Методика підготовки екскурсії та техніка проведення екскурсії

Методика підготовки екскурсії та техніка проведення екскурсії ЗМІСТ Вступ 3 Розділ 1. Технологія підготовки нової екскурсії 5 Розділ 2. Методика проведення екскурсій 1. Класифікація методичних прийомів 2. Методичні прийоми показу 3. Методичні прийоми розповіді 4. Особливі методичні прийоми 5. Засвоєння екскурсоводом методичних прийомів 29

Розділ 3. Техніка ведення екскурсії 34 Висновки 40 Література 42 ВСТУП Актуальність теми дослідження. Утвердження суверенності України супроводжується своєрідним "історичним ренесансом". Ми спостерігаємо спалах неабиякого інтересу до проблем вітчизняної історії, витоків національної культури, непересічних досягнень минулого.

Це зрозуміло, адже знання історичних і культурних надбань наших предків потрібне не тільки для відродження державності та піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій минувшини у практиці сьогодення. Одна з таких стародавніх традицій – мандрівництво. Україна з давніх-давен, немов магніт, притягувала до себе іноземних гостей, її релігійні святині та культурні пам'ятки впродовж століть користувалися славою,

особливо в християнському світі. Передумови виникнення туризму складалися ще в глибоку давнину. Утворення перших держав Стародавнього світу (І тисячоліття до н.е.) сприяло розвитку культурного обміну і торговельних зв'язків між народами, що, в свою чергу, потребувало достовірних і докладних даних про країни, їх населення та звичаї. Відомо, що перші подорожі здійснювалися ще за часів античності заради торгівлі, завоювань та з релігійними

цілями. Кожна екскурсія представляє особливий процес діяльності, суть якого обумовлена конкретними закономірностями (тематичність, цілеспрямованість, наочність, емоційність, активність та ін.). В ході екскурсійного процесу екскурсовод допомагає екскурсантам побачити об'єкти, на основі яких розкривається тема (перше завдання), почути про ці об'єкти необхідну інформацію (друге завдання), відчути велич подвигу, значення

історичної події (третє завдання), оволодіти практичними навичками самостійного спостереження і аналізу екскурсійних об'єктів (четверте завдання). Матеріал екскурсії, професійна майстерність екскурсовода в його викладі дають можливість екскурсантам аналізувати, робити необхідні висновки. Ці уміння в ході показу і розповіді екскурсантам прищеплює екскурсовод. При цьому як активні помічники екскурсовода виступають

автори екскурсії. Одне із завдань екскурсії – виробити у екскурсантів відношення до теми екскурсії, діяльності історичних осіб, подій, фактів, в цілому до матеріалу екскурсії і дати їй свою оцінку. У цьому контексті важливим і актуальним є дослідження методики підготовки екскурсії та техніки її проведення. Об’єктом дослідження курсової роботи

є екскурсійна діяльність. Предмет дослідження – методика підготовки екскурсії та техніка її проведення. Метою курсової роботи є дослідження методики підготовки екскурсії та техніки її проведення. Мета роботи передбачає виконання таких завдань: – дослідити технологію підготовки нової екскурсії; – охарактеризувати методику проведення екскурсій; – проаналізувати техніку ведення екскурсії. РОЗДІЛ 1. ТЕХНОЛОГІЯ ПІДГОТОВКИ НОВОЇ ЕКСКУРСІЇ Створення нової екскурсії з будь-якої теми – складний

процес, що вимагає активної участі цілого колективу працівників. Зміст майбутньої екскурсії, її пізнавальна цінність знаходяться в прямій залежності від знань методистів і екскурсоводів, їх компетентності, ступеня практичного засвоєння ними основ педагогіки і психології, уміння вибрати найбільш ефективні способи і прийоми впливу на аудиторію. Екскурсія – це результат двох найважливіших процесів:

її підготовки і проведення. Вони зв'язані між собою, взаємообумовлені. Неможливо забезпечити високу якість проведення екскурсії при непродуманій підготовці. У роботі з підготовки нової екскурсії можна виділити два основні напрями: – розробка нової теми екскурсії (нової взагалі або нової тільки для даної екскурсійної установи); – підготовка екскурсовода, починаючого або вже працюючого, до проведення нової для нього, але вже раніше розробленої

і екскурсії, що проводиться в даній установі. Перший напрям – процес створення нової для екскурсійної установи екскурсії. Підготовка нової екскурсії доручається творчій групі. У її склад включається від 3 до 7 чоловік, а в окремих випадках і більше, залежно від складності теми. В більшості своїй це працюючі в установі екскурсоводи. Часто як консультанти запрошуються фахівці різних галузей – науковці музеїв, викладачі вузів

і середніх шкіл і т.д. Звичайно кожному з учасників творчої групи доручається розробка одного з розділів, однієї з підтем екскурсії або одного або декількох питань підтеми. В цілях контролю за роботою вибирається керівник творчої групи. Підготовка нової екскурсії проходить три основні ступені: • Попередня робота – підбір матеріалів для майбутньої екскурсії,

їх вивчення (тобто процес накопичення знань по даній темі, визначення мети і завдань екскурсії). Одночасно з цим відбувається відбір об'єктів, на яких буде побудована екскурсія. • Безпосередня розробка самої екскурсії включає: складання екскурсійного маршруту; обробку фактичного матеріалу; роботу над змістом екскурсії, її основною частиною, що складається з декількох основних питань; написання контрольного тексту; роботу над методикою проведення екскурсії; вибір найбільш ефективних

методичних прийомів показу і розповіді під час проведення екскурсії; підготовку методичної розробки нової екскурсії; написання екскурсоводами індивідуальних текстів. • Завершальний ступінь – прийом (захист) екскурсії на маршруті. Затвердження нової екскурсії керівником екскурсійної установи, допуск екскурсоводів, що захистили свою тему, до роботи на маршруті [7]. У простому вигляді схема всіх екскурсій, незалежно від теми, виду

і форми проведення, однакова: вступ, основна частина, висновок. Вступ, як правило, складається з двох частин: – організаційної (знайомство з екскурсійною групою і інструктаж екскурсантів про правила безпеки в дорозі і поведінки на маршруті); – інформаційної (коротке повідомлення про тему, протяжність і тривалість маршруту, час відправлення і прибуття назад, санітарних зупинках

і місці закінчення екскурсії). Основна частина будується на конкретних екскурсійних об'єктах, поєднанні показу і розповіді. Її зміст складається з декількох підтем, які повинні бути розкриті на об'єктах і об'єднані темою. Кількість підтем екскурсії звичайно від 5 до 12. При цьому важливим для створення екскурсії є підбір об'єктів так, щоб були тільки ті об'єкти, які допомагали б розкрити зміст теми екскурсії, причому в певному дозуванні за часом

і залежно від значущості тієї або іншої підтеми в даній екскурсії. Висновок, як і вступ, не пов'язаний з екскурсійними об'єктами. Він повинен займати за часом 5-7 хвилин і складатися з двох частин. Перша – підсумок основного змісту екскурсії, висновок по темі, що реалізовує мету екскурсії. Друга – інформація про інші екскурсії, які можуть розширити

і поглибити дану тему. Висновок так само важливий, як і вступ, і основна частина. Дуже важливо, щоб екскурсія була достатньо цікава. Але не менш істотно, щоб вона не була переобтяжена потоком непотрібної туристам інформації, щоб спосіб подачі матеріалу не був утомливим, а сприяв би якнайкращому сприйняттю її тією або іншою категорією екскурсантів. У зв'язку з цим тематика екскурсії неодмінно повинна бути

зорієнтована на певну категорію екскурсантів (дорослих або дітей, молодь, міських або сільських жителів, працівників гуманітарних професій, іноземців і т. д.). Таке урахування називається диференційованим підходом до екскурсійного обслуговування. Він повинен враховувати не тільки інтереси, але і цілі споживачів. Якщо екскурсія надається, наприклад, в рамках фольклорного туру, то основний упор в розповіді

і показі необхідно робити на історію, пам'ятники, національні особливості регіону. Якщо ж екскурсія входить в програму ділового туру, то слід приділяти увагу показу різних ділових і суспільних центрів і т.п. При організації екскурсійного обслуговування в рамках курортного відпочинку привабливі екскурсійні прогулянки із спостереженням природних ландшафтів, пам'ятників, об'єктів. В процесі підготовки нової екскурсії можна виділити ряд основних етапів, які розташовуються в певному

порядку. Розглянемо їх в тій послідовності, яка склалася в практиці роботи екскурсійної установи. Вперше поняття "етапи підготовки екскурсії" було введено в ужиток у 1976 р. Тоді ж було названо п'ятнадцять етапів: 1. Визначення мети і завдань екскурсії. 2. Вибір теми. 3. Відбір літератури і складання бібліографії. 4. Визначення джерел екскурсійного матеріалу.

Знайомство з експозиціями і фондами музеїв по темі. 5. Відбір і вивчення екскурсійних об'єктів. 6. Складання маршруту екскурсії. 7. Об'їзд або обхід маршруту. 8. Підготовка контрольного тексту екскурсії. 9. Комплектування "портфеля екскурсовода". 10. Визначення методичних прийомів проведення екскурсії.

11. Визначення техніки ведення екскурсії. 12. Складання методичної розробки. 13. Складання індивідуальних текстів. 14. Прийом (здача) екскурсії. 15. Затвердження екскурсії [10]. Визначення мети і завдань екскурсії. Робота над будь-якою новою екскурсією починається з чіткого визначення її мети. Це допомагає авторам екскурсії більш організовано вести роботу надалі.

Мета екскурсії – це те, ради чого показуються екскурсантам пам'ятники історії і культури і інші об'єкти. Розповідь екскурсовода підпорядкована тій же кінцевій меті. Назвемо декілька цілей: виховання патріотизму, любові і поваги до Батьківщини, суспільно-корисної праці, до інших народів; естетичне виховання, а також розширення кругозору, отримання додаткових знань в різних

областях науки і культури і т.д. Завдання екскурсії – досягти цілей шляхом розкриття її теми. Вибір теми. Вибір теми залежить від потенційного попиту, конкретного замовлення або цілеспрямованого створення певної тематики екскурсій. Кожна екскурсія повинна мати свою чітко певну тему. Тема є стержнем, який об'єднує всі об'єкти і підтеми екскурсії в єдине ціле. Відбір об'єктів при створенні екскурсії учасники творчої групи ведуть, постійно звіряючи

свої матеріали з темою. Проте мало відібрати об'єкт по темі, треба знайти конкретний матеріал, на якому ця тема буде розкрита з найбільшою повнотою і переконливістю. Угрупування тим лежить в основі існуючої класифікації екскурсій. Відбір літератури і складання бібліографії. В ході розробки нової екскурсії складається список книг, брошур, статей, опублікованих в газетах і журналах, які розкривають тему.

Призначення списку – визначити зразкові межі майбутньої роботи по вивченню літературних джерел, надати допомогу екскурсоводам у використанні необхідного фактичного і теоретичного матеріалу при підготовці тексту. Перелік літератури розмножується в декількох екземплярах для зручності в роботі групи і тих екскурсоводів, які в майбутньому готуватимуться до проведення екскурсій по даній темі. У переліку називаються автор, назва, рік видання, а також глави, розділи, сторінки.

При великій кількості літературних джерел список може бути роздільний на дві частини: "Основна література" і "Додаткова література". Визначення інших джерел екскурсійного матеріалу. Крім публікацій у пресі, можуть бути використані інші джерела. Автори екскурсії складають їх перелік, в який входять державні архіви, музеї, хронікально-документальні і науково-популярні кінофільми, де містяться матеріали по темі екскурсії.

Як джерело можуть бути використані спогади учасників і очевидців історичних подій. Проте при використанні мемуарних матеріалів щоб уникнути неточностей і тенденційності слід проявляти обережність. Для розповіді повинні бути відібрані тільки достовірні, ретельно перевірені факти і відомості. Значну допомогу в пошуки і систематизації матеріалу екскурсій можуть надати комп'ютерні енциклопедії, зокрема мультимедійні бази

даних на лазерних дисках (CD-ROM). Відбір і вивчення екскурсійних об'єктів. Показ об'єктів, як вже наголошувалося, є частиною, що займає чільне положення в екскурсії. Правильний відбір об'єктів, їх кількість, послідовність показу роблять вплив на якість екскурсії. В даний час на державному обліку знаходиться понад 150 тис. пам'ятників історії, археології і культури, а в музеях країни зберігається близько 40 млн. експонатів.

Як об'єкти можуть бути: – пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями в житті нашого народу, розвитком суспільства і держави; – будівлі і споруди, меморіальні пам'ятники, пов'язані з життям і діяльністю видатних особистостей, твори архітектури і містобудування, житлові і громадські будівлі, будівлі промислових підприємств,

інженерні споруди (фортеці, мости, башти), мавзолеї, будівлі культурного призначення і інші споруди; – природні об'єкти – ліси, гаї, парки, річки, озера, ставки, заповідники і заповідники, а також окремі дерева, реліктові рослини і др.; – експозиції державних і народних музеїв, картинних галерей, постійних і тимчасових виставок; – пам'ятники археології – городища, стародавні стоянки, поселення, кургани з

похованнями, земляні вали, дороги, гірські вироблення, загороди, святилища, канали і др.; – пам'ятники мистецтва – витвори образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, скульптура, садово-паркове та ін. мистецтво [9]. Екскурсійні об'єкти класифікуються: – за змістом – однопланові (твір живопису, річка, рослина, тварина, дім) і багатопланові (архітектурний ансамбль, ліс, поле, вулиця, площа міста); – по функціональному призначенню – основні, які служать основою для розкриття підтем,

і додаткові, такі, що показуються під час переїздів (переходів) між основними об'єктами в ході логічних переходів в розповіді; – по ступеню збереження – що повністю збереглися, увійшли до наших днів із значними змінами, що частково збереглися, втрачені. Перед екскурсійними працівниками при створенні екскурсії стоїть завдання – відібрати з багатьох об'єктів найцікавіші і на вигляд, і за тією інформацією, яку вони з собою несуть.

Правильний відбір об'єктів забезпечить зорову основу сприйняття екскурсійного матеріалу і глибоке розкриття теми. Слід так організувати цю справу, щоб одні і ті ж об'єкти не кочували з екскурсії в екскурсію. По можливості у кожної теми повинні бути "свої" об'єкти. Різноманітність об'єктів дає можливість забезпечити правильне чергування вражень у екскурсантів, дозволяє

зберегти елемент новизни при вивченні різних тем. Якщо неможливо виключити той або інший об'єкт з передбачуваного маршруту зважаючи на його унікальність, які показуються у ряді екскурсій (оглядової, історичної, літературної, мистецтвознавчої), то такий об'єкт повинен бути розкритий особливо. При його показі повинні бути виявлені ті характерні риси, які не знайшли відображення в екскурсіях на інші теми. При показі таких об'єктів і розповіді залежно від теми кожного разу повинен бути використаний

інший матеріал. Тому інтерес екскурсантів при їх повторному огляді, як правило, не знижується. У практиці підготовки екскурсій вироблена певна методика оцінки екскурсійних об'єктів. Застосування цієї методики особливо важливе в тих випадках, коли творці нової екскурсії, зустрічаючись на маршруті з декількома об'єктами, схожими за змістом, можуть вибрати ті з них, які найцікавіші для даної теми. Для оцінки об'єктів, які включаються в екскурсію, рекомендується використовувати наступні

критерії: Пізнавальна цінність – зв'язок об'єкту з конкретною історичною подією, з певною епохою, життям і творчістю відомого діяча науки і культури, художні достоїнства пам'ятника, можливість їх використання в естетичному вихованні учасників екскурсії. Популярність об'єкту, його популярність серед населення.

Незвичність (екзотичність) об'єкту. Мається на увазі особливість, неповторність пам'ятника історії і культури, будівлі, споруди (наприклад, суцільнозварної міст імені Е.О. Патона через Дніпро в Києві). Незвичність об'єкт може бути також пов'язана з якоюсь історичною подією, яка відбулася в даній будівлі, на місці установки даного пам'ятника, з легендою або історичною подією. Екзотичність може бути природного характеру (наприклад, сталактито-сталагмітові карстові

печери в Новому Афоне, в Абхазії). Виразність об'єкту, тобто зовнішня виразність об'єкту, його взаємодія з фоном, навколишнім середовищем – будівлями, спорудами, природою. Перевага віддається тому об'єкту, який найкращим чином вписується в місцевість, гармонує з іншими об'єктами, з ландшафтом. Збереження об'єкту. Проводиться оцінка стану об'єкта в даний момент, його підготовленості до показу екскурсантам.

Місцезнаходження об'єкту. При відборі об'єктів повинні враховуватися відстань до пам'ятника, зручність під'їзду до нього, придатність дороги для автотранспорту, можливість підвезення до об'єкту екскурсантів, природна обстановка, що оточує даний об'єкт, наявність місця, придатного для розташування групи з метою спостереження [9]. Тимчасове обмеження показу об'єкту (за часом доби, по днях, місяцях і сезонах) – це коли відвідини і огляд об'єкту неможливі

із-за поганої видимості або сезонності. Екскурсія не повинна бути переобтяжена великою кількістю відвідуваних об'єктів, оскільки це збільшує її тривалість і викликає стомлюваність екскурсантів, а увага і інтерес при цьому слабшають. Оптимальна тривалість міської екскурсії складає 2-4 академ. години, при цьому екскурсанти з цікавістю сприймають не більше 15-20 екскурсійних об'єктів. У екскурсію можуть входити об'єкти як однієї групи (наприклад, пам'ятники архітектури), так

і декількох груп (пам'ятні місця, історичні пам'ятники, житлові будівлі, природні об'єкти). Набір об'єктів залежить від теми екскурсії, її змісту, складу екскурсійної групи. Неправильно, наприклад, коли вся оглядова екскурсія побудована виключно на показі скульптурних пам'ятників і монументів. Слід уникати одноманітності побудови зорового ряду. Зорові враження екскурсантів будуть неповними, якщо в маршрут разом з пам'ятниками

і монументами не буде введений показ окремих будівель і вулиць, площ, пам'ятних місць, об'єктів природи. В ході підготовки нової екскурсії більше уваги слід приділити вивченню об'єктів на місці, в їх природній обстановці. Необхідні початкові дані дає вивчення об'єктів за джерелами – книгам, альбомам, фотографіям. Зустріч з екскурсійним об'єктом безпосередньо на місці його розташування, вивчення різних

його сторін дозволяють екскурсоводу в майбутньому, при роботі з групою, вільно орієнтуватися у пам'ятника, кваліфіковано вести його показ. Відбір об'єктів закінчується складанням картки (паспорти) на кожний з них. Дані картки використовуються як для теми, що конкретно розробляється, так і для майбутніх екскурсій. У картку об'єктів вносяться наступні дані: 1) найменування об'єкту (первинне і сучасне), а також назва, під якою пам'ятник відомий у населення;

2) історична подія, з якою пов'язаний пам'ятник, дата події; 3) місцезнаходження об'єкту, його поштова адреса, на чиїй території пам'ятник розташований (місто, селище, промислове підприємство і т. д.); 4) опис пам'ятника (під'їзд до нього, його автор, дата спорудження, з яких матеріалів виготовлений, текст меморіального напису); 5) джерело відомостей про пам'ятник (література, де описаний пам'ятник

і події, пов'язані з ним, архівні дані, усні перекази, основні друкарські роботи і місця зберігання неопублікованих робіт); 6) збереження пам'ятника (стан пам'ятника і території, на якій він знаходиться, дата останнього ремонту, реставрації); 7) охорона пам'ятника (на кого покладена); 8) у яких екскурсіях пам'ятник використовується; 9) дата складання картки, прізвище і посада укладача [10].

До картки прикріпляється фотографія об'єкту, відтворююча його нинішній і колишні види. У картці на архітектурні, природні, археологічні об'єкти можуть бути включені і інші відомості. Наприклад, в картку на пам'ятник архітектури (будівля) включаються відомості про наявність скульптури, кахлів, стінопису в декоративному убранні пам'ятника (зовні, всередині), про тип і конструкцію і будівлі, технічному стані його (ступені збереження).

Наявність карток на всі екскурсійні об'єкти, розташовані на території даного краю, прискорює розробку нових екскурсійних тем, дозволяє різноманітити використання пам'ятників в екскурсіях на різні теми, робить їх показ активнішим. У багатьох регіонах країни проведена паспортизація і складені зведення пам'ятників. У 70-і роки ХХ ст. Науково-дослідним інститутом культури Міністерства культури

і управліннями культури були підготовлені зведення пам'ятників історії і культури України по територіях. Матеріали зведення включають лише одну групу нерухомих пам'ятників – меморіальні доми, садиби, могили, пам'ятні місця, пов'язані з іменами видатних діячів культури і значними подіями в житті території (краю, області, автономної республіки). Таким чином, вирішальне значення в успіху розробки нової екскурсійної теми мають об'єкти.

Саме вони складають той пізнавальний матеріал, який є зоровою основою в розкритті теми, головний аргумент в доказах екскурсовода. Необхідно відзначити залежність екскурсійного процесу в цілому, його зміст, методики підношення матеріалу (показу і розповіді) від об'єктів, їх стану, під'їзних шляхів, крапок для спостереження. Саме тому таку важливу роль в даний момент грають зв'язки екскурсійних установ з тими організаціями,

які ведуть роботу по виявленню, реставрації і охороні пам'ятників історії і культури. Активна участь екскурсійних працівників в діяльності цих організацій створює умови для подальшого розвитку екскурсійної справи в Україні. РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЕКСКУРСІЙ Методика проведення екскурсій направлена на те, щоб допомогти екскурсантам легше засвоїти зміст екскурсій. Робиться це за допомогою методичних прийомів, які діляться

на дві групи – прийоми показу і прийоми розповіді, але практика вимагає застосування ще складнішій класифікації методичних прийомів: по їх призначенню, часу і місцю використання і т.д. Завдання методичних прийомів – забезпечити найкращу дієвість екскурсійного методу повідомлення знань аудиторії. Методичні прийоми можуть бути розглянуті в декількох аспектах: як оптимальний спосіб виконання певних дій; як засіб перетворення пасивного огляду в активне спостереження об'єкту екскурсантами;

як основа процесу трансформації усної інформації в зорову; як основа аналізу і синтезу на екскурсії і т.д. Всі методичні прийоми, правильне використання яких складає одну з основ професійної майстерності екскурсовода, можуть бути по своєму призначенню підрозділені таким чином: – прийоми безпосереднього ведення екскурсії (показ і розповідь); – прийоми, направлені на створення умов для ефективного проведення екскурсії. 2.1. Класифікація методичних прийомів

Методичні прийоми підрозділяються на декілька груп залежно від їх призначення: методичні прийоми, завдання яких – допомогти екскурсоводу встановити міцні контакти між екскурсоводом і екскурсантами; прийоми, завдання яких добитися стійкої уваги аудиторії до спостережуваного об'єкту; прийоми, що закріплюють увагу до розповіді, збудливі у екскурсантів інтерес до певних питань; прийоми, що забезпечують зорове сприйняття екскурсійного матеріалу.

У класифікації прийомів проведення екскурсії виділяються дві групи: Прийоми показу, куди входять: прийоми, організуючі спостереження (вивчення, дослідження) об'єктів і що дозволяють виділити об'єкт з навколишнього середовища, з цілого; прийоми, завдання яких, спираючись на уяву екскурсантів, зробити зримими зміни в зовнішньому вигляді об'єкту; прийоми, які дають можливість побачити об'єкти в потрібному вигляді, побудовані на русі – наближенні екскурсійної групи до об'єкту,

віддаленні від нього, русі уздовж нього. Прийоми розповіді – це прийоми, побудовані на поясненні об'єкту, описі його внутрішнього вигляду і що викликають у екскурсантів зорові асоціації, а також прийоми репортажу, які дають можливість зрозуміти зміни, що відбуваються в спостережуваному об'єкті, і т.д. Практично всі методичні прийоми можна розділити на дві категорії: простіші, створюючі умови для проведення екскурсії і складніші – прийоми безпосереднього проведення екскурсії.

Методичні прийоми, як було сказано раніше, діляться на: загальні, вживані на всіх екскурсіях незалежно від того, що показується і про що йде розповідь; приватні, властиві одному виду екскурсій (виробничих, музейних, природознавчих); одиничні прийоми, використовувані при спостереженні якого-небудь одного унікального об'єкту. Такі прийоми, як правило, є "знахідкою" одного екскурсовода і не застосовуються всіма, хто проводить подібні екскурсії; прийоми, використовувані в певну пору року,

дня [7]. При використанні методичних прийомів екскурсовод повинен враховувати рівень підготовки групи (наприклад, знайомство із стилями в архітектурі, різновидами монументальної скульптури). Одні екскурсоводи використовують на практиці всі прийоми, інші обмежуються двома-трьома, треті – не використовують методичні прийоми. Якість проведення екскурсії залежить не тільки від знань екскурсовода, не меншу роль грає його уміння

застосовувати на екскурсійному маршруті вивчені прийоми у всій їх різноманітності. Зробити це можуть професійно підготовлені екскурсоводи. 2.2. Методичні прийоми показу Найбільш численну групу складають прийоми показу, які дозволяють спростити спостереження об'єкту, виділяють його особливості, які непомітні при звичайному огляді, дають можливість екскурсантам в думках розчленувати пам'ятник на складові частини, домислити втрачені деталі, "бачити"

не існуючий в даний час об'єкт в його первинному вигляді, історичні події, які відбувалися багато років тому. Прийом попереднього огляду. Цей прийом використовується в той момент, коли екскурсанти знаходяться на місці розташування пам'ятника. Він є першим ступенем спостереження об'єкту. Існують два варіанти використання прийому. Перший починається

із слів екскурсовода: "А це такий-то пам'ятник, ознайомтеся з ним". Тим самим він запрошує екскурсантів самим провести первинне спостереження об'єкту, познайомитися з його зовнішнім виглядом, побачити якісь деталі. Після цього екскурсовод направляє увагу групи на визначення суті об'єкту, що дає екскурсантам можливість: а) скласти уявлення про історичну місцевість, де відбувалися дані події; б) представити даний об'єкт в природній обстановці;

в) дати певну оцінку об'єкту; г) одержати уявлення про його природне оточення [10]. Другий варіант використання прийому попереднього огляду полягає в тому, що початком служить коротке вступне слово екскурсовода, в якому він орієнтує групу на те, що саме слід побачити в ході спостереження об'єкту, які його якості і конкретні особливості рекомендується виявити в ході спостереження. Прийом панорамного показу дає можливість екскурсантам спостерігати вид місцевості.

Для панорамного показу можуть бути використані башти, дзвіниці, кріпосні стіни, мости і інші високі точки, звідки відкривається панорама міста, поля битви, долини, річки. Для активізації сприйняття екскурсантами широкої картини, що відкривається перед ними, необхідно в спостережуваній панорамі виявити композиційний центр і обернути на нього увагу групи. Інша особливість панорамного показу полягає в тому, що у поле зору

екскурсантів потрапляє багато об'єктів. Екскурсовод повинен показати ті об'єкти, які розкривають тему, перейшовши від загального показу панорами до приватного. Прийом зорової реконструкції (відтворення). Як вже мовилося раніше, термін "реконструкція" означає відновлення первинного вигляду (зовнішності) чого-небудь по залишках або письмових джерелах. Суть цього прийому полягає в тому, що словесним шляхом відновлюється первинна зовнішність

історичної будівлі. Робить це екскурсовод, спираючись на зорові враження екскурсантів. Цей прийом широко використовують при показі пам'ятних місць, де проходили військові битви, народні повстання, страйки, революційні маївки, мітинги і інші події. Сюди ж відносять місця, пов'язані з життям і діяльністю державних діячів, відомих письменників, вчених, композиторів, художників. Завдання вказаного прийому дати екскурсантам можливість "зорово"

відновити пам'ятне місце, будівлю, споруду в їх первинному вигляді, історична подія, яка відбулася на даному місці. Якщо будівля перетворилася на руїни (сліди війни, землетрусу, часу), провести зорову реконструкцію екскурсоводу допомагають його уцілілі частини і деталі. Якщо ж споруда не збереглася, на допомогу приходить наочна допомога "портфеля екскурсовода". Використовуються фотографії об'єкту, малюнка, креслення, схеми, образотворчий матеріал, що характеризує

обстановку, в якій відбувалися події [10]. Успіх використання прийому зорової реконструкції залежить від ступеня підготовленості екскурсовода. Компетентність його дозволяє не тільки переконливо розповісти екскурсантам про подію, але і дати зорове уявлення про нього. Прийом зорового монтажу є одним з варіантів методичного прийому реконструкції. Екскурсовод, використовуючи прийом зорового монтажу, складає потрібний образ, підсумовуючи зовнішній

вигляд декількох пам'ятників, а також їх окремих частин. Складові частини можуть бути "запозичені" з тих об'єктів, які в даний момент служать предметом спостереження екскурсантів. У зоровому монтажі можуть бути використані фотографії, креслення, малюнки. Прийом локалізації подій. Важливу роль в конкретизації подій грає методичний прийом локалізації, тобто зв'язок подій з конкретним місцем. Цей прийом дає можливість обмежити увагу учасників екскурсії відомими

рамками, прикувати їх погляди в даній конкретній території саме до того місця, де відбулася подія. При викладі матеріалу цей прийом передбачає перехід від загального до приватного. (Наприклад, ефективно використання прийому прив'язки подій до певного місця в екскурсіях на виробничі теми: "У цьому цеху був побудований перший в країні трактор"). Прийом абстрагування є уявним процесом виділення з цілого яких-небудь частин з метою подальшого глибокого

спостереження. Цей методичний прийом дозволяє екскурсантам розглянути ті ознаки предмету (пам'ятника історії і культури, монументальної скульптури), які служать основою для розкриття теми (підтеми). Прийом абстрагування побудований на спостереженні: а) одного з об'єктів за допомогою уявного відвернення від інших об'єктів, розташованих поряд, на тій же площі або вулиці; б) однієї з частин будівлі (поверху, балкона, крильця та ін.) при відверненні від інших його частин, які менш

істотні або не потрібні для розгляду даної теми. Цей прийом одержав свою назву від терміну "абстрагування", що означає уявне виділення, вичленення окремих ознак, властивостей, зв'язків і відносин конкретного предмету. Використанню цього прийому передує пояснення екскурсовода, які частини предмету, будівлі з'являться предметом показу. Абстрагування дозволяє екскурсантам "не бачити" того, що не має відношення до даної екскурсії. Прийом зорового порівняння.

У екскурсійній методиці використовуються різні види порівняння: зорове, словесне, порівняння зорово сприйманого об'єкту з об'єктом, в думках ре конструйованим або показаним екскурсантам раніше. Даний прийом побудований на зоровому зіставленні різних предметів або частин одного об'єкту з іншим, що знаходиться перед очима екскурсантів. При цьому порівнюють один з одним як схожі, так і різні по своєму зовнішньому вигляду об'єкти. Використання прийому зорового порівняння дає можливість

екскурсантам представити дійсну величину об'єкту (наприклад, висоту пам'ятника, довжину кріпосних стін, ширину вулиці), дозволяє скоротити кількість цифр в розповіді, число використовуваних фактів і прикладів, час що витрачається на пояснення. Одне із завдань даного методичного прийому – виявити характерні риси, особливості об'єкту, показати його оригінальність, неповторність. Підвівши підсумки "спостереження" екскурсовод називає схожі

елементи двох об'єктів або їх відмінність один від одного [10]. Прийом інтеграції (відновлення, заповнення) побудований на об'єднанні окремих частин спостережуваного об'єкту в єдине ціле. Використання прийому інтеграції не викликає труднощів, адже для кожної людини пізнання навколишнього світу починається з вивчення одиничних предметів і фактів. Показуючи будівлю, споруду, пам'ятне місце, екскурсовод йде шляхом

інтеграції, тобто об'єднання різних сторін, деталей, властивостей, в єдине ціле. Дія методичного прийому інтеграції в екскурсії пов'язана з методом синтезу – з'єднання окремих частин, деталей, узагальнення розірваних фактів в єдине ціле. Наприклад, прийом інтеграції може бути використаний при показі архітектурного ансамблю. Спочатку показується кожна будівля окремо, потім екскурсовод об'єднує (інтегрує) зорові враження, одержані

екскурсантами при спостереженні окремих об'єктів. На завершальному етапі показу група спостерігає ансамбль як єдність декількох будівель. І екскурсовод формулює висновки, характеризуючи ансамбль в цілому. Прийом зорової аналогії заснований на дії одного із загальних методів наукового пізнання – методу аналогії. Прийом аналогії побудований на порівнянні: а) даного об'єкту з фотографією або малюнком іншого аналогічного об'єкту; б) спостережуваного об'єкту з тими об'єктами, які екскурсанти спостерігали

раніше. Механізм дії цього прийому полягає в тому, що екскурсовод "ставить" перед екскурсантами два об'єкти, причому тільки один з них фізично знаходиться перед їх очима. Прийом зорової аналогії складніший, чим прийом зорового порівняння. При зоровому порівнянні зіставляються дві схожі між собою будівлі, споруди, документ, рослина, пам'ятні місця, портрета, що знаходиться в даний момент перед екскурсантами.

Завдання екскурсовода, що використовує цей прийом при показі об'єкту, – привернути екскурсантів до активного пошуку аналогії, викликати в пам'яті уявлення про зовнішній вигляд аналогічного об'єкту, який вони бачили на колишніх екскурсіях. При цьому у кожного екскурсанта може бути своя аналогія [9]. Прийом зорової аналогії іноді називають прийомом асоціації. Особливо часто цей прийом показу будується на асоціації по схожості.

Рідше використовуються асоціації по протилежності (чорне – біле, холод – тепло, світло-темрява), по порядку часів, по єдності місця розташування об'єктів або дій (історичних подій). Прийом перемикання уваги. Після спостереження об'єкту екскурсанти за пропозицією екскурсовода переносять свій погляд на інший об'єкт (наприклад, перенесення погляду з дому, побудованого на початку минулого століття, на нинішню багатоповерхову будівлю або перехід від спостереження панорами міста до спостереження

об'єктів природи). Наявність контрасту збагачує новими враженнями. Порівняння об'єктів дозволяє краще зрозуміти спочатку спостережуваний об'єкт. Методичний прийом руху. Слід розрізняти два поняття: "рух" як ознака екскурсії і "рух" як методичний прийом. Це різні речі. Рух в екскурсії як методичний прийом є рухом екскурсантів поблизу об'єкту з метою кращого його спостереження

(наприклад, огляд кріпосних стін, рух екскурсантів уздовж конвеєра на заводі та ін.). У ряді випадків рух групи використовується для того, щоб екскурсанти одержали уявлення про крутизну схилу гори, висоту башти (дзвіниці, мінарету), глибину рову, відстань об'єкту і т.п. Окрім цього, рух в екскурсіях використовується як методичний прийом показу екскурсійних об'єктів окремих будівель, споруд, вулиць, архітектурних ансамблів, площ.

У ряді випадків використовують сповільнений рух на автобусі навколо комплексу об'єктів. Під час такого руху комплекс спостережуваних об'єктів на очах екскурсантів як би обертається, виявляючи все нові об'єкти. Іноді рух пішохідної групи організовується при панорамному показі Цей методичний прийом дає можливість вести багатоплановий показ панорами, дозволяє виявляти повторюваність деталей, схожість об'єктів, їх відмінності, характерні особливості.

Інший варіант руху як методичного прийому – обхід навколо будівлі, споруди, пам'ятника. Рух навколо житлового мікрорайону допомагає виявити перевагу нової забудови міста, показати раціональність розташування будівель – житлових, комунально-побутових, культурно-освітніх та ін виявити їх функціональні особливості. Третій варіант – рух до пам'ятника. Методично воно побудоване таким чином, що в ході пересування автобусної або пішохідної групи об'єкт

починає поступово вимальовуватися, все виразніше, виникаючи і збільшуючись в розмірах на очах екскурсантів. Це дозволяє екскурсоводу виявити особливості об'єкту, звертаючи на них увагу групи, підвести екскурсантів до необхідних висновків. Найбільшу ефективність дає використання прийому руху в тих випадках, коли за задумом авторів екскурсії її учасники повинні відчути динаміку конкретної події.

Екскурсовод під час показу (наприклад, поля, де проходило битву) пропонує учасникам самим пройти шлях, яким слідували герої події. З цим прийомом, зокрема, зв'язаний показ Брестської фортеці, пам'ятних місць, де діяли партизанські загони в Білорусії. Таке пересування (обхід) дозволяє відчути відстань, розміри стародавнього міста, ратного поля [9]. Професійно підготовлені екскурсоводи вміло використовують форми

і варіанти руху в екскурсії, добиваючись тим самим ефективнішого засвоєння наочного матеріалу. Показ меморіальної дошки. За наявності на екскурсійному об'єкті меморіальної дошки екскурсоводу слід починати з аналізу об'єкту і розповіді про події, з ним зв'язані. Тільки після цього увага екскурсантів звертається на меморіальну дошку, яка на даному об'єкті встановлена. Якщо меморіальну дошку добре видно екскурсантам і вони вже прочитали напис на ній, екскурсоводу не

слід зачитувати її вголос. Освітлення підтеми може бути почато з меморіальної дошки в тому випадку, якщо вона встановлена на будівлі (споруді, меморіалі), спорудженій на місці, де відбулася історична подія, тобто об'єкт, про який йде мова, не зберігся. 2.3. Методичні прийоми розповіді Методичні прийоми розповіді є як би пружиною усної мови, їх основне завдання – піднести факти, приклади, події так, щоб екскурсанти

одержали образне уявлення про те, як це було, побачили велику частину того, що було їм розказано екскурсоводом. Прийоми розповіді можна розділити на дві великі групи. Перша група об'єднує прийоми, пов'язані з формою розповіді (довідка, опис, репортаж, цитування). Прийоми цієї групи виконують завдання донести до екскурсантів зміст розповіді, сприяють формуванню інформації, її впорядкуванню, запам'ятовуванню, зберіганню

і відтворенню в пам'яті екскурсантів. Друга група об'єднує прийоми характеристики, пояснення, питань-відповідей, посилання на очевидців, завдань, словесного монтажу, співучасті, індукції і дедукції. Прийоми цієї групи малюють зовнішню картину подій, дії конкретних персонажів. Прийом екскурсійної довідки використовується в поєднанні з прийомами зорової реконструкції, локалізації, абстрагування. Екскурсовод повідомляє короткі дані про спостережуваний об'єкт: дату споруди (реставрації),

авторів проекту, розміри, призначення та ін. При огляді додаткових об'єктів цей прийом використовується самостійно, коли, виклавши довідковий матеріал, екскурсовод закінчує знайомство групи з об'єктом. За своїм змістом і побудові даний прийом нагадує путню екскурсійну інформацію [21]. Прийом опису ставить своїм завданням надати допомогу в правильному відображенні об'єкту в свідомості екскурсантів (форма, об'єм, з якого матеріалу виготовлений, розташування щодо навколишніх

об'єктів). Для опису об'єкту характерні точність, конкретність. Цей прийом припускає виклад екскурсоводом характерних рис, прикмет, особливостей зовнішнього вигляду об'єкту в певній послідовності. Прийом опису відноситься не тільки до об'єктів (архітектурним пам'ятникам), але і до історичних подій. На відміну від опису об'єктів опис історичних подій носить образний характер. Воно викликає у екскурсантів зорові образи, дозволяє

їм в думках представити, як відбувалася подія. Таким чином, прийом опису подій носить підлеглий характер, стуляючись з методичним прийомом зорової реконструкції. У автобусній екскурсії прийом опису використовується при всіх видах показу як з виходом екскурсантів з автобуса, так і без виходу (спостереження об'єктів з вікна і під час руху автобуса на маршруті). Прийом характеристики побудований на визначенні відмітних властивостей

і якостей предмету, явища, людини. У екскурсії дається мовна характеристика об'єктів і "дійових" в екскурсії осіб. На відміну від прийому опису прийом характеристики є переліком властивостей і особливостей, сукупність яких дає якнайповніше уявлення про даний об'єкт, дозволяє краще зрозуміти його суть. При цьому об'єкт займе своє місце у ряді інших, схожих по характеристиці об'єктів, або навпаки, характеристика його властивостей покаже відмінність

про інших об'єктів. Словесна характеристика передує екскурсійному аналізу об'єкту, є початковий етап аналізу. Прийом опису торкається лише зовнішніх сторін об'єкту, не даючи характеристик його внутрішніх, не видимих для ока властивостей і якостей. При використанні ж прийому характеристики дається оцінка якісних сторін об'єкту, таких, як пізнавальна цінність, художні достоїнства, оригінальність авторського рішення, виразність, збереження, та

ін. [21] Прийом пояснення – форма викладу матеріалу, коли в розповіді, крім довідки про історичну подію, розкриваються суть і причини, його що викликали. Найчастіше цей прийом використовується у виробничо-економічних і природознавчих екскурсіях, де в розповіді пояснюються внутрішні зв'язки процесів і явищ. Прийом пояснення характерний для екскурсій з показом витворів образотворчого мистецтва.

Екскурсовод пояснює сенс зображеного художником в картині, зміст пам'ятника монументальної скульптури. У архітектурній екскурсії за допомогою цього прийому виявляються, особливості конструкції будівлі, характерні риси цілого ансамблю. Особливість прийому пояснення полягає в тому, що розповідь про об'єкт носить доказовий характер. Це видно на наступному прикладі з екскурсії на військово-історичну тему. Підтема "В ім'я миру на Землі". "

Танк зійшов на п'єдестал, щоб берегти вічний спокій невідомого солдата, чий прах знаходиться в цій землі, щоб постійно віддавати славу мужності наших воїнів. Сьогодні, стоячи на цій пануючій над навколишньою місцевістю висоті, танк охороняє виноградні плантації, що втрачаються за кромкою горизонту, пшеничні поля, процвітаючі під мирним небом і сонцем поселення, щастя і радість людей" [21].

Прийом коментування. Коментар в періодичному друці використовується в двох видах – як тлумачення подій, явищ, текстів, а також як міркування або критичні зауваження про що-небудь, що викликає інтерес у читачів. У екскурсії методичний прийом коментування використовується екскурсоводом при викладі матеріалу, що роз'яснює сенс події або задум автора пам'ятники історії і культури, який в даний момент спостерігається екскурсантами.

Іноді коментар використовується в екскурсіях на архітектурні теми у вигляді критичних зауважень про зовнішній вигляд будівлі, його конструкцію, особливості інженерних споруд і т.п. Прийом коментування широко використовується при показі експозицій музеїв і виставок як пояснення до експонатів. Прийом репортажу. Репортаж є жанром журналістики, який оперативно повідомляє про яку-небудь подію,

є інформацією про те, що в даний момент відбувається перед очима репортера. Журналіст, що використовує даний жанр, завжди є очевидцем або учасником події, що відзначається. У екскурсії – це коротке повідомлення екскурсовода про подію, явище, процес, очевидцями яких є екскурсанти. Розповідь при цьому йде про об'єкт, що потрапив в полі їх зору (наприклад, про рухомий конвеєр, де відбувається збирання автомобілів).

Цей прийом ефективний лише тоді, коли об'єкт показується в розвитку, він допомагає побачити, як змінюється об'єкт в ході спостереження і народжується щось нове. Складність використання такого прийому полягає в тому, що розповідь в значній своїй частині не готується наперед, він не входить цілком в індивідуальний текст екскурсовода, а носить характер імпровізації, тобто складається екскурсоводом на ходу, під час спостереження того, що відбувається.

Прийом цитування. Цитата – дослівний витяг з якого-небудь тексту або в точності що приводяться чиї-небудь слова (пряма мова). До цитування вдаються в наступних випадках: для підтвердження, яскравого і переконливого виразу своєї думки, збереження особливостей мови і колориту певного історичного періоду часу, відтворення картини події і ознайомлення з чиєюсь авторитетною думкою (прийом посилання на авторитет) [21].

Цитата в екскурсії направлена на те, щоб викликати в свідомості екскурсантів зоровий образ, тобто виступає в ролі зорово сприйманої інформації. У тексті екскурсії у вигляді цитат використовуються уривки з художніх творів (проза, вірші). Особливо ефективно цитування в тих випадках, коли необхідно відтворити картини життя в далекі часи, побут і діяльність наших предків. У ряді випадків цитати використовуються в інших прийомах, наприклад, зорової реконструкції, літературного

монтажу, посилання на очевидців та ін. У деяких екскурсіях на основі прийому цитування використовується пряма мова. При цьому ставиться завдання – зробити екскурсантів учасниками розмови між історичними особами, очевидцями історичних подій. Робиться це за допомогою невеликих витягів з мемуарів. Прийом питань-відповідей. Суть цього прийому полягає в тому, що в ході розповіді екскурсовод ставить різні питання екскурсантам з метою їх активізації.

Велика частина таких питань не розрахована на те, щоб одержати на них які-небудь відповіді від учасників екскурсії. Вони виконують функцію методичного прийому. Їх можна розділити на декілька видів: а) питання, на які екскурсовод відразу ж або після закінчення деякого часу сам дає відповідь, продовжуючи свою розповідь по темі; б) питання історичного характеру, що є твердженням чого-небудь у формі питання.

Такі питання в лекційній пропаганді розглядаються як прийом ораторської мови; в) питання екскурсовода, на які відповідають екскурсанти, загострюють увагу екскурсантів до змісту екскурсії, вносять деяку розрядку і допомагають краще з'ясувати підтему. Наприклад, розкриваючи підтему про героїзм радянських льотчиків в роки Великої Вітчизняної війни і характеризуючи епізод, коли один з наших літаків, підбитий ворогами, факелом, що горить, врізався в танкову колону фашистів, екскурсовод ставить питання: "

Чи був вихід у радянського льотчика? – і тут же відповідає на нього. – Так, був. Льотчик міг покинути машину, що горить, і, використавши парашут, врятувати своє життя. Але він вирішив ціною свого життя отримати ще одну перемогу над ворогами" [21]. Прийом посилання на очевидців. Використання цього прийому в розповіді дає можливість для образного відтворення подій. Прийом завдань, використовуваний в розповіді екскурсовода, знаходить вираз в його

обігу до екскурсантів: "Подумайте, чому цей пам'ятник такий названий? Пригадаєте, на що схоже ця будівля (ця башта)? Які прикмети на місцевості говорять про минуле? Постарайтеся пояснити, чому тут зроблений такий напис." та ін. Коли екскурсовод дає подібні завдання, він не припускає, що учасники їх тут же виконають. Прийом направляє увагу екскурсантів на конкретну будівлю, певну частину будівлі,

на ті деталі, розуміння яких важливо для засвоєння даних питань. Завдання цього прийому – зацікавити екскурсантів, примусити їх задуматися, активізувати свою розумову діяльність, порушити уяву. Що ж до відповідей на ці питання, екскурсовод дає їх сам в подальшій розповіді, як би підсумовуючи думки екскурсантів.

Прийом новизни матеріалу полягає в тому, що в ході розповіді по темі повідомляються факти і приклади, невідомі екскурсантам. Цей прийом використовується екскурсоводом в той момент, коли необхідно привернути увагу групи до об'єкту, зробити сприйняття спостережуваного ефективнішим. Прийом словесного (літературного) монтажу. Використовуючи його, екскурсовод своя розповідь будує на наборі уривків з різних літературних творів, документальних матеріалів, опублікованих в періодичному

друці. Зміст цих уривків розкриває підтему екскурсії або одне з основних її питань. Цей прийом дає можливість відтворити картину подій. Використання екскурсоводом літературного монтажу засноване на "пере-творенні" одного виду мистецтва (словесного) в інший вид (образотворчий). Тому для літературного монтажу потрібно підбирати такі уривки з художніх творів, які дозволять екскурсантам

"побачити" картину подій, відчути їх динаміку [21]. Прийом співучасті. Завдання цього прийому – допомогти екскурсантам стать учасниками тієї події, якій присвячена екскурсія. Робиться це за допомогою, наприклад, звернення до групи: "Уявіть собі, що ми з вами знаходимося на цьому полі під час наступу ворожих військ". Потім за допомогою прийому зорової реконструкції відновлюється картина бою.

Прийом дискусійної ситуації. Екскурсовод, використовуючи цей прийом, висуває в своїй розповіді таке положення, яке викликає дискусійну ситуацію. Цей прийом гавкає можливість в частині екскурсії замінити монологічну форму матеріалу відкритим діалогом. Свою точку зору по висунутому положенню висловлюють два-три екскурсанти. Потім екскурсовод, підводячи підсумки, робить висновки. Прийом зштовхування суперечливих версій використовується в розповіді екскурсовода, наприклад, при оцінці

певної історичної події, затвердження дати виникнення конкретного міста або походження назви міста (річки, озера, місцевості). Прийом персоніфікації використовується для уявного створення образу конкретної людини (письменника, державного діяча, воєначальника). Рекомендується робити це за допомогою яскравої розповіді про окремі епізоди з життя тих людей, з якими пов'язана тема екскурсії, або на основі опису якої-небудь

історичної події, в якій ці люди брали участь [21]. Прийом проблемної ситуації полягає в тому, що в розповіді екскурсовода ставиться проблема, пов'язана з темою екскурсії. Постановка проблеми перед екскурсантами примушує їх задуматися і примушує знайти правильну відповідь на поставлені екскурсоводом питання. У ряді випадків екскурсантам пропонується знайти альтернативу запропонованому рішенню питання.

Прийом відступу полягає в тому, що в ході розповіді екскурсовод йде від теми: читає вірш, наводить приклади з свого життя, розповідає зміст кінофільму, художнього твору. Цей прийом безпосередньо не пов'язаний із змістом екскурсії, тому деякі методисти називають його "прийомом освіжаючого відступу". Його завдання зняти втому. Проте, застосовуючи даний прийом, не слід бгати екскурсію, скорочуючи матеріал по темі.

Не можна зводити справу до жартів, анекдотів, розкидання "гумористичних штрихів" серед серйозного викладу матеріалу, щоб додати складній інформації невимушений характер. Має свої особливості методика проведення екскурсій в музеях. Номенклатура методичних прийомів тут набагато вужче, ніж в екскурсіях по місту. В той же час в музеях використовуються свої специфічні прийоми.

У музейній практиці має місце і прийом, що виходить за межі екскурсійного методу. Його можна назвати лекційно-ілюстративним. При цьому превалює мову провідного, експонати ж використовуються лише як ілюстрації. Прийом індукції застосовується в розповіді, коли необхідно зробити перехід від окремих, одиничних випадків і фактів до загальної картини, загальних висновків, і в показі, коли екскурсовод від характеристики одного пам'ятника переходить до характеристики цілого

ансамблю або системи інженерних споруд. 2.4. Особливі методичні прийоми Крім методичних прийомів показу і розповіді на екскурсії використовуються особливі прийоми, які допомагають краще засвоїти зміст матеріалу. Серед них особливе місце займає прийом, що робить екскурсію більш документальної, доказової. Наприклад, вводиться як додатковий епізод – зустріч екскурсантів з одним з учасників історичних подій та ін. При цьому повинна забезпечуватися документальність виступів учасників подій.

Фактичний матеріал, який вони використовують, ретельно вивіряється. Для цієї роботи притягуються матеріали музеїв, архівів і наукових установ, друкарські джерела. Іноді в екскурсіях використовується прийом дослідження. Наприклад: глибина колодязя визначається за допомогою листа паперу, що горить, який, падаючи, освітлює спочатку стінки, потім далеке дно; глибина ущелини вимірюється кинутим камінчиком [9].

Прийом дослідження сприяє активізації сприйняття змісту екскурсії її учасниками, частіше він використовується в екскурсіях з дітьми і підлітками. Прийом демонстрації наочної допомоги. У екскурсії використовується прийом демонстрації наочної допомоги, включеної в "портфель екскурсовода". Найбільш широкого поширення набув ілюстраційний прийом.

Наприклад, розповідь екскурсовода про флору і фауну даного краю супроводжується показом фотографій рослин і тварин. Ефективний і що коментує прийом. В цьому випадку показ експоната передує розповіді. Розповідь є лише поясненням до експоната з "портфеля". Наприклад: показ зображення корабля в розрізі супроводжує розповідь про його пристрій; при показі будівлі демонструється фотографія його внутрішнього убрання з подальшими коментарями екскурсовода та

ін. Застосовується прийом контрасту, коли фотографія (або малюнок) показується для того, щоб переконати екскурсантів в тому, як змінилося історичне місце (площа, вулиця, будівля), яке вони в даний момент оглядають. Фотографія і малюнок контрастують із спостережуваним об'єктом. Прийом побудований на порівнянні зорово сприйманої інформації. Важливим резервом підвищення дієвості екскурсії

є використання технічних засобів пропаганди: епідіаскопа, фільмоскопу, магнітофона, кіноапаратури та ін. З їх допомогою глибше розкривається тема, посилюється зоровий ряд екскурсій. Для показу будівель, що не збереглися, споруд, пам'ятників використовуються діапозитиви і діафільми. Епідіаскоп також дозволяє проектувати на невеликий екран, встановлений в передній частині салону автобуса (на кабіні водія), карти-схеми, копії документів, рукописів, фотографій, художні листівки.

У екскурсійних установах розроблена певна методика технічних помічників. Можуть прослуховувати виступи учасників подій в магнітофонному записі. При проходженні групи по місцях, де жили і творили видатні письменники, поети, композитори, в екскурсію включають виконання їх творів в звукозаписі. Такі музичні і літературні записи не повинні бути тривалими. Вони

є частиною екскурсії, підпорядковані її темі і не є самостійним заходом. 2.5. Засвоєння екскурсоводом методичних прийомів У практичній діяльності екскурсійних установ немало прикладів, коли екскурсоводи знають про існування методичних прийомів, але при проведенні конкретних екскурсій їх не використовують. Пояснюється це просто – вони не знають, як їх використовувати. От чому важливим завданням вдосконалення майстерності екскурсоводів в даний час

є практичне засвоєння ними методичних прийомів. Навчання екскурсовода умінню використовувати конкретний методичний прийом носить ступінчастий характер, тобто відбувається в певній послідовності – спочатку ставиться завдання, яке виконує прийом, потім висловлюється його зміст, розглядається механізм дії цього прийому, потім на двох-трьох заняттях, у тому числі і на місці безпосереднього розташування об'єктів, проводяться вправи по застосуванню прийому на практиці.

Вдосконалення навичок екскурсоводів є завданням методичних секцій і курсів по підвищенню кваліфікації [9]. Перш ніж приступити до засвоєння методичного прийому, екскурсовод розчленовує цей прийом на декілька частин. Перша частина – в ході вправ екскурсовод спочатку вчиться використовувати кожну з цих частин окремо. Наприклад, відпрацьовується прийом – завдання екскурсантам представити історичну подію (Полтавська битва, розгром шведської армії військами

Петра I). Потім – демонстрація основ для зорової реконструкції: самого поля, де відбувалася битва, карти-схеми, репродукції картини А. Соколова, А. Семенова "Російська артилерія в Полтавській битві" і старовинних гравюр. Друга частина – словесний опис битви з метою відновлення зовнішньої картини історичної події, читання уривків з літературних творів.

Третя частина – завершальна картина битви – уривки з поеми А.С. Пушкіна "Полтава". Потім екскурсовод об'єднує всі частини прийому так, щоб екскурсанти одержали цілісне уявлення про картину битви [9]. Засвоєння кожного прийому – складний процес, який заснований на конкретному матеріалі і завжди пов'язаний з певною екскурсією. Потрібно чітко представити взаємодію методичних прийомів

і навичок. Якщо прийом – особливий спосіб подачі екскурсійного матеріалу, то навичку-уміння досконало застосувати методичний прийом. Методика виходить з того, що зміст і форма – це нерозривно пов'язані один з одним поняття. Зміст розкриває те, що повинне бути показане і сказане в екскурсії, форма – як це повинно бути сказано. Методичний прийом – спосіб викладу змісту. Практично в кожній екскурсії певний зміст виражається в

конкретній формі і за допомогою методичних прийомів доноситься до екскурсантів. Засвоєння методичних прийомів є засвоєнням суми навичок, тобто відпрацьованих практикою дій екскурсовода, що через звичку здійснюються їм автоматично. Спочатку вироблення навичок не більш як повторення певної дії по одній і тій же схемі (спрямованість, послідовність, витрата часу). Засвоєння практичних навичок дозволяє екскурсоводу використовувати не тільки все різноманіття прийомів

показу і розповіді, але і різні варіанти майже кожного методичного прийому. На основі взаємодії навичок екскурсовод проводить комплексне використання методичних прийомів: у показі – прийомів реконструкції і локалізації, в розповіді – прийомів новизни матеріалу і порівняння і т.п. Процес вдосконалення навичок екскурсовода не припиняється після засвоєння їм методичних прийомів, а продовжується безперервно.

Поступово усувається зайве в показі і розповіді. Точнішими і осмисленими роблячи жести екскурсовода, заглиблюється методика показу об'єкту, більш образною стає розповідь. Кожна конкретна екскурсія тільки тоді удосконалюватиметься, коли ведеться робота по "доведенню" методики її проведення. Використовуючи методичний прийом, екскурсовод поволі спостерігає, як він сприймається екскурсантами, наскільки ефективно даний прийом допомагає йому донести матеріал

до аудиторії. Якщо ж прийом "не спрацьовує", в екскурсію вводиться інший методичний прийом, здатний успішніше виконати відведену йому роль. Рівень ефективності екскурсії залежить від наступних умов: • По-перше, від авторів екскурсій, методистів і екскурсоводів залежить те, що запам'ятає людина з повідомлених йому знань. Завдання їх – допомогти людині зрозуміти

і зберегти в своїй пам'яті те, що є головним в екскурсії. Це досягається методичними прийомами. • По-друге, ефективність кожної конкретної екскурсії залежить від того, яка частина екскурсії може бути представлена її учасниками зорово. Словесний матеріал повинен бути побудований і поданий так, щоб він за допомогою спостережуваних об'єктів

і наочної допомоги "портфеля екскурсовода" перетворився в свідомості екскурсантів в зорові враження. Це повинно бути методично продумано, спланерувало і здійснене в ході підготовки екскурсії. Успіх справи забезпечують і глибокий зміст матеріалу, і образну мову, і методичні прийоми, що дозволяють зорово донести екскурсійний матеріал до учасників екскурсії. • По-третє, методика не повинна обмежуватися показом об'єктів

і зоровим сприйняттям. Методику слід орієнтувати на активну участь в процесі сприйняття органів чуття. За прикладом природознавчих і вечірніх міських екскурсій підставою для сприйняття можуть бути дотик і нюх екскурсантів. Необхідно розширити дієвість звукової наочності, наприклад, звуків природи (шум лісу, дзюрчання струмка), за допомогою яких людина здійснює свої зв'язки з навколишнім бенкетом [9]. Екскурсійні установи України використовують різні шляхи підвищення якості методичної роботи:

Перший шлях – систематичне поповнення і оновлення знань методистами і екскурсоводами, їх навчання у вищих учбових закладах, на курсах, участь в теоретичних, методичних і науково-практичних конференціях, семінарах і т.д. Другий шлях – розробка такої методичної документації (контрольного тексту, методичної розробки, "портфеля екскурсовода"), яка з'явиться основою для високої якості ведення екскурсій.

Третій шлях – детальна розробка технології використання методичних прийомів показу і розповіді з урахуванням особливостей різних екскурсійних тем і диференціації груп екскурсантів. Четвертий шлях – практичне засвоєння методичних прийомів проведення екскурсій екскурсоводами, ефективне використання рекомендованих прийомів на маршрутах, в процесі конкретної екскурсії. П'ятий шлях – чіткий відробіток техніки ведення екскурсій.

І, нарешті, шостий шлях – засвоєння і збереження контактів між екскурсоводом і екскурсійною групою; володіння, основами таких наук, як психологія і логіка. Таким чином, методика проведення екскурсій в широкому плані є системою завдань і вимог, способів і прийомів показу і розповіді в ході вивчення тим екскурсій, інших різних по своїх цілях.

Методика проведення конкретної екскурсії є програмою дії екскурсовода по демонстрації об'єктів, організації їх спостереження екскурсантами, використання певних методичних прийомів показу і розповіді. З одного боку, методика близька до наукової дисципліни, а з іншою – вона є реалізацією вимог цієї дисципліни на практиці. Екскурсійна методика є наукою про способи і прийоми проведення екскурсій.

У ряді екскурсійних установ сфера діяльності екскурсійної методики розглядається лише як сума методичних прийомів. При підготовці і проведенні екскурсії не враховуються вимоги екскурсійної методики і необхідність правильного співвідношення трьох основних частин – методики показу, методики розповіді і методики організації екскурсійного процесу. Це робить істотний вплив на якість екскурсії і на ефективність

її проведення. Головним для екскурсовода є розуміння суті методики, її призначення і механізму дії при розкритті теми екскурсії. Це розуміння повинне поєднуватися з певними знаннями і навичками, які дають можливість приводити в дію механізми методики. Методика охоплює ряд проблем, пов'язаних з розробкою нової теми екскурсії, зокрема відбір об'єктів

для спостереження, структура екскурсії, співвідношення показу і розповіді, взаємозумовленість методики і техніки ведення, зв'язок методики з психологією і педагогікою. Постійне вдосконалення екскурсійної методики є найважливішим завданням екскурсійних організацій всіх рівнів. Необхідно забезпечити участь в цій роботі всіх екскурсоводів.

Екскурсовод як виконавець не повинен обмежуватися роллю споживача кимсь розробленої методики. Він повинен бути одним з її творців. РОЗДІЛ 3. ТЕХНІКА ВЕДЕННЯ ЕКСКУРСІЇ Ефективність будь-якої екскурсії багато в чому залежить від техніки її проведення, зв'язки між методикою і технікою ведення. До техніки ведення екскурсії пред'являється ряд вимог.

До їх числа входять: знайомство екскурсовода з групою; правильна розстановка групи у об'єкту; вихід екскурсантів з автобуса і повернення в автобус (інший транспортний засіб); використання екскурсоводом мікрофону; дотримання часу, відведеного на екскурсію в цілому і розкриття окремих підтем; відповіді на питання екскурсантів і т.д. Знайомство екскурсовода з групою. Екскурсовод, увійшовши до автобуса, знайомиться з групою.

Він вітається з присутніми, називає своє прізвище, ім'я, по батькові, екскурсійну установу, яка представляє, знайомить екскурсантів з водієм автобуса, тобто починає екскурсію вступом. Важливо, щоб із самого початку екскурсовод підпорядкував свої дії сталим правилам спілкування з групою. Він не відразу починає говорити. Виникає пауза, яка триває десять-двадцять секунд.

Відбувається перше знайомство, від нього багато в чому залежать подальші контакти екскурсовода з групою. Екскурсанти поступово замовкають. Розстановка групи біля об'єкту. При розробці екскурсії, як правило, визначається декілька варіантів розміщення групи для спостереження екскурсійного об'єкту. Робиться це на той випадок, коли місце, визначене методичною розробкою, зайняте іншою групою або коли сонячні промені світять в очі, заважаючи оглядати об'єкт.

Бувають і інші причини, що заважають використовувати рекомендоване місце. У жаркий час використовуються можливості для розташування груп в тіні. На випадок дощу передбачається варіант розміщення екскурсантів під дахом, під кроною дерев. В окремих випадках методика вимагає, щоб для огляду об'єкту було вибрано декілька крапок: дальня, якщо об'єкт показується разом з навколишнім середовищем або

іншими об'єктами; ближня, якщо аналізуються окремі деталі будівлі, споруди, місцевості, об'єкту природи. Ці особливості відображаються в графі "Організовані вказівки методичної розробки". Кожен екскурсовод уважно вивчає ці вказівки і до виходу з групою на маршрут уточнює питання, пов'язані з розстановкою групи для спостереження об'єктів. Слід також забезпечити безпеку екскурсантів при огляді об'єктів і під час переходу через автомагістралі [7].

При одночасному розташуванні декількох груп у одного об'єкту між ними повинно бути збережено таку відстань, щоб один екскурсовод своєю розповіддю не заважав іншому, щоб одна група не затуляла інший об'єкт спостереження. Відомі труднощі при дотриманні цієї умови викликає розміщення груп для показу музейної експозиції. Пересування екскурсантів від автобуса до об'єкту, від об'єкту до автобуса, між об'єктами здійснюється групою. Місце екскурсовода – в центрі групи, декілька чоловік йдуть попереду,

декілька поряд, інші – позаду. Важливо, щоб група не розтягувалася: відстань між її головною частиною і тими, хто йде останніми, не повинно перевищувати 5-7 метрів. Екскурсовод повинен добиватися, щоб при пересуванні групи на маршруті не порушувалася цілісність. При розтягнутості групи не всі почують розповідь екскурсовода, його пояснення і логічні переходи, які висловлюються в дорозі. Досвідчені екскурсоводи вміло керують пересуванням на

маршруті. Темп руху групи залежить від складу групи (діти, молодь, середній вік, літні люди), від рельєфу місцевості, наприклад, підйом в гору, невпорядкованість на дорозі, подолання канав, небезпечних зон в працюючих цехах і т.д. У пішохідній екскурсії темп руху екскурсантів повільний, неквапливий, оскільки об'єкти показу розташовані поряд один з одним. Складніше встановити необхідний темп руху групи в автобусній екскурсії. Тут, вийшовши з автобуса, екскурсовод починає рух не відразу, особливо якщо об'єкт розташований

на віддалі. Він дає можливість більшості екскурсантів вийти з автобуса і потім, не поспішаючи, але і не дуже поволі, на чолі групи прямує до мети. Підійшовши до об'єкта, він починає свою розповідь не відразу, а після того, як збереться вся група. Екскурсовод керує пересуванням екскурсантів і в ході їх самостійної роботи на маршруті. Екскурсанти обходять навколо об'єкту, щоб самим прочитати напис на

ньому, увійти всередину його, побачити своєрідні риси архітектури. Вони підіймаються на горб, щоб визначити його висоту, підіймаються на дзвіницю, мінарет, щоб переконатися в незвичайному "кроці" ступенів крутих сходів, спускаються в кріпосний рів для визначення його глибини і т.д. Ці пересування екскурсантів збагачують їх додатковою інформацією і новими враженнями, дають можливість відчути неповторні риси об'єктів, особливості

подій, яким присвячена екскурсія [7]. Повернення екскурсантів в автобус. Під час пересування групи її очолює екскурсовод. При посадці групи в автобус він стоїть праворуч від входу і перераховує екскурсантів, які входять в салон. Робиться це непомітно. Переконавшись в тому, що зібралися всі учасники екскурсії, він входить в автобус останнім і подає умовний знак водію про початок руху.

Необхідно уникати перерахунку екскурсантів, що вже зайняли місця в автобусі. Це вносить непотрібну нервозність, деколи викликає комічні ситуації, порушуючи тим самим хід екскурсії. Місце екскурсовода. Екскурсовод в автобусі повинен займати таке місце, звідки йому добре видно ті об'єкти, про які йде мова на екскурсії, але щоб в полі його зору знаходилися і всі екскурсанти. В той же час екскурсанти повинні його бачити.

Як правило, це спеціально відведене переднє сидіння поряд з водієм (крісло за водієм призначене для іншого водія). Стояти екскурсоводу при русі автобуса (так само як і екскурсантам) не вирішується в цілях безпеки. На пішохідній екскурсії екскурсовод повинен розташовуватися упівоберта до об'єкту. Проведення показу зорово сприйманих об'єктів вимагає, щоб вони знаходилися перед очима екскурсовода, адже він аналізує їх на основі своїх зорових вражень.

Це особливо важливо в заміських екскурсіях, коли екскурсовод під час руху автобуса, сидячи на своєму місці спиною до екскурсантів, дивиться в переднє скло автобуса і розповідає про те, що вже бачать або ось-ось побачать екскурсанти [7]. Дотримання часу в екскурсії. У методичній розробці указується точний час, відведений на розкриття кожної підтеми в хвилинах. Тут передбачено все: показ об'єктів, розповідь екскурсовода, пересування по маршруту

до наступного і рух групи біля спостережуваних об'єктів. Уміння укластися у відведений час до екскурсовода приходить не відразу. Для цього потрібен велика практика, зокрема проведення екскурсії з годинами в руках: удома, біля конкретного об'єкта. Потрібно добитися дотримання часу при проведенні логічного переходу, освітленні окремо взятої підтеми і основних питань. Допомагає екскурсоводу хронометраж витрати часу на окремі частини екскурсії.

На основі такого хронометражу, що з урахуванням зауважень прослуховуючого, екскурсовод вносить відповідні корективи в свою розповідь. З екскурсії забирається все зайве, що веде до перевитрати часу. Нерідко екскурсія з причин, не залежних від екскурсовода, значно скорочується за часом. Провиною цьому є тривалі збори групи, не вчасно поданий туристам сніданок, запізнення автобуса та ін. В результаті екскурсія починається із запізненням.

У екскурсовода залишається один вихід – скорочувати час, відведений на розкриття теми [7]. Робити це слід, зберігаючи все головне в змісті екскурсії і прибираючи другорядне. Для цього треба наперед підготуватися до можливого скорочення матеріалу екскурсії. Техніка проведення розповіді при русі автобуса. Розповідь під час руху в автобусі повинна вестися екскурсоводом через мікрофон. Якщо устаткування погано функціонує або мікрофон взагалі відсутній, екскурсоводу вести

розповідь під час руху марно. Шум двигуна і трясіння автобуса обмежують чутність, так що пояснення будуть чутні лише екскурсантам, що сидять поблизу. В цьому випадку матеріали про найближчу ділянку маршруту екскурсовод дає до початку руху, а в ході руху повідомляє тільки назви об'єктів або місцевості. За наявності важливих об'єктів або населених пунктів необхідно зупинити автобус, вимкнути двигун і лише після цього давати пояснення. Це повинно бути наперед узгоджено з водієм.

Відповіді на питання екскурсантів. У екскурсійній практиці склалася певна класифікація питань. Вони підрозділяються на чотири групи: питання екскурсовода, на які відповідають екскурсанти; питання, поставлені в ході розповіді, на які відповідає екскурсовод; риторичні питання, які ставляться для активізації уваги екскурсантів; питання, що задаються учасниками екскурсій по темі. Перші три групи питань пов'язані з методикою проведення екскурсій

і лише четверта група питань має відношення до техніки проведення екскурсій. Зміст їх різний – іноді вони пов'язані з об'єктами, іноді – з життям відомих діячів, а нерідко – з подіями, що не мають відношення до теми екскурсії. Головне правило роботи з такими питаннями – не слід переривати розповідь і давати негайну відповідь на них, не потрібно також відповідати на питання після закінчення кожної

з підтем. Це розсіює увагу і відволікає аудиторію від сприйняття змісту розкриваної теми, оскільки не всіх в групі хвилюють саме ці питання. Тому екскурсоводу слід відповідати на питання не в ході екскурсії, а після її закінчення. Зміст відповідей не повинен носити дискусійний характер, тобто викликати у екскурсантів бажання посперечатися, продовжити тему, зачеплену в питанні [7]. Роблячи вступ до теми, екскурсовод повідомляє своїх слухачів про такий порядок відповідей на питання.

Паузи в екскурсії. Екскурсовод не повинен говорити безперервно. Між окремими частинами розповіді, розповіддю і екскурсійною довідкою в дорозі, логічним переходом і розповіддю про об'єкт і події, з ним зв'язані, повинні бути невеликі перерви. Паузи переслідують наступні завдання: – перша – смислова, коли час перерв використовується людьми для обдумування того, що вони почули від екскурсовода і побачили своїми очима.

Для закріплення фактичного матеріалу в пам'яті, формулювання своїх висновків і запам'ятовування побаченого. Важливо, щоб екскурсанти мали у кожного об'єкту вільне від показу і розповіді час для самостійного огляду, підготовки до сприйняття того, що буде показане і розказане на наступній зупинці; – друга – дати короткочасний відпочинок екскурсантам. Вона не несе якого-небудь смислового навантаження.

Це особливо важливо для тих, хто ще не звик до такої активної форми культурно-освітньої роботи, як екскурсія. Паузи в заміських екскурсіях поєднуються з відпочинком, який відповідно до існуючого порядку надається екскурсоводу: 15 мін після закінчення кожної години роботи (для екскурсовода година ведення екскурсії рівна 45 хвилинам). Цей відпочинок може бути підсумовуваний і використаний екскурсоводом в кінці екскурсії. У екскурсіях можуть бути також паузи – вільний час,

використовуваний для придбання сувенірів, друкарської продукції, угамування спраги, а також для санітарних зупинок в тривалих екскурсіях. Техніка використання "портфеля екскурсовода". Вміст "портфеля екскурсовода", його значення і роль у використанні методичних прийомів показу має відношення до методики підготовки і проведення екскурсії. Кожен експонат – фотографія, малюнок, репродукція картини, портрета, креслення,

копія документа – має свій порядковий номер. Це визначає послідовність демонстрації даного експоната екскурсантам [7]. Експонат може бути показаний екскурсоводом з його робочого місця, переданий до рук екскурсантів по рядах для докладнішого ознайомлення. Іноді відповідно до методичної розробки екскурсовод організує програвання магнітофонних і відеозаписів. Важливо наперед перевірити справність апаратури, наявність необхідних записів, забезпечити

чутність для всіх учасників екскурсії. Екскурсовод повинен уміти користуватися цією апаратурою. Під час проведення екскурсій використовуються елементи ритуалу (церемоніалу, виробленого народними звичаями). Екскурсанти в місцях поховань і меморіалів шанують пам'ять загиблих хвилиною мовчання, присутні при зміні почесної варти, беруть участь в ходах і мітингах, прослуховують траурні мелодії. Екскурсоводу необхідно знати порядок покладення квітів, проходження екскурсантів в місцях розташування

братських могил і обелісків, участі в почесній варті, в хвилині мовчання, правила поведінки біля Вічного вогню і на місцях поховання героїв громадянської, Другої Світової війни (1941-1945 рр.) і інших воєн. Перед початком екскурсії екскурсовод про все повідомляє, підкреслюючи значення дотримання ритуалу при відвідинах історичних місць. Таким чином, значення питань, пов'язаних з технікою проведення екскурсій,

важко переоцінити. Ні захоплююча розповідь про об'єкти, ні методичні прийоми показу пам'ятників не дадуть необхідного ефекту, якщо не будуть серйозно продумані всі аспекти її проведення, якщо не створені умови для спостереження об'єктів. ВИСНОВКИ Дослідивши методику підготовки екскурсії та техніку її проведення, можна зробити наступні висновки: 1.

Підготовка нової екскурсії проходить три основні ступені: • Попередня робота – підбір матеріалів для майбутньої екскурсії, їх вивчення (тобто процес накопичення знань по даній темі, визначення мети і завдань екскурсії). Одночасно з цим відбувається відбір об'єктів, на яких буде побудована екскурсія. • Безпосередня розробка самої екскурсії включає: складання екскурсійного маршруту; обробку фактичного

матеріалу; роботу над змістом екскурсії, її основною частиною, що складається з декількох основних питань; написання контрольного тексту; роботу над методикою проведення екскурсії; вибір найбільш ефективних методичних прийомів показу і розповіді під час проведення екскурсії; підготовку методичної розробки нової екскурсії; написання екскурсоводами індивідуальних текстів. • Завершальний ступінь – прийом (захист) екскурсії на маршруті.

Затвердження нової екскурсії керівником екскурсійної установи, допуск екскурсоводів, що захистили свою тему, до роботи на маршруті. 2. У простому вигляді схема всіх екскурсій, незалежно від теми, виду і форми проведення, однакова: вступ, основна частина, висновок. 3. Вирішальне значення в успіху розробки нової екскурсійної теми мають об'єкти. Саме вони складають той пізнавальний матеріал, який

є зоровою основою в розкритті теми, головний аргумент в доказах екскурсовода. Необхідно відзначити залежність екскурсійного процесу в цілому, його зміст, методики підношення матеріалу (показу і розповіді) від об'єктів, їх стану, під'їзних шляхів, крапок для спостереження. Саме тому таку важливу роль в даний момент грають зв'язки екскурсійних установ з тими організаціями, які ведуть роботу по виявленню, реставрації і охороні пам'ятників

історії і культури. Активна участь екскурсійних працівників в діяльності цих організацій створює умови для подальшого розвитку екскурсійної справи в Україні. 4. Методика проведення екскурсій направлена на те, щоб допомогти екскурсантам легше засвоїти зміст екскурсій. Робиться це за допомогою методичних прийомів, які діляться на дві групи – прийоми показу і прийоми розповіді, але практика вимагає застосування ще складнішій класифікації методичних прийомів:

по їх призначенню, часу і місцю використання і т.д. 5. Всі методичні прийоми, правильне використання яких складає одну з основ професійної майстерності екскурсовода, можуть бути по своєму призначенню підрозділені таким чином: – прийоми безпосереднього ведення екскурсії (показ і розповідь); – прийоми, направлені на створення умов для ефективного проведення екскурсії. 6. Ефективність будь-якої екскурсії багато в чому залежить від техніки

її проведення, зв'язки між методикою і технікою ведення. До техніки ведення екскурсії пред'являється ряд вимог. До їх числа входять: знайомство екскурсовода з групою; правильна розстановка групи у об'єкту; вихід екскурсантів з автобуса і повернення в автобус (інший транспортний засіб); використання екскурсоводом мікрофону; дотримання часу, відведеного на екскурсію в цілому

і розкриття окремих підтем; відповіді на питання екскурсантів і т.д. ЛІТЕРАТУРА 1. Ананьев М.А. Экономика и география международного туризма. − М.: Изд-во Моск. ун-та,1975. − 299с. 2. Биржаков М.Б Никифоров В.И. Индустрия туризма: Перевозки "Герда", М 2001 3. Власов А.А Нагорный А. Г. Туризм.

Учеб метод. пособие. М 1977. 4. Волков Ю.Ф. Введение в гостиничный и туристический бизнес. – М.: Феникс, 2003. – 348 с. 5. Восколович Н.А. Маркетинг туристских услуг. М.: изд-во "Теис", 2002, – 167 с. 6. Герасименко В.Г. Основи туристичного бізнесу. – Одеса.: Чорномор’я, 1997. – 160 с. 7. Гецевич Н.А. Основы экскурсоведения. –

Мн 1988. 8. Гуляев В.Г. Организация туристской деятельности. – М 1996. 9. Емельянов Б.В. Организация работы экскурсионного учреждения. – М 1987. 10. Емельянов Б.В. Экскурсоведение. – М 1998. 11. Здоров А.Б Экономика туризма Финансы и статистика, М 2004 12. Ильина Е.Н Туроперейтинг: организация деятельности

Финансы и статистика, М 2003 13. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма: Учебник для студ. спец. "Экономика и управление социально-культурной сферой" вузов. – 3 изд испр. – Минск: ООО "Новое знание", 2002. – 409 с. 14. Квартальнов В.А Туризм Финансы и статистика, М 2001 15. Котляров Е.А. География отдыха и туризма. Формирование и развитие территориальных туристских комплексов.

– М.: Мысль, 1978. – 239 с. 16. Крачило Н.П. География туризма. − К.: Высш. шк главное изд-во, 1987. − 208 с. 17. Крачило Н.П. Основы туризмоведения. − К.: Высш. шк. главное изд-во, 1980. − 177 с. 18. Мальська М.П Худо В.І. Менеджмент туризму. −

Львів, 2002. − С. 19. Ополченцев И.И. Маркетинг в туризме: обеспечение рыночной позиции: Учеб. пособие. – М.: Советский спорт, 2003. – 187 с. 20. Особенности и средства показа в экскурсии. Методические рекомендации. – М 1980. 21. Рассказ на экскурсии. Методические рекомендации. – М 1981. 22. Рекреационные системы // Ред. Мироненко

Н.С Твердохлебов И.Г. и др. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1986. – 180 с. 23. Рекреация: социально-экономические и правовые аспекты. Ред. Мамутова В.К. и др. – К.: Наук. думка, 1992. – 143 с. 24. Савина Н.В Горбылева З.М. Экскурсоведение. Ч.1. – Мн 2000. 25. Сенин В.С Организация международного туризма

Финансы и статистика, М 2004 26. Элементы логики в экскурсиях. Методические рекомендации. – М 1982. 27. http://www.ptlco.ru/docs/train0.htm 28. http://guide.zodchiy.ru/texts/dokum/p2vs .htm 29. http://www.cfto.css-mps.ru/normdocs/usta v/ustav.html 30. http://www.mps.ru/cfto/normdocs/ustav.ht ml