Міністерство освіти і науки України
Рівненський державний гуманітарний університет
Кафедра філософії та економічної теорії
КУРСОВА РОБОТА
З навчальної дисципліни
«Основи економічної теорії»
на тему: Інфляція та її особливості в Україні
Виконала: студентка IV курсу
Спеціальності «Математика. Економіка»
Факультету математики та інформатики
Іванова Вікторія Анатоліївна
Науковий керівник
Заглинська Л. В.
Рівне — 2002
План
Вступ.
Основна частина.
1. Суть, форми та причини інфляції.
1.1. Поняття інфляції.
1.2. Причини інфляції.
1.3. Причини інфляційних процесів в Україні.
1.4. Види інфляції.
2. Соціально-економічні наслідки інфляції.
3. Антиінфляційна політика: світовий і вітчизняний досвід.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б у другій половині XX ст. тією чи іншою мірою не зазнала б утрат від інфляції. Дуже гостра нині проблема інфляції і для України.
Інфляція як специфічна якість паперових грошей відома вже багато століть. Ще у 18 ст. з'явилася велика кількість наукових робіт, в яких розглядалась залежність між кількістю золота, срібла в Європі, ростом цін та розвитком виробництва. Більшість авторів стверджували, що ціни не обов'язково зростають, коли для забезпечення більших обсягів виробництва використовуються додаткові обсяги срібла та золота. І хоч сама по собі кількість грошей не має абсолютно ніякого економічного значення, процес збільшення кількості грошей в обігу може значно впливати на виробництво. Найбільш яскравими представниками доктрини «Гроші стимулюють торгівлю» були так звані паперово-грошові меркантилісти Джон Лоу з його працею «Аналіз грошей та торгівлі» (1705), Якоб Вандермет — «Гроші відповідають всім речам»(1734), єпіскоп Берклі — «Вопрошающий» (1737), які робили висновок, що повзуча інфляція може сприяти економічному зростанню, припускаючи при цьому наявність постійної ринкової нерівноваги.
Протилежні погляди на ці речі можна знайти у Кантільона в «Нарисі про природу торгівлі»(1755), що перевернув грошовий аналіз з голови на ноги, показавши, що вплив зростання кількості грошей на ціни та доходи залежить від способу попадання готівкових грошей в економіку.
Економісти XVIII-XIX ст. тлумачили інфляцію як грошове явище. Однією з найстаріших концепцій інфляції є кількісна теорія грошей, основним постулатом якої є відоме твердження англійського філософа Д. Г'юма про те, що будь-яка зміна кількості грошей в обігу веде до пропорційної зміни абсолютного рівня цін і товарів і послуг.
Iсторично склалося так, що одна з нових й, у деякому вiдношеннi, найважливiша функцiя уряду полягає в тому, щоб стабiлiзувати економiку, тобто допомагати iй забезпечувати повну зайнятiсть ресурсiв i стабiльний рiвень цiн. Перед вченими-економiстами стоїть завдання глибоко й конкретно вивчати явища i тенденцiї у розвитку свiтової економiки. Одне з перших мiсць посiдає аналiз iнфляцiї та факторiв, що iї обумовлюють.
У процесi розвитку сучасної змiшаної економiки ступiнь державного втручання, а у рамках останнього — вибiр адекватної макроекономiчної полiтики, що дозволяє запобiгти зростанню iнфляцiї та безробiття, мають особливе значення.
Жодна з вiдомих нинi ринкових економiчних систем не функцiонує стихiйно. Всi вони являються об'єктами державного регулювання. При цьому напрямок й форми державного втручання змiнюються вiдповiдно до ситуацiї, що склалася у економiчнiй системi.
Манiпулювання податками й розмiрами видаткiв бюджету, контроль за цiнами є одними з головних iнструментiв, за допомогою яких уряд може сприяти подоланню безробiття та iнфляцiї.
В данiй роботi розглядаються деякi питання, пов'язанi iз стримуванням iнфляцiйних процесiв в економiцi. За своїм змiстом робота роздiлена на такi частини: у першому та другому пунктах аналiз зосереджений на механiзмi iнфляцiї та на iї наслiдках як у соцiальнiй, так i в економiчнiй сферах; у третьому пункті дана характеристика антиiнфляцiйної полiтики.
Основна частина.
1. Суть, форми та причини інфляції.
1.1. Поняття інфляції.
Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов'язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов'язана.
Термін інфляція (від лат. Inflatio — надування) вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861 — 1865 рр. і означав процес збільшення паперово — грошового обігу. В ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і в Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в ХХ столітті відразу після після першої світової війни.
На початок 90-х років ХХ сторіччя не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. У класичній економічній теорії інфляція трактується як частина теорії грошей. Вона є процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної спроможності грошей. Дж.М.Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії.
Мілітаризм, який прийшов на зміну кейнсіанській теорії у 80-х роках вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною макроекономічної теорії. «Під інфляцією, — пише М.Фрідмен, — я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції». Це положення переконує в тому, що причини інфляції — у сфері обігу. А тому допускається обмеження впливу держави в процеси суспільного відтворення.
На противагу цьому в кейнсіанських теоріях під інфляцією розуміється надмірний попит, причини якого — як на стороні пропозиції, так і попиту: «В разі якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшилася, має місце інфляція». [3,282]
Де б не розпочалася дія інфляційних факторів — чи у виробництві, чи у сфері державних фінансів, чи у грошово-кредитній сфері — інфляційне зростання цін супровожується збільшенням грошової маси. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції в її класичному вигляді.
Інфляція — це процес зростання загального рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші «дешевіють», а ціни набувають тенденції до зростання. Iнфляцiя виникає в разi, якщо суспiльство намагатиметься витрачати бiльше, нiж дозволяють виробничi потужностi економiки. Коли сукупнi витрати перевищують обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувається пiдвищення рiвня цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить iнфляцiйний характер. У цьому разi уряд зобов'язаний лiквiдувати надлишковi витрати. Вiн може цього досягнути головним чином через скорочення власних видаткiв, а також пiдвищенням податкiв з метою скорочення доходiв приватного сектору. Інфляція є тонке соціально-економічне явище, породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція — одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.
Інфляція визначається такими показниками:
Рівень інфляції = Індексу цін
Рівень інфляції показує як змінилися ціни в національній економіці за певний період.
Індекс цін = ціна ринкового кошика певного року/ціна ринкового кошика базового року * 100%.
Ринковий кошик — фіксований набір товарів і послуг, який приймається за масштаб цін для виміру динаміки цін.
Базовий рік — це рік у порівнянні з яким ми хочемо побачити зміну цін. [10,62-63]
Темп інфляції показує прискорилася чи уповільнилася інфляція за певний період.
Темп інфляції = індекс цін певного року — індекс цін базового року / індекс цін базового року * 100%.
1.2.Причини інфляції.
Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть підніматися в наслідок змін в динаміці виробничої праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в динаміці виробництва, монополізації ринку, державного регулювання економіки, введення нових податків, зміна конюктури ринку, дія зовнішньо економічних зв'язків, стихійних лих і т.д. Одже ріст цін викликиється різними причинами. Але не всякий ріст цін — інфляція.Серед вище згаданих причин росту цін важливо виділити справді інфляційні.
Так ріст цін, пов'язаний з циклічними коливаннями конюктури, не можна назвати інфляційним. По мірі проходження різних фаз циклу буде мінятися і динаміка цін. Їх підвищення в період буму і змінюється їх падінням в фазах кризи й депресії і знову ростом в фазі пожвавлення. Підвищення продуктивності праці, при інших незмінних умовах, повинно привести до зниження цін. Стихійні лиха не можуть бути причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в результаті повені в якій-небуть місцевості зруйновані будівлі, то, очевидно зростуть ціни на будівельні матеріали. Це буде стимулювати виробників будівельних матеріалів розширити пропозицію своєї продукції і по мірі насичення ринку ціни почнуть падати. [4,272]
Що ж можна віднести до дійсно інфляційних причин росту цін? Назвем найважливіші із них.
По — перше, це диспропорційність, або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дифіциті держбюджету. Якщо цей дифіцит фінансується за рахунок активного використання «друкарського верстата» це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції.
По — друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов'язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національного багатства. Одночасно військові витрати створюють додатковий платоспроміжний попит, що веде до збільшення грошової маси без відповідного товарного покриття, збільшення військових витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу.
По — третє, з зростанням «відкритості» економіки тієї чи іншої країни, все більшим втягуванням її в мирогосподарські зв'язки збільшують небезпечність " імпортованої" інфляції.
По — четверте, інфляцію спричиняє зростання витрат на одиницю продукції. Що означає зменшення прибутків і обсягу продукції, який фірми готові запропонувати за даного рівня цін. Зменшується пропозиція товарів і послуг, і саме витрати спричиняють підвищення цін.
Безліч причин інфляції відмічається в практично у всіх країнах. Але комбінаційна залежність їх від конкретних економічних факторів.
1.3. Причини інфляційних процесів в Україні .
Інфляційні процеси протягом 1991 — 1993 рр набули в Україні найвищих темпів серед інших пострадянських держав. Пояснити це можливо не лише станом структурної розбалансованості економіки, нераціональним співвідношенням галузей, продукуючих на виробничий та споживчий ринки. Інфляційні процеси в Україні були спричинені їх багатофакторним характером, об'єктивними негараздами перехідної економіки, в тому числі значною мірою залежністю від зовнішнього енергопостачання. [8,53]
За данними Кабінету Міністрів України у 1994- 1995 рр. інфляція в Україні приблизно на 86% визначалась збільшенням обсягів грошової маси і швидкістю її обігу та на 14 % — зниженням обсягів виробництва. Насправді цей вплив є більш багатобічним і глибоким. Він діє також через співвідношення попиту і пропозиції, експорту й імпорту, валютний курс тощо.
Серед чинників та факторів інфляції в українській економіці слід назвати наступні:
· невиважена первинна емісія;
· структурні перекоси у матеріальному виробництві та ціновій політиці;
· затратність економіки та непродуктивні витрати окремих виробництв;--PAGE_BREAK--
· значна руйнація товаропродукуючої сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків;
· від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі та неконтрольований експорт;
· доларизація економіки.
Швидке поглиблення інфляції від прихованої до гіперінфляції протягом 1991-1993рр, було зумовлено, з одного боку, вкрай незадовільною структурою виробництва, його низькою ефективністю, падінням темпів росту, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого — нарощуванням дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів та збереженням на попередньому рівні або зростанні державних витрат. Результатом цього стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції становили:
· у 1992 році — 1308,0%;
· у 1993 році — 4834,9%;
· у 1994 році — 992,0%;
· у 1995 році -253,5% [11,33]
Серед факторів інфляції в Україні неможливо не назвати «шок пропозиції» — різке зростання світових цін, зокрема на енергоносії, сировину. Порушення постачання енергоносіїв в Україну, її енергозалежність від зовнішніх надходжень нафти та газу, передусім, з Росії та Туркменістану призвели до зростання цін на енергоресурси ( з 1991 по 1994 рр. ціни на нафту зросли у 146 тис. разів, на газ- у 64,2 тис. разів) на внутрішньому ринку та до зростання зовнішньої заборгованості. Так, станом на 1 січня 1994 року кредиторами України були 11 республік колишнього СРСР. При цьому заборгованість перед Росією становила 79,3 % і була найбільшою. [12, 11]
Невиважена грошова емісія — ще одна причина інфляції в Україні. Якщо в економіку викидається певна сума грошей, не забезпечених товаром, то цей розрив компенсується ростом цін і відповідно посиленням інфляції. За повідомленням Міністерства статистики України, «емісія грошей за 1993 рік збільшилася у 25 разів і становила 123 трлн. карбованців, у тому числі за четвертий квартал — 7,5 трлн. крб., а лише за грудень — 3,8 трлн- крб».
Збільшення суми, незабезпеченнх товарною масою, грошей в українській економіці було пов'язане з покриттям готівкового попиту, бюджетними дотаціями, кредитуванням виробників та споживачів (включаючи і явних банкрутів). Грошові емісії в українській економіці 1992 — 1993 рр. були інфляційним фактором ще й тому, що сприяли падінню валютного курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют. Це, у свою чергу, призвело до того, що український карбованець не виконував класичних грошових функцій. Більш сильна іноземна валюта витісняла національні гроші. Тобто почалося обертання такої валюти, як долар. Станом на 1.08.1994 року питома вага національної валюти становила 86,5 %, іноземної валюти- 13,5 %. Станом на 1.01.1995 р. відповідно- 68,6% і 31,4%. [15,3]
Надмірний рівень інфляції у 1993 р. змусив уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політика НБУ будувалася, орієнтуючись на приборкання інфляції. Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу (скорочення видатків бюджету, обмеження грошової емісії). Якщо у IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4 %, то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4 %, а в II кварталі — до 5,0 %. Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації певних проявів інфляції. Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції — інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва Падіння обсягів виробництва зберігалося на підприємствах усіх провідних галузей.
Отже, можна зробити висновок, що просте обмеження грошової маси хоча и гальмує динаміку цін, але водночас гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобов'язань.
У відповідності до Наказу Президента, постанови Кабінету Міністрів та Національного Банку з 1 по 16 вересня 1996 року в Україні було проведено грошову реформу: введено в загальний обіг єдину національну одиницю — гривню. Основною передумовою введення гривні вважають певною мірою успішне проведення рестрикційної грошово-кредитної політики, що призвела до зниження рівня інфляції. Якщо в 1994 р. рівень роздрібних цін зріс у 5 разів, то в 1995 р.- лише у 2,8 рази. У 1996 році, «напередодні реформ», темпи інфляції склали: у травні, червні- 1%, серпні- 5,7%, у вересні- 2%. [13]
За даними Держкомстату, інфляція в Україні (зростання цін споживчого ринку) у лютому 2000р. становила 3,3% (тоді як у січні — 4,6%). Так що прогноз Міністерства економіки відносно зниження її темпів у лютому до 2% не виправдався. Індекс споживчих цін у січні-лютому поточного року становив 108,1%, тоді як за аналогічний період 1999 року — 102,5% і 1998 року — 101,5%. Рівень інфляції в Україні в 1999 році становив 19,2%, в 1998 році — 20%.
Як ми могли побачити, інфляційні процеси в Україні з часу отримання нею незалежності й до сьогоднішнього моменту були спричинені цілим комплексом факторів.
1.4. Види інфляції.
Тепер ми можемо розглянути різні види інфляції:
І. За формами виявлення розрізняють:
· подавлену (приховану) інфляцію- коли знецінення грошей відбувається без відкритого росту цін. Ціни утримуються на фіксованому рівні за допомогою адміністративних заходів. Якщо попит перевищує товарообіг в 2 р., це означає, що рівень отоварення грошової одиниці не перевищує 50%, тобто вона знецінюється. Така інфляція є незмінною супутницею планової економіки (в колишньому СРСР в кінці 80-х товарне забезпечення кожного карбованця отриманої зарплати коливалося в межах 40-60 коп., а в 1991 р. товарна конвертованість знизилася до 28 коп.) Основною формою вияву такої інфляції є загострення дефіциту, коли купівельна спроможність грошей падає у зв'язку з неможливістю придбати потрібні товари. Іншою формою подавленої інфляції є приховане підвищення цін, що виявляється в погіршенні якості товару при незмінній ціні, «вимиванні» товарів дешевого асотрименту, продажі старих товарів під новою маркировкою і відповідно за більш високими цінами.
· відкриту- інфляцію, що виявляється безпосередньо в рості цін.
ІІ. За темпами інфляції розрізняють:
· повзучу- темпи якої не перевищують 10% на рік. За помірної
інфляції ціни відносно стабільні.
· галопуючу- темпи росту цін досягають 10-100% на рік, це в
· гіперінфляцію- річні темпи приросту цін перевищують 100% Вона веде до астрономічного зростання кількості грошей в обігу і як наслідок катастрофічного зросту цін на товари. На щастя, гiперiнфляцiя трапляється досить рiдко. Вона мас мiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди, що йдуть за вiйнами i революцiями. Гiперiнфляцiя сучасного перiоду характерна для краiн, що здiйснювали революцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринковоi економiки; в Польшi цiни зростали бiльш як на 1000% щороку в 1989-1990 рр. [ 4,272]
ІІІ. За факторними формами інфляції теорія грошей розрізняє такі її види:
Інфляцiя попиту спостерiгається, коли сукупний попит зростас швидше за виробничий потенцiал економiки, пiдносячи цiни, щоб зрiвноважити пропозицiю i попит.Ця інфляція викликає надлишок грошей, доходiв й попиту. Надлишок грошей виникає внаслідок зростання сукупних грошових витрат підприємств, державних і домашніх господарств. Попит в країні в цілому виявляється більшим сукупної пропозиції товарів і послуг, а це неминуче веде до зростання рівня цін. Поступово зростання попиту пiдштовхує розвиток сукупної пропозицiї. Для цього стану економiки притаманне повнiше використання ресурсiв, а тому iх запаси поступово скорочуються i вони стають дорожчими. Починається зростання цiн, тобто iнфляцiя.
Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицii, спостерiгається в тому випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю продукцii, тобто середнi витрати за данного обсягу виробництва. Збiльшення витрат на одиницю продукцiї в економiцi скорочує прибутки й обсяг продукцii, який може бути запропонований за iснуючого рiвня цiн. Внаслiдок цього зменшусться сукупна пропозицiя товарiв та послуг, що, в свою чергу, пiдвищус рiвень цiн. Таким чином, витрати, а не попит збiльшують цiни. Два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат, — це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергію.
Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається процентна ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам.У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару.
Існує також очікувана і неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який небуть період часу і вона як правило є прямим результатом діянь влади. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним скачком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту. Але у випадку коли раптовий скачок цін відбувається в економіці не зараженій інфляційними очікуваннями, то виникає так званий «ефект Пігу»- різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. В наслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги. [3,285]
2. Соціально-економічні наслідки інфляції.
Головними соцiально-економiчними наслiдками iнфляцiї є: перерозподiл доходiв, прихована державна конфiскацiя грошей у населення через податки, прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння реальної процентної ставки на капiтал, падіння рівня життя народу.
Основний розподiльчий вплив iнфляцiї виникає через вiдмiнностi у активах (все, що має грошову вартість) i пасивах (борги), якими володiють люди. Для iндивiда, що отримав позику i має вносити по нiй щорiчний (або щомiсячний) платiж згiдно зi ставкою проценту, iнфляцiя фактично є моментом позитивним. Наприклад, позичено 100 000 долл. для купiвлi будинку i щорiчнi платежi по закладнiй становлять 10 000 долл. У разi пiдвищення цiн у 2 рази, тобто наявностi iнфляцiї, платежi по закладнiй нiяк не змiняться i будуть становити тi ж самi 10 000 долл. за рiк, хоча кiлькiсть благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвiчi.* Боржник при цьому тiльки виграє, оскiльки реальний процент за використання капiталу зменшився наполовину.
В цiлому непередбачена iнфляцiя перерозподiляє багатство вiд кредиторiв до боржникiв, а непередбачене зниження темпiв iнфляцiї дає протилежний ефект.
Iнфляцiя є головним чинником, що впливає на вiдсотковi ставки, оскiльки пiд iї дiєю змiнюється купiвельна спроможнiсть грошових одиниць i зменшусться реальна прибутковiсть iнвестицiй.
Окрiм перерозподiлу доходiв iнфляцiя впливає на економiку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив справляється на рiвень обсягу виробництва в цiлому. Тут слiд зауважити, що безпосереднього зв'язку мiж цiнами i обсягом виробництва немає. Збiльшення сукупного попиту збiльшує i цiни, і обсяг виробництва.
Загальні негативні наслідки інфляційних процесів:
1. Посилення диспропорцій в економіці, дезорганізація господарських зв«язків, виникнення кризи фінансів, значна активізація спекуляцій, посилення злочинності;
2. Зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень, поглиблення майнової нерівності. У США, наприклад, монополісти внаслідок інфляції щорічно привласнюють до 70 млрд. долл., в Україні лише в 1992-1993рр.ціни зросли в 2569 разів, а грошові доходи населення — тільки в 559 разів. У 610 разів знецінилися вклади громадян в ощадбанку;
3. Зниження стимулів до продуктивної діяльності, гальмування науково- технічного процесу.
4. Відкрита інфляція призводить до зростання витрат на одиницю продукції; скорочення прибутків; зменшення випуску товарів, що кінець-кінцем спричиняє зростання цін. Проте відкрита інфляція не руйнує механізму ринкового саморегулювання економіки: поступово збільшуються інвестиції, зростають обсяги виробництва.
5. Придушена інфляція супроводжується розривом між адміністративно встановленими цінами і ринковими (як правило, вищими); відпливом товарів у тіньову економіку, посиленням її; зростанням дефіциту, збільшенням черг; збагаченням ділків тіньової економіки.
Серйознi загрози для нацiональної економiки, що створює iнфляцiя, мають як внутрiшнiй, так i зовнiшнiй прояв. У разi iнфляцiї витрат, країни, економiка яких залежить вiд зовнiшньоi торгiвлi перш за все промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнi ринки, якщо цiни та витрати в цих країнах зростають швидше, нiж в iнших краiнах. Таким чином, проблема стабiлiзацiї цiн тiсно пов'язана з питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшних ринках. [16,273]
3. Антиінфляційна політика: світовий і вітчизняний досвід.
Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцiї антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику (використовує державний бюджет, податки і урядові видатки). Це заходи або безкомпромiсної боротьби з iнфляцiєю, або адаптацiї, пристосування до життя в умовах iнфляцiйної нестабiльностi. Перший метод реалiзується шляхом змiн у системi оподаткування (як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий -це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцiї. До того ж необхiдною є повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцiї. Адаптацiйна полiтика має свої недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцii. [2,22] продолжение
--PAGE_BREAK--
Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєю цi методи використовуються комплексно, що дає бiльш виражений ефект, i дозволяє пом'якшити труднощi, припадаючi на долю економiки країни.
а) Методи антиiнфляцiйного оподаткування
В процесi стримування iнфляцiї податки вiдiграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.
Негативний вплив iнфляцii на податкову систему, змусив багато країн «iндексувати»(індексація — це механізм, який забезпечує регулювання заробітної плати і платежів відповідно до рівня інфляції) податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричинясться iнфляцiєю. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США. Однак, індексацію не можна розглядати як метод боротьби з інфляцією. За допомогою індексації можна лише послабити або уникнути окремих негативних наслідків інфляції, але не можна знизити її темпи.
Використання «стримуючої» податково-бюджетної полiтики є одним iз шляхiв усунення загрози iнфляцii. Державний бюджет на наступний рiк може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень поєднувалося iз збiльшенням чистих податкiв, компенсуючи очiкуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторi економiки.
Таке корегування цiн державою за допомогою податковоi системи вiдноситься до непрямих методiв контролю за цiнами.
б) Регулювання цiн в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi
Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цiнами, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.
Пiд контролем над цiнами розумiють будь-яку послiдовнiсть цiлого ряду заходiв — вiд помiрних обмежень до примусового встановлення верхнiх границь зростання цiн, що проводяться у рамках економiчної полiтики.
Одним з пiдходiв є перевiрений у свiтовiй практицi метод тимчасового заморожування цiн й надалi їх часткового перегляду. Вiн полягає у забороненнi пiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу. За граничний рiвень цiн може бути прийнятий той, що iснував на протязi базового перiоду перед «заморожуванням». При цьому пiдвищення цiн вважається допустимим, якщо, наприклад, воно було пов'язано з ростом цiн на iмпортнi вироби ( тобто коли збiльшення витрат неможливо контролювати); недопустимим — якщо його причиною стало невиправдане пiдвищення зарплати, що стимулювало пiдприємцiв самим обмежувати зростання заробітної плати.
Заморожування цiн дозволяс долати iнфляцiйнi очiкування населення, господарюючих суб'єктiв, кредитної cистеми, внести деяке заспокоєння в економiку.
Поряд з вище зазначеними способами боротьби з інфляцією, існують ще й такі:
Коли інфляція досягає велетенських масштабів і купівельна спроможність грошової одиниці практично дорівнює нулю, неминучою стає нуліфікація грошей — різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними. Прикладом може бути СРСР під час проведення грошової реформи у 1922-1924рр., коли один новий карбованець обмінювали на 50 млрд. старих; Німечинна під час грошової реформи 1924р., коли одну нову марку обмінювали на 1трлн. старих. У 80-ті роки чимало країн, у тому числі США, Велика Британія та інші, здійснювали політику дезінфляції (стримувальна макроекономічна політика). Суть цієї політики полягає в тому, що для зниження рівня інфляції уряд штучно організовує спад в економіці. Економісти часто обчислюють коефіцієнт дезінфляційних утрат, який показує відсоток річного реального ВВП, котрий потрібно принести в жертву задля зниження інфляції на 1%. Численні дослідження свідчать, що затрати на зменшення рівня інфляції різняться в окремих країнах. У США, наприклад, щоб зменшити інфляцію на 1%, треба скоротити ВВП приблизно на 4%, тобто приблизно на 220млрд. у цінах 1990року. У 1996-1998рр. в Україні вдалося різко знизити рівень інфляції завдяки суворому контролю за кількістю грошей в економіці та зменшенню дефіциту державного бюджету. [4,273]
Отже розвинуті країни світу нагромадили значний досвід проведення антиінфляційної політики. Основними заходами у боротьбі з інфляцією, передусім з галопуючою і гіперінфляцією, є:
1. регулювання попиту і пропозиції;
2. індексація доходів;
3. впорядкування державних фінансів (контроль за цінами та заробітною платою, скорочення бюджетного дефіциту);
Крім цих заходів, слід проводити активну амортизаційну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державному секторі.
Якщо пропозиція вища від платоспроможного попиту, а виробництво ВНП перевищує оптимальну величину, держава повинна домагатися зниження сукупного попиту. Для цього їй необхідно збільшити податки на прибуток, скоротити державні витрати, збільшити плату за надання кредитів і, отже, зменшити грошову масу. [16,274-275]
Особливе місце в антиінфляційній стратегії займає раціоналізіція зовнішньоекономічних зв«язків країни. Зовнішньоекономічна політика має спрямовуватися на досягнення рівноваги у торгівлі товарами і послугами шляхом підтримання експортних галузей та захисту національного виробника. Водночас уряд і центральний повинні проводити валютну політику, яка б підтримувала стабільний курс національної валюти і не стимулювала зростання імпорту. [7,14-15]
Антиiнфляцiйна полiтика України у 1992-1996 рр.
Найбiльш iстотним негативним явищем в економiцi України на етапi iїринкового реформування виявилася iнфляцiя.
Перiод 1992-1994 рр. характеризується надзвичайно високим рiвнем iнфляцiї, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприємств.
За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцiї в Українi в другiй половинi 1993 р. був найвищим у свiтi.
Якщо в 1992 р. iї рiвень зрiс у 21 раз, то за 1993 р. — у 103 рази. I хоча в 1994 р. рiвень iнфляцiї дещо знизився, однак сталося це не в результатi проведення комплексних реформ i якiсних змiн у системі державних фiнансiв та запровадження цiнової лiбералiзацiї, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованостi бюджету.[9]
До числа iнфляцiйних факторiв, що мали мiсце протягом останнiх рокiв, належать:
а) надвисоке пiдняття цiн на енергоносiї та основнi види сировини й матерiалiв;
б) збiльшення наявної грошової маси за рахунок додаткової емiсiї грошей;
г) зростання безготiвкового обiгу як наслiдок кредитування низькорентабельних та збиткових пiдприємств;
д) монопольне цiноутворення в умовах монополiзацiї бiльшості видiв промислового виробництва, що веде до диктатного пiдвищення цiн виробниками, оскiльки споживачi позбавленi вибору i вiдсутнiй стримуючий контроль за цiнами.
Спочатку нашiй економiцi була властива iнфляцiя витрат, оскiльки випереджаючими темпами зростали цiни енергоносiїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиля пiдвищення цiн починалася з палива та сировини. Перiодичне випереджаюче пiдвищення цiн на енергоносiї було iмпульсом для загального зростання цiн й iнфляцiї.
Пiдвищення пiдприємствами цiн на власну продукцiю, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку iнфляцiйних процесiв. Склалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення витрат (i в тому числi зарплати), яке вимагає збiльшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чином iнфляцiя в Україні являє собою поєднання iнфляцiї попиту та iнфляцiї витрат, що значно ускладнює здiйснення антиiнфляцiйної полiтики.
До листопада 1995 року рiвень цiн порiвняно з груднем 1990 року зрiс в Украiнi у 37 тисяч разiв. Водночас з зростанням цiн вiдбувалося падiння валютного(долларового) курсу українського карбованця. Оптовi цiни особливо швидко зростали у паливнiй i хiмiчнiй промисловостi, електроенергетицi, чорнiй металургiї та машинобудуваннi, а з роздрiбних цим характеризувалися цiни на продукти харчування, якi протягом багатьох десятирiч були штучно заниженi й дотувалися з держбюджету. Взагалi ранiше роздрiбні цiни в Українi нiколи не зростали такими темпами, i це викликало справжнiй шок у основної маси населення.[17,9;6,9]
Випереджаюче зростання оптових цiн руйнує безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навiть припиняючи iнвестицiйнi процеси. Водночас, хоча й повiльнiшi, але теж досить бурхливi темпи зростання роздрiбних цiн руйнують соцiальну сферу, пригнiчують економiчнi iнтереси людей до активноi пiдприємницької та трудової дiяльностi, тобто дiють у тому ж самому негативному напрямi.
В цих умовах монетарна полiтика НБУ перетворилася на потужний iнфляцiйний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефiцит найпростiшим шляхом-емiсiєю вiдповiдної маси грошей. Вони були направленi на покриття готiвкового попиту, бюджетнi дотацiї, кредитування виробникiв i споживачiв (включаючи i явних банкрутiв). Тiльки у першому кварталi 1993 р. для пiдтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пiльгових кредитiв й бiля 3 трлн. крб. фiнансової допомоги. Величезної кредитної допомоги потребували й iншi галузi народного господарства — в березнi того ж року їм було надано кредит у 606 млрд. крб. для проведення залiку взаємних боргiв. Загальна сума емiсiї готiвки за сiчень-квiтень 1993 р. досягла 598,3 млрд. крб., що у 10 разiв перевищувало емiсiю за такий же перiод 1992 р.
Цiнова та iнфляцiйна спiраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому пiврiччi знову пiшла вгору. До кiнця 1993року коли iнфляцiйна спiраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушенi були додатково випустити в обiг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цiн. Девальвацiя карбованця набула катастрофiчного характеру. В листопадi уряд адмiнiстративно запровадив його фiксований курс, що пiдхльоснуло активнiсть тiньового валютного ринку. [11,25]
Отже, у 1992-1994 рр. в Українi проводилася помилкова економiчна полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економiчну систему краiни.
При цьому уряд застосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи: обмеження фондiв споживання пiдприємств i регулювання цiн. Адмiнiстративний контроль цiн було введено Указом президента „Про заходи щодо стримування темпiв зростання цiн“. Згiдно з ним пiдприсмства всiх форм власностi могли пiдвищувати оптовi цiни на продукцiю тiльки у разi зростання витрат на виробництво, яке не залежить вiд iхньоi господарськоi дiяльностi. Цим же Указом вводилося обмеження розмiру надбавки для торговельних i постачальницько-збутових пiдприсмств у розмiрi не бiльше 55% вiд цiни виробника. Але, як свiдчать наслiдки, цi заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, цiни тодi вже досить надiйно вийшли з-пiд державного контролю, i знову пiдпорядкувати їх системi жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондiв споживання, то це мало б сенс тодi, коли було б що обмежувати.
Серед найбiльш негативних наслiдкiв того перiоду слiд вiдмiтити:
-серйозне порушення виробничої та фiнансової систем функцiонування економiки;
-пiдiрвання схильностi до заощадження практично у всiх економiчних агентiв;
-руйнування на цiй основi системи забеспечення вiдтворюючих процесiв в економiцi;
-надмiрну диференцiацiю населення, окремих галузей й регiонiв за рiвнем доходiв.
Висновки
Інфляція настає тоді, коли загальний рівень цін зростає, а купівельна спроможність грошей зменшується. Залежно від темпу зростання цін розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію.
Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих країн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.
Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом.
Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов'язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв'язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.
Серед головних причин інфляції виокремлюють, по — перше зростання грошової маси вищими темпами порівняно зі зростанням національного продукту. Якщо центральний банк країни з економічних або з політичних обставин швидко збільшує грошову масу в національній економіці, то неминуче розвивається інфляція попиту. По — друге, дефіцит державного бюджету. По — третє, важливим джерелом інфляційного процесу є мілітаризація економіки. По — четверте, монополії та необгрунтовані привілеї. По — п»яте, структурні диспропорції в національній економіці. Нарешті, інфляційний процес розвивається і під впливом інфляційних очікувань.
У станi iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення «попит-пропозицiя» може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацiї i оздоровлення економiки. Незважаючи на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовлясться вiд впливу на цiни, суттево посилюючи його в кризовi для нацiональноi економiки перiоди.
Вихiд з кризового стану для економiки будь-якої країни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцii та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це найважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що, в свою чергу, має забеспечити вiдродження виробництва. Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв'язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище ті господарюючі суб'єкти, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризи економiки i виходу з неї.
У 90-х роках у країнах з перехідною економікою темпи зростання інфляції були найвищими у світі. Ці темпи вдалося знизити до рівня 20-40% в останні роки. Інфляція в Україні у 90-х роках була результатом одночасної дії багатьох чинників. Лібералізація цін у 1992р. перетворила приховану інфляцію у відкриту. Знецінення національної валюти і зростання попиту на іноземну валюту підживлювало інфляцію витрат. У 1993р. в Україні було здійснено кілька спроб приборкати інфляцію через припинення грошової емісії. Застосування у першій половині 1994р. адміністративних заходів для приборкання інфляції дещо уповільнило темпи зростання цін, але спричинило катастрофічне падіння обсягу національного виробництва. Правильні заходи для приборкання інфляції почали здійснювати у другій половині 1994р. Стрижнем програми стабілізації цін було приборкання інфляційних очікувань.Продумана стабілізаційна політика уряду і НБУ дала змогу успішно здійснювати грошову реформу і забезпечити в останні роки прийнятні темпи інфляції.
Важливу роль в стабілізації економічної ситуації та приборканні інфляційних процесів в економіках перехідного періоду відіграє держава. Серед основних стабілізуючих заходів мають бути:
· регулювання системи оподаткування (зниження податків і стимулювання виробництва)
· розвиток ринку цінних паперів
· обмеження бартерних операцій
· відмова НБ від прямого кредитування бюджетного дефіциту та неперспективних підприємств (підприємств-банкуртів)
· запровадження комерційних платіжних інструментів (чеки, векселя)
· виплата заборгованостей по зарплатам, ін.
Саме від реалізації цих та інших заходів залежить успішний розвиток тієї чи іншої країни та її інтеграції в світове суспільство в якості рівноправного члена.
Список використаної літератури
1. Башнянин Г.І. Національна і реальна інфляція.// Фінанси України. — 1997. — №10. — с.19.
2. Братищев І. Антиінфляційна політика: Механізм реалізації// Економіст.- 1995. — №3. — с.22.
3. Ватаманюк З., Панчишин С. Економічна теорія: Макро- і мікроекономіка: Навчальний посібник. — Київ: Видавничий Дім Альтернативи, 1999. — с.281-294.
4. Ватаманюк З., Панчишин С. Економіка: Навчальний посібник. — Київ: Либідь, 1999. — с.270-273.
5. Гальчинський А.С., Єщенко П. Основи економічної теорії. — Київ: Либідь, 1995.
6. Гальчинський А.С. Особливості інфляційного процесу в Україні file://Трибуна. — 1994. — №7-8. — с.9.
7. Галицька О. Гривню відпустили // Галицькі контракти. — 2002. — №3. — с.14-15.
8. Економічна доповідь Президента України.- 1994.
9. Економічна доповідь Президента України.- 1995.
10. Заглинський А.О., Матусевич М.К. Політична економія: Навчальний посібник. — Рівне: Волинські обереги, 2000. — с.55-65.
11. Ковальчук Т., Коваль М. Основні чинники інфляції в Україні // Економіка України. — 1996. — №3. — с.31-40; №4. — с.22-31.
12. Ковальчук Т., Коваль М. Основні чинники та фактори інфляції в Україні // Фінанси України. — 1998. — №10. — с.10-12.
13. Проведення грошової реформи // Фінанси України. — 1997. — №2.
14. Коротченко А. Деякі джерела інфляції та рекомендації щодо їх усунення // Економіка України. — 1995. — №1. — с.83.
15. Лукінов І. Інфляційна політика, її руйнівні наслідки і шляхи її подолання // Економіка України. — 1994. — №1. — с.3.
16. Мочерний С.В. Основи економічних знань. — Київ: Академія, 2001. — с.270-275.
17. Савчук М. Інфляція в Україні: витоки і сучасний стан // Економіка України. — 1994. — №2. — с.9.