінне перетворення економічної системи в цілому.
Трансформація, як внутрішній стан, закономірність розвитку економічних систем, пов'язана із такою формою їх перевтілення, як еволюція (лат. evolutio– розгортання) – процес змін, розвитку; одна із форм руху, розвитку у природі та суспільстві – безперервні, поступові кількісні зміни, на відміну від революційних – корінних, якісних змін.
Якщо еволюція є необхідною формою, у певному сенсі об'єктивним інструментом, за допомогою якого нагромаджуються зміни, що виявляються вже у трансформаційних процесах, то інструментом суб'єктивним, свідомо створеним суспільством, певними політичними силами, який сприяє, або навпаки – не сприяє, гальмує, еволюції та трансформації, виступають реформи – це процес корегування окремих елементів системи, у нашому разі економічної системи, з метою покращання її ефективності без зміни основ.
У сучасній економічній науці існує значна кількість концепцій щодо трактування, сутності і змісту трансформації. Можна зустріти також характеристику трансформації, яка досліджується з позицій визначення її об'єктом процесу відтворення. Саме відтворення у даному разі розуміється як спрямованість людської діяльності на збереження та розвиток умов життя, що склалися, матеріальної основи власного існування, виражених у єдності взаємопереходів стадій виробництва та споживання. Тому відтворення вже само по собі розглядається як процес трансформації природного середовища відповідно до потреб людини. Автори концепції визначають три основні типи трансформацій:
1) одинично-локальні (мікроекономічні внутрішньосистемні);
2) функціональні (макроекономічні внутрішньосистемні);
3) глобальні (міжсистемні).
Їх характеристика наведена в табл. 2.1.
Основні етапи трансформації
1. Етап безпосередньої трансформації,на якому відбувається «прорив форми, подолання адаптованості відтворювального процесу, його порогових значень». Характерними рисами етапу є функціональна криза, стрімке збільшення різних форм деструктивної поведінки усіх суб'єктів відтворювального процесу, загострення соціальної напруженості, значні порушення системної рівноваги.
2. Етап інтерформації – «етап нестійкого та невизначеного стану, співіснування між формами». На цьому етапі значно зростає потреба у взаємодії держави із найбільш мобільними силами суспільства, оскільки саме від них залежать визначення нової парадигми розвитку, його стратегічних цілей, заміна старих і створення нових інституціональних форм, які б забезпечили нову якість економічного та соціального відтворення.
продолжение
--PAGE_BREAK--3. Етап інтоформації – «період набуття нової стійкості, нової форми». Такий етап переходу характеризується набуттям системою елементів цілісності, отже домінуванням якісно нової системи господарювання, мотивації, соціальних зв'язків тощо.
4. Етап посттрансформаційного стану – час, коли визначається «здатність нової системи охопити усі ланки відтворювального процесу, надати йому цілісності та стійкого самовідтворювального руху відповідно до нової мети розвитку».
Таблиця 2.1 Характеристика основних типів трансформації
4.Становлення економічної системи в економіці України в багатьох випадках пов'язується з переходом від адміністративно-командної до ринкової економіки. Між тим існує думка про те, що здійснюється перехід від змішаної економіки, яка функціонувала на директивно-планових засадах, до змішаної економіки, що функціонує на ринкових засадах, тобто відбувається зміна засад. Характерною рисою цих перетворень є не стільки реформування економічної політики та методів господарювання, скільки перетворення системи соціально-економічних відносин.
Причини, за яких ускладнюється побудова економічної системи України в сучасних умовах трансформації
1. Попередня економічна система грунтувалася на розподільчих відносинах, усе, що створювалося працею народу, привласнювалося урядом, а потім його частина розподілялася конкретними чиновниками серед юридичних і фізичних суб'єктів народногосподарського комплексу.
2. Відносно низький рівень розвитку продуктивних сил в порівнянні з розвиненими країнами, велика концентрація виробництва, що ускладнює умови розвитку малого і середнього бізнесу, незбалансованість економіки, її монополізація, збереження елементів адміністративно-командної системи господарювання.
3. Не в повній мірі погоджено питання про модель розвитку економіки України. Науковці вважають, що це може бути змішана соціально-орієнтована економіка, яка б увібрала в себе все розмаїття сучасного цивілізованого процесу, його найвищі економічні та науково-технологічні досягнення. Ця модель повинна бути конкретизована, пов'язана з економічною політикою і визначенням етапів, стратегії і тактики її реалізації. Для України ідеальним було б установлення змішаних систем європейського типу, при яких ринковий механізм функціонує під контролем держави.
Становлення економічної системи в Україні супроводжується трансформаційним періодом (період створення та формування ринкового господарстваз його основами, принципами, механізмом, інститутами) та створенням нових форм розвитку суспільства. Іноді цей період називають перехідним.
Проходження економікою країни перехідного періоду ставить ряд проблем, потребуючих вирішення і спричинених тісною взаємодією політичних і економічних чинників.
Основні актуальні проблеми перехідного періоду в Україні
1. Проблема ступеня трансформації економіки і її спаду.Кризу, що супроводжує трансформаційні процеси, можна розглядати як значний потенціал макроекономічних невідповідностей, які накопичувалися в роки планової економіки. Спад пов'язаний з корінною перебудовою економічної системи, тому він і має назву трансформаційного спаду, перехідної кризи. Можна стверджувати, що витрати суспільства, які спричиняє спад, є своєрідна «плата» за перетворення системи господарства., соціальна ціна економічних реформ.
2. Питання про тривалість перехідного періоду.Глибина і тривалість його залежать від диспропорції та обсягу трансформаційних завдань; з погляду рівня техніки і технології – від ступеня розвитку реальних ринкових відносин і т.д.
3. Питання про погодження широких, різноспрямованих інтересів, що виникають на тій або іншій території. Його актуальність зумовлена передусім тим, що все частіше суб'єктами управління, що визначають процес соціально-економічних перетворень у перехідний період, стають національно-інтеїровані утворення – незалежні республіки або держави.
4. Питання про ступінь співвідношення державного регулювання та конкуренції.Ступінь державного впливу на економіку здійснюється в залежності від конкретної ситуації в економіці. У перехідний період держава концентрує свою економічну політику на стимулювання зростання ділової активності підприємців, їх інвестиційної діяльності, збільшенні купівельної спроможності населення шляхом дотацій та інших економічних регуляторів. Крім того, державою цілеспрямовано знижуються податки, процентні ставки за кредит, поширюється сфера державних робіт з метою підтримання рівня зайнятості населення.
У світовій економіці існує декілька класифікацій перехідних періодів. Відповідно до однієї з них виділяють:
– «ринковий соціалізм» – характерною ознакою є поступовість перетворень, провідна роль у здійсненні яких належить державному керівництву (Югославія, Угорщина);
– «шокова терапія» – наміри швидкого розвалу старої системи, вступу до ринку, ринкових відносин (прискорена корпоратизація державної власності – Польща, СНД);
– градуалістська версія – зосереджує увагу на її «процесності» чим протистоїть доктрині «шокотерапії». Трансформація сприймається як зміна в структурі сукупного попиту і пропозиції, підкреслюється ресурсо- і капіталоємний характер процесу, його тривалість.
Практика процесу реформ свідчить, що величезне значення в позитивному забезпеченні реформування і в подоланні трансформаційної кризи на шляху до ринкової економіки мало б посилення централізованого регулювання цих процесів, в основі яких лежить державне регулювання.
Згідно Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності, спрямована на:
– удосконалення правового регулювання господарських відносин;
– удосконалення адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;
– недопущення прийняття економічно недоцільних те неефективних регуляторних актів;
– зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання;
– усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах Конституції та законів України.
4. Інформаційне і постекономічне суспільство: спільні та відмінні риси, тенденції розвитку
1. Інформаційне суспільство як форма й результат функціонування постіндустріальної економіки
2. Роль держави у забезпеченні ефективної трансформації продуктивних сил на принципах інформаційної економіки
3. Постекономічне суспільство: проблеми, визначення сутності й чинники становлення
1. Актуальність використання інформаційного підходу до аналізу закономірностей і тенденцій розвитку економіки, суспільства, визначається низкою таких чинників:
1) стрімке зростання ролі інформації в економічному житті сучасного світу, особливо із зародженням науково-технічної революції. Основою таких змін стали:
– невпинне зростання швидкості передавання повідомлень;
– зростання обсягу інформації, що передається;
– прискорення обробки інформації;
– широке використання зворотних зв'язків в інформаційному полі;
– постійне та значне збільшення обсягу нової інформації та прискорення процесів її запровадження й використання в усіх сферах людської діяльності;
– наочне відображення інформації людині в процесах управління;
– стрімке зростання оснащеності управлінської праці і праці виробників продукту;
2) потреби великого капіталу і, насамперед, транснаціональних корпорацій (ТНК). В умовах розгортання НТР ці потреби активізували процеси розвитку соціальних форм функціонування постіндустріальної господарської системи, у тому числі інформаційного суспільства. Адже великі корпорації перемагають сьогодні у конкурентній боротьбі завдяки використанню науки, знань, інформаційних технологій, усесвітніх інформаційних сіток, як основної умови та джерела економічного зростання;
3) нові підходи до розуміння сутності та внутрішніх важелів розвитку НТР.
Традиційно сутність НТР визначалась як сукупність докорінних якісних змін у продуктивних силах суспільства, технологіях виробництва, знаряддях і предметах праці, в організації управління та характері трудової діяльності людей на основі прискорення процесів взаємодії науки із виробництвом. Головними відмінностями нового етапу розвитку суспільного виробництва вважалися: використання принципово нової техніки і технологій, автоматизація, атомна енергетика, широке застосування синтетичних матеріалів тощо.
Особливості нового підходу щодо визначення сутності та можливостей використання НТР суспільством полягають у визначенні та визнанні основою кардинальних змін у технологічному способі виробництва, в управлінні відтворювальними процесами соціально-економічного розвитку стрибкоподібного зростання ролі та функцій інформаційних процесів.Тому початком сучасної науково-технічної революції вважають появу та стрімке поширення ЕОМ, комп'ютерної техніки та комп'ютерних технологій.
Інформаційне суспільство – це суспільство, у якому кількісні зміни у сфері інформації привели до виникнення якісно нового типу соціального устрою.
Френк Уебстер виділяє п'ять критеріїв аналізу інформаційного суспільства:
– технологічний
– економічний
– пов 'язаний зі сферою зайнятості
– просторовий
– культури.
Інформація (лат. повідомляти, надавати відомості, інформацію про щось) це: 1) повідомлення про щось; 2) відомості, що є об'єктом збереження, переробки та передавання; 3) у математиці, кібернетиці – кількісна міра ліквідації невизначеності (ентропії), міра організації системи; інформативний – такий, що містить інформацію, характеризує її насиченість; інформативність – насиченість змістом, інформацією; кількість відомостей, знань.
З цих визначень «інформації» випливають кілька підходів до напрямів її аналізу:
– докібернетичний період: інформація – це повідомлення про щось;
– за умов НТР: це самостійне явище, здатне забезпечити новий характер рішень під час розроблення наукових та прикладних проблем, проблем політичного, управлінського, соціального характеру не на рівні окремого об'єкта інтересів, а в масштабах регіону, країни, планети у режимі реального часу.
На першому плані має стояти якість інформації, оскільки саме вона забезпечує обгрунтованість і спрямованість прийняття рішень у сфері економіки та соціальних відносин. Цю особливість інформації відзначав і видатний дослідник проблем інформаційного суспільства Мануель Кастельс. У своїй праці «Інформаційна епоха: економіка, суспільство і культура» (1996–1998 рр.) він наголошував, що інформація в сучасних умовах символізує абсолютно нові відносини, а інформаціоналізм означає вплив знання на знання як основне джерело продуктивності.
М. Кастельс вводить у науковий обіг термін «інформаційний капіталізм» (мережеве суспільство) – засновані на системному використанні інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ), які забезпечують переваги капіталу, що функціонує у системі інформаційних мереж. Ділова активність у таких мережах відбувається у реальному часі без просторових обмежень, супроводжується трансформацією окремих елементів організаційно-економічних та соціально-економічних відносин.
Д. Белл стверджує, що інформаційне суспільство, сутність якого пов'язана із «здатністю трансформувати наукові знання у кінцевий продукт «високих технологій», продукує кілька напрямів у розвитку системи потреб:
з одного боку це потреби народного господарства у знаннях, інтелектуальних технологіях, отже у новому, інтелектуальному типі працівника, який може забезпечити створення та впровадження таких технологій, забезпечуючи реально високий рівень конкурентоспроможності країни, галузі, окремого бізнесу;
з другого боку – це структура потреб самого працівника, оскільки перетворення високого професіоналізму окремих спеціалістів у масове явище в умовах ринкової економіки та НТР веде до якісних змін соціального характеру, збагачення системи цілей діяльності багатьох найманих працівників.
2. Суперечливість процесу становлення та розвитку відносин, пов'язаних із функціонуванням та реалізацією інтелектуальної та іншої власності, за умов подальшого усуспільнення виробництва та праці, вимагає існування певної сили, суб'єкта соціально-економічних відносин, який би забезпечував економічну й соціальну справедливість відтворювального процесу, довгострокову та конструктивну рівновагу у взаємодії різнонаправлених агентів у системі відносин, що формуються на основі інтелектуальної та іншої власності.
Такою силою, суб'єктом в економічному та соціальному середовищі може виступати лише держава як носій потреби у збереженні та зміцненні цілісності наявної метасистеми, забезпеченні якщо не єдності, то однонаправленості інтересів основних учасників господарської діяльності.
Визначальними економічними функціями сучасної держави у розвинених капіталістичних країнах вже давно є:
– забезпечення розвитку основних галузей національного господарства на основі новітніх технологій;
– створення та розвиток інтелектуальної інфраструктури, а також механізмів просування новітніх технологій на ринок в основні галузі національного господарства;
– соціальна орієнтація розвитку національної економічної та господарської системи, що сприяє реалізації принципів не лише ринкової, а й соціальної справедливості у суспільстві;
– сприяння адаптації та розвитку національної економіки у глобалізованому економічному, політичному, інформаційному та соціальному просторі.
Успішна реалізація цих функцій вимагає:
по-перше, концентрації об'єктів державної власності у таких стратегічних секторах економіки, як освіта, наука, прикладне науково-дослідне виробництво;
по-друге, забезпечення можливості активно впливати на процеси перерозподілу ВВП, національного доходу;
продолжение
--PAGE_BREAK--