Українська музика невід ємна частина валеологічної культури підлітків

Реферат з педагогіки:

Українська музика – невід’ємна частина

валеологічної культури підлітків.

Музична культура як частина духовної культури людей є невід’ємною від культури народу, якому вона належить. І навпаки, людина не може бути духовно багатою, а відповідно і духовно здоровою, якщо вона відірвана від своєї народності, рідної культури.

Науковцями психолого-педагогічних дисциплін було визначено декілька соціокультурних моделей (типів) особистості, що помітно впливають на повсякденну поведінку наших сучасників. Це: соціокультурна модель людини тоталітарного минулого, західна соціокультурна модель особистості та національна соціокультурна модель особистості, котра ґрунтується на засадничих рисах українського національного складу.

Перша – невпинно прищеплювала комплекс неповноцінності власної нації (Ігнатенко П., 1995, 37), що негативно відображалося на психічному здоров’ї молоді, формуючи внутрішньо конфліктну та зламану особистість. Друга модель найчастіше ґрунтується на американському наборі цінностей масової культури. Західна модель особистості покладена в основу більшості сучасних закордонних превентивних програм, з якими нині мають змогу ознайомитись українські педагоги. У цілому ця ідеальна модель вбачає в людині раціонально-зорієнтовану, самостійну особистість, котра добре контролює життєві ситуації, планує свій спосіб життя, відповідально ставиться до власного здоров’я (Литвин-Кіндр. На-во..ст. 90). Водночас досвід показує, що засвоєння українськими школярами рис соціокультурної моделі людей особистості не завжди призводить до успішного формування в них навичок здорового способу життя. У цьому випадку декотрі риси можуть прищеплювати дітям “всупереч” їх національній вдачі, внаслідок чого відбувається трансформація особистісних якостей учнів у деяку нову структуру, яка є не зовсім адекватною конкретним екосоціальним характеристикам довкілля. Так, О. Киричук твердить, що необхідно відмовитись “від форми зовнішнього і внутрішнього життя Заходу, що нав’язується українському суспільству. Натура людини, її ментальність створювалась протягом багатьох сторіч. І на те добре, прекрасне і розумне, що було і залишено в народній душі. Слід спиратися, а не покладати надії” на технологічні прийоми виховання Заходу...” (Киричук О., 1996) Третя соціокультурна модель поєднує в собі національний склад і національний характер. Принцип етнізації виховного процесу, що “визначений концепцією національного виховання... покликаний сприяти відтворенню у дітей менталітету свого народу, увічнювати в підростаючих поколінь те позитивно-специфічне, що є в кожній нації” (Хрущ В., Хрущ О., 1997, 22).

Проблеми і труднощі виховання особистості, яка зорієнтована на засвоєння рис національної соціокультурної моделі, знайшли свою розробку в працях вітчизняних учених із проблем педагогічної й етнічної психології (Москалець В., Орбан Л., Хрущ В., Хрущ О. та ін.). Наприклад у дослідженнях В. Москаль ця обґрунтовується нагальна потреба враховувати етнопсихологічні особливості учнів в організації всього навчально-виховного процесу. Його моделювання в школі має спиратися на основні стрижневі риси українського національного складу особистості.

Так, у книзі “Народознавство” С. Литвин-Кіндратюк припускає, що засвоєння теперішніми і підлітками позитивно-специфічних рис національної соціокультури моделі особистості може сприяти не лише їхній більш успішній соціальній адаптації, духовному зростанню, а й допоможе скерувати конструктивну активність учнів у напрямі самоорганізації ЗСЖ у конкретних екосоціальних умовах. Національна соціокультурна модель є гарантом формування національного складу і характеру як компонентів гармонійної структури особистості.

Таким чином, короткий порівняльний аналіз нормативних соціокультурних моделей та емпіричних типів поведінки, які є результатом соціальної взаємодії в сучасному суспільстві свідчить, що в основу психолого-педагогічного проектування здорового способу життя сучасних школярів слід покласти національну соціокультурну модель особистості, котрій притаманні виразна гуманістичність, природо- і культуровідповідність.

Опора на національну соціокультурну модель в організації оздоровчої активності підростаючих поколінь створює нові перспективи в цій справі, розширює канали соціалізації щодо накопичення оздоровчого досвіду, допомагає прилучати молодь до ідей народної системи здорового способу життя. Велике значення має актуалізація ідеалів здоров’я і краси, що віками утверджувались і побутували в народній пісенності.

Учні 6-х класів рах. прогр. укр. пісні застарілими і хочуть вчити сучасні рос. пісні.

...Українці – народ чистий від природи – і в тому є корінь і зерно їхнього мистецтва. Народна пісня збереглася живою з поганської доби. Свідомість того, що вона існує та близьке відношення її до штучної музики не зникло, – музична Україна знає, чим живе.

В Україні знаходимо справді те, що треба розуміти як “культуру народної пісні”, супроти якої жалюгідними видаються і наші знання, і наше ставлення до народної пісні.

“Tribuna”, 5.10.1922, Прага

У жодній країні дерево народної поезії не вродило таких розкішних плодів, ніде душа народу не виявилася у піснях так живо й правдиво як в українців... Слід відзначити, що народ. Який співає такі пісні й милується ними, не міг стояти на низькому ступені розвитку й освіти.

1. Ігнатенко П. Виховання громадянина на засадах укр.. народознавства // Укр. народознавство і проблеми нац. виховання школярів / За ред. В. Кононенка і Р. Скорульського . – Ів.-Фр. 1999.–С.37-39.

2. Бирчак О. Національна програма “Діти України”: психолого-педагогічні умови реалізації // Педагогічна газета. – 1996. - №11. – листоп.

З. Хрущ В, Хрущ О. Методика вивчення психологічних особливостей етнічної самосвідомості і нац-ї самоповаги учнівської молоді // Методи дослідження ціннісних орієнтацій учнівської молоді / за ред. Р. Скульського і В. Костіва. Ів.-Фр. 1999.–С.21-32

Красне сонце – жона його.

Дрібні зірки – його дітки.

(Приспів повторюється після кожного рядка).

Мистецтво, як відомо, діє не тільки на свідомість, а й на підсвідомість (у цьому проявляється його сугестивна функція). Зокрема, навіюючий вплив справляє багаторазове повторення слів, музичних інтонацій. У згаданій пісні 10 невеликих куплетів, стільки ж разів повторюється й приспів, проте навіюючий вплив цієї пісні дуже відрізняється від впливу деяких сучасних шлягерів. Хоча в них використано аналогічний художній прийом ­ повторення. У порівнянні з народними піснями краще усвідомлюється примітив деяких сучасних. Уже те. Що декілька разів, повторюючи приспів люди бажають одне одному добра та здоров’я, сприяє позитивному самопочуттю, що є запорукою не тільки доброго психічного здоров’я дорослих, а й сприятливого середовища для розвитку підростаючих поколінь, плекання їхнього позитивного самопочуття. Адже звеличувана в колядах і щедрівках сім’я, як ......................., завжди була пріоритетною цінністю в українського народу. У такій сім’ї господар “раду радить” з дружиною та іншими членами родини, тут усі зайняті чітко визначеним колом обов’язків. У такому соціальному мікросередовищі панують злагода, мир і любов, де в атмосфері батьківської опіки ростуть і виховуються повноцінними людьми діти.

Величальний, утверджувальний пафос цих пісень спрямований до найбільш сокровенних житейських справ людини й основних, неперехідних її ціннісних субстанцій.

Окрім того, що саме ця багата гуманістична сутність колядок і щедрівок пов’язує їх із дотриманням здорового способу життя. Їм ще властивий оптимістичний заряд, світлий настрій, святковий романтичний дух. Саме вони передаються від виконавців до слухачів, оздоровлююче впливають на всіх.

Поетично-величальна піднесеність і впливовість таких творів підсилюється ще й тим, що їхнє виконання переважно поєднується з відповідними обрядовим, музичними, танцювальними й ігровими елементами. Це теж безпосередньо впливає на психічне оздоровлення особистості.

Та не тільки величально-обрядові пісні позитивно впливають на розвиток особистості. Високу народну мораль несуть в собі ліричні, жартівливі, коломийки, родинно-звичаєві, соціально-побутові пісні, тобто увесь масив української пісенності. Дихаючи моральним здоров’ям, щирістю і любов’ю, кращі народні пісні – давні й сучасні – відігравали й відіграють неоціненну виховну роль у формуванні особистості підлітків, розвитку їх валеологічної культури.

Народна пісня, народжена життям, у художній формі реалістично відображає різні її сторони. Вона відіграє таку роль в музичній культурі всіх країн, що лягла в основу творчості композиторів минулого і теперішнього часу. Народна пісня являє собою невичерпне джерело, з якого нащадки дізнаються про минуле свого народу, а композитори черпають натхнення. Потрібно дбати про виховання підростаючого покоління засобами української народної музики і пісні.

Найповніші наукові дослідження в області музичної педагогічної діяльності свідчать, що народна пісня дає можливість для розвитку багатьох дарувань і здібностей людини. Своєю співучістю, багатством гармоній вона позитивно впливає на психіку людини, на її музично-естетичне виховання, розумовий розвиток, а також зумовлює розвиток музичного слуху, ритму, розвиває сприймання. Мислення, формує емоційно-вольову сферу, враховуючи її вік, нахили та інтереси.

Досвід показує, що повноцінної заміни народній пісні немає: сучасні модні пісні, як правило, недовговічні – вони приходять і відходять, залишаючи після себе порожнину. Народна ж пісня, що пережила століття, є основою духовної культури нації. Це наша неоціненна класична спадщина, яку слід дбайливо берегти й розвивати.

Відомо, що усе життя наших предків було пов’язане із землеробським календарем, тому одним із найдавніших видів усної музично-поетичної творчості є календарно-обрядові пісні.

Наші предки жили в єдності з природою, все своє життя, всю господарську діяльність підпорядковували явищам природи. Вони намагалися поклонінням божествам задобрити природу і таким чином забезпечити собі щастя, благополуччя і достаток. Наші пращури прославляли природу і богів піснями, танцями та іграми.

Прихід весни зустрічали веснянками (гаївками), в яких поєднували хорові пісні з іграми і танцями. Веснянки – найдавніший і найпоетичніший вид народно-обрядової творчості. У них оспівується пробудження природи, сподівання на гарний урожай, прославляються добрі людські взаємини.

Ой весна, весна, ти весняночко,

Що ти нам несеш, ясна панночко?

Ой несу я вам працю новую

На ланах-полях за дібровою...

Досить поширеними були різноманітні танці-ігри: “Огірочки”, “Кривий танець”, “Мак”, “Льон”, “Просо”, “Подоляночка” тощо. Ці оригінальні сценки супроводжувались відповідними рухами з пісенним супроводом. Крім фізичної витривалості і спритності, які вимагались для виконання цих танців, молодь одержувала після довгої, суворої зими великий емоційний заряд, що без сумніву, сприяло збереженню і зміцненню здоров’я.

Поворот сонця з літа на осінь знаменувало свято Івана Купала, під час якого очищалися від гріху вогнем, оспівували природу, її велич і красу. На Івана Купала проводились ігри, танці і стрибки через вогнище.

Вінцем хліборобської праці були жнива. Якщо косовиця зернових вимагала додаткових робочих рук, то організовували толоку. На неї запрошували сусідів, родичів. Жодна колективна праця не обходилась без цікавих обрядових сценок, пісень, танців. Ця колективна, добровільна і неоплачувана праця утверджувала колективізм, взаємодопомогу, безкорисливість простого народу.

Зима звеселяла людей Різдвяними святами, які не проходили без колядування і щедрування. Супроводжуючи давні зимові різдвяні та новорічні обряди, колядки й щедрівки на крилах поетичної фантазії переносили своїх слухачів з реальних тяжких обставин життя в світ бажаного і вимріяного, ідеалізуючи його щедрими кольорами поетичного домислу.

Увесь річний цикл календарних обрядів змістовний, логічний та насичений яскравими образами. Він може слугувати об’єктом естетичного сприйняття, що в свою чергу сприятиме веденню здорового способу життя.

Наприклад, щедрівка “Ой сивая зозуленька”:

Ой сивая тая зозуленька,

П-в: Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров’я.

Усі сади тай облітала,

А в одному та і не бувала.

А в тому саду три тереми,

А в першому – красне сонце,

А в другому – ясен місяць.

А в третьому – дрібні зірки.

Ясен місяць – пан господар

Серед гумористично-сатиричних жанрів української народної творчості провідне місце належить жартівливій пісні. В ній переливаються всі барви й відтінки народного гумору, всі нюанси сміху – від ледь вловимої посмішки одними очима до бурхливого, нестриманого реготу. В гумористичних мирських, сюжетних піснях і коротеньких танкових приспівках, що в переважній більшості виникли на живому матеріалі української дійсності, чи не найповніше відображена весела вдача народу, який ніколи і ні при яких труднощах не впадав у відчай. Саме з такого здорового сміху черпали люди силу до життя, що може бути актуальним і сьогодні.

Жартівливі пісні в основному гумористично розробляють сімейно-побутові теми. А вже виходячи на громадську арену, сміх, як правило набирає сатиричної спрямованості. В цих піснях – побутового змісту фольклорна типізація ведеться з позицій маси проти недоліків характеру і поведінки індивідуальних її представників. В окремій особі, зіпсованій з погляду громадської етики, висміюються дріб’язковість, пустота та інші риси, несумісні зі здоровою мораллю трудового колективу, сповненого життя, сили й енергії. Героями цих пісень є, передусім, постаті певного родинного стану, що уособлюють в собі якісь типові відхилення від нормальної поведінки і звичайного побуту людей саме даного стану (чоловіків, жінок, вдовиць, кумів тощо). Узагальнюючи такі, далеко не поодинокі в житі риси чи явища, пісні свідомо перебільшують їх, щоб підкреслити і відтінити сутність. Типізація ведеться по-фольклорному, тобто загально без розкриття в героєві пісні певної особи, без її індивідуалізації. При цьому збірний тип жартівливої пісні висміюється по якійсь одній лінії його поведінки чи характеру, по певній конкретній рисі, яка в переважній більшості може бути властивою для даного родинно-побутового становища різних епох і народів (чоловік-п’яниця, лінива жінка, легковажна дівчина, розпусний парубок і т.ін.). Максимально концентрується певна фізична або моральна якість (дурощі, хитрощі, ледарство тощо). Так досягається одночасно економність зображення і яскравість та рельєфність гумористичного образу, оскільки засоби гумору спрямовані на одну рису, на одну якість, на найсуттєвіший бік явища []. Такий гумор являється корисним в плані перевиховання та виховання моральних та духовних цінностей особистості.

Родинно-побутова тематика жартівливих пісень надзвичайно різноманітна і колоритна. Спостережливі й дотепні творці народного гумору підгледіли всі тіньові сторони свого повсякденного життя, освітили їх то легким жартом, то гумором і глузуванням, то натяком, то гротеском, то злою іронією або їдким дотепом. Комічні ситуації і випадки в родинно-побутових відносинах, зокрема відносинах молоді в коханні, в родинному житті, а також різні сімейні аномалії – на все гостро реагує пісня. І завжди в ній, за влучним словом хули і доброзичливою насмішкою, чується народний кодекс доброзичливості, його сувора і здорова моральність.

Серед героїв української жартівливої пісні чи не найчастіше зустрічається молодь – дівчата і парубки. Акцентуючи на смішних і негативних рисах окремих представників молодого покоління, народний гумор відіграє тут роль своєрідного вихователя, що особливо цінне на нинішній час. Тож вчитель може розучити з дітьми чи на уроках чи в позаурочний час такі пісні, як: “Грицю, Грицю, до роботи”, “Дала меня мати корівоньку”, “Кину кухіль на полицю”, “Ой на горі жита много” (див в дод.) тощо.

Жартівливі пісні про молодь кепкують над дівочими та парубочими вадами, передусім над лінивством і безгосподарністю, над недбалістю і байдужістю, над дурістю та недотепністю, над нескромністю та легковажністю, безглуздими суперечками. Такі пісні ще й підіймають настрій, наповнюючи через сміх хорошою енергетикою присутніх, оскільки викладені в доброзичливому плані.

Легковажну молодь висміюють також і коломийки – художні словесні мініатюри, малий жанр української народної пісні, популярний в Прикарпатському регіоні. В народному мистецтві України такою щедрістю кольорів, філігранністю і в той же час простотою, як коломийка, може похвалитись хіба орнаментальне мистецтво різьби по дереву та народна вишиванка. Коломийки відзначаються функціональною гнучкістю, багатством змісту й широким діапазоном реалістичного відтворення дійсності. “Слухаючи їх одну за одною, співані безладно, принагідно селянами, – писав І.Франко про коломийки, – нам певно, і в голову не приходить, що се перед нами перекочується розрізнені перлини великого намиста, частки великої епопеї сучасного народного життя... зведені до купи в систему, що гуртує їх відповідно до змісту, вони складаються на широкий образ нашого сучасного народного життя, безмірно багатими деталями і кольорами, де бачимо сльози й радощі, працю і спочинки, турботи і забави, серйозні мислі і жарти нашого народу в різних його розверстуваннях, його сусідів, його соціальний стан, його життя громадське й індивідуальне від колиски й до могили, його традиції й вірування, його громадські й етичні ідеали. Все це ... наповнює нас правдивими гордощами, коли в тім поетичнім дзеркалі бачимо здорову, чисту та так рухливу і невтомно творчу душу нашого народу.”

Не з меншою гордістю оцінив свою коломийкову творчість і сам народ – творець та носій цієї сили-силенної поетичних перлин:

Ой стану я при Дуню і так си думаю,

Нема кращих співаночок, як у нашім краю.

Тому варто розучувати і співати з дітьми коломийки, як близькі по духу нам твори, в яких збережена інформація про здоровий спосіб життя:

Але тота коломийка легонька, легонька,

Та од тої коломийки легка головонька.

Коломийко, коломийко, яка ж ти миленька,

Як уліті при роботі вода холодненька.

А я годна ленок брати та годна стелити,

А я годна заспівати та й годна робити.

Нехай хлопці не співають, голосу не мають,

Попоїли мамалиги – ледве віддихають.

Ой кувала зозулечка, кувала, кувала,

Мені мама говорила та й наказувала:

Ой хто хоче воли мати, за плугом ходити

Та не сміє ані капки паленочки пити.

У пісенній формі таке застереження про шкідливість алкоголю звучить переконливіше, що примушує задуматись як співаючих так і слухачів.

Ой не думай, любий синку, що паленка дармо,

Взяли воли, як соколи, та візьмуть і ярмо.

Паленока оковита, паленочка сива,

Через неї виступає не одна могила.

Знайдуть своїх прототипів серед нинішніх “маминих доньок” і образи коломийок, що висміюють лінивство:

Та парадна відданиця на печі дрімала

Сорочину не випрала, води ся бояла.

А в суботу на роботу прийде за ня мама,

А в неділю на гуляння прийду собі сама.

Так само у лінивих хлопців, над якими кепкують дівчата своєю коломийкою, “голови як макітри, животи, як нецки”.

Як бачимо, побутово-сатиричні коломийки не загубили своєї критичної сили і досі.

Немає сумніву в тому, що чимало українських ліричних пісень (наприклад: “Цвіте терен”, “Ой у вишневому саду” тощо) є високохудожніми творами мистецтва. Вони глибокі за змістом та досконалі за формою, сповнені доброти. На наш погляд, важливе значення має й їхня психотерапевтична функція: знаменують збудженість, агресивність (порівняємо: героїня сучасного зарубіжного телесеріалу обов’язково помстилася б, якби коханий зрадив її).

Вчитель може звернути увагу при розучуванні таких пісень на пестливі вирази (зокрема в пісні “Цвіте терен”: “вечороньки”, “кріслечко”, “віконце”; навіть парубка якого дівчина підозрює у зраді, вона називає “мій миленький”), які свідчать про лагідну вдачу українських дівчат, чудове вміння працювати. Варто зазначити й те, що поетичний текст пісні починається з опису терену, звернення до явищ природи – типовий художній прийом, характерний для українських народних пісень. Аналогія з природою (в цьому разі з квітучим тереном, з якого опадає листя), напевно, допомагала людям виразніше відчути й виконати пісню. Можна нагадати дітям, що наші предки дуже любили й берегли природу, при цьому звертаючи їх увагу і на засоби музикальної виразності (гарна мелодія, мінорний лад, нешвидкий темп, тридольний розмір), які надають пісні особливої теплоти. Далі можна розпочати спільні пошуки виконавських варіантів, їх співставлення та аргументований вибір найбільш вдалого. У процесі цієї роботи вчителю необхідно звернути увагу на формування необхідних співацьких навичок, які допоможуть добре виконати пісню (правильне дихання, співацька позиція, прикритий звук тощо). Крім цього, як післяслово можна пояснити про несумісність сучасних моральних якостей молоді та якостей героїні пісні. Виявлені суперечності доречно обговорити гуртом.

Таким чином, такий метод розучування народної пісні дасть змогу без нав’язливості й моралізування здійснювати морально-валеологічне виховання школярів.

Таке спілкування учнів з піснею можна розглядати як шлях накопичення ними естетично-оздоровчого і морального досвіду, що поступово (можливо, протягом усього життя) буде усвідомлюватися, оцінюватися, поглиблюватися, сприяючи формуванню ясної думки і здорового почуття, благородству вчинків та веденню здорового способу життя.