Особливості реалістичної манери Бальзака

Особливості реалістичної манери Бальзака ПЛАН Вступ 1. Життєвий шлях 2. Особливості реалістичної манери Бальзака 2.1 Iсторiя задуму i створення "Людської комедiї" Оноре де Бальзака 2.2 Влада золота в повісті Оноре де Бальзака "Гобсек" 2.3 Проблема уявних і справжніх життєвих цінностей у творі

О. Бальзака «Гобсек» 3. Бальзак і Україна Висновок Вступ Оноре де Бальзак — один з найяскравіших письменників в історії світової літератури. "Король романістів", — так назвав його Ф. Стендаль. У романах Бальзака втілені такі характерні риси реалізму, як намагання наблизитися до реалій життя, відтворити типові характери за типових обставин, соціа­льність.

Письменника цікавили не лише окремі людські особистості, а й суспільство загалом. Не випадково у передмові до "Людської комедії" він висловив бажання бути його "секретарем". Проте твори Бальзака не були простим копіюванням життя французького суспільства, героїв "Людської комедії" породила буйна уява, фантазія письменника. Донині залишається загадкою питання про те, ким же він був насправді: реалістом чи фанта­зером

і провидцем? Мабуть, і тим, і іншим. Але передусім Бальзак - оригінальний мислитель, філософ, який порушував у своїх творах складні питання людського буття. Оноре Бальзак увійшов до світової літератури як видатний письменник-реаліст. Саме він задумав чи не найбільший у світі цикл романів про життя всього суспільства, який назвав «Людська комедія». І справді комічними інколи здаються людські зусилля, витрачені на дрібни¬ці, марнотратство,

злість, легковажність. Вони виглядають комічно, аж доки не починають ламати чуже життя. Так, роман Анастазі де Ресто зі світським жевжи¬ком Максимом де Трай починався, як легкий флірт, який нікому не завдає лиха. Але безсоромний коханець нахабно вдирається в життя всієї родини, бо це до¬зволила йому зробити безпринципна пані де Ресто. І ось уже зневажається честь сім'ї, чоловіка.

Навіть про дітей Анастазі не думає. Бальзак ніби спостерігає за цим очима свого героя — лихваря Гобсека. Це розумна людина, розважна і на¬віть мудра. Принаймні щодо життя інших людей. У всьому, що стосується гро¬шей, йому немає рівних. Але от диво: своє життя він прожив зовсім не мудро. Гобсек і не помітив, як гроші, які давали йому спочатку волю, а потім

і владу над людьми, поступово стали його метою, його кумиром, підкорили все його життя накопиченню, підмінили собою все життя. Він же розумів, що людині потрібно саме стільки грошей, аби про них не думати щомиті. Отож такою кіль¬кістю задовольняється Фанні Мальво, яка позичає в нього гроші на полотно та нитки, щоб працювати. Але вона позичає стільки, скільки може віддати, на від¬міну від

Анастазі де Ресто, яка не знає ціни грошам, втім, як і всім іншим цін¬ностям. Письменник психологічно точно змальовує не тільки вчинки героїв, але й їхні мотиви. Бальзака справедливо вважають знавцем людських душ, бо йому вдалося передати найтонші порухи душі героїв, зазирнути у найпотаємніші ку¬точки душі своїх сучасників, а зрештою й усіх людей. Читати його твори дуже цікаво саме через те, що вони життєво правдиві

і містять мудрі спостереження, відповіді на багато питань, які завжди ставитиме перед кожним життя. 1. Життєвий шлях Оноре де Бальзак народився 20 травня 1799 р. у м. Тур. Його дід був хліборобом і мав прізвище Бальса. Батько, ставши чиновником, надав прізвищу аристократичного звучання — Бальзак. Його життя — це історія трудівника, який невтомно прагне йти вперед, завойовувати собі славу

й багатство. Батько письменника був селянином. Закінчивши школу, Оноре працював писарем, а потім канцеляристом при королівській раді Людовіка XVI; тоді він і надав своєму прізвищу Бальса більш аристократичного звучання, переробивши його на Бальзак. Раннє дитинство Оноре минуло поза батьківською домівкою. Спочатку він жив у годівниці, простої туринської селянки.

Тут, у маленькому селі неподалік від Тура, вперше відкрилася перед ним краса рідного краю. У чотири роки його віддали до пансіону Леге. Одинадцять років дитинства й отроцтва провів він у пансіонах та інтернатах. Найпохмурішими були для нього сім років перебування у Вандському колежі, закритому навчальному закладі, під керівництвом монахів-ораторіанців, де вихованці змушені були підкорятися суворому монастирському режиму.

За найменшу провину їх шмагали і садили до карцеру. Бальзак мав мало друзів і вважався похмурим і несумлінним учнем. З 1807 по 1813 р. хлопчик навчався у Вандомському коледжі, де панували суворі звичаї й строга дисципліна. Хоча ці роки письменник згадував не як кращі у своєму житті, але саме тут уперше повною мірою виявилася його любов до читання, до чарівного світу книг. Батько майбутнього письменника хотів бачити свого сина

поважним нотаріусом або відомим адвокатом. Він наполіг, щоб Оноре вступив у Школу права (1816). Одночасно юнак працює писарем у конторі адвоката Гільйоне де Мервіля, котрий пізніше з'явиться на сторінках «Людської комедії» під ім'ям Дервіля. Роки, що їх Оноре провів у конторі, а потім у нотаріуса Пассе, помітно розширили його світогляд. Тут Бальзак осягнув ті приховані пружини, знанням яких згодом

він так вражатиме своїх читачів. У цей час таємно від батьків юнак відвідує лекції з літератури у Сорбоні. У 1819 році він склав випускні іспити й успішно закінчив Школу права. Тепер перед ним відкрилася кар'єра нотаріуса, адвоката. Але несподівано для батьків Бальзак заявляє про своє тверде рішення стати літератором. Ні батькові погрози і прокляття, ні материні благання

і сльози не змогли зламати волі двадцятирічного юнака. Тоді на сімейній раді вирішили дати синові два роки випробувального строку, упродовж якого він мав виявити свій талант. Юнак успадкував світогляд свого батька, його здоров'я і залізну волю. Він залишився в столиці, і був у захопленні від почуття повної свободи (батько виїхав з родиною в провінцію), попри те, що родина позбавила його підтримки.

Як свідчать його листи до сестри Лаури, це не заважало йому бути сповненим енергії і честолюбних задумів. У своїй убогій кімнатці він мріяв про славу й багатство, про те, що завоює це велике місто Париж. Коли сім'я переїхала до Парижа 1814 р він продовжив навчання у приватних закладах. З 1816 р. вивчав право як вільний слухач юридичного факультету, який закінчив через три роки, отримавши диплом бакалавра. Водночас відвідував лекції професорів

Сорбонського університету. Мрії батьків про юридичну кар'єру сина не справдилися: він вирішив присвятити себе літературі. Батьки погодилися дати йому для випробування два роки, протягом яких він мав засвідчити своє літературне обдарування. Оселившись у мансарді, юнак працював над історичною трагедією у віршах "Кромвель", але перша спроба виявилася невдалою. І тоді він вирішив звернутися до жанру, який допоміг би швидко знайти видавця

і покупця, зрозумівши, що таким жанром є роман. Літературній праці Бальзак присвятив усе своє життя. Стефан Цвейг влучно порівнював його з Наполеоном. У багатьох юнаків у ті часи виникало наполеонівське бажання завоювати світ. Але коли письменник досяг повноліття, вже не можна було зробити це з допомогою зброї. "Залишалось мистецтво, — відзначає Цвейг. — Бальзак почав писати

Подібно до Наполеона, він примушує весь світ рухатися по орбіті Франції, центром якої є Париж". Перший його роман "Шуани" вийшов 1829 р. Більшість наступних творів письменник об'єднав у багатотомну епопею "Людська комедія", яка принесла авторові світову славу. Він змалював у ній картину життя сучасного йому французького суспільства, виділивши різні його прошарки.

Проте матеріальне становище письменника було скрутним. Щоб виплутатися з боргів, йому доводилося днями сидіти за письмовим столом. "Працювати, — писав він в одному з листів, — це означає вставати завжди опівночі, писати до 8-ї години ранку, поснідати за п'ятнадцять хвилин і знову працювати до п'яти, пообідати, лягти спати і завтра все почати спочатку". "Пишу весь час, — повідомляв він в

іншому листі, — коли не сиджу над рукописом, обмірковую план, а коли не думаю над планом, то виправляю гранки. Ось моє життя". Він писав по 12—14 годин на добу. Між тим він любив аристократичний світ, любив відвідувати салони, милуватися красою жінок, спілкуватися з відомими письменниками, серед яких були Віктор Гюго, Жорж Санд, Генріх Гейне та ін. Бажанням належати до цього світу пояснюється, можливо, й сумна

історія його одруження. У 1832 р. Бальзак отримав лист із Одеси за підписом "Іноземка" і відповів на нього. Згодом він дізнався, що його автор — дуже родовита і багата жінка Евеліна Ганська, польська графиня, російська піддана, яка мешкала у Верхівні, неподалік від Києва. Листування і поодинокі зустрічі з нею тривали 18 років.

У березні 1850 р. смертельно хворий письменник обвінчався з немолодою вже Евеліною Ганською. Довга подорож із Верхівні до Парижа загострила його хворобу і була останньою в житті. В. Гюго, відвідавши Бальзака незадовго до його смерті, сповістив друзям: "Європа втрачає у ці дні велику людину". 18 серпня письменника не стало, його було поховано на цвинтарі Пер-Лашез. У промові, яку виголосив Віктор Гюго над тілом покійного, він визнавав

Бальзака "першим серед великих", "кращим серед обраних". Уже тоді було зрозуміло, що письменник посів одне з чільних місць серед класиків французької та світової літератури. 2. Особливості реалістичної манери Бальзака Оноре де Бальзак (справжнє прізвище Бальса) почав писати трохи пізніше за Стендаля. Він почав писати романи заради заробітку, покинувши нудну роботу в адвокатській конторі.

І дуже швидко здивував світ абсолютною зрілістю свого стилю. “Останній шуан, або Бретань у 1800 р.” (1829) і “Сцени приватного життя” (1830), навіть, викликали думку: після цих творів Бальзак вже більше не ріс як художник, а просто випускав в світ один твір за іншим, за два тижні створюючи черговий роман. Як би там не було, "Останній шуан" – перший твір Бальзака, підписаний його справжнім

ім’ям, вбирає в себе всі складові творчості письменника, який почав як автор суто комерційних романів про вампірів (“Бірагська спадкоємиця”, “Арденський вікарій”, “Столітній старець”) і раптом вирішив створити серйозний роман. В учителя собі Бальзак обрав Скотта і Купера. У Скотта його приваблював історичний підхід до життя, але не задовольняли тьмяність

і схематизм характерів. Молодий письменник вирішує піти у своїй творчості шляхом Скотта, але показувати читачам не стільки моральний взірець у дусі власного етичного ідеалу ( як це робив Скотт ), а живописати пристрасть, без якої не існує по-справжньому геніального творіння. Взагалі, ставлення до пристрасті у Бальзака було протирічним: “вбивство пристрастей означало б вбивство суспільства” говорив він;

і додавав: “пристрасть є крайністю, вона є злом”. Тобто Бальзак в повній мірі усвідомлював гріховність своїх персонажів, але і не думав відмовлятися від художнього аналізу гріху, який його дуже цікавив і, практично, складав основу його творчості. Романтик Мюссе говорив про свою націленість на вивчення зла.

І в тому, як Бальзак цікавиться людськими пороками, безумовно, відчувається певна доля романтичного мислення, яке було притаманним великому реалісту завжди. Але людський порок Бальзак, на відміну від романтиків, розумів не як зло онтологічне, а як породження певної історичної епохи, певного відрізку існування країни, суспільства. Тобто порок для Бальзака є явищем набагато більш реальнішим

і зрозумілішим, ніж для романтиків. Світ романів Бальзака несе в собі чітку визначеність матеріального світу. Приватне життя є дуже тісно пов’язаним із життям офіційним, тому що великі політичні рішення не з неба спускаються, а осмислюються і обговорюються у вітальнях і нотаріальних конторах, в будуарах співачок, стикаються із особистими і сімейними відносинами. Соціум є дослідженим в романах

Бальзака настільки детально, що, навіть, сучасні економісти та соціологи вивчають стан суспільства за його романами. Бальзак показував взаємодію між людьми не на фоні Бога, як це робив Шекспір, він показував взаємодію між людьми на фоні економічних відносин. Суспільство в нього виступає у вигляді живої істоти, єдиного живого організму. Ця істота постійно рухається, змінюється, як античний

Протей, але суть її залишається незмінною: сильніші поїдають слабкіших. Звідси й парадоксальність політичних поглядів Бальзака: глобальний реаліст ніколи не приховував своїх роялістських симпатій і іронізував над революційними ідеалами. В нарисі “Дві зустрічі за один рік” (1831) Бальзак нешанобливо відгукнувся на революцію 1830 р.

і на її досягнення: " Після бійки наступає перемога, після перемоги наступає розподіл; і тоді переможців виявляється набагато більше ніж тих, кого бачили на барикадах". Подібне ставлення до людей взагалі є характерним для письменника, який вивчав людство так, як біологи вивчають тваринний світ. Однією із найсерйозніших пристрастей Бальзака, починаючи з дитячих років, була філософія.

У шкільному віці він трохи не збожеволів, коли у католичному пансіоні познайомився із старовинною монастирською бібліотекою. Він не почав серйозну письменницьку працю, поки не простудіював праці всіх більш менш видатних філософів старих і нових часів. Тому і виникли “Філософські етюди” (1830 – 1837), які можна вважати не тільки художніми творами, а і досить серйозними філософськими працями. До “Філософських етюдів” належить

і роман “Шагренева шкіра”, фантастичний і одночасно глибоко реалістичний. Фантастика, взагалі, є явищем характерним для “Філософських етюдів”. Вона грає роль deus ex machine, тобто виконує функцію центральної сюжетної посилки. Як, наприклад, шматок давньої, напівзруйнованої шкіри, яка випадково дістається бідному студенту Валантену в лавці антиквара. Вкритий давніми письменами шматок шагрені виконує всі бажання свого володаря,

але при цьому стискається і тим самим скорочує життя “щасливчика”. “Шагренева шкіра”, як і багато інших романів Бальзака, є присвяченою темі “втрачених ілюзій”. Усі бажання Рафаеля було виконано. Він міг купити все: жінок, коштовні речі, вишукане оточення, він не мав тільки природного життя, природної молодості, природного кохання, і тому не мав сенсу жити. Коли Рафаель взнає, що став спадкоємцем шести мільйонів,

і бачить, що шагренева шкіра знову поменшала, прискорюючи його старість і смерть, Бальзак відмічає: “Світ належав йому, він міг все – і не хотів вже нічого”. “Втраченими ілюзіями” можна вважати і пошуки штучного алмазу, в жертву яким Вальтасар Клаас приносить власну дружину і дітей (“Пошуки Абсолюту”), і створення супер-витвору мистецтва, яке набуває значення маніакальної

пристрасті для художника Френхофера і втілюється у “хаотичному поєднанні мазків”. Бальзак говорив, що дядя Тобі із роману Л.Стерна “Тристрам Шенді” став для нього взірцем того, як потрібно ліпити характер. Дядя Тобі був диваком, в нього був “коник” – він не хотів одружуватися. Характери бальзаківських героїв – Гранде (“Євгенія

Гранде”), Гобсек (“Гобсек”), Горіо (“Батько Горіо”) побудовані за принципом “коника”. У Гранде таким коником (або манією) є накопичення грошей і коштовностей, у Гобсека – збагачення власних банкових рахунків, в батька Горіо – батьківство, служіння дочкам, які вимагають все більше грошей. Бальзак охарактеризував повість “Євгенія Гранде” як буржуазну трагедію “без отрути, без кінжалу, без

пролиття крові, але для діючих осіб більш жорстоку, ніж всі драми, які відбувалися в знаменитому роді Атридів”. Влади грошей Бальзак боявся більше, ніж влади феодалів. На королівство він дивився, як на єдину сім’ю, в якій король є батьком, і де існує природний стан речей. Що до правління банкірів, яке почалося після революції 1830 р то тут Бальзак побачив серйозну загрозу для усього живого на землі, тому що відчув залізну

і холодну руку грошових інтересів. А владу грошей, яку він викривав постійно, Бальзак ототожнював із владою диявола і протиставив її владі Бога, природному ходу речей. І тут з Бальзаком важко не погодитися. Хоча погляди Бальзака на суспільство, які він висловлював в статтях і листах, не завжди можна сприймати серйозно. Адже він вважав, що людство

є своєрідною фауною, із своїми породами, видами та підвидами. Тому і цінував аристократів як представників кращої породи, яка нібито вивелась на основу культивації духовності, яка нехтує користю і ницим розрахунком. Бальзак в пресі підтримував нікчемних Бурбонів як “менше зло” і пропагандував елітарну державу, в якій сословні привілеї будуть недоторканими, а виборче право буде

розповсюджуватися тільки на тих, хто моє гроші, розум і талант. Бальзак, навіть, виправдовував кріпацтво, яке бачив в Україні, і яким захоплювався. Погляди Стендаля, який цінував культуру аристократів тільки на рівні естетики, виглядають у цьому випадку набагато більш справедливими. Бальзак не сприймав ніяких революційних виступів.

Під час революції 1830 р. він не перервав відпочинку у провінції і не поїхав до Парижу. В романі “Селяни”, висловлюючи співчуття до тих, хто є “великим через своє важке життя”, Бальзак говорить про революціонерів: “Ми поетизували злочинців, ми милувалися катами, і ми майже створили кумира з пролетаря!” Але не випадково говорять: реалізм Бальзака виявився розумнішим за самого

Бальзака. Мудрим є той, хто оцінює людину не згідно з її політичними поглядами, а згідно з її моральними якостями. І в творах Бальзака, завдяки намаганню об’єктивного зображення життя, ми бачимо чесних республіканців - Мішеля Крет’єна ( “Втрачені ілюзії” ), Нізрона ( “Селяни” ). Але головним об’єктом вивчення творчості Бальзака

є не вони, а найголовніша сила сьогоднішнього часу – буржуа, ті самі “ангели грошей”, які набули значення головної рухаючої сили прогресу і нрави якої викривав Бальзак, викривав детально і не метушливо, на подобу біолога, який досліджую повадки певного підвиду тварин. “В комерції месьє Гранде був схожий на тигра або на боа: він вмів залягти, звернутися у клубок, довго придивлятися до своєї здобичі, а потім ринутися на неї; роззяваючи пастку свого гаманцю, він

ковтав чергову долю екю і знову вкладався, як удав, який переварює їжу; все це робив він спокійно, холодно, методично”. Збільшення капіталу виглядає в характері Гранде чимсь на подобу інстинкту: перед смертю він “страшним рухом” хапає золотий хрест священика, який схилився над непритомною людиною. Інший “рицар грошей” – Гобсек – набуває значення

єдиного бога, в який вірить сучасний світ. Вираз “гроші правлять світом” яскраво реалізується у повісті “Гобсек” ( 1835 ). Маленька, непримітна, на перший погляд, людина, тримає в своїх руках весь Париж. Гобсек карає й милує, він є по-своєму справедливим: може довести майже до самогубства, того, хто нехтує благочестям і через це влізає у борги ( графиня де Ресто ), а може і відпустити чисту і просту душу, яка працює день

і ніч, і опиняється в боргах не через власні гріхи, а через складні соціальні умови (білошвейка Вогник ). Бальзак любив повторювати: “Самим істориком повинно бути французьке суспільство. Мені залишається лише служити його секретарем.” Ці слова вказують на матеріал, на об’єкт вивчення творчості Бальзака, але замовчують засоби його обробки, які “секретарськими” не можна назвати. З одного боку Бальзак спирався в ході створення образів на те, що бачив у реальному житті (

імена практично усіх героїв його творів можна знайти у газетах того часу ), але на основі матеріалу життя він виводив певні закони, за якими існувало (та й, на жаль, існує суспільство ). Він робив це не як вчений, а як художник. Тому такого значення набуває в його творчості прийом типізації ( від грецької typos – відбиток ). Типовий образ має конкретне оформлення (зовнішність, характер, доля ), але одночасно він втілює певну

тенденцію, яка існує в суспільстві на певному історичному відрізку. Бальзак створював типові образи по-різному. Він міг бути націленим тільки на типовість, як наприклад, у “Монографії про рантьє”, а міг загострювати окремі риси характеру або створювати загострені ситуації, як наприклад, у повістях “Євгенія Гранде” і “Гобсек”. Ось наприклад опис типового рантьє: “Практично всі особі цієї породи мають на озброєнні тростину або

табакерку… Подібно усім особам із роду “людина” ( ссавці ), він має сім клапанів на обличчі і, скоріше за все, володіє повною кістковою системою… Його обличчя бліде і часто має форму цибулини, воно не має характерності, що і є його характерною ознакою”. А от набитий зіпсованими консервами, ніколи не топлений камін в будинку мільйонера - Гобсека, безумовно, є рисою загостреною, але саме ця загостреність підкреслює типовість,

викриває тенденцію, яка існує в реальності, граничним виразом якої виступає Гобсек. у 1834 – 1836 рр. Бальзак видає 12-томне зібрання власних творів, яке отримує назву “Етюди про нрави ХІХ століття”. А у 1840-1841 рр. визріває рішення про узагальнення всієї творчої діяльності Бальзака під назвою “Людської комедії”, яку часто називають “комедією грошей”. Взаємовідносини між людьми у Бальзака переважно визначаються грошовими стосунками, але не тільки вони

цікавили автора “Людської комедії”, який розділив свій гігантський труд на наступні розділи: “Етюди про нрави”, “Фізіологічні етюди” і “Аналітичні етюди”. “Етюди про нрави” в свою чергу розділяються на “Сцени приватного життя”, “Сцени провінційного життя”, “Сцени політичного життя”, “Сцени воєнного життя”, “Сцени сільського життя”. Таким чином перед нами предстає величезний вся Франція, ми бачимо величезну панораму життя, величезний живий організм, який постійно рухається за рахунок

безупинного руху його окремих органів. Відчуття постійного руху і єдності, синтетичності картини виникає за рахунок персонажів, що повертаються. Наприклад, Люсьєна Шардона ми вперше зустрінемо у “Втрачених ілюзіях”, і там він буде намагатися підкорити Париж, а у “Блиску і злиднях куртизанок” ми побачимо Люсьєна Шардона, якого підкорив

Париж і перетворив на покірливе знаряддя диявольського честолюбства абата Еррери-Вотрена (іще один наскрізний персонаж ). У романі “Батько Горіо” ми вперше зустрічаємось із Растіньяком, добрим хлопцем, який приїхав до Парижу отримувати освіту. І Париж надав йому освіту – простий і чесний хлопець перетворився на багача і члена кабінету міністрів, він підкорив

Париж, зрозумів його закони і викликав його на двобій. Растіньяк переміг Париж, але знищив себе самого. Він свідомо вбив в собі хлопця із провінції, який любив працювати на винограднику і мріяв отримати юридичну освіту, щоб поліпшити життя своїх матері й сестри. Наївний провінціал перетворився на бездушного егоїста, тому що

інакше в Парижі не вижити. Растіньяк пройшов через різні романи “Людської комедії” і набув значення символу кар’єризму і горезвісної “соціальної успішності”. Максим де Трай, родина де Ресто постійно виникають на сторінках різних творів, і в нас виникає враження про відсутність крапок наприкінці окремих романів. Ми читаємо не зібрання творів, ми роздивляємось величезну панораму життя. “Людська комедія”

є яскравим прикладом саморозвитку твору мистецтва, який ніколи не зменшує величі твору, а навпаки – надає йому величі чогось наданого від Природи. Саме такою могутньою, набагато перевищуючою особистість автора, і є геніальна творчість Бальзака. 2.1 Iсторiя задуму i створення "Людської комедії" Оноре де Бальзака Оноре де Бальзак вiдiграв велику роль у розвитку літератури XIX століття, у формуванні нової реалістичної естетики.

Смiливiсть i масштабнiсть задумiв - ось що характеризує його творчiсть. Найвидатнiшим його утвердженням стала епопея "Людська комедiя" - грандiозний цикл прозових творiв. Критичне ставлення до сучасностi примусило письменника наполегливо вивчати дiйснiсть, дослiдити причини iсторичних змiн, що сталися на його очах. На початку 30-х рокiв у

Бальзака виникає задум створити цикл романiв, у яких вiн хотiв змалювати сучасну йому Францiю, дослiдити суспiльство, визначити рушiйнi сили його розвитку, основнi типи i характери людей, яких це суспiльство сформувало. Остаточно змiст i структуру цього твору Бальзак визначив на початку 40-х рокiв, тодi ж i виникла назва "Людська комедiя". У передмовi до I видання цього грандiозного твору письменник виклав i обгрунтував

iдейний задум своєї епопеї: на нього мали вплив науковi пошуки вчених-природознавцiв, якi намагалися серед рiзноманiтностi природного свiту вiдшукати певну єднiсть. Бальзак порiвнює життя суспiльства з життям природи, тому ставить собi за мету дослiдити його, визначити основнi види, типи, на якi суспiльство подiляється, описавши їх, i в такий спосiб наблизитися до розумiння суспiльства.

Вмiння Бальзака розкривати органiчний взаємозв'язок окремого i загального став основою задуманого твору. Автор розумiв, що поставив дуже складне завдання, бо взаємини між людьми багатогранні та значно складнiшi, нiж мiж тваринами. Бальзак замислив 120 творiв, але встиг завершити 96. "Людська комедiя" створювалася протягом майже усього творчого життя письменника. Твiр складається з трьох частин: "Етюди про звичаї", "

Фiлософськi етюди", "Аналiтичнi етюди". Найбiльша частина "Людської комедiї" - "Етюди про звичаї" подi-ляється на "Сцени приватного життя", "Сцени воєнного життя", "Сцени сiльського життя". Саме у цих етюдах автор подає детальний опис усiх людських типiв.

Цей роздiл мав свiй власний план i подiл його на пiдроздiли невипадковий. По-перше, це дало змогу авторовi показати панорами суспiльства. По-друге, у структурi роздiлу виявився бальза-кiвський погляд на розвиток суспiльства i людини. На думку Бальзака, суспiльство i кожна окрема людина проходять схожi стадiї у своєму розвитку: вiд народження до старостi. "Сцени приватного життя" символiзують таку добу у життi людини, коли

їй властивi iдеали i iлюзiї. Пору зрiлостi символiзують iншi пiдроздiли. А "Сцени сiльського життя" вiдповiдають тому перiоду життя, коли людина пiдводить пiдсумки, осмислює пережите. Щоб надати єднiсть всiй спорудi "Людської комедiї", Бальзак використовує рiзнi прийоми, але найважливiший - "перехiднi персонажi": однi й тi самi герої виступають у рiзних романах i повiстях то як головнi, то як другоряднi.

Сюжети окремих романiв, повiстей, що складають "Людську комедiю", вiдступають на заднiй план, а на переднiй виходить саме життя, його рух, хаотичний, але закономiрний. Частини "Людської комедiї" написано було окремо, пiзнiше Бальзак вирiшив об'єднати їх у грандiозну епопею. Деякi твори вiн переробив, деякi залишив без змiн. В епопеї є ключовi твори, що визначають позицiї автора щодо проблем сучасностi.

Це повiсть "Гобсек", в якiй Бальзак розкриває "владу золота" як руйнiвної сили, що спотворює людськi душi, стає таємною силою, яка править людьми. Це роман "Батько Горiо", в якому розкривається сутнiсть буржуазних стосункiв: все продається, все купується, навiть любов до дiтей та батькiв, а коли батьки не мають чим платити, вони стають непотрiбними. У цьому романi Бальзак показує, що "влада золота" руйнує споконвiчнi зв'язки, природнi зв'язки.

2.2 Влада золота в повiстi Оноре де Бальзака "Гобсек" Над повістю «Гобсек» Бальзак працював у 1830 році. Головна фігура повісті — лихвар Гобсек, його прізвище в перекладі з голландської означає «живоглот», це відповідає функції персонажа: герой справді, як удав, душить свої жертви страхітливими процентами й поглинає їх маєтки. Письменник дає докладний портрет, що характеризує героя, використовуючи при цьому

реалії зовнішнього світу. Бальзак пише, що обличчя Гобсек мав схоже на місяць, бо жовтувата блідість його нагадувала колір срібла, з якого сповзла позолота: в його зовнішності відбито колір грошей — золота та срібла. Безпристрасність лихваря відображена в його застиглих рисах — здавалося, що вони відлиті з бронзи. Очі його були маленькими, жовтими, мов у тхора. Довгий ніс був схожий на буравчик — герой за його допомогою

мовби проникаь у всі, приховані від інших таємниці. Дервіль, який добре знав його, відзначав, що вік Гобсека був загадкою. Ця людина без віку і без статі була схожа на автомат; Дервіль порівнює його з векселем. Зловісний вигляд Гобсека відбився на його предметному оточенні: він живе в сирій

і похмурій домівці; цей будинок і його мешканець були до пари. Гобсек живе за принципом «знати все». всі людські пристрасті проходять перед ним, він переглядає їх і при цьому живе у спокої; його наукова допитливість — це проникнення в спонукальні причини, тих чи інших дій людей. Таким чином, за його словами, він володіє світом, не стомлюючи себе, а світ не має над ним влади. У своєму дослідженні Гобсек виходить з того, що всім керують гроші.

У світі він бачить постійну боротьбу багатих і бідних, але віддає перевагу тому, щоб «самому давити», ніж щоб «інші давили тобі». Він знає силу тих, хто володіє грошима. Бальзак показує, що лихварі, мов павуки, обплітають своєю павутиною все суспільство, але письменник наголошує, що й суспільство не краще за лихварів. Хто потрапляє в тенета Гобсека? Це передусім Максим де Трай — чоловік-проститутка, світський пройдисвіт.

Серед жертв Гобсека опиняється графиня де Ресто, яку обманює де Трай, а вона, у свою чергу, обманює чоловіка, розорила й залишила свого батька — вона є дочкою Горіо. Хижаки і жертви міняються місцями. Одним з найiстотнiших моментiв усiєї творчостi видатного французького реалiста Оноре де Бальзака було прагнення вiдтворити цiлiсну картину епохи.

Майже всi його твори, за задумом письменника, були частинами великої епопеї "Людська комедiя", що мала охопити всi можливi явища тогочасного життя. За планом цей епiчний цикл мав складатися з трьох роздiлiв: "Етюди про звичаї", твори з якого змальовували життя, побут i звичаї рiзних прошаркiв французького суспiльства, "Фiлософськi етюди", що мав узагальнювати художнi вiдкриття

Бальзака та його уявлення про закономiрностi життя, i, нарештi, "Аналiтичнi етюди", у яких письменник намагався сформулювати закони, якi керують дiйснiстю. У першому роздiлi ("Етюди про звичаї") Бальзак створив галерею найтиповiших образiв його сучасникiв що мали рiзний соцiальний статус та рiзнi професiї. Повiсть "Гобсек" входить до його складу.

Iм'я центрального персонажу цього твору - лихваря Гобсека - стало прозивним. Проте саме в його образi О. Бальзак не лише змалював типового лихваря, а яскраво вiдтворив особливий психологiчний тип людини, що живе лише однiєю пристрастю - користолюбством у чистому виглядi. Грошi - ось єдина мета, єдина любов i покликання Гобсека.

У художнiй лiтературi чимало образiв користолюбцiв та скнар, але вони не однаковi. Скупий лицар О. Пушкiна насправдi прагне влади, грошi для нього - лише засiб її досягнення, тож вiн швидше прихований владолюб, нiж справжнiй користолюбець. Плюшкiн М. Гоголя - дрiб'язковий скнара "побутового" типу. Не випадково "плюшкiними" називають часом людей, що не бажають викинути вчорашню газету чи

щось подiбне: з Гобсеком їх порiвнювати не стане нiхто. У цьому образi узагальнено зовсiм iншi риси приватновласницької психологiї, доведенi до логiчного завершення (хоча майже абсурднi з точки зору нормальної людини). Ось життєва фiлософiя Гобсека: "Що може задовольнити наше "я", наше марнославство? Золото! Потоки золота. Щоб задовольнити нашi примхи потрiбен час, потрiбнi матерiальнi можливостi i

зусилля. У золотi все це є у зародку, i воно насправдi дає все". При цьому Гобсек не намагається скористатися згаданими ним можливостями золота, йому достатньо його мати. Не заради чогось iншого. Для Гобсека не iснує жодних задоволень, крiм усвiдомлення наявностi свого багатства. Чи були у нього iншi риси? Через яскравiсть головної характеристики, його життєвого надзавдання, їх майже непомiтно. "Це була людина-автомат, яку щодня заводили" пише про нього

Бальзак. Навiть людинi, якiй вiн нiби спiвчуває, Гобсек позичає грошi лише на трохи поблажливiших умовах, нiж iншим, та ще й пiдводить свого роду "iдеологiчне пiдгрунтя" цьому вчинку, мовляв, так буде кориснiше для його характеру. Взагалi, до лихварiв люди звертаються лише в найскрутнiшi моменти життя, у розпачi, коли немає iншого джерела, щоб отримати грошi. Наприклад, коли наближається банкрутство, й банки вiдмовляють у кредитi.

У самому лихварствi як явищi, первiсно закладено дещо жорстоке, та Гобсек перевершує у цьому навiть своїх "колег": спостереження за людьми, що потрапили у безвихiдь для нього стає розвагою. Про спiвчуття, зазвичай, взагалi не йдеться. Гобсек при всiй обмеженостi в цiлях, як не дивно, не примiтивний. Вiн здатен робити узагальнення щодо природи суспiльства, аналiзува ти його рушiйнi сили.

Знає вiн i психологiю людей. Щоб зробити висновок про всевладнiсть золота i створити власну фiлософiю щодо цього, теж треба вмiти мислити. Отже, вiн розумна людина, але його пристрасть виявляється сильнiшою за розум. Влада золота, про яку вiн стiльки торочив, робить своєю жертвою самого Гобсека, вiн сам собi створює пастку. Що може бути абсурднiшим за смерть вiд голоду посеред незлiчено го багатства? Але попри абсурднiсть, вона є логiчною:

Гобсека вбиває власна ж iдея про всевладнiсть золота та його неперевершену самоцiннiсть. Вiн настiльки боявся втратити свої надбання, що непомiтно для себе знищив їх у фiзичному розумiннi: дорогi тканини, посуд, картини - все зiпсувалося, все виявилось втраченим для свiту. Якщо зважити на наявнiсть авторського задуму, цей зумисний зовнiшнiй абсурд - природне завершення подiбного ставлення до життя. "Чи є у цiєї людини

Бог?" - риторично запитує iнший герой твору, Дервiль. Так, є: це Мамона, iнакше кажучи грошi. Служiнню цьому iдоловi подаровано життя Гобсека. Суворо та безжально засуджує Бальзак жагу накопичення i власне процес збагачення людини. Анi Гобсеку, анi iншим не приносить золото щастя. I хай образ Гобсека - гранiчний випадок, вiн свiдчить, до чого призводить шлях користолюбства, а художня

майстернiсть письменни ка робить це застереження ще переконливiшим. 2.3 Проблема уявних і справжніх життєвих цінностей у творі О. Бальзака «Гобсек» Важка тема Як визначити, де цінності уявні, де цінності справжні? Що ма¬ємо на увазі? Скажімо, золото — уявна чи справжня цінність? Кажу про золото, бо головний герой — лихвар. Золото — цінність уявна, бо воно абсолютно не потрібне

людині: його не можна їсти, воно не придатне для виготовлення сокири чи мотики. Один філософ, який нині не в моді, пропонував із нього робити унітази. І хоч філософ не н моді, робити цю корисну річ з золота уже почали. Проте — спробуйте без золота або його паперових сурогатів прожити на світі. Гроші теж не будеш їсти, але і без них не будеш ситий.

Отже, золото — це уявна чи справжня життєва цінність? Очевидно, малося на увазі, що я одразу буду говорити про високі людські якості. Наприклад, вірність і вдячність. Але читаю про життя графині де Ресто Вона зрадила чоловіка з Максимом, який не хто інший, як альфонс. Заради цьо¬го покидька вона зробила мало не жебраком віконта де

Ресто З іншої части¬ни «Людської комедії» ми дізнаємось, що вона покинула напризволяще старого батька, як тільки він віддав своє майно донькам-спадкоємицям. Давайте, зреш¬тою, вирішимо, подружня вірність — справжня цінність чи ні? Додамо туди ж материнські почуття і доччині! Та повернімося до роздумів про золото, або гроші, коли ваша ласка. Вся історія, викладена у повісті Бальзака, — то

історія пошуків грошей, їх значення у житті людей. За ставленням до грошей можна оцінювати персона¬жів. Гобсек, наприклад, не хто інший, як жрець давнього поганського культу. Йому не потрібні ані золоті шати, ані золота тіара, ані адамантовий жезл — за ним і так досі ніким не перевершена сила Золотого Теля, він лише роздає

і зби¬рає золото, яке накопичується у нього тим більше, чим більше він його роздає. Клієнтура Гобсека (а це, так би мовити, цвіт Франції) є лише баранами у жер¬товнику, які будуть заколені, коли останній жмут золотого руна буде зрізаний з них вправними руками Великого Жерця. Проте всі вони моляться золоту, роблячи з нього найбільшу цінність, загаль¬ний еквівалент всього, що тільки є в їхньому житті.

Оповідач у повісті — адвокат Дервіль. Добре зробив автор, що переклав від¬повідальність за оцінювання ситуації на героя. Коли що не так, то про нього — нехай вовк траву їсть. Але Маючи справу з грішми і лихварем, адвокат не може повірити, що все у світі впирається в гроші. Є щось таке, чого не купиш за золото чи срібло. Професій¬на добросовісність Дервіля поза сумнівами, люди радо довіряють йому свої гро¬ші

і долі. Проте Дивлячись зараз навколо себе, я ставлю собі недобре питання: може, золоту просто ще не дали справжньої ціни? Правда, є інтимні почуття, які важко перерахувати на гроші. Наприклад, ко¬хання Фанні до Дервіля. Але ж ми бачимо, як Анастазі, влізши в новий борг, ку¬пує собі ще трохи кохання Максима де Трая. Отже, купити можна? І справа тіль¬ки в сумі?

Чи автор навмисне ставить нас у ситуації, коли ми самотужки повинні ви¬рішити, чого у своєму житті ми не продамо? І чи є ще таке, чого ми не продали за скляне намисто, як індіанці продали острів Мангеттен? 3. Бальзак і Україна Письменник двічі відвідав Україну (у 1847—1848 і 1848—1850 рр.). Загалом він провів тут більше двох років. Окрім Верхівні побував у

Бердичеві, Києві та інших містах. Перебування в Україні дало йому можливість ознайомитися зі слов'янським світом, до якого він виявляв інтерес. У листах на батьківщину відзначав багатства цього краю. Українська тема була дуже популярною серед західноєвропейських письменників першої половини XIX ст. До неї зверталися Дж. Байрон, В. Гюго, П. Меріме, мадам де Сталь, А. Міцкевич та ін. Але якщо увагу романтиків привертав у першу чергу національний колорит, то

Бальзака цікавило соціальне життя. Листуючись з Е. Ганською та перебуваючи у її маєтку, він цікавився життям українських селян. У незавершеному нарисі "Лист про Київ" письменник змальовує враження від першої подорожі в Україну у вересні 1847 р. Йому запам'яталися мальовничі села, родючі ниви і веселі селяни. "Всюди, — зазначає він, — я бачив групи селян

і селянок, які йшли на роботу або поверталися додому, дуже весело, безтурботною ходою і майже завжди з піснями". Життя українського селянина Бальзак сприйняв як ідилію. Він вважав, що селянину, який перебуває під опікою поміщика, не стане краще, якщо він звільниться від неї і отримуватиме платню, як на той час французький селянин. Порівнюючи життя українських та французьких селян, він дійшов висновку, що на українських не позначається

руйнівна дія "фінансового начала". У листах з України міститься і багато критичних зауважень щодо відсталості української економіки, невмілого ведення господарства поміщиками тощо. Українські враження знайшли відображення у романі "Селяни" (1848) одному із підсумкових у творчості письменника. Вдруге він приїхав в Україну у березні 1848 р. і провів тут майже два роки.

У колишньому маєтку Евеліни Ганської у Верхівні донині зберігається "музейна" кімната, а біля головного входу табличка з написом: "У цьому будинку в 1847— 1850 рр. жив великий письменник Оноре де Бальзак". Зв'язок з Україною не вичерпується фактами перебування письменника на її території. Його творчість стала відомою тут ще раніше завдяки російським перекладам, які почали з'являтися майже одночасно з французькими виданнями. З творами

Бальзака був добре обізнаний Т. Шевченко, про що свідчать посилання на них у його повістях. І. Франко охарактеризував творця "Людської комедії" як одного з найвидатніших представників реалістичної традиції у французькій та європейській літературі. Творчістю Бальзака захоплювалися українські письменники другої половини XIX — початку XX ст. від Марка Вовчка до М. Коцюбинського.

Переклади його творів українською мовою з'являються в останній третині XIX ст. У 1884 р. у Львові вийшов роман "Батько Горіо" як літературний додаток до журналу "Діло". Широке входження письменника в українську культуру починається у 20—30-х роках XX ст коли з'являються в українських перекладах основні його твори.

Цей процес тривав у повоєнні роки. Класичними стали переклади українською мовою, виконані І. Сидоренко, Є. Дроб'язко, В. Підмогильним, М. Рудницьким та ін. З 1989 р. здійснюється 10-томне видання творів Бальзака українською мовою, у підготовці якого взяли участь перекладачі В. Шовкун, Д. Паламарчук, І. Сидоренко, Т. Воронович та

ін. Висновок У Бальзаку є безсумнівно риси незжитого романтизму («Шагренева шкіра», «Серафита», «Лілля в долині» і т.п.), але ці риси легко віддільні від основного ядра його творчості. Зовсім неправа буржуазна критика, вбачаючи далекий романтизм в емоційності й перебільшенні Бальзака. Навпаки, яскраве відношення Бальзака до свого матеріалу є характерною реалістичною рисою. Деякий гіперболізм його образів не тільки не суперечить, але поглиблює

їхній реалістичний характер. Ці риси, властиві кращим сучасникам Бальзака - Стендалю й Діккенсу - і відсутні в пізніших реалістів (починаючи з Теккерея й Флобера), говорять про те, що Бальзак ще належить того часу, коли буржуазна література була здатна народжувати богатирів, повних життєвої чинності, на відміну від занепадників і обивателів пізнішого періоду. Бальзак - вища точка буржуазного реалізму у західноєвропейській літературі,

але пануючим стилем буржуазної літератури реалізм стає тільки в другій половині XIX століття. У свій час Бальзак був єдиним цілком послідовним реалістом. Ні Діккенс, ні Стендаль, ні сестри Бронте не можуть бути визнані такими. Рядова ж література 30- 40-х років, так само як і пізніших десятиліть, була еклектична, сполучаючи побутову манеру, що індивідуалізує, XVIII ст. із цілим рядом чисто умовних моментів, що відображали

філістерський «ідеалізм» буржуазії. Список використаної літератури 1. Реизов Б. Г. Бальзак.— Л I960.; 2. Обломиевский Д. Д. Основные этапы творческого пути Бальзака.— М 1975. 3. “Оноре де Бальзак”. Под. ред. П.Ф. Алешкина. Изд. “Голос”. 1992 г. 4. “Бальзак”. Стефан Цвейг. Изд. “Саранск”. 1981г.

5. “Французская литература XIX-XX вв. – М.: Кивин, 2002 г.– 312 с. 6. Парнасова И.К. “Все о Бальзаке” – М.: Просвещение, 1997 г. – 410 с.