--PAGE_BREAK--Таблиця 1.2.2
Виробництво цукру з 1 га
Київська
29.50 ц /га;
Чернігівська
28.85 ц /га;
Волинська
28.29 ц /га;
Житомирська
26.82 ц /га;
Полтавська
26.70 ц /га.
Кількість цукру, яка була одержана з 1 га в інших областях вказана в таблиці 1.2.3.
Таблиця 1.2.3
Виробництво цукру з 1 га (інші області)
Миколаївській обл.
13.75 ц/га;
Чернівецькій обл.
14.40 ц/га;
Рівненській обл.
14.80 ц/га;
Кіровоградській обл.
16.33 ц/га;
Сумській обл.
16.61 ц/га.
У 2003 р. із 266 насінницьких господарств, атестованих на право ведення насінництва цукрових буряків, через несприятливі природні умови виробили насіння всього 98 господарств, в т. ч. висадкового насінництва — 87 та безвисадкового — 11. Валовий збір насіння склав 3448 т (у 2002 р. - 8263 т) при середній урожайності 6,4 ц/га. Основні показники роботи цукрових заводів у 2003 р. наведені в таблиці [Дод. 2].
На переробку цукрових буряків урожаю 2003 р. і виробництво цукру отримали квоту 126 цукрових заводів загальною потужністю 301 тис. т переробки буряків на добу. Працювало 121 підприємство загальною потужністю 285 тис. т переробки буряків на добу, решта не працювала через відсутність цукросировини [Дод. 3].
Позацехові простої від початку виробництва в цілому по Україні склали 284,5 діб, цехові — 66,9 діб. Особливо великі цехові простої допустили заводи через:
• ремонт енергообладнання (турбіни) — 4 доби (Сальківський);
• низьку якість мазуту — 6,4 доби (Вендичанський, Наркевицький);
• ремонт обладнання мийного відділення — 4,4 доби (Оріхівський, Карлівський, Погребищенський та інш.);
• ремонт обладнання дифузійного відділення — 10,19 діб (Угроідський, Яреськівський, Верхняцький, Низівський, Козовськийтаінш.);
• ремонт обладнання газової печі, недостатню кількість вапняного молока і газу — 6,13 діб (Яреськівський, Удицький та інш.).
Першими розпочали виробничий сезон 27 серпня 2003 р. Мурафський (Харківська обл.) та Яреськівський (Полтавська обл.) цукрові заводи. В першу декаду вересня працювало 27 цукрових заводів. Вихід цукру в цілому по Україні від початку виробництва склав 11,86% проти 10,77% у 2002 р. [Дод. 4].
Ступінь вилучення цукру з буряків по Україні склала 72,41% проти 72,77% у 2002 р. 3 121 цукрових заводів 41 заготовили цукросировини і виробили цукру 59% від загальної кількості, при тому, що тривалість виробництва на окремих заводах була вище середньої по Україні [Дод. 5].
Протягом останніх років адміністрації цукрових заводів та компанії-власники недостатньо працюють з товаровиробниками по рівномірному постачанню сировини на цукрові заводи, що призводить до масового псування сировини на бурякопунктах. В зв'язку з відсутністю коштів цукрові заводи не проводять необхідну заміну обладнання, особливо енергетичного. Всього в поточному році було замінено біля 100 одиниць основного технологічного і енергетичного обладнання. На більшості цукрових заводів обладнання відпрацювало свій технічний ресурс. Якщо в 1986—90 рр. старіння основних фондів цукрових заводів було на рівні 51%, то на кінець 2002 р. — в межах 70% [5, 2-4].
В 2003 р. цукрова промисловість працювала за умов дії Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» та відповідної постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2003 року № 1977, якими встановлена квота поставки цукру на внутрішній ринок (1,8 млн. т), мінімальна ціна на цукрові буряки — 165 грн./т (з ПДВ) та на цукор — 2370 грн./т (з ПДВ). На жаль, цінова ситуація на внутрішньому ринку цукру перед початком виробничого сезону 2003 р. не була стабільною.
В 2003 р. цукровими заводами України вироблено товарної продукції в порівняльних цінах на суму 4902,1 млн. грн., що на 1314,5 млн. грн. більше, ніж в 2003 році. Зростання обсягів виробництва продукції пояснюється збільшенням давальницьких обсягів виробництва цукру з тростини на 663,2 тис. т в порівнянні з 2002 р. (вироблено 789,4 тис. т), збільшенням виробництва цукрового сиропу на 341 тис. т (вироблено 405,9 тис. т) та виробництва цукру з цукрових буряків на 30 тис. т більше (вироблено 1450 тис. т) ніж у минулому році. Вперше в минулому році проведено реалізацію квот на ввіз цукру-сирцю в кількості 380 тис. т і бюджет держави отримав 250 млн. грн. Якби ще частина цих коштів була спрямована на розвиток і селекцію насінництва цукрових буряків, заміну обладнання по їх прийманню на заводах, вирощування сировини — то такі дії були б позитивно сприйняті цукровиками.
Потреба внутрішнього ринку в цукрі з 1 вересня 2003 р. по 1 вересня 2004 р. становила 1,8 млн. т. З урахуванням перехідних запасів цукру 500 тис. т на початок маркетингового року, власного виробництва із цукрових буряків урожаю 2003 р. — 1450 тис. т, та очікуваного імпорту (квота на ввезення цукру-сирцю з тростини 125 тис. т та 80 тис. т контрабандного) в повному обсязі задовольняють потребу держави в цукрі до початку нового сезону переробки цукрових буряків.
Максимальна потреба цукру на рік для забезпечення внутрішнього ринку держави (населення, спецспоживачі, промпереробка) становить 1,8 млн. т (з розрахунку 38 кг на душу населення), а максимальна місячна потреба цукру не перевищує 150 тис. т. При цьому не враховується те, що понад 6 млн. українців працює та живе за кордоном і наш цукор не споживає — а це більше 200 тис. т цукру [6].
Розроблена Програма „Цукор України 2005 – 2007”, основною метою якої є призупинення спаду виробництва цукрових буряків та цукру, задоволення внутрішньої потреби держави в цукрі та регулювання його ринку, створення реальних передумов для оптимального функціонування галузі в майбутньому та нових робочих місць. Прогнозовані результати виробництва вказані в таблиці 1.2.4.
Таблиця 1.2.4
Виробництво цукрових буряків
(за Програмою „Цукор України 2005 — 2007)
Рік
Цукрових буряків
Цукру
2005 рік
17630
1980
2006 рік
18675
2120
2007 рік
20160
2320
Для реалізації завдань програми випуску високоякісної конкурентоспроможної продукції буде щорічно проводитися:
• атестація цукрових і насіннєвих заводів, насінницьких господарств;
• ліцензування об'єктів оптової торгівлі насінням цукрових буряків;
• квотування виробництва цукрових буряків, насіння та цукру;
• атестація керівників і спеціалістів підприємств бурякоцукрового комплексу.
РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЦУКРОБУРЯКОВОЇ ГАЛУЗІ 2.1. Негативні тенденції розвитку галузі та їх наслідки Головна причина проблем бурякоцукрової галузі в тому, що на державному рівні до цього часу не визначено стратегію її розвитку. Якщо необхідно зберегти потужності цукрових заводів як експортний потенціал — це один шлях розвитку, якщо виробляти цукор в обсягах лише для внутрішнього споживання – інший. Можливий і третій варіант, який не хочеться допускати, — політика держави в галузі буде спрямована на підтримку бізнесу, пов'язаного з переробкою цукру-сирцю тростинного, що приведе до ліквідації власного бурякоцукрового виробництва.
Враховуючи останні заяви Уряду, все-таки є надія на підтримку вітчизняного бурякоцукрового виробництва. Закон України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» дає можливість її здійснювати, зокрема, через мінімальну ціну, порядок розподілу квот, механізм пільгового кредитування галузі, ліцензування оптової торгівлі цукром. Виконання цього закону в повній мірі дасть можливість відрегулювати внутрішній ринок цукру, сформувати галузь, збільшити обсяги виробництва, задіяти експортний потенціал, зробити галузь інвестиційно привабливою.
Одним із основних інструментів забезпечення відродження галузі є встановлення державою мінімальної ціни на цукрові буряки і цукор. Проте, вона так і залишатиметься декларативною доти, поки не буде створений надійний механізм утримання мінімальної ціни, сформовані правила гри на внутрішньому ринку.
Стосовно захисту внутрішнього ринку цукру необхідно сказати, що необгрунтоване ввезення тростинного цукру-сирцю в Україну в кінці дев'яностих років минулого сторіччя за умов надлишку бурякового цукру на внутрішньому ринку скоротило вітчизняне виробництво до рівня, нижчого від обсягів внутрішнього споживання. На сьогоднішній день головна проблема — неконтрольоване ввезення в Україну цукру і цукровмісних продуктів. Існуючі прогалини у законодавстві та недобросовісні виконавці з контролюючих органів дають можливість обходити закони і дестабілізувати внутрішній ринок. Якщо у 2002 р. в Україну було ввезено 500 тис. т цукру, то у 2003 р. обсяги його збільшились втричі і перевищили 1,5 млн. т, з яких левова частка припадає на давальницьку сировину. При цьому лише за офіційними даними у 2003 р. невивезеними з України залишилось близько 500 тис. т цукру з цієї сировини [22].
Основні схеми надходження імпортного цукру в Україну — через давальницькі операції у зовнішньоекономічній діяльності, через угоди про вільну торгівлю з країнами СНД, митні і податкові режими спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, в обхід Закону „Про Митний тариф України” і пряма контрабанда.
Бурякоцукрова галузь України все ще перебуває в полоні затяжної системної кризи. Незважаючи на ряд правових, організаційно-економічних та техніко-технологічних заходів, здійсненних державними органами за останній період, кардинальних змін в розвитку бурякоцукрової галузі України поки що не відбулось.
Зазнавши значної руйнації в період 1997-2002 рр., буряківництво і цукрова промисловість України до певної міри загальмували розвиток негативних процесів, але на протязі трьох останніх років не рухаються у своєму розвитку вперед, зупинившись на показниках щорічного виробництва 13 млн. т цукросировини і 1,5 млн. т цукру. Аналіз свідчить, що основний спад виробництва (70%) зумовлений скороченням посівних площ під цукровими буряками і лише на 30% — зниженням врожайності і цукристості.
Прикро, що значні скорочення посівних площ відбулися саме в регіонах інтенсивного бурякосіяння — в Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Полтавській, Кіровоградській, Тернопільській та інших областях.
Найбільше зниження цукристості також відмічено в областях: Черкаській — на 2,74%, Полтавській — на 2,41%, Київській — на 2,12%, Вінницькій — на 1,72%. На 1,2… 1,5% знизилась цукристість у Миколаївській, Чернівецькій, Харківській, Сумській і Кіровоградській областях. І лише одна Волинська область підняла цукристість від 15,18% до 16,02%.
Прикро й те, що глибокого детального аналізу причин скорочення посівних площ і падіння якості сировини в кожному конкретному випадку досі практично не здійснено. Можна говорити лише про загальні закономірності, які більш-менш проявились у останні три-чотири роки. Серед них найсуттєвішим є помітний поворот агробізнесу в бік більш прибуткових сільськогосподарських культур і виробництв, а саме: соняшнику, кукурудзи, сої, озимої пшениці. Так, за останні 10 років посівна площа під кукурудзою на зерно в Україні зросла у 1,85 раза (з 1,2 млн. га до 2,3 млн. га), під соняшником-у 2,4 раза (з 1,6 млн. га до 3,8 млн. га) і лише в 2004 р. площі під соняшником дещо скорочені.
Бурякова галузь неприваблива для капіталовкладень та інвестицій. Нові власники, яким дістались цукрові заводи за досить низькими цінами, не поспішають фінансувати ані виробництво сировини, ані її переробку. А окремі спроби вкласти кошти в сировинну базу, за деякими виключеннями, закінчились невдачами. Тому значна частина власників, яка до того ж слабко розбирається у такому складному виробництві, як цукрове, воліє експлуатувати природну родючість грунтів і мати прибутки від урожайності 200...220 ц/га або від здачі заводів у металобрухт.
Не виправдовує себе позиція очікування «стратегічного інвестора», яким в усьому цивілізованому світі є високий рівень заробітної плати основної маси населення та досить високі внутрішні ціни на продукцію. Заробітна ж плата в Україні, в т.ч. працівників бурякоцукрової галузі, дуже низька. А хронічний дефіцит коштів у основної маси виробників, постійне вимивання їх через недосконалість системи ціноутворення та посередництво — основні причини технічної відсталості цукрового виробництва, небажання працювати в такій складній галузі. Крім того, надмірне і безсистемне завезення в Україну тростинного цукру-сирцю і переробка його на вітчизняних цукрових заводах є основною причиною деформації українського буряківництва. Цей фактор вимагає детальнішого осмислення та прийняття заходів щодо його врегулювання, тому що багато негативних рішень з цього приводу приймається саме на рівні державних органів.
Відсутність повноцінних інформаційної та моніторингової систем в галузі, розлад статистичної звітності не дають повної і чіткої інформації щодо процесів, що відбуваються в галузі. Тому, щорічні дані щодо розмірів площ посіву цукрових буряків і площ до збирання відрізняються на 120...170 тис. га, а причини цього досі не встановлені.
Потенціал культури цукрових буряків завжди був досить значним і за економічною ефективністю вони займали найвище місце. За вартістю продукції з гектара цукрові буряки переважали озиму пшеницю в 4.4 раза, соняшник — у 4,9 раза, а за прибутками -відповідно у 3,1 і 3,4 раза. У 1986-1990 рр. рентабельність цукрових буряків становила 34,5%, в період 1991-1995 рр. — 89,3%. В останні роки виробництво цукросировини практично стало збитковим, за виключенням 2000 р., 2001 р. та 2003 р. коли рентабельність була на рівні відповідно 5,8%, 1,5% і 10,2%; у 2002 р. одержано збиток — 10,4%.
Мінімальна закупівельна ціна (з ПДВ) на цукрові буряки третій рік підряд становить 165 грн./т. Такий рівень ціни вже не забезпечує ефективного виробництва сировини. За детальними підрахунками Інституту аграрної економіки і Інституту цукрових буряків вона має бути на рівні 200...210 грн./т. Тоді оптова ціна цукру має становити 2768 грн./т, роздрібна ціна -3,20...3,50 грн./кг. Але цього не відбувається, оскільки на внутрішньому ринку ціну цукру не вдається підняти више 2200...2400 грн./т. Такий „ціновий тромб” практично переводить галузь у розряд неефективних.
А значний ріст реалізаційних цін на озиму пшеницю, кукурудзу і соняшник в останні роки ставить цукрові буряки в розряд економічно невигідних культур. При середній врожайності буряків 40 т/га, пшениці — 2.5 т (товарного зерна), соняшника — 2,0 т/га (насіння), кукурудзи — 8 т/га (зерна) і діючих ринкових цінах виручка (в розрахунку на 1 га) від цукросировини, озимої пшениці і соняшника практично вирівнюються, а від кукурудзи — стає у 2,5 раза вищою при співвідношенні витрат на 1 га як 3:1 (на виробництво цукрових буряків витрачається 3,7...4,0 тис. грн., решти названих культур — 1,2...1,3 тис. грн.). Навіть у високоефективних господарствах, при високій врожайності цукрових буряків, вони поступаються кукурудзі на зерно [18].
2.2. Вплив злочинної діяльності на роботу бурякоцукрового підкомплексу Основними причинами незадовільного стану бурякоцукрової галузі є поглиблення розладу в роботі підприємств цукрової промисловості, деформація сировинних зон, багаторазова зміна власників, загальна деградація матеріально-технічної бази галузі, виснаження природно-біологічного потенціалу основних зон бурякосіяння, різке зменшення внесення добрив, недосконала інфраструктура ринку.
В галузі збільшилася кількість посередницьких структур, зросло число трейдерів, а цукровий завод як основний економічний суб'єкт втрачає своє значення і існування. Агробізнес взагалі здійснюється не у виробництві, а у спекулятивно-комерційній сфері навколо цукрового заводу в «тіньовому» режимі. Останніми роками збільшилася кількість корисливих злочинів у сфері діяльності цукрової галузі. Ситуація стає ще небезпечною у зв'язку з тим, що до протиправної діяльності все більше залучаються особи керівного складу.
Починаючи з 2000 року, у галузі тільки співробітниками органів внутрішніх справ викрито 533 корисливих злочини, з яких 476 (майже 90%) розкрадань, у тому числі у великих та особливо великих розмірах — 255 (53,6%), 224 (47 %) — посадових злочинів. До кримінальної відповідальності притягнуто 194 особи.
Основними типами зловживань в цукровій галузі є:
продолжение
--PAGE_BREAK--