Засоби зображення гами кольорів у французькій та українській мовах

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ПЕРЕКЛАДУ З РОМАНСЬКИХ МОВ ІМЕНІ МИКОЛИ ЗЕРОВА Курсова робота З французької мови На тему «Засоби зображення гами кольорів у французькій та українській мовах» Виконала: студентка 3-го курсу спеціальність: французький переклад

Безродна А.Д. Науковий керівник Качановська Т.О. Київ - 2007 Зміст Вступ 3 Матеріалом дослідження послугували французькі та українські слова, що називають кольори і їх відтінки, виявлені шляхом аналізу літературних та публіцистичних творів ХХ століття французькою та українською мовами. 4 Розділ 1. Класифікація та специфіка гами кольорів в українській та французькій мовах 5 1.1.

Класифікація кольорів 1.2 Кольори у художній літературі 10 Розділ 2. Способи вираження кольорів і відтінків в українській і французькій мовах, особливості їх перекладу 1. Методи зображення кольорів 2.2 Метафоричне позначення назв кольорів 3. Зображення інтенсивності кольору 17 Розділ 3. Використання переносних назв кольорів у французькій та

українській мовах 19 Висновки 24 Список використаної літератури 26 Resumé 29 Вступ Порівняльне вивчення способів вираження кольорів у різних мовах – це одна із традиційних тем лінгвістики. На прикладі назв кольорів можна переконатися, що навіть таке об’єктивне, загальне для всіх людей фізичне відчуття, як колір, у різних мовах виражається по-різному, назви кольорів складають в кожній мові складну систему, і у системах різних мов

є багато відмінностей. Ці відмінності стосуються як виділення кольорів і відтінків, так і способів їх позначення. Метою даного дослідження є систематизація, узагальнення і порівняльний аналіз засобів вираження гами кольорів у французькій і українській мовах. Починаючи з ХІХ століття, кількість відтінків у обох мовах суттєво збільшилася. Це спричинено розвитком нового напрямку в живописі –

імпресіонізму. Зростаюче зацікавлення французьких авторів вираженням кольорів і відтінків у своїх творах (подекуди до 1,1% всього тексту) пояснює актуальність обраної теми для перекладачів. У процесі дослідження, завданням якого є аналіз засобів вираження кольорів і відтінків у художній літературі й публіцистиці обох мов, вирішувалися такі задачі: 1. Прослідкувати історію появи назв кольорів та відтінків.

2. З’ясувати, які зміни відбулися з гамою кольорів протягом останніх століть. 3. Класифікувати кольори та відтінки французької та української мов за типами, провести їх порівняльний аналіз. 4. Розглянути основні способи перекладу назв кольорів з однієї мови на іншу. Об’єктом дослідження є гама кольорів у французькій та українській мовах. Предметом дослідження є засоби її вираження. В ході роботи були використані описовий та структурний

методи. Матеріалом дослідження послугували французькі та українські слова, що називають кольори і їх відтінки, виявлені шляхом аналізу літературних та публіцистичних творів ХХ століття французькою та українською мовами. Практична цінність даної роботи полягає у можливості її використання на заняттях з практики перекладу і порівняльної лексикології та складання двомовного глосарію. Розділ 1. Класифікація та специфіка гами кольорів в українській та французькій мовах 1.1.

Класифікація кольорів Існує безліч класифікацій кольорів. Лінгвісти, мистецтвознавці, психологи класифікували кольори й відтінки відповідно до тих чи інших характеристик. У цій роботі розглянуто найбільш цікаві характеристики, що безпосередньо стосуються теми дослідження. Французький сайт paintcafe.com, темою якого є кольори і їх словники, подає їх класифікацію за типами:

Схема хроматичного кола 1. Первинний колір (couleur primaire) не можна створити змішуванням інших кольорів. В результаті змішування первинних кольорів виникають всі інші кольори і відтінки. До первинних кольорів належать червоний, жовтий і синій. Суміш цих трьох кольорів дає нам чорний. 2. Вторинний колір (сouleur secondaire) створюється шляхом змішування двох первинних кольорів.

Червоний і жовтий дають помаранчевий, жовтий і синій – зелений, синій і червоний – фіолетовий. 3. Проміжний колір (сouleur intermédiaire) виникає при змішуванні первинного і вторинного кольорів. Наприклад, синьо-зелений. 4. Комплементарними кольорами (сouleurs complémentaires) називаються ті кольори, які знаходяться один навпроти одного у хроматичному колі (див. Схему хроматичного кола).

Наприклад, комплементарним для червоного кольору є зелений (суміш синього і жовтого), для синього – помаранчевий (суміш жовтого і червоного). 5. Теплі кольори (сouleurs chaudes) – це кольори від жовтого до фіолетового. 6. Холодні кольори (сouleurs froides) – кольори від бузкового до жовто-зеленого. Оригінальними є дослідження Джонатана Вайноуера з

Массачусетського технологічного університету. Він відкрив неочікуваний зв’язок між лінгвістикою і фізіологічним сприйняттям кольору. Його зацікавило, чи впливають на сприйняття кольору особливості рідної для людини мови і чи можна на основі цього зробити висновки щодо психології нації. Відомо, що кольори поділяються на певні групи в залежності від їх психологічного впливу на людину . 1. Стимулюючі (теплі) кольори, що сприяють збудженню й діють як

подразники: а) червоний, ясно-червоний (rouge, cerise, cinabre, écarlate, garance, vermillon)- вольовий, життєстверджуючий; б) жовтогарячий, помаранчевий (orange, abricot, blé, carotte, feu vif) - теплий, затишний; в) жовтий, лимонний, золотавий (jaune, bouton d'or, citron, paille) - контактуючий, променистий. 2. Дезінтегруючі (холодні) кольори, що зменшують роздратованість: а) фіолетовий, бузковий, лавандовий (violet, zinzolin, parme) - глибокий, важкий; б) синій,

індиго, кобальтовий (bleu, marine, saphir) - підкреслює дистанцію; в) блакитний, лазуровий, бірюзовий (bleu céleste, turquoise, azur) – спрямовує до простору; г) синьо-зелений (viride prasin)- підкреслює рух, мінливість. 3. Пастельні кольори: а) рожевий (rose, carnation, chair, incarnat)- ніжний, справляє враження деякої таємничості; б) ліловий (lilas, améthyste)- замкнутий, ізольований; в) пастельно-зелений (vert d'eau,amande, jade)- ласкавий, м'який; г) сірувато-блакитнуватий

(charron, bleu guède, pastel) - стриманий. 4. Статичні кольори, здатні врівноважити: а) власне зелений (vert, malachite)- вимогливий, освіжаючий; б) маслиновий (olive, jaune moutarde)- заспокійливий, пом'якшуючий; в) жовто-зелений (moutarde)- оновлюючий; г) пурпурний (pourpre, аmarante) - вишуканий, претензійний. 5. Кольори глухих тонів, які не викликають роздратування (сірий, gris, ardoise), гасять його (білий,

blanc, chenu), допомагають зосередитися (чорний, noir, аile de corbeau). 6. Теплі темні тони (коричневі), що стабілізують роздратування, діють інертно: а) охра (ocre rouge et jaune) – зменшує зростання роздратування; б) коричневий, землистий (brun, аcajou)- стабілізуючий; в) темно-коричневий (maduro colorado)- пом'якшує збудливість. 7. Холодні темні кольори, що ізолюють і придушують роздратування (темно-сірі, чорно-сині, темні зелено-

сині, maduro, anthracite). Джонатан Вайноуер звернув увагу на те, що в українській та російській мовах є два різні слова “блакитний” і “синій”, тоді як у англійській, французькій та ряді інших мов для позначення обох кольорів використовується лише одне слово (blue, bleu). Правда, якщо потрібно точніше передати відтінок, вживаються словосполучення “light blue” і “bleu clair”. За результатами дослідів, під час яких людям показували на екрані три квадрати, зафарбовані

в один із 20 відтінків синього, виявилося, що носії слов’янських мов на 10% швидше відрізняють синій від блакитного [12; 6]. Вперше було доведено, що мова спілкування впливає на сприйняття кольору людиною. Завдяки подібним дослідам і користуючись характеристикою кольорів за їх психологічним впливом на людину, можна зробити висновки про менталітет нації. Виділення блакитного кольору як окремого свідчить про те, що україномовні люди

є більш врівноваженими і спокійними. За В.Г.Гаком [3, 192], серед кольорів виділяються основні: • кольори спектра – червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, синій та фіолетовий; • інші найважливіші кольори – білий, чорний, сірий, коричневий). Поля основних кольорів у французькій та українській мовах співпадають, за виключенням блакитного та синього, яким у французькій мові відповідає bleu. Також варто відзначити, що французьке rose вживається

набагато частіше, ніж українське рожевий. Тому французькі автори нерідко включають його до списку основних кольорів, тоді як в українській мові рожевий вважається відтінком червоного. Серед основних кольорів можна виділити невелику групу ядерних – найбільш розповсюджених і вживаних назв кольорів в даній мові. До ядерних відносяться ахроматичні, так звані “без¬колірні” кольори [24, 296],: білий і чорний (а в українській мові і сірий), а також червоний, зелений, синій, жовтий.

За даними частотних словників відносна вживаність цих кольорів у французькій мові така: noir – blanc – rouge – vert – bleu – jaune; в українській: білий – червоний – чорний – зелений – синій – сірий – жовтий. Також виділяються специфічні назви кольорів, що стосуються лише певних предметів [25, 191]. У французькій та українській мовах є кольори, що позначають масть коней: вороний, сивий, гнідий, буланий, красий, чубарий; aubère (чалий), bai (гнідий), louvet (буланий), alezan (рудої масті)

і т.д. Спеціальними прикметниками також позначають колір волосся людини (рудий, сивий, русий, чорнявий, білявий), її очі (карі, pers, vair), колір шкіри (смаглявий, рум’яний, загорілий, hâlé, bronzé), тканини (маренго, écarlate, grenat). У французькій мові також є специфічні назви для кольорів на гербах: gueules (червоний), sable (чорний), sinople (зелений). Специфічні назви можуть переходити

і на інші предмети. Французькі прикметники gris, blank, brun, наприклад, походять від назв мастей коней. У мові з’являються все нові і нові назви відтінків, які даються за кольором рослин (citron, mauve), тварин (chamois, souris), мінералів (rubis, jade), явищ природи (horizon, aurore, feu), різноманітних речовин (paille, roille). У французькій мові, зважаючи на легкість вживання конверсії, будь-яке слово може стати означенням кольору. Перелік кольорів у словнику

Робера має в своєму складі такі словосполучення, як, brou de noix, feuille morte, queue de vache, tête de maure, gorge de pigeon, cuisse de Nymphe. Відтінки дуже нерівномірно розподіляються по мовах. Подекуди доволі розповсюджена назва кольору в одній мові не має повного відповідника в іншій. Словник Робера дає список із 191 відтінку. Ці відтінки об’єднуються в такі групи: blanc – 20

відтінків, bleu – 15, brun – 47, gris – 10, jaune – 20, noir – 6, rouge – 36, rose – 9, orange – 8, vert – 11, violet – 9. Деякі з цих слів взагалі не відмічені у франко-українських словниках: platiné, blet, balais (відтінок червоного). Інші слова є, але не вказується, що вони позначають певний колір: argilacé, cendreux, mastic, tourturelle серед відтінків сірого; серед помаранчевих – capucine, feu, géranium, серед жовтих – banane,

canari, cireux, maïs, miel, moutarde, poussin, safran, serin, thé тощо. Таким чином, частота вживання назв основних кольорів і кількість відтінків того чи іншого кольору не збігаються у французькій та українській мовах. 1.2 Кольори у художній літературі У античні часи особливе місце в літературі належало зображенню лише двох кольорів – білого і червоного, що були ознакою жіночої краси й одночасно зустрічалися у релігійній

символіці та побутовому житті [26]. У класичній літературі вживання значної кількості назв кольорів теж не помічалося. Так, у романі „Манон Леско” використано лише 20 назв кольору, у „Кандіді” Вольтера – 22 [3, 194]. Підвищена зацікавленість у назвах кольорів у письменників з’явилася лише у ХІХ столітті і була пов’язана з розвитком нового напрямку в живописі, що приділяв велику увагу зображенню колірних відчуттів – імпресіонізму. „Фортуніо” Т. Готьє налічує 170 „кольорових” слів, „Пані

Боварі” та „Саламбо” Флобера - відповідно 509 та 621 „Жерміналь” і „Людина-звір” Золя – 814 та 685 [27; 140]. Загалом, не тільки збільшується частота вживання „кольорових” слів, але й розширюється їх номенклатура. Якщо класики ХVII – XVIII століть виокремлювали лише основні кольори : bleu, rose, blanc тощо, то в 30 50 их роках ХІХ століття письменники навчаються у художників точності позначення кольорів.

Г. Маторе відзначає, що у Готьє присутні не лише rouge, але і cardinalisé, cerise, rougeâtre, vermeil, cramoisi, écarlate, incarnadin, pourpre, vermillion. У одній з книг М. Пруста поряд з rose зустрічаються rose tendre, rose pale, rose Tiepolo, vieux rose, rose metallique, rose géranium. Л. Арагон демонструє більшу стриманість у позначенні кольорів, ніби підкреслюючи цим внутрішній протест

проти професійного живопису. Але і у нього, за свідченням Глатіньї, поряд із bleu зустрічаються bleu roi, bleu pâle, bleu barbeau, bleu céleste, bleu profond, bleu délavé [26; 54]. У більш сучасних письменників назви кольорів зустрічаються часто. У „Планеті людей” Сент-Екзюпері 134 „кольорових” слова (0,3% загальної кількості слів у повісті), у

„Страсному тижні”, „Багатих кварталах”, „Орельєні” Луї Арагона – по 900-1000 (0,4-0,5% усіх слів), а в одній з повістей Колетт відсоток „кольорових” слів доходить до 1,1%. Зростаюче зацікавлення французьких письменників у вживанні назв кольорів пояснює важливість знання цих назв для людей, що вивчають французьку мову. Українські письменники також доволі часто приділяють

увагу зображенню кольорів і відтінків. Зазвичай, у прозових і віршованих творах переважає вживання назв білого, червоного і чорного кольорів, бо вони є символічними для українського народу, але нерідко можна зустріти і назви інших кольорів, подекуди незафіксовані словниками. Набагато частіше назви кольорів і відтінків використовуються в українській поезії.

Наприклад, у віршах Шевченка: І заплакала Лілея, А цвіт королевий Схилив свою головоньку Червоно-рожеву На білеє пониклеє Личенько Лілеї [9; 314]. У Лесі Українки зустрічаються такі надзвичайно влучні й тонкі вирази, як рудий хамсін, у жовтій та сліпучій млі, біловійний туман, злато-багряна верба. Творчість більш сучасних письменників відзначається набагато частішим використанням назв кольорів[1; 17]:

Як до Тебе протоптати тропи? В сивій млі спостерегти мету? Чи ж пропалить синій жар Європи Азії проказу золоту? (Є.Маланюк „Батьківщині”) Забіліли сніги мої чорні, Засміялась душа молода. (М.Вінграновський „Остання сповідь Северина Наливайка”) Потім тьотя Клава зробила рухом парасольки диск, піймала поглядом срібно-синій слід метеора й промовила

(М.Хвильовий „Вальдшнепи”) Отже, можна зробити висновок, що протягом останніх століть частота вживання назв кольорів як у французькій, так і в українській літературі невпинно зростає. Розділ 2. Способи вираження кольорів і відтінків в українській і французькій мовах, особливості їх перекладу 2.1. Методи зображення кольорів Частіше за все назви кольорів

є вмотивованими. Наприклад, червоний колір отримав свою назву, бо червона фарба виготовлялася із особливого виду хробаків (червів). Назва „рожевий” – від застарілої назви троянди (рожі), малиновий – від назви ягоди, зелений – від старовинної назви будь-якої трави (зілля), бузковий – від назви рослини [17; 9]. Деякі назви кольорів створені шляхом калькування з іншої мови. Калькування (від фр. сalque „копія”) – копіювання

іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченого матеріалу; поморфемний переклад іншомовного слова [10; 230]. Таким чином, наприклад, було отримано назву помаранчевого кольору в українській мові (у французькій мові couleur orange – дослівно апельсиновий, помаранчевий колір) Часто назви кольорів є запозиченими з іншої мови: французькі bleu, blanc, brun, gris (з германських мов), російські лиловый, фиолетовый, палевый, українські оранжевий , бордовий, бежевий (з французької).

Треба відзначити також способи зображення відтінків, для яких немає спеціального словесного позначення [3; 194]. В першу чергу, це, звісно, використання дослівного перекладу з аналітичним позначенням кольору за допомогою слова кольору (couleur lie de vin – кольору винного осаду). Але основним засобом передачі відтінків є модифікація основного кольору. Для уточнення кольору використовуються: • суфікси

інтенсивності (синюватий, жовтуватий, червонуватий, bleuâtre, rougeâtre ); • спеціальні слова, що уточнюють колір (clair, foncé, темно блідо яскраво- тощо); • метафоричне вказування на предмет, що має такий самий відтінок (білосніжний, bleu-ciel); • вказування на основні кольори, що входять до складу відтінку (bis коричнево-сірий, mordoré червонувато-коричневий, pers синьо-зелений тощо). До того ж, відтінок, що має назву в одній мові, може залишитися без неї у

іншій. В цьому випадку відтінки не відокремлюються від основного кольору і не відрізняються між собою. Дуже часто одному українському прикметнику відповідає одразу декілька французьких назв, що відрізняються між собою за відтінками чи спеціалізацією (особливі назви кольорів тканин, обличчя і т.д.). Наприклад, червоний - rouge, garance; бузковий – lilas, mauve; бордо – bordeaux, lie de vin; коричневий – brun, brou de noix; малиновий – cramoisy, amarante; смаглявий – bronze, bazan&

#233;, bistré, halé. Порівнюючи переклади, ми часто знаходимо особливе слово, що позначує відтінок у французькому тексті, і посилання на загальний колір чи його модифікацію – в українському. Наприклад: 1. Le ciel était du bitume. – Небо було чорним. У цій фразі використовується професійне позначення кольору: bitume – чорна смола. Українською мовою дається загальне позначення кольору.

Загалом, зображення відтінків, що не мають спеціального позначення в даній мові дуже складна задача. В художній літературі часто взагалі не можна використовувати пояснення, і перекладачі, будучи не в змозі точно перекласти назву відтінку, передають його лише приблизно. 2.2 Метафоричне позначення назв кольорів Нерідко назви кольорів і відтінків позначаються метафорично – шляхом порівняння з предметом, що має відповідний відтінок (небесного

кольору, кольору крові) [3; 196]. З часом такі метафоричні означення можуть закріплюватися у мові і входити у загальну гамму кольорів: вишневий, рожевий стали вже звичними прикметниками кольору; вирази на кшталт сталевого кольору теж перетворилися на стійкі аналітичні позначення. Метафоричне позначення кольору частіше використовується у французькій, ніж у українській мові. В українському тексті їм відповідають основні кольори

і їх модифікації: Le papier de teinture était lie de vin – Шпалери були темно-червоного кольору; Il secouait qu vent des cheveux tout dorés. – Він струшував на вітрі геть позолоченим волоссям[28;34]; un vêtement hailloneux couleur de boue – вицвіле лахміття. Зробити точний переклад назви кольору дуже складно. Для вдалого виконання цієї задачі необхідно знати основні засади з теорії перекладу, що стосуються

підбору слів. Вибір слова – одне з найважливіших і найскладніших питань практики перекладу – висвітлюється в коментарях лінгвістів по-різному, в залежності від поставленої задачі. Вибір слова може залежати як від багатозначності українського чи французького слова, так і від наявності синонімів, що мають приблизно одне й те саме значення. В першому випадку можна припуститися більш грубих помилок, але друге завдання (підбір синонімів)

є складнішим [4; 5]. Є кілька типів відповідників [20; 21]: а) узуальні чи словникові відповідники (rouge – червоний; vert – зелений; turquoise - бірюзовий); б) аналоги або варіативні відповідники (рудий – roux, fauve, carotte; блакитний - aigue-marine, céruléen, cyan, sarcelle); в) адекватні заміщення. Щодо третього типу, то варто зазначити, що адекватне заміщення використовується тоді, коли ні в якому разі не можна втрачати зв’язок з метафорою, за допомогою якої той чи

інший колір було позначено. Скажімо, автор твору називає колір за назвою квітки, явища чи предмету, незнайомих для українського читача (тут це не просто передача кольору, а важливе порівняння з цією квіткою, явищем тощо). Перекладач повинен відтворити цей колір, не втрачаючи первинного порівняння, але користуючись назвою знайомою і зрозумілою. Метафоричне позначення, прийняте у одній мові, доволі складно передати у іншій, бо подекуди неясно, який саме відтінок мається на увазі.

Так, колір tournesol, що згадує у своєму словнику Робер, можна було б прийняти за жовтий (за кольором пелюсток соняшника). Але йдеться не про самі пелюстки, а про лакмусову рідину, яку з них добувають. Вона має характерний синюватий колір від лугів, тому Робер відносить його до групи синіх. Які відтінки може побачити український читач при дослівному перекладі

слів ventre de biche (живіт лані), queue de vache (коров’ячий хвіст)? А насправді маються на увазі особливі відтінки коричневого кольору. Ось чому перекладачі відмовляються від дослівного перекладу метафоричного позначення кольору, що не є загальноприйнятим у даній мові. Вони заміняють його неметафоричним позначенням. Але коли колірна метафора виконує певну стилістичну функцію у авторському тексті, вона повинна бути

дослівно передана у перекладі. При цьому дається вказівка на відомий читачеві колір, і, таким чином, метафоричне позначення виступає як уточнення вже знайомого кольору. Наприклад, французам важко зрозуміти колір малахіту, і при перекладі він уточнюється: малахітова вода – eau couleur vert malachite. В інших випадках незнайомі метафоричні позначення

іншої мови перекладачі замінюють на знайому метафору, приносячи в жертву точність передачі відтінку. 2.3. Зображення інтенсивності кольору Різниця між позначеннями назв кольорів у французькій та українській мовах є помітною і під час зображення інтенсивності кольору [3; 197]. В українській мові цей нюанс найчастіше виражається суфіксом –атий: червонуватий, сіруватий тощо. Аналогічний суфікс є і у французькій мові. Це суфікс –âtre: rougeâtre, rosâtre

bleuâtre. У мовленні подекуди можна зустріти повну смислову і структурну відповідність (рудуватий пух – un duvet roussâtre). Але такі випадки трапляються дуже і дуже рідко. Набагато частіше можна зіштовхнутися зі складними позначеннями у французькій мові: поєднання основного кольору з визначниками слабкої інтенсивності léger, faible, pale, clair тощо.

Наприклад: сірувате листя - le feillage légèrement gris. Інколи послаблений відтінок виражається у французькій мові спеціальною лексемою: жовтуватий матовий колір – des reflets d’ivoire. Мовна невідповідність між суфіксальними утвореннями пояснюється тим, що суфікс –атий в українській мові показує лише ступінь інтенсивності кольору, тоді як французький –âtre додає до цього ще й зневажливий відтінок.

Варто відзначити, що прикметники, які позначають колір, дуже легко набувають пейоративного значення. Порівняймо: чорний, чорнявий і чорномазий (noiraud), білявий (blond, blondasse). Загалом, у французькій лексиці відтінки розрізняються більш детально, ніж в українській. Якщо в процесі мовлення потрібно позначити колір, то в українській мові перш за все використовуються прикметники загальних кольорів, а відтінки виражаються за допомогою цих кольорів, шляхом модифікації

за допомогою різних морфологічних і лексичних засобів (суфікс атий, уточнюючі слова яскраво світло темно блідо тьмяно- тощо). У французькій мові відтінки позначуються не через основні кольори, а за допомогою особливих слів. Українські методи зображення кольорів і відтінків в українській мові формують більш рівну і замкнену систему. Зустрівши у тексті такі відтінки, як яскраво-червоний, тьмяно-зелений та

ін. ми відразу можемо легко визначити колір, керуючись позначеннями основних кольорів. Їх назви мотивовані всередині самих назв кольорів. Французькі назви кольорів, хоча вони й більш детальні, не мають тієї внутрішньої взаємозалежності елементів, що характерна для української системи. Зустрічаючи такі відтінки, як marine, turquoise, grège, tanné, beurre frais, carné, coquelicot, parme, glauque, ponceau чи celadon, ми не

можемо визначити лише за формою цих назв, якого кольору відтінок вони позначують. Вони мотивовані поза колом основних назв кольорів. Розділ 3. Використання переносних назв кольорів у французькій та українській мовах Якщо французькій мові властиве більш широке використання переносних значень для позначення назв кольорів, то, з іншого боку, самі назви відіграють надзвичайно важливу роль.

Вони легко субстантивуються і використовуються для позначення предметів: le rouge - помада; le bleu - робоча блуза, une noire - четвертна нота (в музиці) і т.д. Французькі прикметникові назви кольорів мають більшу кількість переносних значень і частіше, ніж їх українські відповідники, використовуються у фразеології. Фразеологія (від гр. phrasis “вираз” і logos “наука”) – розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний

склад мови. [10; 241 ]. У французьких та українських фразеологізмах лексеми на позначення кольорів можуть уживатися як у прямому, так і в переносному значенні. Переносне значення кольористичного компонента фразеологічної одиниці може пов’язуватися із символікою того чи іншого кольору. Дослідники символіки кольору вважають, що розуміння кольору, а також пов’язані з ним асоціації, ґрунтуються на віковічних традиціях певного етносу.

Крім цього, ступінь загальної психофізіологічної дії кольору залежить від його світлоти і насиченості: чистий спектральний червоний колір може символізувати сонце, вогонь, кров, жовтий колір - сонце, золото, чорний - ніч, безодню, нещастя, сірий - сум, буденність. Розглядаючи фразеологічні одиниці, компонентом яких є назва кольору, бачимо, що семантика цього компонента нерідко відрізняється від семантики цієї ж назви

кольору у вільному вживанні. Слово (у даному випадку колір), яке входить у вільне словосполучення, є самостійною лексичною одиницею, а слово, що входить до складу фразеологічної одиниці, частково втрачає свої попередні семантичні характеристики. Фразеологічний компонент позбавляється самостійного значення і набуває нової якості: 1. Біла кість (так зневажливо говориться про людей знатного дворянського походження). Наприклад, білий колір, який символізує чистоту й невинність, у фразеологічній одиниці біла кість несе

негативне навантаження. (Подібними є фразеологічні одиниці блакитна кров, білі руки). 2. У фразеологічній одиниці блідий, аж жовтий, колір, що є світлим і ненасиченим, набуває нового смислу - «хворобливий, пов’язаний зі смертю» 3. У французькій мові ситуація подібна: ivresse blanche – стан повного оп’яніння (знову ж таки, колір, що символізує невинність, отримує зовсім протилежне значення) [3; 199].

Ще одна назва кольору, яка крім основних значень, має додаткові, зелений. Одне з цих додаткових значень - «хворобливий стан людини»: в очах зеленіє. В обох мовах є фразеологічні одиниці, у яких назва зеленого кольору (в народній символіці - колір надій ) має інше значення: «недосвідчений, юний»(в обох мовах) і “сирий, свіжий, незакінчений” (переважно у французькій).

Наприклад, українські фразеологізми зелене, як барвінок; молодий і зелений (людина без життєвого досвіду) [19; 137], французькі les raisins sont trop verts (про недосвідчену людину), du bois vert (сирі дрова, зі щойно зрубаного дерева), vin vert (молоде вино), ivoire vert (свіжа, щойно взята з убитої тварини слонова кістка). У французькій мові vert має ряд інших переносних значень: • “повний сил, міцний”: il est encore vert - він все ще міцний; • “суворий”

: une verte reprimande - гарна прочуханка; • “різкий, нескромний”: être trop vert en paroles - не соромитися у виразах; • «той, що стосується сільського господарства чи зелених насаджень»: révolution verte – сільськогосподарський переворот. В опозиції до світлих кольорів є темні, а зокрема, чорний, що, згідно зі словником є «кольором сажі, вугілля або близьких відтінків».

У складі фразеологічної одиниці він асоціюється з чимось сумним, песимістичним: укр. чорний день; фр. humeur noir (поганий настрій) s’enfoncer dans le noir (впасти в меланхолію); а також з чимось негативним: укр. чорна вівця (про людину, що негативно відрізняється від оточуючого середовища своєю поведінкою); фр. marché noir (чорний ринок) travail noir (робота наліво, “халтура”). Ще однією додатковою ознакою цієї назви в українській мові

є «поганий фізичний стан»: чорний, як земля (про змарнілу, хвору людину). У французькій мові noir використовується також для позначення інтенсивності: froid noir - сильний холод , four noir - повний провал, heure noire - глупа ніч, misère noire - страшні злидні [3; 200]. Час від часу можна прослідкувати історію появи переносного значення назви кольору. Так, у

ХVI столітті якийсь видавець публікував романи для молоді в блакитних обкладинках (bibliothèque bleu). Звідси походить вираз contes bleus – казочки, вигадки. Під час війни нацисти носили коричневу форму, що і спричинило асоціацію цього кольору з нацизмом і появи виразів, якими називали нацистів: коричнева чума та la peste brune [21; 86]. Можна також дуже просто пояснити походження таких виразів, як passer au rouge, voir rouge.

В нападі гніву у людини змінюється колір обличчя: вона червоніє, але може й побіліти, пожовтіти, навіть посиніти, такий гнів у французькій мові позначають різними кольорами: une colère bleu, rouge, blanche, jaune. Людина може побіліти (посиніти) і від інших емоцій. Ось чому різні сильні емоції у французькій мові часто передаються за допомогою слова bleu: peur bleu – панічний страх, en être bleu – роззявити рота від здивування, avoire une envie

bleu – сильно заздрити комусь. Але не завжди можна пояснити, чому той чи інший колір набув саме таких переносних значень. Часто незвичний колір, який зазвичай не вживається в такому контексті, підкреслює надзвичайний характер явища. Як, наприклад, пояснити фразеологізм “напитися до зеленого змія”? І чому про дуже злу людину французи кажуть “méchant comme un âne rouge”?

Червоних віслюків не буває, це дивне порівняння підкреслює надзвичайну упертість людини. Потрапити в скрутне становище французькою мовою передається такими виразами: en voir de bleus, de grises, de vertes, de toutes les couleurs. Отже, зорові враження для французької мови стоять на першому місці. Дуже часто характеристика у французькій мові дається на основі зорових вражень, в тому числі і через позначення кольору, тоді як в українській мові осмислення здійснюється шляхом вживання прикметників,

що передають пов’язані з предметом враження: misère noire – гіркий нестаток. Колірні враження відіграють велику роль у французькій мові при називанні предметів і людей. Дуже часто при цьому використовується синекдоха. Синекдоха (від гр. synekdochē із syn “разом” і ekdochē “переймання”) – перенесення назви з частини на ціле

і навпаки [10; 196]. Назви даються за кольором частини тіла, одягу або предмета, пов’язаного з ним. Поряд з виразами, основаними на заміні цілого частиною (col bleu – моряк), у французькій мові є безліч виразів з прикметниками кольору, де в переносному сенсі використовується не прикметник, а сам іменник, якого він стосується. Наприклад: page blanche – незнайоме почуття, fleur bleu – любовна інтрижка, oiseau bleu – нездійсненна мрія, bête noire – неприємна людина, papillons noirs –

чорні думки, série noire – детективні романи тощо. Такі назви виникають постійно. Наприклад, у Парижі вводять обмеження щодо часу і місця стоянки автомобілів. При порушенні поліцейський поміщає на лобове скло зачиненої машини блакитний папірець – штраф. Парижани одразу назвали ці квитанції papillons bleus. Згодом ввели нові правила дорожнього руху у деяких районах міста,

і ці райони отримали назву zone bleue. З’явилися вирази marée noire – забруднення моря нафтопродуктами й в переносному значенні – неприємне явище, що швидко розповсюджується; point noire – “небезпечне місце на дорозі” і в переносному значенні – “складнощі”. Звідси видно, що в українській мові на першому місці стоїть слухове сприйняття, а у французькій - зорове. Висновки В ході дослідження було проведено систематизацію, узагальнення

і порівняльний аналіз засобів вираження гами кольорів у французькій і українській мовах. Ця тема була обрана тому, що при детальному аналізі назв кольорів можна переконатися, що навіть таке загальне відчуття, як колір, в різних мовах відображається по-різному. В роботі розглянуто декілька класифікацій кольорів (загальні класифікації, класифікації за психологічним впливом на людину, за вживаністю в певній мові тощо).

Вченими вже доведено, що люди, які спілкуються різними мовами, по-різному сприймають гаму кольорів. У різних мовах, а в даному випадку в українській і французькій, різняться між собою найбільш вживані кольори (у французькій мові це noir – blanc – rouge – vert – bleu – jaune; в українській: білий – червоний – чорний – зелений – синій – сірий – жовтий) і навіть методи вираження їх гами. У французькій мові практично будь-яке слово може стати назвою кольору, тоді як в українській

мові частіше вживаються кольори спектру та їх варіації. Правильний переклад французьких назв кольорів є дуже важкою задачею для перекладача. Для її вирішення мало лише знання мови. Необхідно також добре орієнтуватися у французьких реаліях. У французькій мові також набагато частіше використовується метафоричне позначення кольору (des pantalons vignone, les yeux pervenche, le ciel de bitume). Але все ж можна виділити основні типи формування назв

кольорів і відтінків: • використання дослівного перекладу з аналітичним позначенням кольору за допомогою слова кольору (couleur lie de vin – кольору винного осаду) • суфікси інтенсивності (синюватий, bleuâtre); • спеціальні слова, що уточнюють колір (clair, foncé, темно блідо яскраво- тощо); • метафоричне вказування на предмет, що має такий самий відтінок (білосніжний, bleu-ciel); • вказування на основні кольори, що входять до складу відтінку (bis коричнево-

сірий, mordoré червонувато-коричневий, pers синьо-зелений тощо). Також під час дослідження було розглянуто вживання назв кольорів у обох мовах в переносному значенні і те, з чим у кожній мові асоціюються такі кольори, як білий (“ясний, світлий”, у французькій мові також “чистий”, “порожній”), чорний (“зловісний”, “незаконний”), зелений (“недосвідчений”, “незрілий”, а також “сирий”, “свіжий”, “міцний”, “суворий”) тощо. У роботі розглянуто

і проаналізовано вживання кольорів у фразеологізмах на матеріалі художньої та наукової літератури, прослідковано історію появи назв деяких відтінків і кольорів, а також досліджено основні типи перекладу слів, що позначають колір, з французької мови на українську і навпаки. Таким чином, за науковими і літературними даними було проведено порівняльний аналіз засобів вираження гами кольорів і відтінків у французькій та українській мовах,

їх систематизація і узагальнення. Список використаної літератури 1. Бабій І.М. Семантика, структура та стилістичні функції назв кольорів у сучасній українській мові (на матеріалі малої прози В.Стефаника, М.Коцюбинського, М.Хвильового) К 1997 2. Бірюкова О.О. Лінгвостилістичні особливості української діаспорної поезії 60 - 80-х років ХХ ст.: Автореф. дис канд. філол. наук:

10.02.01 /; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К 2004 3. Гак В.Г. Сопоставительная лексикология. (На материале французского и русского языков). М “Международные отношения”, 1977 4. Гак В.Г Львин Ю.И. Курс перевода. – М.: Международные отношения, 1980 5. Горобець Василь Йосипович. Про назви кольорів в українській мові другої половини

ХVІІІ ст. //Культура слова. Вип. 55-56 К.: Наукова думка, 2000. -С.28-32 6. Кандинский В.В. О духовном искусстве. – М 1976 7. Карпалюк В.С Каньоса П.С Карпалюк Н.В. Українська мова. Лексикологія. Фразеологія. Словотвір.— Кам'янець-Поділ 2004. 8. Китова С. Симфонія кольорів у лексиці колядок і щедрівок (колір у системі художніх засобів українських

пісень різдвяного циклу) // Нар. творчість та етнографія. — 2004. — N 1-2. — С. 22-26 9. Кобзар – К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2004. 10. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства К Видавничий центр „Академія”, 2004 11. Лещенко Г.В. Порівняльна лексикологія Черкаси, 2000 12. Лингвистику раскрасили в разные цвета. «Обзор», май,

2007, №50. 13. Манакин. В.Н. Сопоставительная лексикология — К.: Знання, 2004. 14. Пелепейченко Л.Н. Современный русский язык. Лексикология и фразеология.— Х 2001. 15. Попович М.М Детермінованість/недетермінованість іменника у мовленні (на матеріалі французької мови. — Чернівці: Рута, 2001. 16. Рудь О.М.Поетичне слововживання складних прикметників та дієприкметників.—

Суми, 2001. 17. Ткаченко О.Б.З історії назв кольорів в українській мові: червоний (червінець, червоне золото). – К.: Наукова думка, 1967 18. Ткаченко О.О. Французька мова на межі тисячоліть // Мовознавство. — 2002. — N 1. — С. 55-59. 19. Удовиченко Г.М. Словник українських ідіом. – К.: «Радянський письменник», 1968 20. Чередниченко

О.І Коваль Я.Г. Теорія і практика перекладу. Французька мова: підручник. – К.: Либідь, 1995 21. Чікало М.І. З історії назв кольорів в українській мові (XIV–XVIII століття) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. 234: Праці Філол. секції / Ред. О. Купчинський. Львів, 1997. С. 186-209. 22. Чікало М.І. Номінації коричневого кольору //

Українська історична та діалектна лексика / НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. Вип. 2. Київ: Наук. думка, 1995. С. 77-89 23. Шегеда О.П. Символіка кольору у творчості Лесі Українки. — Житомир,2001. 24. Штукатурні і облицювальні роботи: Підруч. для учнів проф техн. навч. закладів освіти.—

К.: Техніка, 1997 25. Юрин В.А. Опыт структурного анализа семантического поля цвета в руском и латышском язиках. «Учен. Зап. Латв. Ун-та». Рига, 1959, т. ХХV. 26. Glatigny M A propos du vocabulaire des couleurs dans “La Semaine Sainte” de L.Aragon. «Le Français Moderne», janvier, 1963, № 1 27. Matoré G

A propos du vocabulaire des couleurs. «Annales de l’Université de Paris», 1958, № 2 28. Pachko L.A. Le retour du petit prince K 2004 Resumé Ces recherches sont consacrées aux manières de l’expression des noms des couleurs dans les langues française et ukrainienne, leur systèmatisation et l’analyse comparative. Dans mon travail on envisage quelques types de classification des couleurs.

Les couleurs peuvent être classé par espèces selon des caractères différents. C’est ainsi qu’on distingue: 1. Les couleurs primaires et secondaires, froides et chaudes etc. 2. Les couleurs statiques, stimulantes, irritantes etc. 3. Les couleurs plus ou moin utilisé dans telle ou telle langue.

On peut tirer une conclusion que le nombre des couleurs et leur nuances, leur utilisation et sens figurés sont différents dans les deux langues. Il faut mentionner que le nombre des noms des couleurs et leur nuances a augmenté à partir de XIX siècle. A ce temps-là l’impressionisme, la tendence nouvelle dans la peinture qui a accordé son attention à l’utilisation des couleurs, a commencé

à développer. Cette tendance a été hérité dans la littérature. Les noms des couleurs sont souvent motivés dans les langues française et ukrainienne (par example, orange, violet en français et малиновий, рожевий en ukrainien). Certains noms des couleurs sont emptuntés (brun, gris, blanc aux langues germaniques). Dans la langue française on utilise plus souvent la nomination métaforique des couleurs:

des pantalons vignone, les yeux pervenche, le ciel de bitume. Au contraire, en ukranienne on nomme les couleurs en adressant les noms des couleurs primitives (синьо-зелений, червонувато-коричневий etc). Mais on peut distinguer les types basiques de formation des noms des couleurs dans les langues française et ukrainienne: • traduction littérale avec la nomination analitique en utilisant le mot couleur (couleur lie de vin – кольору винного осаду); •

les suffixes de l’intensité (синюватий, bleuâtre); • les mots particuliers qui spécifient la couleur (clair, foncé, темно блідо , яскраво- etc); • la nomination métaforique (білосніжний, bleu-ciel); • la référance aux couleurs primitive (синьо-зелений, червонувато-коричневий etc). Souvent le nom ukrainien a quelques correspondances françaises qui se distinguent par les nuances ou par la spécialisation (les noms particuliers des couleurs de tissu, de visage

etc). Par exemple, червоний - rouge, garance; бузковий – lilas, mauve; бордо – bordeaux, lie de vin; коричневий – brun, brou de noix; малиновий – cramoisy, amarante; смаглявий – bronze, bazané, bistré, halé. Le grand nombre des correspondances et la nomination métaforique des couleurs compliques le travail du traducteur. Pour faire la bonne traduction il faut apprendre les réalités françaises. L’utilisation des noms des couleurs dans la phras&

#233;ologie est aussi un aspect important pour le traducteur. Il est nécessaire de savoir les associations liés avec telle ou telle couleur. Par example, le couleur vert en français a quelques notions supplémentaires par rapport à l’ukrainien (solide, sévère, indiscret). En generale, dans la phraseologie français la perception visuelle est plus importants que

la perception sensuelle (misère noire – гіркі злидні). Dans le travail on met en lumière les aspects importants de nomination des couleurs, leur utilisation dans les langues française et ukrainienne. On a fait leur analyse comparative, systématisation et généralisation. A nom de couleur échantillon Abricot Absinthe

Acajou Aigue-marine Aile de corbeau (cheveux) Albâtre Alezan (chevaux) Amande Amarante