Джанні Родарі та його книги для дітей

Джанні Родарі та його книги для дітей” Джанні Родарі народився 1919 р. в Ломбардії (одна з провінцій Італії) в трудовій сім'ї; батько його був булочником, мати з дитинства працювала на паперовій, потім на шовково-ткацькій фабриці, а пізніше була служницею в багатому домі. Дитинство Родарі пройшло серед робітників Ломбардії, — тут він засвоював закони пролетарської солідарності, науку класової боротьби. З сімнадцяти років Д. Родарі починає вчителювати у початковій школі.

Під час другої світової війни Родарі вступає до лав Італійської комуністичної партії і бере активну участь у боротьбі з фашистами в русі Опору. З 1948 р. Родарі працює літературним співробітником газети італійських комуністів «Уніта» («Єдність»). За його ініціативою в газеті створюється відділ «Для дітей», тут

і були надруковані перші його вірші. « Взявшись за перо, — пише він в автобіографії, — я уявив собі, що на мене знову звернені погляди моїх учнів, що вони чекають від мене казки або веселої історії. Так я почав писати для малечі». Як співробітник дитячих журналів і газет, Д. Родарі постійно спілкується з дітьми робітничих районів Рима, зустрічається з своїми маленькими друзями під час подорожей по

Італії. У дітях він бачить чуйних і вимогливих цінителів своєї поезії. їм він читає свої твори, перевіряючи, які місця в них викликають веселі усмішки у слухачів, які — сум, співчуття героям і які залишають їх байдужими, а потім переробляє свої твори відповідно до спостережень і шукає такі слова, які б дійшли до серця юних читачів. Таке постійне спілкування і відчуття духовного контакту з маленькими читачами надає віршам поета хвилюючої

задушевності і щирості. Тричі Джанні Родарі був у Радянському Союзі, зустрічався з піонерами і школярами Москви, Риги, Криму, Краснодарського краю, йому хотілося ближче познайомитись з життям радянських дітей, краще зрозуміти, про що думають, що їх хвилює і радує, що викликає в них сміх і чим вони відрізняються від своїх італійських ровесників.

Джанні Родарі, у минулому - шкільний учитель, активний учасник Опору, прийшов у дитячу літературу через газету «Книга», в редакції якої він працював в післявоєнні роки в центральному органі Італійської комуністичної партії, він створив там «Куточок для малят». У цій рубриці стали з'являтися веселі, що легко запам'ятовуються вірші про життя дітей та їхні мрії. От що розповідає про початок свого поетичного шляху сам

Родарі: «Уже кілька років пройшло після того, як я перестав викладати, але взявшись за перо, я уявив собі, що на мене спрямовані очі моїх учнів, що вони чекають від мене казки або веселі історії. Так я почав писати для малят». Улюблені образи італійських казок та традиційні мотиви дитячої поезії наповнялися сучасністю у віршах Родарі. Форма багатьох його віршів почерпнута з італійського дитячого фольклору.

Це так звані «філастроке» – колискові, що складаються в живому вільному розмірі. Перша книжка Родарі так і називалася – «Книга філастроке» (1950). За нею пішли: «Потяг віршів» (1952), «Вірші про небо і землю» (1961) і інші. З радістю бачив письменник, що його твори — серед улюблених книжок радянських людей. У перекладі на російську та українську мови вийшло кілька збірок його віршів: «Поїзди

і міста» (1955), «Здрастуйте, діти!» (1957), «Всесвітній хоровод» (1962), «Поїзд віршів» (1962), «Малим і старим про Італію й Рим» (1956), «У небі і на землі» (1966) та ін. Активний учасник італійського революційного руху, Джанні Родарі бачить у підростаючому поколінні людей, які продовжать боротьбу батьків за перебудову світу, і прагне виховати в юних читачів творче ставлення до життя, ненависть до поневолення, глибоку

віру в перемогу правди і справедливості. Обов'язок людства перед дітьми він бачить у тому, щоб «виховувати громадян, здатних зробити суспільство кращим, а мир міцним». Життєрадісна, дзвінка поезія Д. Родарі тісно зв'язана з життям і працею італійського народу, з його боротьбою за мир і свободу. Основною темою його віршів є праця, а улюбленими героями — люди звичайних буденних професій:

нічний сторож, рибалка, булочник, чистильник взуття, шахтар і шкільний учитель. По-людському тепло говорить поет про тих, хто своєю працею полегшує життя людей: дає їм вугілля, вирощує хліб, споруджує будинки, оберігає вночі їх сон. Різноманітну людську працю Д. Родарі зображає так конкретно, відчутно, з таким знанням справи, що кожна професія стає надзвичайно привабливою, захоплюючою для маленьких читачів.

Весело звучить вірш про лудильника, який відкрив свою майстерню «прямо під сонцем, на площі базарній». Приємно дивитись на швидкі, спритні рухи цього хлопця, в руках якого старі, «підліковані» чайники і казанки починають виблискувати й сяяти, як нові. А у вірші «Пожарні» створено образ безстрашного приборкувача полум'я, перед яким відступають і злий вогонь, і чадний дим. Добре, коли у людини відважне серце

і золоті руки,— цю думку поет доносить до дітей просто і безпосередньо, без зайвих повчань. Вірші Джанні Родарі захоплюють дітей свіжістю сприймання світу, своєрідним підходом до вже знайомих, розкритих поезією тем. Про різні професії пишуть і інші поети, та хто з них пробував розрізняти їх за запахами і кольорами? А Джанні Родарі уже назвами віршів ставить перед дітьми незвичайні запитання:

«Чим пахнуть ремесла?», «Якого кольору ремесла?», ніби запрошуючи своїх читачів придивитись уважніше до професій батьків. Небагатьма влучними деталями створює він портрети трудівників. Ось булочник: Булочник білий, Волосся в муці, Рано встає він, Ще сплять горобці. А ось маляр: А подивіться На цих малярів: У них на одежі Всі сім кольорів! Робітник у синьому комбінезоні, чорний від кіптявії кочегар, доктор

у білому халаті, столяр і кондитер — люди різних професій живою юрбою входять у вірші Родарі, насичуючи їх запахами праці: запахом свіжої стружки, віконної замазки, моря і риби, зворушливими запахами ріллі, поля й лугу. І всі запахи і фарби, зв'язані з трудовою діяльністю, з трудовим життям народу, однаково приємні. Неприязнь у людей викликає тільки «запах» неробства:

Хай бризка духами Багатий лінюх, А все нехороший Від нього йде дух! Глибокої поваги гідні руки трудівника, вкриті кіптявою, сажею, дьогтем, і навряд чи можна милуватися випещеними руками багатого ледаря, говорить поет. Ясність світогляду, чіткість класових позицій, політичних оцінок, властиві поетові, визначають і характер його творчості. Оцінки, висновки узагальнюючого характеру в його віршах

інколи подаються у вигляді добре відточених, вигострених афоризмів або чітких лозунгів, закликів: «Погляньте і ви за картинки, синьйори: картинки веселі, життя — суворе» («Листівки з видами міст»), «Хто знає одне безділля, для того і в будень неділля, а бідним трудящим людям і свято й неділя — будень» («Не всім у неділю свято»), «Всім паліям наперекір: світові — мир!» («Журналіст»). Проте поет не завжди сам формулює висновок. Часто він, тільки змальовуючи побутову картину або передаючи

думки героїв, викликає у читачів певні почуття, примушує їх мислити, зіставляти, спостерігати і самостійно робити висновки. Так, у вірші «Суботній вечір» змальовано злидні, нестатки і сумний настрій робітничої сім'ї в день, коли її глава приносить заробітну плату. Нікого не радує білий конвертик з тижневою платою: вона занадто мала, щоб задовольнити потреби сім'ї.

У скупих репліках дійових осіб розкриваються типові картини з життя італійських робітників, їх повсякденні турботи і тривоги, зумовлені зростанням дорожнечі і безробіття, зниженням заробітної плати: Тато сказав: — Неважні діла! Робиш і робиш, а плата мала Мама сказала:—А в нас же борги Рис, макарони такі дорогі! Сумні рядки вірша змушують читачів задуматися над соціальними умовами, в

яких живе італійський робітничий клас. Вірш «Старий муляр» насичений контрастними образами, такими яскравими і переконливими, що вони не потребують ніяких додаткових пояснень. Перед читачем постає країна гострих класових суперечностей, різких соціальних контрастів: тут багатоповерхові будинки належать «важним неробам», принци і принцеси живуть у розкішних палацах з мармуру і граніту, а людина, що будувала ці палаци і дачі з вікнами на море, тулиться з сім'єю у жалюгідній

халупці — «вікна без шибок, дірява стеля». Вірш закінчується не висновком, а запитанням, що нагально потребує відповіді. Це запитання все голосніше ставлять трудівники Італії, протестуючи проти експлуатації, гноблення: Я все життя на людей працював, Чом же про мене ніхто не подбав Невичерпна творча уява поета підказує йому нові, цікаві втілення задумів.

Його вірші, різноманітні за своєю будовою, захоплюють незвичайним розгортанням теми, у них завжди приховується цікава несподіванка. Поет вміє знаходити яскраві деталі і через них розкриває типові риси життя. Так, у вірші «Чищу взуття» соціальну характеристику класового суспільства дано через ті предмети, з якими має справу чистильник взуття. Зношені, полатані чоботи шкільного вчителя, старі черевики службовця-бідака, блискучі лакові штиблети

багатого франта не тільки розповідають про неоднакову матеріальну забезпеченість різних верств населення,— вони дають яскраву соціальну характеристику капіталістичного суспільства. А в упевненій ході цілої армії запилених, забруднених чобіт робітників відчувається грізна сила пролетарів. У вірші ж «Слово «плакати» поет переносить читачів уявою в майбутнє, коли вийде із вжитку слово «плакати» і тільки дивні експонати фантастичного музею розкажуть щасливим дітям про

тяжке життя «колишніх дітей». Тут деталлю, що характеризує капіталістичний світ з його класовою нерівністю, з расовою дискримінацією, з безробіттям, злиднями, стають людські сльози. Та в поезії Д. Родарі знаходять відображення і героїчні сторінки боротьби італійського народу за мир, волю, за право на працю, за світле майбутнє. Поет створює образ мужнього партизана, що твердо стоїть на посту у снігопад, в негоду

і гине не заради слави, а заради перемоги правди і справедливості («Там, у горах»); розповідає про тих, хто загинув у вуличних сутичках з поліцією, захищаючи своє право на працю («Хлопчина з Модени»). Він гнівно засуджує паліїв війни, закликаючи всіх чесних людей згуртуватися «в єдину у пожарную дружину» («Пожарні»), стверджує силу робітничої солідарності, єдність усіх поколінь у боротьбі за мир («Поштар»).

Успіх творів італійського поета пояснюється і тим, що вони зігріті любов'ю до дітей. У них Д. Родарі виступає і як талановитий художник, і як чуйний психолог, якому добре відомі смаки і нахили дітей, їх звички і захоплення, прикрощі і радості в їх житті. Пригадаймо, наприклад, рядки з вірша «Далека Мандрівка».

Охоплюючи в думці всю землю, поет хоче дізнатися, як живуть діти: Хто поправляє тим дітям подушку? Хто для них казку каже на вушко? Хто на них часом і посвариться: «Пальця у ротик брать не годиться!» Хто штаненята лата раз у раз, Якщо хлопчина удавсь верхолаз? Тут кожний рядок викликає в уяві читача типові картини дитинства, кожна деталь допомагає відтворити

живий образ малюка. Симпатії поета-комуніста звернені насамперед до дітей бідняків, до тих, що живуть у халупах, підвалах, трущобах, інколи не мають можливості вчитися у школі і рано стикаються з нестатками, злиднями. Талановиті книги для дітей, перейняті духом сучасності й у той же час зберігаючі живий зв'язок з народною традицією, створював письменник Джанні Родарі, що зіграв велику роль у розвитку не тільки

італійської, але і світової дитячої літератури. Його вірші, казки, повісті користуються заслуженою популярністю дитячого читача в Італії і завоювали визнання у всьому світі. Героями віршів Родарі стали діти, що живуть у хатинах і підвалах. Це служаночка, на яку кричить господарка, син рибалки, босоногий маленький листоноша і чистильник чобіт. Жваво й образно розповідає поет про радість праці, глузує з багатих ледарів («Чим

пахнуть ремесла», «Якого кольору ремесла», «Лудильщик» і ін.). Задерикуватий гумор змінюється скорботними нотами, коли у світ світлих уявлень дитини вторгаються картини несправедливості, страждання, насильства («Хлопчик з Модени», «Слово «плакати», «Чіччо»). У передмові, написаній Родарі для першого збірника його віршів, італійський письменник розповідав, як створювалися його «філастроке».

«Один раз у редакцію прийшов лист від однієї жінки. «Я живу в темному і сирому підвалі, – писала вона. – У цьому підвалі росте мій хлопчик, його кличуть Чіччо. Напиши віршик і для нього». Отак з'явився на світ вірш «Чіччо»: Чиччо в подвале живет, у помойки, Спит на скрипучей, расшатанной койке. Стол хромоногий да табурет, Больше в подвале мебели нет

Есть на земле и сады и поляны, Тысячи брызг рассыпают фонтаны. В темном подвале по стенке всегда Медленной струйкой стекает вода Велике місце у віршах Родарі займають «дорослі» теми: боротьба проти війни, дружба народів, прагнення до соціальної справедливості. Але всі ці теми і персонажі, породжені суспільною боротьбою, вбрані в художні форми, доступні сприйняттю дитини. Родарі має свіжий

і гострий погляд на світ. Показуючи дитині прості, звичні явища, він відкриває в них глибину, незвичайність, зв'язує природу і людину, одушевлює світ предметів, явищ. Використовуючи несподівану поетичну асоціацію, Родарі розкриває значне в повсякденній події, у «маленькій людині». Прикладом може служити чотирьохрядковий вірш «Точильник»: На педаль нажимая ногою, Он вращал колесо ремешком.

Колесо он носил за спиною, А ходил по дорогам пешком. З великою душевною теплотою розповідає він про італійського хлопчика Чіччо (вірш «Чіччо»), який живе в темному сирому підвалі біля смітника, і про маленьке негренятко, якого білі діти не пускають на карусель («Негреня»). Турботою про дітей, які ніколи не бувають на дачах

і не відпочивають на морських пляжах, сповнений вірш «Літня жар а». Ці діти і влітку не дихають свіжим повітрям, бавляться біля брудних стічних канав, а коли й загоряють, то тільки на нагрітих сонцем сходинках будинків, на панелях. У жартівливій формі, а насправді дуже серйозно висловлює поет свої думки про відповідальність суспільства і держави за здоров'я і правильний розвиток дітей:

Обрали б мене президентом, то враз Я видав би строгии-престрогий наказ: Параграф перший. Улітку всі діти Не мають права у місті сидіти. Параграф другий. Для дітвори Відкриті безплатні морські табори. Параграф третій. Малятам віднині Належать Альпи і Апенніни. Обов'язок дорослих, на думку поета,— потурбуватися про те, щоб у дітей всього світу було щасливе,

безхмарне життя. Дітям повинні належати красиві іграшки, найкращі казки, дзвінкі пісні, золоті пляжі, зелені луки. По ставленню держави до дітей, з точки зору поета, можна судити про її демократичність, про людяність її законів. Неодмінною особливістю спра¬ведливого суспільства є піклування про дітей. Проникаючи мрією в майбутнє, за яке бореться італійський робітничий класна чолі з комуністичною партією, поет бачить щасливих дітей, чує

їх дружний сміх, що «золотопадом», «сріблопадом» спадає на землю, уявляє і помолоділу, поновлену землю, яка несе дітям прекрасні дари: моря і гори, поляни й ліси, безмежне, чисте небо, щоб у ньому пускати паперових голубів («Скільки всього дітей на світі?»). Дзвінкі вірші Д. Родарі вміщують у собі різноманітні почуття. У них ми знайдемо то гіркий жарт в адресу точильника, що все життя носить колесо на плечах, а сам ходить

по дорогах пішки («Точильник»); то їдку глузливу насмішку над воєнним міністром, палієм і громилою, який заслужено потрапив у торбу до лахмітника разом з дірявими калошами і щербатим чавунком («Старі речі»); то веселу цікаву загадку про парасольку («Дашок»). Вірш «Служниця» самим звучанням своїм, буркотливими інтонаціями чудово відтворює характер сварливої господині, яка нескінченними причіпками не дає спокою

бідній служниці. А надзвичайно динамічний, живий, насичений гумором вірш «Музика на площі» сповнений гуркоту, дзвону, рявкання, хрипу інструментів, що вийшли з покори у маестро-диригента. Задушевні, щирі вірші Д. Родарі майже завжди веселі, життєрадісні, інколи «трошечки сумні», але ніколи не бувають похмурими. Вони сповнені глибокої віри в людину-творця, що зможе перебудувати світ так, щоб жити в ньому стало

«радісніше і веселіше». Перу Джанні Родарі належить кілька казок, в яких за яскравою вигадкою, веселою усмішкою, цікавими пригодами героїв легко вгадуються демократичні симпатії письменника, іронічне, насмішкувате ставлення його до багатіїв. Завидну популярність у малюків багатьох країн світу завоювала казка «Пригоди Цибуліно». Вона перекладена на російську, українську та мови

інших народів Радянського Союзу. В ній читач потрапляє у казкову країну, де люди і тварини схожі на різні овочі і фрукти: тут живуть барон Апельсин, графині Черешні, кум Гарбуз та ін. Проте порядки в цій фантастичній країні дуже нагадують порядки в будь-якій з капіталістичних держав. Тут земля, замки, палаци належать баронам і графам, а трудівники — майстер Виноградинка, кум

Гарбуз, скрипаль Груша — живуть у жалюгідних халупках, страждають від злиднів і безправ'я. Тут недоторканним є право власності, і бідного кума Гарбуза виганяють з його хатини тільки тому, що він збудував її на землі графинь Черешень. Тут панують свавілля і насильство, чесних людей кидають у темниці, прирікають на довічне ув'язнення, а розбійники

і шахраї займають високі пости при дворі принца Лимона. Д. Родарі майстерно використовує характерні для народних сатиричних казок прийоми гіперболізації, шаржу, гротеска у змалюванні негативних персонажів, антилюдських порядків у країні принца Лимона. У гротескному плані зображений сам принц Лимон, обмежений і віроломний правитель, який, хоч і «носив на шапці золотого дзвоника, та розумом не відзначався».

Автор їдко висміює агресивні наміри принца, який не міг заспокоїтися, поки «хоч не пограється у війну». До гіперболізації вдається Джанні Родарі, показуючи становище селян в маєтках, що належали графиням Черешням: графині беруть податки не тільки за повітря, яким дихають люди, а й за опади: за дощ, сніг і навіть за градобій. Проте так, як і в народних казках, Родарі гіперболою і гротеском тільки підкреслює характер реальних відносин між експлуататорами

і трудовим народом, безглуздість законів у країнах, де панує класова нерівність. Позитивні герої казок — прості люди праці — змальовані з симпатією, з доброзичливим м'яким гумором. Саме в їх образах втілені кращі людські якості: сердечність, чуйність, вірність, стійкість у боротьбі. їм, простим людям, властиве почуття класової солідарності. Казка дуже близька дітям і цікава тому, що головним героєм в ній виступає хлопчик

Цибуліно, розумний і добрий, працьовитий і енергійний. Цибуліно, який вміє знайти вихід з будь-якого скрутного становища, чесно виконує наказ батька — викривати негідників та шахраїв, дотепно розбиває підступні задуми ворогів і знаходить собі друзів серед чесних трудівників. Своєрідним є стиль казки. Поєднання в характеристиці дійових осіб, у показі обставин

їх життя, якостей людини і властивостей овочів надає гумористичного або гостро сатиричного забарвлення багатьом епізодам казки. Так, Цибуліно доводить до сліз сеньйора Помідора не тільки тому, що діє, як смілива людина, різко викриваючи негідництво, а й завдяки тим особливостям, що властиві цибулі. Коли сеньйор Помідор смикнув Цибуліно за чуба, «сталося те, що мусило статися»: «в очі і в ніс Помідорові раптом ударив такий міцний запах цибулі, що сльози бризнули з очей».

А в першому розділі про властивості цибулі письменник дотепно згадує, характеризуючи гірке життя бідноти. «Де цибуля, там і сльози» — це узагальнення стає особливо вагомим, тому що в контексті виявляється доречним і прямий, і переносний зміст його: «Де бідність, там і сльози». Зовнішній вигляд і властивості різних овочів та фруктів влучно обігруються, коли письменник створює портрети дійових осіб: важний, надутий, з червоними щоками, які, здається, от-от тріснуть, сеньйор

Помідор; низькорослий і миршавий адвокат Горох, що завжди вискакує, як горошина з стручка; дівчинка Редисочка з кіскою, що стирчить догори і нагадує хвостик редиски, і т. д. Пригоди Цибуліно та його друзів закінчуються перемогою над пихатими і ненаситними аристократами. Скинутий принц Лимон тікає за кордон, а замок графинь Черешень перетворюється на палац для дітей. У казці звучить заклик повиганяти принців, баронів, графинь

з усіх країн, щоб землі, парки і палаци стали надбанням народу. Це революційна ідея. І в інших казках — «Подорож Голубої Стріли», «Джельсаміно у країні брехунів» — письменник віддає свої симпатії тим, хто чесно працює, хто бореться з неправдою і несправедливістю. Творчість Д. Родарі з кожним роком набуває все більшої зрілості, досконалості, збагачується новими жанрами.

Його дотепні, живі, змістовні відповіді на різноманітні дитячі запитання, що спочатку друкувалися на сторінках газети «Уніта», ввійшли у збірку своєрідних новел «Чого? чому? навіщо?». 1964 р. вийшла серія його забавних оповідань про собак, що катаються на автомобілі, і «Книга помилок», героями якої стали орфографічні помилки. Письменник займається і теоретичними питаннями. Його цікавлять зв'язки між дитячою літературою

і актуальними проблемами виховання, суть художньої уяви, «закони фантазії». Улюбленим його жанром залишаються казки і фантастичні оповідання. Уміння поетизувати Родарі оригінально розкрив в своїй «Книжці помилок» (1964). Письменник висміяв найбільш розповсюджені орфографічні і синтаксичні помилки, що зустрічаються в школярів.

І от у коротеньких «філастроке» ожили знаки питання, пересварилися коми і тире, застрибали подвоєні голосні і приголосні, змінюючи зміст слів. Блискучі переклади віршів Родарі на російську мову зроблені С. Я. Маршаком, що зумів зберегти національний колорит «філастроке» – передати своєрідний гумор автора. Завдяки цим перекладам поезія Родарі завоювала успіх у багатомільйонного дитячого читача.

Наприкінці 1950 року на сторінках журналу «Піоньєре», редактором якого був тоді Родарі, з'явилася його повість-казка «Пригоди Чиполіно», що незабаром вийшла окремим виданням. Ця повість-казка є одним з найбільших удач письменника. «Пригоди Чиполіно» найтіснішим образом зв'язані з традицією «Пригод Пінокіо». Як і в казці Коллоді, реальна дійсність переплітається в книжці

Родарі з живою і дотепною фантазією, але соціальна спрямованість виражена набагато сильніше. Герой казки хлопчик-цибулинка («чипола» італ.– цибуля) мандрує по рідній країні, Лимонному королівству, заступається за друзів-бідняків, бореться з гнобителями – злісним кавалером Помідором і жорстоким принцом Лимоном, дурить іноземного сищика містера Моркоу. Цей казковий світ, «де всі люди змахують на які-небудь овочі», досить походить на

Італію. Наприкінці оповідання Чиполіно і його друзі скидають принца Лимона і встановлюють «вільну республіку», де всі діти ходять у школу. Книга Родарі написана у вільній і невимушеній манері, вона пронизана задеркуватими веселощами. Гумор Родарі також родинний «Пригодам Пінокіо». Так, цілком у дусі глузливих парадоксів Коллоді кавалер Помідорів нагло заявляє підлабузникові

Зеленому Горошкові: «Якщо ти адвокат – стало бути, я правий». Успіх Чиполіно спонукав Родарі написати ще кілька казок: «Подорож Блакитної стріли» (1952), «Джельсоміно в країні брехунів» (1959), «Казки по телефоні» (1961), «Торт у небі» (1966) і інші. Усе це – веселі казки, у яких завжди звучить правда життя сучасної Італії, у забавний сюжет вплітаються і глузування, що бичують,

і високі моральні і громадянські поняття. У «Подорожі Блакитної стріли» розповідається про долі багатьох бідних дітей Італії, батьки яких не в змозі «замовити» різдвяні подарунки для своїх дітлахів. У країні брехунів, куди потрапляє хлопчик Джельсоміно, закон про загальну брехню виходить від володаря, що був піратом, Джакомона, який любить вимовляти «громові мови з балконів».

Вже одна ця деталь безпомилково вказує на те, що Родарі натякає на Муссоліні з його брехливою демагогією, що вивертала навиворіт моральні поняття і суспільні явища. Метафора «називати чорне білим» стає в повісті Родарі основою казкового переосмислення дійсності. А голосний голос самого Джельсоміно, що руйнує стіни в'язниць, – це голос народної правди.

Цікаво, що в цій казці Родарі є явний переклик з «Трьома товстунами» Ю. Олеши. Особливо поетичними є «Казки по телефону», у яких звучать фольклорні мотиви, дотепно спровоковані на сучасну дійсність. Ходячі висловлювання, прислів'я і приказки матеріалізуються в реальному образі. Так, приказка «будинок з морозива, як у Болоньї» породжує казочку про веселе народне свято, коли жителі прикрашають вибудований на площі пломбірно-

цукатний .палац. Розсіяний хлопчик втрачає не тільки книжки і зошити, але і пальці, вуха, а добрі сусіди підбирають і приносять мамі. Глузливі казочки застерігають дітей від неробства і чванства, обжерливості і брутальності. Родарі повною мірою виявив тут свій дарунок поетизувати світ. Так, казка «Синій світлофор» розповідає про те, як застопорився вуличний рух через незрозумілі сині

вогні на перехресті. А світлофор просто хотів дати людям сигнал, що «шлях у небо вільний». Легка, витончена фантазія письменника надихає світ, учить бачити в ньому світлі і високі початки. Твори Родарі вороже зустрічалися італійською консервативною критикою, яку лякала демократична та соціальна спрямованість його віршів і прози. Проте книги Родарі проклали собі шлях до сердець

італійських дітей; багато з них відзначені літературними преміями, передаються по радіо і телебаченню. Його казки включаються в шкільні книги для читання. Джанні Родарі – лауреат Міжнародної премії ім. X. К- Андерсена, що відзначає світове визнання творчості письменника. У 1973 році вийшла нова книга Родарі з незвичною назвою: «Граматика фантазії.

Введення в мистецтво придумування історій». Ця книга написана в легкій і витонченій формі есе про фантазію, уяву, його «механіку» і роль у творчій діяльності дитини. Родарі в цьому дослідженні підводить підсумки свого письменницького і педагогічного досвіду, багато в чому спираючи на радянську педагогічну думку. Автора цікавить проблема розвитку творчого початку в дітей.

Він учить дорослих грати з дітьми – фантазувати, придумувати, складати. «Граматика фантазії» – не трактат, а введення в захоплюючу гру, основа якої – серйозна наукова теорія, перевірена педагогічною практикою. Книга перейнята любов'ю до дітей, у вільній і невимушеній формі вона прилучає їх до поезії слова, «Я хотів і тут залишитися казкарем, що розповідає про своє ремесло», – говорив Родарі в інтерв'ю з приводу своєї «цікавої граматики».

Ряд розділів книги присвячений аналізові структури казки і різних способів її побудови. У книзі живуть образи і приклади з народного життя, герої італійських народних казок, нею прикрашають промовки і байки, які самі собою виникають з асоціацій, із гри слів і співзвучностей. М'який гумор сполучається в ній з живою манерою викладу. «Граматика фантазії»

Родарі переведена на багато мов. Ідея, що лежить в основі «Граматики», проста: вона зводиться до того, що уява не є привілегією деяких, а те, що нею наділені усі. «Граматика фантазії» стала посібником для італійських педагогів і студентів, що займаються дитячою психологією і методикою викладання. Веселі, бадьорі вірші Джанні Родарі, його чарівні казки, сповнені любові до простих людей, поваги до людської праці,

ідуть через кордони, моря і гори, завойовуючи все нових і нових вдячних читачів у різних країнах світу.