Система файлів MS DOS

Контрольна робота з комп'ютерної техніки

Система файлів MS DOS

Так як процес рахування дуже складний і потребує значних затрат часу, люди здавна шукали машини, які звільнили б їх від цієї роботи. Ось чому з'явились комп'ютери (а їхнім предком була рахівниця — так, так, 10 паличок і 10 кісточок на кожній паличці) і разом з ними всі проблеми сучасної "комп'ютерної" людини. Однією з основних проблем була (і залишається) проблема зберігання даних. Дані зберігаються на магнітних носіях інформації (наприклад, дисках, стрічках). Щоб доступ до цих даних був швидким, вони повинні бути якимось чином впорядковані. Раціональне впорядкування даних являється необхідною умовою, яке повинно бути виконано, щоб дані взагалі були доступними, так як без впорядкування і розумного накопичення інформації ні комп'ютер, ні людина не справляться з цим завданням. Люди, навіть коли вони користуються традиційними методами, роблять записи більш-менш впорядкованими — зошити, рядки на листках, систематичний запис сторінок — це елементи систематизації інформації, з якими ми знайомі з шкільної парти.

Електронні дані також повинні бути записані на дисках у впорядкованому вигляді, а механізми такого впорядкування стають доступними з допомогою операційної системи. Дані розташовуються у вигляді певної структури, елементи якої являють собою систему файлів. Іншими словами, дані — це матеріали, які посилаються "на склад" (ним є диск) для їх зберігання і наступного користування в майбутньому. Ці матеріали (дані) пакуються в пачки, коробки і розкладаються на полицях в конкретних складських приміщеннях.

Всі користувачі, усвідомлюючи це чи ні, користуються елементами системи файлів, тому дуже важливо ознайомитися з нею і вміти виконувати на її основі — само собою розумно — основні операції. З елементами системи файлів ми зустрічаємося завжди, коли користуємося диском, наприклад, запускаємо програму, відкриваємо документ у WORD, зберігаємо документ.

Кожна розумно організована система файлів базується на двох елементах: каталогах (підкаталогах) і файлах. Системи файлів, які опираються на механізми підкаталогів, вже давно закріпилися в інформатиці і малоймовірно, що коли-небудь з'явиться система, яка не буде використовувати підкаталоги. Цими системами користуються також Windows i DOS.

Система Windows, незважаючи на всю дружелюбність графічного інтерфейсу, не внесла нічого революційного в систему файлів. Мало того, вона ще й запозичила цю систему з DOS.

Спочатку була DOS

З комп'ютерами РС завжди була зв'язана стара, добра DOS. Зараз здається, що ця система відходить в минуле, але вона глибоко укоренилась в свідомості користувачів. Про її існування добре знають користувачі системи Windows. Відхід від DOS привів би до необхідності втрати цілого ряду програм і даних. Програми, які правильно працюють під DOS, могли б не працювати під управлінням іншої операційної системи (навіть на тому ж комп'ютері). Ні один користувач не прийняв би таку ситуацію, так як покупка нових програм — це великі затрати, і, крім того, виникла б проблема переносу даних. Користувачі швидше запропонували би працювати в старій системі, свідомо відказуючись від нової, часто набагато кращої, яка б не давала можливості користуватися накопиченими запасами — програмами і даними.

Нові операційні системи містять елементи DOS, так як виробник розуміє хід роздумів користувачів: якщо вони не зможуть користуватися старими програмами і даними, то вони не куплять нову операційну систему, незважаючи на її очевидні переваги.

Однією з основних вимог, яку повинна задовольняти будь-яка комп'ютерна система, є необхідність запам'ятовування інформації.

Інформація — це дані любого типу, незалежно від їх призначення та способу користування.

Інформація — це персональні дані співробітників якогось підприємства, записані на диску відділу кадрів. Інформацією являється набір програм для комп'ютерного складу. Інформація — це також і файли-документи, підготовлені з допомогою текстових редакторів.

Запам'ятовування даних можна розглядувати в двох аспектах: фізичному і логічному.

З фізичної точки зору проблема заключається в записуванні на тривалий період на певному носії послідовності електричних чи магнітних сигналів, які представляють певну інформація. Важливим являється і підбір обладнання. Використання обладнання не залежить від операційної системи.

Логічна організація запам'ятовування даних (конкретна реалізація) залежить від операційної системи. В системах DOS i Windows дані зберігаються у файлах, а вони розміщуються в підкаталогах чи головному каталозі. Така логічна система запам'ятовування даних називається системою файлів.

Щоб операційна система могла "розібратися" у всій масі інформації, котра знаходиться на диску (а в наш час диски дуже об'ємні), дані повинні бути відповідним чином організовані і розміщені в каталогах. Але недостатньо записати інформацію на диск. Щоб пізніше можна було її знайти, інформацію треба якось назвати, а сама назва повинна знаходитися в списку. Коли користувач захоче отримати доступ до своїх даних, DOS перегляне список і на цій основі зможе знайти на диску місце, в якому зберігається необхідна інформація. Назв не придумує DOS, їх дає користувач. DOS тільки користується числовими номерами, які користувачу незрозумілі.

Дані на диску записуються певними порціями, які називаються файлами (англ. file — папка, підшивка).

Файл — це набір байтів, записаних один за другим.

Файли можуть мати різну довжину, і ця довжина приводиться в байтах.

У файлах записується інформація різноманітного призначення. Існують файли, які містять виконавчі програми, набори даних, текстові файли. Наприклад, редактор текстів записаний у файлі — це файл з виконавчою програмою; набір даних для бухгалтерської програми — це файл з даними, тоді як газетна стаття — це текстовий файл.

Кожен файл повинен мати ім'я і розширення, завдяки якому він розпізнається операційною системою. В системі DOS ім'я файла складається найбільше з восьми символів і трисимвольного розширення. Ім'я файла повинно починатися з літери і мати хоча б один символ. Система DOS також дозволяє створювати файли з іменами, які починаються з цифри. Допускається також односимвольне ім'я, яке складається з однієї цифри. Розширення імені файла може складатися з одного, двох чи трьох символів чи його може взагалі не бути. Ім'я відділяється від розширення символом "." (точка). Якщо після точки написати більше трьох символів, то DOS вважає, що розширення складається з трьох перших символів. Всі решта символи ігноруються.

Прийнято вважати, що розширення інформує про тип файла, тобто про його зміст. Для виконавчих файлів, в яких записані програми, використовуються розширення .exe чи .com. Файли з розширенням .dbf чи .dat містять дані.

Каталог (картотека)

Файли на диску повинні бути систематизовані, що надає можливість швидко знайти потрібний файл. Крім того, спосіб запису повинен давати можливість модифікувати файли: змінювати їх зміст, скорочувати, доповнювати. Це завдання, рішення яких повинна забезпечувати будь-яка операційна система.

Виходячи з цих міркувань DOS записує файл на диску у визначене місце і одночасно розміщує ім'я файла та додаткову інформацію про нього в спеціально підготовленому для цієї цілі списку. Такий список файлів називають каталогом чи картотекою (по-англійськи: directory) — ці назви використовуються як синоніми. Крім імені файла, в каталозі записується також його довжина, дата і час останньої модифікації та вказівник місця, в якому фізично знаходяться дані файла. Ця інформація необхідна операційній системі для того, щоб вона могла знайти файл на диску.

Диск ділиться на дві частини: перша — це каталог, що містить список файлів, друга — це область даних, що містить файли, які безпосередньо зберігаються на диску. Маючи диск, організований таким чином, DOS прекрасно справляється із зберіганням та пошуком даних.

Ні один користувач не в змозі запам'ятати всі файли, які знаходяться на жорсткому диску (особливо при теперішніх їх розмірах). Щоб дізнатися, які файли знаходяться на диску, потрібно скористатися відповідною командою. Для виводу змісту диска служить команда DIR (скорочення від англійського слова directory). У відповідь на цю команду DOS покаже на дисплеї зміст диска, тобто список файлів, які знаходяться на ньому.

Команди операційній системі дають з допомогою клавіатури. Вписуючи команду, можна користуватися великими чи маленькими літерами — це не має значення. Після вводу тексту слід натиснути клавішу .

Натиснувши  можна побачити зміст диска. Інформація про файли висвітлюється в п'яти колонках:

імена файлів;

розширення;

довжина файлів, тобто кількість байт, що займають файли;

інформація про дату останньої модифікації (чи створення) файла;

інформація про час останньої модифікації файла.

На екран також виводиться інформація про каталоги та підкаталоги, що знаходяться на даному диску. Підкаталоги розбивають диск на логічні частини, довжина яких попередньо невизначена. В підкаталогах можна розміщати файли чи підкаталоги більш низького рівня. Кожен підкаталог повинен мати ім'я. Тільки головний каталог (який називають кореневим) не має імені і позначається символом "\".

Система файлів — це всі логічні елементи запам'ятовування інформації на диску. У випадку операційної системи DOS система файлів складається з кореневого (головного) каталогу, підкаталогів, підкаталогів нижчого рівня і файлів.

Для того, щоб змінити поточний каталог, служить команда CD. Щоб змінити поточний підкаталог, слід набрати команду CD, а в якості параметру ввести ім'я каталога, який повинен стати поточним, або "..", якщо поточним каталогом повинен стати вищестоящий каталог. Зміну поточного каталогу можна розуміти як "вхід в каталог" чи як "відкриття" каталогу.

В кожному підкаталозі є файли з іменем "." та "..". Це файли, які створюються і використовуються DOS в кожному підкаталозі і самі трактуються як підкаталоги. Ці файли створюються DOS в момент створення підкаталогу і знищуються в момент знищення цього підкаталогу. Користувач не повинен виконувати ніяких операцій з допомогою записів, що позначають ці файли. Тільки запис ".." може бути використана для зміни поточного каталогу на вищестоящий. Ці файли представляють:

. — поточний каталог;

.. — вищестоящий каталог.

Щоб змінити поточний диск, достатньо ввести його ім'я, наприклад:

А:  — змінити поточний диск на А:;

D:  — змінити поточний диск на D:.

Команда DIR може виконуватись з параметром /р, що дає можливість висвітлювати список файлів посторінково. Якщо список файлів довгий і не вміщується на екрані, то можна поручити DOS, щоб вона висвітлювала список посторінково, тобто після заповнення монітора зупиняла вивід і чекала реакції користувача.

Центральний процесор, його будова, принцип дії і характеристика

Процесор зсередини

Всі інтегральні схеми (чіпи) в комп'ютері — це невеликі плоскі шматочки кремнію, захищені корпусом. Структура типового чіпа показана на малюнку:

Проводи до виводів корпусу

Захисний шар

Металічні шари

Імплантовані пристрої

(транзистори, діоди, резистори...)

Кремнієва підкладка

Корпус

Він складається із захисного шару, металічних шарів, самих пристроїв, кремнієвої підкладки та корпусу. Ось функція кожного з шарів:

Захисний шар. Цей шар захищає чіп від дії повітря.

Металічні шари. Металічні доріжки на пристроях забезпечують можливість підключення. Вони подібні до доріжок на друкованих мікросхемах, але набагато вужчі і більш точно напрямлені.

Пристрої. Пристрої, що дозволяють чіпу виконувати його функції, друкуються на кремнієву підкладку з використанням ретельно дозованих домішок. Ці домішки змінюють характеристики чистого кремнію.

Кремнієва підкладка. Це плоский шматок чистого кремнію, з якого і починається виготовлення чіпа.

Корпус. Оберігає кремнієві чіпи. Оскільки в процесорах Pentium та Pentium Pro чіп кріпиться до нижньої частини корпусу, для таких процесорів наш малюнок слід перевернути.

Виробники чіпів друкують пристрої і розводку на плоский шматок чистого кремнію. Таким чином, на одній кремнієвій пластині одночасно створюється багато чіпів. При розрізуванні такої пластини отримуються окремі чіпи, які вмонтовуються в порожнину всередині корпусу.

Конвеєр та суперскалярна технологія

В чіп Pentium вмонтовано більше трьох мільйонів транзисторів, а чіп Pentium Pro має їх більше п'яти мільйонів (і це не враховуючи чіп кешу, який також знаходиться в корпусі).

Суперскалярне виконання інструкцій. В процесорах Pentium та Pentium Pro суперскалярна технологія включає конвеєрну обробку даних в чіпі. Якщо вся робота виконується одним пристроєм, на кожний етап затрачується один такт і за цей час більше нічого не відбувається. Розподіл роботи на кілька задач і передача їх від одного пристрою до іншого застосовує кілька виконавців (пристроїв); таким чином, за один такт виконується більший об'єм роботи.

Кожний з таких пристроїв у конвеєрі процесора виконує певний етап (крок, підзадачу) обробки даних. На кожному етапі виконується специфічна для цього етапу обробка даних, і тому для виконання роботи на кожному етапі потрібне робоче місце зі специфічним "обладнанням", яке інколи називається сегментом конвеєра. Час виконання етапів роботи часто називається також кроком чи тактом конвеєра. В конвеєрі процесора Pentium виконується п'ять етапів, а в конвеєрі Pentium Pro — дванадцять.

В 486-му також використовувався конвеєр. В процесорах Pentium цю ідею розвинули, ввівши два конвеєри, які виконують інструкції незалежно один від одного. Нижче перераховано п'ять етапів, які виконуються в конвеєрах Pentium:

вибірка з попередженням;

дешифрування інструкції;

формування адреси;

виконання;

запис.

32-розрядний процесор Pentium Pro

Щоб вдосконалити Pentium Pro, фірма Intel була змушена прийняти деякі досить складні рішення. Її 16-розрядний набір інструкцій декілька відрізнявся від 32-розрядного, а характеристики 16-розрядного коду створюють проблеми в конвеєрах і в технологій нелінійного виконання команд процесора Pentium Pro. Оскільки не можна змінювати порядок виконання певних 16-розрядних операцій, вони зводять до нуля переваги конвеєрної обробки. Коли Pentium Pro зштовхується з такими інструкціями, він змушений очистити конвеєри. При цьому він губить цілий ряд можливостей роботи з новими інструкціями. Конвеєри зупиняються в очікуванні нових команд.

В результаті швидкодію, що досягається процесором Pentium Pro з допомогою 32-розрядного коду, неможливо отримати з допомогою 16-розрядного. Таким чином, Pentium Pro стане стандартом продуктивності, який витримає будь-яку конкуренцію.

Варіації на тему

Word 97

Соціологія освіти — галузь соціологічного вчення, яка вивчає систему закономірностей розвитку і функціонування освіти як соціального інституту і його взаємодії з суспільством.

Інститут освіти має відносну самостійність по відношенню до своїх соціальних функцій, володіє здібністю активно впливати на функціонування і розвиток суспільства. Стан і функції цієї системи визначаються пануючими в даному суспільстві способом виробництва і економічними відносинами, які ним породжені, структурою соціальних зв’язків і відносин, а в зв’язку з цим і соціальною структурою, особливостями політичних та ідеологічних відносин.

Разом з тим соціетальні функції освіти визначаються і загальнолюдськими потребами в соціальному відтворенні і передачі нагромаджених людьми знань і навиків з покоління в покоління, тенденцією переходу нових поколінь до більш високого рівня освіти і культури, хоча історія знає і зворотні рухи.

В цьому плані закономірністю суспільства є неухильний ріст рівня освіти населення. Результати перепису населення проілюстрували той факт, що до початку 60-х років у нас була повністю ліквідована неграмотність, на даний час зросла кількість людей, які мають вищу освіту та середню спеціальну.

Ефективність системи освіти пов’язана з розв’язанням наступних протиріч:

між суспільною потребою в розвитку соціально-галогенного суспільства і його диференціацією, яка зберігається і в значній мірі зумовлена рівнем і якістю отриманої загальної і професійної освіти;

між зростаючими потребами виробництва і соціально-професійними орієнтаціями молодих людей;

між необхідним рівнем розвитку особистості і реальним рівнем загального розвитку випускників навчальних закладів.

В руках держави система освіти може бути одним із сильних засобів управління розвитком соціальної і професійної структур, удосконалення духовного життя суспільства.

Унаочненням цього служать такі дані: в період між переписами населення рівень освіти робітників підвищувався більш швидкими темпами, ніж службовців.

В результаті в суспільстві склалася негативна закономірність: число спеціалістів із закінченою вищою освітою зростає, а якість їх роботи спадає. Не робітничий клас, його рівень кваліфікації і професіоналізм піднімаються до рівня інтелігенції, а інтелігенція опускається до рівня робітничого класу.

В якості соціального інституту система освіти повинна здійснювати функції соціального контролю за процесами інтелектуального, морального і фізичного розвитку молодого покоління, а система професійної освіти, крім цього, і за розподілом вступаючого в трудовий процес покоління по різних елементах соціальної структури: класах, соціальних групах, шарах, трудових колективах і т. п. В цих цілях різним ланкам системи освіти надані визначені повноваження, які не тільки володіють правом (посвідченням) засвідчувати за допомогою державного документу (атестату, диплому) отримані людьми знання, але й дають право переходу на наступний освітній ступінь або на заняття відповідних отриманій освіті посад, виконання конкретних видів праці. В той же час треба відмітити що соціальна ефективність освіти залежить не тільки від об’єму і якості отриманих робітниками знань, але й від степеня їх застосування, практичної реалізації в праці і в суспільній діяльності людей. Саме в цій сфері існує зараз багато нерозв’язаних проблем.

За даними досліджень серед зайнятих в переробній промисловості тільки біля 72% робітників оцінили свою кваліфікацію як таку, що відповідає потребам виконуваної роботи, а серед виробничої інтелігенції — 66%.

З підвищенням рівня кваліфікації робітників степінь її відповідності вимогам виконуваної роботи зростає: з 64% робітників низької до 77% у робітників високої кваліфікації.

У виробничої інтелігенції існує зворотна тенденція: з ростом рівня освіти степінь відповідності кваліфікації вимогам виконуваної роботи понижується.

Отже, очевидно, що по крайній мірі 1/10 представників виробничої інтелігенції потребує перепідготовки. В той же час приблизно у 1/6 робітників переробної промисловості країни рівень кваліфікації вище вимог виконуваної роботи.

Існує значна кількість робітників високої кваліфікації і спеціалістів з вищою освітою, які не застосовують на практиці своїх знань і умінь, отриманих в системі освіти.

Дослідження стану загальної освіти в країні дозволяють виявити і ряд проблем, пов’язаних з наявністю розриву між формальним рівнем освіти і фактичним об’ємом знань у різних соціальних групах населення, між загальноосвітньою і професійною підготовкою молоді, між потребами суспільства і життєвими планами випускників шкіл.

Рівень і якість загальноосвітньої підготовки, степінь її відповідності вимогам виконуваної роботи, особистим інтересам і можливостям реалізації в праці отриманих знань зумовлюють феномен задоволеності трудящих освітою, який є важливим соціальним показником освітньої ситуації в цілому.

45,4% — задоволені освітою робітники,

40,6% — незадоволені освітою.

Серед робітників незадоволеність отриманою освітою в півтора рази вища, ніж серед інтелігенції. А серед інтелігентів незадоволеність проявляється практично у кожного третього. Це показує, що складена діяльність в системі освіти як соціального інституту лише наполовину відповідає інтересам суспільства і потребує кардинальної перебудови.