Забезпечення рентабельності страхової діяльності

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ”

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

ВИПУСКНА РОБОТА

на тему:

“Забезпечення рентабельності страхової діяльності”

Студента IV курсу

економічного факультету,

спеціальність “фінанси”

Жижари Ігоря Зіновійовича

http://www.uosa.uar.net/

ОСТРОГ – 2004 р.

ЗМІСТ

Вступ с.3

РОЗДІЛ І.

Теоретичні засади організації страхової діяльності

Сутність, класифікація та учасники страхових відносин с.5

Суть та види діяльності страхових компаній с.14

1.3. Рентабельність страхової діяльності: сутність та механізм її визначення с.32

РОЗДІЛ ІІ.

Аналіз рентабельності страхової діяльності

2.1. Тенденції розвитку страхової діяльності в Україні с. 38

2.2. Оцінка рентабельності діяльності за формами проведення на прикладі ЗАТ СК “Кредо-класик” с. 49

2.3. Аналіз рентабельності галузей страхування на прикладі ЗАТ СК “Кредо-класик” с. 56

РОЗДІЛ ІІІ.

Проблеми та шляхи забезпечення рентабельності діяльності страхових компаній

Проблеми діяльності страхових компаній с. 60

3.2. Перспективи подальшого розвитку страхової галузі та підвищення її прибутковості c. 69

ВИСНОВКИ с.83

Список використаних джерел та літератури с.88 ВСТУП

Ринок фінансових послуг в Україні досі перебуває на етапі становлення. Тому в ньому існує очевидний дисбаланс: домінує банківський сектор, другорядні позиції займають сектори страхування та фондових операцій.

Головною метою економічної політики будь-якої країни є збільшення темпів економічного зростання за умови фінансової стабілізації та створення на цій основі сприятливих умов для структурних перетворень.

Як свідчить світовий досвід, відчутного імпульсу зростанню національної економіки надає повноцінний розвиток страхової інфраструктури.

Сучасне страхування — одна із галузей економіки України, що досить динамічно розвивається. Обсяги операцій на ринку страхових послуг неухильно зростають. Так, за результатами діяльності страхового ринку за 2002р. частка страхування у ВВП України склала 2% проти 1,5% у 2001р.; загальний обсяг страхових премій склав 4 442 млн. грн. (проти 3 031 млн. грн. у 2001 р.). Страхування суттєво впливає на соціально-економічну стабільність суспільства і як таке — належить до кола чинників, що безпосередньо визначають рівень економічної безпеки країни.

Зацікавленість держави в розвитку страхового ринку полягає в тому, що завдяки страхуванню уможливлюється підвищення соціального захисту населення та господарюючих суб'єктів; зменшується навантаження на державний бюджет у частині відшкодування непередбачуваних збитків природно-техногенного характеру; вирішуються окремі проблеми соціального забезпечення завдяки перенесенню державних соціальних виплат з коштів бюджету на страхові виплати. Страхування є стабільним і довгостроковим джерелом інвестування. Страхова галузь може й повинна використовуватися як ефективний інструмент пенсійної реформи. Водночас, розвиток якісного страхування — процес поступовий і тривалий.

Розвиток страхування в Україні стримується багатьма об'єктивними та суб'єктивними чинниками. Головними серед них є відсутність платоспроможного попиту на страхові послуги внаслідок низького рівня життя населення, обмеженість корпоративних фінансів, нестійкість податкової системи, відсутність економічних стимулів розвитку страхування. Водночас, страхових компаній, що займаються реальним страхуванням і мають достатньо власних ресурсів для обслуговування крупних клієнтів, не більше десяти.

Більшість страхових компаній не займаються  повсякденним керуванням прибутком, тобто координуванням  виробничого процесу і продажів з метою досягнення  максимальної прибутковості відповідно до потенційних  можливостей. У результаті утворюється кілька острівців високої рентабельності, але також і безліч неприбуткових  напрямків і угод. Пошук відповіді на питання вимагатиме великих зусиль. З одного боку, менеджерам прийдеться методично  думати про клієнтів, продукти й угоди. З іншого боку,  необхідно сконцентруватися на бізнесі-моделі компанії, тобто на внутрішніх бізнесах-процесах і на тому, як компанія  діє на ринку. Результатом цих зусиль повинне стати  збільшення рентабельності компанії до максимуму.

Враховуючи актуальність даного питання, метою нашої роботи є аналіз діяльності страхових компаній в Україні та визначення ефективних методів забезпечення рентабельності страхової діяльності. Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

визначити економічну суть, види страхових відносин;

здійснити оцінку рентабельності діяльності підприємства;

визначити найефективніші напрями збільшення рентабельності страховиків.

Об’єктом нашого дослідження є страхова діяльність, а предметом – страхові платежі та страхові виплати як елементи фінансування рентабельності страхової діяльності.

В процесі здійснення даної роботи були використані наступні методи дослідження:

емпіричний метод;

статистичний;

аналітичний, метод коефіцієнтів, монографічний, графічний.

РОЗДІЛ 1.

Теоретичні засади організації страхової діяльності

Сутність, класифікація та учасники страхових відносин.

Страхування - одна з трьох сфер фінансової системи. Страхування зв'язане з розподілом сукупного суспільного продукту і частини національного багатства. Для страхування в той же час характерні економічні відносини тільки по перерозподілу доходів і нагромаджень, зв'язаних з відшкодуванням матеріальних і інших утрат. Таким чином, страхування зв'язане з ймовірносним рухом грошової форми власності. Страховий випадок може і не наступити.

Для страхування характерні всі ознаки фінансів, але воно має і свої відмітні ознаки: виникають перерозподільні відносини, обумовлені наявністю страхового ризику як імовірності і можливості настання страхового випадку, здатного нанести матеріальний і інший збиток.

Для страхування характерні замкнуті перерозподільні відносини між його учасниками, зв'язані із солідарним розподілом суми збитку одного чи декількох суб'єктів на всіх суб'єктів, залучених у страхування. Цей замкнутий розподіл засновано на імовірності того, що число постраждалих господарств звичайно менше числа учасників страхування. Як правило, число потерпілих повинне бути істотно менше числа застрахованих. Для організації замкнутого розподілу збитку створюється грошовий страховий фонд, сформований за рахунок внесків всіх учасників. Розмір страхового внеску представляє частку кожного з них у розподілі. Таким чином, чим ширше коло учасників, тим менше сума страхового внеску і вони більш доступні. Обов'язкове страхування утягує найбільше число учасників, отже менше страховий тариф і ризик.

Страхування передбачає перерозподіл збитку в часі й у територіальному розрізі.

Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Без такої впорядкованості неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Щоб досягти необ­хідної впорядкованості, застосовують класифікацію. І потреба в ній тим нагальніша, чим складніший об'єкт, який має бути кла­сифіковано.

Залежно від того, з якою метою потрібно виконати натуральну класифікацію, обирають ту чи іншу класифікаційну ознаку.

Страхування як наука, як галузь знань та як сфера бізнесу ха­рактеризується багатьма специфічними поняттями. Без класифі­кації цих понять неможливо виконувати ні теоретичні дослі­дження, ні практичну роботу в цій галузі. Тому класифікації страхування приділяється пильна увага.

В основу класифікації страхування можна покласти розбіжно­сті у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо за­безпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів стра­хової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, за допомогою яких класифікують страхування і які мають найбільше значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні, а саме:

• історичні ознаки (етапи розвитку страхової справи; час ви­никнення окремих видів страхування);

• економічні ознаки (інвестиційна складова договору страху­вання; рід небезпеки; об'єкт страхування);

• юридичні ознаки (вимоги міжнародних угод і внутрішнього законодавства; форма організації страховика; форма проведення страхування).

Класифікація за історичними ознаками передбачає виокре­млення етапів розвитку страхування (зародки страхування в ан­тичному суспільстві; середньовічне страхування у формі взаємо­допомоги; страхування в період раннього капіталізму; страхуван­ня в сучасному капіталістичному суспільстві) і поділ усієї сукуп­ності страхових послуг за часом їх виникнення. Така класифікація має швидше теоретичне, аніж практичне значення. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової справи, її витоків, генезису допомагають прак­тикам орієнтуватися у процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати страхові правовідносини з урахуванням досвіду, нагромадженого за бага­торічну історію зарубіжного і вітчизняного страхування.

Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька підходів. Найважливішою економічною ознакою для класи­фікації страхування є наявність або відсутність у договорі страхування інвестиційної складової. З огляду на це у світовій практиці всю сукупність страхових послуг поділяють на дві ве­ликі групи.

Перша група об'єднує ті договори страхування, які не лише задовольняють потреби страхувальників у страховому захисті, а й здатні забезпечити їхні інвестиційні інтереси, тобто уможлив­люють нагромадження й капіталізацію страхових внесків. Такі договори охоплюються поняттям — «страху­вання життя». Хоча не обов'язково, щоб у конкретному виді страхування йшлося саме про страхування життя. Прикладом подібних договорів є договори індивідуального страхування жит­тя, страхування дітей до повноліття і вступу в шлюб, страхування додаткової пенсії тощо. Це довгострокові договори страхування, які укладаються на 5, 10, 20, 30 і більше років.

Страхові премії за договорами страхування життя зазвичай сплачуються в розстрочку протягом усього терміну дії догово­ру з таким розрахунком, щоб на момент закінчення дії догово­ру розмір нагромаджених страхувальником внесків дорівню­вав би страховій сумі за договором. Відбувається начебто «накопичення» страхувальниками коштів, які зберігаються (перебувають в управлінні) у страховика на період дії догово­ру страхування.

Оскільки за договорами страхування життя відповідальність страховика настає або в разі смерті застрахованої особи, або в ра­зі дожиття нею до заздалегідь обумовленої договором події, то зрозуміло, що за будь-яких обставин внесені кошти повернуться застрахованій особі або її правонаступникам, причому, як прави­ло, — з певними відсотками. Тобто внески за договорами страху­вання життя мають для страхувальника яскраво виражений хара­ктер інвестиції.

Законодавство багатьох країн передбачає встановлення норми прибутковості, що ЇЇ має забезпечити страховик у результаті управління коштами, які надійшли компанії у вигляді премій зі страхування життя. На цю норму прибутковості, передбачувану при розрахунках страхового тарифу, може зменшуватися розмір страхової премії, що її сплачує страхувальник. Якщо ж такого зменшення не відбувається, то страховик зобов'язаний нарахову­вати певні відсотки на суму отриманих від страхувальника стра­хових премій. Тобто страхувальник залучається до участі у при­бутку, який утворюється в результаті інвестування й розміщення коштів страхових резервів зі страхування життя. Безперечне і повне повернення страхувальникові (застрахованому, його правонаступникам) внесеної суми премій плюс додатковий дохід у вигляді відсотків річних саме і означає ту інвестицій­ну складову, якою вирізняються договори страхування жит­тя і якої немає в інших договорах страхування.

Друга група договорів — це ті договори, які обслуговують потреби виключно у страховому захисті, не торкаючись інвести­ційних інтересів страхувальників. Прикладом подібних договорів є договори страхування нерухомого майна, засобів транспорту, фінансово-кредитних ризиків тощо. Вони об'єднуються поняттям — «не-життя», або «загальне страхування». В українській практиці, термін «не-життя», як пра­вило, не вживається; зазвичай у такому разі вживають термін «ризиковані види страхування», або «види страхування інші, ніж життя», або ж «загальні види страхування».

Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів страхування життя. Договори загального страхування є короткостроковими. Стандартний тер­мін їх дії — рік (саме з огляду на цей термін обчислюють страхо­ві тарифи для більшості видів загального страхування). Іноді во­ни можуть укладатися навіть на кілька днів, наприклад при страхуванні вантажів — на період транспортування, а при стра­хуванні туристів, що виїздять за кордон, — на період перебуван­ня там. Отже, тут немає змоги протягом тривалого часу нагромаджувати страхові премії. Та й самі страхові премії порівняно з договорами страхування життя мають зовсім інший економічний зміст. Вони, як правило, сплачуються одноразово і становлять невеличкий відсоток від страхової суми. Вони не нагромаджую­ться, не розглядаються страхувальниками як інвестовані кошти і не повертаються страхувальникам по закінченні дії договору страхування. Договори загального страхування, таким чином, призначені лише для забезпечення компенсації збитків внас­лідок страхових подій.

Класифікація з виокремленням двох зазначених груп, незва­жаючи на зовнішню простоту, має дуже велике значення і глибо­кий зміст.

Річ у тім, що фінансове управління компанією, яка здійснює страхування життя, відрізняється від управління компанією, що провадить загальні види страхування. Необхідність збереження довгострокових заощаджень страхувальників за договорами страхування життя висуває до страховиків, що здійснюють таке страхування, особливі вимоги. Для них, як правило, передбачає­ться підвищений розмір статутного капіталу. Установлюється особливий порядок формування страхових резервів, які обчис­люються окремо за кожним договором страхування з викорис­танням методів актуальної математики. Доходи таких компаній у ви­гляді внесків за договорами страхування життя не підлягають оподаткуванню.

Довгостроковий характер зобов'язань за договорами страху­вання життя позначається на характері інвестиційної політики страховика. Він може дозволити собі значну частку довгостроко­вих вкладень у загальному обсязі власних інвестицій. Це стає можливим завдяки тому, що договори страхування життя укла­даються на довгий строк, а обов'язки з виплат страхувальникам, як правило, значно віддалені в часі і, крім того, піддаються до­сить точному прогнозуванню. А компанії, що провадять загальні види страхування (строк дії яких майже завжди не перевищує ро­ку), орієнтовані здебільшого на короткострокові високоліквідні інвестиції. Особливі інвестиційні можливості компаній зі страху­вання життя роблять унікальним їх становище на ринку капіталу: вони чи не єдині фінансові установи (за винятком пенсійних фондів), які задовольняють потреби економіки в дефіцитному капіталі для довгострокових інвестицій.

З огляду на ці розбіжності в більшості країн світу заборонено створювати так звані композитні компанії, які б одночасно здійснювали страхування життя і загальне страхування. У країнах Європейського Союзу, наприклад, така заборона діє з 1982 року. Страховий ринок чітко поділений на ринок страху­вання життя і ринок загального страхування. Відповідним чином будується і статистика.

У нашій країні заборона на створення композитних компаній існує з 1 січня 1997 р. Законодавством України передбачено, що компанії, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування і навпаки.

Іноді практика страхування потребує комплексного страхово­го захисту майнових інтересів страхувальника. Тоді за одним страховим полісом беруться на страхування кілька різнорідних об'єктів на випадок одних і тих самих страхових подій. У цьому разі доцільніше додержувати класифікації не за об'єктами стра­хування, а за родом небезпеки. Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які су­проводжують конкретну діяльність страхувальника. Із цього по­гляду в загальному страхуванні виокремлюють, наприклад, авто­транспортне страхування, морське та авіаційне страхування, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо.

Як приклад використання класифікації за родом небезпек мо­жна навести вимогу Директиви Комісії Європейського союзу 92/49/СЕЕ, згідно з якою країни — члени цієї організації зо­бов'язані формувати відповідну статистику з таким групуванням видів" загального страхування: страхування від нещасних випадків та на випадок хвороби; автотранспортне страхування (за ви­нятком відповідальності перевізника); страхування майна від во­гню та стихійного лиха; авіаційне, морське та транспортне стра­хування; страхування загальної цивільної відповідальності; страхування кредитів та поручительств; інші види.

Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямовується страховий захист. Класифікація за об'єктами страхування перед­бачає виокремлення трьох галузей:

* особистого страхування (об'єкти — життя, здоров'я і праце­здатність страхувальників або застрахованих);

* майнового страхування (об'єкти — майно в різних його ви­дах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, до­ходи);

* страхування відповідальності (об'єкт — відповідальність за шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю, майну тре­тьої особи).

Ця класифікація довгий час була основною в теорії і практиці вітчизняного страхування. Не втратила вона свого значення і те­пер, хоча застосовується, здебільшого, у теоретичному аспекті. Об'єкт страхування є вирішальним фактором, від якого залежить характер договору страхування і його основні умови: страхова сума, перелік страхових випадків (обсяг страхової відповідально­сті), страхова премія, франшиза, термін дії договору, винятки, обмеження і т. ін.

Класифікація за юридичними ознаками, як і за економічни­ми, передбачає кілька підходів. Насамперед це — виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами.

Іноді існує потреба у класифікації за формою організації (юридичним статусом) страховика. Така класифікація викорис­товується переважно з метою забезпечення державного регулю­вання страхової діяльності (видача ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку в інституційному і територіаль­ному аспекті. У цьому плані можна виокремити страхування коме­рційне (в Україні, згідно з чинним законодавством, його здійсню­ють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типу, повних, командитних товариств, това­риств з додатковою відповідальністю; в інших країнах комерційне страхування здійснюють також приватні страхові компанії"), взаєм­не (його здійснюють товариства взаємного страхування), держав­не (його здійснюють спеціалізовані державні страхові організації).

Класифікація за юридичними ознаками передбачає можли­вість застосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення страхування. За цією ознакою страхування поділяють на обов'язкове і добровільне. Більшість договорів страхування укладається на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування. Водночас і страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Проте в деяких випад­ках, коли йдеться про потреби суспільства в цілому, ступінь сво­боди страхувальника і страховика суттєво обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з'являється обов'язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов'язку взяти ризик на страхування. Ідеться про обов'язкове страхування, яке встанов­люється відповідними законодавчими актами. В Україні існують 34 види обов'язкового страхування, їх перелік визначений у стат­ті 7 Закону України «Про страхування».

Діяльність страхових компаній істотно відрізняється від інших видів підприємницької діяльності. Основною відмінністю страхового бізнесу є прагнення страхової компанії приймати на себе ризики різних суб'єктів господарювання. При цьому найбільш важливим аспектом ведення страхового бізнесу є здатність компанії об'єктивно оцінювати і керувати ризиками. Існує безпосередній зв'язок між ризиками, прийнятими страховою компанією (страховими ризиками), і ризиками властиві веденню страхової діяльності.

У багатьох країнах світу страхова справа розглядається як окрема галузь економічної діяльності. До неї входять різноманіт­ні за формами власності, видами страхування організації-страховики, посередницькі та інформаційно-консультаційні структу­ри. Головне місце у страховій галузі належить страховикам.

Страховик — це організація, котра згідно з отриманою лі­цензією бере на себе за певну плату зобов'язання у разі на­стання страхового випадку відшкодувати страхувальникові чи особам, яких він назвав, завданий збиток або виплатити страхову суму (додаток 1).

Сукупність страховиків, що функціонують у певному еконо­мічному середовищі, утворює страхову систему, її головне за­вдання — надання страхових послуг.

За формою власності страховики можуть бути державними і приватними.

За характером роботи страховим поділяються на три групи:

такі, що страхують життя;

здійснюють інші види страху­вання;

надають виключно перестрахувальні послуги.

Державні (публічні) страховики створюються, як правило, від імені Уряду, який ними й керує.

Серед приватних страховиків у світовій практиці є індивіду­альні особи, акціонерні та інші страхові товариства. Співвідно­шення між державними і приватними формами страховиків за­лежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави.

Страховий бізнес за зразком корпорації Ллойд лише умовно можна вважати індивідуальним. По суті, це великі групи фізич­них осіб, належних до певних синдикатів, які, у свою чергу, ді­ють на страховому ринку переважно за принципом співстрахування. Створення страховиків такого типу значного поширення не набуло. Ллойд також переживає пору великих змін. Нині Ллойд іде на зближення з асоційованими компаніями. Уже тепер тут поряд із членами, які несуть повну відповідальність за на­слідки страхування, є багато осіб, у тому числі й юридичних, ко­трі вступають до синдикатів Ллойда на засадах обмеженої відпо­відальності.

Тепер Ллойд ретельно вибудовує новий імідж — рідше згадує про трьохсотрічні традиції і більше наголошує на зусиллях, яких корпорація докладає, щоб відповідати сучасним вимогам.

В Україні страховиками визнаються юридичні особи, утворе­ні у формі акціонерних, повних, командитних товариств або то­вариств з додатковою відповідальністю.

У переліку дозволених в Україні форм страхових організацій немає товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Відомо, що такі підприємницькі структури дуже поширені в малому і се­редньому бізнесі. Власники в разі будь-якої небезпеки несуть відповідальність за борги фірми лише в межах зроблених внесків до статутного фонду. Умови створення зазначених товариств за­хищають від проникнення в їхню справу небажаних учасників. Поряд з позитивними існують і численні негативні особливості ТОВ, зокрема малі можливості збільшення статутного капіталу, труднощі контролю за діяльністю товариств, що особливо важ­ливо у сфері страхових послуг. Інколи прихильники впроваджен­ня ТОВ у страхову справу посилаються на зарубіжний цілковито, мовляв, позитивний досвід. Але це хибна думка. Наприклад, у Великій Британії поняття товариства різко відрізняється від нашого. Англійські товариства можуть і не мати статусу юри­дичної особи. До страховиків тут відносять лише ті підприєм­ницькі структури, що створені на підставі Акту про страхові компанії. Та й обмежена відповідальність тлумачиться ширше. До компаній з обмеженою відповідальністю відносять і акціо­нерні товариства.

В Україні поняття «товариство» та «компанія» нерідко отото­жнюють, не розрізнюючи на практиці страхових товариств і страхових компаній. Проте насправді не кожного страховика можна вважати товариством. Не всі страховики набирають ви­гляду страхової компанії. Товариства, як правило, не створюють­ся тоді, коли власником є виключно держава. Водночас у бага­тьох країнах до компаній не включають поширені там товариства взаємного страхування (ТВС).

Головна відмінність між ТВС і компанією полягає в тому, що компанія завжди має на меті отримання комерційного результату — прибутку.

Страхова компанія — це юридична оформлена одиниця під­приємницької діяльності, яка бере на себе зобов'язання страхо­вика і має на це відповідну ліцензію.

В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять компанії у вигляді акціонерних товариств.

У самій основі акціонерного товариства закладені переваги цього виду компанії. Акціонерна форма нагромадження статут­ного капіталу дає змогу залучати до страхової індустрії багатьох юридичних і фізичних осіб, зацікавлених вигідно розмістити свої інвестиції. Страхова індустрія за умови обґрунтованого державного регулювання має всі можливості для отримання прибутку на одини­цю акціонерного капіталу на рівні, не нижчому від середнього за всіма галузями бізнесу. У разі несприятливих наслідків діяльності конкретного страховика втрата відносно невеликих внесків до ком­панії не потягне за собою банкрутства самих акціонерів.

Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. В Україні у страховій індустрії переважають акціонерні товарис­тва закритого типу. Це пояснюється кількома мотивами.

По-перше, створення відкритих акціонерних товариств тривалий час стримувалося низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика і відсутністю розвиненого ринку цінних паперів.

По-друге, як уже зазначалося, українське законодавство не пе­редбачає можливості створення страхової компанії у вигляді ТОВ.

По-третє, статус закритого товариства дає змогу контролюва­ти поширення акцій серед певної категорії учасників страхової компанії, що може відповідати інтересам засновників.

По-четверте, процедура створення закритого акціонерного това­риства істотно спрощена, що дає змогу економити час і кошти.

Перспективнішими для страхової індустрії є відкриті акціоне­рні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого не схильні до активної участі в керів­ництві компанією. Залучати кошти таких осіб удається завдяки продажу компаніями акцій на фондовому ринку. Нині вживають­ся заходи щодо збільшення статутного фонду, стимулювання й прискорення організаційного оформлення продажу і купівлі ак­цій та інших цінних паперів. Тому є всі підстави очікувати, що акціонерні товариства відкритого типу незабаром посядуть і утримуватимуть провідне місце на страховому ринку.

Порядок створення нових або реорганізації існуючих страхо­вих компаній регулюється як загальними законами (про підприє­мницьку діяльність, реєстрацію та ліцензування юридичних осіб, виконання грошово-валютних операцій, рух цінних паперів і т. ін.), так і законодавством, що стосується особливостей страхової діяльності.

Процес створення страхової компанії можна поділити на два етапи: формування юридичної особи і надання їй статусу страхо­вика. Безперечно, ці етапи тісно взаємозв'язані, що відбивається в установчих документах, розмірі статутного фонду, визначенні сфер діяльності тощо.

Юридичні особи (крім банків) мають бути зареєстровані в адмі­ністраціях за місцем розташування. Компанія, котра отримала реєс­траційне посвідчення як підприємницька структура, може виконува­ти певні фінансові операції, пов'язані з формуванням статутного фонду, підготовкою офісу, розміщенням тимчасово вільних грошо­вих коштів. Але на цьому етапі компанія ще не є страховиком. Вона набуває такого статусу тільки після внесення її до Державного реєс­тру страховиків та видачі їй ліцензії на право здійснення певних ви­дів страхування.

Страхування ґрунтується на певних специфічних принципах. До них, насамперед, належать:

• конкурентність;

• страховий ризик;

• страховий інтерес;

• максимальна сумлінність;

• відшкодування в межах реально завданих збитків;

• франшиза;

• суброгація;

• контрибуція;

• співстрахування і перестрахування;

• диверсифікація.

І		ІІ		ІІІ				ІV
Визначення ризиків, що погрожують об’єкту страхування та вибір способу захисту від них		Вибір виду страхування		Аналіз ризику (діагностика)				Оцінка ризику
-		конс		р-м				р-м
V		VІ			VІІ
Узгодження умов страхування Визначення доцільності: перестрахувального захисту здійснення превентивних заходів		Підготовка договору страхування та його підписання				Внесення страхової премії згідно умов договору
стр/ р-м		стр / р-м				-
VІІІ
Поточний контроль за ризиком/превентивні заходи
р-м
	ІХ		Х				ХІ
Страховий випадок	Врегулювання збитків експертиза розслідування збір додаткової інформації		Розрахунок страхових відшкодувань та їх виплата				Застосу-вання права регресу
	р-м / стр		стр /р-м				стр / р-м

Рис. 1.1 Схема “ланцюжка” процесу страхування

1.2. Суть та види діяльності страхових компаній

Страхова діяльність належить до сфери фінансових послуг.

Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що на відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім уже компенсує їх за рахунок виручки від реалізації, страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, пов'язані з компенсацією збитків за укладеними страховими угодами.

Така своєрідна «плата наперед» дозволяє страховикові накопичувати значні фінансові ресурси і виконувати активну роль на ринку капіталу, оскільки акумульовані кошти потребують ефективного управління (додаток 2).

Двоїстий характер діяльності страховика (одночасне здійснення страхової та інвестиційної діяльності) зумовлює специфіку його доходів (додаток 2).

Доходи страховика можна поділити на три великі групи:

доходи від основної, тобто страхової діяльності (всі надходження на користь страховика, пов'язані з проведенням страхування і перестрахування);

доходи від інвестиційної та фінансової діяльності, тобто пов'язані з інвестуванням і розміщенням тимчасово вільних коштів (як власних, так і коштів страхових резервів);

інші доходи, тобто ті, які не належать ні до страхових, ні до інвестиційних доходів, але часом з'являються у страховика у процесі його звичайної господарської діяльності і надзвичайних подій.

Доходи від страхової діяльності є, так би мовити, первинними доходами страхової компанії. Саме на залучення цих доходів розраховує страховик, з'являючись на страховому ринку і пропонуючи страхові послуги за певну плату.

Платою за страхування є страхова премія, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором страхування. Тільки після сплати страхувальником страхової премії (або першого платежу страхової премії, коли вона сплачується в кілька строків) договір страхування набирає чинності, якщо інше не передбачено угодою сторін. Своєчасне внесення страхових премій — один з найважливіших обов'язків страхувальника щодо страховика. Саме надходження страхової премії приводить у дію механізм страхового захисту.

Страхувальники мають право сплачувати страхові премії як готівкою, так і безготівковим шляхом. Страхові премії на території нашої країни сплачуються лише валютою України за винятком тих випадків, коли страхувальником є нерезидент. Він може сплачувати премію як валютою України, так і іноземною вільно конвертованою валютою.

Термін «страхова премія» — загальноприйнятий у світовій практиці. У практиці українських страховиків і в українському законодавстві частіше використовується термін «страховий платіж» або «страховий внесок». Усе це — синоніми. Але за радянських часів у практиці Держстраху СРСР термін «страхова премія» не використовувався. Плата за страховку за договорами страхування життя мала назву «страховий внесок», що підкреслювало зворотний характер сплачуваних коштів. Плата за страховку в загальних видах страхування мала назву «страховий платіж». Використання перелічених термінів зберігається і досі, хоча слід зазначити, що інтеграція у світовий страховий ринок потребує додержання певних стандартів, зокрема й у визначенні понять. З огляду на це вважається за доцільніше вживати термін «страхова премія».

Страхова сума — «кількісний» чинник, від якого залежить відповідальність страховика, тобто обсяг його ризику і, відповідно, розмір страхової премії. Роль «якісного» чинника відіграє страховий тариф: його розмір залежить від переліку подій, на випадок яких відбувається страхування; ступеня ризику згідно з фізичними властивостями об'єкта страхування; терміну дії договору тощо. Тобто страховий тариф відбиває індивідуальні характеристики кожного конкретного договору страхування. Страховий тариф — це ставка страхової премії з одиниці страхової суми або з вартості об'єкта страхування (тобто з повної страхової суми) за визначений період страхування.

У практиці українських страховиків найбільш поширеним є встановлення ставки премії у відсотках. Для західних компаній більш звичним є встановлення ставки премії у грошовому вираженні.

Страхові тарифи (або максимальний їх розмір) з обов'язкових видів страхування встановлюються відповідними законодавчими актами. Страхові тарифи з добровільних видів розробляються страховиками самостійно і потім затверджуються державним наглядовим органом у сфері страхування при розгляді питання про видачу ліцензії на проведення відповідного виду страхування.

Враховуючи те, що стандартним строком дії більшості договорів страхування є рік, страхові тарифи також розробляються з огляду на цей період. Коли договір укладається на строк менш як рік, певним чином зменшується і страховий тариф. Як правило, це зменшення буває не пропорційним, а регресивним. Так страховик намагається стимулювати страхувальника укладати договори на довший термін.

Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що страхових премій, обчислених на основі цих тарифів, має бути достатньо, аби, по-перше, він міг виконати свої зобов'язання перед страхувальниками з конкретних видів страхування (тобто провести виплати), а по-друге — покрити витрати на утримання страхової компанії і дістати прибуток. Тому повний страховий тариф (брутто-тариф) включає в себе дві невіддільні частини: нетто-тариф і навантаження. Структуру страхового тарифу унаочнює рис. 2.1.

При розрахунках тарифів спочатку обчислюється нетто-тариф. Саме він забезпечує формування страхового фонду для майбутніх виплат. Тому рівень нетто-тарифу має бути визначений якомога точніше. Якщо нетто-тариф занижений, то страхових премій, зібраних страховиком на базі цього тарифу, не вистачить для покриття ймовірних збитків страхувальників.

Рис. 2. 1. Структура страхового тарифу

Після визначення нетто-тарифу обчислюється навантаження. Необхідність навантаження випливає з того, що страховикові, як і будь-якому суб'єктові підприємницької діяльності, потрібні кошти, які він міг би спрямувати на утримання компанії (у страхуванні традиційно використовується термін «на ведення справи»), включаючи оплату послуг страхових посередників. Крім того, страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, створюється з метою отримання прибутку. Якщо страхові премії надходитимуть страховикові лише на базі нетто-тарифу, то перелічені потреби не матимуть фінансового покриття. У забезпеченні цього фінансового покриття і полягає значення навантаження.

Структура страхового тарифу з погляду співвідношення між нетто-тарифом і навантаженням, включаючи ведення справи і прибуток, не однакова для різних видів страхування. Існують «дорожчі» і «дешевші» види страхування залежно від того, скільки коштів витрачає страховик на укладання договорів страхування і їх обслуговування. «Дорогі» види страхування характеризуються вищою часткою витрат на ведення справи у структурі страхового тарифу. У вітчизняній практиці більших витрат потребує надання страхових послуг населенню. Відносні витрати на укладання та обслуговування договорів страхування тут, як правило, значно вищі, ніж аналогічні витрати при роботі страховика з юридичними особами. Це значною мірою впливає на уподобання страхових компаній у виборі клієнтів, оскільки страхувати корпоративних клієнтів видається вигіднішим.

Якщо нетто-тариф обчислюється спеціалістами з використанням математичних методів на базі теорії ймовірності, то навантаження визначається емпіричним шляхом, з урахуванням фактичних розмірів витрат на ведення справи, що склалися за попередній період. Витрати на ведення справи можна вважати «умовно-постійними витратами» (якщо страховик проводить нормальну, звичну діяльність), їх обсяг може бути орієнтиром при плануванні відповідних обсягів надходжень страхових премій для покриття цих витрат. Прибуток у структурі тарифу планується з огляду на середній рівень тарифів на даний вид страхових послуг, а також на обчислені раніше нетто-тариф і витрати на ведення справи.

Якщо страхова компанія матиме на меті отримати дуже великий прибуток від проведення того чи іншого виду страхування, вона змушена буде встановити тарифи на рівні, вищому за середній. У такому разі вона, скоріш за все, не отримає не тільки прибутків, а й взагалі доходів у вигляді страхових премій, оскільки страхувальники не платитимуть занадто високу плату за той вид страхування, який у інших страховиків коштує дешевше. Більш того, страхова компанія втратить двічі, адже за відсутності надходжень страхових премій вона позбавляється можливості використовувати відповідні кошти для отримання інвестиційного доходу. Отже, страхові тарифи, як і ціни на будь-які інші товари і послуги, регулюються попитом і пропозицією.

Зауважимо, що для українських страховиків характерним є потяг до завищення страхових тарифів. Причому це завищення формується під впливом усіх складових тарифної ставки, а особливо — витрат на ведення справи і прибутку. У ряді випадків ці структурні компоненти тарифу дорівнюють 40 і навіть 50 відсотків брутто-ставки, що не можна вважати нормальним. Адже при цьому порушується принцип еквівалентності у взаємовідносинах страховика зі страхувальником, страхувальник переплачує за страхування майже вдвічі.

У Західних країнах існує протилежна проблема. Конкурентна боротьба спонукає страховиків дедалі зменшувати ставки страхових премій. Іноді страховики взагалі не планують отримання прибутку від страхової діяльності; витрати на ведення справи покривають за рахунок інвестиційних надходжень, страхова премія встановлюється на рівні нетто-премії, а часом навіть і нижче. Занижені страхові премії використовуються як засіб залучення клієнтів. Але слід зазначити, що цей засіб вкрай небезпечний, бо таким чином страхова компанія позбавляє себе можливості сформувати адекватний страховий фонд, тобто нагромадити об'єктивно необхідні кошти для виконання зобов'язань перед страхувальниками. Погіршується фінансовий стан компанії, опиняється під загрозою її платоспроможність. Через це в багатьох Західних країнах органи нагляду за страховою діяльністю ретельно контролюють рівень страхових тарифів з метою недопущення використання страховиками свідомо низьких, демпінгових тарифів.

Зауважимо, проте, що в ряді випадків установлення ставок премій, нижчих за рівень нетто-премії, є цілком прийнятним. Тут ідеться про своєрідну «винагороду» страховикові, який проводить активну інвестиційну політику, має стабільні та значні інвестиційні доходи при збалансованому страховому портфелі і відносно низьких витратах на ведення справи. У цьому разі існує певна можливість знижувати ставку премії до рівня нетто-премії і нижче з урахуванням гарантії покриття дефіциту страхового фонду за рахунок вільних резервів і фінансових надходжень з інших джерел.

Якщо структуру тарифної ставки з добровільних видів страхування визначає сам страховик, то при проведенні обов'язкових видів страхування тут існують певні обмеження. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1994 року за № 358 «Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування» встановлено, що розрахунки тарифів з обов'язкового страхування в нашій країні провадяться із застосуванням нормативу витрат на ведення страхової справи як складової тарифу. При цьому норматив витрат на ведення страхової справи не повинен перевищувати:

* з обов'язкового державного страхування — 6 % розміру тарифу;

* з обов'язкового особистого страхування — 15 % розміру тарифу;

* з обов'язкового страхування майна та відповідальності — 20 % розміру тарифу.

Ці обмеження покликані стримати зростання цін на страхові послуги хоча б у сфері обов'язкового страхування. Адже головним чинником зростання обсягів страхових премій, що їх мобілізують страховики, має бути не занадто висока ціна, а збільшення кількості договорів страхування, розширення сфери діяльності. На цій основі збільшуватиметься «сукупна страхова сума» з розрахунку на кожний окремий вид страхування і при використанні навіть досить низьких тарифів доходи страхових компаній у вигляді премій зростатимуть.

Крім страхових премій (свого найважливішого первинного доходу), страховик може отримувати також інші види доходів, які, згідно із чинним законодавством, належать до доходів від страхової діяльності (так звані інші операційні доходи).

Якщо страхова компанія має договори перестрахування і виступає як прямий страховик (цедент), вона може одержувати від перестраховика доходи у вигляді комісійних винагород за передачу ризиків у перестрахування. Економічна виправданість цих доходів полягає у природі перестрахування. Справи з клієнтом веде прямий страховик. Він укладає зі страхувальником страховий договір; у повному обсязі, згідно з цим договором, несе перед ним відповідальність щодо компенсації збитків. Страхувальникові може бути зовсім невідома подальша доля його страхового ризику: перестрахований він чи ні, хто саме виконує функції перестраховика.

Передаючи ризики у перестрахування і відраховуючи за це перестраховикові певну частину отриманої страхової премії, прямий страховик неначе відіграє тут роль посередника, який несе всі витрати, пов'язані з укладанням договору страхування, і надає можливість перестраховикові одержати додатковий дохід у вигляді певної частини страхової премії. Саме за це перестраховик сплачує цедентові комісійну винагороду. Розмір цієї комісії встановлюється звичайно у відсотках від сум страхових премій, що передаються. Він заздалегідь визначається сторонами в угоді про перестрахування.

При настанні страхової події з об'єктом, що був перестрахований, прямий страховик у повному обсязі сплачує відшкодування, а перестраховик компенсує йому свою частину у відшкодуванні збитків у сумі згідно з перестраховою угодою. Це ще один вид доходів від страхової діяльності: частка від страхових сум І страхових відшкодувань, сплачена перестраховиками.

Іноді система проведення деяких видів страхування потребує створення централізованих страхових резервних фондів. Прикладом може бути обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Цю діяльність усередині країни та за її межами координує Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), яке забезпечує формування за рахунок внесків страхових компаній-членів МТСБУ двох централізо­ваних страхових резервних фондів: фонду страхових гарантій (для забезпечення врегулювання претензій за договорами страху­вання цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів за межами країни) і фонду допомоги потерпілим у дорожньо-транспортних пригодах (для забезпечення відповіднихί потреб всередині країни).

Усі компанії, що є повними членами Моторного бюро, мають. сплачувати щомісячні внески в обидва ці фонди за встановленими Урядом нормативами відрахувань від страхових премій, що· надходять зі страхування цивільної відповідальності власників; транспортних засобів в Україні та за її межами. Асоційовані члени Моторного бюро сплачують внески лише до фонду допомоги потерпілим в дорожньо-транспортних пригодах.

Результатом взаємних розрахунків між страховиками і МТСБУ може бути повернення певному страховикові коштів із зазначених фондів. Повернені суми із централізованих страхових резервних фондів також вважаються доходом від страхової діяль­ності.

І, нарешті, останній вид доходів від страхової діяльності, який віднесений до цієї категорії доходів чинним законодавством. Це повернені суми технічних резервів, інших, ніж: резерв незароблених премій. Прикладом може служити повернення сум з резерву збитків.

Про повернені з цього резерву суми може йтися в разі, коли на підставі заяви страхувальника про страхову подію до резерву збитків була спрямована певна сума грошей з метою подальшого їх використання для компенсації збитків страхувальникові. Скажімо, у процесі з'ясування причин і обчислення точнішого розмі­ру збитків сума фактичної виплати виявилася дещо меншою, ніж та, що була попередньо зарезервована. Різниця між зарезервованою сумою і сумою, фактично сплаченою страхувальникові, і являтиме собою повернені суми з резерву збитків та розглядатиметься як іще один вид доходів від страхової діяльності.

Усі види доходів, що їх отримує страхова компанія від прове­дення страхових операцій, а саме: страхові премії за договорами страхування і перестраховування; комісійні винагороди за передання ризиків у перестрахування; частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками; повернені суми із централізованих страхових резервних фондів; повернені. суми технічних резервів, Інших, ніж резерв незароблених премій, - це доходи страховика від його основної діяльності (звичайної операційної діяльності).

Крім цих доходів, страховик має доходи від інвестиційної та фінансової діяльності(доходи від інвестування і розміщення тимчасово вільних власних коштів і тимчасово вільних коштів страхових резервів). Ці доходи є похідними від первинних доходів страховика (страхових премій). Збираючи страхові премії, нагромаджуючи доходи від страхової діяльності, страховик має змогу протягом певного періоду розпоряджатися коштами, отриманими від страхувальників, інвестувати їх у різноманітні сфери.

У країнах з розвиненим страховим ринком страховики виступають одними з найзначніших інвесторів. При цьому ряд західних економістів схильні розглядати страхові компанії як інституційних інвесторів, провідною функцією яких в економіці ринкового типу є залучення капіталу за допомогою страхування, а власне надання страхових послуг вважають другорядною функцією, лише засобом для здійснення мети нагромадження коштів. Нерідко буває так, що за підсумками фінансового року страхова компанія має збитки від своєї основної, тобто страхової, діяльності, і покриває їх за рахунок прибутків від інвестиційної та фінансової діяльності.

Свобода дії страховика у сфері інвестиційної та фінансової діяльності безпосередньо пов'язана з джерелом походження коштів, що використовуються для інвестування. Страховик має в розпорядженні дві групи коштів:

по-перше — власні кошти у вигляді статутного фонду (капіталу), спеціальних і резервних (за винятком страхових) фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку;

по-друге, залучені кошти у вигляді страхових резервів.

Інвестування коштів, що належать до першої групи, законодавче не регламентується і здійснюється страховиком на власний розсуд. Виняток становить статутний фонд. Так, Закон України «Про страхування» вимагає формування статутного фонду новоствореного страховика або збільшення статутного фонду вже діючого страховика за рахунок внесків виключно у грошовій формі. Єдиним винятком з цього правила є внески до статутного фонду страховика у вигляді цінних паперів, що випускаються Державою. Закон допускає такі внески у межах 25 % загального розміру статутного фонду. Таким чином, ідеться про непряме спонукання вкладати до 25 % статутного фонду саме в цінні па­пери, що випускаються державою. Обмеження загального розмі­ру внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України (не більш як 30 % його власного статутного фонду, у то­му числі внесок до статутного фонду окремого страховика — не більш як 10 %) означає регулювання фінансових вкладень у корпоративні права. Заборона формувати статутний фонд нематеріальними активами виключає можливості вкладання його коштів у ці види активів.

Інвестування коштів страхових резервів жорстко регламентується. Тим самим регламентуються можливості отримання певних видів доходів. Регламентування пов'язане з тим, що ці кошти не є власністю страховика, тому розпоряджатись ними він повинен особливо обережно. Обсяг цих коштів відповідає обсягу страхових зобов'язань компанії. Щоб у будь-який момент мати змогу виконати свої зобов'язання перед страхувальниками, страховик повинен тримати кошти страхових резервів у диверсифікованих, прибуткових, надійних активах, які характеризуються достатньо високим рівнем ліквідності.

Страхова компанія, згідно із законодавством, має право робити за рахунок коштів страхових резервів як капітальні, так і фінансові інвестиції. Проте можливості капітальних інвестицій обмежуються правом придбання нерухомого майна. Інші види капітальних інвестицій для розміщення коштів страхових резервів законодавством України не передбачаються. Значно різноманітнішими є можливості страховика відносно фінансових інвестицій. Проте ці інвестиції, якщо йдеться про кошти страхових резервів, мають бути не прямими, а портфельними. Це означає, що страховик не має права вкладати кошти страхових резервів безпосередньо у статутні фонди юридичних осіб в обмін на корпоративні права, емітовані такими юридичними особами. Він має право здійснювати лише портфельні інвестиції, тобто вкладати кошти в придбання цінних паперів.

Зважаючи на те, що обмеження в інвестуванні і розміщенні тимчасово вільних коштів поширюються, в основному, лише на кошти страхових резервів, можна виокремити такі доходи страховика від цих операцій:

відсотки, що їх нараховує банк на суми залишку коштів на розрахунковому рахунку;

відсотки від розміщення коштів на депозитних вкладах у банку;

відсотки за облігаціями;

дивіденди за акціями;

участь у прибутку перестраховиків (зважаючи на наявні права вимоги, пов'язані з формуванням технічних резервів);

участь у прибутку юридичних осіб, у складі засновників яких перебуває страхова компанія, тобто доходи від реалізації корпоративних прав;

відсотки, сплачені страховикові за надання довгострокових інвестиційних кредитів, включаючи довгострокове кредитування житлового будівництва (законодавство дозволяє використовувати із зазначеною метою кошти резервів зі страхування життя).

Розвиток фондового ринку в Україні супроводжуватиметься розширенням можливостей страховиків щодо проведення їхньої інвестиційної політики.

Третя група доходів страховика — інші операційні доходи від звичайної діяльності та надзвичайних подій. Такі доходи не мають якихось особливостей, пов'язаних зі специфікою страхування. Вони такі самі, як аналогічні доходи інших суб'єктів підприємницької діяльності. Іншими доходами страховика є, наприклад, доходи від здавання майна в оренду (оперативний або фінансовий лізинг); доходи у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду; доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів (послуг); доходи від індексації та передання (продажу, обліку та інших видів відчуження) основних фондів і нематеріальних активів; доходи від врегулювання безнадійної заборгованості; доходи від реалізації прав регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток; доходи від надання консультаційних послуг; штрафи, пені, інші доходи.

Перелічені доходи, зрозуміло, не відіграють такої значної ролі, як доходи від страхової та інвестиційної діяльності. Проте доходи, наприклад, від реалізованих прав регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток, часом можуть бути досить вагомими і становити значні суми. Значними можуть також бути доходи від операцій лізингу (оренди), якщо в структурі активів страхової компанії значне місце посідають активи, здатні приносити такі доходи.

Витрати страхової компанії, так само, як і доходи, пов'язані із двоїстим характером її діяльності. Виокремлюють витрати на проведення страхових операцій (саме вони формують собівартість страхової послуги) і витрати на проведення інших операцій (витрати, що супроводжують одержання доходів від інвестиційної та фінансової діяльності, а також інших його доходів від звичайної діяльності та надзвичайних операцій).

Понад 90 % загальної суми витрат страхової компанії припадає, безперечно, на «страхові» витрати. Ці витрати дуже неоднорідні. Усю їх сукупність можна за економічним змістом поділити на три великі групи:

1) виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування й перестрахування;

2) витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;

3) витрати на утримання страхової компанії.

Дві останні групи витрат можна об'єднати поняттям «витрати на ведення справи».

Найвагоміша стаття витрат страховика — виплати страхових сум та страхових відшкодувань.

Згідно із Законом України «Про страхування», страхове відшкодування — це грошова сума, яка виплачується страховиком за умовами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Що стосується особистого страхування, то виплату за умовами такого страхування у вітчизняному страхуванні називають не «страховим відшкодуванням», а «страховою сумою». Використання неоднакових термінів пов'язане з тим, що коли йдеться про відшкодування, то звичайно під ним розуміють компенсацію матеріальних збитків, які мають грошову оцінку. Що ж до шкоди, заподіяної здоров'ю людини, або втрати нею життя, то такі збитки не можна оцінити у грошовій формі. Тому йдеться тут не про компенсацію страховиком матеріальних збитків, а про виплату при настанні страхової події страхової суми або її частини згідно з умовами договору страхування. Тобто ця виплата має швидше характер фінансової допомоги застрахованому або його родині, аніж відшкодування збитків, як у майновому страхуванні та страхуванні відповідальності. Тому й називається вона не «страховим відшкодуванням», а «страховою сумою».

Наступна група витрат страховика — витрати на обслуговування процесу страхування і перестраховування. У практиці західних страхових компаній ці витрати поділяють на аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні.

Аквізиційні витрати — це витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників, укладанням нових договорів страхування. Вони можуть включати оплату послуг із розробки умов, правил страхування та проведення актуарних розрахунків; комісійну винагороду страховим посередникам (брокерам, агентам) за укладання й обслуговування договорів страхування; відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки, пов'язані з виконанням їхніх обов'язків; оплату послуг спеціалістів, які оцінюють прийняті на страхування ризики; витрати на виготовлення бланків страхової документації; витрати на рекламу і т. ін.

Інкасаційні витрати — це витрати, пов'язані з обслуговуванням готівкового обігу страхових премій: на оплату праці службовців компанії, які забезпечують отримання страхових премій у готівковій формі; витрати на виготовлення бланків квитанцій і відомостей щодо прийому страхових премій; на оплату банківських послуг, пов'язаних з інкасацією страхових премій.

Ліквідаційні витрати — це витрати, пов'язані з урегулюванням збитків. Вони включають оплату послуг спеціалістів зі з'ясування причин і визначення розміру збитків, завданих об'єктам страхування; витрати на нагромадження відповідної інформації; оплату банківських послуг, пов'язаних зі здійсненням виплат страхового відшкодування; витрати на проїзд аварійного комісара та експертів до місця страхової події і назад; судові витрати; поштово-телеграфні витрати з даного страхового випадку; відрахування в резерв збитків тощо.

Зазначені витрати разом із страховими виплатами — це специфічні витрати. Саме вони відрізняють витрати страховика від витрат інших суб'єктів господарювання.

Остання група витрат — витрати на утримання страхової компанії — це такі самі адміністративно-управлінські витрати, які має будь-який господарюючий суб'єкт. Вони включають заробітну плату персоналу компанії (основну і додаткову) з нарахуваннями, плату за оренду приміщення, оплату комунальних послуг, послуг зв'язку; витрати на придбання канцелярських і господарських товарів, рекламу, відрядження, утримання й обслуговування автотранспорту, амортизаційні відрахування та інші витрати, які, згідно з чинним законодавством, відносять до складу операційних витрат страховика.

З огляду на структуру тарифної ставки зауважимо, що витрати на обслуговування процесу страхування і перестраховування та витрати на утримання страхової компанії, тобто всі витрати на ведення справи, звичайно становлять 20—25 % страхового тарифу, тоді як на виплати страхових сум і страхового відшкодування припадає від 60 до 80 %.

У практиці українських страховиків інкасаційні витрати у складі специфічних витрат страховика не виокремлюються. Закон України «Про страхування» свого часу запровадив такий склад витрат страховика:

• виплати страхових сум та страхових відшкодувань;

• відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

• відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій;

• витрати на проведення страхування (тобто звичайні витрати на утримання фірми і здійснення її основної діяльності).

Окрім витрат, які забезпечують виконання страховиком його основної діяльності (страхування і перестрахування) і на основі яких визначається собівартість страхової послуги, страхова компанія має витрати, пов'язані із забезпеченням інвестиційної та фінансової діяльності, тобто витрати з управління своїми активами та пасивами. Характер цих витрат залежить від конкретних видів та структури активів і пасивів страховика. Здебільшого такі витрати складаються з оплати послуг фінансово-кредитних установ, які діють на ринку цінних паперів. Порівняно з доходами від інвестиційних операцій, ці витрати виглядають досить незначними, проте вони існують. Так само як і витрати, пов'язані з одержанням доходів від іншої звичайної операційної діяльності та надзвичайних операцій. Усі перелічені види витрат страхова компанія бере до уваги при визначенні фінансових результатів своєї діяльності.

Прибуток страхової компанії являє собою фінансовий результат її діяльності за певний звітний період (квартал, півріччя, дев'ять місяців, рік). Фінансовий результат— це вартісна оцінка підсумків господарювання страховика. Він визначається як різниця між доходами і витратами. Фінансовий результат, як правило, має додатний характер, тобто набуває форми прибутку, хоча іноді можуть бути й збитки.

Оскільки страхова компанія проводить не лише основну (страхову), а ще й інвестиційну та фінансову діяльність, прибуток страховика також є підсумком фінансових результатів усіх перелічених видів діяльності.

Прибуток страховика складається з прибутку від страхової діяльності, прибутку від інвестиційної та фінансової діяльності, прибутку від іншої звичайної операційної діяльності та надзвичайних операцій. Найскладнішим є обчислення прибутку від страхової діяльності.

У зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"» прибуток страховиків від страхової діяльності для цілей оподаткування не визначається. Проте це не означає, що він не повинен визначатися взагалі. Адже страховик за будь-яких обставин має точно знати фінансові результати від проведення страхових операцій, щоб контролювати, наскільки ефективно він веде страхову справу; щоб на чітко визначеній основі формувати спеціальні і резервні фонди, вільні резерви; виплачувати дивіденди засновникам та акціонерам; складати фінансову звітність, в якій передбачається висвітлення цього показника. Тобто проблема «страхового прибутку» лишається так само актуальною, як і раніш.

Розглядаючи страховий тариф як ціну за страхову послугу і виходячи зі структури тарифної ставки (див. рис. 2.1.), бачимо, що як і будь-яка ціна, він складається з витрат на надання страхової послуги, тобто собівартості, і прибутку. Прибуток, як правило, планується при розробці тарифів за всіма видами страхування.

Згідно з основною ідеєю страхування нетто-тариф будується на принципі еквівалентності у відносинах між страховиком і страхувальниками, а навантаження має забезпечити страховика коштами для організації і розвитку процесу страхування. Саме тому прибуток планується як складова навантаження. Проте, як бачимо з рис. 2, страхова компанія може отримувати прибуток від страхової діяльності не лише за рахунок цієї складової тарифної ставки. Він може бути отриманий також за рахунок зниження собівартості страхової послуги: по-перше, скороченням видатків на ведення справи, коли управління страховою компанією проводиться більш ефективно, з меншими витратами, ніж передбачалося на етапі розрахунків страхових тарифів; по-друге, у результаті зниження збитковості здійснюваних компанією видів страхування (прибуток може виникати у тому разі, коли страхові операції у звітному періоді були менш збитковими, ніж у середньому за попередні періоди, показники яких використовувались при розрахунках страхових тарифів, тобто коли об'єктивним ходом подій було порушено принцип еквівалентності між сумою зібраних нетто-премій і сумою фактичних виплат страхувальникам).

Рис. 2.1. відбиває, таким чином, джерела прибутку від страхової діяльності, унаочнює механізм формування зазначеного прибутку з огляду страхового тарифу.

З практичної точки зору, згідно з чинним законодавством, прибуток від страхової діяльності можна обчислити за формулою:

ПСД = (ЗП + КП + ВП + ПЦР + ПТР) - (ВС + ВЦР + ВТР + ВВС),

де ЗП — зароблені страхові премії за договорами страхування і перестрахування;

КП — комісійні винагороди за перестрахування;

ВП — частки страхових виплат, сплачені перестраховиками;

ПЦР — повернені суми із централізованих страхових резервних фондів;

ПТР — повернені суми з технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій;

ВС — виплати страхових сум та страхових відшкодувань;

ВЦР — відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

ВТР — відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій;

ВВС — витрати на ведення справи (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати).

Сума в перших дужках виражає передбачені законодавством доходи від страхової діяльності, сума в других дужках — витрати страховика на проведення страхових операцій.

Страхові премії в контексті доходів страховика розглядалися з погляду надходжень від страхувальників на користь страховика певної кількості грошей як плати за страхові послуги. Загальний підхід полягає в тому, що страхові премії мають бути сплачені раніше, ніж виникає зобов'язання страховика зробити страхову виплату. Страхова компанія вправі повністю розпоряджатися всім обсягом отриманих страхових премій, використовуючи ці кошти для поточного інвестування й одержання інвестиційного доходу. Проте коли йдеться про визначення прибутку від страхової діяльності, не вся сума отриманих страхових премій може розглядатися як дохід страховика. Отримана премія має перетворитися у зароблену премію.

Страхування — це вид діяльності, при якому послуга, що надається страховиком (тобто гарантія страхового захисту), має певну тривалість у часі. Через це отриману від страхувальника на початку дії договору страхову премію не можна відразу вважати доходом страховика. Вона перетворюється на дохід поступово, пропорційно до спливання терміну дії договору страхування. Оскільки у більшості договорів страхування ризик рівномірно розподіляється в часі, то є всі підстави вважати, що так само рівномірно зароблятиметься страховою компанією отримана нею страхова премія. Наприклад, страхова компанія уклала зі страхувальником договір страхування строком на один рік і отримала від нього страхову премію в розмірі 1200 грн. Через рік строк дії договору страхування мине, відповідальність страховика перед страхувальником закінчиться і, отже, уся отримана страховиком страхова премія за цим договором стане заробленою. Але поки строк дії договору не скінчився, отримана страхова премія в будь-який момент часу складається з двох частин: тієї, що вже вважається заробленою, і тієї, яку на даний момент заробленою вважати не можна (тобто незароблена премія). Співвідношення між цими частинами пропорційне до часу, який залишився до закінчення строку дії договору страхування. Так, за умовами розглядуваного прикладу (ідеться про те, що договір страхування укладено на рік, тобто на 12 місяців), наприкінці першого місяця з початку дії цього договору страховиком буде реально зароблена 1/12 частина отриманої страхової премії, тобто 100 грн, а решта 1100 грн — це незароблена страхова премія. На цю суму страховик формує резерв незароблених премій, який відбиває обсяг страхових зобов'язань компанії перед даним страхувальником.

Зауважимо, проте, що наведений приклад— це лише схема, яка унаочнює процес перетворення отриманої премії на зароблену. Річ у тім, що страхова компанія має не один договір страхування, а десятки і сотні договорів, строки дії яких не збігаються і не можуть збігатися. Тому визначати зароблену і незароблену страхові премії, виходячи зі строку дії кожного конкретного договору, — дуже важка і копітка робота. На практиці для визначення заробленої і незаробленої премії страховики використовують спеціальні методи.

Як правило, спочатку завжди обчислюється незароблена премія (вона має назву «резерв незаробленої премії»), а далі вже — зароблена. Метод обчислення незаробленої премії українськими страховиками регулюється Законом України «Про страхування». Головна ідея методу полягає ось у чому.

Згідно із Законом України «Про страхування» величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від часток надходжень сум страхових премій з відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх дев'яти місяців (розрахунковий період) і обчислюється в такому порядку:

частки надходжень сум страхових премій за перші три місяці розрахункового періоду множаться на 1/4;

частки надходжень сум страхових премій за наступні три місяці розрахункового періоду множаться на 1/2;

частки надходжень сум страхових премій за останні три місяці розрахункового періоду множаться на 3/4;

одержані добутки додаються.

Здобута сума покаже на певну звітну дату величину резерву незаробленої премії, необхідного для визначення величини заробленої премії. Ця зароблена премія лежить в основі обчислення прибутку від страхової діяльності.

Зароблені страхові премії, відповідно до чинного законодавства, визначаються збільшенням суми надходжень страхових премій протягом звітного періоду на суму незароблених страхових премій на початок звітного періоду і зменшенням отриманого результату на суму незароблених страхових премій на кінець звітного періоду. До суми надходжень страхових премій не включаються частки страхових премій, які були сплачені перестраховикам у звітному періоді за договорами перестрахування. Ідеться, по суті, про коригування надходжень страхових премій за звітний період на суму премій, переданих на користь перестраховиків, і суму збільшення (зменшення) резерву незароблених премій. При цьому, в свою чергу, сума резерву незароблених премій на початок і кінець звітного періоду коригується на відповідні частки перестраховиків у цих резервах. З огляду на сказане суму зароблених страхових премій можна визначити за формулою:

ЗП=(РНППОЧ – ЧППОЧ) + (СП-ПП)-(РНПКІН-ЧПКІН),

де: ЗП — зароблена страхова премія на звітну дату;

РНППОЧ — резерв незароблених премій на початок звітного періоду;

СП — страхові премії, що надійшли у звітному періоді;

ПП — страхові премії, передані перестраховикам;

РНПКІН — резерв незаробленої премії на кінець звітного періоду; ЧППОЧ — частка перестраховика у резерві незароблених премій на початок звітного періоду;

ЧПКІН — частка перестраховика у резерві незароблених премій на кінець звітного періоду.

Зауважимо, що ступінь реальності визначеного фінансового результату (прибутку або збитку) від страхової діяльності значною мірою залежить від того, наскільки точно поділена страхова премія на зароблену і незароблену, тобто наскільки точно обчислені суми резервів незароблених премій та частки перестраховиків у цих резервах. Точність обчислення залежить від методу, яким його виконують. Тому у практиці західних страхових компаній особлива увага приділяється використанню най придатніших методів залежно від характеру діяльності страховика і видів страхування, які він пропонує. З огляду на це зазначимо, що метод, який застосовується українськими страховиками, виглядає занадто приблизним. Він не враховує специфіки окремих видів страхування, терміну дії страхових договорів. А звідси — неможливість визначення достатньо точного фінансового результату від страхових операцій.

Світовий досвід показує, що страховики є важливим джерелом інвестиційного капіталу. По-перше, це пов'язано з інверсією циклу (оскільки отримання страхової премії передує наданню страхової послуги), а по-друге, із розподілом ризику в часі. Тому страховик протягом часу дії договору страхування тимчасово розпоряджається коштами страхувальника, які акумульовані у страхові резерви.

Крім коштів страхових резервів, страховик має у своєму розпорядженні власні кошти у вигляді вкладів засновників, а також спеціальних фондів, які сформовані за рахунок прибутку та суми нерозподіленого прибутку.

Тому кошти страховика, які перебувають у його розпорядженні, є сукупністю ресурсів, за рахунок яких він (страховик) виконує свої зобов'язання при настанні страхового випадку та забезпечує нормальне функціонування компанії. Ці кошти представлені, по-перше, надходженнями страхових премій, по-друге, власними коштами, які можуть використовуватися протягом кількох років.

З огляду на це при інвестуванні таких коштів необхідно враховувати їх структуру, а також оптимальний термін інвестування. Потрібно виходити з того, що резерви є коштами страхувальників і в разі настання страхового випадку мають своєчасно повертатися їм у вигляді страхового відшкодування, яке може бути й більшим порівняно з внесками за надання страхової послуги. Активи страхової компанії мають бути розміщені з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості. Зазначимо, що це й є основні вимоги до управління активами.

Безпечність вкладень активів страхової компанії свідчить про мінімальний інвестиційний ризик, вона може досягатися шляхом диверсифікованості коштів.

Що ж до прибутковості активів страховика, то вона істотна при визначенні загального фінансового результату. Адже іноді в кінці звітного періоду страховик компенсує збитки, пов'язані зі страховою діяльністю, за рахунок прибутку від інвестиційної діяльності. Тому в цілому по компанії може досягатися позитивний фінансовий результат.

Говорячи про ліквідність активів страхових компаній, мають на увазі можливість оперативної конвертації їх у готівкові платіжні кошти, за рахунок яких страховик дістає змогу виконати свої зобов'язання. Особливістю використання принципу ліквідності у страхуванні є те, що вимоги до ліквідності залежать від ризиків страховому портфелі страховика. Якщо страховик здійснює страхування високоризикованих (авіаційне, страхування і т. ін.) видів страхування, йому в короткий термін необхідно буде перетворити свої активи на готівкові кошти. Отже, страховикові з ризикових видів страхування доцільно мати високоліквідні активи.

Але безпечність, прибутковість, ліквідність активів не є взаємозамінюваними характеристиками. Так, за надійними активами (державні цінні папери) маємо низьку прибутковість. Збалансований портфель інвестування досягається за допомогою диверсифікації вкладень. Диверсифікованість — це розподіл інвестиційних коштів між категоріями активів інвестування.

Кошти, які надходять від ризикових видів страхування, перебувають у розпорядженні страховика протягом терміну дії договору страхування, тобто, як правило, до одного року. Максимальний період часу між датою акумулювання коштів у страхові резерви та датою їх використання для страхових виплат становить рік. Але частина коштів може знадобитися в будь-який час для відшкодування збитків за цими договорами страхування. Тому кошти страхових резервів за договорами ризикових видів страхування мають бути інвестовані у високоліквідні, короткострокові активи.

Кошти, акумульовані в резерви коливань збитковості та катастроф, призначаються для забезпечення виконання страховиком своїх зобов'язань за договорами страхування у випадках, коли поточних надходжень страхових премій буде недостатньо. Кошти цих резервів можуть використовуватися не щороку, тому вони мають бути інвестовані в довгострокові активи. Але вони мають бути високоліквідними, коли постане потреба використати їх за призначенням.

Що ж до резервів зі страхування життя, то з огляду на більші терміни дії договорів і виконання зобов'язань здебільшого по закінченні строку дії договору або в обумовлений строк страховики мають можливість інвестувати кошти на триваліший термін та знизити вимоги до ліквідності таких інвестиційних вкладень.

Власні кошти страховика, вільні від зобов'язань, можуть бути вкладені переважно в довгострокові та менш ліквідні види активів.

При інвестуванні коштів слід враховувати їх розмір. Від самого початку діяльності страховика значну частку інвестицій становлять власні кошти, насамперед статутний фонд. У ході діяльності головним джерелом інвестицій стають страхові резерви.

Отже, страховик обирає власну інвестиційну політику, виходячи з видів страхування, терміну та розміру акумульованих коштів. Компанії, які здійснюють страхування життя, на відміну від страховиків, що проводять ризиковані види страхування, довше володіють коштами і можуть інвестувати їх у нерухомість, державні цінні папери та інші довгострокові активи. Для компаній, які здійснюють ризикові види страхування, слід робити акцент на більш ліквідних інвестиційних коштах.

Згідно із Законом України «Про страхування» страхові резерви мають бути представлені активами таких категорій:

• грошові кошти на розрахунковому рахунку;

• банківські вклади (депозити);

• нерухоме майно;

• цінні папери, що передбачають одержання доходу;

• цінні папери, що емітуються державою;

• права вимог до перестраховиків;

• довгострокові інвестиційні кредити (для резервів зі страхування життя, банківські метали, інвестиції в економіку України).

З метою захисту страхувальників від невиконання страховиком своїх зобов'язань установлюється державний контроль за інвестиційною діяльністю. Директивами ЄС установлені розміри обсягів інвестицій страхових резервів, а саме: вкладення в нерухомість — не більш як 10 % загального обсягу резервів за кожним об'єктом; вкладення в акції, які котируються, та гарантовані кредити — не більш як 10 % розміру резервів за кожним із видів зазначених вкладів; інвестиції в незабезпечені кредити — не більш як 5 % за кожним їх видом; в акції, що не котируються, — не більш як 10 % у сукупності вкладень; у готівку — не більш як З % загальної суми резервів.

З розвитком страхового ринку, збільшенням обсягів страхових операцій, насамперед зі страхування життя, збільшенням розміру страхових резервів та власних коштів страховика зростає роль страхової системи в інвестиційному процесі нашої країни. Але обсяг коштів, акумульованих страховиками, на відміну від банківських, ще малий. Це тому, що розмір статутних фондів страхових компаній значно менший, ніж розмір таких самих фондів банків.

Зростання продажу страхових послуг сприятиме збільшенню інвестування. Добра передумова до цього така: витрати на придбання страхової послуги дозволено включати до собівартості продукції (послуги). Що ж до фізичних осіб, то їм слід було б надавати податкові пільги.

Зростання інвестиційної можливості страхової системи забезпечувалося б наявністю державної перестрахувальної компанії. Низька фінансова місткість українського страхового ринку призводить до того, що значні суми страхових премій, тобто інвестиційні ресурси, надходять до іноземних перестрахувальних компаній. Наявність державної перестрахувальної компанії сприяла б акумулюванню певної частини страхових премій, які нині надходять за кордон. Така компанія могла б узяти на себе відповідальність за ризиками, які перевищують суми, що їх здатні лишити в себе прямі страховики. Частина цієї суми могла б лишатися на власне утримання, а решта — бути переданою іншим страховим та перестрахувальним компаніям у нашій державі та за її межами. Завдяки цьому зменшилася б частка страхових премій за договорами перестрахування в інші країни і збільшився б обсяг власних інвестиційних коштів.

Надходження інвестиційних ресурсів страховика у сфери, важливі для розвитку суспільства, мають бути відповідно обумовлені, а їх вкладення бути надійними як для страховика, так і для страхувальника. Слід також приділити увагу вимогам, які застосовуються при визначенні рівня покриття коштів, що інвестуються страховиком. Щоб вкладення страховика були доцільними, перегляд структури та рівня покриття інвестиційних коштів має враховувати надійність вкладів та їх ліквідність. Тому ефективна інвестиційна діяльність страховика залежить насамперед від розвитку фінансового ринку, а також від забезпечення вільного доступу до нього страхових компаній.

1.3. Рентабельність страхової діяльності: сутність та механізм її визначення.

Рентабельність страхової діяльності – можливість страховика отримувати доходи від своєї діяльності та забезпечувати мінімальний рівень свого існування. Це є так званим показником рівня дохідності за операціями або за будь-яким видом страхування.

Рівень рентабельності (РР) визначається за формулою:

РР= ((СП – СПп)*0,97-СВ)/СВ , де

СП – страхові премії (платежі);

СПп – страхові премії, віддані у перестрахування;

СВ – страхові відшкодування;

0,97 – норма оподаткування валових доходів.

Рівень рентабельності показує, який прибуток отримує страховик з кожної гривні страхових платежів.

Прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування) обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та відповідними витратами страховика, склад яких визначений чинним законодавством України. Тобто об’єктом нашого дослідження є саме прибуток від страхової діяльності, а не прибуток страховика.

Прибуток від страхової діяльності не завжди є головною частиною прибутку страховика. Дуже часто основна діяльність страховика приносить йому не прибутки, а збитки, що компенсуються прибутком від інвестиційної та фінансової діяльності, а також прибутком від іншої звичайної діяльності та надзвичайних операцій. Ці види прибутку страховика визначаються як різниця між відповідними доходами і витратами.

Прибуток страховика розподіляється за спільними для всіх суб'єктів підприємницької діяльності принципами. Схема розподілу прибутку залежить від форми організації страхової компанії (акціонерне товариство відкритого або закритого типу, командитне, повне товариство, товариство з додатковою відповідальністю) і регулюється Законом України «Про господарські товариства» та установчими документами страховика. Особливістю розподілу прибутку страхової компанії є те, що згідно із Законом України «Про страхування» за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто прибутку, який реінвестовано у страхову компанію, вона може створювати вільні резерви з метою зміцнення своєї платоспроможності.

Страхова премія визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування (страхової суми), і страхового тарифу (страховий тариф ще називають ставкою страхової премії). Розмір і порядок визначення страхової суми, а також рівень страхових тарифів — це найважливіші елементи договору страхування, адже вони є фінансовою основою взаємовідносин між страховиком І страхувальником, оскільки безпосередньо впливають на ціну страхової послуги. Ціна страхової послуги (страхова премія) у більшості випадків обчислюється за формулою:

Страхова премія = Страхова сума*Страховий тариф.

Страхова сума, згідно із Законом України «Про страхування», — це грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Це та сума, на яку укладається договір страхування. Вона відбиває максимальний обсяг відповідальності страховика перед страхувальником у грошовому виразі за конкретним страховим договором. Виплата відшкодування в максимальному розмірі, тобто в розмірі страхової суми, здійснюється, наприклад, у тому разі, коли застраховане майно повністю знищене. Коли ж воно не знищене, а пошкоджене чи коли знищеною є лише частина майна, розмір відшкодування також становитиме лише частину його вартості, тобто буде меншим від розміру узгодженої страхової суми за цим договором.

Отже, адекватне визначення страхової суми є підґрунтям фінансових взаємовідносин між сторонами страхової угоди і має дуже важливе значення як для страховика, так і для страхувальника. Для страховика — оскільки, по-перше, від розміру страхової суми при незмінному страховому тарифі залежить сума його доходів у вигляді страхових премій; по-друге, страхова сума дає уявлення про максимальний розмір зобов'язань страховика за конкретними договорами страхування. Для страхувальника — оскільки, по-перше, залежно від розміру страхової суми він сплачує страхові премії; по-друге, він може претендувати на той чи інший розмір страхового відшкодування в межах страхової суми.

У обов'язкових видах страхування страхова сума (або мінімальне її значення) встановлюється, як правило, відповідними законодавчими актами. Наприклад, мінімальна страхова сума з обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів становить в Україні 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю третіх осіб, і 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за шкоду, заподіяну майну третіх осіб. Це означає, що при проведенні цього виду страхування страховик несе відповідальність за кожним конкретним договором щонайменше у таких обсягах.

У добровільних видах страхування страхову суму встановлюють страховик і страхувальник самостійно, за взаємною згодою. При цьому в договорі страхування обов'язково має бути зазначений її розмір, а у Правилах страхування — порядок визначення.

Залежно від галузі страхування (майнове, особисте, страхування відповідальності) обирається той чи інший підхід до визначення страхової суми.

Так, у майновому страхуванні страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не передбачене договором страхування або умовами обов'язкового страхування. На практиці дійсна вартість майна звичайно обчислюється як вартість придбання майна за вирахуванням зносу. Знос вираховується через те, що страхування за своєю сутністю призначене лише для компенсування реальних збитків і не може бути для страхувальника джерелом отримання додаткових доходів.

З цієї самої причини в разі, коли одне й те саме майно є застрахованим у кількох страховиків (тобто загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна), то страхове відшкодування, Що виплачується всіма страховиками, все одно не може перевищувати дійсної вартості майна. З настанням страхового випадку кожний страховик здійснюватиме виплату пропорційно до розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування, навіть якщо страхова премія була обчислена і сплачена страхувальником кожному страховикові з огляду на дійсну вартість майна (тобто виходячи з повної страхової суми, а не конкретної її частки). «Надлишкове» сплачена премія не повертається. Це є своєрідна санкція до страхувальника, який з метою збагачення вдався до обману, не повідомив страховиків про подвійне страхування і тим самим порушив основний принцип страхування: принцип найвищої сумлінності у відносинах між страхувальником і страховиком.

В особистому страхуванні розмір страхової суми не лімітується. Об'єктом страхування тут є життя, здоров'я і працездатність людини, які не мають вартісної оцінки. Тому страхова сума, на яку укладаються договори особистого страхування, теоретично може бути як завгодно великою. Але на практиці її розмір обмежується здатністю страхувальника сплачувати відповідні премії, адже розмір страхової премії обчислюється множенням страхової суми на страховий тариф.

Іноді страховик пропонує страхові поліси особистого страхування зі стандартною, заздалегідь визначеною страховою сумою і заздалегідь визначеною відповідною страховою премією. Це створює певні зручності у стосунках між сторонами, але не означає, що страхувальник повинен за будь-яких умов погодитися із запропонованою страховою сумою. Він завжди має право на вибір, за винятком обов'язкових видів особистого страхування, в яких страхова сума визначається законодавче і не може бути змінена ані страхувальником, ані страховиком.

Страхові виплати на користь страхувальника за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків з майнового страхування. Навіть якщо страхувальник має кілька договорів особистого страхування, усі вони вважаються дійсними в повному обсязі, оскільки страхувальник сплачував страхові премії за кожним договором. Отож і страхові виплати він отримає згідно з умовами кожного з них. Вартісні обмеження, про які йшлося щодо майнового страхування, тут відсутні. В особистому страхуванні поняття «подвійного» страхування не використовується через неможливість визначення вартості життя і здоров'я людини — вони безцінні.

При укладанні договорів страхування відповідальності визначити страхову суму і, відповідно, розмір страхової премії особливо складно. Адже ці договори пов'язані з компенсацією збитків, завданих страхувальником життю, здоров'ю і майну третьої особи. Хто саме буде цією третьою особою, якого розміру збитків вона зазнає — нікому невідомо. Тому в договорах страхування відповідальності зазвичай встановлюється лише ліміт страхової суми, який може й не відповідати розміру заподіяних збитків, але який обмежує розмір страхових виплат з боку страховика за кожним конкретним договором. Оскільки договори страхування відповідальності найчастіше укладаються під впливом вимог міжнародних угод або вимог внутрішнього законодавства країни, то відповідно до зазначених вимог, як правило, встановлюється і ліміт страхової суми. Страхова сума є базою для обчислення страхової премії.

Страхове відшкодування — це грошова сума, яка виплачується страховиком за умовами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування, згідно з чинним законодавством, не може перевищувати прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

У разі, коли у майновому страхуванні маємо «недострахування», тобто страхова сума не дорівнює повній вартості застрахованого об'єкта, а становить лише певну частку його вартості, страхове відшкодування виплачується в такій самій частці від визначених за страховою подією збитків. При цьому використовується пропорційна система страхового забезпечення. Якщо умовами страхування передбачене використання іншої системи (наприклад, системи «першого ризику» або системи граничного забезпечення), то відшкодування відбувається за іншою схемою, згідно з угодою сторін.

Виплати страхових відшкодувань і страхових сум — це ті витрати, які, відповідно до структури тарифної ставки, забезпечуються страховими нетто-преміями.

Виплату страховик здійснює згідно з договором страхування або керуючись законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), що складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, яку визначає сам страховик.

У разі потреби страховик може робити запити про відомості, пов'язані зі страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно з'ясовувати причини й обставини страхового випадку. Законодавство зобов'язує підприємства, установи й організації надсилати страховикам відповідь на запит про відомості, пов'язані зі страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому, згідно із Законом України «Про страхування», страховик несе відповідальність за їх розголошення.

Дуже важливе значення має термін сплати страхових сум і страхових відшкодувань на користь страхувальника (застрахованого, правонаступника). Згідно із Законом України «Про страхування» страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, тільки-но стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати. Виплату страховик має здійснити у передбачений договором термін. Він несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату шляхом сплати страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування.

Якщо це передбачено договором страхування, то в загальний обсяг виплат включається також відшкодування страхувальникові витрат, які він поніс при настанні страхового випадку, щоб запобігти збиткам або зменшити їх.

Фізичним особам виплати здійснюються як готівкою, так і безготівкове: з каси страхової компанії; переказом на банківський рахунок отримувача; переказом за місцем роботи.

Юридичні особи, як правило, отримують страхові виплати в безготівковій формі, переказуванням відповідних сум з банківського рахунка страхової компанії на банківський рахунок страхувальника.

У разі дострокового припинення договору страхування законодавство України забороняє повернення коштів готівкою, якщо страхову премію було внесено в безготівковій формі.

Страхові компанії зобов'язані сплачувати загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), а також місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

Оподаткування страхової діяльності потребує з'ясування не лише відповідних законодавчих і нормативних актів з оподаткування, а й законодавства щодо страхової справи. Діяльність страховика охоплює як страхову діяльність, що має свій відмінний порівняно з іншим порядок оподаткування, та діяльність, не пов'язану зі страхуванням (інвестиційну та іншу діяльність), яка оподатковується у загальному порядку.

Об'єктом оподаткування визначено валовий дохід від страхової діяльності, який включає суму страхових внесків, страхових платежів або страхових премій, нагромаджених страховиками протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами. Ставка податку визначена в розмірі 3 % від суми валового доходу, отриманого від страхової діяльності. Звідси ми беремо ставку для рентабельності 97 %.

РОЗДІЛ ІІ.

Аналіз рентабельності страхової діяльності

2.1. Тенденції розвитку страхової діяльності в Україні

Страхування суттєво впливає на соціально-економічну стабільність суспільства і як таке — належить до кола чинників, що безпосередньо визначають рівень економічної безпеки країни. Вітчизняний страховий ринок, попри стабільне нарощування обсягів страхових премій (у 2000р. вони становили 1,3% ВВП, у 2001р. — 1,5%, у 2002 — 2%), ще не набув статусу впливового соціально-економічного чинника.

Водночас, розвиток страхового ринку є похідною соціально-економічного розвитку країни. Зацікавленість держави в розвитку страхового ринку полягає в тому, що завдяки страхуванню уможливлюється підвищення соціального захисту населення та господарюючих суб'єктів; зменшується навантаження на державний бюджет у частині відшкодування непередбачуваних збитків природно-техногенного характеру; вирішуються окремі проблеми соціального забезпечення завдяки перенесенню державних соціальних виплат з коштів бюджету на страхові виплати. Страхування є стабільним і довгостроковим джерелом інвестування. Страхова галузь може й повинна використовуватися як ефективний інструмент пенсійної реформи. Водночас, розвиток якісного страхування — процес поступовий і тривалий.

Розвиток страхування в Україні стримується багатьма об'єктивними та суб'єктивними чинниками. Головними серед них є відсутність платоспроможного попиту на страхові послуги внаслідок низького рівня життя населення, обмеженість корпоративних фінансів, нестійкість податкової системи, відсутність економічних стимулів розвитку страхування. Водночас, страхових компаній, що займаються реальним страхуванням і мають достатньо власних ресурсів для обслуговування крупних клієнтів, не більше десяти. Та й вони не всі можуть самостійно покривати ризики понад $10 млн.

За даними Міністерства фінансів України, на 1 січня 2003р. в Україні були зареєстровані 338 страхових компаній (СК); у 2002р. їх кількість, порівняно з 2001р., зросла на 10 одиниць. Водночас, реально протягом року на ринку працювали 316 компаній.

Станом на 1 січня 2003р., з 329 страховиків займа­лися страхуванням життя (life) — 19; іншими видами страхування (non - life) — 310. Водночас, за оцінками фахівців, реально страхуванням життя займаються 8-10 компаній.

Інститут посередників страхового ринку (зокрема, страхові та перестрахові брокери) зали­шається нерозвинутим, його показники не порів­нянні з показниками розвинутих страхових ринків. На початок 2003р. до державного реєстру були внесені 68 страхових брокерів; серед яких 44 (65%) — українські юридичні особи; 11 (16%) — фізичні особи; 13 (19%) — компанії-нерезиденти.

Відзначається уповільнення темпів зростання кількості брокерів — якщо у 2000р. було зареєстро­вано 30 нових брокерських структур, у 2001р. — 31, то у 2002р. — лише 11, натомість три брокери поли­шили ринок. За даними Міністерства фінансів, у 2002р. за участю страхових і перестрахових брокерів надійшло платежів на суму близько 28 млн. грн., що становить лише 0,6% загального річного обсягу страхових платежів, — проти 70% на страхових ринках розвинутих країн. Співвідношення страховиків і брокерів в Україні складає 5:1, тоді як, наприклад, у СІЛА — 1:10, тобто на кожну страхову компанію припадає принаймні 10 брокерських, що її обслу­говують або працюють із нею.

Число зайнятих на страховому ринку, за оцінкою Ліги страхових організацій України (ЛСОУ), складає близько 38 тис. осіб. Офіційна статистика України подає частку зайнятих загалом у галузі "фінансування, кредитування, страхування", що не дає можливості з'ясувати динаміку розвитку страхового ринку за показником зростання (змен­шення) числа зайнятих на ньому. Водночас, згідно зі статистичними даними, протягом 1995-2001рр. частка зайнятих у названій галузі залишається незмінною і становить близько 200 тис. осіб, що може свідчити як про стабільність, так і про стагнацію галузі.

Об'єднання учасників страхового ринку є загалом позитивним явищем, оскільки такі об'єднання сприяють регулюванню страхового ринку, допов­нюючи та посилюючи його державно-правове регулювання. Окремі об'єднання визначені законо­давством України як обов'язкові, на них покла­даються обов'язки координації діяльності страхових компаній, що працюють у відповідній галузі, та представлення їх інтересів у міжнародних об'єднан­нях страховиків; участь страховиків у таких об'єднан­нях є необхідною умовою здійснення ними відповідних видів страхування. Серед таких об'єднань — Моторне (транспортне) страхове бюро України; Морське страхове бюро України; Авіаційне страхове бюро України (АСБ); Асоціація "Ядерний страховий пул України" (ЯСПУ).

Діють на страховому ринку і добровільні об'єд­нання страхових організацій: ЛСОУ, Асоціація "Українське медичне страхове бюро" (УМСБ); Асоціація страховиків в аграрному секторі економіки України; Асоціація професійних страхових посеред­ників України та ін. Створена також Асоціація страхувальників України.

Відносно новим явищем для вітчизняного страхового ринку є створення стра­хових груп (у т.ч. — міжрегіональних), що дозволяє концентрувати капітал національних страхових компаній, забезпечувати реальну інфраструктуру з обслуговування страхового бізнесу.

Регіональна структура страхового ринку за ознакою місця реєстрації страховиків залишається без змін і має виразно центрально-периферійний характер. Понад половини (173 компанії) страховиків України зареєстровані у Києві та Київській області; на Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Київську, Одеську, Харківську області, АРК, м.Київ припадає 86% загальної кількості страхових компаній в Україні.

В трьох областях (Волинській, Кіровоградській, Херсонській) не зареєстровано жодного страховика. Регіональний розподіл страхових і перестрахових брокерів загалом відповідає розподілу страховиків — так, лише у Києві зареєстровані 42 брокери (62% загальної кількості).

До показників, що характеризують розвиток стра­хового ринку, можна віднести сукупні обсяги: статут­них фондів страхових компаній; їх власного капіталу; наявних активів; страхових резервів; премій і виплат; доходів і видатків; а також — частку ризиків, що передаються в перестрахування, та ступінь присутності іноземного капіталу. Для з'ясування місця страхо­вого ринку у вітчизняній економіці доцільно також порівняти окремі з цих показників з аналогічними показниками інших ланок фінансової системи, наприклад — системи комерційних банків.

Закон України "Про страхування" (нова редакція) встановлює наступні мінімальні розміри статутного фонду:

для страховиків, що займаються ризиковим страхуван­ням (поп-life) — в сумі, еквівалентній € 1 млн.;

для страховиків, що займаються страхуванням життя (life) — € 1,5 млн.

Цих нормативів страхові компанії повинні досягти протягом трьох років з моменту набуття Законом чинності (до листо­пада 2004р.).

Крім цього, встановлено, що статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду цінними паперами, еміто­ваними державою, але не більше 25% загального розміру статутного фонду.

За даними Міністерства фінансів України, сукуп­ний обсяг сплачених статутних фондів страховиків на початок 2003р. склав 1550,5 млн. грн. ($291 млн.), що в півтора рази більше, ніж на початок 2002р. Порівняно з 2001р., коли статутні фонди страховиків збільшилися вдвічі, темпи зростання дещо уповіль­нилися (рис. 3.)

Понад половини (176) страхових компаній мали на початок 2003р. сплачений статутний фонд обсягом менше €500 тис.; лише менше третини (76 компаній, або 32% загальної кількості) — €1 млн. і більше.

Обсяги сплачених статутних фондів українських страховиків свідчать про їх низьку конкуренто­спроможність — оскільки, за експертними оцінками, для успішної конкуренції на світовому страховому ринку статутний фонд має становити близько $50 млн. Такого статутного фонду не має жодна українська страхова компанія (найбільший статут­ний фонд серед українських страхових компаній поп-life, складає $20,6 млн., а страхових компаній life — $1,9 млн.

Н
айбільший статутний фонд мають страхові компанії "Лемма" (110 млн. грн., або $20,6 млн), "Європейський страховий альянс" (55 млн. грн., або $10,3 млн.) та "Арма" (50 млн. грн., або $9,4 млн.).Частка цих трьох страховиків у сукупному обсязі сплачених статутних фондів становить майже 14%.

Рис. 3. Обсяг сплачених статутних фондів наростаючим підсумком за 2001-2002 рр., млн. грн.

На першу десятку поп-life компаній за розміром статутного фонду припадає 26,6% його сукупного обсягу.

Найбільший статутний фонд серед компаній life має Українська промислова страхова компанія - Життя (УПСК-Життя; Київ) — $1,9 млн.

На початок 2003р. сукупний власний капітал українських страховиків становив 3,176 млрд. грн. ($596 млн.), що майже на 1,3 млрд. грн., або на 65,1% більше, ніж на початок 2002р. Середній обсяг власного капіталу в розрахунку на одну страхову компанію становив $1,76 млн.

В частині формування власного капіталу страховиків відзначається, по-перше, певне уповільнення темпів його зростання (у 2001р. він зріс на 77,1%); по-друге, нерівномірність його зростання у різних компаній; по-третє, високий ступінь концентрації власного капіталу, по-четверте, зниження питомої ваги статутного фонду в загальному обсязі власного капіталу українських страховиків (з 53,9% у 2001р. до 48,8% — у 2002р.), що свідчить про зростання частки нерозподілених прибутків від страхової діяльності та додаткового капіталу.

Найбільший власний капітал у 2002р. мали страхові компанії: "Захід-резерв" (Коломия) — майже 188 млн. грн. ($35,3 млн. або 5,9%) сукупного власного капіталу україн­ських страховиків; "Лемма" (Харків) — 177 млн. грн. ($33,2 млн. або 5,6%) та страхова група (СГ) "ТАС" — 101 млн. грн. ($18,9 млн. або 3,2%). Тобто лише на цих трьох страховиків припадала сьома частина сукупного власного капіталу, сформованого на страховому ринку. Перша десятка страховиків акумулює понад чверть сукупного власного капіталу.

Структура власного капіталу страховиків є різною. Так, якщо частка статутного фонду у власному капіталі СГ "ТАС" складає 6,4%, СК "Захід-резерв" — 6,5%, то СК "Лемма" — 62,3%.

У 2002р. сукупний обсяг наявних активів україн­ських страховиків складав 4,1 млрд. грн. ($769 млн.), що більш ніж на 1,8 млрд. грн., або майже вдвічі перевищило відповідний показник 2001р.; при цьому, вищим був і темп зростання, оскільки у 2001р. наявні активи зросли, порівняно з 2000р., в півтора рази. У 2002р. в активах страховиків вперше з'явилися банківські метали (на суму 13,7 млн. грн.). Середній обсяг активів у розрахунку на одну страхову компа­нію становив 12,1 млн. грн. ($2,3 млн.) (рис. 4.)

Рис. 4. Структура наявних активів страховиків, визначених статтею 31 Закону України "Про страхування", станом на 31.12.2002, тис. грн.

Активи розміщуються переважно на поточних банківських рахунках і депозитах. Майже 40% активів страхових компаній, станом на початок 2003р., були розміщені саме таким чином. В акції та облігації інвестовано третину (33,3%) активи, в цінні папери, емітовані державою, — 0,8% активів страховиків. Водночас, інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України, практично не здійснюються. Таким чином, інвестиційна функція страхування зали­шається в Україні не реалізованою належним чином. Це спричиняється двома обставинами: по-перше, незначними обсягами фінансових ресурсів, що їх акумулюють страховики; по-друге, відчутним пере­важанням на українському страховому ринку компаній зі страхування майна та від нещасних випадків, які не мають можливості точно прогнозу­вати настання страхових випадків, а отже — змушені обмежуватися переважно короткостроковими, високоліквідними активами та лише частково інвестувати в довгострокові активи.

Привертає увагу зменшення в активах страхо­виків частки державних цінних паперів, що свідчить про падіння їх привабливості (дохідності) для інвесторів. Тим часом, у розвинутих країнах цінні папери з твердо фіксованим доходом є головною сферою вкладання активів страхових компаній. На них припадає понад 50% усіх інвестицій страхо­виків, приблизно 10% — на нерухомість.

Як і власний капітал, наявні активи страховиків мають високий ступінь концентрації. За обсягом активів серед ризикових страховиків лідирують: СК "Лемма" — 465,7 млн. грн. ($87,4 млн.), що складає 11,3% сукупного обсягу активів на страховому ринку; "Захід-резерв" — 200,2 млн. грн.. ($37,6 млн.), або 4,9%; СГ "ТАС" — 141,4 млн. грн. ($26,5 млн.), або 3,4%. Тобто лише на ці три страхові компанії припадає п'ята частина сукупних активів українських страховиків. Перша десятка компаній акумулює майже третину сукупних активів.

Сукупні наявні активи страховиків зі страхування життя складають лише близько 50 млн. грн. ($9 млн.). Найбільші активи має УПСК-Життя (Київ) — 12,4 млн. грн. ($2,3 млн.), або майже чверть сукупного обсягу.

Страховики по-різному будують свою інвестиційну діяльність. Так, СК "Лемма" на початок 2003р. спрямувала 72,6 млн. грн. ($13,6 млн.) активів у поточні фінансові інвестиції, а 26,3 млн. грн. ($4,9 млн.) — у довгострокові. Загалом фінансові інвестиції склали близько 100 млн. грн. ($18,6 млн.), або майже чверть її сукупних наявних активів. Натомість СК "Захід-резерв" віддавала перевагу довгостроковим фінансовим інвестиціям, які на початок 2003р. склали 174,1 млн. грн. ($32,7 млн.), тоді як поточні — лише 4,2 млн. грн. ($0,8 млн.). За показником фінансових інвестицій — 178,3 млн. грн. ($33,5 млн.) — "Захід-резерв" займає перше місце серед ризикових страховиків. На фінансові інвестиції припадає майже 90% її сукупних активів.

Загальний обсяг сформованих страхових резервів на початок 2003р. досяг майже 1,9 млрд. грн. ($356 млн.), що на 60,3% перевищило аналогічний показник початку 2002р. Слід відзначити збіль­шення темпів зростання страхових резервів — у 2001р. вони зросли на 23,4%.

Загалом, зростання страхових резервів свідчить про певне підвищення надійності та платоспроможності українських страховиків. Водночас, привертає увагу та обставина, що в окремих компаніях (включаючи і лідерів ринку) спостерігається зменшення обсягів страхових резервів, що негативно позначається на рівні їх надійності і платоспроможності.

Для більш глибокого аналізу стану формування страхових резервів важливо використовувати показ­ник "забезпеченість власними коштами", що відбиває ступінь покриття власними коштами компанії страхових зобов'язань на випадок пере­вищення фактичних страхових зобов'язань над розра­хунковими. Достатня наявність власних коштів, вільних від зобов'язань, є чинником фінансової стійкості страхової компанії. За цим показником, частина українських компаній можуть бути визнані фінансове стійкими — в межах прийнятих на себе зобов'язань. Інша справа, що жодна з українських компаній не може без перестрахування прийняти на себе крупні зобов'язання.

Частка сформованих страхових резервів в сукупних активах страховиків знизилася — з 52,2% у 2001р. до 46,2% у 2002р.

Як і за показниками власного капіталу та наявних активів, відзначається високий рівень концентрації страхових резервів.

Найбільші резерви серед ризикових страхових компаній мають "Лемма" — 177,4 млн. грн. ($33,3 млн.), або 9,3% сукуп­ного обсягу сформованих страхових резервів; "Авіоніка" — 53,7 млн. грн. ($10,1 млн.), або 2,8%; "Кредо-класик" — 48 млн. грн. ($9 млн.), або 2,5%. На цю трійку припадає сьома частина, а на першу десятку компаній — майже третина загального обсягу сформованих страхових резервів.

Розміщення страхових резервів загалом відпо­відає розміщенню активів страховиків — переважна частка (майже 70%) страхових резервів розміщені на розрахункових рахунках (45,5%) та депозитах (24,4%).

Підсумовуючи, слід відзначити, що зростання обсягів страхових резервів є позитивною тенден­цією, оскільки воно мало б свідчити про підвищення фінансової стійкості та інвестиційних можливостей страхового ринку країни — якби не існувало прак­тики звітування про резерви завдяки одноденним кредитам .

Загальна (валова) сума страхових премій за 2002 рік склала 4 442,1 млн.грн. У порівнянні з 2001 роком обсяги вказаного показника зросли на 1 411,1 млн.грн. (у 1,46 раза). Сума страхових премій за договорами, укладеними безпосередньо із страхувальниками за 2002 рік склала 3 735,5 млн.грн., в тому числі із страхувальниками-громадянами - 437,8 млн.грн. (додаток 3.)

У 2002р. загальна сума страхових премій зросла, порівняно з 2001р., на 47% — до 4,44 млрд. грн. ($833 млн.). Майже за всіма видами страхування (крім держав­ного обов'язкового страхування) спостерігалося збільшення темпів зростання страхових премій. Саме високі темпи зростання обсягів страхових премій, зумовили різке зростання загального обсягу сформованих страхових резервів, про що йшлося вище.

Для страхових премій, як і для попередніх загаль­них показників страхового ринку, є характерним високий рівень концентрації. За даними Міністерства фінансів, у 2002р. майже дві третини загального обсягу премій припали на перші 30 компаній , а на найбільшу в Україні СК "Лемма" — десята частина. На 50 найбіль­ших компаній припадає 80% загального обсягу премій вітчизняного страхового ринку.

Лідерами страхового ринку за показником обсягів премій є компанії "Лемма", НАСК "Оранта" та "Кредо-Класик"; у 2002р. разом вони зібрали майже п'яту частину сукупних страхових платежів.

Водночас, із 338 страхових компаній, внесених до державного реєстру, лише 51 страховик мав над­ходження страхових премій у 2002р. в сумі понад 20 млн. грн. ($3,8 млн.), 85 — від 5 млн. до 20 млн. грн., 118 — від 500 тис. грн. до 5 млн. грн., 49 — від 10 тис. до 500 тис. грн. 34 страхові компанії України в 2002р. мали надходження за рік до 10 тис. грн.

Аналізуючи показники, пов'язані з обсягами стра­хових премій слід мати на увазі, що оцінка реального обсягу страхового ринку за обсягом брутго-премій не є достатньо коректною, з огляду на перестрахування.

У випадку перестрахування ризиків на внутріш­ньому ринку виникає багаторазове врахування (в різних частках) обсягу страхових премій. А відтак — правильно було б оцінювати збори страхових премій за нетто-преміями, тобто преміями, що залишилися в компанії після перестрахування.

Крім того, за оцінками експертів, платежі з реаль­ного страхування становлять у загальному обсязі не більше третини, а левова частка ринку припадає на так звані фінансові схеми, які дають змогу ухилятися від оподаткування — що є додатковим чинником згаданої вище непрозорості українського страхового ринку.

Водночас, навіть користуючись наявними даними, можна констатувати, що страховий ринок сьогодні недостатньою мірою виконує свою соціальну функцію — захист інтересів громадян. Так, частка премій за договорами, укладеними безпосередньо із страхувальниками становила 84,1% загального обсягу страхових премій (3,735 млрд. грн.), у т.ч. премії від страхувальників-громадян — 9,9% (438 млн. грн.). Порівняно з 2001р., частка премій за договорами, укладеними безпосередню із страхувальниками, дещо збільшилася (на 1,3 відсоткових пунктів (в.п.)), тоді як частка премій від страхувальників-громадян знизилася на 0,6 в.п. Отже, загалом, у 2002р. на одного жителя України припадало близько 93 грн. ($17) загального обсягу страхових премій; якщо ж взяти до уваги лише страхові премії, сплачені страхувальниками-громадянами, то ця цифра зменшиться до 9,1 грн. ($1,7). Такі показники свідчать про неприйнятний рівень страхового захисту громадян, тобто виконання страховим ринком свого соціального призначення.

Структура страхових премій за видами страху­вання свідчить, що, як і в попередні роки, домінуючим на страховому ринку залишається добро­вільне майнове страхування — 76,9% загального обсягу премій (у 2001р. — 73,3%).

В частині формування загальних обсягів стра­хових премій привертає увагу наступне:

зниження частки обов'язкового страхування до 9,1% проти 11,6% у 2001р., що свідчить, зокрема, про неможливість повною мірою фінансове забезпечувати виконання існуючих правових норм стосовно обов'язкового страхування;

зниження часток добровільного особистого страхування (6,3% у 2002р. проти 7,1% у 2001р.) та добровільного страхування відповідальності (7,7% проти 8,0%, відповідно), що є свідоцтвом відсут­ності належного попиту на добровільне страхування (за винятком майнового);

консервацію частки премій із добровільного страхування життя на вкрай низькому рівні — три роки поспіль вона становить 0,5% загального обсягу страхових премій.

За даними ЛСОУ, на кінець 2002р. було застра­ховане життя 13,9 тис. громадян; протягом 2002р. укладений лише 5341 договір з добровільного страхування життя. Отже, обсяг премій за добро­вільним страхуванням життя у розрахунку на одного жителя країни становить близько 50 коп. (трохи більше $0,09).

Наведені дані, з одного боку, підтверджують зроблений вище висновок про неналежний рівень виконання страховим ринком України соціальної функції, з іншого — дають підстави для припущення про те, що існує тенденція до перерозподілу стра­хового ринку на користь тих видів страхування, де є місце для "сірих" фінансових схем (які, зокрема, умож­ливлюють ухилення від сплати податків) — насамперед, добровільного майнового страхування, де частка зазначених схем, на думку фахівців, є високою.

Загальна (валова) сума страхових виплат за 2002 рік склала 543,1 млн. грн. У порівнянні із 2001 роком обсяги вказаного показника зросли на 119,1 млн. грн. (у 1,28 раза). Обсяг страхових виплат, здійснених безпосередньо страхувальникам за 2002 рік склав 516,7 млн. грн., в тому числі страхувальникам-громадянам 239,5 млн. грн. (див. додаток 4.)

Загальний обсяг страхових виплат у 2002р. збільшився на 28% — до 543,1 млн. грн. ($102 млн.). За загального зростання страхових виплат у 1,3 раза, сума виплат з добровільного майнового страхування зросла в 1,5 раза, недержавного обов'язкового страхування — в 1,4 раза, добровільного особистого страхування в цілому — в 1,3 раза; водночас, страхові виплати зі страхування життя знизилися, майже вдвічі, а державного обов'язкового страхування — на чверть.

Зростання страхових виплат у 1999-2002рр. відбувалося не так стрімко, як страхових премій (таблиця 1). Загальна сума страхових виплат за 1999-2002рр. збільшилася в 1,5 раза. При цьому, виплати з недержавного обов'язкового страхування зросли у 6,7 раза, тоді як з добро­вільного особистого — лише в 1,3 раза; виплати зі страхування життя в 2002р. були майже втричі меншими, ніж у 1999р.

Таблиця 2.1.

Темпи зростання страхових виплат за видами страхування,

у % до попереднього року

ПОКАЗНИКИ	1999	2000	2001	2002
Добровільне особисте страхування	213	100	108	125
в т.ч. страхування життя		124	52	56
Добровільне майнове страхування	213	97	80	154
Добровільне страхування відповідальності	141	115	157	120
Недержавне обов'язкове страхування	518	290	169	140
Державне обов'язкове страхування	106	277	143	76
Всього	199	113	107	128

Структура та рівень страхових виплат загалом відповідають структурі страхових премій: найбільша частка виплат припадає на добровільне майнове страхування (41,9%), найменші — на державне обов'язкове страхування (9,6%) та страхування життя — 0,5%. Рівень виплат з добровільного майнового страхування протягом 2001-2002рр. залишався незмінним (7%); натомість з добро­вільного страхування відповідальності — знизився з 19% у 2001р. до 16% у 2002р.; з добровільного страхування життя — з 31% до 11%, відповідно. Це підтверджує зроблені вище висновки та припущення стосовно рівня виконання страховим ринком соціальної функції та перерозподілу ринку на користь добровільного майнового страхування.

Тим часом, у країнах Західної Європи вважається нормальним рівень страхових виплат у страховиків, що займаються ризиковими видами страхування, в обсязі не менше 70% обсягу страхових премій; у розвинутих країнах відно­шення страхових виплат до зібраних премій наближається до 90 %.

На думку фахівців, майже незмінний протягом 2001-2002рр. рівень страхових виплат в Україні свідчить про те, що обсяги реального страхування залишаються постійними, коло клієнтів — незмінним, і відбувається лише їх перерозподіл.

Обсяги ринку перестрахування продовжують зростати. При цьому, як і раніше, провідні позиції на ринку перестрахування утримують компанії-нерезиденти. Вітчизняні страхові компанії передають іноземним перестраховикам до 90% страхових премій при страхуванні авіаційних і морських ризиків, ризиків здоров'ю при виїзді за кордон, до 60% — по "автокаско", до 50% — майнових ризиків.

У 2002р. перестрахування становило 2,1 млрд. грн. ($394 млн.), що складає 47% загального обсягу отри­маних страховиками України премій. При цьому 1,32 млрд. грн. ($248 млн.), або 62,9% загального обсягу передано на перестрахування нерезидентам, з них 60% — до Латвії і Молдови, тоді як на відомі класичні ринки (Велика Британія, Німеччина, Швейцарія) — близько 15%. Приблизно 76% перестрахувальник платежів за кордон припало на 20 компаній (додаток 5.)

У 2001р. обсяг перестрахування в загальному обсязі зібраних премій становив — 1,42 млрд. грн. (46,9%), а у 2000р. - 0,82 млрд. грн. (38,4%).

Обсяг перестрахування за кордон у 2001р. склав 785,5 млн. грн. ($147,3 млн.), що становило 52,6% загальної суми премій, відданих у перестрахування. Причому в структурі премій, сплачених нерезидентам, 328 млн. грн. склало перестрахування фінансових ризиків, 114 млн. — вантажів, 188,6 млн. — майна.

При цьому, експерти оцінюють частку "фінан­сового" перестрахування (тобто такого, що має за мету не захист від ризиків, а переказ грошей за кордон без повідомлення українських наглядових органів) на рівні не менше половини цієї суми; окремі спе­ціалісти вважають, що ця частка сягає двох третин. Отже, за рік за схемами перестрахування за межі України відпливає приблизно $75-100 млн. (у Росії — $350-500 млн.).

Протягом 1995-2002рр. суттєво зросли як валові доходи, так і валові видатки страховиків. Спосте­рігається їх синхронне зростання у 28,2 раза. Якщо в 1996-2001рр. частка доходів від основної діяльності в сукупних доходах страхових компаній України щорічно зростала і досягла у 2001р. 96,5%, то у 2002р. вона значно скоротилася і становила лише 71,6%, оскільки значно зросли інші доходи, зокрема, доходи від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів. Водночас, з 63,7% у 1995р. до 48,5% у 2002р. скоротилася частка страхових виплат і виплат по перестрахуванню в сукупних видатках страхових організацій за одночасного збільшення інших видатків.

Узагальнюючи наведеш вище показники, можна конс­татувати наступне. Незважаючи на номінальне зростан­ня головних показників рівня розвитку страхового ринку, він залишається вкрай незначним за обсягами статутних фондів, власного капіталу, активів, страхових резервів. Страховики не акумулюють вагомий обсяг інвестиційних ресурсів на процеси розширеного відтворення, зростання економіки держави та добробуту громадян.

Компанії - лідери страхового ринку за сукупністю показників:

СК "Лемма" на початок 2003р. мала статутний фонд обсягом 110 млн. грн. ($20,6 млн.), активи — 465,7 млн. грн. ($87,4 млн.), страхові резерви — 177,4 млн. грн. ($33,3 млн.). Компанія отримала у 2002р. майже 449 млн. грн. ($84,2 млн.) страхових премій, здійснила страхових виплат на суму 10,5 млн. грн. ($2 млн.).

НАСК "Оранта" має статутний фонд 22,3 млн. грн. ($4,2 млн.); активи — 90,7 млн. грн. ($17 млн.); страхові резерви — 40,2 млн. грн. ($7,5 млн.). У 2002р. обсяг зібраних страхових премій склав 177,3 млн. грн.($33,3 млн.), виплат — 96,8 млн. грн.($18,2 млн.).

СК "Кредо-Класик" має статутний фонд 18 млн. грн. ($3,4 млн.); активи — 80,8 млн. грн. ($15,2 млн.); страхові резерви — 48 млн. грн. ($9 млн.). У 2002р. обсяг зібраних страхових премій склав 126,3 млн. грн. ($23,7 млн.), виплат — 7,2 млн. грн. ($1,4 млн.).

Для порівняння: найбільший за капіталізацією страховик світу Атеrісап International Group (AIG) має статутний капітал $58 млрд., страхові резерви — $30 млрд. Для більш коректного порівняння: за даними Асоціації страховиків Чехії, Ceska pojistovna — найбільший страховик країни — у 2001 р. зібрала близько $1 млрд. (40% ринку) страхових платежів, а російський "Ингосстрах" — близько $150 млн. У 2002 р. обсяг страхових премій російської СК "РОСНО" склав 10,7 млрд. руб. ($345 млн.).

У конкуренції із залучення фінансових ресурсів стра­ховий ринок поки що значно програє банківській сис­темі. Як свідчать дані, сукупні активи страхових компаній України на початок 2003р. більш ніж в 16 разів поступаються активам вітчизняної банківської системи; сукупний сплачений статутний фонд страховиків майже вчетверо менший, ніж у комерційних банках, а власний — утричі. Резерви комерційних банків під активні операції більш ніж удвічі перевищують сформовані страхові резерви (якщо середній обсяг страхових резервів у розрахунку на одну страхову компанію становить 5,6 млн. грн. ($1,1 млн.), то середній резерв під активні операції на один комерційний банк — 24,7 млн. грн., або $4,6 млн.). Доходи банків перевищують доходи страховиків у 1,7 раза.

Ще більш разючим є відставання страхового ринку від банківської системи за обсягами залучення коштів населення України. Так, якщо у 2002р. вклади населення у національній валюті в комерційних банках зросли на 4,958 млрд. грн. до 11,3 млрд. грн., а в іноземній — на 2,887 млрд. грн. до 7,6 млрд. грн., то страхові премії від страхувальників-громадян — лише на 227,5 млн. грн. до 437,8 млн. грн.

2.2. Оцінка рентабельності діяльності за формами проведення на прикладі ЗАТ СК “Кредо-класик”

За формою розрізняють добровільне та обов’язкове страхування.

Компанія „Кредо-Класик” на ринку страхових послуг реалізовує послідовну стратегію розвитку компанії, зміцнюючи позиції на профілюючих сегментах страхового ринку і активно розвиваючи нові напрямки у своїй діяльності.

Довготривале співробітництво з клієнтами, засноване на принципах партнерства та ділової порядності – одна з основних причин успіхів даної компанії, для якої головним у своїй діяльності є задоволення інтересів та потреб клієнтів, турбота про захист їх життя, здоров’я і майна.

Страховою компанією „Кредо-Класик” укладені та діють договори страхування від нещасних випадків пасажирів Одеської залізниці.

За результатами роботи компанії за 2002 рік розвиток страхової діяльності здійснювався в напрямку збільшення об’єму страхових послуг, покращення їх якості, розробки та застосування нових страхових програм, удосконалення технологій страхування та збільшення страхового поля.

Сума страхових платежів, що поступили у 2002 році складає майже 126 млн. грн., що на 19 % більше, ніж у 2001 році (табл. 2.2). В структурі страхових платежів варто відмітити, що в основному це відбулося за рахунок договорів добровільного страхування фінансових ризиків – 27, 2 %, добровільного страхування відповідальності перед третіми особами – 16,1 %, обов’язкового авіаційного страхування, а також за добровільним страхуванням наземного транспорту – 7,7 %. На інші види страхування страхові виплати становили від 0,5 % до 3, 6%.

Таблиця 2.2.

Динаміка надходжень страхових платежів ЗАТ СК “Кредо-класик”

за 1997 – 2002 роки, тис. грн.

Показники по рокам, тис. грн.	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Страхові премії, в т.ч.	12 587	29 074	37 169	106 292	106 809	126 289
Добровільне майнове страхування	10 815	23 132	27 480	31 753	74 187	82 896
Обов’язкове страхування	713	2 012	2 260	2 952	6 299	15 230
Добровільне страхування відповідальності	373	1 398	3 224	45 529	4 128	23 055
Добровільне особисте страхування	686	2 532	4 206	26 058	22 195	5 108

Варто відмітити, що надходження страхових платежів в СК „Кредо-Класик” щорічно складають 2, 8 – 5 % від загальних надходжень в страхові організації України, причому за добровільним майновим страхуванням: 2,8 – 4,8 %, обов’язковим видам страхування: 0,97 – 4,3 %, добровільним страхуванням відповідальності: 0,1 – 6,7 %.

Таблиця 2.3.

Темпи росту надходжень страхових платежів ЗАТ СК “Кредо-класик”

за 1997-2002 роки

Показники по рокам, %	1998/97	1999/98	2000/99	2001/00	2002/01
Страхові премії, в т.ч.	231	128	286	100	118
Добровільне майнове страхування	214	119	116	234	112
Обов’язкове страхування	282	112	131	213	242
Добровільне страхування відповідальності	375	231	1412	9	558
Добровільне особисте страхування	369	166	620	85	23

„Частка компаній в загальній сумі страхових платежів за 2002 рік” визначає долю страховика в загальній сумі зібраних страхових платежів всього страхового ринку України за 2002 рік. Показник надається в розрізі: особисте страхування (крім страхування життя), майнове страхування, страхування відповідальності, обов'язкове страхування та державне обов'язкове страхування.

Страхова компанія “Кредо-класик” займає 3-є місце з загальною часткою страхових платежів на ринку страхування 2,86 %.

Загальна (валова) сума страхових премій за 2002 рік склала 4 442,1 млн. грн. У порівнянні з 2001 роком обсяги вказаного показника зросли на 1 411,1 млн. грн. (у 1,46 разів). Сума страхових премій за договорами, укладеними безпосередньо із страхувальниками за 2002 рік склала 3 735,5 млн. грн., в тому числі із страхувальниками-громадянами - 437,8 млн. грн.

Згідно з таблицею 2.3. темпи росту загальної суми страхових премій ЗАТ СК “Кредо-класик” відповідно до попереднього періоду мали додатній характер: у 1998 році страхові премії зросли більше, ніж у 2 рази, у 2000 році – майже в 3 рази. В інші роки спостерігалось несуттєве збільшення обсягів страхових премій (від 28 % у 1999 до нульової тенденції у 2001 р.).

Таблиця 2.4.

Обсяг отриманих страхових платежів

за формами проведення страхування за 1997-2002 рр.

Показники по рокам, тис. грн.	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Страхові премії, в т.ч.	12 587	29 074	37 170	106 292	106 809	126 289
Добровільне страхування	11 874	27 062	34 910	103 340	100 510	111 059
Обов’язкове страхування	713	2 012	2 260	2 952	6 299	15 230

По видам страхування лише добровільне особисте страхування має у 2002 році негативну тенденцію (падіння на 77 %).

У зв’язку з низькою ємкістю українського страхового ринку і відповідно розробленим програмам довгострокових договорів страхування державних програм, компанія перестраховувала більшу частину ризиків у перестраховиків-нерезидентів. Страхова компанія „Кредо-Класик” має надійну систему перестрахування прийнятих ризиків на міжнародному ринку, забезпечує оперативність проведення страхових операцій відповідно міжнародним стандартам.

Всього в перестрахування в 2002 році було направлено 71 023, 5 тис. грн., що становить 56, 2 % від отриманих страхових платежів.

Всього за 2002 рік було перестраховано 1 843 об’єкта за облігаторним та факультативним типами. При цьому, враховуючи вимоги Положення про порядок формування, розміщення та звіту страхових резервів з видів страхування відмінних від страхування життя, компанією здійснюються заходи стосовно збільшення власних активів, забезпечення рівня платоспроможності, поступового зменшення об’ємів такої категорії активів, як права вимог до перестрахувальників.

Своїми перевагами компанія вважає величину фінансових показників, в першу чергу об’ємів та стабільність поступлення страхових платежів, стабільність показників та клієнтського корпусу, якість послуг та супроводжуючого сервісу, кадровий склад компанії, оперативність прийняття рішень, гнучкість підходу до клієнта.

Сегмент автострахування є найбільш розвиненим у нашій країні і служить своєрідним „локомотивом” галузі. Не дивлячись на „ярмо” лідерства, автострахування має ряд загальновідомих серйозних проблем, що гальмують його подальший розвиток.

Не зважаючи на те, що страхування відповідальності власників транспортних засобів визначене як обов’язкове, повністю відсутня система контролю за наявністю страхових полісів у автовласників. Відсутність такого контролю призводить до того, що із майже 10 млн. власників транспортних засобів лише 10 % мають страхові поліси. Цей факт, в свою чергу, не дозволяє страховим компаніям знижувати страхові тарифи і більш прискореними темпами розвивати ефективну систему роботи у відповідності зі світовими стандартами.

Як уже відзначалось, одним із пріоритетних видів страхування компанії є страхування автотранспорту. Проводяться заходи по удосконаленню послуг, що пропонуються, - в цьому році відділ роботи з клієнтами значно розширився завдяки приходу в компанію нових спеціалістів, працівники компанії регулярно відвідують тренінги та семінари з підвищення кваліфікації.

Лідируюче положення по кількості укладених договорів з приватними (фізичними) особами в цьому році зайняло страхування громадян, що виїжджають за кордон, і склало 53 804 шт. В цьому напрямку компанія довго та плідно співпрацює з багатьма туристичними агенціями, такими як – „Загір’я”, „Добро” та іншими.

Сума страхових платежів по страхуванню осіб, що виїжджають за кордон у 2002 році склала 2 211, 2 тис. грн. Сума виплат з даного виду страхування – 135, 2 тис. грн.

Щодо особистого страхування „Кредо-Класик” орієнтується перш за все на страхове обслуговування корпоративних клієнтів. У зв’язку з підвищенням страхової культури українських підприємців підвищується рівень вимог до страхових компаній, до якості послуг, що вони надають. „Кредо-Класик” приділяє велике значення удосконаленню страхових програм орієнтованих на корпоративне страхування.

Витрати страховика утворюють собівартість страхових послуг. Вони мають таку структуру:

витрати на виплату страхових сум та страхових відшкодувань (7 242,0 тис. грн.);

відрахування в централізовані страхові резервні фонди (39,6 тис. грн.);

відрахування в технічні резерви, відмінні від резервів незароблених премій (0,0 тис. грн.);

витрати на проведення страхування;

інші витрати.

Таблиця 2.5.

Динаміка страхових виплат за видами страхування ЗАТ СК “Кредо-класик”

за 1997 – 2002 роки

Показники по рокам, тис. грн.	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Страхові виплати, в т.ч.	134	408	2 749	2 640	3 829	7 242
Добровільне майнове страхування	101	232	2 002	1 027	2 321	3 517
Обов’язкове страхування	0	0	0	172	138	146
Добровільне страхування відповідальності	3	74	286	280	202	270
Добровільне особисте страхування	30	102	461	1 161	1 167	3 309

Сума страхових виплат за договорами страхування в 2002 році становила 7,2 млн. грн. (в 2001 році – 3, 8 млн. грн.), що на 90,5 % більше, ніж у 2001 році (таблиця 3).

Так у 2002 році найбільші виплати здійснені по двох страхових випадках: в результаті трагедії, що трапилася з генеральним директором ДП „Укрспецекспорт” В. І. Малєвим, виплачено збиток в розмірі 348 401, 96 грн., і в зв’язку з аварією, в якій постраждав автомобіль компанії „Київстар”, страхова виплата становила 433 869, 14 грн.

В структурі страхових виплат варто відмітити, що в основному це сталося за рахунок страхових виплат за страховими випадками автострахування – 48,56 %, а також за страхуванням від нещасних випадків – 44,24 %. На інші види страхування страхові виплати складали від 0,1 % до 1,87 %.

Рівень виплат (співвідношення страхових виплат до страхових платежів) у 2002 році складав 5,7 %. Було зафіксоване планомірне зростання даного співвідношення до 1999 року. Потім знову впало і нарощувало об’єми до 2002 року. За станом на 31. 12. 2001 р. компанія не має заборгованості перед страхувальниками та перестрахувальниками. Випадків несвоєчасного здійснення розрахунків зі страхувальниками та перестрахувальниками не було.

Таблиця 2.6.

Рівень виплат за видами страхування ЗАТ СК “Кредо-класик”

за період з 1997 по 2002 роки

Показники по рокам, %	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Всього, в т.ч.	1,1	1,4	7,4	2,5	3,6	5,7
Добровільне майнове страхування	0,9	1,0	7,3	3,2	3,1	4,2
Обов’язкове страхування	0,0	0,0	0,0	5,8	2,2	1,0
Добровільне страхування відповідальності	0,8	5,3	8,9	0,6	4,9	1,2
Добровільне особисте страхування	4,4	4,0	11,0	4,5	5,3	64,8

Страхові платежі, що приходяться в середньому на одного страховика, за останні 5 років збільшились майже в 4 рази, страхові виплати лише в 2,2 рази.

.

Таблиця 2.7.

Обсяг страхових платежів

за формами проведення страхування за 1997-2002 рр.

Показники по рокам, тис. грн.	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Страхові виплати, в т.ч.	134	408	2 749	2 640	3 829	7 242
Добровільне страхування	134	408	2749	2468	3690	7096
Обов’язкове страхування	0	0	0	172	138	146

Заборгованості компанії перед страхувальниками по здійсненню страхових виплат на кінець звітного періоду немає.

У зв’язку з низькою ємкістю українського страхового ринку і відповідно розробленим програмам довгострокових договорів страхування державних програм, компанія перестраховувала більшу частину ризиків у перестрахувальників-нерезидентів.

Таблиця 2.8

Обсяг страхових платежів,

відданих у перестрахування (за формами проведення) за 1997-2002 рр.

Показники по рокам, тис. грн.	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Страхові премії, в т.ч.	7398	16340	20890	59736	60279	70974
Добровільне страхування	6998	15209	19619	58077	56487	62415
Обов’язкове страхування	401	1131	1270	1659	3792	8559

Всього в перестрахування в 2002 році було направлено 70 974,42 тис. грн., що складає 56,2 % від отриманих страхових платежів.

Об’єктом з найбільшою страховою сумою в об’ємі 3 975 000,00 тис. грн. Є відповідальність ЗАТ „Авіакомпанія „Аеросвіт”, яка була перестрахована на світовому перестрахувальному ринку у перестрахувальника „Транссибірська перестрахувальна корпорація” (Російська федерація) за факультативним типом перестрахування.

Перестрахування здійснювалось за облігаторним та факультативним типом.

Таблиця 2.9

Рентабельність страхової діяльності ЗАТ СК “Кредо-класик”

за формами проведення страхування

Показники по рокам, %	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Добровільне страхування	3946,03	3196,37	519,28	1794,99	1222,83	773,134
Обов’язкове страхування	-	-	-	629,17	1662,16	4331,93

Як свідчать отримані результати, рентабельність цього бізнесу є одна з найвищих у сфері народного господарства, що й приваблює конкурентів для входу у галузь. У даної страхової компанії зафіксоване поступове падіння рентабельності страхової діяльності (1999 році був зафіксований раптовий спад, який пізніше нормалізувався) і зараз знаходиться на рівні 700% для добровільного страхування та 4000 % для обов’язкового.

Зниження рентабельності спричинене факторами зменшення тонізації ринку, покращення нормативної бази (для обов’язкового – просто суперрентабельні).

2.3. Аналіз рентабельності галузей страхування на прикладі ЗАТ СК “Кредо-класик”

Більшість компаній не займаються  повсякденним керуванням прибутком, тобто координуванням  виробничого процесу і продажів з метою досягнення  максимальної прибутковості відповідно до потенційних  можливостей. У результаті утворюється кілька острівців високої рентабельності, але також і безліч неприбуткових  напрямків і угод. Пошук відповіді на питання вимагатиме великих зусиль. З одного боку, менеджерам прийдеться методично  думати про клієнтів, продукти й угоди. З іншого боку,  необхідно сконцентруватися на бізнесі-моделі компанії, тобто на внутрішніх бізнесах-процесах і на тому, як компанія  діє на ринку. Результатом цих зусиль повинне стати  збільшення рентабельності компанії до максимуму.

Домогтися  цього можна шляхом оптимізації трьох ключових елементів  керування прибутком: мапи прибутку, важелів підвищення прибутку  і власне процесу керування прибутком.  Мапа прибутку показує, які рахунки, продукти й угоди  рентабельні і відповідають вимогам бізнес-моделі. Важелі підвищення  прибутку - елементи бізнес-моделі компанії, що дозволяють підняти  прибутковість, перетворивши «поганих» клієнтів у «хороших». А  процес керування прибутком - це організаційна процедура,  за допомогою якої компанія поєднує свою повсякденну  бізнес-діяльність з бізнес-моделлю.

Свідченням бурхливих процесів становлення страхового ринку України за 10 років її незалежності є створення понад 800 страхових компаній, скорочення їх числа 180-ти, подальше зростання до 300 і знову очікуване скорочення їх числа шляхом ліквідації, приєднання, злиття, реорганізації та ін. після прийняття змін до Закону України “Про страхування”. Безумовно, в більшості страхових компаній ці процеси відбувались на фоні активної, з тим чи іншим ефектом, аналітичної роботи працівників вищого (топ-) і середнього (мідл-) менеджменту. Але якою ж повинна бути ця робота з огляду на пропозиції сучасних наукових розробок? Основними складовими і напрямками цієї діяльності сучасний менеджмент, як наука, пропонує такі п’ять:

1. Формування місії, бачення, цілей, завдань (“цілеутворення”) компанії, що в соціальній психології визначено як “образ потрібного майбутнього”.

2. Позиціонування компанії на ринку, тобто її порівняльний аналіз з іншими, дослідження пройденого і оцінка наявного.

3. Прогнозування ймовірних подальших варіантів і перспективи розвитку.

4. Вибір і складення оптимального стратегічного плану.

5. “Розробка сценаріїв”, тобто дослідження варіантів ситуаційних моделей і планування дій на випадок непланового розвитку, небажаного або кризового стану реальної ситуації.

Можна стверджувати, що усвідомлення і формування потреби в здійсненні на практиці цих етапів не викликає у менеджерів страховика ускладнень і заперечень. На стадії вибору пріоритетних якісних планових параметрів проблема виникає та повністю проявляє себе при визначенні їх фінансових (математичних) величин, тобто бажаних, орієнтовних або індикативних показників. Тут вже дається взнаки норма, що “не може бути виконане те, що не може бути виміряне”.

Отже, на що ж орієнтуватись? Пошук відповіді на це питання може бути досягнутий методом бенчмаркінгу (benchmarking), розробленим в останнє десятиріччя, що набує все більшої популярності серед менеджерів і фахівців маркетингу. Цей метод дає можливість провести порівняльне тестування власних бізнес-процесів з процесами, які відбуваються у найближчих конкурентів та у колег, що досягли кращих показників на певних ділянках. Цей метод потенційно дає можливість виконати позиціонування, створити “картину потрібного майбутнього”, визначити стратегічні напрямки розвитку і сформувати параметри наступного етапу в наміченому розвитку. Порядок здійснення цих операцій досить добре висвітлений в наукових виданнях. Проте цей метод є не більше ніж теоретичний алгоритм дій, що при практичному застосуванні знову ж таки зводиться до суб’єктивного вибору якісних параметрів і їх кількісної оцінки.

Цікаво, які зі вказаних параметрів для методу бенчмаркінгу може запропонувати український страховий ринок? Огляд аналітичних матеріалів стосовно процесів на страховому ринку засвідчує, що для так званих рейтингів страхових компаній, як правило, застосовується по 5-7 показників. Подальші міркування дають підстави зробити висновок, що цих показників на цілий порядок менше, аніж вимагають метод бенчмаркінгу та реальні ситуації хоча б при тактичному плануванні діяльності галузевих (за видами страхування) та забезпечуючих підрозділів страховика.

Крім того, навіть неупереджений розгляд цих 5-7-ми показників свідчить якщо не про повну відсутність системи оцінювання, як результат чого подається узагальнений рейтинг, то про елементи некоректності порівняння напевно. При цьому немає підстав звинувачувати в необ’єктивності чи критикувати авторів вказаних рейтингів. Їх наміри і бажання зрозумілі. Але вбачається, що проблема набагато складніша як для страховиків, так і страхувальників.

Здебільшого як основні показники в цих рейтингах застосовуються обсяги або наявних активів страховика, або валового збору страхових премій.

Після цих міркувань логічною постає необхідність розчленувати характеристики страхової компанії згідно розділів базових параметрів за методом: а)сильні сторони; б)слабкі сторони; в)сприятливі можливості; г) загрози. Не розглядаючи в цій статті широковідому методику SWOT-аналізу, все ж вбачається доцільним зауважити наступне.

Для страховика найважливішим є визначення: власних сильних сторін і сприятливих факторів. Ці обставини є не що інше, як наявні потенційні можливості і невикористані (приховані) резерви для реалізації стратегічної мети. (Слабкі сторони і загрози, звичайно, також мають враховуватись, але першочерговою метою їх опрацювання є локалізація і, по можливості, усунення з огляду на потреби безпеки бізнесу.)

Аналіз рентабельності за галузевим принципом є одним з найважливіших етапів керуванням прибутком і аналізом для найкращого забезпечення рентабельності страхової діяльності.

Як було зазначено у розділі 2.2., страхова компанія “Кредо-класик” забезпечує високі обсяги збору страхових платежів, тим самим передаючи у перестрахування більше половини своїх премій, що й , відповідно, впливає на рентабельність за галузями страхування.

Таблиця 2.10

Обсяг страхових платежів,

відданих у перестрахування (за галузями страхування) за 1997-2002 рр.

Показники по рокам, тис. грн.	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Страхові премії, відданні у перестрахування, в т.ч.	7398	16340	20890	59736	60279	70974
майнове страхування	6402	13000	15444	17845	41693	46588
страхування відповідальності	210	786	1812	25587	2320	12957
особисте страхування	386	1423	2364	14645	12474	2871

Поведений аналіз рентабельності за галузями страхування засвідчив, що найбільшу рентабельність у всіх роках мають такі галузі як майнове страхування та страхування відповідальності, хоча помітна тенденція до падіння рентабельності по всіх галузях, особливо особисте страхування.

Таблиця 2.11.

Рентабельність страхової діяльності ЗАТ СК “Кредо-класик”

за галузями страхування

Показники по рокам, %	1997	1998	1999	2000	2001	2002
майнове страхування	4137,76	4136,14	483,17	1213,59	1257,99	901,39
страхування відповідальності	5182,42	702,64	378,93	6808,37	768,22	3527,83
особисте страхування	871,51	954,65	287,62	853,57	708,03	-34,41

Перспективні галузі на ринку залишаються майнове страхування та страхування відповідальності.

В аналіз двох рентабельностей видно наш, український парадокс, коли у всьому світі страхова діяльність буває збитковою, то в Україні на ній заробляються шалені гроші.

РОЗДІЛ ІІІ.

Проблеми та шляхи забезпечення рентабельності діяльності страхових компаній

3.1. Проблеми діяльності страхових компаній

Головною перешкодою на ринку для страхових компаній є низький платоспроможний попит фізичних та юридичних осіб на страхові послуги, що не забезпечує необхідну рентабельність діяльності компаній. За даними Державного комітету статистики України (Держкомстат України), у березні 2003р. на одного штатного працівника було нараховано 415 грн. заробітної плати, а наявні доходи в розрахунку на одну особу становили 206 грн. — за середнього прожиткового мінімуму 342 грн. Середній розмір трудових пенсій для непрацездатних осіб складає 51% їх прожиткового мінімуму.

Разом з тим, колосальні відрахування з фонду оплати праці спричиняють приховування реальної заробітної плати, подальшу тінізацію вітчизняної економіки(соціальні збори, включаючи пенсійне та соціальне страхування, складають 38,7%95 (а за оцінками експертів, — 50%), у т.ч. пенсійний збір — 32%, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності — 2,9%, страхування на випадок безробіття — 1,9%, плюс ставка страхового збору від нещасного випадку на виробництві, розмір якої залежить від галузі). У квітні 2003р. Кабінет Міністрів збільшив максимальну величину фактичних витрат на оплату праці найманих працівників і сукупного оподатковуваного доходу, з яких стягуються збори до соціальних фондів, з 2200 грн. до 2660 грн.

За підсумками 2002 року близько 2/5 під­приємств в Україні були збитковими. До цього слід додати і величезну платіжну кризу. За даними Держкомстату України, станом на 1 квітня 2003р., дебіторська заборгованість підприємств та установ становила 243,2 млрд. грн., а кредиторська — 307,9 млрд. грн.

Внаслідок незначних обсягів доходів населення та фінансових ресурсів господарюючих суб'єктів гальмується поступальний розвиток українського ринку взагалі і страхового ринку, зокрема.

Недостатність початкового капіталу, повільні темпи його нарощування, фактичний розмір сформованих резервів переважної більшості вітчизняних страхових компаній зумов­лює вкрай низькі можливості вітчизняних страхових компаній з покриття великих збитків. Нарощу­ванням капіталу сьогодні активно займаються лише близько половини операторів ринку. Неквапливість страховиків частково зумовлена досить тривалим терміном, відведеним на проведення капіталізації, частково — відсутністю (донедавна) контролюючого органу, повноважного вживати санкції до поруш­ників. Слід згадати й "відносно чесні способи" формування статутного фонду, що передували ниніш­ньому етапу капіталізації і ніким не контролю­валися та не зупинялися ("накачування" статутних фондів за допомогою купівлі малоліквідної нерухо­мості, маніпуляцій з акціями високого номіналу, але копійчаною реальною вартістю тощо). Без механізму контролю над наповненням і підтриманням необхідного статутного капіталу вимоги Закону "Про страхування" стосовно обсягів статутних фондів страхо­виків, нівелюються дуже швидко. Цифри у звітах засвідчать достатньо велику капіталізацію ринку, але реальність буде іншою.

Відсутність надійних інвестиційних інструментів для довгострокового розміщення страхових резервів. Сьогодні в Україні практично не існує привабливих для страховиків інвестиційних інструментів довго­строкового характеру. Так, облігації внутрішньої державної позики мають невеликий термін обігу та втратили свою привабливість внаслідок суттєвого зниження останніми роками рівня дохідності. Водночас, акції та облігації інвестиційне привабли­вих суб'єктів господарювання вкрай важко придбати. Не розвинуте в Україні й довгострокове кредиту­вання страховиками реального сектора економіки. Тому страхові компанії продовжують віддавати перевагу розміщенню своїх коштів на поточних і депозитних банківських рахунках. А це, у свою чергу, гальмує як зростання інвестиційної діяльності самих компаній, збільшення доходів від неї, так і позбавляє національну економіку в цілому значних обсягів "довгих" грошей, конче необхідних для подальшого соціально-економічного реформування в Україні.

Тим часом, світовий досвід використання страхо­вого сектора економіки як потужного джерела інвестицій є успішним, причому не лише у високо-розвинутих країнах, але й у країнах, що за світо­вими стандартами вважаються не дуже заможними.

Відсутність цілеспрямованої державної політики у сфері страхування, що призводить до безсистем­ності розвитку вітчизняного страхового ринку. Страхову справу не можна ефективно здійснювати без чіткого бачення перспектив, усвідомлення політичних та економічних ризиків, без вироблення адекватних і результативних засобів і методів страхової політики. В Україні такі засоби і методи поки що відсутні. Насамперед, як зазначалося вище, це виявляється у відсутності обгрунтованої Концепції розвитку страхового ринку — її проект на 2005-2010рр. не містить жодних цифр, контрольних дат, норм поетапного запровадження . Крім того, враховуючи загальнодержавну значимість розвитку страхової галузі, подібний документ для того, щоб отримати відповідний статус, має бути схвалений Верховною Радою України. Саме на основі схваленої обґрунтованої Концепції має розробля­тися, затверджуватися та реалізовуватися конкретна програма середньо- та довгострокового розвитку страхового ринку. Понад те, з метою забезпечення сталої динаміки розвитку страхування в Україні цей процес має бути узгоджений з процесами в усіх інших сферах життєдіяльності суспільства, тобто бути скла­довою загальної Стратегії соціально-економічного розвитку України, яка також відсутня.

Недосконалість чинної нормативно-правової бази, що регламентує розвиток страхової галузі. Зокрема, норми чинного законодавства не уніфіковані. В базовому Законі України "Про страхування" відсутні чіткі визначення понять, а натомість вживаються різні назви ідентичних понять. Так, у тексті Закону співіснують поняття "страховик", "страхова компанія" і "страхова організація"; "страхо­вий платіж", "страховий внесок" і "страхова премія"; "страхова виплата" і "страхове відшкодування". Зустрічаються неузгодженості в постановах Кабінету Міністрів України з питань страхування. Водночас, неповна і часом неузгоджена нормативно-правова база призводить до можливості різночитань окремих положень.

Як зазначалося вище, відсутня кодифікація всіх правових актів і документів, що тим чи іншим чином стосуються страхової діяльності. Наприклад, діюча пенсійна система регулюється більш як 20 законодавчими актами та величезною кількістю нормативно-правових документів. Це викликає непорозуміння, недовіру та справедливі нарікання громадян. Під час доопрацювання та прийняття нових нормативно-правових документів у цій сфері необхідно врахувати рекомендації Міжнародної організації праці стосовно засад функціонування майбутньої пенсійної системи та забезпечити гармонізацію норм національного законодавства із законодавством ЄС. Зокрема — врахувати Директиви Європейського Парламенту та Ради Європи стосовно координації законодавчих і нормативних актів з регулювання діяльності професійних пенсій­них фондів.

Існують як проблема перекладу зарубіжного страхового законодавства українською, так і прямі протиріччя українського законодавства нормам ЄС, невідповідність підходів в українському та європей­ському правовому полі, неузгодженість нормативно-правових актів між собою. Наприклад, норми вітчизняної нормативно-правової бази не відпові­дають вимогам до фактичного запасу платоспромож­ності (Директива 2002/13/ЄС Європейських Парла­менту та Ради від 5 березня 2002р.), заходів з відновлення платоспроможності та ліквідації страхо­вих компаній (Директива 2001/17/ЄС Європейських Парламенту та Ради від 19 березня 2001р.), додаткового нагляду за страховими компаніями в страховій групі (Директива 98/78/ЄС Європейських Парламенту та Ради від 27 жовтня 1998р.) тощо.

Попри передбачення Законом України "Про страхування" процедури злиття та поглинання страхо­вих компаній, реальні їх механізми досі не розроблені. Недоліки притаманні й підзаконним актам, що приймаються в розвиток чинного страхо­вого законодавства. Наприклад, постанова Кабінету Міністрів України від 1 лютого 1997р. про врегулювання функціонування товариств взаємного страхування практично не визначає регламенту їх діяльності, що ускладнює роботу суб'єктів вітчизня­ного страхового ринку.

Надмірна кількість видів обов'язкового страхування і адекватність їх фінансового забезпечення.За між­народними нормами, обов'язковому страхуванню підлягають цивільна відповідальність власників транспортних засобів; екологічні ризики — від пожеж, викидів шкідливих речовин, відповідальність операторів потенційно небезпечних промислових підприємств, наприклад, операторів ядерних енерго­блоків; захист життя і здоров'я. Згідно ж зі статтею 7 Закону України "Про страхування" передбачаються 34 види обов'язкового страхування, що навіть не мають зарубіжних аналогів (проти чітко визначених 21 добровільних (стаття 6). Рішення про їх запровадження були прийняті поспіхом і не мають обґрунтованих соціальних та економічних підстав.

Окремі види обов'язкового страхування чітко законодавче не визначені, оскільки мають відсильні норми (наприклад, "за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України") або поняття на зразок "професійної відповідальності", що не має визначення в українському правовому полі. Є види обов'язкового страхування, що дублюють норми, передбачені іншими законодавчими актами. Так, Кабінет Міністрів України пропонує скасувати обов'язкове страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання і державних інспекторів з нагляду за ядерною і радіаційною безпекою, оскільки цей вид страхування вже перед­бачений загальнообов'язковим соціальним страху­ванням від нещасного випадку на виробництві.

Законом передбачено, що для здійснення обов'яз­кового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензу­вання обов'язкового страхування, розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Проте майже для двох третин видів обов'язкового страхування необхідна нормативна база досі відсутня.

У Законі відсутнє визначення фінансових джерел обов'язкового страхування, крім посилання про відне­сення цих виплат на результати господарсько-фінансової діяльності підприємств, організацій, установ. Не можна запроваджувати обов'язкове страху­вання там, де для цього немає необхідних економічних умов.

Обов'язкові види страхування мають вкрай низький рівень виплат і страхового захисту та, як правило, використовуються для задоволення вузько­відомчих інтересів. Так, за даними Міністерства фінансів, у 2002р. в Україні були запроваджені сім нових видів обов'язкового страхування, і лише один з них виявився відносно ефективним. З більшості ж з них сума страхових виплат склала ледве більше 1-2%, що за заявою голови Державної комісії з регулю­вання ринків фінансових послуг В. Суслова, "є види обов'язкового страхування, за якими взагалі ніколи не провадяться ніякі виплати". Непоодинокими є випадки "отримання" певного виду обов'язкового страхування страховиком, що має близькі стосунки з відповідним міністерством чи відомством, а також проведення тендерів на несправедливих умовах, що негативно впливає на стан конкуренції на ринку.

Отже сучасний стан впровадження обов'язкового страхування є незадовільним. За наявності 34 видів обов'язкового страхування в Україні минулого року зібрано лише 405,6 млн. гри. Обсяг обов'язкового страхування за 2002р. зріс лише на 55,2 млн. (при збільшенні недержавного обов'язкового страхування на 73,7 млн. грн. і скороченні державного — на 18,5 млн. грн.). З 11,6% у 2001р. до 9,1% у 2002р. зменшилась і частка обов'язкового страхування у сукупних страхових преміях. Страхові ж виплати у 2002р. зросли, порівняно з попереднім роком, лише на 0,4 млн. грн. Це зумовлено як законодавчими прогалинами, так і відсутністю необхідних для повноцінного обов'язкового страхування коштів.

Недостатній рівень державного регулювання і контролю над страховим ринком, непослідовність дій щодо організації державного нагляду за страховою діяльністю. У перші роки незалежності України будь-який дієвий контроль над страховою діяльністю був відсутній, а надалі відбувалася часта зміна підпорядкованості і повноважень державних нагля­дових органів на вітчизняному страховому ринку.

У регулюванні страхового ринку залишається ряд невирішених проблем, серед яких, зокрема:

недостатня узгодженість дій державних органів, що опікуються питаннями страхування, між собою, а також державних органів і саморегулівних органі­зацій (об'єднань страховиків), що призводить до безсистемних рішень і зниження загального рівня державного регулювання страхової діяльності;

недостатній обсяг повноважень державних органів на застосування санкцій та притягнення до відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення страхового законодавства, що не сприяє підвищенню рівня відповідальності професійних учасників страхового ринку;

відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю страхо­вих організацій, що обмежує можливості потен­ційних інвесторів і споживачів страхових послуг щодо якісного відбору страхових організацій, зменшує можливості страхового ринку з мобілізації вільних ресурсів, підвищення обсягів страхового посередництва та сприяння розвитку страхового ринку в цілому.

Відсутність державного реєстру власників неру­хомості в Україні. Цей факт унеможливлює чітке визначення реального власника нерухомості, а відтак ускладнює розвиток титульного страхування.

Протекціонізм, галузевий монополізм. Практику надання окремим компаніям ексклюзивного права страхування підприємств у відповідній галузі часто підтримують різні міністерства і відомства (наприклад, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство транспорту, обласні адміністрації тощо). Водночас, страховикам часом бракує кон­структивної корпоративної єдності у вирішенні складних завдань. Викликає занепокоєння і той факт, що практика визначення виконавчою владою уповноважених нею страховиків досить спокійно сприймається суспільством.

Негативним чинником є наявність кептивних компаній, що відстоюють винятково корпоративні інтереси, будуються за галузевою належністю та працюють під опікою місцевих органів влади, їх створення, зокрема, має на меті не випускати грошові потоки у вигляді страхових премій за межі компанії-засновника, створити своєрідний інкубатор для становлення свого страхового бізнесу, встано­вити пільгові тарифи на страхування внутрішньо-корпоративних ризиків. Типовою є ситуація, коли страховики зберігають і підтримують тісні зв'язки із своїми акціонерами, які часто є їх основними клієнтами. Отримує поширення й перехресне воло­діння акціями страхових компаній, банків, виробничих підприємств, що ускладнює точну оцінку активів. Часом банки вимагають від клієнтів страхувати заставне майно в афільованій з ними страховій компанії. Непоодинокими є випадки встановлення виняткового права певних страховиків на здійс­нення певних видів страхування.

Названі прояви протекціонізму спричиняють монополізацію окремих сегментів страхового ринку відомчими страховими компаніями, створюють нерівні можливості для функціонування страховиків, приз­водять до нерівномірного розвитку страхового ринку.

Сьогодні ринок посередників настільки слабкий і незначний, що можна казати про його відсутність. Взаємовідно­сини між посередниками і компаніями прямо протилежні прийнятим на світових ринках. Багато з існуючих страхових компаній, фактично, не зали­шають ризик на своєму утриманні, перестраховують його у більш крупних компаній, а самі існують переважно за рахунок різниці прямого та перестрахувального тарифів .

Низька дохідність або збитковість окремих видів страхування.Сьогодні нетто-збитковість автокаско в середньому по ринку складає до 70% загального обсягу зібраних премій, а з урахуванням комісій і витрат на ведення справи доходи страхових компа­ній у цьому виді страхування складають у підсумку не більше 10-15%119. Діяльність окремих компаній у цьому виді страхування є навіть збитковою. З кож­ним роком зростає збитковість страхових компаній у реалізації "зелених карт". Це негативно позна­чається на фінансових показниках діяльності страхо­виків, гальмує їх інтенсивний розвиток.

Більш низька конкурентоспроможність страхових компаній, порівняно з комерційними банками у боротьбі за залучення вільних коштів юридичних і фізичних осіб. Поки що з огляду на більшу зрозумі­лість і короткострокову вигоду, можливість швидкого отримання внесених сум, а також більшої фінан­сової потужності комерційних банків банківські вклади є більш привабливим об'єктом розміщення вільних коштів юридичних і фізичних осіб. Через це страхові компанії втрачають досить значні суми коштів.

Відсутність середньо- і довгострокового плану­вання страховими компаніями своєї діяльності. З одного боку це є наслідком аналогічної політики на державному рівні, а з іншого, — недосконалої полі­тики керівництва страхових компаній з організації менеджменту. Топ-менеджери у більшості випадків не допускаються до процесу прийняття кінцевих рішень і є не досить зацікавленими в результатах діяльності компанії, тим більше — довгострокових. Це призводить до хаотичності розвитку окремих страхових компаній, частої зміни курсу, відсутності бачення середньо- і довгострокових перспектив. Тим часом, якщо страхові компанії мають намір вижити у зростаючій конкурентній боротьбі за клієнтів, вони мають навчитися чітко позиціонувати себе на ринку страхових послуг та фінансових послуг загалом і планувати свій розвиток принаймні на п'ять років наперед.

Низький рівень кваліфікації кадрів. Це є ще одним наслідком недостатнього розвитку менеджменту в страхових компаніях та їх низького попиту на кваліфікованих фахівців на фоні зростання ринку фінансових послуг. Щоб вирішити кадрові проблеми, страховики навчають персонал самостійно, залу­чають кадри з інших сфер бізнесу. Спостерігається низький рівень маркетингу на ринку страхових послуг. На ринку склалася парадоксальна ситуація — часом у страхову компанію простіше підібрати висококласного топ-менеджера, ніж грамотного спеціаліста середньої ланки. Страховий ринок відчуває гостру потребу у вузькоспеціалізованих професіоналах — методологах (менеджерах проектів), актуаріях, брокерах, андеррайтерах, диспашерах, аварійних комісарах, експертах, фінансистах, бухгалтерах, юристах, судцях, аудиторах, програмістах, що знаються на нюансах страхової діяльності. Водночас страховики запрошують на посади агентів навіть пенсіонерів і студентів, які розглядають таку роботу як тимчасову.

Кадрові проблеми негативно позначаються на обсягах і якості страхових послуг, підривають імідж страхових компаній, призводять до зловживань і правопорушень.

Порушення чинного законодавства. За підсумками здійснених у 2002р. Міністерством фінансів виїзних перевірок діяльності страхових організацій і страхових брокерів було зроблено 156 приписів страховикам за порушення чинного законодавства, обмежено дію ліцензій 14 страховим організаціям, призупинені дії одного страховика, відкликана ліцензія у однієї страхової компанії, три брокери виключені з державного реєстру (501 перевірка, в т.ч. 149 тематичних — на виконання доручень Кабінету Міністрів, у зв'язку із зверненнями правоохоронних органів, громадян і податкової служби) . Зокрема, з'ясувалося, що договори страхування у багатьох компаній містять свідомо залишені юридичні лазівки.

Зростання випадків страхового шахрайства – набу­вають поширення випадки шахрайства у сільсько­господарському та майновому страхуванні. Непооди­нокими є випадки фальсифікації страхових полісів, що видаються від'їжджаючим за кордон, інсцену­вання викрадення транспортних засобів. Це приз­водить до фінансових втрат страхових компаній, зни­ження їх фінансових результатів.

До інших функціональних проблем діяльності страхових компаній можна також віднести вузький, порівняно з розвинутими країнами, асортимент страхо­вих послуг, що надаються клієнтам; неоптимальність страхових портфелів; низьку технологічність здійснення страхових операцій; відсутність належних традицій тривалого позитивного досвіду роботи з клієнтами, особливо з нових видів страхування.

Значна інформаційна закритість страхового ринку, низький рівень впровадження у страхову практику сучасних інформаційних технологій. Український страховий ринок є сьогодні однією з найбільш закритих зон фінансового ринку, що унеможливлює формування чіткого уявлення про його стан і тенденції розвитку, зменшує можливості об'єктивної оцінки статус-кво у цій сфері з метою виправлення наявних недоліків та усунення існуючих і запобігання потен­ційно можливим загрозам його стабільному функціо­нуванню.

Усвідомлення особистого страхування багато в чому визначається чітким уявленням про ймовір­ність настання страхового випадку. Проте дані Держкомстату України про травми та лікарняні є принаймні спірними, а переважна більшість страхо­виків працюють з досить обмеженими клієнтськими базами.

Недосконалість фінансової звітності та методів обробки даних. Дані фінансової звітності, що надаються страховими компаніями в контролюючі органи та на огляд широкої аудиторії, не дозволяють достовірно судити про реальний фінансовий стан компанії і результати її діяльності. Це відбувається з двох причин: перша — окремі показники, що суттєво впливають на фінансовий стан компанії, просто немає необхідності (за законодавством) вносити до звітності; друга — показники, що вносяться до звітності, трактуються різними компаніями по-різному.

Водночас існуюча звітність містить низку зайвих, таких, що не дають точного уявлення про результа­тивність діяльності страховиків, показників (наприклад, загальна сума укладених договорів страхування тощо).

Загалом відсутність якісної і достовірної статис­тичної інформації спричиняє викривлення оцінки реального стану речей на страховому ринку, не дає можливості відстежувати динаміку процесів, що відбу­ваються на ньому, приймати своєчасні, виважені і ефективні управлінські рішення.

Відсутні банки даних про недобросовісних страху­вальників (кредитних бюро), якими б могли корис­туватися всі страхові компанії з метою запобігання поширенню страхового шахрайства, про яке йшлося вище.

Немає й досконалих рейтингів страхових органі­зацій, які б полегшували б оцінку стану конкретних страховиків.

Неналежним чином організованою залишається і рекламна діяльність на вітчизняному страховому ринку.

Непрозорість відомостей стосовно структури влас­ності вітчизняного страхового ринку. Вкрай обме­женим є відкрите інформування громадськості про засновників українських страхових компаній. Українському страховому нагляду (на відміну від західного) бракує: здійснення аналізу фінансового стану власника та його атестації; проголошення небажаними певних видів страхової практики; прийняття рішень про фінансове оздоровлення страхової компанії; практики недопущення до управ­ління страховими компаніями осіб, стосовно яких була встановлена відповідальність у фінансових зловживаннях тощо.

Це поряд з іншими чинниками значною мірою гальмує відновлення довіри наявних і потенційних страхувальників до вітчизняних страхових компаній, без чого не можна очікувати революційних змін на страховому ринку.

Крім того, нестача доступних інформаційно-аналітичних матеріалів про діяльність страхових компаній, недостатня реклама існуючих страхових послуг спричиняють неінформованість переважної більшості населення про існуючі види страхування, його правила та норми і в кінцевому підсумку — зумовлюють низьку страхову культуру громадян.

Про недостатню страхову культуру населення особливо виразно свідчить незнання та, відповідно — нерозуміння громадянами суті страхування відпо­відальності перед третіми особами.

Відсутність довіри населення і господарюючих суб'єктів до страхових компаній. До цього часу не відновлена повною мірою довіра населення до страхових компаній. Значним чином це зумовлено як негативними фактами створення в нещодавньому минулому страховиками "фінансових пірамід", так і відсутністю належної системи гарантування страхових виплат. Не сприяють відновленню довіри і розміри страхових компенсацій, що часто є заниженими, а тому не привабливими для потенційних клієнтів.

Недовіра до страхування посилюється система­тичним невиконанням державою взятих на себе зобов'язань. Як зазначалося вище, Закон України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" (1996р.) передбачав компенсацію страхових внесків в установи державного страхування СРСР у розмірі 7,77 млрд. грн. (майже $1,5 млрд.). Це зобов'язання до цього часу не виконане, безпосе­редньо на зазначену компенсацію кошти в держав­ному бюджеті не виділяються.

Соціально-психологічна ситуація, що склалася в українському суспільстві негативно впливає на розвиток страхового ринку. Більше того, вона свідчить про те, що держава надто довго експлуатувала довіру громадян, не здійснюючи дієвих кроків з визначення зрозумілих і прийнятних стратегічних перспектив розвитку суспільства.

3.2. Перспективи подальшого розвитку страхової галузі та підвищення її прибутковості.

Аналіз сучасного стану, тенденцій і проблем розвитку вітчизняного страхового ринку свідчить про певні здобутки та численні недоліки, притаманні як функціонуванню окремих страхових компаній, так і всій системі страхування. Тому дуже важливо визначити чіткі орієнтири необхідного та водночас можливого реформування ринку страхових послуг в Україні, внесок у цю справу страхових компаній, громадян, господарюючих суб'єктів і державних інституцій.

Надзвичайно висока рентабельність страхування свідчить про використання тіньових схем оптимізації оподаткування, наявність “афільованих” до інших фінансових установ компаній тощо.

За оцінкою фахівців, 2003 р. став перехідним для ринку страхування. Головні зміни на страховому ринку України мають відбутися в 2004-2005рр. За умови внесення кардинальних змін до страхового законодавства, обсяг страхового ринку України в найближчі два-три роки може збільшитися на 40-50%. Прогнозується, що протягом зазначеного періоду відбудеться зростання ринку реального страхування приблизно в 10 разів.

За окремими прогнозами, обсяг страхових премій в Україні щорічно буде збільшуватися приблизно на 1 млрд. грн.

На нашу думку, проаналізувавши рентабельність галузевого страхування, у 2004р. перше місце залишиться за майновим страхуванням, наприклад, помітними темпами зростатиме автострахування. Непогану динаміку має продемонструвати й медичне страхування. Як вважають фахівці, якщо в галузі страхування цивільної відповідальності реакція ринку буде миттєвою, то законодавчі нововведення в частині звільнення від оподаткування платежів із страхування життя для фізичних осіб, а також у галузі медичного страхування спричинять більш інертну та повільну реакцію. Прогнозується, що у 2004р. зростання класичного ринку та сегмента фінансових схем відбуватиметься паралельно та досить повільно, оскільки сьогодні відсутні чинники, які могли б істотно змінити ситуацію.

Попри те, що доля страхування фінансових ризиків в Україні досі складалася не надто вдало, багато експертів вважають, що цей вид страхування має велике майбутнє. Частка реального страхування в цьому сегменті поступово буде збільшуватися, а компанії почнуть розширювати свій портфель пропозицій. До найбільш перспективних, з точки зору спеціалістів, сьогодні можна віднести страхування ризиків, пов'язаних зі споживчим кредитуванням, а також "суміжні" види, такі як страхування інвестицій, судових витрат. З часом може стати цікавим і такий напрям, як страхування гарантій для експортерів.

На нашу думку, триватиме процес укрупнення компаній і перерозподілу ринку на користь крупних мережевих компаній. Через три-чотири роки на ринку будуть працювати не більше 50-60 компаній, 10-ти з яких буде належати до 80% ринку. З'явиться стабільний попит на страхові послуги. Бізнес "некласичних" страхових послуг буде згортатися. Проте, реальна кількість страховиків на ринку в найближчій перспективі визначатиметься, насам­перед, їх здатністю своєчасно сформувати законо­давче визначені обсяги мінімальних статутних фондів.

За умов запровадження найближчим часом дійсно дієвих економічних та інституційних механізмів, що забезпечували б відчутний прогрес у сфері страхування, можливі й інші сценарії розвитку страхового ринку.

У разі ж визначення (і, що найважливіше, якнай­швидшого впровадження) економічних та інсти­туційних механізмів, що забезпечували б відчутний прогрес у сфері страхування, можна сподіватися на істотні зрушення на страховому ринку України в найближчі 5-10 років.

Перспективи можливого розвитку страхового ринку, в разі впровадження зазначених механізмів, передусім, визначатимуться ступенем зростання реальних доходів населення, поліпшенням стану корпо­ративних і державних фінансів.

Зростання масштабів вітчизняного страхового ринку визначатиметься ступенем подальшого розвитку співстрахування та перестрахування в Україні.

Розвиткові перестрахування в нашій країні має сприяти розробка законодавчих норм стосовно лімітів зобов'язань страховика, стандартних положень договорів перестрахування, правил ділового обороту вітчизняного ринку перестрахування, а також ство­рення спеціалізованих страхових об'єднань, роз­ширення участі українських страховиків у між­народних системах перестрахування та договорах соцстрахування, активний розвиток інформаційних технологій, створення єдиних стандартів електрон­ного документообороту тощо.

З огляду на стан вітчизняних страхових компаній, структуру концентрації страхового капіталу, не­можливість страхування великих ризиків окремими страховими компаніями, а також необхідність подальшого зміцнення їх фінансової стійкості та конкурентоспроможності, можна прогнозувати укрупнення страхових компаній на вітчизняному ринку за рахунок поглинання і злиття, подальше створення страхових пулів. Напевно триватиме тенденція формування фінансово-страхових груп і холдингів. Поряд із розширенням переліку страхових послуг буде поглиблюватися спеціалізація на страховому ринку (морське, авіаційне, сільськогосподарське страхування, спеціалізовані види перестрахування).

З метою безкризового розвитку та освоєння компаніями вітчизняного страхового ринку має бути підвищена ефективність менеджменту та маркетин­гового аналізу сегментів ринку (виділення окремих груп споживачів страхових продуктів, підготовка цільових програм страхових компаній з макси­мального задоволення потреб споживачів, інтересів держави та самих страховиків, взаємна координація їх діяльності з виконання цих програм і заходів).

Для подолання нерівномірності охоплення фізичних і юридичних осіб страховими послугами на сучасному етапі розвитку страхової галузі в Україні, а також з метою максимального забезпечення потреб страхувальників підвищена увага приділятиметься вдосконаленню страхової справи в регіонах.

Подальший розвиток страхового ринку зумовлю­ватиметься формуванням і реалізацією довгострокової стратегії та активної поточної політики держави в страховій сфері. Стан ринку визначатиметься ступенем принципового обмеження юридичної (державної) обов'язковості як методу реалізації страхової політики та рішучого розширення сфери дії економічної обов'язковості. Зрозуміло, що треба прагнути того, щоб економічна обов'язковість знаходила якнайповніше розуміння та схвалення з боку суб'єктів господарювання. Насамперед необ­хідно вирішальною мірою підняти рівень страху­вання в ієрархії сфер життєдіяльності суспільства. Це, у свою чергу, вимагає створення відповідного страхового ринку з раціональним набором різно­манітних страхових послуг, вміло пропонованих страховиками. Незалежно від цього, економічна обов'язковість, яка значною мірою визначає розміри та структуру попиту на страхові послуги, має посісти важливе місце в розрахунках між суб'єктами господарювання та державним бюджетом. Іншими словами, цілі та вимоги страхової політики повинні узгоджуватися, зокрема і в першу чергу, з податковою політикою держави.

На нашу думку, подальший розвиток обов'язкового страхування в Україні можливий за умови:

припинення практики прийняття нормативно-правових актів, що містять декларативні норми про обов'язковість страхування;

створення чіткої законодавчої основи обов'язко­вого страхування;

прийняття відповідних законодавчих актів винятково на підставі фінансово-економічного обґрунтування можливості вирішення проблем страхового захисту в обов'язковій формі та на запропонованих умовах;

проведення інвентаризації відповідних об'єктів; визначення їх вартості, ризиків, що мають страхува­тися, форм страхування;

визначення реальних джерел здійснення страхового захисту.

Крім цього, вдосконалення сегменту обов'язкового страхування можливе через: посилення контролю з боку Державної комісії з регулювання фінансових ринків, відповідних міністерств і відомств над здійсненням уже законодавче визначених видів обов'язкового страхування; проведення відкритих конкурсів страховиків, що залучаються для здійснення страхування за рахунок бюджетних коштів; створення централізованих гарантійних фондів.

Ідеологія страхування в Україні не повинна базуватися на примусовому стосовно страхувальника характері заходів з розвитку страхового ринку і, перш за все, — на намаганні буквально нав'язати суспільству широкомасштабний розвиток обов'яз­кового страхування.

Спроби силоміць затягти страхувальників у чергу за страховими послугами є безперспективними з причини не лише небажання страхувальників сліпо підкорятися, а, передусім, банальної відсутності грошей для оплати широкого переліку видів обов'язкового страхування.

Реформування системи страхування не має обмежуватися створенням її нормативно-правового фасаду. Для реалізації законодавчих норм необхідно забезпечити умови їх реального впровадження та дотримання. Держава має усвідомити: формула її взаємовідносин зі страховиками — ми вас контролюватимемо — є малоефективною. Необхідним є впровадження формули — ми про вас дбатимемо та стимулюватимемо вас (враховуючи, що контроль є одним із інструментів стимулювання). Лише за умови створення певної системи стимулювання та мотивації діяльності страховиків і страхувальників можливі реальні позитивні зрушення.

З огляду на зазначене вище, принциповим питанням є оптимізація обов'язкового страхування в Україні, приведення його у відповідність до норм ЄС , що є необхідною передумовою для подальшого розвитку страхового ринку.

Пріоритетними напрямами розвитку добровільного страхування в Україні є: страхування життя, добровільне медичне та пенсійне страхування, страхування від нещасних випадків.

Становлення повноцінного страхування життя базуватиметься на підвищенні рівня добробуту населення України, розширенні практики корпора­тивного страхування життя, формування інституту актуаріїв (з обов'язковим законодавчим закріп­ленням основ діяльності, пов'язаної з розрахунками страхових тарифів, резервів, аналізом реалістичності інвестиційних програм і дестабілізуючих чинників).

Розвиток добровільного медичного страхування визначатиметься реформуванням сфери охорони здоров'я, прийняттям відповідного законодавства, об'єднанням зусиль усіх зацікавлених структур (органів охорони здоров'я, страхових медичних організацій, асоціацій, спілок, органів із захисту прав споживачів).

Широке запровадження добровільного пенсійного страхування матиме шанси на успіх за умов обов'яз­кової синхронізації з проведенням широкомасштабної пенсійної реформи в Україні.

Отримають розвиток і такі перспективні види страхування, як страхування дітей для здобуття освіти, для чого необхідна координація зусиль страховиків з міністерством освіти і науки, міністер­ством праці та соціальної політики та іншими зацікав­леними міністерствами та відомствами.

Поряд із зазначеними вище умовами, подальший розвиток добровільних видів страхування значною мірою визначатиметься:

терміном і масштабом перспективного запровад­ження податкових вилучень для громадян, що страхують життєво важливі майнові інтереси, пов'язані з життям і здоров'ям, володінням, користуванням і розпорядженням житловими приміщеннями та домашнім майном;

забезпеченням більшої інформованості потен­ційних страхувальників про діяльність страхових компаній і послуги, що ними надаються, органі­зацією роз'яснювальної роботи про механізми пенсійної реформи, пропагандою досвіду розробки й реалізації пенсійних програм.

Прогресивним напрямом є запровадження повно­цінної системи страхування інвестицій з метою реалізації великих інвестиційних проектів, що забезпечуватиметься: розробкою конкретних механізмів використання потенціалу страхових компаній для страхового захисту інвестицій; розширенням взаємодії страхових компаній з кредитними установами, інвестиційними компаніями та іншими структурами, які акумулюють довгострокові ресурси.

Розширюватиметься страхування професійної діяльності компаній-учасниць фондового ринку, метою якого є мінімізація ризиків учасників фондо­вого ринку, зміцнення їх фінансової стійкості та підвищення економічної безпеки їх операційної діяльності.

У найближчій перспективі отримає розвиток Інтернет-страхування як комплекс загальноприйнятих елементів взаємодії страхової компанії та її клієнта (що виникають у процесі продажу продукту страху­вання, його обслуговування та виплати страхового відшкодування) з використанням (повністю чи більшою мірою) Інтернет-технологій. Такий комплекс, як правило, включатиме:

розрахунок величини страхової премії і виз ачення умов її виплати;

заповнення форми заяви на страхування;

замовлення та безпосередню оплату полісу страхування;

здійснення періодичних виплат (розстроченої страхової премії);

обслуговування договору страхування в період його дії (інформаційний обмін між страховиком і

страхувальником — формування довільних звітів на запити страхувальників, у т.ч. про стан і випадки зміни договірних умов, правила надходжень і виплат);

обмін інформацією між страхувальником і страховиком за умов настання страхової події тощо.

Розвиток страхового ринку зумовлюватиметься підготовкою вузами висококваліфікованих кадрів для страхових компаній за спеціальностями "Фінанси і кредит", "Бухгалтерський облік і аудит", "Менедж­мент", "Маркетинг" зі спеціалізацією "Страхування", "Математика страхової справи". Важливе місце в під­готовці кадрів страховиків має відводитися формуванню висококваліфікованого професорсько-викладацького складу учбових закладів.

Удосконалення роботи органів нагляду за страховою діяльністю відбуватиметься на підставі включення до сфери їх компетенції розробки планів розвитку страхового бізнесу, аналізу фінансового стану засновників (акціонерів, учасників, афільованих осіб) та їх часток у статутному капіталі страхової компанії, порядку їх реорганізації і ліквідації, платоспроможності та фінансової стійкості страховиків.

Особливе місце у розвитку вітчизняного страхового ринку належатиме ступеню розвитку інтеграційних процесів.

Глобалізація світової економіки охоплює і систему страхових відносин. Глобалізація страхування є процесом стирання законодавчих та економічних бар'єрів між національними страховими ринками, що має на меті формування глобального страхового простору. Це виразно виявляється в таких процесах: концентрація страхового та перестраховок) капіталу; зрощення банківського та страхового капіталу; концентрація на ринку страхових посередників і споживачів страхових послуг; зміна попиту на "масові" страхові послуги, активізація участі страховиків у пенсійному страхуванні; розширення сфери використання приватного комерційного страхування; зміни традиційних форм і видів страхових послуг, що призводять до зрощення страхових і фінансових послуг; зміна ринкового середовища.

Інтенсивна глобалізація світового страхового простору настійно вимагає від національних страхових ринків адаптації до нового режиму міжнародної торгівлі страховими послугами, який визначається процесами лібералізації системи страхового нагляду та дерегулювання страхових ринків. Сьогодні важливим завданням є оцінка причин, форм і тенденцій глоба­лізації страхового середовища, що дозволить опти­мально сформувати напрями розвитку страхового ринку в Україні.

Важливим завданням, що постає перед україн­ськими страховиками, є з'ясування шляхів інтеграції українського страхового ринку до міжнародних страхового та перестраховок) ринків. Цій проблемі останнім часом приділяється дедалі більше уваги, як з боку страховиків, так і з боку державних органів. Особливо гостро дискутуються питання розробки норм і вимог до перестрахових операцій, вибору концепції перестрахування, лібералізації національного ринку страхування. Всі ці питання вимагають вивірених рішень.

Як вважають експерти, широкомасштабне та активне включення страхового ринку України в процес глобалізації страхових відносин проходитиме поступово та вибірково. Великі зусилля знадобляться для доведення національних страхових продуктів до рівня вимог світового ринку. Саме підвищення міжнародної конкурентоспроможності вітчизняних страхових продуктів є однією з головних передумов інтеграції національного страхового ринку до світового економічного простору та отримання в майбутньому великих прибутків страховими компаніями.

Вектор інтеграції визначатиме і майбутнє страхо­вого ринку в Україні, оскільки підходи до страху­вання ЄС і СНД суттєво різняться.

Для інтеграції вітчизняного страхового ринку в європейський необхідне дотримання українськими страховими компаніями п'яти основних принципів страхування, прийнятих за основу в європейській практиці: найвищий ступінь довіри; майновий інтерес; відшкодування збитків; причинно-наслідковий зв'язок; право вимоги.

Примітним у наведених принципах є винесення на чільне місце саме найвищого ступеню довіри. Для України це може мати особливе значення.

Обґрунтована оцінка відповідності нормативно-правового та організаційно-методологічного забезпечення страхового ринку України вимогам, що висуваються ЄС, сьогодні відсутня. Без цього зробити об'єктивний висновок про ступінь наближення вітчизняного страхового ринку до критеріїв ЄС неможливо. Можна лише конста­тувати, що стан справ у сфері страхування в Україні все ще дуже далекий від існуючого в ЄС. Питання наближення регулювання вітчизняного страхового ринку до вимог ЄС має бути щд контролем державних органів, які опікуються проблемами євроінтеграції України.

Успішний розвиток інтеграційних процесів на національному страховому ринку залежатиме від: сталості фінансового середовища господарюючих суб'єктів та населення — потенційних страхуваль­ників; формування фінансове стійких страхових організацій; активізації ролі держави у зміцненні та розвитку страхового ринку; формування державних пріоритетів у розвитку національного страхового ринку; розвитку законодавчої бази страхування; використання сучасних методів в управлінні страховими організаціями.

Оскільки обмеження глобалізації є нереальним, єдиним правильним варіантом дій у цих умовах є вироблення нових підходів до регулювання процесів на національному страховому ринку і формування ефектив­них моделей управління страховими відносинами в Україні. З огляду на це, треба:

визначити основні параметри й тенденції розвитку сучасного світового страхового простору та місце страхового ринку України в ньому;

сформувати систему інструментів економічного регулювання, які б оперативно реагували на ймовірні суттєві зміни в умовах страхової діяльності;

забезпечити поступове звуження сфери вико­ристання фіскальних механізмів регулювання стра­хових відносин за рахунок максимального зниження податкового навантаження на фінансові результати діяльності страховиків на основі запровадження принципів оподаткування в галузі страхування в країнах ЄС;

адаптувати понятійний інструментарій національ­ного страхового права до понятійного апарату між­народних угод, що регулюють торгівлю страховими послугами в умовах глобалізації світового страхового ринку;

адаптувати класифікацію видів страхової діяльності, правила формування страхових резервів та їх інвестування до вимог глобального страхового ринку;

продовжити роботу з удосконалення системи й структури управління інститутами національного страхового ринку, вивчити причини, форми і досвід зрощення фінансового, банківського та страхового капіталу.

Головні перетворення у країні спрямовані на структурні зміни форм власності. Ці зміни, у свою чергу, зумовлюють відповідну трансформацію форм її страхового захисту. Важливого значення набуває вироблення стратегії розвитку страхового ринку, і зокрема кожної страхової компанії.

В економіці і сфері управління стратегія будь-якої організації — це докладний, усебічний комплексний план, який має забезпечити виконання її місії, тобто досягнення головної мети її існування. Щодо страховиків стратегія означає генеральну програму дій компанії, узгоджену з головною метою останньої. Від ступеня обґрунтованості обраної стратегії залежить успіх компанії.

Головна мета, коли вона визначена і, що дуже важливо, дося­жна, сприяє підвищенню ефективності роботи компанії. Мета, що випливає із завищеної оцінки можливостей організації, може призвести до катастрофічних наслідків.

У практиці страхового менеджменту широко використовує­ться стратегія оновлення. Вона передбачає безперервний про­цес пошуків і впровадження нових методів управління, зорієнто­ваних на послідовне вдосконалення страхової справи. Опрацю­вання стратегії має враховувати адаптацію до зовнішнього сере­довища, внутрішню координацію та організаційне передбачення. Тому стратегічні програми потрібно складати доволі гнучкими, аби при потребі їх можна було переорієнтувати або модифікувати.

Під адаптацією до зовнішнього середовища розуміються дії, що супроводжують пристосування компанії до нових сприятли­вих можливостей розвитку бізнесу, а також до нових обмежень, які виникають на цьому шляху. Беруться до уваги як зміни в за­конодавстві, так і інтереси потенційних страхувальників, посере­дницьких структур, компаній-конкурентів та інших суб'єктів страхового ринку. Очевидно, що все це потребує постійного збо­ру та аналізу великого обсягу інформації про розвиток економіки в цілому і страхової галузі зокрема, про різні ринки, послуги та інші чинники.

Стратегічний план компанії має бути довгостроковим за ме­тою діяльності, але досить гнучким за методами досягнення ме­ти. Приблизно кожні півроку його доцільно коригувати залежно від зміни ділових і соціальних обставин, аналізуючи динаміку макроекономічних показників, що характеризують темпи еконо­мічного зростання (спаду), рівень інфляції та безробіття, струк­турні зміни в економіці, умови оподаткування юридичних і фізи­чних осіб тощо.

Зауважимо, що серед змін, які відбуваються нині в Україні, найістотніше вплинути на подальшу долю страховиків можуть такі.

Здійснення приватизації майна переважної більшості підпри­ємств, що раніше належали до державного сектору економіки. Це зумовлює підвищення страхового інтересу як щодо захисту май­на, так і щодо страхування відповідальності підприємств. Потріб­но намагатися охопити страхуванням ризики, насамперед, засновників та акціонерів компанії. Це сприяє швидшому започаткуванню та подальшому розвитку страхової діяльності, підвищує довір'я до нового страховика, що дуже важливо для зміцнення його пози­ції на страховому ринку.

Нова ідеологія пенсійного забезпечення населення. Реформа в цій справі передбачає побудову трирівневої системи джерел пен­сійного забезпечення. Частина коштів формуватиметься за рахунок вкладів працюючих громадян на пенсійні рахунки за умов пенсій­ного страхування. Залучення страхових компаній до цієї справи, як свідчить зарубіжний досвід, цілком виправдане.

Зміни в джерелах сплати страхових платежів. Тепер і за до­бровільними видами страхування майна підприємств (включаю­чи транспортні засоби, вантажі) страхові премії додаються до ви­трат на виробництво, що відповідно зменшує базу оподаткуван­ня. Це значно підвищує фінансові можливості підприємств, за­охочує їх до участі у страхуванні. Важливе значення матиме пе­редбачена державна допомога за рахунок бюджетних коштів у сплаті страхових премій зі страхування зернових культур і цук­рових буряків у підприємствах усіх форм власності. Завдяки цьому чиннику обсяг страхових послуг у сільському господарстві може зрости на 400—500 млн грн.

Зростання рівня реальної середньої заробітної плати працюю­чих. Це загальна тенденція, згідно з якою населення активніше залу­чається до страхування життя, від нещасних випадків, страхування нерухомості, транспортних засобів та домашнього майна.

Суттєве зниження рівня інфляції (у 2001 р. вона склала 6,2 %), що сприятиме зміцненню довіри страхувальників до ре­альності відшкодування збитків. Проте у правилах і договорах страхування слід неодмінно передбачити можливості коригувати страхову суму та суму платежів з огляду на відхилення реальної вартості застрахованого майна внаслідок інфляції (дефляції) грошової одиниці.

Стан криміногенної ситуації, особливо у містах, що призво­дить до підвищення рівня збитковості за багатьма договорами. Зважаючи на таку тенденцію, доводиться коригувати страхові та­рифи, вживати разом зі страхувальниками й правоохоронними органами додаткових запобіжних заходів щодо охорони об'єктів страхування. Водночас поширення правдивої інформації про рі­вень злочинності має сприяти переконанню власників у необхід­ності страхувати свої майнові інтереси.

Зміна порядку нарахування і віднесення на витрати аморти­заційних відрахувань на основні засоби. Прискорена амортизація призведе до збільшення коливань між залишковою вартістю об'єкта за балансом підприємства і його реальною вартістю. Це потрібно брати до уваги і в умовах страхування.

Очікуване збільшення кредитних інвестицій у підприємницьку діяльність. Це потягне за собою, зокрема, розширення масштабів використання страхових послуг у частині страхування майна від вогню і стихійного лиха, технічних ризиків, майна, що оформля­ється під заставу, страхування відповідальності.

Активізація процесу формування українського фондового рин­ку. Розвинений ринок цінних паперів дасть змогу страховикам прискорити продаж власних акцій, залучаючи додатковий капі­тал до статутного фонду, а також оперативніше вирішувати пи­тання про інвестування тимчасово вільних коштів у цінні папери і, при потребі, продаж останніх. Розвиток фондового ринку потя­гне за собою впровадження нових страхових послуг.

Наявна тенденція до стабілізації банківської облікової став­ки, що безпосередньо впливає на прояв заощаджу вальної функції страхування, зумовлює більшу передбачуваність доходів страхо­виків від розміщення депозитів та визначеність деяких інших па­раметрів фінансової діяльності.

Україна має шанси вступити до Всесвітньої організації торгі­влі. Це забезпечить зростання можливостей вітчизняних підпри­ємств щодо реалізації продукції, особливо на експорт. Звідси — сприятливіші умови для розширення страхування експортних кредитів, страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції, страхування вантажів та відповідальності вантажоперевізника, страхування юридичних витрат на розгляд претензій.

Стабілізація економічного стану на багатьох підприємствах дасть можливість поступово переходити до страхування втрат, до яких можуть призвести перерви у виробництві в разі настання сти­хійного лиха, техногенних аварій або інших страхових подій.

Поява в регіонах нових страховиків, котрі володіють ліцензія­ми на аналогічні види страхових послуг. Компанія має ретельно вивчати можливості своїх конкурентів і відповідно реагувати підвищенням якості своїх послуг.

Доцільність залучення до реалізації полісів страхових посередни­ків. Страхові брокери й агенти сприяють, як правило, зростанню кількості договорів і розширенню географії страхувальників, а це позитивно позначається на надходженні страхових премій і форму­ванні раціональної структури страхового портфеля. Існують також великі резерви щодо збільшення продажу страхових послуг через установи банків і зв'язку, транспортні організації.

Перестрахування ризиків на облігаторних засадах. Зі зрос­танням рівня капіталізації страховиків вони зможуть суттєво збільшувати розмір страхових зобов'язань на власному утриман­ні. Але й надалі існуватиме велика потреба в перестрахуванні ри­зиків. Тому потрібно ретельно дібрати перестраховиків і укласти з ними відповідні угоди. Перспективним напрямком розвитку внутрішнього ринку страхування є створення регіональних і спе­ціалізованих страхових пулів.

Посилення спілкування з потенційними страхувальниками на­данням їм різних консультацій з ризик-менеджменту, страхуван­ня ризиків та інших питань, що не виходять за межі статутної дія­льності компанії.

Можливості тіснішої взаємодії з місцевими органами влади. Ці стосунки можуть виявлятися у взаємному намаганні розсліду­вати причини страхових подій, поліпшити умови для розміщення офісу компанії, рекламних матеріалів, фінансувати за рахунок коштів страховика деякі запобіжні заходи, купувати цінні папери, що їх емітують місцеві адміністрації, і т. ін.

Отже, державна політика, спрямована на приватизацію, ре­форму пенсійного забезпечення та медичного обслуговування на­селення, залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій, здійснення протиінфляційних заходів, раціоналізація оподаткування як стра­хувальників, так і страховиків, упорядкування відсоткових ста­вок, валютних курсів, налагодження фінансового контролю, за­безпечує серйозні передумови для активізації страхової діяльності. Стратегія кожної конкретної компанії полягає в тому, щоб максимально скористатися цими можливостями. Водночас мають бути своєчасно враховані й чинники, що ускладнюють ро­боту страховиків.

Проаналізувавши на цьому тлі позитивні та негативні зміни в умовах діяльності страховика, доцільно знайти відповіді на такі за­питання:

* чи може компанія надавати свої послуги за цінами, нижчими або такими самими, як конкуренти (якщо ні, то що цьому зава­жає);

* який доступ має компанія до страхувальників. Що заважає їй розширювати коло своїх прихильників;

* чи має компанія належний персонал для оперативної пере­орієнтації роботи на нові послуги та ринки;

* що необхідно для посилення мотивації працівників до кра­щого виконання місії компанії?

Практика управління виробила низку загальних підходів щодо стратегічного планування. Розглянемо їх.

Загальна стратегія компанії відпрацьовується групою експер­тів і має бути схвалена вищим керівництвом ще до здійснення перших інвестицій.

Ставиться реальна мета перед компанією, визначаються етапи її досягнення і способи контролю за ходом виконання завдань.

Визначається коло фахівців, які обійматимуть ключові посади. Продумується система набору та професійної підготовки персоналу. Багато компаній користуються такою схемою побудови стратегії:

1) загальні положення;

2) період, на який розрахована стратегія;

3) стратегічні орієнтири: майбутня роль і завдання компанії;

4) аналіз і оцінювання становища компаній: конкурентна по­зиція, стосунки зі страхувальниками, фінансовий стан;

5) визначення пріоритетів: нові страхові послуги, нові страху­вальники, досконаліші методи маркетингу тощо.

6) розрахунок кінцевих фінансових результатів.

Надзвичайно важливе значення для ефективної реалізації стратегії страховика має бізнес-план. Його мета — конкретизу­вати діяльність компанії на найближчу перспективу (3—5 років) згідно з потребами ринку і можливостями мобілізації для цього відповідних ресурсів. На жаль, і досі бізнес-плани у страхових компаніях ще не посіли належного місця. Нерідко про них зга­дують лише під час реєстрації страхових компаній. Міністерство фінансів вимагає подання з цього приводу економічного обґрунтування компанії, яке містить дуже обмежений перелік показни­ків, а саме: види страхування, кількість договорів страхування, страхову суму, страхові платежі, страхові відшкодування, відра­хування до резервів, витрати на ведення справи, прибуток від страхової діяльності.

Звісно, що цього замало, аби бізнес-план допомагав страхови­кові вирішити такі проблеми:

• визначити конкретні напрямки діяльності компанії, цільові ринки і своє місце на них;

• сформулювати ту частину стратегії компанії (і тактику ЇЇ до­сягнення), яка припадає на період дії бізнес-плану;

• виявити відповідність наявних кадрів компанії, умов моти­вації їхньої праці вимогам досягнення поставленої мети;

• оцінити фінансовий стан компанії з погляду можливостей реалізації її місії;

• передбачити можливі перешкоди на шляху до мети.

За наявності грамотно складеного бізнес-плану керівники ма­ють змогу досконало вивчати перспективи розвитку компанії, ко­ординувати зусилля, спрямовані на досягнення мети, визначати систему показників, необхідних для контролю за діяльністю Компанії, готувати компанію до можливих змін у ринковій ситуа­ції, чітко формулювати обов'язки відповідальних осіб. Бізнес-план дає відповідь на запитання про те, який капітал потрібний Для розвитку компанії згідно з визначеною метою і яка очікуєть­ся ефективність його використання.

Тут перелічені лише деякі з тих позицій, які слід узяти до ува­ги, опрацьовуючи нову або коригуючи наявну стратегію діяльно­сті страхової компанії. Значне місце має бути відведене форму­ванню раціональної структури компанії, її ресурсному забезпеченню, кадровій політиці, мотивації та контролю. Ці та інші аспекти стратегії діяльності компанії розглядаються в цьому роз­ділі далі.

Важливо, щоб менеджери всіх рівнів були добре і своєчасно ознайомлені зі стратегічною лінією та пріоритетами компанії. Саме від них істотно залежить, чи зосередяться зусилля праців­ників на досягненні мети компанії. В умовах переходу до ринко­вих відносин бізнес-план має бути в усіх компаніях і розглядатись як основний документ, що визначає стратегію діяльності кожної з них на конкретний період.

Світовий досвід показує, що жодна, навіть високорозвинена, країна не може не зазнавати циклічних підйомів і спадів у еконо­міці. Не всі підприємницькі структури однаково відчувають ці коливання. Виграють ті, хто вміє прогнозувати ситуацію і своїми продуманими й оперативними діями повертати справи на краще.

Висновки

Загалом проблем формування вітчизняного страхового ринку та власне рентабельності діяльності більше, ніж досить. Всі вони мають різноплановий характер, зумовлюються різними чинниками, по-різному впливають на сучасний стан і можливості розвитку страхування в нашій країні. Проте без їх вирішення неможливо очікувати на формування цивілізованого страхового ринку в Україні. Вирішення ж їх має здійснюватися комплексно, із залученням представників законо­давчої і виконавчої влади, страховиків, усіх зацікав­лених у якнайшвидшому кількісному і якісному розвитку страхування в нашій державі.

Відсутність цілеспрямованої державної політики у сфері страхування зокрема та соціально-економічного розвитку України обмежує бачення середньо- та довгострокових перспектив, без чого не можна ефективно здійснювати страхову справу. Крім того, це негативно впливає на можливості узгодження політики у сфері страхування з процесами перетворень у багатьох інших сферах, концентрації ресурсів, консолідації політичних і ділових кіл навколо чітко визначених цілей.

Недосконалість нормативно-правової бази, що регламентує функціонування страхового ринку, з одного боку унеможливлює "гру за чіткими правилами", оскільки багато питань на сьогодні залишаються невнормованими, а з іншого — провокує численні порушення чинного законодавства, недотри­мання встановлених норм і правил.

Недоліки в розвитку інфраструктури негативно впливають на функціонування страхового ринку загалом, збільшення його масштабів, розширення переліку та якість страхових послуг, а відтак — на фінансову результативність.

Страхування не стало в Україні важливим фінансовим чинником розвитку національної економіки. Український страховий ринок все ще не відіграє належної ролі в забезпеченні страхового захисту громадян і суб'єктів господарювання. До цього часу чітко не визначені місце та роль системи страхування в життєдіяльності суспільства.

Страхова культура більшості населення і господарюючих суб'єктів перебуває в зародковому стані. Приблизно в тому ж стані знаходиться і мислення владних структур. Досить повільно йде усвідомлення страхування як невід'ємної складової ризик-менеджменту, без якої неможливо планувати виробництво товарів і послуг.

Соціально-психологічна ситуація в українському суспільстві справляє негативний вплив як на розвиток України загалом, так і на становлення її ефективної системи страхування. Ця ситуація вимагає від держави системних, спрямованих на довгострокову перспективу і, водночас, конкретних дій з відновлення довіри громадян шляхом подо­лання нагальних сучасних проблем. •

Аналіз процесів на страховому ринку дозволяє виокремити головні системні чинники, що перешкоджають поступальному розвиткові страхування в Україні. До них належать наступні.

1. Неефективність політичної та адміністративної систем України, що стримує появу та розвиток дієвих механізмів державного регулювання страхового ринку, які відповідають світовим стандартам.

2. Відсутність на державному рівні єдиних, прозорих і стабільних норм і правил, що визначаються довгостроковою Стратегією соціально-економічного розвитку України та регламентуються чинною нормативно-правовою базою.

3. Фінансово-економічна нестабільність, недостатній рівень соціально-економічного розвитку України, що обмежують попит на страхові послуги, стримують розширення їх переліку та розбудову інфраструктури страхового ринку.

4. Злиття інтересів влади та наближених до неї фінансово-промислових груп, забезпечення інтересів останніх через прийняття політичних і державних рішень.

5. Неефективне використання адміністративних та економічних важелів державного регулювання, зокрема, страхової діяльності, що обмежує коло дієздатних і конкурентоспроможних страховиків на ринку.

Сьогодні на українському страховому ринку спостерігаються окремі позитивні тенденції: посту­пово зростає відношення обсягу страхових премій до ВВП; зростають обсяги статутних фондів, власного капіталу, активів і резервів, що підвищує рівень платоспроможності страхових компаній; створю­ються об'єднання страховиків, що сприяє появі на ринку корпоративних правил і зміцненню позицій компаній-учасниць; законодавство наближається, хоча й дуже повільно та непослідовно, до європей­ських стандартів, потреб страхувальників і страховиків.

Але за масштабом і ступенем впливу позитивні тенденції та явища поступаються негативним.

Страхова культура в Україні (як на рівні громадян, так і державної влади) є недостатньою. Про низьку страхову культуру громадян особливо виразно свідчить незнання та, відповідно, нерозуміння ними суті страхування відповідальності перед третіми особами.

Реальна політика держави у сфері страхової діяльності не є системною, цілеспрямованою, послідовною. Не подолана практика державного протекціонізму на страховому ринку, що призводить до спотворення конкурентних засад його діяльності, усуває стимули та мотиви ефективної діяльності його суб'єктів.

Стан фінансових ресурсів переважної більшості страхових компаній є незадовільним і не забезпечує їх конкурентоспроможність навіть на внутрішньому ринку. Обмежені обсяги та недосконала структура фінансових накопичень більшості страховиків заважають перетворенню їх на дієвий інститут соціального захисту населення та інвестування української економіки. За збільшення загального обсягу перестрахування зростає і обсяг переданих страхових премій за кордон. У загальній сумі перестрахування значна частка припадає на так зване "фінансове" перестрахування, тобто таке, що має на меті не захист від ризиків, а переказ грошей за кордон.

Тим часом, серед п'яти основоположних прин­ципів страхування ЄС на першому місці стоїть саме найвищий ступінь довіри. Без повернення довіри українських громадян до державної влади та страхових інститутів — саме в такій послідовності — не може відбутися страховий ринок в Україні.

Інфраструктура страхового ринку є вкрай нерозвинутою. З одного боку, це відбиває низький рівень самого страхового ринку та, як наслідок, недостатній попит на посередницькі послуги, а з іншого, є стримуючим чинником його поступаль­ного розвитку. Крім того, слід звернути увагу на ту обставину, що слабкий розвиток, наприклад, брокерської мережі може свідчити про закритий характер більшості компаній (кептивів); недостатній рівень розвитку інституту актуаріїв — про слабкість сектора страхування життя та неготовність страхової інфраструктури до впровадження пенсійного та медичного страхування.

На підставі узагальнення отриманих результатів аналізу сучасного стану страхового ринку та рентабельності можна зробити висновок про наявність в Україні загальносистемних чинників, сукупна дія яких перешкоджає формуванню українського страхового ринку та отриманню в майбутньому не тіньових прибутків. До головних із них можна віднести наступні:

(1) неефективність політичної та адміністративної систем України, що стримує появу та розвиток дієвих механізмів державного регулювання страхового ринку, які відповідають світовим стандартам;

(2) відсутність на державному рівні єдиних, стабільних і прозорих правил, що встановлюються довгостроковою стратегією соціально- економічного розвитку України та регламентуються чинною нормативно-правовою базою;

(3) фінансово-економічна нестабільність, недоліки загального соціально-економічного розвитку України, що обмежують попит на страхові послуги, стримують розширення їх переліку та розбудову інфраструктури страхового ринку;

(4) злиття інтересів влади та наближених до неї фінансово-промислових груп, забезпечення інтересів останніх через прийняття політичних державних рішень;

(5) неефективне використання адміністративних та економічних важелів державного регулювання, зокрема, страхової діяльності, що обмежує коло дієздатних і конкурентоспроможних страховиків на ринку.

Незважаючи на згадані проблеми, ринок страхо­вих послуг в Україні має непогані перспективи. За досить приблизними (занадто багато умовностей політичного, економічного та психологічного характеру) оцінками, обсяг страхового ринку України в най­ближчі два-три роки може збільшитися на 40-50%, а в найближчі три-чотири роки може відбутися зростання обсягів реального страхування до 10 разів.

Подальший розвиток страхового ринку буде можливим за умов формування та реалізації довго­строкової стратегії та активної поточної політики держави в економіці взагалі та страховій сфері, зокрема. Неодмінною складовою підвищення при­вабливості та ефективності страхового ринку України має стати принципове обмеження юридичної обов'язковості як методу реалізації страхової політики та рішуче розширення сфери дії еконо­мічної обов'язковості.

Пріоритетними напрямами розвитку добровільного страхування в Україні є: страхування життя, медичне та пенсійне страхування, страхування відпові­дальності та від нещасних випадків, їх повноцінне становлення базуватиметься на підвищенні рівня добробуту населення України, розширенні практики корпоративного страхування, розвитку страхової інфраструктури.

Подальший розвиток добровільних видів страху­вання багато в чому визначатиметься: терміном і масштабом запровадження податкових вилучень для громадян, що страхують життя, здоров'я, майнові інтереси; забезпеченням більшої інформованості потенційних страхувальників про діяльність страхо­вих компаній і послуги, що ними надаються, організацією роз'яснювальної роботи про механізми добровільних видів страхування, пропагандою досвіду розробки та реалізації страхових програм.

Удосконалення роботи органів нагляду за страховою діяльністю має відбуватися на підставі включення до сфери їх компетенції розробки планів сприяння роз­витку страхового бізнесу, аналізу фінансового стану засновників (акціонерів, учасників, афільованих осіб) та їх часток у статутному капіталі страхових компаній, порядку їх реорганізації і ліквідації, плато­спроможності та фінансової стійкості страховиків.

Підвищення міжнародної конкурентоспроможності вітчизняних страхових продуктів є передумовою вклю­чення страхового ринку України в процес глобалізації страхових відносин. Позитивними результатами цього процесу, зокрема, вступу до СОТ, можуть бути:

збільшення іноземних інвестицій у страховий сектор України;

стимулювання впровадження нових технологій надання страхових послуг та доведення їх до світових стандартів;

розширення асортименту страхових послуг, підвищення їх якості, зниження цін, більш повне врахування потреб клієнтів.

Водночас, за умов відсутності достатньої виваже­ності та своєчасності політичних рішень, їх ресурсного забезпечення, цей процес може супроводжуватися появою наступних негативних наслідків:

загострення конкурентної боротьби між іно­земними та вітчизняними страховиками — не на користь останніх;

звуження внутрішнього ринку для вітчизняних компаній;

поглинання більш потужними іноземними страховими компаніями вітчизняних страховиків і відплив значних інвестиційних ресурсів за кордон;

зниження капіталізації усієї галузі за рахунок "переключення" більшої частини фінансових потоків страхової галузі на зарубіжне перестрахування;

обмеження можливостей держави з викори­стання механізмів страхування в соціальній політиці (пенсійне, медичне страхування тощо) через доміну­ючу іноземну участь на страховому ринку чи в його окремих сегментах;

підвищення сприйнятливості вітчизняної страхової системи до коливань світового фінансового ринку.

Для ефективної рентабельності досить дотриматися всіх вищезазначених пунктів, враховуючи негативні тенденції, які можуть бути цим викликані. Домогтися  ефективної прибутковості також можна шляхом оптимізації трьох ключових елементів  керування прибутком: мапи прибутку, важелів підвищення прибутку  і власне процесу керування прибутком.  Мапа прибутку показує, які рахунки, продукти й угоди  рентабельні і відповідають вимогам бізнес-моделі. Важелі підвищення  прибутку - елементи бізнес-моделі компанії, що дозволяють підняти  прибутковість, перетворивши «поганих» клієнтів у «хороших». А  процес керування прибутком - це організаційна процедура,  за допомогою якої компанія поєднує свою повсякденну  бізнес-діяльність з бізнес-моделлю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Закон України «Про страхування» // Голос України. - 1996. - № 68 (1318).

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» )із змінами, внесеними законами України № 607/97-ВР від 04.11.97 р. та № 639/97-ВР від 18.11.97 р.) // Галицькі контракти. - 1998. - « 1-2.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» від 21 жовтня 1997 р. // Урядовий кур’єр. - 1997. - 15 листопада. - С. 12.

Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1991 р. // Підприємництво і ринок України. - 1992. - № 7. - С.22-23.

Закон України «Про підприємницьку діяльність від 27 березня 1991 р. // Відомості Верховної ради України. - 1991. - № 14. - Ст. 168.

Конституція України. - К.: Право, 1996. - 64 с.

Акименко А. Развитие отечественного страхового рынка — шаг к укреплению национальной безопасности Украины // Финансовые услуги. - 1998. - № 5-6. - С. 58-60.

Архипов А.П. Управление страховой компанией в условиях кризиса платежеспособности // Финансы. - 1996. - № 11. - С. 40-43.

Архипов А.П. Структура региональных страховых рынков // Финансы. - 1997. - № 3. - С. 44-48.

Балабанов И.Т. Риск-менеджмент. - М.: Финансы и статистика. - 1996. - 192 с.

Базилевич В.Д. Страховий ринок України. - К.: Товариство «Знання», КОО. - 1998. - 374 с.

Барановський О.І. Розвиток страхового бізнесу в Україні // Фінанси України. - 1996. - № 8. - С. 85-93.

Белоусов С. Страховой рынок нуждается в поддержке // Финансы. - 1997. - № 3. - С. 54.

Воблый К.Г. Основы экономики страхования. - М.: Изд. центр «АНКИЛ», 1993. - 226 с.

Грушко В.І., Пилипченко О.І. Фінансові ризики. Навч. посіб. - К.: Знання, 1998. - 188 с.

Жиденко К. Правління Ліги обговорило зміни і доповнення до Закону. Україна-Business, №35 від 6.10.99 р., 5 с.

Журавлев Ю.М., Секерт И.Г. Страхование и перестрахование: теория и практика. - М.: Изд. центр «АНКИЛ», 1993. - 192 с.

Зальотов О. Проблеми інтеграції на страховому ринку України. // Финансовые услуги №1-2, 1999, 10-13 с.

Заруба О.Д. Страхова справа. - К.: Знання, 1998. - 321 с.

Клапків М.С. Загальні умови страхування як необхідний елемент правового регулювання страхових відносин // Право України. - 1995. - № 12. - С. 40-45.

Клапкив М.С. Формы и сферы сочетания рынков //Финансовые услуги. - 1997. - № 1. - С. 12-15.

Клапків М.С., Ткаченко І.С. Зарубіжна практика застосування теорії ризику в страховому підприємництві // Фінанси України. - 1997. - № 11. - С. 103-111.

Криворучко А.В. Розвиток страхового ринку в сільському господарстві // Економіка АПК. — 1997. - № 6. - С. 66-70.

Кривошпик Т.Д. Страхування майна громадян. Розділ в книзі “Страхування”: К., КНЕУ, 1998. – С. 303-326.

Коноплицкий В.А., Филина А.И. Маркетинг, рынок, финансы (терминологический словарь-справочник). - К.: Импекс. - 1992. - 184 с.

Ларіонова Л. Страховий ринок в Україні. Яким йому бути? // Фінанси України. - 1996. - № 8. - С. 89-94.

Лутак Н.Д. Пути интегрирования украинского страхового рынка в мировой // Финансовые услуги. - 1997. - № 1. - С. 20-24.

Марчук Є.К. Про розвиток страхового ринку // Україна-Business. - № 34. - 1995. - С. 1-2.

Михайлов В.И., Салин В.Н. Малый бизнес: финансы и страхование // Финансы. - 1996. - № 5. - С. 47-50

Орланюк-Малицкая Л.А. Страховые организации при переходе к рынку // Экономические науки. - 1991. - № 7. - С. 69-79.

Осадець С.С., Харченко Н.В. Проблеми і перспективи розвитку страхової справи // Фінанси України. - 1997. - № 3. - С. 74-78.

Прандецкий И. Интеграция страхового рынка Украины в глобальный рынок страхования — путь к развитию // Финансовые услуги. - 1997. - № 3. - С. 8-12.

Про стан та тенденції розвитку страхового ринку України у 1997 році. Україна-Business, №18 від 13.10.98 р. с.3. Огляд Укрстрахнагляду.

Про стан та тенденції розвитку страхового ринку України у 1998 році. Україна-Business, №15 від 14.05.99 р. с.2. та №17 від 28.04.99 р., с.2.

Рейтман Л.И. Страховое дело . - М.: Банковский биржевой НКЦ, 1992. - 524 с.

Рудницкий В.В. Экономика и организация страхового дела. - Спб: Изд. Спб УЭФ, 1993. - 136 с.

Статистичний щорічник України за 1997 рік. Державний комітет статистики України: Під ред. О.Г.Осауленка. - К.: Українська енциклопедія, 1998. - 624 с.

Страховий ринок України (довідник). // Финансовые услуги, №2, 1998, спеціальний випуск до першого Міжнародного форуму в Києві 25-26 лютого 1998 р. “Україна. Страхування 98”.

Страхування. Підручник (Керівник авт. кол. і наук. ред. Осадець, д-р екон. наук, проф. - К.: КНЕУ, 1998. - 528 с.

Субтеля М. Страховая индустрия Израиля: Клиенту предоставляется все. Украина-Business, №5 от 11.0298 г., о., 3 с.

Сухов В.А. Государственное регулирование финансовой устойчивости страховщиков. - М.: Изд. центр «АНКИЛ», 1995. - 114 с.

Изменяя структуру управления, совершенствуя методы работы, «Оранта» становится компанией европейского уровня // Финансовые услуги. - 1998. - № 3-4. - С. 8-10.

Шахов В.В. Введение в страхование. - М.: Финансы и статистика. - 1992. - 192 с.

Шахов В.В. Страхование как самостоятельная экономическая категория // Финансы. - 1995. - № 2. - С. 38-42.

Шахов В.В. Страхование. - М.: ЮНИТИ, 1997. - № 2. - 311 с.

Яковенко И.В. Перспектива ясная, нужна базовая поддержка // Финансовые услуги. - 1997. - № 1. - С. 4-6.

Ястремський О. Основи теорії економічного ризику. Навч. посібник. - К., «АртЕК», 1997. - 248 с.

www.uainsur.com

www.forinsurer,com

Додаток 1.

Організація страхової справи

Додаток 2.

Грошові потоки у страхуванні

Додаток 3.

Загальний обсяг зібраних страхових премій у 2001-2002 рр., млн. грн.

Страхові платежі (премії) у розрізі кварталів Страхові платежі (премії) наростаючим підсумком

Додаток 4.

Загальний обсяг страхових виплат у 2001-2002 рр., млн. грн.

Додаток 5.

Надходження страхових платежів від перестрахувальників

та страхові виплати цим перестрахувальникам за 2002 р., млн. грн.

у розрізі кварталів наростаючим підсумком

Додаток 6.

Загальний обсяг страхових премій, отриманих страховиками за договорами страхування та перестрахування за 2002 р.

(15 компаній – лідерів у даному сегменті)

№	Назва компанії	Місто	Всього страхових платежів із страхування та перестрахування за 2002 рік, тис.грн.
			Всього	в т.ч. від
				Страхування життя	особисте страхування (крім страхування життя)	Майнове страхування	Страхування відповідальності	Обов'язкове страхування (крім державного)	Державне обов'язкове страхування
1	Лемма	Харків	448978,80	0,00	5559,80	439248,90	1837,20	2332,90	0,00
2	Оранта	Київ	177309,60	55,00	5154,10	93226,20	2220,40	23670,10	52983,80
3	Кредо-класік	Київ	126288,30	0,00	5107,90	82895,60	23055,40	15229,40	0,00
4	Міська страхова компанія	Одеса	117206,60	0,00	2630,10	52523,30	61798,60	254,60	0,00
5	Вексель-фса	Запоріжжя	101985,20	0,00	507,00	100302,00	273,10	903,10	0,00
6	Остра-київ	Київ	100008,90	0,00	14498,40	43684,10	28213,10	13613,30	0,00
7	Страхова група "Тас"	Київ	84234,10	0,00	730,80	61877,20	1193,10	20433,00	0,00
8	АКВ гарант	Київ	80356,40	0,00	499,90	73445,10	5078,60	1332,80	0,00
9	Еталон	Київ	71010,30	0,00	12,90	69015,20	1967,10	15,10	0,00
10	Гарант-авто	Київ	70253,50	0,00	3528,00	33641,10	2456,30	30628,10	0,00
11	Аска	Донецьк	60896,40	1,50	8175,80	39759,30	2529,50	10352,90	77,40
12	Українська пожежно-страхова компанія	Київ	60025,90	0,00	3731,70	23612,10	11263,30	21418,80	0,00
13	Укрінмедстрах	Київ	56946,60	0,00	4950,80	37754,10	1740,90	12491,60	9,20
14	Аура	Дніпропетровськ	51524,00	0,00	1179,80	48406,10	50,80	1887,30	0,00
15	Скайд-вест	Київ	46609,20	0,00	1962,80	24187,40	9154,90	11304,10	0,00

Додаток 7.

Загальний обсяг страхових виплат за 2001-2002 рр.

(15 компаній – лідерів у даному сегменті)

№	Назва компанії	Місто	Страхові виплати, тис. грн.							Сума страхових виплат за 2001 рік	Темп росту, %
			Всього за 2002 рік	в т.ч. від
				страхування життя	особисте страхування (крім страхування життя)	майнове страхування	страхування відповідальності	обов'язкове страхування	державне обов'язкове страхування
1	Оранта	Київ	96832,10	199,30	2300,20	37516,10	272,40	6531,60	50012,50	116152,70	83,37
2	Остра-київ	Київ	41301,10	0,00	10566,10	15438,90	8290,30	7005,80	0,00	24578,50	168,04
3	Гарант-авто	Київ	26516,20	0,00	1043,40	15043,70	750,90	9678,20	0,00	21193,40	125,12
4	Алькона	Київ	19393,90	0,00	18353,30	645,70	231,90	163,00	0,00	17827,60	108,79
5	Аска	Донецьк	16067,40	109,30	3997,90	8643,70	744,40	2572,10	0,00	15984,10	100,52
6	Скайд-вест	Київ	12883,80	0,00	346,20	6581,60	1429,60	4526,40	0,00	6508,40	197,96
7	Лемма	Харків	10538,10	0,00	41,50	10343,60	0,00	153,00	0,00	3430,60	307,18
8	Міська страхова компанія	Одеса	10144,60	0,00	9517,90	594,50	0,00	32,20	0,00	7449,80	136,17
9	Укрінмедстрах	Київ	8983,20	0,00	5366,10	2146,20	579,30	891,60	0,00	5022,20	178,87
10	Бусін	Київ	7357,10	0,00	0,00	8,60	0,00	7348,50	0,00	293,80	2504,12
11	Кредо-класік	Київ	7242,00	0,00	3308,60	3516,60	270,40	146,40	0,00	3829,00	189,14
12	Страхова група "Тас"	Київ	6514,60	0,00	260,70	5939,40	21,30	293,20	0,00	7944,60	82,00
13	Іnto	Одеса	6150,50	0,00	1759,20	4391,30	0,00	0,00	0,00	2592,80	237,21
14	Надра	Київ	6062,50	0,00	2246,80	3418,80	102,10	294,80	0,00	3697,20	163,98
15	Галінстрах	Львів	6008,30	0,00	2893,20	127,70	522,90	2464,50	0,00	5475,40	109,73

Додаток 8.

Частки страхових платежів, що належать перестраховикам за 2001-2002 рр.

(15 компаній – лідерів у даному сегменті)

№	Назва компанії	Місто	Частки страхових платежів, належні перестраховикам станом на 01.01.2003 р., тис. грн.	Участь перестрахування в страховій премії
1	Лемма	Харків	438358,60	0,98
2	Міська страхова компанія*	Одеса	78151,60	0,67
3	АКВ гарант	Київ	77876,70	0,97
4	Кредо-класік	Київ	71024,00	0,56
5	Вексель-фса	Запоріжжя	61188,70	0,60
6	Укрінмедстрах	Київ	41077,90	0,72
7	Остра-київ	Київ	34365,00	0,34
8	Аванте*	Харків	33456,90	0,89
9	Скайд-вест	Київ	23968,70	0,51
10	Страхова група "тас"	Київ	23946,80	0,28
11	Скайд*	Київ	19206,50	0,78
12	Гарант-авто**	Київ	16891,20	0,24
13	Іnto	Одеса	16199,60	0,57
14	Українська охоронно-страхова компанія	Київ	15240,90	0,50
15	Аска	Донецьк	15211,90	0,25