Реферат на тему: Платіжний та торговельний баланси
Платіжний баланс — це категорія, в якій знаходять вартісний вираз зовнішньоекономічні відносини країни зі світом. У ньому відбиваються результати міжнародних економічних відносин. Він найповніше (кількісно та якісно) виражає масштаби, структуру й характер зовнішньоекономічних операцій країни, її участь у світовому господарстві.
Платіжний баланс — це співвідношення між сумою надходжень, одержаних даною країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за кордоном за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць). На його формування впливає ряд факторів: масштаби економічного потенціалу країни, сутність її участі у світовому поділі праці та ін.
Платіжний баланс — це документ, що відображає всі операції з грошима, які обслуговують зовнішньоекономічні зв'язки держави; це баланс між усіма доходами, які Україна отримує від іноземних держав у результаті зовнішньоекономічної діяльності, І всіма платежами, які вона здійснює зарубіжним державам. Облік платежів з усіх зовнішньоекономічних операцій відбувається за принципом подвійної бухгалтерії. Наприклад, гроші, які надійшли за рахунок експорту, оприбутковуються зі знаком «плюс» (як прибуток), а гроші, що йдуть за кордон (наприклад, виплата за імпорт), записуються в платіжний баланс зі знаком «мінус» (як витрати). Різниця між доходами й витратами із зовнішньоекономічних операцій називається «сальдо платіжного балансу». Воно може бути позитивним або негативним. В останньому випадку держава буде мати «дефіцит платіжного балансу». Це може негативно позначитися на стабільності обмінного курсу національної валюти.
Стан платіжного балансу визначається діючою міжнародною валютною системою і в свою чергу впливає на її функціонування. Україна розробляє платіжний баланс за схемою й методикою Міжнародного валютного фонду.
Платіжний баланс включає: торговельний баланс; платежі та надходження за послуги, некомерційні платежі, доходи від зарубіжних інвестицій, рух довгострокового та короткострокового капіталів і валютних резервів.
Усі елементи платіжного балансу ділять на 3 групи:
1. Частина платіжного балансу, яка відображає експорт і імпорт, називається торговельним балансом держави (тобто платіжний баланс ширше торговельного). Торговельний баланс — це співвідношення вартості експорту та імпорту даної країни з її торговельними партнерами. На цю групу припадає переважна сума платежів, які здійснюються за зовнішніми платіжними зобов'язаннями.
Якщо експорт перевищує імпорт, то торговельний баланс вважається позитивним (або активним), а якщо імпорт перевищує експорт — негативним (або пасивним). Крім того, у першому розділі платіжного балансу відображається торгівля послугами (туризм, послуги зв'язку, утримання військових баз за кордоном). Загальний підсумок по торговельному балансу й обліку послуг показує «сальдо з поточних операцій».
2. Баланс послуг і некомерційних платежів — це платежі й надходження за користування іноземним транспортом; розрахунки за страхування; оплата поштово-телеграфних послуг, комісійних операцій, туризму, культурного обміну, приватних переказів (заробітної плати, спадщини, стипендій, пенсій), утримання дипломатичних і торгових представництв; доходи від інвестицій (проценти й дивіденди з капіталовкладень); платежі за ліцензії, технічну допомогу, гонорари, використання винаходів і військові витрати за кордоном.
Торговий баланс і баланс послуг та некомерційних платежів утворюють баланс (рахунок) поточних операцій (поточний платіжний баланс), у якому відображається процес обліку товарів і послуг, а також односторонні разові платежі.
3. Баланс руху капіталів (рахунок операцій з капіталом) відображає купівлю й продаж закордонних активів, отримання довгострокових і короткострокових позик. Кошти, надані іншим державам або іноземним підприємствам, розглядаються як відплив капіталу, а позики, одержані від інших держав,— як приплив. У третьому розділі виділяються операції, не пов'язані з комерційною діяльністю. Вони є засобом урівноваження сальдо платіжного балансу — наприклад, зменшення його дефіциту. З цією метою використовуються продаж золота, залучення нових кредитів, відстрочка платежів з кредитів, отриманих раніше, і виплати відсотків за їх користування. Усі ці операції мають особливе призначення — поліпшити стан платіжного балансу, і тому виділяються в окремий розділ.
Баланс руху капіталів фіксує надходження в Україну з інших держав інвестицій та кредитів і такий же рух капіталів за кордон. Вони можуть використовуватися для придбання матеріальних чи фінансових активів. Існує тісний взаємозв'язок між балансом поточних операцій і балансом руху капіталів.
Хоча платіжний і розрахунковий баланси мають однакову структуру, різниця між ними полягає в тому, що в розрахунковий баланс включаються виплати й зобов'язання країни відносно інших країн, у тому числі непогашені, а в платіжний баланс — фактичні надходження й платежі. Таким чином, розбіжності між платіжним і розрахунковим балансами відображають ступінь розвитку міжнародних кредитних відносин, які визначають розрив (лаг) у часі між виплатами й надходженнями. Платіжний баланс за своїм результатом може не збігатися з розрахунковим.
Платіжні баланси не можуть бути незбалансованими, тому що всі три їх складові (рахунки поточних операцій, рахунки капіталів, розрахунки з офіційних міжнародних резервів) у сумі мають дорівнювати нулю. Коли кажуть про дефіцит платіжного балансу, то йдеться про баланс рахунків поточних операцій і руху капіталів.
Таким чином, платіжний баланс є головним статистичним документом, що відображає зовнішньоекономічні операції України. Його стан має важливі наслідки для економіки. Наприклад, сильні коливання сальдо з поточних операцій (у той чи інший бік) небажані, тому що різке збільшення позитивного сальдо призводить до швидкого зростання грошової маси й тим самим стимулює інфляцію, а різке збільшення негативного сальдо може спричинити «обвальне» зниження обмінного курсу, а отже, хаос у зовнішньоекономічних операціях України. Саме тому держава активно регулює платіжний баланс, використовуючи контроль операцій з офіційними міжнародними резервами, зміни обмінного курсу.
Стан платіжного й торговельного балансу держави справляє великий вплив на валютний курс і валютну політику.
Ефективність міжнародної торгівлі тісно пов'язана з рухом валютних курсів. Валютний курс — це ціна грошової одиниці даної національної валюти, вираженої в грошах іншої країни. Існуючий курс обміну двох валют приблизно відповідає співвідношенню їх купівельної спроможності на даний час. Характер заходів, здійснюваних країнами для подолання незбалансованості, залежить від прийнятої системи валютних курсів.
Залежно від того, куди надходять платежі, вони заносяться або в графу «доходи», або в графу «витрати» (відповідно кредит і дебіт).
Доходи: 1) експорт товарів, 2) експорт послуг, 3) доход від інвестицій за кордоном, 4) трансфертні платежі від іноземців у країну, 5) придбання іноземцями активів даної країни.
Витрати: 1) імпорт товарів, 2) імпорт послуг, 3) доход від іноземних інвестицій країни, 4) трансфертні платежі іноземцям з країни, 5) придбання громадянами країни іноземних активів (акцій, облігацій, валюти).
Таким чином, угоди між партнерами різних країн призводять або до відпливу грошей з країни, або до їх притоку. Імпорт товарів, інвестицій іноземних корпорацій або безоплатні перекази грошей на адресу родичів — це приклад міжнародних оборудок, які призводять до відтоку грошей з країни. Експорт товарів, іноземні інвестиції у вітчизняні корпорації або грошові подарунки від родичів з-за кордону сприяють припливу грошей у країну.
У кінці кожного року визначають, що більше — приплив чи відплив. Якщо відплив більший, ніж приплив, утворюється дефіцит платіжного балансу, який означає, що наші імпортні (витратні) операції створили попит на більший обсяг іноземної валюти, ніж могли забезпечити наші експортні (доходні) операції. Дефіцит фінансується або позикою з-за кордону, або продажем частини активів. Нестача надходжень іноземної валюти може поповнюватися також із офіційних резервів Національного банку України. Офіційні резерви будь-якої країни обмежені. Тому стійкі або тривалі дефіцити платіжних балансів, які мають фінансуватися за рахунок їх резервів, неминуче призведуть до їх виснаження. У цьому випадку країні доведеться вжити заходів з метою забезпечення збалансованості платіжного балансу.
Список використаноїта рекомендованої літератури
Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник.— К.: Вища шк., 1995.— 471 с.
Дорошенко Л. С. Управление трудовыми ресурсами: Учеб. пособие.— К.: МАУП, 1997.- 60 с.
Калина А. В., Конева М. И., Ященко В. А. Современный экономический анализ и прогнозирование (микро- и макроуровень): Учеб.-метод, пособие.— 2-е изд.— К.: МАУП, 1998.— 272 с.
Ковалевский А. М. Техпромфинплан в новых условиях и типовая методика его разработки.— М.: Экономика, 1968.— 247 с.
Кравченко Ю. И., Цыба Г. £. Прогнозирование и планирование макроэкономики: Учеб. пособие.— Кременчуг: Изд. центр «Сербо», 1997.— 189 с.
Кулян В. Р., Юнькова Ε А Эконометрия: Учеб. пособие.— К.: МАУП, 1997.— 68 с.
Методические вопросы создания системы норм и нормативов / Под ред. В. В. Соколова.— М.: Экономика, 1983.— 192 с.
Панасюк Б. Концептуальні основи економічного прогнозування і планування // Економіка України.— 1996.— № 5.— С. 7 —17.
Панасюк Б., Літвінов В. Система національних рахунків як модель економічного обороту // Економіка України.— 1993.— № 1.— С. 18—36.
Планирование экономического и социального развития СССР / Под ред. И. И. Ищенко.— К.: Выща шк., 1983.— 399 с.
B. Φ. Беседин, А. И. Москвин.— К.: Наук, думка, 1984.— 320 с.
Теория прогнозирования и принятия решений: Учеб. пособие / Под ред.C. А. Саркисяна.— М.: Высш. шк., 1977.— 351 с.
Типовая методика разработки техпромфинплана производственного объединения (комбината), предприятия.— М.: Экономика, 1979.— 448 с.