БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС І ВИЩА ОСВІТА В УКРАЇНІ

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова Інститут корекційної педагогіки та психології Реферат на тему: БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС І ВИЩА ОСВІТА В УКРАЇНІ Студентки 52 групи Михайлівської Олени Київ-2006 У 1998 році у м. Болоні європейськими міністрами освіти була підписана спільна декларація про

єдині засади розбудови системи вищої освіти у Європі. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності і створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах

європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці. Україна має приєднатися до Болонського процесу через два роки, під час зустрічі міністрів освіти європейських країн у Норвегії. Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, треба провести серйозні реформи в галузі освіти.

Українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. Там знають і розуміють, що здолати освіту здатна не кожна людина. Вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на

магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 до 25% усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту.

За прогнозами європейських фахівців, Україні достатньо мати 40-50 вищих навчальних закладів. Але навіть для такої кількості ВНЗ Україна, за твердженням європейських експертів, не має сьогодні достатнього кадрового потенціалу. Сьогодні наш диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками, за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю

перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває. Найбільше не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців – низька дієвість знань. Дієвість - це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше. За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце

і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця, фірма впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе реноме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином і фірма матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає. За кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти.

Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання)і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів

і магістрів. За кордоном цього не розуміють. Отже, треба уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності

і створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці. У зв’язку з проголошенням Україною про свій намір приєднатися до Європейського Союзу система вищої освіти потребує докорінного реформування.

Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти до європейських вимог, упровадженні нових підходів та технологій навчально-виховного процесу. Тому дослідження та створення науково-методичного і технологічного супроводу переходу Університету на європейський стандарт вищої освіти є актуальним для

Черкаського державного технологічного університету. 1 вересня цього року студенти перших курсів спеціальностей „Політологія” та „Хімія” візьмуть участь в експерименті по запровадженню кредитно-модульної системи навчання. Вона ініційована міністрами освіти країн, які входять до Ради Європи. Пропонуємо вашій увазі основні положення організації системи освіти у вищій школі на принципах

Болонського процесу. Спроби надати загальноєвропейського характеру вищій школі фактично розпочалися в 1957 році з підписання Римської угоди. Згодом ці ідеї розвинулися в рішеннях конференції міністрів освіти 1971 та 1976 років, у Маастріхтському договорі 1992 року. Наступні роки характеризувалися запровадженням різноманітних програм під егідою ЄС, Ради Європи, що сприяли напрацюванню спільних підходів до вирішення транснаціональних

проблем освіти. В 1997 році під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації. 25 травня 1998 року в Парижі міністри освіти Великобританії,

Німеччини, Італії і Франції прийняли Спільну декларацію (Сорбонська декларація), якою і був започаткований Болонський процес. Сама Болонська конвенція (Спільна заява європейських міністрів освіти) була підписана дещо пізніше 18-19 червня 1999 року в м.Болонья. Таким чином, в 1999 році до Болонського процесу були залучені 28 європейських країн: Австрія, Бельгія, Великобританія,

Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція. В 2002 році до Болонського процесу приєдналися

Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія, а в 2003 році – Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговіна, Ватикан, Македонія, Сербія і Чорногорія, Росія. Нині в Україні налічується 1003 вищих навчальних закладів, з яких понад триста здійснюють освітню діяльність на університетському рівні. Щорічно до вищої школи на навчання вступають 408 тисяч осіб, що вдвічі більше ніж п’ять років тому.

За кошти держави навчається 50 відсотків українських студентів, інші – за рахунок власних коштів, кредитів тощо. Український професорсько-викладацький загал – це 78 тисяч викладачів, із яких 12 відсотків – професори. Сьогодні в Україні налічується 76 напрямків підготовки і затверджені стандарти для 80-ти спеціальностей. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в

суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентноспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.

На виконання першочергових завдань, що випливають з вищесказаного, рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України від 28 лютого 2003 р. (протокол № 2/3-4) та від 24 квітня 2003 р. (протокол № 5/5-4) передбачено проведення з 2003/2004 навчального року педагогічного експерименту щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III – IV рівнів акредитації. Україна має намір приєднатися до

Болонського процесу в 2006 році на зустрічі міністрів освіти європейських країн у Норвегії. Другий етап експерименту (2005 – 2008 рр.) передбачає внесення коректив до експериментальних матеріалів та їх апробація на більшому масиві учасників експерименту. Із 1998 по 2004 рік у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій на яких було сформульовано шість ключових принципів цього процесу:

1. Введення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й – до одержання першого академічного ступеня (бакалавр) і 2-й – після його одержання (магістр). При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості

навчання 7-8 років). 2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти системи обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS (Європейська система перезарахування кредитів), зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в рамках концепції “навчання впродовж усьо-го життя”.

Європейська системи перезарахування кредитів (ЄСПК) створювалася протягом останніх 13 років і є найпоширенішою основою визначення навчального навантаження студентів закладів вищої освіти Європи. За 13 років ЄСПК розвинулась від початкової системи комунікації між різними європейськими освітніми програмами і структурами у спільну і широко застосовувану офіційну систему, що є фундаментом створення спільної сфери

європейської освіти. Система перезарахування кредитів при наявності відповідних договорів дозволить українським студентам навчатись у провідних вищих навчальних закладах Європи. Запровадження кредитної системи обумовлює кредитно-модульну організацію навчального процесу. Кредитно-модульна система організації навчального процесу – це модель організації навчального процесу, яка базується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (кредитів).

Вона зменшує навантаження на студентів, ос-кільки за умов її впровадження відсутні сесії. Система не передбачає обов’язкового семестрового екзамену для всіх студентів. Протягом навчального семестру студенти складають два модульні контролі під час тижнів, вільних від аудиторних занять, а їх знання оці-нюється у 100-бальній шкалі. Студенти, які за результатами модульних контролів здобули з конкретних навчальних дисциплін не менше

від встановленої мінімальної кількості балів, атестуються з цих дисциплін із виставленням їм державної семестрової оцінки (“відмінно”, “добре”, “задовільно”, “незадовільно”) відповідно до шкали переведення. Студенти, які атестовані з оцінкою “незадовільно”, зобов’язані складати семестрові екзамени. Семестрові екзамени можуть також складати студенти, які бажають покращити оцінку, отриману за результатами модульних контролів. Оцінювання знань на екзаменах здійснюється у 100-бальній

шкалі з наступним переведенням у державну оцінку. 3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агенств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде грунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького складу й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері праце-влаштування іноземців. 5. Забезпечення працевлаш-тування випускників.

Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь всієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання

Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО. 6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загально-

європейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти. Література: 1. Вікторов В. Нові моделі управління освітою// Вища освіта України 2005 №2 С.66-71 [Європейський вибір України потребує реорганізації всієї освітньої системи зі збереженням кращих

вітчизняних традицій]. 2. Болюбаш Я. Чи визнаватиме Європа українські дипломи про вищу освіту?// Сучасна освіта 2004 №3 С.10-11 [Приєднання Україн до Болонського процесу, ступенева освіта. ]. 3. Булавко В. Болонський процес у філософській інтерпретації// Освіта України 2004 №54-55 С.8 [Зміни в концепції освіти

України відповідно Болонського процесу ]. 4. Есенькин Б.С. Болонский процесс -стандартизация или свободный полет/ Б.С.Есенькин, Ю.Ф.Майсурадзе// Высшее образование сегодня 2005 №5 С.22-24 [Национальные системы образования - выбор ориентиров развития].]. 5. Рибніков С. Яка Європа без України?// Всеукраїнська технічна газета 2004 № 23

С. 3 [Вітчизняна вища освіта напередодні приєднання до Болонського процесу]. 6. Спільна декларація міністрів освіти Європи. Болонья, 19 червня 1999 року// Маркетинг в Україні 2004 №3 С. 66-68.