Удосконалення естетичного виховання засобам залучення старших дошкільників до музично-театралізованої діяльності

Міністерство освіти і науки України Хмельницький гуманітарно-педагогічний інститут На правах рукопису кафедри музично-теоретичних дисцип-лін ДИПЛОМНА РОБОТА на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр” на тему: „УДОСКОНАЛЕННЯ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ЗАСОБОМ ЗАЛУЧЕННЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ДО МУЗИЧНО-ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ” Виконавець – студентка 5 курсу спеціальності 6.010103 „Педагогіка

і методика середньої освіти. Музика.” Литус Алла Петрівна Науковий керівник – старший викладач Гут Люд-мила Сергіївна Хмельницький – 2005 ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ 1.1 Значення естетичного виховання та роль музично-театралізованої діяльності в естетичному розвитку старших дошкільників 1.2 Види театралізованої діяльності та

їх характеристика 1.3 Загальні напрямки, методи та принципи керівництва музично-театралізованою діяльністю РОЗДІЛ 2 МУЗИЧНО-ТЕАТРАЛІЗОВАНА ДІЯЛЬНІСТЬ В ПРАКТИЦІ ДОШКІЛЬНОГО ВИХОВАННЯ 2.1 Аналіз програмових вимог щодо організації театралізованої діяль-ності в ДНЗ 2.2 Стан організації музично-театралізованої діяльності в дошкільному навчальному закладі №5 м. Нетішина 2.3 Музично-театралізована діяльність – як один

із засобів формування творчої особистості 2.4 Система опосередкованого і безпосереднього керівництва музично-театралізованими іграми старших дошкільників ВИСНОВОК СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ ВСТУП Естетичне виховання – це розвиток здатності сприймати, відчувати, розуміти прекрасне в житті і в мистецтві, це виховання прагнення самому брати участь в перетворенні оточуючого світу за

законами краси, це залучення до художньої діяльності і розвиток творчих здібностей. Особлива роль в естетичному вихованні відводиться мистецтву. Хви-люючи і радуючи, воно розкриває перед дітьми соціальний сенс життєвих явищ, примушує їх пильніше вдивлятися в оточуючий світ, спонукає до співпереживання, до засудження зла. В.А.Сухомлинський говорив: „Чуйність, сприйнятливість до краси в дитячі роки незрівнянно глибші, ніж

у більш пізні періоди розвитку особистості. Потреба у прекрасному затверджує моральну красу, породжуючи непримиренність до всього вульгарного та потворного”. Естетичне виховання щільно пов’язане із сучасністю. Естетичне засвоєння дійсності передбачає близькість до життя, прагнення змінити оточуючий світ, суспільство, природу, предметне середовище. А через що дошкільники знайомляться з оточуючим?

Який вид діяльності допомагає малюкам наблизитись до „дорослої” дійсності? Звісно ж це гра. Гра – велике світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається потік уявлень, понять про оточуючий світ. “Гра – іскра, яка запалює вогник допитливості”, – стверджував В.А.Сухомлинський. В грі дитина не тільки отримує інформацію про оточуючий світ, про закони суспільства, про красу людських відносин, але й вчиться жити в цьому світі, будувати свої відносини, а це потребує

творчої активності особистості (уваги, уяви, логіки, емоційної пам’яті, добре розвинутої мови, міміки), тобто вміння триматися в суспільстві. Все життя дітей насичене грою. Кожна дитина хоче зіграти свою роль. Але як же це зробити? Як навчити малюка грати, брати на себе роль і діяти? Цьому допоможе театр. Театр – один з самих демократичних видів мистецтва для дітей, він дозволяє вирішити

безліч актуальних проблем сучасної педагогіки і психології, пов’язані з – художньою освітою та вихованням дітей; – формуванням естетичного смаку; – моральним вихованням; – розвитком комунікативних якостей особистості; – вихованням волі, розвитком пам’яті, уяви, ініціативності, фанта-зії, мови (діалогу і монологу); – створенням позитивного емоційного настрою, зняттям напру-ження, вирішенням конфліктних ситуацій через гру. Головне, театр розкриває духовний

і творчий потенціал дитини і надає реальну можливість адаптуватися їй в соціальній сфері Для того, щоб дитина проявила творчість, необхідно збагачувати її життєвий досвід яскравими художніми враженнями, надати необхідні знання і вміння. Чим багатше досвід малюка, тим яскравішими будуть творчі прояви в різних видах діяльності. Тому так важливо з самого раннього дитинства заохочувати дитину до музики, театру, літератури, живопису.

Адже період 3 – 7 років – дошкільний, у цьому віці відбувається бурхливий психічний, фізичний розвиток дитини. Формуються основи її особистості. Суспільство ставить високі вимоги до формування творчої активності особистості. В “Концепції дошкільного виховання в Україні” вказуються ви-хідні засади розвитку і виховання дитини [15, с.5]. Концепція передбачає формування провідних засад дошкільного виховання, які є основою для творчого використання в інтересах розбудови сучасного дошкільного закладу.

Мета дошкільного виховання – це перш за все формування основ духо-вності особистості. Процес інтелектуалізації навчання і виховання, що розвивається протягом останніх років, при всіх своїх позитивних аспектах має і негативний вплив на дитину. Стосується це, насамперед, естетичного виховання дітей дошкільного віку. У “Базовому компоненті дошкільної освіти України”, основним складником якого

є такі сфери життєдіяльності дитини, як “Природа”, “Люди”, “Я сам”, “Культура”, естетичне виховання входить до сфери “Культура” [2, c. 2-19]. Саме вона вводить дитину у світ практичної і духовної діяльності людей, розвиває потребу в реалізації власних творчих здібностей, вчить отримувати задоволення не тільки від результатів, а головне від процесу творення, вправляє в умінні цінувати рукотворні вироби, культивує інтерес до надбань світової і національної культури.

Розвиток культури – важлива складова особистого зростання дитини. Зважаючи на зміст “Базового компоненту дошкільної освіти України”, особливо важливими орієнтирами для педагога є показники розвитку дітей у старшому дошкільному віці, які акцентуються на основних результатах освітньо-виховної роботи протягом дошкільного дитинства. Зокрема про мистецьку активність як важливу складову

особистісної культури старшого дошкільника можна говорити за умов, якщо – дитина виявляє активність у музично-естетичній атмосфері теат-ралізованої діяльності; – вміє співпрацювати з дітьми і дорослими в процесі музичної дія-льності; – співвідносить індивідуальне музично-театральне виконання з ви-конанням інших; – радіє з власних і спільних театрально-музичних успіхів; – дістає задоволення від спілкування

з музикою, від спільного переживання з іншими дітьми та дорослими культурно-мистецьких подій. Такі якості успішно формуються в усіх видах музично-естетичної діяльності, різних формах музичного виховання – зокрема театралізованих дійствах. Саме тому ми обрали тему дипломної роботи “Удосконалення естетич-ного виховання засобами залучення старших дошкільників до музично-театралізованої діяльності” і вважаємо цю тему дуже актуальною на сучасному етапі розвитку музично-театралізованої діяльності.

Ми визначили, що предметом дослідження є театралізована гра дітей дошкільного віку. Виходячи з цього ми висунули гіпотезу дослідження: недостатній рівень організації та проведення театралізованих ігор в дошкільних навчальних закладах. Театралізована діяльність як процес розвитку творчих здібностей дитини є процесуальною. Найважливішим в дитячому творчому театрі є процес репетицій, процес творчого переживання і втілення, а не кінцевий результат.

Оскільки саме в процесі роботи над образом відбувається розвиток особистості дитини, розвиваються символічне мислення, рухливий емоційний контроль. Відбувається засвоєння соціальних норм поведінки, формуються вищі довільні психічні функції. Об’єктом дослідження ми визначили формування естетичного вихо-вання у старших дошкільників засобами музично-театралізованих занять. Таким чином мета дослідження : науково обґрунтувати позитивний вплив музично-театралізованих занять

на естетичне виховання дітей та роз-виток творчих здібностей старших дошкільників і ставимо перед собою ряд завдань: – визначити роль музично-театралізованої діяльності в естетич-ному розвитку старших дошкільників; – проаналізувати вимоги загально-розвиваючих програм дитячо-го садка; – визначити загальні методи керівництва театралізованою діяль-ністю дошкільників; – визначити стан організації музично-театралізованої діяльності в ДНЗ № 5 м.

Нетішина Хмельницької області; – упорядкувати систему занять з метою розвитку театралізова-них здібностей дошкільників і дати їх на апробацію в ДНЗ №5 м.Нетішин; – розробити методичні рекомендації для вихователів, музичних керівників по організації музично-театралізованої діяльності дітей дошкіль-ного віку. Новизна і теоретичне значення дипломної роботи полягає в тому, що – зроблено спробу дослідити різні теоретичні та практичні підходи до музично-театралізованої діяльності дошкільників в сучасному до-шкільному

навчальному закладі; – виявлено на основі дослідження позитивні і негативні сторони в роботі вихователів з проблеми дослідження; – науково обґрунтовано поетапне використання окремих видів дитячої творчої пісенної, танцювальної, ігрової, імпровізаційної діяльності в процесі театрального втілення. Практична значущість дослідження полягає в тому, що зміст, висновки

і додатки можуть бути використані у майбутній роботі на посаді методиста, вихователя та музичного керівника. Характер та коло висвітлених питань зумовили структуру дипломної роботи, яка складається із вступу, 2 розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Отже, у вступній частині обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, головні завдання дослідження, розкрито новизну, теоретичну та практичну значущість роботи.

РОЗДІЛ 1 ЗНАЧЕННЯ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА РОЛЬ МУЗИЧНО-ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЕСТЕТИЧНОМУ РОЗВИТКУ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ 1.1 Значення естетичного виховання та роль музично-театралізованої діяльності в естетичному розвитку старших дошкільників Відомо, що в теперішніх сучасних програмах виховання та розвитку дітей дошкільного віку естетичне виховання не виділено в окремий розділ, а переплітається з багатьма сторонами

життя дитини. Його виховні завдання перебувають у тісних взаємозв’язках з іншими (моральними, розумовими, фізичними) і реалізуються в основних формах організації дитячої діяльності (ігри, заняття, побут, праця, свята і розваги). В основі естетичного виховання лежить розвиток емоційної чутливості до прекрасного, негативного ставлення до потворного. Через те ми іноді використовуємо такі формулювання, як “привчати дітей емоційно сприймати”, “відчувати

задоволення”, “любити і прагнути”, “проявляти здібності” та ін. Але слідом за цими загальними формулюваннями ми щоразу пробуємо конкретизувати, в чому саме це проявляється. Наприклад, висовується вимога “виявити музичний і поетичний слух” і тут же конкретизується, як можна перевірити рівень розвитку слуху і що вимагати від дітей: “чисто інтонувати, визначати на слух, чи правильно проспівано пісню, розрізняти

більш високі і низькі звуки; регулювати їх силу й висоту, зміну темпів у співанні, читанні віршів”. Отже, виховні процеси і якості характеризуються конкретно з урахуванням рівня вікового розвитку та особливостей естетичного переживання. Естетичне виховання показано не ізольовано, а в щільному взаємозв’язку з усіма сторонами виховання. Психічні процеси та якості особистості, спрямовані на виховання естетичного ставлення до навко-лишнього,

в дошкільному віці розвиваються малопомітно, нешвидко, в своєрідній формі. Так, як малюки граються в сюжетні ігри з ініціативи вихователя та його допомогою, то дітям чотирьох років пропонується гратися в сюжетні ігри, самостійно вигадуючи сюжет: п’ятирічним дітям – самостійно знайти сюжет і розгорнути дії, а старшим – робити це і самостійно, і з власної ініціативи. Для того, щоб уміти захоплюватися красою форми, розрізняти поєднання

звуків, барв, слів і милуватися всім цим, треба пройти довгий шлях нагромадження елементарних естетичних вражень; потрібен певний рівень формування тонких диференціювань у зорових і слухових відчуттях, певне збагачення емоційних і пізнавальних процесів. Видатні суспільні діячі і педагоги розглядали естетичне виховання не як ізольовану ділянку роботи з дітьми, а як нерозривно пов’язаний з трудовим, моральним, фізичним вихованням

процес. Естетичне виховання включає в себе вплив не тільки мистецтвом, але й засобами оточуючої дійсності: красою природи, відносинами в колективі, трудовою і художньою творчістю. Естетичне виховання та художня освіта дітей бере свій початок у дошкільному віці. В подальшому естафету заохочення молодого покоління до мистецтва і художньої творчості бере на себе загальноосвітня школа.

Школа пропонує, як правило, три предмети гуманітарного циклу: літературу, музику, зображувальну діяльність. Їх роль у формуванні особистості, безумовно, висока. Але чому в загальноосвітній школі відсовується на другий план, а то й далі, такий вид мистецтва, як театр. Театр – це синтез мистецтв, що ввібрав в себе практично все, що допомагає розвиватися повноцінній людині, яка вміє сприймати оточуючий світ як живий

єдиний організм. А розпочинати залучення до театру та театралізованої діяльності необхідно ще з дошкільного віку – з дитинства. Адже світ дитинства поруч з нами, він всередині нашого дорослого світу. Він дивиться на нас очима дитини, говорить її голосом. Колись він був і нашим світом, але ми пішли відтіля, а шляху назад немає. Світ дитинства, внутрішній світ дитини – ключ до багатьох хвилюючих проблем нашого життя.

Відчинити заповітні двері в світ дитячої свідомості допомагає гра. Видатний режисер і актор К.Станіславський в своїй книзі “Робота актора над собою”, характеризуючи дитячу гру, говорить, що гра дитини відрізняється вірою в дійсність і правду вигадки. Варто дитині тільки сказати собі “ начебто”, і вигадка вже живе в ній. При цьому в дитині помічається ще одна властивість: діти знають, чому вони

можуть вірити і чого не потрібно помічати. Вберегти від естетичної глухоти – означає зробити крок до гар-монії. Аналіз психолого-педагогічної літератури (Д.С.Виготський, Ю.З.Гільбух, О.Г.Ковальов, О.В.Проскура, Б.М.Теплов та ін.) засвідчує, що вчених та педагогів-практиків давно цікавить питання діагностики та розвитку загальних інтелектуальних та спеціальних здібностей дітей.

Натомість, аналіз сучасного стану громадського дошкільного виховання дає змогу стверджувати, що ця проблема загалом та питання діагностики і розвитку художньо-творчих здібностей в дошкільників досліджена недостатньо. Саме тому свій науковий інтерес я зосередила на теоретичному та практичному вивченні проявів творчості дошкільників у театралізованій діяльності та їх безпосередньому впливі на естетичне виховання старших дошкільників

Театралізовано-ігрова діяльність дає широкі можливості щодо творчих проявів дітей. За Л.С.Виготським, акторська праця є “своєрідною творчістю психофізіологічних станів” людини. Вона поєднує в собі театралізовані ігри: режисерські, ігри-драматизації та імпровізації (за класифікацією Л.З.Артемової) та інсценізації літературних творів у процесі літературних свят, концертів, дитячих вистав

тощо. Завдяки цій діяльності розвивається фантазія дошкільнят, в їхньому уявленні виникають яскраві образи літерату-рних героїв. Ми, дорослі, знаємо з підручників психології, з життя, що “накопичення позитивних емоцій”, “придбання позитивного емоційного досвіду” в дитинстві, тобто в час найбільшої духовної відкритості людини, в час найвищої її здатності до співчуття – річ воістину безцінна.

Адже і “кохати чужим коханням і страждати чужими стражданнями” (В.Белінський) потрібно вчитися. І в цьому велика заслуга саме театру. Занурення в світ театру в дитячому віці створює у свідомості людини визначені ідеали, які згодом несуть тільки позитивну енергетику, бо закладаються не примусово, як це іноді здається. Мистецтво несе людям насолоду, а це далеко не рівнозначно навчанню будь-чому.

Виховання мистецтвом – це менш за все голе моралізування, наставляння, піднесення зразків, що варті наслідуванню. Виховний механізм його більш тонкий і не завжди так просто вловимий, однак, дуже “смачний” для сприйняття дитячим духовним світом, бо виховує дітей гра і саме життя, її умови, форми, моральна атмосфера, створені магічним “начебто”. Театралізована гра є одним з найефективніших засобів розвитку дитини.

Зміст театралізованої гри має переслідувати багато завдань. Основне з них це те, що зацікавлює, збуджує інтерес, є зрозумілим, несе в собі якусь конфліктну ситуацію, що викликає рішення. Театралізовані ігри завжди ваблять, часто смішать дітей, користуються у них любов’ю. Тематика і зміст театралізованих ігор повинна мати моральну направленість, яка

є в кожній казці та літературному творі і повинна знаходити місце в імпровізаційних постановах. Це дружба, доброта, чесність і сміливість. Улюблені герої стають зразками для уподобання. Але більшість тем, сюжетів висвітлюють боротьбу, протиставлення добра і зла шляхом емоційної характеристики позитивних та негативних героїв.

Театр – один з найяскравіших емоційних засобів, що формують смак дитини. Театр діє на уяву дитини різними засобами: словом, дією, зображувальним мистецтвом, музикою. Кому пощастило саме в ранньому віці зануритися в атмосферу чарів театру, той все життя буде сприймати світ прекрасним, душа його не зачерствіє, не буде жорстокою, духовно не збідніється. Театралізовані ігри приносять величезну користь для естетичного та духовного виховання, для становлення

характеру дитини, для прищеплення їй найкращих рис, для утвердження себе в суспільстві. Граючись в казки, діти зустрічаються з такими репліками: “Що вдієш на таке насильство? Зайчик вовку виручку несе, Бо у звіриному суспільстві Закони м’язів над усе”. (“Заяча крамничка”) Наведений приклад має викликати у дитини негативне ставлення до поведінки деяких персонажів. Перебіг подій в казці доводить, що така ситуація не призводить до добра.

А водночас є стільки позитивних і повчальних моментів: “А Українські землі – диво! За труд відплачують як слід. І ріпка виросла красива. “Хороша ріпка”, – каже дід”. (“Ріпка”) Позитивним впливом подібних ігор є те, коли діти в доступній для них формі знайомляться з історією свого краю. Окремі епізоди викликають у дітей

інтерес і спонукають бажання дізнатись про це. “Князь Кий там жив, у тій оселі – Тоді він княжив в тих краях. На стінах зброя аж до стелі – То списи, що були в боях.” (“Вареники в сметані”) Окремі епізоди казок викликають співчуття до героя, скажімо, до зай-чика, якого вигнала лисиця. З’являється бажання допомогти, заступитися. Радість залучення до духовної культури народу, країни,

людства, щастя відчувати себе причетним до цієї культури, відкриття в собі самому світу прекрасного – виховне значення всього цього важко переоцінити. А.Сухомлинський любив повторювати “Тримаючи в руках скрипку, людина не здатна скоїти поганого”. Завдання театру, мистецтва вкласти таку скрипку в душу дитини і допомогти заграти їй на ній. Що ж таке театр у житті дитини? •

По-перше, це свято – яскраві вогні рампи, оплески, вітання, по-смішки, побажання, квіти. • По-друге, розвиток пізнавальних інтересів, удосконалення їх психічних процесів, розширення світогляду та мовленнєвого спілкування. • По-третє, це усвідомлення власного “Я” та можливість самовираження особистості. Тут формуються особистісні моральні якості, долаються недоліки; сором’язливим, невпевненим у собі дітям

театр допомагає зняти нервове напруження, подолати сумніви щодо себе, повірити у власні сили, невгамовних та неорганізованих навчає витримки. • По-четверте, це високий рівень естетичного виховання, адже він поєднує в собі вплив музики, танцю, пластики, мовлення, зображувального мистецтва. Позитивно впливає на емоційну сферу дитини, він акумулює жит-тєву мудрість, оптимізм, енергію. 1.2 Види театралізованої діяльності та їх характеристика

Важливе значення для організації театралізованої діяльності дітей та керівництва нею має визначення змісту, функціонального призначення, специфіки мовленнєвих завдань у кожному з її видів. У таблиці 1 відображено основні види театралізованої діяльності. Серед критеріїв їх визначення названо такі, як позиція дитини в театралізованій діяльності (ТД), функціональне призначення, пріоритетні мовленнєві завдання, вибір матеріалу, що змінювалися в кожному з видів діяльності.

Так під час сприймання театрального видовища дитина є глядачем, у театралізованій грі вона – творець, актор, режисер; при підготовці театральної вистави – глядач, актор, сценарист, декоратор залежно від прийнятої ролі. І щоразу театралізована діяльність виконує свої різні функції: сприймання театрального видовища – розвага; театралізована гра – власне гра; підготовка театральної вистави стає випробуванням, що потребує певних

вольових і фізичних зусиль, пов’язаних з виконанням якихось обов’язків: репетиціями, відповідальністю, фізичним напруженням. Таблиця 1 Види театралізованої діяльності дошкільнят та критерії її розвитку Види ТД Критерії визначення Сприймання театраль-ного видовища Театралізована гра Підготовка театральної вистави Позиція дитини в ТД Глядач Творець, актор, режисер Глядач, актор, сценарист, декоратор

Мета ТД Видовище, розвага Гра Вправа, праця Пріоритетні мовлен-нєві завдання Засвоєння кращих зразків літературного мовлення Активізація словника і розвиток зв’язного мов-лення, сюжето-складання Виразність, образність мовлення Вибір матеріалу Фланелеграф, драматич-ний театр, ляльковий, ті-ньовий театр та ін. Режисерська гра з ігра-шками; рольова гра Лялькова вистава,

інсце-нування, показ вистави на фланелеграфі, настільно-му, пальчиковому театрі Кожний з видів театралізованої діяльності ставить свої пріоритетні мо-вленнєві завдання. Коли дитина переглядає виставу, вона сприймає кращі зразки правильного літературного мовлення, що сприяє розвитку та вдосконаленню її власного зв’язного мовлення. У театралізованій грі збагачується та активізується словник дітей, формується вміння самостійно складати,

створювати власний сюжет, добирати належне мовленнєве оформлення для реалізації задуму, ідеї. Під час підготовки театральної вистави дитина також виконує вправи, спрямовані на розвиток виразності, образності мовлення та засвоює сприйняті раніше готові мовленнєві форми. Однією з важливих складових театралізованої діяльності є театралізована гра. В багатьох дослідженнях театралізовані

ігри класифікуються по способу реалізації сюжету: 1. Непредметні ігри (ігри-драматизації), в яких діти самі знаходять-ся в образі діючої особи і виконують взяту на себе роль. 2. Предметні ігри (ігри-інсценізації), в яких діючими особами є визначені предмети (іграшки, ляльки лялькового театру настільного, пальчикового тощо). Гра-драматизація – це синтетичний вид діяльності дошкільників.

Виникнення її можливе при наявності у дітей міцних знань літературного тексту, навичок виразного читання, вміння адекватно рухатись, використовувати свою міміку та жести, вміння створювати ігрове середовище, добираючи необхідні атрибути. Ігри-драматизації – це відтворення сюжету літературного твору власними діями виконавців ролей, використання ними засобів виразності – інтонації, міміки, пантоміми. Драматизація відбувається на основі особистих дій виконавців ролей.

Своєрідність кожного ігрового образу створюється при драматизації казок, авторських творів, полягає у єдності типової і індивідуальної характе-ристик. Уміння виділяти характерні якості персонажів формується у процесі нагромадження знань про тварин, професії людей, стан природи. Загальноприйнято, наприклад, вважати лисицю хитрою, зайця – боязким, вовка – злим. Маючи відповідні уявлення, дошкільники легко відтворюють спосіб пересування різних живих

істот, їх характерні пози. Герої будь-якого твору постають перед нами у різних ситуаціях та емоційних станах, які розкривають все те типове й індивідуальне в них. Так, хитра лисиця, майже завжди виявляється переможницею, а от у фіналі казки “Заєць, півень і лисиця” вона опиняється в іншому, незвичному для цього образу становищі – бачимо її заляканою, тоді як слабосильний півник, котрий в багатьох казках опиняється в зубах у лисиці, тут

навпаки перемагає. Іграм-драматизаціям притаманні основні риси творчості ігор: наявність задуму, спільних рольових і реальних подій і відношень та інших елементів ситуацій. Також самостійність і самоорганізація дітей. Дітей приваблює можливість зображувати в іграх людей – сміливих, мужніх і відважних, сильних

і добрих. Окремі персонажі літературних творів починають з’являтись вже в самостійних іграх дітей молодших груп. Ігри-драматизації поділяються за способами зображення: – драматизації з пальчиками (з ляльками бі-ба-бо); – драматизація як гра самої дитини; – імпровізація – за даною чи обраною темою дитина створює образ за допомогою висловів, міміки, пантоміми. Ігри-інсценізації – це всі види театрів. Тут дитина не

є дійовою особою, вона створює сцени, веде ролі іграшкового персонажу, діє за нього. Існують такі різновиди: • Настільні театралізовані ігри. До нього відносять: Театр іграшок . В цьому театрі використовуються найрізноманітніші іграшки – фабричні і саморобки, з природного і будь-якого іншого матеріалу. Тут не потрібно обмежувати політ фантазії, головне, щоб

іграшки і поробки стійко стояли на столі і не створювали перешкод при переміщенні. Театр картинок. Всі картинки – персонажі і декорації потрібно зробити двосторонніми, так як необхідні повороти, а щоб фігурки не падали, потрібні опори, які можуть бути досить різноманітними, але обов’язково достатньо стійкими. Це забезпечується правильним співвідношенням ваги чи площини опори з висотою картинки. Чим вище картинка, тим більше чи вагоміше потрібна площина опори.

Дії іграшок і картинок в настільному театрі обмежені. Використову-ються і декорації (2-3 дерева – це ліс, зелена тканина – галявина). • Стендові театралізовані ігри. До них відносять: Стенд книжка – використовується для ігор типу подорожей, щоб відобразити динаміку, послідовність подій за допомогою ілюстрацій, що змі-нюють одна одну. Закріплюють на нижній частині дощечки.

На верхній розміщується транспорт, на якому здійснюється подорож. По ходу транспорту ведучий перегортає листки стенд-книжки, демонструючи різні сюжети, зустрічі, які трапляються на шляху. Фланелеграф – картинки показують на екрані. Утримує їх зчеплення фланелі, якою затягнуті екран і зворотня сторона картинки. Замість фланелі на картинки можна наклеювати

і шматочки наждачного паперу. Малюнки необхідно підбирати разом з дітьми, це викликає у них величезне задоволення. Можна використовувати і природний матеріал. Різноманітні по формі екрани дозволяють створювати “живі” картинки, які зручно демонструвати всій групі дітей. Цей вид ігор дозволяє зобразити масові сцени, наприклад, “переліт птахів”. Тіньовий театр – тут необхідний екран з напівпрозорого паперу, виразно вирізані чорні плоскі персонажі

і яскраве джерело світла за ними, завдяки якому персонажі відтіняються на екрані. Дуже цікаві зображення отримують за допомогою пальців рук, наприклад, можна зробити гусака, зайця, сердитого індика. Але дуже важливо супроводжувати показ звучанням. Щоб показувати сценку з деякими персонажами одночасно, необхідно встановити внизу екрану планку, на якій можна прикріпити фігуру. Наприклад, спочатку тягне дід ріпку, закріпити фігуру на планці

і виводити бабу і т.д. Фігури потрібно розміщувати вниз екрану, щоб тіні були чіткішими. Театр тіней добре використовувати під час дозвілля. Пальчиковий театр – це ігри-розваги, ігри-потіхи, казки, різні ін-сценівки, які супроводжуються показом ляльок, що одягаються на пальці і діють за персонажа, зображення якого на руці. В ході гри дитина рухає одним або двома пальцями, проговорюючи

текст, переміщуючись за ширмою. Можна обходитись і без ширми і зображувати дії, переміщуючись вільно по кімнаті. З допомогою цього виду театру можна показати одночасно декілька персонажів. Наприклад, у казках “Ріпка”, “Вовк і семеро козенят”, “Гуси-лебеді” тощо. Казки і інсценівки в яких багато персонажів можуть показувати двоє-троє дітей, які розміщуються за

ширмою. Ляльковий театр – для вистав характерне вільне поєднання різних типів ляльок, а також різних прийомів і засобів – все це підпорядковано виявленню специфіки мистецтва. Вистава переносить дітей у чарівний світ, де все казкове – реальне і фантастичне. З великою радістю вони зустрічають ляльок, сприймають їх так, ніби це живі істоти, з цікавістю спостерігають за

їх діями. Діти люблять, коли герої вистави стрибають, говорять, виконують різні рухи. Це викликає в них жваву реакцію, яскраве емоційне ставлення до дійових осіб і прагнення стати безпосереднім учасником подій. Чим старші діти, тим більше вони цікавляться сюжетами інсценівок, стосунками між дійовими особами, їхніми успіхами та невдачами. Тому ляльковий театр використовується не тільки як розвага для дітей, але й як засіб виховання високих

моральних якостей та позитивних рис характеру. • До лялькових театрів відносять такі театри як: Театр Петрушок – це спектаклі за участю спеціальних ляльок, у яких тулуб пустий (сорочка, рукавичка), що одягається на руку. Рух її голови здійснюється за допомогою рухів пальців, кисті руки. Ляльки звичайно діють на ширмі, за якою ховається ляльковод. Якщо лялька дуже велика для дитячої руки, то в голову можна вставити два пальці замість одного.

Треба вкоротити рукава ляльки, щоб дитячі пальці входили в патронки рук. Театр маріонеток – ляльки, які рухаються за допомогою ниток, що відходять від усіх рухомих частин персонажу (рук, ніг, голови) і сходяться вгорі на хрестовині. Театр естрадної ляльки – це великі ляльки в зріст людини, пошиті з тканини, набиті ватою або поролоном. Ноги та руки ляльок за допомогою резинок кріпляться до ніг та рук ляльково дів, голівка приводиться

в рух ру-кою дитини. Цей театр ще має назву “Театр “живої руки”. • Існують також театри з покидькових матеріалів. Театр повітряних кульок – наповнена повітрям кулька оздоблюється заготовленими деталями – очима, носом, вухами, бантиками тощо. Театр коробок – будь-які коробки однакових чи різних розмірів, оздоблюються деталями і з ними розігрується інсценівка. По такому ж принципу ляльок можна виготовити з пластикових пляшок,

циліндрів і поролону. • Можна створювати також: Театр рукавичок – лицьова сторона рукавички (готової чи зшитої) формується заготовленими деталями, пришитими до основної тканини. Волосся, вуха, бороду вдало імітують нитки, бахрома. Прикраси, бантики, комірці не повинні перевантажувати рукавичку. Зворотній бік оформляється деталями (хустка, хвостик).

Театр-пуф – інсценізація творів з допомогою персоніфікованих пу-фиків – м’яких подушок – іграшок (тваринки, комахи тощо). Магнітний театр – дітей можна порадувати, здивувати, якщо пристосувати зроблені ними іграшки для магнітного театру. Для цього потрібно смужками паперу прикріпити до нижніх частин конусів і циліндрів шматочки металу. Металеві шматочки можна розмістити в отворах котушок. Зробимо підставку для показу такого театру. До фанери або твердого картону приклеїти шматок тканини,

для того, щоб діти не бачили як ми будемо пересувати магніт під підставкою. Встановити підставку можна на край двох зсунутих столів. Іграшки будуть “ходити”, “бігати”. Отже, можна створити ще багато видів театру, головне, фантазія і бажання педагога, завдання якого не тільки зацікавити малят театром та теат-ралізованими іграми, а й викликати у них бажання самим взяти участь у створенні театральних персонажів.

1.3 Загальні напрямки, методи та принципи керівництва музично-театралізованою діяльністю Музично-театралізована діяльність є ефективним засобом педагогічного впливу на розвиток особистості дошкільника. Вона передбачає формування в дошкільників умінь „входити в образ” та „утримувати” його впродовж усієї театралізованої діяльності; усвідомлювати мовленнєві та виконавські дії; передавати характерні особливості різних художніх образів; переносити здобуті уявлення в самостійну

ігрову діяльність; прищеплення дітям інтересу до театру як до виду мистецтва. Водночас музично-театралізована діяльність є специфічним видом дитячої активності, одним з найулюбленіших видів творчості. Діти охоче включаються у музично-театралізовану діяльність. Через театр діти реалізують свою потребу у самовираженні, спілкуванні, в пізнанні себе через відтворення різних образів. У відвертому, щиросердному ставленні до художнього образу, втіленні його в різних формах

музично-театралізованої діяльності дитина виявляє рівень художньо-естетичного сприймання, мовленнєвої компетенції, певні знання, вміння, навички, здобуті нею раніше в умовах спеціально організованого навчання. Організація музично-театралізованої діяльності передбачає формуван-ня певних знань, умінь, уявлень про театр; створення сприятливих умов для ігрової діяльності; заохочення дітей до імпровізації; використання набутих знань у грі; формування театральних дій, елементів сценічної виразності.

Існує 3 основні напрямки педагогічного керівництва музично-театралізованою діяльністю дошкільнят: – пізнавальний – полягає в розширенні та збагаченні знань дітей про театр, ознайомленні з працею діячів мистецтва, розвитку художньо-естетичного сприймання у процесі перегляду театральних вистав; – ігровий – це відтворення сюжету художнього твору або самостійно складеного сюжету в грі-драматизації чи імпровізаційній грі, виявлення особистісного ставлення до персонажу або вистави в цілому; – сценічний

– підготовка та показ вистав глядачам, передача сцені-чних образів через спеціально організовану підготовчу роботу, що обов’язково включає вправи та репетиції. У межах кожного вікового періоду музично-театралізована діяльність дітей має свої особливості, зумовлені особливостями розвитку мовлення, іг-рової діяльності, театральних дій, сприймання дітьми музичних та літературних творів. Залежно від віку дітей змінюються методи

і характер керівництва музично-театралізованою діяльністю. Так, у молодшому віці це цілеспрямований вплив на зміст ігор, але без підміни ініціативи і само-стійності дітей, що створює умови для розвитку творчості, допомагає малюкам встановити позитивні взаємини. У роботі зі старшими дітьми ширше застосовуються методи опосередкованого педагогічного впливу: організація предметно-ігрового середовища, постановка проблемних

ігрових завдань, допомога у плануванні діяльності, попередня мовленнєва робота. Для правильної організації музично-театралізованої діяльності рекоме-ндується враховувати наступні принципи: 1. Принцип гуманізації. Передбачає вміння педагога стати на пози-цію дитини, врахувати її точку зору, не ігнорувати її почуття і емоції, бачити в дитині повноправного партнера, а також орієнтуватися на вищі загально-людські поняття. 2. Принцип диференціації.

Заключається в створенні оптимальних умов для самореалізації кожної дитини в процесі музично-театралізованої діяльності з врахуванням віку, статі дитини, накопиченого нею досвіду, особ-ливостей емоційної та пізнавальної сфери. 3. Принцип інтегративності. Інтеграція в педагогічному процесі зараз розглядається як фактор створення емоційного благополуччя дитини в дитячому закладі, як найважливіша умова її цілісного розвитку, перших творчих проявів і становлення

індивідуальності, гармонічного поєднання на заняттях і в різних життєвих ситуаціях музичних, літературних фрагментів, живопису, поезії, виходом на образотворення в різних видах художньої діяльності – малювання, ліплення, аплікацію, музикування, мімічні та пантомімічні етюди. 4. Принцип змістовності. Передбачає змістовність занять, різнома-нітність тематики і методів роботи. 5. Принцип систематичності. Щоденне включення театралізованих та музично-театралізованих

вправ у всі форми організації педагогічного процесу, що робить їх такими ж необхідними, як дидактичні та сюжетно-рольові. 6. Принцип дитячої активності. Робиться акцент на максимальну активність дітей на всіх етапах підготовки і проведення ігор. При наявності такої активності музично-театралізована діяльність проходить більш інтенсивно і плідно, діти менше втомлюються, так як вони займаються не важкою працею, а захоплюючою

діяльністю. 7. Принцип співпраці. Співпраця дітей один з одним та з доросли-ми. 8. Принцип професійної компетентності. „Все, що ми робимо, – ми робимо професійно!” – так можна визначити суть цього принципу. Підготовленість та зацікавленість педагога. Всі ігри і вправи на занятті повинні бути підібрані таким чином, що вдало поєднують рухи, мову, міміку, пантоміму в різних варіаціях. Розділ 2 МУЗИЧНО-ТЕАТРАЛІЗОВАНА

ДІЯЛЬНІСТЬ В ПРАКТИЦІ ДОШКІЛЬНОГО ВИХОВАННЯ 2.1 Аналіз програмових вимог що до організації театралізованої діяль-ності в ДНЗ Зараз існує дві загально розвиваючі програми, схвалені Міністерством освіти і науки України за якими працюють дошкільні навчальні заклади. Відредаговане та доповнене друге видання програми виховання дітей дошкільного віку “Малятко” (науковий керівник – З.П.Плохій. Київ, 1999р.) визначає об’єм, зміст знань, умінь

і навичок, які повинен засвоїти дошкільник, аби нормально функціонувати в навколишньому середовищі. Зміст програми систематизовано за усталеними в практиці дошкільного виховання розділами. У структурі розділів чіткіше виділено завдання виховання та результати навчально-виховної роботи. Зміст театралізованої діяльності дошкільників і її завдання розкрито у розділі “Художня література”. Завдання роботи передбачено для дітей від І молодшої групи до підготовчої групи.

Результати навчально-виховної роботи з театралізованої діяльності визначено лише для дітей підготовчої групи. Програма виховання і навчання дітей дошкільного віку “Дитина” (наукові керівники – О.В.Проскура, Л.П.Кочина, В.У.Кузьменко. Київ, 1999р.) – це також оновлений і доповнений варіант. Дана програма більш спрямована на становлення творчої особистості, розвиток її здібностей. Структура програми розроблена згідно з віковою періодизацією дошкі-льного дитинства,

починаючи з 4-го року життя. У доповненому варіанті програми зміст театралізованої діяльності передбачено в розділі “Граючись, зростаємо”, де розкривається зміст ігор-інсценівок, драматизацій, театралізації та орієнтовна тематика ігор-інсценівок для кожної вікової групи. Порівняльна характеристика вимог діючих програм “Малятко” та “Ди-тина”: Програма “Малятко” Програма “Дитина”

Перша молодша група Використовувати показ різ-них видів театрів (ляльковий, кар-тонажний, тіньовий, театр іграшок, фланелеграф), діафільмів за змістом знайомих оповідань, казок. Залуча-ти дітей до висловлювань, звукона-слідувань, показу окремих дій. З допомогою вихователя залучати ді-тей до інсценування добре знайо-мих казок та оповідань. Друга молодша група Розповідати вихованцям зна-йомі та нові художні твори за до-помогою різних видів

театрів (ля-льковий, тіньовий, фланелеграф, картонажний, настільний іграшко-вий, магнітний, пальчиковий), спо-нукаючи дітей висловлювати свої думки та показувати окремі дії. Де-монструвати діафільми за змістом знайомих художніх творів, органі-зовувати ігри в кінотеатр, залучати дітей до інсценізування знайомих віршів, оповідань, казок у різних ситуаціях (на заняттях та поза ни-ми). Створювати умови для виник-нення

ігор за змістом відомих тво-рів дитячої художньої літератури та фольклору. Вчити дітей супрово-джувати ігрові висловлювання від-повідними рухами, які створюють виразний образ. Розширювати словниковий запас, розвивати діалогічне мовлення, інтонаційну виразність мовлення, уяву, образне мислення. Сприяти виникненню піднесеного емоційного стану. Середня група

Продовжувати показувати ді-тям різні види театрів, діафільми, кінофільми як за змістом знайомих творів, так і нові. Залучати вихова-нців до показу окремих дій у теат-ралізованих виставах, організовую-чи ігри в „Театр”. Продовжувати вчити дітей ін-сценізувати окремі сценки за змі-стом знайомих художніх творів, інсценізувати зміст казок, читати знайомі віршовані твори за ролями. Розвивати інтерес до драматичних ігор, інсценівок, театралізацій, бажання виконувати окремі ролі.

Формувати елементарні нави-чки володіння мовою жестів. Учити імітувати рухи людей, тварин (пер-сонажів ігор-драматизацій), передавати мімікою певний стан людини. привчати створювати своєрідність кожного ігрового образу за допомогою діалогів. Вправляти в умінні інтонаційно передавати настрій персонажа. Вчити способів володіння ляльок типу образних іграшок, настільного театру

і театру-рукавички, театру на фланелеграфі. Старша група У години розваг показувати вихованцям вистави різних видів театрів (ляльковий, іграшковий, ка-ртонажний, тіньовий, театр живих тіней та масок), діафільми, кінофі-льми. залучати їх до показу вистав, самостійних ігор „У театр” за дитя-чими уподобаннями, до участі в ди-тячих драматичних гуртках. Спо-нукати до інсценування змісту зна-йомих казок, оповідань, виготов-лення атрибутів та декорацій

до них. Вчити за власним бажанням розігрувати інсценівки за змістом знайомих літературних творів та усної народної творчості. Удосконалювати навички володіння мовою жестів та імітаційних рухів. Вправляти дітей у наслідуванні поз людей у різних ситуаціях. учити передавати відповідними рухами дії людей, характерні професійні рухи музиканта, швачки, столяра, доярки, пташниці тощо. Закріплювати вміння інтонаційно передавати емоційний стан персонажів гри-драматизації, голосом відтворювати

почуття радості, суму, прикрості, тривоги. Вчити новим способам водіння ляльок (тіньового театру, театру ляльок з рухливими ніжками, театру п’яти пальців, театру бі-ба-бо). Допомагати дітям створювати ігрове середовище, виготовляти ля-льки, деталі костюмів, декорацій. Бережно ставитись до дитячої творчості, розвивати вміння імпровізувати, підтримувати винахідливість, бажання щоразу по-новому розігрувати казки або

інші твори за певним сюжетом. Підготовча до школи група Залучати дошкільників до участі в театралізованих виставах (ляльковий театр, театр живих ті-ней, масок та ін.), інсценівках, до показу діафільмів, до участі в дитя-чих драматичних гуртках. Учити обговорювати проведені вистави і інсценівки. Стимулювати дитячу твор-чість, своєрідність відтворення

ігрових образів. Удосконалювати вміння відтворювати рухи і дії, які притаманні людям різних професій. закріплювати вміння жестами та мімікою передавати людські емоції. Підтримувати творче відтворення різноманітних імітаційних рухів та емоційних станів персонажів ігор-драматизацій. Удосконалювати інтонаційну виразність діалогічного мовлення. підтримувати у дітей вигадку, фантазію.

Спонукати до самостійного складання та інсценування казок як форми художнього відображення життя. Допомагати оволодівати спо-собами водіння ляльок у театрах різних видів. Удосконалювати вміння розі-грувати постановки, творчо стави-тись до самостійного створення та добору необхідної атрибутики для конкретних образів, розміщення декорацій та реквізиту. Збагачувати мову виконавців образними висло-вами, розвивати пам’ять, художні, естетичні смаки та вподобання.