Міністерство Освіти України
Національний Технічний Університет України “КПІ”
Факультет Електроніки
Кафедра Комп'ютерних систем проектування
Реферат з Основ Економічної теорії
на тему:
М/>
онополії і конкуренція
Прийняла
Карпинська Н. П.
____________
(підпис)
Виконала студентка
Київ 1998
План реферату:
Причини появи й існування монополій
Форми монополій і наслідки монополізації економіки
Конкуренція та її форми
Причини появи й існування монополій.Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні риси. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.
Хоч ринок і окремі монополістичні ознаки в тих чи інших країнах існували протягом кількох тисячоліть (зIVтисячоліття до н.е. до останньої третиниXIXст.), але монополістичні тенденції в економіці стають панівними лише наприкінці XIXст. У цьому зв'язку логічно постає питання: які причини зумовили виникнення монополій?
Ці причини пов'язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кінцяXVIII —початкуXIXст., поява цілої низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості. Так, обсяг промислового виробництва в Англії у першій половиніXIXст. зріс у чотири рази.
Узагальнений вираз ці зміни знаходили в концентрації виробництва,тобто зосередженні засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на крупних підприємствах. Так, у Парижі в середині 50-х рр.XIXст. на заводах Шнейдера-Крьозо працювало близько10тис. робітників, хоч вагому роль у промисловості відігравали малі підприємства, засновані на ручній праці, де трудилися лише2—4робітники.
Якщо процес концентрації виробництва відбувається протягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, він набуває рис закону концентрації виробництва. Дія цього закону з різною інтенсивністю спостерігається на всіх етапах розвитку капіталізму, тобто починаючи зXVIст. Його рушійною силою є конкурентна боротьба. Щоб вижити у цій боротьбі, отримати більше прибутків, підприємці змушені впроваджувати нову техніку, розширювати масштаби виробництва. При цьому з маси дрібних та середніх підприємств поступово виділяється кілька найкрупніших.
Перед ними постає альтернатива: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Як правило, вони обирають другий шлях, який приводить до укладення міжними угод (гласних і негласних), що є однією з найхарактерніших рис монополізації економіки. Отже, виникнення підприємств-монополістів—закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку.
Монополії виникають не лише внаслідок концентрації виробництва і капіталу, а й на основі централізації виробництва і капіталу. Централізація виробництва—це збільшення масштабів виробництва продукції в результаті об'єднання декількох окремих підприємств в одне із загальним управлінням. Централізація капіталу —це збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовий приклад такого об'єднання — утворення акціонерних компаній.
Ще однією важливою причиною виникнення монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третиніXIXст. наукові винаходи (нові методи виплавлення сталі, нові види двигунів тощо) зумовили необхідність будівництва таких заводів, які нездатний був збудувати жоден капіталіст зокрема. Крім того, у цей час починається широке будівництво залізниць, інших крупних об'єктів. Щоб накопичити необхідні кошти, окремому капіталісту знадобилося б кілька десятків років. Отже, потрібна була нова форма власності, яка могла б швидко розв'язати ці проблеми. Нею й стала акціонерна капіталістична власність, щовиникала в результаті злиття, об'єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масово такі товариства утворюються в останній третиніXIXст.
Деякі монополії виникли внаслідок цілеспрямованих дій держави. Так, голландській та англійській Ост-Індським ком-паніям на початкуXVIIст. держава надала виняткове (моно-польне) право на торгівлю з Індією. Ці дві компанії існували у формі акціонерних товариств.
Акціонерна форма власності за більш як сто років свого розвитку набула надзвичайного поширення. У наш час кожне велике і навіть середнє підприємство в усіх розвинутих країнах світу існує у формі акціонерного. Щоправда, акції дрібних і більшості середніх компаній не продаються на фондовій біржі (ринку цінних паперів). Ці компанії є акціонерними компаніями закритого типу. Так, на, початку 90-х рр. на Нью-Иоркській фондовій біржі котирувалися акції лише близько2000 наймогутніших американських корпорацій (з майже3,7млн. усіх корпорацій Америки).
Щоб котируватися на цій біржі, корпорація повинна мати не менше22млн. дол. активів, загальна кількість випущених акцій повинна становити не менше1млн. шт. У деяких наймогутніших корпораціях число акціонерів перевищує3млн. чол. Так вони централізують значні грошові суми, що сприяє прискоренню інвестиційних процесів тощо. У США в500найбільших компаніях частка акціонерного капіталу становить близько20%.
Форми монополій і наслідки монополізації економіки.
Монополія—це окремі наймогутніші підприємства або об'єднання декількох підприємств, які виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.
Монополії проникають в усі сфери суспільного відтворення—безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань—картелі та синдикати.
Картель-це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту.
Синдикат-це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатах збут товарів здійснює загальна збутова контора.
Складніші форми монополістичних об'єднань з'являються тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. Виникає необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості, тобто вертикальної інтеграції, або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпорацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобувають сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомобілі та ін. На цій основі з'являється така форма монополістичних об'єднань, як трест.
Трест-це об'єднання ряду підприємств однієї або декількохгалузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частку прибутку.
За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає у диверсифікацію,яка є процесом проникнення капіталу тієї чи іншої монополії в галузі, що безпосередньо не пов'язані з основною сферою її діяльності.
На основі диверсифікації виникає така сучасна основна форма монополістичних об'єднань, як багатогалузевий концерн—об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головна фірма здійснює за іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль. Серед500наймогутніших монополій США понад90%існують у формі багатогалузевих концернів. Лише 5% цих гігантських корпорацій випускають однопрофільну продукцію, переважна більшість їх має у своєму складі в середньому підприємства11галузей, а наймогутніші монополії—близько30-50галузей.
У 60-ті рр. у США і деяких країнах капіталу з'явилися і почали зростати конгломерати—монополістичні об'єднання, які утворилися внаслідок поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності. Так, найбільша американська телефонна монополя “АТТ” почала скуповувати готелі, автопрокатні станції тощо. Крім бажання привласнити прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання мали також на меті уникнути різких коливань кон'юнктури ринку під час криз.
Крім різних форм монополій, існують окремі їх типи та види.
Розрізняють три основні типи монополій:
монополія окремого підприємства;
монополія як змова;
монополія, що грунтується на диференціації продукту.
Термін “монополія” походить від грецьких слів моно— один іpoleo—продаю. Тому, на думку західних науковців, монополія означає наявність одного продавця певного товару чи послуги або ситуацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів. Такий тип є монополією окремого підприємства, або монополією продавця і називається абсолютною. Трапляється рідко.
Більш поширена змова чи угода (гласна або негласна) декількох крупних фірм, що дає їм змогу швидко здобути панівне становище на ринку і отримувати високі прибутки. Таку ситуацію у виробництві і на ринку називають олігополією (від грец. олігос-мало, небагато). Справді, в економіці розвинутих країн типовим є домінування в окремих галузях3-4 крупних фірм. Так, частка чотирьох провідних автомобільних фірм у національному виробництві Японії становить близько 70%,у Великобританії-майже96%,у Франції— 99,8%.В олігополії криється небезпека переростання в монополію, оскільки їй властиві деякі риси монополій (наприклад, здійснює єдину цінову політику). Олігополію називають груповою монополією.
Якщо монополія здійснюється лише з боку продавця (а не виробника товарів), то цю ситуацію характеризують як мо-нопсонія (моно—один; опсонія—закупівля продовольства). Більш поширеною у цій сфері діяльності є олігопсонія—наявність невеликої групи покупців певного товару чи послуги.
Третій тип монополії пов'язаний з диференціацією продуктів, наявністю їх специфічних властивостей. Крім того, це може бути оригінальна упаковка, особливість обслуговування тощо, завдяки чому віддають перевагу тому чи іншому товару. Таку монополію здатні здобути й малі підприємства.
Процес монополізації (насамперед у формі групових монополій) набув у розвинутих країнах світу значних розмірів. Так, на початкуXXст. у США майже половина всього виробництва всіх підприємств країни була зосереджена в руках0,01 загальної кількості підприємств. У1991р. на0,003кількості підприємств припадало більше половини всього виробництва США. До числа гігантів у той період належали підприємства з виробництвом в1млн. дол. і більше. Нині такі підприємства відносять переважно до категорії дрібних. Мінімальний розмір обігу по продажах промислових корпорацій, які в1990р. увійшли до списку500наймогутніших, становив понад1млрд. дол. Ознакою монополізації економіки в сучасних умовах є також скорочення кількості конкуруючих підприємств у ряді галузей. Так, якщо у США на початкуXXст. налічувалося 1600автомобільних компаній, то в середині 90-х рр. їх стало 4,причому на3наймогутніші припадало 93,9% випуску автомобілів.
Крім перелічених типів і форм монополій, виділяють ще природну монополію, що є економічно доцільною. Вона утворюється у сфері енергозабезпечення, зв'язку, трубопровідного транспорту та ін. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава.
Паралельно з концентрацією та централізацією промисловості і насамперед промислового капіталу аналогічні процеси відбуваються у фінансово-кредитній сфері. В основі концентрації та централізації банківського капіталу лежать відповідні процеси, які здійснюються у межах промислового капіталу. Це зумовлено тим, що, по-перше, від розмірів промислових підприємств залежить маса привласнюваного ними прибутку, а отже, й величина грошових капіталів, які у них вивільняються, а потім зосереджуються в банках. По-друге, у великих підприємств зростає потреба в більших масштабах банківських операцій щодо видачі позик.
Процес монополізації капіталістичного виробництва супроводжується посиленою концентрацією та централізацією банківського капіталу, оскільки із зростанням масштабів промислових монополій і привласнюваної ними маси додаткової вартості у них вивільняється все більше грошових капіталів, які зосереджуються в крупних банках. Так поступово на зміну дрібним банкам прийшли банківські монополії. Водночас лише великі банки мають змогу задовольняти потреби промислових монополій у кредитах. Отже, крупні банки є важливим фактором концентрації та централізації промислового капіталу.
У сучасних умовах монополія в банківській сфері посилюється внаслідок проникнення НТР у цю сферу. Зокрема, впровадження дорогих ЕОМ, перехід до системи електронних рахунків вимагає все більшого укрупнення банків. Крім того, зростає роль кредитно-банківської сфери в мобілізації заощаджень частини населення, в перерозподілі капіталів між галузями, у зовнішньому функціонуванні промислових, транспортних, торговельних монополій, у забезпеченні механізму державних позик і т.ін. Тому рівень монополізації банківського капіталу перевищує рівень монополізації у промисловості. Про це свідчить загальна кількість підприємств і банків. Якщо, наприклад, у США в1994р. налічувалося близько20млн. підприємств, то кількість банків становила лише близько12тис. В Україні у1996р. функціонували близько215банків. Банківські монополії -це об'єднання крупних банків або окремі банки-гіганти, які відіграють вирішальну роль у банківській справі і привласнюють монопольно високі прибутки. Вони розвиваються у таких формах:
банківські картелі— угоди між крупними банками з метою проведення єдиної дивідендної політики, встановлення однакових процентних ставок тощо;
банківські синдикати, або консорціуми,—угоди між декількома великими банками з метою спільного здійснення крупних прибуткових фінансових операцій, як правило, для випуску цінних паперів;
банківські трести— угоди між декількома крупними банками з метою об'єднання їх капіталів і спільного управління ними;
банківські концерни—угоди між формально незалежними банками під фінансовим контролем наймогутнішого з них за допомогою скуповування контрольного пакета акцій.
Їх різновидом є банківські групи, тобто сукупність банків, яку контролює одне акціонерне товариство, спеціально створене для скуповування контрольних пакетів банківських акцій. Вони отримали назву банківських холдингів.
Процес монополізації має позитивні і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. Тому не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення таких міжфірмових об'єднань, консорціумів пов'язане насамперед з реалізацією великих науково-технічних програм. Створюються також корпоративні дослідницькі організації.
В останні роки одним із напрямів вертикальної інтеграції і диверсифікації (тобто збільшення числа галузей, у які здійснює експансію та чи інша монополія) стало формування торговельно-промислових комплексів, інтеграція крупних промислових корпорацій з торговельними компаніями. У 80-ті рр така вертикальна інтеграція охоплює сферу зовнішньої торгівлі.
Гігантські підприємства завдяки масовому виробництву мають змогу економити на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевшими якісними товарами.
Негативною рисою монополізації економіки є передусім практика встановлення монопольних цін. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки крупні компанії виготовляють переважну масу продукції.
Монополія гальмує науково-технічний прогрес. Це відбувається тому, що монополізація виробництва і збуту дає змогу крупним компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нові досягнення науки і техніки у виробничий прогрес.
У гонитві за прибутком крупні компанії вкладають кошти у проекти, які дають найвищу віддачу, вилучаючи або істотно зменшуючи при цьому інвестиції у важливіші з погляду широких верств населення виробництва.
Монополії придушують конкуренцію—важливу рушійну силу економічного прогресу.
--PAGE_BREAK--Конкуренція та її форми.Однією з рушійних сил розвитку економічної системи, як уже зазначалося, є конкуренція. Термін “конкуренція” походить від латинського слова соnсurere,що означає зіштовхуюсь. Як економічна категорія конкуренція—це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.
Конкуренція—об'єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем заробітної плати тощо.
Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму.
На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початокXVI —кінецьXIXст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок, у формі внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу й на певному етапі (остання третинаXIXст.) привела до виникнення монополій.
На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектора економіки та різних форм власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.
Методи конкурентної боротьби— це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Водночас використовуються й такі “мирні” методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про єдину політику.
Як складова частина господарського механізму конкуренція діє через попит, пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конкуренції покупців. У результаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства.
У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Так, на нижчій стадії капіталізму, як ми вже згадували, панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію, повністю виключається його дискримінація, що означає своєрідний диктат споживача над продавцем. За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам в сучасних умовах відповідають ринки сільськогосподарської продукції та послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільне необхідних витрат виробництва.
В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.), так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрішньогалузевої та міжгалузевої. Внаслідок суспільного поділу праці виробництво товарів і надання послуг здійснюються на підприємствах окремих галузей промисловості. Наприклад, у США в промисловості їх налічується близько700,а кількість випущених товарів сягає І млрд. найменувань. Внутрішньогалузева конкуренція—це боротьба між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже, й індивідуальна вартість виробництва.
Але ціни на ринку тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємствах, які виробляють переважну масу продукції. Тому результатом внутрішньогалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість.
Внутрішньогалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. В сучасних умовах ця конкуренція стала переважно конкуренцією на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів товарів (наприклад, на ринку мінікомп'ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо).
Міжгалузева конкуренція—це конкуренція між товарови-виробниками які діють у різних галузях народного господарства. Через різні умови виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції ті товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, де був вищий прибуток. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у перших галузях (де низькі прибутки) зменшувалася (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а в других—збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені у галузях, куди переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів)-зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, і в кожній галузі на рівний капітал буде отримано рівний середній прибуток. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва. Отже, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни.
В сучасних умовах переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів.
З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.
Недосконала конкуренціяведеться між крупними компаніями (всередині монополізованого сектора, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо).
Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона все більше переміщується зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що вона все більше ґрунтується на впровадженні нових досягнень науки й техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Внаслідок цього розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.
Цінова конкуренція—це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко вдаються до маніпулювання цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок збуту, після чого значно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо.
Нецінова конкуренція—це боротьба між товаровиробниками за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії продовжують строки гарантованого обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів.
Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсій проти конкурента).
Залежно від форм і видів конкуренції формуються відповідні види цін. В умовах панування монополій встановлюються насамперед монопольне високі та монопольне низькі ціни. Монопольно високу ціну встановлює той товаровиробник, який є монополістом у виробництві і на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів, отримує внаслідок цього високі прибутки.
Монопольно низьку ціну встановлює товаровиробник під тиском монополістів. Такого тиску зазнають дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні ферми—від транспортних і промислових компаній при доставці сільськогосподарської продукції на ринок та її переробці. Так, для дрібних фермерських господарств США, що спеціалізуються на виробництві молока, типовою є ситуація, коли з кожного долара, який споживачі заплатили за один літр молока, вони отримують лише близько35центів.
Монопольно високі ціни спричиняють зменшення платоспроможного попиту населення, “притягують” конкурентів, тому монополії повинні постійно шукати оптимальне співвідношення між кількістю реалізованої продукції та ціною, яка дає змогу привласнити максимальний прибуток.
Коли на ринку панують декілька олігополістів (групова монополія), як правило, застосовується практика “лідерства в цінах”. Щоб уникнути виснажливої конкурентної боротьби наймогутніша компанія встановлює ціни на свої товари або послуги, а решта олігополістів за спільної мовчазної згоди встановлюють таку саму або дещо нижчу ціну (залежно від якості товару, термінів гарантійного обслуговування тощо).
Ціни на товари, що їх виготовляють державні підприємства, регулює держава. Такими типовими товарами і послугами є електроенергія, послуги зв'язку й пошти та ін.
Щоб послабити негативні наслідки монополізації економіки, зокрема практики монополістичного ціноутворення, в розвинутих країнах світу приймаються антимонопольні закони, здійснюється контроль за угодами між крупними компаніями тощо.
Література:
1. Основи економічної теорії за редакцією проф. С. В. Мочерного. -К: Видавничий центр Академія, 1997р. — 464 с.