Назва реферату: Екологічні проблеми Азовського та Чорного морів
Розділ: Екологія
Екологічні проблеми Азовського та Чорного морів
Чорне та Азовське моря
Чорне і Азовське моря — найвіддаленіші від Світового океану. Площа їх водозбірного басейну значно перевищує площу самих морів. Це зумовило надзвичайну чутливість їх до впливу людської діяльності. Протягом останніх десятиріч відбувалися евтрофікаційні процеси, забруднення морського шельфу токсичними речовинами, абразія берегів, втрати біологічного різноманіття і рибних ресурсів, значні втрати рекреаційних ресурсів.
До Азово-Чорноморського басейну належить 98% території України. Водозбірний басейн Чорного і Азовського морів охоплює територію 2,4 млн кв. км. Частка території України у площі Азово-Чорноморського водозбірного басейну становить 23% і включає водозбірні басейни Дунаю, Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця (басейн Дону), малих річок північного Приазов'я, Криму, північного-західного Причорномор'я.
Морське узбережжя Чорного і Азовського морів займає значну частину південного кордону України. Воно охоплює п'ять адміністративних одиниць — Донецьку, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську та Одеську області, а також Автономну Республіку Крим. Загальна довжина берегової лінії перевищує 3000 км.
У Чорному і Азовському морях внутрішні води займають 10881 кв. км, територіальні води України становлять 29454 кв. км, а площа шельфу до ізобати 200 м — 55750 кв. км, що становить 57% усього Чорноморського шельфу…
У межах України розташовані 14 морських лиманів і естуаріїв загальною площею 1952 кв. км, 8 заток загальною площею 1770 кв. км, близько 20 приморських водно-болотних угідь загальною площею 635 000 га. Інтенсивний економічний розвиток і виснажливе природокористування призвели до значного екологічного навантаження на екосистеми Азовського та Чорного морів.
Перевищення обсягу забруднень над асиміляційною здатністю морських екосистем, надходження до морів чужинних біологічних видів, використання природних морських ресурсів в обсягах, що перевищують їх потенціал, застосування екологічно шкідливих технологій добування морських ресурсів, транспортування і перевантаження морських вантажів тощо протягом останніх 30 років обумовили значні зміни природного стану морського довкілля. Мікробіологічне забруднення прибережних вод стоками комунальних підприємств часто унеможливлює їх використання для оздоровлення людей. Хвильова абразія призводить до поширення небезпечних геологічних процесів уздовж усього морського узбережжя.
Одним із негативних впливів на морське середовище є днопоглиблювальні і гідромеханізовані роботи, які здійснювалися в територіальних водах та на шельфі Чорного моря.
Проблемою прибережної смуги є також берегова ерозія. Близько 2600 км берегової лінії руйнується від змивання та ерозії. Понад 100 га землі втрачається для різного використання щороку. Це призводить до зменшення територій для містобудування і розвитку туризму, має згубний вплив на берегову екосистему.
Найчутливішою до антpопогенного навантаження є пpибеpежна частина Чоpного та Азовського моpів, особливо у зонi діяльності поpтiв, гирлових piчкових зонах, а також зонах впливу великих мiст. Прибережну частину Чорного моря забруднюють берегові підприємства, які скидають стічні води в море.
Значна частина забруднювальних речовин потрапляє до моря внаслідок діяльності об'єктів комунального господарства великих міст на узбережжі — Одеси, Севастополя, Феодосії та інших. Загалом за 1998 р. у межах України в море було скинуто стічних вод без очищення 5,9 млн. м3: недостатньо очищених — 34,5 млн. м3: нормативно очищених — 224,6 млн. м3. При цьому в море надійшло 5,1 тис. т завислих речовин і 5,1 тис. т органічних речовин.
Об'єми скидів стічних вод до Чорного моря
Слід відмітити, що очисні споруди в основному справляються з забрудненням у межах встановлених нормативів. Наприклад, в Одесі з остаточним введенням в експлуатацію біологічної системи очищення «Південна» зменшився скид недостатньо-очищених стічних вод у море на 55 млн. м3. Водночас багато очисних споруд зони, що контролюється, через неефективну роботу не справляються з нормативними показниками з очищення стічних вод. Це Одеська ТЕЦ, пансіонат «Золоті піски», Іллічівський морський торговельний порт та ін.
Велику шкоду завдає морському середовищу скидання неочищених стічних вод у м. Балаклава, де щодобово скидається близько 10 тис. м3. Зниження обсягу неочищених стічних вод або введення очисних споруд найближчим часом не передбачаються. В той же час в планах капітального будівництва Чорноморського флоту закриття усіх джерел забруднення планується тільки після 2005 р. Одночасно з цим у Севастополі не планується введення в експлуатацію біологічного очищення муніципальних стічних вод. Каналізаційна мережа не відповідає нормам експлуатації, тому трапляються пориви колектора, під час яких у зоні рекреації до Чорного моря надходить чимало неочищених стічних вод.
Скидання забруднюючих речовин до Чорного моря у тис. т на рік
Одним з важливих факторів, що призводять до забруднення морського середовища, є скидання баластних вод, у яких постійно є нафтопродукти, завислі речовини та залізо.
Екологічний стан Чорного і Азовського морів
Незважаючи на вказані недоліки протягом останніх років, стан навколишнього середовища Чорного і Азовського морів дещо покращився і має тенденцію до стабілізації. За даними моніторингу, за останні роки вміст у воді біогенних речовин знаходиться на постійному рівні, який значно нижче ГДК для азоту амонійного, нітратів і фосфатів. Це пов'язано зі зниженням інтенсивності внесення мінеральних добрив, пестицидів на сільськогосподарські угіддя, що сприяло зменшенню вимивання біогенних і забруднювальних речовин з водозбірних територій основних річок. Основними забруднювальними компонентами морського середовища є нафтопродукти. Постійний вміст нафтопродуктів у морській воді пов'язаний з діяльністю промислових підприємств, портів, втратами під час бункерних операцій, виносом до моря з річковими водами і стічними водами комунальних очисних споруд.
За результатами спостережень Держінспекції охорони Чорного моря та експедиційних досліджень УкрНЦЕМ вміст нафтопродуктів у відкритих частинах поверхні Чорного моря в основному на рівні нижче ГДК ( 0,05 мг/л). Район прибережних вод Великої Ялти є найчистішим, вміст нафтопродуктів у морській воді — на рівні 0,02 мг/л. У багатьох портах України дещо підвищені концентрації нафтопродуктів. Так в Одеському, Iллiчiвському та Керченському портах вміст нафтопродуктів за останній період у багатьох створених точках контролю нерідко досягає 1–1,5 ГДК. Загалом, по регіонах у 1998 р. намітилася тенденція до стабілізації рівнів нафтопродуктів з деяким збільшенням по Керченському порту. Найбільш небезпечною зоною щодо забpуднення морських вод України нафтопродуктами протягом останніх років є Севастопольські бухти. Значні перевищення рівня ГДК по нафтопродуктах у районі бухт пов'язані з забрудненням морських вод об'єктами Чоpномоpського флоту, яке відбувається внаслідок операцій з нафтопpодуктами і нафтовими стічними водами на судах та берегових об'єктах. У бухтах Південна, Комишева, Голландія, Карантинна та Північна вміст нафтопpодуктiв у повеpхневих шаpах моpя за останні роки постійно перевищує ГДК в середньому в 3–10 pазiв.
Вміст нафтопродуктів (в мг/л ) в морській воді основних регіонів Чорного моря
/>
У поверхневих шарах морських вод у портах концентрація заліза стабілізувалася на рівні 1996 р., близькому до ГДК. Забруднення прибережних районів Чоpного моpя синтетичними поверхнево-активними pечовинами (СПАР), в сеpедньому нижче ГДК. Однак, у зоні впливу муніципальних очисних споруд нерідко спостерігаються дещо підвищені концентрації СПАР.
У багатьох містах комунікації комунальних колекторів перебувають у кpитичному станi, що пpизводить до частих аваpiйних ситуацiй зi скиданням великої кiлькостi неочищених стiчних вод у пpибеpежну зону. В зв'язку зі значним навантаженням на екологічну систему цi скидання пpизводять до piзкого зниження кисневого pежиму акватоpiї з наступним розвитком локальних замоpених явищ.
У зв'язку з епiдемiологiчним забрудненням у 1998 р. Міністерство охорони здоров'я Укpаїни закpило деякі пляжi в Одесі, Євпаторії, Севастополі. Стійкий рівень вмісту біогенних речовин на рівнях нижче ГДК в прибережних водах спpиятливо впливає на стан всiєї екосистеми вiдкpитих частин моpя. Як позитивний фактор слід відмітити відсутність в останнi pоки, явища «цвiтiння» моpської води в прибережних водах, яке спостерігається лише при значних концентраціях біогенних речовин.
Детальніше було зроблено огляд стану морських вод і донних відкладів під час експедиційних досліджень північно-західної частини Чорного моря, які проводив Український науковий центр екології моря у відкритій та прибережній зонах у 1998 р. У відкритій частині моря дослідження виконувались на науково-дослідному судні «Володимир Паршин» (листопад), у прибережній смузі — на експедиційному судні «Юг» (червень-вересень)…
Концентрації органічного вуглецю (Сорг.) — як характеристики загального вмісту органічних речовин у морських водах були в середньому в діапазоні від 0,5 до 3 мг/л. Більш високі концентрації Сорг. — 3,5 мг/л були на Одеському звалищі грунтів та у зоні гідрофронту морських вод і вод Дунаю. Максимальна концентрація Сорг. — 5,7 мг/л зафіксована у центрі північно-західної частини моря (ПЗЧМ). Рівень забруднення морських вод нафтовими вуглеводнями на більшості акваторії ПЗЧМ та на Кримському узбережжі не перевищував ГДК і був в інтервалі 0,03-0,04 мг/л. У деяких районах концентрація нафтопродуктів була на рівні 2–3 ГДК, зокрема у Придунайській зоні, біля входу до Карантинної бухти порту Севастополь і у глибинній частині моря. Максимальну концентрацію нафтопродуктів у морській воді зафіксовано в районі впадіння Дунаю — 0,22 мг/л (4.4 ГДК).
Розподіл завислих речовин на більшій частині акваторії Чорного моря досить рівномірний, їх концентрація в середньому перебуває в діапазоні 1–3 мг/л, але ця картина значно погіршується в пригирлових районах. Так, у пригирловій зоні Дністровського лиману концентрацію завислих речовин досягає близько 20 мг/л, а у Придунайському районі їхній вміст досягає максимальних величин — 40–60 мг/л. Рівень концентрації детергентів у морських водах відкритих районів Чорного моря був незначний і в цілому не перевищував 0,2 ГДК. Середня концентрація фенолів на відкритих ділянках моря була вище граничнодопустимого рівня (1 мкг/л) майже у 10 разів, а у пригирлових зонах Дністра і Дунаю збільшувалася до 30–35 мкг/л. Рівень забруднення морських вод кадмієм, свинцем, цинком, міддю, нікелем, хромом та ртуттю був нижче відповідних ГДК.
Вміст небезпечних для живих організмів моря хлорорганічних пестицидів і поліхлорованих буфенілів (ХОП і ПХБ) в цілому був також незначний. Концентрації ХОП змінювалися у різних районах від 0 до 4–5 нг/л, концентрації ПХБ були дещо вищими і коливалися від 1 до 30 нг/л, причому максимум концентрацій спостерігався у районах стоку Дунаю. Слід відзначити, що згідно з діючими «Правилами охорони морських вод…» присутність хлорованих вуглеводнів у морський воді забороняється.
Науковий аналіз одержаних результатів експедиційних і лабораторних досліджень вказує на те, що на більшій частині Чорного моря донні відкладення згідно з «Класифікацією грунтів днопоглиблення за ступенем їх забруднення для Азово-Чорноморського басейну в межах України» характеризуються в цілому як умовно-чисті, або помірно забруднені грунти (класи I і II). Лише у деяких районах моря спостерігаються ділянки, де якість донних відкладень не відповідає екологічним вимогам, а рівень забруднення характеризує ці донні відкладення як дуже забруднений грунт (клас III). Це, насамперед, стосується акваторій портів, особливо Одеського і Севастопольського, районів скидання стічних вод та деяких ділянок Придунайської зони.
Так, найбільший рівень забруднення донних відкладень нафтопродуктами (понад 450 мг/кг) зафіксовано біля входу до Карантинної бухти порту Севастополь і на станціях Придунайського району. Концентрації нафтопродуктів, які потрапляють у III клас Класифікації (понад 300 мг/кг), також були зафіксовані у донних відкладеннях поблизу місця скидання з Одеської СБО «Південна» та у перспективному районі демпінгу у ПЗЧМ. У цих районах, а також у місці скидання стічних вод міста Балаклава були також підвищені концентрації ароматичних вуглеводнів і 3,4-бензпирену, які становили 50-340 мг/кг і 17-23 мкг/кг відповідно.--PAGE_BREAK--
Концентрація токсичних металів у донних відкладеннях Чорного моря перебуває на рівні, який не викликає занепокоєння. Лише у деяких районах спостерігаються підвищення концентрації ртуті. Це стосується Одеського регіону у місцях скидання стічних вод та акваторій деяких портів. Більш напружена ситуація склалася у Придунайському районі, де на 2 із 8 станцій екологічного моніторингу було зафіксовано концентрацію ртуті у донних відкладеннях понад 0,3 мг/кг, з максимальним значенням 0,413 мг/кг, що характеризує ці ділянки, як дуже забруднені ртуттю (клас III). Ступінь забруднення донних відкладень, навіть у районах так званих гарячих точок Чорного моря свинцем, цинком та міддю не перевищує нормативів II класу, а на більшості акваторій за рівнем вмісту цих металів у донних відкладеннях останні характеризуються як природно-чистий або умовно-чистий грунт.
Кількість ДДТ та його метаболітів (ДДД і ДДЕ)-ГДК = 2,5 мкг/кг. Рівень забруднення донних відкладень Чорного моря цією групою пестицидів все ще залишається досить значним. Діапазон концентрацій кількості ДДТ та його метаболітів становить від 2,0 до 150 мкг/кг. Концентрації вище 10 ГДК у 1998 р. були у місцях скидання стічних вод Одеси, у Карантинній і Комишевій бухтах Севастополя, перспективних районах демпінгу у ПЗЧМ, Придунайському районі. Максимальна концентрація ДДТ у донних відкладеннях Придунайської зони — 54,2 мкг/л, а разом з його метаболітами — дещо більше 150 мкг/л. У інших районах Чорного моря рівень концентрації цих пестицидів незначний і не перевищує ГДК. Відносно чистими районами за цим показником є західне узбережжя Криму, центральний район ПЗЧМ і пригирлове узмор'я Дніпровсько-Бузького лиману.
Розглядаючи якість морського середовища з точки зору інтегральної оцінки рівня хімічного забруднення, слід визнати її у 1998 р. і задовільною з тенденцією деякого поліпшення порівняно з минулим періодом.
Біологічні ресурси
Іхтіофауна Чорного та Азовського морів сформована з елементів різного походження і налічує майже 160 видів риб. Як і фауна безхребетних, іхтіофауна Чорного моря складається з морських видів риб, які мають середземноморське походження (близько 60 % видів). Крім цих видів до складу іхтіофауни входять риби прісноводного походження (понад 20 % видів) та понтокаспійскі релікти (близько 16 % видів).
Внаслідок різних факторів, у тому числі і перевилову, значно змінився склад іхтіофауни та, відповідно, склад добутих рибних ресурсів. Аналізуючи динаміку вилову риби та інших морепродуктів за 5 років, можна помітити, що загальний вилов має тенденцію до спаду. Так, максимальний вилов був у 1995 р. — 35033 т, в 1998 р. — 34261 т, а середньорічний вилов за 5 років — 31221 тонна, що становить 89% від максимального вилову. Значно знижені улови осетрових, скумбрії, пеламіди, лосося, бичка, кефалі. Головне значення у промислових уловах набувають шпрот і хамса. Нині в уловах практично відсутні скумбрія, пеламіда, луфар, ставрида.
Занесені до Червоної Книги України чотири види осетрових — білуга, шип, стерлядь, атлантичний осетер (усього в Чорному морі 6 видів), чорноморський та дунайський лососі перебувають у депресивному стані. Заборонено для промислового використання або дозволяється обмежений вилов для науково-дослідних цілей чорноморської кефалі (всіх 5 видів), барабульки, російського осетра, севрюги, камбали-калкана, ставриди.
При поступовому зменшенні вилову цінних видів риб зростає видобуток менш цінних, але більш вагомих як кормова база, риб. У зв'язку з катастрофічним станом червоної водорості — філофори було заборонено її добування і проведення комплексних досліджень на Чорному морі для визначення оптимальних методів добування філофори. Такі ж проблеми існують щодо молюсків, зокрема мідій. Часті літні замори, шкідливі знаряддя промислу мідій призвели в кінці 80-х років до значного погіршення стану поселень мідій у північно-західній частині моря. Біологічні ресурси Чорного моря взагалі не мають чіткої тенденції до поліпшення. Важке становище в економіці не дозволяє не тільки розширити, а й підтримувати на необхідному рівні науково-дослідні роботи, які б висвітлювали та прогнозували стан біологічних ресурсів, дали можливість розробляти нові напрями в розвитку штучного розведення різних видів риб у морському господарстві.
Розвиток природоохоронних територій
Подальший розвиток природно-заповідних територій на морському узбережжі України намічено за рахунок заповіданих ділянок водно-болотних угідь, морських кос, островів, гірських ділянок. Найперспективнішим для цього є узбережжя Азовського моря, на якому має бути створено національний природний парк.
З метою збереження природних ландшафтів морського узбережжя заплановано протягом наступних 10 років збільшити загальну площу природоохоронних територій прибережної смуги в два рази, шляхом:
розширення та перетворення державного заповідника «Дунайські плавні» в біосферний заповідник;
створення державного заповідника «Дністровські плавні» загальною площею 8000 га;
територіального розширення заповідника «Мис Март’ям» загальною площею 500 га;
розширення Чорноморського біосферного заповідника загальною площею 36800 га;
територіального розширення Азово-Сиваського національного парку загальною площею 40000 га;
створення Тарханкутського державного заповідника загальною площею 20000 га;
створення Нижньо-Дністровського національного парку загальною площею 27 000 га;
створення Севастопольського національного парку загальною площею 27 000 га;
створення низки заповідних об'єктів на узбережжі Азовського моря;
Проблеми Чорного моря потребують підвищеної уваги, а їх вирішення — системного підходу. Стратегічні напрями в галузі захисту та відтворення морського довкілля в Україні будуть відображені у Державній програмі охорони та відтворення Чорного і Азовського морів, яка розробляється Мінекобезпеки за участю зацікавлених міністерств і відомств, наукових і громадських організацій. Програма буде включати заходи щодо зменшення надходження забруднень до вод морів, збереження біологічних ресурсів моря, відтворення біологічного різноманіття, забезпечення збалансованого природокористування у морях та їх прибережній смузі.
Однак масштаби і складність проблем деградації екосистем Чорного і Азовського морів виходять за межі кордонів окремих берегових держав. Україна доклала значних зусиль для забезпечення ефективного міжнародного співробітництва по збереженню морського середовища. Основним міжнародним документом, який окреслює рамки для спільних регіональних принципів, є Конвенція про захист Чорного моря від забруднень. Конвенція підписана Україною в 1992 р. і ратифікована в 1994 р. Головною метою Конвенції є створення сприятливих умов для об'єднаних дій по збереженню довкілля Чорного і Азовського морів та живих організмів, враховуючи економічні, соціальні й медичні аспекти забруднення. Конвенція визначає пріоритетні заходи щодо запобігання, зниження і контролю за забрудненням морського середовища, спричиненим діяльністю на суші й на морі, та умови співробітництва при надзвичайних ситуаціях. Вона також визначає, що сторони будуть співробітничати в наукових дослідженнях, розробці національного законодавства з метою оцінки екологічних втрат і відповідальності. Протоколи про зменшення забруднень з джерел, розташованих на суші, про заборону поховань і про забруднення нафтопродуктами та іншими небезпечними речовинами є інтегральною частиною Конвенції, що робить її практичним документом з реальним впливом на регіональне управління довкіллям.
Міністерська Декларація про захист Чорного моря (Одеса, 1993) окреслює політичні рамки для впровадження Конвенції. Вона грунтується на Декларації Ріо і закликає до негайних, виважених і безперервних дій на всіх рівнях, спрямованих на захист та відтворення морського середовища і забезпечення сталого розвитку Чорного моря.
Одеська Декларація стала основою для Міжнародної програми управління довкіллям і захисту Чорного моря та розробки Стратегічного плану дій, який був підписаний у 1996 р.
Нині у рамках міжнародного співробітництва розробляються гармонізовані регіональні критерії якості довкілля, здійснюється координація національних програм зниження скидання небезпечних речовин і біогенів, впроваджується узгоджена система моніторингу морських вод. Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), яке було започатковане в 1992 р. як процес комплексної багатосторонньої співпраці, зараз стало регіональною економічною організацією. Україна брала участь в усіх робочих групах, включаючи групу з охорони довкілля. Ця група має справу, головним чином, з проблемами довкілля Чорного моря. На її останній нараді (Софія, 14-15 вересня 1998 р.) група ухвалила рішення щодо гармонізації систем моніторингу довкілля. ЧЕС підтримує створення Чорноморського екологічного фонду і впровадження спільної системи державного контролю портів регіону.
Україна є стороною Конвенції про запобігання забрудненню морського середовища з суден (MARPOL 73/78, а з 1999 р. — МКУБ), яка визначає Чорне і Азовське моря як «спеціальний регіон». Забруднення, що надходять у Чорне море із стоку Дунаю, визначають умови стану морського довкілля. Україна бере участь у Чорноморській і Дунайській екологічних програмах і робить активний внесок у зусилля з реалізації послідовного регіонального підходу. Створена спільна Чорноморсько-Дунайська робоча група має на меті визначити необхідний ступінь зниження кількості біогенів для поліпшення морської екосистеми.