Життєві ролі і рольова соціалізація

Реферат з психології

На тему:

Ролі та життєві сценарії людини

Структура рольової взаємодії

Рольовий стрес та рольовий конфлікт

Важливою складовою частиною поведінки людини є рольова поведінка. Соціалізована особистість завжди є носієм певного арсеналу психологічних ролей: професійних, сімейних, статевих тощо. Психологічні ролі дуже тісно вплетені в структуру особистості. Можна стверджувати (і це підтверджується психологічною практикою), що значна частина психологічних дисгармоній пов'язана з функціонуванням ролей і закономірностями рольової поведінки. Не є винятком і життєва криза, яка дуже часто супроводжується рольовими конфліктами особистості.

В процесі соціалізації у людини формується певна життєва модель: система стійких значущих стосунків, поведінкові стереотипи, патерни, ієрархія звичних видів діяльності. Життєва модель обов'язково включає репертуар психологічних ролей. Ролі як функціональні одиниці соціальної поведінки людини (Шибутани Т., 1969) є одними з основних соціальних функцій особистості, вони є втіленням мети соціально значущої діяльності та поведінки людини, отже дуже тісно пов'язані з смислом життя. Психологічна роль неможлива без уявлення людини про себе як про суб'єкта ролі, а отже система ролей має істотне значення у формуванні "Я"- концепції особистості.

Існує багато класифікацій психологічних ролей. Найбільш широке тлумачення, що включає практично всі прояви активності людини, належить класичній теорії психодрами Дж.Морено, де розглядаються такі типи психологічних ролей: психосоматичні, психічні, соціальні, трансцендентні (Лейтц Г., 1994). За нашими даними, під час переживання життєвої кризи можуть бути різною мірою задіяні всі вказані види психологічних ролей.

Хоча в цій концепції лише одна з чотирьох класифікацій ролей одержала назву "соціальна", ми вважаємо всі психологічні ролі людини в тій чи іншій мірі соціальними (якщо не хочемо підміняти поняттям ролі будь-яку функцію особистості) і вважаємо рольовими лише соціалізовані прояви поведінки, такі, які орієнтовані на інші особистості, тобто на міжособистісну взаємодію. Іншими словами, не може бути ролі без "спостерігача". Немає ролі без групи, як не може бути короля без почту придворних, актора без глядачів. Навіть якщо йдеться про уявну роль, то мається на увазі "уявний партнер" (ним може бути навіть власне децентроване "Я" людини). Отже, роль завжди має на увазі "когось", тобто групу, для якої ця роль грається (як крайній варіант, "групою" може вважатись і один партнер зі спілкування).

Говорячи про соціальні феномени особистості, серед яких найбільше значення має групова ідентифікація, не можна не погодитись з тим, що соціальна сутність людини значною мірою визначається її психологічними ролями. Рольове тлумачення особистості ілюструє зв'язок ролі і групи: скільки референтних груп має людина, стільки й ролей можна виділити в її репертуарі.

Роль - це засіб функціональної включеності в групу. Можна ввести поняття групової ролі, тобто такої ролі, яка майже не включає в себе забарвлення індивідуальності, а визначається лише належністю до групи. В цьому випадку людина "грає" не саму себе, а виступає носієм соціального статусу або уособленням групових очікувань. Людина може грати в різних групах схожі ролі. У цьому випадку говорять про домінуюче амплуа або прагнення до тотожності різних соціальних ролей у різних групах спілкування. У кожній групі людина може грати і кілька ролей. За наявності у особистості декількох групових ролей у одній і тій ж групі одна роль завжди буває основною. Інші ролі є побічними, але й вони здебільшого пов'язані з мікрогрупами, угрупованнями, підгрупами, що утворюються всередині групи.

Групові ролі і домінуюче амплуа - дві крайності збіднення індивідуальності, коли соціальні, рольові, функціональні аспекти особистості "затьмарюють" власне обличчя людини, її сутність. У цьому випадку ми можемо говорити про "рольову людину". Нею може бути гіперсоціалізована особистість або людина, для якої соціальний успіх заміщує потребу в самореалізації. Ще одним прикладом домінування групової ролі можна вважати людину юрби. За даними психології масовидних явищ юрба знеособлює людину і перетворює її на сліпого виконавця волі "колективного суб'єкта".

Серед найвідоміших і найавторитетніших зарубіжних теорій, які послужили фундаментом для сучасних досліджень психології ролей, можна назвати символічний інтеракціонізм і психодраму.

Предметом вивчення для психолого-соціологічної школи символічного інтеракціонізму, започаткованої Дж.Мідом (його концепція ще інколи називається теорією ролей), є рольова взаємодія, чи інтеракція (від англ. interaction). У роботах інтеракціоністів переважають соціологічний та соціально-психологічний підходи (більшість представників цієї школи - соціологи та соціальні психологи) і недооцінюється особистісне підгрунтя рольової поведінки, яка, на їх думку, майже виключно визначається експектаціями - соціальними очікуваннями. Хоча символісти і вводять поняття внутрішньої, або уявної ролі, воно не співвідноситься зі структурою особистості і не розглядається як детермінанта рольової поведінки людини. Детальніше познайомитись з концепцією символічного інтеракціонізму можна по відомій книжці Т.Шибутані (1969).

Психодраматичний напрямок ( Киппер Д., 1993; Лейтц Г., 1994.; Морено Дж., 1993), засновником якого є Дж.Морено, навпаки, тяжіє до внутрішніх проблем і розглядає роль (соматичну, психічну, соціальну тощо) як інтерперсональний феномен, тобто переважно із самої себе, не завжди враховуючи, що навіть внутрішні рольові конфлікти дуже часто мають соціальне походження, тобто пов'язані з соціальними стосунками.

В процесі життя у людини формується певний репертуар психологічних ролей, які входять в структуру її особистості. Ці ролі визначаються не лише групами, в яких вони функціонують, та соціальними очікуваннями, а мають індивідуальне забарвлення, несуть на собі відбиток особистості. Наприклад, роль "вчителя" може бути настільки різноплановою, що навіть введення типології ("суворий вчитель", "вчитель-демократ" тощо) не охопить всіх варіантів рольової поведінки, яка в кожної людини буде своя, неповторна.

Психологічна роль завжди передбачає не лише певний набір функцій, а й конкретні моделі рольової поведінки. Так само, як для театральної ролі існує текст, де записані всі дії та вчинки персонажа, життєві ролі пов'язані з так званими "життєвими сценаріями", в яких певною мірою запрограмовані життєві події людини. Під життєвим сценарієм ми розуміємо певний життєвий план людини, який "запускається" в ранньому дитинстві і розгортається протягом всього її життя. Сценарій формується під впливом різних обставин: умов родинного виховання, життя батьків, особливостей розвитку особистості, дитячих намірів, планів, мрій тощо. Проте не слід вважати, що під сценарієм ми розуміємо планування людиною свого життя. Життєвий сценарій здебільшого неусвідомлений людиною і скоріше є системою установок, що впливають на її поведінку.

Проблеми життєвих сценарієв вивчали багато дослідників. У роботах Е.Берна (1988) аналізуються різноманітні типи життєвих сценаріїв (наприклад, сценарії Переможця, Невдахи, Безприданниці, Попелюшки та інші), пропонуються методи визначення життєвих сценаріїв людини. Дуже цікавими є результати досліджень Ч.Тойча (1995), який вважається засновником віктимології, тобто науки про віктимну поведінку, чи поведінку жертви (від англ. victim - жертва). На думку Ч.Тойча, віктимні життєві сценарії, тобто сценарії життя жертви, закладені ще в генотип людини, але можуть бути скоригованими методами психотерапії.

Спілкуючись з іншими людьми, які виступають у певних ролях, людина неминуче вступає у рольову взаємодію з ними, тобто керує їхньою рольовою поведінкою і сама підпадає під вплив партнерів зі спілкування та їхніх ролей. Рольова взаємодія не завжди відбувається гармонійно, інколи вона супроводжується суперечностями - рольовими конфліктами. Рольові конфлікти - це суперечності, пов'язані з соціально-психологічними ролями особистості та їх структурою.

За всієї грунтовності й різнобічності дослідження рольової взаємодії послідовниками напрямків символічного інтеракціонізму (Дж.Мід) і психодрами (Дж.Морено), вони не охоплюють всіх психологічних проблем, з якими стикається практичний психолог при розв'язанні рольових конфліктів.

Як показали наші дослідження, досить плідним може виявитись тлумачення рольової взаємодії в контексті соціальної психології особистості. Це дає можливість певною мірою зняти суперечність між соціологічними і психологічними підходами і розглядати інтеракцію не як взаємодію абстрактних соціально-психологічних ролей між собою, а як взаємодію особистості з власною роллю. Соціально-психологічна роль виступає як "посередник" у спілкуванні з іншими особистостями, як механізм включення особистості в соціальний контекст.

Про роль як про особистісну характеристику можна говорити тоді, коли вона є прийнятою особистістю, тобто коли людина відчуває рольову ідентичність, переживає себе суб'єктом ролі. Можна виділити такі форми рольової ідентичності: 1) статева - одна із основних форм ідентичності, що полягає в ототожненні себе з тією чи іншою статтю; 2) етнічна - пов'язана з національною самосвідомістю, мовою і соціокультурними особливостями; 3) групова - пов'язана з членством в різних соціальних групах; 4) політична - пов'язана із соціальними і політичними цінностями; 5) професійна - пов'язана з професійними ролями.

З точки зору соціальної психології особистості рольова взаємодія має складну структуру.

Перша підструктура - рольові очікування - це система вимог соціуму до ролі (як крайній варіант, "соціумом" може бути і одна людина), вірніше, відображення особистістю сукупності тих вимог, які висувають до людини партнери по рольовій взаємодії, її власні уявлення про те, якої поведінки від неї чекають інші. Рольові очікування - зовнішня сторона взаємодії, що характеризує суспільну детермінацію рольової поведінки людини.

Друга підструктура (головна, що визначає характер ролі) - рольова поведінка - це реалізація рольових функцій у конкретних діях і вчинках, що здійснюються в процесі виконання ролей. Рольова поведінка - одна із основних форм соціальної поведінки людини.

Третя підструктура - рольове переживання - це внутрішня сторона взаємодії, що характеризує особистісну детермінацію рольової поведінки людини. Рольове переживання - це уявлення особистості про власні психологічні ролі, відчуття себе суб'єктом тієї чи іншої ролі, це внутрішня модель ролі. Сукупність рольових переживань людини, що стосуються її різних соціально-психологічних ролей, складає своєрідну рольову "Я"-концепцію особистості.

Як і будь-яка поведінка, рольова поведінка має свою детермінацію: зовнішню, коли рольова поведінка будується у відповідності з рольовими очікуваннями, на догоду вимог групи або соціуму; та внутрішню, відповідно до внутрішньої психологічної моделі ролі.

Якщо рольові очікування і рольові переживання відповідають одне одному (тобто зовнішня і внутрішня моделі ролі збігаються, то рольова поведінка є однозначною.

Якщо ж між ними є суперечність, то виникає рольовий конфлікт. Тут можливі різні варіанти. При внутрішній детермінації рольової поведінки ми маємо зовнішній рольовий конфлікт, чи конфлікт рольової поведінки з рольовими очікуваннями. При зовнішній детермінації ми будемо мати внутрішній рольовий конфлікт, чи конфлікт рольової поведінки людини із його власними рольовими переживаннями.

Внутрішній і зовнішній конфлікти можуть переходити один в одний. Піддаючись груповому тиску і змінюючи свою рольову поведінку на соціально бажану, людина "заганяє" конфлікт всередину. Навпаки, якщо вона за внутрішнім спонуканням "скидає" з себе небажану роль, то конфлікт переходить у зовнішній. Конформні і гіперсоціалізовані особистості тяжіють до внутрішнього рольового конфлікту, що по суті є невротичним реагуванням на ситуацію. Особистості, що видрізняються психопатичною дезадаптацією, навпаки, схильні до зовнішнього конфлікту.

У реальних ситуаціях спілкування рольова взаємодія - це двосторонній процес, а отже структура рольової взаємодії є подвійною, тобто такою, що належить кожному з партнерів зі спілкування. Так, у випадку спілкування двох людей (найпростіша модель взаємодії) кожен з партнерів має своє уявлення про власну роль (рольове переживання), є суб'єктом власних рольових дій і вчинків і має взаємні рольові очікування (тобто на поведінку партнера А впливають очікування з боку Б і навпаки).

Можна розглянути такий приклад. У стосунках двох людей один завжди є трохи активнішим за другого. Якщо позиції лідера і веденого співпадають з рольовими очікуваннями і переживаннями, тобто одна людина хоче грати роль лідера, а від іншого чекає ролі підлеглого, а її партнер - навпаки, то ми спостерігаємо рольову сумісність, або компліментарність ролей. Рольовий конфлікт починається тоді, коли обидва партнери прагнуть лідерських позицій, а від іншого чекають поступливості. Такі ж причини лежать в основі того, що легко уживаються між собою "садист" і "мазохіст". Відомі випадки, коли дуже стабільними виявляються шлюби, коли один із подружжя набагато старший за іншого. Це відбувається в тому випадку, коли знаходять взаємне задоволення в потребі реалізації символічних ролей "Батька" - "Дочки" (чи навпаки - "Матері" - "Сина", якщо жінка старша за чоловіка). Ці ролі, як і попередні, складають рольові пари.

Компліментарними можуть бути і ролі, що не входять у рольову пару. Покажемо це на прикладі сімейних ролей. Чоловік в сім'ї відіграє роль "Покровителя", тобто є захисником своєї дружини, лідером, приймає всі важливі рішення. У той же час, від дружини він очікує ролі "Господині": щоб смачно готувала, виховувала дітей. Дружині теж подобається грати роль "Господині", вона любить готувати, господарювати, а від чоловіка чекає покровительства і захисту. Можна прогнозувати з високим ступенем імовірності, що в такій сім'ї рольові конфлікти будуть рідкістю. Значно гірше, якщо взаємні очікування і домагання не співпадають. Наприклад, чоловік чекає від дружини ролі "Сексуальної партнерки", а вона хоче бути "Коханкою" чи "Подругою" і проводити час в інтимних розмовах. У цьому випадку неминучі конфлікти, пов'язані з суперечністю сімейних ролей, а отже така сім'я буде час від часу переживати кризи сімейних стосунків.

Отже, рольовий конфлікт можна тлумачити не тільки як суперечність між ролями партнерів зі спілкування, а й як суперечність між поведінкою одних і очікуваннями інших. Таке тлумачення дає змогу розглядати рольовий конфлікт одночасно з особистісних і соціальних позицій, що дає додаткові можливості для аналізу. Адже не завжди зрозуміло, що таке суперечності (або, як говорять представники психодрами, дивергентність) ролей, і що взагалі розуміється під суперечностями ролей, які вважаються символістами абстрактними символами. Оголошуючи окремі ролі суперечливими чи ні, дивергентними чи конвергентними без з'ясування того, які саме компоненти структури ролі вступають у суперечність, ми ризикуємо внести велику частку суб'єктивізму.

Вітчизняний досвід вивчення рольових конфліктів, так само як і психологічні дослідження рольової поведінки, дуже скромний і набагато поступається зарубіжним дослідженням, в яких переважає емпіричне вивчення рольової поведінки і пов'язаних з цим проблем. Феномен рольових конфліктів розглядається в більш широкому контексті - проблеми рольового стресу (role stress), який виступає у трьох основних видах: неоднозначність ролі (role ambiguity), рольовий конфлікт (role conflict) і рольове перевантаження (role overload). Вони описуються за допомогою таких понять, як: множинно-рольовий конфлікт (multiple-role conflict); потенційні рольові конфлікти (potential role conflicts); потенційний подвійний рольовий конфлікт (potential dual role conflict); рольовий конфлікт, що розв'язується (disentangling role conflict) та інші.

Більшість досліджень орієнтовані переважно на сферу професійної діяльності людини і на пов'язані з цим практичні завдання, а також на вивчення статево-рольової поведінки та статево-рольових конфліктів (gender role conflict), сексуально-рольових конфліктів (sex role conflict), сексуально-рольової ідентичності (sex role identity).

В зарубіжній практиці використовується багато тестових методик дослідження структурних компонентів рольового стресу. Серед них можна назвати методику вимірювання неоднозначності ролі і рольового конфлікту (R.J.House). Ще одним досить поширеним тестом є шкала рольового перевантаження (T.A.Beehr). Одним з найпопулярніших інструментів вивчення статево-рольової поведінки є шкала статево-рольового конфлікту, створена у 1986 році американськими психологами на чолі з J.M.O'Neil.

Серед методик вивчення рольового конфлікту найбільшого поширення набув тест "шкала рольового конфлікту" (the Role Conflict Scale), розроблений колективом під керівництвом J.R.Rizzo у 1970 році. За допомогою цієї методики можна вимірювати такі найважливіші компоненти рольового стресу, як рольовий конфлікт і неоднозначність ролі. На використанні цього тесту побудовано багато експериментальних психологічних досліджень. За допомогою факторного аналізу, який використовувався для підтвердження психометричних характеристик шкал, що входять у структуру тесту, і статистичного взаємозв'язку між ними, було доведено, що рольовий конфлікт і неоднозначность ролі не є факторіально незалежними конструкціями, хоча і не є тотожними, і утворюють факторну модель другого порядку. Це означає, що зазначені параметри хоч і є різними величинами, проте певним чином пов'язані між собою (скоріше за все існує якийсь інший параметр, від якого вони залежать).

Не менш цікавим, але не таким поширеним у літературі є створений іспанськими психологами під керівництвом J.M.Peiro у 1987 році опитувальник рольового конфлікту (the Role Conflict Questionnaire). Цей тест створено на інших теоретичних позиціях, ніж попередній. Вони близькі до теоретичної моделі, яка використовується в нашій концепції. Поняття "роль" визначається як кластер соціально і організаційно визначеної індивідуальної поведінки. "Рольовий конфлікт" визначається як неконгруентність між очікуваннями, пов'язаними з роллю, і фактичними переживаннями рольового обов'язку.

Серед найбільш теоретично обгрунтованих концепцій, що далеко виходять за межі емпіричних моделей, є психодраматичне трактування рольової поведінки та рольових конфліктів. У теорії психодрами розглядається чотири основних види рольових конфліктів: 1) інтрарольові (внутрішні конфлікти між компонентами чи різновидами однієї ролі однієї людини); 2)інтеррольові (внутрішні конфлікти між різними ролями однієї людини, які є дивергентними або суперечать одна одній і вимагають здійснити власний вибір; 3) інтраперсональні (внутрішні конфлікти, що грунтуються на суперечливому рольовому досвіді людини і проявляються в труднощах становлення її рольової поведінки; 4) інтерперсональні (зовнішні конфлікти, що грунтуються на суперечностях між дивергентними ролями партнерів зі спілкування) (Лейтц Г., 1994, с. 301-310).

Запропонована нами структура рольової взаємодії дає змогу доповнити названу класифікацію ще принаймні двома різновидами рольових конфліктів, які досить часто трапляється в практиці психологічного консультування. По-перше - це так звані інтеріоризовані інтерперсональні конфлікти, тобто внутрішні конфлікти, що мають своїм походженням міжособистісні стосунки. Суть їх полягає у суперечності між рольовими переживаннями людини і рольовими очікуваннями щодо неї. У такій ситуації людина може будувати свою рольову поведінку або згідно зісвоїми рольовими переживаннями (що приведе до зовнішнього конфлікту з партнерами по взаємодії), або підкоряючись їхнім рольовим очікуванням (заганяючи конфлікт у середину).

Прикладом такого конфлікту може бути ситуація психологічного дискомфорту, що виникає у людини в незвичних для неї обставинах, коли зовнішня соціальна ситуація вимагає від неї дій, які не мають нічого спільного з її уявленням про власне покликання, про власні ролі (рольові переживання). У той же час людина повинна підкорятись рольовим очікуванням (тобто формування рольової поведінки має бути однозначним) і не має можливості піти на відкритий зовнішній рольовий конфлікт.

По-друге, всі інтерперсональні рольові конфлікти можуть бути як двосторонніми, так і односторонніми. Наша структура дає змогу по-новому тлумачити поняття дивергентності та конвергентності ролей. Конвергентними, чи доповнюючими (інколи використовується і термін "компліментарність") ми називаємо такі взаємні ролі, коли рольові очікування одного з партнерів по взаємодії частково чи повністю відповідають рольовій поведінці (а зрештою і рольовим переживанням) іншого, і навпаки. Така ситуація називається повною (чи гармонійною) рольовою сумісністю, коли взаємне задоволення ролями партнерів зі спілкування є оптимальним.

Але оскільки і рольові переживання, і рольові очікування є в кожного з партнерів, то збіг може бути частковим: наприклад, поведінка партнера А відповідає очікуванням з боку партнера Б, який задоволений ситуацією спілкування, а от поведінка партнера Б не задовольняє А і суперечить його очікуванням. У результаті ми отримуємо явище одностороннього рольового конфлікту.

Така, на перший погляд, штучна ситуація (адже ми звикли вважати, що конфлікти завжди двосторонні) на практиці дуже часто трапляється, наприклад, у сімейних стосунках, коли міра задоволеністю шлюбом у чоловіка і жінки буває зовсім різною. Незбіг стає особливо явним, коли один з партнерів по шлюбу приховує свій дискомфорт і тим самим заганяє конфлікт усередину. У такому випадку розрив стосунків, який може за цим наступити, для іншого партнера стає настільки великою несподіванкою, що той не може зрозуміти його причини.

Практика сімейного консультування налічує таких випадків досить багато. Одного разу до психологічної консультації прийшла жінка, яка збиралася розлучитись зі своїм чоловіком, але це рішення було для неї дуже важким, вона переживала велику внутрішню боротьбу і, не будучи впевненою в правильності своїх дій, вирішила звернутися за порадою. Причиною її незадоволеністю шлюбом була поведінка чоловіка, який, на думку клієнтки, "перетворився на справжнього монстра", бо не тільки не відповідав її уявленням про те, яким повинен бути чоловік, а й свідомо провокував конфлікти, завжди робив не те, чого хотіла вона, а протилежне. Навіть якщо він і робив щось на прохання жінки (це найчастіше якісь хатні справи), то не тоді, коли це треба, а коли йому самому заманеться і зовсім не так, як вона просила. У жінки почало складатись враження, що чоловік навмисне знущається з неї, і вона почала серйозно думати про розлучення.

На запитання психолога, чи пробувала вона пояснити чоловікові, яких дій і вчинків вона від нього очікує, жінка відповіла, що на подібні заяви він ніколи не реагує, а якщо і звертає інколи увагу, то лише щоб відповісти, що він і сам все добре знає. Психолог запропонував прийти на консультацію чоловіку. Той спочатку категорично відмовився, вважаючи що на це немає абсолютно ніякої причини. Лише після того як жінка відкрила йому свій намір щодо розлучення, він прийшов і майже з порогу розрядився агресією в адресу психолога, який на його думку, "підговорив" жінку до такого рішення. Зрозумівши, що це не так, він заспокоївся, і вдалося з'ясувати суть справи. На відміну від своєї дружини чоловік вважав свій шлюб якщо не ідеальним, то принаймні дуже щасливим, і він просто не міг повірити, що вона сама могла до такого додуматись. Поведінка дружини повністю його задовольняла, і він просто не міг припустити, що в її баченні сімейної ситуації може бути протилежним, а недостатній природний рівень емпатії не дозволив помітити, що у жінки щось не гаразд.

У практиці сімейного консультування частими є випадки, коли дії, що здійснюються з найдобрішими намірами, є причиною тривалої психотравматизації. В одному випадку чоловік вирішив розлучитися через те, що йому набридло їсти одну і ту ж "ненависну" страву, яку жінка весь час готувала. Найцікавішим було те, що жінка також не любила цієї страви і готувала її лише для того, щоб догодити своєму чоловікові, для якого, на її думку, ця страва була улюбленою, бо він якось дуже її похвалив у присутності своєї матері.

Односторонній рольовий конфлікт трапляється і в тих випадках, коли людина "переростає" свою роль і прагне змінити поведінку. Але в ситуації, коли людина хоче "з завтрашнього дня розпочати нове життя", це здебільшого не вдається, тому що в соціальному оточенні сформувались стійкі рольові очікування, що відповідають старій звичній ролі. Прагнення грати нову роль наштовхуються на ці очікування, які "заганяють" людину в попередню рольову модель.

Прикладом може слугувати поведінка героя кінофільму "Осінній марафон", який фактично грав роль "ганчірки", об яку всі витирали ноги. Одного разу йому набридло, що на ньому всі "їздять" і вирішують за його рахунок свої проблеми. Він став "іншою" людиною, зумів відповісти своїм кривдникам такими словами, на які раніше не наважувався. Проте оточуючі продовжували бачити його такою ж людиною, як і раніше. У такій ситуації дуже важко відстоювати своє право на нову поведінку. В результаті він знов повернувся у свою попередню роль. Взагалі зміна ролі в ситуації "застиглих" рольових очікувань - це проблематична справа. Так, наприклад, випускнику педагогічного інституту важко працювати в школі, в якій він раніше вчився. Адже педагогічний колектив (та дехто з учнів) продовжує бачити в ньому колишнього школяра, а не вчителя.

Персонаж повісті Грекової "Кафедра" займає місце померлого завідувача кафедри, та хоча він і справно виконує всі свої обов'язки і не зловживає правами, його поведінка вступила у суперечність з рольовими очікуваннями членів кафедри. Ці очікування пов'язувались зі звичним образом його попередника, який значно відрізнявся від нього. Як результат виник відкритий рольовий конфлікт між кафедрою та її новим завідувачем.

Барц Э. Игра в глубокое: Введение в юнгианскую психодраму: Пер. с нем.- М., 1997.

Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений. Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы: Пер. с англ. - М., 1988.

Бурно М. Е. Терапия творческим самовыражением. - М., 1989.

Васьковская С. В., Горностай П. П. Психологическое консультирование: Ситуационные задачи. - К., 1996.

Горностай П. П., Васьковская С. В. Теория и практика психологического консультирования: Проблемный подход. - К., 1995.

Гройсман А. Л. Проблемы ролевой психотерапии // Психологические механизмы регуляции социального поведения. - М., 1979.

Иоффе А. Ф. Встречи с физиками. - М., 1962.

Киппер Д. Клинические ролевые игры и психодрама: Пер. с англ. - М., 1993.

Лейтц Г. Психодрама: теория и практика. Классическая психодрама Я.Л. Морено: Пер. с нем. - М., 1994.

Максимов М. Как преодолевать кризисы // Физкультура и спорт. - 1986. - N 10-12.

Морено Дж. Театр спонтанности: Пер с англ. - Красноярск, 1993.

Психодрама: вдохновение и техника / Под ред. П.Холмса, М.Карп.: Пер. с англ. - М., 1997.

Титаренко Т. М. Жизненный мир личности: этапы становления // Философ. и социол. мысль. - 1991. -N 1.

Тойч Дж. М, Тойч Ч. К. Второе рождение, или Искусство познать и изменить себя: Пер. с англ. - М.; Лос-Анжелес, 1995.

Толстых А. В. Возрасты жизни. - М., 1988.

Франкл В. Человек в поисках смысла: Пер. с англ., нем. - М., 1990.

Шибутани Т. Социальная психология: Пер. с англ. - М., 1969.