договір міни

ДОГОВІР МІНИ Поняття та умови договору. Поняття та види договору (стаття 626 Цивільного кодексу України) 1. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. 2. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утримання від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного

обов’язку щодо першої сторони. 3. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. 4. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. 5. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. 1. Цивільно-правовий договір є основною правовою формою, що опосередковує рух цивільного

обороту: переміщення матеріальних цінностей, виконання робіт, надання послуг тощо. Саме договору належить чільне місце у системі підстав виникнення цивільних прав і обов’язків. Категорія “договір” використовується і в інших галузях законодавства (наприклад, у трудовому – трудовий договір), але там ця категорія має власне правове регулювання, і цивільно-правові норми можуть застосовуватися щодо неї лише за умови,

якщо це прямо передбачено законодавством. Частина перша статті, що коментується, визначає цивільно-правовий договір як домовленість (угоду) двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Отже, договір є правовою формою (засобом) узгодження волі двох чи декількох сторін, спрямованої на досягнення певного правового результату. За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір

є правочином. Категорії “правочин” і “договір” співвідносяться між собою як загальне ф окреме: будь-який договір є правочином, але не всякий правочин є договором. Договорами є лише дво- чи багатосторонні правочини, тоді як до правочинів належать також і дії однієї особи, спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків ¬¬– односторонні правочини. Отже на договори поширюються загальні положення щодо дво- та

багатосторонніх правочинів, передбачені главою 16 ЦК. Водночас, договір є й основною підставою виникнення зобов’язальних правовідносин і найбільш поширеним видом зобов’язальних правовідносин як таких і, отже, на нього поширюються загальні положення щодо зобов’язань, встановлені розділом 1 книги 5 ЦК. 2. Якщо у договорі одна сторона наділена лише правом вимоги до другої сторони, а

інша – лише обов’язком відносно першої, то такий договір є одностороннім, тобто таким, що зобов’язує лише одну сторону. До односторонніх договорів належать переважно так звані реальні договори, тобто такі, що вважаються укладеними лише з моменту іншої певної дії (наприклад, договори довічного утримання, позики тощо). Отже, в односторонньому договорі одна сторона лише кредитором, а

інша – лише боржником. 3. Більшість цивільно-правових договорів є двосторонніми, тобто таким, у яких кожна із сторін має як права, так і обов’язки відносно другої сторони. Так, наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати покупцю певну річ і має право вимагати від покупця сплати покупної ціни, а покупець навпаки, зобов’язаний сплатити продавцю визначену договором грошову суму

і кредитором і боржником: кредитором – відносно того, що вона має право вимагати від другої сторони, і боржником – відносно того, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони. Права і обов’язки сторін у двохсторонніх договорах завжди взаємопов’язані між собою, є зустрічними: те, що для однієї сторони є обов’язком, складає зміст права вимоги другої сторони. Отже, поки одна сторона не виконає свій обов’язок,

інша сторона не може реалізувати своє право. 4. Багатосторонніми називаються договори, що укладаються більш ніж двома сторонами. До багатосторонніх належать, наприклад договір простого товариства. Особливістю багатосторонніх договорів є те, що у них, як правило, відсутня зустрічність прав і обов’язків сторін. Обов’язки кожної сторони у більшості випадків спрямовані не на задоволення прав інших сторін, а на задоволення прав інших сторін, а на досягнення певної спільної мети.

Загальні положення про договір, встановленні розділом 2 книги 5 ЦК, застосовуються за умови, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Багатосторонні договори не слід змішувати з односторонніми чи двосторонніми договорами з множинністю осіб. Так, наприклад, у договорі майнового найму (оренди) на стороні наймодавця, на стороні наймача або на обох сторонах може бути не по одній особі, а по дві чи більше осіб.

Але від цього договір майнового найму не стає багатостороннім договором, оскільки сукупність осіб на кожній із сторін виступає як єдине ціле, як одна сторона. 5. Відплатним є договір, у якому обов’язку однієї сторони здійснити певні дії відповідає зустрічний обов’язок другої сторони щодо надання матеріального чи іншого блага. Відплатність у договорі може виражатися у переданні грошей, речей, наданні зустрічних

послуг, виконанні роботи тощо. У безвідплатному договорі обов’язок надання зустрічного виконання другою стороною відсутній. Частиною 5 статті, що коментується встановлюється важливе загальне правило, згідно з яким будь-який договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті самого договору. Так, наприклад, відповідно до статті 946 ЦК, установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання

речі, а, наприклад, договір дарування завжди є безвідплатним у силу самої суті цього договору. Договір міни ( стаття 715 Цивільного кодексу). 1. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. 2. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін,

і покупцем товару, який він одержує в замін. 3. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. 4. Право власності на обмінювані товар переходить до сторін одночасно після виконання зобов’язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. 5. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

Законом можуть бути передбачені особливості укладання та виконання договору міни. 1. За договором міни кожна із сторін зобов’язується передати у власність іншої сторони один товар в обмін на інший. Із цього випливає, що даний договір є консенсуальним, оплатним і двостороннім. Історично договір міни з’явився раніше договору купівлі-продажу, хоча законодавче визнання він, навпаки, одержав набагато пізніше.

Міна переважала в умовах натурального господарства, але з появою грошей і розвитком товарно-грошового обміну була витиснута купівлею-продажем. Економічно купівлю-продаж також можна розглядати як міну – обмін речей на гроші. В силу договору міни його учасники взаємно зобов’язуються один одному у власність певні речі (товари), причому одна сторона, здобуваючи річ у власність, замість сплати покупної ціни (у грошах) передає

іншій стороні іншу річ. Отже, кожна зі сторін даного договору одночасно є продавцем у відношенні товару, що вона зобов’язується передати контрагенту, і покупцем у відношенні товару, що вона зобов’язується прийняти в обмін. Тому до договору міни відповідно застосовуються правила про договір купівлі-продажу, якщо тільки це не суперечить суті відносин міни. 2. Об’єкт договору міни можуть складати як рухомі речі, у тому числі

цінні папери і валютні цінності, так і нерухоме майно, наприклад земельні ділянки, квартири і т. ін. Разом із тим об'єктом міни може бути лише те майно, яке перебуває у відчужувателя на праві власності (чи праві господарського ведення), або буде придбано ним на цьому праві в третьої особи, оскільки інакше відчужуватель не зможе передати це майно у власність своєму контрагенту. Не може бути тому визнаний договором міни договір обміну житлових приміщень між

їх наймачами, а не власниками. Оскільки об'єктом купівлі-продажу можуть бути деякі майнові права, варто визнати за ними й аналогічну можливість служити об'єктом відносин міни. У цій якості можуть виступати насамперед корпоративні майнові права, зокрема у випадках обміну акцій або часткою участі в господарчих товариствах, а також безготівкові гроші (що є правами вимоги), наприклад при обміні їх як товару (а не "загального еквівалента") на

іноземну валюту (інший товар). Не випадково як законодавець, так і правозастосовульна практика нерідко ототожнюють дані права з речами (цінними паперами і готівкою). У формі договору міни можлива і поступка корпоративного права в обмін на річ, наприклад відчуження акціонером приналежних йому акцій в обмін на нерухомість. Однак у цілому взаємна поступка майнових прав за договором міни хоча

і не виключена зовсім, але й не може розглядатися як звичайний різновид міни, правила про яку в першу чергу все-таки розраховані на обмін речей. 3. Поширення на відносини міни загальних правил про купівлю-продаж виключає необхідність докладного розгляду положень про суб'єктний склад і форму даного договору. Разом із тим існує ряд спеціальних розпоряджень, що відображають відомі особливості змісту і виконання договору міни в порівнянні з аналогічними правилами про договір купівлі-продажу.

Насамперед, необхідно враховувати еквівалентний характер звичайного товарообміну. Тому, якщо в договорі міни відсутні вказівки на ціну чи хоча б порівняльну вартість обмінюваних товарів, вони передбачаються рівноцінними. У цьому випадку витрати по виконанню договору, у тому числі по переданню і прийняттю обмінюваних товарів, покладаються на ту сторону, що у конкретній ситуації несе відповідні обов'язки, зокрема обов'язки продавця по переданню товару й обов'язки покупця по його прийняттю.

Договором міни може бути передбачено інший розподіл таких обов'язків, наприклад їх покладання на одного з учасників. Обмін товарами за даним договором зовсім не обов'язково повинен бути одномоментним і здійснюватися "з рук до рук". За умовами конкретного договору одна зі сторін може бути зобов'язана передати товар раніше, ніж інша надасть обмінюваний товар. У такому випадку до виконання обов'язку по переданню товару стороною,

для якої договором установлено більш пізній термін передання товару, застосовуються правила про зустрічне виконання зобов'язань. Для неї це означає насамперед можливість призупинити передання товару або зовсім відмовитися від виконання договору, якщо контрагент попередньо не передав їй товар. 4. Перехід права власності на обмінювані товари за загальним правилом відбувається після того, як обов'язки по переданню товарів виконані обома сторонами, тобто передбачається одночасним для кожної

зі сторін договору (якщо тільки інше прямо не передбачено законом чи договором). Таке положення покликане запобігти ситуації, у якій сторона, яка перша отримала товар, здобуває на нього право власності, не виконавши зустрічного обов'язку по переданню контрагенту іншого товару. 5. Різновидом договору міни є бартерний договір Правове регулювання бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності має деякі особливості, передбачені

Законом України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 23.12.1998 р. Його видано з метою державного регулювання бартеру, протидії бартеризації економіки. Визначення понять "бартер (товарний обмін)" і "товарообмінна (бартерна) операція" міститься як у названому законі, так і в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств".

У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" бартер (товарний обмін) визначено як господарську операцію, що передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) в будь-якій формі, відмінній від грошової, включаючи будь-які види заліку і погашення взаємної заборгованості, у результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 1 Закону України від 23.12.1998 р товарообмінна (бартерна) операція в галузі зовнішньоекономічної діяльності — це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін

товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі. У Законі України від 23.12.1998 р. встановлено часові межі дії виконання бартерних операцій: граничний і строк між експортом товарів за бартерним договором І зустрічним імпортом — 90 календарних днів. Початок перебігу строку — дата митного оформлення (дата оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, фактично експортованих за бартерним договором,

а у разі експорту за бартерним договором робіт або послуг — дата підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг. У разі експорту за бартерним договором високоліквідних товарів строки ввезення на митну територію України Імпортних товарів не повинні перевищувати 60 календарних днів з дати оформлення експортної вантажної митної декларації. У законі передбачено санкцію за порушення граничних строків ввезення товарів (виконання

робіт, надання послуг), що імпортуються за бартерним договором,— пеня за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотки вартості неодержаних товарів (робіт, послуг), що імпортуються за бартерним договором. Правове регулювання міни ( стаття 716 Цивільного кодексу). 1. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни,

якщо це не суперечить суті зобов'язання. 1. В договорі міни кожен з учасників договору вважається продавцем майна, яке він передає, і покупцем майна, яке він набуває. Тому до договору міни застосовуються правила про договір купівлі продажу, якщо інше не випливає з відносин сторін. Поширення на відносини міни переважної більшості норм ЦК, що регулюють купівлю-продаж, свідчить про схожу правову природу цих договорів

Правила ЦК. що стосуються предмета і форми договору, умов його дійсності, моменту виникнення права власності на майно, відповідальності за невиконання або неналежне виконання договірних обов'язків та ін застосовуються до договору міни. Тому спори, пов'язані з договором міни, вирішуються на підставі статей ЦК, що стосуються договору купівлі-продажу. Обов’язковість договору ( стаття 629 Цивільного кодексу).

1. Договір є обов’язковим для виконання сторонами. 1. З моменту укладання договору всі його умови – істотні, звичайні та випадкові – стають однаково обов’язковими для виконання сторонами. У цьому полягає сенс цивільно-правового договору, як правової форми узгодження волі сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Загальні вимоги щодо виконання зобов’язань, зокрема тих, що виникають з договорів, встановлені главою 48

ЦК. Невиконання або неналежне виконання сторонами договору своїх обов’язків тягне наслідки, передбачені главою 51 ЦК. Відмова від договору (від виконання договору) можлива лише у випадках, передбачених самим договором або законом. Зразок складання договору міни. Договір міни м " " 200_ р. СТОРОНА-1: в особі що діє на підставі з одного боку, і СТОРОНА-2: в особі що діє на підставі з іншого боку, уклали

Даний Договір про наступне: 1. Між СТОРОНАМИ здійснюється обмін наступною продукцією: (найменування продукції) у кількості власником якої є СТОРОНА-1, на (найменування продукції) у кількості власником якої є СТОРОНА-2. 2. До укладення Даного Договору СТОРОНИ ніяких цивільно-правових угод стосовно згаданого майна не укладали. 3. Предмети обміну знаходяться у справному стані, придатному до експлуатації. Якість предметів обміну визначено за попереднім оглядом.

СТОРОНИ взаємно гарантують таку якість предметів обміну, яка була засвідчена та схвалена кожною СТОРОНОЮ, що виступає як покупець. 4. Предмети обміну передаються один одному за місцем знаходження майна СТОРОНИ, що виступає як продавець, протягом 10 днів з моменту укладення Даного Договору. Право власності на предмети обміну виникає у СТОРІН, які виступають як покупці, з моменту приймання вищевказаного майна, що оформлюється актами здачі-

приймання, підписаними повноважними представниками СТОРІН. При передачі продукції СТОРОНА, що виступає як продавець, зобов'язана передати іншій СТОРОНІ, що виступає як покупець, усі документи на предмети обміну, про що робиться відповідна позначка та перелік у акті здачі-приймання. 5. Місце знаходження предметів обміну: СТОРОНА-1 СТОРОНА-2 6. Кожна із СТОРІН, що виступає в якості продавця, зобов'язана: - надати майно,

що є предметом обміну, у розпорядження СТОРОНИ, що виступає як покупець, та забезпечити необхідні умови щодо доставки товару до транспортно-перевізних засобів, що використовуються останнім; - забезпечити за власний рахунок пакування товару (якщо воно передбачене), необхідне для того, щоб СТОРОНА, яка виступає як покупець, мала можливість прийняти предмет обміну. 7. Відповідальність СТОРІН. СТОРОНИ несуть за Даним

Договором наступну відповідальність: а) за прострочення в прийнятті предметів обміну б) за прострочення в наданні предметів обміну в) за односторонню відмову від виконання Даного Договору 8. Інші умови Даного Договору. 8.1. Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його СТОРОНАМИ. 8.2. Даний Договір укладений у двох оригінальних примірниках та зберігається у

СТОРІН. 8.3. У випадках, не передбачених Даним Договором, СТОРОНИ керуються чинним цивільним законодавством. 8.4. Умови Даного Договору мають однакову зобов'язувальну силу для СТОРІН та можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов'язковим укладанням письмового документа. Письмовий документ із змінами та доповненнями укладається у двох примірниках та

є невід'ємною частиною Даного Договору. 8.5. СТОРОНИ встановлюють, що всі доповнення та зміни, внесені до Даного Договору в односторонньому порядку, не мають юридичної сили. 8.6. Після підписання Даного Договору всі попередні переговори та листування за ним втрачають будь-яке юридичне значення. 8.7. Жодна із СТОРІН не має права передавати свої права та обов'язки за Даним Договором третій стороні без письмової згоди другої

СТОРОНИ. Юридичні адреси, банківські реквізити і підписи сторін. Використана література: 1. Цивільний Кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. – Одеса: Юридична література, 2004. – 1112 с.