Від соціального стану до соціальної дії

(МАЛИЙ БІЗНЕС І СУСПІЛЬСТВО)

Майбутнє українського суспільства залежить від дієвості суб’єктів суспільного життя, які беруть активну участь у державотворчих процесах. Сучасність постає перед нами з низкою проблем щодо подальшого розвитку та діяльності різноманіт­них соціальних груп та утворень у суспільстві. Їх партнерська взаємодія та співробітництво стає все більш впливовим гарантом процвітання народу і розвитку держави. Але існують чинники, що гальмують реалізацію активності соціальних угрупувань, які б могли розкрити свій потенціал вже найближчим часом.

Якщо взяти наступний механізм соціальний стан – потреба – інтерес – мотив – соціальна дія, то треба приділити увагу особливостям його розвитку у соціаль­них системах, що трансформуються. Незавершені процеси структурізації сучасного суспільства суттєво впливають на останній ланцюг цього механізму. В цих умовах соціальна дія /розуміємо її в класичному Веберовському тлумаченні/ може і не виражати дійсних потреб та інтересів певної соціальної групи, не бути відображенням соціального стану групи або індивіда.

В період зміни соціальних, політичних, економічних форм суспільного буття та свідомості, так би мовити інерційне функціонування традиційно дієспроможних соціальних інститутів завжди іде поруч з повільною адаптацією, ідентифікацією та самоідентифікацією будь-якої соціальної групи в новій соціальній структурі. Соціальна дія суб’єктів, що лежить в основі процесів інституціоналізації нових суспільних відносин, залежить від того місця, яке вони займають в соціальній струк­турі. Під інституціоналізацією розуміємо організаційне оформлення тієї чи іншої соціальної діяльності або комплексу соціальних дій.

Соціальна дія є продуктом не стільки спонтанної ірраціональної поведінки суб’єктів життєдіяльності суспільства, скільки, насамперед, їх раціонального вибору. Але яке місце в суспільстві займають ті суб’єкти, які на сьогоднішній день є його головними діючими силами? Невизначеність соціального стану породжує проблему соціальної ідентифікації суб’єкта, його вибору раціональних принципів поведінки. Як повинна відбуватися ідентифікація групи в неусталеній соціальній структурі? Це питання є одним із головних для визначення характеру поведінки, яку можна назвати соціально орієнтованою.

Деякі дослідники (наприклад, Н.І.Лапін [1]) говорять про те, що швидкими тем­пами формуються групи інтересів, в які вливаються ті, хто свідомо артикулює інтереси цієї групи та відносить себе до неї за об’єктивними критеріями (професійна діяльність, рівень доходу та інш.). Таким чином завдяки практичним діям цих суб’єктів відбувається інституціоналізація певного соціального утворення. Підприєм­ці є одним з найбільш активних соціальних угруповань в українському суспільстві, але їх соціальна зрілість ще не досягла високого рівня.

Які ж групи можна вважати соціально зрілими? До таких можно віднести групи, які мають: достатню згуртованість або спільну ідентичність, що перетворює їх у реальних агентів соціальної дії; спільне уявлення про специфіку будування співтовариства, а отже, і про своє положення в цій структурі; про найкращий і найгірший свій стан, але у своїй діяльності керуються засадами, які властиві даній групі, а не іншій.

Як відомо, соціально-економічна активність громадян в ринкових умовах реалізується, насамперед, в приватному бізнесі. Мале підприємництво та бізнес-діяльність взагалі стали невід’ємними складовими сучасного українського суспільства. Прошарок людей, які займаються бізнесом в малих об’ємах товарообігу, становить зараз одним із основних джерел забезпечення соціально-економічної активності населення [3]. Ці реальні групи можна віднести до середніх слоїв, які залежать від позиції держави та ситуації на ринку, але які взмозі відносно легко адаптуватися до всіх не дуже глобальних змін в суспільстві. Вони мають специфічну субкультуру відносин, ставлення до влади та державної політики. Особливість їх діяльності складають тісні стосунки з пересічними громадянами та малозабезпеченими, яких на Україні, за даними соціологічних опитувань, більшість.

За значенням малий бізнес можна вважати одним із головних чинників зниження соціальної напруги між владою та найбільш уразливими прошарками населення, відтворення середнього класу та становлення соціальної структури в нових ринкових умовах [2]. Аналіз реальної ситуації, яка склалася на Україні в галузі приватного підприємництва, стосунків між підприємцем, як виробником національного багатства, владою та суспільством стали предметом дослідницького інтересу автора. Автором було взято участь у соціологічному дослідженні умов розвитку малого бізнесу у Харківському регіоні, яке було проведено Незалежним Інформаційно-Аналітичним Центром у січні-травні 2000 року в межах “Регіональної комплексної програми підтримки розвитку малого підприємництва в Харківській області на 1999-2000 роки” при сприянні Управління економіки Харківської обласної державної адміністрації. (У відповідності з метою дослідження та корегуванням критеріїв відбору одиниць спостереження, що було проведене після пілотного опитування, розрахунок репрезентативної вибірки становив 380 респондентів – власників малого бізнесу.)

Підприємець – це людина, яка, якщо вона не має соціальної зорієнтованості, перетворюється на паразитуючу суспільну одиницю. Той чи інший її вчинок є результатом взаємостосунків з соціальним середовищем, яке може виступати як дружня інституція або ворожнече оточення. Соціальна спрямованість поведінки підприємця визначається його значимістю в суспільстві, відчуттям причетності до важливих суспільних справ, а також можливістю реально впливати на економіку міста, регіону, держави. Якщо ці мотиви є, то це свідчить про свідому настанову підприємців на соціальний діалог із суспільством та державою. За даними дослідження, мотиваційне ядро підприємницької діяльності є визначеним і сталим (бажання досягти матеріального добробуту, професійної самореалізації та ін.). Але в нього, на жаль, не входять такі соціальні мотиви діяльності, як можливість бути корисним суспільству (8,7%) та впливати на життя інших людей і міста (3,2%).

Разом з тим, розвиток діалогу залежить від усвідомлення самими підприємця ми потреби та необхідності в налагодженні партнерських відносин з суспільним оточенням. Свідомий підхід та відповідальність підприємницького корпусу у вирішенні соціальних проблем міста чи регіону, участь у реалізації держаних соціальних програм свідчать про їх небайдужість до розвитку суспільства в цілому.

В ході дослідження були вивчені орієнтації респондентів на допомогу конкретним соціально вразливим групам населення у їх працевлаштуванні. Було з’ясовано, що такі соціальні групи як інваліди, особи, що відбули термін покарання у тюрмі, пенсіонери, багатодітні матері, молоді спеціалісти, студенти є небажаними на ринку праці, бо потребують додаткових витрат на їх забезпечення (включаючи пільги, встановлені трудовим законодавством).

Ділові партнери, з якими мають стосунки підприємці, частіше за інших людей вимагають уваги та пильності. Спільні інтереси цієї групи, за здоровим глуздом, мають визвати бажання створити свою організацію (представництво), яка б підтримувала їх фінансово, політично, морально та ін. Усвідомлення підприємцями власних інтересів привело до консолідації підприємницьких прошарків, в першу чергу на місцевому рівні. Їх об’єднання та союзи можуть впливати на формування позитивної громадської думки, розробляти механізми прямого та непрямого впливу на прийняття управлінських рішень як на місцевому, так і на регіональному, загальнодержавному рівні та ін.

На сьогодні ефективність діяльності численних об’єднань підприємців малого бізнесу на Харківщині досить незначна. Все ще не вдається об’єднати більш-менш значну частину представників приватного малого та середнього бізнесу, їх діяльність залишається на низькому, не дуже помітному рівні, лише 23,8% опитаних є членами яких-небудь об’єднань. Однак є підстави для того, щоб прогнозувати зростання значення та впливу підприємницьких союзів: більш ніж третина респондентів (38%) виявили бажання стати їх членами, бо вбачають в цьому певний сенс, визнають необхідність спілкування з представниками своєї соціальної групи і спіль­ної розробки стратегії захисту спільних інтересів.

Треба сказати й про можливість підприємницьких асоціацій стимулювати розвиток малого бізнесу шляхом їх впливу на рішення місцевої влади. Однак проблематичним залишається визначення ступеню такого впливу. Незважаючи на те, що підприємницькі союзи в наш час стають важливим соціальним інститутом, розробка соціально-економічної політики, визначення стратегій окремих економічних організацій все ще залежить від олігархічних кіл – гігантів політичного корпусу та великого бізнесу.

Поліпшити стосунки між бізнесом та державою мають законодавчі механізми, які б мінімізували дію суб’єктивного фактору на розвиток як великих, так і малих підприємств. Не останню роль відіграють й принципи ринкового обміну та “правила гри”, за якими діють самі суб’єкти в бізнесі. Взаємна економічна зацікавленість кожного підприємця у співпраці і впевненість у збереженні ними при входженні в підприємницькі організації відносної самостійності, юридична відповідальність таких організацій та гарантії успіху їх діяльності є, в той же час, і чинниками визначення спроможності держави регулювати ринок.

За матеріалами дослідження було проаналізовано фактори, що сприяють чи перешкоджають ефективній підприємницькій діяльності. Успіх, на думку самих бізнесменів, залежить, в першу чергу, від наявності високої кваліфікації (55,6%), надійного партнерства (54,2%), підприємницьких якостей (53,7%) та значних грошових коштів (51,9%). Це певне поєднання власних здібностей з фінансовим забезпеченням. В той же час, надійне партнерство також створює можливості розвитку діла.

Підприємці орієнтуються на досягнення високих соціально-економічних результатів діяльності, але сучасні умови обмежують можливості їх розвитку. Так, лише 10,8% підприємців почали свій бізнес з банківських кредитів, а це – свідоцтво недієвості державних механізмів кредитування, які б надавали реальну можливість розпочати свою справу пересічному громадянину, або їх недосконалості. Підтримка малого і середнього бізнесу, як пріоритетний напрямок державної соціально-економічної політики, повинна базуватися на діалозі держави з підприємцями.

Окрім того, що успіх бізнес-діяльності залежить від вигідних ділових зв’язків, наявності таких якостей, як цілеспрямованість, чітке уявлення про цілі свого бізнесу (28,3% опитуваних), не менш важливою є допомога з боку владних органів. Але тільки 23,5% респондентів розраховує на підтримку з боку місцевих органів влади (див. табл.1).

На успішний розвиток підприємництва впливають як суб’єктивні чинники.

Таблиця 1. Фактори успіху у приватному бізнесі

за самооцінками респондентів (в %).

так і об’єктивні. Щодо орієнтації на перспективу, то підприємці, в залежності від цілей та мотивів обраної діяльності, вибирають довгострокову чи короткострокову стратегію. Ті, хто орієнтований на довгострокову перспективу, віддають більшу перевагу підтримці з боку місцевої влади та менш значущим вважають наявність так званої “крышы”. Наявність же вигідних зв‘язків, “крышы”, грошей є, на початку підприємницької діяльності, необхідними умовами для відкриття власної справи, але само по собі ще не гарантує процвітання бізнесу.

Серед підприємців все ще викликає занепокоєння стабільність державного кур­су на розвиток приватного бізнесу (близько 48% відповідей). Тобто планування довгострокового розвитку потребує співпраці органів влади, які здійснюють контроль над підприємницьким корпусом, з бізнесменами та інформаційної обізнаності останніх. Це повинно здійснюватися за умов не тільки доброзичливого ставлення службовців, але й бути гарантовано дією чинного законодавства та механізмами громадського контролю.

Економізація суспільного життя гальмує розвиток держави як гаранта забезпечення не тільки матеріального добробуту, але й задоволення духовних потреб людини. Зацікавленість суто виробничими, економічними, фінансовими питаннями власного бізнесу формує певну людську свідомість з прагматичними цінностями, відчуженістю, егоїстичністю. Відстороненість від суспільного життя, відмова від впливу на його розвиток дистанцюють підприємців як соціальну групу від інших соціальних суб’єктів. Зосередженість на собі і власній справі породжує пасивну соціальну позицію.

Разом з недоліками та недосконалістю механізмів участі підприємців у самоуправлінні значну роль грає їх власна позиція щодо участі у вирішенні різних питань в сфері розвитку підприємництва на рівні міста чи регіону. Так, 68,3% опитаних нами представників малого бізнесу ніяк не залучені до прийняття таких рішень.

Канали впливу підприємців на рішення регіональної влади досить обмежені. Згідно з отриманими даними майже половина з опитаних не має можливостей впливати на управлінські рішення щодо підприємницької політики в регіоні (44%). Серед діючих каналів на першому місці знаходяться особисті зв’язки (21,3%). Вплив через союзи, асоціації підприємців використовує кожний сьомий опитаний (14,7%). 7,2% опитаних звертаються до депутатського корпусу з метою представлення і захисту підприємницьких інтересів у структурах регіональної влади. Респонденти, які покладаються на власні дії (особисті звертання з пропозиціями в органи державного управління), становлять 5,6%, засоби масової інформації використовують 3,7% підприємців.

Тривожним є той факт, що майже кожний четвертий респондент (24,3%) взагалі не вважає за доцільне якось впливати на рішення щодо розвитку бізнесу в регіоні (серед індивідуальних підприємців таких 30%). Можливо, що будь-які шляхи реалізації групових інтересів через офіційні канали впливу не розглядаються респондентами як ефективні за існуючих обставин.

На думку підприємців щодо взаємодії з регіональними владними структурами влади впливають вік (серед молодих підприємців віком до 25 років 35,6% опитаних заперечують необхідність мати можливість тиску на органи влади, серед тих, кому більше 55 років, такої думки дотримується кожний десятий), тривалість підприємницької діяльності (“пасивні” наміри серед 38% тих, хто в підприємництві лише рік або менше, і лише 13% серед тих, чий підприємницький стаж перевищує 8 років). Тобто зі зростанням тривалості бізнес-діяльності поширюється і думка підприємців про необхідність мати ті чи інші канали впливу на владу.

За визначеними критеріями соціальної зрілості характер поведінки власників малого бізнесу є зорієнтованим на задоволення власних індивідуальних потреб або тих групових, від яких залежить розвиток підприємницької справи. Рівень співпраці підприємців (які мають невелику власну справу) з державними органами влади щодо реалізації соціальних програм в регіоні досить низький. Насамперед, це є свідоме ставлення людей до участі в суспільному житті. В той же час треба взяти до уваги не тільки суб’єктивний чинник (тобто незацікавленість, байдужість і т.ін.), але й об’єктивні умови бізнес-діяльності.

Такі негативи як хабарництво, бюрократичність, податковий тиск стають на заваді реалізації соціальної активності підприємців. Уявлення більшості людей про великі грошові доходи, які приховують підприємці, породжує упереджене ставлення до цієї групи з боку державних службовців (органів пожежної безпеки, санітарного контролю і ін.), які намагаються мати від них певну користь.

Партнерство власників бізнесу та суспільства може здійснюватися за умов прозорості фінансових механізмів перших та довіри останнього. Як показало дослідження, на думку власників малого бізнесу, підприємницькі союзи майже не мають впливу на управлінські рішення, окрім монополістів та гігантів бізнесу. Та й самі власники тримаються осторонь, бо майже не мають надії на реальну участь в житті міста та регіону.

Відбувається те, що орієнтація на суспільство практично відсутня у малих підприємців обстеженого регіону, а реальні дії та мотиви діяльності цієї групи спрямовані на досягнення індивідуального успіху. Направлений на себе підприємницький інтерес не дозволяє навіть повноцінно об’єднуватися в союзи, тому що окремі власники малого бізнесу переважно стоять осторонь від влади, від суспільства, один від одного. За зазначеними вище критеріями соціальної зрілості, згуртованість пред­ста­вників малого бізнесу обмежується діловою співпрацею. Будування співтовариства підприємців здійснюється за рахунок необхідності професійної самореалізації, якої ефективніше досягти разом.

Література: 1. Лапин Н.И. Интересы, группы интересов и трансформация российского общества // Социс. – 1997. – № 3. – С.14-24 2. Пилипенко В., Шевель І. Соціологія підприємництва. – К., 1997. – С. 85. 3. Смоллвоун Д., Велтер Ф., Ісакова Н. Географія та розвиток ринків малих підприємств України // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000. – № 2. – С. 113-120.