--PAGE_BREAK--В залежності від мети проводиться стимулююча або стримуюча фіскальна політика. У періоди спаду виробництва необхідно збільшувати державні витрати, знижувати податки або робити і те і інше, тобто проводити стимулюючу політику. У короткому періоді вона зм’якшує економічний цикл. У довгому – зниження податків може призвести до стимулювання економічного росту. Так було у 80-ті роки у розвинутих країнах, де податкові реформи, у наслідок яких були знижені ставки податку на прибуток корпорацій, прибуткового податку, сприяли підйому економіки.
У цілях зниження темпів інфляції реалізують стримуючу фіскальну політику. Вона заключається в скороченні державних витрат, збільшенні податків або разом тих і інших мір. У короткому періоді стримуюча політика дозволяє скоротити сукупний попит і тим самим допомогає зниженню інфляції попиту. У довгому періоді вона може призвести до спаду виробництва та росту безробіття.
Щоб з’ясувати, чи правильно проводиться урядом фіскальна політика, необхідно оцінити її результати. Більш частіше у цих цілях використовують стан державного бюджету, так як здійсненя фіскальної політики супроводжується зростанням або скороченням бюджетних дефіцитів або надлишків. Але судити за цими показниками о дієвості проводимої дискреційної політики достатньо складно. Це пояснюється тим, що з одного боку, фактично бюджетні дефіцити та надлишки можуть змінюватися в наслідок цілеспрямованої зміни державних витрат та податків, а, з іншого боку, на їх розміри можуть вплинути зміни об’єму національного продукту, доходів, що обумовлено існуванням вбудованої стабільності. Щоб розділити ці причини і мати можливість оцінити правильність прийнятих мір, використовують бюджет повної зайнятості. Він показує, яким був би дифіцит або надлишок державного бюджету, якщо б економіка функційонувала в умовах повної зайнятості.
2. ІНСТРУМЕНТИ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
2.1. Сутність податків
Податки – це платежі, які обов’язково збільшують у дохід держави юридичні та фізичні особи (підприємства, організації, громадяни). Як праило, ці виплати не тільки обов’язкові, але й безкоштовні й примусові. Податки необхідні, так як держава з їх допомогою діє на більшість економічних та соціальних процесів. Вони допомагають заохочувати або стримувати визначені види діяльності, направляти розвиток тих чи інших галузей чи регіонів, регулювати кількість грошей та грошовий обіг, діяти на інвестиційну активність підприємців, функціонування ринку коштовних папер, рівновага між сукупним попитом та сукупною пропозицією. І хоч податки в більшості викликають обурення, ніж схвалення, без них ні сучасне суспільство, ні держава існувати на можуть.
Призначення податків виявляється в їх функціях – фіскальної та економічної. Фіскальна функція складається у формуванні грошових доходів держави. Акумульоваі через оподаткування засоби держава використовує на будування доріг, великих господарських об’єктів, об’єктів соціального призначення (лікарень, шкіл, дитячих садків, басейнів, бібліотек), на утримання науки, захист навколишнього середовища. Частина засобів йде на охорону здоров’я та розвиток медицини: удосконалення виробництва лікарської техніки, захист здоров’я метрі та дитини, проведення медичних дослідів. Значна частнина засобів йде на розвиток системи середьньої загальної, спеціальної та вищої освіти, у тому числі на виплату заробітньої плати викладачам та стипендії студентам. З цих же засобів держава утримує дома для пенсіонерів, виплачує пенсії та допомоги за інвалідністю, оказує допомогу хворим та непрацездатним членам суспільства, утримує державний апарат, армію, органи охорони порядку.
Функції податків знаходяться у діалектичній залежності одне від іншого. Так, отримання великої кількості податкових сборів у бюджет (фіскальна функція) сприяє стимулюванню прискорення будування соціальних об’єктів, фундаментальних наукових досліджень (економічна функція). У той самий час прискорення інвестиційної активності, зріст масштабів виробництва (економічна функція) сприяє збільшенню податкових надходжень до бюджету (фіскальна функція).
Однією з цікавих подробиць виникнення понять «фінанси» та «податки» є той факт, що у раньому середньовіччі данні терміни прирівнювалися у своєму функціональному значенні. Так, у 11 – 13 ст. слова finatio, financia почали вперше використовуватися у італійських містах. Вони значили факт обов’язкової сплати грошей та строк сплати. Цей термін належав і до подакових обов’язків. У Франції вже в 16 ст. фінанси використовувалися у тому ж значенні, як і в сучасний час, припускаючи сукупність матеріальних засобів, необхідних для задоволення потреб держави та суспільних груп.
Друга частина прогресивного 19 ст. у Західній Європі була виділена значним ростом промисловості та швидким збільшенням населення. Багато європейських країн збільшили асегнування у користь охорони здоров’я, просвітництва та правосуддя. Змінилася і система державного оподаткування. Головним став принцип рівності усіх горожан перед податковими законами, в наслідок чого потрібно було урівняти податки між усіми станами. Значущіми наслідками принципу «суспільної рівноваги» стала прогресивна шкала оподаткування та звільнення від податку доходів у сумі прожиткового мінімуму.
2.2 Ефект мультиплікатору
Згідно кейнсіанського підходу, використання податків як важливого інструменту фіскальної політики може стимулювати ділову та інвестиційну активність, так як зниження податків залишає в розпорядженні підприємців значно велику частину грошових засобів, ніж величина зниження рівня податку (мал. 3).
Тут спрацьовує ефект мультиплікатору.
Економічний зміст цього ефекту наступний. При зниженні ставки податку збільшується рівень розподіленого доходу, що призводить до збільшення ефективного попиту у всіх сміжних сферах економіки за аналогією з механізмом інвестиційного мультиплікатору. При пониженні ставок податку з t1 до t2 змешується величина податкових надходжень до бюджету з T1 до T2, що призводить до росту розподіленого доходу та зміщенню положення функції попиту вниз. В наслідок положення рівноваги А1 в економіці переміщується також праворуч та рівноважний ВВП збільшується (з Y1 до Y2). Нехай значення МРС коливається в межах 0,8, а ставка податку на прибуток поетапно знижується з 28 до 20%. Тоді значення функції попиту при ставці t1 = 28% та t2 = 20% складе відповідно:
AD1 = a + 0,8Y(1-0,28) + I = a + 0,576Y + I;
AD2 = a + 0,8Y(1-0,20) + I = a + 0,640Y + I.
Сукупний попит (AD),E
Y =E
A2 AD2=a+0.640Y+I
AD1=a+0.576Y+I
Y2 Y1 ВВП (Y)
Малюнок 3. Наслідки зміни ставки пропорційного податку на ВВП у кейнсіанської моделі.
Таким чином, завдяки мультиплікативному ефекту та падінню ставки пропорційного податку, підвищується кут наклону лінії сукупного попиту, що призводить до росту рівноважного ВВП.
Але це положення торкається тільки пропорційних податків. Саме тому вони грають роль автоматичних стабілізаторів економіки.
Досліди відомого економіста А. Лаффера по впливу податкової ставки на величину ВВП та доходи державного бюджету показали, що при рості податкової ставки (t) до 30-40% достатньо високими темпами ростуть і ВВП, та доходи державної казни. Потім темпи приросту доходів бюджету заповільнюються, а при перетині 50%-ого бар’єру податкової ставки ділова активність затухає, збільшуються масштаби тіньової економіки, знижуються доходи бюджету.
3. ВПЛИВ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ НА ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ
3.1. Державний бюджет
Державний бюджет – кошторис доходів та витрат держави на визначений період, частіше всього на рік, створена з указанням джерел надходження державних доходів та направлень витрачання засобів. Бюджет має дохідну та витрачальну частини, які повинні бути сбалансовані.
Роль бюджету у національній економіці значна. Він є частиною фінансів країни, яку контролює держава, цьому за допомогою бюджету держава має змогу втручатися в ринкові механізми. По-друге, бюджет є способом акумуляції грошових засобів для рішення крупних, глобальних економічних проблем. По-третє, наявність бюджету дозволя вирішувати складні соціальні проблеми (бідності, безробіття, голоду, здоров’я нації та ін.).
Державний бюджет складається урядом та стверджується, приймається вищіми законодавчими органами. Таким чином, у руках держави з’являються значні фінансові інструменти дії на економічні процеси. Як правило, це державні закупки, трансфертні платежі (TR), інвестиції (I). Державні закупки – це попит уряду на товари та послуги. Соціальні виплати (трансферти) – це платежі, які виплачуються без відповідного надання їх отримувачам яких-небудь товарів та послуг.
Слід відмітити, що структура доходної та витрачальної частин державного бюджету більш різноманітна, ніж розглянута у концепції фіскальної політики.
Між державним бюджетом та величиною ВВП є тісний взаємозв’язок. Якщо уявити, що сума державних закупок товарів та послуг – постійна величина, яка не залежить від рівня доходів, то при низькому рівні доходів буде спостерігатися дефіцит, а при високому – надлишок бюджету (мал. 4).
Якщо бюджет сбалансований, то величина податкових надходжень співпадає з сумою урядових закупок (точка D) і рівна відрізку DE. Якщо в економіці спостерігається економічний спад, тоді сума податкових надходжень до бюджету при незмінному рівні державних закупок скорочується до рівня BC, створюється бюджетний дефіцит величиною AB. На фазі економічного підйому величина податкових надходжень HF вище рівня урядових закупок, створюється бюджетний надлишок HZ. При данному рівні державних витрат таданному рівні податкової ставки розмір бюджетного дефіциту або надлишку залежить від величини доходів.
Урядові закупки (G), чисті податки (I), млн. дол.
Чисті податки (T)
H
A D Z Урядові закупки (G)
B
0 C E F ВВП (Y), доходи (D)
Малюнок 4. Дефіцит та надлишок державного бюджету.
Якщо урядові витрати перевищують доходи, тоді виникає дефіцит державного бюджету. При підвищенні доходів над витратами держава має позитивне сальдо бюджету.
Закупки товарів та послуг Сума соціальних виплат
Якщо від податків віднімемо соціальні виплати, тоді отримаємо величину чистих податків.
Чисті податки = Податкові надходження — Соціальні виплати
В цьому випадку бюджетний дефіцит можна уявити наступним чином:
Бюджетний дефіцит = Закупки товарів та послуг — Чисті податки
На розмір бюджетного дефіциту мають вплив коливання об’єму національного випуску. У періоди дипресії, коли ВВП знижується, бюджет, як правило, зводиться з дефіцитом, у ті часи коли в періоди підйому спостерігається позитивне сальдо бюджету.
Причини цих змін сальдо бюджету скриваються у тому, що під час спадів податкові надходження від прибуткового податку та інших прямих податків знижуються, так як знижується оподаткована база. У цей же час у періоди спадів деякі види державних витрат збільшуються (допомога по безробіттю та інші соціальні виплати).
Виникає питання: чи може ріст державних витрат, замість того щоб призводити до бюджетного дефіциту, обумовлювати його скорочення?
Досліди економістів показують, що ріст державних витрат призводячи до збільшення доходів, не обумовлює такого прирісту податків, який «окупав би» збільшені витрати. Це значить, що сума податкових надходжень буде завжди меншою за приріст державних витрат.
Який вплив на економіку має бюджетний дефіцит? Чи свідчить він про поганий стан економіки та не краще завжди підтримувати надлишок бюджетних засобів?
Правильна відповідь полягає у тому, що якщо у державному бюджеті мається надлишок, тобто якщо держава вилучахє за допомогою податків більше, чим віддає, то це значить, що вилучень з макроекономічного обороту стає більше, ніж ін’єкцій. В наслідок відбувається скорочення ВВП.
А якщо держбюджет переживає дефіцит, тобто його витрати первищують доходи, ін’єкцій стає більше ніж вилучень. Це значить, що покупальна здібність зростає та ВВП теж.
Таким чином, бюджетний дефіцит – це не показник поганого хозяйнування.
Ще у 30-ті роки Дж. Кейнс та економісти Г. Мюрдаль та Б. Улін запропонували отступити від традиційної уяви про те, що державний бюджет повинен бути сбалансованим, та пійти на деяке зростання витрат над доходами для стимулювання економічного росту, особливо в періоди кризисів.
Дійсно, якщо держава виплачує грошей більше, чим отримує, то це підвищує покупальну здібність у суспільстві – люди більше покупають, підприємства більше продають, збільшуя зайнятість ресурсів.
Цьому дефіцит корисний в період безробіття, але у фазі підйому він небезпечний, так як призводить до інфляції, оскільки ріст покупальної здібності супроводжується адекватним збільшенням виробництва із-за вичерпання ресурсів.
Для аналізу джерел появи дефіциту держбюджету існує структурний та циклічний дефіцити. Структурний дефіцит бюджету з’являється у періоди корінної ломки галузевих структур економік, які повторюються кожні 45-55 років. Він розраховується як різниця між текучими державними витратами (G) доходами, які могли б поступити до бюджету при умові повної зайнятості при існуючій системі оподаткування:
Встр = G – t * Yf,
Де Встр – структурний дефіцит державного бюджету;
Yf – ВВП при умові повної зайнятості;
t – ставка прибуткового податку.
Циклічний дефіцит є різницею між фактичним дефіцитом та структурним дефіцитом:
Вцикл = t (Yf – Y),
Де Вцикл – циклічний дефіцит держбюджета;
Y – фактичний ВВП за данний рік.
Що ж у кінцевому підсумку відбувається з дефіцитом бюджету, коли в період економічного спаду держава проводить політику ін’єкцій у національну економіку та повинна збільшувати розмір державних витрат?
Перш за все рівень збільшених державних витрат збільшує об’єм бюджетного дефіциту. Але рівень державних витрат та ставка оподаткування можуть діяти не тільки на величинубюджетного дефіциту, але й на рівень сукупного попиту, відповідно, на об’єм ВВП. Збільшений об’єм державних закупок збільшує об’єм доходів, тим самим збідьшує сукупний об’єм податкових надходжень до казни, відповідно, рівень бюджетного дефіциту повинен, навпаки, скоротитися.
Але податки впливають на величину сукупного попиту через мультиплікатор. Цьому зміни рівноважних доходів (D’-D) прирівнює зміні державних витрат (G’-G), помноженому на величину мультиплікатору (МРС). Так як зміна рівня доходів може бути записана як зміна величини ВВП (Y’-Y), тоді:
Y’-Y = MPC (G’-G).
Відомо, що зміна бюджетного дефіциту (B’-B) дорівнює зміні рівня державних витрат мінус зміни суми податкових надходжень t (Y’-Y), яке мало місце у наслідок зміни рівня доходів:
B’-B = G’-G-t(Y’-Y).
Таким чином приріст державних витрат буде спроможний визвати економічну активність, при якій сума вилучаємих податків перевисить даний приріст державних витрат. При сбалансованому бюджеті сума усіх збережень (S) та чистих податків (Т) дорівнює сумі урядових закупок (G) та інвестицій (I), а мультиплікатор сбалансованого бюджету дорівнює 1:
S + T = G + I.
У період економічних спадів держава допускає збільшення дефіциту державного бюджету. При аналізуванні зарубіжними економістами стабілізуючих фіскальних заходів було виявлено, що приріст дефіциту державного бюджету на рівну величину впливає по різному на сукупний попит в країні – в залежності від того, фінансувався приріст дефіциту бюджету за рахунок зниження податків або за рахунок зміни державних покупок. При зниженні податків домашні господарства частину збільшеного доходу направляють на збереження, цьому перший приріст споживання виявляється менше величини зниження податків. В наслідок приріст дефіциту держбюджету, фінансований за рахунок податків, впливає більше на приріст сукупного попиту. Це явище відкрив лауреат Нобелівської премії Т. Хаавельмо. Воно отримало назву теореми Хаавельмо. Суть його полягає у наступному.
продолжение
--PAGE_BREAK--