Зародження та основні етапи розвитку економічної думки

--PAGE_BREAK--Представники економіксу вважають його предметом дослі­дження «проблеми ефективного використання обмежених вироб­ничих ресурсів або управління ними з метою досягнення макси­мального задоволення матеріальних потреб людини».[5]
Одним з напрямів політекономії є інституціоналізм, який склався наприкінці XIX—на початку XX ст. у різних модифікаці­ях. Прихильники інституціоналізму основою розвитку економіки суспільства вважають соціальні інститути. Сучасні інституціоналісти Уеслі Мітчел (1874—1948), Джон Гелбрейт (1909 р. нар.), Рональд Коуз (1910 р. нар.) критикують неокласичні теорії, вони виступають за реформування капіталізму.
З другої половини 70-х pp. на передові позиції в політичній економії виступила монетаристська школа. Монетаристи підтри­мали гасло «Назад до Сміта», що означало відмову від методів ак­тивного державного втручання в економіку. Глава монетаристів Мелтон Фрідмен (1912 р. нар.) доводить, що «грошові імпульси», грошова емісія є головними регуляторами, які впливають на госпо­дарське життя. Нагадаємо, що економічний курс, названий «рейганомікою», значною мірою спирався на погляди монетаристів.
За своїм змістом пропонований навчальний посібник не є ні неокласичним, ні марксистським, ні інституціональним. Він по­єднує у собі найважливіші здобутки неокласичного, марксист­ського та інституціонального напрямів і шкіл у політекономії. У ньому використовуються досягнення економічної теорії, ви­кладені в працях А. Сміта, К. Маркса, А. Маршалла, Дж. Кейнса, М. Туган-Барановського, П. Самуельсона, Дж. Гелбрейта, М. Фрід-мена, В. Ойкена та вітчизняних економістів. Визначаючи здобут­ки певної теоретичної школи, вони знаходять своє відображення в певних темах курсу. Ураховуються також відповідні досягнен­ня політекономії радянських економістів.
 
2.2. Основні етапи розвитку економічної науки
 
Економічна наука — це сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематиза­ція об'єктивних знань про закони і принципи розвит­ку реальної економічної дійсності.
Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких та рим­ських мислителів (Ксенофонта, Аристотеля, Платона, Катона, Варрона, Коллумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ве­дення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, ба­гатства, податків, грошей тощо.
Економічна наука як система знань про сутність еконо­мічних процесів та явищ почала складатися лише в XVI— XVII ст., коли ринкове господарство почало набувати за­гального характеру. (рис. 1)
Меркантилізм. Прибічники цієї школи основним дже­релом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а саме багат­ство ототожнювали з накопиченням грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, Д. Юм.
Фізіократи. На відміну від меркантилістів, перенесли акцент дослідження безпосередньо на природу і виробництво. Але джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промис­ловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Hope.
Класична політична економія. Виникла з розвитком капіталізму. її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосе­реджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірно­стей розвитку всіх сфер виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегу­люючу систему.
Марксизм, або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничо­го класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вар­тості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонува­ли свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктив­ності праці, відтворення, економічних криз, земельної рен­ти. Однак положення марксизму про заперечення приват­ної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху ка­піталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони підда­ються справедливій науковій критиці.
Маржиналізм — теорія, яка пояснює економічні про­цеси і явища, виходячи з універсальної концепції викори­стання граничних, крайніх («max» чи «min») величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як «гранична корисність», «гранична продуктивність», «граничні витра­ти» і т. ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких ле­жать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних дій інди­віда. Представники маржиналізму — К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас.
У сучасній західній економічній науці існують різні напрями і школи, типологія яких відрізняється як за мето­дами аналізу, так і за розумінням предмета й мети дослі­дження. Концептуально відрізняються і підходи до вирі­шення економічних проблем. Однак цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез. (рис.2)
Неокласицизм. Заперечує необхідність втручання дер­жави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану еко­номічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропози­цією. Засновники теорії — А. Маршалл і А. Пігу. Послідовни­ки — Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.
Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію суспільного вибору, теорію ре­альних очікувань та ін. Особливою популярністю корис­тується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.
Монетаризм — теорія, яка приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). За прави­лом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей за такою схемою:
 
 
 
 
 
 
 

Монетарні важелі регулювання ВНП
 
Кейнсіанство — одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бю­джетної політики. Засновником теорії є видатний англій­ський економіст Дж. М. Кейнс. (рис. 3)
Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраффа та ін.) виступають за активну участь держави у струк­турній перебудові економіки, визнають за необхідне запро­вадження антикризового та антициклічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.
Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, зви­чаї, інстинкти і та ін.
Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, пред­ставники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державно­го регулювання економічних процесів, наголошують на не­обхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються прин­ципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії.
 
2.3. Різні школи економічної теорії
Економічна теорія, вивчаючи реальні економічні процеси, сама перебуває у постійному пошуку і розвитку, предмет її дослідження змінюється й уточнюєть­ся.
Рис.4 . Еволюція визначення економічної теорії
2.4. Структура загальної економічної теорії
 
Економічна теорія в широкому розумінні включає такі розділи: основи економічної теорії (політекономія), мікроекономіка, мезоекономіка, макроекономіка, мегаекономіка.
 

 
Рис. 5. Структура загальної економічної теорії
 
Основи економічної теорії (політекономія)   —  цефундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи.
Мікроекономікавивчає поведінку економічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їхнє вироб­ництво, прибуток, заробітну плату, попит і пропозицію на товари та ін.
Макроекономікавивчає закономірності функціонуван­ня господарства в цілому, тобто на рівні національної еко­номіки. Об'єктом її дослідження є валовий національний продукт, національний дохід, національне багатство, рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція та її при­чини, грошовий обіг, рух процента, податкова політика, кре­дитно-банківська система та ін.
Мезоекономікавивчає окремі галузі й підсистеми на­ціональної економіки (агропромисловий комплекс, військо­во-промисловий комплекс, торговельно-промисловий комп­лекс, територіально-економічні комплекси, вільні економічні зони та ін.).
Мегаекономікавивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.
Зауважимо, що загальна економічна теорія не є механіч­ною сумою її складових. Усі її частини перебувають у не­розривній єдності та органічному взаємозв'язку, що забез­печує цілісне сприйняття економіки як самодостатньої та динамічної системи, яка функціонує на національному і за­гальносвітовому рівнях.
Економічна теорія залежно від функціональної мети поді­ляється на позитивну та нормативну економічну теорію.
Позитивна економічна теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взає­мозв'язки та взаємозалежність, які зумовлюються реаль­ною дійсністю.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ІІІ. Економічна думка на сучасному етапі
 
3.1. Система сучасних економічних наук та їх течії
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Схема  1.Системи сучасних економічних наук
 

Схема 2. Основні течії сучасної економічної думки
3.2. Прагматизм політекономії
 
З досягненням капіталістичним суспільст­вом високого ступеня зрілості виявилися його внутрішні суперечності. Це неминуче породило нові напрямки в розвитку політекономії, а саме прагматичну та пролетарську політекономії (19-20 століття).
Представники прагматичної політекономії, по-перше, виходячи з концепції обмеженості факторів виробництва, головну роль зосередили на питаннях використання останніх для одержання прибутку, економічного зростання в інтересах підприємців. По-друге, як ідеологи буржуазії, вважали основним своїм завданням прямий захист, всіляке прикрашання буржуазного ладу, не зупи­няючись навіть перед замовчуванням суперечностей капіталізму. Але історичний досвід довів важливу роль соціальних питань у розвитку людського суспільства, тому прагматики 20 ст. змушені все частіше вдаватися до розгляду в економічній теорії і соціально-економічних питань, хоча відводять здебільшого їм другорядну роль.
    продолжение
--PAGE_BREAK--