Степан Васильченко

Степан Васильченко ( 1879 - 1932 ) СТЕПАН ВАСИЛЬОВИЧ ВАСИЛЬЧЕНКО (ПАНАСЕНКО) НАРОДИВСЯ 8 СІЧНЯ 1879 Р. В МІСТЕЧКУ ІЧИЯ НА ЧЕРНІГІВШИНІ В БІДНІЙ СІМ'Ї РЕМІСНИКА. ТРУДОВА АТМОСФЕРА, В ЯКІЙ ЗРОСТАВ ВАСИЛЬЧЕНКО, НАВЧАННЯ В КОРОСТИШІВСЬКІЙ СЕМІНАРІЇ ТА ГЛУХІВСЬКОМУ УЧИТЕЛЬСЬКОМУ

ІНСТИТУТІ НАПЕРЕДОДНІ Й У ЧАСИ РЕВОЛЮЦИЙНИХ ПОДІЙ 1905 Р «НЕСПОКІЙНА». ЗА ЙОГО ВИСЛОВОМ, ПРАЦЯ «НСБЛАГОНАДІЙНОГО» ВЧИТЕЛЯ В СІЛЬСЬКИХ ШКОЛАХ НА КИЇВЩИНІ ТА ПОЛТАВЩИНІ, А ТАКОЖ ПОСИЛЕНИЙ ІНТЕРЕС ДО НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ, ДО ПОЕЗІЇ ШЕВЧЕНКА, СВІТОВЇ КЛАСИКИ, НАСАМПЕРЕД РОСІЙСЬКОЇ

ЛІТЕРАТУРИ,— ВСЕ ЦЕ СПРИЯЛО ЗБАГАЧЕННЮ ЖИТТЄВОГО І МИСТЕЦЬКОГО ДОСВІДУ МАЙБУТНЬОГО ПИСЬМЕННИКА. ГІРКІ РОЗДУМИ НАД НЕВТІШНОЮ ДОЛЕЮ СІЛЬСЬКОЇ БІДНОТИ Й ДЕМОКРАТИЧНОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ, ПЕРЕДУCIМ НАРОДНИХ УЧИТЕЛІВ, У БУРЖУАЗНОМУ СУСПІЛЬСТВІ ВСЕ БІЛЬШЕ ПЕРЕКОНУЮТЬ ВАСИЛЬЧЕНКА В НЕОБХІДНОСТІ

БОРОТЬБИ ІЗ СОЦІАЛЬНИМ ЗЛОМ. ОСНОВНА ПРОБЛЕМАТИКА ВАСНЛЬЧЕНКОВИХ ТВОРІВ, ЯК I I ПРО- БУДЖУВАНОГО ДО АКТИВНЫХ ДІЙ ЗАГОСТРЕННЯМ КЛАСОВОЇ БОРОТЬБИ НАПРИКІНЦІ Х1Х — НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. ВІДПОВІДАЮЧИ

КРИТИКАМ ЯКІ ВБАЧАЛИ В ЙОГО ТВОРЧОСТІ «ХУТОРЯНСЬКІ СЮЖЕТИ», «СІРЕНЬКИХ» ГЕРОЇВ, А САМОГО ПИ- СЬМЕННИКА ЗНЕВАЖЛИВО НАЗИВАЛИ ТИПОВО «СЕЛЯНСЬКИМ», ВАСИЛЬЧЕНКО ПІДКРЕСЛЮВАВ В АВТОБІОГРАФІЧНІЙ ПОВІСТ1 «МІЙ ШЛЯХ»: «ДЛЯ СВОЄЇ ТВОРЧОСТІ Я БРАВ СВІДОМО СЮЖЕТИ ІЗ БЛИЗЬКОГО

МЕНІ ЖИТТЯ, ПОСТАВИВШИ СОБІ ЗА ЗАВДАННЯ ОДБИТИ ЙОГО В ХУДОЖНІХ ЗАСОБАХ, ПОВЕРНУТИ МОГО ЧИТАЧА ЛИЦЕМ ДО ЙОГО ВЛАСНОГО ЖИТТЯ, ДО БЛИЗЬКИХ ЙОМУ ЛЮДЕЙ, ДО ЙОГО ВЕЛИЧЕЗНОГО КЛАСУ З ЙОГО ІНТЕЛІГЕНЦІЄЮ, КЛАСУ, ЩО ПОВИНЕН БУТИ ГОСПОДАРЕМ, ДО РІДНОГО НАРОДУ» (4, 56). НЕ ВИПАДКОВО

ОДНІЄЮ З ПРОВІДНИХ ТЕМ ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЬЧЕНКА Є ЖИТТЯ НАРОДНИХ УЧИТЕЛІВ, ЯКЕ БУЛО ЙОМУ — ПЕДАГОГОВІ ЗА ФАХОМ І ПОКЛИКАННЯМ — ОСОБЛИВО БЛИЗЬКИМ. «ЗАПИСКИ ВЧИТЕЛЯ» (1898 — 1905) ТА ІНШІ ЩОДЕННИКОВІ ЗАПИСИ, КУДИ ВАСИЛЬЧЕНКО, ЗА ЙОГО ВИЗНАННЯМ, СИСТЕМАТИЧНО «ЗАНОСИВ СВОЇ УЧИТЕЛЬСЬКІ ЖАЛІ

ТА КРИВДИ», СТАЛИ ЗГОДОМ ДОКУМЕНТАЛЬНОЮ ОСНОВОЮ БАГАТЬОХ РЕАЛІСТИЧНИХ НОВЕЛ I ОПОВІДАНЬ. ПОКАЗОВО, ЩО Й ДЕБЮТУВАВ ПИСЬМЕННИК НА ЛІТЕРАТУРНІЙ НИВІ ОПОВІДАННЯМ «НЕ УСТОЯЛ» (НАДРУКОВАНЕ 1903 Р.). ОПОВІДАННЯ НЕ ВІДЗНАЧАЛОСЯ ХУДОЖНЬОЮ ДОВЕРШЕНІСТЮ, АЛЕ ПИСАВ ВІН ЙОГО, «БУКВАЛЬНО КОВТАЮЧИ СЛЬОЗИ». АВТОР

ТОРКАВСЯ АКТУАЛЬНОГО НА ТІ ЧАСИ ПИТАНИЯ: СПРАВЖНІЙ ВЧИТЕЛЬ ПОВИНЕН ВІДСТОЮВАТИ СВОЮ ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ, ВИСТУПАТИ НА ЗАХИСТ ГНОБЛЕНИХ МАС. В ЦЬОМУ ОСНОВНИЙ СЕНС УЖЕ ПЕРШОГО ДРУКОВАНОГО ТВОРУ ВАСИЛЬЧЕНКА, ЯК І БАГАТЬОХ ІНШИХ, НАПИСАНИХ ПІЗНІШЕ. ЗГОДОМ ПИСЬМЕННИК

ЗНАЧНО ДООПРАЦЮВАВ ЦЕ ОПОВІДАНИЯ Й ОПУБЛІКУВАВ УКРАИНСЬКОЮ МОВОЮ ПІД НАЗВОЮ «АНТІН ВОВА» (1910) (В НАСТУПНИХ ВИДАН- НЯХ — «ВОВА») . У 1910 — 1912 РР. ВАСИЛЬЧЕНКО ПИШЕ Й ДРУКУЕ ЦИКЛ НОВЕЛ I ОПОВ1ДАНЬ, ПРИСВЯЧЕ- НИХ УЧИТСЛЬСЬКІЙ ТЕМІ («ВЕЧЕРЯ», «3 САМО- ГО ПОЧАТКУ», «БОЖЕСТВЕННА

ГАЛЯ», «НАД РОССЮ», «ГРІХ» ТА ІН.). ЦІКАВОЮ СТОРІНКОЮ ДОРЕВОЛЮЦІЙНОЇ СПАДЩИНИ ВАСИЛЬЧЕНКА Є ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ, ПЕРЕВАЖНО ОДНОАКТНІ П'ЄСИ, ЯКІ ЗА ТЕМАТИКОЮ I БАГАТЬМА ХУДОЖНІМИ ЗАСОБАМИ ОРГАНІЧНО БЛИЗЬКІ ЙОГО ПРОЗИ. ЛАКОНІЗМ, ДРАМАТИЧНА НАПРУЖЕНІСТЬ, НЕПІДРОБНИЙ КОМІЗМ СИТУАЦІЙ,

ЛІРИЧНО-ГУМОРИСТИЧНИЙ КОЛОРИТ, НАРОДНОПІСЕННІ ІНТОНАЦІЇ, «ДРУГОЙ ПЛАН» ТОЩО — ВСЕ ЦЕ ВЛАСТИВЕ КРАЩИМ П'ЄСАМ ВАСИЛЬЧЕНКА. ЛІТЕРАТУРНА I ПЕДАГОГИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ С. ВАСИЛЬЧЕНКА У ДОЖОВТНЕВІ ЧАСИ ХАРАКТЕРИЗУЄ ЙОГО ЯК НЕВТОМНОГО ТРУДІВНИКА НА НИВІ УКРАЇНСЬКО ДЕМОКРАТИЧНОЇ КУЛЬТУРЫ. КРАЩІ ЙОГО

НОВЕЛИ Й ОПОВІДАННИЯ, ПРОЙНЯТІ ВЫСОКИМ ГРОМАДЯНСЬКИМ ЗВУЧАННИЯМ, ПЕРЕКОНЛИВО СВІДЧИЛИ, ЩО В УКРАИНСЬКУ ЛІТЕРАТУРУ ПРИЙШОВ ХУДОЖНИК-РЕАЛІСТ, ЯКИЙ ПОСТАВИВ СОБІ ЗА МЕТУ АКТИВНО ВТРУЧАТИСЯ В ЖНТТЯ. 3 ІМ'ЯМ ВАСИЛЬЧЕНКА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ПОВ'ЯЗАНИЙ РОЗВИТОК ЖАНРУ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГИЧНОЇ

НОВЕЛИ З ВИРАЗНИМ ЛІРИЧНИМ ЗВУЧАННИЯМ. ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ ЖОВТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ВАСИЛЬЧЕНКО, ЯК I ІНШІ ПРЕДСТАВНИКИ ДЕМОКРАТИЧНОЙ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ, ВКЛЮЧАЄТЬСЯ В ПРОЦЕС ТВОРІННИЯ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ РАД, ЄДНАННЯ МІСТА I СЕЛА, ПОЕТИЗУЄ РОМАНТИКУ ПРАЦІ ЯК ТВОРЧОСТІ, УТВЕРДЖУЄ ПРИНЦИПИ

СОЦІАЛІСТИЧНОЇ МОРАЛІ. ДЛЯ ХУДОЖНЬОГО СВІТОБАЧЕННЯ ВАСИЛЬЧЕНКА СТАЛ ХАРАКТЕРНИМ ІСТОРИКО-ПЕРСПЕКТИВНИЙ ПОГЛЯД НА ПАРОСТКИ НОВОГО, СОЦІАЛЬНО ЗНАЧУЩОГО В ДІЙСНОСТІ. HОВI ТЕМИ, ІДЕЇ, ОБРАЗИ ВИМАГАЛИ «НОВОЇ ФОРМИ, НОВИХ ХУДОЖНІХ ЗАСОБІВ» (ВАСИЛЬЧЕНКО), ПИСЬМЕННИК НАПОЛЕГЛИВО

ШУКАЄ ЇХ, НАСАМПЕРЕД ОНОВЛЮ- ЮЧИ ВИПРОБУВАНІ ЩЕ В ДОРЕВОЛЮЦІЙНІ ЧАСИ ЗАСОБИ СВОГО ХУДОЖНЬОГО МЕТОДУ I СТИЛЮ. ПОГЛИБЛЮЄТЬСЯ ОПТИМІЗМ ВАСИЛЬЧЕНКА, НАБИРАЮЧИ ХАРАКТЕРУ ПРИСТРАСНОГО ЖИТТЄСТВЕРДЖЕННЯ; ЯКІСНО НОВИХ РИС НАБУВАЄ I ВАСИЛЬЧЕНКІВ ГУМОР, ПРОЙНЯТИЙ ТЕПЕР ЛИШЕ СВІТЛИМИ, ЛІРИЧНИМИ ВІДТІНКАМИ;

ВИРАЗНІШОЮ, ЧІТКІШОЮ СТАЄ СЮЖЕТНІСТЬ ТВOPІВ ТОЩО. ОНОВЛЕННЯ Й ЗБАГАЧЕННЯ ІДЕЙНО-ХУДОЖНЬОЇ ПАЛІТРИ ПИСЬМЕННИКА ЗУМОВИЛИ ЗАКОНОМІРНИЙ ПЕРЕХІД ЙОГО НА ПОЗИЦІЇ МИСТЕЦТВА СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ. БАГАТО ПРАЦЮЄ ВАСИЛЬЧЕНКО У РАДЯНСЬКИЙ ЧАС I НАД ТВОРАМИ З ЖИТТЯ ДОРЕВОЛЮЦІЙНОГО

МИНУЛОГО («ПЕТРУНЯ», «ТАЛАНТ», «ВІКОНЦЕ», «ОСІНИІ ПОВЕЛИ» ТА ІН.), НА ЯКИХ, ЗРОЗУМІЛО, НЕ МОГЛИ, НЕ ПОЗНАЧИТИСЯ НОВІ РИСИ ЙОГО ХУДОЖНЬОГО МЕТОДУ. ПОКАЗОВИМ У ЦЬОМУ ПЛАНІ Є ЦИКЛ «ОСІННІ НОВЕЛИ» (ПРИСВЯЧЕНИЙ 1905 Р.), ЯКИЙ ПИСАНВ ВАСИЛЬЧЕНКО, ПОЧИНАЮЧИ З 1923 Р ВПРОДОВЖ

МАЙЖЕ ДЕСЯТИ РОКІВ. В ОДНІЙ З ХУДОЖНЬО НАЙДОВЕРШЕНІШИХ НОВЕЛ ЦИКЛУ — «МАТИ» («ЧАЙКА») — ПИСЬМЕННИК СТВОРИВ ЗВОРУШЛИВИЙ ОБРАЗ МАТЕРІ ТРЬОХ СИНІВ, УВ‘ЯЗНЕНИХ ЗА УЧАСТЬ У РЕВОЛЮЦІЙНИХ ВЫСТУПАХ. СТАРА, ПРИБИТА ГОРЕМ ЖІНКА ПОЧИНАЄ УCВIДОМЛЮВАТИ, ЩО ПРАВДА, ЗА ЯКУ БОРОЛИСЬ

I ГИНУЛИ ЇЇ СИНИ, ПРИЙДЕ ДО ЛЮДИНИ-ТРУДІВНИКА. ЗВЕРТАЮЧИСЬ ДО ЗАСОБІВ НАРОДНОПІСЕЯНОЇ ПОЕТИКИ, СИМВОЛІКИ (ОБРАЗ ЧАЙКИ), ДО ФОРМИ СПОГАДІВ, ВДАЛО ЗНАЙДЕНОЇ ХУДОЖНЬОЇ ДЕТАЛІ (ПОРТРЕТ ШЕВЧЕНКА) ТОЩО, ВАСИЛЬЧЕНКО З ВЕЛИКОЮ СИЛОЮ МИСТЕЦЬКОГО УЗАГАЛЬНЕННЯ РОЗКРИВАЄ НЕ ТІЛЬКИ

СТРАЖДАННЯ, ПОНЕВІРЯННЯ МАТЕРІ, А Й ЇЇ МУЖНІСТЬ. ЦЬОМY СПРИЯЄ ЗНАЧНОЮ МІРОЮ ВВЕДЕНИЯ В НОВЕЛУ ОБРАЗУ ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ - АВТОРСЬКОЮ «Я», ВІД ІМЕНІ ЯКОГО ВЕДЕТЬСЯ РОЗПОВІДЬ I ЯКИЙ АКТИВНО ВТРУЧАЄТЬСЯ В РОЗВНТОК ПОДІЙ, РОЗДУМИ І ПЕРЕЖИВАНИЯ ГЕРОЇНІ. ТВОРЧИЙ ДОРОБОК ВАСИЛЬЧСНКА

РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ, ЙОГО ХУДОЖНІ ЗАДУМИ ПРОБЛЕМАТИКИ ЯСКРАВО СВІДЧИЛИ ПРО УСПІШНЕ ІДЕЙНО-ЕСТЕТИЧНЕ ОСВОЄННЯ НОВОГО ЖИТТЯ, ПЕРЕКОНЛИВО СПРОСТОВУВАЛИ ТВЕРДЖЕННЯ ВУЛЬГАРИЗАТОРСЬКОЇ КРИТИКИ, НІБИТО ВАСИЛЬЧЕНКО «НЕ ЗНАЙШОВ СЕБЕ В РЕВОЛЮЦІЇ», НЕ ЗУМІВ «ВІДОБРАЗИТИ РАДЯНСЬКОЇ

ДІЙСНОСТІ», ЗАЛИШАЮЧИСЬ В ПОЛОНІ «МИНУЛОГО». В ОСТАННІ РОКИ ПИСЬМЕННИК УСЕ ЧАСТІШЕ СКАРЖИВСЯ НА ХВОРОБУ. ВИЇДЖАВ НА ЛІКУВАННЯ Й ДО КИСЛОВОДСЬКА, АЛЕ НЕДУГА НЕ ВІДСТУПАЛА. ПОМЕР ВАСИЛЬЧЕНКО 11СЕРПНЯ 1932 Р. ПОХОВАНИЙ У КИЄВІ НА БАЙКОВСЬКОМУ КЛАДОВИШІ. КРАЩІ ТВОРИ ТАЛАНОВИТОГО

МИТЦЯ I ПЕДАГОГА С. ВАСИЛЬЧЕНКА, НАПИСАНІ З НАРОДНИХ, РЕАЛІСТИЧНИХ ЗАСАД, НАЛЕЖАТЬ ДО СПРАВЖНІХ НАДБАНЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ І МІЦНО ВВІЙШЛИ В РАДЯНЬСЬКЕ СЬОГОДЕННЯ. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА: «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ»