Тема "втрачених ілюзій" в творах Оноре де Бальзака. "Втрачені ілюзії" та Гюстава Флобера "Виховання почуттів"

ЗМІСТ Вступ 3 РОЗДІЛ 1. Сутність та основні різновиди порівняльного літературознавства 1.1 Компаративістика як наукова дисципліна 1.2 Типологічний підхід, як складова компаративістики 8 РОЗДІЛ 2. Тема втрачених ілюзій у романах Оноре де Бальзака “Втрачені ілюзії” та Гюстава Флобера “Виховання почуттів” 2.1 Тема ілюзій як провідний концепт вищезгаданих романів.

Теорія ілюзій2.2 Втрата ілюзій: теорія на практиці .16 2.3 “У Парижі годі зберегти хоч якісь ілюзії” 21 Висновки .25 Список використаних джерел .27 ВСТУП Оноре де Бальзак сказав, що першою необхідною передумовою для того, щоб бути справжнім письменником, є самовідданість і титанічна праця, бо творчість неможлива без жертв, без своєрідного героїзму[8; 37].

Перефразувавши дане висловлювання, можна застосувати його і до Бальзаківського Люсьєна Шардоне, і до Флоберівського Фредеріка. Отже, для цього в ньому треба замінити лише два слова: Письменник на Людина й Творчість на Життя. Ці слова-терміни недарма написані з великої літери, адже, щоб стати письменником чи людиною і прожити справжню творчість чи життя, треба мати незвичайні, чи

б пак, майже надприродні якості, які не притаманні звичайним людям. Тому, ми візьмемо на себе сміливість і спробуємо подати мінімальний перелік ось таких необхідних якостей, які, звичайно, складені у відповідності до уявлень Бальзака та Флобера - це і здатність протистояти згубному впливу суспільства, і здатність зберегти свою духовну й моральну незалежність,

і спроможність бути рішучим, коли нерішучість (вагання) охоплює все твоє єство. Усіх цих якостей позбавлений і Люсьєн Шардон, і Фредерік Моро. Письменники роблять акцент в характерах своїх героїв на таких якостях, як плинність натури, неспокійний розум, відсутність сильної волі в одного та безвілля, відсутність честолюбства й кар'єризму в іншого. Тож, про яке справдження ілюзій чи надій може йти мова, коли герої наділені такими,

не те щоб негативними, але невідповідними для справдження їхніх мрій рисами. Тому і все чим їм приходиться задовільнятися це втратою власних ілюзій та падінням з тих примарних п'єдесталів, на які вони себе вже поставили у своїх рожевих мріях. І ці герої не є винятками з правил. Вони скоріше - приклади для нас із вами. Але на щастя - це не приклади для наслідування чи копіювання.

Звідси, актуальність даної теми полягає у тому, що і тепер сучасне суспільство переживає те падіння ідеалів і ту втрату ілюзій, які є та були притаманні будь-якому народу на будь-якому етапові розвитку. Звичайно, зрозуміло і те, що мрії та сподівання суттєво змінилися з часів Бальзака та Флобера. Але це стає достовірним, якщо ми говоримо про певні конкретні

ілюзії певних конкретних людей. Тому що загальнолюдські мрії завжди залишаються константними. Виходячи із вище сказаного, ми поставили перед собою мету: дослідити та порівняти таку провідну тему у творчості Оноре де Бальзака та Гюстава Флобера, як тему втрачених ілюзій на основі романів “Втрачені ілюзії” та “Виховання почуттів” відповідно. Мета дослідження визначила коло завдань роботи: - визначити різновиди порівняльного метода та використати

їх для проведення дослідження в даній роботі; - довести важливість порівняльного вивчення творчості Оноре де Бальзака та Гюстава Флобера, а також спільної для них теми втрачених ілюзій; - провести порівняння творчості та дослідити вищезгадану тему цих митців на основі таких творів, як “Втрачені ілюзії” та “Виховання почуттів” відповідно. Об’єктом дослідження є романи Оноре де Бальзака “Втрачені

ілюзії” та Гюстава Флобера “Виховання почуттів”. Ми звернулися власне до цих творів, оскільки саме вони яскраво відображають революційно-демократичні ідеї, які панували у тогочасному суспільстві, а також чітко розкривають болючу на той час тему втрачених ілюзій. Хоча тут нам необхідно бути відвертими з самим собою, адже тема втрачених ілюзій та несправджених надій, не може не хвилювати

і нас із вами. Що і зумовлює надзвичайну актуальність цих творів. Предмет дослідження - тема втрачених ілюзій у романах Оноре де Бальзака “Втрачені ілюзії” та Гюстава Флобера “Виховання почуттів”. У літературознавстві існує багато методів дослідження. У нашій роботі ми використали метод компаративізму чи порівняльний метод та такі його різновиди, як

зіставний підхід, типологічний підхід та генетичний підхід. Науково-методологічне підґрунтя даної роботи складають окремі положення, висвітлені у працях таких українських та зарубіжних літературознавців, як Афанасьєва О. В Иващенко А. Р Карпенко Ю. О Чичерин А. В. РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ РІЗНОВИДИ ПОРІВНЯЛЬНОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА 1.1

Компаративістика як наукова дисципліна Ми вважаємо, що перш за все слід розглянути методи, які використовувалися для дослідження, щоб простежити чи доцільним було їх використання. Отже, компаративістика або порівняльне літературознавство - це наукова дисципліна, яка вивчає явища мистецтва слова шляхом зіставлення їх з іншими подібними явищами переважно в різних національних письменствах. Інколи, в цьому значенні вживається термін компаративізм.

Однак, компаративізм (із лат.comparativus порівняльний) - це широко вживаний термін, що має кілька змістових навантажень: 1. він є тим самим, що і порівняльний метод у лінгвістиці; 2. це порівняльний історичний метод у мовознавстві; 3. літературознавча наукова дисципліна - те саме, що й компаративістика або порівняльне літературознавство; 4. ранній етап компаративістики, коли порівняння було обмежено фактологічними зіставленнями окремих

казусів міжнаціональних запозичень і впливів поза соціально-історичних, історично-літературним та узагальненим теоретичним контекстом без уваги на національну специфіку і художню своєрідність творчості письменника[5; 266]. Звідси, ми будемо вживати далі термін компаративістика, тому що сучасна компаративістика зближується з іншими літературознавчими дисциплінами, насамперед

із теорією літератури; не обмежуючись конкретними зіставленнями, прагне до встановлення ширших закономірностей. Зародження компаративістики припадає на період романтичного захоплення екзотичними явищами мистецтва, що сприяло пошукам спільного, особливого та окремого в національних письменствах. У період позитивізму компаративістика займалася вивченням окремих казусів міжнаціональних рецепцій, часто дріб'язкових та малозначущих. Згодом це дістало

іронічну назву впливологія. У літературознавстві поряд із терміном компаративістика у дуже близькому значенні вживається також термін порівняльний метод. Так, порівняльний метод є одним із головних наукових методів, що шляхом порівняння встановлює спільне, особливе та окреме в досліджуваних явищах, в закономірностях їх розвитку. Він широко використовується у гуманітарних науках, таких як: мовознавство,

історія, етнографія, фольклористика [11; 210]. Порівняльний метод, так як і компаративістика включає в себе такі підходи як: - зіставний підхід - просте встановлення суті різних об'єктів; - генетичний підхід - пояснення близькості явищ спільністю походження; - контактологічний підхід - пояснення подібностей рецепцією, взаємовпливами досліджувальних об'єктів; - типологічний підхід - пояснення подібностей однаковими чи подібними умовами генези та розвитку.

1.2 Типологічний підхід як складова компаративістики Найбільшу увагу слід звернути саме на цей підхід. Оскільки, якраз на ньому і побудована дана робота. Отже, типологічний метод у літературознавстві базується на вивченні фактів на основі типологічного зіставлення. У літературі типологічний метод з'являється у кінці XVIII століття як установлення спільних ознак у творчості письменника чи цілого літературного напряму

поза генетичними або контактними зв'язками. Однак, на цій стадії розвитку літературознавчої думки не розмежувалося типологічне й просте зіставлення. Перша насправді типологічна гіпотеза була висунута в кінці 50-х на початку 70-х років ХІХ століття представниками антропологічної школи. Це була теорія самозародження сюжетів. Також значний внесок у методологію типологічних досліджень зробили слов'янські дослідники. Для подальшого розвитку типологічних досліджень

і вироблення відповідної термінології багато важили успіхи літературознавства, мовознавства та лінгвістики. Так, наприклад, Ф. де Соссюр упровадив дуже важливі для типологічного порівняння поняття діахронії та синхронії [4; 18]. Діахронія (від гр.dia “через” і chrono “час”, тобто “різночасність”) - це історичний розвиток літератури та її дослідження в часі та історичному розвитку. Синхронія (від гр.syn “разом”

і chrono “час”, тобто “одночасність”) - це стан літератури в певний момент її розвитку та вивчення її у цьому стані. У 20-х роках ХХ століття було вироблено і термінологізоване поняття опозиції, і намічено поєднання типологічного порівняння зі структурним. На рахунок цього французькій лінгвіст Ж. Марузо писав, що типологічне вивчення мов визначає

їхні ознаки, абстрагуючись від їхньої історії [5; 563]. До кінця 50-х років типологічне порівняння було неприйнятним у радянській науці. Безглузде прагнення звести світовий літературний процес до боротьби реалізму з “антиреалізмом” спричиняло ігнорування конкретно-історичної основи та типологічних закономірностей: однобічно підкреслювалося загальне, навмисно обминалося особливе також майже не зверталися до слов'ян, окрім росіян, що само собою було

і є зрозуміло. Поширення типологічного методу має і від'ємні наслідки. Найяскравішим прикладом є те, що далеко не всі публікації, де говориться про типологію чи вживається типологічна термінологія, є насправді типологічними. Ще й досі існують дискусії про те, що типологічний метод суперечить принципові історизму, тобто розглядає літературні явища поза умовами

їх виникнення, дає змогу зіставляти, що завгодно з чим завгодно. А противники даного методу спираються на той факт, що лише контактологічні дослідження дозволяють досягнути обґрунтованих висновків про близькість письменників. Проте, типологічні подібності є різноманітними. Наприклад, вони можуть бути конкретно-історичними, що засвідчують об'єктивну близькість митців одного

і того ж часу, подібність художніх позицій тощо. Важливо також відзначити, що типологічні дослідження можливі на всіх рівнях художніх творів, починаючи від зіставлення їх образно-стильових особливостей. Також при типологічному порівнянні досліджується співвідношення загального, особливого та окремого, встановлюються системні диференційні ознаки: окремі, властиві тільки поетам (в нашому випадку це Бальзак та Флобер); особливі, притаманні романській літературі загалом (у даному

випадку слід брати французьку літературу). Це, як ми бачимо, дає можливість та допомагає виокремити своєрідність певних творів серед рівнозначних досягнень світової літератури. Ось, як приклад, ми можемо навести спільність поглядів даних митців на певні теми, які стосуються Франції та народу загалом. Це звичайно, ж, легко пояснити тим, що письменники жили майже в один час і відчули на собі всі “принади” життя в постреволюційній

Францій (1789-1794), пережили “ломку” суспільного устрою. Ця ж ломка була наслідком того, що буржуазія, утвердившись як панівний клас, “не залишила ніякого іншого зв'язку між людьми, крім голого інтересу, крім безсердечного “чистогану” [7; 5]. Але все ж таки, той факт, що кожен з письменників є неабиякою особистістю й митцем відобразився, як на манері написання, так

і на деяких ідеях описаних у їхніх творах. Отже, можна зробити висновок, що типологічне порівняння “спрацьовує” при порівнянні творчості письменників з однієї національної літератури, так і з різних літератур у цілому. Проте, на нашу думку, типологічне порівняння представників однієї літератури, та ще й майже з одного часу, додає нашому дослідженню певної пікантності та неординарності. Адже надзвичайно легко порівняти письменників із різних країн, які

є «світочами» своїх народів - бо у кожного з них є своя одна, вища, чітка мета. І зовсім інша справа постає при порівнянні моно-національних письменників - мета й ціль може бути одна, але способи досягнення її, тобто самореалізація письменника у творі, різні. Тому родзинкою даного дослідження стане пошук, вибірка тих індивідуальностей, які загалом створюють шедевр творчого мистецтва.

Так, доцільно брати творчість невеликої кількості авторів, яких добре порівнювати за силою їх мистецького таланту, а якщо точніше - то письменників, які відіграли у національних літературах подібну й вагому роль засновників напрямів, течій, жанрів тощо. Наприклад, у даній роботі зіставлення творчості Оноре де Бальзака (1799-1850) та Гюстава Флобера (1821-1880)

є напівсинхронним. Цей приклад є доцільним, оскільки обидва митці відіграли в розвитку своєї національної літератури подібну роль. Їхні здобутки не обмежуються лише виразами “Бальзаківський роман” чи “Боварізм”, які безперечно стали основами в їхній творчості, але й простягаються далі і дають поштовх таким актуальним на той час темам, як то тема втрачених ілюзій чи революції відповідно. І саме завдяки тонкому сприйняттю проблем тогочасної епохи ці генії

втілили у своїх творах національний характер свого народу, його погляди, переживання та й власне його ж таки існування. Тому ці митці і стали засновниками новітніх тем в національній літературі та вказали людям на насущні проблеми та пороки, які існують у суспільстві. РОЗДІЛ 2 ТЕМА ВТРАЧЕННИХ ІЛЮЗІЙ У РОМАНАХ ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАКА “ВТРАЧЕННІ ІЛЮЗІЇ” ТА ГЮСТАВА ФЛОБЕРА “ВИХОВАННЯ

ПОЧУТТІВ” 2.1 Тема ілюзій як провідний концепт вищезгаданих романів. Теорія ілюзій Загальновідомим фактом залишається те, що тема втрачених ілюзій посідала почесне місце у творчості Оноре де Бальзака[13; 18]. Так само відомим є і те, що він досить часто вдавався до неї. Але якщо подивитися на цю тему трохи масштабніше ми побачимо, що не лише він використовував

її. Гюстав Флобер так само полюбляв писати про втрачені ілюзії. Тему втрачених ілюзій неозброєним оком можна прочитати навіть у назвах романів. Хоча тут автори пішли різними шляхами. Один, відкрито виніс дану тему на розгляд читача. Другий же, зробив це завуальовано, надіючись на сприйняття останнього. Адже, на перший погляд, назва “Виховання почуттів” мало може сказати про втрату

ілюзій. Але це про тих людей, “які мають очі і не бачать” або ж просто не хочуть побачити. Оскільки, навіть прекрасна дівчина, яка прийшла на бал накидає на своє лице вуаль, щоб ніхто його не побачив, але ж певні риси її обличчя все таки проступають. І спостережливий юнак врешті-решт помітить її красу, хоча і старанно приховану. Так поступив Флобер із своїм романом: він накинув на нього притемнену вуаль,

і якщо привідкрити її, то можна побачити всю його приховану сутність. Але тоді виникає цілком логічне запитання: Чому ця тема набула такого розмаху? Це явище, напевне, можна пояснити тим, що втрата ілюзій в той час, була притаманна не лише письменникам, але й звичайним людям із народу. А ми з вами знаємо, що душа письменника ні за що так сильно не болить, як за страждання народу. Тому, тему втрачених ілюзій не слід розглядати, тільки як проблему декількох

окремих людей. Це тема, яка також висвічує розчарування цілої тогочасної Франції[3; 381]: 1 падіння ілюзій бідноти - смерть Дюссардьє з криком “Vive la Rйpublique - Хай живе республіка!”, відлунює у голові як передсмертний хрип цілого народу, в якого вирвали з рук меч - його надію; 2 певні, хоча і не такі значні розчарування багатої частини населення та вельмож - смерть

Дамбреза “Car il avait acclamй Napolйon, les Cosaques, Louis 18, 1830, les ouvriers, tous les rйgimes, chйrissant le Pouvoir d'un tel amour, qu'il aurait payй pour se vendre - Він вітав будь-яку владу, так ніжно люблячи її, що сам готовий був платити, тільки щоб його купили”. Проте, розуміючи, що зображенням краху ілюзій багато не доб’єшся,

Бальзак вирішив копнути глибше і пошукати той корінь зла, який згубно діяв на духовну культури всіх людей без винятку. І таким коренем він назвав жадобу вигоди й збагачення, з яких і виросли такі негативні паростки, як різноманітні прояви хижацького буржуазного егоїзму[14; 47]. “Mon pиre, vous m'йgorgez Та ви ж мене живцем ріжете, тату!” - кричав Давид до свого батька. Але як можна думати про сина, коли у батька корисливість давно вже вбила всі

почуття. Зрозуміло, що переживання героїв не відходять на другий план. Вони просто органічно переплітаються із загальнонародними подіями, вплітаються в них і починають взаємодіяти чітко та органічно, як одне ціле. Поєднуючись і доповнюючи одне одного, образи героїв та країни загалом подекуди розходяться як кораблі у морі, а деколи навіть зливаються в одне ціле. Ницість та приземленість характеру, життєвих цілей,

ідей Фредеріка - усе це створює не лише психологічний тип. Це центр цілого роману, в цьому образі - стан Франції в ту епоху, яким автор бачить його[15; 209]. В цьому плані Бальзак повністю розділяє думки Флобера і певним чином доповнює їх: “Mon Dieu! de l'or а tout prix se disait Lucien, l'or est la seule puissance devant laquelle ce monde s'agenouille -

Боже мій! Золота - будь-якою ціною сказав сам собі Люсьєн Золото - єдина сила перед якою схиляється світ”. Ось воно - це концентроване втілення зла та пороків, яке призводить до краху більшості ілюзій, які народжуються у головах геніальних винахідників, митців, творців. Так, мало-помалу ми відходимо від загальнодержавних чи б пак, народних

ілюзій і наближаємося до ілюзій особистісних, тобто ілюзій притаманних кожному героєві зокрема. Розглянувши критичну літературу, ми зіткнулися з тим, що ніхто з авторів відкрито не говорить про втрату певних ілюзій. Тому, ми вирішили дослідити походження та значення терміну ілюзія. Отже, для кращого розуміння цієї теми ми вирішили звернутися до тлумачного словника.

Так, саме слово ілюзія, тобто український варіант цього слова походить ще від латинського “illusus”, яке згодом чудово прижилося спочатку у старофранцузькій мові, а тепер і у сучасній французькій мові і звучить, як “illusion”, а також віднайшло себе й в англійській мові, де має таке саме написання, як і у старофранцузькій мові - “illusion”. Цей факт легко пояснюється нормандським завоюванням 1066 року.

Слово ілюзія має декілька різних, проте не надто різноманітних значень. Це: 1 хибне сприйняття реальності; 2 хибна думка чи уявлення; 3 щось, схоже на фантастичний план чи бажання, що призводить до хибних уявлень чи хибного сприйняття; 4 стан омани викликаний хибним сприйняттям чи уявленням. Іншими словами можна сказати, що це примарні надії чи мрії, які в будь-який момент можуть розвіятися

як повітряні замки при появи легкого морського бризу. Ілюзіям, як і всьому, що є у людини, притаманні певні якості, за допомогою яких їх можна класифікувати. Отже, на основі прочитаних творів та статей ми подаємо наступний поділ людських ілюзій. Це: А) співвідношення тілесних та душевних ілюзій; Б) співвідношення реальних і примарних ілюзій.

2.2 Втрата ілюзій: теорія на практиці Звичайно ж, здавалося б логічним почати порівняння з головних героїв, проте, ми вирішили не робити цього, адже їхні ілюзії занадто глибокі та значущі і тому до них ми звернемося у наступній частині другого розділу нашої роботи. Але, щоб не створювати лишньої плутанини з цитатами, ми вирішили розглядати кожен роман окремо. А почнемо ми з “Втрачених ілюзій” Оноре де Бальзака.

Розглянемо перший тип співвідношення: тілесні та душевні ілюзії. До тілесних ми воліємо відносити ілюзії героїв, які певним чином пов'язані з матеріальним добробутом, тілесними, чи б пак, життєвими насолодами. Тут, вершину першості безперечно обіймають парижські журналісти і найяскравішим представником є Етьєн Лусто. Цинічний, морально розбещений, підвладний закону купівлі й продажу Лусто, як і майже кожен журналіст того часу, плекав

ілюзії щодо свого матеріального становища та способу життя. Обманюючи самого себе думками про своє майбутнє благополуччя, він щоразу терпів крах своїх ілюзій, коли після того, як: “l'argent entre а flots dans mon gousset, je rйgale alors mes amis. Pas d'affaires en librairie, je dоne chez Flicoteaux (ce temple de la faim et de la misиre) - золото потоком тече у мою кишеню, і тоді я влаштовую учту для друзів.

Затишшя у книжковій торгівлі - і я обідаю у Флікото (храм голоду й злиднів).” Але слід відмітити і той факт, що він так і не зрікся своїх ілюзій. Чи то через переконання, чи то через впертість. Далі, напевне, до цієї категорії слід віднести вельмож. Тут представників можна навести багато, але давайте візьмемо тільки одного, тобто одну представницю

цього класу Луїзу де Баржетон. Зрозуміло, що всі вельможі завдяки своєму статусу повинні мати тілесні ілюзії, але дехто їх надбав собі ще у досить юному віці “Puis, aprиs avoir reconnu que la vie de Paris, а laquelle elle aspirait, lui йtait interdite par la mйdiocritй de sa fortune зрозумівши, що життя в Парижі, по якому вона зітхала, недоступне за браком коштів .” А в даному випадку необхідно відмітити те, що на відміну від журналістів вона реальніше поставилася

до ілюзій і вирішила шукати їм відповідну заміну. До душевних, ми відносимо ілюзії, які мають на меті дещо вище, ніж просто матеріальне. Найфатальнішими ілюзіями цієї категорії є ілюзії родин щодо нащадків, а також нащадків щодо родин[6; 318]. І звичайно ж, втрата таких ілюзій залишає набагато болючіший відбиток у душі. З такими ранами у душах залишилися, перш за все, Єва,

Давид та пані де Рюбампре. “A la croyance, tu as fait succйder en nous la dйfiance. Ми вірили в тебе - ти розбив нашу віру” - сказала Люсьєнові його мати, таким чином виразивши думку й дочки, і зятя. А другим прикладом є жорстока втрата останніх крихт ілюзій Давида щодо батька: “ Peut-кtre me devez-vous des secours!

Можливо вам усе-таки слід би допомогти мені ” Також, сюди слід віднести і нещасну Коралі, яка постраждала внаслідок сліпої віри у свої ілюзії та людської жорстокості: “Elle йtait comme si de trйs haute penseй а son talent. Elle a prйsumй trop de ses capacitйs Вона, мовляв, була надто високої думки про свій талант. Вона переоцінила свої здібності.” А насправді вона просто пала жертвою своєї віри у справедливість.

Несправедливо, чи не так? І досить унікальним залишився ще один приклад: Даніель д’Артез - герой, який плекає ілюзії, що відносяться до двох категорій, проте поєднані в одному - книзі. Це ілюзія душевна, адже вона становить сенс його життя. Проте, водночас вона є і матеріальною ілюзією, бо саме за допомогою книги поет хотів заробити грошей. “J'ai facilitй son crime а votre frиre, j'ai corrigй moi-mкme cet article libellicide -

Я поставився поблажливо до злочину Вашого брата, я сам виправив ту його статтю-книговбивцю”. Ось так зазнала краху ще одна ілюзія. Отже, розглянувши основні тілесні та душевні ілюзії головних героїв, перейдемо до другого типу ілюзій реальних та примарних. Реальними ілюзіями ми вирішили назвати примарні, далекі, але трішечки реальні мрії героїв. А примарні ілюзії - це звичайнісінькі ілюзії, яким не судилося ніколи справдитися.

Першим ми знову розглянемо журналіста Лусто. Його ілюзії були чисто примарними “il est tombй dans la dйpendance d'un jeune homme sans moralitй, mais dont l'adresse et l'expйrience au milieu des difficultйs de la vie littйraire l'ont йbloui - він попав під вплив одного вкрай розпущеного молодика, котрий зумів зачарувати Вашого брата своїм аморальним досвідом .” Це звичайно ж про

Лусто. І стає зрозумілим, що з таким характером і способом життя примарні журналістські ілюзії ніколи не стануть реальними. Сюди варто занести й ілюзії Давида, Єви та пані Рюбампре щодо Люсьєна. Адже останній - “ Votre Lucien est un homme de poйsie et non un poиte, il rкve et ne pense pas, il s'agite et ne crйe pas - Ваш Люсьєн людина, схильна до поезії, але не поет; він мріє, але не мислить, він збуджується,

але не творить”. А такий не доб’ється свого. Ілюзії інших героїв цілком реальні. Луїза де Баржетон справді потрапила в Париж і високе суспільство: “ Elle йtait redevenue ce qu'elle eыt йtй sans son sйjour en province, grande dame - Її аристократичне походження давало їй право бути світською дамою - і вона стала нею, тільки-но виїхала з провінції”.

Коралі мала справжній талант “Coralie est arriveй au grand succйs - Коралі домоглась великого успіху.” і на заваді їй стало лише фатальне невезіння. Даніель д’Артез був геній, “ Ton livre est sublime. Еt ils m'ont commandй de l'attaquer Твоя книга чудова. А вони звеліли мені її зарізати!”, але все повстало проти нього, навіть друг.

Отже, ми розглянули один роман і тепер сміливо можемо перейти до ілюзій героїв із “Виховання почуттів” Гюстава Флобера. Напевне, одної з найбільших втрат ілюзій у даному романі зазнав Шарль Делор’є. У його житті крах розпочався ще з його юності, коли він плекав у своїй душі плани щодо спільного майбутнього із Фредеріком. “D'abord, ils entreprendraient un grand voyage; puis ils reviendraient

а Paris, ils travailleraient ensemble, ils ne se quitteraient pas; - et, comme dйlassement а leurs travaux, ils auraient des amours de princesses dans des boudoirs de satin, ou de fulgurantes orgies avec des courtisanes illustres Передусім вони здійснять велику подорож; працюватимуть разом, ніколи не розлучаючись, а після праці відпочиватимуть .” Зрозуміло, що краху ті плани почали зазнавати поступово, коли хлопці почали дорослішати. Так, час розбив їх ілюзії, які були все ж таки тілесними

і ми вважаємо реальними. Але це ще не все “падіння”, якого зазнав Делор’є. І чим далі, тим ставало гірше. Згодом настало розчарування щодо людей загалом, та Фредеріка зокрема. А особливо болісний удар прийшов зі сторони звідки його він зовсім не чекав - від свого честолюбства. “ un homme couvert d'un vieux paletot ,archait la tete basse, et avec un tel air d'accablement, que Frederic se retourna, pour le voir

Comme il prechait la fraternitй aux conservateurs et le respect des lois aux socialistes, les uns lui avaient tirй des coups de fusil, les autres apportй une corde pour le pendre понуривши голову, йшов якийсь чоловік у старому пальті, у нього був такий засмучений вигляд, що Фредерік озирнувся; його усунули; влаштувався юрисконсультом” Ще одна розвіяна життям тілесна, реальна ілюзія. Єдиним позитивним

є те, що Делор’є не плекав ілюзій щодо жінок та кохання, що і врятувало його від ще болючішого краху. Жінкам ілюзії втрачати куди болючіше ніж багатьом чоловікам. Можливо це тому, що жінки - більші мрійниці, а може тому, що ілюзії у них переважно душевного характеру. Пані Моро не була виключенням. Як і кожна мати вона будувала грандіозні ілюзії щодо сина та його майбутнього “Mme

Moreau nourissait une haute ambition pour son fils Пані Моро покладала на сина честолюбні надії”. Ми не вважаємо за потрібне тут уточнювати усі її ілюзії, адже всім це і так зрозуміло. Але про їх крах не згадати неможливо “Quand а Frйdйric, ayant mangй les deux tiers de sa fortune, il vivait en petit bourgeois Що ж до Фредеріка, то, витративши дві третини своїх статків, він жив тепер як скромний буржуа”.

Але, наприклад, пані Дамбрез була зовсім інакшою жінкою більшість її ілюзій складали тілесні, проте реальні. Втрата статків таки підкосила нещасну жінку “Une mиre en deuil n'est pas plus la,entable prиs d'un berceau vide que ne l'йtait Mme Dambreuse devant les coffres-forts bйants Мати в скорботі за померлою дитиною не так побивається над порожньою колискою, як горювала пані Дамбрез перед опустілими шафами”.

Ще одним зразком згубних тілесних ілюзій є журналіст Юссоне. Крах його ілюзій привів його до певних ницих вчинків, як ото, образа друзів “C'йtait, sans le moindre doute une vengeance d'Hussonnet contre Frйdйric, pour son refus des cinq milles francs Це, без найменшого сумніву, була помста Юссоне Фредерікові, за його відмову в п'яти тисячах франків”. Але невже ми не зможемо знайти у Флобера хоча б невеличкий відтінок душевних

ілюзій. Ні, він все ж таки присутній у Дюссардьє та Луїзи. В першого була, напевно, одна з найчистіших, хоч і примарних ілюзій серед всіх “Je ne voudrais aimer qu’une - Я б хотів кохати тільки одну”. А Луїза пала жертвою ілюзій, які вона плекала в силу своєї молодості та недосвідченості “Jure-moi que tu n'en aimes aucune?

Il jura Заприсягни, що ти жодної з них не любиш! Він поклявся”. Він поклявся й забив перший гвіздок у труну Луїзиних ілюзій, щодо чистого кохання. Але потрібно бути відвертими, її ілюзії ніколи б не стали реальними, через невпевненість Фредерікового характеру[10; 37]. Отже, загалом можна зробити висновок, що у обох письменників герої

мали як честолюбиві, так і щиросердні ілюзії. І не завжди це була їхня вина, що часом, ілюзії розбивалися з такою невблаганною жорстокістю. 2.3 “У Парижі годі зберегти хоч якісь ілюзії”. Мова у цьому розділі буде йти про головних героїв Люсьєна та Фредеріка з романів Оноре де Бальзака “Втрачені Ілюзії” і Гюстава Флобера “Виховання Почуттів” відповідно.

Але перш ніж ми перейдемо до розгляду ілюзій героїв нам необхідно звернути увагу на них самих, щоб скласти повне враження про їхні ілюзії. В обох героїв є і спільне, і відмінне. Спільне пояснюється добою, про яку йде мова у романах, адже, на той час “романтичного героя-аристократа змінює виходець із буржуазії, який рветься зайняти місце “вверху” [1; 89]. А відмінним є те, що вони творіння різних рук та умів. “Lucien est une harpe dont les cordes se tendent

ou s'amollissent au grй des variations de l'atmosphиre - Люсьєн - ніби арфа, струни якої натягуються чи слабнуть залежно од вітру чи вологості повітря”. Така коротка і водночас влучна характеристика героя дає нам змогу в загальному зрозуміти, які ж ілюзії він може ставити перед собою. Проходячи свій життєвий шлях, Люсьєн міняв ілюзії як рукавички, але й крах ілюзій не лякав

і не спиняв його. Такого першого краху він зазнав у Парижі: “la brillante Parisienne faisait si bien ressortir les imperfections de la femme de province, que Lucien, doublement йclairй. Lucien, honteux d'avoir aimй cet os de seiche - Блиск парижанки так підкреслював вади провінціалки, що Люсьєн зразу прозрів; Люсьєн засоромився свого кохання до цієї чаплі”.

Ось такі думки витали у Люсьєна в голові і йому навіть не спало на думку згадати свій власний вигляд кілька годин тому. “Non, s'йcria-t-il, je ne paraоtrai pas fagotй comme je le suis devant madame d'Espard - Ні, я не стану перед очі маркізи отаким опудалом”, хоча саме тоді він дійсно мав би відчути крах ілюзій. Проте, самозакоханість врятувала його тоді. Проте, “біда сама не ходить”, як кажуть люди й втрати

ілюзій посипались одна за одною. Ілюзія щодо виходу в суспільство зазнала краху аж двічі “Madame de Bargeton - au lieu de le sauver elle l’a perdu Пані де Баржетон - замість того щоб просвітити його, вона його занапастила.”, щодо здобуття багатства - розвіялася “remonta tenant les piиces de la procйdure qui d'aprиs l'endos avait dйclarй Lucien commerзant - повернулася з виконавчим листом, який оголошував

Люсьєна комерсантом-боржником.”, щодо повернення собі материного ім'я - розлетілася в друзки “Je ne te blвme pas d'avoir tentй de faire revivre la noble famille d'oщ je suis sortie ; mais, а de telles entreprises il faut avant tout une fortune, et des sentiments fiers : tu n'as rien eu de tout cela Я не виню тебе ти хотів відновити шляхетний рід, із якого я вийшла. Але щоб така спроба була успішною, потрібне багатство й почуття власної гідності:

а ти не маєш ні того, ні того”. Навіть ілюзія щодо свого таланту - пішла за вітром “Prenez garde а vous, mon cher ? vous n'avez plus d'esprit, ne vous laissez pas abattre, ayez de la verve. Il nous envoie des choses pitoyables Що з вами сталось, друже? Не занепадайте духом, підбадьортесь! Він надсилає нам жалюгідні речі”. І що ж тоді спричинило крах стількох ілюзій цього молодого таланта?

Париж чи все-таки він сам? Чи може всі його ілюзії були зовсім примарними? Даючи відповідь на ці запитання, можна вигадати багато речей, але ж людина залежить тільки сама від себе, а обставини можуть вносити лише невеличкі корективи. Фредерік - ще одна жертва Парижу чи свого характеру та поведінки? Можна надзвичайно коротко сказати про ілюзії Фредеріка

Моро цитатою “ безвільний, не зумівший довести до кінця ні один із своїх задумів, не зумівший знайти своє місце в житті.” [9; 83] Дана цитата відображає вже сам результат - несправджені ілюзії. а що ж саме плекав у своїй душі пан Моро? Перш за все він підігрівав ілюзії своєї матері щодо власної кар'єри та честолюбивих планів “Frйdйrique a senti que son qmbition

s’allume encore une fois. Le dйputat futur a dit qu’il y ira demain - Фредерік відчув, як знову загорається його честолюбство. Майбутній депутат відказав, що вирушить туди після завтра”. Але йому, як і його матері довелося не раз витерпіти крах ілюзій, зазвичай матеріальних та примарних “Ils m’ont repoussй.

Rien а faire - Вони мене відштовхнули! Нічого не вдієш”. І таку фразу йому доводилося говорити собі і не раз. Проте не тільки краху матеріальних ілюзій він зазнав. Фередерік не був повністю закоренілим поціновувачем грошей. Він ще також полюбляв і жіночу красу. Дуже часто буває так, що краса збігається у понятті з коханням.

І тому нерідко нам доводиться бачити як вмирає ілюзія щодо кохання, після того як ми поховаємо ілюзію щодо краси, несуттєво якої - фізичної й духовної. Так сталося з Люсьєном Шардоне. Ця доля не оминула і Фредеріка Моро. Він обожнював красу жінки, яку зустрів вперше “Ce fut comme une apparition Jamais il n'avait vu cette splendeur de sq peau brune, la sйduction de sa taille, ni cette finesse des

doigts que la lumiиre traversait Перед ним постало ніби видіння Ніколи він не бачив такої прекрасної смаглявої шкіри, такого звабливого стану, таких тонких пальців, що просвічувалися наскрізь.”, і майже ненавидів її, коли проводжав в останнє: “La lampe, posйe sur une console, йclaira ses cheveux blancs. Ce fut comme un heurt en pleine poitrine. Pour lui cacher cette dйception - Лампа освітила її посивіле волосся.

Його немов вдарило в груди. Щоб приховати своє розчарування .” Він розчарувався в ній, розлюбив її, але все ж таки не зрадив свій ідеал: “Son visage s'йpanouit, et elle voulut savoir s'il se marierait. Il jura que non. - Bien sur ? Pourquoi ? - A cause de vous. Їй захотілось узнати, чи він одружиться. Він заприсягнув, що ні. -

Чому? - Заради вас.” Так розлетілася ще одна ілюзія. Не перша і не остання у житі Фредеріка. А ще одна, яка дала початок наступній. Адже людина не може жити без ілюзій. І, напевне, це не Париж винен у красі наших ілюзій, мрій, сподівань. Це ми самі винні у тому що відштовхуємо наші ілюзії, розбиваємо

їх, і тільки для того, щоб потім створити собі нові. ВИСНОВКИ Отже, роблячи висновки, необхідно згадати, які ж методи та підходи були використанні у даній роботі. Це метод компаративізму чи порівняльний метод та такі його різновиди як: зіставний підхід, типологічний підхід та генетичний підхід. Отже, як ми бачимо, кожен із вищеперечислених методів пояснює близькість та схожість різних літературних творів за допомогою певних

підходів. Найбільше ми використовували типологічний підхід, оскільки саме він найповніше відображає й розкриває завдання даної роботи. Відомо, що типологічне порівняння найкраще “спрацьовує” при зіставленні творчості як письменників із різних літератур та різних часових рамок, так і письменників з одного часу та одної країни. З цього випливає, що творчість Оноре де Бальзака та Гюстава Флобера є чудовим матеріалом для напівсинхронного зіставлення.

І ми також використали цей метод, щоб яскраво виокремити своєрідності кожного письменника та їх творів серед інших досягнень літератури. Адже, саме при типологічному зіставленні цілих творів переконливо показується співвідношення загального, особливого та окремого. У порівнюваних творах є багато суголосного, спільного на рівні порушуваних тем, що перехрещувалися на подібності історичної доби Франції ХІХ століття, яка перебувала під тиском постреволюційного періоду

і перш за все прагнула якнайскоріше вирватись з тісних лабет тогочасних реалій. Обидва поети створили самобутні твори ідейно-мистецької проби, спираючись на тогочасні історичні та суспільні прагнення свого народу, його мрії, сподівання та ілюзії. Щодо ілюзій самих героїв, то ми поділили їх на тілесні й душевні, реальні та примарні: 1 Тілесні ілюзії - це ілюзії героїв, які певним чином пов'язані з матеріальним добробутом, тілесними

чи б пак, життєвими насолодами. 2 Душевні - це ілюзії, які мають на меті дещо вище, ніж просто матеріальне збагачення. 3 Реальними ілюзіями ми вирішили назвати примарні, далекі, але трішечки реальні мрії героїв. 4 Примарні ілюзії - це звичайнісінькі ілюзії, яким не судилося ніколи справдитися. Виходячи з такого поділу ми можемо зробити висновок, що й в Оноре де Бальзака, і у Гюстава Флобера ілюзії героїв були досить різними, проте більшість з них збігалася

у таких фундаментальних поняттях, як ілюзії щодо кохання чи коханої людини, а також ілюзії щодо швидкого матеріального збагачення. Крах ілюзій у кожного з героїв проходив по різному. Цьому ж таки сприяло те, що герої за своєю суттю мали різний характер, різні амбіції та використовували своє життя по-різному. Хтось боровся із крахом своїх ілюзій, занурюючись по саму голову у власну самозакоханість, дехто намагався

шукати винуватих у цьому, а інші сприймали це як належне, як таке що мало трапитися. Варто згадати і те, що тема втрачених ілюзій уже не раз була предметом літературознавчих досліджень. Адже, саме ця тема посідає почесне центральне місце майже у всіх творах Бальзака, та й Флобер не гребував використовувати її. Герої названих романів виховані в системі традиційних цінностей, стикаються з реальною дійсністю, де

панують “чисто грошові відносини”, і, пристосовуючись до неї, переживають болісний процес “утрати ілюзій”, який, зрештою, виявляється втратою всього природного та найкращого, що є в них, утратою правдивих людських цінностей. А загалом, слід відзначити новаторський характер образотворення й жанрової системи, вдале поєднання різних прийомів оповіді, велику емоційну експресивність авторського мовлення, що свідчить про творче зростання Оноре де

Бальзака й Гюстава Флобера як митців і вводить їхні романи у світовий літературний контекст. Список використаних джерел 1. Афанасьєва О. В. Первый роман Флобера «Воспитание Чувств» (к проблеме героя) Проблема зарубежной литературы ХIX - XX вв. М С. 88-102. 2. Бальзак О. Втрачені Ілюзії К 1986 631с 3. Бальзак в воспоминаниях современников// сост.

И. Лилеевой М 1986 559с. 4. Иващенко А. Р. Проблема народа в реализме Флобера (по материалам романа «Воспитание Чувств») в книге Ученые записи института записи института мировой литературы им. Горького М 1952 С. 349-393. 5. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства К 1991 С. 15-25. 6. Лексикон загального і порівняльного літературознавства

Чернівці, 2001 634 с. 7. Лифшиц М. Художественный метод Бальзака// Лифшиц М. Собрание сочинений в 3-х т. Т. 2 М 1986 С. 294-349. 8. Наливайко Д. С. Оноре де Бальзак: Життя і творчість К 1985 198с. 9. Пузиков А. И. Бальзак и его герои - в кн. Пузиков А. И. Портреты французских писателей М Художественная литература,

1976 С. 7-59. 10. Пузиков А. И. Идейные и художественные искания Флобера - в кн. Пузиков А. И. Портреты французских писателей М Художественная литература, 1976 С. 69-126. 11. Султанов Ю. І. Гюстав Флобер: “немає прекрасних думок без прекрасної форми і навпаки”: матеріали до вивч. “Пані Боварі”, “Виховання почуттів”, “Саламбо”//

Всесвітня л-ра в серед. навч. закл. України 2000 №11 С.35-40. 12. Українська літературна енциклопедія Київ, 1995 том 3 493с. 13. Флобер Г. Твори в двох томах. Том ІІ К 1987 653с. 14. Чичерин А. В. Историческая продуктивность стиля Бальзака В кн. Чичерина А. В. Ритм образа. Стилистические проблемы

М 1980 С. 11-25. 15. Чичерин А. В. Произведения О. Бальзака «Гобсек» и «Утраченные иллюзии»: Учебное пособие для филол. спец. пед. ин-тов М 1982 95с. 16. Чичерин А. В. Стилистические заметки о «Воспитании чувств» (Флобера) В кн. Чичерина А. В. Ритм образа. Стилистические проблемы М 1980 С. 205-211.