Методи банківського кредитування

За сучасних умов принципово змінився підхід до організації кредитних відносин: відбувся перехід від пообєктного до прямого кредитування субєктів. Це означає, що акценти у механізмі надання позик змістилися з вибору обєкта на оцінку субєкта угоди. Комерційні та партнерські відносини між її учасниками виключають диктат кредитора при визначенні обєкта кредитування. Ризикові операції, що приносять найбільший доход банку, потребують вивчення не лише ефективності заходів (проектів), під які виділяються кошти, а й кредитоспроможності клієнта.

Комерційні банки, виходячи з пріоритетів грошово-кредитної політики, власних інтересів та потреб позичальників, можуть застосовувати різні методи кредитування, які визначають форму позичкового рахунка, порядок видачі та погашення, методи контролю за цільовим використанням позики та засоби регулювання заборгованості. У світовій банківській практиці найбільш поширеними методами кредитування є кредитна лінія, автоматично поновлюваний (револьверний) кредит, контокорент, овердрафт.

Кредитна лінія  юридично оформлене зобовязання банку перед позичальником щодо надання йому протягом визначеного періоду кредитів у межах погодженого ліміту.

За формою кредитна лінія  це письмова угода між банком і потенційним позичальником, в якій вказано термін та умови надання кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених розмірах протягом певного часу і на умовах, передбачених угодою. Особливість кредитної лінії як форми фінансування полягає у тому, що вона не розглядається банком як безумовно обовязковий контракт. Банк може анулювати угоди до закінчення терміну, якщо, наприклад, фінансовий стан клієнта істотно погіршиться аьо не будуть виконані певні умови договору. Позичальник також має право частково або повністю не скористатися кредитною лінією. Початкова домовленість щодо розміру кредитної лінії може бути зкоректована банком у разі раптової зміни конюнктури ринку або у звязку з нормативними обмеженнями (наприклад, перевищення нормативно встановленого ліміту заборгованості на одного позичальника).

Кредитна лінія, як правило, відкривається на термін до одного року. Укладаючи угоду на кредитну лінію, слід врахувати, що вона може передбачати низку умов, які обмежують діяльність позичальника. Угода нерідко супроводжується вимогою щодо зберігання клієнтом мінімального компенсаційного (задля підтримки лінії) залишку на поточному (депозитному) рахунку в банку в межах 20-30% від суми кредитної лінії, або створюється резерв кредиту, й у випадку виникнення сумнівів у погашенні позики за рахунок цього резерву сплачуються майбутні відсотки (один із різновидів дисконтного кредиту). Щоб засвідчити, що лінія використовується за призначенням, комерційні банки європейських країн іноді вдаються до так званого “періоду очищення”  30-60-денного терміну, протягом якого не видається жодного кредиту. У нас нині такі вимоги не практикуються, оскільки більшість позичальників (малих фірм) просто не мають змоги “очистити” лінію. Крім того, тиск банківської конкуренції і бажання зберегти звязки з клієнтами утримують від легковажних спроб вдаватися до таких обмежень.

Найпоширеніші сезонна та поновлювана кредитні лінії.

Сезонна кредитна лінія (seasonal of credit) відкривається банком за умови виникнення у фірми періодичної нестачі обігових коштів, повязаної з сезонною циклічністю виробництва чи необхідністю створення товарних запасів у сховищі. Кредити цього виду погашаються після закінчення виробничого циклу за рахунок виручки від продажу продуктів виробництва. Погашення боргу і відсотків здійснюється одноразово. Ризик банку при відкритті сезонної кредитної лінії полягає у можливості непогашення кредиту, зумовленій раптовим падінням попиту, зниженням цін, неврожаю та іншими причинами. Ось чому, як правило, банк вимагає під забезпечення власність позичальника.

Револьверний кредит

Револьверний, або автоматично поновлюваний, кредит  це позика, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту.

Поновлювана кредитна лінія (revolving line of credit) відкривається банком, якщо позичальник відчуває довготермінову нестачу обігових коштів, необхідних для підтримання неперервного зростання обсягу виробництва. Кредитна лінія дає йому можливість покривати зростаючу щодалі потребу в обіговому капіталі. Термін такої позики звичайно виходить за межі одного року. Повернувши частину боргу, позичальник може отримати нову позику в межах встановленого ліміту та терміну дії договору. Часто револьверний кредит може переглядатись щодо терміну його погашення. Заборгованість по кредитній лінії змінюється хвилеподібно, так що на позичковому рахунку завжди знаходиться непогашений залишок, тому він може бути тривалим джерелом формування обігових коштів. Такий кредит ще називають “вічнозеленою” позикою.

Відносини між банком і клієнтом регулює угода про відновлення кредиту. Цей документ передбачає: максимальний розмір гарантованої банком позики; напрям її використання; ставку відсотків; строки погашення; порядок надання інформації про фінансовий стан клієнта; форми забезпечення позики; інші умови. Позичальник зобовязується за час дії угоди одержати позику в межах визначеної суми та використати її за цільовим призначенням. Якщо фактично використаний кредит менший, ніж передбачено договором, клієнт виплачує комісійні, які нараховуються на невикористану частину позики.

Револьверний кредит зазвичай незахищений, він грунтується на загальній фінансовій спроможності позичальника. Цей метод кредитування інколи відносять до бланкових кредитів. Кредитоспроможність клієнта визначається на основі бухгалтерського балансу та фінансового звіту про доходи й видатки фірми. Банк розглядає грошові потоки фірми і ліквідні активи як джерело повернення кредиту.

Вартість кредитної лінії складається з двох критеріїв. Першим критерієм при оцінці вартості кредитної лінії є зобовязання сплатити комісійні платежі. Фактично це ціна за банківське зобовязання тримати лінію діючою. Комісійні платежі банк вимагає при відкритті кредитних ліній. Розмір їх залежить від вартості всієї лінії або її невикористаної частини, а, крім того, від репутації позичальника, різних послуг, які надаються банком, тощо.

Другим критерієм вартості кредитної лінії є ставка відсотків, що сплачуються на позичений капітал. Вважай, усі кредитні лінії мають змінні ставки відсотків, які базуються на ставках грошового ринку плюс премія за ризик.

Отже, розглядаючи форми кредитної лінії можна сказати, що це гнучкий механізм короткострокового кредитування, завдяки якому задовольняється тимчасова потреба позичальника в обігових коштах. Як правило ці гроші йдуть на покриття поточних, часто сезонних витрат. Вигідність кредитної лінії в тому, що клієнт має доступ до необхідних йому кредитних ресурсів, але виплачує відсоток лише за ту суму, яку фактично позичив на даний момент. Кредитні лінії відкриваються на певний час, найчастіше  на рік. Більшість із них являє собою тривалі звязки з банком, які автоматично продовжуються на новий термін. За такої ситуації ставки відсотків, ліміти кредиту та інші умови змінюються залежно від фінансового стану, умов і потреб позичальника. На практиці це виливається в перманентну пролонгацію кредиту, що дає можливість використовувати кредитну лінію як довгострокове джерело коштів, чи, як кажуть, мати ”ліквідну подушку”.

Контокорент

В умовах ринкової економіки класичним методом кредитування визначено когнтокорент  поточний рахунок. З метою прискорення платіжного обороту клієнта банк бере на себе всі його операції за поточними вимогами та зобовязаннями. Для цього банк відкриває йому єдиний контокорентний рахунок (розрахунковий у такому разі закриває), за яким здійснюються усі розрахункові та кредитні операції: за дебетом відображаються виплати за дорученням клієнта і отримання банківських позик, а за кредитом  грошові надходження на користь клієнта або його внески. Кредитове сальдо рахунка свідчить про наявність у клієнта власних коштів і означає, що він виступає кредитором щодо банку. І навпаки: дебетове сальдо  про залучення в оборот банківського кредиту. Отже, контокорент  це договір про взаємне кредитування.

Контокорент  активно-пасивний рахунок, за яким банк визначає граничну суму заборгованості шляхом встановлення лімітів кредитування, тобто визначення максимально допустимого розміру дебетового або мінімально допустимого кредитового сальдо. За кінцевим сальдо нараховуються відсотки або на користь клієнта, або на користь банку, причому в останньому випадку  за підвищеною ставкою, оскільки банк ризикує більше. Крім відсотків за операціями, банки нараховують також комісійні за послуги. По закінченні контокорентного періоду (раз у квартап або півроку) сума плати за кредит капіталізується (дебетується на контокорентному рахунку), тобто збільшується борг клієнта. Такі взаємовідносини банк може будувати тільки із платоспроможним клієнтом, зясувавши заздалегідь його фінансовий стан і репутацію.

За характером контокорентний кредит  це визначена банком кредитна лінія (ліміт), якою у разі потреби може скористатися клієнт. Ліміт кредитування для кожного позичальника встановлюється індивідуально і залежить від його фінансового стану, обігових коштів, масштабів виробничо-комерційної діяльності та репутації. У межах кредитної лінії позичальник отримує широку можливість для маневрування обіговими коштами, оскільки може оперативно, у будь-який час, без попередньої домовленості з банком поповнити свій поточний рахунок відповідною сумою грошей. Тому контокорентний кредит вважається ідеальним резервом ліквідності.

Контокорентний кредит використовується позичальником за необхідності повністю або частково. Повнота його використання у межах виділеного ліміту залежить від конкретної фінансової ситуації клієнта та характеру його підприємницької діяльності. Однак можливі такі ситуації:

коли запропонованого кредиту (тобто ліміту) не вистачає для покриття дебетового сальдо, банк може тимчасово збільшити ліміт кредитування для першокласних клієнтів без укладення додаткової угоди;

коли дебетове сальдо на контокорентному рахунку постійно перевищує ліміт кредитування, банк зясовує причини такого відхилення і за необхідності підписує з клієнтом нову угоду. За користування позикою в розмірі понад встановлену кредитну лінію клієнту доводиться сплачувати додаткові комісійні. Це робить контокорентний кредит ще дорожчим.

Такий режим використання контокорентного кредиту має принципове значення для клієнта, оскільки передчасне відкликання банком кредиту може спричинити різке погіршення його фінансового стану, спровокувавши ланцюг неплатежів.

Овердрафт

Комерційні банки у країнах із розвинутою ринковою економікою, особливо англійські, практикують надання кредиту у формі овердрафту, який можна розглядати як особливий вид контокоренту. Він полягає в тому, що банк допускає тимчасову наявність дебетового сальдо на розрахунковому (поточному) рахунку клієнта.

Овердрафт  це метод кредитування, при якому банк у межах узгодженого ліміту проводить платежі за клієнта на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку; в результаті на рахунку позичальника виникає дебетове сальдо, яке виражає суму його заборгованості перед банком. Такі кредити мають здебільшого короткостроковий характер, завдяки їм клієнти здійснюють поточні платежі, які тимчасово перевищують надходження коштів на розрахунковий рахунок.

За змістом овердрафт є розрахунковою кредитною операцією, що приносить банку доход у вигляді відсотків за користування кредитними ресурсами та комісійних. Правом на отримання овердрафтного кредиту користуються клієнти банку, які мають стійкий фінансовий стан і уклали з банком відповідний договір.

На основі договору банк разом із клієнтом розробляє загальну концепцію обслуговування овердрафту. Для проведення цієї кредитної операції клієнту, крім розрахункового, відкривають позичковий рахунок. Овердрафт обслуговується так: якщо сума платежу, зазначена у платіжному документі клієнта, перевищує залишок коштів на розрахунковому рахунку, то різниця (дебетове сальдо) автоматично оплачується банком за рахунок кредиту, але в межах невикористаного ліміту. Робиться проводка: дебет позичкового рахунка  кредит розрахункового рахунка. Якщо сума платежу перевищує залишок ліміту кредитування, то платіж банком не проводиться.

Нарахування платежів за користування кредитними ресурсами починається від часу списання суми овердрафту з рахунка клієнта і завершується в момент повного погашення заборгованості коштами, зарахованими на позичковий рахунок.

Слід зазначити, що механізм надання як овердрафтного, так і контокорентного кредитів передбачає наявність постійних ділових взаємовідносин між банком і клієнтом, повну поінформованість банку щодо стану справ свого позичальника та високий рівень довіри до нього. Автоматизм формування позичкової заборгованості та невизначеність обєкта кредитування характеризують ці види кредиту як досить ризиковані, а тому кредитні договори підписуються здебільшого із клієнтами, яких можна віднести до розряду елітних.