Методи управління і стилі керівництва

Контрольна робота з менеджменту Виконав студент Науковий керівник Реєстраційний номер Дата Підпис Одеса 2004 На основі особистих спостережень проаналізувати методи управління і стилі керівництва одного з керівників (вищої, середньої чи низової ланки управління). Визначте ролі керівника. Якої теорії управління – „Х” чи „Y” – дотримується керівник? Який тип менеджменту за управлінською „сіткою” Блейка –

Мутона використовує керівник? Відповідь обґрунтуйте і наведіть конкретні приклади. Розглянемо деякі питання методів та стилю здійснення управлінської діяльності на прикладі А.В головного редактору суспільно-політичної газети „Місто”, яка належить міськраді. Газета виходить тричі на тиждень українською та російською мовами. Кількість працівників — 28 осіб, з яких 13 є творчими робітниками, а 15 — технічними.

Більш половини бюджету видання складають щомісячні відрахування з міського бюджету. Спочатку розглянемо теоретичні питання здійснення механізму. методів та стилю управління. Механізм управління являє собою систему органів управління, засобів і методів, спрямованих на задоволення потреби підприємства в робочій силі необхідної кількості, якості й до визначеного часу. Цілі управління досягаються шляхом реалізації визначених принципів

і методів. Принципи, що тлумачаться в теорії управління як стійкі правила свідомої діяльності людей у процесі управління, обумовлені дією об’єктивних законів. Методи виступають як способи реалізації принципів. Метод управління — це сукупність (система) управлінських прийомів, що сприяють забезпеченню високої ефективності діяльності організації. За допомогою правильного вибору методу управління забезпечується

чітка організація процесу управління та усієї виробничо-економічної діяльності. Серед методів, використовуваних в управлінні персоналом, є загальні, широко застосовувані в управлінні іншими об’єктами (виробництвом, народним господарством у цілому): адміністративні, економічні, соціально-психологічні — і велика кількість конкретних, часткових методів. Економічні методи — це ціла система мотивів

і стимулів, що спонукують усіх працівників плідно трудитися на загальне благо. Тобто це система прийомів і способів впливу на виконавців за допомогою конкретного порівняння витрат і результатів (матеріальне стимулювання і санкції, фінансування і кредитування, зарплата, собівартість, прибуток, ціна). Адміністративні методи управління це методи прямого впливу, що носять директивний, обов’язковий характер.

Вони засновані на дисципліні, відповідальності, владі, примусі. Адміністративні методи, для яких характерним є прямий централізований вплив суб’єкта на об’єкт управління, включають: організаційно-стабілізуючі (закони, статути, правила, інструкції, положення тощо), розпорядницькі (накази, розпорядження), дисциплінарні (догани, реалізація форм відповідальності). Організаційне нормування включає норми

і нормативи витрат ресурсів в процесі діяльності фірми. Управління виробництвом здійснюється й на основі правових норм, котрі стосуються організаційних, майнових, трудових та інших відносин у процесі виробництва. Соціально-психологічні методи управління. Оскільки учасниками процесу управління є люди, то соціально-психологічні методи управління тісно пов’язані з

іншими методами управління. За допомогою цих методів активізуються цивільні і патріотичні почуття, регулюються ціннісні орієнтації людей через мотивацію, норми поведінки, створення соціально-психологічного клімату, моральне стимулювання, соціальне планування і соціальну політику на підприємстві (в організації). До цих методів відносяться моральне заохочення, соціальне планування, переконання, особистий приклад,

регулювання міжособистісних і міжгрупових відносин, створення і підтримка морального клімату в колективі. Мотивація виконавця. Мотиваційне управління концентрується на впливі на стан мотивації (ступеня ідентифікації співробітника з фірмою, формуванні його мотивів); почутті його власного достоїнства (поваги як особистості, повідомлення про його значення для фірми, чекання результатів від його діяльності);

приведенні мотивів у дії (обговорюються особисті інтереси й можливості співробітника); посиленні мотивів; оцінці роботи й атестація (перегляд зарплати, ріст, додаткові вигоди); задоволенні потреб; забезпеченні процесу мотивації. В свої роботі А.В. дуже повільно використовує найбільш значущі економічні важелі управління: зарплата робітникам залежить від лише тарифних ставок, від стажу працівника, від його посади, але дуже мало — від саме його праці, її ефективності та результативності.

Існуюча система премій призначена для того, щоб скорегувати дуже малі тарифні ставки, а не для заохочення працівників. Мало уваги приділяє керівник й соціально-психологічним методам управління, віддав їх здійснення своєму заступнику, котрий має здібності до вирішення цього питання. Не більше уваги він надає й мотивації робітників, бо, чесно кажучи, сам на має її: матеріальний добробут його власної родини здійснюється в кількох магазинах, що належать його дружині,

а сам він не раз зазнавався своїм робітникам, що його робота є для нього своєрідним хобі чи навіть засобом „чімсь зайняти себе у житті”. Остається визначити, що він більш схильний до використання адміністративних методів, але знов ж таки з допомогою свого заступника: саме останній з його розпорядження складає накази, посадові інструкції, сітковий графік тощо. Стиль управління.

Це типова манера і спосіб поведінки менеджера. Стилі можуть класифікуватися за різних критеріїв: 1. Критерій участі виконавців у управлінні. Найбільше чітко тут розрізняють три стилі: — авторитарний (одноосібно менеджер вирішує і наказує — співпрацівники виконують), — співпричетний (співробітники беруть участь тією чи іншою мірою в прийнятті рішень), — автономний (менеджер відіграє стримуючу роль — співробітники вирішують самі, звичайно більшістю). Авторитарний стиль управління має різновиду: — диктаторський стиль

(менеджер усі вирішує сам, співробітники виконують під погрозою санкцій), — автократичний (менеджер має у своєму розпорядженні великий апарат влади), — бюрократичний (авторитет менеджера спочиває на формальних ієрархічних положеннях системи), — патріархальний (менеджер має авторитет „глави родини”, співробітники необмежено йому довіряють), — прихильний (менеджер використовує свої неповторні особисті якості і має високий авторитет, співробітники тому стежать за його рішеннями).

Співпричетний стиль теж має варіанти: — комунікаційний стиль (менеджер утрудняється в ухваленні рішення й інформує співробітників, останні задають питання, висловлюють свої думки, однак зрештою повинні йти вказівкам менеджера), — консультативний стиль управління (те ж саме, але рішення приймаються спільно та колегіально), — спільне рішення (менеджер висуває проблему, вказує обмеження, співробітники самі приймають рішення, менеджер зберігає право вето). З даної класифікації стиль управління

А.В. належить до співпричетного з акцентом на комунікаційному його варіанті: більш-менш принципові питання обговорюються ним з тими особами, хто має відношення до них, він вислухує різні думки, але рішення приймає сам. 2. Класифікація стилів управління за переважним критерієм функцій управління: — управління через інновацію (розробка інновації — як керівне завдання); — управління за допомогою завдання мети (на кожнім ієрархічному рівні задають мети, мається напрям в методі

її досягнення, обмежений кошторисом і контролем). Переваги: воля реалізації, здійснення особистих цілей, відповідальність за результат. Недоліки: тверда система планування, інтенсивний контроль, відсутність причетності співробітників, витрати на контроль; — управління через узгодження мети (це змішана форма управління через завдання мети і через причетність співробітників. Співробітники беруть участь у встановленні цілей).

Переваги: узгодження цілей — краща умова їхнього досягнення, орієнтування на мету, а не на спосіб, здійснення особистих цілей у роботі, загальний контроль, відповідальність, причетність. Недоліки: тверда система планування, витрати часу на узгодження, протиріччя з ієрархічною системою, інтенсифікація контролю; — управління через правила рішення; — управління через мотивацію; — управління через координацію; — управління тільки у виняткових випадках (менеджер залишає

за співробітниками рішення, зв’язані з виконанням задач. Утручання відбувається у виняткових випадках — особливо критичні ситуації, ігнорування можливості рішення, відхилення від заданих цілей). Із цієї класифікації стиль А.В. належить до останнього — управління тільки у виняткових випадках. Вибір цього стилю, ймовірно, витікає з того, що журналістика — це творча робота з особливим стилем

праці, більш вільним, ніж у багатьох інших організаціях, з наданням працівникам значних прав на ініціативу та власне бачення сутності проблеми. Теорії управління „Х” та „Y”. Дуглас Мак Грегор, відомий вчений в області лідерства, розробив теорію управління „Х” та „Y”. Він назвав передумови автократичного керівника стосовно працівників теорією „Х”. Автократичний лідер в управлінні авторитарний. Автократичний керівник має достатню владу, щоб нав’язувати

свою волю виконавцям, і в разі потреби без коливань прибігає до цього. Автократ навмисно апелює до потреб більш низького рівня своїх підлеглих, виходячи з припущення, що це той самий рівень, на якому вони оперують. Відповідно до теорії „Х”: 1. Люди споконвічно не люблять трудитися і при будь-якій можливості уникають роботи. 2. У людей немає честолюбства, і вони намагаються позбутися від відповідальності, віддають перевагу

тому, щоб ними керували. 3. Більше всього люди хочуть захищеності. 4. Щоб змусити людей трудитися, необхідно використовувати примус, контроль і погрозу покарання. Уяви демократичного керівника про працівників відрізняються від уяв автократичного керівника. Мак Грегор назвав це теорією „Y”. Відповідно до неї, праця — процес природний, і якщо умови сприятливі, люди не тільки приймуть на себе відповідальність, вони будуть прагнути до

неї. Якщо люди залучені до організаційних цілей, вони будуть використовувати самоврядування і самоконтроль. Мені складно вирішити, до якого з типів управління — „Х” чи „Y” — належить управління А.В. Мабуть, до „Z” — до схильності потурати та попускати. Повторимо: як би не постійні фінансові вливання з боку міського бюджету та організаційна та управлінська підтримка з боку його заступника — у редакції газети було б набагато біль проблем з

її діяльністю. Управлінські ролі. Генрі Мінтзберг виділив десять управлінських ролей. Він визначив їх так, як показано в табл. 1. Таблиця 1. Управлінські ролі Міжособистісні Інформаційні Вирішальні Номінальний глава Аналітик Підприємець Лідер Глашатай Охоронець порядку Зв’язковий Представник Розподільник ресурсів

Посередник Ці ролі сполучаються в команді, утворюючи конструктив¬ний процес вироблення і прийняття рішень, обробки інформації. Номінальний глава. Ця роль пов’язана з представленням ор¬ганізації за її межами і звичайно містить у собі так звані прото¬кольні функції — присутність на обідах, конференціях і т.п. Лідер. Менеджер, що виступає в цій ролі, хоче мати за своєю спиною згуртовану команду для досягнення

поставлених завдань. Зв’язковий. Роль, що включає контакти з іншою групою підприємств, їх частиною, усім зовнішнім світом. Аналітик. Менеджер у цій ролі намагається співвіднести до¬сягнуте з наміченим. Глашатай. Роль щодо передачі інформації працівникам. Представник. Більш офіційна роль, у якій менеджер пред¬ставляє свій відділ

і роз’яснює його позицію. Підприємець. Сполучна роль, обумовлена творчим підхо¬дом до виконання завдань. Охоронець порядку. Справи завжди йдуть не так, як хочеть¬ся. У цій ролі менеджер намагається повернути їх у потрібне рус¬ло і вивести на колишній курс. Розподільник ресурсів. Ключова управлінська роль, що складається в розподілі коштів для

їх більш ефективного викори¬стання при досягненні поставленого завдання. Посередник. Це роль торговця, що звичайно вимагає пошу¬ку аргументів для одержання додаткових ресурсів. Набір ролей, які даний менеджер буде грати, залежить від його становища в організації. А.В. в своєї управлінської діяльності більш схильний до ролей „глашатай” та „розподільник ресурсів”: він „спускає” розпорядження та керуючу інформацію від мерії (власника газети) до творчого колективу,

тим самим він задає точку зору, з якої повинні висвітлюватися події в місті та країні, а також кому буде куплений комп’ютер чи нові стільці, він навіть особисто видає папір та батарейки до диктофонів. Критерій орієнтації на чи співробітників на виконання задач ("сітка" Блейка-Моутона). П’ять типових стилів відображені на мал.1. Стиль 1.1 (слабке управління) — немає тиску на співробітників, немає турботи про них, також слабка турбота

про рішення задач менеджменту. Корисна віддача мала. Стиль 9.1 (управління з задач) — зі співробітниками звертаються, як з виконавчими механізмами, можна домогтися високої ефективності, але страждають людські відносини. Стиль 1.9 (клубне управління) — панує дружня атмосфера, але зневажають рішенням задач. Стиль 5.5 (управління по середньому шляху) — досягається компроміс між вимогами з роботи й

інтересів співробітників, середня продуктивність праці. Стиль 9.9 (сильне управління) — ідеальний стиль. Щодо нашого прикладу, до недалеко від істини буде коефіцієнт біля 2.2: низька орієнтація як на працівників (в газеті існує дуже велика текучість кадрів), так і на виконання завдань (тираж газети значною мірою існує завдяки тиску відповідальних робітників мерії на керівників підприємства та організацій, які мають

виписувати газету для своїх робітників). Використана література 1. Дорошенко Л.С. Управление трудовыми ресурсами. К.: МАУП, 1997. 2. Мурашко Н.И. Управление персоналом организации. К.: Компас, 1997. 3. Обэр-Крие Дж. Управление предприятием. М.: Прогресс, 1973. 4. Социальный менеджмент. Под ред.

С.Д. Ильенковой. М.: Юнити, 1998. 5. Травин В.В Дятлов В.А. Основы кадрового менеджмента. М.: Дело, 1995. 6. Управление персоналом организации: Учебник. Под ред. А.Я. Кибанова. М.: Инфра-М, 1997. 7. Управление персоналом: Энциклопедический словарь. Под ред. А.Я. Кибанова.

М.: Инфра-М, 1998.