Умисні вбивства вчинені на замовлення історія та сучасність

Основними завданнями, що постають перед юридичною наукою і державою, є забезпечення дотримання прав і свобод громадян. У статті 27 Конституції України зазначено: “Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини” [1].

На сьогодні широкого розповсюдження набули особливо небезпечні злочини, а саме: серійні вбивства, терористичні акти, вбивства на замовлення. Особливість суспільної небезпеки умисних вбивств, вчинених на замовлення, полягає в тому, що вони завдають шкоди, яка не має відповідного еквіваленту, – людина позбавляється найціннішого – життя, найбільш небезпечним способом, найбільш небезпечними засобами.

Умисне позбавлення життя – вбивство, у тому числі на замовлення, існує віддавна і постійно супроводжує людство. У зводі законів царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.) знаходимо: “Якщо жінка дозволила вбити свого чоловіка із-за іншого чоловіка, то цю жінку повинні посадити на палю” [2].

У державі шумерів судові рішення записували на глиняних табличках. Одне з таких рішень свідчить про те, що жреця Лу Інніна було вбито на замовлення жінки. Разом з трьома виконавцями до смертної кари засудили і вдову [3].

Наведені приклади демонструють вбивства на замовлення на побутовому ґрунті, але в літературних пам’ятках Стародавнього Сходу збереглися відомості про вбивства правителів держав з метою захоплення влади.

Збереглися літописи, що засвідчували подібні факти і в історії Київської Русі. Особливо відзначився на початку XI ст. князь Святополк, який після смерті 15 липня 1015 р. князя Володимира вирішує вбити своїх братів з метою одноособового захоплення влади [4].

Розглянемо деякі подробиці вбивств на замовлення з метою з’ясування суті цих негативних явищ. Святополк вирішив першим вбити князя Бориса і доручає вчинення цього вбивства вишгородському боярину Путшу, який безпосередньо організовує вбивство князя та його слуг.

Злочини, вчинені на замовлення, не є винаходом нашого часу. Зазначені вбивства відомі здавна, їх вчинення мало різні цілі – посягання на життя і здоров’я особи, її майнові права й інтереси, перешкоджання діяльності або здійсненню планів, дискредитація підозрюваної особи.

До 90-х років умисні вбивства, вчинені на замовлення, були рідкісним явищем і пов’язувалися з міжособистісними стосунками (ревнощі, помста, особиста антипатія і т. п.), тобто, вчинювалися переважно на побутовому ґрунті. Злочини зазначеної групи до 1990 р. складали понад 85 %, у статистичній звітності вони спеціально не виділялися і практично не відрізнялися від звичайних побутових вбивств способами, засобами вчинення, ступенем складності і методикою розслідування. Результативність їх розкриття була достатньо високою і складала у середньому не менше 70 %. Якщо побутові вбивства на замовлення відомі давно, то вбивства у сфері бізнесу як легального, так і “тіньового”, можна вважати явищем відносно новим (розповсюдження набули в основному з початку 1990 р.).

Однією з основних відмінностей сучасних убивств на замовлення є їх мотивація, пов’язана з фізичним усуненням комерційних чи політичних конкурентів, злочинних авторитетів, злочинних угруповань, між якими встановилося суперництво, інших осіб, що стоять на шляху досягнення матеріальної вигоди. У зв’язку з цим на зміну ножу й сокирі приходить бойова вогнепальна зброя і вибухові пристрої, а вбивства частіше за все вчиняються найманцями-професіоналами, для яких зазначене стало “роботою”.

Твердження – “Попит породжує пропозицію” – перейшло зі сфери бізнесу у злочинну діяльність. Газети тепер переповнено об’явами: “Виконаю будь-яке конфіденційне доручення”, “Спортсмен шукає можливість заробити 2000 доларів”.

На сьогодні великі банківські і страхові компанії, фірми мають служби “безпеки”, що виконують функції “роботи” з боржниками, конкурентами, використовуючи будь-які методи. Можна сказати, що виконання умисних вбивств на замовлення поставлено на “технологічний потік”.

Жертвами вбивств на замовлення стають відомі політичні діячі, представники законодавчої та виконавчої влади, бізнесмени, підприємці. З’явилися нові мотиви вбивств, пов’язані з боротьбою за розподіл сфер впливу між кримінальними структурами, злочинними формуваннями, помстою рекетирів, приватизацією майна, посередницькою діяльністю, переслідуванням кредиторів і т. ін. Всі наведені та інші негативні явища спричинили появу нового виду вбивць (кілерів), які виконують вбивства на замовлення за платню. Слід зазначити, що поряд з кілерами, які виконують вбивства на замовлення, з’явилися ще й замовник та посередник. Практика свідчить, що при вчиненні вбивств на замовлення злочинці все частіше використовують технічні засоби, вогнепальну зброю та вибухівку.

Виходячи з викладеного, слід визнати, що розкриття умисних вбивств, вчинених на замовлення, залишається одним із найважливіших завдань правоохоронних органів.

Вивчення та аналіз практики діяльності ОВС України за 1990–2000 рр., свідчить, що їх ефективність є ще невисокою, а рівень попередження та розкриття вбивств на замовлення – досить низьким. Це засвідчує про той факт, що у практичній діяльності з попередження зазначених злочинів існує коло питань, що потребують глибокого і всебічного вивчення з метою розробки рекомендацій для вдосконалення прийомів і методів боротьби з цим явищем. Заходи, здійснювані законодавчими та правоохоронними органами, не дозволяють вчасно реагувати на негативні зміни у криміногенному середовищі та швидко перебудовувати роботу з попередження, розкриття та розслідування умисних вбивств, вчинених на замовлення. Вбивства на замовлення стали “типовим ринковим товаром”. Відбувається реалізація умов комерційного договору: злочинні наміри роботодавця здійснює виконавець за заздалегідь визначеними умовами. За гроші наймають вбивць.

Вчинення членами організованих злочинних угруповань вбивств на замовлення пов’язане переважно із дезорганізацією розвитку нормальних ринкових відносин, недосконалістю їх правового регулювання, особливо у сфері приватизації, фінансово-кредитній, комерційної діяльності та їх ліцензування, оподаткування; озброєністю, технічною оснащеністю, фінансовим забезпеченням, загостренням конфліктів між злочинними угрупуваннями через розподіл сфер злочинного впливу, активним створенням злочинними об’єднаннями власних комерційних структур і використанням їх для вчинення злочинів у сфері економіки.

Звіт перед українським народом (про оперативно-службову діяльність органів внутрішніх справ України у 2000 році) колишнього міністра внутрішніх справ України Ю.Ф. Кравченка дає таку статистику: у 2000 р. на території країни зареєстровано 4,8 тис. умисних вбивств. Як показує аналіз, переважна більшість убивств (до 70 %) вчинено на побутовому ґрунті та з корисливих мотивів, серед яких: заволодіння майном та коштами, боротьба за розподіл та перерозподіл сфер економічного та територіального впливу, усунення конкурентів та кредиторів.

За статистичними даними МВС України, у 2000 р. було зареєстровано 28 вбивств на замовлення. Ефективність їх розкриття становить 97,6 %.

Одним з чинників, що впливає на тенденцію зростання ступеня тяжкості небезпеки посягань насильницького характера, є вчинення насильницьких злочинів із застосуванням вогнепальної зброї і вибухових речовин. Упродовж 2000 року з їх використанням було зареєстровано, відповідно, 173 та 5 вбивств. Враховуючи цю обставину, Міністерством внутрішніх справ України розроблено і впроваджено у практику нові методи розкриття таких злочинів, що уможливило суттєво зменшити їх кількість (кількість убивств, вчинених із застосуванням вогнепальної зброї, порівняно з 1999 р., зменшилася на 14,4 %, а вчинених із використанням вибухівки – більше ніж на третину). Кількість злочинів, при вчиненні яких застосовувалися вогнепальна зброя та вибухівка, скоротилася з 1,5 тис. у 1998 році до 1 тис. – у 2000 р. [5].

Вищенаведені статистичні дані вже не відповідають реаліям сьогодення, тому інформація часто перекручується завдяки посадовим особам, які отримують, аналізують та надають статистичні дані.

За приклад варто розглянути підходи до формування масиву статистичних даних:

1) неповнота реєстрації вбивств, що наявна через об’єктивні фактори (неінформованість потерпілого, обмежені можливості ініціативного розкриття, розслідування злочинів і т. д.);

2) вогнепальне поранення, у результаті якого потерпілий вмер у лікарні, а не на місці замаху на нього, реєструється не як вбивство, а як тяжке тілесне ушкодження, що призвело до смерті. Наведений підхід є одним із видів латентної злочинності, “погранична” латентна злочинність є, як правило, наслідком помилкової або умисно невірної кваліфікації більш тяжкого злочину як менш тяжкого;

3) збільшення кількості безвісті зниклих, доля яких залишається нез’ясованою;

4) виправдання підсудного у судовому засіданні по кримінальній справі про вбивство, що надійшла до суду, або наявність обставини, що виключають його кримінальне переслідування, а злочин за статистикою вважається вже розкритим;

5) виявлення невпізнаного трупа, встановлення причини смерті не можливе, випадіння факту з графи вбивств;

6) непоодинокі випадки необґрунтованого відхилення або халатного відношення до реєстрації злочинів. Перший та п’ятий приклади-підходи дають характеристику справжній латентній злочинності, а четвертий і шостий – штучній. Зрозуміло, що наведений перелік не є вичерпним, а містить значно більшу кількість об’єктивних та суб’єктивних факторів, що не дозволяють відобразити ідеальний стан речей. Коли врахуємо всі перелічені обставини, то “статистична картина вбивств” істотно зміниться.

За даними МВС Російської Федерації, у 1992 р. названих вбивств було виявлено 102, у 1993 р. – 228, 1994 р. – 562, 1995 р. – 560. При цьому рівень розкриття злочинів залишається дуже низьким і в зазначені періоди не був вищим за 11,8 %: 1992 р. – 10,7 %, 1993 р. – 11,8 %, 1994 р. – 5,6 %, 1995 р. – 10,7 %.

За даними Генеральної прокуратури, у 1997 р. було вчинено 133 вбивства на замовлення також і в результаті “злочинних розборок”. А.П. Снєгерьов, і М. Колошко, посилаючись на дані МВС України, наводять такі показники вбивства представників комерційних структур (однієї з основних категорій потерпілих за справами про вбивства на замовлення): у 1991 р. вбито 38 чоловік, 1992 – 51, 1993 – 87, 1994 – 161, 1995 – 210, 1996 – 156; за даними Б.В. Тимошенка, у 1996 р. розкритим виявилося кожне четверте вбивство на замовлення, за даними Генеральної прокуратури України, рівень розкриття склав: у 1996 р. – 28,5 %, 1997 – 50,4 % .

На основі наведеного можна дійти до висновку, що статистика часто не відображає реальної ситуації з умисними вбивствами на замовлення та іншими видами злочинів проти особи через різні об’єктивні та суб’єктивні фактори.

Аналіз стану попередження, розслідування та розкриття умисних вбивств, вчинених на замовлення, дозволяє стверджувати, що зміни, які відбулися у суспільно-економічному становищі України, відбилися як на структурі та рівні злочинності в цілому, так і на окремих її видах.

Умисні вбивства, вчинені на замовлення, є характерним явищем не тільки для України, а й для інших країн Європи і світу. У законодавстві нашої держави донедавна за Кримінальним кодексом 1960 р. законодавчого визначення поняття “вбивство” не було, а існували лише думки та напрацювання вчених-юристів з цього приводу. Новий Кримінальний кодекс України 2001 р. у ст. 115 дає тлумачення терміну “вбивство”, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, а у ч. 2 п. 11 вже передбачено кримінальну відповідальність за умисне вбивство, вчинене на замовлення.

Наприклад, Кримінальний кодекс Російської Федерації теж дає визначення поняття “вбивство” та “умисне вбивство, вчинене на замовлення”. Вбивство визначається як умисне завдання смерті іншій людині, а за обтяжуючу обставину, передбачену п. “з” ст. 105 КК РФ, настає відповідальність за вбивство з корисливих спонукань або на замовлення [6].

Кримінальне законодавство Іспанії також містить норми про відповідальність за вчинення вбивства: ст. 138 – 143, а у ст. 139 передбачено відповідальність особи, що завдала смерть іншій людині за плату, винагороду або за обіцяння. У статті 23 серед обставин, що обтяжують кримінальну відповідальність, іспанський законодавець виділяє злочин, вчинений за плату, винагороду або за обіцяння [7].

З плином часу, в умовах складної суспільно-політичної, економічної обстановки боротьба зі злочинами проти життя і здоров’я особи набуває особливо важливого характеру, актуальність попередження та розкриття умисних вбивств, вчинених на замовлення, залишається незмінною.

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. – К.: Преса України, 1997. – С. 4.

2. Хрестоматия по истории Древнего Востока. – М., 1980.– Т.1. – С.164.

3. Домокош Варга: Древний Восток. – Будапешт, 1979. – С.35.

4. Літопис Руський. – К., 1989. – С.77–84.

5. Міліція України: Часопис МВС України // Звіт перед українським народом (про оперативно-службову діяльність органів внутрішніх справ України у 2000 році). – К., 2000. – С.7.

6. Уголовный кодекс Российской Федерации. – М.: Проспект, 1996.

7. Уголовный кодекс Испании. – М.: Зерцало, 1998.