--PAGE_BREAK--3. Аналіз фінансової стійкості підприємства
Суть фінансової стійкості визначається ефективним формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів. Фінансова стійкість – це критерій надійності партнера. Її оцінка дозволяє зовнішнім суб’єктам аналізу (насамперед партнерам по договірних відносинах) визначити фінансові можливості підприємства на тривалу перспективу. Фінансова стійкість являє собою комплексне поняття, яке формується в процесі всієї виробничо-господарської діяльності, під впливом різних фінансово-економічних процесів, є головним компонентом загальної економічної стійкості підприємства.
Отже, фінансову стійкість можна визначити як такий стан фінансових ресурсів підприємства, їх розподіл і використання, при якому підприємство, вільно маневруючи коштами, здатне забезпечити безперервний ефективний процес виробництва та реалізації продукції, його розширення й оновлення, розвиток інших сфер діяльності на основі зростання прибутку й активів при збереженні плато – та кредитоспроможності в умовах допустимого рівня ризику. Фінансове стійким є такий господарюючий суб’єкт, який за рахунок власних фінансових ресурсів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості і розраховується вчасно за своїми фінансовими зобов’язаннями.
Фінансову стійкість підприємства характеризує насамперед співвідношення між власним капіталом і зобов’язаннями. Чим більшу питому вагу в структурі пасивів займає позиковий капітал, тим вищий ризик кредиторів і нижча ймовірність повернення боргів у випадку банкрутства підприємства-боржника. Однак співвідношення між власним капіталом і зобов’язаннями дозволяє дати лише загальну оцінку фінансової стійкості підприємства. Тому у світовій і вітчизняній фінансово-аналітичний практиці розроблена система фінансових коефіцієнтів, які відображають різні аспекти стану активів і пасивів підприємства. За змістом їх можна поділити на три групи:
1. Показники структури капіталу – характеризують співвідношення між статтями і розділами пасиву балансу: коефіцієнт автономії (інші назви: коефіцієнт незалежності, коефіцієнт концентрації власного капіталу); коефіцієнт концентрації залученого капіталу; коефіцієнт фінансування (коефіцієнт фінансової стабільності); коефіцієнт фінансового ризику (коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів); коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів; коефіцієнт структури залученого капіталу.
2. Показники стану оборотних активів – характеризують співвідношення між статтями і розділами активу й пасиву балансу: коефіцієнт маневреності власного капіталу; коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів; коефіцієнт забезпеченості запасів; коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів (коефіцієнт маневреності функціонального капіталу).
3. Показники стану основного капіталу — характеризують співвідношення між статтями і розділами активу балансу: коефіцієнт реальної вартості майна; коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні; коефіцієнт накопичення амортизації (коефіцієнт зносу основних засобів і нематеріальних активів); коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів.
Коефіцієнт автономії показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі коштів, інвестованих у діяльність підприємства. Вважається, що при умові його значення ³0,5 (або ³50 %), ризик кредиторів (банків, інвесторів, постачальників) є мінімальним, оскільки у цьому випадку зобов’язання підприємства можуть бути виконані за рахунок власних коштів. Чим вищий коефіцієнт автономії, тим більш стійким є підприємство.
Коефіцієнт концентрації залученого капіталу характеризує питому вагу зобов’язань в загальній величині пасивів підприємства і відображає рівень його фінансової залежності.
Коефіцієнт фінансування показує, скільки припадає власного капіталу на 1 грн. зобов’язань, а коефіцієнт фінансового ризику, навпаки – скільки позикових коштів підприємство використало на 1 грн. вкладеного у майно власного капіталу.
Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника – негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.
Коефіцієнт структури залученого капіталу відображає можливості підприємства щодо залучення довгострокових зобов’язань.
Економічний зміст, нормативні значення та порядок розрахунку показників оцінки фінансової стійкості підприємства наведено в таблиці 5.
Таблиця 5 – Аналіз фінансової стійкості ТОВ «Трансмаш»
Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.
Коефіцієнт забезпеченості о6оротних коштів відображає питому вагу оборотних активів, які сформовані за рахунок власних коштів. Наявність у достатньому обсязі власних оборотних коштів (не менше 10 % від загальної величини оборотних активів) означає здатність підприємства самостійно фінансувати свою поточну діяльність.
Коефіцієнт забезпеченості запасів характеризує рівень достатності власних оборотних коштів для формування запасів підприємства.
Коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів показує питому вагу грошових коштів (як найбільш ліквідних активів) у загальній величині власних оборотних коштів.
При умові відсутності у підприємства власних оборотних коштів коефіцієнти маневреності власного капіталу, забезпеченості оборотних коштів, забезпеченості запасів дорівнюють нулю, а коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів – не визначається.
Коефіцієнт реальної вартості майна визначає, яку питому вагу у майні займають основні засоби і оборотні виробничі фонди. Збільшення цього показника свідчить про нарощування виробничого потенціалу підприємства. Схожий зміст має коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні.
Коефіцієнт накопичення амортизації характеризує функціональний стан необоротних активів підприємства.
Коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів вказує на рівень забезпеченості необоротних активів оборотними коштами. Виходячи з того, що фінансова стабільність підприємства досягається у випадку, коли зобов’язання гарантовано покриваються оборотними активами, ознакою такої стабільності є виконання наступної умови:
Коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів > коефіцієнта фінансового ризику.
Коефіцієнт автономії. Аналіз показав, що протягом даного періоду нормативні умови не виконуються і коефіцієнт автономії не перевищує 0,5, хоча і спостерігається тенденція до підвищення. Це свідчить про те, що існує ризик кредиторів, тобто підприємство є фінансово нестійким і залежним від кредиторів. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу лише у 2009 близький до його нормативного значення 0,5, це також негативна риса.
Коефіцієнт фінансування, аналіз показав, що коефіцієнт перевищує нормативні умови (>1). Хоча спостерігається його зниження, це викликане зменшенням власного капіталу, та збільшення зобов’язань. І навпаки йому зростання коефіцієнту фінансового ризику.
Отже, проаналізувавши ці коефіцієнти, можна зробити висновок про те, що підприємство є фінансово нестійким і залежним від кредиторів, хоча при збереженні такої тенденції ситуація може змінитися на протилежну.
Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів до 2009 року зменшувався, що свідчить про позитивну тенденцію і незалежність підприємства від зовнішніх інвесторів.
Коефіцієнт маневреності власного капіталу. Аналіз показав, що протягом даного періоду цей коефіцієнт має позитивну тенденцію, за рахунок зменшення розміру необоротних активів, і збільшення власного капіталу. Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.
Коефіцієнт забезпеченості о6оротних коштів. Аналіз показав, що протягом даного періоду нормативне значення більше 0,1 виконано лише у 2009 році. Тенденція за всі роки позитивна. Причиною цього відображає питому вагу оборотних активів, які сформовані за рахунок власних коштів. Наявність у достатньому обсязі власних оборотних коштів (не менше 10 % від загальної величини оборотних активів) означає здатність підприємства самостійно фінансувати свою поточну діяльність.
Коефіцієнт забезпеченості запасів. Аналіз показав, що за всі роки, крім 2007, нормативні умови цілком задовольняють. Це свідчить про те, що рівень достатності власних оборотних коштів на підприємстві для формування запасів на досить високому рівні.
Коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів. Аналіз показав, що за поточний період цей коефіцієнт мав тенденцію збільшення, а в 2009 році він почав зменшуватись. Коефіцієнт реальної вартості майна. Аналіз показав, що з 2008 року він має негативну тенденцію, що є негативним для підприємства. Це відбувається за рахунок зменшення основних засобів та оборотних виробничих фондів, та збільшення кількості активів.
Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні має також ту саму тенденцію. Коефіцієнт накопичення амортизації. Аналіз показав, що протягом цього періоду показник має позитивну тенденцію. Коефіцієнт збільшується, а це свідчить про те, що необоротні активи уже зносились, але ще можуть брати участь в процесі виробництва.
Коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів. Аналіз показав, що на підприємстві спостерігається тенденція до збільшення цього коефіцієнту. Це свідчить про те, що необоротні активи забезпечені оборотними коштами. Цей коефіцієнт є більший ніж коефіцієнт фінансового ризику, а з цього слідує, що підприємство є стабільним.
Аналіз показників оцінки фінансової стійкості підприємства проводиться за двома напрямами:
1. Порівняння фактичних значень показників, які визначені на дату складання балансу, з нормативними рівнями, що дозволить сформулювати висновок про фінансову стійкість (або нестійкість) підприємства за відповідним коефіцієнтом. При цьому слід мати на увазі, що незначне відхилення фактичного рівня показників від нормативних значень не завжди свідчить про фінансову нестабільність підприємства. Висновки на основі таких порівнянь повинні бути зваженими і враховувати специфіку функціонування конкретного господарського суб’єкта.
2. Порівняння фактичних значень показників у динаміці, що дасть змогу визначити тенденції у зміні фінансової стійкості підприємства.
Абсолютні значення і тенденції зміни фінансових коефіцієнтів мають, як правило, різнопланове тлумачення. Тобто, якщо за одними показниками підприємство вважатиметься фінансове стійким, то за іншими – навпаки. З метою визначення одного з чотирьох типів фінансової стійкості підприємства використовується методика, яка базується на розрахунку системи показників забезпеченості запасів джерелами їх формування.
Отже, фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних оборотних коштів спроможне забезпечити формування запасів, не допускає невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов’язаннями (таблиця 6).
Таблиця 6 – Визначення і аналіз типу фінансової стійкості підприємства, тис. грн.
За результатами проведених розрахунків за період, можна зробити висновок про те, що підприємство в 2007–2009 роках мало кризовий стан, тобто запаси не забезпечувалися джерелами їх формування і підприємство перебувало на межі банкрутства. Починаючи з 2007 року збільшивши власні оборотні кошти та зменшивши запаси підприємство переходить із кризового фінансового стану до абсолютної фінансової стійкості.
продолжение
--PAGE_BREAK--4. Аналіз ліквідності і платоспроможності підприємства
Ліквідність підприємства – це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань. Іншими словами, ліквідність характеризується здатністю підприємства швидко погасити свої фінансові зобов’язання. Ліквідність визначається співвідношенням величини ліквідних засобів, які можуть бути використані для погашення боргів, і величини зобов’язань. За своїм змістом ліквідність підприємства означає ліквідність його балансу.
За ознакою рівня ліквідності, тобто швидкості перетворення в грошові кошти, оборотні активи (платіжні засоби) поділяються на 4 групи.
1. Найліквідніші активи. До них відносяться всі статті грошових коштів підприємства і поточні фінансові інвестиції.
2. Швидкореалізовувані активи. До цієї групи активів відносяться активи, для переводу яких в грошову форму потрібен більш тривалий час: готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, векселі були отримані. Ліквідність цих активів залежить від ряду суб’єктивних і об’єктивних чинників: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості документообігу в банках, від попиту на продукцію і її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форм розрахунків.
3. Повільно реалізовувані активи. Набагато більший термін знадобиться для перетворення виробничих запасів і витрат в незавершеному виробництві в готову продукцію, а потім в грошові кошти. Крім того, до цієї групи активів відносяться витрати майбутніх періодів, а також оборотні активи, що не увійшли до перших двох груп.
4. Важкореалізовувані активи. До цієї групи відносяться необоротні активи підприємства, вартість яких була відображена в першому розділі активу балансу.
За даними балансу зобов’язання підприємства групуються відповідно до передбачуваних термінівпогашення. Угрупування проводиться відповідно до загальновизнаних уявлень про терміновість погашення того або іншого виду зобов’язання.
Використовуючи цей критерій, зобов’язання підприємства можна згрупувати таким чином:
1. Найтерміновіші зобов’язання. До них прийнято відносити кредиторську заборгованість по придбаних товарах, роботах, послугах.
2. Короткострокові пасиви. До цієї групи відносяться короткострокові позикові кошти, поточні зобов’язання по розрахунках і інші поточні зобов’язання. Крім того, сюди слід віднести також частину пасивів, наведених в розділі другому пасиву балансу «Забезпечення майбутніх витрат і платежів», в частині сум, які плануються до виплати протягом 12 місяців, починаючи з дати складання балансу, або протягом одного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців. Таке ж обмеження відноситься і до розділу п’ятого пасиву балансу «Доходи майбутніх періодів».
3. Довгострокові пасиви. Ця група пасивів була представлена довгостроковими зобов’язаннями підприємства, відображеними в третьому розділі пасиву балансу, а також статтями другого і п’ятого розділів пасиву балансу, не віднесеними до другої групи.
Для визначення ліквідності балансу необхідно зіставити підсумки приведених груп по активу і пасиву. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо дотримується наступна рівність:
(1)
Якщо виконуються перші три нерівності в цій системі, то це вабить і виконання четвертої нерівності. Тому важливо зіставити підсумки перших трьох груп по активу і пасиву. Іншими словами, при розрахунку оцінки ліквідності балансу враховуються оборотні активи підприємства і привернуті джерела фінансування.
У випадку якщо одне або декілька нерівностей системи мають протилежний знак від зафіксованого в оптимальному варіанті, ліквідність балансу в більшому або меншому ступені відрізняється від абсолютної. При цьому теоретично недолік засобів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі у вартісній оцінці, в реальній же ситуації менш ліквідні активи не можуть замістити в повному ступені більш ліквідні.
Зіставлення підсумків першої групи по активу і пасиву, тобто Л1 і П1, відображає співвідношення поточних платежів і надходжень. Порівняння другої групи по активу і пасиву (Л2 і П2) показує тенденцію збільшення або зменшення поточної ліквідності в недалекому майбутньому. Зіставлення підсумків по активу і пасиву для третьої і четвертої груп відображає співвідношення платежів і надходженні у відносно віддаленому майбутньому.
Аналіз ліквідності підприємства показав, що воно в 2007–2009 роках не має достатньої кількості надходжень (Л1) для погашення поточних платежів (П1). А в 2008 році баланс підприємства стає відносно ліквідним. Це свідчить про те, що підприємство не може розрахуватися в поточний період часу. Проте, за рахунок реалізації дебіторської заборгованості можливе погашення короткострокових зобов’язань. Порівняння другої групи по активу і пасиву (Л2 і П2) показує тенденцію збільшення поточної тенденції в недалекому майбутньому. Зіставлення третьої групи по активу і пасиву показує, що Л3>П3, тобто заборгованість по довгостроковим пасивам погаситься за рахунок повільно реалізовуваних активів. Зіставлення підсумків по активу і пасиву для четвертої групи (Л4 та П4) відображає недостатню кількість надходжень для погашення платежів у відносно віддаленому майбутньому.
Отже, з категорією ліквідності тісно пов’язане поняття платоспроможності, яке характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати. Платоспроможність означає наявність у підприємства фінансових можливостей для регулярного і своєчасного погашення своїх боргових зобов’язань. Аналіз платоспроможності доцільно здійснювати у широкому і вузькому плані.
Для оцінки платоспроможності підприємства у широкому розумінні використовується система показників, які мають назву коефіцієнтів ліквідності (платоспроможності).
Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство має можливість негайно погасити високоліквідними оборотними активами (грошовими коштами і поточними фінансовими інвестиціями). Цей показник є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства.
Проміжний коефіцієнт покриття (інша назва: уточнений коефіцієнт ліквідності) показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство може погасити, використавши поряд з високоліквідними активами дебіторську заборгованість. Цей показник характеризує очікувану платоспроможність підприємства на період, що дорівнює середній тривалості одного обороту дебіторської заборгованості за умови своєчасного її погашення.
--PAGE_BREAK--