--PAGE_BREAK--Отже, максимальна корисність досягається у точці Е, де лінія бюджетного обмеження дотична до кривої байдужості, тобто де нахил кривої байдужості (MRSXY) дорівнює нахилу бюджетного обмеження PXPY. Таким чином, у точці оптимуму споживача виконується рівність:
∆Y∆X=PXPY, або MRSXY=PXPY. (1.12)
Рисунок 1.6. Рівновага споживача
Тобто, PXPY – співвідношення, в якому споживач за даних цін здатен заміщати один товар іншим, дорівнює співвідношенню MRSXY, в якому споживач
згоден заміщати один товар іншим без зміни рівня свого задоволення.
Підставимо (1.11) у (1.12), тоді:
PXPY=MUXMUY або MUXPX=MUYPY. (1.13)
Остання рівність співпадає з рівністю (1.5).
Графічно стан рівноваги зображено на рисунку 1.6.
У точці Е споживач досягає найбільшого рівня корисності при даному доході і цінах товарів Х і Y. Така рівновага називається внутрішньою, тобто такою, при якій споживач купує обидва блага (Х та Y).
2. «ЕКОНОМІЧНИЙ» ТА «БУХГАЛТЕРСЬКИЙ» ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ВИТРАТ І ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Фірма в результаті продажу своєї продукції на ринку отримує певну виручку. Розглянемо показники виручки, які використовуються в економічному аналізі.
Загальна виручка (TR) – сума грошей, яку отримає фірма після продажу своєї продукції на ринку, вона дорівнює добутку обсягу проданого товару Q і ціни Р, за якою реалізовано товар:
TR=TR (Q) =P∙Q. (2.1)
Ціна в цьому разі є сталою, отже TR є лінійною функцією відносно обсягу Q.
Середня виручка (AR) – це виручка від реалізації одиниці продукції:
AR=TRQ=P∙QQ=P. (2.2)
Гранична виручка (MR) – це зміна загальної виручки ∆TR внаслідок продажу додаткової одиниці продукції ∆Q:
MR=∆TR∆Q. (2.3)
MR можна обчислити і як похідну функції TR (Q):
MR=dTR(Q)dQ=P. (2.4)
Бачимо, що AR=MR=P, тобто лінія попиту на рис. 2.1 є одночасно лінією ринкової ціни, середньої граничної виручки.
Рисунок 2.1. Ринок досконалої конкуренції: попит на продукцію окремої фірми
Прибуток (П) будь-якої фірми утворюється як різниця між виручкою від продажу продукції та її вартістю для виробника:
П=TR-TC. (2.5)
Зазначимо, що цей прибуток відрізняється від бухгалтерського прибутку, який отримає фірма. Бухгалтерський прибуток дорівнює різниці між виручкою і бухгалтерською вартістю. Якщо ж врахуємо, що ТС – це економічна вартість, то отримаємо економічний прибуток, або просто прибуток. Цей прибуток відрізняється від бухгалтерського на величину нормального прибутку (табл.2.1).
Таблиця 2.1.
Взаємозв’язок економічних і бухгалтерських витрат та прибутку
Показники
Бухгалтерський підхід
Економічний підхід
Виручка від реалізації
Обсяг продажу × ціну одиниці продукції
Явні витрати (зовнішні)
- сировина;
- матеріали;
- куповані напівфабрикати;
- електроенергія;
- заробітна плата;
- витрати на утримання устаткування;
- орендна плата;
- інші зовнішні витрати
Неявні витрати (внутрішні)
–
- процент на власний капітал;
- заробітна плата підприємця;
- нормальний прибуток підприємця
Бухгалтерський прибуток
Виручка – явні витрати
–
Економічний прибуток
–
Виручка – (явні + неявні витрати)
продолжение
--PAGE_BREAK--Наприклад, результати діяльності фірми характеризуються даними, наведеними у табл. 2.2.
Таблиця 2.2.
Результати діяльності фірми (грн.)
Показники
Бухгалтерський підхід
Економічний підхід
Виручка від реалізації
1000
1000
Явні витрати (зовнішні)
700
700
Неявні витрати (внутрішні)
–
350
Бухгалтерський прибуток (виручка – – явні витрати)
300
–
Економічний прибуток (виручка – (явні+ + неявні витрати))
–
- 50
Економічний прибуток у розмірі – 50 грн. свідчить про те, що підприємцю буде більш вигідно вийти з даного бізнесу і знайти інший, який буде приносити йому ті ж самі 50 грн., а також вилучити капітал і вкласти його в цінні папери.
Нормальний прибуток – це альтернативна вартість використання у виробництві власних факторів виробництва підприємця. Можна вважати, що нормальний прибуток повинен відшкодувати власникові фірми вартість його власних ресурсів, зокрема його праці, підприємницьких здібностей на рівні ринкових цін цих ресурсів.
Нормальний прибуток є ще однією інтерпретацією різниці між бухгалтерською та економічною вартістю.
3. ЗАДАЧА
За вересень 2006 року обсяг продажу автомобілів «Шкода» у Кременчуці склав 10 шт. Коефіцієнт еластичності попиту за доходом для автомобілів дорівнює 2. Які зміни відбулися у продажі автомобілів «Шкода» у жовтні, якщо відомо, що доходи збільшилися на 8 відсотків? Побудувати схематичний графік.
РІШЕННЯ
Еластичність попиту за доходом — це відношення відсотка зміни величини попиту на товар до відсотка зміни величини доходу споживача: EI=∆QDQD÷∆II.
EI= 2.
Обсяги продажу у вересні і жовтні позначимо Q1 і Q2;
Q1 = 10.
Зміни доходів громадян дорівнюють
∆I/I1= 0,08.
Підставимо ці значення у рівняння:
EI=∆QQ1÷∆II1=Q2-1010÷0,08=Q2-1010∙1008=Q2-10∙108=2,
звідки знаходимо обсяг продажу у жовтні:
Q2 = 2∙8/10+10 =11,6.
За рахунок збільшення доходів громадян обсяг продажу автомобілів «Шкода» у Кременчуці збільшиться до значення 11,6.
МОДУЛЬ2
1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ВИДИ МОНОПОЛІЙ
Вільна конкуренція, як одна з динамічних сил розвитку економіки, діяла у XVIII—XIX ст. На той час монополії були винятком, існували переважно у сфері обігу і не впливали суттєво на процес суспільного відтворення. Однак на межі XIX—XX ст. почався бурхливий процес становлення і розвитку монополій, які зайняли панівне становище у матеріальному виробництві й нематеріальній сфері. Водночас відбувався перехід від вільної конкуренції до панування монополій.
У чому полягають причини виникнення і розвитку монополій?
Ці причини пов'язані з дією об'єктивних економічних законів, розвитком продуктивних сил і суттєвими змінами в технологічному способі виробництва. Конкретно цими причинами є:
По-перше, дія закону конкуренції. Закон конкуренції та кожна його функція підпорядковані досягненню головної мети виробництва — максимізації прибутку. Щоб максимізувати прибуток, виробник повинен постійно нарощувати обсяги виробництва і продажу товарів, поступово усувати своїх конкурентів. Врешті-решт виробник захоплює і контролює велику частину виробництва і збуту товарів, перетворюється на монополіста. Це свідчить, що конкуренція породжує свій антипод — монополію. Конкуренція і монополія завжди існують в реальній ринковій економіці як дві протилежні і взаємообумовлюючі її характеристики.
Монопольне становище є бажаним для кожного підприємця. Воно дає змогу йому уникнути цілої низки проблем і ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови і досягати найбільшої вигоди.
По-друге, причиною виникнення монополії є дія закону концентрації капіталу і виробництва.
Концентрація капіталу — це процес збільшення розмірів індивідуального капіталу за рахунок капіталізації прибутку, тобто використання певної його частини на розширення виробництва.
Тому наслідком концентрації капіталу є концентрація виробництва. Рушійною силою цього процесу є конкурентна боротьба. В результаті конкуренції з маси дрібних і середніх підприємств виокремлюються кілька найбільших, які стають монополіями. Таким чином, створюється ланцюжок: конкуренція породжує концентрацію виробництва, а ця концентрація, на певному ступені свого розвитку, призводить до монополії.
По-третє, причиною створення монополії є процес централізації капіталу.
Централізація капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок поглинання або об'єднання кількох раніше самостійних індивідуальних капіталів в один, більший.
Однією з основних форм централізації капіталу є створення акціонерних компаній.
Отже, концентрація і централізація капіталу й виробництва створили об'єктивну необхідність і можливість виникнення монополій, стали їх економічною основою.
По-четверте, причиною виникнення монополій є трансформація індивідуальної приватної власності.
В останній третині XIX ст. організаційно-економічна структура виробництва була представлена переважно малими і середніми підприємствами індивідуальної приватної власності, яка стала гальмом розвитку продуктивних сил. У цей час значні досягнення науково-технічного прогресу створили можливість будівництва залізниць, морських портів, каналів, великих заводів, інших великих об'єктів. Однак жоден капіталіст окремо не мав необхідних капіталів, щоб фінансувати такі проекти. Отже, потрібна була нова форма власності, яка могла б розв'язати ці проблеми. Нею стала велика акціонерна власність, яка об'єднала капітали декількох підприємств.
По-п'яте, економічні кризи, які у другій половині XIX ст. стали фактором прискорення концентрації і централізації виробництва і створення на цій основі монополій.
Наслідком економічних криз є масове розорення і банкрутство дрібних і середніх підприємств. Деякі з них насильно поглинаються великим капіталом, а інші змушені погоджуватись на об'єднання, щоб уникнути розорення. Взаємопов'язаність цих двох явищ-криз та монополій показує одну з причин прискореної монополізації економіки.
Упродовж XX ст. процес монополізації набув значних масштабів і монопольні утворення стали основою господарського життя у більш розвинених країнах світу.
Монополізація — це процес досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.
Під монополізмом розуміють активні дії монопольних структур, спрямовані на реалізацію своїх переваг у процесі взаємовідносин з іншими суб'єктами господарювання.
Конкретною формою монополізму є монополія.
Монополія у широкому розумінні означає виключне право держави, підприємства, фізичної особи на володіння будь-чим або на здійснення якого-небудь виду діяльності.
Під економічною монополією розуміють велике підприємство, фірму або об'єднання (спілку), яке посідає панівне місце на ринку і концентру є значну частину виробництва і збуту певного виду продукції з метою одержання монопольного прибутку.
Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як результат, отримують більш високі (монопольні) прибутки. Отже, найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку.
У реальному житті монополізм відбувається і проявляється в численних видах і формах, що викликає необхідність певної їх класифікації.
За умовами функціонування монополізм поділяють на два типи — підприємницький та інституційний.
Підприємницький тип монополізму пов'язаний із розвитком підприємств (фірм) на основі концентрації капіталу і виробництва.
Інституційний тип монополізму пов'язаний з нерівністю умов конкуренції, які надає держава для різних її учасників.
Йдеться про неоднаковий режим оподаткування, субсидії або привілеї з боку держави, пільговий доступ до виробничих і фінансових ресурсів тощо. Отже, держава створює неоднакові правила «ринкової гри» для різних учасників. Такий тип монополізму існував ще на ранніх етапах розвитку капіталізму. Так, голландській та англійській Ост-Індським компаніям на початку XVII ст. держава
надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. Ці дві компанії існували у формі акціонерних товариств.
За характером і причинами виникнення монополії поділяють на три типи:
— монополія окремого підприємства;
— монополія як угода;
— монополія, що ґрунтується на диференціації продукту.
Досягти монополії першого типу нелегко. Це абсолютна монополія й існує вона рідко.
Поширеним шляхом створення монопольного становища є угода декількох могутніх фірм. Він дає можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку "єдиним фронтом", зводять нанівець конкурентну боротьбу, насамперед цінову, а покупець перебуває в безальтернативних умовах.
Монополія, що базується на диференціації продукту, створює ринок монополістичної конкуренції.
За сферою функціонування і причиною виникнення розрізняють природну, адміністративну та економічну монополію.
Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на певний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. В її основі — особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція не можлива або не бажана, бо при входженні в галузі інших фірм затрати на виготовлення продукції зростуть. Причиною є «економія від масштабу» — чим більше вироблено продукції, тим менша її вартість. Це має місце в таких сферах як електро-, водо-, тепло-, газопостачання, окремих сферах зв'язку і транспорту, послугах зв'язку. Ліквідація чи розукрупнення таких монополій економічно недоцільні.
З природними монополіями тісно пов'язані монополії, які базуються на володінні унікальними природними ресурсами. Класичним прикладом такого виду монополій виступає алмазний синдикат «Де Бірс».
Діяльність природних монополій, особливо їх цінова політика, регулюється державою.
Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності.
З іншого — це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються державним органам. Вони діють на ринку як єдиний суб'єкт господарювання і між ними відсутня конкуренція. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільш монополізованих структур. Більше того, існувала абсолютна монополія самої держави на організацію й управління економікою, яка базувалась на пануючій державній власності на засоби виробництва. Державний монополізм є найбільш небезпечним і руйнівним для економічних систем.
Економічна монополія. Її поява зумовлена економічними причинами, вона формується на базі закономірностей господарського розвитку. Йдеться про підприємців, які зуміли завоювати монопольне становище на ринку. До нього ведуть два основні шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному зростанні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий — набагато швидкий — базується на процесах централізації капіталу.
Основними організаційними формами економічних монополій є.
Картель — це об'єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу та комерційну самостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.
Синдикат — це об'єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, тобто зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.
Трест — це об'єднання низки підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дає їм право брати участь у керівництві та привласнювати відповідну частину прибутку тресту.
В наші дні картелі, синдикати, трести втратили своє значення й у чистому вигляді майже не зустрічаються.
В сучасних умовах на основі диверсифікації капіталів створюються нові форми монополій: багатогалузевий концерн, конгломерат, консорціум.
Багатогалузевий концерн — це об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різноманітних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.
Конгломерат — це велетенський промисловий комплекс, в якому під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних, технологічно не пов'язаних між собою галузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі і випускають на одній або більше стадіях виробництва різнорідні неконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, які не перетинаються. Підприємства при цьому мають широку автономію економічної діяльності; управління ними централізоване.
Консорціум створюється на основі тимчасових угод між кількома банками і виробничими корпораціями для проведення спільних великомасштабних фінансових операцій чи здійснення виробничих проектів (розміщення великих займів, будівництва морських каналів, портів, трубопроводів тощо). Після закінчення спільних робіт, консорціум розпадається.
Банківські монополії — об'єднання крупних банків або окремі банки-гіганти, які відіграють вирішальну роль у банківській справі й привласнюють монопольно високі прибутки.
Вони розвиваються у таких формах:
1) банківські картелі — угоди між крупними банками з метою проведення єдиної дивідендної політики, встановлення однакових відсоткових ставок тощо;
продолжение
--PAGE_BREAK--