Гипероглавление:
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
дипломної роботи
Найменування цеху
Цех металевої тари
Белила цинкові сухі муфельні — БЦО м
2.2 Аналіз господарської діяльності ВАТ «ДЛФЗ»
2.2.1 Аналіз економічних показників роботи ВАТ «ДЛФЗ»
2.2.2 Аналіз обсягу виробництва і реалізації продукції
2.2.3 Аналіз собівартості продукції, прибутку і рентабельності ВАТ «ДЛФЗ»
Матеріальні витрати
2447,6
2.2.4 Аналіз фінансового стану ВАТ «ДЛФЗ»
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2
3 МЕТОДИКА ОПТИМІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ
3.1 Сучасні методи та проблеми економічної оцінки інноваційних проектів
3.2 Розрахунок інвестиційних проектів
3.2.1 Характеристика інноваційних проектів
Оборотність дебіторської заборгованості
Вкладення в оборотні кошти
3.2.5 Прогноз балансу інвестиційного проекту
3.2.6 Прогноз грошових потоків
3.3 Оцінка ефективності інноваційних проектів
Група інвестицій
3.3.7 Модель оптимізації інноваційних проектів
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3
РОЗДІЛ 4 ПРОЕКТУВАННЯ І РОЗРОБКА ІНФОРМАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ
Елементи керування мають наступні найбільш важливі загальні події:
Click – відбувається, коли користувач натискає і відпускає кнопку миші на елементі керування. (щиглик миші).
Worksheets (“Лист2”). Activate
Select Case True
Case OptionButton1.Value=True
Case OptionButton1.Value=True
Case OptionButton1.Value=True
Відхилення
Оборотність дебіторської заборгованості
Вкладення в оборотні кошти
--PAGE_BREAK-- продолжение
--PAGE_BREAK--
Дніпропетровськ
2009
РЕФЕРАТ
Пояснювальна записка: 140 сторінок, 20 рисунків, 31 таблиця, 40 джерел.
Об'єкт дослідження– інноваційна діяльність підприємства.
Мета дипломної роботи – оцінка й оптимізація інноваційних проектів, що приведе до підвищення ефективності роботи ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод».
Методи дослідження. Проведені в дипломній роботі дослідження базуються на наукових розробках вітчизняних і зарубіжних вчених з питань удосконалювання організації інноваційної діяльності, оцінки ефективності інноваційних проектів, а також на законах і нормативних актах, що регламентують інноваційну діяльність в Україні. У процесі дослідження застосовувалися методи логічного узагальнення і техніко-економічного аналізу, прогнозування, економіко-математичного моделювання, методи експертних оцінок.
У першому розділі були розглянуті особливості інноваційного процесу в Україні, теоретичні аспекти економічного обґрунтування інноваційних проектів.
У другому розділі проведений аналіз господарської і фінансової діяльності підприємства ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод».
У третьому розділі представлені результати розрахунку інноваційних проектів, так само їхня оцінка й оптимізація.
У четвертому розділі була розроблена автоматизована інформаційна система «ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод»».
У п'ятому розділі виявлені і систематизовані шкідливі і небезпечні виробничі фактори на підприємстві, актуалізовані першочергові заходи щодо поліпшення умов праці і підвищенню його безпеки.
ЗМІСТ
ВСТУП
1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ Й ЕКОНОМІЧНОГО БҐРУНТУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Актуальність здійснення інноваційної діяльності підприємствами
1.2 Роль економічного обґрунтування нововведень у процесі їхньої мотивації
1.3 Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні
2 АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
2.1 Характеристика підприємства і його положення на ринку лакофарбової продукції України
2.2 Аналіз господарської діяльності ВАТ «ДЛФЗ»
2.2.1 Аналіз економічних показників роботи ВАТ «ДЛФЗ»
2.2.2 Аналіз обсягу виробництва і реалізації продукції
2.2.3 Аналіз собівартості продукції, прибутку і рентабельності ВАТ «ДЛФЗ»
2.2.4 Аналіз фінансового стану ВАТ «ДЛФЗ»
3 МЕТОДИКА ОПТИМІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ
3.1 Сучасні методи та проблеми економічної оцінки інноваційних проектів
3.2 Розрахунок інвестиційних проектів
3.2.1 Характеристика інноваційних проектів
3.2.2 Розрахунок таблиці інвестиційних потреб і джерел фінансування
3.2.3 Розрахунок графіка обслуговування боргу
3.2.4 Прогноз прибутку
3.2.5 Прогноз балансу інвестиційного проекту
3.2.6 Прогноз грошових потоків
3.3 Оцінка ефективності інноваційних проектів
3.3.1 Чиста приведена вартість (NPV)
3.3.2 Індекс рентабельності інвестицій (PI)
3.3.3 Внутрішня норма прибутку інвестицій.(IRR)
3.3.4 Дисконтований строк окупності (DPP)
3.3.5 Модифікована внутрішня норма прибутковості (MIRR)
3.3.6 Облік впливу інфляції і ризику
3.3.7 Модель оптимізації інноваційних проектів
4 ПРОЕКТУВАННЯ І РОЗРОБКА ІНФОРМАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ
4.1 Загальна характеристика інформаційної системи
4.2 Обґрунтування вибору використовуваних програмних засобів
4.3 Обґрунтування вибору типу інтерфейсу користувача
4.4 Створення інтерфейсу користувача
4.5 Призначення інформаційної системи
4.6 Інструкція користувача
5 ОХОРОНА ПРАЦІ
5.1 Охорона праці на підприємстві
5.2 Оцінка умов, в яких проводилася дипломна робота
5.3 Заходи по забезпеченню безпечних та здорових умов праці
5.4 Характеристика приміщення за вибухо- та пожежною небезпекою
5.5 Протипожежні заходи
5.6 Засоби гасіння пожеж
ВИСНОВКИ
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
ДОДАТКИ
А – Дані про фінансовий стан ВАТ «ДЛФЗ» з 2002 по 2004 р
Б – Результати розрахунку інноваційного проекту №2
ВСТУП
Важливою проблемою сучасного етапу розвитку економіки України є вдосконалювання управління інноваціями в організаціях. Тільки на цій основі можна досягти макроекономічної стабілізації і забезпечити економічний зріст. Значимість проблеми зростає з урахуванням сучасного стану економіки України, що характеризується кризовими явищами, низькою конкурентоспроможністю, недостатнім сприйняттям підприємствами нововведень. Одною з причин становища, що утворилося, є недостатня увага державних органів протягом тривалого періоду часу до проблем інноваційної діяльності. На низькому рівні знаходиться використання прогресивних технологій у більшості галузей економіки, що призводить до науково-технічного відставання від розвинутих країн.
Водночас у ринкових умовах інноваційна діяльність є основою для випуску конкурентоспроможної продукції, зміцнення конкурентних позицій підприємств, підвищення ефективності виробництва.
Різним аспектам даної проблеми присвячено роботи багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених: П.Н. Завліна, С.М. Ілляшенка, А.К. Казанцева, М.К. Коноваленко, В.Г. Мединського, П.Г. Перерви, С.Ф. Покропивного, З.Л. Рум'янцевої, М.О. Саломатіна, В.М. Тимофєєва, Л.Г. Шаршукової, А.І. Яковлєва, Б. Санта, Б. Твісса, І. Шумпетера та ін.
Проте ряд питань цієї складної проблеми потребує подальшого теоретичного і практичного обґрунтування.
Актуальність теми.Одним з головних завдань сучасного етапу розвитку економіки Україниє подолання кризи, розробка та застосування сучасних методів і форм управління інноваційною діяльністю, створення умов для її активізації і підвищення ефективності.
У наукових дослідженнях управління інноваційною діяльністю недостатньо розробленими є питання організації інноваційної діяльності, а також комплексної оцінки ефективності інноваційних проектів.
Мета і задачі дослідження.Метою роботи є теоретичне обґрунтування і розробка науково-практичних рекомендацій щодо вдосконалювання управління інноваціями в організаціях та підвищення їх ефективності.
Для досягнення поставленої мети було вирішено такі задачі:
— узагальнення теоретичних підходів до обґрунтування понять інноваційної діяльності підприємства;
— досліджено тенденції розвитку інноваційних процесів в Україні;
— виявлено особливості управління інноваційною діяльністю на підприємстві;
— обґрунтування підходів до оцінки ефективності інноваційних проектів;
— розроблено модель оптимізації інноваційної діяльності.
Об'єкт дослідження– інноваційна діяльність підприємства.
Предмет дослідження– інновації у сфері нових видів продукції та технологій, їх ефективність.
Методи дослідження.Проведені в дисертації дослідження базуються на наукових розробках вітчизняних і зарубіжних вчених з питань удосконалювання організації інноваційної діяльності, оцінки ефективності інноваційних проектів, а також на законах і нормативних актах, що регламентують інноваційну діяльність в Україні, офіційних статистичних даних.
У процесі дослідження було використано такі наукові методи: логічного узагальнення і техніко-економічного аналізу; прогнозування; економіко-математичного моделювання; методи експертних оцінок.
Новизна одержаних результатівполягає в такому:
— методика оцінки ефективності інноваційних проектів, яка передбачає комплексне використання формальних методів розрахунку кількісних показників, що дозволить всебічно проаналізувати проект ;
— використовується модель оптимізації інноваційних проектів, яка підвищує їх ефективність.
Практичне значення одержаних результатівполягає в тому, що їх використання сприятиме підвищенню ефективності інноваційної діяльності. Так, застосування методик оцінки ефективності інноваційних проектів дозволить обґрунтовано оцінити проект, уникнути втрат при прийнятті інноваційних рішень.
Запропонована методика оцінки ефективності інноваційних проектів та їх оптимізація впроваджені у практичну діяльність ВАТ ДЛФЗ (акт від 25.03.05 р. № 101).
Особистий внесок.Усі результати, представленій у дипломній роботі, одержано автором одноособово.
Апробація результатів.Основні висновки і положення дипломної роботи оприлюднені на VIIIМіжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта ” (Дніпропетровськ, 2009 р.). Основні положення і висновки обговорювалися також на засіданнях кафедри економічної кібернетики та інформаційних технологій НГУ.
Публікації.Результати дипломної роботи опубліковано в матеріалах і тезах конференцій загальним обсягом 2,41 сторінки.
Структура й обсяг роботи.Дипломна робота складається зі вступу, п'ятьох розділів, висновків та додатків. Повний обсяг дипломної роботи – 140 сторінок машинописного тексту, з них на 8 сторінках викладено 6 додатків, на 10 сторінках – 31 таблиці, на 10 сторінках – 20 рисунки, на 3 сторінках – список використаних джерел з 40 найменувань.
1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ Й ЕКОНОМІЧНОГО ОБҐРУНТУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Актуальність здійснення інноваційної діяльності підприємствами
Сучасні темпи здійснення інноваційної діяльності в Україні є вкрай незадовільними. В останні роки кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації, не перевищує 15%, а чисельність мало відхідних і ресурсосберігаючих технологічних процесів, освоєних ними в порівнянні з 1995 р. зменшилися більш ніж у 2 рази. Таке положення вказує на недосконалість діючої системи керування інноваційними процесами й обумовлює необхідність удосконалення традиційних недостатньо ефективних підходів до впровадження нововведень з урахуванням принципової зміни пріоритетів діяльності вітчизняних суб'єктів, викликаного трансформацією національних умов господарювання.[1]
Спираючи на те факт, що становлення ринкових відносин в Україні привело до підвищення ролі економічних результатів у процесі прийняття управлінських рішень про доцільність здійснення якого-небудь виду діяльності, останнім часом істотно зросла значимість такого етапу інноваційного процесу як економічне обґрунтування, у ході якого здійснюється перехід від невизначеної зацікавленості в нововведеннях до формування чітких і стійких економічних мотивів постійного їхнього використання. Особливе значення зазначеному етапові додає вага можливих негативних наслідків від реалізації мало- або неефективних нововведень і існуючий дефіцит інвестиційних ресурсів.[2]
Слід зазначити, що питання визначення економічної доцільності реалізації нововведень детально розглядалося багатьма дослідниками як вітчизняними, так і закордонними. Однак сьогодні досить складно привести точний методологічний апарат щодо зазначеного вище, оскільки підходи, що традиційно склалися в централізовано-плановій економіці, найчастіше є неадекватними, а існуючий світовий досвід вимагає попередньї переробки з урахуванням специфіки національної економіки. Усе це обумовлює потреба надалі дослідженні питань здійснення економічного обґрунтування інноваційних проектів.
Актуальність і особлива значимість зазначеної проблеми і необхідність шляхів її дозволу визначили напрямку тему дослідження і мети і задачі.
1.2 Роль економічного обґрунтування нововведень у процесі їхньої мотивації
Формування ринкових відносин в Україні, супроводжуване зміною умов господарювання, у цілому характеризується істотним економічним спадом, що знайшло відповідне відображення в негативній динаміці окремих макроекономічних показників. Так, наприклад, за період з 2006 р. по 2008 р. відбулося практично дворазове зниження індексів фізичного обсягу валового внутрішнього продукту й обсягів виробництва промислової продукції, чотириразове — інвестицій в основний капітал; фізичний знос основних виробничих фондів промисловості досяг рівня 50,1%, а частка уведених виробничих потужностей зменшилася практично в чотири рази. І хоча в останні роки в національній економіці спостерігаються визначені позитивні зміни, загальне положення все-таки залишається не зовсім привабливим, тому що сучасні темпи розвитку дозволять вийти на рівень 1990р. не раніше, ніж до 2015-2020 р. У цьому зв'язку сьогодні потрібне прийняття кардинальних мір, що сприяють не просто стабілізації досягнутих темпів росту, а наступному істотному їхньому збільшенню.[1]
У відношенні останнього слід зазначити, що подолання кризи в національній економіці і прискорення темпів її розвитку можливо на основі ефективного використання нових методів керування й організації виробництва, а також високопрогресивних техніки і технологій, що заміняють існуючі морально застарілі і фізично зношені [3]. Тобто за допомогою різного роду інновацій, що дозволяють різко підвищити продуктивність праці, знизити сукупні витрати на виробництво, випускати конкурентноздатну продукцію як єдиний засіб виживання в умовах конкурентної боротьби за споживача [4]. У цьому зв'язку особливого значення набувають питання активізації інноваційної діяльності, що реально сприяє інтенсифікації процесів розробки, впровадження і широкого поширення передових досягнень науково-технічного прогресу [5].
Однак сьогодні в Україні, як відзначено в «Концепції науково-технологічного й інноваційного розвитку України», "… швидко губляться можливості розвивати належним образом наукові дослідження, оперативно впроваджувати їхні результати в практику, реагувати на світові науково-технологічні досягнення й ефективно використовувати них у національних інтересах..." [1]. Так за даними Держкомстату України [3] у 2008 р. тільки 18 % обстежених промислових підприємств займалося інноваційною діяльністю, при цьому дослідження і розробки здійснювало усього біля чверті з них. Лише кожне десяте обстежене підприємство займалося освоєнням виробництва товарів народного споживання; кожне двадцять п'яте — упровадженням нових технологічних процесів; кожне п'ятидесяте здійсненням комплексної механізації й автоматизації виробництва.
Не є виключенням і такою важливою галуззю промисловості, як машинобудування, від ступеня активності й ефективності інноваційної діяльності в якій значною мірою залежить швидкість подолання сучасних проблем більшості інших галузей, а також підвищення їхнього експортного потенціалу і зниження залежності держави в цілому від імпорту.
Проведений аналіз статистичних даних свідчить про те, що існуюча державна політика в сфері науки і науково-технічної діяльності (позначена Законом України «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» [1]), що традиційно зводиться до вибору пріоритетів у науці і техніку, а також створенню сприятливих умов для подальшого успішного розвитку наукової і науково-технічної сфер, сьогодні є недостатньо ефективною і бідує в удосконалюванні. Однією з причин зазначеного виступає зміна умов господарювання в Україні, що обумовлює необхідність використання іншого підходу до здійснення нововведень. Більш детально зупинимося на останньому аспекті.
Насамперед, слід зазначити, що сучасні умови господарювання кардинально відрізняються від існуючих раніше при централізовано-плановій економіці. Так однію з характерних рис економіки доперебудованого періоду була перевага масового виробництва стандартизованої продукції. З обліком цього, а також у силу переважної орієнтації більшості вітчизняних підприємств на задоволення масових потреб і випуск стандартизованих продуктів, необхідність у використанні різного роду нововведень відчувалася не так гостро. Крім того, нововведення в основному здійснювалися методами активного державного втручання, що також було немаловажним, а часом визначальним (так, наприклад, у ході формулювання змісту планового завдання по реалізації нововведення, як правило, заздалегідь був установлений його споживач, що істотно знижувало рівень ризикованості). Як наслідок цього — незначні (у порівнянні із сучасними умовам господарювання) індивідуальна відповідальність новатора за можливі негативні наслідки і роль результатів економічного обґрунтування в мотивації нововведень. У цьому зв'язку, для забезпечення успішності процесу нововведення нерідко досить було організувати тісний взаємозв'язок науки і техніки.
Однак остання умова, як правило, є достатньою тільки при використанні директивного підходу до керування нововведеннями, що деякою мірою обумовлює затребуваність генерируючих наукою нововведень. Унаслідок цього зміни, що відбуваються, у національній економіці і, насамперед, відмовлення від директивних методів керування в істотній мері знижують (часом до нуля) ефективність використання традиційно існуючого підходу до нововведень, тому що в рамках ринкової волі дій кожен окремий елемент: наука, техніка і споживання може мати власні цілі функціонування, часом ніяк не співпадаючі з цілями інших. Таким чином, на сучасному етапі господарювання зростає імовірність виникнення ситуації, коли процес трансформації наукових знань у конкретне нововведення відбувається успішно, а таке, у кінцевому рахунку, виявляється незатребуваним.
Виходячи з зазначеного, новим і принципово важливим аспектом здійснення процесу нововведення, в істотній мірі визначальний його зміст, сьогодні стає необхідність обов'язкової орієнтації на кінцеве споживання. Саме тому ще на стадії генерації ідей необхідно визначити конкретного споживача планованого нововведення або, принаймні, заздалегідь передбачити комплекс заходів, спрямованих на його пошук. Іншими словами, у процесі розробки і впровадження різного роду нововведень визначальне значення повинен грати ринок (точніше кінцевий споживач або попит на плановані нововведення). Тобто, новизна споживчих властивостей сьогодні не менш важлива, чим наукова або технічна. І якщо раніше, у рамках проблеми прискорення НТП, основний акцент ставився на безперервний розвиток науки і техніки, то в зв'язку з переходом до нових умов господарювання необхідно здійснювати поступове перенесення акценту від чисто технократичного підходу до нововведень убік безпосереднього задоволення конкретних потреб (людей, виробництва і т.д.) .
Зазначене, у свою чергу, обумовлює необхідність орієнтації сучасного виробництва не на масового «знеособленого» споживача, а на задоволення конкретних потреб окремих індивідів, невеликих ринків і їхніх сегментів [6]. Тобто в сучасних умовах господарювання економічний ріст за рахунок використання нововведень стає можливим тільки у випадку ринкової їхньої перспективності. З обліком цього інноваційна діяльність, у відмінності від науково-технічної, не зводиться просто до практичного використання нововведень, її кінцевий продукт інновація — завжди повинна бути орієнтована на конкретного споживача або потребу. При цьому, "...інноваційний процес не закінчується впровадженням, тобто першою появою нового продукту, послуги або доведення до проектної потужності нової технології ..., тому що в міру поширення (дифузії) нововведення удосконалюється, робиться більш ефективним, здобуває нові, раніше не відомі споживчі властивості. Це відкриває для нього нові області застосування і ринки, а, отже, і нових споживачів, що сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе...". Іншими словами: "… інноваційний процес спрямований на створення необхідних ринком (споживачем) продуктів, технологій або послуг і здійснюється в тісній єдності із середовищем: його спрямованість, темпи, мети залежать від соціально-економічного середовища, у якій він функціонує і розвивається." [4].
Таким чином, якщо зовсім недавно у світовій практиці основною проблемою активізації процесів розробки і упровадження високопрогресивних нововведень вважалася проблема інтеграції науки і техніки, то в даний час постановка задачі розширилася: тепер уже необхідним є забезпечення тісної інтеграції науки, техніки і кінцевого споживання. У цьому зв'язку вже на початкових етапах розробки нововведень обов'язково необхідно враховувати потреби конкретного споживача, що, забезпечуючи наступний попит на підсумок науково-технічної і запроваджувальної діяльності прогресивне нововведення, буде робити реальне сприяння прискоренню одночасного розвитку науки, техніки і виробництва. Саме така постановка питання і передбачається інноваційним типом розвитку, перехід до якого є найбільш перспективним і неминучим, однак предполагающім здійснення відповідних перетворень.
Таким чином, у черговий раз підкреслюється пріоритетність підходу «від ринку». Однак не слід принижувати ролі іншого не менш ефективного (але більш ризикованого) підходу — «агресивного», коли розробка інновацій проводиться при відсутності реального попиту майбутнього ринку, а створені нові продукти потім «протаскуються» на ринок (наприклад, за допомогою активної рекламної компанії).
У той же час структура витрат на інноваційну діяльність у 2008 р., наприклад, по Дніпропетровській області (одному з найбільш розвитих промислових регіонів України) показує, що сьогодні підприємства основну увагу приділяють поточним потребам, направляючи близько 95 % засобів на технологічну підготовку виробництва і закупівлю устаткування. Що ж стосується маркетингових досліджень і реклами, те навіть у інноваціойно набудованих суб'єктів частка витрат на їхнє здійснення в загальному обсязі постійно знижується. Так, якщо в 2005 р. вона складала 2,1 %, у 2006 р. — 2,0 %, у 2007 р. — 1,2 %, а в 2008 р. — усего 0,9% [5]. У цьому зв'язку для підвищення результативності інноваційної діяльності на сучасному етапі господарювання вітчизняним підприємствам необхідно не тільки підвищувати конкурентноздатність продукції, що випускається, але і приділяти більшу увагу формуванню кінцевого споживання, тому що одних зусиль по нарощуванню обсягу науково-технічних розробок недостатньо.
Узагальнюючи вищевикладене, слід зазначити, що трансформація традиційних підходів до процесу здійснення інновацій, породжена принциповою зміною умов господарювання [1], обумовлює необхідність перегляду ролі і змісту окремих складових його етапів, в істотній мірі визначальну кінцеву його ефективність. Одним з таких є економічне обґрунтування нововведень, результати якого дозволяють судити про можливість і доцільність реалізації планованого нововведення.
Характеризуючи позначений етап інноваційного процесу, насамперед, необхідно вказати на високу його значимість, обумовлену, по-перше, твердим дефіцитом вільних інвестиційних ресурсів і, по-друге, особливою важливістю інноваційних рішень. Останнє в істотній мері обумовлено наступними немаловажними аспектами: інновації, як правило, носять стратегічний характер; впливають на поточну діяльність суб'єктів господарювання; безпосередньо зв'язані з їх фінансовим станом.
У відношенні першого аспекту слід зазначити, що вдало прийняті інноваційні рішення значною мірою визначають майбутні, насамперед, економічні можливості підприємства і його місце на ринку на тривалий період. Іншими словами — закладають і упрочняют основи наступного розвитку. Саме тому, навіть, незважаючи на змушену орієнтацію більшості вітчизняних підприємств на збільшення поточного прибутку, важливо не упускати з уваги довгострокових перспектив науково-технічного розвитку і впровадження радикальних нововведень планувати завчасно, а не під тиском різкого падіння ефективності виробництва, коли вже неможливо запобігти великі економічні втрати. Тобто сучасна політика у відношенні нововведень повинна обумовлюватися не тільки поточними умовами господарювання і короткострокових вигод, але й інтересами перспективного розвитку. Однак важливо пам'ятати, що сформульовані сьогодні мети і пріоритети відбивають положення речей лише на даний момент часу, хоча згодом вони можуть істотно змінюватися з урахуванням нових фактів і умов. У цьому зв'язку сучасна стратегія у відношенні нововведень повинна бути розроблена так, щоб, по-перше, нею був охоплений весь інноваційний процес, позначені основні пункти «утручання» у нього, визначені темпи підвищення технологічного рівня виробництва і способи перебування необхідних для цього ресурсів; по-друге, при необхідності її можна було змінити.
Не менш важливий вплив роблять інновації і на тактику підприємства, оскільки спрямовані на впровадження більш зробленої техніки, технологій і інших нововведень, в істотній мірі сприятливої структуризації поточних виробничих витрат шляхом оптимізації витрати сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, витрат на ремонт, обслуговування і т.д. Крім того, інвестиції в інноваційну діяльність збільшують частку постійних витрат у собівартості продукції, що випускається, що підвищує імовірність утрат, обумовлених зміною структури вкладення засобів в основні й оборотні активи. У результаті зміни в зовнішнім середовищі можуть викликати більш вагомі для підприємства збитки, чим при короткочасному збільшенні тільки перемінних витрат. Це в черговий раз свідчить про те, що рішення про інвестування інновацій повинне бути детально обґрунтовано.
Здійснення інноваційного процесу, як було відзначено вище, безпосередньо зв'язане з фінансовим станом суб'єктів господарювання, оскільки не тільки визначає необхідність мобілізації визначеного обсягу стартового капіталу, але і сприяє формуванню наступних витрат і доходів, зв'язаних з реалізацією нововведень. При цьому необхідний обсяг капіталу може бути отриманий, наприклад, шляхом нагромадження в результаті обмеження споживання частини отриманого раніше доходу, тобто в результаті добровільного або примусового відмовлення від споживання. У випадку недоліку власних фінансових засобів, як правило, залучаються позикові. Такого роду рішення (про залучення позикового капіталу) є особливо важливими для суб'єктів, що хазяюють, тому що помилкові дії здобувають форму важких наслідків.
Значимість зазначених аспектів інноваційної діяльності обумовлює необхідність здійснення процедури різнобічного обґрунтування планованих нововведень. Однак, як відзначають окремі дослідники [7], що визначає значення все-таки належить саме економічному їхньому обґрунтуванню, у ході ухвалення остаточного рішення про реалізації інноваційних проектів крім його параметрів немаловажне значення мають що дозволяє зіставити сучасні витрати на розробку і впровадження з майбутніми доходами від реалізації, а також визначити можливість і доцільність мобілізації необхідного обсягу капіталу. Практика показує, що навіть у випадку реалізації технологічно бездоганного нововведення, без проведення попереднього економічного аналізу або, незважаючи на низькі показники його ефективності, ринковий механізм автоматично може зруйнувати створюваний інноваційний процес, що згодом обертається значними фінансовими втратами для новатора. Справедливість приведених суджень підтверджується результатами проведеного анкетування 56 промислових підприємств східного регіону, відповідно до якого велика частина з них головним фактором при ухваленні рішення про доцільність реалізації різного роду нововведень визначила саме економічну їхню ефективність. Безумовно, доцільності економічних технічні, технологічні, екологічні, соціальні й інші. Однак у національних умовах господарювання останні, як правило, стають визначальними лише в тому випадку, якщо для фінансування інновацій виділяються цільові засоби різних фондів і організацій або коли інвестор переслідує особливі цілі (наприклад, створення відповідного іміджу на ринку) [1].
Узагальнюючи вищевикладене, слід зазначити, що питання економічного обґрунтування нововведень завжди займали важливе місце в інноваційному менеджменті. Однак кардинальна зміна умов господарювання (придбання підприємствами більшої самостійності, посилення індивідуальної відповідальності за економічні наслідки реалізації нововведень, а також наявність твердого дефіциту інвестицій), з одного боку, обумовило посилення ролі цього етапу інноваційного процесу в ході формування і наступного прийняття управлінських рішень, а з іншої визначило необхідність його удосконалювання з метою забезпечення відповідності сучасним вимогам. При цьому важливість і складність аналізованого об'єкта визначають доцільність використання комплексного підходу до проведення заглибленого дослідження. У цьому зв'язку, перш ніж формувати рекомендації з економічного обґрунтування нововведень, необхідно попередньо розглянути цілий ряд важливих питань, успішний дозвіл яких буде сприяти підвищенню об'єктивності й ефективності розроблювальних рекомендацій. У числі таких питань: визначення ролі економічного обґрунтування нововведень, аналіз діючої державної інноваційної політики в Україні, а також дослідження сутності і специфіки інноваційного процесу.
Розвиток ринкових відносин в Україні сприяє формуванню переважної орієнтації вітчизняних суб'єктів господарювання на економічні результати своєї діяльності. Саме це прагнення, посилене іншими аспектами (соціальну, екологічними, політичними і т.д.), значною мірою визначає їхню економічну активність, у тому числі й інноваційну. У цьому зв'язку істотне підвищення останньої може бути забезпечено тільки за допомогою цілеспрямованої мотивації суб'єктів господарювання до здійснення інноваційної діяльності, що забезпечує можливість одержання надприбутку (або максимізації розміру прибутку, що знімається з одиниці інвестованого капіталу) за допомогою успішного використання різного роду «нових комбінацій» інновацій.
Разом з тим питання мотивації інноваційної діяльності в умовах становлення ринкової економіки в Україні пророблені недостатньо повно і тому вимагають подальшого дослідження, насамперед у частині конкретизації змісту і специфіки процесу мотивації інновацій, а також ролі і місця економічного обґрунтування, що дозволяє формалізувати виникаючі мотиви до їх здійснення в конкретних сформованих умовах господарювання [3]. Більш детально зупинимося на зазначених питаннях.
У першу чергу слід зазначити, що на відміну від централізованої-планової економіки, коли стихійне коливання цін і обсягів виробництва під впливом попиту та пропозиції був виключений, ринкові умови господарювання реально допускають можливість одержання надприбутків за допомогою «нових комбінацій». Зазначене стає можливим, тому що суб'єкт, що вперше успішно освоїв таку, стає свого роду монополістом (принаймні, тимчасово і на окремому ринку або його сегменті) із усіма наслідками, що звідси випливають — можливість істотного збільшення обсягу прибутку за допомогою завищення цін на нові товари, відсутність твердої конкуренції і т.д.
Однак, ця «нова комбінація» — джерело надприбутку, через особливу привабливість, один раз увінчавши успіхом, згодом стає надбанням багатьох. У результаті чого на ринку (мова йде про ринок або його сегмент, на якому ця зміна була уперше використана) з'являється велика кількість конкурентів, що бажають використовувати цей спосіб одержання надприбутку. При цьому виникає ситуація, яку можна описати словами К. Маркса: «У практичному житті ми знаходимо не тільки конкуренцію, монополію і їхній антагонізм, але також і їхній синтез, що є не формула, а рух. Монополія робить конкуренцію, конкуренція робить монополію. Монополісти конкурують між собою, конкуренти стають монополістами...» [6].
В описаній ситуації активно починають виявляти себе такі економічні закони, як закон вартості, а також закон попиту та пропозиції. При цьому одним з основних наслідків їхнього прояву є перелив капіталу в новий ще недостатньо розвитий і малоосвоєний сегмент ринку, на якому вперше була реалізована інновація. У результаті цього зазначений сегмент починає бурхливо розвиватися, досягши у визначений момент рівня, при якому пропозиція зрівняється з попитом. Тобто на ньому установиться так називаний стан рівноваги, що цілком виключає можливість подальшого одержання надприбутків за рахунок використання вже освоєної «нової комбінації». У цьому зв'язку підприємець-новатор, не вдоволений сформованим положенням, незважаючи на невизначеність кінцевого результату і високий ризик втрати інвестованого капіталу, знову буде відшукувати і реалізовувати різні «нові комбінації» — потенційні можливості одержання надприбутку, у черговий раз порушуючи зазначений стан рівноваги. Тобто, як у свій час відзначав Ф. Энгельс: «усяку рівновагу лише відносно і тимчасово» [2].
Однак згодом, під дією конкуренції, порушена рівноважний стан знову відновиться, що знову створить необхідні передумови до пошуку й освоєння наступних «нових комбінацій» інновацій, здатних і далі забезпечувати підприємцеві одержання бажаного надприбутку. Описаний процес, навіть, незважаючи на те, що ринкова економіка є досить динамічною і важкопередбачуваною системою, характеризується стійкою циклічністю, тому що постійне одержання інвестором надприбутку не приводить до зникнення зацікавленості в ній (іншими словами, зазначена циклічність обумовлена стійкістю визначального мотиву прагнення до надприбутку). При цьому характерним є те, що черговий раз відновлений стан рівноваги зовсім не тотожно попередньому, тому що процес його відновлення супроводжується переміщенням всієї економічної системи господарювання на принципово новий рівень. Тобто впровадження інновацій сприяє постійному процесові розвитку цієї системи.
Узагальнюючи вищевикладене, можна зробити наступний основний висновок: об'єктивний прояв окремих економічних законів є центральною причиною того, що інновація як джерело надприбутку не може існувати як завгодно довго. Ця обставина виступає однією з важливих передумов, що мотивують різних суб'єктів господарювання до постійного пошуку і реалізації всі нових і нових змін і удосконалень.
Усе вищевикладене свідчить про те, що інноваційна діяльність, безумовно, є цілеспрямованою. Причому сила цієї спрямованості прямопропорціонально залежить від того, яким образом суб'єкт-новатор оцінює очікуване у випадку досягнення поставленої мети винагорода. Так, якщо чекання для нього досить високі, то сила мотиву до впровадження інновацій зростає, у противному випадку -знижується. Коли ж задоволення від результату інноваційної діяльності відсутній, механізм мотивації може взагалі припинити своя дія. Іншими словами, мотивація інновацій не стійка, вона може з'являтися, змінюватися і/або зникати. При цьому динамічність мотиваційної сфери суб'єкта-новатора визначається не тільки зміною самих мотивів, але і зміною їхньої сили, що у свою чергу обумовлює важливість і необхідність обліку останньої.
Приймаючи в увагу той факт, що реалізація інновацій по своїй суті спрямована на забезпечення визначеного ефекту, а також, з огляду на, що в умовах обмежених ресурсів успішність здійснення інноваційної діяльності сприймається, насамперед, через ступінь задоволення економічних інтересів суб'єкта-новатора, цілком обґрунтовано формалізованим відображенням мотивації цього виду діяльності можна вважати величину економічної результативності. У даному випадку формалізація сприяє більш точному формулюванню мотивів, а також дозволяє виключити можливість неоднозначного їхнього трактування. Іншими словами, економічна результативність інновацій виступає як вербально виражену причину, що переконує в доцільності розробки і реалізації різного роду нововведень. При цьому позитивна результативність (або чекання такої), будучи відправним пунктом мотивації інноваційної діяльності в цілому, виступає як своєрідний вектор, що характеризує спрямованість на використання інновацій, а її розмір — як величину цього вектора, тобто — сили цієї спрямованості.
Відзначене вище в істотній мірі визначає значимість і місце такого важливого науково-прикладного інструмента, як економічне обґрунтування інновацій у процесі їхньої мотивації і забезпеченні успішної реалізації. Так саме економічне обґрунтування є основним способом аргументації доцільності ініціації, пророблення і практичної реалізації інновацій, дозволяючи: чітко виразити кінцеві інтереси суб'єкта-новатора; формалізувати, уточнити й усвідомити основні мотиви здійснення інноваційної діяльності; оцінивши існуючі варіанти дій, відібрати найбільш привабливі; виходячи з величини отриманого результату, установити ступінь досягнення поставлених цілей. Власне тому сучасний менеджер тільки тоді прийме остаточне рішення про впровадження яких-небудь нововведень, коли в процесі економічного обґрунтування одержить чітке представлення про очікуваний ступінь реалізації інтересів свого підприємства [7].
Подальший розгляд загальнотеоретичних основ керування інноваційною діяльністю в Україні логічно продовжити дослідженням специфіки державного її регулювання, що в істотній мері впливає на формування мотивів здійснення нововведень і обумовлює кінцеву їхню ефективність. Отримані при цьому результати дозволять підвищити об'єктивність розроблювальних методик і рекомендацій з економічного обґрунтування інновацій, тому що вони будуть враховувати специфіку національних умов господарювання.
1.3 Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні
В умовах ринкової економіки суб'єкти господарювання, функціонуючи на принципах самооплатності і самофінансування, вправі самостійно приймати рішення про здійснення різного роду інноваційних змін, орієнтуючись при цьому на власні потреби і можливості. Однак, як свідчить світовий досвід, при будь-якому ступені розвитку ринкових відносин ступінь їхньої інноваційної активності в істотній мері визначається мірами, що починаються державою, по регулюванню інноваційної сфери, що спрямовані на посилення мотивів і стимулів здійснення інноваційної діяльності і забезпечення привабливості інноваційного типу розвитку.
Доцільність державного регулювання інноваційної сфери можна пояснити тим, що навіть високорозвинений ринок, що являє собою добре налагоджений механізм, здатний успішно вирішувати різні економічні задачі, що коштують перед суспільством [1], у визначеній мері характеризується обмеженістю і недосконалістю, що виявляється в наступному.
По-перше, відсутня чітка погодженість і взаємодія окремих елементів нічних механізмів через багатоаспектну інноваційну сферу і велику кількість різноманітних об'єктів керування.
По-друге, у деяких галузях НТП, постійно стимулюємий ринковим механізмом, чисто з технологічної точки зору вимагає розгортання великомасштабного виробництва, що згодом приводить до зменшення кількості фірм, що одночасно функціонують на ринку, тобто природною монополізацією ринку, а, отже, і до зниження ролі «здорової» конкуренції в прискоренні НТП.
По-третє, нездатність ринку адекватно реагувати на зовнішні ефекти так називані екстерналії, що являють собою витрати і вигоди, зв'язані з виробництвом або споживанням визначених інновацій, але, що випадають на частку осіб, що не є учасниками конкретної угоди.
По-четверте, ізольоване здійснення інновацій в окремих випадках приводить до істотних утрат як для конкретних фірм, так і для економіки в цілому, при цьому багато інновацій є прибутковими лише при значних масштабах їхньої реалізації, тому вони можуть виявитися економічно не ефективними для ряду суб'єктів господарювання, що гостро бідують у них, однак маючих обмежену виробничу базу або лімітований ринок збуту. Крім того окремі інноваційні проекти взагалі не можуть бути реалізовані на комерційній основі (наприклад, проекти, спрямовані на задоволення потреби суспільства в цілому – оборона, соціальні блага, екологія і т.д.).
По-п'яте, в окремих випадках висока вартість нових видів продукції і послуг робить їх недоступними для масового споживача, що, у кінченому рахунку, може негативно позначитися на темпах поширення.
Зазначені й інші проблеми, зв'язані зі здійсненням інновацій, а також важлива їхня роль у розвитку сучасного суспільства свідчать про те, що сьогодні, коли спочатку необхідно перебороти існуючу інертність вітчизняних суб'єктів, що хазяюють, і забезпечити поява довгострокових перспектив прискореного інноваційного розвитку економіки, роль держави в керуванні інноваційними процесами є важливою і безперечною. При цьому найбільш результативна модель регулювання інноваційних процесів передбачає ефективне сполучення ринкових механізмів попиту та пропозиції з механізмами розумного державного втручання. При цьому всі регулюючі функції держави в інноваційній сфері з визначеним ступенем умовності можна розділити на дві основні групи:
— забезпечуючі подальше ефективне становлення і розвиток ринкових відносин (спрямовані на формування нормативно-правової бази функціонування ринкового господарства, а також стимулювання і захист «здорової» конкуренції як важливої рушійної сили і т.д.);
— що доповнюють і коректують дії ринкових механізмів (спрямовані на перерозподіл доходів і деяких ресурсів, стимулювання економічного росту, забезпечення економічної стабільності і т.д.).
Немаловажним є те, що поступово, у міру подальшого розвитку ринкових відносин в Україні, державний вплив на науково-технічну й інноваційну сфери повинне трансформуватися, здобуваючи характер координації і загального регулювання. Саме тому сучасна проблема активізації інноваційної діяльності вітчизняних суб'єктів господарювання не може бути вирішена тільки за допомогою старих підходів, головним чином заснованих на повній централізації функцій керування і регулювання НТП, а також розгляді окремих підприємств у ролі безпосередніх виконавців і користувачів бюджетних засобів. У цьому зв'язку сьогодні, коли в результаті ринкових трансформацій центр ваги в прийнятті рішень про здійснення інноваційних змін перемістився на рівень окремих підприємств і інших власників капіталу, усі форми впливу держави на інноваційні процеси повинні здійснюватися в рамках ефективної політики, що відповідає новим економічним і соціально-політичним реаліям, а також сприятливому виведенню економіки країни з затяжної кризи і забезпечення стабільного її росту.
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1
У першому розділі були розглянуті теоретичні аспекти економічного обґрунтування інноваційних проектів.
Слід зазначити, що питання визначення економічної доцільності реалізації нововведень детально розглядалося багатьма дослідниками як вітчизняними, так і закордонними. Однак сьогодні досить складно привести точний методологічний апарат щодо зазначеного вище, оскільки підходи, що традиційно склалися в централізованій-плановій економіці, найчастіше є неадекватними, а існуючий світовий досвід вимагає попереднього переробки з урахуванням специфіки національної економіки. Усе це обумовлює потреба надалі дослідженні питань здійснення економічного обґрунтування інноваційних проектів.
Узагальнюючи вищевикладене, слід зазначити, що питання економічного обґрунтування нововведень завжди займали важливе місце в інноваційному менеджменті. Однак кардинальна зміна умов господарювання (придбання підприємствами більшої самостійності, посилення індивідуальної відповідальності за економічні наслідки реалізації нововведень, а також наявність твердого дефіциту інвестицій), з одного боку, обумовило посилення ролі цього етапу інноваційного процесу в ході формування і наступного прийняття управлінських рішень, а з іншої визначило необхідність його удосконалювання з метою забезпечення відповідності сучасним вимогам. При цьому важливість і складність аналізованого об'єкта визначають доцільність використання комплексного підходу до проведення заглибленого дослідження. У цьому зв'язку, перш ніж формувати рекомендації з економічного обґрунтування нововведень, необхідно попередньо розглянути цілий ряд важливих питань, успішний дозвіл яких буде сприяти підвищенню об'єктивності й ефективності розроблювальних рекомендацій. У числі таких питань: визначення ролі економічного обґрунтування нововведень, аналіз діючої державної інноваційної політики в Україні, а також дослідження сутності і специфіки інноваційного процесу.
Розвиток ринкових відносин в Україні сприяє формуванню переважної орієнтації вітчизняних суб'єктів господарювання на економічні результати своєї діяльності. Саме це прагнення, посилене іншими аспектами (соціальну, екологічними, політичними і т.д.), значною мірою визначає їхню економічну активність, у тому числі й інноваційну. У цьому зв'язку істотне підвищення останньої може бути забезпечено тільки за допомогою цілеспрямованої мотивації суб'єктів господарювання до здійснення інноваційної діяльності, що забезпечує можливість одержання надприбутку (або максимізації розміру прибутку, що знімається з одиниці інвестованого капіталу) за допомогою успішного використання різного роду «нових комбінацій» інновацій.
2 АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
2.1 Характеристика підприємства і цого положення на ринку лакофарбової продукції України
Відкрите акціонерне товариство «Дніпропетровський лакофарбовий завод» створено в 1994 році шляхом викупу орендованого підприємства «Дніпропетровський лакофарбовий завод імені Ломоносова», 73% акцій якого належить колективу підприємства.
Власність колективна, частки державної власності немає. Загальна чисельність працюючих складає зараз 956 чоловік.
Основними видами діяльності, є виробництво і продаж лакофарбових матеріалів.
Номенклатура продукції, що випускається:
- лаки на конденсаційних смолах,
- ґрунти й емалі на конденсаційних смолах,
- лаки, емалі на ефірах целюлози,
- емалі на полимерсмолах,
- фарби водоэмульсіонні,
- оліфа,
- розчинники.
Таким чином, ВАТ «ДЛФЗ» сьогодні є підприємством, здатним забезпечити випуск широкого спектра лакофарбових матеріалів. Можна сказати, що завод володіє на території України сьогодні визначеною перевагою, стосовно інших учасників ринку ЛФМ у плані присутності у своєму асортименті специфічної продукції: це всілякі хімстійкі матеріали, різні ґрунти, лаки, емалі також цинкові біліла.
ВАТ «ДЛФЗ» є також основним постачальником сировини для багатьох лакофарбових підприємств країни, оскільки робить напівфабрикатні лаки у великих обсягах, що надалі використовуються як сировина для виробництва емалей. Вміло оперуючи даними перевагами підприємство може захистити себе від надмірної конкуренції на внутрішньому ринку.
Основні компоненти для виготовлення лакофарбової продукції виробляються на Україні. Підприємство купує сировину переважно вітчизняного виробництва (до 80%), інше (20%) імпортного виробника[8].
Підприємство випускає в рік у середньому 39 тис.т лакофарбових матеріалів при використанні виробничої потужності 40%. Виробничі потужності заводу розраховані на випуск 80 тис.т продукції в рік, що складає 45% потреби вітчизняного ринку. Почасти, це відбувається через розвал економіки в Україні й інших країнах СНД, зупинки багатьох виробництв, що споживали вироблену заводом продукцію, особливо спеціального призначення.
Виробництво продукції можна розбити на дві групи: лакофарбові матеріали для промисловості і товари народного споживання в дрібній фасовці. Частка товарів народного споживання в загальному обсязі виробництва складає більш 80%.
ВАТ «ДЛФЗ» випускає більш 80 видів продукції для машинобудівної, приладобудівної, меблевої, будівельної й іншої галузей промисловості. Продукція ВАТ «ДЛФЗ» фасується в металеві барабани по 40 кг- 70 кг для промислового призначення і у банки по 0,9 кг- 3 кг для товарів народного споживання. Продукція заводу набула широкого застосування в побуті.
В таблиці 2.1. наведена схема основних виробничих цехів та продукції, яку кожен з них виробляє.
Таблиця 2.1 — Характеристика основних цехів підприємства і продукції
продолжение
--PAGE_BREAK--
Велика увага приділяється екологічно чистим лакофарбовим матеріалам, що застосовуються для внутрішньої обробки по гипсокартону, для захисту і декоративної обробки фасадів будинків, дахів і т.д. Продукція заводу цілком відповідає вимогам європейського рівня якості, користається великим попитом не тільки в Україні, але й у країнах СНД і далекого зарубіжжя. З'являється усе більше замовників з Казахстану, Білорусії, Молдови, хоча в цих країнах маються власні виробники.
Продукція заводу є цілком конкурентноздатною по своїй якості на внутрішньому ринку і на ринках СНД, порівнюючи її з аналогічною продукцією виробленої на даних ринках конкурентами. Завод має розгалужену дилерську мережу, і 80% продукції реалізується в регіонах. Відвантаження ЛФМ здійснюється в усі регіони України й у країни СНД автомобільним і залізничним транспортом. Практично весь асортимент продукції заводу можна побачити і придбати у фірмовому магазині ВАТ «ДЛФЗ».
У зв'язку з тим, що Україна прагне до вступу в ЄС і ВТО, особлива увага приділяється якості продукції. Зараз на підприємстві ведуться роботи з упровадження системи керування якістю ISO-9000.
Уся продукція торгової марки ВАТ «ДЛФЗ» проходять контроль і відповідають стандартам якості і санітарних норм України. З кожним роком збільшується частка продукції, сертифікованої в системі Укрсепро.[9]
Однієї з найважливіших робіт для колективу заводу з'явилося здійснення технічного переозброєння ділянки водоемульсійних фарб. У результаті виконаних робіт, фактично на ділянці організовані різні технологічні потоки для:
- виробництва водно-дисперсійних фарб,
- органічно розчинних емалей,
- багатотоннажного виробництва емалей і фарб,
- гнучкої системи виробництва малотоннажної продукції.
У 2006-2008 р.м. ВАТ «ДЛФЗ» початок виробництво водно-дисперсійних фарб на основі акрилової смоли. Акрилові фарби випускаються для фарбування фасадів, цоколя, шиферу, стін і стелі усередині приміщень. Дана продукція не уступає імпортним аналогам по якості, але набагато дешевше.
У липні 2008 року відкритий фірмовий магазин «Делія». У магазині встановлена сучасна автоматична колеровочная лінія фірми «Colortrend» (Голландія). Фарбу можна підколерувати до 4 тисяч відтінків на будь-який смак.
Підприємство не має заборгованості перед бюджетом і по платежах у позабюджетні фонди, вчасно розраховується за енергоносії.
В Україні уже четвертий рік ростуть обсяги виробництва лакофарбової продукції (рисунок 2.1).
Рисунок 2.1 — Обсяги виробництва лакофарбових матеріалів в Україні
За даними Держкомстату, обсяг виробництва лакофарбової продукції в Україні в 2008 році склало 227 тис.т, що на 49 тис.т. (27,5 %) більше, ніж у 2007 році. За попередніми даними в 2009 році прогнозується випуск ЛФМ на рівні 230-240 тис.т.[8]
Сьогодні споживач віддає перевагу дешевим фарбам не дуже високої якості (50%) переважно вітчизняного виробництва (рисунок 2.2).
Рисунок 2.2 — Структура ринку будівельних ЛФМ по цінових сегментах
До цієї категорії варто додати масляні, алкідні і воднодисперсійні фарби. У той же час спостерігається неухильний ріст частки середнього цінового і якісного сегмента (35%). Частка топ-сегмента залишається стабільної вже протягом декількох років (15%).
В Україні кількість виробників лакофарбових матеріалів нараховує — близько 70, однак тільки 15-20 з них роблять більш 1000т у рік. Найбільш успішними серед них є – ВАТ «ДЛФЗ», ТОВ ПП «ЗИП», ЗАТ «Лакма», ТОВ «Сумихимпром», що разом випускають майже половину всіх лаків і фарб в Україні, а також ВАТ «Янтар», ТОВ «Химрезерв», ТОВ«Спектр» і інші. У цілому вітчизняні виробники протягом декількох останнього років міцно утримують 60-65% ринку.
Більше всього лакофарбових матеріалів роблять у Дніпропетровській області (34%). Тут розташований самий великий вітчизняний виробник — ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод» і зовсім нове підприємство ТОВ ПП «ЗИП» (м.Дніпродзержинськ). Крім того, у Дніпропетровськом регіоні здійснюють діяльність такі компанії, як ТОВ СП «Мефферт Ганза Фарбен», ТОВ «Біон-Імпекс», ПК «Лідер» (усі – м.Дніпропетровськ), СП «Софрахим» (м.Павлоград), ВАТ «Спектр», і інші. За словами фахівців, у самому Дніпропетровську офіційно зареєстровано 27 лакофарбових підприємств. В останні роки в регіоні з'являються нові підприємства, що по обсягах продукції, що випускається, складають серйозну конкуренцію лідерам ринку (рисунок 2.3).
Рисунок 2.3 – Виробники ЛФМ у Дніпропетровськом регіоні
Так, наприклад, питома вага в загальних обсягах виробництва ВАТ «ДЛФЗ» (41%) усього на 1% перевищує обсяги виробництва свого найближчого конкурента нове підприємство ТОВ ПП «ЗИП» (м.Дніпродзержинськ) (40 %). Пайова участь лідера лакофарбової промисловості ВАТ «ДЛФЗ» у загальному обсязі виробництва ЛФМ у 2008 році склало 30,8 тис.т (14 %) від загального обсягу виробництва лакофарбових матеріалів в Україні за зазначений період.
В Україні основний покупець лакофарбової продукції – корпоративний. Схема реалізації, наприклад, будівельних фарб досить традиційна. Більшість великих виробників реалізує продукцію через регіональних дилерів, кількість яких може досягати декількох десятків. При цьому особливого статусу немає ні в кого з торговців, взаємини дилера і виробника регулюються винятково за допомогою системи знижок. У залежності від обсягів продажів оптові торговці можуть одержати від 3 до 15 % дисконту.
У Західній Україні в основному лакофарбові матеріали купують для ремонту і будівництва житла. У Центральному і Східному регіонах — для обробки суспільних і промислових приміщень. Оскільки основний покупець лакофарбової продукції — корпоративний, то на індивідуальних споживачів приходиться незначна частка закупівель — до 15%.
Сезонність попиту характерна тільки для будівельних фарб (рисунок 2.4). Досвід ряду компаній показує, що в грудні попит на 10-20% нижче середньомісячного рівня, у січні — на всі 40%, а влітку (липень-серпень) на 20-30% вище. Однак і тут є особливості кон'юнктури ринку. Наприклад, фасадні фарби починають купувати навесні, і більш-менш стійкий попит існує до осені. Интерьерные фарби (особливо воднодисперсійні) користаються попитом весь рік, і різкий спад відбувається тільки в другій половині літа в сезон масових відпусток.
Рисунок 2.4 – Сезонні коливання попиту на ЛФМ в Україні
Незважаючи на сезонні коливання попиту, обсяги виробництва і споживання ЛФМ в Україні зростають з кожним роком у середньому на 15-20% (рисунок 2.5).
Рисунок 2.5 — Обсяги виробництва і споживання ЛФМ в Україні
Маркетологи відзначають, щ попит на лакофарбові матеріали в 2009 році безсумнівно буде рости. За різними оцінками збільшення обсягів ринку складе в середньому 15-20%, виходячи з того, що ростуть обсяги будівництва, продовжується пожвавлення в машинобудуванні, збільшується автомобільний парк, а також кількість друкованих видань. У той же час не очікується істотного пожвавлення продажів спеціальних фарб — хімічно стійких, антикорозійних і т.п.[10]
Ще одна характерна риса, властивому вітчизняному ринку, — відсутність у деяких виробників грамотної збутової політики: дисконтної, дистриб'юторської, дилерської і т.п. Це стосується як українських, так і закордонних виробників.
Основна проблема вітчизняних виробників полягає в тім, що майже всі підприємства знаходяться в одному асортиментно-ціновому сегменті, знижуючи ціни наскільки можливо і працюючи іноді на межі рентабельності, що найчастіше приводить до падіння рівня якості. Як наслідок, рідке підприємство здатне сьогодні переозброїти виробництво.
Практично ні один вид вітчизняної лакофарбової продукції не виготовляється без іноземних компонентів, що значно збільшує собівартість, але не мають вітчизняних аналогів. Вітчизняна сировина або не відповідає сучасним вимогам, або виробляється в недостатніх обсягах, або в основному вивозиться на експорт.
Основні виробники лакофарбової сировини: ГАК «Титан» м. Армянск, АР Крим, ВАТ «Сумихімпром», ГП « Рубежанський казенний хімічний завод «Зоря» Луганська обл., ВАТ «Авдіївський коксохімічний завод». В Армянську і Сумах виготовляють пігменти (двоокис титана, червоний залізоокисний, жовтий залізоокиссний), у Рубіжному — пентаеритрит і фталевий ангідрид, в Авдіївці — фталевий ангідрид. Але крім цих основних компонентів для виробництва фарби необхідно використовувати добавки, що підвищують якісні характеристикипродукції (термін збереження, блиск, швидкість висихання та інші).
Основним полем діяльності підприємства ВАТ «ДЛФЗ» на сьогоднішній день є так названий внутрішній і зовнішній ринки (країни СНД і Далекого зарубіжжя, окремо виділяється ринок Росії і Молдови).
Положення підприємства на ринку України погіршується. У цілому ВАТ «ДЛФЗ» займав 25% виробничого ринку України, на сьогоднішній день — 14%. За останні 5 років завод утратив майже половину свого ринку.
Як і вся хімічна галузь, ВАТ «ДЛФЗ» переживає нелегкі часи, але завдяки високій кваліфікації персоналу, вмілому і чіткому керівництву, високій якості продукції, підприємство зуміло самостійно вийти з економічної кризи і на даний час підприємство стабільне по основних техніко-економічних показниках.
2.2 Аналіз господарської діяльності ВАТ «ДЛФЗ»
продолжение
--PAGE_BREAK--2.2.1 Аналіз економічних показників роботи ВАТ «ДЛФЗ»
Аналіз виробничо-господарської діяльності — це комплексне вивчення роботи підприємства і його структурних підрозділів з метою об'єктивної оцінки її результатів і виявлення резервів подальшого підвищення ефективності господарювання[11].
Аналіз виробничо-господарської діяльності вивчає економічну, технічну і соціальну сторони роботи підприємства, усі різноманіття форм господарської діяльності в їхньому взаємозв'язку, що відбивається в системі показників плану, обліку і звітності й інших джерел інформації. У результаті аналізу виявляються позитивні і негативні фактори, а також вимір ступеня їхнього впливу, визначення тенденції господарського розвитку підприємства [12].
Як і в минулі звітні періоди, складна економічна і політична ситуація в Україні впливає на ефективність роботи підприємства. В таблиці 2.2 відображене значення основних економічних показників роботи ВАТ «ДЛФЗ» за останні три роки.
Таблиця 2.2 — Економічні показники роботи ВАТ «ДЛФЗ»
Витрати на 1грн. реалізованої продукції в 2008 році збільшилися на 5,3% і склали 85,73 коп. У підсумку виробничий прибуток на 1т реалізованої продукції в 2008 році знизився на 4,5 млн.грн., тобто на 20,5 %, проти рівня 2007 року і на 30% проти рівня 2006 р. У цілому це спричинило зниження рівня рентабельності реалізованої продукції, розрахованої по собівартості реалізації з 22,83 % у 2007 році до 16,65 % у 2008 році. Обсяг товарної продукції в звітному періоді так само знизився і склав 83,3 % до рівня минулого року (таблиця 2.2).
Чистий прибуток підприємства в 2008 р. склалав 6,9 млн. грн., що на 3,5 млн. грн. чи на 33,9 % нижче рівня 2007 мі на 38 % нижче рівня 2006р.
продолжение
--PAGE_BREAK--2.2.2 Аналіз обсягу виробництва і реалізації продукції
Обсяг виробництва і реалізації продукції є взаємозалежними показниками. В умовах обмежених виробничих можливостей і необмеженому попиті на перше місце висувається обсяг виробництва продукції. Підприємство повинне робити тільки ті товари й у такому обсязі, що воно може реально реалізувати. Темпи росту обсягу виробництва і реалізації продукції, підвищення её якості безпосередньо впливають на величину витрат, прибуток і рентабельність підприємства. Тому аналіз даних показників має важливе значення. Його основні задачі: [11]
· оцінка ступеня виконання плану і динаміки виробництва і реалізації продукції;
· визначення впливу факторів на зміну величини цих показників;
· виявлення внутрішньогосподарських резервів збільшення випуску і реалізації продукції;
· розробка заходів щодо освоєння виявлень резервів.
За підсумками роботи підприємства за 2008 р. загальний обсяг виробництва лакофарбових матеріалів у порівнянні з 2007 р. знизився на 6,4 тис.т (тобто на 17,3 %) і склав 30,8 тис.т, що відповідає використанню потужності підприємства на 38,5 % (таблиця 2.3).
Таблиця 2.3 — Виробництво лакофарбових матеріалів, т
Падіння обсягів виробництва обумовлено, насамперед, дефіцитом на українському ринку сировинних компонентів, вироблених вітчизняними підприємствами монополістами. Перебої в постачаннях основних видів сировини, таких як фталевий ангідрид (м.Авдіївка КХЗ) і пентаэритрит (м.Рубіжне хімзавод «Зоря») у розпал сезону не дозволили виконати всі замовлення на постачання товарного лаку, що склало 37,6% загального зниження обсягу реалізації. При цьому для забезпечення власної потреби в лаку змушені були купувати аналогічна сировина за рубежем по більш високих цінах.[13]
Обсяг реалізації в 2007 р. і 2008 мзнизився на 16,6% і 17,0% проти рівня 2006 р. відповідно, у тому числі обсяги реалізації в межах України знизилися на 59,9% і 61,3% від загального обсягу реалізації.
Основними причинами падіння обсягів реалізації є:
1. Утрата російського ринку унаслідок введення в 2005 році ввізного ПДВ російською стороною. Експорт у Росію знизився на 2209 тон, що складає 46,9% загального зниження реалізації.
2. Нездорова конкуренція через присутність на внутрішньому ринку великої кількості неякісної продукції, виробленої нелегальними підприємствами. Найчастіше ця продукція продається під маркою відомих виробників, підриваючи тим самим їхній авторитет і економіку.
3. Будівництво великої кількості нових лакофарбових заводів без обліку високого ступеня насичення внутрішнього ринку лакофарбовою продукцією при низькому рівні використання потужностей (50-60%) діючих підприємств.
4. Увіз в Украину великої кількості імпортної лакофарбової продукції (близько 33% від загального обсягу виробництва українських виробників). При этом ввізне мито складає усього лише 1-10%, тоді как у розвитих країнах 30-50%.
5. Недостатньо агресивна політика завоювання ринків збуту, проведена посібником підприємства.
Зниження реалізації продукції багато в чому відбулося за рахунок продукції промислового споживання. Слід зазначити, що як і раніше в країні знижується попит на промислові лакофарбові матеріали, тому що значна більшість підприємств балансують на грані банкрутства і тому не в змозі здобувати в потрібних обсягах продукцію заводу для своїх нестатків. Тому реалізація лакофарбової продукції промисловим споживачам у 2008 р. знизилася більш ніж у два рази. На підставі досліджень потреби ринку посібник заводу робить ставку на розширення номенклатури, збільшення виробництва товарів народного споживання (ТНП), частка яких у загальному обсязі виробництва лакофарбових матеріалів склала 54,4%, що на 6,5 процентних пункту вище чим у 2007 р.
Зберегти свої позиції на ринку ТНП при відносно високих цінах на продукцію, що у середньому в 2008 р. зросли на 1,8 % і склали в середньому близько 6000 грн. за 1тонну, дозволило:
- розширення асортименту продукції, що випускається, з урахуванням співвідношення «ціна-якість»;
- випуск лаків і фарб у літографованих банках з тисненням на дні, з метою захисту продукції від підробки;
- збільшення витрат на рекламу майже на 300 тис. грн.
Протягом 2008 р. завод продовжував політику реалізації продукції зі знижками. Так, наприклад, частка продукції відвантаженої зі знижками складає 95,9% від загального випуску, тоді як у 2007 р. вона дорівнювала 88,1%. Особливо цей напрямок торкнувся фасованої продукції. Її відвантаження зі знижкою склали 97,3% від величини загального відвантаження.
Зниження обсягу реалізації в 2007 р. привело до збільшення залишків продукції на складі на 2266 т. чи на 71,6% і досягло рівня 5,4 тис.т, что рівносильно майже двомісячній роботі підприємства, а також заморожуванню на складі близько 8,3 млн.грн. оборотних коштів.
продолжение
--PAGE_BREAK--2.2.3 Аналіз собівартості продукції, прибутку і рентабельності ВАТ «ДЛФЗ»
Важливим показником, що характеризує роботу підприємства, є собівартість продукції. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан суб'єктів господарювання. Аналіз собівартості продукції, має дуже важливе значення, він дозволяє з'ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівні, визначити вплив факторів на його приріст, установити резерви і дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей зниження собівартості продукції.[14]
Планування й облік собівартості на підприємствах ведуть по елементах витрат і калькуляційних статей витрат. Виходячи з розрахункових дані підприємства по собівартості товарної продукції і витрат по обслуговуванню виробництва і посібника складемо аналітичну таблицю (таблиця 2.4)
Таблиця 2.4 — Аналіз собівартості 1т. продукції
продолжение
--PAGE_BREAK--
Як видно з таблиці 2.4, фактичні витрати підприємства в 2008р. вище чим у 2007р. на 746,6 грн/т., чи на 30,5 %. Перевитрата відбулася практично по усіх видах і особливо по матеріальних витратах. Змінилася трохи і структура витрат: збільшилася частка матеріальних витрат до складу яких входить сировина, матеріали, вода й енергія, також змінилася амортизація основних засобів, за рахунок упровадження нового обладнання і технологій, модернізація устаткування краще використання техніки знижує суму амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці продукції, частка заробітної плати збільшилася, і нарахування на неї збільшилися. Збільшилися інші витрати на 47,5грн/т., за рахунок витрат зв'язаних з обслуговуванням і керуванням виробництвом. Матеріальні витрати збільшилися на загальну суму 609,5 грн/т., що привело до перевитрати сировини, матеріалів, енергії.
На підставі даних за три попередніх роки, була проаналізована тенденція зміни собівартості продукції і побудований графік динаміки собівартості з прогнозом на кінець 2009 року (рисунок 2.10).
Рисунок 2.10 – Динаміка зміни собівартості підприємства за період з 2006 по 2008 рік
Як видно з графіка, собівартість продукції підприємства має явну тенденцію росту, що при зниженні обсягів виробництва і реалізації продукції, а так само скорочення частки ринку може привести до падіння рівня прибутку і рентабельності продукції.
Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції — витрати на гривню реалізованої продукції, що вигідний тим, що наочно показує прямий зв'язок між собівартістю і прибутком. Визначається він відношенням загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції до вартості зробленої продукції в діючих цінах.[15]
Таблиця 2.5 — Аналіз прибутку реалізованої продукції, грн/т
--PAGE_BREAK--
Ріст цін на сировину природно відбився на збільшенні витрат на виробництво продукції в 2008 р. на 746,6 грн. на 1 чи тонну на 30,5%.
У результаті зниження обсягу виробництва продукції так само відбулося збільшення адміністративних витрат і витрат на збут продукції в розрахунку на одну тонну продукції на 25% і 95,3% відповідно.
Как видно з таблиці 2.5 чистий прибуток знизився на 56,5 грн/т, что склало 20,1% (рисунок 2.11)
Рисунок 2.11 — Аналіз чистого прибутку ВАТ «ДЛФЗ»
Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямків діяльності, окупність витрат. Вони більш повно, чим прибуток, відбивають остаточні співвідношення ефекту з наявними чи використаними ресурсами. Їх використовують для оцінки діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці і ціноутворенні. Показники рентабельності можна об'єднати в кілька груп:
· показники, що характеризують окупність витрат виробництва й інвестиційних проектів;
· показники, що характеризують прибутковість продажів;
· показники, що характеризують прибутковість капіталу і його частин.
Усі показники можуть розраховуватися на основі балансового прибутку, прибыли від реалізації продукції і чистого прибутку. Розрахуємо рентабельність реалізованої продукції по повній собівартості (з урахуванням адміністративних витрат і витрат на збут) по формулі 2.1 а так само рентабельність виробництва по формулі 2.2:
Rрп= П п.пр./ (Срп + Зад. +Зсб) х 100%,(2.1)
Rрп= П п.пр./ (ОПФ + ОС) х 100%, (2.2)
де,
П п.ін.— повний прибуток від реалізації продукції тис.грн.;
Срп— собівартість реалізованої продукції, тис.грн.;
Зад. — адміністративні витрати, тис.грн.;
Зсб. – витрати на збут, тис.грн;
ОПФ – вартість основних виробничих фондів, тис.грн;
ОС – вартість оборотних коштів підприємства, тис.грн.
Результати аналізу рентабельності підприємства представлені в таблиці 2.6.
Таблиця 2.6 — Аналіз рентабельності підприємства ВАТ «ДЛФЗ»
--PAGE_BREAK--
Показник рентабельності реалізованої продукції підприємства в 2008 році в порівнянні з минулим роком знизився на 41,8 % і склав 9,3%, у той же час, рентабельність виробничих фондів підприємства виросла на 2,7%, что, тем, не є позитивною тенденцією, тому що викликано зниженням вартості виробничих фондів за рахунок зносу основних засобів.
2.2.4
Аналіз фінансового стану ВАТ «ДЛФЗ»
Під фінансовим станом розуміється здатність підприємства фінансувати свою діяльність. Воно характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільним їхнім розміщенням і ефективним використанням, фінансовими взаєминами з іншими юридичними і фізичними особами, платоспроможністю і фінансової стійкість.[16]
Здатність підприємства вчасно робити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про стійкий фінансовий стан.
Головна мета аналізу – вчасно виявляти й усувати недоліки у фінансовій діяльності і знаходити резерви поліпшення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.
Аналіз фінансового стану ґрунтується головним чином на відносних показниках, оскільки абсолютні показники балансу в умовах інфляції складно привести до порівнянного виду.[15]
Дані по аналізі активів балансу представлені в таблиці 2.7.
Таблиця 2.7 — Аналітичне угруповання й аналіз статей активу ВАТ «ДЛФЗ» за період з 2005 по 2008м
Проаналізувавши статті активу балансу за чотири роки можна зробити висновок, що протягом цього періоду спостерігалося поступове зниження запасів, що свідчить про збільшення обсягів реалізації продукції до кінця 2008 року.
Відбулися також зміни й у структурі запасів: зниження залишків готової продукції на 6,03 млн. грн і ріст виробничих запасів з незавершеним виробництвом на 3,4 млн. грн. У цілому зменшення запасів склало 339 тис. грн., що дозволяє говорити про більш ефективну збутову політику підприємства, а даний рівень запасів може забезпечити ритмічну роботу підприємства при нестабільності постачань.
Крім того, слід зазначити, що дебіторська заборгованість за станом на 31.12.04 р. збільшилася на 2,5 млн. грн. у порівнянні з початком року.
Як видно з таблиці 2.7 у поточному році в структурі активу балансу відбулося зрушення убік збільшення частки поточних активів, їхня частка склала 63 %. Залишкова вартість основних фондів складає 37,5 млн. грн і знизилася за рік на 2 млн. грн. Насамперед, це зв'язано з тим, що в звітному році було передане житло в комунальну власність міста. Вартість основних засобів переданого житлового фонду склала 7,4 млн. грн.
У звітному періоді приріст оборотних активів склав 5,2 млн. грн. (Додаток А), з них приріст коштів склав 3,9 млн. грн. Це дозволило в звітному періоді більш оперативно вирішувати питання по закупівлі сировини і матеріалів. Головною умовою, що дозволила досягти цього, є прийняте ще в 2005 р. рішення про перехід до грошової форми розрахунків зі споживачами. Так, частка бартеру в складала ще в 2005 р. — 12,2%, у 2006 р. — 4,1%, у 2007 р. – 1,1%, у 2008 р. – 0%.
Дані за структурою пасивів балансу представлені в таблиці 2.8.
Таблиця 2.8 — Аналітичне угруповання й аналіз статей пасивів ВАТ «ДЛФЗ» за період з 2005 по 2008 рік
Найменування показника
2005
2006
2007
2008
Джерела майна (пасив), усього:
96386,4
100818,3
106940,8
110593,7
Власний капітал
93938,9
97587,4
101982,7
105538,3
Позиковий капітал
2338,7
3201,1
4128,7
5055,4
У тому числі:
— довгострокові зобов'язання
1112,5
695,1
— короткострокові кредити і позики
— кредиторська заборгованість
567,8
539,1
1318,8
2528,7
— інші поточні зобов'язання
323,4
162
206,1
294,3
Оскільки власний капітал є основою незалежності підприємства, то збільшення його величини є позитивним моментом у діяльності підприємства. За аналізований період відбувається постійне збільшення частки власного капіталу в структурі пасивів підприємства. На 31.12.04 даний показник складає 95%.
Однак і залучення позикових засобів в оборот підприємства – нормальне явище. Даний факт сприяє тимчасовому поліпшенню фінансового стану підприємства за умови, що засоби не заморожуються на тривалий час в обороті і вчасно повертаються. Так, кредиторська заборгованість на кінець звітного періоду збільшилася на 1,2 млн.грн., її абсолютна величина склала 2,5 млн. грн.
Для оцінки фінансового стану підприємства так само використовується ряд показників і коефіцієнтів, що характеризують його здатність самостійно стабільно здійснювати господарську діяльність і вчасно погашати виникаючі зобов'язання перед контрагентами (таблиця 2.9)
Таблиця 2.9 – Фінансові показники діяльності ВАТ «ДЛФЗ»
У 2008 році підприємство працювало в основному за рахунок власного капіталу, по цьому маневреність власних оборотних коштів мала позитивне значення, а саме 0,617, що відповідає нормативному значенню коефіцієнта маневреності (0,05-0,1). У той же час, тенденція зміни даного показника говорить про його неухильне зниження, що відбиває постійний ріст позикових засобів підприємства протягом аналізованого періоду.
Високий рівень коефіцієнта покриття свідчить про високий рівень платоспроможності підприємства і тим самим викликає більше довіри в кредиторів. За 2008 рік коефіцієнт покриття знизився в середньому на 19%, і під кінець року склав 13,78, тобто в 13,78 разів оборотні активи підприємства перевищують його короткострокові зобов'язання. Дане значення коефіцієнта покриття перевищує нормативне значення майже в 10 разів (рисунок 2.12) і на ряді з ростом коефіцієнта покриття за рахунок коштів говорить про досить гарне положення підприємства як потенційного позичальника. ВАТ «ДЛФЗ» показало себе як високо ліквідне, оскільки отримані високі значення коефіцієнта абсолютної ліквідності: 1,56; 3,48; 5,13; 4,45 відповідно по роках (рисунок 2.13), тобто саме така частина короткострокової заборгованості підприємства може бути покрита найбільш ліквідними оборотними активами – коштами і короткостроковими фінансовими вкладеннями.
Рисунок 2.12 — Динаміка коефіцієнта покриття ВАТ «ДЛФЗ» за період з 2006 по 2008 рік
Підвищення виробничих запасів у 2008, говорить про зниження реалізації товару, відповідно і про зниження випуску продукції. Зменшення оборотності кредиторської заборгованості так само говорить про небажання підприємства залучати позикові засоби для розвитку виробництва. Коефіцієнт погашення кредиторської заборгованості показує, що частка продажів у борг велика, але з кожним роком не багато зменшується, що говорить про підвищення фінансової стійкості клієнтів підприємства.
Рисунок 2.13- Динаміка коефіцієнта абсолютної ліквідності ВАТ «ДЛФЗ» за період з 2006 по 2008 рік
Частка власного капіталу з 2007 мпо 2008 р. зросла, що може свідчити про те, що підприємство в якийсь період працювало в прибуток і не хоче залучати позикові засоби для розвитку виробництва.
На малюнку 2.14 показано, що частка власного капіталу значно вище позикового капіталу, відповідно підприємству характеризується значною фінансовою стійкістю.
Рисунок 2.14 — Динаміка коефіцієнта співвідношення притягнутих і власних засобів ВАТ «ДЛФЗ» за період з 2005 по 2008 рік
Для оцінки ділової активності використовують показник коефіцієнта ділової активності, що являє собою відношення виторгу від реалізації продукції до валюти балансу (див.табл. 2.9).
У 2008 році виторг від реалізації продукції в порівнянні 2007 роком значно зріс особливо в період найбільшого попиту на лакофарбову продукцію (березень — вересень) (Додаток А). Його перевищення склало 2,8 млн.грн.
Рисунок 2.15 — Динаміка зміни виторгу від реалізації ВАТ «ДЛФЗ» за період з 2005 по 2008 рік
Для характеристики ефективності використання власного капіталу використовується коефіцієнт використання фінансових ресурсів (див.табл. 2.9). Його негативна динаміка (рисунок 2.16) свідчить у першу чергу про зниження прибутку від реалізації продукції. Так, за 2008 рік валовий прибуток від реалізації знизився на 4,5 млн.грн, что складає 20,3% у порівнянні з рівнем 2007 року.
Рисунок 2.16 — Динаміка зміни коефіцієнта ефективності використання фінансових засобів ВАТ «ДЛФЗ» за період з 2005 по 2008 рік
Загальний фінансовий стан підприємства ВАТ «ДЛФЗ» до кінця 2008 року можна оцінити в такий спосіб:
Валюта балансу за станом на 31.12.04р. склала 110,5 млн. грн., з них 96% власні засоби.
Загальна вартість власного капіталу складає 105,5 млн. грн., з них нерозподілений прибуток 67,3 млн. грн.
Обсяг реалізації лакофарбової продукції (ЛКП) у діючих цінах у звітному році збільшився на 2% і склав 142,9 млн. грн.
З валового прибутку фінансувалися адміністративні витрати, що склали в 2008 р. 3,7 млн. грн, що на 3,4% вище рівня 2007р., а також витрати на збут продукції, що склали в 2008 р. 3,3 млн. грн. і зрослі в порівнянні з 2007 р. майже на 60%. Це обумовлено необхідністю розширення ринків збуту продукції і дилерської мережі.
Позареалізаційний прибуток склав 1,4 млн. грн., з її 1,2 млн. грн. це відсотки за тимчасово розміщені вільні кошти в банках, 0,2 млн. грн. це оприбуткування надлишків ТМЦ за підсумками інвентаризації. Позареалізаційні збитки склали 165,7 тис.грн., на финансирование соціальних заходів було спрямовано 1,3 млн. грн. прибули.
Разом прибутки від звичайної діяльності отримано 10,6 млн. грн., що на 34,7% менше, ніж минулому році.
Податок із прибутку склав 3,7 млн. грн.
У підсумку чистий прибуток у 2008 р. зменшилася на 33% у порівнянні з 2007 р. і склала 6,9 млн. грн.
продолжение
--PAGE_BREAK--ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2
У даному розділі диплома був зроблений аналіз ринку лакофарбової продукції й аналіз зовнішніх факторів, що роблять вплив на виробництво, реалізацію і споживання ЛФМ в Україні.
Ринок ЛФМ – є одним із самих динамічно розвинутих сегментів ринку будматеріалів, це зв'язано, насамперед, з пожвавленням промисловості і будівельним «бумом» в Україні. Щорічний приріст обсягів ринку складає в середньому 15-20%, що робить ринок привабливим не тільки для вітчизняного товаровиробника, але і закордонного. Ринок ЛФМ характеризується сильною конкуренцією: близько 70 вітчизняних виробників (60% ринку). Однак конкуренція росте не тільки на внутрішньому ринку, спостерігається захоплення ринку імпортними компаніями (40%). Обсяги експорту української продукції знижуються в з кожним роком у середньому на 10%, у той час як висококонкурентноздатна імпортна продукція завойовує український ринок (щорічний приріст імпорту складає 15%) Однієї з причин такого положення на ринку є непродумана митно-тарифна політика держави (11% імпортне мито на сировину для вітчизняного виробника), унаслідок чого вітчизняним виробникам усе складніше конкурувати за ціною з аналогічною імпортною продукцією.
Для ефективного функціонування в умовах ринку вітчизняним виробникам необхідно впроваджувати сучасні технології, використовувати новітні розробки високоякісної сировини, що дозволить їм підвищити конкурентноздатність продукції, що випускається.
Необхідність інновацій обумовлена наступними факторами:
· технології стрімко застарівають;
· потреба в нововведеннях росте величезними темпами;
Тому впровадження нововведень дозволить, насамперед, поліпшити якість продукції, що випускається, а також підвищити її конкурентноздатність на ринку, що дозволить підприємству виходити з даною продукцією на тільки на внутрішній, але і на міжнародний ринки.
ВАТ «ДЛФЗ» — є одним з найбільших виробників ЛФМ (17% від загального обсягу виробництва в Україні). Аналіз діяльності ВАТ «ДЛФЗ» був проведений по наступних основних напрямках:
· аналіз основних ТЕП: спостерігається ріст по всіх основних показниках.
· аналіз обсягів виробництва і реалізації продукції: за попередній період спостерігалося деяке зниження обсягів виробництва і реалізації продукції в середньому, що обумовлено, насамперед, дефіцитом сировинних компонентів і перебої в постачаннях основних видів сировини (37,6 % від загального зниження обсягу реалізації)
· аналіз прибутку і рентабельності: чистий прибуток підприємства зменшився на 7,2 %, що викликано, насамперед, збільшенням витрат на соціальні заходи і склала 10,5 млн. грн., рентабельність реалізованої продукції збільшилася на 0,4 і склала 16,7 %.
· аналіз фінансового стану: показав що підприємство має стійке положення, коеф. абс. ліквідності дорівнює 4,45, що значно вище нормативного значення, рентабельність власного капіталу 4,5%. 96,6 % у структурі капіталу – власні засоби підприємства, що обумовлено вимогами самофінансування підприємства. У 2007р. витрати на технічне переозброєння виробництва і впровадження енергозберігаючих технологій склали 2,5 млн. грн.
Виходом зі сформованої ситуації для вітчизняних виробників ЛФМ є впровадження інновацій і залучення інвестицій у розвиток виробництва з метою удосконалювання якості продукції, що випускається, і одержання конкурентних переваг, що забезпечують стабільний розвиток підприємства.
3 МЕТОДИКА ОПТИМІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ
3.1 Сучасні методи та проблеми економічної оцінки інноваційних проектів
Здійснення підприємством інноваційної діяльності зумовлено насамперед економічним критерієм – намаганням отримати (збільшити) прибуток у довгостроковому періоді свого функціонування. Тому важливим елементом діяльності підприємства є оцінка можливої прибутковості реалізації певних стратегічних рішень, а саме визначення економічної ефективності інноваційних проектів.
Сутність оцінки економічної ефективності об’єктів інновацій полягає у зіставленні економічного ефекту від впровадження інновацій із витратами, пов’язаними з цим процесом. Розрахунок ефективності інновації має дати відповідь на питання щодо раціональності витрат на інновації. Тому механізм оцінки ефективності інноваційних проектів набуває дуже великого значення для підприємств, бо те, наскільки він є досконалим дуже сильно впливає на ефективність використання тих ресурсів, що маються у розпорядженні підприємства. Збиткові проекти призводять до зменшення потенціалу підприємства. Тільки правильна оцінка економічного ефекту дає можливість приймати науково-обгрунтовані рішення щодо напрямів інноваційної діяльності, реалістично формувати стратегічні плани інноваційної діяльності підприємства, раціонально розподіляти його ресурси – як власні, так і позичені.
Економічний ефект інноваційного проекту може вимірюватися абсолютними показниками прибутку, отриманого внаслідок упровадження інновації, а також відносними показниками – у зіставленні з обсягами витрат, продукції тощо. Особливе значення мають показники, за якими порівнюються ефект і витрати. Показник прибутку від упровадження інновації складається з економії від зниження собівартості або від підвищення ціни внаслідок нової якості засобів виробництва чи кінцевої продукції. Відносним показником ефекту є також параметр «окупності витрат», який визначається відношенням витрат на інвестиції до приросту прибутку від інновації.
Важливим принципом вимірювання економічної ефективності інновації є тотожність споживчого ефекту за конкуруючими варіантами проектів, що розглядаються. Не можна порівнювати показники, скажімо приросту прибутку, за варіантами інновацій, які задовольняють різні потреби чи мають різний корисний ефект. Вибір цілі інноваційної діяльності підприємства є важливим, але він здійснюється до того, як виникла необхідність оцінювати економічний ефект інновації. Порівняння ж варіантів інновації з різними корисними результатами – це принципово інша постанова проблеми. Приведення варіантів інновацій, що порівнюються до одного корисного результату, є першим правилом та вихідною посилкою теорії порівняльної економічної ефективності. При тотожності корисного ефекту варіантів, які порівнюються, основою вимірювання є витрати. Витрати ж за різними варіантами є порівняними між собою.
Існуючий механізм оцінки економічної ефективності інновацій, не є достатньо зорієнтованим на вирішення питання відносно того, який вид продукції чи нової техніки виробляти. Вибір здійснюється між варіантами нововведень, які мають приблизно однаковий корисний результат. Наявність економічного ефекту є необхідним, але не достатнім критерієм для остаточного прийняття рішення стосовно того чи іншого виду інновацій. Перед розрахунком економічних ефектів треба чітко визначити цілі інноваційної діяльності підприємства, згідно з якими і відбувається відбір варіантів інноваційних рішень. „ Правило тотожності корисного результату, — зазначав В. Новожилов, — дає змогу чітко типізувати розрахунок і правильно структуризувати різні види ефектів та витрат за варіантами, що конкурують ”.
Аналіз практики використання різних методів оцінки ефективності інновації свідчить, що багато залежить від того, наскільки чітко визначено корисний результат об’єкта вимірювання ефективності. виконання процедури приведення цього результату до тотожності за варіантами інновацій, що розглядаються, відразу дає можливість побачити переваги чи недоліки різних проектів упровадження нового виробу.
У теорії та практиці сучасних розрахунків економічної ефективності інновацій використовується чимало різних методик такої оцінки, []. Усі вони базуються, як правило, на наведених вище основних принципах, і реалізують методичні підходи, які спираються на використання в ролі основних таких показників, як термін окупності, чиста теперішня вартість, внутрішня ставка рентабельності, індекс прибутковості.
Виявлення кращого варіанту інноваційного проекту передбачає розгляд широкого кола можливих варіантів інновацій. Доцільно внести всі можливі варіанти до вихідного переліку проектів, а потім шляхом використання певних схем відбору відкинути ті варіанти, які очевидно є гіршими. Початковий перелік альтернативних підходів може звузитись до кількох або одного варіанту, стосовно яких (якого) існують достатньо повні дані про всі його аспекти – вартість, переваги, ймовірний ризик. Відмінність між стадіями ідентифікації та розробками частіше буває кількісною, ніж якісною. Відхилення варіантів проекту відбувається на основі відбору ідей, які згодом буде прийнято і надано детальному аналізу на стадіях розробки та експертизи проекту, щоб переконливо мотивувати відхилення якогось варіанту проекту.
Виходячи з практики, можна зазначити, що найчастіше причинами відхилення варіантів інноваційного проекту є:
— недостатній попит на запропонований продукт проекту або відсутність порівняльних переваг перед наявними продуктами;
— надмірні витрати проекту порівняно з очікуваними доходами;
— непридатна для здійснення цілей проекту технологія;
— завеликий масштаб проекту для даного підприємства;
— надмірний ризик;
— висока ступінь невизначеності інноваційного проекту в ринковому середовищі.
Процес, який починається зі стадії ідентифікації проекту, знаходить своє продовження на стадіях розробки та експертизи, і приводить у кінцевому рахунку до прийняття рішення щодо можливості інвестування коштів у його практичну реалізацію. В міру уточнення цілей та скорочення кількості варіантів і альтернатив їх реалізації, проект набуває конкретності, і подальша його детальна розробка повинна проводитись підприємством на основі відібраних варіантів нововведень з урахуванням ризику і невизначеності ринкового середовища.
Поняття альтернативної вартості є базовим для проведення аналізу витрат і прибутків. Ефективним є той проект, що забезпечує найповніше врахування альтернативної вартості. Оскільки для задоволення всіх потреб завжди бракує ресурсів, постає завдання оптимального використання доступних ресурсів. Тобто таким чином виявляє себе базова загальноекономічна проблема – обмеженість ресурсів, з одного боку, та постійне зростання потреб з іншого. Використання ресурсів на одні цілі неминуче виключає можливість іншого їх використання, тому концепція альтернативної вартості є простим, але достатньо прийнятним інструментом, використання якого відіграє головну роль в аналізі витрат і прибутків.
Головними причинами зміни вартості інвестицій в інновації є інфляція та ризик, невизначеність майбутнього у діяльності підприємства. Через непевність у майбутньому ризик з часом зростає, суб’єкти господарювання намагаються уникнути ризику — вони, як правило, вище цінують ті інвестиції, що є сьогодні, ніж ті кошти, що будуть у майбутньому.
При оцінці ефективності інноваційного проекту порівняння поточних та майбутніх витрат і вигід здійснюється шляхом приведення (дисконтування) їх реальної грошової вартості до початкового періоду прийняття рішення. Основою дисконтування є зміни цінності грошей у часі, тобто раніше одержані гроші мають більшу цінність, ніж гроші, одержані пізніше, що зумовлюється зростанням ризику і невизначеності у часі.
Дисконтування означає перерахунок доходів і витрат для кожного розрахункового періоду за допомогою норми дисконту. При дисконтуванні за допомогою приведеної процентної ставки, що визначається альтернативними інвестиційними можливостями, здійснюється розрахунок відносної цінності однакових грошових сум, одержаних або сплачених у різні періоди часу. Дисконтування ґрунтується на використанні техніки складних процентів. Приведення до бажаного періоду витрат і вигід t– го розрахункового періоду зручно здійснювати через їх множення на коефіцієнт дисконтування аt, який визначається для постійної норми дисконту Е, як:
(3.1)
де t— номер розрахунку.
Результат порівняння двох інноваційних проектів з різним розподілом витрат і прибутків у часі може суттєво залежати від норм дисконта. Питання визначення величини норми дисконту є досить важливим з точки зору умов ринкової невизначеності.
У розрахунках щодо проектів з достатньо високим рівнем ймовірності здійснення прогнозних оцінок щодо майбутнього доходу, величина дисконту може визначатися з депозитного процента по вкладах у комерційних банках. Якщо норма дисконту буде нижчою депозитного процента, інвестори будуть виявляти більший інтерес до розміщення грошей в банках. Якщо норма дисконту помітно перевищуватиме депозитний банківський процент, виникне підвищений попит на гроші, а отже підвищиться банківський процент.
В умовах ринкової невизначеності, депозитний процент по вкладах далеко не завжди визначає реальну ціну грошей, не є достатньо прийнятною базою для порівняння. Це вносить специфіку в умови діяльності тих підприємств, що розробляють і реалізують інноваційні проекти, цим суб’єктам для оцінки ефективності проектів потрібно спиратися на норму дисконту, що визначається з урахуванням альтернативних та доступних на ринку вкладень з порівняльним ризиком. Для одержання конкретних результатів при проведенні розрахунків критеріїв ефективності інноваційних проектів необхідне дотримання таких умов:
— по-перше, початковий розрахунковий період проекту має бути чітко позначений як нульовий або перший;
— по-друге, вибір моменту часу для дисконтування грошових потоків має бути узгоджений до початку розрахункового періоду для всіх витрат даного періоду.
У західній практиці дуже часто не враховується інфляція підчас розрахунку ефективності інвестицій в інноваційні проекти, тому що коригування на інфляцію як вхідного потоку грошей, так і показника віддачі дає однакові результати [17, 18, 19].
Всі витрати за проектом можна поділити на інвестиційні та поточні. До інвестиційних належать витрати на основний капітал, на забезпечення потреб в обіговому капіталі. Поточні витрати проекту належать до валових витрат, що враховуються як при розрахунку податку на прибуток підприємств, так і при проектуванні потоків. Оскільки надійні оцінки поточних витрат – це основа аналізу інвестування в інноваційний проект, необхідно ретельно перевірити всі статті витрат, які можуть істотно вплинути на його ефективність та здійсненність.
Аналіз структури поточних витрат дає змогу встановити можливі невідповідності і незбалансованість структури витрат. У разі сумнівних оцінок може виникнути потреба перевірки оцінки витрат. Розрахунок поточних витрат виконується на кожній фазі проекту, їх обсяг підприємство – інноватор повинно постійно уточнювати, тобто використовується принцип ітераційної моделі витрат. При управлінні структурою поточних витрат слід враховувати ефект виробничого важеля, тобто залежність прибутку від структури витрат, яка обумовлена зміною обсягу виробництва; він показує, наскільки відсотків збільшився прибуток від збільшення виручки на 1%. Зрозуміло, що зміна структури поточних витрат може істотно вплинути на величину прибутку. Ефект виробничого важелю виявляється у тому, що при збільшенні обсягів виробництва та реалізації продукції питомі постійні витрати зменшуються, а прибуток зростає.
Метою аналізу беззбитковості проекту є визначення такого обсягу продукції, для якого обсяг виручки від продажу дорівнюватиме витратам. Коли обсяг продажу є меншим від цього параметру, підприємство зазнає збитків, а в точці, де виручка дорівнює витратам, воно веде беззбиткову інноваційну діяльність. Простота розрахунків точки беззбитковості робить цей підхід досить популярним на практиці. Проте, на нашу думку, він не може враховувати ризик в інноваційні діяльності виробництва. Оскільки аналіз беззбитковості дає визначення впливу зниження обсягу реалізації на прибуток продукції, тобто дає можливість використати запас міцності підприємства, яке веде інноваційну діяльність. А це дає можливість оцінити шанси підприємства в умовах ринку. Запас міцності відображає граничну величину можливого зниження обсягу продаж без ризику збитків у інноваційній діяльності.
Ефективність інноваційного проекту характеризується системою показників – насамперед тих, які виражають співвідношення доходів і витрат проекту. Залежно від тривалості циклу проекту, оцінка показників ефективності може бути різною. Показники можуть розраховуватись не тільки на весь цикл проекту, але й на місяць, на рік. До найпростіших показників ефективності інвестицій в інновації відносяться: капіталовіддача, швидкість обороту товарних запасів, віддача живої праці. Проте вони є показниками моментного статистичного ряду і не враховують динамічних процесів, пов’язаних з невизначеністю ринкового середовища в інноваційній діяльності підприємства. Тому для оцінки ефективності інноваційних проектів, на наш погляд, доцільніше використовувати показники, які дають змогу розраховувати значення критеріїв ефективності проектів, беручі до уваги комплексну оцінку доходів і витрат, зміну вартості інвестицій у часі, ризик і невизначеність ринкового середовища.
Використання правильно обраних критеріїв ефективності інноваційних проектів допомагає прийняти обґрунтоване рішення щодо доцільності інвестування, використання тих або інших елементів у цьому процесі. Вибір конкретного критерію для висновку про ефективність проекту залежить від певних чинників – ринкової перспективи, існування обмежень на ресурси для фінансування інноваційного проекту, коливання грошових потоків, невизначеності ринку та можливості одержання прибутку тощо.
Серед показників ефективності інноваційних проектів доцільно насамперед звернути увагу на показник чистої теперішньої вартості (ЧТВ), який представляє собою дисконтовану цінність проекту (поточну вартість доходів або вигід від зроблених інвестицій). ЧТВ дорівнює різниці між майбутньою вартістю потоку очікуваних доходів і поточною вартістю теперешніх і наступних витрат проекту протягом усього його циклу. Для розрахунку ЧТВ проекту необхідно визначити ставку дисконту, використати її для дисконтування потоків витрат та вигід і підсумувати дисконтовані вигоди і витрати. Ставка дисконту представляє собою закладену вартість капіталу, тобто прибуток, який міг би бути одержаний при інвестуванні у найдохідніші альтернативні інноваційні проекти.
Якщо ЧТВ позитивна, то проект є достатньо ефективним і може бути рекомендований для впровадження. Якщо ЧТВ дорівнює нулю, то надходжень від проекту вистачить лише для відновлення вкладеного капіталу, тобто доцільність його прийняття є дуже сумнівною. Якщо ЧТВ менша нуля – проект абсолютно не може бути прийнятим.
Розрахунок ЧТВ робиться за формулою:
(2.2)
де Bt– доходи проекту за рік t;
Ct– витрати на проект на рік t;
i– ставка дисконту;
n– тривалість проекту.
Основна перевага ЧТВ полягає в тому, що всі розрахунки проводяться на основі грошових потоків, а не чистих доходів. Окрім того, ефективність інноваційного проекту можна оцінити шляхом підсумування ЧТВ, його окремих підпроектів. Це, дуже важлива властивість, яка дає змогу використовувати ЧТВ як основний показник при аналізі проекту. Основний недолік ЧТВ полягає в тому, що її розрахунок вимагає детального розгляду майбутніх грошових потоків період реалізації проекту. Часто робиться припущення про постійність ставки дисконту.
Інший показник ефективності – внутрішня ставка рентабельності (ВСР) – дорівнює ставці дисконту, при який сумарні дисконтовані вигоди дорівнюють сумарним дисконтовим витратам, тобто ВСР є ставкою дисконту, при якій ЧТВ проекту дорівнює нулю. ВСР дорівнює максимальному проценту за позиками, який можна платити за використанні необхідних ресурсів, залишаючись при цьому на беззбитковому рівні. Розрахунок ВСР проводиться методом послідовних наближень величини ЧТВ до нуля при різних ставках дисконту:
(2.4)
На практиці визначення ВСР найчастіше проводиться за допомогою формули:
(2.5)
де А – величина ставки дисконту, при якій ЧТВ позитивна;
В – величина ставки дисконту, при якій ЧТВ негативна;
а – величина позитивної ЧТВ, при величині ставки дисконту А;
в – величина негативної ЧТВ, при величині ставки дисконту В.
Якщо значення ВСР проекту для підприємств є більшим за існуючу ставку дисконту, і більшим за ВСР альтернативних проектів з урахуванням ризику, то проект може бути прийнятим підприємством для впровадження.
Найголовнішими труднощами, які виникають при застосуванні ВСР, є такі:
- не можливо дати однозначну оцінку ВСР проектів, у яких зміна знаку ЧТВ відбувається більше одного разу;
- застосування ВСР неможливе для вибору альтернативних проектів відмінного масштабу, різної тривалості та необнакових часових відрізків.
Критерій ВСР може бути використаний для демонстрації того, наскільки можливе збільшення витрат без перетворення проекту на економічно непривабливий. ВСР є відношенням дисконтованих вигід до дисконтованих витрат.
Критерій вибору проектів полягає в тому, щоб вибрати всі незалежні проекти з коефіцієнтами ВСР, більшими або рівними одиницями. При застосуванні цього критерію слід враховувати, що коефіцієнт ВСР має такі недоліки:
- може давати неправильне ранжування за перевагою незалежних проектів;
- не показує фактичної величини чистих доходів.
Основна перевага цього критерію полягає в можливості швидкого з’ясування його значень для оцінки впливу на результати проекту рівнів ризику та непевностей.
Ще один показник ефективності інновації – індекс прибутковості (ІП) – є відношенням суми ефекту (різниця доходу і поточних витрат) до величини інвестицій:
(2.6)
ІП тісно пов’язаний з ЧТВ. Якщо ЧТВ позитивна, то й ІП > 1, і навпаки: якщо ІП > 1, проект – ефективний, якщо ІП
Строк окупності проекту вказує на кількість років, потрібних для відшкодування капітальних витрат проекту з чистих сумарних доходів від його реалізації. Коли порівнюються два чи більше проектів, перевага звичайно надається проектам з найкоротшим періодом окупності. Підприємству проект доцільно прийняти, якщо початкові інвестиції у проект окупаються менше, ніж за період окупності.
Головна перевага цього показника – його простота. Не треба забагато зусиль, щоб визначити, за скільки років окуповуються початкові витрати. Для відбору взаємно виключних проектів застосовіється ЧТВ. Наявність високого ступеня непевності робить доцільним використання показника строку окупності. Якщо треба швидко оцінити ризик, використовують період окупності, щоб побачити, чи окупиться інвестований капітал за прийнятий період часу. Проекти з коротшим періодом окупності є менш резикованими. Головний недолік показника періоду окупності полягає в тому, що він зовсім не враховує грошові потоки після того, як початкові інвестиції вже окупились. Через це використання періоду окупності не можна вважати досконалим підходом для оцінки доцільності інвестицій в інновації.
3.
2 Розрахунок інвестиційних проектів
3.2.1 Характеристика інноваційних проектів
Проект 1. Технологічне переоснащення виробництва.
Основну задачу лакофарбових підприємств з урахуванням сучасних концепцій логістики можна сформулювати в такий спосіб: виробництво повинне забезпечувати випуск ЛФМ для покрить з високими експлуатаційними властивостями заданого відтінку кольору при оптимальних умовах (швидкість виконання замовлення, відтворюваність відтінку кольору) у необхідному місці за оптимальною ціною для конкретного покупця в потрібний час. В останні роки все більша увага приділяється колірним характеристикам ЛФМ.
Існуючі способи промислової організації виробництва пігментованих ЛФМ (емалей, фарб) можна розділити на одержання ЛФМ на основі:
— многопігментних емалей, фарб (I спосіб);
— базових пігментних паст (II спосіб).
Розглянемо коротко кожний з цих способів. При першому способі всі необхідні для одержання необхідного кольору готового ЛФМ пігменти завантажують у відповідне устаткування відповідно до рецептури, змішують з розчином лаку і диспергирують. По завершенні процесу диспергіровання пігментів у ЛФМ отриманого кольору вводять необхідні добавки. Потім ЛФМ фільтрують і фасують у тару. Ця технологія виробництва ЛФМ рентабельна в тому випадку, якщо на підприємстві випускаються великі обсяги ЛФМ обмеженої кількості відтінків (не більш десяти) і до кольору готового ЛФМ, а також до його відтворюваності при виробництві наступної партії не пред'являються високі вимоги.
У сучасних умовах гама квітів лакофарбових покрить з урахуванням споживчого попиту перевищує 100 тис. відтінків, і виробники ЛФМ постійно суперничають між собою, безупинно розробляючи і пропонуючи всі нові кольори, щоб залучити потенційних клієнтів.
Останнім часом в Україні успішно застосовується інша технологія одержання готових пігментованих ЛФМ — з використанням базових пігментних паст (II спосіб). При даному способі організації виробництва випускається обмежена кількість пігментних паст (як правило, не більш тридцяти), причому кожна з них має свій визначений колір, відтворюваність якого від партії до партії строго контролюється. При цьому готовий ЛФМ необхідної якості виходять змішанням однієї або декількох базових пігментних паст відповідно до розробленого для даного виду ЛФМ рецептурною базою, що містить інформацію про пропорції змішання пігментних паст для одержання ЛФМ необхідного кольору. Доповненням до рецептурної бази служить картотека колірних зразків, що ілюструють колір готового ЛФМ, якому можна одержати при використанні визначених пропорцій змішування базових пігментних паст. Виробництво пігментованих ЛФМ на основі базових пігментних паст дозволяє автоматизувати процес підбора кольору готового ЛФМ і забезпечити випуск багатобарвних ЛФМ у будь-якому обсязі: від 100 м до десятків тонн. Ще одна перевага даного способу — одержання ЛФМ визначеного кольору відповідно до розробленої рецептури може бути згодом багаторазово відтворене з високою точністю.
Необхідно відзначити, що спосіб виробництва ЛФМ із застосуванням базових пігментних паст має наступні економічні і технологічні переваги:
— зменшення витрат виробництва при виготовленні невеликих партій ЛФМ (до 500-700л);
— зниження потреби в технологічному устаткуванні більш ніж у 2 рази;
— прискорення обороту запасів сировини, матеріалів і готової продукції на складі;
— скорочення часу використання замовлень;
— зменшення числа рекламацій від споживачів при випуску ЛФМ нестандартних квітів.
Варто звернути увагу на те, що цей спосіб заснований на строгому многоетапному контролі якості пігментних паст: стабільності відтінку кольору і його насиченості для кожної пігментної пасти від партії до партії, сталості складу і властивостей. Гарантією стабільної якості пігментних паст, безсумнівно, є висока культура виробництва, повна автоматизація виробничого процесу а також вибір надійних постачальників сировини і матеріалів, що забезпечують сталість властивостей пігментних паст. Це дозволило більшості підприємств, що випускають пігментовані ЛФМ на основі базових пігментних паст, успішно пройти сертифікацію відповідно до міжнародного стандарту якості.
Для оптимізації економічної ефективності необхідно широко використовувати сучасні системи планування потреб підприємства в сировині і матеріалах, планування завантаження виробничих потужностей. Слід зазначити, що одним з найбільш важливих факторів даних систем, що забезпечують функціонування, є прогноз попиту споживачів на продукцію, що випускається: чим точніше він буде, тим менше будуть надлишки готової продукції на складі і витрати на її збереження або навпаки, тим менше буде дефіцит продукції і відповідно, утрати прибутку через відсутність необхідної продукції в потрібному місці в необхідний час. При цьому варто точно з'ясувати рівень попиту на необхідний товар визначеної марки й у визначеному упакуванні, що значно ускладнює прогнозування і, як наслідок, знижує його економічну ефективність.
Технологічний процес одержання готового ЛФМ цим способом включає двох стадій:
1. виробництво базових пігментних паст;
2. одержання готового ЛФМ відповідно до вимог замовника шляхом змішування паст відповідно до рецептурної бази безпосередньо на заводському складі, у пунктах оптового і роздрібного продажів.
Виходячи із середньостатистичної витрати кожної з пігментних паст, можна скласти план їхнього випуску на визначений період. Крім того, очевидна перевага розглянутого способу — зниження витрат на збереження великої кількості запасів як на заводському складі, так і в пункті продажів: відпадає необхідність збереження готових ЛФМ величезної кількості відтінків, досить мати запас базових пігментних паст. Збільшується оборотність коштів, вкладених у ці за паси, за рахунок скорочення часу на їхнє використання: для одержання ЛФМ необхідного кольору з базових пігментних паст необхідно затратити в середньому не більш 1години.
Споживачі ЛФМ пред'являють її постачальникам дуже тверді вимоги: по основних властивостях (колірний тон, ступінь блиску, структура поверхні покриття) лакофарбовий матеріал повинний максимально відповідати запитам споживачів і не відрізнятися від партії до партії. Крім того, необхідно враховувати, що, як правило, споживачеві потрібні матеріали не тільки різних квітів, але й у різних кількостях і з мінімальними термінами постачань.
Для швидкого рішення сукупності проблем на ВАТ «ДЛФЗ» планується створення гнучкої технологічної лінії для виробництва емалей на полімер смолах, із упровадженням прогресивного диспергирующего устаткування «Миллениум» Іспанської фірми «Оливер». Завдяки забезпеченню оптимального використання сировини, зниженню потреби в енергії, високій надійності диспергируючих систем і систем мокрого помелу машини успішно використовуються для виготовлення паст різних квітів застосовуваних лакофарбової промисловості.
Заплановано впровадження у виробництво нової технологічної лінії, що дозволить знизити матеріалоємність і енергоємність виробництва, значити дістати додатковий прибуток при реалізації нової продукції.
Технічне переозброєння цеху емалей на конд-смолах дозволить вирішити ряд питань:
— випуск багатобарвних ЛФМ високої якості;
— зменшення витрат виробництва при виготовленні емалей;
— прискорення обороту запасів сировини, матеріалів і готової продукції.
— збільшити обсяг емалей, що користуються на даний момент попитом.
Оцінна вартість устаткування складає 1,4 млн. грн. Фінансування покупки лінії здійснюється на 55% за рахунок позикових засобів. Кредит надається на 3 років під 20% річних на рівні розраховані ставки комерційного банку. Ставка податку (щорічна): податок на прибуток 25%, ПДВ — 20%, виплати в пенсійний фонд — 32%, виплати на соціальні споживання — 5,5%, виплати в інноваційний фонд — 1% Упровадження технологічної лінії дозволить збільшити випуск ТП (табл. 3.1)
Таблиця 3.1 — Прогноз виробництва товарної продукції, т
Як видно, обсяг виробництва по деяких видах ЛФМ збільшився особливо на полімерах-смолах на 66,7%.
Проект 2. Впровадження автоматичної лінії по виробництву металевої тари.
На даний момент ВАТ “ДЛФЗ” займається виготовленням і розфасовкою своїх лакофарбових виробів. Але введена ще в часи СРСР банкова лінія, уже не досить досконала технічно і малоприбуткова.
Таким чином, необхідно з метою підвищення конкурентноздатності продукції впровадити сучасну лінію по виробництву тари. Виходячи з потреб заводу, устаткування повинне бути призначене для виробництва металевих банок ємністю 3 літри і включати:
1) листорезные машини моделей САД, САД-1;
2) преси моделей №63;
3) машину для виготовлення корпуса моделі “Bady Maker”;
4) кромкозагибочную машину моделі “Tapir”;
5) машини для закачування кільцевої частини моделі А-4С-120;
6) машини для закачування донної частини моделі А-4С-120.
У таблиці 3.2 і 3.3 представлені калькуляція і матеріальні витрати на виготовлення банок до і після впровадження нової фасувальної лінії.
Таблиця 3.2 — Калькуляція на виготовлення 1000 штук металевих банок №10
Статті витрат
До впровадження (сума), грн.
Після впровадження (сума), грн.
Сировина
1740,55
1587,18
Зарплата
19,65
19,65
Відрахування на зарплату
7,66
7,66
Інші матеріальні витрати
54,20
54,20
Загальвиробничі витрати
168,30
124,90
Заводська собівартість
1990,36
1793,59
Таблиця 3.3 — Матеріальні витрати на виготовлення 1 банки №10
Найменування
Ціна, грн.
До внедрения
Після впровадження
Кількість
сума, грн.
кількість
Сума, грн.
Жерсть біла 0,25, кг.
4,30
402,5
1730,75
364,2
1566,06
Герметик “Эвакор”, кг.
117,7
-
-
0,12
14,12
Герметик, кг.
14,0
0,70
9,80
0,50
7,0
Разом:
1740,55
1587,18
З таблиць 3.2 і 3.3 видно, що введення нової банкової лінії є доцільним, тому що значно знижуються заводська собівартість і матеріальні витрати. Результати зведені в таблицю 3.4.
Таблиця 3.4 — Підсумкові розрахункові дані по впровадженню нової банкової лінії
До впровадження
Після впровадження
Обсяг виробництва, тис. шт.
4443
Обсяг виробництва, тис. шт.
5390
Питома собівартість, грн./1000 шт.
1990,36
Питома собівартість, грн./1000 шт.
1793,59
Капітальні витрати на впровадження, тис. грн.
4442
продолжение
--PAGE_BREAK--
Упровадження даного заходу дозволить:
1) збільшити обсяг виробництва банок на 21,3%;
2) знизити видаткову норму жерсті на виробництво банок на 9,5%;
3) знизити частку загальвиробничих витрат у собівартості банок за рахунок збільшення обсягів виробництва.
У якості вихідних даних для виконання інвестиційного проекту №1 використовуються розраховані показники представлені в таблиці 3.5:
Таблиця 3.5 – Показники для розрахунку інноваційного проекту №1
продолжение
--PAGE_BREAK--
Для всіх проектів передбачений термін освоєння капітальних вкладень — один рік. Це означає, що протягом першого року з моменту початку фінансування проекту будуть проведені необхідні роботи (будівництво чи реконструкція будинків і споруджень, закупівля й установка необхідного устаткування, придбання необхідних оборотних коштів, тощо).
Весь інвестиційний аналіз варто розділити на три послідовних блоки.
1. Встановлення інвестиційних потреб проекту.
2. Вибір і пошук джерел фінансування і визначення вартості залученого капіталу.
3. Прогноз фінансової віддачі від проекту у виді грошових потоків і оцінка ефективності інвестиційного проекту шляхом зіставлення прогнозированих грошових потоків з вихідним обсягом інвестицій [20].
3.2.2 Розрахунок таблиці інвестиційних потреб і джерел фінансування
На даному кроці необхідно змоделювати ситуацію на підставі вихідних даних і розрахувати таблицю інвестиційних потреб:
Таблиця 3.6 – Інвестиційні потреби
У загальному випадку джерелами фінансування інвестиційного проекту можуть служити:
– власні фінансові засоби (прибуток, нагромадження, амортизаційні відрахування; суми, виплачувані страховими органами у виді відшкодування за збиток і т.п.), а також інші види активів (основні фонди, земельні ділянки, промислова власність і т.п.) і притягнуті засоби (засобу від продажу акцій, благодійні й інші внески, засоби, виділювані вищестоящими холдинговими й акціонерними компаніями, промислово-фінансовими групами на безоплатній основі);
– асигнування з державного, регіонального і (чи) місцевих бюджетів, фондів підтримки підприємництва;
– іноземні інвестиції, надані у формі фінансової чи іншої участі в статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих вкладень (у грошовій формі) міжнародних організацій і фінансових інститутів, державних підприємств і організацій різних форм власності і приватних осіб;
– різні форми позикових засобів, у т.ч. кредити, надані державою на поворотній основі, кредити іноземних інвесторів, облігаційні позики, кредити банків і інших інституціональних інвесторів; інвестиційних фондів і компаній, страхових суспільств, пенсійних фондів, а також векселя й інших засобів
Перші три групи джерел інвестицій утворять власний капітал реципієнта. Суми, притягнуті їм по цих джерелах ззовні, не підлягають повернення; Суб'єкти, що надали по цих каналах засобу, як правило, беруть участь у доходах від реалізації інвестицій на правах часткової власності .
Четверта група джерел утворить позиковий капітал реципієнта. Ці засоби необхідно повернути на визначених заздалегідь умовах (терміни, відсоток). Суб'єкти, що надали засоби реципієнту по цих каналах, у доходах від реалізації проекту не приймають участі [21].
У даному випадку використовується варіант, коли підприємство фінансує проект частково за рахунок власних коштів і частково за рахунок банківського кредиту, у відповідності зі структурою, зазначеної у вихідних даних. Для приведених вище даних розрахована таблиця джерел фінансування.
Таблиця 3.7 – Джерелла фінансування
3.2.3 Розрахунок графіка обслуговування боргу
В цих інноваційних проектах кредит обслуговується за амортизаційною схемою при річній виплаті. Це означає, що підприємство щороку зобов'язане виплачувати ту саму суму грошей, що складається зі сплати відсотків і погашення основної частини боргу.
Для складання графіка обслуговування боргу насамперед необхідно обчислити величини річної виплати. При розрахунку цієї суми використовується прийом дисконтування. Стосовно до даної задачі він полягає в тому, що приведена до дійсного моменту сума всіх платежів повинна дорівнювати сумі кредиту.
Якщо PMT — невідома величина річної виплати, а S — величина кредиту, то при процентній ставці кредиту і і кількості періодичних платежів n величина PMT може бути обчислена за допомогою рівняння:
(3.1)
Рішити це рівняння можна за допомогою електронного процесора EXCEL. Сума річного платежу дорівнює 0,42 млн. грн.
Таблиця 3.8 — Обслуговування боргу
Відсотки нараховуються виходячи з величини початкового на поточний рік балансу боргу на підставі процентної ставки (вартості кредиту).
3.2.4 Прогноз прибутку
Тут використовується метод власного капіталу, що припускає оцінку ефективності тільки власних вкладень підприємства. Облік кредитного компонента інвестицій здійснюється прямим способом, тобто процентні платежі враховуються у складі валових витрат при прогнозуванні прибутку, а погашення основної частини боргу враховується при прогнозуванні грошових потоків. У результаті прогноз прибутку наведений у таблиці 3.9.
Таблиця 3.9 — Прогноз прибутку
--PAGE_BREAK--
3.2.5 Прогноз балансу інвестиційного проекту
Баланс підприємства прогнозується по роках реалізації інвестиційного проекту і рішення цієї задачі є необхідним атрибутом будь-якого бізнес-плану інвестиційного проекту. Для прогнозування балансу вибирається наступна укрупнена схема його представлення.
Таблиця 3.10 — Прогноз балансу інвестиційного проекту
3.2.6 Прогноз грошових потоків
Відповідно до схеми власного капіталу розрахунок показників ефективності інвестиційного проекту виробляється при наступних допущеннях:
· як показник дисконту при оцінці NPV проекту використовується вартість власного капіталу проекту, причому як розрахунковий обсяг інвестицій приймаються тільки власні інвестиції,
· у процесі ухвалення рішення на основі IRR-методу значення внутрішньої норми прибутковості проекту порівнюється з вартістю власного капіталу,
· при прогнозі грошових потоків враховуються процентні платежі і погашення основної частини кредитної інвестиції.
При цьому величина чистого прибутку визначається на четвертому кроці даної процедури [22].
Таблиця 3.11 — Прогноз грошових потоків
Аналогічні розрахунки були зроблені для інноваційного проекту №2 результати наведені в додатку Б.
3.3 Оцінка ефективності інноваційних проектів
Критерії, використовувані в аналізі інвестиційної діяльності, можна розділити на двох груп у залежності від того, чи враховується ні часовий параметр:
1. Засновані на дисконтированих оцінках («динамічні» методи):
1.1. Чиста приведена вартість — NPV (Net Present Value);
1.2. Індекс рентабельності інвестицій — PI (Profitability Index);
1.3. Внутрішня норма прибутку — IRR (Internal Rate of Return);
1.4. Модифікована внутрішня норма прибутку- MIRR (Modified Internal Rate of Return);
1.5. Дисконтирований строк окупності інвестицій — DPP (Discounted Payback Period).
2. Засновані на облікових оцінках («статистичні» методи):
2.1. Строк окупності інвестицій — PP (Payback Period);
2.2. Коефіцієнт ефективності інвестицій — ARR (Accounted Rate of Return).
До самого останнього часу розрахунок ефективності капіталовкладень вироблявся переважно з «виробничої» точки зору і мало відповідав вимогам, пропонованим фінансовими інвесторами:
ü по-перше, використовувалися статичні методи розрахунку ефективності вкладень, не враховуючий фактор часу, що має принципове значення для фінансового інвестора;
ü по-друге, що використовувалися показники були орієнтовані на виявлення виробничого ефекту інвестицій, тобто підвищення продуктивності праці, зниження собівартості в результаті інвестицій, фінансова ефективність яких відходила при цьому на другий план.
Тому для оцінки фінансової ефективності проекту доцільно застосовувати т.зв. «динамічні» методи, засновані переважно на дисконтуванні, що утворяться в ході реалізації проекту грошових потоків. Застосування дисконтування дозволяє відбити основний принцип «завтрашні гроші дешевше сьогоднішніх» і врахувати тим самим можливість альтернативних вкладень по ставці дисконту. Загальна схема всіх динамічних методів оцінки ефективності в принципі однакова і ґрунтується на прогнозуванні позитивних і негативних грошових потоків (грубо говорячи, витрат і доходів, зв'язаних з реалізацією проекту) на плановий період і зіставленні отриманого сальдо грошових потоків, дисконтованого по відповідній ставці, з інвестиційними витратами [23].
Таблиця 3.12 — Показники ефективності інвестиційного проектові
--PAGE_BREAK--
3.3.1 Чиста приведена вартість (NPV)
Цей метод заснований на зіставленні величини вихідної інвестиції (IC) із загальною сумою дисконтованих чистих грошових надходжень, генеруючих нею протягом прогнозованого терміну. Оскільки приплив коштів розподілений у часі, він дисконтується за допомогою коефіцієнта r, встановлюваного аналітиком (інвестором) самостійно виходячи з щорічного відсотка повернення, що він хоче або може мати на інвестуємий їм капітал [24].
Допустимо, робиться прогноз, що інвестиція (IC) буде генерувати протягом n років, річні доходи в розмірі P1, P2, ..., Рn. Загальна накопичена величина дисконтованих доходів (PV) і чистий приведений ефект (NPV) відповідно розраховуються по формулах:
,
.(3.2)
Очевидно, що якщо:
NPV > 0, то проект варто прийняти;
NPV
NPV = 0, то проект ні прибутковий, ні збитковий.
Необхідно відзначити, що показник NPV відбиває прогнозну оцінку зміни економічного потенціалу підприємства у випадку прийняття розглянутого проекту. Цей показник аддитивен у тимчасовому аспекті, тобто NPV різних проектів можна підсумовувати. Це дуже важлива властивість, що виділяє цей критерій із всіх інших і що дозволяє використовувати його в якості основного при аналізі оптимальності інвестиційного портфеля.
Велика область застосування і відносна простота розрахунків забезпечили NPV-методові широке поширення, і в даний час він є одним зі стандартних методів розрахунку ефективності інвестицій, рекомендованих до застосування ООН і Всесвітнім банком.
У першому проекті NPV дорівнює 0,12 млн. грн., у другому 0,20 млн. грн.
3.3.2 Індекс рентабельності інвестицій (PI)
Цей метод є по суті наслідком методу чистої теперішньої вартості. Індекс рентабельності (PI) розраховується по формулі
.(3.3)
Очевидно, що якщо:
РІ > 1, то проект варто прийняти;
РІ
РІ = 1, то проект ні прибутковий, ні збитковий.
Логіка критерію PI така: він характеризує доход на одиницю витрат; саме цей критерій найбільш кращий, коли необхідно упорядкувати незалежні проекти для створення оптимального портфеля у випадку обмеженість зверху загального обсягу інвестицій.
На відміну від чистого приведеного ефекту індекс рентабельності є відносним показником. Завдяки цьому він дуже зручний при виборі одного проекту з ряду альтернативних, що мають приблизно однакові значення NPV, або при комплектуванні портфеля інвестицій з максимальним сумарним значенням NPV [25].
Відмінності ИРИ(PI) від інших методів оцінки інвестиційного проекту:
— являє собою відносний показник;
— характеризує рівень прибутковості на одиницю капітальних вкладень;
— являє собою міру стійкості як самого інвестиційного проекту, так і підприємства яке його реалізує;
— дозволяє ранжувати інвестиційні проекти по величині ИРИ(PI).
У першому проекті РI дорівнює 1,09, у другому 1,19.
3.3.3 Внутрішня норма прибутку інвестицій (IRR)
Другим стандартним методом оцінки ефективності інвестиційних проектів є метод визначення внутрішньої норми рентабельності проекту (internal rate of return, IRR), тобто такої ставки дисконту, при якій значення чистого приведеного доходу дорівнює нулеві [24].
IRR = r, при якому NPV = f(r) = 0.
Зміст розрахунку цього коефіцієнта при аналізі ефективності планованих інвестицій полягає в наступному: IRR показує максимально припустимий відносний рівень витрат, що можуть бути асоційовані з даним проектом.
Економічний зміст цього показника полягає в наступному: підприємство може приймати будь-як рішення інвестиційного характеру, рівень рентабельності яких не нижче поточного значення показника CC (або ціни джерела засобів для даного проекту, якщо він має цільове джерело). Саме з ним порівнюється показник IRR, розрахований для конкретного проекту, при цьому зв'язок між ними така [26].
Якщо:IRR > CC. те проект варто прийняти;
IRR
IRR = CC, те проект ні прибутковий, ні збитковий.
Вибираються два значення коефіцієнта дисконтування r1
,(3.4)
деr1 —значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f(r1)>0 (f(r1)
r2 —значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f(r2)0).
Точність обчислень назад пропорційна довжині інтервалу (r1,r2), а найкраща апроксимація з використанням табульованих значень досягається у випадку, коли довжина інтервалу мінімальна (дорівнює 1%), тобто r1 і r2 — найближчі друг до друга значення коефіцієнта дисконтування, що задовольняють умовам (у випадку зміни знака функції з "+" на "-"):
r1 —значення табульованого коефіцієнта дисконтування, минимизирующее позитивне значення показника NPV, тобто f(r1)=minr{f(r)>0};
r2 —значення табульованого коефіцієнта дисконтування, негативне значення показника NPV, тобто f(r2)=maxr{f(r)
У першому проекті IRR дорівнює 32,2%, у другому 36,4%.
3.3.4 Дисконтований строк окупності (DPP)
Дисконтований строк окупності інвестицій розраховується по формулі:
. (3.5)
Дисконтовані оцінки строку окупності завжди більше простих оцінок, тобто ДСОИ(DPP) (СОИ(PP).
Переваги даного методу:
— простий для розрахунків;
— сприяє розрахункам ліквідності підприємства, тобто окупності інвестицій;
— показує ступінь ризикованості того або іншого інвестиційного проекту, чим менше строк окупності тим менше ризик і навпаки.
У першому проекті DPP дорівнює 2,17, у другому 3,81.
3.3.5 Модифікована внутрішня норма прибутковості (MIRR)
MIRR – це ставка в коефіцієнті дисконтування, що врівноважує припливи і відтоки засобів по проекті. Усі грошові потоки доходів приводяться до майбутнього (кінцевої) вартості за середньозваженою ціною капіталу, складаються, сума приводиться до дійсної вартості по ставці внутрішньої рентабельності; з дійсної вартості доходів віднімається дійсна вартість грошових витрат і обчислюється чиста дійсна вартості проекту, що зіставляється з дійсною вартістю витрат [27].
Метод дає більш правильну оцінку ставки реінвестування і знімає проблему множинності ставки рентабельності.
Загальна формула розрахунку має вигляд:
, (3.6)
де: COFi – відтік коштів у i-м періоді (по абсолютній величині);
CIFi – приплив коштів у i-м періоді;
r — вартість джерела фінансування даного проекту;
n — тривалість проекту.
Т.к. майбутня (термінальна) вартість сьогоднішніх надходжень:
, (3.7)
де r – ставка, по якій реінвестуються грошові припливи від проекту в міру їхнього надходження (або ринкова прибутковість, доступна інвесторові).
Вартість відтоків коштів:
(3.8)
Те, , (3.9)
Відкіля: (3.10)
Критерій MIRR повною мірою погодиться з критерієм NPV і тому може бути використаний для оцінки незалежних проектів. Що стосується альтернативних проектів, то протиріччя між критеріями NPV і MIRR можуть виникати, якщо проекти істотно рознятися по масштабі, тобто значення елементів в одного потоку значно більше по абсолютній величині, чим в іншого, або проекти мають різну тривалість. У цьому випадку рекомендується застосовувати критерій NPV, не забуваючи одночасно про облік ризику грошового потоку.
3.3.6 Облік впливу інфляції і ризику
При оцінці ефективності інвестиційних проектів необхідно по можливості враховувати вплив інфляції. Це можна робити коректуванням на індекс інфляції (і) або майбутніх надходжень, або ставки дисконтування. За допомогою таких перерахувань обчислюються нові грошові потоки, що і порівнюються між собою за допомогою критерію NPV.
Вагому роль при аналізі інвестиційних проектів також грає фактор ризику. Т.к. основними характеристиками інвестиційного проекту є елементи грошового потоку і ставка дисконтування, облік ризику здійснюється виправленням одного з цих параметрів. Існує кілька підходів, але в нашому випадку оптимальним є застосування виправлення на ризик ставки дисконтування.
Методика виправлення на ризик ставки дисконтування припускає уведення виправлення до ставки дисконтування:
- Установлюється вихідна вартість капіталу СС (або WACC), призначеного для інвестування.
- Визначається (експертним шляхом) премія за ризик, асоційований з даним проектом, для кожного з проектів (ra,b).
- Розраховується NPV зі ставкою дисконтування r: r = CC + ra,b.
- Проект із великим NPV вважається кращим.
З методів обліку ризику метод RADR (Risk-Adjusted Discount Rate) користується більшою популярністю. Т.к. працювати з відносними показниками зручніше і увести виправлення до ставки дисконтування легше, ніж розрахувати безризикові еквіваленти [28].
Якщо ризик реалізації розглянутого проекта відрізняється від типових проектів інвестора, необхідно в норму дисконтові (Е або НД) включати премію за ризик :
(3.11)
Розмір премії за ризик встановлюється експертами. Як аналог використовують американську класіфікацію рекомендацій, приведених у таблиці 3.13.
Таблиця 3.13 — Рекомендований розмір премії, за ризик
Група інвестицій
Премія за ризик (ПР)
Інвестиції, що заміщають — категорія 1 (нові машини й устаткування, транспортні засоби і т.д., що будуть виконувати в основному ті ж функції, що і старе устаткування, що заміняється)
Інвестиції, що заміщають — категорія 2 (нові машини й устаткування, що замінять старе устаткування, алі є технологічно більш зробленими, вимагають більш високої кваліфікації працівників, інших виробничих підходів і т.п.)
0,03
Інвестиції, що заміщають — категорія 3 (нові потужності, що заміщають старі потужності, нові заводі на тім же чи іншім місці)
0,06
Нові інвестиції — категорія 1 (нові чи потужності зв'язане устаткування, за допомогою якого будуть чи вироблятися продаватися ті продукти, що уже вироблялися)
0,05
Нові інвестиції — категорія 2 (нові чи потужності машини для чи виробництва продаж виробничих ліній, що тісно зв'язані з існуючими виробничими лініями)
0,08
Нові інвестиції — категорія 3 (нові чи потужності чи машини поглинання (придбання) інших форм для чи виробництва продаж виробничих ліній, що не зв'язані з первісною діяльністю компанії
0,15
Інвестиції в НДР — категорія 1 (прикладні НДР, спрямовані на визначені специфічні цілі)
0,10
Інвестиції в НДР—категория 2 (фундаментальні дослідження, мети яких можуть бути поки точно не визначений і результат точно не відомий)
0,20
продолжение
--PAGE_BREAK--
Для даних іннвестиційних проектів рекомендований розмір премії дорівнює 0,03.
3.3.7 Модель оптимізації інноваційних проектів
(3.12)
де — дисконтований срок окупності першого (другого) інноваційного проекту;
— внутрішня норма прибутковості першого (другого) інноваційного проекту;
— вартість власного капіталу першого (другого) інноваційного проекту;
— чистий приведений доход першого (другого) інноваційного проекту.
Обмеження
де ПБ – початковий баланс графіка обслуговування боргу;
ПК – позиковий капітал графіка обслуговування боргу;
КБ – кінцевий баланс графіка обслуговування боргу ;
В – відсотки по боргу;
ВПК – вартість позикового капіталу;
ОЧ – основна частина графіка обслуговування боргу;
РВ – річна виплата боргу;
КБ – кінцевий баланс графіка обслуговування боргу;
ПВ – перемінні витрати;
ЧПВЦ – частка перемінних витрат у ціні;
ВТ – виторг;
А – амортизаційні відрахування;
ВОЗ – вкладення в основны засоби;
ЗВОЗ – залишкова вартість основних засобів;
ТП – тривалість проекту;
ГК – грошові кошти;
ОК – оборотні кошти;
ДЗ – дебіторська заборгованість;
ТМЗ – товарно-матеріальні запаси;
АК – активи усього;
ОЗ – основні засоби;
ЧГП – чистий грошовий потік;
ЧП – чистий прибуток;
ОВОФ – статочна вартість оновних фондів;
ВОЧБ – виплата основної частини боргу;
ЗДЗ – зміна дебіторської заборгованності;
ЗТМЗ – зміна товарно-матеріальних запасів;
ЗКЗ – зміна кредиторської заборгованності;
ВВК – вартість власного капіталу;
І – інфляційні очікування;
ПР – премія за ризик;
ДГП – дисконтований грошовий потік;
АДП – акумульований дисконтований потік;
СВК – сума власного капіталу;
і = 1,2,3… 5.( кроки розрахунку проектів)
Змінними параметрами є загальний обсяг інвестицій, залишкова вартість основних засобів, частка власного капіталу, вартість власного капіталу, період обороту дебіторської заборгованості, період обороту кредиторської заборгованості, період обороту товарно-матеріальних запасів.
Після застосування оптимізаційної моделі були отримані результати, які представлені в таблиці 3.14.
Таблиця 3.14 – Зрівняльна характеристика показників
Проект 1 після оптимізації. Дисконтований період окупності дорівнює 2,14 року. Це менше, ніж тривалість реалізації проекту. Тому проект можна прийняти. Чисте сучасне значення має позитивний результат (0,20 млн. грн.), тому проект також ефективний. Внутрішня норма прибутковості також більше, ніж вартість власного капіталу. Індекс прибутковості дорівнює 1,29. Усі розраховані показники припускають високу ефективність проекту і доцільність упровадження технологічної лінії для випуску нового виду продукції. Єфективність від оптимізації дорівнює 0,08 млн. грн.
Проект 2 після оптимізації. Дисконтований період окупності дорівнює 3,8 року. Це менше, ніж тривалість реалізації проекту. Тому проект можна прийняти. Чисте сучасне значення має позитивний результат (0,52 млн. грн.), тому проект також ефективний. Внутрішня норма прибутковості також більше, ніж вартість власного капіталу. Індекс прибутковості дорівнює 1,48. Таким чином, за всіма критеріями ефективності приходимо до одного результату, що цей проект є ефективним. Ефективність від оптимізації дорівнює 0,31 млн. грн.
продолжение
--PAGE_BREAK--ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3
У третьому розділі були розглянуті сучасні методи та проблеми економічної оцінки інноваційних проектів, проведено розрахунок оптимізаційних проектів та їх оптимізація.
Унаслідок узагальнення показників оцінки ефективності інноваційних проектів та аналізу переваг і недоліків кожного з них було зроблено висновок про те, що жоден з показників не дає найповнішу і найточнішу інформацію про ефективність проекту. Проведена оцінка окремих інноваційних проектів також показала, що за одним показником неможливо зробити правильні висновки про доцільність вибору інноваційного проекту. Тому для оцінки ефективності інноваційних проектів пропонується комплексне використання усіх наведених показників: чистого дисконтованого прибутку (NPV), внутрішньої норми рентабельності (IRR), індексу прибутковості (PI), терміну окупності (DPP), модифікованої ставки рентабельності (MIRR).
NPVхарактеризує кінцевий ефект у абсолютному вигляді. Однак при розрахунку NPVпрогнозується ряд показників, що використовуються як вихідні дані. Тому користування показником NPVпов'язано з ризиком.
Для зменшення ризику необхідно оцінювати проекти за показниками IRRтаPI. Чим більше значення IRRта чим більше за одиницю значення PI, тим менш ризикованим є проект. PIхарактеризує рівень доходів на одиницю витрат, тобто ефективність вкладень. Чим більше цей показник, тим вище віддача кожної гривні, інвестованої у проект.
У випадку, коли IRRне має позитивного значення або виникає множинність значень IRR, застосовують показник МIRR. Він також дозволяє контролювати правильність розрахунків, оскільки його значення завжди менше, ніж IRR.
Строк окупності застосовували не як показник ефективності проекту, а лише для обмежень при прийнятті рішення.
Методика оцінки інноваційних проектів проілюстрована на прикладі двох реальних проектів. Після чого використали оптимізаційну модель, яка ґрунтується на перерозподілі ресурсів та деякій зміні вихідних даних.
Проект 1 після оптимізації. Дисконтований період окупності дорівнює 2,14 року. Це менше, ніж тривалість реалізації проекту. Тому проект можна прийняти. Чисте сучасне значення має позитивний результат (0,20 млн. грн.), тому проект також ефективний. Внутрішня норма прибутковості також більше, ніж вартість власного капіталу. Індекс прибутковості дорівнює 1,29. Усі розраховані показники припускають високу ефективність проекту і доцільність упровадження технологічної лінії для випуску нового виду продукції. Ефективність від оптимізації дорівнює 0,08 млн. грн. Прогноз, розрахований з урахуванням інвестицій у виробництво нової технологічної лінії, забезпечує значне зростання показників, зокрема збільшення товарної продукції на 3%, збільшення прибутку від реалізації більш ніж у 1,5 рази. Унаслідок чого відбулося збільшення рентабельності виробництва на 22% по відношенню з попереднім періодом. За рахунок збільшення обсягів виробництва було досягнуте зниження витрат на одиницю товарної продукції на 15 %.
Проект 2 після оптимізації. Дисконтований період окупності дорівнює 3,8 року. Це менше, ніж тривалість реалізації проекту. Тому проект можна прийняти. Чисте сучасне значення має позитивний результат (0,52 млн. грн.), тому проект також ефективний. Внутрішня норма прибутковості також більше, ніж вартість власного капіталу. Індекс прибутковості дорівнює 1,48. Таким чином, за всіма критеріями ефективності приходимо до одного результату, що цей проект є ефективним. Ефективність від оптимізації дорівнює 0,31 млн. грн.
Упровадження сучасної автоматичної лінії по виробництву металевої тари (проект 2) дозволить збільшити обсяг виробництва банок на 21,3%; знизити видаткову норму жерсті на виробництво банок на 9,5%, тим самим знижуючи частку загальновиробничих витрат у собівартості банок за рахунок збільшення обсягів виробництва.
РОЗДІЛ 4 ПРОЕКТУВАННЯ І РОЗРОБКА ІНФОРМАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ
4.1 Загальна характеристика інформаційної системи
Створення комп'ютерних інформаційних систем, що роблять допомогу особам, що приймають рішення, є важливою й актуальною задачею. Такі системи повинні бути гнучкими, уміти швидко пристосовуватися до умов, що змінюються, і надавати найбільш оперативну і важливу інформацію. Здатність швидко обробляти вихідні дані й одержувати корисну для бізнесу інформацію дає можливість прийняти краще рішення, і це приводить, у кінцевому рахунку, до збільшення доходів. У великих фірмах мається, як правило, безліч вихідних даних: зведення про покупців, ринки, продукти, демографії, фінансах, конкурентах і т.д. Однак, цінність цієї інформації полягає не в її кількості, а в можливості вибирати з неї найбільш важливу, і вчасно подавати цю інформацію особам, що приймають рішення. Слід зазначити, що розробити досить універсальні додатки для цих цілей просто неможливо, тому що потреби осіб, що приймають рішення, постійно змінюються. Стає очевидним, що використання таких могутніх засобів програмування як, наприклад, З++ або Delphi не дає очікуваного ефекту через складність алгоритмів і великих термінів розробки проектів, а ідеальний засіб інформаційних систем на базі ПК повинне поєднувати обчислювальні можливості електронних таблиць і сучасних візуальних засобів розробки програм [29].
4.2 Обґрунтування вибору використовуваних програмних засобів
Microsoft Excel є найбільш могутнім засобом розробки інформаційних систем, що сполучає в собі переваги як табличного процесора, та і засобів візуального програмування — убудованої мови Visual Basic for Applications (VBA) [1,2]. За допомогою VBA розроблювачі можуть поєднувати більш 100 об'єктів і близько 400 інших убудованих додатків (функцій, надбудов і т.п.), що дозволяє створювати гнучкі і розвиті інформаційні системи. В Ехсеl можна також поєднувати частини систем, розроблені в інтерактивному режимі, і за допомогою програмного коду, легко інтегрувати них з іншими офісними додатками. Ехсеl може бути використаний для будь-якої інформаційної системи, що містить аналіз даних, тому що включає набір об'єктів обробки даних, що є найбільш передовим. У даний час на базі інструментальних засобів Exсel уже створені тисячі інформаційних систем, що успішно використовуються в усім світі. З огляду на зазначені переваги варто очікувати, що потреба в інформаційних системах, створених на основі Exсel і VBA, значно зросте найближчим часом і усе більше число компаній прийдуть до розуміння того, що використовуючи Exсel, вони зможуть створювати інформаційні системи з меншими витратами часу і коштів [30].
4.3 Обґрунтування вибору типу інтерфейсу користувача
Інтерфейс користувача є невід'ємною частиною будь-якої інформаційної системи, що визначає всі можливі шляхи і зручності доступу до її окремих компонентів. Розглянемо деякі можливі типи інтерфейсу користувача, реалізованого засобами VBA Exсel.
Кнопковий інтерфейс робочого листа.
Розроблювач інформаційної системи заповнює робочу книгу Exсel потрібною кількістю аркушів, після чого кожен робочий лист перетвориться в діалогову форму. Перший лист звичайно служить для висновку на екран заставки інформаційної системи, другий лист використовується для відображення основної керуючої форми (основного меню), з якого здійснюється виклик основних компонентів інформаційної системи, розташованих на інших робочих аркушах. Для створення кнопкового інтерфейсу використовуються елементи керування, що утримуються на панелях інструментів Форми й Елементи керування, що звичайно носять допоміжні функції і не зв'язуються з доступом до інших компонентів і основному меню інформаційної системи. Цей тип інтерфейсу є найпростішим для реалізації і досить наочним. Механізм гіперпосилань у Internet, що є присутнім на сотнях мільйонів Web-сторінок, являє собою різновид кнопкового інтерфейсу, що говорить про його практичність і широке поширення. Для розробки даної системи був обраний кнопковий інтерфейс, тому що він задовольняє усім вимогам (простота використання і можливість модифікації), а також є досить наочному й ефективним у використанні [31].
Інтерфейс користувальницьких форм.
Цей тип інтерфейсу використовує діалогові вікна, коли від користувача потрібно внести вихідну інформацію для виконання додатком різних задач, алгоритми рішення яких, звичайно сховані від користувача і реалізуються програмним шляхом у надбудовах. Результати рішення звичайно виводяться на робочі аркуші, як це виконано, наприклад, у програмі “Пошук рішення” в Exсel. Перевагою інтерфейсу користувальницьких форм є поліпшений захист програм і більш професійний вид додатка. До недоліків інтерфейсу користувальницьких форм варто віднести порівняльну складність розробки і необхідність виконання користувачем додаткових операцій по відкриттю і закриттю діалогових вікон, що утрудняє експлуатацію системи.
Інтерфейс панелей команд робочого листа.
Цей тип інтерфейсу дозволяє розташовувати на робочих аркушах кнопки і пункти меню у виді лінійок на користувальницьких панелях команд. Кнопки зв'язуються з процедурами, а пункти меню поєднують групи кнопок. На відміну від кнопкового інтерфейсу робочого листа використання панелей команд дозволяє досягти більшої структурованості й упорядкування елементів керування на робочому листі, особливо для випадків, коли окремі компоненти інформаційної системи досить складні і їхній неможливо представити на окремому листі або користувальницькій формі. Кращим прикладом даного типу інтерфейсу є сам табличний процесор Exсel, але для його створення необхідно великі витрати часу [32].
4.4 Створення інтерфейсу користувача
Панель інструментів Елементи керування. Для створення елементів керування використовується панель інструментів Елементи керування. Вона містить елементи керування: Прапорець, Поле, Кнопка, Перемикач, Список, Поле зі списком, Вимикач, Лічильник, Смуга прокручування, Напис, Малюнок, Додаткові елементи, а також кнопки, призначені для керування цими елементами: Режим конструктора, Властивості, Вихідний текст.
Кнопка Режим конструктора призначений для реалізації можливості форматування елементів керування, у якому можна установлювати властивості вручну під час розробки.
Кнопка Властивості виводить на екран однойменне вікно, що містить властивості елемента керування, у якому можна установлювати властивості вручну під час розробки.
Кнопка Вихідний текст активізує редактор VBA, у якому з'являються модуль, зв'язаний з робочим листом, у якому утримуються шаблони для створення процедур оброблювачів подій. Всі елементи керування мають загальні властивості і події й унікальні для кожного елемента. Загальні властивості елементів керування наступні:
Name – ім'я елемента керування, по якому на нього буде вироблятися посилання в коді.
AutoSize – якщо встановлено в True, елемент керування буде мати найменший розмір, необхідний для відображення його вмісту. Не застосовується для списків, смуг прокручування і лічильників.
Enabled – якщо встановлено в True, користувач може взаємодіяти з елементом керування, якщо False – елемент керування захищений і не може знаходитися у фокусі.
Font – назва шрифту, його розміри і стиль для відображення тексту в елементі керування. Не використовується для смуг прокручування і лічильників.
Left, Top, Width Height – позиція і розміри елемента керування в пунктах.
Locked – якщо встановлено в True у режимі захисту робочого листа, то користувач не може редагувати елемент при розробці.
Placement – застосовується тільки для робочих аркушів. Може приймати значення:
xlMoveAndSize – об'єкт переміщається і змінює розмір разом з осередками, що розташовуються під ним.
xlMove — об'єкт переміщається, але не змінює розмір.
xlFreeFloating — об'єкт не переміщається і не змінює розмір.
PrintObject -і якщо встановлено в True, те об'єкт друкується разом з листом.
Visible -і якщо встановлено в True, об'єкт відображається під час виконання.
продолжение
--PAGE_BREAK--Елементи керування мають наступні найбільш важливі загальні події: Click – відбувається, коли користувач натискає і відпускає кнопку миші на елементі керування. (щиглик миші).
DblClick -і відбувається, коли користувач робить подвійного щиглика миші.
KeyPress – відбувається при натисканні будь-якої клавіші на клавіатурі, коли об'єкт знаходиться у фокусі (крім клавіш керування).
Error – відбулася помилка, що відноситься до елемента керування.
Властивості і події елемента керування Кнопка (Command Button) панелі керування Елементи керування.Кнопка(Command Button) призначена для переходу до програми після щиглика миші по кнопці. Властивості цього елемента керування:
Caption –відображення тексту на кнопці.
Picture -і відображення картинки на кнопці.
TakeFocusOnClick – звичайно встановлюється в False. Кнопка не приймає фокуса, тому що інші об'єкти будуть недоступні, поки кнопка має фокус. Основна подія цього елемента керування — Click використовується для відповіді на щиглика миші.
Приклад процедури обробки події.
Sub CommandButton_Click ( )
Worksheets (“Лист2”). Activate
End Sub
Властивості і події елементи керування Перемикач (OptionButton).Перемикач на відміну від прапорця дозволяє користувачеві виділяти один з декількох взаємовиключних параметрів. Коли виділений один з перемикачів, з інших виділення автоматично скидається. За замовчуванням усі перемикачі об'єднані в одну групу, але за допомогою властивості GroupName їх можна поєднувати в кілька груп, наприклад, Group1 і Group2, після чого користувач має можливість виділяти один з перемикачів у кожній групі.
Властивості OptionButton_ аналогічні властивостям прапорця, крім TripleState, що не використовуються.
Події елемента OptionButton також включає лишь подія Click для організації відгуку на щиглика миші, наприклад
Private Sub Соммаndвuttоn1_Click ( )
при натисканні кнопки видається інформація
про активний перемикач
Select Case True Case OptionButton1.Value=True
MsgBox “Виділений перемикач №1”
Case OptionButton1.Value=True
MsgBox “Виділений перемикач №2”
Case OptionButton1.Value=True
MsgBox “Виділений перемикач №3”
End Select
End Sub
Створення користувальницької форми.У редакторі VBA виконаєте команду Вставка/UserForm (Insert/UserForm), на екрані з'явиться порожня користувальницька форма і Панель інструментів, схожа на панель Елементи керування, вікно Властивості містить властивості користувальницької форми і воно додається в список вікна проекту.
Поміщати елементи керування на користувальницьку форму можна щигликом миші по елементі і перетаскуванням його у вікно користувальницької форми в потрібне місце. Для зміни властивостей елемента керування необхідно його виділити й у вікні Властивості виконати необхідні зміни властивостей. У будь-який момент форму можна відкрити, натиснувши кнопку Запуск підпрограми/ UserForm на панелі інструментів [33].
Відображення і закриття форми.Для відображення форми з підпрограми VBA викликається метод Show користувальницької форми. У приведеному прикладі форма UserForm1 відображена на екрані і перевіряється натискання кнопок ОК і Скасування за допомогою властивості Tag користувальницької форми. Для закриття користувальницької форми викликається метод Hide елемента керування.
Sub Відображення_форми ()
UserForm1. Show
If UserForm1.Tag = vbOK Then
MsgBox «Натиснута кнопка ОК»
Else
MsgBox «Натиснута кнопка Скасування»
End If
End Sub
4.5 Призначення інформаційної системи
У даному дипломі створена система підтримки ухвалення рішення «ВАТ Дніпропетровський лакофарбовий завод», що містить дві підсистеми «Оптимізаційне моделювання» і «Аналіз господарської діяльності».
СППР ВАТ ДЛФЗ розроблена для:
§ ефективної обробки даних (Форма 1 і Форма 2);
§ розрахунку технико – економічних показників;
§ розрахунку фінансових коефіцієнтів;
§ графічного представлення отриманих результатів;
§ розрахунку інноваційних проектів, що у свою чергу включає
· складання таблиці інвестиційних потреб;
· складання таблиці джерел фінансування (власні фінансові засоби, позикові фінансові засоби);
· складання графіка обслуговування боргу;
· прогноз прибутку;
· прогноз балансу інвестиційного проекту;
· прогноз грошових потоків;
· розрахунок показників ефективності інвестиційного проекту;
§оптимізації інноваційних проектів;
§оцінки ефективності інноваційних проектів.
продолжение
--PAGE_BREAK--C обліком рекомендацій, приведених вище, у розробленій системі використовується кнопковий інтерфейс робочого листа Excel. Система містить заставку і головне меню.
4.6 Інструкція користувача
Кожна технологічна схема супроводжується документацією. Документація по розробленій інформаційній системі містить у собі Інструкцію для користувача.
Інструкція для користувача містить:
1. Уведення;
2. Призначення й умова використання;
3. Підготовка до роботи;
4. Опис операції;
5. Аварійні ситуації;
6. Рекомендації з освоєння.
1. Дана система надає можливість оцінити фінансовий стан підприємства, зробити його аналіз і виконати оцінку ефективності інноваційних проектів, а також оптимізувати інноваційні проекти. Система функціонує на окремому комп'ютері або локальній обчислювальній мережі. Мережа поєднує комп'ютери, установлені на робочих місцях працівників структурних підрозділів, що беруть участь у технологічних процесах діловодної діяльності.
Уважно прочитайте дану інструкцію перед тим, як приступати до роботи із системою. Тільки в цьому випадку у Вас не виникне ніяких ускладненням з її використанням.
2. Інформаційна система призначена для оцінки стану підприємства, розрахунку фінансових показників і фінансової стійкості підприємства, оцінки ефективності інноваційних проектів, а також їхньої оптимізації.
Задача вирішується на автоматизованому робочому місці економіста.
3. Попереднім етапом підготовки до роботи в системі можна вважати установку даної системи на АРМ економіста і її настроювання. Цю роботу повинні виконати співробітники, що відповідають за експлуатацію електронно-обчислювальної техніки. На робочому столі повинний бути створений ярлик з посиланням на інформаційну систему.
4. Для того щоб запустити ІС відкрийте ярлик «ВАТ ДЛФЗ» на робочому столі.
Щоб почати роботу натисніть кнопку на робочому листі. Якщо натиснути кнопку з’явиться форма з даними про тему дипломної роботи, ФІП автора та його фотокартка, яка теж є кнопкою, що викликає особисті данні. Якщо треба вийти із системи натисніть .
Після натиснення кнопки відкривається лист Головне меню (рис. 4.1), де знаходяться кнопки переходу до двох підсистем, повернення до Заставки та гіперсилка на сайт ВАТ ДЛФЗ www.dlkz.com.ua/.
Рисунок 4.1 – Головне меню
Вам запропонований вибір виконати:
1. аналіз господарської діяльності:
— розрахунок техніко-економічних показників;
— розрахунок фінансових коефіцієнтів;
— графічне представлення розрахунків;
2. оптимізаціїне моделювання:
— розрахунок інноваційних проектів;
— оптимізація інноваційних проектів;
— оцінка ефективності проектів.
Ви натискаєте відповідну кнопку в залежності від того, що Вам потрібно виконати.
Далі у Вас маються наступні можливості:
· На підставі бухгалтерської звітності зробити потрібні Вам фінансові розрахунки. Особливість використання полягає в тім, що змінюючи дані бухгалтерської звітності Ви автоматично одержуєте різні фінансові розрахунки (ТЕП, фін. коефіцієнтів). Таким чином, дана ІС дозволяє заощадити час і зусилля.
· На підставі вихідних даних (рис. 4.2) виробляється розрахунок інноваційних проектів і подальша оптимізація, а також оцінка ефективності рис. (4.3).
Рисунок 4.2 – Вихідні данні
При цьому в будь-який момент Ви можете в головне меню – натисканням кнопки , а також переходити на необхідний крок розрахунку без повернення в , а прямим натисканням кнопки.
Після того як Ви закінчили роботу в системі і хочете вийти з неї, необхідно натиснути кнопку , на даному листі вибрати і відповісти на запитання «Зберегти зміни?». Якщо Ви упевнені в тім, що усі зробили правильно, і Вам потрібно зберегти дану інформацію і розрахунки – потрібно натиснути «ТАК». В іншому випадку – натиснути «Ні». Але якщо ви дійшли останнього кроку розрахунку, то вам немає потреби повертатись до Головного меню, тому що там теж є кнопка .
Рисунок 4.3 – Оцінка ефективності
5. У випадку виникнення яких-небудь неполадок у роботі із системою, варто звернутися до особи, відповідальному за експлуатацію електронно-обчислювальної техніки.
6. Для того щоб ефективно працювати в системі, необхідно ознайомитися з інструкцією з користування системою.
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4
У четвертому розділі розроблена система підтримки ухвалення рішення «ВАТ Дніпропетровський лакофарбовий завод», що призначений для оцінки стану підприємства, розрахунку фінансових показників і фінансової стійкості підприємства, оцінки ефективності інноваційних проектів, а також їхньої оптимізації.
Для створення застосовується Microsoft Excel, що є найбільш могутнім засобом розробки інформаційних систем, що сполучає в собі переваги як табличного процесора, та і засобів візуального програмування — убудованої мови Visual Basic for Applications.
Для розробки інтерфейсу користувача обраний кнопковий інтерфейс, тому що він задовольняє усім вимогам (простота використання і можливість модифікації), а також є досить наочному й ефективним у використанні.
Розроблена система складається з двох підсистем:
1. аналіз господарської діяльності:
— розрахунок техніко-економічних показників;
— розрахунок фінансових коефіцієнтів;
— графічне представлення розрахунків;
2. оптимізаційне моделювання:
— розрахунок інноваційних проектів;
— оптимізація інноваційних проектів;
— оцінка ефективності проектів.
Система підтримки ухвалення рішення «ВАТ Дніпропетровський лакофарбовий завод» функціональна, проста в звертанні, здатна швидко модернізуватися, а так само має ергономічний дизайн
РОЗДІЛ
5ОХОРОНА ПРАЦІ
5.1 Охорона праці на підприємстві
Охорона праці – це система правових, соціально — економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і учбово-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатність людини в процесі праці. Поняття „охорона праці” фактично розкриває головні напрямки, що створюють систему забезпечення безпеки життя і здоров'я працівників у процесі їхньої трудової діяльності, тобто ця система містить заходи, що окремо або в сукупності спрямовані на створення умов роботи, що відповідають вимогам збереження життя і здоров'я працівників у процесі трудової діяльності.
Охорона праці спирається на комплекс державних законодавчих актів. Загальними законодавчими актами, що визначають основні положення щодо охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю, Закони України “ Про охорону праці”, “Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення”, “Про пожежну безпеку”, “ Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійному захворюванні, що послужило причиною втрати працездатності” і відповідні підзаконні акти [35,36,37,38,39].
Основним законодавчим актом щодо охорони праці є Закон України “ Про охорону праці”, прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року [35,36].
Основні його положення полягають у наступному [36]:
· визначена сфера чинності Закону й основні принципи державної політики в області охорони праці, головне місце серед яких належить пріоритетові життя і здоров'я працівників над результатами діяльності підприємств;
· визначені гарантії прав громадян на охорону праці, на пільги і компенсації;
· визначено керування охороною праці як на державному, так і на рівні підприємств і об'єднань;
· передбачено використання економічних методів керування умовами і безпекою виробництва;
· встановлені обов'язки власника щодо забезпечення безпечних умов роботи робітників, а також обов'язку працівника щодо забезпечення охорони праці на підприємстві;
· передбачено проведення навчання й інструктажу працівників, медичних оглядів;
· визначені основні функції і відповідальність органів державного і контролю за дотриманням законодавства про охорону праці, визначені органи, організації й особи, що повинні здійснювати суспільний контроль за охороною праці;
· визначено відповідальність власника за шкоду, заподіяна здоров'ю працівника, у випадку ушкодження його здоров'я, відповідальність підприємств за невиконання вимог щодо створення здорових і безпечних умов роботи, відповідальність власника і працівника за порушення законодавства про охорону праці.
Відповідальність за створення системи охорони праці покладена на керівництво ВАТ ДЛФЗ. Їхній обов'язок по забезпеченню умов і охорони праці передбачено в колективному договорі і Положенні ВАТ ДЛФЗ про охорону праці[36].
Положення визначає основні норми щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови роботи, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни роботи і виробничого середовища.
У Положенні зазначено, що воно розроблено і діє на підставі Закону “Про охорону праці”, Кодексу законів про працю України, Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійному захворюванні, що послужило причиною втрати працездатності” і прийнятих відповідно них нормативно- правових актів[36,38].
Положенням визначено, що Охорона праці на ВАТ ДЛФЗ базується на таких принципах:
· працівники підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві і професійному захворюванні, що послужило причиною втрати працездатності;
· умови роботи на робочому місці, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства;
· проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
· працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його чи життя здоров'я або для людей, що його оточують, або для виробничого середовища або навколишнього середовища. Він зобов'язаний негайно сповістити про це керівникові.
Положенням також визначені деякі вимоги, (на підставі Державних санітарних правил і норм роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин «Гігієнічні вимоги до організації роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин», затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 10 грудня 1998 р. № 7), для тих, хто працює з комп’ютерами:
· віконні прорізи в приміщеннях, де встановлені комп'ютери, повинні бути обладнані регульованими пристосуваннями(жалюзі, фіранки, зовнішні козирки);
· покриття стелі повинне бути матовим, а його поверхня — рівної і неслизької. Крім того, поверхня статі повинна мати антистатичні властивості;
· при приміщеннях з комп'ютерами повинні бути обладнані побутові приміщення для відпочинку під час роботи, кімнати психологічного розвантаження, оснащені пристроями для готування і роздачі тонізуючих напоїв, а також пристосовані для занять фізкультурою ;
· у приміщеннях з комп'ютерами повинні бути забезпечені оптимальні параметри мікроклімату — температури, відносної вологості і руху повітря .
Керівник зобов'язаний створити на кожнім робочому місці умови роботи відповідно нормативно-правовим актам, а також забезпечити дотримання вимог законодавства відносно правий працівників в області охорони праці.
З цією метою керівник забезпечує функціонування системи керування охороною праці, а саме:
· створює (Наказом по підприємстві) відповідну комісію з питань охорони праці і призначає посадових осіб, що забезпечують рішення конкретних питань охорони праці;
· забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно обставинам, що змінюється;
· упроваджує засобу автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці і т.п.;
· забезпечує належне утримання виробничого оснащення й устаткування, моніторинг за їхнім технічним станом;
· забезпечує усунення причин, що приведуть до нещасливих випадків і здійснення профілактичних заходів, визначених комісією з підсумків розслідування цих причин;
· організовує проведення аудита охорону праці, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам по охороні праці в порядку і терміни, що визначаються законодавством, і за їхніми підсумками вживає заходів до усунення небезпечного і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;
· здійснює контроль за виконанням працівником робіт відповідно вимогам з охорони праці;
· організовує пропаганду безпечних методів роботи і співробітництво з працівниками в області охорони праці;
· уживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідністю професійні аварійно-рятувальні формування у випадку виникнення на підприємстві аварій і нещасних випадків.
Керівництво несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Однак безпека охорони праці, як складена повсякденної діяльності на робочих місцях – справа не тільки роботодавця і служби охорони праці. Свої обов'язки повинні також знати всі працівники і нести відповідальність за дотримання цих правил.
Так, ст. 139 Кодексу законів про працю України зобов'язує них дотримувати вимога нормативних актів про охорону праці. А в ст. 159 цього Кодексу містяться більш детальні вимоги по обов'язковому виконанню працівниками нормативних актів про охорону праці. Зокрема, кожного з них зобов'язаний[35,36]:
· знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила звертання з машинами, механізмами, устаткуванням і іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного й індивідуального захисту;
· дотримувати зобов'язання по охороні праці, передбачені колективним договором (угодою, трудовий договором) і правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації;
· проходити у встановленому порядку попередні і періодичні медичні огляди;
· співробітничати з власником або уповноваженим їм органом у справі організації безпечних і нешкідливих умов роботи, особисто вживати посильних заходів по усуненню якої-небудь виробничої ситуації, що створює погрозу для його життя або здоров'ю або навколишнім її людям і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеці свого безпосереднього керівника.
У випадку відмовлення або відхилення працівника від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань по охороні праці і протипожежної охорони ст.46 Кодексу законів про працю України передбачає право роботодавця відсторонити такого працівника від роботи.
Працівники під час прийняття на роботу й у процесі роботи проходять навчання з питань охорони праці, по наданню першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у випадку виникнення аварії.
Керівники під час прийняття на роботу і періодично, один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці [40].
У Положенні зазначено, що за порушення законів і інших нормативно-правових актів, про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної і матеріальної відповідальності відповідно до закону.
5.2 Оцінка умов, в яких проводилася дипломна робота
Дипломна робота на тему “Підвищення ефективності інноваційної діяльності в умовах ВАТ “Дніпропетровський лакофарбовий завод ім. Ломоносова”” виконувалася у відділі цін та економічного аналізу ВАТ «ДЛФЗ».
Дана робота розроблялась з використанням персональної електроно-обчислювальної машини (ПЕОМ) та іншої оргтехніки.
Приміщення даного відділу знаходиться на третьому поверсі. Площа цього приміщення складає 32 кв. м., у ньому розміщується шість робочих місць, п’ять з яких забезпечені ПЕОМ. Також у відділі знаходиться копіювальний апарат.
До небезпечних та шкідливих виробничих факторів, що можуть виникнути при використанні ПЕОМ, відносять відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 “Небезпечні та шкідливі виробничі фактори”. Їх класифікація:
- статична електрика на конструктивних елементах пристроїв ПЕОМ;
- значення напруги у електромережі, що може скласти небезпеку для
- людини;
- замикання електромережі та проходження електроструму через тіло людини у разі дотику до відкритих струмоведучих частин електрообладнання зі електропроводами з нарушеною ізоляцією;
- нераціональне розташування екрану ПЕОМ стосовно очей, що може призвести до перенапруги зору;
- недостатне освітленість робочих поверхонь у зоні відеотерміналів;
- іонізація повітря елементами аисоковольтної схеми блоку живлення, що призводить до виникнення позитивних іонів;
- наявність рентгенівського, радіочастотного, інфрачервоного,
- ультрафіолетового та видимого випроминювання, внаслидок чого людина може отримати ураження шкіри та очей.
При використанні копіювального апарату здійснюється виділення шкідливої речовини, а саме озону, що проникає до організму людини через органи подиху. ГДК для озону 0,1 мг/, клас небезпеки – I.
До несприятливих факторів також можна віднести умови мікроклімату, що не відповідають нормативам, а саме: недостатнє опалення, вентиляція та кондиціонування.
Наявність та комплексна дія зазначених несприятливих фізичних, хімічних та соціально-психологічних факторів викликає зниження працездатності, розлад функціональних можливостей організму людини, а саме: зниження гостроти зору, підвішення напруження, зниження щільності засвоюваних сигналів тощо.
5.3 Заходи по забезпеченню безпечних та здорових умов праці
Для раціональної та безпечної організації праці користувача ПЕОМ необхідно, щоб відеомонітор комп’ютера розташовувався на відстані не менше ніж 35 см від очей людини; для мінімізації шкідливого впливу електромагнітного поля та випромінювань, необхідно забезпечувати усі комп’ютери захисними екранами. Також для послаблення електростатичного поля та електромагнітного опромінювання відіомоніторів треба використовувати захисні фільтри.
На даному підприємстві з метою зниження шкідливого впливу роботи з ПЕОМ встановлюється наступний режим праці та відпочинку: 5-10 хвилин відпочинку через 1 годину безперервної праці або 15-20 хвилин – через 2 години.
Для забезпечення роботи електроприладів на підприємстві застосовується електричний струм напругою 220 В.
Захисне заземлення та постійний контроль ізоляції струмоведучих частин електроустаткування й електропроводів – це ті заходи, що використовуються з метою забезпечення безпечної експлуатації електрообладнання.
Дане приміщення за ступенем ураження людей електрострумом належить до 1 класу. Для забезпечення безпеки при використанні електроприладів використовується захисне заземлення.
Штучні заземлювачі застосовують у вигляді вертикальних електродів. У даному випадку за вертикальні електроди використовують стальні труби діаметром 35 мм (d). Довжина заземлювачів з труб 2,5 м (l).
У приміщенні відділу цін та економічного аналізу має місце природне бокове та загальне штучне освітлення згідно з СНиП II-4-79 “Природне та штучне освітлення”.
Природне освітлення – це освітлення приміщення прямим і відбитим денним світлом, яке проникає через вікно. Дане приміщення відноситься до IIрозряду зорових робіт.
Штучне освітлення забезпечується освітлювальними приладами.
Штучне освітлення розраховується в залежності від призначення освітлюваного приміщення. Визначаємо норму освітленості: розряд зорової роботи- II, підрозряд – в, освітленність при загальному освітленні – 500 лк.
Для приміщень кабінетів, офісів, робочих приміщень, учбових приміщень, лабораторій тощо вибираємо світильники типу ЛСП 02В-1х40 з газорозрядними лампами низького тиску (люмінисцентні) з типу ЛБ-40.
Необхідна кількість світильників визначається за формулою 5.1.
,(5.1)
де N– необхідна кількість світильників, шт.;
— мінімальна нормативна освітленість для даного розряду зорової роботи,
= 500 лк;
S
– площа приміщення,
S
=32;
К – коефіцієнт запасу, К = 1,5;
Z
-поправочний коефіцієнт світильника, Z
=1,3;
F
–світловий потік одноєї лампи у світильнику, F
= 4800лм;
n
— кілкість ламп у світильнику, n
=1;
u
–коефіцієнт використання освітлювальної установки, u
=0,7.
шт.
Таким чином, необхідна кількість світильників – 9 шт.
Для нормалізациї параметрів мікроклімату необхідно здійснювати вентиляцію та опалення виробничих та побутових приміщень згідно з СНиП “Опалення, вентиляція та кондиціювання повітря”.
Передбачається природна (за рахунок кватирок та фрамуг) та штучна вентиляція. Штучна вентиляція здійснюється за допомогою спеціальних приладів.
Кондиціонування повітря – це створення та автоматизована підтримка нормального повітря у приміщенні. У даному приміщені використовується повне кондиціонування, а це означає, що підтримується постійна вологість та температура повітря.
Опалювальні установки повинні бути старанно перевірені та відремонтовані перед початком опалювального сезону та при усьому відповідати протипожежним вимогам стандартів, будівельних норм.
Дане підприємство забезпечується водою з допомогою системи водопостачання.
Система водопостачання знаходиться у тісному зв’язку з системою каналізації. Каналізація для відводу побутових та промислових зливів на всьому своєму протязі повинна бути зачиненою. Каналізаційні мережі та гідрозатвори необхідно періодично перевіряти та очищувати. Дахи наглядаємих колодязів каналізації повинні бути постійно зачинені.
Зазначені вище заходи по створенню безпечних та здорових умов на робочому місці повинні виконуватись у відповідності з певними нормами.
5.4 Характеристика приміщення за вибухо- та пожежною небезпекою
Дане приміщення відноситься до категорії В, так як у ньому знаходяться горючі речовини, тобто матеріали (папір, меблі, картон), клас зони по ПУЕ П-II.
До можливих причин виникнення пожеж на підприємстві відносять:
- несправність електрообладнання, невиконання вимог електробезпеки при проектуванні електрообладнання;
- несправність технологічного обладнання, порушення термоізоляції;
- порушення правил користування електроприладами;
- відсутність близкозахисту, в результаті чого від первинної дії блискавки може виникнути пожежа;
- порушення трудової дисципліни та правил пожежної безпеки працівниками на підприємстві.
5.5 Протипожежні заходи
При виникненні пожежі вже на початковій стадії виділяються теплота,
токсичні продукти згорання, можливі обвали конструкцій, тому в будівлі при проектуванні були передбачені 3 евакуаційних виходи.
Ступінь вогнестійкості даної будівлі –2.
Головним засобом запобігання пожежам і вибухам від електрообладнання є правильний вибір та експлуатація обладнання, дотримання інструкцій при користуванні цими електроприладами, які надаються при їх придбанні… Також уся електромережа повинна мати надійну ізоляцію.
За блискавкозахистом дана будівля відноситься до IIкатегорії, який забезпечується конкретними видами блискавковідводів для кожної категорії; у нашому випадку це блискавковідводи, встановлені безпосередньо на будинку.
5.6 Засоби гасіння пожеж
Для розміщення первинних засобів пожежегасіння у будівлі вказуються спеціальні пожежні щити з належним інвентарем. На службових сходових проходах передбачені вогнегасники ВХП-10. Приміщення підприємства забезпечено сучасною протипожежною сигналізацією та системою пожежогасіння, також воно оснащене телефонним зв’язком.
Не треба забувати, що будь-яку пожежу легше ліквідувати на початковій стадії, вживаючи засоби до її локалізації, щоб не допустити збільшення площі горіння. Це в багатьох випадках залежить від оснащення виробничих приміщень первинними засобами гасіння пожеж та уміння використовувати їх усіма працюючими. До первинних засобів гасіння відносяться пожежні крани, вогнегасники, пісок, ковдри та кошми, лопати, совки, сокири, багри та інше.
Найбільш поширені ручні вогнегасники:
Хімічні пінні /ОХП – 10/,
Повітряно – пінні /ОВП – 10/,
Газові вуглекислотні /ОУ/ та спеціальні – вуглекислотно – бром етилові /ОУБ/,
Порошкові /ОП – 10/,
Пересувні вогнегасники одно балонного та двоколонного типу УП-ІМ та УП-2М.
Пінні вогнегасники не можна застосовувати для гасіння електроустановок, які знаходяться під напругою, а також речовин, які займаються при взаємодії з водою. У цьому випадку застосовують газові вуглекислотні вогнегасники різних типів.
Для гасіння невеликих загорянь лужних металів, кремній- та алюмініорганічних застосовують ручні порошкові вогнегасники типу ОП-10.
Для ліквідації невеликих загорянь, які виникають при витоках крізь сальники прокладки або ущільнення різноманітних люків та лазів, застосовують первинні засоби гасіння; азбестові покривала, повстяні ковдри та інше.
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 5
У данному розділі були розглянуті основні положення охорони праці на ВАТ ДЛФЗ та дана оцінка умов, в яких проводилась дипломна робота.
Головна мета виконання законів для поліпшення умов і охорони праці – це досягнення соціальної ефективності: збереження здоров'я працюючих, збільшення тривалості активної життєдіяльності, запобігання травматизму й імовірності професійних захворювань.
Наявність та комплексна дія несприятливих фізичних, хімічних та соціально-психологічних факторів викликає зниження працездатності, розлад функціональних можливостей організму людини, а саме: зниження гостроти зору, підвішення напруження, зниження щільності засвоюваних сигналів тощо.
На даному підприємстві з метою зниження шкідливого впливу роботи з ПЕОМ встановлюється:
§ режим праці та відпочинку: 5-10 хвилин відпочинку через 1 годину безперервної праці або 15-20 хвилин – через 2 години;
§ забезпечуються усі комп’ютери захисними екранами.;
§ для послаблення електростатичного поля та електромагнітного опромінювання відіомоніторів використовуютьсязахисні фільтри.
§ для забезпечення безпеки при використанні електроприладів використовується захисне заземлення;
§ здійснюється вентиляція та опалення приміщень згідно з СНиП “Опалення, вентиляція та кондиціювання повітря”.
ВИСНОВКИ
Одним з основних напрямків реформування економіки України є проблема вдосконалювання управління інноваційною діяльністю. Інноваційна діяльність здійснюється у формі реалізації інноваційних проектів. У дипломній роботі проаналізовано стан інноваційної діяльності в Україні.
Аналіз обсягів виробництва і реалізації продукції показав що спостерігається деяке зниження обсягів виробництва і реалізації продукції, чистий прибуток підприємства зменшився на 7,2 %. Виходом зі сформованої ситуації для ОАО ДЛФЗ є впровадження інновацій і залучення інвестицій у розвиток виробництва з метою удосконалювання якості продукції, що випускається, і одержання конкурентних переваг, що забезпечують стабільний розвиток підприємства.
В управлінні інноваціями важлива роль належить оцінці інноваційних проектів. В роботі виділено особливості, характерні для інноваційних проектів, узагальнено показники оцінки їх ефективності. У результаті узагальнення показників, аналізу переваг і недоліків кожного з них, обґрунтовано методику оцінки ефективності інноваційних проектів, яка базується на комплексному застосуванні формальних методів розрахунку кількісних показників: чистого дисконтованого прибутку, внутрішньої норми рентабельності, індексу прибутковості, терміну окупності, модифікованої ставки рентабельності і експертних методів, а також розроблено модель оптимізації інноваційної діяльності. Запропонована методика дозволить всебічно проаналізувати проект і знизити ризик для інвесторів при вкладенні коштів у цей проект. Економічний ефект від впровадження запропонованої методики для ОАО ДЛКЗ дорівнює 0,39 млн. грн.
З іншого боку, щоб витримати конкурентну боротьбу, підприємствам постійно приходиться модернізувати методи ведення бізнесу відповідно до сучасності У цьому також ключову роль грають інформаційні системи, що допомагають у керуванні бізнес процесами і підтримують прийняття рішень.
Таким чином, була розроблена інформаційна система для оперативного керування інноваційною діяльністю і забезпечення ведення бізнесу в ринковій системі з наступними можливостями:
· вчасно і якісно вести аналіз фінансової діяльності підприємства;
· оперативно забезпечувати керівництво й управлінческо-технічний персонал підприємства якісною інформацією;
· швидко і якісно приймати рішення зв'язані з оптимізацією і оцінкою інноваційних проектів.
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1. Хобта В.М. Формирование хозяйственных решений. Донецк,- Каштан. -2003.- 416с.
2. Васюренко О., Пасічник І. Шляхи розвитку кредитного забезпечення інноваційної діяльності. // Економіка України. — 2000. — №2. — С. 23-29
3. Черваньов Д. М., Нейкова Л. І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – 514 с.
4. Ильенкова С. Д., Гохберх Л. М. Инновационный менджмент: Учебник для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 327 с.
5. Инновационный менеджмент. Под ред. Ю. Н. Василенко. – К.: Освіта, 1999. – 234 с.
6. Дзись Г.В.; Канищева Н.И. Проблемы инновационной деятельности в Украине // Инвестиционное проектирование устойчивого регионального развития.- Донецк: ИЭП. НАН. Украины.- 1998.- с.3-6.
7. Основы инновационного менеджмента: Теория и практика // под ред. П.Н. Завлина и др.- М.: ОАО НПО «Издательство «Экономика», 2000.-475с.
8. Антикризисное управление персоналом организации: Учебное пособие Митин А. Н., Овчинников А. В., Токарева Ю. А., Федорова А. Э. – М.: Питер, 2004
9. Матеріали сайта www.dlkz.com.ua
10. Бойко В. В. Экономика предприятия. – Днепропетровск: ДГУ, 1997.
11. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – Минск: Новое знание, 2000. – 688 с.
12. Экономика предприятия / В. Я. Перфинкель и др.; Под ред. В. Я. Перфинкеля, Е. М. Купрянова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996. – 326 с.
13. Матеріали сайта www. business.kiev.ua.
14. Ермольев Ю. М., Ляшко И. И., Михалевич В. С., Тюптя В. И. Математические методы исследования операций. – К.: Вища школа, 1979. – 312 с.
15. Брікхєм Є. Ф. Основи фінансового менеджменту. – К.: Молодь, 1997. – 871 с.
16. Черваньов Д. М., Нейкова Л. І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – 514 с.
17. Балабанов І. Т. Основи фінансового менеджементу. – К.: Фінанси і статистика, 2000. — 678 с.
18. Холт Р., Барнес С. Планирование инвестиций.: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992. – 118 с.
19. Браун С., Фишмен М. Количественные методы финансового анализа.: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 1996. -336 с.
20. Вегер Л. Л. Экономический эффект и управление НИОКР. – М.: Экономика, 1985. – 270 с.
21. Ильенкова С. Д., Гохберх Л. М. Инновационный менджмент: Учебник для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 327 с.
22. Инновационный менеджмент. Под ред. Ю. Н. Василенко. – К.: Освіта, 1999. – 234 с.
23. Основы инновационного менеджмента: Теория и практика // под ред. П.Н. Завлина и др.- М.: ОАО НПО «Издательство «Экономика», 2000.-475с.
24. Бирман Г., Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных проект. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999.
25. Бромвич М. Анализ экономической эффективности капиталовложений. — М.: ИНФРА-М, 1996. — 432 с.
26. Идрисов А. Б., Картышев С.В., Постников А.В. Стратегическое планирование и анализ эффективности инвестиций. — М.: Информационно-издательский дом “Филинъ”, 1997. — 272 с.
27. Ковалев В. В. Методы оценки инвестиционных проектов. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 144 с.
28. Мелкумов Я. С. Экономическая оценка эффективности инвестиций. — М.: ИКЦ “ДИС”, 1997. — 160 с.
29.Информационные системы в экономике: Учебник / Под ред.В.В.Дика. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 272 с.
30.Гриценко В.И., Паныиин Б.Н. Информационная технология в организационном управлении // Новые информационные технологии. — К 1993. — С. 14 — 29.
31.Единая система стандартов автоматизированной системы управления. — М.: Госстандарт, 1986. — 350 с.
32.Смирнов Н.Н. Программные средства персональных ЭВМ. — Л.: Машиностроение, 1991. — 272 с.
33.Ханенко В.Н. Информационные системы. — М.: Машиностроение, 1988. —127
34.Экономическая кибернетика: Учебное пособие; Донецуий госун-т. – Донецк: ДонГУ, 1999. – 397 с.
35. Конституція України.
36. Закон України “ Про охорону праці”.
37. Закон України “Про забезпеченя санітарного та епідемічного благополуччя населення”.
38. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.
39. Закон України “ Про пожежну безпеку”.
40. Устав ВАТ«ДЛФЗ».
ДодатокА – Данні про фінансовий стан ВАТ «ДЛФЗ» за період з 2005 по 2008 р
Показник
Позначення
Значення на кінець періоду
Відхилення
2005
2007
2007
2008
Абсолютне
Відносне
2
3
4
5
6
7
8
9
Источника власнихи приравненных к власних коштів
KS
93938,9
97587,4
101982,7
105538,3
3555,6
3%
Валюта баланса
BP
96386,4
100875,9
106181,6
110593,7
4412,1
4%
Власні оборотні кошти
KSO
45391,2
53226,2
59902,6
65090,3
5187,7
9%
Основні фондита інші позаоборотні активи
OS
48547,7
44361,2
42080,1
40448
-1632
-4%
Знос, який нароховується на вартість основних фондів
NI
32088,4
31891
32587
34839
2252
7%
Знос, нарахований на вартість нематеріальних активів за звітний період
NAI
30,2
3,4
18,4
41,9
23,5
128%
Первоначальная стоимость основных средств
POF
78880,9
73357,3
72117,3
72386,8
269,5
0%
Первісна вартістьнематеріальних активів
NAP
24,5
4
90,1
115,4
25,3
28%
Ітог поточнихактивів
M
47838,7
56457,1
64860,7
70145,7
5285
8%
Ліквідні активи (кошти, цінні папери, товари, готова продукція, дебіторска заборгованність, производственные запаси)
LA
44038,6
48832,2
58179,1
60102,5
1923,4
3%
Короткострокова заборгованність
KZ
2338,7
3201,1
3016,2
4360,3
1344,1
45%
Сума грошовихкоштів
DS
3638,9
11136,2
15480,3
19389,7
3909,4
25%
Сумма дебиторскойї заборгованності
RD
4733,7
2987,6
4148,3
8519,5
4371,2
105%
Сумма ТМЦ
TMZ
13685,7
20296,6
14677,7
14350,3
-327,4
-2%
Долгосрочні пасиви
DP
1112,5
695,1
-417,4
-38%
Виручка від реалізації
Bp
131245
162949,2
140067,3
142898,2
2830,9
2%
Прибуток (чистий) підприємства
Пр
10424,8
11279,4
10465
6915,3
-3550
-34%
продолжение
--PAGE_BREAK--